ПРИЙМЕННИКОВІ КОНСТРУКЦІЇ ПРОСТОРОВОЇ СЕМАНТИКИ У ГРЕЦЬКІЙ МОВІ : Предлоги КОНСТРУКЦИИ пространственной семантики в греческом языке

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ХАРИТОНОВА ЄВГЕНІЯ СЕРГІЇВНА

УДК 811.14: 81’367.633 + 81’37

ПРИЙМЕННИКОВІ КОНСТРУКЦІЇ ПРОСТОРОВОЇ СЕМАНТИКИ У ГРЕЦЬКІЙ МОВІ
(Спеціальність 10.02.15. загальне мовознавство)

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник: Сенів Михайло Григорович,
доктор філологічних наук, професор

Донецьк 2003

ЗМІСТ
Стор.
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ МОВ, ГРУП МОВ ТА
ДІАЛЕКТІВ.......................................................................................................... 5
ВСТУП.................................................................................................................. 6
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ПРИЙМЕННИКОВОЇ СИСТЕМИ
ГРЕЦЬКОЇ МОВИ
1.1. Статус прийменників як лексико-граматичного класу слів............... 14
1.2. Питання взаємодії відмінкової і прийменникової системи................ 26
1.3. Первинні прийменники грецької мови................................................. 39
1.4. Вторинні (похідні) прийменники грецької мови................................. 63
Висновки до Розділу 1.................................................................................... 71
РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ
ПРИЙМЕННИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ ІЗ ЗНАЧЕННЯМ РУХУ
2.1. Проблема визначення змістової суті слова.......................................... 73
2.2. Просторові значення в лексико-семантичній системі прийменників 77
2.3. Диференційні ознаки та побудова системи опозицій.......................... 83
2.4. Контекстуальна обумовленість значення прийменника...................... 86
2.5. Прийменникові конструкції категорії руху в просторі

2.5.1. Конструкції із значенням наближення
2.5.1.1. Позитивна динаміка, контактність, верхня зовнішня межа.....97
2.5.1.2. Позитивна динаміка, контактність, внутрішня межа.............100
2.5.1.3. Позитивна динаміка, контактність, власне зовнішня межа...103
2.5.1.4. Позитивна динаміка, контактність, зовнішня нижня межа...107
2.5.1.5. Позитивна динаміка, контактність, рух навколо предмета....108
2.5.1.6. Позитивна динаміка, дистантність, рух навколо предмета....109
2.5.1.7. Позитивна динаміка, дистантність, зовнішня лицьова межа.110
2.5.1.8. Позитивна динаміка, дистантність, власне зовнішня межа...113
2.5.1.9. Позитивна динаміка, дистантність, зовнішня задня межа.....115
2.5.1.10. Позитивна динаміка, дистантність, рух між рядом об’єктів117
2.5.1.11. Позитивна динаміка, дистантність, зовнішня нижня межа..118

2.5.2. Конструкції із значенням віддалення
2.5.2.1. Негативна динаміка, контактність, власне зовнішня межа....119
2.5.2.2. Негативна динаміка, контактність, верхня зовнішня межа....121
2.5.2.3. Негативна динаміка, контактність, внутрішня межа..............123
2.5.2.4. Негативна динаміка, контактність, зовнішня горизонтальна межа.............................................................................................126
2.5.2.5. Негативна динаміка, контактність, зовнішня нижня межа....126
2.5.2.6. Негативна динаміка, дистантність, власне зовнішня межа....127
2.5.2.7. Негативна динаміка, дистантність, задня зовнішня межа......129
2.5.2.8. Негативна динаміка, дистантність, зовнішня бокова межа....129

2.5.3. Конструкції із значенням руху, нейтрального щодо межі об’єкта
2.5.3.1. Нейтральна динаміка, дистантність, власне зовнішня межа..130
2.5.3.2. Нейтральна динаміка, дистантність, зовнішня задня межа....132
2.5.3.3. Нейтральна динаміка, дистантність, рух навколо предмета..133
2.5.3.4. Нейтральна динаміка, дистантність, рух між рядом об’єктів134
2.5.3.5. Нейтральна динаміка, дистантність, верхня зовнішня
межа.............................................................................................135
2.5.3.6. Нейтральна динаміка, дистантність, зовнішня бокова
межа.............................................................................................136
2.5.3.7. Нейтральна динаміка, контактність, власне зовнішня межа..137
2.5.3.8. Нейтральна динаміка, контактність, внутрішня межа............138
2.5.3.9. Нейтральна динаміка, контактність, зовнішня горизонтальна
межа.............................................................................................140
Висновки до Розділу 2................................................................................142
Розділ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ
ПРИЙМЕННИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ ІЗ ЗНАЧЕННЯМ
ПРОСТОРОВОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ
3.1. Принципи організації лексико-семантичної групи
дієслів просторової локалізації у грецькій мові........................... 145
3.2. Прийменникові конструкції із значенням просторової локалізації
3.2.1. Статика, контактність, власне зовнішня межа. ........................ 152
3.2.2. Статика, контактність, зовнішня верхня межа.......................... 154
3.2.3. Статика, контактність, внутрішня межа..................................... 156
3.2.4. Статика, контактність, місцеперебування навколо предмета.. 159
3.2.5. Статика, контактність, зовнішня нижня межа........................... 160
3.2.6. Статика, дистантність, власне зовнішня межа.......................... 160
3.2.7. Статика, дистантність, зовнішня лицьова межа........................ 165
3.2.8. Статика, дистантність, місцеперебування навколо предмета.. 179
3.2.9. Статика, дистантність, зовнішня верхня межа.......................... 170
3.2.10. Статика, дистантність, місцеперебування між рядом об’єкті. 172
3.2.11. Статика, дистантність, зовнішня задня межа.......................... 173
3.2.12. Статика, дистантність, зовнішня нижня межа......................... 175
Висновки до Розділу 3................................................................................ 176
ВИСНОВКИ........................................................................................................ 179
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.................................................................................... 186
ДОДАТКИ........................................................................................................... 205

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ МОВ, ГРУП МОВ ТА ДІАЛЕКТІВ

англ. англійська
анат. анатольйська
арк.-кіпр. аркадо-кіпрський (діалект)
балт. балтійська
давн.-слов. давньо-слов’янська
дор. дорійський (діалект)
і. є. індоєвропейське (явище)
лат. латинська
лит. литовська
скр. санскрит
хет. хеттська

ВСТУП

В останні роки у мовознавстві значна увага приділяється питанням загальної теорії граматичної будови мови, системно-структурному та системно-семантичному підходам до опису явищ граматики. При цьому особливо значущим є вивчення семантичної мотивованості морфологічних одиниць, співвідношення в них семантичного і формально-граматичного змісту, визначення специфіки системності морфологічних одиниць, їх внутрішньоструктурної і зовнішньоструктурної взаємодії та взаємозв’язку з іншими мовними рівнями.
Дане дослідження присвячене розробці питань функціонування та семантичного складу прийменникової системи грецької мови. Окремих аспектів становлення прийменників, аналізу їх функціонування, а також причин розширення сфери вживання у грецькій мові уже торкались у своїх роботах Й.М. Тронський, О. Добіаш, С.І. Соболевський, Р.М. Оленич, Ф. Бітер, А. Мейе, Ж. Вандрієс. Особливо цінним, на нашу думку, є досвід аналізу прийменників грецької мови, представлений у роботах О. Добіаша та С.І. Соболевського. Так, С.І. Соболевський чітко розмежовує прийменники на первинні та вторинні і розглядає особливості їх вживання в різні періоди розвитку грецької мови. Первинні прийменники дослідник розподіляє за групами залежно від вживання з трьома, двома або одним відмінком [132]. О. Добіаш у своїй роботі пояснює виникнення лексико-граматичного класу прийменників процесами, що відбувались у відмінковій системі грецької мови: синкретизм у цій системі лексико-граматичних елементів унеможливлював чітку передачу явищ позамовної дійсності за допомогою тільки відмінкових форм. Також цікавим є семантичний аналіз прийменникових конструкцій, запропонований О. Добіашем. Дослідник розглядає значення прийменника у тісному зв’язку із значенням певної відмінкової форми, вказуючи на повну взаємодію між цими компонентами конструкції. О. Добіаш не залишає поза своєю увагою і випадки вживання прийменників у функції префіксів складних слів, виділяючи різні типи таких утворень. Роботи названих дослідників багаті на цікаві спостереження, гіпотези, теоретичні положення та узагальнення. Проте до цього часу відсутній єдиний структурний і функціонально-семантичний опис прийменникової системи грецької мови, досі спеціально не розглядалися питання визначення формальної і семантичної структури прийменникових конструкцій, не встановлено функціональне призначення прийменниково-відмінкових форм у структурі речення, в той час як розробка подібних питань на базі грецької мови має особливе значення для історичної граматики індоєвропейських мов, а також для розуміння основних чинників і закономірностей розвитку граматичної будови мови взагалі.
Актуальність дослідження зумовлена потребою спеціального системно-структурного аналізу граматичних одиниць, вивчення процесів формування прийменникової системи, функціонально-семантичного аналізу прийменникових конструкцій грецької мови. Крім того, актуальність роботи визначається іншими чинниками: 1) класична філологія в цілому ще не залучила до фундаментальних досліджень досягнення сучасного мовознавства. Це стосується вивчення функціонування прийменників і прийменникових конструкцій. Ідеї Е. Бенвеніста, В. Брендаля, Є. Куриловича, Л. Єльмслева, Р. Якобсона, Ч. Філлмора, У. Чейфа, І. Вихованця та інших відомих мовознавців нашого часу практично не вплинули на дослідження в галузі прийменникової системи класичних мов; 2) хоч порівняльно-історичне вивчення прийменників у грецькій мові має тривалу історію і досягнення, проте зараз стає все більш очевидним і необхідним переосмислення з позицій сучасного індоєвропейського і загального мовознавства тих положень теорії прийменника, які були вироблені у молодограматичний період і більш ранні періоди.
Дослідження різних індоєвропейських мов доводять наявність спільних тенденцій і закономірностей в їх розвитку. Разом з тим, виявляється цілий ряд особливостей, характерних для кожної національної мови, зумовлених історичними процесами у розвитку суспільства, соціокультурними зв’язками носіїв мови. Проте існування деяких специфічних ознак окремих явищ часто не спростовує, а підтверджує наявність типових тенденцій, обумовлених внутрішніми закономірностями розвитку людської мови.
Цілий ряд дослідників простежує проблему виникнення і розвитку прийменників у різних мовах, починаючи від індоєвропейської спільності до сучасного стану (Е. Бенвеніст, Ф.де Соссюр, В.М. Ліндсей, В.П. Леман, Є. Курилович, Т.В. Гамкрелідзе, В.В. Іванов, Р. Хілтунен, К. Бругман, Г. Пауль, Й.М. Тронський, М.Г. Сенів, І.Р. Вихованець, З.І. Іваненко, А.Н. Шаранда, К.І. Ходова, О.Н. Селиверстова, М. Всеволодова). Вчені вказують на спільну для всіх індоєвропейських мов тенденцію до аналітизму, яка характеризувалась, зокрема, редукцією відмінкових закінчень, синкретизмом відмінкових форм і семантичною недостатністю останніх. Ці процеси спричинили появу прийменникових конструкцій, які відповідали вимогам адекватної передачі явищ об’єктивної дійсності. Спільним для індоєвропейських мов є і процес виникнення прийменників від прислівників, що підтверджується випадками їх самостійного вживання без відмінкової форми (дані санскрита, хеттської, латинської, грецької, давньослов’янської, старофранцузської, давньогерманської мов). Типовим для прийменникових систем індоєвропейських мов був розвиток вторинних прийменників від синтетичних та аналітичних обставинних прислівників за умов семантичної перенасиченості первинних прийменників. Нарешті, в усіх мовах первинною функцією прийменників виявляється вказівка на просторові відношення. Саме на грунті просторових відбувається подальший розвиток часових, кавзальних, фінальних значень.
З огляду на це, дослідження прийменникової системи грецької мови, яка репрезентує типові тенденції еволюції індоєвропейських мов на найбільш ранніх етапах їх розвитку і разом з тим виявляє власну специфіку окремих мовних явищ, має особливе значення для формування цілісного уявлення про розвиток, становлення та функціонування прийменників у індоєвропейських мовах, виходячи за межі вузьколінгвістичного питання і сягаючи рівня загальномовознавчої проблеми.
Зв’язок з науковими програмами. Робота пов’язана з науковою темою „Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження лексики і словотвору германських, романських і слов’янських мов”. Шифр теми: 01 1вв / 74.
Мета роботи полягає у висвітленні системно-структурної і функціональної типології прийменникових конструкцій у різні періоди функціонування грецької мови та розгляді особливостей вживання прийменникових конструкцій і ролі службового слова в їх організації. У даному дослідженні увага приділяється в першу чергу розгляду прийменникових конструкцій просторової семантики, оскільки позначення відношень саме в цій сфері є первинною функцією прийменників, що зумовило різноманітність прийменникових конструкцій локативного значення як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Крім того, оскільки простір є логічно вихідним при формуванні інших категорій, пов’язаних з діяльністю людини, то і в системі приймеників чітко простежуються тенденції розвитку темпоральних, кавзальних, фінальних та інших значень саме на основі первинних просторових значень.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
1) розглянути проблему становлення прийменникової системи у стародавніх мовах;
2) з’ясувати причини редукції відмінкової системи і заміни відмінкових форм прийменниковими конструкціями;
3) дослідити явища препозиціоналізації, встановити причини формування вторинних (похідних) і адвербіалізованих прийменників, їх функціонально-семантичну значущість у класичний період розвитку грецької мови та у період койне;
4) встановити формальну і семантичну природу прийменникових конструкцій і роль прийменника в їх організації;
5) описати словосполучення адвербіальної семантики як складну систему грецької мови, що об’єднує підсистеми з просторовим значенням;
6) дослідити структурну організацію і типи лексико-семантичних груп дієслів руху і просторової локалізації у грецькій мові.
Об’єктом дослідження є система прийменників у грецькій мові різних періодів. Оскільки прийменники не є автосемантичними одиницями мови й виявляють всі свої властивості лише у поєднанні з повнозначними словами, то аналізу підлягають відповідні прийменникові конструкції, зокрема, прийменниково-відмінкові форми адвербіального значення. При цьому враховуються і особливості їх вживання з дієсловами певних лексико-семантичних груп.
Предметом дослідження є прийменникова система, а також система прийменниково-відмінкових конструкцій просторової семантики грецької мови трьох періодів: раннього, класичного та пізнього (або періоду койне). Аналіз мовного матеріалу здійснюється на базі таких текстів: поеми „Іліада” та „Одіссея” Гомера (ранній період), „Анабасіс” та „Кіропедія” Ксенофонта, „Історія” Фукідіда (класичний період) та Новий Завіт (період койне). Окремі явища функціонування прийменників грецької мови проілюстровані прикладами з творів Гесіода, Геродота, Есхіла, Евріпіда, Софокла, Демосфена, Ісократа, Лісія, Платона. Вибір цих літературних пам’яток грецької мови зумовлений прагненням охопити систему грецьких прийменників як таку, що, з одного боку, зберігає свою тотожність протягом усієї античної епохи, а з другого, - виявляє рухомість, тенденції до самовдосконалення, що здійснюється шляхом мобілізації внутрішніх ресурсів та поширенням зовнішніх зв’язків у рамках мовної системи. Дані інших мов (індоєвропейських та неіндоєвропейських) взяті з наукових досліджень з відповідних питань, словників.
Опрацювання вказаних джерел грецької мови дозволило виявити приклади функціонування сімдесяти прийменників. Загальна кількість проаналізованих прийменникових конструкцій складає 14 тисяч одиниць, на базі яких виводяться статистичні дані. Зрозуміло, для ілюстрації різноманітних лексико-семантичних варіантів вживання давньогрецьких прийменників нами обрані найяскравіші приклади.
Методи дослідження. Аналіз досліджуваного об’єкта здійснюється з позицій системного підходу, що передбачає розгляд мови як складного утворення, в якому можуть бути виділені певні компоненти і відношення між ними. Дослідження здійснюється шляхом поєднання структурного і функціонального підходів. Перший передбачає вивчення форм з погляду їх структури, складу, будовиі под.; функціональний підхід грунтується на аналізі форм з погляду вираження ними граматичних значень в синтагматичному або парадигматичному плані, послідовному типологічному їх розмежуванні. Значне місце в дослідженні мовних фактів посідає функціонально-семантичний аналіз, який забезпечує встановлення істотних взаємозв’язків між мовними елементами. У роботі використовуються також порівняльно-історичний, зіставно-типологічний, компонентний та дистрибутивний методи. Усі ці методи знаходяться у тісному взаємозв’язку і в разі потреби можуть доповнювати один одного.
Наукова новизна дослідження. У роботі вперше здійснене комплексне дослідження прийменникової системи грецької мови, вивчені специфічні зв’язки між прийменником та відмінковою формою в рамках відповідних конструкцій в семантичному та функціональному плані. Вперше також на базі грецької мови досліджені зв’язки між прийменником та дієслівним складником синтагми {дієслово прийменник - іменник}, виділені лексико-семантичні групи дієслів руху та просторової локалізації, що беруть участь у формувані прийменникових конструкцій просторового значення.
Практична значущість дисертації визначається тим, що в роботі запропоновано систематизацію різних вживань давньогрецьких прийменників на базі єдиних семантичних критеріїв, подано модель семантичної структури прийменникової системи, розглянуто етапи еволюції системи прийменників і пояснено причини тих змін, що вона зазнала. Тому результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у практиці викладання грецької мови, а також у спецкурсах з історичної граматики грецької мови, з грецької діалектології, в курсах з історичних граматик інших індоєвропейських мов, а також загального та порівняльно-історичного мовознавства.
Особистий внесок здобувача полягає у визначенні та систематизації на формально-морфологічному та семантичному рівнях прийменників грецької мови різних періодів; застосуванні для вивчення прийменниково-відмінкових форм грецької мови компонентного аналізу як методу семантичного дослідження, що грунтується на розумінні змістової сторони слова як набору специфічних семантичних диференційних ознак. Висновки нашої роботи, що стосуються окремих досліджуваних питань, підтверджують традиційні положення елліністики та індоєвропеїстики, однак їх обгрунтування на основі нового теоретичного й фактичного матеріалу та сучасних методів дослідження дозволяє поглибити розуміння цих питань. Це стосується, зокрема, положень про розвиток та семантичне наповнення вторинних та адвербіалізованих прийменників, а також про співвідношення форми та змісту між складниками прийменникової конструкції.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи відбито у доповіддях та повідомленнях на засіданнях кафедри історії світової літератури та класичної філології Донецького національного університету (листопад 2002 р.), на міжнародній конференції „Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія” (Київ, КНУ, травень 2001 р.), регіональній конференції молодих вчених „Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, ДонНУ, лютий, 2003 р.), науковій конференції викладачів, співробітників та аспірантів філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (квітень, 2003 р.), міжнародній науковій конференції „Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки XX ст.” (Харків, ХНУ, 1-3 жовтня 2003 р.).
Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено у п’яти статтях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях.
На захист виносяться такі положення дослідження:
1) обгрунтування висновків про формування прийменникової системи як наслідку згортання системи відмінків спільноіндоєвропейської мови;
2) розробка питання класифікації давньогрецьких прийменників та етапи їх функціонального та семантичного розвитку;
3) обгрунтування положень про розвиток системи вторинних та адвербіалізованих прийменників як таких, що вирішують проблему семантичної переобтяженості первинних прийменників;
4) розробка питання про співвідношення прийменників та відмінків у рамках прийменниково-відмінкових конструкцій на функціональному та семантичному рівнях;
5) розгляд лексико-семантичних груп дієслів руху та просторової локалізації грецької мови, які беруть участь у формуванні конструкцій просторової семантики;
6) розгляд з позицій сучасного мовознавства прийменникових конструкцій просторового значення; встановлення ролі первинних та похідних прийменників в їх організації.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (238 позицій) та додатків. Повний обсяг дисертації становить 213 сторінок, з яких 185 займає основний текст; 19 список використаних джерел; 9 додатки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Система прийменників є однією з підсистем мови, що характеризується складною організацією і взаємодіє у своєму розвитку і функціонуванні з іншими підсистемами.
Вивченню граматичного класу прийменників приділяли увагу ще античні граматики. Основи розподілу слів за частинами мови заклали давньогрецькі філософи (Арістотель („Поетика”), Платон („Кратіл”), стоїки). Спираючись на їх досягнення, александрійські вчені-філологи Аполлоній Діскол („Синтаксис”) та Діонісій Фракієць („Граматичне мистецтво”) розвинули вчення про частини мови взагалі й прийменники зокрема. Александрійці вказали на незмінність цих слів та розташування в реченні перед іншими словами. Ці теорії набули подальшого розвитку в римській граматичній науці (М.Т. Варрон, Кв. Реммій Палемон, Е. Донат, Прісціан). В основу поділу лексики на частини мови античні граматики поклали формально-морфологічну ознаку. Сучасне мовознавство значно поглибило і розширило поняття про прийменники. За трьома основними критеріями: семантичним, синтаксичним і морфологічним прийменники були визначені як аналітичні синтаксичні морфеми.
Зіставлення даних, отриманих в ході вивчення прийменникової системи грецької мови, з даними інших мов дозволило виявити ряд спільних закономірностей у розвитку прийменників:
1. Появу прийменників та поширення прийменникових конструкцій зумовила тенденція до редукції відмінкових форм. Синкопа кінцевих приголосних, що збільшувала число омонімічних відмінкових форм, синкретизм відмінків, переобтяження їх різними значеннями привели до того, що відношення, які позначались відмінками, почали виражатись за допомогою прийменникових конструкцій. Прийменники виявились більш однозначними й здатними краще передавати думки.
2. Прийменник як реляційний елемент функціонує в рамках синтагми -OV- або -VO- і здійснює зв’язок між дієслівним складником V та іменним складником О. Він розташовується між цими елементами й співвідноситься як з дієслівним, так і з іменним складником. Таким чином, прийменник характеризується двостороннім синтаксичним зв’язком. Питання про те, до якого з елементів синтагми більше тяжіє прийменник, вирішується на користь іменного складника. Тому семантико-функціональний склад прийменникової системи вивчається традиційно на базі прийменниково-відмінкових конструкцій, хоча обв’язковим є і врахування зв’язку прийменника з дієслівним складником зазначеної синтагми.
3. Грецька мова мала добре сформовану систему прийменників, яка складалась з первинних і вторинних прийменників. Кожний із цих розрядів відбивав певний етап розвитку прийменникової системи.
Розвиток прийменникової системи відбувався на формально-морфологічному і семантичному рівнях:
3.1. На формально-морфологічному рівні еволюція прийменників йшла від початкового поширення первинних прийменників, які поступово зайняли стійку позицію в реченні перед іменником, а також почали виступати в ролі префіксів у складних словах, що було однією з форм реалізації тенденції мови до аналітизму. Наступний етап характеризується поповненням системи новими одиницями - нарощеннями”, адвербіалізованими прийменниками, що походять від синтетичних прислівників з абстрактним лексичним значенням.
3.2. На семантичному рівні в розвитку прийменникової системи грецької мови можна виділити такі моменти: а) переобтяженість первинних прийменників значеннями та необхідність більш конкретної передачі характеру взаємодії між предметами привела до появи вторинних прийменників, які мали чітке значення й передавали зміст більш точно; б) в ході історичного розвитку семантичне коло прийменників значно розширилось від первісної вказівки на просторові та близькі за значенням часові відношення між предметами до позначення більш абстрактних відношень.
Специфіка прийменникової системи грецької мови виявляється головним чином на семантичному рівні та розкривається в особливостях організації прийменникових конструкцій певного значення. Аналіз прийменниково-відмінкових форм просторової семантики, проведений шляхом виділення семантичних диференційних ознак, дозволив зробити такі висновки:
1. Первинні прийменники складають ядро просторової підсистеми; ним властива особлива семантична перенасиченість до 13 лексико-семантичних варіантів.
2. У ході історичного розвитку грецької мови спостерігається згортання просторових функцій у первинних прийменників. Співіснуючі одиниці, що рівнозначно вживаються для позначення тих самих відношень мають тенденцію до усунення з ужитку. Паралельно відбувається пошук так званого єдиного представника архісемеми, що набуває нового, більш узагальненого значення, позбавленого просторових відтінків. У системі прийменників такий розвиток на рівні семантики характеризується збільшенням їх уживань на позначення темпоральних, кавзальних, фінальних та інших відношень.
3. Для вторинних прийменників грецької мови характерне функціонування у сфері просторових відношень. Найбільша кількість конструкцій з вторинними прийменниками зафіксована в ранній та пізній періоди розвитку грецької мови. Класичний період дає мало прикладів активного використання адвербіалізованих прийменників. Якщо в ранній період спостерігаються паралельні конструкції з первинним і вторинним прийменником на позначення того самого відтінку просторового значення, то в період койне, за умов згортання локативних функцій первинних прийменників, конструкції з вторинними прийменниками набувають більшого поширення, особливої чіткості й конкретності (пор., напр.: у конструкціях з вторинним прийменником a)/neu 30% припадає на форми з просторовим значенням у Гомера і 90% - у Новому Завіті; така ж частотність вживання у просторовому значенні в ранній період та у період койне спостерігається і в конструкціях з прийменником e)kto/j; прийменник pe/ran вказує на просторові відношення в 20% вживань у Гомера і в 60% - у Новому Завіті).
4. У системі прийменників просторового значення за частотністю вживання особливо виділяються такі:
1) у конструкціях на позначення наближення найбільш уживаними виявились первинні прийменники ei)j, e)pi/, para/, pro/, pro/j та вторинні прийменники i)qu/j, sxedo/n, e(/wj, me/xri, u(poka/tw, o)pi/sw, pe/ran;
2) для конструкцій із значенням віддалення найбільш характерними є первинні прийменники a)po/, e)k, para/ та вторинний прийменник e)/cw;
3) у конструкціях, що вказують на рух, нейтральний щодо зовнішньої або внутрішньої межі об’єкта, найчастіше вживаються первинні прийменники a(/ma, a)na/, dia/, kata/, meta/, peri/, su/n та вторинні прийменники e)ggu/qen, e)/cw;
4) на місцеперебування в різних частинах об’єкта вказують переважно первинні прийменники e)n, e)pi/, para/, peri/, pro/, u(pe/r, u(po/ та вторинні e)ggu/qen, e)kto/j, e)nto/j, e)pa/nw, metacu/, pe/ran, u(poka/tw.
5. Семантика просторових прийменників у грецькій мові розкривається в межах прийменникових конструкцій в структурі {дієслово прийменник іменник}, які є складними, багатоплановими синтаксичними одиницями. У рамках данного дослідження був проведений детальний аналіз дієслів, що беруть участь у формуванні прийменникових конструкцій просторової семантики. Це дало можливість виділити лексико-семантичні групи повнозначних слів, які співвідносяться з тим чи іншим значенням прийменника. Лексико-семантичні групи дієслів мають складну структуру, де чітко виділяються ядерні та периферійні зони. Диференціація одиниць у межах лексико-семантичної групи здійснюється на основі абстрактних лексико-семантичних категорій, які є відображенням певних аспектів позамовної дійсності. Так, у системі дієслів руху класифікація одиниць відбувається за ознаками а) характер руху; б) спосіб пересування; в) середовище пересування; г) загальна спрямованість руху. Найбільш репрезентативною в лексичному відношенні за ознакою „характер руху” виявляється група дієслів поступального руху (23 безпрефіксальні ядерні елементи та 15 одиниць периферійної зони), в рамках якої відбувається подальша диференціація за іншими вказаними абстрактно-семантичними категоріями: i)e/nai - іти, e)/rxesqai - ходити, bai/nein ступати, badi/zein пересуватися, kinei/sqai рухатися (характер руху поступальний), h(/kein, a)fiknei=sqai приходити (загальна спрямованість руху наближення); feu/gein тікати (загальна спрямованість руху віддалення); a)/gein везти (спосіб пересування самостійно без допомоги транспорту); plei=n плавати (середовище пересування рідке середовище), pe/tesqai летіти (середовище пересування повітря), kuli/ndein качати (непоступальний рух), kuklei=sqai обертатися (обертальний рух).
У системі дієслів просторової локалізації визначальною категорією є „положення предмета у просторі” з подальшою конкретизацією його позиції: вертикально (30 одиниць), напр.: i(sta/nai стояти, tiqe/nai ставити; горизонтально (15 одиниць), напр.: kei=sqai, katakei=sqai лежати, h(suxa/zein покоїтися; у сидячому положенні (8 одиниць), напр.: kaqh=sqai, kaqe/zesqai, e)fedreu/ein сидіти; у підвішеному положенні (6 одиниць), напр.: kre/masqai висіти.
6. Дієслова, що вживаються у прийменникових конструкціях просторової семантики мають складну, багатовимірну структуру. Проте не всі підгрупи цих дієслів мають однаковий ступінь реалізації лексико-семантичного потенціалу, що залежить від ступеня соціальної значущості того факту об’єктивної дійсності, що знайшов своє вираження в даних мовних засобах. Відповідно до цього і в системі прийменникових конструкцій виділяються групи, що характеризуються низьким рівнем лексичної репрезентації, вказуючи на певний вузько спеціалізований тип просторових відношень. Такими, наприклад, у системі динамічних просторових конструкцій є відношення „негативна динаміка, дистантність, зовнішня бокова межа”, „негативна динаміка, дистантність, зовнішня задня межа” „нейтральна динаміка, дистантність, рух між рядом об’єктів”; у системі статичних конструкцій - „статика, дистантність/ контактність, розташування довкола об’єкта”, „статика, дистантність, місцеперебування між рядом об’єктів”, „статика, дистантність/ контактність, зовнішня нижня межа”.
У цілому можна зазначити, що як граматичні елементи мови прийменники зазнають менших змін, ніж слова повнозначні. Ця особливість пояснюється значно більшою широтою сфери їх застосування в мові порівняно зі словами повнозначними і через це значно тіснішим зв’язком способів їх вживання з загальним масивом даної конкретної мови. Тому переважна більшість прийменників зберігають свої основні синтаксичні функції. Як окремі, хоч і не повнозначні слова, прийменники виявляють значно більшу здатність до семантичних змін і значно більшу плинність у своєму складі, ніж граматичні форми словозміни. Але, зважаючи на те, що прийменники не є автосемантичними одиницями мови і завжди потребують уточнення з боку повнозначних слів, будь-які зміни у системі цих лексико-граматичних елементів супроводжуються зрушеннями з боку складників синтагми, в рамках якої функціонують прийменники.
Дослідження прийменникової системи грецької мови довело загальномовознавчий принцип про спільність загальних закономірностей історичного розвитку для різних національних мов. Національна специфіка торкається не головних, суттєвих, а окремих сторін мовних явищ. Вивчення прийменникової системи грецької мови, яка репрезентує типові тенденції еволюції індоєвропейських мов на найбільш ранніх етапах їх розвитку і разом з тим виявляє власну специфіку окремих мовних явищ, є важливим загальномовознавчим питанням, сприяючи формуванню цілісного уявлення про розвиток, становлення та функціонування прийменників у індоєвропейських мовах.
Вивчення семантико-синтаксичних функцій кожного прийменника, зокрема в їх відношенні до функцій інших прийменників, дослідження фонетично-словотворчих та функціональних зв’язків прийменників зі словами інших частин мови та з іншими граматичними засобами і, нарешті, конкретні можливості формування нових прийменників у кожному окремому випадку для вираження нових різновидів об’єктивних стосунків між предметами і явищами, систематично усвідомлюваних носіями мови, являє значний інтерес для досліджень у галузі теорії та історії мови і з точки зору побудови лексико-семантичної універсалії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.; Л.: Наука, 1964. 105 с.
2. Аландский П.В. Дельбрюк об основах греческого синтаксиса. К., 1880. - 40 с.
3. Амирова Т.А., Ольховиков Б.А., Рождественский Ю.В. Очерки по истории лингвистики. М.: Наука, 1975. 559 с.
4. Андреев Н.Д. Структурно-вероятностная типология отношений между семантикой слова и его грамматическими категориями // Типология грамматических категорий. М.: Наука, 1975. С. 77 90.
5. Античные теории языка и стиля / Под общ. ред. О.М. Фрейденберг. - М.; Л.: ОГИЗ, 1936. 343 с.
6. Апресян Ю.Д. Современные методы изучения значений и некоторые проблемы структурной лингвистики // Проблемы структурной лингвистики. - М., 1963. С.102-149.
7. Ахманова О.С. О точных методах исследования языка. - М.: Изд-во МГУ, 1961. 157 с.
8. Ахманова О.С. О роли служебных слов в словосочетании. Докл. и сообщ. // Ин-т языкознания АН СССР. 1952. - №2. С. 117-134.
9. Белецкий А.А. Принципы этимологических исследований (на материале греческого языка). К.: Изд-во Киев. ун-та, 1950. 267 с.
10. Белич А. Падежная система и происхождение предлогов // Jужнословенски филолог. 1957-1958. 22. кн. ¼. С. 1-17.
11. Белиħ А. О jезичкоj природи и jезичком развитку // Лингвистичка испитиваньа. 2-е изд. Београд: Нолит, 1958. Кн.I. 357 с.
12. Белиħ А. О jезичкоj природи и jезичком развитку // Лингвистичка испитиваньа. 2-е изд. Београд: Научно дело, 1959. Кн.II. 184 с.
13. Бенвенист Э. Уровни лингвистического анализа // Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. С. 129 140.
14. Бенвенист Э. Логические основы системы предлогов в латинском языке // Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. С. 148 155.
15. Богордицкий В.А. Очерки по языковедению и русскому языку. 2-е изд., перераб. М.: Учпедгиз, 1939. 223 с.
16. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. / Изд-во АН СССР. М., 1963. Т.I. 381 с.
17. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1955. 248 с.
18. Булыгина Т.В. Проблемы теории морфологических моделей. М.: Наука, 1977. 286с.
19. Вандриес Ж. Язык. М.: Гос. соц.-эконом. изд-во, 1937. 410 с.
20. Васильева А.К. О природе частей речи как системы классов полнозначных слов: На материале индоевропейских языков // Научн. докл. высш. шк. Филологич. науки. 1973. - №6. С. 65-75.
21. Веселитский В.В. Принципы подачи предлогов в словарях (на материале русско-английских словарей). Дис... канд. филол. наук. М., 1959.
22. Виноградов В.В. О формах слова // Изв. АН СССР, ОЛЯ. - Т.3. - вып. 1. - 1944. С. 31-45.
23. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Учпедгиз., 1947. 784 с.
24. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). 2-е изд. М.: Высш. шк., 1972. 614 с.
25. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наукова думка, 1987. 228 с.
26. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наукова думка, 1980. 285 с.
27. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. Думка, 1987. 232с.
28. Войцехівська В.Г. Прийменникове керування дієслів із префіксом ви- // Синтаксична будова української мови. К.: Наук. думка, 1968. С. 57-66.
29. Войцехівська В.Г. Прийменникове керування префіксальних дієслів: Префіксально-прийменникова кореляція // Мовознавство. 1968. - №6. С. 23-27.
30. Войцеховская В.Г. Приглагольное управление в современном украинском литературном языке: Сочетания с префиксально-предложной корреляцией: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1969. 18 с.
31. Воронкова А. Опыт типологической морфологизации русских предлогов и предложных словообразований // Лінгвістичні студії. Вип. 11. К., 2003. - С. 27-32.
32. Воронкова О.Б. Локальные значения дативных и аккузативных предложных конструкций // Лингвистические исследования. Синтаксический анализ разносистемных языков. М., 1979. С. 52-58.
33. Всеволодова М. Предлог: поле и категория // Лінгвістичні студії. Вип. 11. К., 2003. - С. 33-38.
34. Гак В.Г. Беседы о французском слове: Из сравнительной лексикологии французского и русского языков. М.: Изд-во Международн. отнош., 1966. 36 с.
35. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики, 1971. М.: Наука, 1972. С. 367-395.
36. Гак В.Г. Просторанство вне пространства // Логический анализ языка. Языки пространств. М.: Языки русской культуры, 2000. 448 с. С. 127-134.
37. Гамкрелидзе Т.В., Иванов Вяч.Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и прокультуры: В 2т. Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1984. ч.1. 428 с.; ч.2. 429 с.
38. Герценберг Л.Г. Морфологическая структура слова в ирландском языке // Морфологическая структура слова в индоевропейских языках. М.: Наука, 1970. 387 с.
39. Гжегорчикова Р. Понятийная оппозиция верх-низ (пол. wierch” spod”) и языковая модель пространства // Логический анализ языка. Языки пространств. М.: Языки русской культуры, 2000. 448 с. С. 78-83.
40. Гумецька Л.Л. Вторинні прийменники і їх синтаксичні функції в українських грамотах XIV-XV ст. // Дослідження і матеріали з української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. Т.4. С. 42-51.
41. Двинянинова Г.С. К проблеме синонимии и многозначности предложно-падежных конструкций (на материале русского языка) // Семантика служебных слов. Пермь: Пермский гос. ун-т, 1982. 178 с. С. 47-56.
42. Десницкая А.В. К вопросу о происхождении винительного падежа в индоевропейских языках // Изв. АН СССР, ОЛЯ. 1947. - №6. Т.6. С. 493-499.
43. Добиаш А. Опыт семасиологии частей речи и их форм на почве греческого языка. Прага: Тип. Грегра, 1877. 544 с.
44. Добиаш А. Синтаксис Аполлония Дискола. Киев: Тип. К.Н. Милевского, 1882. 184 с.
45. Добош В.І. Синтаксис українських південно-карпатських говорів: Прийменникові конструкції (Текст лекцій). Ужгород, 1972. 48 с.
46. Добош В.И. Синтаксис южнокарпатских говоров украинского языка: Синтаксические функции падежей: Автореф. дисд-ра филол. наук. Ужгород, 1978. 29 с.
47. Ерхов В.Н. О семантическом содержании предлогов // Семантика служебных слов. Пермь: Изд-во Перм. гос. ун-та, 1982. 178 с. - С. 56-70.
48. Жирмунский В.М. О границах слова // Морфологическая структура слова в языках различных типов. М.: Наука, 1963. 388 с.
49. Загнітко А.П. Прийменник в українській морфології: статус, семантика, і функціональні вияви // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии. Славянск, 2002. Вып. 10. Ч.1. С. 189-203.
50. Засорина Л.Н. Грамматика локативных сочетаний русского языка: Проблема синонимии предлогов и наречий: Автореф. дисд-ра филол. наук. М., 1977. 43 с.
51. Звегинцев В.А. Семасиология. - М.: Изд-во МГУ, 1957. 321 с.
52. Іваненко З.І. Прийменникові конструкції напрямку руху в українській мові. - Чернівці: Чернів. Держ. ун-т, 1975. 55 с.
53. Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. К.; Одеса: Вища шк., 1981. 143 с.
54. Иванов Вяч. Вс. Общеиндоевропейская, анатолийская и праславянская языковые системы. Сравнительно-типологический очерк. М.: Наука. 298с.
55. Иванов Вяч. Вс., Топоров В.Н. Санскрит. М.: Изд-во вост. лит., 1960. 134 с.
56. Ивиħ М. Систем предлошких конструкциjа у српскохрватском jезику // Jужнословенски филолог. 1957-1958. 22. кн. 1 / 4. С. 141-166.
57. Ильиш Б.А. О частях речи в английском языке // Вопросы теории частей речи: на материале языков различных типов. Л.: Наука, 1968. С. 141-145.
58. История лингвистических учений: Древний мир. Л.: Наука, 1980. 258с.
59. Каракулаков В.В. Пергамская и морфологическая классификация частей речи у Варрона // Вопросы русского и общего языкознания: Уч. зап. Душанбинского пед. ин-та им. Т.Г. Шевченко / Сер. филол. Душанбе, 1965. Т.33. Вып.18. С. 113-134.
60. Каракулаков В.В. Об одном опыте синтаксической классификации частей речи в античном языкознании // Omagiu liu Alexandru Rosetti la 70 de ani. Bucuresti, 1965. P. 437-439.
61. Кацнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. - М., Л.: Наука, 1965. 109 с.
62. Клишин А.И. Типология квазипространственных метафорических обозначений // Исследования по семантике (семантические единицы и их парадигмы). Уфа: Башкир. ун-т, 1992. С. 79-87.
63. Кобзарева Т.Ю., Лахути А.Г. О структуре денотативного значения предлогов // Семантическая структура слова. М., 1971. С. 124-139.
64. Кобів Й.У. Принципи класифікації частин мови в античній граматиці // Іноземна філологія. Львів, 1971. Вип. 24. С. 31-38.
65. Кобов И.У. Предмет и задачи античной грамматики // Язык и стиль античных писателей. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1966. С. 106 114.
66. Колодяжний А.С. Прийменник. Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1960. 165с.
67. Кононенко В.І. Прийменниково-субстантивний комплекс в аспекті синтаксису. Мовознавство, 1978. - №3. С. 3-12.
68. Красухин К.Г. К истокам и функции индоевропейского родительного падежа // Вестник Моск. ун-та. / Сер. 9: Филология. 1985. - №3. С. 78-85.
69. Крейдлин Г.Е. Метафора семантических пространств и значение предлога // Вопросы языкознания. 1994. - №5. С. 19-27.
70. Кривоносов А.Т. Семантическая структура служебных слов // Научн. докл. высш. шк. Филологич. науки. 1980. - №6. С. 51-58.
71. Кротевич Е.В. Синтаксические отношения между членами словосочетания и членами предложения // Вопросы русского языкознания / Под ред. Е.В. Кротевича. Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1956. кн.2. С. 3-18.
72. Кубрякова Е.С. Морфологическая структура слова в современных германских языках // Морфологическая структура слова в индоевропейских языках. М.: Наука, 1970. 387 с. С. 104-151.
73. Кубрякова Е.С. О понятиях места, предмета, пространства // Логический анализ языка. Языки пространств. М.: Языки русской культуры, 2000. 448 с. С. 84-92.
74. Кубрякова Е.С. Части речи в ономасиологическом освещении. М.: Наука, 1978. 115 с.
75. Курилович Е. Деривация лексическая и деривация синтаксическая // Очерки по лингвистике. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1962. С. 175-181.
76. Курилович Е. Проблема классификации падежей // Курилович Е. Очерки по лингвистике. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1962. С. 175 181.
77. Кучеренко Т.К. Лексичне значення прийменника // Мовознавство. 1973. - №3. - С. 12 23.
78. Леденев Ю.И. Вопросы изучения неполнозначных слов: Материалы для словаря неполонозначных слов и их омонимов. Ставрополь, 1966. Вып.I. 93 с.
79. Леман В.П. Из книги « Протоиндоевропейский синтаксис» // Новое в зарубежной лингвистике: Новое в современной индоевропеистике. М.: Прогресс, 1988. Вып.21. С. 351 408.
80. Лукин М.Ф. Переход частей речи или их субституция? // Научн. докл. высш. шк. Филологич. науки. 1982. - №2. С. 78-80.
81. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М.: Атеист, 1930. 339с.
82. Малащенко В.П. Свободное присоединение предложно-падежных форм. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1972. 170 с.
83. Малявина Л.А. У истоков языкознания нового времени: Универсальная грамматика Ф. Санчеса « Минерва» 1587 г. М.: Наука, 1985. 111с.
84. Марти А.О. О понятии и методе всеобщей грамматики и философии языка // История языкознания в очерках. М., 1960. Ч.2. С. 3-27.
85. Мартине А. Структурные вариации в языке // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1965. Вып.4. С. 450-465. 590 с.
86. Маслиева О.В. История языка и генезис логических категорий // Логика и язык: Сб. науч.тр. М.: Изд.АН СССР, 1985. 138 с.
87. Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков. М.: Соцэкгиз, 1938. 510 с.
88. Мейе А. Общеславянский язык. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1951. 491с.
89. Мельничук О.С. Історичний розвиток функцій і складу прийменників в українській мові // Слов’янське мовознавство. - К.:Вид-во АН УРСР, 1961. Вип.3. С. 124-194.
90. Мельничук О.С. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов. К.: Наук. думка, 1966. 338 с.
91. Мещанинов И.И. Структура предложения. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1963. 104 с.
92. Мещанинов И.И. Члены предложения и части речи. Л.: Наука, 1978. 387 с.
93. Мухин А.М. Лингвистический анализ: Теоретические и методологические проблемы. Л.: Наука, 1976. 282 с.
94. Мухин А.М. Синтаксемный анализ и проблема уровней языка. Л.: Наука,1980. 303с.
95. Мухин А.М. Части речи и синтаксические единицы // Вопросы теории частей речи: На материале языков различных типов. Л.: Наука, 1968. С. 158-176.
96. Овсянико-Куликовский Д.Н. Синтаксис русского языка. 2-е изд., испр. и доп. Спб.: Изд-во И.Л. Овсянико-Куликовской, 1912. XXXV. 322 с.
97. Одри Ж. Индоевропейский язык // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вып.21. С. 24-122.
98. Оленич Р.М. Вопросы филиации глагольной теории в римской грамматической науке // Іноземна філологія. Вип.85.: Питання класичної філології. - №22. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1987. С. 19-27.
99. Оленич. Р.М. Связь и соперничество стоико-пергамской и александрийской грамматических теорий на римской почве (Nomen) // Іноземна філологія. Львів, 1984. Вип. 74. С. 19-26.
100. Панфилов В.З. Языковые универсалии и типология предложения // Вопросы языкознания. 1974. - №5. С. 3-16.
101. Пауль Г. Принципы истории языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1960. 500 с.
102. Пашківський А.М. Функції прийменників у сучасній українській літературній мові // Мовознавство. 1937. - №12. С. 37-65.
103. Петерсон М.Н. О частях речи в русском языке // Вопросы грамматического строя. М.: Изд-во АН СССР, 1955. С. 175-187.
104. Перфильева Т.Г. Выражение пространственных отношений в ненецком языке // Склонение в палеоазиатских и самодийских языках. Л.: Наука, 1974. С. 163-173. 298 с.
105. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. 6-е изд. М.: Учпедгиз, 1938. 451 с.
106. Пилипів О.Г. Мовні питання у дограматичному періоді у Стародавній Греції // Іноземна філологія. Вип. 85: Питання класичної філології. - №22. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1987. С. 33-39.
107. Покровский М.М. Семасиологические исследования в области древних языков // Покровский М.М. Избранные работы по языкознанию. М.: Изд-во АН СССР, 1959. С. 61-170.
108. Попова З.Д. К теории падежного значения // Вопросы языкознания - 1970. - №4. С. 92-101.
109. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. М.: Учпедгиз, 1958. Т. 1-2. 536 с.
110. Принципы описания языков мира. М.: Наука, 1976. 343 с.
111. Рассел Б. Человеческое познание. Его сфера и границы. М.: Изд. инос