АРТИКУЛЯТОРНИЙ ЖЕСТ: ОНТОЛОГІЯ І АНАЛІЗ (експериментально-фонетичне дослідження)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
УДК 801.422

Дудник Зоя Василівна

АРТИКУЛЯТОРНИЙ ЖЕСТ: ОНТОЛОГІЯ І АНАЛІЗ
(експериментально-фонетичне дослідження)

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Мосенкіс Юрій Леонідович,
доктор філологічних наук, доцент

Київ 2004

ЗМІСТ

Вступ

5

Розділ 1. Онтологічна стратифікація фонетичних явищ

19

1.1. Вступні зауваження

19

1.2. Форма репрезентації мовлення

20

1.3. Філософські концепції буття та їх екстраполяція на теоретичні проблеми мови/мовлення

22

1.3.1. Поняття онтологія та його аспекти у філософських працях

22

1.3.2. Онтологічна стратифікація сущого М.Гартманом

26

1.4. Перспективи вивчення онтології мови/мовлення

30

1.4.1. Онтологічне підґрунтя Гумбольдтового аналізу мовлення

30

1.4.2. Онтологічні аспекти мови/мовлення у Е.Косеріу

32

1.5. Функція і матерія мовлення як суттєве й сутнісне

34

1.5.1. Онтологічно-гносеологічна диспозиція

37

1.5.2. Гносеологічна "двоїстість" та онтологічна єдність мовних явищ

38

1.5.3. Подолання гносеологічного заперечення "не"

39

1.5.4. Розвиток, функціонування, породження як специфічні онтологічні аспекти мови/мовлення

41

1.5.5. Мовець центр онтологічної моделі мови

44

1.6. Фонетична одиниця: фікція чи реальність?

47

1.6.1. Позиція як вторинна ознака моделі реалізації

49

1.6.2. Фонетична форма: актуальність та актуалізація

51

1.7. Прийоми і матеріал дослідження

55

1.8. Висновки до розділу 1

61

Розділ 2. Субстанціально-цільові параметри
артикуляторного жесту

63

2.1. Артикуляторний жест як об'єкт фонетичного опису

63

2.1.1. Цільове зусилля як елемент артикуляторного жесту

66

2.2. Сутнісна специфіка фонетичної параметризації в аспекті породження-відтворення

70

2.3. Досвід реєстрації інструментальних даних та їхня інтерпретація

71

2.3.1. Породження-відтворення за дво- та тривимірними моделям

73

2.4. Матеріал, форма і субстанція звукового вияву

76

2.4.1. Методика динамічного аналізу кінорентгеносхем

77

2.5. Фізіологічна база побудови рухової активності

79

2.6. Характеристика артикуляторного жесту за субстанціально-цільовою структурою дії

86

2.7. Практика використання координаційних можливостей голосового апарату

98

2.8. Інтерпретація координації та інтеграції в дослідженні

100

2.9. Відмінності в координації та інтеграції за стилями виконання

113

2.10. Висновки до розділу 2

117

Розділ 3. Визначальні риси артикуляторного жесту в українському, російському, англійському, німецькому та італійському мовленні

121

3.1. Субстанціально-цільова організація артикуляторного жесту в українському мовленні

121

3.2. Субстанціально-цільова організація артикуляторного жесту в російському мовленні

125

3.3. Субстанціально-цільова організація артикуляторного жесту в англійському мовленні

128

3.4. Субстанціально-цільова організація артикуляторного жесту в німецькому мовленні

131

3.5. Субстанціально-цільова організація артикуляторного жесту в італійському мовленні

133

3.6. Параметри артикуляторного жесту як специфічної одиниці аспекту породження-відтворення

134

3.7. Висновки до розділу 3

137

Розділ 4. Артикуляторна звичка за частотним розподілом субстанціальних параметрів у сполученнях СV та CC

139

4.1. Опис структурних властивостей інтеграції сегментів у сполученнях CV та CC на текстовому матеріалі українського та російського мовлення

139

4.1.1. CV-інтеграція цільових зусиль в українському й російському мовленні

145

4.1.2. СС-інтеграція цільових зусиль в українському й російському мовленні

150

4.2. Варіативність реалізації субстанціальних механізмів

153

4.3. Артикуляторний жест та артикуляторна звичка в теоретичному й прикладному аспектах

166

4.4. Логіка і проблеми фонетичної класифікації

169

4.5. Висновки до розділу 4

173

Загальні висновки

175

Список використаних джерел

181

Додатки

223

Додаток А

223

Додаток Б

224

Додаток В

237

Додаток Д

257

ВСТУП
Пошук відповіді на порушене В. фон Гумбольдтом питання про "владу форми" і "владу матерії, яка набула форми" та про їхню взаємодію в процесі реалізації мовлення [113, с. 89, 98] спонукає до поглибленого вивчення субстанції мовлення та її репрезентації з погляду онтологічно-екзистенційної суті мовленнєвого продукування. Адже такий підхід до вивчення плану вираження фонетичних явищ є надзвичайно плідним для аналізу субстанціального варіювання. Традиційно план вираження репрезентує фонема, у якій акцентовані функціонально важливі властивості міжіндивідуального рівня мовної комунікації і розвитку мови. Пізнання влади матерії обмежене за такого розуміння онтологічною специфікою функціонального аспекту мовного буття. Нерідко з такою формою фонеми ототожнюють матерію, активізовану в індивідуальному мовленні, особливо якщо матеріалом аналізу є інструментально фіксована артикуляторна чи акустична субстанція. Таке ототожнення свідчить, що онтологічна специфіка аспекту породження-відтворення не береться до уваги. Псевдоізоморфізм специфічних аспектів форми і матерії був доведений Л.В.Бондарко [56]. Проте складність визначення зв'язків між ними полягає в тому, що і фонетична форма, і фонетична матерія належать плану вираження і разом потребують тлумачення на основі онтологічного підходу найменш розробленого в загальній фонетиці напрямку наукового аналізу.
Оцінюючи загальноприйняті моделі фонетичного опису, можна твердити, що вони враховують лише семантичну мотивацію участі мовця в артикуляторно-акустичному процесі звукотворення і не враховують його участі як "організатора" і виконавця артикуляторних дій. Найбільш парадоксальним у теорії мови можна вважати також і той факт, що опис фонетичного рівня мови, безпосередньо пов’язаного із субстанціальною природою мовлення і виконавчими намірами, досвідом і практикою мовця, підпорядковано побудові абстрактної моделі, в якій зміст виступає єдиним чинником субстанціальної організації мовлення. Натомість саму субстанцію та її носія, тобто так звані "зовнішні" чинники та параметри мови, залишають на периферії або не враховують. Фонетична форма, абстрагована від субстрату, розглядається самостійно, втрачаючи один зі своїх онтологічних вимірів. Саме тому все ще відкритими залишаються питання про суттєві, визначальні ознаки фонетичних одиниць, про їхнє співвідношення з фонемою, про роль матеріальних чинників у модифікаціях і варіативності загалом. Тому також питання про статус складу і проблема складоподілу все ще не знайшли свого розв'язання.
Проблема домінування системномовної парадигми загострюється і внаслідок переважання гноселогічних і логічних аргументів над онтологічними. Наприклад, Ф. де Соссюром об'єкт визначається через предмет [329, с. 19], С.К.Шаум'ян і фонологи надають перевагу мовній системі над мовною діяльністю [393; 81, с. 39]). За М.Гартманом, "протилежність елементів пізнання переносять на це буття, що дозволяє з'явитися в ньому ось-буттю і так-буттю як гетерогенним буттєвим моментам" [102, c. 239]. У лінгвістиці це зумовлює протиставлення носія якості (субстрат) самій якості, конкретного в мовленні узагальненому в мові і под. Навіть в онтологічних аргументах мовного й мовленнєвого буття наявні хибні ототожнення різних буттєвих сфер та елементів, таких, наприклад, як існування явища у вигляді результату та його існування як плинного, переривчастого процесу матеріалізації. З гносеологічного погляду такі підходи можна поділити на два спрямування: одні орієнтовані на концептуальну схему репрезентації явища, другі на схему дії алгоритму його реалізації (здійснення, відтворення, функціонування). З онтологічного погляду підходи відрізняються переважним фокусом уваги на певному аспекті мовного існування як на головному або зовсім без експлікації такої аспектності. Як зазначає Л.В.Бондарко, панування окремих підходів не лише не відповідає загальнолінгвістичним критеріям, оскільки мовний матеріал відокремлюється від мовної діяльності, а й значно спрощує уявлення про лінгвістичне підґрунтя фонетичних явищ [64, c. 2729]. Інтерпретація мовленнєвих даних через один із аспектів мовного буття, за О.О.Леонтьєвим, закладає неадекватне вивідне знання про мову, оскільки знання опосередковане системою обраних одиниць, їх змістом і методом аналізу [222, с. 38]. Загальноприйняті одиниці фонетичного аналізу, їхнє розуміння через концептуальну схему мовної системи не забезпечують належного узагальнення щодо феноменів аспекту породження-відтворення, особливо в частині опису процесу виконання мовленнєвих дій.
Будучи тісно пов'язаною з фонетичною організацією, виконавча сторона мовленнєвої діяльності мала б привернути пильну увагу психолінгвістики. Однак, як зазначає в колективній монографії "Людський фактор у мові: Мова і породження мовлення" О.С.Кубрякова, не зважаючи на успіхи психолінгвістики стосовно накопичення знань про механізми й процеси реалізації мовлення з часів запровадження різних моделей породження мовлення найменше в мовленнєвому механізмі "ми знаємо про блок породження" [386, с. 33]. У згаданій монографії виконавчу сторону "людського фактору" й виконавчого механізму мовлення також не розглядають, а в загальнолінгвістичних працях панує концептуальна схема породження, розроблена Н.Хомським. Найбільш актуальними на сучасному етапі розвитку фонетичного аналізу є представлення мовлення як системи сегментованих одиниць та як фізичних мовленнєвих подій, де перше спирається більшою мірою на категорії, а друге на явища. Проте більшість дослідників-фонетистів ототожнюють їх.
Такий стан пізнання фонетичної організації мовлення свідчить про те, що методи й стандартні рішення потребують поглибленого онтологічного осмислення мовних одиниць та їхньої категоріальної репрезентації за структурою головних аспектів їхнього буття, а саме розвитку, функціонування й породження, особливо в частині процесу актуального продукування мовленнєвого континууму як найменш теоретично осмисленого аспекту порівняно з процесом сприйняття. Онтологічна специфіка і розподіл одиниць фонетичного рівня між зазначеними аспектами ще не знайшли свого обґрунтування й аналізу. Це, зокрема, стосується одиниці аспекту породження-відтворення, визначення її параметрів і структурних ознак.
Активні пошуки в цьому напрямку дослідників-фонетистів дозволили ввести до фонетичного аналізу таке поняття, як патерн, запозичене не стільки з фонологічних поглядів Е.Сепіра [538] або Н.Хомського (за Дж.Фітцпатрик [450]), скільки з нейрофізіологічних і нейролінгвістичних праць на означення інструментально спостережуваної синхронізації рухів окремих органів мовлення під час звукотворення [574], [422] або для опису інтонаційних фігур [425; 427].
Уперше зв'язок дії з мовною одиницею теоретично та експериментально дослідили, спираючись на широкі аспекти моторної теорії мови, А.М.Ліберман, І.Г.Матинлі [500]), К.Броуман і Л.Голдстейн [424]. Останнім двом ученим належить ідея онтологічного розподілення специфічних сфер між фонетикою і фонологією в описі відповідно низького й високого вимірів єдиної системи мови і обґрунтування фонологічного статусу артикуляторного жесту [423]. Дослідник М. Тесем сформулював поняття жестової партитури (gestural score) як пріоритетного планування моторики об'єктів за визначальним напрямком дій, підпорядкованим керуванню довготривалої та оперативної пам'яті [555, с. 380]). К.Мортон і М.Тесем також скористалися зручним і прозорим поняттям артикуляторний жест [557; 562], у якому вдало поєднали уявлення про загальний рівень рухової організації людини з артикуляторно-акустичними особливостями реалізації.
Для розуміння актів звукової матеріалізації, тобто аспекту відтворення-породження, велике значення мають ідеї В. фон Гумбольдта про необхідність розрізняти в мовній діяльності ergon i energeia (за Аристотелем) [113, с. 70 ], про взаємоперехід у мовній діяльності понять суб'єкта й об'єкта, залежності й незалежності від індивідуума та колективу [113, c. 8283], властивості реалізації ознак та властивості їх сукупності [113, с. 78, 82], владу форми і владу матерії [113, с. 89, 97, 98], процес позначення і процес створення позначуваного [113, с. 98], переваги сформованої матеріальності над ідеєю [113, с. 97], а також ступінь матеріальності звука, як свідомої дії душі", у зв'язку з потребами сприйняття [113, с. 85]. Для вивчення процесу відтворення важливим є положення, на якому наголошував І.О.Бодуен де Куртене приділяти особливу увагу взаємозв'язку внутрішньої онтології із зовнішньою (зв'язку образу артикуляторних робіт з реалізацією цих робіт [50, т.1, с. 257]), вирізняти фонетичне виконання і фонетичний намір та бачити колізії в їхньому співвідношенні [50, т.1, c. 279], розрізняти оптичні й слухові враження, а особливо не сплутувати "довільне суб'єктивне експериментування (зі звуками) з об'єктивно здійснюваними історичними процесами [50, т.1, с. 277]. Важливо також, що Л.В.Щерба виділяв світлу точку свідомості при виконанні мовленнєвих дій, тобто враховував певну різницю між виконавчими намірами [402, с. 2].
Зазначені аспекти є актуальними для вивчення саме одиниць мовної діяльності і стосуються, насамперед, питання про субстанціальну природу відтворення сегментів, зокрема про параметри артикуляторної дії та ідентифікації сегментів, тобто про субстанціальні ознаки, які складають фонетичну структуру мовленнєвого континууму і першосигнальний рівень сприйняття. При такому підході сегментація на мовленнєві кванти, так само, як і дискретизація мовленнєвих подій повністю переходять до компетенції мовця, залежать від його мотивацій і виконавчих намірів, а сам мовець виступає джерелом мовної онтології.
Таким чином, актуальність дослідження полягає в розв'язанні таких проблем загальної фонетики, як онтологічне підґрунтя мовлення; співвідношення між виконавчим наміром і субстанціальною організацією вимовного зусилля; субстанціально-цільова параметризація артикуляторного жесту; квантування мовленнєвого континууму.
Наукова новизна роботи полягає в уведенні в опис на матеріалі п'яти мов (української, російської, англійської, німецької, італійської) специфічних параметрів одиниці аспекту породження-відтворення артикуляторного жесту за структурою субстанціально-цільових дій та верифікації такого опису на рівні функціонування двох мов (української та російської).
Мета роботи теоретично обґрунтувати і дослідити субстанціально-цільову основу відтворення-породження мовлення за наміром та його реалізацією;і здійснити фонетичний аналіз за компонентами артикуляторного жесту, а саме за координацією та інтеграцією зусиль, що передбачає виконання таких завдань:
· розкриття онтологічних та гносеологічних аргументів фонетичного аналізу;
· визначення екзистенційного підґрунтя влади матерії і суб’єктивного підґрунтя влади мовця (за М.О.Бернштейном);
· з’ясування структури та координаційно-інтегративних особливостей у субстанціально-цільовій реалізації артикуляторного жесту в п’яти досліджуваних системах мовлення за артикуляторно-акустичними даними;
· з'ясування типів і частотності інтеграцій артикуляторних зусиль, тобто послідовностей координації на матеріалі текстів українського й російського мовлення.
Мобільне реагування матерії мовлення на характер виконавчого наміру свідчить про важливість субстанціально-цільових ознак артикуляторного жесту для сприйняття, а отже й для фонетичного аналізу. Саме такий квант зі змінними параметрами й структурним складом обрано за об'єкт дослідження. Термін артикуляторний жест стосується безпосереднього розгортання мовного буття (виконання, або відтворення мовленнєвих дій та створення позначуваного за допомогою координаційних зусиль). Термін артикуляторна звичка використаний в праці на позначення потенційно-продуктивної репрезентації артикуляторного жесту та його елементів, тобто характеризує наявний стан, результат стереотипізації дій і нормативну або ймовірнісну проекцію в мовленнєвому досвіді. Інструментально-фонетичний метод дозволяє за допомогою сучасних комп'ютерних звукових редакторів простежити й проаналізувати вплив виконавчих намірів на структуру, фіксовану в наслідковій акустичній події.
Виходячи зі сказаного предметом аналізу виступає субстанціально-цільова реалізація і структурна організація артикуляторного жесту (в акті звукової матеріалізації і в мовленнєвій практиці) за параметрами, організованими виконавчим наміром, тобто за координацією та інтеграцією артикуляторних зусиль.
Намагаючись визначити місце артикуляторного жесту і артикуляторної звички у фонетичній організації мовлення, автор прагне поглибити цілісний онтологічний підхід в аспекті породження, відшукати нові можливості репрезентації фонетичної матерії на матеріалі української, російської, англійської, німецької та італійської мов, а також верифікувати онтологічне висвітлення мовленнєвих дій в аспектах породження та функціонування на матеріалі близькоспоріднених мов української і російської.
Теоретичне значення дослідження полягає в запровадженні субстанціально-цільових параметрів координації та інтеграції для аналізу продукованого мовлення, з'ясуванні суб'єктивно-індивідуальних тенденцій фонетичної варіативності автосегмента артикуляторного жесту та узгодження цих тенденцій із типологічними властивостями аналізованих мов.
Практичне значення роботи пов'язане передусім зі створенням комп'ютерного синтезатора української мови та з розробленням автоматичної сегментації акустичного сигналу мовлення. Важливим є застосування отриманих даних для лінгвістичних і фоноскопічних експертиз, оскільки властивості субстанціальної структури артикуляторного жесту дозволяють диференціювати в мовленні цільові настанови й способи виконання, тобто є необхідною інформацією для класифікації фонетичного стилю та індивідуального наміру і параметрів мовленнєвої дії. Результати дослідження можуть бути використані в нормативних курсах "Вступ до мовознавства", "Загальне мовознавство", "Сучасна українська літературна мова (фонетика)", спецкурсах "Породження мовлення", "Актуальні проблеми сучасної філології", в лабораторних і практичних курсах англійської, німецької, італійської мов та української і російської мов як іноземних.
Для отримання експериментального матеріалу програма акустичного запису речень українського й російського мовлення була начитана дикторами відповідно до трьох вимог щодо вимови: 1) у найбільш зручному темпі, з усталеною інтонацією (ситуація звичного спілкування); 2) з максимальною увагою до передачі змісту (ситуація пояснення предмета розмови); 3) з максимальною увагою до вимови (ситуація спілкування з іноземною аудиторією з початковим рівнем володіння мовою). Кожна з мов репрезентована жіночими й чоловічими голосами (12 дикторів).
Текстовий матеріал дослідження становлять найбільш частотні сполучення СС та CV з поетичних і прозових творів сучасних українських і російських письменників (по 10 000 фонетичних слів із наголосами поетичного тексту; по 190 тис. слів прозового художньо-публіцистного стилю). Спеціально для кількісного аналізу даних поетичні тексти були перенесені в програму Excel і відфільтровані на послідовності досліджуваних сполучень.
Методи дослідження. Аналіз здійснено на базі описового й кількісного методів. Методологічною основою послужив пропонований у дисертаційному дослідженні онтологічний підхід. Матеріал для опису отримано за допомогою експериментально-фонетичних прийомів. Експериментально-фонетичні прийоми включають використання кінорентгенографування, осцилографування, спектрометрування, слухового аналізу сигналограм.
Методика інтерпретації артикуляторних та акустичних даних Методика інтерпретації артикуляторних та акустичних даних передбачає отримання даних про особливості реалізації артикуляторного жесту і здійснюється на підставі: а) аналізу кінорентгенограм, осцилограм і спектрограм за особливостями субстанціальної структури; б) сегментування акустичного сигналу за послідовними змінами координаційних та інтеграційних зусиль; в) узгодження протоколів сегментування з результатами слухового аналізу; г) визначення особливостей виконавчого наміру за характеристиками субстанціальних компонентів.
Опис інструментально доступних субстанціальних параметрів мовленнєвої дії спирається на диференціацію трьох компонентів субстанціальної організації: природного (фазові й тонічні скорочення м'язів), субстратного (зони активності) і функціонального (механізми артикуляції, фонації та ініціації). Інтерпретацію даних мовленнєвого виконання здійснено на основі фізіологічної теорії рухів М.О.Бернштейна.
Опис фонетичної організації частотних сполучень з тексту за доступними ознаками інтеграції зусиль спрямований на виявлення характерних субстанціальних рис артикуляторної бази української та російської мов на функціональному зрізі.
Зв'язок дослідження з науковими темами. Дослідження пов'язане з науковою темою лабораторії експериментальної фонетики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Фонетика мовлення. Сегментні явища" та науковою темою "Структурування і побудова алгоритмів транскрибування графічних текстів української мови" (№ 01БФ015-05), виконуваної 2003 р. на факультеті кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Шляхи пізнання онтології мови, окреслені В.фонГумбольдтом, І.О.БодуеномдеКуртене, Ш.Баллі, К.Бюлером, Е.Косеріу, О.Н.Синявським, Г.П.Мельниковим та багатьма іншими лінгвістами. Вагомі онтологічні концепції запропоновані Аристотелем, М. 

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Організація субстанціальної структури мовленнєвого зусилля, сформованого у процесі філогенезу людини мовлячої привернула до себе увагу з розвитком інструментальних досліджень, адже тут мовленнєве зусилля виявляє себе в первинній процесуальній формі актуалізації. На сучасному етапі технічних можливостей процеси матеріалізації мовлення як самостійні явища становлять найбільш актуальну проблематику фонетичних досліджень.
Урахування онтологічних принципів у лінгвістиці, і загальній фонетиці зокрема, дозволяє аналізувати мову й мовлення за логікою буттєвого прояву явища завдяки орієнтації на intentio recta. Власна, або онтологічна логіка двох невід’ємних сторін лінгвістичного об'єкта, яку бажано враховувати при вивченні й визначенні фонетичних одиниць, полягає в тому, що в кожному аспекті мовної діяльності породженні, функціонуванні, розвиткові мова й мовлення виступають одночасно як продукти (засоби) і як процеси, а виділені одиниці відповідно як актуальна форма та форма актуалізації матерії. У цю онтологічну схему також добре вкладається поділ мови й мовлення на універсальний, історичний та індивідуальний виміри, прийнятий Е.Косеріу.
Повторюючи аналогію поділу на мову і мовлення, поділ на фонологічний і фонетичній рівні послуговується гносеологічними аргументами, за якими цю антиномію розглядають на підставі протиставлення соціального індивідуальному, закономірного акцидентному, загального окремому і под. із наданням переваги першому члену антиномії. За такого розуміння головна властивість буття мовної діяльності варіативність, яка забезпечує різноманітні комунікативні модуси, реалізацію намірів мовця і власне екзистенційний план виконання або зовсім випадає за межі системи і норми разом із процесом матеріалізації мовлення, або досліджується лише за функціональними виявами, тобто на міжіндивідуальному рівні за внормованими результатами.
Завдяки здійсненому онтологічному підходу в об’єкті та матеріалі, що репрезентований феноменальним та підручним виявами, вдалося побачити мало досліджені сторони мови й мовляння, без урахування яких співвідношення фонологічного та фонетичного рівнів досі не розкривало повною мірою свого спільного джерела мовця як виконавця й організатора артикуляторних дій. Онтологічний підхід до процесу мовленнєвого виконання уможливив такі загальні висновки дослідження:
1. Екзистенційна виконавча сторона мовної діяльності поєднує в собі всі онтологічні аспекти мови, весь досвід мовця та мовного колективу, отже, має пізнавальний потенціал для розкриття різних джерел варіативності фонетичних одиниць, а у своїх специфічних онтологічних виявах є підґрунтям абстрагізації форми й матерії мовлення. Із цього витікає необхідний розгляд виконавчої активності та її властивостей і ознак як першооснови, або пункту відліку для фонетичного аналізу, тобто для здійснення опису мовлення за характеристиками, притаманними аспекту породження-відтворення, а не навпаки. До них належать виконавчий намір мовця та саме виконання, тобто створення позначуваного. За таких орієнтирів зберігається можливість ураховувати специфіку аспектів виникнення, розвитку й функціонування мови.
2. Артикуляторний жест є основною одиницею реалізації та специфічною одиницею для опису процесу відтворення-породження мовлення. Проаналізувавши теорію рухової активності М.О.Бернштейна і здійснивши спробу її інтерпретації за акустичними та артикуляторними даними, дисертантка дійшла висновку про те, що рухова діяльність людини, а отже й мовленнєва діяльність, структурується за ієрархічною шкалою намірів виконавця і відповідною структурою рухового рівня. З’ясовано, що смисл, інформація та семантична функція слова, вислову не визначають самі по собі план вираження. Останній, крім зовнішніх факторів, значною мірою залежить від терезів свідомої уваги мовця або на предметі розмови, повідомлення, або на внутрішньому стані, або на способі виконання. Така зміна уваги перерозподіляє домінантні центри нейроаферентації за їхньою ієрархією, і виконання набуває рис, залежних, з одного боку, від фокусу увагу, а з другого, від напрацьованих мовцем та колективом автоматизмів. За даними інтрументального спостереження можна твердити також про спільність автоматизмів для будь-якого фокусу уваги. Для кожного з цих фокусів свідомої уваги (на стані, почуттях, на предметі, на вимовних діях) мовний досвід формує свої динамічні стереотипи реалізації за фізіологічною схемою організації рухів, тобто по-різному виявляє себе влада матерії. У цьому процесі артикуляторний жест, як автосегмент мовленнєвого континууму, виступає інструментом моделювання мовно-комунікативних побудов у варіативному діапазоні елементарних вимовних дій. При можливій процедурній сегментації за різними субстанціальними ознаками виявлено, що виконавчий намір мовця відповідає за реальне членування мовленнєвого континууму, отже є визначальним для опису артикуляторного жесту.
Цільова координація становить елементарний функціональний компонент артикуляторного жесту. Саме вона в актуальній формі продукту функціонування репрезентує елемент фонетичної системи мови звукотип чи фонему. Отже, одинична цільова координація виступає як найменша актуалізована фонетична форма артикуляторного жесту, з якою корелює зовнішній план виконання субстанція мовлення, і внутрішній план виконавчий намір. У кожній з досліджених систем мовлення можна виділити цільову координацію синергетичних режимів та кардинальних робіт із переважним використанням різних компонентів артикуляції, фонації та ініціації. Часовий перебіг зі зміною цільових координацій створює типову для конкретного мовлення інтеграцію цільових зусиль.
3. З погляду виконавчого наміру мовця в артикуляторному жесті виділені такі дії: а) тимчасова координація природних властивостей та її наслідки на рівні активності органів мови і функціональних механізмів мовлення, за яку відповідають рівні В і С; б) поєднання цільових координацій у часі, або інтеграція, за яку відповідають рівні D i E. Обидва компоненти складають субстанціальний план. Інший компонент пов’язаний із перцептивним планом чуттєво сприйманий квант артикуляторного зусилля. Спосіб реалізації цих компонентів зумовлює фонетичні риси артикуляційної бази конкретної мови, її характер, є джерелом варіативності і фонетичних змін у мові.
Для динамічних стратегій актуального сприйняття і породження-відтворення важливу роль мають такі протилежно спрямовані субстанціальні властивості в організації артикуляторного зусилля, як автоматизованість/усвідомлюваність та інтегрованість, або синтетичність/виділюваність. Найтиповішими можна вважати цільові координації та інтеграції з низьким рівнем усвідомлення виконавчої мети, оскільки їх забезпечують рівні автоматизмів В і D, а на функціональному рівні найтиповішими можна вважати найбільш частотні координаційно-інтеграційні зусилля.
4. За даними інструментального дослідження в артикуляторному жесті щонайменше можна виділити універсальні (загальнолюдські), ідіоетнічні (типологічні) та індивідуальні параметри і в такий самий спосіб сегментувати.
Загальнолюдські особливості артикуляторного жесту пов'язані з біомеханікою мовно-дихального апарату людини та шляхами спеціалізації функціональних механізмів артикуляції, фонації, ініціації у філогенезі. Подібна спеціалізація особливо важлива для складоподілу за спільними для різних мов механізмами членування. Біомеханічна організація мовлення людини, як один із матеріальних чинників, впливає в першу чергу на дискретизацію мовленнєвого континууму таким чином, що мовленнєві дії та зусилля виявляють синхронність із дихальним циклом. За циклами появи пауз для вдихання повітря в будь-якому мовленні можна сегментувати біомеханічні артикуляторні жести. Період, або контур циклічних зусиль давно стали предметом дослідження. Експериментально встановлено, що у виразному мовленні з переважно повним стилем вимови і нормальним темпом такий період розвитку зусиль пов'язаний переважно із синтагмою та фонетичним словом; у швидкому темпі й неповному стилі вимови період дихального циклу, а отже й дискретизація охоплює фразу та заверешене висловлювання. Інша сторона біомеханічної мовленнєвої дискретизації пов'язана зі способом реалізації контуру певного дихального циклу в синтагмі та слові. Його описують, як правило, за доступними темпорально-динамічними параметрами, тобто за співвідношенням часових, висотних і енергетичних характеристик. Найбільш універсальними виявляються значні й високі параметри інтенсивності та мелодики на початку і слабкі спадні в кінці циклу для більшості таких біомеханічних зусиль. На рівні сегментної організації (а точніше, на рівні координації зусиль) самостійні ознаки контурності артикуляторного зусилля не були визначені, а розглядалися як власні якісні ознаки сегментів (наприклад, ознаки напівдзвінкості в абсолютному початку мовленнєвої реалізації). У результаті здійсненого на матеріалі п'яти мов дослідження встановлено універсальні риси біомеханічного циклу зусиль на початку контуру, пов'язані з автономністю роботи надгортанної зони. Це випереджаюче, порівняно з активністю гортанної зони, налаштування надгортанних органів за кардинальними параметрами. Перш, ніж активізується голосовий режим, язик та інші органи надгортанної частини набувають необхідної форми і локалізації в ротовій порожнині. Цей феномен можна простежити під час ізольованої виразної вимови глухого приголосного у формі усіченого складу. Наслідком опису випереджаючого налаштування як власної конститутивної риси фонетичних сегментів приголосних у багатьох артикуляторних дослідженнях зустрічаємо висновок про те, що в позиції абсолютного початку приголосні, особливо глухі, реалізовані найбільш виразно або є більш інформативними. Однак, будучи універсальною рисою реалізації початкових зусиль у циклі, таке випереджаюче налаштування характеризує в першу чергу розподілення координаційних виконавчих зусиль у межах одиниці аспекту породження артикуляторного жесту і є однією з постійних характеристик форми його актуалізації.
У контурі, крім автоматизованої дискретизації мовленнєвого континууму за допомогою дихальних періодів, вичленовується емфаза, яка може виділяти місце найбільшого виконавчого зусилля за певним наміром. Загальнолюдськими засобами такої емфази є гортанне зімкнення. Максимальна увага до емфази будь-якого рівня відділяє посилені сегменти в окремий артикуляторний жест із власним контуром. Універсальні філогенетичні ознаки дискретизації характеризують поділ мовленнєвого континууму на склади. Є спільні для різних мов підстави складової сегментації. Інтеграція окремих типів вихованої у філогенезі координації механізмів сприяє або членуванню вимовних зусиль, або природному їх поєднанню. Фонетична варіативність структури артикуляторного жесту є нормою реалізації та матеріальною основою варіативності актуального складоподілу на рівні породження.
5. Диференціація мов на акценторахуючі та складорахуючі знайшла в дослідженні своє пояснення на підставі спостереження автоматизмів інтеграції зусиль у сполученнях CV відповідно за подібністю кардинальних робіт чи за синергетичним налаштуванням природними компонентами субстанціальної структури, які перші реагують на характер виконавчого наміру і виховуються в певному мовному колективі. Цей висновок повною мірою стосується української та російської мов. За спостережуваним акустичним матеріалом є підстави припустити, що й в інших досліджених мовах працює та сама закономірність у розподілі кардинальних робіт і синергетичних налаштувань. Однак для остаточного висновку необхідно залучити кількісні дани з текстових масивів.
Як типологічну на рівні функціонування (повторення) в українському мовленні можна розглядати інтеграцію вокалічних режимів для CV та інтеграцію ініціації з артикуляцією для СС ініціальної позиції фонетичного слова.
Переважання тактики поєднання кардинальних робіт в інтеграційних зусиллях CV та інтеграція контрастних режимів для СС в ініціальній позиції фонетичного слова російського мовлення також є типологічною на рівні функціонування. Зазначені властивості визначають контурні та валентні особливості складу, реалізуючи таким чином мовну типологію.
Основним типологічним втіленням артикуляторного жесту в українському та італійському мовленні є склад, а в німецькому склад або два склади. У російському й англійському мовленні артикуляторний жест частіше реалізується в кількох складах, словоформі або фонетичному слові.
Перевагами пропонованого опису фонетичних властивостей мовлення є, по-перше, можливість описувати й узагальнювати матеріал не лише за внутрішньою організацією сегментів, а за координацією та синтезом (інтеграцією) дій у більші цілісності, а по-друге, ураховувати реальні мовленнєві зусилля та їхні комбінації в мовленні, тобто за тими параметрами, які впливають на фонетичні зміни і провідні тенденції розвитку фонетичного рівня мови.
Дослідження має перспективи для дальшого з’ясування типологічних співвідношень між артикуляторним жестом, з одного боку, і складом та словом, з другого. У межах онтологічних аспектів породження й функціонування можливими є використання універсальних субстанціально-цільових ознак, єдиних при описі різних систем мовлення для встановлення характерних властивостей артикуляційної бази конкретної мови, створення акустичної бази мовленнєвих сегментів з метою натуралізації автоматичного синтезу й посилення ефективності автоматичного розпізнавання артикуляторних подій в усному мовленні, а також для побудови моделей сприйняття мовлення і методик ідентифікації фонетичного стилю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абаев В.И. Лингвистический модернизм как дегуманизация науки о языке // Вопросы языкознания. М.: Наука, 1965. № 3. С. 22-43.
2. Абеле А. К вопросу о слоге // "Slavia" časopis. Ročnik ІІІ. Praha, 1924. S. 232.
3. Аванесов Р.И. О слогоразделе и строении слога в русском языке // Вопросы языкознания. М.: Наука, 1954. № 6. С. 154-163.
4. Алексеев П.М. Квантитативные аспекты речевой деятельности // Языковая норма и статистика. М.: Наука, 1977. С. 4358.
5. Андреев Н.Д., Зиндер Л.Р. О понятиях речевого акта, речи, речевой вероятности и языка. // Вопросы языкознания М.: Наука, 1963. №3. С. 1522.
6. Анохин П.К. Избранные труды. Философские аспекты теории функциональной системы. М.: Наука, 1978. 400 с.
7. Антонова Р.А. Рентгенодиагностика заболеваний гортани. Учебное пособие. М.: Изд-во Мин. здравоохранения, 1981. 33 с.
8. Аристотель. Метафизика. М.Л.: Гос. соц.-эконом. изд-во, 1934. 348 с.
9. Аристотель. Физика // Философы Греции. Основы основ: логика, физика, этика. Харьков: изд-во Эксмо-Пресс; 1999. 1056 с.
10. Армаш Н.В. Сопоставительный анализ структуры слога в современных немецком и украинском языках. Автореферат дисканд. филол. наук (10.02.15 загальне мовознавство) Одесса, 1991. 16 с.
11. Артемов В.А. Экспериментальная фонетика. М.: Изд-во лит. на иностр. языках, 1956. 228 с.
12. Артемов В.А. Речевой поступок // Материалы коллоквиума по экспериментальной фонетике и психологии речи. Vilnius: Изд-во Вильнюсского гос. пед. ин-та, 1968. Вып. III. С. 920.
13. Асратян Э.А. Учение И.П.Павлова о высшей нервной деятельности и проблема мотивационного поведения // Избранные труды: Рефлекторная теория высшей нервной деятельности. М.: Наука, 1983. С. 202236.
14. Бабырэ Н.М. Артикуляторная динамика дифтонгов и монофтонгов молдавской речи (по данным кинорентгенографирования): Автореферат дис.канд. филол наук (10.02.15 загальне мовознавство). К., 1987. 18 с.
15. Багмут А.Й. Сучасна літературна вимова ненаголошених е, и (експериментально-фонетичний аналіз) // Вісник Харківського університету. Харків: Вид. Харківського ун-ту, 2000. Вип. 491. Серія Філологія. С. 711.
16. Багмут А.Й. Тенденція до втрати подовжених приголосних в українському літературному мовленні // Слов'янські мови і сучасний світ. К.: Вид.-поліграф. центр "Київський унверситет", 2000. С. 4449.
17. Багрунов В.П. „Альфа” и „омега” феномена Шаляпина // Мариинский театр. С-Пб., 1996. № 56. С. 89.
18. Баколас Д.Д. К процедуре установления фонемного инвентаря // Вісник Київського університету. Серія філологія. К.Вид-во „Вища школа” при Київськ. ун-ті, 1973. С. 107113.
19. Балли Ш. Язык и жизнь. Пер. с фр. / Вступ. статья В.Г.Гака. М.: Едиториал, 2003. 232 с.
20. Бардина Н.В. Синтагма в русской спонтанной монологической речи (экспериментально-фонетическое исследование): Афтореферат дис канд. филол. наук (10.02.01 русский язык). Одесса, 1984. 17 с.
21. Бардина Н.В. Языковая гармонизация сознания. Одесса: Астропринт, 1997. 272с.
22. Бардіна Н.В. Енергеально-конфігуративне моделювання мови: до розв'язання проблеми антропоцентричного методу лінгвістичних досліджень. Афтореферат дис доктора філол. наук (10.02.15 загальне мовознавство). К., 1999. 39 с.
23. Бархударова Е.Л. Явление вариативной реализации фонем и проблемы восприятия русской звучащей речи // Теория и практика речевых исследований (АРСО99). М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1999 // http://www.philol. msu.ru/rus/gorn/arso/barhud.htm
24. Барышникова К.К., Гайдучик С.М. Разговорная речь как одна из форм устной речи // Экспериментальная фонетика (сб. науч. статей). Минск: Изд-во Минск. гос. пед. ин-та ин. яз., 1974. С. 524.
25. Бас-Кононенко О.В. Новий експериментальний прийом дослідження артикуляційної цілісності складу (графічна модель, що синтезує дані тензо- і кінорентгенографування) // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип 5. К.: Вид.-поліграф. центр "Київський університет", 1997. С. 3235.
26. Бас-Кононенко О.В. Склад в українському мовленні: складотворення та артикуляторна типізація (експериментально-фонетичне дослідження артикуляційної динаміки): Автореферат дис канд.філол. наук К., 1999. 16 с.
27. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ Переклад Марії Зубрицької. 2-е видання, доповнене. Львів: Вид-во "Літопис", 2002. С. 406415.
28. Белич А.И. Природа языка и его изучение // Известия Академии наук СССР. Отделение литературы и языка. Л.: Изд-во АН СССР, 1947. Том VI. Вып.5. С. 425429.
29. Белявский В.М., Светозарова Н.Д. Слоговая фонетика и три фонетики Л.В.Щербы // Теория языка. Методы его исследования и преподавания. К 100-летию со дня рождения Льва Владимировича Щербы. Л.: Наука, 1981. С. 3640.
30. Бергсон А. Творческая эволюция. М: Изд-во Терра Книжный клуб, Канон Пресс-Ц , 2001. 384 с.
31. Бердяев Н.А. Творчество и объективация. Минск: Экономпресс, 2000. 304с.
32. Берковець В.В. Просодичні диференційні ознаки функціонального стилю в українській мові: Автореферат дисканд. філол. наук (10.02.01). К., 2004. 18с.
33. Бернштейн Н.А. Физиология движений и активность. М.: Наука, 1990. 496 с.
34. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. Фонетика. М.: Наука, 1961. 468 с.
35. Бернштейн С.И. Словарь фонетических терминов / Под. ред. А.А.Леонтьева. М.: Изд-во "Восточная литература" Рос. АН, 1996. 176 с.
36. Беседина-Невзорова В.П. Експериментально-фонетичне дослідження української літературної вимови в Харківському інституті народної освіти // Записки Харківського інституту народної освіти. Харків: Вид-во Харк. ін-ту народ. освіти, 1928. № 3. С. 3848.
37. Бехтерева Н.П., Бундзен П.В., Гоголицын Ю.Л. Мозговые коды психической деятельности. Л.: Наука, 1977. 258 с.
38. Білодід І.К. Психологічні основи індивідуального мовлення // Філософські питання мовознавства. К.: Наукова думка, 1972. С. 91111.
39. Білоус А. Класифікація голосних української мови // http://www.slovnyk. org/txt/mov.html.
40. Блохина Л.П. Спектральный анализ немецких нелабиализованных гласных фонем переднего ряда // Ученые записки: Экспериментальна фонетика и психология речи / под. ред. проф. В.А.Артемова. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1960. Т.ХХ. С. 29100.
41. Бобкова Т.В. Сонанти українського, російського та польського мовлення на матеріалі кінорентгену (експериментально-фонетичне дослідження): Автореферат дис канд.філол. наук (10.02.15). Донецьк, 2002. 16 с.
42. Богомазов Г.М. Статистическая и фонетическая характеристика двучленных сочетаний согласных в русской речи: Автореферат дис канд. филол. наук (10.02.01 русский язык), Л., 1970. 24 с.
43. Богомазов Г.М. К вопросу о классификации переходных процессов от согласного к согласному в двухфонемных сочетаниях согласных // Вопросы теоретической и практической фонетики. М., 1973. С. 2973.
44. Богомазов Г.М., Пауфошима Р.Ф. О некоторых способах реализации сочетаний смычных согласных в речи // Теоретическая фонетика и обучение произношению: Сборник статей. М.: Изд-во Ун-та Дружбы народов, 1975. С. 8083.
45. Богомазов Г.М. Фонетика в свете детерминантных свойств русского языка // Русский язык: исторические судьбы и современность. Труды и материалы. М.: Изд-во Моск. гос. Ун-та, 2001. С. 231232.
46. Богородицкий В.А. Курс экспериментальной фонетики применительно к русскому произношению: Методология и техника экспериментально-фонетических исследований физиологического типа. Казань: Гос. изд-во Автономной Татарской соц. республики, 1922. Вып.2. 70 с.
47. Богородицкий В.А. Фонетика русского языка в свете экспериментальных данных. Казань, 1930. 356 с.
48. Богородицкий В.А. Введение в изучение современных романских и германских языков. М.: Изд-во Иностранной литературы, 1953. 184 с.
49. Бодуэн де Куртенэ И.А. Отрывки из лекций по фонетике и морфологии русского языка. Выпуск 1-й. Воронеж: , 1882. 88с.
50. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию, М.: Наука, 1963. Т. I 384 c. Т. II 392 с.
51. Бодуен де Куртене І.О. До питання про сонанти // Мовознавство. №1 (209). К.: Наукова думка, 2002. С. 6468.
52. Болла К. Атлас звуков русской речи. Budapest, 1981. 160 c., 79 таблиц.
53. Бондарко Л.В., Зиндер Л.Р. О некоторых дифференциальных признаках русских согласных фонем // Вопросы языкознания. М.: Наука, 1966. № 1. С. 1015.
54. Бондарко Л.В., Павлова Л.П. О фонетических критериях при определении места слоговой границы // Русский язык за рубежом. М.: Изд-во Ун-та Дружбы народов, 1967. №4.
55. Бондарко Л.В. Структура слога и характеристика фонем // Вопросы языкознания. М.: Наука, 1967. №1. С.2231.
56. Бондарко Л.В. О псевдоизоморфизме между фонетикой и фонологией // Вопросы фонологии и фонетики: Тезисы докладов совестких лингвистов на VII Международном конгрессе фонетических наук (Монреаль, 1971 г.). М.: Изд-во АН СССР, 1971. С. 4246.
57. Бондарко Л.В., Светозарова Н.Д. О восприятии безударных слогов // Фонетика. Фонология. Грамматика: К семидесятилетию А.А.Реформатского. М.: Наука, 1971. С. 3843.
58. Бондарко Л.В., Кукольщикова Л.Е., Павлова Л.П., Светозарова Н.Д., Штерн А.С. Восприятие фонем в слогах различных типов // Анализ речевых сигналов человеком. Л.: Наука, 1971. С. 182192.
59. Бондарко Л.В., Зиндер Л.Р., Штерн А.С. Некоторые статистические характерисики русской речи // Слух и речь в норме и патологии: Сборник статей. Л.: Изд-во Ленинградского восстановительного центра ВОГ, 1977. С. 316.
60. Бондарко Л.В. Фонетическое описание языка и фонологическое описание речи. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. 200 с.
61. Бондарко Л.В. Слог: правила, интуиция, механизмы // Сборник научных трудов. Вып. 201. М.: Изд-во Моск. гос. пед. ин-та ин. яз. им. М.Тореза, 1982. С. 6271.
62. Бондарко Л.В. Звуковая организация высказывания и фонетическая структура слога // Слух и речь в норме и патологии: Сборник научных статей. Л.: Изд-во Ленинградского восттановит. центра ВОГ , 1982. С. 39.
63. Бондарко Л.В. Теоретические и прикладные аспекты экспериментально-фонетических исследований // Проблемы фонетики и фонологии: Материалы Всесоюзного совещания. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. С. 1621.
64. Бондарко Л.В. Звуковая организация морфемы и фонемный состав cлoвoформы // Уровни языка в речевой деятельности / под ред. Л.В.Бондарко. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. С. 2734.
65. Бондарко Л.В., Вербицкая Л.А., Гордина М.В. Основы общей фонетики. СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1991. 150 с.
66. Брахнов В.М. До акустичної характеристики північноукраїнських дифтонгів // Питання експериментальної фонетики. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. С. 4165.
67. Брахнов В.М. Явища асиміляції в консонантизмі української мови. К.: Наукова думка, 1970. 104 с.
68. Брахнов В.М. Склад // Сучасна українська літературна мова / Під ред. І.К.Білодіда. К.: Наукова думка, 1969. С. 340357.
69. Бровченко Т.А. Первичная обработка осциллограмм речевого сигнала (к вопросу о звуковых границах и стыках). Одесса: Изд-во Одесского гос. ун-та, 1964. С.86.
70. Бровченко Т.А. Словесний наголос в сучасній українській мові (експериментальне дослідження) К.: Наукова думка, 1969. 188 с.
71. Бровченко Т.А. К вопросу о взаимосвязи акустических характеристик слога // Вопросы фонологии и фонетики: Тезисы докладов совестких лингвистов на VII Международном конгрессе фонетических наук (Монреаль, 1971 г.). М.: Изд-во АН СССР, 1971. С. 5358.
72. Брок О. Очерк физіологіи славянской рђчи // Энциклопедія славянской филологіи. Спб, 1910. Вып. 5.2. 263 с.
73. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. К.: Радянська школа, 1949. 407 с.
74. Булич С. Фонема // Энциклопедический словарь / Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. СПб., 1902. Т.XXXVI.
75. Бураев И.Д. Сингармонизм признак артикуляционной базы языка // Исследования по фонетике языков и диалектов Сибири. Новосибирск: , 1986. С. 522.
76. Бюлер К. Теория языка: Репрезентативная функция языка / Пер. с нем. / Общ. ред. докт. филол. наук Т.В.Булыгиной (2-е изд.). М.: Прогресс, 2000. 504 с.
77. Бычков В.Н. К проблеме обобщения и интерпретации ранговых распределений в статистической лингвистике // Квантитативная лингвистика и автоматический анализ текстов: Ученые записки Тартуского государственного университета. Тарту: Изд-во Тарт. гос. ун-та, 1984. Вып. 689. С. 6170.
78. Валиев С.А. Фонетико-инструментальный анализ смычно-гортанного акцента в современном английском языке // Лингвистические ииследования: Проблемы фонетики, диалектологии и истории языка. М.: Изд-во АН СССР, 1978. С. 4956.
79. Варшавский Л.А., Литвак И.М. Исследование формантного состава и некоторых других физических характеристик звуков русской речи // Проблемы физиологической акустики. Том III. М.Л.: Изд-во АН СССР, 1955. С. 312.
80. Венцов А.В., Касевич В.Б. Современные модели восприятия речи: критический обзор // Проблемы восприятия речи. СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1994. // http://www.csa.ru/ailab/grants/rgnf/server/course1/ch21/ch21_4_4.html.
81. Венцов А.В. Что такое "скрытая фонетика"? // Известия АН. Серия литературы и языка. М.: , 2003. Т. 62. № 4. С. 3344.
82. Вербицкая Л.А., Зиндер Л.Р. К вопросу о сочетаниях согласных в русской речи // Научные доклады высшей школы. Филологические науки”. М.: Высшая школа, 1969. №3. С. 4353.
83. Вербицкая Л.А. К вопросу об орфофонической вариативности современной произносительной нормы // Слух и речь в норме и патологии: Сб. науч. статей. Л.: Изд-во Ленинградского восстановительного центра ВОГ, 1980. Вып. 3. С. 310.
84. Веренич Н.И. Влияние темпа речи на модификации звуков ( экспериментально-фо