ПОХОДЖЕННЯ ОБРЯДОВИХ КАЛЕНДАРНИХ ТЕРМІНІВ ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ, РОСІЙСЬКОЇ, УРУМСЬКОЇ ТА РУМЕЙСЬКОЇ МОВ)

Краткое описание

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ім. П.Д.Осипенко
На правах рукопису

Голі-Оглу Тамара Войцехівна

УДК 801. 54. 2. 001. 4

ПОХОДЖЕННЯ ОБРЯДОВИХ КАЛЕНДАРНИХ ТЕРМІНІВ
ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ, РОСІЙСЬКОЇ, УРУМСЬКОЇ ТА РУМЕЙСЬКОЇ МОВ)

Спеціальність: 10.02.15 загальне мовознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор С.П.Денисова

Бердянськ - 2002

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.. 3
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1. Специфіка обрядового терміна, його структура й особливості фун-кціонування. 12
ВИСНОВКИ 25
РОЗДІЛ 2. Генеза обрядових термінів. 26
2.1. Наукова та народна етимологія: аспекти співвідношення... 26
2.2. Обрядові терміни спільноіндоєвропейського походження в східно-
слов¢янських мовах. 45
2.3. Українські, російські та білоруські обрядові терміни праслов¢янсь-
кого походження.. 54
2.4. Неслов¢янські запозичення як джерело формування обрядових тер-міносистем східнослов¢янських мов.. 84
2.5. Автономні обрядові терміни: національно-культурна специфіка, ге- незис, функціональний статус 94
2.5.1. Походження українських автономних термінів календарної обря-
довості.. 97
2.5.2. Походження російських автономних термінів весняної обрядовос-
ті124
2.5.3. Походження автономних румейсько-урумських обрядових термінів весняного циклу мешканців Північного Надазов¢я..143
ВИСНОВКИ.163
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...172
ДОДАТКИ196
Додаток А. Генеза білоруських автономних обрядових термінів..196

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Скорочення ремарок

діал. діалектне
дієсл. дієслово
дет. див. детальніше дивись
заст. застаріле
зах. західне
зн. в. знахідний відмінок
ж. р. жіночий рід
нар. народне
н. ст. новий стиль
пд. південне
пн. північне
род. в. родовий відмінок
с. р. середній рід
ст. ст. старий стиль
сх.- східне
суф. суфікс
т. ін. таке інше
ч. р. чоловічий рід

СКОРОЧЕННЯ НАЗВ МОВ І ДІАЛЕКТІВ
ав. авестійська
аз. азербайджанська
алб. албанська
алт. алтайська
англ. англійська
англосакс. англосаксонська
ар. арабська
арам. арамейська
арх. архангельське
ат. аттічний
балк. балкарська
баш. башкирська
блр. білоруська
бойк. бойківський
болг. болгарська
брян. - брянське
вал. валлійська
вепс. вепська
вірм. вірменська
в.-луж. верхньолужицька
волин. волинське
волог. вологодське
волод. володимирське
ворон. воронізьке
вят. вятське
гаг. гагаузька
гал. галицьке
гот. готська
гр. грецька
груз. грузинська
гуц. гуцульське
дат. датська
д.-в.-н. давньоверхньонімецька
д.-євр. давньоєврейська
д.-інд. давньоіндійська
д.-ірл. давньоірландська
д.-ісл. давньоісландська
д.-макед. давньомакедонська
д.-н.-н. давньонижньонімецька
дон. донське
дор. дорійський
д.-перс. давньоперсидська
д.-пр. давньопруська
д.-руськ. давньоруська
д.-тюрк. давньотюркська
дч. давньочеська
ест. естонська
з.-сл. - західнослов¢янські
з.-укр. західноукраїнське
і.-є. індоєвропейська
іон. іонійський
ір. іранські
ірл. ірландська
ісл. ісландська
ісп. іспанська
італ. італійська
каз. казахська
кал. калузьке
карач. карачаєвська
карп. карпатське
кашуб. кашубський
кбал. карачаєво-балкарська
кельт. кельтські
киз. кизильський
кипч. кипчакські
кир. киргизька
кімр. кімерійська
ккал. каракалпакська
костр. костромське
крим.-тат. кримськотатарська
кум. кумикська
куман. куманська
курс. курське
лат. латинська
лемк. лемківський
лит. литовська
лоб. лобнорська
лтс. латиська
макед. македонська
монг. монгольська
моск. московське
нім. німецька
н.-луж. нижньолужицька
нижегор. нижегородське
ног. ногайська
олон. олонецьке
орлов. орловське
п. польська
пд.-сл. ─ південнослов¢янські
перм. пермське
поділ. подільське
полаб. полабська
пол. поліське
пр. (прус.) пруська
псков. псковське
псл. ─ праслов¢янська
р. румейська
рос. російська
рост. ростовське
рум. румунська
ряз. рязанське
сал. саларська
с.-в.-н. середньоверхньонімецька
серб. сербська
сиб. сибірське
сл. ─ слов¢янські
слн. словенська
слц. словацька
смол. смоленське
с.-н.-н. середньонижньонімецька
сп. старопольська
ст.-блр. старобілоруська
ст.-сл. - старослов¢янська
схв. сербохорватська
сх.-сл. - східнослов¢янські
сюг. сариг-югурська
тамб. тамбовське
тат. татарська

твер. тверське
тох. А тохарська А
тох. В тохарська В
тув. тувинська
тул. тульське
тур. турецька
турк. туркменська
тюрк. тюркські
у. урумська
уз. узбекська
уйг. уйгурська
укр. українська
фін. фінська
фр. французька
хак. хакаська
хет. хетська
хорв. хорватська
цсл. - церковнослов¢янська
ч. чеська
чаг. чагатська
чув. чуваська
шор. шорська
ягноб. ягнобська
як. якутська
яп. японська
яросл. ярославське

ВСТУП

В Україні в останні два десятиріччя активізувався інтерес до обрядової термінології традиційної народної культури; досліджуються такі проблеми, як типологія семантичних мотивацій весільних номінацій російської та україн-ської мов [199], загальні проблеми зіставної семантики обрядових термінів на спільнослов¢янському фоні [198], походження та семантичний розвиток україн-ської лексики, пов¢язаної з весіллям [236], питання семантичної системи ло-кальних весільних обрядових традицій [24; 85; 112]. Як бачимо, в українській лінгвістиці досить детально вивчена здебільшого весільна обрядова терміно-логія; календарна ж обрядова термінологія залишається недослідженою, мож-ливо, через гігантський обсяг мовного матеріалу (365 днів порівняно з декіль-кома днями весілля). Однак самі календарні обряди в описовому етнографіч-ному аспекті в українському ареальному просторі були об¢єктом дослідження в працях О.Воропая, О.Курочкіна, В.Сапіги, К.Сосенка, В.Скуратівського та ін.
Проте в російській етнолінгвістиці існує традиція вивчення саме календарної обрядової термінології (М.І.Толстой, С.М.Толстая, М.М.Валенцо-ва, Л.В.Виноградова, О.Б.Страхов та ін.). Розгляду календарних обрядових термінів у різних слов¢янських національних терміносистемах в ареальному та зіставному аспектах присвячено декілька кандидатських дисертацій у росій-ському мовознавстві (Т.О.Агапкіна, М.М.Валенцова, І.І.Кабакова, О.Ф.Жу-равльов, О.О.Терновська, О.Л.Топорков).
У сучасній лінгвістиці, окрім питань типології обрядів, ставилося й питання щодо діахронічних досліджень календарної обрядової термінології, проте вони в цій галузі проводилися в одному напрямку: термінологія обрядів як джерело реконструкції давньої духовної культури слов¢ян (М.І.Толстой та С.М.Толстая, Л.М.Виноградова, Л.Мошинський, О.М.Трубачов, В¢яч.Вс.Іванов та В.М.Топоров). Натомість недослідженими є питання визначення походження окремих обрядових термінів. Очевидно, ці питання не розв¢язувалися через незавершеність реконструкції лексичних фондів спільноіндоєвропейської та спільнослов¢янської прамов.
Календарні обрядові терміни урумів і румеїв, які мешкають на території сучасної України (Північне Надазов¢я), взагалі ніколи не виступали предметом наукових лінгвістичних досліджень у жодному з вищеозначених ракурсів.
Актуальність теми. Незважаючи на те, що східнослов¢янська лексикологія має певний досвід у вивченні календарних обрядових термінів, виникла нагальна потреба ґрунтовних зіставних досліджень східнослов¢янських обрядових терміносистем з іншими (зокрема з румейсько-урумською) системами з позицій їхнього походження у православнохристиянському релігійному просторі, оскільки саме такий ракурс етнолінгвістичних досліджень допоможе простежити взаємовпливи й взаємопроникнення різноструктурних мов, що мають спільний ареал функціонування. Залучення широкого лексикографічного та етнографічного матеріалів сприятиме виділенню не тільки спільних рис національних східнослов¢янських обрядових календарних термінологічних систем, а й акцентуалізації індивідуально-національних ознак кожної з досліджуваних обрядовостей.
Зв¢язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною комплексної теми кафедри за-гального мовознавства та слов¢янської філології Бердянського державного пе-дагогічного інституту ім. П.Д.Осипенко Генезис, розвиток, структура й функціонування слов¢янських і неслов¢янських мов Приазовського реґіону”.
Мета і завдання дослідження. Перед дисертаційною роботою поставлені конкретні мета й завдання.
Мета нашого дослідження ─ з¢ясувати походження східнослов¢янських та румейсько-урумських обрядових календарних термінів весняного циклу.
Поставлена мета потребує вирішення таких завдань:
- виявити специфіку обрядового терміна;
- виділити обрядові терміни спільноіндоєвропейського походження в східно-слов¢янських мовах;
- виділити пласт календарної обрядової лексики праслов¢янського похо-дження в українській, російській та білоруській мовах;
- описати неслов¢янські запозичення в східнослов¢янській обрядовій терміно-логії весняного календарного циклу;
- виявити терміни-грецизми в румейсько-урумській обрядовій терміносистемі весняного циклу;
- визначити мовні одиниці тюркського походження серед румейсько-урумських обрядових термінів;
- виявити лінгвістичну сутність народної етимології та аспекти її співвідно-шення з науковою етимологією.
Об¢єктом дослідження є календарна обрядова термінологія, її генетичні корені та особливий функціональний статус, обумовлений особливою знаковою функцією.
Предметом дослідження є походження термінів традиційних календарних обрядів весняного циклу східних слов¢ян з одного боку та румеїв і урумів з іншого, їхня генеза, частково просторова варіативність і просторова автономність.
Матеріалом для дослідження є етнографічні описи календарних обрядів східних слов¢ян, урумів і румеїв, дані 55 тлумачних, етимологічних, історико-етимологічних словників, у тому числі Толкового словаря живого велико-русского языка” В.І.Даля (1955), Словаря української мови” Б.Д.Грінченка (1996), Етимологічного словника української мови” (1982-1989), Этимологи-ческого словаря русского языка” М.Фасмера (1986-1987), Этымалагічнага слоўніка беларускай мовы” (1978), Этимологического словаря тюркских язы-ков” Е.В.Севортяна (1974-1980).
Методи дослідження. Основний метод дослідження метод ретроспекції, за допомогою якого встановлюється походження обрядових термінів, їх етимон, а також ланцюжок фонетичних трансформацій. Застосовуються прийо-ми етимологічного, контекстуального, компонентного аналізів, прийоми класичного типологічного аналізу, який свідомо спрямований на діахронічне прочитання й інтерпретацію фактів зі сфери традиційної обрядовості. Етимологічний аналіз обрядових термінів ґрунтується на основних принципах наукової етимології: 1) фонетичному, що полягає в етимологізуванні на основі фонетичних відповідностей, які підносяться до статусу закону; 2) семан-тичному, що реалізується в обов¢язковому врахуванні ймовірності при-пущуваних семантичних переходів й інновацій; 3) морфологічному, що базується на ретельному аналізі історичних змін в морфологічній будові слова. При встановленні генезису обрядових термінів використовуються методи внутрішньої реконструкції (реконструкції в середині однієї мікросистеми чи культурної родини”, у нашому випадку ─ слов¢янської) та зовнішньої реконструкції, яка вимагає залучення генетично спорідненого матеріалу (для слов¢яно-балтійських одиниць германського, романського, іранського тощо). Принагідно використовуються деякі прийоми описового методу, що допома-гають встановити зв¢язок між мовним та ектралінгвістичним обрядовими планами.
Наукова новизна полягає в тому, що пропонована дисертація є першим в українському мовознавстві монографічним зіставним дослідженням генези східнослов¢янської і румейсько-урумської термінології весняного календарного циклу. Вивчення проводиться на матеріалі, який системно досі не був представлений у науковому обігу. Дисертаційна робота є першою спробою генетичної класифікації обрядових термінів, різних за структурою (одно-компонентних, двокомпонентних, рідше трикомпонентних). Етимологічний аналіз доповнено даними народної етимології. Народна етимологія виступає одним із прийомів етимологічного аналізу; за допомогою народної етимології встановлюється походження слова в межах традиційної народної картини світу, тоді як наукова етимологія вивчає походження слова в межах наукової картини світу.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що зібраний і класи-фікований матеріал може бути використаний при укладанні різних типів словників (зокрема етнолінгвістичних, діалектологічних, етимологічних та історико-етимологічних). Проаналізований у дисертаційній роботі матеріал можна використовувати й у лекціях із народознавства, етнолінгвістики, слов¢-янської філології, загального мовознавства, діалектології, історичного мово-знавства, порівняльної лексикології східнослов¢янських мов для студентів ви-щих навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжвузівській науковій конференції Мови й культура народів Приазов¢я” (Бердянський державний педагогічний інститут імені П.Д.Осипенко, м. Бердянськ, 1999-2001 рр.), на міжнародній науковій кон-ференції Перші граматичні читання”, присвяченій 60-річному ювілею акаде-міка Вихованця (Донецький національний університет, м. Донецьк, 2000 р.), на міжнародній науковій конференції, присвяченій 200-річчю з дня народження В.І.Даля (Київський національний університет імені Т.Г.Шевченка, м. Київ, 2002 р.), а також на реґіональних науково-практичних конференціях, що про-водилися на базі Приазовського державного технічного університету (м. Ма-ріуполь, 1999-2002 рр.).
Публікації. Результати дисертації опубліковані в п¢яти статтях у збірниках наукових праць та в тезах наукових реґіональних конференцій.
На захист виносяться положення:
1. Обрядова термінологія весняного циклу народних календарів східних слов¢-ян формувалася протягом доби спільнослов¢янської мовної єдності. Про що свідчать результати етимологічного аналізу окремих членів цієї лексичної системи. Обрядові термінологічні системи східних слов¢ян становилися в ме-жах первісної міфологічної картини світу, тому сучасні терміносистеми східно-слов¢янських мов зберегли відбитки давньослов¢янського язичницького світо-гляду, який був анімістичним за своєю сутністю.
2. Значну роль у формуванні обрядової термінологічної системи весняного циклу східних слов¢ян відіграла спільноіндоєвропейська лексика. Лексичні від-повідності між давніми індоєвропейськими мовами у сфері весняної обрядо-вості свідчать про наявність у сучасних європейських мов спільного лексичного спадку в галузі духовної культури, яка включає обрядову й міфологічну лекси-ку.
3. Обрядова мікросистема весняного календарного циклу східних слов¢ян за-знала незначних іншомовних впливів, унаслідок яких збагатилася грецизмами й латинізмами.
4. Східнослов¢янські обрядові календарні термінологічні системи є надархаїч-ними мовними утвореннями, оскільки вони не зазнали пізніших західно-європейських втручань (окрім незначного польського) у сфері весняної обря-довості. Цей факт пояснюється певною ізольованістю (і культурною, і мовною) розвитку і функціонування цих термінологічних систем.
5. Румейсько-урумська обрядова терміносистема весняного циклу, на відміну від східнослов¢янських, має комплексний генетичний характер, оскільки вміщує мовні одиниці неспоріднених мов: терміни грецького походження і лексеми спільнотюркського лексичного фонду.
6. Східнослов¢янські й румейсько-урумська обрядовості сформувалися окремо одна від одної, хоча і в межах єдиного православнохристиянського простору. На момент інтенсивних міжмовних східнослов¢янсько-румейсько-урумських контактів зазначені обрядові системи були повністю усталеними й мали статус традиційних.
7. Етимологічний аналіз обрядових термінів носить подвійний характер: на-укова та народна етимологія. Залучення даних народної етимології обов¢язкове, оскільки вона є давнішою за наукову етимологію і несе додаткову семантичну інформацію, яка ґрунтується на проясненні внутрішньої форми слова, віднов-ленні втрачених мотиваційних зв¢язків між мовними одиницями.
8. Протиставлення наукової та народної етимологій є штучним; наукова ети-мологія встановлює походження окремого слова в межах наукової картини світу, а народна етимологія у межах народної картини світу.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Ми встановили, що термінологічно закріплена обрядова лексика традицій-ної культури відповідає не всім вимогам, які висуваються до терміна як такого: а) найархаїчніші терміни мають розгалужену систему переносних (вторинних) значень, що свідчить про розвиненість їхньої семантичної структури; б) як пра-вило, обрядові терміни мають суб¢єктивну оцінку, що виражається в додат-кових культурних конотаціях, які є своєрідною семантичною надбудовою; в) національно-диференційний характер обрядових термінів спростовує вимогу інтернаціональності, зрозумілості широкому різномовному колу слухачів. Не-відповідність обрядових термінів більшості вимог до ідеального терміна свід-чить про низький рівень термінологізації, а також про їх архаїчність і первин-ність.
Етимологічні розвідки в галузі народної обрядової термінології весняного календарного циклу східних слов¢ян свідчать про те, що генетичну основу цього лексико-семантичного шару становлять елементи праслов¢янського похо-дження (половина від загальної кількості досліджених одиниць, що мають з¢я-совану етимологію); мовні елементи, коріння яких сягає доби спільно-слов¢янської єдності, можуть не тільки утворювати однокомпонентні за струк-турою терміни-слова, а й входити до складу обрядових термінів-слово-сполучень як структурні компоненти: укр. моління пасхи, рос. моление пасхи, блр. маленне паскі стрижневий компонент є праслов¢янським за похо-дженням; укр. кликати весну, рос. кликать весну, блр. клікаць вясну стриж-невий компонент праслов¢янського походження, а залежний спільноіндо-європейського; рос. подымай ситиво / сетево, блр. абыдзённый пірог обидва структурні компоненти є праслов¢янськими за походженням.
Суттєву роль у формуванні народнообрядової термінології східних слов¢ян весняного календарного циклу відіграли й спільноіндоєвропейські елементи: вони складають чверть від загальної кількості проаналізованих мовних оди-ниць; як і протослов¢янські, елементи спільноіндоєвропейського походження можуть утворювати обрядові терміни-слова з однокомпонентною структурою, і/або входити до складу обрядових термінів-словосполучень ( блр. вадзіць стралу / сулу, блр. жаніцьба коміна стрижневий компонент спільноіндо-європейського походження; укр. горня зі слимаків, рос. сожигание постелей обидва компоненти є спільноіндоєвропейськими за походженням).
Співвіднесеність протослов¢янських (праслов¢янських) та протоіндоєвро-пейських елементів у народній обрядовій термінології весняного календарного циклу східних слов¢ян можна визначити як 2:1 відповідно; менша питома вага протоіндоєвропейських лексем пояснюється більшою незавершеністю рекон- струкції спільноіндоєвропейського лексичного фонду, порівняно з реконструк- цією спільнослов¢янського лексичного фонду.
Нечисленну генетичну групу серед термінів східнослов¢янської весняної обрядовості утворюють запозичені слова, які, на відміну від лекичних проник- нень, передбачають обов¢язковий культурний вплив мови-джерела й експорт-імпорт культурно значущих реалій. Серед мов-джерел процесів запозичення у сфері народної обрядової термінології весняного циклу слід виділити такі:
1. Латинська мова: сх.-сл. Русали, Русалії; рос. Гречишница, укр. Гречко-сійка, блр. Гречышніца; зимовий цикл сх.-сл. Коляда; усі запозичені слова відносяться до однієї лексико-тематичної групи назви народних свят (хроно-німи). Це найархаїчніші запозичення, що мають додаткові ритуально-міфологічні конотації як у латинській, так і в східнослов¢янських мовах. Мо-жемо визначити час запозичення  протослов¢янська доба, що є прямим дока-зом міжмовних контактів праслов¢ян та племені італиків, існування цих кон-тактів обстоював у своїй теорії прабатьківщини слов¢ян О.М.Трубачов.
2. Польська мова: укр., блр. інклюз; блр. комін (блр. жаніцьба коміна); ці запозичення з польської мови є не такими давніми, як запозичення з латинської; усі вони, імовірно, сягають доби Князівства Литовського та Речі Посполитої, коли спостерігався суттєвий вплив польської культури на українську та біло-руську, що й був задокументований” у цих мовах. Серед російських обрядових термінів весняного календарного циклу не зафіксовано запозичених із польської мови лексем; очевидно, російсько-польські міжмовні контакти не були такими інтенстивними, як українсько-польські та білорусько-польські.
Запозичень з інших неслов¢янських і/або слов¢янських мов у сфері весняної східнослов¢янської обрядовості не зафіксовано, що вказує на високий ступінь автохтонності та самобутності цієї термінології, а також на певну ізольованість процесу розвитку обрядових терміносистем східних слов¢ян, починаючи з доби становлення східнослов¢янських мов як національних. Відсутність запозичень із західноєвропейських мов (французької, німецької, англійської, італійської, іспанської) може служити прямим доказом архаїчності обрядових терміно-систем східних слов¢ян.
Запозичені обрядові лексеми разом з обрядовими термінами, що мають затемнену етимологію, становлять решту (четверту частину) мовних одиниць обрядової термінології весняного календарного циклу.
Отже, обрядова термінологічна система східних слов¢ян відчула на собі вплив тільки з боку різних за ступенем спорідненості мов (грецької, латинської, польської), що відносяться до однієї з ними мовної родини індоєвропейської, і уникла лексичних проникнень із генетично неспоріднених мов (тюркських, семіто-хамітських та ін.). Звідси можна зробити висновок про ізольований, автохтонних характер функціонування саме цієї лексичної мікросистеми в українській, російській та білоруській мовах.
Такого не можна сказати про румейсько-урумську обрядову терміносистему весняного циклу, яка увібрала в себе як індоєвропейські лексичні елементи, у ролі яких виступають терміни-грецизми (р., у. панаир / панагир, р., у. пендарты, р., у. псалтырь), так і тюркські, що представлені елементами спільнотюркського лексичного фонду (у., р. ватаирджи, у., р. буза, у. боза, у., р. курэш, у., р. хурбан, у., р. ат). Ця термінологічна система має генетичнокомплексний характер, який виражається не тільки в сплетінні індоєвропейських і тюркських мовних елементів, а також і в химерному поєднанні православнохристиянських і мусульманських елементів календарних ритуалів. Так, наприклад, на великодніх борошняних виробах у., р. псалтырях зображені і християнський (Хрест), і мусульманький (Півмісяць) релігійні символи.
Беручи до уваги наявність спільної території проживання представників східнослов¢янських народностей і представників урумсько-румейської етнічної спільноти (Північне Надазов¢я), показовим є факт відсутності лексичних запозичень з української й російської мов у сфері обрядової терміносистеми весняного календарного циклу урумів і румеїв.
Отже, східнослов¢янські й урумсько-румейська терміносистеми зазначеного циклу усталювалися окремо одна від одної і на момент східнослов¢янсько-урумсько-румейських інтенсивних міжмовних контактів, утворення яких обумовлено історичними чинниками, серед яких передусім слід виділити переселення кримських православних греків” до степів Північного Надазов¢я за наказом Єкатерини ІІ, були повністю сформованими і мали статус традиційних.
У процесі встановлення походження обрядових термінів одного календар-ного циклу нами було переглянуто відношення до народної етимології як по-милкового етимологізування. Народна етимологія як процес лексичної асиміляції, що ґрунтується на семантичному взаємному тяжінні двох співзвуч-них слів, та прагматика ритуалу як магічної дії тісно пов¢язані між собою на функціональному рівні. Протиставлення наукової та народної етимологій є відносним і штучним, оскільки нами зафіксовано факти збігу даних цих двох етимологій (зокрема, сх.-сл. Радуниця < радість, бо є номінації на позначення тієї ж самої обрядової реалії рос. радостные деды, радушные деды; рос., блр. супрадки < прясть; блр. Камаедзіца < кам(а) + едз-іц-а, від назви святкової їжі блр. гарохавых камоў тощо). Народна етимологія доповнює процес наукового етимологізування корисною семантичною інформацією: проясненням внутріш-ньої форми слова, найближчими семантичними зв¢язками, які виступають під-ґрунтям етимологічної магії”. Як тільки ми входимо у сферу найближчих семантичних зіставлень, ми опиняємося в зоні народної картини світу” і намагаємося пояснити модель первісної міфологічної номінації. А це є найпростішим способом з¢ясування етимона мовної одиниці. Народноетимологічні асоціації слід залучати до процесу етимологізування, адже вони вміщують важливі відомості про розвиток семантичної структури слів; особливо важливі такі відомості для встановлення походження термінів традиційної народної культури, зокрема обрядових, які несуть культурну інформацію у закодованій формі.
Таким чином, календарна обрядова терміносистема весняного циклу східних слов¢ян складається переважно з праслов¢янських за походженням мовних елементів; це свідчить про те, що склад обрядової терміносистеми весняного циклу східнослов¢янських народних календарів формувався саме в добу спільнослов¢янської єдності, хоча й зазнав певної модифікації впродовж наступних тисячоліть. Урумсько-румейська обрядова термінологічна система того ж циклу сформувалася окремо від східнослов¢янської і має комплексний генетичний характер, оскільки складається з індоєвропейських і тюркських лексичних елементів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапкина Т.А. Весна // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: В 5 т. / Под ред. Н.И.Толстого. М.: Международные отношения, 1995. Т. 1. С. 348-352.
2. Агапкина Т.А. Очерки весенней обрядности Полесья // Славянский и балканский фольклор. М.: Наука, 1995. С. 21-101.
3. Агапкина Т.А. Пришёл Вербич кожуха позычь // Слово и культура. Памяти Н.И.Толстого. - М.: Индрик, 1998. - С. 11-20.
4. Агапкина Т.А., Топоров А.Л. Воробьиная (рябиновая) ночь в языке и поверьях восточных славян // Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древней славянской культуры: Источники и методы. М.: Наука, 1989. С. 230-253.
5. Александрович И.Э. Краткий обзор Мариупольского уезда. Изд. 2-ое (Репринт). Мариуполь: Рената, 2000. 116 с.
6. Аникин А.Е. Опыт семантического анализа праславянской омонимии на индоевропейском фоне. Новосибирск: Наука, Сиб. Отд-ие, 1988. 126 с.
7. Аничков Е.В. Весенняя обрядовая песня на Западе и у славян: В 2 ч. СПб., 1903. Ч. 1.
8. Арбатский Д.И. Использование этимологии для раскрытия значений слов // Русский язык в школе. 1972. - №3.
9. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравни- тельного изучения славянских преданий и верований в связи с мифологи- ческими сказаниями других родственных народов: В 3 т.. М.: Современ-ный писатель, 1995. Т. 3. 414 с.
10. Афанасьев-Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. Очерки Днепра: В 2 ч. СПб, 1861. Ч. 1. 468 с.
11. Ахунзянов Э.М. Контрастивная грамматика: морфология русского и тюркских языков: Уч. пособ. Казань: Изд-во Казанского гос. ун-та, 1987. 151 с.
12. Ачарян Р.А. О составлении этимологического словаря славянских языков. // Вопросы языкознания. 1952. - №4. С. 91-98.
13. Байбурин А.К. Ритуал: своё и чужое // Фольклор и этнография. Проблемы реконструкции фактов традиционной культуры. Л.: Наука, 1990. С. 3-17.
14. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантичес- кий анализ восточнославянских обрядов. СПб.: Наука, 1993. 240 с.
15. Барташэвіч Г.А. Беларусская народная поэзія веснавога цыкла і славянская фальклорная традыцыя. Мн.: Навука і тэхніка, 1985. 184 с.
16. Беларускі фальклор у сучасных запысах. Бресцкая вобласць. Традыцыйныя жанры. Мінск: Навука і тэхніка, 1973. 268 с.
17. Белорусское Полесье. Минск: Ураджай, 1973. 120 с.
18. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов: Пер с фр. / Общ. ред. и вступ. ст. Ю.С.Степанова. М.: Прогрес-Универс, 1995. 456 с.
19. Бергер М.Г. Лингвистические требования к термину // Русский язык в шко- ле. 1965. - №3. С. 64-68.
20. Березин Ф.М., Головин В.Н. Общее языкознание: Учебное пособие. М.: Просвещение, 1979. 379 с.
21. Берестнев Г.И. Иконичность добра и зла // Вопросы языкознания. 1999. - №4. С. 99-114.
22. Берштам Т.А. Весенне-летние ритуалы у восточных славян: Масленица и похороны Костромы-Коструба”. К символическому языку культуры // Этнографическая наука и этнокультурные процессы. СПб.: Наука, 1993. С. 45-65.
23. Бессонов П. Белорусские песни, с подробными объяснениями их творчест- ва, с очерками народного обряда, обычая и всего быта. М., 1871. 176 с.
24. Бігусяк М.В. Лексика традиційних сімейних обрядів у гуцульському говорі. Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. Івано-Франківськ, 1997. 208 с.
25. Білецький Л. Історія української літератури. Авґсбурґ, 1947.
26. Бирнбаум Х. Праславянский язык: Достижения и проблемы в его рекон- струкции: Пер с англ. / Вступ. ст. В.А.Дыбо. М.: Прогресс, 1986. 512 с.
27. Богородицкий В.А. Очерки по языковедению и русскому языку. М.: Учпедгиз, 1939. 639 с.
28. Болдырев Р.В. Индоевропейские предлоги в функционально-генетических парадигмах (генезис, корреляция предлог послелог префикс) // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного університету. Серія: Філологія. Педагогіка. Психологія. Вип. 3. К.: КДЛУ, 2000. С.101-111.
29. Болдирєв Р.В. Міграційна термінологічна номінація і слов¢янська етимологія // Проблеми зіставної семантики. Збірник статей за доповідями Міжнародної наукової конференції 23-25 вересня. К., 1999. С.125-130.
30. Болдирєв Р.В. Порівняльно-історична парадигма лексико-семантичних трансформацій (на матеріалі української та інших індоєвропейських мов) // Проблеми зіставної семантики. Збірник наукових статей. Вип. 5. К.: КДЛУ, 2001. С.151-159.
31. Бочарова І.В. Лексико-семантичні та граматичні параметри назв релігійних свят у сучасній українській мові. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. К., 1999. 17 с.
32. Брагина А.А. Лексика языка и культура страны. М.: Русский язык, 1986. 151 с.
33. Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси. К.: Наукова думка, 1989. 296 с.
34. Брутян Г.А. Язык и картина мира // Философские науки. 1973. - №1. С. 107-111.
35. Брутян Г.А. Языковая картина мира и её роль в познании // Мето-дологические проблемы анализа языка. Ереван: ЕГУ, 1976. С. 57-60.
36. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. Вид. 2-е, випралене та доповнене. К.: Радянська школа, 1959. 308 с.
37. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космологічні українські народні погляди та вірування: Пер. з рос. К.: Довіра, 1993. 414 с.
38. Булыка А.М. Лексічные запазычанні ў беларускай мове ХІV-ХVІІІ ст.ст. Мн.: Навука і тэхніка, 1980. 256 с.
39. Бурячок А.А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. К.: АН УРСР, 1961. 150 с.
40. Буслаевъ Ф. О вліяніи христіанства на славянскій языкъ: Опытъ исторіи языка по Остромирову Евангелію. М.: УТ, 1848. 211 с.
41. Валодзіна Т.В. Талака ў сістэме духовнай культуры беларусаў. Мн.: Беларусская навука, 1997. 135 с.
42. Варбот Ж.Ж. Праславянская морфонология, словообразование и этимоло- гия. М.: Наука, 1984. 255 с.
43. Варина В.Г. Лексическая семантика и внутренняя форма языковых единиц // Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976.
44. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Русский язык, 1980. 320 с.
45. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. Изд. 4-е, перераб. и доп. М.: Русский язык, 1990. 246 с.
46. Веснавыя святы: Дапаможнік для настаўнікаў. - Мн.: Беларусь, 2000. 158 с.
47. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.: Выс- шая школа, 1972. 639 с.
48. Виноградов В.В. Чтение древнерусского текста и историко-этимологичес-кие каламбуры // Вопросы языкознания. 1968. - №1. С. 3-21.
49. Виноградова Л.Н. Вода // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: В 5-ти т. / Под ред. Н.И.Толстого. - Т. 1.: А-Г. М.: Международ- ные отношения, 1995. С. 386-390.
50. Виноградова Л.Н. Фольклор как источник для реконструкции древней славянской духовной культуры // Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древней славянской культуры: Источники и методы. М.: Наука, 1989. С. 101-121.
51. Винокур Г.О. О некоторых явлениях словообразования в русской техничес- кой терминологии // Труды Московского Института истории, философии и литературы. Т. 5. М.: Изд. АН СССР, 1939. С. 3-54.
52. Войтыла-Свежовска М. Терминология аграрной обрядности как источник изучения древней славянской духовной культуры (на польском материале) // Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древней славянской культуры: Источники и методы. М.: Наука, 1989. С. 207-214.
53. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: У 2-х т. К.: Оберіг, 1991. Т. І-ІІ.
54. Восточнославянский фольклор: Словарь научной и народной термино- логии / АН Белоруси, Ин-т искусствоведения, этнографии и фольклора. Мн.: Наука и техника, 1993. 478 с.
55. Гаврилюк Е.Є. Рослинна символіка в контексті української календарної обрядовості: проблема семантико-функціонального аспекту. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.07. К., 1999. 18 с.
56. Гак В.Г Языковые преобразования. М.: Языки русской культуры, 1998. 768 с.
57. Галкина-Федорук Е.И. Современный русский язык. Лексика. М.: Изд. МГУ, 1954.
58. Гамкрелидзе Т.В. Праязыковая реконструкция и предпосылки сравнитель- но-генетического языкознания // Вопросы языкознания. 1998. - №4.
59. Гамкрелидзе Т.В., Иванов Вяч.Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы: Реконструкция и историко-этимологический анализ праязыка и пракультуры / Предисл. Р.О.Якобсона. Тбилиси: Изд-во Тбилисск. ун-та, 1984. Т. 1,2.
60. Гаркавец А.Н. Конвергенция армяно-кыпчакского языка к славянским в ХVІ-ХVІІ в.в. К.: Наукова думка, 1979. 100 с.
61. Гаркавец А.Н. О происхождении и классификации урумских говоров Северного Приазовья // Советская тюркология. 1981. № 2. С. 55-58.
62. Гаркавец А.Н. Тюркские языки на Украине: развитие структуры / АН УССР, ин-т языкознания им. А.А.Потебни. К.: Наукова думка, 1988. 176 с.
63. Гаркавець О. Уруми Надазов¢я: історія, мова, казки, пісні, загадки, прислів¢я, писемні пам¢ятки. Алма-Ата: Укр. культ. центр, 1999. 624 с.
64. Гачев Г. Национальные образы мира // Вопросы литературы. 1987. - №10. С. 156-191.
65. Гельгардт Р.Р. Народная этимология и культура речи // Гельгардт Р.Р. Избранные статьи. Языкознание. Фольклористика / Вступ ст. и ред. С.Г.Бар-хударова. Калинин: Изд. Калин. пед. ин-та, 1966. С. 270-306.
66. Гілевіч Н.С. Песні народных свят і абрадаў. Мн.: Выд. БДУ, 1974. 462 с.
67. Гоголь Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки. М.: Худ. литература, 1984. 461 с.
68. Горяев Н.В. К сравнительному этимологическому словарю русского языка (изд. 1896 г.). Дополнения и поправки. Тифлис, 1901.
69. Гречко В.А. Синонимия термина // Актуальные проблемы лексикологии и терминообразования. Вып 3. Новосибирск: Изд. Новосиб. ун-та, 1974. С. 147-150.
70. Гридина Т.А. Проблемы изучения народной этимологии: Пособие к спецкурсу. Свердловск: Изд. СГПИ, 1989. 70 с.
71. Грозовська Н.А. Термінологія весняного обряду середньонаддніпрянського регіону (Київска, Полтавська, Черкаська області). Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01. Запоріжжя, 1998. 17 с.
72. Громыко М.М. Обычай помочей у русских крестьян в ХIХ в. // Советская этнография. 1981. - №4. С. 36-42.
73. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т. К.: Либідь, 1993. Т. 1.
74. Гумбольдт В. фон Язык и философия культуры: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. А.В Гулыш, Г.В. Ромишвили. М.: Прогресс, 1985. 451 с.
75. Гусев В.Е. О реконструкции праславянского календаря // Советская этнография. 1978. - №6. С. 45-52.
76. Даль В.И. Месяцеслов, суеверия, приметы, причуды, стихии. Пословицы русского народа. СПб.: Лениздат, 1992. 94 с.
77. Даль В.И. О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа: Материалы по русской демонологии. СПб.: Литера, 1996. 474 с.
78. Даль В.И. Пословицы русского народа: В 2 т. / Вступ. ст. М.Шолохова. М.: Художественная литература, 1989. 413 с.
79. Даниленко В.П. Исследования по русской терминологии. М.: Наука, 1971. 231 с.
80. Даниленко В.П. Русская терминология. Опыт лингвистического описания. М.: Наука, 1977. 246 с.
81. Даниленко В.П. Современные проблемы русской терминологии / АН СССР, Ин-т русск. яз.. М.: Наука, 1986. 199 с.
82. Джуха И. Одиссея мариупольских греков: Очерки истории. Вологда: ЛиС, 1993. 160 с.
83. Долгопольский А.Б. Методы реконструкции общеиндоевропейского языка и сибироевропейская гипотеза // Этимология 1965: Принципы рекон-струкции и методика исследования. М.: Наука, 1965. С. 259-269.
84. Домострой (Сильвестровскаго извода): Текстъ памятника съ примьчаніями, матеріалы для сравнительнаго изученія. 2-е испр. и доп. изд. И.Глазунова. СПб.: Типограія Глазунова, 1902. 141 с.
85. Дроботенко В.Ю. Лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01. Донецьк, 2001. 23 с.
86. Дыбо В.А. Книга Хенрика Бирнбаума и современные проблемы праязыковой реконструкции // Бирнбаум Х. Праславянский язык: Дости-жения и проблемы в его реконструкции. М.: Прогресс, 1986. С. 5-16.
87. Евзлин М. Космогония и ритуал / Предисловие В.Н.Топорова. М.: Радикс, 1993. 344 с.
88. Журавлёва Т.А. Особенности терминологической номинации / Донецк. гос. ун-т. Донецк: Донбасс, 1998. 252 с.
89. Забылин М. Русский народ, его обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзии. Репринтное воспроизвед. изд. 1880 г.. М.: Книга Принштоф, 1989. 607 с.
90. Зализняк А.А. Семантическая деривация в синхронии и диахронии // Вопросы языкознания. - 2001. - №2. С. 13-26.
91. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография: Пер. с нем. М.: Наука, 1991. 512 с.
92. Зернова А.Б. Материалы по сельскохозяйственной магии в Дмитровском крае // Советская этнография. 1932. - №3. С. 9-17.
93. Зилинский О. Из истории восточнославянских народных игр (Кострома-Коструб) // Русский фольклор. 1968. - №11. С. 198-212.
94. Иванов В.В., Топоров В.Н. К постановке вопроса о древнейших отношениях балтийских и славянских языков. М.: Изд. АН СССР, 1958. 453 с.
95. Иванов В.В., Топоров В.Н. Этимологическое исследование семантически ограниченных групп лексики в связи с проблемой реконструкции праславянских текстов // Славянское языкознание. Материалы VII Между- народного съезда славистов. М.: Наука, 1973. С. 153-169.
96. Иванов Вяч.Вс. История славянских и балканских названий металлов. М.: Наука, 1983. 197 с.
97. Иванов Вяч.Вс., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей. Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. М.: Наука, 1974. 342 с.
98. Иванов Вяч.Вс., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы (Древний период). М.: Наука, 1965. 247 с.
99. Иванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Харьков,1907. Т. 17.
100. Ивашина Н.В. Семантическая микросистема обозначений времени в праславянском языке. Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.02.03. Мн.: 1977. - 15 с.
101. Іларіон (Митрополит) Біблійні студії: Богословсько-історичні нариси ду-ховної культури України. Вінніпег: Наша культура, 1963. 345 с.
102. Иллич-Свитыч В.М. Материалы к сравнительному словарю ностратических языков // Этимология 1965: Материалы и исследования по инодоевро- пейским и другим языкам. М.: Наука, 1967. С. 321-328.
103. Кабашнікаў К.П. Беларускі фальклор у параўняльным асвятленні. Мн.: Навука і тэхніка, 1981. 231 с.
104. Как работать над терминологией. Основы и методы. (Пособие составлено по трудам Д.С.Лотте и Комитета научно-технической терминологии АН СССР). М.: Наука, 1968. 76 с.
105. Камчатнов А.М., Николина Н.А. Введение в языкознание: Учебн. пособие. М.: Флинта-Наука, 1999. - 232 с.
106. Канделаки Т.Л. Семантика и мотивированность терминов. М.: Наука, 1977. 167 с.
107. Капанадзе Л.А. О понятиях термин” и терминология” // Развитие лексики современного русского языка. М.: Наука, 1965. С. 75-85.
108. Карпенко Ю.О. Чи існував скотарський етап слов¢янського язичництва // Мовознавство. 1996. - №2-3. С. 12-17.
109. Карский Е.Ф. Белорусы: Введение к изучению языка и народной словесности. Вильна, 1904. 466 с.
110. Карский Е.Ф. Белорусы: Язык белорусского народа: В 2 т.. М: Изд. АН СССР, 1955. - Т. 2. 476 с.
111. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 3 кн. (6 т.). К.: Обереги, 1994. Кн. 2.