ІДЕОЛОГІЧНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТИ В СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ ЛЕКСИКИ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ (на матеріалі франко- і російськомовної преси 90-х років)

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

ВЕСНА Тетяна Василівна

УДК [81’37: 81’42] 070

ІДЕОЛОГІЧНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ
КОМПОНЕНТИ В СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ
ЛЕКСИКИ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ
(на матеріалі франко- і російськомовної преси 90-х років)

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Костильова Еля Іванівна
кандидат філологічних наук,
доцент

Одеса 2002

З М І С Т

ВСТУП ..
РОЗДІЛ 1
ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС І ІДЕОЛОГІЯ .
1.1. Мова, влада, ідеологія
1.1.1. Радянський політичний дискурс..
1.1.2. Пропаганда і преса
1.2. Мова політики .
1.2.1. Ключові слова сучасної політичної комунікації
1.2.2. Значення КСПМ: ідеологічний і національно-
культурний компоненти
1.3. Проблема етносемантичного дослідження КСПМ ..
Висновки до розділу 1 .
РОЗДІЛ 2
КЛЮЧОВІ СЛОВА ПОТОЧНОГО МОМЕНТУ В МІЖКУЛЬТУР-
НІЙ КОМУНІКАЦІЇ
2.1. Тематичні групи КСПМ ..
2.2. Термінологічна лексика ..
2.2.1. Будівельна лексика
2.2.2. Лексика відношень спорідненості ..
2.3. Запозичені слова ..
2.4. Слова-гасла ..
2.5. Застаріла лексика .
2.6. Нова ідеологізована лексика ..
2.7. Розмовна лексика .
2.8. Топонімічна лексика
2.9. Антропонімічна лексика
2.10. Зооморфічна лексика .
2.11. Символічні кольоропозначення
2.12. Українська лексика
Висновки до розділу 2 ..
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .
ДОДАТОК А
Тематичні групи КСПМ та їх франкомовні дискурсні відповідники ..

Вступ

Сучасне політичне життя нашої країни і держав колишнього Радянського Союзу пов'язане з глибокими змінами, що виражаються в переосмисленні історичного досвіду, відмові від старих ідеологічних настанов і створенні нової системи цінностей. "Свідком" цих процесів є один із ключових елементів політичної культури суспільства політична мова.
За способом передачі інформації вона поділяється на вербальну і символічну (спеціальні знаки, емблеми, ритуали) [33, 546; 197, 408]. У функціональному плані розмежовують професійну мову політичних відомств (інструкції, розпорядження, листування) і доступнішу загальновживану мову публічного політичного мовлення, яка й розглядається в даній праці.
Враховуючи наукові традиції радянської філологічної школи, а також широке використання у вітчизняній та зарубіжній лінгвістичній літературі кількох термінів для опису одного об'єкта "мова політики", "політичне мовлення", "політичний дискурс" відзначимо їх майже рівновартісне функціонування в цьому дослідженні. Поширений наразі термін "політичний дискурс", запозичений з французької школи аналізу дискурсу, точніше відбиває суть даного феномену під кутом зору комунікативної діяльності як водночас ідеоло- гічного процесу і мовної сутності, тоді як стерта метафора "мова політики" є, на наш погляд, ширшим поняттям, що включає і паралінгвістичний рівень.
У зарубіжній філології давно виробилася традиція вивчення мови політики [46; 107; 108; 155; 156; 158; 161; 162; 163; 171; 173; 175; 176; 178; 181; 183-185]. У радянському мовознавстві не було прийнято аналізувати мовлення своїх політичних діячів, за винятком класиків марксизму-ленінізму, насамперед, з ідеологічних міркувань [43, 37; 133]. Через те лінгвісти зверталися до західних джерел, розглядаючи мову та стиль буржуазної пропаганди, а радян- ський політичний дискурс залишався "terra incognita" [62, 132].
В останні роки сучасна політична комунікація викликає активну зацікавленість вчених [4; 5; 6; 8; 56; 68; 76; 83; 94-96; 110; 164-166; 168; 182; 207], що значною мірою пов'язане з ґрунтовними соціальними зрушеннями, які відбулися 1991-92 року. Аналіз мови на цьому хронологічному зрізі дозволяє побачити особливості її розвитку, що виявилися чи щойно вималювалися у зв'язку з перетворенням політичних цінностей соціуму та зміною його ідеологічної орієнтації.
Саме цієї доби відбувається формування нового політичного дискурсу, якому на відміну від радянської офіційної мови притаманна ідеологічна диференційованість. Політичне розмежування суспільства, існування опозиційних ідеологічних доктрин впливає на мовну сферу. Дискурсна формація [108, 45], що відповідає кожному соціуму, стає подільною на кілька "дискурсних полів" із певним набором ключових, гаслових слів, понять та суджень, які виділяють і характеризують той чи інший політичний напрямок [123, 7]. Маючи явну і приховану оцінність, політичний словник варіює всередині однієї національної мови. Це дозволяє говорити не про існування в ній ідеологічно "чужих мов", а про наявність кількох політичних дискурсів.
З кута зору мовленнєвої діяльності політичний дискурс являє собою особливу модель комунікативного процесу, що має ідеологічну визначеність, і особливу систему застосування мовних засобів для пропагування певних поглядів та оцінок. В ідеологічному узусі відбувається актуалізація ідеологічної позиції комунікантів та ідеологічно релевантної тематики.
Відбиваючи політичне життя конкретного суспільства, політичне мовлення стає національно специфічним, таким, що відбиває також менталітет мовців спільний для членів соціально-політичної групи своєрідний політико-психологічний тезаурус, що дозволяє сприймати оточуючу суспільно-політичну реальність, оцінювати її і діяти в ній відповідно до певних вироблених норм та образів поведінки, адекватно сприймаючи й розуміючи при цьому один одного [197, 175].
Ідеологічний і національний чинники в політичному дискурсі тісно пов'язані і взаємозумовлені, та позаяк політична діяльність глибоко ідеологічна за своєю суттю, то провідна роль у комунікації належить саме ідеологічному компонентові. Ідеологію розглядають як систему поглядів, ідей, у яких виражається відношення до тієї чи тієї дійсності, мета, наміри, умонастрої людей, класів, партій, суб'єктів політики і влади тієї чи тієї епохи, поколінь, громад- ських рухів, мистецтва, літератури і т.д. [197, 113].
Типовий для будь-якого політично структурованого суспільства, політич- ний дискурс не універсальний за формою та змістом, його реалізація визначена концептуальною і мовною "картиною світу", що історично склалася в кон- кретному соціумі [29, 67; 57, 69; 61, 53; 77, 4; 78, 62; 89, 40; 101; 153; 186, 206]. Це зумовлює необхідність подальшого розгляду у лінгвістичних дослідженнях проблеми національного смислу слів (зокрема, вияви національно-культурних та ідеологічних особливостей) і його адекватного відтворення за міжкультурного спілкування.
Безпосереднім об'єктом вивчення є соціально актуальні одиниці політичного словника, що позначаються терміном "ключові слова поточного моменту"(КСПМ) [144] і являють собою ідеологічно значущі реалії суспільного розвитку постперебудовної доби.
Предметом аналізу стала семантична структура лексем політичного дискурсу російської і французької мов у її динамічному аспекті, яка містить ідеологічний та національно-культурний компоненти, що передають когнітивну й прагматичну інформацію, істотну для адекватного розуміння даних слів у комунікації.
Актуальність роботи визначається підвищеною зацікавленістю сучасного мовознавства до проблем дискурсу, когнітивної, дискурсної семантики та етносемантики. Необхідність аналізу КСПМ викликана рядом причин мовного і позамовного характеру. Огляд наявної наукової літератури показав, що матеріалом вивчення ключових слів традиційно обиралися художні тексти. Функціонування і роль КСПМ у політичній пресі й особливо у співвідносних газетних текстах російською та іноземною мовами власне не розглядалися. Актуальність дослідження зумовлена також потребами практичної лексикографії, зокрема браком лексичних довідників за матеріалами преси 90-х років.
З-поміж екстралінгвістичних чинників головним є динаміка сучасного соціально-політичного розвитку суспільства і пов'язана з нею динаміка мовних процесів.
Природно, що в попередню епоху ключові слова офіційного політичного лексикону не могли стати повною мірою об'єктом досліджень. Через те наукова новизна роботи полягає: 1) у звертанні до сучасного політичного дискурсу, що функціонує у переломну історичну добу, і визначенні процесів, типових для дискурсної формації; 2) в подальшому розвиткові лінгвістичного поняття ключових слів поточного моменту і новому підступі до розгляду соціальних конотацій; 3) у дискурсному описі семантики одиниць політичного словника і виявленні чинників адекватної міжкультурної політичної комунікації.
Брак досвіду щодо аналізу КСПМ, достатньої кількості робіт, присвячених радянській і пострадянській мові політики, а також відсутність методики і техніки контрастивного дослідження відтвореного мовлення [57, 77], зумовили теоретичне значення цієї дисертації, що доповнює наявну в сучасній лін- гвістиці цілісну концепцію дискурсу та його різновиду політичного дискурсу, дає повніше уявлення про взаємодію семантики і прагматики мовного знака, а також розвиває проблеми когнітивної, дискурсної семантики, етносемантики і міжкультурного спілкування.
Практична цінність дослідження полягає в можливості використання лексичного матеріалу, основних положень та висновків у теоретичних курсах з загального мовознавства, лексикології, стилістики, лінгвокраїнознавства, психолінгвістики, у практиці викладання мови, при перекладі, роботі з політичною пресою, створенні лексикографічних довідників.
Головною метою дисертації є аналіз у різномовних політичних дискурсах однакової тематики національно-культурного та ідеологічного компонентів семантики КСПМ, що створюють попереднє налаштування для розуміння концептуального змісту політичної інформації та її емоційно-оцінного сприймання. Це визначило постановку таких завдань:
розгляд універсального характеру взаємодії системи цінностей соціуму і політичного дискурсу;
виявлення взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку та функціонування мови політичної комунікації на прикладах радянського і постперебудовного політичного дискурсу;
визначення основних напрямків реформування газетної публіцистики та політичного мовлення на початку 90-х років;
розгляд впливу ідеологічної орієнтованості політичного спілкування на семантико-прагматичний зміст лексичних одиниць, вияв у їх смисловій структурі взаємозв'язку історичного, національного та ідеологічного аспектів;
порівняння обсягів когнітивної і прагматичної інформації російсько- мовної і франкомовної лексики політичного дискурсу;
виділення обов'язкових елементів, необхідних для точного опису ситуації та надлишкових елементів, вживання яких зумовлено системою мови і культурними рамками;
визначення можливості здійснення адекватної міжкультурної комунікації і причин, що порушують цю адекватність.
При розв’язанні вказаних завдань використовувалися такі методи наукового дослідження: описово-зіставний, функціонально-семантичний, контекстологічний, елементи компонентного аналізу (аналіз даних одномовних та двомовних словників різних років), метод кореляції соціальних і лінгвістичних чинників.
Матеріал дослідження. Для виділення ключових реалій політики та економіки було проаналізовано тексти газет "Московские новости" і "Nouvelles de Moscou" за 1991 перше півріччя 1992 р.р., що склало 73 випуски (146 двомовних примірників). Вибір видання пояснюється притаманними йому на вказану добу рисами: масовістю, популярністю, високою журналістською культурою, відсутністю мовного і стилістичного консерватизму, незалежною політичною орієнтацією, а також зацікавленістю до нього зарубіжних дослідників [159, 47; 182 ]. Результатом суцільної вибірки став ілюстративний матеріал, що нараховує 5911 прикладів. До аналізу залучалися і тексти газети "Le Monde" за вказаний період.
Особистий внесок автора дисертації полягає:
1) в уточненні й подальшому опрацюванні поняття КСПМ, виділенні раніше не відзначуваної лінгвістичної ознаки сакралізації і десакралізації слів;
2) у застосуванні нового підходу до визначення ідеологічних конотацій політичної лексики, суть якого в тому, що вони розглядаються не як класове, а як політичне оцінне явище;
3) у виявленні лексичних та семантичних інновацій, відсутніх у наявних лексикографічних довідниках.
Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі французької філології Одеського національного університету імені І.І.Мечникова в рамках наукової теми Міністерства освіти України №257 "Функціонально-системне дослідження французької мови: внутрішньомовний та міжмовний аспекти (проблеми французької філології, перекладу і контрастивної лінгвістики)", № держреєстрації 0101U005301, затвердженої Вченою Радою ОНУ (наказ № 1037-18 від 19.06. 2001 р.).
Апробація роботи. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри французької філології, наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОНУ і 1-й Міжнародній конференції пам'яті професора Ю.О. Жлуктенка "Мови Європейського культурного ареалу: Проблеми розвитку і взаємодії" (Київ, 1995).
За матеріалами дисертації опубліковано 6 статей, 10 тез конференцій (Київ 1995 р., 2001 р., Ялта 1998 р., 1999 р., 2000 р., 2001р., Дніпропетровськ 1997 р., 1998 р., Одеса 2000 р., Запоріжжя 2002 р.).
Cтруктура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (209 назв, у тому числі 40 іноземною мовою) і додатку. Загальний обсяг роботи 177 сторінок (тексту 159 сторінок), додатку 62 сторінки.
У вступі обґрунтовується вибір теми та актуальність дослідження, вказується його наукова новизна, теоретичне та практичне значення, визначаються мета й завдання, характеризується фактичний матеріал і методи дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі розглянуто вплив соціуму на характер та функціонування політичного дискурсу. Вказані основні напрямки перетворення політичного мовлення порівняно з радянським політичним дискурсом. Визначені особливості мови політики в ідеологічно неоднорідному суспільстві. Викладено історію вивчення ключових слів та лінгвістичну суть поняття "ключові слова поточного моменту". Обрано напрямок і метод аналізу вихідних КСПМ та їх французьких дискурсних аналогів через виділення в семантичній структурі взаємопов’язаних ідеологічного та національно-культурного компонентів і порівняння обсягів їх когнітивної і прагматичної інформації.
В другому розділі проаналізовано в цілому тематичний склад словника КСПМ і детально описано лексичні пласти, що являють інтерес для дослід- ження. Вказана можливість адекватної міжкультурної політичної комунікації через газетний текст і чинники, що порушують цю адекватність, в основі яких нерівноцінність іномовних відповідників щодо наявності і якісного змісту ідеологічного та національно-культурного компонентів.
У висновках підбито підсумки дослідження, накреслено перспективи подальшої наукової роботи. Додаток містить список тематичних груп розглядуваної лексики.
На захист винесено такі положення:
1. Постперебудовний політичний дискурс ідеологічно неоднорідний. Інтенсивність еволюції змістового і формального аспектів мови політичної комунікації зростає в час історичних змін, пов'язаних із перетворенням ідеологічних цінностей соціуму.
2. "Ключові слова поточного моменту" мовний феномен, найтісніше пов'язаний із соціальним чинником і детермінований ним. Підвалини їх семантичної структури складає єдність ідеологічного та національно-культурного компонентів.
3. Тематичні групи і лексичні пласти політичного словника відбивають як загальну соціальну перспективу досліджуваної доби, так і новизну, порівняно з радянським політичним дискурсом, концептуального і мовного змісту політичного мовлення. У словнику ключової політичної лексики виділяють ядро і периферію, актуальні одиниці й такі, що переходять у екс-ключові.
4. Політичний дискурс завжди історичний, суб'єктивний і культурно зумовлений. Міжмовні відмінності політичної лексики об’єктивуються в понятійних і численних конотативних лакунах, а також конотативних розходженнях: недостатньості, надлишковості, нееквівалентності. Кількісні й якісні незбігання когнітивного і прагматичного змісту російських та французьких лексичних відповідників найчастіше пов'язані з нетотожністю національно-культурної фонової інформації і труднощами повної передачі образності, екс- пресивності політичних метафор та символів, тому при порівнянні політичних дискурсів, що функціонують у різних лінгвокультурних спільнотах, спостерігається часткова семантична і прагматична неадекватність, здавалося б, аналогічних за змістом текстів.. При перенесенні політичного дискурсу в реальність іншої мови пріоритету набуває ідеологічний компонент.

5. Ефективність міжкультурної комунікації на підставі газетного тексту може бути досягнена за однакового опанування комунікантами фактуальною та прагматичною інформацією, що спирається на адекватне вживання, розуміння і сприймання опорних одиниць політичного словника. Однією з передумов цього є збіг ідеологічної позиції учасників такого непрямого спілкування.

Список литературы

Загальні висновки

Мова політики являє собою один із головних елементів політичної культури суспільства. У ній відбивається дійсність, політичне життя і політичне мислення. Мова політики є берегинею культурної спадщини соціуму у галузі суспільних відносин і суспільної свідомості. У той же час вона постійно оновлю- ється як у плані змісту, пов'язаного з соціальними процесами, так і в формальному аспекті, пов'язаному з розвитком національної мови.
Політичне мовлення має національне забарвлення та ідеологічну окресленість і орієнтується на прийняту в суспільстві ціннісну "картину світу". Будь-які зміни в системі цінностей впливають на політичну мову, торкаючись понятійної й оцінної сфери її словника. Через те дослідження різних аспектів політичного дискурсу поглиблює наші знання про культуру народу, його ментальність та образ життя. А можливість передати політичне мовлення засобами іноземної мови дозволяє донести цю інформацію носіям іншої лінгвокультурної спільноти, розширити міжнаціональні контакти і міжкультурне спілкування.
Поза прикладним виходом проблема лексико-семантичного і прагматичного аналізу політичної мови має певне теоретичне значення. Вона ґрунтується на сучасному лінгвофілософському уявленні про мову як "образі простору" [119]. Таке сприймання мови відбиває поняття "дискурсу", що одержало значне поширення у лінгвістиці, поступово вийшло за рамки ототожнення його з текстом і вживається для позначення соціальної даності, "мови у мові" [119, 44]. Аналіз інтерпретації різномовними політичними дискурсами того самого фрагмента концептуально-мовної "картини світу" конкретного соціуму пов'язаний також із когнітивною, дискурсною семантикою та етносемантикою. Шляхом виділення інваріантної інформації, що не залежить від мовного вираження, і додаткової інформації, яка варіює при переході від однієї мови до іншої, встановлюється ментально-мовна єдність і специфіка сприймання та опису зовнішнього світу різними лінгвокультурними спільнотами.
Виокремлення у політичному словнику КСПМ, своєрідних смислових віх, що несуть інформацію ідеологічного, національного та історичного характеру, є відносно новим досягненням у лінгвістиці. Саме тому науковий і практичний інтерес являє дослідження їх функціонування у політичній комунікації та можливості транспозиції в реальність іншої мови.
Вивчення КСПМ проводиться на матеріалі одного хронологічного перетину (початок 90-х років XX ст.). Проте для повнішого аналізу подано зіставлення з РПД різної доби. Відзначимо також, що за зацікавленості до постперебудовної преси, яка наразі зросла, зросли й труднощі її розуміння зарубіжним читачем [76, 292; 167, 33]. Виникає потреба в країнознавчих та стилістичних коментарях для пояснення нових реалій, підтексту, алюзій, якими насичений газетний текст, бо словник не відбиває повною мірою лексичний стан сучасного політичного дискурсу.
У центрі аналізу перебувають ідеологічний та національно-культурний компоненти семантики КСПМ, позаяк, маючи високу політичну значущість, вони є специфічними національними номінаціями з соціально-політичної сфери, або містять у своїй номінації національні відтінки й відбивають сучасний перебіг ідеологічної перебудови та диференціації суспільства. Проблема НКК та ідеологічного компонента ключових слів мови політики актуальна також для теорії та практики перекладу, соціолінгвістики та етнолінгвістики.
Соціально-політичні події в СРСР на початку 90-х років прискорили перебіг ціннісного розмежування суспільства. Зміна усталених концептуальних поглядів зумовила реформування РПД ("langue de bois") і створення нової ідеологічно неоднорідної мови політики. Новизна відбивається у понятійному змісті і мовному оформленні політичного мовлення. У моменти різких соціальних змін трансформаціям підлягає не тільки рухоміша периферія політичного словника, а й ядро, що складається з власне політичної концептуальної лексики. Усі зрушення словника пов'язані з оцінним переосмисленням ідеологізованих слів. Зміна соціальної оцінності тягне за собою активне перетворення політичного тезаурусу в плані семантичних зрушень і появи інновацій семантичного та лексичного характеру.
КСПМ є активною частиною політичного лексикону і являють собою окремий мовний феномен, що має подвійний характер. З одного боку - це фраг- мент мовної дійсності. З іншого явище культурно-історичне та ідеологічне: зовнішні чинники впливають на появу нових слів і перехід звичайної лексики до розряду КСПМ.
У дослідженні розглянуто вже відзначені в літературі лінгвістичні ознаки КСПМ [144], а також виявлено нову ознаку: "сакралізація" і "десакралізація" слів. У політичному мовленні КСПМ спочатку набувають високої позитивної оцінки, а відтак у якийсь момент у них з'являються негативно марковані "десакралізовані" варіанти, що особливо притаманно ідеологічному розшаруванню політичного дискурсу. Крім соціальних причин, "десакралізація" має мовну зумовленість (часте демагогічне вживання ЛО). Процес "десакралізації" пришвидшує перехід активної лексики до пасиву. Лексична "десакралізація" відбиває загальне оцінне переосмислення пропагандистського "сакрального тексту" [94, 25] радянських часів.
Словник КСПМ досить динамічний, а тому включає як актуальні ЛО, так і слова, що наближаються до екс-КСПМ. Ядро словника становлять найвживаніші найменування, а периферію вторинні мовленнєві утворення тієї самої референтної віднесеності. Під впливом мовних смаків суспільства елемент периферії може перетворитися в головну номінацію і перейти до ядра. Оскільки в науці відсутній досвід укладання такого словника (крім словника Т.В. Шмельової за матеріалами красноярської преси), то це дослідження може бути використане при створенні двомовного словника ключових слів мови політики 1991-92 рр., а також лексикографічного довідника на кшталт "Нові слова і значення" (за матеріалами преси 1991-92 рр.).
Реалізація КСПМ у політичному мовленні образно-експресивної, оцінно-характеризуючої, соціально-інформативної та національно-інформативної функцій пов'язана з наявністю і взаємодією в їх семантиці ідеологічного та національно-культурного компонентів.
У значенні КСПМ закріплюється певне сприймання соціального референта, викликане дією ідеологічного чинника. І через те, що сучасний ідеологічний чинник не є однозначний, то й сприймання може бути різним.
Ми відходимо від традиційного класового визначення ідеологічного компонента і розглядаємо його в широкому розумінні як соціально закріплену систему суб'єктивних та умовних оцінок, як політичне оцінне явище, зумовлене відмінностями в ідеології.
Політичний дискурс завжди конотативно надлишковий. У періоди загострення соціальних відносин зростає кількість експліцитних конотацій суспільно значущих реалій, тоді як у період "мирної" політичної боротьби конотації посідають більш езотеричний характер. Ідеологічний компонент КСПМ найчастіше має експліцитне вираження, але може бути поданий і на рівні мікро/макро- контексту, тому при його дослідженні розглядалися також субститути КСПМ, їх опозиції, детермінанти, можливі асоціативні зв'язки. Соціальні конотації КСПМ є відносно постійними або рухомішими.
На відміну від монологізованого РПД за умов багатопартійної системи ідеологічний компонент лексичного значення часто втрачає свій фіксований характер стосовно слова. Існування в рамках дискурсної формації кількох політично опозиційних "дискурсних полів" створює ситуацію амбівалентної оцінності тих самих слів і понять, що призводить до появи в мовленні повних синонімів-субститутів чи прагматично оцінних конверсивів. Така оцінна полярність є новим феноменом для РПД порівняно з політичною мовою Франції, яка має давнішу традицію ідеологічної структурованості.
Національно-культурний компонент КСПМ з історичними, фольклорними, літературними підвалинами створює прагматичний, культурно-історичний підтекст, меморативні та алюзивні конотації якого впливають на зміст ідеоло- гічного компонента.
Одначе, найчастіше НКК експліцитно не виражений, а розчиняється в інших семах, зливаючись із когнітивним та прагматичним значенням і в єдності з ними виражає інформацію, яка сприймається як національно специфічна.
Зіставлення ідеологічного і національно-культурного компонентів КСПМ та їх франкомовних дискурсних відповідників показало тлумачення того самого поняття не тільки в різних культурах, а й у рамках однієї національної культури у різні епохи.
Міжмовні відмінності КСПМ об'єктивуються в понятійних лакунах (відсутність поняття або неповна еквівалентність лексичного фону), а також у численніших конотативних лакунах та нееквівалентності (конотативна недостатність, надлишковість), що пов'язано з високим ступенем "екстралінгвістичності" КСПМ і зверненням конотацій до культурного та ідеологічного коду країни.
Попри те, що французький політичний дискурс досить експресивний, емоційність і політична образність російських КСПМ у багатьох випадках недоступна повною мірою іноземним читачам через національну самобутність емоційної сфери, національний, історичний характер асоціацій, традиційних реалій, властивих російськомовній культурі.
Конотативна недостатність вторинного дискурсу, яка часто-густо спостерігається за міжмовної розбіжності емоційно-оцінного змісту КСПМ, може бути виражена меншою мірою (заміна емоційно-оцінного компонента раціонально-оцінним) і більшою мірою (стилістична і/або аксіологічна нейтралізація).
Причиною семантичної і прагматичної неадекватності КСПМ можуть бути незгідність образного мислення, символічної стереотипізації, що має глибоке коріння в національній свідомості. Вираження ідеологічного компонента через символ притаманне і французькому політичному дискурсу.
Ідеологічна стереотипізація веде до ідеологізації нейтральних ЛО синонімів. Нові політичні метафори створюються автором статті, запозичаються з іншого національного узусу або є продуктом народної словотворчості. Розвиток нових значень традиційних метафоричних образів змінює їх оцінне наповнення і призводить до подвійної понятійної і прагматичної інтерпретації.
Не можна описувати якусь подію з позиції цілковито іншого культурного світу, тому сприймання політичної образності, що має національний підтекст, вимагає від іномовного читача спеціальної підготовки (загальна ерудованість або звертання до додаткової літератури).
Зміна ідеологічних конотацій інколи долучає іронічний відтінок, який добре усвідомлює мовець. Відсутність референції до історії, фольклору, тобто втрата НКК затруднює розуміння іронії реципієнтом французького тексту. Найчастіше автор вторинного дискурсу жертвує національною маркованістю повідомлення як другорядним комунікативним елементом, зумовленим системою мови та культурними рамками і намагається зберегти більш значущу ідеологічну інформацію та аксіологічну модальність. Одначе, втрата НКК у деяких випадках значно послаблює інтенсивність ідеологічної оцінки або нівелює її зовсім.
Ідеологічний компонент російських КСПМ виражається морфологічними, лексичними, стилістичними, ситуативними засобами. У французькому варіанті внаслідок конотативних втрат за неможливості повністю передати ці засоби зростає роль прагматичного контексту. Як показав аналіз, високий ступінь експресивності, притаманний російському дискурсу, значно знижується у фран- цузькому відповідникові за рахунок меншої кількості емотивної та стилістично забарвленої лексики, використання стилістично та оцінно нейтральних ЛО, що призводить до прагматичної нееквівалентності всієї іншомовної інформації.
Ефективність міжнаціональної політичної комунікації досягається за адекватного вживання, розуміння, оцінного сприймання КСПМ. Проведене дослід- ження дозволяє висловити припущення, що прагматичний вплив російського політичного мовлення на реципієнтів буде сильніший порівняно з іншомовним аналогом. У деяких випадках це пояснюється новим для російської аудиторії переважанням у пресі негативної характеризації фактів своєї дійсності та звичністю цих оцінок радянських реалій для офіційного французького політичного дискурсу.
У політичному спілкуванні приналежність адресата й адресанта повідомлення одній культурно-етнічній групі гарантує їх взаєморозуміння та однозначність сприймання об'єктів та явищ дійсності за збігу їхніх ідеологічних установок.
Політична комунікація між представниками різних національно-куль-турних спільнот ускладнюється, насамперед, впливом національного бачення світу, відмінностями культурно-історичних пресупозицій. Через те збіг ідеологічних поглядів комунікантів у зв'язку з наявними інтерференціями не завжди повний. Іншомовний суб'єкт комунікації може скласти думку (підсвідомо) про іншу дійсність на підставі стереотипів свідомості, властивих його національному середовищу.
Враховуючи непрямий характер такого політичного спілкування (на підставі газетного тексту) особливого значення набуває проміжна ланка, посередник комунікації перекладач. Незалежно від своїх політичних переконань він повинен звести до мінімуму спотворення інформації, максимально наблизити сприймання мовних одиниць, національно маркованих за денотатом, конотатом та лексичним фоном, до сприймання їх мовцями, щоб зробити повідомлення доступним, еквівалентним у плані фактуальної та прагматичної інформації. Контекстуальні трансформації, що трапляються у франкомовному матеріалі (заміна, пропуски окремих фрагментів), інколи порушують цілісність прагматичного змісту.
Відносна невідповідність досліджуваних дискурсів викликана не стільки недоліками перекладу, причина часто у структурній, риторичній асиметрії французької та російської мов. Інтерпретація дискурсу обмежується рамками іншої мови й іншого дискурсу [109, 375], тому при порівнянні політичного мовлення, що функціонує в різних соціумах, спостерігається часткова семантична і прагматична неадекватність, здавалося б, аналогічних за змістом текстів.
Вказуючи на чинники, що створюють труднощі сприймання іншомовною
аудиторією політичної інформації, варто відзначити можливість повноцінного спілкування представників різних лінгвокультурних спільнот через перекладну пресу, яка дає одночасно тотожну за змістом інформацію мовцям та іншомовним читачам, кількість яких зростає за розширення міжнародних політичних, ділових, культурних контактів. Тому іноземний реципієнт має змогу адекватно оцінити як соціальну динаміку іншого суспільства, так і пов'язані з нею модифікації політичного тезаурусу.
Політичний дискурс значний пласт мови, його вивчення вимагає різноаспектних досліджень, у рамках яких КСПМ розглядаються як проблема, що становить інтерес не тільки для філологів, а й політиків, політологів, спеціалістів у галузі соціальної та політичної психології.
Подальші наші дослідження можуть бути спрямовані на: 1) вивчення актуального словника українського політичного дискурсу у зіставленні з пострадянським політичним мовленням і сучасною мовою політичної комунікації Франції; 2) розгляд мовних особливостей окремих різновидів політичного дискурсу на матеріалі французької та української мов (дискурс виборчих кампаній, партійний, президентський дискурс і т.ін.).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальные проблемы языкознания ГДР: Язык Идеология Общество / Сост. Г. Фойгель; Пер. с нем. Н.Б. Мальцевой. М.: Прогресс, 1979. 310с.
2. Аникина М.Н. Выявление национально-культурного компонента русских антропонимов // Русский язык за рубежом. 1992. №3. С. 101-103.
3. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений / Оценка, событие, факт / Отв. ред. Г.В. Степанов; АН СССР, Ин-т языкознания. М.: Наука, 1988. 338с.
4. Баранов А.Н. Политическая аргументация и ценностные структуры общественного сознания // Язык и социальное познание. М.: ЦС филос. (методол.) семинаров при президиуме АН СССР, 1990. С. 166-177.
5. Баранов А.Н. Языковые игры времён перестройки (феномен политического лозунга) // Russistik. 1993. № 2. C. 63-74.
6. Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора. Материалы к словарю. М.: ИРЯ АН СССР, 1991. 193 с.
7. Барченков А.А. Пропагандистские стереотипы в словаре и газетном тексте // Методологические проблемы социальной лингвистики. М.: Изд-во МГУ, 1986. С. 33-41.
8. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: КГУ, 1997. 310 с.
9. Бельчиков Ю.А. О культурном коннотативном компоненте лексики // Язык: Система и функционирование. М.: Наука. 1988. С. 30-35.
10. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия: Сб. ст.: Пер. / Сост. В.М. Сергеева и П.Б. Паршина; Общ.ред. В.В. Петровой. М.: Прогресс, 1987. С.88-125.
11. Болдырев Н.Н. Значение и смысл с когнитивной точки зрения и проблема многозначности // Когнитивная семантика. Теория значения в рамках когнитивного подхода: Материалы П Междун. шк.-семинара по когнитивной лингвистике, 11-14 сент. 2000 г. /Отв. ред. Н.Н. Болдырев: В 2 ч. Ч.1. Тамбов: Изд-во Тамб. ун-та. 2000. С. 11-17.
12. Брагина А.А. Русское слово в языках мира. М.: Просвещение, 1978. 191 с.
13. Брагина А.А. Лексика языка и культура страны: Изучение лексики в лингвострановедческом аспекте. М.: Русский язык, 1986. 152 с.
14. Будагов Р.А. История слов в истории общества. М.: Просвещение, 1971. 270 с.
15. Будагов Р.А. Несколько замечаний о "ключевых словах" в истории культуры // Искусство слова. М.: Наука. 1973. С. 392-395.
16. Бурбак Е.Ф. Лингвистическая интерпретация реалии (на материале британских общественно-политических реалий): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04 / Киевск. гос. пед. ин-т. К., 1986. 24 с.
17. Вайнрих Х. Лингвистика лжи // Язык и моделирование социального взаимодействия: Сб. ст.: Пер. / Сост. В.М. Сергеева и П.Б. Паршина; Общ. ред. В.В. Петровой. М.: Прогресс, 1987. С. 44-87.
18. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Русский язык, 1980. 320 с.
19. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. М.: Русский язык, 1990. 246 с.
20. Весна Т.В. Прагматический компонент значения зооморфизмов в политическом дискурсе (на материале оригинала и перевода газеты "Московские новости" за 1991-1992 г.г.) // Записки з романо-германської філології. Одеса: Одеський університет. 1997. Вип. 2. С. 33-44.
21. Весна Т.В. Семантическая динамика символических цветообозначений в современном политическом дискурсе (на материале русского и француз- ского языков) // Записки з романо-германської філолоії. Одеса: Латстар. 1998. Вип. 3. С. 65-74.
22. Весна Т.В. Лексика родственных отношений в современном политическом дискурсе (на материале французско-русских соответствий) // Записки з романо-германської філології. Одеса: Латстар. 1998. Вип. 3. С. 75-88.
23. Весна Т.В. Ключевые слова современной политической коммуникации // Записки з загальної лінгвістики. Одеса: Астропринт. 1999. Вип. 1. С. 105-112.
24. Весна Т.В. Украинские элементы в русском и франкоязычном газетном тексте // Записки з романо-германської філології. Одеса: Латстар. 2000. Вип. 7. С. 19-32.
25. Весна Т.В. Прагматическая синонимия и антонимия в политическом дискурсе // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. Одеса: Астропринт. 2001. № 5-6. С. 20-24.
26. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. М.: Высшая школа, 1986. 416 с.
27. Войцеховская Э.А. К истории французской общественно-политичес-
кой лексики второй половины XVIII века: Дис... канд. филол. наук: 10.02.05. М., 1974. 206 с.
28. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 227 с.
29. Воркачёв С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // Филологические науки. 2001. № 1 С. 64-72.
30. Воротников Ю.Л. Совок как зеркало // Russistik. 1992. № 2.
С. 28-34.
31. Воскресенская Л.Б. Лингвострановедческая паспортизация лексики. М.: Изд-во МГУ, 1985. 121 с.
32. Вуйович И. Вопросы лингвострановедческого преподавания русского языка. М.: Русский язык, 1986. 79 с.
33. Гаджиев К.С. Политическая философия (Системные проблемы России) / Отд. экон. РАН; науч.-ред. совет изд-ва "Экономика". М.: ОАО Изд-во "Экономика", 1996. 606 с.
34. Гак В.Г. О контрастивной лингвистике // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХХV. Контрастивная лингвистика: Переводы /Сост. В.П. Нерознака; Общ. ред. и вступ. ст. В.Г. Гака. М.: Прогресс. 1989. С. 5-17.
35. Говердовский В.И. Идеологическая коннотация. Речевая практика и лексикография // Язык и общество. Отражение социальных процессов в лексике. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та. 1986. С. 58-69.
36. Говердовский В.И. Коннотемная структура слова. Харьков: Изд-во ХГУ, 1989. 92 с.
37. Голованевский А.Л. Оценочность и её отражение в политическом и лексикографическом дискурсах (на материале русского языка) // Филологические науки. 2002. № 3. С. 78-87.
38. Григорьева Д.М. Идеологизированные устойчивые словесные комплексы именного типа в газетно-публицистической речи (на материале советской прессы 1920-1980 годов): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01 / ХГУ. Харьков, 1986. 24 с.
39. Дідківська Л.П. Проблема сприйняття інокультурного художнього тексту носіями різних культур // Проблеми зіставної семантики. К.: КДЛУ. 1999. С. 311-315.
40. Донець П.М. Культурно-, лінгво- та дискурсивно-специфічні смисли в міжкультурній комунікації // Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва. К.: КНУ. 2001. С. 107-109.
41. Дуличенко А.Д. Русский язык конца ХХ столетия. München: Verlag Otto Sagner, 1994. 347 с.
42. Залевская А.А. Некоторые пути исследования психологической структуры значения ключевых слов в целях оптимизации межнационального общения // Перевод и автоматическая обработка текста. М., Ин-т яз. АН СССР. 1987. С. 46-55.
43. Звегинцев В.А. Что происходит в советской науке о языке // Язык и социальное познание. М.: Центр. совет. филос. (методол.) семинаров при президиуме АН СССР, 1990. С. 3-39.
44. Зеленин А.В. Аппарат, аппаратчик // Русская речь. 1998. № 4.
С. 41-49.
45. Земская Е.А. Клише новояза и цитация в языке постсоветского обще- ства // Вопросы языкознания. 1996. № 3. С. 23-31.
46. Земцов И. Советский политический язык. London: Overseas Publi- cations Interchange Ltd, 1985. 424 с.
47. Ивин А.А. Основания логики оценок. М.: Изд-во МГУ, 1970. 229с.
48. Казанцев Е.В. Лингвостилистические особенности буржуазной политической публицистики: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04 / КГПИИЯ. К., 1988. 23 с.
49. Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса: Пер. с фр. и португ. /Общ. ред. и вступ. ст. П. Серио; предисл. Ю.С. Степанова. М.: ОАО ИГ "Прогресс", 1999. 416 с.
50. Кëрквуд Г.У. Перевод как основа контрастивного лингвистического анализа // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХХV. Контрастивная лингвистика: Переводы /Сост. В.П. Нерознака; Общ. ред. и вступ. ст. В.Г. Гака. М.: Прогресс. 1989. С. 341-349.
51. Кëстер-Тома З. Некоторые размышления по поводу состояния современного русского языка // Russistik. 1998. № 1-2. С. 7-16.
52. Клаус Г. Сила слова: Гносеологический и прагматический анализ языка: Пер. с нем. Комлева Н.Г., Ред. и вступ. статья Колшанского Г.В. М.: Прогресс, 1967. 215 с.
53. Когнитивная семантика: Материалы П Междунар. шк.-семинара по когнитивной лингвистике, 11-14 сент. 2000 г. /Отв. ред. Н.Н. Болдырев. В 2 ч. Ч.1. Тамбов: Изд-во Тамб. ун-та, 2000. 243 с.
54. Колегаева И.М. Газетный текст как коммуникативное явление // Записки з романо-германської філології. Одеса: Латстар. 2002. Вип. 11. С.116-124.
55. Комлев Н.Г. Компоненты содержательной структуры слова. М.: Изд-во МГУ, 1969. 191 с.
56. Корконосенко С.И. Приоритет политики в российской прессе // Вест. СпбГУ. Сер. 2. 1998. Вып. 2, № 9. С. 90-93.
57. Косериу Э. Контрастивная лингвистика и перевод: их соотношение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХХV. Контрастивная лингвистика: Переводы /Сост. В.П. Нерознака; Общ. ред. и вступ. ст. В.Г. Гака. М.: Прогресс. 1989. С. 63-81.
58. Костомаров В.Г. Русский язык на газетной полосе. Некоторые особенности языка современной газетной публицистики. М.: Изд-во МГУ, 1971. 265 с.
59. Кочубей Н.Ю. Лингвистические средства пропагандистского воздействия (правая пресса Франции): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.05 / КГУ. К., 1989. 28 с.
60. Красникова Е.Ю. Социально-оценочная лексика и её изменения // Русский язык за рубежом. 1993. №1 С. 74-77.
61. Красных В.В. Строение языкового сознания: фрейм-структуры // Когнитивная семантика: Материалы П Междунар. шк.-семинара по когнитивной лингвистике, 11-14 сент. 2000 г. /Отв. ред. Н.Н. Болдырев. В 2 ч. Ч.1. Тамбов: Изд-во Тамб. ун-та. 2000. С. 53-55.
62. Красухин К.Г. Sériot P. Analyse du discours politique soviétique (рецензия) // Вопросы языкознания. 1991. №6. С. 132-138.
63. Крючкова Т.Б. Некоторые особенности отражения идеологии в лексико-семантической системе языка // Уровни языка и их анализ: На материале языков разных систем: Сб. ст. АН СССР, Ин-т языкознания. М. 1976. С.103-117.
64. Крючкова Т.Б. К вопросу о многозначности "идеологически связанной" лексики // Вопросы языкознания. 1982. №1. С. 28-36.
65. Крючкова Т.Б. О методах описания и исследования идеологизированной лексики // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1989. Т. 48, №1. С. 38-48.
66. Крючкова Т.Б. Особенности формирования и развития общественно-политической лексики и терминологии. М.: Наука, 1989. 151 с.
67. Кузнецова И.Н. О лексической интерференции в одном и в разных языках // Вест. Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. 1990. № 1. С. 43-51.
68. Культура парламентской речи. М.: Наука, 1994. 361 с.
69. Купина Н.А. Тоталитарные стереотипы в городском просторечии // Russistik. 1999. № 1-2. С. 35-48.
70. Кураш С.Б. Проблема виділення "національного компонента" у семантиці метафоричних образів і деякі шляхи його зіставного вивчення в національно-поетичних мовних системах // Проблеми зіставної семантики. К.: КДЛУ. 1999. С. 143-144.
71. Куртин Ж.-Ж. Шапка Клементиса (заметки о памяти и забвении в политическом дискурсе // Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса: Пер. с фр. и португ. /Общ. ред. и вступ. ст. П. Серио; предисл. Ю.С. Степанова. М.: ОАО ИГ "Прогресс". 1999. С. 95-104.
72. Кухаренко В.А., Колегаева И.М., Шевченко Н.Г., Тхор Н.М. Ключевые и тематические слова в оригинале и переводе художественного произведения // Филологические науки. 1983. №4. С. 68-71.
73. Кушина Н.І. Етномовний компонент української народної казки як проблема перекладу // Проблеми зіставної семантики. К.: КДЛУ. 1999. С.397-400.
74. Ладо Р. Лингвистика поверх границ культур // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХХV. Контрастивная лингвистика: Переводы /Сост. В.П. Нерознака; Общ. ред. и вступ. ст. В.Г. Гака. М.: Прогресс. 1989. С. 32-62.
75. Ласорса-Съедина К. Беспредел, имидж, тусовка: определенность и неопределенность в современной русской лексике // Вест. МГУ. Сер. 9. Филология. 1996. № 4. С.63-72.
76. Лысакова И.П. Воздействие русского газетного текста на менталитет личности // Russian Language Journal. 1995. Vol. XLIX, № 162-164. С. 287-293.
77. Манакін В.М. Когнітивні аспекти контрастивної семантики // Проблеми зіставної семантики. К.: КДЛУ. 1999. С. 3-6.
78. Медведева А.В. Национально-культурный компонент языкового символа // Когнитивная семантика: Материалы П Междунар. шк.-семинара по когнитивной лингвистике, 11-14 сент. 2000г. /Отв. ред. Н.Н. Болдырев. В 2 ч. Ч.1. Тамбов: Изд-во Тамб. ун-та. 2000. С. 62-64.
79. Медникова Э.М. Идеологическая компонента значений слов в словарных и несловарных текстах // Методологические проблемы социальной лингвистики. М.: Изд-во МГУ. 1986. С. 22-33.
80. Миронова Н.Н. Оценочный дискурс: Проблемы семантического анализа // Изв. АН Сер. лит. и языка. 1997. Т. 56, № 4. С. 52-59.
81. Мокиенко В.М. Лапша [на ушах] как зеркало "новой русской" революции // Russistik . 1996. № 1-2. С. 29-41.
82. Мокиенко В.М. Доминанты языковой смуты постсоветского периода // Russistik. 1998. № 1-2. С. 37-56.
83. Москович В. Современная русская политическая терминология // Russistik. 1998. № 1-2. С. 69-74.
84. Национально-культурная специфика речевого общения народов СССР/ Ред. А.А.Леонтьев, Ю.А. Сорокин, Е.Ф.Тарасов. М.: Наука, 1982. 152 с.
85. Национально-культурная специфика речевого поведения. / Ред. А.А.Леонтьев, Е.Ф. Тарасов, Ю.А. Сорокин; АН СССР, Ин-т языкознания. М.: Наука, 1977. 352 с.
86. Никитин М.В. Основы лингвистической теории значения: Учебное пособие. М.: Высшая школа, 1988. 168 с.
87. Никитина Т.Г. Слово во времени, время в слове (К концепции словаря советизмов) // Russistik. 1997. № 1-2. С. 40-49.
88. Новикова А.В. Мовно-культурні виміри перекладу (до проблеми інтеркультуральності в перекладах) // Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва. К.: КНУ. 2001. С. 318-321.
89. Новикова Н.С., Черемисина Н.В. Многомирие в реалии и общая типология языковых картин мира // Филологические науки. 2000. №1. С.40-49.
90. Особливості мови і стилю засобів масової інформації. К.: Вища школа, 1983. 150 с.
91. Петровский В.В. О ключевых словах в художественной прозе // Русская речь. 1977. №5. С. 54-59.
92. Попова З.Д., Стернин И.А. Лексическая система языка. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1984. 148 с.
93. Почепцов Г.Г. /мл./ Коммуникативные аспекты семантики. К.: Вища школа, 1987. 130 с.
94. Почепцов Г.Г. Психологические войны. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000. 528 с.
95. Почепцов Г.Г. Информационные войны. М.: Рефл-бук, Ваклер, 2000. 574 с.
96. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. М.: Рефл-бук, Ваклер, 2000, 768 с.
97. Протченко И.Ф. Лексика и словообразование русского языка советской эпохи. Социолингвистический аспект. М.: Наука, 1975. 323 с.
98. Психолингвистические проблемы семантики: Сб. науч. тр. Калинин: Изд-во го