Просяник Оксана Петрівна Наукова концепція Ф. де Соссюра: досвід реінтерпретації : Просяник Оксана Петровна Научная концепция Ф. де Соссюра: опыт реинтерпретации

Краткое описание

Просяник Оксана Петрівна, доцент кафедри управ­ління соціальними комунікаціями Харківського націо­нального економічного університету імені Семена Кузне- ця: «Наукова концепція Ф. де Соссюра: досвід реінтерп- ретації» (10.02.15 - загальне мовознавство). Спецрада Д 26.001.19 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ПРОСЯНИК ОКСАНА ПЕТРІВНА
УДК 81–116.2
ДИСЕРТАЦІЯ
НАУКОВА КОНЦЕПЦІЯ Ф. ДЕ СОССЮРА:
ДОСВІД РЕІНТЕРПРЕТАЦІЇ
10.02.15 – загальне мовознавство
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ О. П. Просяник
Науковий консультант Лучик Алла Анатоліївна, доктор філологічних наук,
професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
Анотація .................................................................................................................2
Summary .................................................................................................................7
ВСТУП .................................................................................................................19
РОЗДІЛ 1. ПІЗНАВАЛЬНА ЦІННІСТЬ НАУКОВОЇ
КОНЦЕПЦІЇ ТА ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЇЇ РЕЦЕПЦІЮ..................27
1.1. Дискурсивна специфіка лінгвістичної концепції і
лінгвістичних теорій .....................................................................................................29
1.2. Онтологічна сутність наукової концепції та наукової теорії ................39
1.3. Проблеми соціалізації й рецепції наукової концепції ............................44
1.4. Методологія функційного прагматизму як поєднання
антропоцентризму й реляціонізму ..............................................................................51
Висновки до розділу 1 .......................................................................................61
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМНІСТЬ ІДЕНТИФІКАЦІЇ Й КВАЛІФІКАЦІЇ
ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ Ф. ДЕ СОССЮРА ............................................................63
2.1. Виявлення й публікація автографів Ф. де Соссюра.
Рукопис «De l’essence double du langage» та структура книги
«Écrits de linguistique générale» (2002 р.).....................................................................63
2.2. Екстралінгвістичні чинники поширення лінгвістичних
ідей «Курсу загальної лінгвістики» ............................................................................76
2.3. Історія рецепції «Курсу загальної лінгвістики» й автографів
Ф. де Соссюра його учнями, послідовниками та супротивниками ........................91
Висновки до розділу 2 .....................................................................................121
РОЗДІЛ 3. LANGAGE ЯК ОСНОВНИЙ ОБ’ЄКТ МОВОЗНАВСТВА
В КОНЦЕПЦІЇ Ф. ДЕ СОССЮРА ...........................................................................124
3.1. Langue vs. langage: проблема об’єкта мовознавства .............................124
3.2. Langage: проблема поняття і терміна......................................................128
3.3. Langage як здатність: відмінність дефініцій ..........................................137
3.4. Langage як людська досвідна діяльність ................................................158
17
3.5. Langage як функційне узагальнення мови та мовлення .......................162
3.6. Langage як лінгвосеміотична функція
(динамічна система знакових відношень) ...............................................................174
Висновки до розділу 3 .....................................................................................184
РОЗДІЛ 4. ПОНЯТТЯ LANGUE–PAROLE–DISCOURS В КОНЦЕПЦІЇ
Ф. ДЕ СОССЮРА: РЕВІЗІЯ ТРАДИЦІЙНОГО РОЗУМІННЯ ............................186
4.1. Проблема концептуалізації мови і термін langue у рукописній
спадщині Ф. де Соссюра ............................................................................................186
4.1.1. Антропоцентричне й інструментальне розуміння мови
Ф. де Соссюром ...........................................................................................................190
4.1.2. Антропоцентризм і менталізм (психосоціологізм)
у розумінні мови .........................................................................................................192
4.1.3. Мова як функція і семіологічний інструмент
в концепції Ф. де Соссюра .........................................................................................218
4.2. Концептуальні дискусії на тему співвідношення мови й мовлення ...228
4.3. Проблема концептуалізації актуального лінгвального буття
й розуміння термінів parole i discours ......................................................................241
4.3.1. Онтологічний характер і межі мовлення ............................................241
4.3.2. Структура мовлення ...............................................................................252
4.3.2.1. Диференціація понять parole i discours ...…………………………252
4.3.2.2. Концептуалізація терміна parole .…………………………………258
4.3.2.3. Концептуалізація терміна discours………………………………...264
4.4. Міфологізм опозиції «синхронія – діахронія» в концепції
Ф. де Соссюра ..............................................................................................................271
Висновки до розділу 4 .....................................................................................299
РОЗДІЛ 5. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОСТУЛАТІВ КОНЦЕПЦІЇ
Ф. ДЕ СОССЮРА У СВІТЛІ ЇХНЬОЇ МОВОЗНАВЧОЇ РЕЦЕПЦІЇ ..................302
5.1. Базові онтологічні характеристики мовної діяльності
в концепції Ф. де Соссюра .........................................................................................302
5.1.1. Реляціонізм соссюрівської онтології мовної діяльності ...................302
5.1.2. Різниця як конститутивне відношення ................................................314
18
5.1.3. Структурні відношення: опозиція (протиставлення)
як класифікаційне відношення і лінійність (послідовність)
як актуалізоване і конкретизоване відношення ......................................................317
5.1.4. Вартість (значущість) як кваліфікаційне відношення .......................324
5.2. Семіологічна концепція Ф. де Соссюра .................................................328
5.2.1. Асоціація як семіологічне відношення: знак і лінгвальна
одиниця .........................................................................................................................328
5.2.2. Поняття і лінгвальна одиниця: значення як відношення ..................352
5.2.3. Лінгвальна одиниця і фонетична фігура: форма
як відношення...............................................................................................................379
Висновки до розділу 5 .....................................................................................399
ВИСНОВКИ ......................................................................................................401
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................412
Додаток 1. Історія видання «Курсу загальної лінгвістики» ........................456
Додаток 2. Філософські витоки номотетизму, методологічного
антропоцентризму і соціологізму Ф. де Соссюра ..................................................463
Додаток 3. Список публікацій за темою дисертації ....................................508

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Лінгвістична концепція становить цілісну картину розуміння мови, мовної
сфери дійсності чи мовного досвіду, базовану на певному науково-методологічному
світогляді, лінгвістична ж теорія є суто науковою побудовою, спрямованою на опис
і/чи пояснення певних сутностей, феноменів, процесів і відношень. Тому сприйняття
наукової концепції – це насамперед розуміння її методологічних засад, тобто
сукупності концептуальних понять, прецедентних суджень і концептуально
релевантних моделей наукового мислення, поєднаних у функційне й прагматичне
інформаційне ціле. Необхідним є розуміння самої методології автором лінгвістичної
концепції, зокрема онтології досліджуваного об’єкта та епістемології дослідження, а
також системи використовуваних ним дослідницьких методик. Для наук, об’єкт яких
не є безпосередньо даним, методологія відіграє визначальну роль. Ф. де Соссюр –
перший науковець, хто однозначно узалежнив лінгвістичне дослідження від
методології, використовуючи термін точка зору. Фактично він не створив у галузі
загального мовознавства жодної часткової та конкретної теорії, усі створені ним
теорії мали загальний і фундаментальний характер.
2. Критичний характер методологічної оцінки певної наукової концепції чи
теорії має ґрунтуватися на принципах узгодженості понять, суджень, постулатів і
моделей наукового мислення з прийнятими вченим онтологією об'єкта та
методологією дослідження, концептуальної цілісності і когерентності суджень
науковця, логічної і термінологічної зв'язності наукового тексту та сукупності
текстів даного автора, часової та дискурсивної релевантності окремих постулатів і
суджень з цілісною концепцією вченого.
3. Проблема аналізу концепції Ф. де Соссюра ускладнюється непростою
історією її оприлюднення. Праця «Курс загальної лінгвістики» написана його
колегами А. Сеше й Ш. Баллі та містила значною мірою їхню інтерпретацію
поглядів вченого, а автентичні автографи були опубліковані досить пізно й не
отримали належного розголосу. Тому значною мірою така інтерпретація набуває
характеру реінтерпретації та деміфологізації усталених стереотипів, набутих
унаслідок популяризації «Курсу». Адекватному розумінню концепції Ф. де Соссюра
402
перешкоджали відсутність доступу до автентичних текстів самого автора, хибна
інтерпретація його поглядів видавцями, неординарність і навіть революційність
більшості методологічних положень, що суттєво випередили свій час, своєрідний
ідіостиль метамови вченого, на який досить часто не зважали в перекладах іншими
мовами, неймовірна популяризація «Курсу» та перетворення його на своєрідний
канон сучасного мовознавства.
4. Реінтерпретаційний характер дослідження (аналіз рецепції соссюрівської
концепції та самої концепції на основі нових автографічних матеріалів) передбачає
відповідну методологію. Такою методологією є функційний прагматизм як
антропоцентрична й реляціоністична концепція діяльності та досвіду, оскільки саме
на таких засадах будував свою концепцію Ф. де Соссюр. Ідея антропоцентризму
полягає у визнанні об’єкта мовознавства інформаційною сутністю, що існує у
свідомості (психіці) людини. Ідея реляціонізму ґрунтується на розумінні кожного
явища й кожної сутності як відношення або сукупності відношень. Категорія
відношення є основною формальною категорією онтології у функційному
прагматизмі. Засада реляційності (функційності) дає змогу вийти за межі
індивідуальної одиничності людського суб»єкта й за межі вузького одиничного
ситуаційного досвіду. Тому у функційно-прагматичному мовознавстві роль
ключового об’єкта виконує не мова, мовлення чи окремий його акт, а саме цілісний
мовний досвід / мовна діяльність усуспільненої людської особистості. Логічним
наслідком застосування отнологічних засад антропоцентризму й реляціонізму до
процедур епістемології є прагматизм дослідження, тобто узалежнення
дослідницьких процедур від потреб (намірів) та можливостей (здатностей) людини
(як суб»єкта пізнавальної діяльності) і дослідника як представника певної школи,
течії, напряму, носія певного науково-методологічного світогляду.
5. Женевські лінгвісти Р. Годель і Р. Енглер ставили під сумнів адекватність
концепції Ф. де Соссюра у формі, викладеній у «Курсі загальної лінгвістики»,
звертаючи увагу наукового світу на суттєві концептуальні розбіжності між текстом
«Курсу» та автографами-нотатками до лекцій і статей. Р. Енглер зіставив усі
рукописні матеріали з канонічним текстом «Курсу загальної лінгвістики», що дало
змогу встановити, як співвідноситься інтерпретація видавців з оригінальними
403
джерелами «Курсу». У 1974 році за редакцією Р. Енглера у світ виходять
автографічні тексти, написані Ф. де Соссюром, – підготовчі нотатки для лекцій,
афоризми, нариси й різні примітки. Нарешті в 1996 році були знайдені нові рукописи
Ф. де Соссюра, опубліковані в 2002 р. у Парижі під назвою «Écrits de linguistique
générale» («Записки із загальної лінгвістики»). Перша частина книги – монографія
«De l'essence double du langage» («Про двоїсту сутність мовної діяльності») містить
29 розділів, у яких Соссюр подав основні теоретичні положення своєї концепції,
котрі разюче відрізняються від традиційного розуміння концепції, яку в
мовознавстві прийнято називати соссюрівською. Виникла потреба піддати ревізії
основні положення традиційної концепції, для чого було розглянуто джерела й
чинники її формування.
6. Зміна наукової парадигми на зламі XIX–XX століть спричинила розмаїття
наукових розвідок у науках загалом і в суспільно-гуманітарних зокрема. У філософії
того часу відбувався відхід від позитивізму й матеріалізму в бік системоцентризму,
феноменології, прагматизму, функціоналізму та антропоцентризму. Лінгвістика
кінця XIX століття поступово відходить від однозначного прив»язування
мовознавства до історії культури й починає орієнтуватися на психосоціальні та
біофізіологічні дослідження. У психології з»являються концепції, які остаточно й
переконливо доводять психічну основу мислення. Зростає зацікавлення мовою як
явищем, що самоорганізується, як знаряддям спілкування й вираження думки, як
психосоціальною функцією. Рух «назад до Канта» на зламі століть породжує
зацікавлення кантівським антропоцентризмом, реляціонізмом, номотетизмом і
символізмом. Повернення до кантіанства дало змогу побачити власне
антропоцентричну підставу мовознавства – психічну й соціальну одночасно.
Наприкінці XIX століття з»являються нові ідеї – соціопсихологізм і
психосоціологізм, що лягли в основу нового антропоцентризму Ф. де Соссюра й
І. Бодуена де Куртене. Соссюрівська концепція мови як системи психологічних за
своєю онтологічною суттю знаків і моделей мовленнєвої поведінки одночасно
підкреслювала суто соціальний характер мови як продукту та знаряддя.
Зароджуються ідеї про мову як цілісну функційну систему, що існує тут і зараз, і
кожний складник цієї системи залежить від її цілісності.
404
Після першої світової війни «Курс загальної лінгвістики» (котрий, хоч і не був
повною мірою працею Ф. де Соссюра, усе ж містив певні загальні положення його
концепції) виявився на часі не лише в Європі, але й у всьому світі. Уперше в історії
мовознавства було представлене цілісне й системне пояснення суті мови та
мовлення, а також людської мовної діяльності як такої. У післявоєнний період
розпочинається популяризація концепції Ф. де Соссюра та з’являється низка
наукових шкіл, які тією чи тією мірою вбачали свої теоретичні джерела в концепції
«Курсу». Виокремимо щонайменше п»ять принципово відмінних шкіл т. зв.
«структуралізму» – соціологічну (Женева), функційну (Прага), абстрактно-логічну
(Копенгаген), культурологічну (Лондон) і декскриптивно-позитивістичну (США).
7. Аналіз центральних українсько- і російськомовних періодичних видань
(«Мовознавство» і «Вопросы языкознания»), а також значної кількості монографій,
підручників і енциклопедій із метою простежити тенденції й характер рецепції
поглядів Ф. де Соссюра в радянському та пострадянському лінгвістичному просторі
уможливив періодизацію цих процесів за видавничою логікою. Представлений огляд
публікацій, присвячених Ф. де Соссюрові та його теорії, дає підстави для визначення
трьох етапів періодизації повоєнної рецепції поглядів ученого: від початку 50-х років
до 1977 (1978) року минулого століття, тобто до другого видання «Курсу»; період
«формального зацікавлення» від 1977 до 1990 (1991) року; період «музейного
сприйняття» поглядів вченого – від 90-х років до сьогодення.
8. Розглянуто ключовий соссюрівський термін langage та здійснено його
концептуальний та прагматичний аналіз на основі як автографічних текстів, так і
оригіналів і перекладів «Курсу». Визначено сутність цього поняття,
деміфологізовано одне з ключових і фундаментальних непорозумінь, пов’язаних з
інтерпретацією поглядів Ф. де Соссюра загалом і їхньою інтерпретацією в «Курсі
загальної лінгвістики» зокрема, тобто переконання, що для Соссюра базовим
об’єктом мовознавства є мова (langue). Концептуальний аналіз усіх вживань
зазначеного терміна в автографах науковця показав, що поняття, номіноване
Ф. де Соссюром як langage, поєднує в собі три взаємодоповнювальних семантичних
аспекти, кожен із яких зактуалізований швейцарським лінгвістом у різних
контекстах: це вид досвідної семіотичної діяльності, антропологічна функція
405
людини як особи й виду, а також функційно-прагматичне поєднання мови й
мовлення.
Для Ф. де Соссюра базовим і повним об’єктом мовознавства є не langue, а саме
langage як цілісна динамічна система знакових відношень, як лінгвосеміотична
діяльність людини, одна з форм її семіотичної активності. За своєю онтологічною
сутністю цей об’єкт – складна психосоціальна функція людського досвіду, він
становить не субстанційну, а реляційну сутність, інакше кажучи, є упорядкованою
сукупністю взаємозалежних відношень. Цілісне видове й культурно-історичне
системне поняття мовної діяльності (langage) є двоїстим у кількох аспектах: (1) єднає
думку (психічну інформацію, церебрацію) зі знаком (семіотичною формою), (2)
встановлює зв’язок між знаком (семіотичною формою) і фонетичною фігурою
(конкретною артикуляцією, фонацією), (3) поєднує конвенційно-суспільну потенцію
особи (мову) з волітивними лінгвосеміотичними актами (мовленням), (4) встановлює
залежність між власне лінгвосеміотичним (внутрішнім, мовним) і психосоціальним,
історико-культурологічним (зовнішнім, позамовним) планами людського досвіду,
нарешті (5) саме в мовній діяльності поєднуються системне сучасне й історичний
розвиток мовної потенції людини.
9. У рукописній спадщині Ф. де Соссюра поряд із загальним об’єктом
мовознавства – langage – вирізнено ще три його структурні функції – langue, parole i
discours (le discursif), з яких перша стосується потенційного аспекту мовної
діяльності, а дві інші – її актуально-процесуального аспекту. Концептуальний аналіз
поняття мови на тлі конкретних контекстів вживання терміна langue в рукописах
Ф. де Соссюра дав змогу вказати на те, що вчений усвідомлює цей термін як назву
антропоцентричного семіологічного знаряддя на відміну (але не в протиставленні)
від термінів parole (висловлення) та discours (мовлення) як назв дій та подій
експресивно-комунікативного характеру, у яких вживається це знаряддя. Одним із
найважливіших положень про поняття мови є те, що мова – сутність подвійно
негативна: як інформація вона не може існувати поза психікою людини як суб»єкта
лінгвосеміотичної діяльності, а як код вона не може функціонувати (виникати й
використовуватися) у свідомості лише однієї, окремо взятої людини. Дуалізм мови
полягає в тому, що онтологічно вона має характер психічний, а телеологічно й
каузально – суспільний.
406
Функційно-прагматичним проявом використання мови в мовній діяльності, а
одночасно й єдиним джерелом і чинником її еволюції є мовлення, яке Ф. де Соссюр
розуміє двозначно: по-перше, як окремі акти мовлення – висловлення (які він
називав parole), а по-друге, як події, тобто як поле експресивно-комунікативної
інтеракції (назване термінами discours або le discursif). Це розрізнення залишилося
поза увагою мовознавців із вини видавців «Курсу». Discursif – сфера соціалізації
людини й інтеріоризації мови як системи. Дискурсивна сфера (le discursif) має, поперше, процесуальний, по-друге, інтерактивний характер і, по-третє, співвіднесена з
мовою одночасно в причинно-наслідковому (як джерело інновацій) і цільовому
плані (як поле реалізації мови). Термін parole у Ф. де Соссюра позначає тільки акт
усного мовлення (висловлення) як базову форму людської мовленнєвої сигналізації.
Якщо parole – це одиничний мовленнєвий акт, то discours – мовленнєва подія, що
пов’язує між собою такі акти в цілісну єдність актуальної мовної комунікації.
10. Основним непорозумінням, яке побутує в традиційній рецепції поглядів
Ф. де Соссюра, є переконання, що він протиставляв мову й мовлення як дві
незалежні сутності або ж як два складники langage. Автографічні матеріали
доводять, що він розглядав їх як взаємно пов’язані функційні аспекти буття мовної
діяльності – інваріантний, ідіосинхронічний, психосинергетичний і неусвідомлений,
суто психологічний (мова) та актуально-волітивний, діахронічний і психопсихофізіологічний (мовлення). Ці два об’єкти дослідження суттєво відрізняються з
онтологічного боку. Мова є станом, статичною системою інформаційних відношень,
мовлення має характер актуального інформаційного процесу. Проблема розрізнення
мови й мовлення виявляє в Ф. де Соссюра виразно темпоральний характер. Мові
притаманний характер ідіосинхронічний (усі її функційні елементи співіснують
водночас у єдиній системі), мовленню ж – діахронічний (це завжди протяжний та
змінний у часі процес). Ф. де Соссюр, розмежовуючи системне (семіологічне),
діахронічне (фонетичне), ретроспективне та історичне вивчення мовної діяльності,
ніколи не закликав припиняти дослідження історії мови, а лише наполягав на тому,
щоб не плутати сутнісних об’єктів: семіологічних відношень, які треба вивчати
системно (синхронічно), та фонетичних рядів, дослідження яких він називав
діахронічним, а також власне епістемологічного конструкту (штучного витвору
407
науковців), яким є історичний стан мовної системи чи етап розвитку мовної
діяльності, котрий можна досліджувати або ретроспективно (етимологічно чи
анахронічно, оцінюючи минуле через сучасне), або власне історично (квазісистемно,
зіставляючи різні системні зрізи). Синхронне і діахронічне дослідження, на
переконання Ф. де Соссюра, – абсолютно різні дослідження принципово відмінних
об’єктів. Утім обидва ці підходи, за словами вченого, походять із природи самих
фактів мовної діяльності. Основне непорозуміння в рецепції соссюрівської
епістемології полягає в ототожненні діахронії мовлення з історією мови та
перенесенні назви дослідження фонетичних явищ та змін на історичне дослідження
мовної системи. Синхронічним, чи радше ідіосинхронічним, Ф. де Соссюр називав
одномоментний стан системних відношень у мові як інформаційній функції,
протиставляючи його діахронічному (бо постійно змінному й послідовному)
фонетичному ряду. Вчений не зводив темпорального статусу лінгвальних фактів до
дихотомії «ідіосинхронія – діахронія», а вбачав у langage ще один темпоральний
модус існування – панхронію, котру розумів як сукупність усіх моментів
ідіосинхронії. Для розрізнення стану мови і її розвитку (еволюції) Ф. де Соссюр
вживав зовсім інші терміни – status, état (стан мови, статика) – motus, événement
(розвиток мови, динаміка). Натомість для розрізнення підходів до дослідження мови
чи мовлення лінгвіст використовував терміни sémiologique (семіологічний);
diachronique (діахронічний); rétrospectif (ретроспективний) і historique (історичний).