ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ТА СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО АНЕКДОТА : Лингвостилистичные И СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦИОННЫЕ ОСОБЕННОСТИ англоязычного ЛИТЕРАТУРНОГО анекдота

Краткое описание

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Кузнецова Лілія Рафаїлівна

УДК 821.111.0 : 811.111’38

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ТА СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО АНЕКДОТА

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий консультант
Кузнецова Лілія Андріївна,
кандидат філологічних наук, доцент

Львів – 2010
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………….……………………… 4
ВСТУП…………………………………………………………………….. 5
РОЗДІЛ 1. АНГЛОМОВНИЙ АНЕКДОТ ЯК ЖАНР,
ТИП ТЕКСТУ І ДИСКУРС……..…………………………. 18
1.1. Генезис англомовного анекдота і його зв’язок
з творами малої епічної форми………………………………………………….. 18
1.1.1. Жанрові кореляції анекдота з текстами малої епічної форми…… 23
1.1.2. Соціопрагматичний чинник жанрової експансії англомовного анекдота……………………………………………………………... 28
1.2. Анекдот як тип тексту і його основні категорії……………………………. 33
1.2.1. Сучасна парадигмальна проблематики дослідження тексту…….. 33
1.2.2. Структурно-семантична категоризація анекдота як типу текста... 39
1.3. Анекдот як тип дискурсу та напрями його визначення………………….. 43
1.3.1. Ґенеза дослідження дискурсу……………………………………… 49
1.3.2. Моделювання дискурсу англомовного анекдота…………………. 54
1.4. Іронічне смислоутворення в дискурсі анекдота…………………………… 58
1.4.1. Концепт сміху в комунікативному просторі анекдота…………… 59
1.4.2. Структурно-семантичний діапазон «ефекту несподіваного» в анекдоті……………………………………………………………… 65
1.4.3. Лексико-стилістичні засоби об’єктивації іронічного ефекту в анекдоті……………………………………………………………… 67
Висновки до першого розділу……………………………………………. 75
РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕКСТУ АНЕКДОТА. 77
2.1. Семантична організація англомовного тексту анекдота…………………. 77
2.1.1. Семантичний простір англомовного анекдота……………………. 80
2.1.2 Лексико-семантичне ранжування анекдота….................. 83
2.2. Концептуальний аспект семантики анекдота…………............................. 85
2.2.1. Алгоритм концептуального аналізу анекдота. ………………….. 89
2.2.2. Концептуальний аналіз анекдота…………………………………. 93
2.2.3 Фрейм як інструмент концептуального аналізу анекдота……………. 99
2.3. Денотативна структура англомовного анекдота…………………………. 103
2.3.1. Лексико-семантичне розгортання тексту англомовного анекдота…..……………………………………………………….. 106
2.3.2. Просторово-часові маркери тексту анекдота. ………………….. 111
2.4. Специфіка комунікативного простору анекдота. ……………………….. 118
2.4.1 Емотивний аспект дискурсу анекдота ……………………………. 121
2.4.2. Мовна об’єктивація емотивного простору анекдота з «непристойним» змістом…………………………………………… 128
Висновки до другого розділу…………………………………………….. 133
РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРНО-КОМУНІКАТИВНА
ТА ПРАГМАТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕКСТУ АНЕКДОТА……………….. 137
3.1. Структурно-комунікативна організація дискурсу анекдота……………… 137
3.1.1. Структурно-семантична орієнтація дослідження тексту анекдота…... 139
3.1.2. Комунікативно орієнтований патерн дискурсу анекдота ……….. 141
3. 2. Зв’язність і когерентність тексту анекдота………………………………... 150
3.2.1. Зв’язність тексту англомовного анекдота ………………………… 150
3.3. Ампліфікація інваріантного тексту анекдота…………………………........ 155
3.3.1. Ампліфікація інваріантного тексту анекдота в його варіант…….. 157
3.3.2. Ампліфікація інваріантного анекдота в різновид художнього
тексту малої форми ………………………………………………….166
3.3.3. Мовна стилістика ампліфікації інваріантного тексту анекдота в іронічну новелу……………………………………………………… 172
Висновки до третього розділу……………………………………..……… 176
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.............................................................................. 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... 185
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ....................... 220
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Англомовний літературний анекдот – АЛА
Англомовний літературний анекдотичний дискурс – АЛАД
Базовий концепт – БК
Глибинні структури – ГС
Денотат тексту –ДТ
Денотативна структура – ДС
Денотативна структура тексту – ДСТ
Денотативний простір – ДП
Ефект несподіваного – ЕН
Змістовно-концептуальна інформація – ЗКІ
Змістовно-фактуальна інформація – ЗФІ
Когнітивно-пропозиціональна структура – КПС
Композиційно-мовленнєва форма – КМФ
Концепт особистості – КО
Концептосфера – КС
Концептуальний аналіз –КА
Лінгвістика тексту –ЛТ
Ментальні моделі – ММ
Модель ситуації – MC
Надфразові єдності – НФЄ
Персонажний дискурс – ПД
підтекстова інформація – ПІ
Поверхневі структури – ПС
Складне синтаксичне ціле – ССЦ
Фрейм інтерпретації – ФІ
Фрейм репрезентації – ФР
Фреймові моделі – ФМ
Художній текст – ХТ
Famous People in Anecdotes – FА
The Book of Humorous Stories – НА
ВСТУП

Дисертація присвячена дослідженню лінгвостилістичних та структурно-композиційних особливостей англомовного літературного анекдота (далі – АЛА) його ґенезі, жанровим кореляціям з текстами малої епічної прози, семантичній, структурно-комунікативній і прагматичній організації дискурсного простору анекдота на рівні поверхневої та глибинної структур. Вивчення впливу поверхневих і глибинних структур на процес розуміння тексту і різних видів ментальної репрезентації його зовнішньої та внутрішньої організації
потребує розуміння зв’язку мовно-когнітивної здатності людини (з мовою),
що перебуває у полі зору лігвостилістики, текстолігвістики, а також
сучасних напрямів дослідження дискурсної лінгвістики (І.В. Арнольд [19, 20, 21], Л.Г. Бабенко [27], М.М. Бахтин [37], Ф.С. Бацевич [40], І.А.
М.П. Брандес [59], В.В. Виноградов [75, 74], О.П. Воробйова [80, 81],
І.Р. Гальперин [90-94], О.Л. Каменська [144], І.М. Колєгаєва [157], К.Я. Кусько [189], В. Г. Ніконова [236], Л. А. Новікова [237] Г.Г. Почепцов [260], Н.Б. Руберт [278], Ю.М. Скребнєв [289, 290], Beaugrande R-A de [365], W. Dressler [378], P. Cassiree [370], G. Cook [372], M.A.K. Halliday [387, 388], M. Stubbs [417]).
У сучасному мовознавстві чітко простежуються дві глобальні взаємозумовлені тенденції: експансіонізм і антропоцентризм. Перша тенденція експлікується у формуванні комплексного міждисциплінарного підходу до лінгвістичних досліджень (О. П. Воробйова [80], О. С. Кубрякова [172, 173],
М. М. Полюжин [253], А.Е. Левицький [195], О. О. Селіванова [286], M.A.K. Halliday [387], Zimmermann [429]). Другу – можна охарактеризувати як настанову на усестороннє вивчення проблеми «людина у мові», як акцент на тому, що «за кожним текстом перебуває мовна особистість, яка володіє системою мови» [149, с. 27]. Утім розгляд закономірностей функціонування мови у суспільстві зумовив її розуміння як феномену когнітивно-дискурсного порядку, що включає не тільки акт створення певного мовленнєвого продукту (дискурсу анекдота зокрема), але й відображає його залежність від
позамовних чинників (А.Д. Бєлова [43], І.А. Бехта [49], І.М. Колєгаєва [157],
В.І. Карасик [146], М.Л. Макаров [211], А.М. Приходько [263],
Ю.С. Степанов [301,302], І.С. Шевченко [117], G. Cook [372], T. A. van. Dijk [377], D. Schiffrin [418], D.Tannen [418], S. Slembrouck [415],T. Wood [427],
D. Wunderlich [428]). Усвідомлення когнітивно-комунікативного дуалізму процесу мовлення призвело до розвитку такого напряму у мовознавстві, як дискурсознавство, основний метод якого – дискурс-аналіз – виявився плідним майже для всіх його галузей, текстостилістики, текстознавства передусім.
Продуктивність когнітивно-дискурсного підходу до вивчення мовленнєвих явищ в аспекті дискурсної стилістики (науки про стильові домінанти конкретного типу дискурсу, його лінгвостилістичні, когнітивно-фукнціональні та комунікативно-прагматичні характеристики) підтверджена результатами численних розвідок у працях багатьох науковців: (М.П. Брандес [59], В. А. Кухаренко [192, 193], І.М. Колєгаєва [157], І. П. Сусов [305],
Г. Я. Солганик [296], S. Chatman [371], N. Enkvist [380], D. Nunnan [404], M.A.K. Halliday [387], M. Toolan [423], S. Ullman [424]) та ін.
Інтеграція двох провідних напрямів сучасного мовознавства сприяє взаємозбагаченню дискурсної стилістики і дискурс-аналізу. Особливої ваги набуває проблема вербальної діяльності у різних етнолінгвокультурних спільнотах і професійних стратах. Не є винятком із цієї системи дискурс англомовного літературного анекдота, або англомовний літературний анекдотичний дискурс (АЛАД). Відтак постає завдання у напрацюванні цілісної лінгвостилістичної концепції тексту анекдота, яка дозволяє визначити його місце серед інших типів тексту і яка є основною для формування процедур його прикладного аналізу з позицій дискурсної та когнітивної лінгвістики. З цією метою з’ясуємо мінімально потрібну кількість компонентів з яких складається концепт тексту анекдота. Впродовж дисертаційного дослідження мова йтиме про опис властивостей і категорій тексту та про з’ясування а) мінімуму лінгвістичних і семіотичних релевантних аспектів тексту анекдота як макрооб’єкта, і б) чинників середовища його виникнення (автор і його задум) та існування (реципієнт і його інтерпретатор).
Незважаючи на значний обсяг публікацій з проблематики філологічного (мовного та літературознавчого) аналізу анекдота на матеріалі різних мов у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці (Е.М. Александрова [10], Н.А. Белова [41], М.В. Воробйова [78], А.Р. Габиддуллина [85], О.Н. Георгиева [96], М.О. Гонтар [103], Л.І. Гришаєва [98], К.В. Душенко [125], Я. Зунделович [138],
А.В. Карасик [147], А.І. Куляпин [184], Е. Курганов [187, 188], О.М. Месропова [221], А. Никифоров [234], О.В. Переходюк [246], М.С. Петренко [247],
А.С. Птушка [267], К.Ф. Седов [284], В. І. Тюпа [320], В.В. Химик [333],
О.А. Чиркова [342], Э.Я. Шмелева, А.Д. Шмелев [353], C. Davis [376],
R. Hendrickson [394], N. Sherrin [414] та ін.), наразі не існує узгодженої теорії, що системно визначає лінгвостилістичні та структурно-композиційні особливості англомовного літературного анекдота (АЛА), відсутня єдина думка щодо його лінгвальних, стильових, структурних та композиційних особливостей як ефективного методологічного інструментарію міждисциплінарних узагальнень.
Анекдот як мовний твір відомий понад тисячоліття. Як термін його вперше використано у Візантії у VI ст. стосовно книги Прокопія Кесарійського «Таємна історія» (550), у якій розповідається про скандальну хроніку імператорського двору. У перекладі з грецької анекдот це те, що підлягає розголосу. У той час під анекдотами розуміли різні міські плітки, чутки, балачки тощо. Згодом такі мініатюрні пересуди про видатних історичних осіб, знаменитих людей свого часу, про їхні висловлення, вчинки та курйозні ситуації, у які вони потрапляли, стають популярними. Отже, з самого початку виникнення анекдота однією з його головних рис стає антропоцентризм, який характеризується посиленою увагою до людини вже в давні часи. Поряд з усними формами виникали також рукописні збірники жартівливих чуток, що переписувалися і швидко поширювалися. Вершиною ранньої анекдотичної літератури вважають «Римські діяння» на Заході та «Смішні оповідки» на Сході. Книга «Смішні оповідки» – це збірка жартів, висловів, зібраних авторами з різних джерел: грецьких, перських, арабських. З часом терміном анекдот почали називати гумористичні, дотепні, лаконічні, іноді в два рядки (питання – відповідь) мініатюри з гострим сюжетом і неодмінно несподіваною, комічною кінцівкою. Така кінцівка стає найхарактернішою рисою анекдота.
У другій половині XVII ст. на Русі з’явилось багато перекладів з європейських мов на староруську мову. Це були праці на історичну, політичну, морально-дидактичну тематику. Серед них популярністю користувались фацеції, перекладені з польської мови [434, c. 161-2]. У світі анекдотів налічують десятками тисяч, які видаються сотнями збірників. Це вже не тільки таємні дотепні історії, ситуації, а й будь-яка тема, подія, факт. Протягом, у XVII-XVIII ст. на Русі з’являються «Сміхотворні повісті». Як зазначає В. Л. Чемерис, гумор є однією з найкращих національних рис українського народу, про це свідчать з найдавніших часів запорізькі козацькі усмішки, жарти, оповідки, а також розповіді Петра Ребра в «Козацьких жартах» [271].
Термін анекдот в українській літературі вперше використав Гр. Квітка-Основ’яненко в газеті «Вісник Європи» в 1822 р.; а в 1859 р. в Києві було опубліковано «Маленьку книжку українських анекдотів», яка стала родоначальницею усіх подальших збірок анекдотичної тематики. У другій половині XIX ст. в українській культурі почали збирати, записувати і друкувати етнографічно-фольклорні збірники М. Драгоманова, Б. Грінченка, П.Чубинського, І. Манжури та ін. У світ виходять книжки веселих оповідок та жартів, виникають нові форми українського анекдота під назвою „народні усмішки”. На думку В. Л. Чемериса, „народні усмішки” – це українська національна назва анекдота, оскільки анекдот – це інтернаціональний термін, а „народна усмішка” – його національна українська назва. Відтак, анекдот – це народна усмішка, а народні усмішки – це анекдоти. З цього приводу В. Чемерис зазначає, що гніздо слів споріднених із спільним коренем „сміх”, в українській мові є чи не найбільшим і наводить близько 50, не згадуючи їхніх синонімів та фразеологізмів. Тому автор вважає, що функціональної різниці між анекдотом і українською „народною усмішкою” немає. Проте, на наш погляд, вона все ж таки є. Адже, як зауважує сам дослідник, „народна усмішка” – це українська своєрідність, це національно забарвлений, колоритний анекдот, це гумористична істинно українська оповідка,” у якій несподівана кінцівка не тільки дотепна, але й парадоксально влучна [271]. У Росії найвідомішою є праця Є. Курганова «Анекдот як жанр» (1997), яка присвячена теоретичному дослідженню літературного анекдота, який поєднує риси фольклорного (побутового) та історико-біографічного жанрів, та визначення його основних ознак. В.І. Карасик в книзі «Языковой круг: личность, концепти, дискурс» (2004) аналізує анекдот як гумористичний дискурс. Анекдот як соціокультурний феномен розглядається у багатьох наукових працях,
втім особливої уваги заслуговують наукові розвідки, які стосуються
його аналізу: комічного (Б. Дземидок [115], Ю.Б. Борєв [58], С.Г. Коншина [163]), гумору (О.І. Близнюк [51], Л.В. Дмитриєва [119], А.В. Карасик [146], М.А Кулинич [183], А.Н. Лук [209], Г.Г. Почепцов [407], А.А. Проскурина [266], Т.Ю. Чубарян [345]) гумору і сатири (Т.О. Буйницька [61],
В.А. Соловьян [297]), іронії (І.М. Байбакова [28], С.Н. Балашов [129],
О.П. Єрмакова [128], Л.А. Кузнєцова [176]), сміху (Л.Ф. Баліна [31], А. Бергсон [47], О.П. Колпикова [158]) та ін.
Анекдот був і залишається популярним жанром у літературі багатьох народів світу. Відповідно, вивчення цього культурологічного, літературного та мовного феномену перебуває у центрі уваги лінгвістичних досліджень багатьох зарубіжних вчених [394; 409]. Треба зауважити, що у вітчизняній лінгвістиці такі дослідження є поки ще поодинокими. Для прикладу стаття А. Габидуліної висвітлює аналіз прагмалінгвістики анекдота [85] . Дисертаційне дослідження М. Гонтар присвячено вивченню особливостей німецького літературного анекдота як жанру і типу тексту. Авторка досліджує витоки жанру, наводить його численні визначення, у яких, зазвичай, зауважується, що анекдот – це короткий твір, обов’язково комічного характеру; дотепна історія про історичну особу або конкретну епоху. Привертає увагу аналіз авторкою дослідження організації і функціонування пуанта як смислової та вербальної кульмінації тексту та диференціації понять жарт і літературний твір [103]. Книга
Г. Г. Почепцова «Language and Humour» (1982) є найбільш значущою у вивченні цього жанру [407]. Дослідження ж англомовного анекдота в плані семантики, його художньої структури, лінгвістики тексту, дискурсології ще не перебувало у полі зору вітчизняних дослідників, що й зумовило його актуальність.
Актуальність дослідження пояснюється, з одного боку, значною поширеністю анекдота в соціально-мовленнєвій практиці будь-якого суспільства, а з другого – необхідністю поглибленого вивчення цього жанру малої епічної форми з широких філологічних позиці. Дослідження природи англомовного літературного анекдота в світлі найновіших напрямів дискурсної, когнітивної і комунікативної лінгвістики, безпосередньо пов’язаних з вивченням мовної стилітики не проводилось. Актуальність теми дослідження визначається також зростаючою складністю сучасних комунікативних процесів і потребою взаєморозуміння учасників спілкування на рівні міжособистісної, внутрішньокультурної і міжкультурної комунікації. Знайомство з англомовним літературним анекдотом як феноменом іншомовної культури – один з видів компетентності, потрібних для адекватного розуміння іншокультурного гумору.
Мета дослідження – комплексний аналіз семантичної структури англомовного літературного анекдота, як тексту і дискурсу, визначення його когнітивних, лексико-семантичних, композиційно-комунікативних та прагматичних ознак, що зумовило потребу вирішення таких конкретних завдань:
– дати стислий огляд історії англомовного анекдота;
– розкрити взаємозв’язок англомовного літературного анекдота з іншими художніми творами малої форми;
– встановити кореляцію понять текст і дискурс, їхню диференціацію та основні спільні риси, категорії та аспекти у відношенні до анекдота;
– визначити іронію як мовностилістичну домінанту у формуванні пуанта та іронічного смислоутворення у дискурсі анекдота;
– дослідити семантичну структуру англомовного літературного анекдота, з погляду його концептуальності, денотативності та емотивності;
– встановити структурно-комунікативну та прагматичну організацію англомовного літературного анекдота;
– окреслити мовленнєве розгортання інваріантного тексту анекдота у варіантно-жанрові модифікації художніх творів малої форми;
– систематизувати та узагальнити результати дослідження у побудові ряду схем і моделей.
Об’єкт дослідження – текст/дискурс англомовного літературного анекдота в системі мовних рівнів і основних параметрів їхнього вивчення.
Предмет дослідження – комплексний і системний аналіз семантичної, структурно-комунікативної та прагматичної організації дискурсу англомовного літературного анекдота.
Вибір об’єкта дослідження зумовлено передусім багатоаспектністю проблеми «текст/дискурс» в світлі виникнення нових лінгвістичних парадигм: когнітивно-дискурсної та антропоцентричної, що визначає розуміння його природи, художньої організації у термінах дискурсознавства, лінгвостилістики, текстолінгвістики, соціо- та психолінгвістики. Інтегрований аналіз предмета дослідження випливає з самої генези об’єкта, оскільки теоретичне усвідомлення суті дискурсного простору анекдота, його основних категорій, властивостей, типологічних різновидів, а також лінгвостилістичний аналіз, визначення стильових характеристик і позамовних чинників сприяють адекватній інтерпретації іронічного смислу анекдота.
Фактологічна база дослідження становить 1127 анекдотів із збірки „The Guinness Book of Humorous Anecdotes” [435]; 50 анекдотів із збірки “Famous People in Anecdotes” [436]. Для порівняльного аналізу вибірково залучались тексти із збірок: “Humorous Short Stories” [430], “Language and Humour”
by G. Pocheptsov [407], “Fall Out for Laugh” [432], “And Then I Told the President” by Art Buchwald [433], “The Book of American Humour” [431], тобто додатково ще близько 1200 текстів; Ned Sherrin “The Oxford Dictionary of Humorous Quotations” [414].
Зв’язок роботи з науковими темами. Дослідження, тема якого затверджена Вченою Радою Львівського національного університету імені Івана Франка 25.04 2004 р. (протокол № 33/25), виконувалося у межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України у руслі міжкафедральних комплексних тем: «Дискурс іноземних мов на гуманітарних факультетах університетів: вербальна та екстравербальна реалізація»
(№ 0103У001921) і відповідно до наукової тематики факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка „Дослідження структурно-семантичних особливостей і тенденцій розвитку германських та романських мов”.
Методологічну основу роботи становлять фундаментальні теоретичні положення текстолінгвістики, лінгвостилістики, прагмалінгвістики, дискурсознавства, когнітивної лінгвістики, що розроблені у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Передусім – це когнітивно-дискурсний та комунікативно-прагматичний підходи до вивчення англомовного літературного анекдота, його жанрово-стильових та позамовних параметрів.
Конкретними методами дослідження виступають контекстно-семантичний, лексико-стилістичний, композиційно-структурний, контрастивно-порівняльний з кількісними показниками. Дефініційно-понятійний підхід зумовив чіткіші теоретичні та концептуальні передумови у визначенні та розумінні категорій і термінів для адекватної інтерпретації та диференціації мовного явища в літературному тексті та дискурсі. У дисертації застосовувались також моделі та схеми для формалізованого представлення послідовного розгортання зв’язків окремих постулатів дослідження.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні
мовних особливостей англомовного літературного анекдота, а саме:
категоріального, структурно-семантичного, композиційно-мовленнєвого, лінгвостилістичного та функціонально-прагматичного його аспектів; вперше здійснено багатоаспектний мовний аналіз художньої структури англомовного літературного анекдота.
Теоретична значущість роботи знайшла своє відображення у визначенні текстових та дискурсних ознак англомовного літературного анекдота, в побудові його типологічних схем і моделей, таких як:
 константна (інваріантна) структура дискурсу анекдота;
 схема його іронічного смислового утворення;
 схема семантичного простору в дискурсі анекдота;
 формула семантичних складових анекдота, алгоритм концепт-аналізу;
 фрейм базового концепта особистості;
 схема денотативної структури дискурсу анекдота.
Особистий внесок здобувача. Наукова новизна, теоретичне значення дослідження, можливість практичного використання отриманих результатів визначають особистий внесок дисертанта, який полягає у визначенні місця і ролі анекдота в англомовному комунікативному просторі, у встановленні структурно-композиційних і лінгвостилістичних закономірностей його конституювання, в описі основних шляхів і способів мовної об’єктивації його інваріантних стильових ознак. Достовірність результатів зумовлена достатнім обсягом досліджуваних текстів, застосуванням адекватних методів лінгвістичного аналізу, використанням авторитетних теоретичних джерел, що свідчать про об’єктивність зроблених висновків. Усі результати дослідження є наслідком самостійної роботи дисертанта. Наукових праць, виконаних у співавторстві, немає.
Практична цінність отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть використовуватись на: 1) заняттях з лінгвістики тексту, дискурсології та лінгвостилістики ( розд. „Взаємодія лексичного та контекстуального значення
слів”; „Семантична та комунікативна структура тексту”); 2) у лекціях з лексикології (розд. ”Синонімія лексики у мові та мовленні”); 3) на заняттях з лінгвокраїнознавства та інтерпретації тексту (розд. ”Слова з культурно-історичним змістом”), перекладознавства та соціолінгвістики; 4) при написанні дипломних, бакалаврських і магістерських робіт, на семінарських і практичних заняттях з англійської мови.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження пройшли на засіданнях лінгвістичного семінару з дискурсознавства та текстолінгвістики при кафедрі іноземних мов для гуманітарних факультетів ЛНУ імені І Франка (1998-2006 рр.), на засіданнях кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів ЛНУ імені І. Франка та на наукових конференціях: звітніх науково-методичних конференціях професорсько-викладацького складу ЛНУ імені І Франка (1998-2006); регіональних конференціях: ІІІ TESOL-Ukraine Conf. “Multiplicity and Diversity of TESOL Experience” (Вінниця,1998); „Лінгво-дидактичний плюралізм у навчанні іноземних мов у вузі (Тернопіль,1999); V TESOL-Ukraine Conf. “Language Teaching: Classroom, Lab and Beyond” (Львів, 2000); VII TESOL-Ukraine Conf. “Exploring EFL Challenges With TESOL Community” (Чернігів, 2002); “Текст-Текстолінгвістика, Дискурс- Дискурсознавство у світлі когнітології” (Вінниця, 2005), “Creative Learning-Creative Teaching” (Львів, 2006); XI TESOL-Ukraine Conference “English in the 21st Century Ukraine: Research Priorities and Perspectives on Language Teaching And Learning (Kamynets-Podilsky, 2006); загальноукраїнських наукових конференціях: “Викладання англійської мови як мови фаху в контексті глобалізації університетської освіти” (Феодосія, 2006); міжнародних конференціях: „Прикладна лінгвістика у ХХІ столітті: лінгводидактичні та культурологічні стратегії” (Львів,2003); “Лінгводидактика та лінгвостилістика на зламі століть: питання теорії та практики” (Львів, 2004); IX TESOL-Ukraine Convention “Building Cross-Cultural Understanding Through
ELT (Горлівка, 2004); X TESOL-Ukraine Convention (Київ, 2005); First National TESOL-ESP Conference “ESP Teaching in the Context of the University Education Globalization”(Феодосія, 2005);
Публікації: Матеріали дисертації викладено у 6 статтях наукових філологічних видань та збірників праць (серед них 5, передбачених ВАК України), 15 тезах; а також у 2 колективних монографіях.

Положення що виносяться на захист:
1. В процесі еволюції анекдот перестає бути тільки «текстом в тексті», стає самодостатнім і оформлюється як літературний жанр малої форми з характерними ознаками свого художнього тексту. Проте особливостю тексту анекдота є той факт, що він дночасно виступає і як незалежний дискурс. Спрацьовує ізоморфізм понять, а їхня диференціація зумовлена розумінням тексту як одиниці мови, а дискурсу як одиниці мовлення.
2. Поняття текст і дискурс мають певні спільні риси та відмінності в анекдоті: їх об’єднує структурно-тематична спільність, понятійні категорії: концептуально-прагматична спрямованість, комунікативно-смислова природа; проте текст – це мовна предикативна одиниця, а дискурс – мовленнєвий комунікативний акт, синтез мовно-когнітивних і позамовних чинників.
3. Анекдот виявляє взаємозв’язок з іншими творами малої форми: байкою, казкою, фейлетоном, короткою іронічною новелою. Іронія виступає стилістичною домінантою дискурсу анекдота. Смислова транспозиція найадекватніше відтворює семантичні відносини, обумовлює пуант та іронічне смислоутворення в дискурсі анекдота.
4. Семантико-когнітивна характеристика анекдоту – це вияв специфіки концептуальних, емотивних і ціннісних домінант людини, як носія певного стилю вербальної поведінки, тобто визначення його персонального дискурсу. Концепт, як основна категорія, служить відправним моментом для автора у народжені тексту і є кінцевою метою для його сприйняття читачем. Денотат актуалізує когнітивно-інформаційний потенціал змісту анекдота, його домінуючий смисл. Дискурс анекдота є оцінним, модальним завдяки наявності в ньому емоційно-смислової домінанти, яка становить ядро його емотивного простору.
5. Структурно-комунікативна організація тексту англомовного літературного анекдота характеризується блочним принципом композиції. Найбільш прийнятим для смислового членування його структури є виділення в ньому складних синтаксичних цілих (ССЦ). Це поділ на дві частини: слова автора і пряма мова. Було виділено три типи структур, які є найчастотнішими для аналізованих дискурсів.
6. Повтор виступає домінантним видом внутрішньотекстового зв’язку в анекдоті. Головні форми повтору, що створюють зв’язність тексту – це лексико-семантичні, формально-граматичні, стилістичні; а також контактні і дистантні, повні і часткові. Функціональна роль повтору двояка: а) він є виразником тематичного змісту; 2) він організує інформацію в єдине іронічно-смислове ціле, реалізує пуант.
7. Ампліфікація інваріантного дискурсу анекдота свідчить про те, що тексти, які передають ту саму змістово-фактуальну, змістово-концептуальну і підтекстову інформацію, але відрізняються характером структурно-змістових одиниць, обумовлених комунікативно-прагматичною установкою, створюють функціональний варіант дискурсу анекдота.
8. Контрастивно-порівняльний аналіз анекдота та короткої іронічної новели (або англомовний фейлетон) показав, що в анекдоті спостерігається синкретизм КМФ, лаконічний діалог, основний стилістичний засіб – іронія, скерована на створення пуанту.
9. Довжина тексту, розмежування КМФ, багатше використання мовностилістичних засобів та діалогу відрізняє коротку іронічну новелу і анекдот; проте структурно-комунікативна прагматика, створення іронічно-смислового цілого ідентичні, що споріднює тексти анекдота та короткої іронічної новели.

Обсяг і структура роботи. Відповідно до визначеної мети та завдань дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів з висновками до кожного із них, загальних висновків, переліку джерел ілюстрованого матеріалу, бібліографічного апарату дисертації. Дисертація загальним обсягом 220 сторінок (з них 185 сторінка основного тексту) складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (429 одиниць), списку джерел ілюстративного матеріалу (7), списку умовних скорочень.
У вступі обґрунтовується вибір теми, актуальність, наукова новизна, теоретична значущість і практична цінність, положення, що виносяться на захист.

У першому розділі розглядаються жанрові характеристики, які вважаються основними вихідними позиціями для подальшого конструктивного аналізу анекдота як типу текста та дискурса.

Другий розділ присвячено дослідженню семантичній організації тексту анекдота, аналізу концептуального, денотативного та емотивного аспектів, комунікативного простору його дискурсу.

Третій розділ досліджує структурно-прагматичні особливості анекдота та аналізує шляхи і методи ампліфікації його інваріантної моделі для створення варіантних дискурсів, а також інших жанрових різновидів художнього тексту малої форми.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження та визначено шляхи подальшої розробки цієї проблематики.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Анекдот як жанр пройшов довгий шлях розвитку від античних часів дотепер і залишається популярним у всіх літературах. Літературна історія англомовного анекдота починається з ХVI ст. З того часу надруковано сотні англомовних анекдотів, виходять збірки анекдотів також в Україні та інших країнах. Анекдот – це самостійний популярний художній жанр, який функціонує в усній чи письмовій іронічній формі, проникаючи у всі види соціального спілкування.
Первісні тексти анекдотів починають функціонувати окремо від свого джерела, використовуватися в теле- та радіопередачах і стають неоригінальними. Проте всі анекдоти – це дотепні лаконічні оповідки, головним чином про відомих людей біографічного або наближеного до нього характеру. Тематика анекдотів різноманітна і стосується професій, роду занять, національності, а також звичок, моралі та психології особистості. Існує коло 200 базових текстів анекдотів, головний зміст і жарт яких з різних обставин повторюється упродовж століть.
Анекдот як літературний твір не втратив зв’язку з іншими епічними різновидами малої форми: байкою, казкою, чутками, короткою іронічною новелою. Між ними існують спільні риси, головні з яких – це малий об’єм, підтекст, розмовний стиль, мовно-структурні засоби реалізації іронії. Проте, ширше використання художніх засобів, принципи розгортання сюжету, тобто прагматична скерованість розрізняють ці види жанрів.
Найближче підходять до себе анекдот та коротка іронічна новела; фактично, інваріант дискурсу анекдота може бути розгорнутий в новелу. Малі за об’ємом твори часто переплетені своєю прагматикою і формою, вони проникають один в одного, що іноді створює труднощі в їхньому розмежуванні. Анекдот – це з одного боку художній текст, а з другого – це мовленнєве явище усної форми. Така двоїста семіотична природа анекдота зумовлює перехрещення змісту понять „текст” і „дискурс” в дослідженні цього твору.
Анекдоту притаманні як всі три види текстової інформації: фактуальна, концептуальна та підтекстова, так і основні граматичні категорії тексту: інформативність, зв’язність, цілісність, завершеність. З факультативних категорій пресупозиція віднесена в дослідженні до основної, яка пов’язана з фоновими знаннями, спільні попередні відомості про людину, явище, подію.
У сучасному мовознавстві розробки проблем тексту та дискурсу є одним із основних напрямів наукових досліджень. В зв’язку з чим розглянуто основні підходи та критерії визначення і функціонування термінів “текст” і ”дискурс”, які можуть бути тотожні або різні у своєму реальному застосуванні. З точки зору базових текстових категорій “Текст” сприймається як продукт мовного використання, а “дискурс” – як процес утворення смислу в усній або писемній формі. Змішування цих термінів зумовлено явищем ізоморфізмі, застосуванням однакових методів і принципів їхнього аналізу. Методикою дослідження дискурсу виступає дискурс-аналіз, оскільки текст – змістова форма (однакова тематика), а дискурс – смислова її реалізація. Встановлено константні функціонально-організовані структури, які створюють інваріант тексту. Ця модель складається з двох структурних елементів: репрезентуюча частина + пряма мова (діалог, невласне-пряма мова) і в набір стереотипних ситуацій (фреймів).
Іронія виступає основною стилістичною домінантою анекдота та реалізується на рівні синтагматики та парадигматики завдяки метафоризації висловлювання – бінарній опозиції словникового та контекстуального значень слова. Дискурс анекдотa завжди закінчується пуантом – несподіваним парадоксальним каламбуром з широкою градацією сміху – від незлобливого гумору до їдкої сатири, що обумовлює іронічний смисл.
Розглянуто найхарактерніші мовностилістичні засоби іронічного смислоутворення анекдоту, подано основні структурно-семантичні зразки “ефекту несподіваного” (ЕН), запропоновано схему іронічного смислоутворення в дискурсі англомовного літературного анекдота.
Когнітивний та антропоцентричний підхід до системно-структурної організації тексту анекдота обумовили його вивчення з точкм зору семантичного простору (СП). Семантичний простір твору складається з набору мовних знаків – слів, речень, ССЦ, НФЄ, створених як авторською прагматикою, так і читацькою інтерпретацією його тексту/дискурсу.
Визначено бінарну структура СП анекдота – це пряме співвідношення змісту текста зі смислом його дискурсу, що веде до мовностилістичного феномену – пуанту.
Дискурс анекдота має абсолютно антропоцентричний характер з двома антропоцентрами: автора і персонажа. Хронотоп в дискурсі анекдота реалізує функції художнього часу і простору і виконує характерологічну функцію. Текстові універсалії ”людина”, “час”, “простір” як домінанти семантичного простору дискурсу анекдота зумовлюють його концептуальність, денотативність, емотивність. Виділені семантичні складові структури анекдота дали змогу встановити архетип його дискурсу: IN + S + A + DS + PL тобто (Introduction, Subject, Action, Direct speech, Punchline).
Функціонування однакової мовно-семантичної групи (фрейму) на поверхневому рівні створює концептуальний простір тексту. Дискурс-аналіз виявляє ключовий концепт, який втілений в окремому дискурсі або в сукупності дискурсів одного чи декількох авторів, і передає індивідуально-авторське відношення до описуваного тобто його концепт. На основі концепт-аналізу декількох американських журналістських статей та їхніх заголовків в текстах анекдотів розкривається спочатку зміст, а потім інтерпретується істинний іронічний смисл дискурсу.
Таким чином, було виявлено алгоритм дискурсу анекдота і виведено фрейм базового концепту журналіста як людини не завжди грамотної, не дуже інтелектуальної та доброзичливої.
Денотативний аспект аналізу пов’язаний з концептуальним і націлений на виявлення відтвореної в анекдоті об’єктивної реальності, тобто предметно-логічного змісту зображувального. Основні об’єкти аналізу – це семантичне розгортання теми дискурсу, набору його мікротем, просторово-часові зв’язки та характерні риси суб’єкта дії в їхніх межах. Ці положення проілюстровано в дискурсах анекдотів про відомих політичних діячів; на основі аналізу виведена схема денотативної структури дискурсу анекдота.
Дискурс анекдота виступає завжди оцінним завдяки наявності в ньому емоційно-смислової домінанти, яка зумовлена його комунікативною стратегією. Семантичний простір анекдота, крім концептуального і денотативного, характеризується також і емотивним. Вони переплетені і їхнє абсолютне розщеплення не завжди можливе. Одні і ті ж мовно-семантичні одиниці можливо інтерпретувати з різних точок зору, виходячи з прагматики дослідження. Емотивний аспект дискурсу анекдота характеризується явним або прихованим авторським забарвленням, що формує суб’єктивно-модальний смисл, реалізований в комбінаціях емоційних, оцінних та експресивних значень. Їхня домінанта найяскравіше виражена в словесній реакції персонажа, яка втілена в пуанті. Аналіз мовленнєвих реакцій персонажів різних професій, соціального статусу, віку показали, що семантико-когнітивна характеристика дискурсу – це вияв специфіки концептуальних, емотивних і ціннісних домінант людини як носія певного стилю вербальної поведінки. В сучасній науковій парадигмі особистість постає як суб’єкт дискурсу, тобто поняття “дискурс” правомірно вживати також у словосполученнях “персонажний дискурс”, “дискурс персонажа, особи” у значенні індивідуального мовлення. Абсолютна антропоцентирична природа анекдота є реальним мовним середовищем для створення мовленнєвого портрета особистості, що відображено в аналізі концептуального, денотативного і емотивного аспектів дискурсів анекдота.
Синкретизм змістово-комунікативних і формальних ознак дискурсу анекдота завдяки невеликому об’єму обґрунтовує можливість комплексного підходу до аналізу його структурно-смислової організації. Анекдот виявляє принцип блочної композиції свого дискурсу, в зв’зку з чим виділені два основних типи його членування – об’ємно-прагматичне і контекстно-варіативне. До першого відносяться абзац, ССЦ, НФЄ, до другого – авторська мова: оповідь, опис, роздуми, чужа мова, діалог, НПМ, цитація, але вони знаходяться в нерозвиненій формі. Через свою стислість текст анекдота не завжди піддається поділу на об’ємно-прагматичне і контекстно-варіативне і не вирізняється багатоманітністю. Дискурс анекдота формують два ССЦ: перше – репрезентуюче складне речення; друге – пряма, невласне-пряма мова, діалог.
Структурно-смислове членування дискурсу анекдота виявляється виправданим. Взаємодія в його тексті трьох головних видів інформації: ЗФІ, ЗКІ, ЗПІ, а також категорій зв’язності, цілісності, модальності, пресупозиції та завершеності піддаються структурно-семантичній ідентифікації. Як показує аналіз, повтор виступає домінантним засобом зв’язності – це головний вид когезії та іронічного смислоутворення, тобто інтеграції, в дискурсі анекдота на всіх рівнях. Зв’язність двох структурно-мовленнєвих частин дискурсу здійснюється за рахунок константних і дистантних повторів: а) повтор повний, частковий, синонімічний, антонімічний; б) граматичний: часові форми дієслова, дієприкметникові звороти, обставини місця і часу, сполучники та ін.;
в) образний повтор: лексико-семантичні, фонетичні, стилістичні засоби (метафора, парафраз, антитеза, епітет, градація, спунерізми, паралелізми;
г) комунікативно-прагматичний: тематичні, асоціативні, логіко-смислові зв’язки.
Функціональна роль цих зв’язків в дискурсі анекдота двояка, вони є:
1) виразником тематичного зв’язку і структурно-мовленнєвого типу і
2) організують інформацію в одне смислове іронічне ціле.
Розглянуто мовленнєве розгортання інваріантного тексту анекдота. За інваріантний приймається текст із збірника “The Book of the Humorous Anecdotes”, а варіантними – тексти із “Famous People in Anecdotes”. Детально проаналізовано 1000 анекдотів з першого збірника та 50 – із другого. Додаткові 100 порівнювальних текстів не виявили суттєвих розбіжностей. Дискурси анекдотів виявляють тематичну, сюжетну, композиційно-мовленнєву схожість та механізм іронічного смислоутворення. Їхня головна відмінність полягає в синтаксичних конструкціях, лексичних синонімах і прагматичній скерованості.
Аналіз за методом безпосередньо складових показав, що дискурс із “НА” характеризується більшою компактністю, лаконічністю, літературною відшліфованістю. Дискурс із “FA” завдяки своєї цілеспрямованості на середнього читача стає багатослівним, деталізованим що не сприяє миттєвій реакції на парадоксальний смисл – пуант. Отже, ампліфікація інваріантного дискурсу завдяки комунікативній настанові утворює на його базі функціональний варіант.
Взаємозв’язок анекдота з іншими жанрами малої форми проаналізовано на зіставленні мовних і позамовних характеристиках анекдота з циклу “Humorous Anecdotes” та короткої іронічної новели А. Бухвальда “Fresh Air Will Kill You”, які схожі за своєю тематикою та змістом; вони наближаються один до одного також завдяки своїй прагматиці та іронічному підтексту. Розмежування має місце в композиційно-мовленнєвій варіації новели: розширення репрезентуючої частини, об’єм діалогу, характеристика персонажа, а також мовна стилістика тексту. В дискурсі анекдота, навпаки, спостерігається синкретизм КМФ, лаконічний діалог, динамічний сюжет, малий об’єм, мінімум мовностилістичних засобів, іронічне смислоутворення, яке закінчується миттєвим пуантом.
Ампліфікація інваріанта модулюється стилістико-семантичною домінантою, яка створюється комунікативно-прагматичною настановою дискурсу. На цих підставах інваріантний дискурс може перетворитися у свої варіанти, а також стати основою для формування близьких за своїми стилістико-семантичними ознаками текстів малої форми інших жанрів.
Майбутнє вивчення англомовного літературного анекдота вбачається в дослідженні його гіпертексту в світлі сучасних лінгвістичних теорій шляхом узагальнення мовно-структурних і художніх особливостей певної групи текстів/дискурсів, тому що гіпертекст – це узагальнена уява про текст, його концепт у свідомості носіїв певної культури. Таке дослідження вважається виправданим, тому що концепт твору (анекдоту) – це відправний пункт текстотворення, результат кодової пам’яті жанру, його довготривалого розвитку і життєстійкості в наш час в різних варіантах його прояву.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверкина Л. А. Реализация коммуникативных потенций парантезы в текстах газетно-публицистического стиля // Проблемы нормы и вариативности в реализации высказывания: Межвуз. сб. науч. тр. / Горьков. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. Н. А. Добролюбова; [Редкол.:
Р. Р. Каспранский (отв. ред.) и др.] – Горький: ГГПИИЯ, 1990. – С. 15 – 24.
2. Адмони В. Г. / Система речевого высказывания. – СПб.: Наука, 1994. – 160 с.
3. Ажеж К. Человек говорящий: Вклад лингвистики в гуманитарные науки. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 304 с.
4. Азнаурова Э.С. Очерки по стилистике слова. – Ташкент: ФАН, 1988. – 122 с.
5. Азнаурова Э.С. Прагматика художественного слова. – Ташкент: ФАН, 1988. – 122 с.
6. Азнаурова Э.С. Символ художественный // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Сов. энциклопедия., 1971. –
Т. 6. – С. 826.
7. Акишина А. А. К вопросу о синтаксическом членении текста // Вопросы грамматики и словообразования. – М.: Изд-во ун-та дружбы народов им.
П. Луммбы, 1968. – C. 42 – 63.
8. Акишина А. А. Структура целого текста: [В 2 вып.]. – М., 1979. – Вып. 2. – 81 с.
9. Аксельруд Д. А. О роли семантической операции топикализации в организации связного текста // Проблемы синхронного и диахронного описания германских языков: [ Респ. сб.] / (М-во просвещения РСФСР. Пятигорск. гос. пед. ин-т иностр. яз.). – Пятигорск, 1975. – C. 3 – 9.
10. Александрова Е. М. Перевод анекдота: проблемы адекватности и эквивалентности : (На материале французских и русских анекдотов) :
дис. ... канд. филол. наук : спец.10.02.20. – «сравнительное языкознание» /Александрова Елена Михайловна. – Москва, 2005. – 246 с.
11. Алиференко Н. Ф. Спорные проблемы семантики: Монография. – М.: Гнозис, 2005. – 326 с. – Библиогр.: с. 229 – 329.
12. Амосова Н. Н. Основы английской фразеологии. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1963. – 208 с.
13. Анненкова Н.М. Лингвостилистические характеристики прозаической басни: (На материале басен Лессинга и нем. писателей ХХ в.): Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т иностр. языков им. М. Тореза – М., 1977. – 189 с.
14. Антологія світової літературної критичної думки ХХ ст. / [за ред.
М. Зубрицької]. – [2-е вид., доповнене]. – Львів : Літопис, 2001. – 832 с.
15. Апресян Ю. А., Апресян Ю. Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопр. языкознания. – 1993. – №3. – С. 27 – 35.
16. Арнольд И. В. Импликация как прием построения текста и предмет филологического изучения // Вопр. языкознания. – 1982. – №4. – С. 83 – 91.
17. Арнольд И. В. Интерпретация текста как установление иерархии его частей // Лингвистика текста: Материалы научной конф. / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. – М., 1974. Ч. 1, – C. 28 – 32.
18. Арнольд И. В. Лексико-семантическое поле в языке и тематическая сетка текста// Текст как объект комплексного анализа в вузе. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – С. 3 – 11.
19. Арнольд И. В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. – СПб.. 1999. –С. 71 – 78.
20. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка: (Стилистика декодирования) : [По спец. «Иностр. яз.]. - 3-е изд. – М.: Просвещение, 1990.– 301 с.
21. Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык. М.: Флинта; Наука, 2002. – 383 с.
22. Арутюнова Н. Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь/ [Науч. – ред. совет изд-ва «Сов. энцикл.»; Ин-т языкознания АН СССР]; Гл. ред. В.Н. Ярцева. – М.: Сов. энцикл., 1990. – С. 136 – 137.
23. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. – М.: Наука, 1988. – 341 с.
24. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. – 2-е изд., испр. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 896 с.
25. Арутюнова. Н. Д. Жанры общения // Человеческий фактор в языке: Коммуникация, модальность. – М.: Наука, 1992. – С. 52 – 56.
26. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – 2-е изд. – М.: Сов. энцикл., 1969. – 607 с.
27. Бабенко Л.Г., Казарин Ю. В. Лингвистический анализ художественного текста: теория и практика. – М.: Флинта; Наука, 2003 – 496 с.
28. Байбакова И.М. Ирония как средство реализации речевой установки в англоязычном художественом тексте: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 – «Германские языки» / И.М. Байбакова. –Киев, 1988. – 16 с.
29. Балашов С. Н. Взаимодействие когнитивных карт коммуникантов в ироническом дискурсе / С. Н. Балашов // Общетеоретические и научно-практические проблемы лингвистики и лингводидактики. – Екатеринбург : Изд-во РГППУ, 2006. – С. 30 – 42.
30. Балаян А. Р. Коммуникативная деятельность как иерархия клише и психолингвистика текста // Материалы V Всесоюзного симпозиума по психолингвистике и теории коммуникации. (Ленинград, 27-30 мая 1975 г.). – М., 1975. – Ч.1. – С. 67 – 69.
31. Балина Л.Ф. Феномен смеха в культуре: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 24.00.01. – «теория и история культуры» / Л.Ф. Балина. – Тюмень, 2005. – 31 с.
32. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. – М.: Иностр. лит. – 1985. – 416 с.
33. Банкевич В.В. К вопросу о соотношении лексико-семантических и тематических групп // Семантика слова и предложения: Межвуз. сб. науч. тр. / Ленингр. гос. пед. ин-т им. А. И. Герцена; [Редкол.: В. М. Аринштейн (отв. ред.) и др. ] – Л.: ЛГПИ, 1985. – С. 30 – 35.
34. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1978. – Вып. 8. – С. 442 – 449.
35. Бархударов Л. С. Текст как единица языка и единица перевода// Лингвистика текста: Материалы науч. конф./ Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза., М.; 1974. – Ч.1. – С. 40 – 41.
36. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского: издание третье. – М.: Художественная литература, 1972. – 472 с.
37. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет / Бахтин М. М. – М.: «Худож. Лит.», 1975. – 502 с.
38. Бахтин М. М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках: Опыт философского анализа // Русская словесность: От теории словесности к структуре текста: Антология. – М.: Academia, 1997. – C. 227 – 244.
39. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. –
424 с.
40. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] – Львів. 2004, – 342 с.; іл., табл.
41. Белова Н.А. Функции исторического анекдота в жанровой системе повествовательной прозы 1800-1830-х годов.: автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.01. – «русский язык» / Н.А. Белова. – Томск, 2000. – 22 с.
42. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации / Отв. ред. Чередниченко А. И.; Киев. ун-т им. Т. Шевченко. – К., 1997. – 310 с.
43. Белова А. Д. Лінгвістичні перспективи і прогнози у ХХІ столітті // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи: Зб. наук. пр. – К.: Логос, 2006. – №1. – С. 23 – 32.
44. Белова А. Д. Поняття «стиль», «жанр», «дискурс», «текст» у сучасній лінгвістиці // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка: Іноземна філологія. – 2002. – Вип. 32. – С. 11 – 14.
45. Белянин В.П. Психологические аспекты художественного текста. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 124 с.
46. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. / Общ. ред., вступ. ст. и коммент. Ю. С. Степанова. – 2-е изд., стер. – М.: Едиториал УРСС, 2002. – 448 с.
47. Бергсон А. Смех. – М.: Искусство, 1992. – 127 с.
48. Бехта І. А. Дискурс наратора в англомовній прозі. – К.: Грамота, 2004. – 304 с.
49. Бехта І. А. Дискурс у світлі когнітивно-дискурсивної парадигми // Нова філологія. – 2003. – №1 (16). – С. 12 – 22.
50. Бисималиева М. К. О понятиях «текст» и «дискурс» // Филол. науки. – 1999. – №2. – С. 78 – 85.
51. Близнюк О. І. Гумористичні оповідання для навчання аудіюванню // Іноземні мови. – 1995. – № 3-4. – С. 42 – 49.
52. Блох М. Я. Вопросы классификации синтаксических связей в последовательности предложений // Вопросы романо-германского языкознания и методика преподавания иностранных языков. – Иркутск, 1968. – С. 66 – 73.
53. Блох М. Я. Надфразовый синтаксис и синтаксическая парадигматика // Проблемы грамматики и стилистики английского языка / Моск. гос. пед. ин-т им. Ленина. – М., 1973. – Вып. 2. – С. 195 – 225.
54. Болотов В.И. Эмоциональность текста в аспекте языковой и неязыковой вариативности : Основы эмотивной стилистики текста. – Ташкент: Фан, 1981. – 116 с.
55. Болотова Н. С. Гармонизация общения и лексическая структура текста. – СПб, 1992. – 198 с.
56. Большой энциклопедический словарь. Языкознание / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Научн. изд-во «Большая Российская энциклопедия», 1998 – 685 с.
57. Бондарко А.В. Длительность // Теория функциональной грамматики /
[ А. В. Бондарко и др.; Редкол.: А. В. Бондарко (отв. ред.) и др. ]; АН СССР. Ин-т языкознания. – Л.: Наука, 1987. – С. 98-124.
58. Борев Ю. Б. О комическом. – М. : Искусство, 1957. – 231 с.
59. Брандес М. П. Стилистика текста: Теорет. курс: (На материале нем. Яз.): Учеб.: [Для вузов по специальности «Лингвистика и межкультурная коммуникация»] – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Прогресс-Традиция: ИНФРА- М, 2004. – 413 с.
60. Брудный А. А. Подтекст и элементы внетекстовых знаковых структур// Смысловое восприятие речевого сообщения (в условиях массовой коммуникации) / АН СССР. Ин-т языкознания. – М.: Наука, 1976. – С. 152 – 159.
61. Буйницкая Т.А. Языково-стилистические средства юмора и сатиры в публицистике Э.Э. Киша : автореф. дис. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.04 – «Германские языки» / Т.А. Буйницкая. – Львов, 1967. – 16 с.
62. Бурвикова Н. Д. Закономерности линейной структуры монологического текста: автореф. дис. на соискание науч. степени докт. филол. наук : спец. 10.02.04 – «Германские языки» / Н.Д. Бурвикова / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. – М., 1981. – 44 с.
63. Бухаров В. М. Концепт в лингвистическом аспекте // Межкультурная коммуникация: Учеб. пособие. – Нижний Новгород: Деком, 2001. – С. 74 – 84.
64. Вайнрих Х. Текстовая функция французского артикля // Новое в зарубежной лингвистике. – М., 1978. – Вып. 8. – С. 370 – 387.
65. Варпахович Л. В. Лингвистика в таблицах и схемах : учебное пособие для филолог. спец. вузов / Л. В. Варпахович. – Мн. : Новое знание, 2003. –
128 с.
66. Варшавская А.И. Смысловые отношения в структуре языка. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 135 с.
67. Васильев А. В. О смысловой структуре текста // Текст, структура и семантика: Межвуз. сб. науч. тр. / Пятигорск. гос. пед. ин-т иностр. яз. – Пятигорск, 1981. – С. 70 – 71.
68. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. – М.: Высш. шк. 1990. – 176 с.
69. Вежбицкая Ф. Речевые жанры // Жанры речи. – Саратов: Колледж, 1997. – С. 99 – 111.
70. Вейнрейх У. О семантической структуре языка // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1970. – Вып. 5. – С. 163 – 250.
71. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. –
1736 с.
72. Ветвинская Т. Л. Принцип «обманутого ожидания» как основа стилистического приема (на материале английского языка) // Исследования по романской и германской филологии. – К.: Вища шк., 1975. – С. 71 – 75.
73. Вилюман В.Г. Английская синонимика. – М.: Высш. шк., 1980. – 128 с.
74. Виноградов В.В. О теории художественной речи. – М. : Высш. шк., 1972. – 240 с.
75. Виноградов В.В. О языке художественной прозы: Избранные труды. – М.: Наука, 1980. – 360 с.
76. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи: Поэтика. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 255 с.
77. Винокур Г.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. – М.: Знание; 1980. – 27 с.
78. Воробьева М. В. Анекдот как феномен повседневной культуры советского общества (на матриале анекдотов 1960-1980-х годов): автореф. дис. на соискание науч. степени канд. культурологии : спец. 24.00.01 – «теория и история культуры» / М.В. Воробьева. – Екатеринбург – 2008. – 20 с.
79. Воробьева О.П. К вопросу парадигм в лингвистических исследованиях текста // Лингвистика: Взаимодействие концепций и парадигм. – Х., 1991. – Вып. 1. – Ч. 1. – С. 252 – 260.
80. Воробьева О.П. Семантическое пространство художественного текста: интерпретация мира и мир интерпретаций // Категоризация мира: пространство и время: Материалы науч. конф. – М.: Диалог, МГУ, 1997. –
С. 39 – 40.
81. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. – К.: Вища шк., 1993. – 200 с.
82. Ворожбитова А. А. Теория текста: Антропоцентрическое направление. – М.: Высш. шк., 2005. – 367 с.
83. Выготский Л. С. Мышление и речь: Собр. соч. – М.: Педагогика, 1982. –
Т. 2: Проблемы общей психологии / Под ред. В. В. Давыдова. – С. 361.
84. Габермас Ю. Демократия, разум, нравственность. – М., 1992. – 235 с.
85. Габидуллина А. Р. Анекдот с точки зрения прагмалингвистики // Восточноукраинский лингвистический сборник. – Донецк: Донеччина, 2000. –Вып. 6. – С. 295 – 302.
86. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного. – М.: Искусство, 1991. – 368 с.
87. Ґадамер Ґ. Ґ. Істина і метод: – К.: Юніверс, 2000. – Т. І: Ґерменевтика І: Основи філософської герменевтики / Пер. З нім. О. Мокровольського. –
457 с.
88. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. – М.: Высш. шк., 1981. – 208 с.
89. Гак В. Г. Языковые преобразования. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 768 с.
90. Гальперин И.Р. Грамматические категории текста (опыт обобщения) // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. – 1977. – Т. 36. – № 6. –
С. 552 – 532.
91. Гальперин И.Р. Информативность единиц языка. – М.: Высш. шк., 1971. –
175 с.
92. Гальперин И. Р. О понятии «текст» // Вопр. языкознания. – 1974. – Вып. №6. – С. 522 – 532.
93. Гальперин И.Р. Относительно употребления терминов „значение”, „смысл”, „содержание” в лингвистических работах // Науч. докл. высшей школы: Филол. науки. – 1982. – №5. – С. 34 – 43.
94. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. – 138 с.
95. Гаузенблаз К. О характеристике и классификации речевых произведений // Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистика текста. – М.: Прогресс, 1978. – Вып.8. – С. 63 – 64.
96. Георгиева О.Н. Анекдот как реализация «закона карнавализации ценностей» во французской и русской лингвокультурах// Волгоградский государственный педагогический университет // Коммуникативные аспекты современной лингвистики и лингводидактики 29 января 2008 г. – Волгоград: Изд-во ВолГУ. – С. 34 – 42.
97. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики / Пер. с фр., общ. ред., послесл. и коммент. Л. М. Скрелиной. – 2-е изд., испр. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 224 с.
98. Гиндин С. И. Советская лингвистика текста. Некоторые проблемы и результаты // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. – 1977. – Т. 36. – №4. – С. 347 – 357.
99. Гинзбург Л.Я. О психологической прозе. – Л.: Советский писатель, 1971.– 464 с.
100. Гиршман М.М. Литературное произведение: Теория и практика анализа. – М. : Высш. шк., 1991. – 159 с.
101. Глухова Н.А. Грамматические средства компрессии информации в текстах малой формы (газетного стиля немецкого языка) : Автореф. дис. … канд. филол. наук: спец. 10.02.04. – «германские языки»/ Н. А. Глухова. –Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. – М. , 1985. – 26 с.
102. Головенко Ю. А. Основные принципы структурно-семантической организации текста и методика ее исследования (на материале современного англ. яз.): дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.04 / Головенко Юрий Алексеевич. –ЛГУ им. А. А. Жданова. – Л., 1982. – 339 с.
103. Гонтар М.О. Структурно-композиційні та лінгвостилістичні особливості тексту німецького літературного анекдота: дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.02.04 / Львів. держ. ун-т ім. І. Франка – Львів, 1995. – 246 с.
104. Гончаров І. Є. Категоризация мира. – М.: Наука, 1997. – С. 41 – 42.
105. Грифцов Б.А. Психология писателя. – М.: Худож. лит., 1988. – 463 с.
106. Гришаева Л.И. Анекдот как способ фиксации социальных норм и морально-этических ценностей социума // Вопросы филологии и методики преподавания иностранных языков. – Омск: Изд-во Омск. гос. ун-та, 1998. – С. 107 – 118.
107. Гришина О.Г. Соотношение повествования, описания и рассуждения в художественном тексте (на материале англ. и амер. прозы ХХ века) :автореф. дис… канд. филол. наук: спец. 10.02.04. – «германские языки» / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. – М., 1982. – 20 с.
108. Гумбольдт В. О. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человеческого рода // Звегинцев В. А. История языкознания XIX – XX веков в очерках и изложениях. – М.: Просвещение, 1966. – Ч.2 – С. 86 – 106.
109. Давыдов М.В., Смоленская С.С. Значение слова в языке и речи: Учеб. пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 109 с.
110. Дейк А. Т. ван. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистика текста. – М.:Прогресс, 1978. – Вып.\/III. – С. 315 – 336.
111. Дейк Т. А. ван. Принципы критического анализа дискурсу : Пер. с англ. // Перевод и лингвистика текста. – М.: ВЦП, 1994. – С. 169 – 217.
112. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. / Сост. В.В. Петрова; Под. ред. В.И. Герасимова; Вступ. ст. Ю.Н. Караулова и В.В. Петрова. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.
113. Демьянков В. З. Доминирующие лингвистические теории в конце ХХ века // Язык и наука конца ХХ века. – М.: Ин-т яз. РАН, 1995. – С. 239 – 320.
114. Державин А. Переводная новелла в русской литературе ХVII века. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – С. 104 – 167.
115. Дземидок Б. О комическом. М. : Прогресс, 1974 – 220 с.
116. Дискурс іноземномовної комунікації: (Колективна монографія) / Під заг. наук. ред. К. Кусько; Львів. нац. ун-т ім.. І. Франка. – Львів, 2002. – 494 с.
117. Дискурс як когнітивно-комунікативний феном. / Л. Р. Безугла та ін.; Харків. нац. ун-т ім. В. М. Каразіна; Під заг. ред. І. С. Шевченко – Х.: Константа, 2005. – 354 с.
118. Дмитренко В. А. Анекдот и бытовая мини-сказка: типологические черты/ В. А. Дмитренко // Вісник Харківського національного університиету імені В. Н. Каразіна. – 2002. - №576 - С. 323-328
119. Дмитриева Л. В. Типы речевых актов в высказываниях, содержащих юмор и сарказм // Речевые акты в лингвистике и методике: Межвуз. сб. науч. тр. / Пятигорск. гос. пед. ин-т иностр. яз. – Пятигорск, 1986. – С. 71 – 76.
120. Дресслер В. Введение в лингвистику текста // Проблемы теории текста: Реферативный сборник. – М., 1978. – С. 55 – 73.
121. Дридзе Т. М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации: Пробл. семиосоциопсихологии / Отв. ред. И. Т. Левыкин. – М. : Наука, 1984. – 268 с.
122. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология: Учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. «Журналистика»/ Под ред. А. А. Леонтьева. – М.: Высш. шк., 1980. – 224с.; ил.
123. Дружинин В. Н., Савченко И. А. Анекдот как зеркало русской семьи // Психологическое обозрение. – 1996. – Вып. 1 (2). – С. 18 – 21.
124. Дудик С. Стилістика української мови. – К.: Академія, 2005. – 367 с.
125. Душенко К. В. «Право на анекдот» : Современный анекдот как социокультурный феномен // Человек: образ и сущность: (Гуманитарные аспекты): Ежегодник / РАН ИНИОН. – М. 2000. – С. 22 – 27
126. Дымарский М. Я. Проблемы текстообразования и художественный текст (на материале русской прозы XIX-XX вв.). – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Едиториал УРСС, 2001. – 328 с.
127. Ейгер Г. В., Юхт В. Л. К построению типологии текстов // Лингвистика текста: Материалы науч. конф. – М., 1974. – Ч 1. – С. 103 – 110.
128. Ермакова О. П. Ирония и проблемы лексической семантики / О. П. Ермакова // Известия АН Серия итературы и языка. – Т.61. – № 4. – С. 30 –36.
129. Есин А.В. Принципы и приемы анализа литературного произведения: Учеб. пособие. – 4-е изд., испр. – М. : Флинта; Наука, 2002. – 248 с.
130. Жаботинская С. А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Когнитивная семантика: Материалы 2-й Междунар. школы-семинара по когнитивной лингвистике. Тамбов: – Изд-во Тамбов. ун-та, 2000. – Ч. 2. – С. 10 – 13.
131. Загнітко А. Лінгвістика тексту: Теорія і практикум: Наук. – навч. посіб. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – 289 с.
132. Зарубина Н. Д. Категории последовательности и анализ текста // Русский язык за рубежом. – 1980. – Вып. 35. – С. 59 – 61.
133. Зарубина Н. М. Текст: Лингвистические и методические аспекты. – М.: Рус. язык, 1981. – 112 с.
134. Звегинцев В.А. Значение пресупозиции для анализа поэтического текста: Литературные направления и стили – М. : Изд-во МГУ, 1976. – С. 77 – 90.
135. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 307 с.
136. Золотова Г. А. Роль темы в организации и типологии текста // Синтаксис текста: [ Сб. статей] / АН СССР. Ин-т рус. яз. ; [Отв. ред. Г. А. Золотова] – М.: Наука, 1979. – С. 113 – 133.
137. Зорівчак Р. П. Семантична структура словесного образу: до методології перекладознавчого аналізу // Іноземна філологія. Український науковий збірник. – Львів: 1999. – Вип. 111. – С. 218 – 224.
138. Зунделович Я. Анекдот// Литературная энциклопедия / Отв. ред. В. М. Фриче; Коммунист. Академия. Секция лит., искусства и языка. – М. : Изд-во. Коммунист. Академии, 1929. – Т. 1. – С. 161 – 163.
139. Зусман В.Г. Концепт в культурологическом аспекте// Межкультурологические коммуникации: Учеб. пособие. – Нижний Новгород: Деком, 2001. – С. 38 – 53.
140. Зусман, В. Г. Концепт в системе гуманитарного знания [Электронный ресурс] / В. Г. Зусман // Вопросы литературы. – 2003. – № 2. – Режим доступа: http://magazines.russ.ru/voplit/2003/2/zys-pr.html.
141. Ильєнко С.Г. Синтаксические единицы в тексте. – Л.: ЛГПИ, 1989. – 357 с.
142. Кагановська О. М. Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя) : [монографія] / О. М. Кагановська. – К. : Вид. центр КНЛУ, 2002. – 292 с.
143. Каменская О. Л. Исследования по грамматике текста. // Проблемы теории текста: Реферативный сборник. – М., 1978. – С. 98 – 116.
144. Каменская О. Л. Текст как средство коммуникации // Сборник научных трудов / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза; Отв. ред. Москальская О. М. – М., 1980. – Вып. 158: Лингвистические проблемы текста. – С. 3 – 11.
145. Карабан В. И. Перцептивные импликации и лингвистическая природа текста и особенности его восприятия. – К.: Вища шк., 1979. – С. 75 – 91.
146. Карасик А. В. Лингвокультурные характеристики английского юмора: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. филол. наук: сец. 10.02.04 – германские языки. / А.В. Карасик. / Волгоград. ун-т – Волгоград, 2001. –
23 с.
147. Карасик В. И. Анекдот как предмет лингвистического изучения // Жанры речи. Саратов: Колледж, 1997. – С. 144 – 153.
148. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.
149. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 263 с.
150. Кацнельсон С. Д. Заметка о докладе С. Канцельсона на сессии Научного совета «Теория советского языкознания» по проблеме «Язык и речь». Тбилиси, 22-26 ноября 1971г. – Вопр. языкознания. – 1972. – № 6. – С. 154 –155.
151. Квятковский А.П. Поэтический словарь. – М. : Сов. энциклопедия, 1966. – 375 с.
152. Кизилова З.И. Лингвистические особенности описательного контекста в англо-американской прозе: автореф. дис… канд. филол.наук: спец. 10. 02 04. – «германские язики» / Киев. Пед. ин-т иностр. яз. – К., 1987. – 24 с.
153. Кобрина Н. А., Некрасова М.А. Грамматика текста и система языка // Семантико-стилистические исследования текста и предложения. : Межвуз. сб. науч. тр. / [Ленингр. гос. пед. ин-т им. А. И. Герцена; Редкол. : З. Я. Тураева (отв. ред. ) и др.]. – Л.: ЛГПИ, 1980. – С.114 – 119.
154. Ковалик І.І. та ін. Методика лінгвістичного аналізу тексту: / Навч. посіб. для педінститутів спец. «Укр. мова і літ.» / І. І. Ковалик, А. І. Мацько, М. Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1984. – 120 с.
155. Когнитивная лингвистика конца ХХ века: Материалы междунар. науч. конф. в 3-х частях. – Минск: МГЛУ, 1997. – Ч.1. – 228 с.; Ч.II. – 196 с.; Ч.III. – 157 с.
156. Кожевникова Н.А. О соотношении типов повествования в художественных текстах // Вопр. языкознания. – 1985. – № 4. – С. 104 – 114.
157. Колегаева И. М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. – Одесса: Одес. гос. ун-т им. И. И. Мечникова, 1991. –
121 с.
158. Колпикова О. П. Философско-культурное пространство смеха: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. философ. наук : спец. 24.00.01 – «теория и история культуры» / О.П. Колпикова. – М. – 2007. – 24 с.
159. Колшанский Г.В. Текст как единица коммуникации // Проблемы общего и германского языкознания. – М., 1978. – С. 26 – 37.
160. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. – М.: Наука, 1984. – 174 с.
161. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. – М.: Наука, 1980. – 152 с.
162. Коммуникативно-смысловые параметры грамматики и текста: Сб. ст., посвященный юбилею Г. А. Золотовой. – М.: Едиториал УРСС, 2002. –
512 с.
163. Коншина С. Г. Комический текст в аспекте кго структурирования и понимания: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01. – «русский язык» / С.Г. Коншина. – М., 2006. – 24 с.
164. Коровин М. М. Внутритекстовые связи как средства компрессии текста: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04. – «германские языки» / М.М. Коровин / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. – М., 1991. – 23 с.
165. Кох В. Предварительный наброс дискурсивного анализа семантического типа // Новое в зарубежной лингвистике: – М.. Прогресс, 1978. – Вып. 8. – С.149 – 176.
166. Кравець Л.В. Стилістика української мови : Практикум. – К.: Вища школа, 2004. – 200 с.
167. Кравцов Н.И. Сказка как фольклорный жанр // Специфика фольклорных жанров: [Сб. ст. / Отв. ред. Б. П. Кирдан]. – М. : Наука, 1973. – С. 68 – 84.
168. Кравченко Н. К. Интерактивное, жанровое и концептуальное моделирование международно-правового дискурсу. – К.: Реферат, 2006. – 320 с.
169. Кратк