ВИСЛОВЛЮВАННЯ-ВІДМОВА: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ)

Краткое описание

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

ОСОВСЬКА Ірина Миколаївна
УДК 811.112.2¢36

ВИСЛОВЛЮВАННЯ-ВІДМОВА: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ
ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ
(НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ)
Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Козловський Віктор Володимирович
доктор філологічних наук, доцент

Чернівці 2002

З М І С Т

ВСТУП . стор 4
РОЗДІЛ 1. ВИСЛОВЛЕННЯ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ «ВІДМОВА»
В АСПЕКТІ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ ..... 13
1.1. Визначення мовленнєвого акту з іллокутивною силою відмова” .. 13
1.2. Види відмови........................................................................................ 19
1.3. Функціональна сутність відмови ...................................................... 21
1.4. Місце мовленнєвого акту відмови у класифікаціях мовленнєвих
актів ...................................................................................................... 27
1.4.1. Секвенційна детермінованість мовленнєвого акту відмови............ 32
1.5. Заперечення як основоположна установка мовця при здійсненні
мовленнєвого акту відмови ................................................................ 37
1.5.1. Основні типи заперечних інтенцій .................................................... 40
1.5.2. Відмова як іллокутивний потенціал установки відхилення ............ 43
Висновки до першого розділу ........................................................... 45

РОЗДІЛ 2. АКТ ВІДМОВИ НА ПЛОЩИНІ МОВНИХ ЗАСОБІВ
СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ................................................................ 48
2.1. Вступні зауваження ............................................................................ 48
2.2. Пряма відмова ..................................................................................... 49
2.2.1. Пряма перформативна відмова .......................................................... 50
2.2.2. Пряма експліцитна відмова ................................................................ 53
2.3. Не-пряма відмова ................................................................................. 59
2.3.1. Непряма експліцитна відмова ............................................................. 64
2.3.2. Імпліцитна відмова .............................................................................. 79
2.4. Модифікатори прагматичного значення відмови ............................. 85
2.4.1. Інтенсифікатори значення відмови .................................................. 85
2.4.2. Мітигатори іллокутивної сили «відмова» ....................................... 90
Висновки до другого розділу ............................................................ 97

РОЗДІЛ 3. КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
ВИСЛОВЛЮВАНЬ ВІДМОВИ ................................................................... 100
3.1. Вступні зауваження ............................................................................... 100
3.2. Основні прагматично релевантні складові мовленнєвого акту відмови 101
3.2.1. Ситуативно детерміновані складові ................................................. 103
3.2.2. Ситуативно індиферентні складові ................................................ 107
3.3. Залежність форми мовленнєвого акту відмови від структурно-
синтаксичної організації проспективу .................................................. 110
3.3.1. Секвенція «пропонування ® відмова» .............................................. 110
3.3.2. Секвенція «прохання ® відмова» ..................................................... 111
3.3.3. Секвенція «наказ ® відмова» ............................................................ 112
3.3.4. Секвенція «запрошення ® відмова» ................................................ 112
3.4. Прагматична варіативність перформативної відмови ......................... 115
3.5. Прагматична варіативність прямої відмови .......................................... 123
3.6. Прагматична варіативність непрямої відмови ...................................... 135
3.7. Прагматична варіативність імпліцитної відмови ................................. 145
Висновки до третього розділу ............................................................. 153

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ .............................................................................. 157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................... 162
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ....................... 187

ВСТУП

Звернення лінгвістів до комплексного вивчення мови - з підключенням комунікативно-прагматичного підходу - було обумовлено об’єктивними при-чинами: синтаксичний та семантичний аспекти дослідження мовних одиниць не могли дати відповіді на низку актуальних питань, пов’язаних із визначенням смислу речення-висловлювання. Очевидною стала необхідність вивчення ситуативних умов, в яких діють учасники комунікації, правил, яки-ми керується мовець під час вибору певних мовних одиниць у відповідності зі своїми намірами із урахуванням загальних принципів людської поведінки. Складовими прагматичної інтерпретації речення почали визначатися інтенція мовця, вид мовленнєвої дії, ступінь її ефективності, очікувана реакція реципієнта, а також різнопланова інформація, що сприяє (або не сприяє) вираженню смислу речення та його правильному (або неправильному) розумінню. Комплексний аналіз мови викликаний об’єктивним процесом функціонування мови: від знака до значення, від значення - до мови у дії.
Дана дисертація здійснена в руслі системно-функціонального та діяльнісного підходів до мови і присвячена дослідженню структурно-семан-тичних особливостей та окремих комунікативно-прагматичних характерис-тик мовленнєвого акту відмова”. Увагу зосереджено на висловлюваннях з провідним семантико-прагматичним компонентом, що вказує на конкретну дію - відмову адресата на прохання, пропозицію, запрошення партнера по комунікації (адресанта). Відмова характеризується високим ступенем частотності та варіативністю прояву у людському спілкуванні, вона певною мірою формує поведінку учасників ситуації реального спілкування.
Об¢єктом дослідження є висловлювання з іллокутивним значенням відмова” у діалогічному мовленні персонажів художніх творів.
Предметом дослідження в дисертації виступають формальні, семантичні індекси та певні комунікативно-прагматичні характеристики висловлювань зі значенням відмови. Речення аналізуються у межах секвенційних послідовностей; здійснення акту відмови відбувається у процесі взаємодії комунікантів у реальній ситуації спілкування.
Актуальність дослідження визначається, насамперед, тим, що його проблематика пов’язана з поглибленим вивченням системно-функціональної та когнітивної природи мовлення, його лінгвопрагматичних аспектів. Об¢єктом дослідження праць 90-х років ХХ століття виступали комплементарні висловлювання, висловлювання, спрямовані на підтримку адресата, акти негативної оцінки, висловлювання з інтенцією вибачення, подяки, образи, виправдання. Увага лінгвістів зосереджувалася на вивченні комунікативних одиниць з певним семантичним наповненням, місця досліджуваного акту в існуючих таксономіях, типових лексичних одиниць та синтаксичних моделей реалізації певної інтенції, прагматичних типологій висловлювань, що реалізують певну іллокутивну силу ([11], [29], [53], [121], [142]). Інший бік лінгвопрагматичного аналізу представляють роботи, присвячені розгляду соціальної функції та соціальної обумовленості (стратегій), а також способів вираження комунікативного наміру мовця (тактик), засобів інтенсифікації та пом¢якшення іллокутивної сили, характеру смислових зв¢язків та особливостей зв¢язку реплік у межах діалогічної єдності, типологій комунікативних ситуацій, в яких функціонують досліджувані акти, культурологічних та соціальних факторів впливу на відбір мовцем конкретного мовного матеріалу ([56], [82], [113], [116]).
Дана дисертація присвячена питанням, які ще не були об¢єктом спеціального дослідження у попередніх працях з комунікативно-прагматич-ної проблематики. В ній визначається комунікативна сутність акту відмови, встановлюються модифікації інваріантного значення категорії заперечення в семантичній структурі висловлювання відмови, визначається місце відмови у множині іллокутивних потенціалів інтенції відхилення як однієї із заперечних установок. Дисертація містить типологію актів відмови на основі лексико-семантичних операторів, в ній простежено залежність прагматичних змістів висловлювання відмови від ситуативно детермінованих та ситуативно індиферентних характеристик комунікації та здійснено спробу відтворення мовленнєвого портрета мовця, що реалізує відмову у певній ситуації спілку-вання. У науково-практичному плані комплексне дослідження висловлювань зі значенням відмови на матеріалі сучасної німецької мови дає можливість представити структурні та семантичні особливості німецьких речень-вислов-лювань з компонентом відмова”, прагматичну значущість таких висловлю-вань у комунікативному процесі. Це сприятиме поглибленню розуміння етнокультурної специфіки побудови цього виду мовленнєвого акту, а у зв’яз-ку з розвитком міжкультурних контактів - вдосконаленню комунікативної компетенції спеціалістів, що вивчають німецьку мову як іноземну.
Зв’язок роботи з науковими планами. Дисертація виконана на кафедрі германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича згідно з планом науково-дослідної роботи. Тема дисертації відповідає профілю досліджень кафедри, об¢єднаних у рамках теми Функція і семантика мовних одиниць різних рівнів” (№ державної реєстрації 0199 U 001872).
Мета дослідження полягає у встановленні та вивченні структурних, семантичних особливостей і окремих функціонально-прагматичних характер-ристик речення-висловлювання (комплексу речень у межах діалогу) зі значенням відмова”. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
1) визначити процес виникнення та діапазон функціонування мовленнєвого акту відмови у сфері мовної діяльності людини;
2) встановити місце мовленнєвого акту відмови в традиційних та нетрадиційних типологіях мовленнєвих актів; простежити та систематизува-ти основні функціональні види відмови;
3) визначити компоненти структурної організації мовленнєвого акту відмови та інвентар мовних засобів, що вживаються комунікантами для його вираження;
4) представити певні прагматичні характеристики висловлювань відмови; проаналізувати характер взаємозв¢язку між стимулом (ініціальним актом) і негативною реакцією на нього (реактивним актом); визначити роль мовця в організації смислу висловлювання, встановити зміст кореляційних відношень між прагматикою речення та дискурсним потенціалом мовця.
Матеріалом дослідження стали фрагменти німецькомовного діалогу, що містять реактивний мовленнєвий акт відмови, виявлені методом суцільної вибірки з художніх творів прозової німецької літератури другої половини ХХ століття (романи та оповідання 40 авторів загальним обсягом 15 000 сто-рінок), з художніх фільмів виробництва кіностудій Німеччини (обсягом 100 годин), матеріалів листування установ (220 листів). Обсяг різножанрового матеріалу (3000 прикладів) зумовлює достовірність одержаних результатів.
Незважаючи на те, що усне народне мовлення, кодифіковано представлене в художній літературі, лише імітує властивості реальної розмовної мови, на думку деяких дослідників ([85], [88], [148]), воно, без сумніву, дає їх гарну модель і являє собою об’єктивний матеріал дослідження прагматики, зберігаючи некодифіковані особливості розмовного мовлення, зовсім нехарактерні некодифікованим текстам” [153, с. 124]. Іншими словами, комунікативні властивості розмовного мовлення можуть бути реконструйовані з інтерпретованого мовлення літературних джерел. Це дає підстави вважати мовлення персонажів, представлене в художніх творах, достовірним матеріалом для здійснення лінгвістичного аналізу. Окрім того, використання творів німецькою мовою уможливлює вивчення особливостей реальної ситуації спілкування та когнітивний аспект характеристики персонажів (проникнення у внутрішній світ комунікантів).
Методологічно дослідження ґрунтується на системно-діяльнісному підході до розгляду мовленнєвої комунікації. Особливістю роботи є комплексне застосування методів суміжних дисциплін. Дескриптивно-емпіричний метод та метод логіко-семантичного аналізу слугували для визначення формальних, семантичних та функціональних характеристик об’єкта. Комунікативно-інтенціональний та контекстуальний методи забезпечили пояснення взаємозв¢язку формальних, семантичних і смислових аспектів акту відмови та його оточення. У дослідженні використано методи систематизації, порівняння та зіставлення, а також елементи кількісно-якісного аналізу при вивченні функціонування акту відмови у межах секвенційної послідовності та ситуації спілкування. Теоретичною базою дисертації є результати сучасних досліджень проблем форма” значення”, зміст” смисл” речення, теорії мовленнєвих актів і теорії дискурсу, які розроблялися і розробляються вітчизняними та зарубіжними авторами ([4], [9], [12], [15], [21], [33], [44], [50], [54], [64], [67], [68], [78], [81], [96], [97], [103], [106], [107], [110], [119], [124], [126], [130], [144], [185], [188], [197], [217], [230], [237], [250]).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній лінгвістиці проведено комплексне дослідження особливостей структури, семантики та прагматики мовленнєвого акту відмови. Вперше здійснено спробу встановлення умов виникнення та способів вираження мовленнєвого акту відмови (перформативного, прямого, непрямого експліцитного, імпліцитного). Вперше дістає інтерпретацію фактор взаємозв¢язку ініціального та реактивного актів у межах діалогічної єдності акт-стимул відмова”, а також зв’язків між провідними семантичними ознаками одиниці мови, значенням, яке вони виражають, та компонентами прагматики речення в діапазоні дискурсу мовленнєвих комплексів.
Особистий внесок здобувача полягає у теоретичному обґрунтуванні когнітивних заперечних установок мовця, що лежать в основі здійснення мовленнєвого акту з іллокутивною силою відмови; визначенні критеріїв типології відмов; докладній класифікації мовних засобів вираження мовленнєвого акту відмови; аналітичній презентації певних прагматичних властивостей висловлювань зі значенням відмови.
Теоретичне значення роботи. Комплексне дослідження акту відмови, взаємодії факторів, що визначають її функціонування в процесі комунікації, створення типології мовленнєвих актів за принципом вираження іллокутивної сили є певним внеском у розвиток теорії мовленнєвих актів, системно-функціональної лінгвістики в цілому. Застосування комплексного підходу збагачує теорію дискурсу та уможливлює поглиблений аналіз мовленнєвого акту. Всебічне розуміння проблеми міжкультурного спілкування забезпечується новими знаннями щодо ментально-специфічних особливостей відмови у німецькомовному дискурсі.
Практичне значення проведеного дослідження та одержаних результатів забезпечується можливістю використання основних висновків, фактологічного мовного матеріалу в лекційно-семінарських курсах з теоретичної, практичної та порівняльної граматики німецької мови, при створенні навчальних посібників, у науково-дослідній роботі. Одержані результати можуть стати теоретичною базою для розробки та вдосконалення методики викладання іноземних мов, дискурсу іноземномовної комунікації.
Основні положення, що виносяться на захист:
1. Висловлювання відмови являє собою мовленнєвий акт з іллокутивною силою відмови, що презентує іллокутивний потенціал інтенції відхилення, викликаної когнітивною установкою конфлікту. Іллокутивна сила відмови реалізує засновану на заперечних установках мовця реакцію санкціонального плану на висловлений проспективним актом пропозиційний зміст з метою його відхилення.
2. Відмова є «contra-дією» на ініціальне іллокутивно визначене висловлювання в секвенції мовленнєвих ходів. В залежності від типу проспективу, відмова має іллокутивні сили двох типів: а) здійснена в секвенціях «прохання - відмова», «запрошення - відмова», «пропонування дії - відмова», вона репрезентує комісиви; б) висловлена як реакція на пропонування послуги, відмова є директивом.
3. Відповідність / невідповідність структурно-семантичного змісту речення його іллокутивній функції зумовлює основні види (варіанти) відмови - пряму та не-пряму. Ступінь експлікації семантичного заперечного” центру відмови дає змогу подальшого підрозділу - перформативної та експліцитної (для прямої відмови), непрямої експліцитної та імпліцитної (для не-прямої відмови). Іллокутивна функція прямої відмови реалізується через відповідне перформативне дієслово або індикатор цієї функції - мовну одиницю, що містить сему негативна реакція”. Незбіжність семантичного компонента речення з його іллокутивним значенням є ознакою здійснення не-прямого мовленнєвого акту.
4. До випадків варіювання прагматичного значення відмови” належать модифікації з посиленням або послабленням іллокутивної сили. Вони здійснюються як на лексичному (вживанням лексем, модифікуючих значення акту), так і на комунікативному рівні (супроводжуючи висловлювання модифікуючим його іллокутивну силу мовленнєвим актом). Інтенсифікаторами прагматичного значення є переважно лексеми (підсилювальні частки gar, doch, ja, прислівники, вигуки), а також мовленнєві акти прохання, наказу, вимоги, несхвалення, докору, обурення, звинувачення та «лексична атракція». Послаблення іллокутивної сили відмови здійснюється з метою нейтралізації або зменшення ризику «втрати обличчя» для комунікантів та досягається вживанням модальних дієслів, звертань, індикаторів обставин дії, актів подяки, вибачення, висловлення жалю та іллокутивним комплексом аргументації.
5. Прагматичні характеристики відмови зумовлені ситуативно детермінованими та ситуативно індиферентними складовими акту.
5.1. Перформативна відмова характеризується інституційною прагматикою та функціонуванням як засобу унормованої презентації форм комунікації в умовах асиметричності рольових та статусних відношень між комунікантами або бажанням мовця з певних причин однозначно відреагувати на висловлену проспективом пропозицію.
5.2. Пряма відмова забезпечується наявністю однозначної заперечної реакції, відносною рівністю розміщення мовців на горизонтальній та/або вертикальній соціальній шкалі або ж фактором залежності мовців, коли неприхована заперечна реакція спрямована на посилення категоричності.
5.3. Непряма відмова зумовлюється наявністю у мовця певної причини для імплікації іллокутивної мети або фактором побічної інтенції, зокрема ефектного оформлення основної інтенції відхилення.
5.4. Імпліцитна відмова спричинюється бажанням мовця висловити максимально завуальоване відхилення пропозиційного змісту, виконанням умови недоступності змісту сказаного для інших учасників ситуації спілкування, висловленням негативного ставлення до співрозмовника.
Апробація результатів. Основні результати дослідження висвітлювалися у доповідях і повідомленнях на щорічних засіданнях лінгвістичного семінару, звітних наукових конференціях факультету іноземних мов Чернівецького національного університету (1997 - 2001 рр.), науково-теоретичних конференціях: Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1998), Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1999), Іноземні мови сьогодні і завтра” (Тернопіль, 1999), Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва (Київ, 2001), Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, 1999), Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 1999), аспірантських колоквіумах Інституту імені Й. Гердера Лейпцізького університету (2000 2001 рр.)
Основні положення дисертації відображені в 6 статтях, опублікованих у фахових збірниках наукових праць України, та 6 тезах виступів на наукових конференціях. Усі публікації виконані одноосібно.
Структура дисертації визначається основною метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та списку джерел ілюстративного матерілу. Загальний обсяг дисертації - 187 сторінок, в тому числі 161 сторінка основного тексту. Список використаних джерел налічує 255 позицій, список джерел ілюстративного матерілу - 49.
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об¢єкт та предмет дослідження, мета та завдання роботи, її наукова новизна та практична цінність, формулюються основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі в результаті критичного аналізу деяких класифікацій мовленнєвих актів визначається місце акту відмови в існуючих таксономіях, визначаються види відмови, розкриваються методологічна основа та понятійний апарат, що використовується з метою вирішення поставлених завдань, представляються основні положення теорії заперечення у світлі сучасних лінгвістичних досліджень, аналізуються основні заперечні установ-ки мовця, одним з іллокутивних потенціалів якої виступає акт відмови.
У другому розділі визначаються та аналізуються структурні та семантичні особливості висловлювання з семантичним компонентом відмова”. Об’єктом дослідження є речення у межах дискурсних сегментів, в яких компонент відмова” знаходить вираження в прямій або непрямій формах. Результатом аналізу вираження компонента відмова” є встановлення критеріїв розмежування основних типів відмов: перформативної, прямої, непрямої експліцитної, імпліцитної. Розділ містить класифікацію лексико-семантичних засобів посилення та послаблення іллокутивного потенціалу відмови.
У третьому розділі речення-висловлювання з компонентом відмова” досліджується в аспекті лінгвістичної прагматики: визначаються основні складові прагматики акту відмови (ситуативно детерміновані та ситуативно індиферентні характеристики, фактор секвенційної залежності форми відмови від форми проспективу). На основі зазначених складових аналізуються основні характеристики типів відмови”, описується взаємодія інтенції, ефективності іллокутивного акту та мовленнєвого портрета мовця, що здійснює акт з іллокутивною силою відмови.
Загальні висновки містять підсумки проведеного аналізу, окреслюють перспективи подальших досліджень.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Відмова як мовленнєва дія, що цілеспрямовано виражає заперечно-негативну реакцію мовця, належить до заперечних мовленнєвих дій, оскільки репрезентує опозитивні відношення ствердження заперечення” наявністю різниці в інтерпретації комунікантами певних процесів дійсності. Такі відношення функціонують у свідомості комунікантів і мають результатом актуальні установки мовця. Установка конфлікту втілюється в основні заперечні інтенції, одним з типів яких є інтенція відхилення, що реалізується в іллокутивному потенціалі відмови. Іллокутивна сила відмови заснована на заперечних установках мовця і реалізує реакцію санкціонального плану на попередньо висловлений проспективним актом пропозиційний зміст або на іллокуцію мовця з метою відхилення та забезпечується функціонуванням мовленнєвого акту відмови в певному контексті на основі конвенцій певної мови.
При продукуванні відмови основна інтенція може бути зовнішньою (полягати у відхиленні пропозиційного змісту, апелюючи до зовнішньої відносно мовця інстанції чи об’єктивної причини) або внутрішньою (мотив нездійснення пропозиційного змісту залежить виключно від індивідуальних бажань мовця). Основна інтенційна установка супроводжується імпліцитними інтенційними мотивами враження партнера, використання власного положення або ствердження влади, припинення недоречного процесу, небажання продовжувати беззмістовну розмову, збереження недоторканості внутрішнього світу мовця.
Дослідження питання про місце акту відмови в існуючих класифікаціях мовленнєвих актів, здійснене на основі секвенційної залежності ініціального та реактивного актів, дає можливість стверджувати, що: 1) мовленнєвий акт відмови, який функціонує в парах «прохання - відмова», «запрошення - відмова» та «пропонування дії - відмова» та формально описаний установкою «Я сам не хочу здійснити дію», належить до класу комісивів; 2) мовленнєвий акт відмови, висловлений як реакція на пропонування послуги та формально представлений установкою «Я не хочу, щоб ти здійснив дію», - до класу директивів.
Основу для визначення видів відмови становить відповідність / невідповідність структурно-семантичних особливостей висловлювання його іллокутивній функції. На основі цієї ознаки визначені два основні види відмови (пряма та не-пряма) та їхні підвиди - перформативна та пряма для прямої, непряма експліцитна та імпліцитна - для не-прямої.
Розгляд висловлювань з іллокутивною функцією відмови в системі мовних засобів дав змогу виявити її видові особливості. Перформативна відмова є мовленнєвим актом, іллокутивна функція якого знаходить втілення через відповідне перформативне дієслово або функціональний індикатор - мовну одиницю з семою негативна реакція”. Індикаторами прямої перформативної формули виступають перформативно вживані дієслова absagen, anlehnen, verzichten, а її модифікаціями - модально-дієслівні вирази, безособові пасивні речення з перформативним дієсловом та деякі субстантивовані форми. У випадку, коли індикаторами іллокутивного значення відмови виступають лексичні одиниці (заперечення, заперечні частки, прислівники з семою заперечення або заперечні форми модальних та допоміжних дієслів), які у сполученні з одиницями граматичного порядку, формують сприятливі умови, що ведуть до утворення компонента відмова” в його прямому розумінні, йдеться про прямий експліцитний акт відмови.
Невідповідність семантики речення його іллокутивному значенню є ознакою здійснення не-прямого мовленнєвого акту. Функціонування не-прямої відмови здійснюється за тактикою, обраною мовцем та, на його думку, оптимальною для досягнення поставленої мети - заперечення, піддання критиці, оскарження, обґрунтування нелогічністі або хибності якогось із компонентів або пропозиційного змісту у повному обсязі, або ж ствердження хибності установки / дії партнера.
Непряма експліцитна відмова містить на локутивному рівні мовні індикатори, які є маркерами «заперечно-негативної» іллокутивної сили або «протилежності» здійснюваної іллокуції попередньо висловленій (іменники, дієслова та прикметники, заперечні займенники, сполучник aber, підсилювальні частки та вигуки) і потребує з боку мовця здійснення певного логічного умовиводу для її коректного дешифрування. Імпліцитна відмова характеризується наявністю значення, що мається на увазі (вторинної іллокуції), у внутрішній структурі висловлювання, незважаючи на те, чи наявне його словесно оформлене вираження в найближчому контексті, та розуміється лише на основі об’єму та референтної інформативності контексту (висловлювання має іллокутивну силу відмови лише в межах даної ситуації спілкування).
Розгляд питання про можливості варіювання прагматичного значення висловлювань з іллокутивною силою відмови дозволив зафіксувати випадки модифікації прагматичного значення у бік його посилення або послаблення. До інтенсифікаторів прагматичного значення відмови належать лексичні засоби (підсилювальні частки gar, doch, ja, прислівники, вигуки), мовленнєві акти прохання, наказу, вимоги або несхвалення, докору, обурення, звинувачення, явище «лексичної атракції». Послаблення іллокутивної сили здійснюється з метою нейтралізації або зменшення ризику «втрати обличчя» для комунікантів та досягається вживанням модальних дієслів, звертань, обставинних індикаторів, мовленнєвих актів подяки, вибачення, висловлення жалю, а також комплексу аргументації.
Дослідження прагматичних особливостей функціонування акту відмови, здійснене на основі ситуативно детермінованих та ситуативно індиферентних складових мовленнєвої взаємодії, дало змогу стверджувати:
Перформативна відмова характеризується низьким ступенем частотності, що пояснюється загальною стратегією завуалювання «негативного» змісту з метою недопущення виникнення конфліктної ситуації. Перформативна форма функціонує як інституційно пов’язаний мовленнєвий акт та фіксується переважно в юридично-правових дискурсах як унормована форма комунікації в умовах асиметричності рольових та статусних відносин між комунікантами. Перформативна відмова є нетиповою формою реагування та легітимується безпосередньо пов’язаною з психологічними факторами або соціальними характеристиками мовця умовою - бажанням однозначно відреагувати на висловлену проспективом пропозицію.
До прагматичних умов, що забезпечують конвенційне вживання прямої відмови, належить відсутність факторів, під впливом яких мовець змушений приховати негативні емоції. Основна причина здійснення однозначної заперечної реакції, адекватна для розгляду в рамках ситуативно пов’язаних складових, зумовлюється такими цілями: наголосити категоричність та безсумнівність здійснюваної реакції; недопустити подвійного трактування сказаного, можливості продовження інтеракції та певного втручання у «власний світ» мовця; висловити різкий протест проти здійснення пропозиційного змісту; підкреслити негативне” ставлення до співрозмовника. Ситуативно незалежні характеристики прямої відмови зосереджуються на статусній рівноправності мовців, коли адресант або не боїться викликати негативні емоції адресата, або знає, що близький рівень стосунків надає йому право висловлюватися категорично.
Непрямий акт обирається мовцем за наявності ситуативно пов¢язаних причин для імплікації іллокутивної мети: пом’якшення перлокутивного ефек-ту відмови або ж залежності від обставин, що спонукають його до негативної реакції. Фактор побічної інтенції - ефектно (а не рутинно) оформити основну інтенцію відхилення - виступає провідним у межах розгляду ситуативно незалежних характеристик акту непрямої відмови, оскільки забезпечується індивідуальними якостями та рисами автора відмови.
Імпліцитна форма вимагає від учасників ситуації спілкування певного інтелектуального рівня, що забезпечує, з одного боку, можливість продукування імпліцитного акту та впевненість у досягненні розуміння партнера, а, з іншого, - адекватне декодування імплікованої співрозмовником інформації. Основна інтенція мовця при здійсненні імпліцитної відмови полягає у: максимальному завуалюванні відхилення пропозиційного змісту; недоступності розшифрування іллокуції відмови для інших учасників мовленнєвої ситуації; підкресленні емоційного ступеня здійснюваного акту; вказівці на невизначеність думки мовця з приводу пропозиційного змісту. Застосування імплікації є доказом індивідуальної творчості мовця, який висловлює результат своїх роздумів, уникаючи стереотипів. До ситуативно індиферентних характеристик імпліцитної відмови належить реалізація допоміжної інтенції мовця - висловити ставлення до співрозмовника, що втілюється у відповідних тактиках кодування наявних у мовця (негативно забарвлених) почуттів до співрозмовника.

Одержані результати не вичерпують досліджувану проблематику і стосуються характеристики мовленнєвого акту відмови на основі певної кількості критеріїв структурно-семантичного та прагматичного плану. Феномен мовленнєвого акту в цілому (відмови зокрема) в лінгвістиці значно ширше, його повне розкриття потребує подальших досліджень. Одержані результати про пріоритетну роль факторів ситуативного ядра в процесі функціонування секвенцій з відмовою можуть бути застосовані та продовжені шляхом зіставного аналізу функціонування секвенцій з відмовою у мовленні представників різних культур. Доцільним у подальших дослідженнях вважаємо розширення та аспектизацію спектра ймовірних факторів впливу на форму акту відмови. Розглядається питання можливості розробки логіко-лінгвістичних моделей секвенційних послідовностей з реактивним актом відмови, що дозволятимуть прогнозувати мовленнєву поведінку комунікантів у різноманітних проявах секвенцій ініціальний акт відмова” та забезпечуватимуть вибір найадекватнішої в конкретній ситуації форми як ініціального, так і реактивного висловлювань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Апресян Ю. Д. Образ человека по данным языка: попытка системного анализа // Вопросы языкознания. - 1995. - №1. - С. 37 - 67.
2. Апресян Ю. В. Перформативы в грамматике и в словаре // Избранные труды: В 2 т. - М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. - С. 199 - 217.
3. Арнольд И. В. Импликация как прием построения текста и предмет филологического изучения // Вопр. языкознания. - 1982. - №4. - С. 83 - 91.
4. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. - М.: Наука, 1988. - 341 с.
5. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. - 2-е изд., испр. - М.: Школа Языки рус. культуры”, 1999. - 896 с.
6. Баскова М. Е. Прагмалингвистические и интеракциональные характеристики высказываний несогласия: на материале соврем. англ. диалога: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. - СПб., 1999. - 177 с.
7. Бацевич Ф. С. Когнітивне і лінгвальне в процесах вербалізації // Мовознавство. - 1997. - № 6. - С. 30 - 36.
8. Безуглая Л. Р. К проблеме косвенных способов реализации речевого акта // Вісник Харківського державного університету. Серія Романо-германська філологія. Харків: Константа, 1999. - № 424. - С. 3 - 7.
9. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации. - К.: КГУ, 1997. - 300 с.
10. Беляева Е. И. Модальность в различных типах речевых актов // Филологические науки. - 1987. - №3. - С. 64 - 69.
11. Белодед О. Р. Структурно-семантические и коммуникативно-прагматичес- кие особенности высказываний благодарности: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. - К.: КГУ, 1990. - 25 с.
12. Богданов В. В. Иллокутивная функция высказывания и перформативный глагол // Содержательные аспекты предложения и текста. Калинин: Калининск. гос. ун-т. - 1983. - С. 27 - 38.
13. Богданов В. В. Компоненты перформативного высказывания в коммуникативном фокусе // Тезисы Всесоюзной научной конференции «Коммуникативные единицы языка». - М. 1984. - С. 27 - 30.
14. Богушевич Д. Г. Опыт классификации эпизодов вербального общения// Языковое общение: процессы и единицы. - Калинин: Изд-во КГУ, 1988. - С. 13 - 22.
15. Булыгина Т. В. О границах и содержании прагматики // Изв. АН СССР. - 1981. - Т. 40, № 4. - С. 333-342.
16. Вежбицка А. Речевые акты: Пер. с англ.// Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс, 1985. - Вып. 16: Лингвистическая прагматика. - С. 251-275.
17. Виноградов В. В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Избранные труды: Исследования по русской грамматике. - М.: Наука, 1975. - 560 с.
18. Винокур Т. Г. Говорящий и слушающий. Варианты речевого поведения. - М.: Наука, 1993. -172 с.
19. Винокур Т. Г. К характеристике говорящего: интенция и реакция // Язык и личность: Сб. ст. - М.: Наука. - 1989. - С. 11 - 23.
20. Восканян Г. Р. Прагматические стратегии в дискурсе // Слово и предложение в структурно-семантическом и социально-стилистическом аспектах (на материале английского языка). - Пятигорск: ПГПИИЯ, 1989. - С. 48 - 54.
21. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. - М.: Наука, 1973. - С. 349 - 373.
22. Гак В. Г. Языковые преобразования. - М.: Языки русской культуры, 1998. - 768 с.
23. Гальперин И. Р. Ретроспекция и проспекция в тексте // Научные доклады высшей школы / Филологические науки. - 1989. - № 5. - С. 44 - 52.
24. Гедз С. Ф. Комунікативно-прагматичні особливості запитальних речень, які вживаються у функції прохання (на матеріалі англійської мови) // Методологічні проблеми психології мисленнєвої діяльності / Studia Methodologica. - Тернопіль, 1997. - Вип. 3. - С. 161 - 163.
25. Герасимова О. И. О типах значений косвенных высказываний // Прагматические и семантические аспекты синтаксиса: Сб. научн. трудов. - Калинин: Калининск. гос. ун-т. - 1985. - С. 150 - 157.
26. Герасимова О. И. Косвенные высказывания и проблема конвенционализации // Психолингвистические проблемы семантики и понимания текста: Сб. научн. трудов. Калинин: Калининск. гос. ун-т. - 1986. - С. 141 - 145.
27. Гладуш Н. Ф. Прагматическая неоднозначность высказываний // Прагматические аспекты изучения предложения и текста: Сб. научн. трудов. - К.: КГПИИЯ, 1983. - С. 47 - 51.
28. Голованивская М.К. Лингвистические и значимые компоненты ситуации общения: Автореф. дис. .... канд. филол. наук: 10. 02. 04. - М., 1990. - 24 с.
29. Голубничая О. Н. Семантично-функциональные особенности высказываний, направленных на поддержку адресата: Дис...канд. филол. наук: 10.02.04. - КГЛУ. - 1994. - 171 с.
30. Горохова Л. П. Экстралингвистическая характеристика диалогической речи с отрицанием в немецком языке // Грамматические единицы в акте коммуникации (на материале современного немецкого и английского языков). Сб. науч. трудов. - М.: МГПИИЯ, 1986. - № 268. - С. 47 - 57.
31. Гуревич В. В. О субьективном компоненте языковой семантики // Вопросы языкознания. - 1998. - № 1. - С. 27 - 35.
32. Демьянков В. З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопр. языкознания. - 1994. - № 4. - С. 17 - 33.
33. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1987. - 312 с.
34. Долинин К. А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. - 1983. - № 6. - С. 37 - 47.
35. Дорда С. В. Комунікативно-прагматичні особливості висловлювань, що передають каяття (на матеріалі англійської мови): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. - КДЛУ. - 1996. - 167 с.
36. Евстафьева В. В. Имплицитное выражение отрицания в высказывании // Сопоставительное изучение семантической динамики. - М.: Изд. Моск. гос. ун-та, 1986. - С. 147 - 167.
37. Єршова О. П. Семантико-функціональні особливості висловлювань, що передають подив: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. - К.: КДПІІМ, 1994. - 16 с.
38. Зализняк А. А. О семантике сожаления // Прагматика и проблемы интенсиональности. Сб. науч. трудов АН СССР. Ин-т языкознания. - М. - 1988. - С. 189 - 214.
39. Занина Е. Л. Вариативность отрицательных синтаксических конструкций в современном английском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. - М.: МГПУ, 1994. - 16 с.
40. Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. М.: Высшая школа, 1981. - 285 с.
41. Изард К.Є. Эмоции человека. - М.: Изд. Моск. гос. ун-та, 1980. - 195 с.
42. Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. К.: Наукова думка, 1996. 324 с.
43. Кагановська О. М. Проблема імпліцитно-експліцитних зв’язків у світлі теорії мовної комунікації // Вісник Харківського державного ун-ту. Романо-германська філологія. - Х.: Константа, 1999. - № 435. - С. 39 - 46.
44. Карабан В. И. Сложные речевые единицы. Прагматика английских асиндетических полипредикативных образований. - К.: Вища школа, 1989. - 132 с.
45. Карабан В. И. Речевые универсалии и универсальность сложных речевых актов // Вестник Киевского ун-та. Сер. романо-герм. филол. - К.: КГУ, 1990. - № 24. - С. 23 - 27.
46. Кибрик А. Е. Когнитивные исследования по дискурсу // Вопросы языкознания. - 1994. - № 5. - С. 126 - 139.
47. Кислякова Л. И. Высказывания со скрытым отрицанием в немецком языке. Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. Калинин: КГУ, 1981. - 16 с.
48. Кнурова О. А. Реактивные высказывания в современном английском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. - М.: МГУ, 1998. - 24 с.
49. Кобозева И. М. Лингвистическая семантика. - М.: Эдиториал УРСС, 2000. - 352 с.
50. Кобозева И. М. Две ипостаси содержания речи: значение и смысл // Язык о языке / Под ред. Н. Д. Арутюновой. - М.: Языки рус. культуры, 2000. - С. 303 - 359.
51. Козловский В. В. Предложения с конъюнктивом (структура, семантика, прагматика): Монография. - Черновцы: Рута, 1997. - 281 с.
52. Козловська Т. П., Нікончук М. Г. Структурний ракурс комунікативної ситуації // Мовні і концептуальні картини світу: Збірка наук. праць. - Київ. - 2001. - С. 164 - 169.
53. Кокойло Л. О. Компліментарні висловлювання в сучасній англійській мові (структура, семантика, вживання): Автореф. дис. ... канд.. філол. наук: 10.02.04. - К.: КДЛУ, 1996. - 24 с.
54. Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка. - М.: Наука, 1984. - 175 с.
55. Корбозерова Н. М. Системний підхід до вивчення змісту мовного знака // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. - К.: КДЛУ, 1999. - Вип. 2. - С. 85 - 88.
56. Корнійко І. В. Звертання як динамічний засіб вираження зверненості мовлення (на матеріалі сучасної німецької мови): Автореф. дис. ... канд.. філол. наук: 10.02.04. - К.: КДЛУ, 2000. - 18 с.
57. Кочкарова З. К. Средства выражения и диалогическая организация речевых актов убеждения-доказательства истинности и убеждения-побуждения к действию. - Пятигорск: ПГПИИЯ, 1987. - 203 с.
58. Краткий словарь когнитивных терминов / Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. - М.: МГУ - 1996. - 245 с.
59. Кривенко Г. Л. Особливості семантики зоосемізмів (на матеріалі англійської та української мов) // Зб. статей за доповідями міжнар. наук. конференції Проблеми зіставної семантики”. - К.: КДЛУ, 1999. - С. 102 - 105.
60. Кривоносов А. Т. Отрицание в предложении и отрицание в умозаключении: опыт семантического анализа отрицаний в тексте // Вопросы языкознания. - 1986. - №1. - С. 35 - 49.
61. Крысанова Т. А. Высказывания, содержащие отрицательную оценку адресата в современном английском языке (коммуникативно-прагматичес-кий аспект): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. - ВГУ. - 1999. - 167 с.
62. Крысин Л. П. Социальный компонент в семантике языковых единиц // Влияние социальных факторов на функционирование и развитие языка. - М.: Наука, 1988. - С. 124 - 143.
63. Кубрякова Е. С. Модель порождения речи и главные отличительные особенности речемыслительного процесса // Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. - М.: Наука, 1991. - С. 82 - 140.
64. Кубрякова Е. С. Новые пути исследования феномена значения в современной лингвистике // Тезисы докладов междунар. конф-ции «Функциональная семантика языка, семиотика знаковых систем и методы их изучения». - М. - 1997. - Т. 1. - С. 61 - 62.
65. Кубрякова Е. С. Прагматика и когнитивная лингвистика // Прагматические аспекты функционирования языковых единиц / Отв. ред. Е. И. Беляева, А. М. Шахнарович. - М.: ИЯ АН СССР, 1991. - С. 5 - 6.
66. Кульд И. В. Средства смягчения категоричности высказывания в современном испанском языке: Дис. ... канд.. філол. наук: 10.02.02. - Л.: ЛГУ, 1990. - 192 с.
67. Кусько К. Я. Дискурс іноземномовної комунікації - концептуальні питання теорії і практики // Наукові записки Академії наук вищої школи України. К.: Хрещатик, 2002. С. 97 114.
68. Кусько К. Я. Філологічна наука ХХ початку ХХІ століття: дискурсивний огляд// Дискурс іноземномовної комунікації. Львів: ЛНУ, 2002. С. 13-23.