ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА ДИСКУРСИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕПІСТЕМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Краткое описание

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ГЕРАСІМОВА Ганна Леонідівна

УДК 811.112.2’272’42’373

ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА ДИСКУРСИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕПІСТЕМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Приходько Анатолій Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя 2005

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ, СИМВОЛІВ .............

4

ВСТУП ..................................................................................................................

5

Розділ 1.Розділ 1. ФЕНОМЕН ЗНАННЯ В СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ ПАРАДИГМІ

14

1.1.

Знання як міждисциплінарний феномен ..............................................................

14

1.1.1.

Феномен знання в логіко-філософських дослідженнях ....................................

15

1.1.2.

Феномен знання в гуманітарних і точних науках .................................

21

1.2.

Феномен знання в лінгвістиці ....................................................................

24

1.2.1.

Основні лінгвістичні виміри феномена знання ..........................................

24

1.2.2.

Епістемічна модальність, епістемічний модус та епістемічний стан .............

27

1.3.

Феномен знання у фокусі когнітивно-дискурсивної парадигми .....................

34

1.3.1.

Когнітологія vs. епістемологія та їх лінгвістичні виміри ..................................

35

1.3.2.

Дискурс як простір трансферу знання ..........................................................

39

Висновки до першого розділу .................................................................................

43

Розділ 2. ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕПІСТЕМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ...................................................

46

2.1.

Когнітивно-семантична організація епістемічної лексики ...............................

47

2.1.1.

Когнітивно-семантична матриця корпусу епістемічної лексики ....................

48

2.1.2.

Семна структура лексичних одиниць з епістемічною компонентою .............

61

2.1.3.

Когнітивно-семантичні властивості епістемічного фразеокорпусу ...............

67

2.2.

Морфологічні особливості епістемічної лексики ...............................................

74

2.2.1.

Морфологічні особливості дієслівної епістемічної лексики ............................

75

2.2.2.

Морфологічні особливості субстантивної епістемічної лексики ....................

82

2.2.3.

Морфологічні особливості ад’єктивної та адвербіальної епістемічної лексики .......................................................................................................................

85

2.3.

Словотвірний потенціал епістемічної лексики ...................................................

88

2.3.1.

Основні способи словотвору епістемічних лексем.............................................

88

2.3.2.

Композитні лексичні деривати з епістемічним значенням................................

93

2.4.

Валентнісні властивості епістемічної лексики ....................................................

95

2.4.1.

Валентнісні властивості епістемічних дієслів .....................................................

96

2.4.2.

Валентнісні властивості епістемічних іменників та прикметників ................

99

Висновки до другого розділу ..................................................................................

102

Розділ Розділ 3. когнітивно-дискурсивнІ передумови функціонування ЕПІСТЕмIчної ЛЕКСИКИ .......................................

105

3.1.

Когнітивно-дискурсивні властивості епістемічної лексики .............................

106

3.1.1.

Лінгвокогнітивна організація епістемічних відношень у дискурсі ................

107

3.1.2.

Лінгвопрагматичні властивості висловлень з епістемічним компонентом ..

117

3.1.3.

Лінгвокультурні параметри паремій з епістемічним компонентом ...............

127

3.2.

Дискурсивна специфіка епістемічної лексики ....................................................

136

3.2.1.

Особливості вживання епістемічної лексики в розмовно-побутовому дискурсі ......................................................................................................................

137

3.2.2.

Особливості вживання епістемічної лексики в публіцистичному дискурсі

144

3.2.3.

Особливості вживання епістемічної лексики в науковому дискурсі .............

149

3.3.

Синергетичні передумови епістемічної організації дискурсу .........................

154

3.3.1.

Синергетична взаємодія епістемічних елементів у дискурсі ...........................

155

3.3.2.

Когнітивно-комунікативний дуалізм епістемічної організації дискурсу ......

160

3.3.3.

Синергетичні засади епістемічної саморегуляції дискурсу .............................

164

Висновки до третього розділу ............................................................................

172

ЗАГАЛЬНІ висновки ....................................................................................

175

СПИСОК використаних джерел ..................................

181

ПЕРЕЛІК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................

207

ПЕРЕЛІК джерел Фактичного та ілюстративного МАТЕРІАЛУ ............................................................................................................

210

ДОДАТКИ ...............................................

213

ВСТУП

Сучасна парадигма лінгвістики вирізняється чіткою антропологічною зорі­єнтованістю. Концентрація уваги на мовній (мовленнєвій) особистості людині з її системою уявлень, знань і цінностей дозволяє розуміти природну мову як явище когнітивного порядку, що використовується в комунікативному процесі та має для цього необхідні одиниці, структури й механізми. Це, в свою чергу, зумовлює підвищений інтерес до вивчення мовних одиниць в єдності їхніх ког­нітивних властивостей і дискурсивних параметрів (роботи Ф.С. Бацевича [11], Л.Р. Безуглої [12; 13; 217], А.Д. Бєлової [15; 16], О.Л. Бєссонової [2003], І.А. Бехти [21], В.І. Карасика [74], В.В.Козловського [79; 80; 81], О.С. Кубрякової [86; 87], М.Л. Макарова [111], М.М. Полюжина [145], А.М. Приходька [151; 153; 154], О.О. Селіванової [164; 165; 166], І.С. Шевченко [202], G. Brünner / G. Graefen [223], T.A. van Dijk [237], B. Johnstone [267], А. Kertész [272], D.Schiff­rin [305], H.-J. Schmid [307], М. Schwarz [308; 309], W. Sucharowski [315] та ін.).
Серед питань, що розв’язуються в руслі когнітивно-дискурсивної парадиг­ми, на одне із пріоритетних місць висувається проблема знання, складність і специфічність якої призводить до формування міждисциплінарних розвідок, що „вбирають” в себе напрацювання різних наук у контексті вивчення пізнавальних процесів. Феномен знання” виступає об’єктом незмінного інтересу лінгвістики, яку цікавить, з одного боку, лінгвальне знання, за допомогою якого здійснюєть­ся накопичення, переробка й фіксація позамовних (енциклопедичних) знань, а з іншого, вираження суб’єктом мовлення власної оцінки їх якості та кількості, тобто передача метазнання (знання про знання). Маючи значний арсенал засобів маркування метазнання, природна мова надає її користувачам широкі можливо­сті для вираження епістемічних станів, ознак і властивостей у ході вербального спілкування.
Засоби аранжування метазнання вивчаються лінгвістичною епістемологією, яка концентрує увагу на питаннях епістемічної взаємодії суб’єктів з об’єктами мовлення, механізмах трансферу знання в комунікативних процесах, оцінюванні мовцем свого немовного знання за ступенем його відповідності дійсності, влас­ній системі поглядів і цінностей, зрозумілістю / незрозумілістю та представлен­ні результатів цього оцінювання. Експліцитними мовними репрезентантами метазнання виступають лексеми типу kennen die Kenntnis der Kenner, wissen das Wissen, erfahren die Erfahrung, verstehen das Verständnis verständlich, glauben der Glaube glaubwürdig, vermuten die Vermutung vermutlich, zwei­feln der Zweifel zweifelnd zweifellos тощо (див. додаток А), які в межах цієї роботи називаються епістемічними.
Цілеспрямованому вивченню епістемічної лексики в конкретних мовах і в міжмовному зрізі присвячена значна кількість праць, проте в них висвітлюють­ся, переважно, результати спостережень або над окремими епістемічними лексе­мами (Ю.Д. Апресян [4], Н.І. Злобіна [57], Є.Р. Іоанесян [62; 63], О.О. Кібець [76], О.В. Падучева [135], О.Д. Шмельов [208], R. Döpke [239], B. Heine [261], J.Pafel [288], A. Papafragou [290]), або над певними особливостями їх структур­но-семантичної організації (М.Г. Безяєва [14], В.М. Березенко [18], О.Г. Макси­менко [112], І.Б. Шатуновський [197; 198; 199], K. Dieling [235], M. Doherty [238], K. Mudersbach [283], G. Zybatow [327]). Опосередковано епістемічна лек­сика вивчалася й у складі лексико-семантичних груп розумової та психічної діяльності поруч з іншими метаінформаційними мовними елементами (Л.М. Ва­сильєв [26], О.Б. Йокояма [68], Т.В. Радзієвська [156], A. Bühler [224]). У той же час, корпус епістемічної лексики природних мов у цілому та німецької зокрема з акцентуацією її когнітивних властивостей і способів її дискурсивно зумовленої реалізації в мовленні все ще залишається поза увагою дослідників.
Актуальність теми визначається невпинним підвищенням у сучасному ін­формаційному суспільстві ціннісного статусу знання та, як наслідок, посилен­ням інтересу гуманітарних наук до всебічного вивчення його природи і власти­востей. Особливий вузол проблематики складає лексична репрезентація знання і метазнання, що окреслює коло нерозв’язаних питань. По-перше, це потреба в комплексному аналізі корпусу епістемічної лексики у трихотомії ‘форма зміст функція’. По-друге, вчасним є опис її когнітивно-семантичних параметрів і комунікативно-функціонального потенціалу, що відкриває нові горизонти в ро­зумінні умов, шляхів, причин і наслідків її використання в дискурсі. По-третє, на ґрунтовне вивчення заслуговує механізм позначення людиною свого „знан­нєвого” статусу в різних комунікативних ситуаціях, що спричиняє вибір того чи іншого засобу експлікації метазнання в низці альтернативних. Розв’язання цих питань може посприяти, з одного боку, більш глибокому розумінню процесів формування мовних і концептуальних картин світу, а з іншого, лінгвофілософ­ському осягненню алгоритму епістемічно-модальної організації мовлення.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Робота, тема якої затверджена науково-технічною радою Запорізького державного університету 28.11.2002 р. (протокол № 3), перезатверджена з уточненнями й доповненнями на засіданні науково-технічної ради Запорізького національного університету 25.04.2005 р. (протокол № 8), виконана в руслі комплексної міжкафедральної наукової теми факультету іноземної філології ЗНУ Когнітивно-дискурсивні аспекти функціо­нування мовних одиниць” (код держреєстрації № 0103U002181).
Мета роботи комплексне дослідження когнітивно-дискурсивних власти­востей корпусу епістемічної лексики сучасної німецької мови.
Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
• теоретичне узагальнення основних напрямків міждисциплінарного вивчен­ня феномена знання” та окреслення його мовознавчого статусу;
• опис лексико-семантичних особливостей мовних одиниць з епістемічним значенням як засобу маркування метазнання;
• вивчення системно-мовних параметрів масиву епістемічної лексики під кутом зору когнітивної граматики;
• виявлення лінгвокультурних властивостей епістемічного пареміокорпусу німецької мови;
• з’ясування механізмів, принципів і закономірностей використання епісте­мічної лексики в дискурсі;
• визначення синергетичних засад (само)регуляції епістемічних відношень у дискурсі.
Об’єктом дослідження є корпус епістемічної лексики сучасної німецької мови.
Предметом дослідження є міждисциплінарні параметри, лінгвокогнітивні властивості та комунікативно-функціональні (дискурсивні) особливості лексич­них одиниць із епістемічним значенням у сучасній німецькій мові.
Методика дослідження базується на системному підході до вивчення лек­сико-епістемічного масиву, що передбачає комплексне застосування методів компонентного, когнітивно-семантичного, структурно-граматичного, функціо­нально-комунікативного та дискурсивного аналізу. У роботі також використову­валися процедури і прийоми дескриптивного, контекстуального, формально-ло­гічного, парадигматичного, синтагматичного, лексикографічного та концепту­ального опису лексики із залученням процедур трансформації, субституції, зі­ставлення, а також елементи кількісних підрахунків.
Матеріалом дослідження стали 511 лексем, 215 стійких сполучень і 667 паремій, отриманих із лексикографічних джерел одно- і двомовних словників, лексиконів і довідників [334; 340; 342; 343; 344; 345; 346; 347; 349; 350; 353; 354; 355; 356; 357; 358; 359]. Вивчення функціонально-семантичних властивостей відповідних одиниць здійснювалося на базі авторської картотеки обсягом понад 9000 висловлень із епістемічним компонентом смислу, створеної методом су­цільної вибірки з німецькомовних періодичних видань Stern”, Der Spiegel” etc. у друкованій і електронній формах (близько 3500 сторінок), наукових моногра­фій, науково-популярних видань та Інтернет-версій наукових статей (близько 3000 сторінок), а також медіаджерел радіоп’єс, радіоінтерв’ю, збірників аудіо- і відеодіалогів (понад 600 хвилин звучання) та відкритої Інтернет-версії банку даних (Datenbank „Gesprochenes Deutsch) розмовно-побутових інтеракцій (понад 180 хвилин звучання). Частково залучалися художні твори.
Наукова новизна роботи зумовлюється спробою комплексного досліджен­ня загального масиву епістемічної лексики сучасної німецької мови в ракурсі когнітивно-дискурсивної парадигми лінгвістики. У дисертації вперше здійснено системний аналіз цієї групи під кутом зору когнітивної семантики, описано ког­нітивно-граматичні (морфологічні, словотвірні, синтаксичні) параметри епісте­мічних лексем, з’ясовано шляхи та способи її дискурсивної реалізації, окреслено алгоритм її використання у трьох типах дискурсу (розмовно-побутовому, науко­вому, публіцистичному). Інноваційним моментом роботи є також встановлення лінгвокультурних властивостей відповідних фразеологічних одиниць та обґрун­тування синергетичних засад епістемічної організації дискурсу.
Положення, що їх винесено на захист:
1. У лінгвістичній традиції феномен „знання” має два основні виміри. Пер­ший має справу з розглядом мови як середовища та засобу здійснення пізна­вальних процесів, накопичення й переробки здобутого знання, а також як особ­ливої системи знань лінгвістичне знання (наукове) та мовне (узуальне). Дру­гий аспект пов’язаний із вивченням метазнання мовних, насамперед лексич­них, засобів сигналізування суб’єктом мовлення про наявність у нього того чи іншого типу знання, ступінь його достовірності, його кількісну чи якісну, раціо­нальну чи особистісну оцінку. Такого роду оцінка здійснюється на основі коре­ляції з істиною як епістемічним еталоном.
2. Масив епістемічної лексики сучасної німецької мови становить собою певний гіпо-гіперонімічний корпус, когнітивно значущим гіперкомпонентом якого є інтегральна ознака „(мета)знання”. Цей епістемічний інваріант консти­туюється трьома основними гіпонімами достовірність, розуміння, віра. Ко­жен гіпотаксон співвідноситься з чітким набором епістемічних величин і лек­сичних засобів їх вираження. Гіпонім достовірність передбачає тріарно марко­вану шкалу, крайніми полюсами якої є ’повне знання’ та ’незнання’, а проміжну ланку заповнює градуально влаштований набір маркерів ’неповного знання’, тоді як епістемічні гіпоніми розуміння та віра мають вигляд бінарних опозицій ’розуміння’ ’нерозуміння’, ’віра’ ’невіра’.
3. Сучасна німецька мова має значний лексико-семантичний потенціал на позначення не тільки загальної епістемічної ідеї, але й головних конституентів епістемічної ситуації, внутрішніх та зовнішніх атрибутів знання, що досягається певним набором диференційних сем у значеннєвій структурі епістемічних лексем при збереженні ними епістемічного інваріанта.
4. З одного боку, корпус епістемічних лексем і фразем характеризується певною автономністю, яка забезпечується семантичною зчепленістю цих мов­них одиниць через епістемічний інваріант, полісемічними, синонімічними, анто­німічними відношеннями, тісним зв’язком їх когнітивно-семантичних і когні­тивно-граматичних (морфологічних, словотвірних, валентнісних) властивостей. З іншого боку, семантичні та граматичні кореляції із елементами інших лексич­них парадигм зумовлюють їх органічне включення до суцільної мережі лого­сфери.
5. Когнітивно-дискурсивна реалізація епістемічних маркерів здійснюється в дискурсі за чітко структурованим фреймом, який конституюється трьома скла­довими антропонімічним суб’єктом знання, епістемічною зв’язкою та об’єк­том знання. Епістемічні лексеми функціонують у всіх основних видах простих і в певних конфігураціях складних мовленнєвих актів, реалізуючи різноманітні вторинні прагматичні значення, а також фатичні (метакомунікативні) імплікації.
6. У дискурсі мовленнєва особистість, як правило, імплікує повне знання та намагається мінімізувати вираження незнання. Навпаки, знання неповне вона прагне експлікувати. Контроль за адекватним перебігом комунікативного про­цесу мовець здійснює через дискурсивно продуктивні оператори ’розуміння’ й ’нерозуміння’, які, однак, займають периферійне місце в епістемічному пареміо­корпусі. У той же час, ’віра’ і ’невіра’, будучи в цілому інтеріоризованими епіс­темічними станами, відіграють важливу роль у паремійній картині світу, проте в дискурсивному просторі реалізуються досить обмежено.
7. Відбір і вживання епістемічної лексики в дискурсі регулюються ергоно­мічними та синергетичними чинниками, а також жанрово-композиційною та функціонально-стилістичною специфікою типу дискурсу. Коло дискурсивно ак­тивної лексики обмежується семантично простими, формально негроміздкими, стилістично нейтральними одиницями, що зумовлюється такими ергономічними факторами, як економна витрата мовленнєвої енергії та прагнення мовця полег­шити процес сприйняття інформації адресатом. Взаємодія синергетичних меха­нізмів інтенсифікації, мітигації, апроксимації сприяє підтримці епістемічної рів­новаги дискурсу. У такий спосіб забезпечується оптимальний режим функціону­вання комунікативного каналу, через який надходить і фільтрується інформація, якою поповнюється епістемічний світ людини.
Теоретична значущість дисертації полягає в загальних принципах і під­ходах до об’єкта дослідження, які сприяють поглибленню й розширенню науко­вих уявлень щодо когнітивно-семантичної організації та комунікативно-функ­ціонального потенціалу епістемічної лексики. Висновки й результати проведе­ного дослідження мають певну теоретичну значущість для таких галузей мово­знавства, як лінгвокогнітологія, лінгвокультурологія, лінгвопрагматика, лінгво­синергетика, дискурсознавство тощо. У рамках германського мовознавства релевантними видаються каталогізація когнітивно-семантичних властивостей епістемічних лексем, інвентаризація їх когнітивно-граматичних параметрів та опис особливостей лексичних операторів знання, віри, розуміння в дискурсах різних типів. Проведений когнітивно-дискурсивний аналіз епістемічної лексики сучасної німецької мови може послужити фундаментом для подальшого ви­вчення аналогічних і/або споріднених явищ в інших природних мовах.
Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали можуть бути використаними в академічному процесі у вищих навчальних закладах осві­ти при розробці лекційних курсів із загального мовознавства, теоретичної гра­матики, лексикології та стилістики, у спецкурсах із проблем когнітивної та дис­курсивної лінгвістики, при написанні випускних кваліфікаційних робіт студен­тами-філологами тощо. Деякі результати дослідження, зокрема морфологічні, словотвірні, синтаксичні, валентнісні особливості слів, що маркують якість знання, можуть бути застосовані на практичних заняттях із німецької мови на спеціальних факультетах, а також при укладанні навчально-методичних посіб­ників для студентів-германістів.
Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного до­слідження висвітлювалися й обговорювалися на міжнародних конференціях: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми менталінг­вістики” (Черкаси, 2003), ХІІ Міжнародній науковій конференції „Мова і куль­тура” (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції „Лінгвістика та лінгво­дидактика на зламі століть: питання теорії та практики” (Львів, 2004); ІІ Міжна­родній науковій конференції „Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’ян­ських мовах” (Дніпропетровськ, 2005); Міжнародній науковій конференції „Слов’янська та германська лексикологія і проблеми перекладу: сучасний стан і перспективи” (Житомир, 2005); на всеукраїнській науковій конференції „Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, 2003); на щорічних підсумкових наукових конференціях Запорізького національ­ного університету (2002 2005).
Публікації. Результати дослідження висвітлено в 10 публікаціях. Усі праці виконано одноосібно.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з вис­новками до кожного з них, загальних висновків, бібліографічного покажчика (327 позицій), списку лексикографічних джерел (32 позиції) і списку джерел фактичного та ілюстративного матеріалу (39 позицій) та додатків (7). Загальний обсяг роботи 228 сторінок, обсяг основного матеріалу 180 сторінок. Дисер­тація містить 8 таблиць і 7 рисунків.
У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми, формулюється мета і завдання дослідження, визначаються його об’єкт, предмет, наукова новизна, теоретична значущість і практична цінність, зазначається методика та матеріал, використані при написанні роботи, окреслюються положення, що їх винесено на захист, а також вказуються дані про апробацію результатів дослідження і публі­кації.
У першому розділі викладені теоретичні міркування щодо статусу власне-знання” в міждисциплінарному зрізі та з урахуванням його мовознавчої специ­фіки. Тут здій

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Двовимірність мовного знака, його онтологічна та конвенціональна природа зумовлює здатність мови одночасно бути й інструментом пізнання (референційний аспект), й інструментом комунікації (репрезентативний аспект). Перший входить до кола інтересів філософії, логіки, соціології, інформатики, психології, власне мовознавства, а другий, входячи до сфери компетенції когні­тивно-дискурсивної парадигми лінгвістики, є по своїй суті метазнанням, оскіль­ки має справу із засобами сигналізування суб’єктом мовлення як про наявність у нього того чи іншого позамовного знання, так і про ступінь його достовірності, його якісну чи кількісну оцінку.
Значний за кількістю та якісною різнорідністю масив епістемічної лексики сучасної німецької мови структурується у гіпо-гіперонімічний спосіб. Його ког­нітивно значущим гіперкомпонентом є інтегральна ознака „(мета)знання”, що конституюється трьома основними гіпонімами достовірність, розуміння, ві­ра. Гіпонім достовірність передбачає наявність тріарно маркованої шкали, крайніми полюсами якої є ’повне знання’ та ’незнання’, а проміжну ланку за­повнює градуальний набір маркерів ’неповного знання’, тоді як епістемічні гі­поніми розуміння та віра мають вигляд бінарних опозицій ’розуміння’ ’неро­зуміння’, ’віра’ ’невіра’.
Диференційні семантичні характеристики, підпорядковані епістемічному інваріанту, актуалізують головні конституенти епістемічної ситуації (суб’єкта і об’єкт знання), внутрішні атрибути знання (об’єм, характер, детальність), зов­нішні атрибути знання (джерела, ідентифікаційні, аксіологічні та деонтичні, ча­сові ознаки), способи їх включення до тканини природних зв’язків (участь у каузальних ланцюгах).
Сталі сполучення та фразеологічні одиниці з епістемічним значенням по­в’язані відношеннями полісемії, омонімії, антонімії, синонімії. Епістемічні фра­земи розширюють семантичний потенціал німецької мови у вираженні епісте­мічних феноменів, характеризуючи їх за параметрами актуальності, щільності, комбінаторності, визначаючи їх у часі та розмірах, асоціативно пов’язуючи їх зі світом артефактів, природних явищ, тварин і різними аспектами людської сут­ності та сферами діяльності (фізіологією, персоналіями, родинними стосунками, релігією, почуттями, емоціями, дієвістю, деонтичними нормами).
Морфологічні категорії, аранжуючи семантику епістемічних лексем, нада­ють можливість акцентувати сам епістемічний стан або його атрибути (грама­тичний стан), конкретизувати носія знання (граматична особа), локалізувати епістемічний стан у часовому просторі (граматичний час), наголосити його реальність / ірреальність (граматичний спосіб), маркувати інтенсивність епісте­мічної ознаки (ступені порівняння), позиціонувати одиничні та множинні епі­стемічні феномени, епістемічні суб’єкти та об’єкти (граматичне число), конкре­тизувати або абстрагувати знання (означений / неозначений артикль). У випад­ках категорій відмінку, роду іменників та прикметників, числа прикметників не спостерігається систематичних кореляцій із семантикою епістемічних лексем.
Морфологічна парадигма корпусу епістемічної лексики проявляє когнітив­но зумовлену неповноту в певних пунктах відсутність множини у деяких імен­ників (акцентуація недискретності епістемічного феномена), непасивоспромож­ність / нерелевантність футуральних конструкцій чи імперативної форми певних дієслів (заперечення відриву знання від суб’єкта, позапланова природа епістемічного стану, його антивольовий характер), неможливість утворення низ­кою прикметників ступенів порівняння (неградуйованість епістемічної ознаки).
Найбільшим словотвірним потенціалом вирізняються базові лексичні оди­ниці на позначення епістемічних феноменів у „чистому” вигляді. Нульовий або низький словотвірний потенціал мають похідні від неепістемічних слів епісте­мічні лексеми зі складною формально-граматичною структурою, епістемічні лексеми зі складною семантичною структурою та стилістичним забарвленням, а також семантичні деривати. Композити з епістемічними компонентами базують­ся на комбінуванні епістемічних величин з іншими при збереженні свого авто­номного статусу, закріпленого у вихідному самостійному слові. Серед епісте­міч­них дериватів і композитів мають місце відношення словотвірної синонімії та антонімії, процеси метонімізації та метафоризації.
Облігаторними аргументами при епістемічних дієсловах виступають суб’єкт і об’єкт епістемічного стану, які, однак, не завжди експлікуються, проте повинні бути представлені імпліцитно. Епістемічні іменники, прикметники, прислівники, як правило, самі відіграють роль актантів при інших лексемах. До факультативних актантів при епістемічних лексемах належать предмет, реціпро­кант, адресат, атрибутивні характеристики, ідентифікаційні ознаки. Вільно залу­чатися до речень із епістемічними лексемами в змозі темпоральні, каузальні, ло­кальні, концесивні, кондиціональні маркери.
Група епістемічної лексики характеризується в лексико-семантичній систе­мі певною автономністю, яка забезпечується семантичною зчепленістю лексич­них одиниць через епістемічний інваріант, полісемічними, синонімічними, анто­німічними відношеннями, тісним зв’язком когнітивно-семантичних і когні­тивно-граматичних (морфологічних, словотвірних, валентнісних) властивостей. У той же час, семантичні та граматичні кореляції з елементами інших лексичних парадигм зумовлюють її органічне включення до суцільної мережі логосфери.
Когнітивна організація епістемічних лексем у дискурсі базується на інваріантному фреймі з трьома основними конституентами антропонімічним суб’єктом знання, центральною епістемічною зв’язкою та об’єктом знання. При цьому термінальні елементи ’суб’єкт’ і ’об’єкт’ можуть бути імпліковані за умо­ви їх знаходження у пресупозиції, контекстуальної виводимості, непринципо­вості їх акцентуації. Варіювання слотів даної інтегральної моделі відбувається залежно від типу дискурсу, його презумпцій до конкретизації чи абстрагування, метафоризації та метонімізації, а також від типу знання.
Епістемічні лексеми можуть сприяти реалізації таких іллокутивних наста­нов, як констативні, квеситивні, директивні та комісивні, реалізовувати різнома­нітні вторинні прагматичні значення, а також аранжувати фатичні імплікації за­для настроювання оптимального режиму функціонування комунікативного ка­налу. Епістемічні маркери у складі простих, композитних або комплексних мов­леннєвих актів або уточнюють епістемічний фон чи окремі епістемічні компо­ненти описуваної ситуації, або висувають епістемічний чинник у центр іллоку­тивного фокусу висловлення, надаючи йому статус провідного. Діапазон праг­матичних значень, що їх реалізують епістемічні лексеми, є найширшим у роз­мовно-побутових інтеракціях і найвужчим у науковому дискурсі.
Якщо повне, істинне, фактуальне знання тяжіє до свого імплікування в дис­курсі, то неповне знання (від суб’єктивно достатнього, припустового, гіпотетич­ного до сумнівного, маловірогідного) найчастіше експлікується. Динамізм зо­внішнього середовища, недосконалість пам’яті людини, обмеженість її пізна­вальних можливостей призводять до залучення в дискурсі мовних засобів не­знання, або епістемічного провалу.
Проблемі віри та безвір’я присвячена значна кількість паремій німецької мови, однак у „живому” мовленні проявляється доволі низька продуктивність епістемічних маркерів такого роду. Попри те, що, маючи значний дидактичний потенціал, ці епістемічні величини є вельми важливими чинниками духовного розвитку особистості, в цілому вони є маловживаними. Нерідко віра „маскуєть­ся” в мовленні під виглядом припустовості, що уможливлюється за рахунок ви­користання лексеми glauben, семантична палітра якої дозволяє „підміняти” віру неповним знанням, позбавляючи її самостійного статусу. Однак у культурно-дидактичних максимах німецькомовної спільноти, зафіксованих у паремійних висловленнях, віра займає саме те місце, що їй належить за визначенням.
У той же час, кількісно слабка представленість епістемічних одиниць зі значенням ’розуміння’ / ’нерозуміння’ в пареміокорпусі відтіняється їх ши­рокою вживаністю в дискурсі. Їх периферійний статус у паремійній картині сві­ту компенсується тим, що в дискурсі вони виступають рушійною силою пі­знання, відіграючи роль доволі успішного „налагоджувача” інтерактивної взає­модії комунікантів, які прагнуть консенсусу.
Вживання та відбір епістемічної лексики в дискурсі регулюються ергоно­мічними та синергетичними чинниками, а також жанрово-стилістичною специ­фікою типу дискурсу. Обмеження дискурсивно активної лексики семантично примітивними, формально негроміздкими, стилістично нейтральними мовними одиницями здійснюється з метою економної витрати мовленнєвої енергії та по­легшеного сприйняття повідомлення адресатом. У дискурсі епістемічна лексика представлена одиницями різної частиномовної належності без порушень її граматичної парадигми, із широким використанням словотвірних можливостей.
Лексико-епістемічна база публіцистичного дискурсу покликана бути прос­тою в застосуванні та сприйнятті, засвідчувати надійність поданої інформації, спонукати до її обмірковування і формування власної точки зору. В розмовно-побутовому дискурсі епістемічні лексеми здатні структурно усікатися, займати нестандартні синтаксичні позиції, нести емотивні імпульси, брати участь у фа­тичних формулах. Цей дискурс вирізняється низьким ступенем залучення епістемічних іменників і композитних утворень. Лексико-епістемічний корпус наукового дискурсу має забезпечувати дохідливість, об’єктивність, ясність і ло­гічність викладення, сприяти пояснювальним тактикам мовця. Цей дискурсив­ний тип не допускає залучення епістемічних модусів, які формуються під впли­вом почуттєвої сфери. Наукові тексти характеризуються універбальними тен­денціями, що позначається на великій кількості епістемічних композитів.
Складна, нелінійна, когерентна система дискурсу функціонує за синерге­тичними законами. Конфігурація „метазнання + знання” складає паттерн епісте­мічних відношень у дискурсі. Когнітивно-комунікативний дуалізм регулює за­лучення лексичних одиниць з епістемічним значенням, сприяючи усуненню ен­тропії в дискурсі.
Із метою ефективного здійснення трансферу знання мовець удається до си­нергетичних тактик інтенсифікації та мітигації, що дозволяє йому вирівнювати гносеоінформаційну складову тексту й забезпечувати її відповідність своїм ког­нітивним настановам і комунікативним інтенціям. Стратегія суворого дозування метаінформації це запорука успішності мовленнєвого обміну, кінцевою метою якого є взаєморозуміння, консенсус.
Оптимальним режимом функціонування дискурсивної системи є узгодже­не, несуперечливе співіснування епістемічних світів комунікантів стосовно пев­ної тематичної сфери. Проте така узгодженість може порушуватися внаслідок ентропійних процесів, якщо мовець не досягає перлокутивного ефекту і адресат не приймає інформацію в запропонованому вигляді. Це спричиняє перехід у хитливу біфуркаційну точку, з якої система знаходить вихід через самоорганіза­цію епістемічних відношень дисконектними або апроксиматичними тактиками.

Аналіз епістемічної лексики німецької мови доводить перспективність син­кретичних когнітивно-дискурсивних розвідок на шляху до з’ясування меха­нізмів використання мовних одиниць homo loquens у своїй комунікативній практиці. Доцільним видається у цьому зв’язку дослідження лінгвокультурних, лінгвокогнітивних і лінгвопрагматичних параметрів функціонування епістеміч­ної лексики в інших типах дискурсу, на матеріалі інших природних мов із ура­хуванням соціолектних, ґендерних і вікових факторів мовленнєвої діяльності. Питомої ваги набувають і проблеми синергетичної взаємодії лексичних показ­ників якості знання з імплікованими епістемічними смислами, а також порів­няльні характеристики з лексичним масивом каузації знання.

СПИСОК
використаних джерел

1. Алефиренко Н.Ф. Протовербальное порождение культурных концептов и их фразеологическая репрезентация // Филологические науки. 2002. № 5. С. 7281.
2. Альбрехт Ф.Б. Проблема определения и описания единиц зоны лексико-фразеологической переходности // Филологические науки. 2001. № 3. С. 6673.
3. Антонов А.В. Природа знань. К.: Знання, 1988. 48 с.
4. Апресян Ю.Д. Проблема фактивности: знать и его синонимы // Вопр. языкознания. 1995. № 4. С. 4363.
5. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учебн. для вузов. 5-е изд., испр. и доп. М.: Флинта, Наука, 2002. 384 с.
6. Арутюнова Н.Д. Истина: фон и коннотации // Логический анализ языка: Культурные концепты. М.: Наука, 1991. С. 2130.
7. Баран Я.А. До теорії фразеологічної омонімії та полісемії // Іноземна філологія. 1980. Вип. 58. С. 5761.
8. Баранов А.Н., Крейдлин Г.Е. Структура диалогического текста: лексиче­ские показатели минимальных диалогов // Вопр. языкознания. 1992. № 3. С. 8493.
9. Баранцев Р.В. Имманентные проблемы синергетики // Вопр. философии. 2002. № 9. С. 91101.
10. Басиров Ш.Р. Типологія дієслів із рефлексивним комплексом в індо­європейських мовах. Донецьк: ДонНУ, 2004. 333 с.
11. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів: ЛНУ, 2003. 281 с.
12. Безуглая Л.Р. Когнитивно-семантические основы иллокутивной импли­кации // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Харків: Константа, 2005. Вип. 649. С. 1217.
13. Безуглая Л.Р., Бабич Е.Н. Ложь как разновидность речевого акта ассер­тивного типа // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Харків: Константа, 2003. Вип. 609. С. 9799.
14. Безяева М.Г. Об участии конструкций с так называемыми ментальными глаголами в формировании коммуникативной целеустановки высказывания // Исследования по глаголу в славянских языках. Глагольная лексика с точки зре­ния семантики, словообразования, грамматики. М.: МГУ, 1996. С. 126147.
15. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Логос, 2003. 300 с.
16. Белова А.Д. Языковые картины мира в рамках когнитивно-дискурсив­ной парадигмы // Культура народов Причерноморья. 2002. № 29. С. 1723.
17. Бєлозьорова Ю.С. Синергетика темпоральних відношень у розмовному дискурсі // Мовні і концептуальні картини світу. К: Логос, 2004. Вип. 10. С. 1725.
18. Березенко В.М. Вірогідність як параметр констативного висловлювання та засоби її вираження в сучасній англійській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київськ. нац. лінгв. ун-т. — К., 2003. 19 с.
19. Берков В.Ф., Яскевич Я.С., Павлюкевич В.И. Логика: Учебник / под ред. В.Ф. Беркова. Изд. 6-е, стереотип. Минск.: ТетраСистемс, 2002. 416 с.
20. Бєссонова О.Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивний і ґендерний аспекти: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.04 / Київськ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2003. 39 с.
21. Бехта І.А. Дискурс наратора в англомовній прозі. К.: Грамота, 2004. 304 с.
22. Бисималиева М.К. О понятиях текст” и дискурс” // Филологические науки. 1999. № 2. С. 7885.
23. Бондалетов В.Д. Социальная лингвистика. М.: Просвещение, 1987. 160 с.
24. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с.
25. Брандес М.П. Стилистика текста. Теоретический курс. 3-е изд., перераб. и доп. М.: Прогресс-Традиция; ИНФРА-М, 2004. 416 с.
26. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высш. школа, 1990. 176 с.
27. Васютина Н.В. К вопросу о пополнении словарного состава современ­ного английского языка // Актуальні питання романо-германської філології. Донецьк: ДонДУ, 1997. С. 3132.
28. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Языки русской культуры, 1999. 776 с.
29. Вигурский К. В., Пильщиков И. А. Информатика и филология (проблемы и перспективы взаимодействия) // Росс. научн. электр. журнал „Электронные библиотеки”. 2003. Т. 6. Вып. 3. 7 с. // http://www.elbib.ru/index.phtml ?page=elbib/rus/journal/2003/part3/VP
30. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські дослід­ження: Пер. з нім. К.: Основи, 1995. 311 с.
31. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика. М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. 528 с.
32. Воловик В.И. Введение в философию. Запорожье: Просвіта, 1999. 176 с.
33. Вригт Г.Х., фон. Логико-философские исследования: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. 600 с.
34. Гаврилова Г.Ф. Предложение-высказывание в когнитивном аспекте // Филологические науки. 2001. № 6. С. 7278.
35. Гак В.Г. Пространство мысли (опыт систематизации слов ментального поля) // Логический анализ языка: Ментальные действия. М.: Наука, 1993. С. 2229.
36. Гамзюк М.В. Емотивність фразеологічної системи німецької мови (досвід дослідження в синхронії та діахронії): Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.02.04 / Київськ. нац. лінгв. ун-т. К., 2001. 31 с.
37. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: В 2 т. / Общ. ред. А.В. Гулыги. М.: Мысль, 1971. Т. 2. 630 с.
38. Герасімова Г.Л. Когнітивно зумовлена неповнота морфологічної пара­дигми епістемічної лексики // Лексико-граматичні інновації в сучасних сло­в’янських мовах. Матеріали II Міжнар. наук. конф. Дніпропетровськ: Пороги, 2005. С. 7779.
39. Герасімова Г.Л. Когнітивно-семантичні особливості епістемічного фра­зеокорпусу сучасної німецької мови // Вісник Запорізького нац. ун-ту. Філоло­гічні науки. 2005. № 1. С. 3438.
40. Герасімова Г.Л. Комунікативно-прагматичні властивості епістемічної лексики сучасної німецької мови // Вісник Житомирського держ. ун-ту ім. І. Франка. Житомир: ЖДУ, 2005. Вип. 23. С. 133136.
41. Герасімова Г.Л. Синергетичні засади епістемічної організації дискурсу // Нова філологія. Запоріжжя: ЗНУ, 2005. № 1 (21). С. 120125.
42. Гетьман З.А., Архипович Т.П. Лингвистическая интерпретация понятия эргономики // Вестник МГУ. Сер. 19: Лингвистика и межкультурная коммуни­кация. 1999. № 4. С. 714.
43. Гольдин А.М. К построению модели знания в парадигме М.А. Балабана // Вопр. психологии. 2002. № 1. С. 104110.
44. Гришаева Л.И. Номинативно-коммуникативная функция предложений с глаголами поведения. Воронеж: ВГУ, 1998. 272 с.
45. Данилов Ю.А. Герман Хакен о синергетике // Синергетическая парадиг­ма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. М.: Прогресс-Традиция, 2002. С. 2226.
46. Диалектика как методология научного познания / Под ред. П.В. Попо­ва. М.: Высш. шк., 1978. 288 с.
47. Диалектика. Познание. Наука / В.А. Лекторский, В.С. Тюхтин, А.П.Шептулин и др. М.: Наука, 1988. 286 с.
48. Диалектика познания / Бранский В.П., Каган М.С., Майзель И.А. и др.; Под ред. А.С. Кармина. Л.: ЛГУ, 1988. 304 с.
49. Дискурс іноземномовної комунікації (колективна монографія). Львів: ЛНУ, 2001. 495 с.
50. Дмитровская М.А. Знание и мнение: образ мира, образ человека // Логический анализ языка: Знание и мнение. М.: Наука, 1988. С. 618.
51. Ермолаева Л.С. Очерки по сопоставительной грамматике германских языков. М.: Высшая школа, 1987. 128 с.
52. Есперсен О. Философия грамматики: Пер. с англ. М.: Изд-во ино­странной литературы, 1958. 404 с.
53. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського ун-ту. Філологічні науки. 1999. Вип. 11. С. 12-25.
54. Желнов В.М. Эпистемология в конце ХХ века (основные парадигмы: закономерности становления и эволюции): Дис. ... канд. филос. наук: 09.00.01. М., 1999. 162 с.
55. Залевская А.А. Слово в лексиконе человека: психолингвистическое исследование. Воронеж: ВГУ, 1990. 208 с.
56. Зализняк Анна А. Считать и думать: два вида мнения // Логический анализ языка: Культурные концепты. М.: Наука, 1991. С. 187194.
57. Злобина Н.И. Семантика основных глаголов знания в современном немецком языке и их синтаксические и словообразовательные потенции: Дис. канд. філол. наук: 10.02.04. М., 1976. 168 с.
58. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. М.: Высшая школа, 1981. 285 с.
59. Ивин А.А. Логика: Учебник. М.: Гардарики, 2002. 352 с.
60. Ильин В.В. Теория познания. Эпистемология. М.: МГУ, 1994. 136 с.
61. Ільченко О.М. Етикет англомовного наукового дискурсу. К.: Полі­техніка, 2002. 288 с.
62. Иоанесян Е.Р. Аргументативная направленность высказываний с эпи­стемическими предикатами // Логический анализ языка: Культурные концепты. М.: Наука, 1991. С. 175-182.
63. Иоанесян Е.Р. Функциональная семантика эпистемических предикатов (на материале фр. яз.). М.: Ин-т языкознания РАН, 2000. 247 с.
64. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручн. для студ. та асп. гуманіт. спец. вузів. К.: Абрис, 1997. 350 с.
65. Іщенко Н.Г. До проблеми словотвірної синонімії та словотвірних синонімів в сучасній німецькій мові // Наука та сучасність. К.: Київськ. нац. педаг. ун-т ім. М.П. Драгоманова, 2000. С. 279286.
66. Іщенко Н.Г. Семантические и словообразовательные факторы динамики лексического фонда немецкого языка // Система і структура східнослов’янських мов. К.: Нац. педаг. ун-т ім. М.П. Драгоманова, 2001. С. 162169.
67. Іщенко Н.Г. Синонімія спільнокореневих похідних іменників сучасної німецької мови: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.04 / Київськ. держ. лінгвістичний ун-т. К.: 2001. 30 с.
68. Йокояма О.Б. Когнитивная модель дискурса и русский порядок слов. М.: Языки славянской культуры, 2005. 424 с.
69. Казак М.Ю. Глагольное словообразовательное гнездо в современном русском языке. Белгород: БелГУ, 2004. 124 с.
70. Калиущенко В.Д. Типология отыменных глаголов. Донецк: Донеччина, 1994. 422 с.
71. Кант И. Критика чистого разума / Пер. с нем. Н. Лосского. СПб.: Тайм-аут, 1993. 478 с.
72. Кант И. Сочинения. В 6 т. / АН СССР. Ин-т философии (Философ. на­следие). М.: Мысль, 1966. Т. 6. 743 с.
73. Капра Ф. Паутина жизни. Новое научное понимание живых систем / Пер. с англ. В.Г. Трилиса. К.: София; М.: София, 2003. 336 с.
74. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. М.: Гнозис, 2004. 390 с.
75. Касевич В.Б. Природа междисциплинарного знания и когнитивные науки // http://is2001.icape.ru/thesis/17.html
76. Кибец Е.А. Дискурсивные слова действительно, в самом деле, на самом деле, именно как эпистемические и риторические операторы: прагмасеманти­ческие аспекты их функционирования: Дис. канд. филол. наук: 10.02.02. Харьков, 2002. 177 с.
77. Кибрик А.Е. Константы и переменные языка. СПб.: Алетейя, 2003. 720 с.
78. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика: Учебн. пособие. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352 с.
79. Козловський В.В. До питання методології дослідження лінгвокультур­ного концепту // Лінгводидактика та лінгвостилістика на зламі століть. Львів: Львівськ. нац. ун-т ім. І. Франка, 2005. С. 104112.
80. Козловський В.В. Оцінне значення та риса характеру мовця (на матеріалі німецького речення непрямої мови) // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Чернівці: Чернівецький ун-т, 2003. Вип. 42: Германська філологія. С. 3543.
81. Козловський В.В. Слово і концепт: семантичний і концептуальний аспекти (порівняльна характеристика) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: ВПЦ ”Київський університет”, 2004. С. 231235.
82. Корнилов О.А. Языковые картины мира как производные национальных менталитетов. 2-е изд., испр. и доп. М.: ЧеРо, 2003. 349 с.
83. Кошарная С.А. Миф и язык: Опыт лингвокультурологической реконст­рукции русской мифологической картины мира. Белгород: БГУ, 2002. 288 с.
84. Красных В.В. „Свой” среди „чужих”: миф или реальность? М.: Гнозис, 2003. 375 с.
85. Кремер И.Ю. Реализация ментального модуса в немецком критическом тексте: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1999. 176 с.
86. Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. М.: РАН, 1997. 331 с.
87. Кубрякова Е.С. Язык и знание. М.: Языки славянской культуры, 2004. 560 с.
88. Кубрякова Е.С., Александрова О.В. Виды пространств текста и дискурса // Категоризация мира: пространство и время. Материалы науч. конф. М.: Наука, 1997. С. 1419.
89. Кудрявцев И.К., Лебедев С.А. Синергетика как парадигма нелинейности // Вопр. философии. 2002. № 12. С. 5563.
90. Кузнецов А.М. От компонентного анализа к компонентному синтезу. М.: Наука, 1986. 128 с.
91. Кьеркегор С. Страх и трепет: Пер. с дат. М.: Республика, 1993. 383 с.
92. Лайонз Дж. Лингвистическая семантика. М.: Языки славянской куль­туры, 2003. 400 с.
93. Лауфер Н.И. Уверен и убежден: два типа эпистемических состояний // Логический анализ языка: Ментальные действия. М.: Наука, 1993. С. 105110.
94. Левицкий Ю.А. Основы теории синтаксиса. Пермь: Перм. пед. ун-т, 2001. 236 с.
95. Левченко О.П. Фразеологічна репрезентація світу // Мовні і концеп­туальні картини світу. К.: ЛОГОС, 2002. Вип.7. С. 307315.
96. Лейбниц Г.В. Монадология // http://i-u.ru/biblio/archive/leybnic_mon
97. Лейбниц Г.В. Сочинения: В 4 т.: Пер. с нем. / Под ред. И.С. Нарского. М.: Мысль, 1983. Т. 2. 686 с.
98. Лекторский В.А. Субъект. Объект. Познание. М.: Наука, 1980. 360 с.
99. Лекторский В.А. Теория познания (гносеология, эпистемология) // Вопр. философии. 1999. № 8. С. 72 80.
100. Лещук Т.Й. Соціолінгвістичні основи функціонування фразеологізмів на прикладах німецькомовної термінологізації // Культура народов Причер­номорья. 2003. № 42. С. 6164.
101. Лихолай Г.Л. Епістемологія і когнітологія у співвідношенні їх лінгвіс­тичних вимірів // Культура народов Причерноморья. 2003. № 42. С. 113116.
102. Лихолай Г.Л. Епістемологія у філософських та лінгвістичних вимірах // Мова і культура. К.: Вид. Дім Дм. Бураго, 2003. Вип. 6. Т. 1. С. 237241.
103. Лихолай Г.Л. Когнітивно-семантична концептуалізація метазнання в сучасній німецькій мові // Вісник Сумського держ. ун-ту. Філологічні науки. 2004. № 4 (63). С. 2732.
104. Лихолай Г.Л. Когнітивно-семантична організація німецьких паремій з епістемічними предикатами // Вісник Черкаського ун-ту. Філологічні науки. Черкаси: ЧДУ, 2003. Вип. 44. С. 130137.
105. Лихолай Г.Л. Лексико-семантичні групи епістемічних дієслів (на мате­ріалі сучасної німецької мови) // Матеріали Всеукр. наук. конф. „Другі Каразінські читання: Два століття Харківської лінгвістичної школи”. Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2003. С. 7677.
106. Лихолай Г.Л. Феномен знання як міждисциплінарний концепт // Мовні і концептуальні картини світу. К.: Логос, 2002. № 7. С. 315321.
107. Лобастов Г.В. Так что же есть истина? // Философские науки. 1991. № 6. С. 47-61.
108. Лукин В.А. Концепт истины и слово истина в русском языке // Вопр. языкознания. 1993. № 4. С. 63-86.
109. Лук’янець В.С. Сучасна практична філософія та її вплив на майбутню долю епістемології // www.uct.kiev.ua/~sofi/lukyan.htm
110. Любчук Н.В. Еквівалентність фразеологізмів з етнокультурним елемен­том // Мовні і концептуальні картини світу. К.: КНУ, 2000. С. 222226.
111. Макаров М.Л. Основы теории дискурса. М.: Гнозис, 2003. 280 с.
112. Максименко О.Г. Структура, семантика и функционирование эписте­мического компонента высказывания в дискурсе: Дис. канд. филол. наук: 10.02.04. Барнаул, 1999. 204 с.
113. Малікова О.В. Про метамову, метакомунікацію та засоби її реалізації в сучасній англійській мові // Мовні і концептуальні картини світу. К.: Логос, 2000. С. 236244.
114. Мамич М.В. Абстракти як компоненти лексичної системи мови // Současná ukrainistika problémy jazyka, literatury a kultury. Olomouc: Univerzita Palackého v Olomouci, 2004. С. 8287.
115. Манакин В.Н. Сопоставительная лексикология. К.: Знання, 2004. 326 с.
116. Мараховська В.Г. Проблема компаратива: засоби вираження та семан­тичне наповнення // Функціонально-комунікативні вияви граматичних одиниць: Зб. наук. пр. Донецьк: ДонДУ, 1997. С. 4852.
117. Мартынов Д.В., Смольникова И.А. Взаимовлияние искусственного интеллекта и образования // http://ito.bitpro.ru/2001/ito/I/3/I-3-16.html
118. Масицька Т.Є. Семантико-синтаксична валентність дієслова: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України. К., 1995. 16 с.
119. Маслова В.А. Лингвокультурология: Учеб. пособие. 2-е изд., стерео­тип. М.: Академия, 2004. 208 с.
120. Маслова В.А. Homo lingualis в культуре: Монография. Витебск: УО „ВГУ им. П.М. Машерова”, 2004. 214 с.
121. Матвеев А.А. Модальность знания как модальность логического типа (на материале русских и английских публицистических текстов) // Филологические науки. 2002. № 2. С. 8997.
122. Микешина Л.А. Философия познания: диалог и синтез подходов // Вопр. философии. 2001. № 4. С. 7083.