ПАРАДОКСАЛЬНІ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЖИГАДЛО Олена Юріївна
УДК 811.11 + 81’42

ПАРАДОКСАЛЬНІ ВИСЛОВЛЕННЯ
В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.04 германські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Волкова Лідія Михайлівна,

кандидат філологічних наук,

доцент

Київ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПАРАДОКСАЛЬНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ У ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ................................... 13
1.1. Дослідження парадоксальних висловлень у логіці та лінгвістиці..................................................................... 14
1.1.1. Класифікації парадоксальних висловлень............ 14
1.1.2. Логіко-семантичні ознаки парадоксальних висловлень.................................................................... 20
1.1.3. Дискурсивні ознаки парадоксальних висловлень. 26
1.2. Парадоксальні висловлення в художній комунікації..... 39
1.2.1. Парадоксальні висловлення як семантична аномалія........................................................................ 40
1.2.2. Реконструкція ментальних просторів як інструмент аналізу семантики парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі.................... 60
1.2.3. Парадоксальні висловлення як прагматична аномалія........................................................................ 75
1.2.4. Парадоксальні висловлення в аспекті прагматичних принципів............................................................. 79
Висновки до розділу 1............................................................. 84
РОЗДІЛ 2. ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРАДОКСАЛЬНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ... 87
2.1. Мінімальна модель концептуальної інтеграції як основа формування парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі.................................................... 90
2.1.1. Модель, яка ґрунтується на заміщенні елементів. 91
2.1.2. Модель, яка ґрунтується на частковому поєднанні елементів.............................................................. 94
2.1.3. Модель, яка ґрунтується на об’єднанні елементів 98
2.2. Множинна модель концептуальної інтеграції як основа формування парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі.................................................. 104
Висновки до розділу 2............................................................ 119
РОЗДІЛ 3. ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРАДОКСАЛЬНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ.. 122
3.1. Прагматичний механізм утворення парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі...... 122
3.1.1. Порушення постулатів комунікації у висловленнях автора-оповідача й персонажів............................ 123
3.1.2. Парадоксальні висловлення і конфлікт постулатів комунікації з принципом ввічливості.................. 130
3.2. Особливості функціонування парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі........................ 135
Висновки до розділу 3............................................................ 147
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ......................................................... 150
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................... 157
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРИАЛУ..................... 177

ВСТУП
Парадоксальність як особливість людського мислення, знаходячи втілення в оксиморонах, парадоксальних висловленнях (далі ПВ), творах із парадоксальним змістом, проявлялася в художній літературі практично всіх часів. Проте, незважаючи на загальновживаність ПВ у художньому дискурсі, їхньому дослідженню присвячена невелика кількість мовознавчих праць. До того ж ці праці не містять вичерпного описання сутності ПВ, яке могло б відкрити доступ до адекватної інтерпретації їхнього значення, оскільки розвідки вітчизняних та зарубіжних лінгвістів були спрямовані переважно на вивчення окремих аспектів ПВ.
У лінгвістичних студіях, присвячених дослідженню парадоксів, розглядалися окремі властивості ПВ: лексико-семантичні ознаки [43; 48; 114; 149], прагматичні особливості таких висловлень у текстах різних жанрів [23], зокрема, в афоризмах [73], специфіка їхнього функціонування в комунікації [194], у тому числі як одного із засобів утворення чорного гумору” [65], а також семантико-когнітивна структура парадоксів як контрастивних стилістичних засобів [9; 74].
Більшість дослідників парадоксу в лінгвістиці називають поєднання двох протилежних думок в єдиній структурі висловлення головною рисою ПВ [17; 23; 43; 48; 114]. Для визначення цієї ознаки використовуються різні терміни: суперечливість [17; 23; 48], антиномія [23], протиставлення [114], алогізм [73]. Деякі з цих понять у працях окремих авторів перетинаються.
У нашому дослідженні суперечливість визначається як дистинктивна риса ПВ, яка проявляється в наявності відношень між протилежними судженнями про об’єкт, що взаємопов’язані й одночасно виключають одне одного. Антиномія трактується нами як логіко-семантичний прийом утворення парадоксального смислу висловлень, який полягає в навмисному поєднанні двох протилежних суджень про об’єкт, кожне з яких вважається в рівній мірі обґрунтованим. Антиномія реалізується за допомогою певних лексико-семантичних засобів.
Хоча в мовознавчій літературі є досвід аналізу різних ознак парадоксу, ПВ як комплексні явища, що формуються та функціонують у дискурсі, не знайшли системного опису. Крім того, недостатньо висвітленим лишається питання лінгвокогнітивного механізму створення й інтерпретації ПВ у художньому дискурсі.
Установлюючи особливості ПВ в англомовному художньому дискурсі, ми спиралися на теоретичні надбання комунікативної [3; 31; 92; 93; 104; 125; 141; 152; 153; 165; 177] і когнітивної лінгвістики [59; 60; 156; 158; 170]. Такий підхід дозволив представити ПВ як цілісну єдність, в якій взаємопов’язані його логіко-семантичний, лінгвокогнітивний і прагматичний аспекти. Оскільки дослідження ПВ з урахуванням їхніх логіко-семантичних, лінгвокогнітивних та комунікативно-прагматичних особливостей у руслі синтезу когнітивної й комунікативної парадигм дотепер не проводилось, це визначило вибір теми дисертаційного дослідження.
Актуальність обраної теми дисертації зумовлена загальною спрямованістю сучасних досліджень на встановлення взаємодії розумових і мовних чинників у процесі породження одиниць мовлення, що дозволяє розкрити механізми вираження логічної суперечливості у висловленні. Актуальним є також аналіз ПВ як складової художнього дискурсу в аспекті його комунікативної реалізації з метою вивчення способів вербалізації імпліцитної інформації.
Зв’язок роботи з науковими темами. Проблематика дисертаційної праці вписується в коло питань, досліджуваних у рамках держбюджетної наукової теми Міністерства освіти та науки України Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний і комунікативно-прагматичний аспекти (германські, романські й українська мови)” (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол №5 від 20 січня 2000 року).
Мета дослідження полягає в розкритті лінгвокогнітивних механізмів формування ПВ і виявленні прагматичних особливостей їхнього функціонування в англомовному художньому дискурсі.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- виявити диференційні ознаки ПВ у художньому дискурсі;
- уточнити поняття ПВ як аномального мовленнєвого явища, що ґрунтується на антиномії;
- розробити класифікацію ПВ в англомовному художньому дискурсі за типом антиномії;
- відтворити типові лінгвокогнітивні моделі створення парадоксальності в аналізованому типі дискурсу;
- з’ясувати прагматичні особливості ПВ у мовленні автора-оповідача й персонажів;
- визначити специфіку функціонування ПВ в англомовному художньому дискурсі.
Об’єктом дослідження даної роботи є ПВ в англомовному художньому дискурсі.
Предмет вивчення складають лінгвокогнітивні та прагматичні особливості ПВ в англомовному художньому дискурсі.
Для опису ПВ в англомовному художньому дискурсі нами була сформульована робоча гіпотеза, яка ґрунтується на припущенні про те, що ПВ є мовленнєвою аномалією, яка формується в художньому дискурсі й має специфічні логіко-семантичні, лінгвокогнітивні й прагматичні особливості.
Матеріалом дисертаційного дослідження слугує корпус 975 прикладів ПВ, відібраних методом суцільної вибірки з текстів художніх творів англійських й американських письменників другої половини ХІХ і XX століть.
У дослідженні застосовуються методи семантичного, концептуального, конверсаційного й кількісного аналізу. У рамках семантичного аналізу для встановлення особливостей виникнення суперечливості між значеннями компонентів ПВ застосовано метод компонентного аналізу номінативних одиниць, з яких складаються висловлення. Для розкриття лінгвокогнітивного механізму створення парадоксальності застосовується методика реконструкції ментальних просторів, що стоять за семантикою ПВ, яка передбачає відтворення лінгвокогнітивних моделей, задіяних у їхньому формуванні. Для виявлення прагматичних особливостей утворення ПВ в англомовному художньому дискурсі використовується метод конверсаційного аналізу. Кількісний аналіз застосовується для підтвердження типовості тих чи інших тенденцій у формуванні ПВ у художньому дискурсі.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено комплексне дослідження ПВ в англомовному художньому дискурсі на основі інтеграції когнітивного й комунікативного підходів до вивчення мовних даних. Виявлено типові лінгвокогнітивні моделі (мінімальну й множинну) створення ПВ. Установлено прагматичний механізм формування ПВ в аналізованому типі дискурсу, який реалізується через конфлікт між принципом кооперації й принципом ввічливості в мовленні автора-оповідача й персонажів. У цьому дослідженні вперше була запропонована класифікація ПВ в англомовному художньому дискурсі, критерієм для якої слугує тип антиномії внутрішня або зовнішня.
Положення, що виносяться на захист:
1. Диференційною ознакою ПВ є суперечливість, яка створюється шляхом поєднання двох протилежних суджень про об’єкт, у результаті чого виникає новий, контрадикторний смисл.
2. Неоднозначність і суперечливість семантики ПВ слугують підставою для трактування його як семантичної аномалії, яка виникає на основі логіко-семантичного прийому антиномії, що полягає в навмисному поєднанні двох протилежних суджень стосовно одного об’єкта.
3. Логіко-семантичний прийом антиномії реалізується в англомовному художньому дискурсі за допомогою таких лексико-семантичних засобів: порушення семантико-граматичної валентності слів / словосполучень, використання антонімів, оказіонального перетворення фразеологічних одиниць, використання заперечення, синонімів, паралельних синтаксичних конструкцій, полісемії.
4. На синтаксичному рівні антиномія проявляється як два типи відношень між значеннями номінативних одиниць, які були покладені в основу класифікації ПВ в англомовному художньому дискурсі. Тип антиномії, який полягає у відношеннях суперечливості в семантиці номінативних одиниць у межах одного висловлення, позначається як внутрішня антиномія, а тип антиномії, який проявляться у вигляді відношень між значеннями номінативних одиниць кількох висловлень у межах однієї комунікативної ситуації, позначено як зовнішню антиномію.
5. ПВ в англомовному художньому дискурсі формуються на основі мінімальних і множинних моделей концептуальної інтеграції. Мінімальною є модель концептуальної інтеграції, яка створюється мінімум з двох вхідних просторів, що беруть участь у міжпросторовому мапуванні. Установлено три різновиди мінімальних моделей концептуальної інтеграції: модель, що ґрунтується на заміщенні елемента одного вхідного простору антонімічним елементом другого, модель, що ґрунтується на частковому поєднанні елементів обох вхідних просторів, та модель, що ґрунтується на об’єднанні елементів обох вхідних просторів. Множинна модель концептуальної інтеграції оперує значно більшою кількістю ментальних просторів, які можуть вступати в різні типи відношень.
6. ПВ є прагматичною аномалією, яка проявляється в порушенні автором-оповідачем і персонажами постулатів мовленнєвого спілкування. Порушення мовцем постулатів П.Грайса при дотриманні ним принципів кооперації і ввічливості є одним із засобів породження парадоксального смислу, що виступає як прагматичний механізм утворення ПВ в англомовному художньому дискурсі. ПВ формуються внаслідок порушення мовцем постулату якості, коли пряме значення висловлення суперечить дійсності. ПВ утворюються внаслідок порушення постулату кількості, оскільки надають більш інформації, ніж потрібно. ПВ також виникають внаслідок порушення постулату способу вираження, коли мовець використовує висловлення, що містить семантичну неоднозначність, з метою уникнути прямої відповіді на запитання.
7. Функціональною особливістю ПВ в англомовному художньому дискурсі є використання таких висловлень автором для самореалізації і як засобу впливу на читача.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що виявлення дистинктивних ознак ПВ та уточнення механізмів їхнього формування є внеском у дослідження семантики художнього дискурсу, зокрема, проблематики мовленнєвих аномалій. Використана методика реконструкції ментальних просторів, що вможливила пояснення творення парадоксального смислу висловлень в англомовному художньому дискурсі, сприяє подальшій розбудові теорії концептуальної інтеграції. Установлені прагматичні особливості ПВ у мовленні автора-оповідача й персонажів, які полягають у конфлікті комунікативних принципів (принципів кооперації і ввічливості), є певним внеском у прагмалінгвістику.
Практичне значення дослідження визначається можливістю застосування його результатів у лекційних курсах з теоретичної граматики (розділ Аналіз дискурсу”), стилістики англійської мови (розділ Інтерпретація тексту”), у спецкурсах з прагмалінгвістики, лінгвістики тексту, на заняттях із практики усного та писемного мовлення на старших курсах факультетів іноземних мов університетів, для написання дипломних та магістерських робіт з англійської філології.
Апробація основних положень та результатів дисертаційного дослідження відбулась на шести наукових конференціях, у тому числі трьох міжнародних: міжнародній науково-практичній конференції Київського міжнародного університету Мова. Культура. Бізнес” (Київ, 2002), Мова і культура” (Київ, 2003), Мова і культура” (Київ, 2004); науково-практичних у КНЛУ: Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (Київ, 2002), Мови і культури у сучасному світі” (Київ, 2003), Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004).
Публікації. Основні положення та результати дослідження відображені в чотирьох наукових статтях автора, опублікованих у фахових виданнях ВАК України. Загальний обсяг публікацій 2,44 др. арк.
Структура й обсяг роботи. Дисертаційне дослідження загальним обсягом 177 сторінок (текст дисертації становить 156 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел та списку джерел ілюстративного матеріалу. Дисертація містить 21 рисунок.
Список використаних джерел містить 196 позицій, у тому числі 65 іноземними мовами. Список джерел досліджуваного матеріалу включає 14 назв.
У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність і наукову новизну отриманих результатів, визначено мету та конкретні завдання дослідження, його теоретичне та практичне значення, описано матеріал і методи дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі, що носить назву Теоретичні засади вивчення парадоксальних висловлень у художньому дискурсі”, здійснено аналітичний огляд існуючих у логіці й лінгвістиці визначень та класифікацій ПВ; викладено вихідні теоретичні положення дослідження; виявлено типові ознаки ПВ у художньому дискурсі; уточнено зміст поняття ПВ як семантичної й прагматичної аномалії; виділено лексико-семантичні засоби й структурні особливості реалізації ПВ в англомовному художньому дискурсі.
Другий розділ Лінгвокогнітивні особливості парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі” присвячено побудові лінгвокогнітивних моделей, що лежать в основі створення ПВ в англомовному художньому дискурсі, з метою відтворити механізм формування парадоксального смислу в аналізованому типі дискурсу.
У третьому розділі, названому Прагматичні особливості парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі”, встановлено прагматичний механізм формування ПВ, який полягає в навмисному порушенні мовцями постулатів П.Грайса з метою дотримання принципу ввічливості, й проаналізовано функціональні особливості ПВ в англомовному художньому дискурсі.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дисертаційного дослідження й окреслюються перспективи подальших досліджень з обраної проблематики.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Традиційно аналіз особливостей семантики ПВ у лінгвістичних дослідженнях здійснювався шляхом виявлення їхніх сутнісних ознак. Існують два основних підходи до визначення дистинктивної ознаки таких висловлень. Перший підхід ґрунтується на твердженні про те, що відмінною рисою ПВ є суперечливість, яка полягає в наявності відношень між протилежними судженнями про об’єкт, що взаємопов’язані й одночасно виключають одне одного. Згідно з іншим підходом, основу ПВ складає протиставлення, що трактується як порівняння і / або зіставлення думок про об’єкт, які можуть належати до різних, але не обов’язково протилежних, сфер.
Дане дисертаційне дослідження є теоретичним узагальненням поглядів на природу ПВ, яке пропонує нове вирішення даної проблематики в руслі синтезу когнітивної й комунікативної парадигм шляхом установлення логіко-семантичного прийому створення прадоксальності й аналізу особливостей формування й функціонування ПВ в англомовному художньому дискурсі.
Художній дискурс створює особливий світ, в якому перетинаються об’єкти реального світу й авторська фантазія. Характеризуючись багатозначністю семантики, мова художнього дискурсу спричинює множинність інтерпретацій останнього. Інтерпретація є необхідним інструментом аналізу дискурсу, який містить ПВ, оскільки вони характеризуються неоднозначністю. За структурною, семантичною й комунікативною складністю ПВ криються широкі можливості відображення світу.
Осмислення логіко-семантичної структури ПВ як такої, що містить два протилежні судження стосовно одного об’єкта, які суперечать одне одному, в результаті чого створюється нове, контрадикторне значення висловлення, дозволяє визначити ПВ як мовленнєву аномалію.
Неоднозначність та суперечливість семантики ПВ слугують підставою для трактування їх як семантичної аномалії, яка виникає на основі логіко-семантичного прийому антиномії, що полягає в поєднанні двох протилежних суджень стосовно одного об’єкта й проявляється через суперечливість значень номінативних одиниць висловлення.
Антиномія в семантиці ПВ в англомовному художньому дискурсі реалізується за допомогою таких лексико-семантичних засобів: порушення семантико-граматичної валентності слів / словосполучень, використання антонімів, оказіонального перетворення фразеологічних одиниць, використання заперечення, синонімів, паралельних синтаксичних конструкцій, полісемії.
Дослідження ПВ в англомовному художньому дискурсі вможливило виділення двох типів ПВ: ПВ, що ґрунтуються на внутрішній антиномії, тобто відношеннях суперечливості між значеннями компонентів у межах одного висловлення, й ПВ, утворених на основі зовнішньої антиномії, яка існує між значеннями кількох висловлень у межах однієї комунікативної ситуації.
Синтаксичними маркерами внутрішньої антиномії слугують суперечливі відношення між такими членами речення: а) однорідними присудками, б) однорідними означеннями, в) однорідними обставинами, г) означенням і означуваним словом, д) присудком і обставиною.
Різновидом внутрішньої антиномії є відношення суперечливості, які виникають між значеннями компонентів у складному реченні, а саме між: а) складниками складносурядного речення, б) головним та підрядним реченнями та в) складниками складної конструкції з сурядними та підрядними зв’язками.
Зовнішня антиномія це тип відношень між значеннями номінативних одиниць кількох висловлень у межах однієї комунікативної ситуації. Такі відношення виникають між: а) значеннями кількох висловлень мовця у межах однієї його репліки та б) значеннями кількох висловлень, які містяться в різних репліках мовця у межах однієї комунікативної ситуації.
Для розкриття механізму створення ПВ в англомовному художньому дискурсі, а також інтерпретації нового смислу, що породжується семантикою таких висловлень, у роботі застосовано методику реконструкції ментальних просторів. У світлі теорії концептуальної інтеграції ментальні простори трактуються як компактні формати знання, що конструюються, а також модифікуються під час інтерпретації дискурсу.
У своєму дослідженні ми виходимо з того, що реконструкція ментальних просторів є інструментом аналізу семантики ПВ, який дозволяє пояснити особливості формування й осмислення висловлень із суперечливим значенням у художньому дискурсі. Опрацьований матеріал дозволив виявити дві базові моделі концептуальної інтеграції, за якими формуються ПВ в англомовному художньому дискурсі.
Найбільш поширеною моделлю концептуальної інтеграції ментальних просторів ПВ є мінімальна модель, яка містить два вхідні ментальні простори.
У дисертації відтворено три різновиди мінімальних моделей концептуальної інтеграції ментальних просторів ПВ, які ґрунтуються на заміщенні елемента одного вхідного простору на антонімічний елемент другого, частковому поєднанні елементів вхідних просторів та об’єднанні елементів вхідних просторів.
Поряд із мінімальною моделлю концептуальної інтеграції ПВ утворюються за допомогою складнішої, так званої множинної” моделі, яка оперує більшою кількістю ментальних просторів, ніж мінімальна модель. Множинні моделі концептуальної інтеграції ментальних просторів ПВ включають послідовні операції з кількома (три й більше) вхідними просторами. Інтегровані простори, утворені шляхом цих операцій, можуть слугувати вхідними просторами для нових моделей концептуальної інтеграції.
У дослідженні ПВ трактується також як прагматична аномалія, яка проявляється в порушенні автором-оповідачем і персонажами постулатів мовленнєвого спілкування.
Використання принципів спілкування для аналізу художнього дискурсу є цілком можливим. Мова художньої літератури розглядається як приклад навмисного порушення комунікативних постулатів автором-оповідачем і персонажами художніх творів.
У нашому дослідженні факт порушення мовцем певного постулату, а також різних положень одного й того самого постулату з метою породження комунікативних імплікатур за умови дотримання принципів кооперації та ввічливості трактується як прагматичний механізм формування ПВ в англомовному художньому дискурсі.
ПВ можуть порушувати перше положення постулату кількості, коли ситуація, в якій вони реалізуються, вимагає від комунікантів ухилення від прямої відповіді або утримання від надання певної інформації.
ПВ можуть також порушувати друге положення постулату кількості, оскільки вони слугують ґрунтом для різноманітних художніх засобів, яким притаманна компресія значення. ПВ характеризуються високою концентрацією смислу та інформативною ємкістю, що вступає в супереч із змістом другого положення постулату кількості, згідно якого не можна перенавантажувати співбесідника інформацією.
Порушення першого та другого положень постулату способу вираження також характерно для ПВ, оскільки ним притаманна двозначність, яка створюється шляхом поєднання в їхній структурі слів із суперечливою семантикою. Крім того, ПВ можуть порушувати останнє положення постулату способу вираження через непослідовність, яка виникає завдяки вживанню цих висловлень у певній ситуації.
ПВ, що створюються внаслідок порушення комунікативних постулатів, є засобом реалізації стратегії ухиляння й стратегії позитивної ввічливості.
У дисертації ввічливість трактується як принцип, що лежить в основі стратегій мовленнєвої поведінки, спрямованої на уникання конфліктів та підтримку взаємовідносин між комунікантами.
Використання стратегії ухиляння зумовлено бажанням мовця приховати свій намір або ухилитися від прямої відповіді, коли ситуація вимагає цього. У першому випадку це призводить до порушення ним постулату якості, а в другому постулату кількості.
Використання стратегії позитивної ввічливості пов’язано з установленням товариського стилю спілкування між комунікантами.
Прагнення мовця бути чемним вимагає від нього дотримання принципу ввічливості, що призводить до порушення ним постулатів мовленнєвого спілкування. Як наслідок, ПВ супроводжуються конфліктом між комунікативними принципами й положеннями принципу ввічливості.
Основними функціональними характеристиками ПВ в аналізованому типі дискурсу є використання ПВ для самореалізації автора художнього дискурсу та як засобу його впливу на читача.
Використовуючи ПВ, автор художнього твору, перш за все, прагне до самовираження і / або демонстрації свого розуміння реальної дійсності. Крім того, за допомогою ПВ автор має можливість оригінально оформити свої думки. Отже, ПВ використовуються автором художнього дискурсу для досягнення своєрідності, незвичайності формулювань.
Окрім самореалізації, автор художнього дискурсу може використовувати ПВ з метою здійснення впливу на читача. Висловлення із суперечливим значенням допомагають привернути увагу читача до певної ситуації. Читачі звертають увагу на висловлення з парадоксальним смислом, оскільки вони не відповідають очікуванням. За допомогою ПВ автор стимулює інтерпретацію художнього дискурсу читачем, підштовхує його до пошуків прихованого смислу. ПВ не тільки вказують на важливі ситуації у дискурсі; вони здатні активізувати інтерпретацію всього дискурсу, що сприяє розкриттю задуму художнього твору в цілому.
Автор художнього твору може використовувати ПВ з метою порушення загальноприйнятих стереотипів та не підлягаючих сумніву цінностей, існуючих у будь-якому суспільстві. Таким чином, нетрадиційні та абсурдні думки, виражені за допомогою ПВ, протиставляються конвенціональним судженням з метою вказати на застарілість, безпідставність або хибність традиційних поглядів. Отже, ПВ активізують мислення читача, сприяють переосмисленню загальноприйнятих істин, стереотипів, створюють ґрунт для множинності інтерпретацій висловлень та цілого твору, беруть участь у формуванні ефекту ошуканого очікування.
На тлі ПВ можуть виникати такі засоби виразності, як іронія та гіпербола, а також деякі стилістичні прийоми, як наприклад, порівняння, оксиморон, каламбур.
Як правило, ПВ у художньому дискурсі одночасно виконують кілька функцій, які підсилюють дію одна одної, сприяючи максимальному впливу на читача.
Результати роботи окреслюють шляхи подальшого лінгвістичного дослідження ПВ у ракурсі особливостей їхнього утворення й функціонування. Застосована у дослідженні методика реконструкції ментальних просторів ПВ відкриває перспективи подальших досліджень типів відношень між мовними одиницями, які використовуються для утворення різних класів ПВ у художньому дискурсі. Розгляд прагмалінгвістичних та лінгвокогнітивних особливостей ПВ у художньому дискурсі сприятиме розв’язанню питань формування й функціонування парадоксів в інших типах дискурсу, наприклад, медійному та політичному.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Минск: Литература, 1998. 1392 с.
2. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. Л.: Просвещение, 1981. 295 с.
3. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Серия литературы и языка. 1981. Т. 4, №4. С. 368-377.
4. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. Прагмалингвистика: Переводы. М.: Прогресс, 1985. С. 3-42.
5. Арутюнова Н.Д. Аномалии и язык // Вопросы языкознания. 1987. №3. С. 3-19.
6. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
7. Бацевич Ф.С. Прагматичні аномалії: спроба типології // Матеріали всеукраїнської наукової конференції Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності”. Львів: Літопис, 1999. С. 15-26.
8. Белехова Л.И. Историческая ретроспектива словесного поэтического образа как художественной категории // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки”, 1999. Вип. 11. С. 12-24.
9. Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі американської поезії): Монографія. Херсон: Айлант, 2002. 368 с.
10. Бєлова А.Д. Поняття стиль”, жанр”, дискурс”, текст” у сучасній лінгвістиці // Вісник Київського національного універстиету ім. Т.Шевченка, 2002. Вип. 32-33. Іноземна філологія. С. 11-14.
11. Бисмалиева М.К. О понятиях текст” и дискурс” // Филологические науки. 1999. №2. С. 78-85.
12. Богданов В.В. Семантика и прагматика предложения: Учебное пособие. Калинин, 1980. 156 с.
13. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика (курс лекций по английской филологии). Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р.Державина, 2000. 123 с.
14. Большой Энциклопедический словарь / Сост. А.М.Прохоров. М.: НИ Большая Росийская энциклопедия; СПб.: Норинт, 2000. 1456с.
15. Брудный А.С. Бессознательные компоненты процесса понимания // Бессознательное: природа, функции, методы исследования. Т. 3. Тбилиси: Мецниереба, 1978. С. 98-123.
16. Будагов Р.А. Язык и культура. Хрестоматия: В 3-х т. М.: Добросвет, 2002. Т. 3: Социолингвистика и стилистика. 160 с.
17. Вацлавик П., Бивин Дж., Джексон Д. Психология межличностных коммуникаций. СПб.: Речь, 2000. 300 с.
18. Вежбицкая А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. Прагмалингвистика: Переводы. М.: Прогресс, 1985. С.251-275.
19. Виноградов В.В. Стилистика, теория поэтической речи, поэтика. М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. 254 с.
20. Воробьева О.П. Лингвистические аспекты адресованности художественного текста. Дис. докт. филол. наук: 10.02.04. М., 1993. 382 с.
21. Воробьева О.П. Эмотивность художественного текста и читательская рефлексия // Язык и эмоции. Волгоград: Перемена, 1995. С. 240-246.
22. Гак В.Г. Эмоции и оценки в структуре высказывания и текста // Вестник Моск. гос. ун-та им. М.В.Ломоносова. Сер. 9. Филология. 1997. №3. С. 87-95.
23. Ганеев Б.Т. Семантика и прагматика парадоксальных высказываний (на материале английского языка): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Ленинград. гос. пед. ин-т им. А.И.Герцена. Л., 1988. 16 с.
24. Гладьо С.В. Эмотивность художественного текста: семантико-когнитивный аспект (на материале современной англоязычной прозы): Дис канд. филол. наук: 10.02.04. К., 2000. 223 с.
25. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. Прагмалингвистика: Переводы. М.: Прогресс, 1985. С. 276-302.
26. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. Прагмалингвистика: Переводы. М.: Прогресс, 1985. С. 217-237.
27. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1984. 398 с.
28. Ґадамер Ґ.-Ґ. Герменевтика и поетика: Переклад з нім. К.: Юніверс”, 2001. 288 с.
29. Дейк ван Т.А., Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 23. Когнитивные аспекты языка: Переводы. М.: Прогресс, 1988. С. 153-211.
30. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: Перевод с англ. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
31. Демьянков В.З. Прагматические основы интерпретации высказывания // Серия литературы и языка. 1981. Т. 40. №4. С.368-377.
32. Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопросы языкознания. 1994. №4. С. 17-33.
33. Демьянков В.З. Лингвистическая интерпретация текста: универсальные и национальные (идиоэтнические) стратегии // Язык и культура: Факты и ценности: К 70-летию Ю.С.Степанова / Отв. редакторы: Е.С.Кубрякова, Т.Е.Янко. М.: Языки славянской культуры, 2001. С. 309-323.
34. Долинин К.А. Стилистика французского языка. М.: Просвещение, 1987. 303 с.
35. Жаботинская С.А. Когнитивные и номинативные аспекты класса числительных (на материале современного английского языка). М.: ИЯ РАН, 1992. 216 с.
36. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки”, 1999. Вип. 11. С. 12-24.
37. Жаботинская С.А. Ономасиологические модели в свете современных школ когнитивной лингвистики // С любовью к языку. Сб. науч. трудов. Москва-Воронеж: ИЯ РАН, Воронежский ГУ, 2002. С. 115-123.
38. Жаботинская С.А. Теория номинации: когнитивный ракурс // Вестник МГЛУ. Лексика в разных типах дискурса. М.: МГЛУ, 2003. Вып. 478. С. 145-164.
39. Жигадло О.Ю. Комунікативно-функціональні особливості парадоксальних висловлювань в англомовному художньому дискурсі // Мова і культура. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2002. Вип. 5. Т. 3. Ч. 1. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. С. 140-143.
40. Жигадло О.Ю. Ознаки парадоксальних висловлювань у англомовному художньому дискурсі // Мова і культура. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2003. Вип. 6. Т. 4. Ч. 1. Художня література в контексті культури. С. 13-19.
41. Жигадло О.Ю. Реалізація основних принципів спілкування у парадоксальних висловлюваннях у художньому дискурсі // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія”. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. Т. 7, №1. С.143149.
42. Жигадло О.Ю. Застосування методу побудови мереж концептуальної інтеграції для аналізу та інтерпретації парадоксальних висловлювань у англомовному художньому дискурсі // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. Вип. 12. С. 77-83.
43. Завельская Д.А. Роль парадокса в творчестве В.Г.Короленко // Филологические науки. 1998. №2. С. 42-50.
44. Зенкин А.А. Новый подход к анализу проблемы парадоксов // Вопросы философии. 2000. №10. С. 79-90.
45. Игнатенко Л.Ю. Повтор в системе стратегий положительной вежливости (на материале английского языка) // Вісник Харківського національного універстиету ім. В.Н.Каразіна. Харків: Константа, 2002. Вип. 609. Проблеми перекладознавства, комунікативної та когнітивної лінгвістики. С. 152-154.
46. Изер В. Историко-функциональная текстовая модель литературы // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. 1997. №3. С. 118-143.
47. Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози: когнітивна та комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини ХХ століття): Дис. д-ра філол. наук: 10.02.05. К., 2003. 489 с.
48. Карасик В.И. Парадокс как эмоциональный текст // Язык и эмоции. Волгоград: Перемена, 1995. С. 161-169.
49. Кифер Ф. О роли прагматики в лингвистическом описании // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. Прагмалингвистика: Переводы. М.: Прогресс, 1985. С. 333-348.
50. Кобозева И.М. Прагмасемантическая аномальность высказывания и семантика модальных частиц // Логический анализ языка. Противоречивость и аномальность текста. М.: Наука, 1990. С. 194-203.
51. Коломійцева О.А. Навчальний посібник до спецкурсу Психолінгвістика”. К.: Видавничий центр КДЛУ, 1999. 131 с.
52. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. М.: Наука, 1975. 717 с.
53. Короткова Л.В. Семантико-когнитивный и функциональный аспекты текстовых аномалий в современной англоязычной художественной прозе: Дис канд. филол. наук: 10.02.04. К., 2001. 199 с.
54. Кочерган М.П. Стан і перспективи сучасного мовознавства // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія”. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2003. Т. 6, №1. С. 5-18.
55. Красных В.В. От концепта к тексту и обратно (к вопросу о психолингвистике текста) // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. 1998. №1. С. 53-70.
56. Крысин Л.П. Толковый словарь иноязычных слов. М.: Русский язык, 1998. 848 с.
57. Кубрякова Е.С. О номинативном компоненте речевой деятельности // Вопросы языкознания. 1984. №4. С. 13-22.
58. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. 158 с.
59. Кубрякова Е.С. Начальные этапы становления когнитивизма: лингвистика психология когнитивные науки // Вопросы языкознания. 1994. №4. С. 34-47.
60. Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине XX века (опыт парадигматического анализа) // Язык и наука конца ХХ века. М.: Ин-т языкознания РАН, 1995. С. 114-238.
61. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 387-415.
62. Левин С. Прагматическое отклонение высказывания // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 344-356.
63. Левицкий А.Э. Функциональные подходы к классификации единиц современного английского языка: Монография. К.: Вища школа, 1998. 362 с.
64. Леонтьев А.А. Восприятие текста как психологический процесс // Психолингвистическая и лингвистическая природа текста и особенности его восприятия. К.: Вища школа, 1979. С. 18-30.
65. Леськів А.З. Лінгвістичні особливості комічного відображення дійсності (на матеріалі американських романів чорного гумору”): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / Львівський держ. ун-т ім. І.Франко. Львів, 2005. 19 с.
66. Лещенко Л.В. Метафора рынка в свете теории концептуальной метафоры и теории концептуальной интеграции // Вісник Харківського національного універстиету ім. В.Н.Каразіна. Харків: Константа, 2003. №586. Лінгвістичні й дидактичні проблеми іншомовної комунікації. С. 125-129.
67. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста. Л.: Просвещение, 1972. 272 с.
68. Лотман Ю.М. Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ”, 2001. 704 с.
69. Лук А.Н. О чувстве юмора и остроумии. М.: Искусство, 1968. С.119-120.
70. Лукин В.А. Художественный текст: Основы лингвистической теории и элементы анализа. М.: Издательство Ось 89”, 1999. 192с.
71. Лукин В.А. Противоречие и согласие: языковые концепты, дискурсные стратегии, текстовые свойства // Вопросы языкознания. 2003. №4. С. 91-109.
72. Макушева С.П. О своеобразии сатиры драматургии Бернарда Шоу: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.05 / Львовский гос. универ-т им. И.Франка. Львов, 1967. 19 с.
73. Манякина Т.И. Языково-стилистическая характеристика жанра афоризмов (на материале немецкого языка): Дис канд. филол. наук: 10.02.04. К., 1981. 230 с.
74. Маріна О.С. Контрастивні тропи й фігури в американській поезії модернізму: лінгвокогнітивний аспект: Дис. канд. філол. наук: 10.02.04. К., 2004. 202 с.
75. Миллер Е.Н. Природа лексической и фразеологической антонимии. Саратов: Издательство Саратовского университета, 1990. 222 с.
76. Минский М. Остроумие и логика когнитивного бессознательного // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 23. Когнитивные аспекты языка: Переводы. М.: Прогресс, 1988. С. 281-309.
77. Миронова Н.Н. Оценочный дискурс: Проблемы семантического анализа // Известия АН. Серия литературы и языка. 1997. №4. С.52-59.
78. Морозова Е.И. Мыслекоммуникативный подход к изучению девиантных сообщений // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Харків: Константа, 2001. №537. Комунікативні та когнітивні проблеми дискурсу. С. 30-37.
79. Морозова И.И. Стратегии вежливости как способ редукции когнитивного диссонанса (на материале пьесс викторианской эпохи) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Харків: Константа, 2001. №537. Комунікативні та когнітивні проблеми дискурсу. С. 184-192.
80. Морякіна І.А. Мовна особистість у художній прозі Дж.Голсуорсі: лінгвокогнітивний та прагматичний аспекти (на матеріалі романів форсайтівського циклу): Дис канд. филол. наук: 10.02.04. К., 2005. 233 с.
81. Муслієнко О.В. Арабески” М.Хвильового як наративна стратегія абсурду // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія Філологія”. Харків: Константа, 2004. Вип. 627. С. 136-140.
82. Мыркин В.Я. Всегда ли языковая норма соотносится с языковой системой? // Филологические науки. 1998. №3. С. 22-30.
83. Некрасова Е.А. Приемы языковой изобразительности в стихотворных текстах // Поэтика и стилистика: 1988-1990. М.: Наука, 1991. С. 64-76.
84. Новая философская энциклопедия: В 4-х т. / Ин-т философии РАН, предс. научно-ред. совета В.С.Степин. Т. 1 М.: Мысль, 2000. 274с.
85. Новейший философский словарь / Сост. А.А.Грицанов. Мн.: Изд. В.Н.Скакун, 1998. 296 с.
86. Остин Дж.Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. Теория речевых актов: Переводы. М.: Прогресс, 1986. С. 22-129.
87. Павиленис Р.И. Проблема смысла: современный логико-философский анализ языка. М.: Мысль, 1983. 286 с.