Афанасьєва Ольга Миколаївна Прагматика ритуалізованої англомовної комунікації

Краткое описание

Афанасьєва Ольга Миколаївна, докторант кафедри германської філології та перекладу Інституту філології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Прагматика ритуалізованої англомовної комунікації». Шифр та назва спеціальності 10.02.04 германські мови. Спецрада Д26.001.11 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
АФАНАСЬЄВА ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА
УДК 811.11:811.111’22:316.77(410+73)](043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРАГМАТИКА РИТУАЛІЗОВАНОЇ АНГЛОМОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Спеціальність 10.02.04 – германські мови
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів має посилання на відповідне джерело
__________ О.М. Афанасьєва
Київ – 2021

ВСТУП
Проблеми, пов’язані з організацією та функціонуванням комунікації в
сучасному суспільстві, є наразі одним із пріоритетних актуальних напрямків
мовознавчих досліджень. У цій площині особливої значущості набувають розвідки,
метою яких є вивчення складних комунікативних явищ, встановлення її основних
характеристик та особливостей функціонування. До таких складних
комунікативних явищ слід віднести, передусім, ритуалізовані форми спілкування,
всебічне дослідження яких вимагає залучення міждисциплінарного підходу з
огляду на їх комплексний характер та багатовимірність.
Інтерес до наукового дослідження ритуалу виник наприкінці ХІХ ст., а друга
половина ХХ ст., особливо починаючи з 60-х рр., стала добою активного вивчення
ритуалу різними науками. Як зазначає К. Белл, дослідники у різних галузях знання
звернулися до ритуалу як до «вікна», через яке люди створюють і сприймають свій
світ. З погляду дослідниці, важко знайти інше більш фундаментальне поняття, яке
визначає базові проблеми культури, суспільства та релігії (Bell, 2009, р.3). Як
зазначає Р. Граймс, «дослідження ритуалу водночас користуються здобутками і
страждають від розмаїття підходів, представлених різними академічними
підрозділами і програмами, а саме психологією, політологією, релігієзнавством,
філософією, соціологією, антропологією, гендерними студіями, культурологією,
організаційними дослідженнями, теорією комунікації, мистецтвознавством»
(Grimes, 2014a, р. 41).
Вивчення ритуалу у різних його аспектах наразі привертає велику увагу
дослідників різних галузей знання, таких як: філософія, зокрема філософія релігії і
соціальна філософія (Е. Дженнінгз, К. Шілбрек, П. Коллінз, С. Лангер); теологія і
релігієзнавство (Р. Отто, Е. Л. Месколл, У. Т. Холмс, Е. Андерхілл, Дж. Сміт,
В. Скотт, Т. В. Холл, Р. Р. Кавена, С. Брендон, Ф. Стааль, Дж. Гуді, Й. Крейнат,
П. Буайє, Н. Смарт); етологія, соціальна біологія, порівняльні дослідження
людської культури і тваринного світу, еволюція людської культури від тваринної
(Дж. Хакслі, Л. Конрад, Н. Тінберген, Дж. Макманус, Т. Дікон, Д. Морріс,
23
Дж. Блест, І. Ейбл-Ейбесфельдт); етнографія, антропологія, зокрема культурна
антропологія та соціальна антропологія (К. Белл, Р. Л. Граймс, Й. Сноек,
Дж. Лафонтен, М. Мід, Р. Девіс-Флойд, М. Блох, Б. Капферер, К. Леві-Строс,
Б. Мейєрхоф, В. Тернер, В. Уорнер, Р. Фірт, С. Тамбіа, М. Дуглас, М. Глукмен,
М. Вілсон, Р. Раппапорт, К. Хамфрі, Дж. Лейдло); культурологія та
лінгвокультурологія (Дж. Фрезер, Р.А. Делаттр); соціологія (Е. Дюркгайм,
П. Бурдьє, І. Платвоет, Р. Коллінз, Р. Граймз, П. Лардельє, С. Тамбіа,
Дж. Теодорсон, А. Теодорсон, Р. Бокок); психологія, психіатрія та нейропсихологія
(Е. Еріксон, Дж. Робертс, Дж. Баррет, Ю. д’Аквілі, Е. Ньюберг); когнітивістика,
передусім когнітивна антропологія (Р. Маккоулі, Е. Т. Лоусон, П. Буайє,
К. Алкорта, Р. Сосіс та ін.); історіографія (Н. Еліас); археологія (Р. Бредлі, К.
Пауер, К. Найт); екологія (Дж. Еббінк, Р. Раппапорт); політологія (С. Льюкс, К.
Рівьєр); менеджмент, дослідження організаційної культури та реклами (Д. Рук, Д.
Кадар, Т. Шеффілд); туризму (К. Палмер); етика (Д. Крейг); педагогіка (П.
Макларен, Е. Еріксон); гендерні студії (Дж. Батлер); міфологія та міфопоетика (М.
Еліаде, В. Топоров, І. Давидов, О. Прилуцький); соціолінгвістика (В. Лабов,
Б. Бернстайн); комунікативістика, етнографія мовлення, конверсаційний аналіз (Е.
Ліч, Е. Гофман, Д. Гаймз, Е. Щеглофф, Дж. Сакс); прагмалінгвістика і
дискурсологія (Дж. Остін, Дж. Серль, Д. Шиффрін, Д. Таннен, С. Ервін-Тріп);
лінгвокогнітологія та крос-культурні дослідження (А. Вежбицька, К. Годдард);
медіативістика (Н. Коулдрі, А. Хеп); семіотика і дослідження перформансу
(Ю. Лотман, Г. Дебор, Дж. Алекзендер); фольклористика, дослідження звичаїв і
обрядів (М. Маєрчик, В. Борисенко, О. Тищенко, О. Боряк, О. Воропай, М. Баглай,
А. Дандес, Р. Дорсон, Д. Бен-Амос); мистецтвознавство (К. Смолл, К. Данкан, Р.
Бауман, П. Совін, М. Геннінг), спорт (А. Гуттман, К. Коллер, Ф. Брендл, Т. Кребб,
А. Браун, М. Баттерворт).
Останнім часом дослідження ритуалу (ritual studies) виокремилися в
незалежну міждисциплінарну галузь дослідження (Bell, 1992, р.XIV). У сучасній
науці відбувається становлення теорії ритуалу – ритологічних студій, у формуванні
якої особлива роль належить Р. Раппапорту, К. Белл, Р. Граймсу та ін. Крім того,
24
окреслюються дві основні тенденції у вивченні ритуалу – розробка теоретичних
засад та опис конкретних виявів і форм ритуалу (Abbink, 1995, p.164). Ці
напрацювання послужили теоретичною основою нашого дослідження разом із
мовознавчими розвідками в галузі лексико-семантичних, морфосинтаксичних
аспектів англійської мови в синхронії і діахронії.
Актуальність дослідження зумовлено потребою сучасного мовознавства у
поглибленому висвітленні сталих культурно маркованих форм комунікації, що
дозволяє вирішити актуальні питання лінгвоантропологічного спрямування, які
мають теоретичне і практичне значення для таких мовознавчих галузей, як теорія
комунікації, лінгвокультурологія, лінгвопрагматика, дискурсологія, у вивченні і
зіставлення окремих лінгвокультур, зокрема англомовних культур Великої
Британії і США.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну
роботу виконано на кафедрі германської філології та перекладу Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукової
теми, що розробляється на кафедрі, та є складовою частиною наукової теми
Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Мови та літератури народів світу: взаємодія і самобутність», затвердженої
Міністерством освіти і науки України (код 11 БФ 044-01). Тема дисертації
затверджена на вченій раді Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (протокол № 8 від 29 лютого 2016 року).
Метою дослідження є розробка лінгвопрагматичних засад концепції
ритуалізованих форм комунікації (РФК) шляхом виявлення та опису специфічних
прагмакомунікативних та семіодискурсивних ознак таких практик в англомовній
лінгвокультурі, а також розробка принципів і критеріїв дослідження, які
слугуватимуть основою для комплексного розгляду ритуалу як особливого виду
комунікативної діяльності, який поєднує праксисні, семіолінгвальні,
комунікативні, дискурсивні аспекти. Ця мета передбачає розв’язання низки
завдань, серед яких:
25
-критичний аналіз існуючих теорій і підходів до вивчення ритуалу у сучасних
суспільних, природничих і мовознавчих науках;
-визначення ритуалу, ритуалізації, РФК у мовознавчій перспективі;
-розробку критеріїв виокремлення одиниць дослідження та встановлення їх
типологічних ознак в англомовній комунікації;
-розробку критеріїв типологізації ритуалізованих практик та виокремлення їх
функціональних ознак в англомовній комунікації;
-виокремлення властивих їм прагматичних настанов;
-встановлення контекстних чинників виникнення та функціонування
ритуалізованих форм англомовної комунікації;
-встановлення ситуаційно зумовлених чинників варіативності вживання цих
форм;
-виокремлення комунікативної структури ритуалу;
-опис його структурно-семантичних особливостей в англомовній
комунікації;
-опис семіотичних форм ритуалізації;
-виокремлення культурно маркованих форм ритуалу в англомовній
комунікації.
Об’єктом дослідження обрано ритуалізовані форми комунікації в
англомовній лінгвокультурі Великої Британії і США.
Предметом дослідження є прагмакомунікативні, лінгвокультурологічні і
семіодискурсивні особливості ритуалізованих форм англомовної комунікації.
Джерельну базу роботи складають художні твори британських та
американських авторів, політичні промови британських та американських
очільників, публікації в медіа; твори інструктивного спрямування (етикети і
протоколи), кінострічки і телесеріали, мультимедійні інтернет ресурси.
Матеріал дослідження складає 20 660 сторінок друкованих текстів і 414
годин перегляду відеоресурсів.
Методи дослідження. Поставлена мета вимагає застосування комплексної
методики дослідження, яка включає як загальнонаукові, так і спеціальні методи.
26
Виходячи з аналізу здобутків сучасної мовознавчої науки та суміжних дисциплін
ми вважали доцільною розробку міждисциплінарного комплексного
поліпарадигмального підходу до вивчення такого складного явища, як РФК з
метою представлення їх цілісної концепції. Застосування загальнонаукових
методів спостереження, аналізу, синтезу та узагальнення дозволило виокремити
семіолінгвальні об’єкти, які підлягають ознаці ритуального та ритуалізованого,
сприяло визначенню основних типологічних ознак ритуалу та його виокремленню
на тлі інших комунікативних практик, формуванню поліпарадигмального підходу
до вивчення РФК. Метод моделювання дозволив представити узагальнену модель
ритуалізації та її основні складові. Були застосовані також спеціальні мовознавчі
методи: контекстуалізації для встановлення основних установчих та ситуативних
параметрів формування і функціонування РФК; лінгвокультурологічного аналізу
для виявлення етнокультурних домінант, які актуалізуються в ритуалізованій
взаємодії; лінгвопрагматичного аналізу, за допомогою якого було встановлено
основні прагматичні настанови, властиві РФК, та механізми і форми їх
вербалізації в англомовному ареалі Великої Британії і США; лінгвокогнітивного
аналізу для виявлення концептуальних домінанти ритуалізації; комунікативного
аналізу для встановлення і опису особливостей комунікативної організації
ритуалізованої взаємодії; семантичного аналізу для виокремлення різнорівневих
семантичних домінант ритуалізованої взаємодії; структурно-граматичного
аналізу для визначення особливостей мовного конструювання ритуалізованого
повідомлення; дискурсивного аналізу для для вивчення особливостей
дискурсивного представлення міфоритуальних компонентів комунікації;
порівняння для встановлення відмінності у функціонуванні ритуалізованих
комунікативних практик (РКП) в культурних ареалах Великої Британії і США;
семіотичного аналізу для виокремлення знаково-перформансних форматів
ритуалізованих форм комунікації.
Наукова новизна запропонованого дослідження полягає в тому, що вперше:
- було надано визначення поняттю РФК;
- запропоновано концепцію РФК;
27
- комунікативний ритуал було досліджено у сукупності його
соціокультурних, комунікативних, прагматичних, дискурсивних, семіолінгвальних
характеристик;
- було окреслено універсальні ознаки ритуалу та його лінгвокультурні
особливості на матеріалі англомовної комунікації Великої Британії і США;
- були визначені основні типи ритуалізованих англомовних комунікативних
практик та їх функції;
- було розроблено комплексну методику дослідження РФК, що уможливлює
їх цілісне представлення як складного мультимодального явища.
Положення, які виносяться на захист:
1. Ритуал є однією з основоположних форм розвитку і функціонування
людської культури, який бере свій початок у тваринному світі. Головні етологічні
характеристики ритуалу стали основою розвитку цього явища в людському
суспільстві. Ритуал виступає при цьому важливим чинником виникнення і розвитку
символічних систем і комунікативних форматів людської діяльності.
Культуротвірні засади ритуалу виявляються в тому, що в ритуалі формуються і
закріплюються основні концептуальні і праксисні культурні домінанти, які
складають основу життєдіяльності спільноти.
2. У широкій мовознавчій перспективі ритуал постає як складне
комунікативне мультимодальне явище, комплексний характер якого вимагає
розробки цілісної концепції, у якій представлено глибинну структурну єдність
основних універсальних характеристик ритуалу і варіативність культурно
визначених лінгвосеміотичних форм його функціонування, зокрема в
англомовному ареалі Великої Британії і США.
3. У запропонованій концепції ритуалу він розглядається як особливий тип
комунікації, якому належить визначальна роль в загальній системі комунікативних
практик, які, в свою чергу, є базисною складовою загально-діяльнісної організації
життя суспільства. Утворюючи соціально і культурно визначену систему,
комунікативні практики вирізняються різним ступенем ритуалізації, що можна
представити як континуум, на крайніх точках якого знаходяться, з одного боку,
28
рутинізовані, а з іншого високо ритуалізовані, церемоніальні формати комунікації.
Крім того, ритуал виявляє себе у сталих, фіксованих формах комунікації, з одного
боку, і як процес ритуалізації – з іншого.
4. Ритуал є системною семіотичною єдністю етнокультурно маркованих
контекстних, прагмакомунікативних, семіолінгвальних компонентів, яка має
виокремлений характер особливої комунікативної події. За своєю сутністю ритуал
є конструювально-моделювальним: він конструює реляційну мережу відносин з
довкіллям, соціумом, іншими особами, самим собою на основі моделей
прототипового зразка, які мають стабільну фіксовану основу, яка щоразу
актуалізується в конкретній комунікативній ситуації, набуваючи варіативних форм
в межах встановлених комунікативних, семіолінгвальних форматів та властивих їм
обмежень.
5. Ритуалізована комунікація засновується на інтерактивності особливого
роду, яка виражається в фіксації і валоризації: мети спілкування, контексту
взаємодії; комунікативної ситуації; типів комунікативних дій; статусу і функцій
комунікантів, смислового навантаження повідомлення. Специфіка ритуалізованої
взаємодії виявляється у кількох аспектах: праксисно-комунікативному,
лінгвопрагматичному, лінгвокультурологічному та семіодискурсивному.
6. У праксисно-комунікативному плані він може розглядатись як сукупність
і послідовність комунікативних дій, як комунікативна дія особливого типу, як
аспект дії, як тип поведінки, які мають ознаки виокремленості, обмеженості,
повторюваності і фіксації, що лежать в основі структурування ритуалізованої
комунікації як події. Прагматичні особливості РФК виходять із глибинної
настанови на актуалізацію норм і принципів соціальної взаємодії, гармонізувальнорегулятивну функцію ритуалу. Основою комунікативної будови ритуалізованих
практик є встановлення і регулювання основних ролей і функцій комунікативних
акторів, що виражається в особливих конфігураціях та розподілі акторіальної
агентивності. У добу новітніх технологій спостерігаються процеси формування
нових типів агентивності та (пере)розподілу акторіальних функцій в традиційних
та нових ритуалізованих форматах.
29
7. Основними лінгвокогнітивними особливостями освоєння і конструювання
світу в форматі ритуалу є властиві йому принципи сприйняття, вирізнення,
категоризації, наділення (властивостями, ознаками), надання значущості, які
формують глибинні семантичні (онтологічні) засади ритуалізованої взаємодії, такі
як час, простір, сила, рух, живе/неживе. Вони оприявлюються на наступному
лінгвокультурологічному рівні в етномаркованій системі уявлень і цінностей,
зокрема в опозиціях Я / Інший, сакральне / профанне, дозволене / заборонене, та
актуалізуються в конкретній комунікативній ситуації. Ця трирівнева смислова
будова ритуалізованого повідомлення виявляється як в лінгвальній складовій
ритуалу, так і в його нелінгвальних формах – поведінкових, предметних тощо. У
власне лінгвальному аспекті основними виразниками ритуалізованих смислів
виступають ідентифікувальна та агентивна категоризація і відповідні засоби
позначення, вираження конструювальних модусів модальними засобами.
8. Знакова сутність ритуалу в цілому та його окремих компонентів полягає в
їх полісеміотичній цілісності, мультимодальному вираженні прагмакомунітивних
настанов, смислового навантаження. Ритуал може розглядатись як знак певної
культури, суспільної практики, а окремий компонент ритуалу може стати знаком
цього ритуалу і відповідної культури чи суспільної практики. Знаковість ритуалу
виявляється у таких вимірах: тілесному, перформансному, артефактному. У
ритуалізованій англомовній комунікації відбувається символізація самої взаємодії
та її компонентів, що зумовлює «нетехнологічність» інформації, яка передається в
ході такої взаємодії.
9. Ритуалізована комунікація виходить з міфоритуальної єдності, а отже як
лінгвальна, так і нелінгвальні складові ритуалу можуть спиратися, реферувати до
тих чи інших міфологем, цілісних міфів чи відповідних уявлень. У сучасну добу
активні процеси міфоритуалізації відбуваються в суспільних практиках, у ЗМІ, в
галузі моди. Ритуалізовані практики англомовної комунікації включають власну
дискурсивну складову (наприклад, політична промова), а також метадискурсивні
аспекти наративізації та опису ритуалу в медіа, інструктивно-етикетних дискурсах.
30
10. Реалізовані в ритуалі культурні домінанти, його мета і функціональне
навантаження зумовлюють його типологічні різновиди, у яких конструюються
основні типи взаємодії людини, соціуму і довкілля. Типологізація ритуалізованих
форм англомовної комунікації засновується також на таких критеріях: за сферами
суспільного життя; за типом діяльності; за видом події; за ступенем поширення та
кількісними ознаками; за ступенем формалізації. Вважаємо доцільним виокремити
базову одиницю ритуальної взаємодії – ритуалему, яка є інтеракційним знаком,
який несе базове символічне навантаження і є елементарною одиницею ритуалу, а
також ритуалотвірний мовленнєвий акт. Ритуалеми можна поділити на кінетичні,
мовленнєві, предметні, зображальні. За функціональним спрямуванням, можна
виділити ритуалеми інтеракційні та ідентифікувальні. Вони можуть бути розділені
також на власне ритуалеми, які постійно несуть ритуальне навантаження, та
ритуалеми контекстно зумовлені.
Теоретичне значення дисертації полягає в розробці та обґрунтуванні
цілісної концепції РФК на матеріалі англомовної лінгвокультури, що є внеском до
теорії комунікації, лінгвопрагматики, дискурсології. Запропонована концепція
засновується на комплексному аналізі англомовних РФК, який включає опис та
визначення їх типів, структури, функцій, та прагмакомунікативних і
семіолінгвальних особливостей в різних суспільних сферах діяльності.
Практичне значення роботи визначено можливістю застосування її
положень, результатів і матеріалів у викладанні теоретичних і практичних курсів
теорії комунікації, лінгвокультурології, лінгвопрагматики, дискурсивного аналізу,
у практиці викладання англійської мови, у крос-культурних дослідженнях, а також
у науково-дослідній роботі студентів, здобувачів і аспірантів, при написанні
наукових праць, посібників і підручників.
Особистий внесок здобувача. Усі представлені в роботі наукові ідеї та
результати дослідження отримані одноосібно; публікації з теми дисертації
підготовлені й надруковані без співавторства
Апробація дослідження. Основні положення дисертації оприлюднено на 10
міжнародних конференціях: «Етнознакові функції культури: мова, література,
31
фольклор» (Київ, жовтень 2013); «Сучасна філологія: парадигми, напрямки,
проблеми» (Київ, жовтень 2014); «Сучасні дослідження з лінгвістики,
літературознавства і міжкультурної комунікації» (Івано-Франківськ, лютий 2015);
«Сучасна філологічна наука в міждисциплінарному контексті» (Київ, жовтень
2015); «Україна і сучасний світ: міжмовний та міжкультурний діалог» (Київ,
жовтень 2016), «Actual Problems of Science and Education” (Будапешт, січень
2017), «Мовнокультурна ідентичність у контексті філологічних студій» (Київ,
жовтень 2017), «Actual Problems of Science and Education APSE – 2018»
(Будапешт, січень 2018), «Національна ідентичність в мові і культурі» (Київ,
березень 2018), «Прикладні лінгвістичні дослідження в умовах міжкультурної
комунікації» (Острог, квітень 2018); та 3 всеукраїнських наукових читаннях за
участю молодих учених: «Дух нового часу у дзеркалі слова і тексту» ( Київ, квітень
2015); «Мова і література в глобальному і локальному медіапросторі» (Київ,
квітень 2016); «Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції та новаторство» (Київ,
квітень 2018).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 26 наукових статей і
тез доповідей загальним обсягом 17.45 д. а. (з них 17.45 д. а. належать особисто
автору): 24 наукові статті ( 16.9 д. а.), 2 з яких у зарубіжних фахових виданнях, які
входять до наукометричних баз даних Copernicus; 2 у вітчизняних фахових
виданнях, які входять до наукометричних баз даних Copernicus; 2 у зарубіжних
виданнях, та 2 тези доповідей у матеріалах конференцій.
Кандидатська дисертація на тему «Лінгвопрагматика сучасного
французького політологічного дискурсу» зі спеціальності 10.02.05 «Романські
мови» захищена у 2009 р. у Київському національному університеті імені Тараса
Шевченка. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не
використовувалися.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів,
висновків до них, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел
(1571 позиція), довідкової літератури (27 позицій), джерел ілюстративного
32
матеріалу (138 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 610 сторінок,
основний текст –437 сторінок.
У вступі обґрунтовується вибір проблематики дослідження, його
актуальність, новизна, теоретична і практична значущість, визначається мета та
основні завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, його матеріал.
Розділ 1 «Основні напрямки дослідження ритуалу в сучасній науці»
присвячено критичному аналізу концептуалізації ритуалу у сучасних науках –
філософії, соціальній філософії, соціології, філософії релігії, теології і
релігієзнавстві, етології, соціальній біології, етнографії, антропології, зокрема
культурній та соціальній антропології, культурології, психології, когнітивістиці,
передусім когнітивній антропології. Досліджено основні теоретичні положення
виокремлених у сучасному науковому полі ритуалістичних студій (Р. Раппапорт,
К. Белл, Р. Граймз та ін.). На основі проведеного аналізу представлено основні
визначення ритуалу у цих науках та окреслено головні типологічні ознаки ритуалу.
У Розділі 2 «Методологічні засади дослідження та розробки концепції
ритуалізованих форм комунікації в світлі сучасних мовознавчих підходів» на
основі аналізу здобутків сучасної лінгвістики розроблено методологію
дослідження ритуалу у мовознавчій перспективі та представлено авторську
концепцію РФК. До розробки цієї концепції та комплексної поліпарадигмальної
методології дослідження залучено теоретичні положення та методологічні підходи
сучасної лінгвоантропології та лінгвокультурології, соціолоігнвістики, зокрема
етнографії комунікації, етнометодології і конверсаційного аналізу, теорії
символічного інтеракціонізму Е. Гофмана, сучасної комунікативістики, передусім
теорії ввічливості, лінгвопрагматики, зокрема теорії мовленнєвих актів (МА).
Розділ 3 «Культуротвірні аспекти ритуалу: універсальне та
етноспецифічне» присвячено вивченню універсальних та специфічних ознак
ритуалу, а також виокремленню та опису його основних типів. У цьому розділі
розглянуто також лінгвокультурологічні особливості концептуалізації
ідентичнісних і поведінкових особливостей ритуалізації в англомовному ареалі
33
Великої Британії і США. Представлено розвиток процесів ритуалізації в
екоеволюційній перспективі на матеріалі аліментарних практик.
У Розділі 4 «Контекстні і комунікативні чинники ритуалізації»
розглядаються основні чинники, контексти та комунікативні ситуації ритуалізації.
Ритуал представлено як конструювальну практику, яка створює комунікативну
подію, на матеріалі аналізу церемонії коронації у Великій Британії та інавгурації
президента США. Досліджено також особливості ритуалу як церемонії / свята на
прикладі весільного обряду. Представлено медіадискусивну репрезентацію
ритуалізованої події, а також перформансний аспект ритуалу.
Розділ 5 «Ідентифікаційні та агентивні характеристики комунікативного
актора у ритуалізованих практиках» присвячено аналізу агентивних засад РКП,
представлених в аспекті загальних агентивних ознак, ідентифікувальних складових
ритуалізованої взаємодії. Досліджуються функції учасників ритуалізованої
комунікації як соціальних і комунікативних акторів. У цьому розділі представлено
також аналіз семіотичних засад агентивності в параметрах комунікативної
поведінки та її втілення в загальносеміотичному аспекті тілесності. Представлено
тенденції розвитку ритуалізації та її агентивного виміру в добу новітніх технологій.
У Розділі 6 «Модуси ритуалізації і проблеми формульності: ритуали
повсякденної взаємодії у лінгвопрагматичній перспективі» розглядаються
питання лінгвопрагматичної організації ритуалізованої комунікації, передусім
проблеми модальної та формульної організації ритуалізованої інтеракції.
Досліджуються ритуали повсякденної інтеракції, які вивчаються за критеріями
конструювальності або евентизації, за типом доступу до комунікативної ситуації,
за типом залучення учасників, за типом їх позиціонування в комунікативній
ситуації, за параметрами обміну, за метою інтеракції, за вибором комунікативних
стратегій і відповідних семіолінгвальних засобів. На цій основі виділено і
проаналізовано ритуали ідентифікаційно-інтродуктивні та регулювальні.
У загальних висновках представлено результати дослідження
ритуалізованих форм комунікації практик в англомовних лінгвокультурах Великої
Британії і США та їх універсальних характеристик в рамках запропонованої
34
концепції та комплексної методології аналізу. Означено також перспективи
подальшого дослідження РФК як універсального і лінгвокультурно специфічного
явища.
У додатках представлено ілюстративний матеріал та окремі аспекти
дослідження.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Дослідження ритуалу в сучасних природничих, гуманітарних, суспільних
науках показують багатогранність цього феномену, виокремлюючи його
етологічні, екологічні, культурні, соціальні, політичні, психокогнітивні,
комунікативні, семіотичні аспекти. Водночас відсутність системних досліджень
ритуалу у прагмакомунікативному плані зумовлює необхідність розробки
лінгвопрагматичних засад концепції ритуалізованих форм комунікації шляхом
виявлення та опису універсальних та специфічних ознак таких комунікативних
практик, зокрема в англомовній лінгвокультурі.
Ритуалізовані форми поведінки беруть свій початок в тваринному світі,
надалі розвиваючись і вдосконалюючись в людському суспільстві. До основних
загально етологічних засад виникнення і розвитку ритуалу як комунікації
відносимо формування і надсилання сигналу, тип інформації, її вартісність і
правдивість, демонстраційні дисплеї, виокремлення й абстрагування від конкретної
ситуації, повторюваність, закріплення, початки символізації. Ці характеристики
ритуалізованої поведінки знаходять свій вияв в етології людини і лежать в основі
розвитку людської символічної культури. Поява ритуалу і використання в його
рамках символів, артефактів свідчить про формування людської символічної
поведінки, яка надає смисл різним аспектам досвіду, комунікує абстрактні поняття
в культових практиках і повсякденному житті. Як необхідна складова культоворелігійних практик, ритуал є нерозривно пов’язаним з міфом, утворюючи з ним
міфоритуальну єдність.
У загальній полідисциплінарній перспективі ритуал постає як система дій,
якій надається статус події. Ритуал є явищем культури, яке має нетехнологічний
характер і протиставляється звичайному, неконтрольованому, повсякденному
плину життя. Він має особливий мовно-комунікативний вимір та властиві йому
психокогнітивні та афективно-емотивні складові. Ритуал виступає як засіб
посередництва у комунікації між природним, соціальним світами і світом
надприродних сил і істот. Він є базисною нормотвірною практикою, яка формує і
445
фіксує принципи суспільної організації і взаємодії та визначає форми контролю і
покарання за їх недотримання.
Для розробки цілісної концепції ритуалізованих форм комунікації було
виокремлено культуротвірну складову ритуалізованих практик, праксисні аспекти
ритуалізації, такі як агентивність та ідентифікувалні аспекти ритуалізованої
взаємодії, поведінковий і конструювальний виміри ритуалу. До основних положень
цієї концепції відносяться такі:
 Ритуал є системною семіотичною єдністю етнокультурно маркованих
контекстних, прагмакомунікативних, семіолінгвальних компонентів, яка
має виокремлений характер особливої комунікативної події.
 Ритуал є конструювально-моделювальним за своє сутністю. Він конструює
реляційну мережу відносин з довкіллям, соціумом на основі моделей
прототипового зразка, що мають стабільну фіксовану основу, яка щоразу
актуалізується в конкретній комунікативній ситуації, набуваючи
варіативних форм в межах встановлених комунікативних, семіолінгвальних
форматів та властивих їм обмежень.
 Ритуал є градуйованим явищем. З огляду на ступінь ритуалізованості
формується широкий комунікативний простір від урочистих церемоній,
святкувань різного типу до рутинізованих ритуалів повсякденного
спілкування (вітання, прощання, вибачення, подяка тощо).
 Ритуал виконує низку функцій культурного, соціального,
психокогнітивного, прагмакомунікативного планів, які зумовлено основним
гармонізувально-регулятивним спрямуванням ритуалу.
 Ритуал являє собою соціокомунікативну модель організації і
функціонування культури у взаємодії довкілля, суспільства і людини. Ця
модель має такі складові: культуротвірну, праксисну, соціальну,
конструювальну, прагмакомунікативну, когнітивну, семантичну,
семіотичну, дискурсивну.
446
Основними характеристиками англомовних ритуалізованих комунікативних
практик є: нетехнологічність, виокремленість, подієвість, повторюваність,
заданість комунікативних ролей, заданість часопросторових параметрів,
оприявлення та фіксованість смислів, дистрибуйована агентивність,
конструювальність, мультимодальність, (не)маркованість, а також встановлення,
засвідчення та негоціація основних акторіальних параметрів взаємодії.
Виокремлено базову одиницю ритуальної взаємодії – ритуалему, а також
ритуалотвірниий лінгвопрагматичний акт та його основні види. Аналіз
функціонального спрямування ритуалу в соціокомунікативній перспективі
дозволив виявити основні типи функцій ритуалу, до яких відносимо функції
соціальні, психологічні, когнітивні, прагмакомунікативні, семіодискурсивні. Крім
того класифікація ритуалів проводилася за такими суспільно-діяльнісними
критеріями, як сфера суспільного життя, тип діяльності, вид події, ступінь
поширення та кількісні ознаки, ступінь формалізації, технічні параметри.
Розвиток і функціонування ритуалізованих практик в екоеволюційній
перспективі представлено на прикладі аліментарних практик, що показало процеси
окультурення базових потреб життєдіяльності, сакралізацію різних складових
відповідних практик, формування і закріплення ролей і функцій учасників таких
ритуалізованих практик та відповідних норм (поведінкових моделей, харчових
моделей) і заборон (табуювання певних продуктів і страв, певних типів поведінки).
Аналіз ритуалу як події, а саме спеціально сконструйованого праксиснокомунікативного перформансу, дозволив виявити прагмакомунікативні,
семіотичні, дискурсивні особливості ритуалів церемоніального типу на прикладі
церемонії коронації Єлизавети ІІ та інавгурації президента США, церемонії і
святкуванні весілля. Було виявлено також дискурсивні і перформансні особливості
ритуалу, зокрема кореляції контекстних, прагмакомунікативних і семіолінгвальних
аспектів у політичному дискурсі, а також відповідні ритуалотвірні операції.
Медіаритуал представлено в його прагмакомунікативних аспектах, а сучасні медіа
– як осередок нових ритуалізованих практик в плані (ре)презентації суспільних
447
подій, формування референційних моделей та особливостей взаємодії
перформансної і дискурсивної складових.
Показано, що в ритуалі формується особлива структура комунікативних
відношень між акторами ритуалізованої інтеракції, зумовлена відповідними
типами агентивності, яка складає основу діяльнісних, поведінкових,
психокогнітивних інтеракційних матриць. У цьому плані було виділено цілісну
потенційну агентивність окремого актора інтеракції, актуалізовану та розподілену
в ході інтеракції агентивність, реляційну агентивність, сукупну агентивність, яка
складається з цих компонентів і визначає тип і цілеспрямування інтеракції.
Ролі і функції актора англомовної ритуалізованої інтеракції зумовлено
передусім ідентифікаційним виміром агентивності. Ритуалізовані практики
розглядаються в цьому аспекті як осередки формування ідентичнісних вимірів
особистості, таких як ритуалоємні можливості іменування і імені власного, акту та
термінів звертання, зокрема в ситуації знайомства та кореляціях свій / чужий.
Реляційний аспект взаємодії виявляться в семіотичному аспекті агентивності,
передусім у структурі комунікативної поведінки. У цьому плані визначаються
також тенденції до змін параметрів ідентичності та вимірів агентивності в добу
новітніх технологій. Ідентичність включається до нових соціокомунікативних
форматів, в рамках яких створюються нові осередки ритуалізації.
Ритуали повсякденної взаємодії розглядаються як комунікативні мікроподії,
які конструюють і структурують суспільні й особистісні відносини, починаючи з
базового рівня, та актуалізують модальні потенції мовної системи. Іншим виміром
цих інтеракцій є їх мовленнєво-актова будова. При цьому такі інтеракції набувають
чітко вираженого фіксованого, формульного характеру. Було виділено такі типи
ритуалізованих форм повсякденної англомовної комунікації: ритуали
ідентифікаційно-інтродуктивні (вітання, прощання, світська бесіда), дарування і
обміну (комплімент, похвала, критика, образа, побажання, директиви і реквестиви,
подяка і вибачення). Ритуали повсякденної взаємодії утворюють досить складну
системно структуровану мережу комунікативних практик, де виокремлюються
базові ритуали (мікро-події), такі як вітання, звертання, прощання, вибачення,
448
подяка, реквестиви, промісиви та відповідні ритуалеми, які часто формують
складні ритуали та є компонентами церемоніальних сценаріїв. Серед найбільш
навантажених ритуалізованими смислами в англомовній комунікації можна
виділити реквестиви (директиви), оптативи та переважно асертивні акти
компліментів і критики. Саме в цих випадках відбувається наділення акторів
певними властивостями й ознаками та їх негоціювання, передусім у відносинах
влади / солідарності.
В англомовному просторі спостерігаються також тенденції до
урізноманітнення відносно обмежених форм і формул ритуалізованої взаємодії
(зокрема, вітання), ресемантизації, певного спрощення і негоціації щодо форм
звертання з огляду на нові більш різноманітні умови і форми комунікації. Слід
відмітити також певне зростання ситуацій невизначеності та їх маркування, що
пов’язано з динамікою розвитку й урізноманітненням соціокомунікативних
відносин та послабленням приписової сили етикетних настанов, відповідних форм
контролю та санкцій, зняття суворо опозиційних відношень належного /
неналежного, пристойного / непристойного, ввічливості / неввічливості.
Національна специфіка ритуалізованої взаємодії у Великій Британії і США
виявляється в особливостях формування цілісного образу актора інтеракції,
розподілу агентивності, регулювання відносин з іншим та визначення іншості,
процесів сакралізації / десакралізації, референційних моделей. При цьому
референційні моделі постають у динаміці накладання і взаємодії різних їх форматів
– від універсальних моральних і релігійних приписів до національно-специфічних,
локальних, особистісних. Новітні технології, глобалізаційні процеси, нові
екологічні умови, зокрема епідеміологічні обмеження стають важливими
чинниками трансформацій ритуалізованих практик.
Перспективи подальших досліджень вбачаємо в поглибленому вивченні
окремих типів і форм ритуалізованої англомовної комунікації, їх функціонального
навантаження та лінгвопрагматичних особливостей, а також їх аналізу в
порівняльному плані.