ТВОРЧІСТЬ ПАУЛЯ ЦЕЛАНА ЯК ІНТЕРТЕКСТ : ТВОРЧЕСТВО Пауля Целана КАК интертекст

Краткое описание

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

Рихло Петро Васильович

УДК 821.112.2-1Целан09:82.091

ТВОРЧІСТЬ ПАУЛЯ ЦЕЛАНА ЯК ІНТЕРТЕКСТ

10.01.04 література зарубіжних країн
10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Чернівці - 2006

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1
Інтертекстуальність як втілення діалогічної парадиґми
в творчості Пауля Целана....................................................................15
1.1. Інтертекстуальна природа лірики Пауля Целана............................15
1.2. Поетика діалогу як спроба подолання духовної кризи доби.........33

РОЗДІЛ 2
Пауль Целан у контексті німецької літератури......................56
2.1. Німецька літературна традиція у творчості Пауля Целана............56
2.2. Целан і Гельдерлін.............................................................................71
2.3. Целан і Рільке.....................................................................................85
2.4. Целан і Тракль..................................................................................106
2.5. Целан і Кафка...................................................................................125

РОЗДІЛ 3
Творчість Пауля Целана в інтеркультурному контексті......................................................................................................146
3.1. Інтеркультурний дискурс Пауля Целана як діалог з "Іншим".....146
3.2. Румунський меридіан.......................................................................157
3.3. Целан і французька література........................................................187
3.4. Целан і російська література...........................................................246
3.5. Єврейський контекст........................................................................316

ВИСНОВКИ.......................................................................................................345

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................351

Вступ

Еволюція поетичної свідомості другої половини ХХ ст. знає чимало яскравих солярних спалахів і вулканічних вивержень ліричної субстанції. Але навіть на тлі цього невпинного пульсування поетичного космосу, безкінечних метаморфоз і модуляцій словесної матерії феномен творчості Пауля Целана (1920-1970) залишається на літературному небосхилі сліпучою кометою. Дану аксіологічну істину західне літературознавство почало засвоювати ще наприкінці 60-х років, проте дедалі очевиднішою ставала вона з плином часу, протягом тих десятиліть, які минули від дня його трагічної смерті. Бо й справді, жоден поет 20 століття не ставав ще об’єктом такого пристрасного прочитання, такого пильного вивчення й коментування, таких детальних інтерпретацій та експлікацій, як Пауль Целан. Вже за життя поета його творчість удостоювалася вельми високих і промовистих, хоча нерідко й неоднозначних, а часом і полярних оцінок. „Класик модернізму”, „таємний король німецької лірики”, „орфічний співець”, „поетичний маг”, „провидець, що загадково співає про останні речі буття” ось деякі типові характеристики творчості поета, запозичені з рецензій та літературних оглядів 50-60-х рр. Його лірику нерідко класифікували як темну, зашифровану, герметичну, що потребувала для свого розуміння щоразу "мінливих ключів" і відчутно виламувалася зі свого часу [317, c.642; 351, c.5-6; 395, c.7]. На подібні закиди розгублених читачів і роздратованих літературних критиків Целан зазвичай ввічливо відповідав: "Читайте! Потрібно лише читати, розуміння прийде само собою" [198, с.7].
Ця поетова порада залишається слушною, на наш погляд, і сьогодні. Проте для розуміння Целана потрібно читати не тільки його власні поезії, але й вірші десятків інших поетів, з якими він відчував себе внутрішньо спорідненим і образи, мотиви, формально-метричні особливості яких він нерідко запозичував, трансформуючи їх чи полемізуючи з ними; потрібно читати також праці філософів, істориків, культурологів, лінгвістів, психологів аж до спеціальних досліджень зі сфери ботаніки, геології, мінералогії, археології, астрономії, медицини тощо, які слугували йому вихідним матеріалом, звідки він черпав вислови, поняття, факти, терміни, моделі для своїх образних паралелей і ментальних структур. Все це входить до інтерпретаційного поля Целанової поезії й утворює її інтертекстуальний аспект, який можна вважати однією з основних характеристик цієї лірики, поза яким її повноцінне сприйняття загалом немислиме.
Поетичне новаторство Целана безсумнівне, особливо помітне воно в способі художнього мислення та в мовній площині. Це лірик, який, на думку російської поетеси й перекладачки О.Сєдакової, не знизив фатальної напруги модернізму й без вагань звертався до світу з буцімто вже неможливим гімнічним „О!”, який ще раз зробив основою своєї лірики біблійну пристрасть до дієслова [84, c.247-255], який створив негативну поетику мовчання, що відповідала реальності „віршів після Освєнціма”, і писав їх на його попелі [31, c.204]. Оголюючи слова до кристалічної структури, розчленовуючи їх на семантичні атоми, активізуючи архаїчні значення і продукуючи парадоксальні неологізми, вдаючись до еліптичних стягнень, анаграм, інверсій тощо, Целан дав нам нову поетичну метамову, значення якої повністю не осягнуте й донині. Безперечно, що такі радикальні методи аж ніяк не сприяли доступності Целанових віршів, але разом з тим вони заохочували до інтерпретації цієї поезії представників найрізноманітніших наукових галузей і створили унікальний інтердисциплінарний дискурс, який не має аналогів у літературознавчій науці останніх десятиліть. Важливе місце займають у ньому дослідження, присвячені різним аспектам інтертекстуальних зв’язків Целанової поезії з окремими авторами, національними літературами та культурними феноменами різних епох. Насамперед тут варто виділити праці таких зарубіжних дослідників, як Ж.Боллак [156-158], Т.Бук [167-172], Б.Бьошенштайн [141-151], Б.Відеман-Вольф [421-424], А.Ґельгаус [234-235], Дж.Ґуцу [253-254], Е.Ґюнцель [252], К.Іванович [274-277], Л.Кьолле [293-295], Ю.Леман [50;304], П.Майєр [323-324], Л.Ольшнер [337-338], О.Пьоґґелер [354-355], Дж.Фелстайнер [221], Ж.Фірґес [222-224], М.Шміц-Еманс [373-374], Й.Шульце [380] та багато інших. Радянські (російські) науковці загалом рідко зверталися до Целана, переважно в передмовах, оглядах та рецензіях (С.Апт [5], Б.Дубін [31], Є.Вітковський [17], Л.Ґінзбурґ [239], А.Ґуґнін [25-26], І.Ґуревич [27], Н.Мавлевич [52], Н.Павлова, О.Сєдакова [84-85], В.Топоров [91]), єдиний виняток тут становить кандидатська дисертація В.Никифорова „Поетика ранньої творчості П.Целана” (1989) [70]. Українське літературознавство стоїть сьогодні лише на порозі серйозного осмислення місця і ролі Целана в літературному процесі 20 ст., хоча окремі роботи таких вітчизняних дослідників, як М.Бєлорусець [10-11], А.Волков [18], Є.Волощук [19], Т.Гаврилів [21, 22, 24], Д.Наливайко [65], А.Науменко [69], М.Новикова [71], К.Сіґов [86], Е.Соловей [87], як і численні переклади Целана [98-113] свідчать про глибоку зацікавленість його творчістю і прагнення ввести її в контекст нашої культурної свідомості.
Однак проблема інтертекстуальності є не тільки стрижневою проблемою творчості цього поета вона належить до найдискусійніших проблем сучасного целанознавства, чим, великою мірою, і зумовлений вибір дослідницького вектора даної книги. Теорія інтертекстуальності, розроблена свого часу такими французькими постструктуралістами, як Р.Барт, М.Фуко, Ж.Дерріда, Ж.Женетт і насамперед Ю.Крістева, розглядається в дисертації у зв’язку з обґрунтованою М.Бахтіним і М.Бубером та втіленою в поезії О.Мандельштамом теорією діалогічності, що стала основою целанівської поетологічної концепції. Найчастіше цей діалог розгортається під знаком пам’яті про загиблих, тому структура поетичного мовлення Целана моделюється як безперервна розмова з жертвами Голокосту.
Поезія Целана акумулює в собі інтертекстуальні вкраплення у формі лексичних і образних запозичень, формальних паралелей, ремінісценцій, алюзій, прихованих і явних цитат, проте майже за кожним віршем поета стоїть конкретний імпульс як фактор літературної інтерактивності. Власне, й цитати сприймаються ним як фрагменти дійсності. Вмонтовані в інший текстовий корпус, вони піддаються своєрідній ревізії, випробовуються на придатність у новому контексті. В цьому сенсі целанівські вірші породжені самим життям, вони прив’язані до своїх дат і рефлектують ту чи іншу історичну, суспільну, літературну чи біографічну подію, тобто аж ніяк не можуть розглядатися в руслі "абсолютної" поезії на зразок естетичних гасел і поетичної практики С.Малларме. У своєму радіоесе про О.Мандельштама Целан стверджував: "Вірші це проекти буття: поет живе за їхніми законами" [180, c.81]
Безперечно, що Целан надто високо піднімає інтелектуальну планку, ставлячи до свого реципієнта неабиякі вимоги. Проте він чинить так не з примхи чи свідомого наміру, а тому, що такою була природа його поетичного таланту, породженого потребами часу. "Напевне, немає іншого поета 20 століття, який би у своїй словесній одержимості й у своїй фантастичній начитаності був настільки зобов’язаний світові книги й письма, як Пауль Целан. Життя, читання й поетична творчість зливаються в ньому воєдино з незнаною досі інтенсивністю й мовною потугою", зазначає німецька дослідниця У.Вернер [419, c.147]. Разом з тим зростаюча інтелектуальність поезії і сьогодні залишається загальною тенденцією епохи. Йдеться про те, що реальна дійсність, науково-технічний прогрес, форми суспільного й приватного буття у 20 ст. настільки ускладнилися, що вже не могли бути передані традиційними поетичними засобами й прийомами. За таких умов інтертекстуальність давала змогу гранично ущільнювати поетичну думку, поєднувати в тісному просторі вірша декілька семантичних чи образних пластів, відкривати сугестивні глибини підтексту, а головне конфронтувати між собою історію й сучасність, реальне й віртуальне, буденне й езотеричне, пам’ять і забуття, "я" і "ти", оскільки поезія є формою діалогу, втіленням полярності лише в такому зіткненні ліричних топосів можливо відтворити суперечливий образ епохи.
При вивченні інтертекстуальних зв’язків творчості Целана відкривається безмежний горизонт поетових зацікавлень і вражаючий діапазон його інтертекстуальних контактів як з німецькою літературою (поети німецького бароко, Новаліс, Айхендорф, Жан-Поль, Гельдерлін, Бюхнер, Гайне, Рільке, Ґеорґе, Тракль, Гофмансталь, Кафка), так і з низкою інших національних літератур, насамперед румунською, французькою, російською, англо-американською, а також із міфологічною та релігійно-містичною єврейською традицією. Левова частка цих контактів здійснювалася через поетичні переклади Целана, який тлумачив із семи мов і дав німецькому читачеві першокласні інтерпретації поезій В.Шекспіра, А.Рембо, П.Валері, Р.Шара, Ж.Сюперв’єля, А.Мішо, О.Блока, С.Єсеніна, О.Мандельштама, Дж.Унґаретті, Ф.Пессоа, Д.Рокеа та багатьох інших представників світової літератури. Вже сам перелік авторів, з якими Целан вступав у творчий діалог як поет, перекладач, есеїст, налічує не один десяток імен. З багатьма з них його пов’язували багатолітні особисті стосунки. Серед них зустрінемо не тільки відомих літераторів-сучасників (І.Бахман, М.-Л.Кашніц, Н.Закс, Г.М.Енценсберґер, А.Мішо, А. дю Буше, Ж.Дюпен, Ж.Дев), але й таких видатних філософів, культурологів, літературознавців, як М.Бубер, Т.Адорно, М.Гайдеґґер, М.Зусман, Г.Ґ.Ґадамер, П.Сонді, Г.Майєр, Е.Левінас, Ж.Дерріда, Е.Жабес, Ґ.Шолем та ін. Оминути ці контакти целанознавці, звісно, не могли.
Все вищезазначене, а також сам характер дослідження, орієнтований на якомога ширше охоплення інтертекстуальних зв’язків Целанової поезії з духовним світом багатьох епох і національних літератур, спонукають до необхідності відтворити цю багату поліфонію критичних голосів, передати ту інтелектуальну напругу, яка присутня в сучасному целанівському дискурсі. Цим зумовлена висока частотність наукових посилань, що покликані засвідчити автентичність контроверзійних дискусій з тої чи іншої целанознавчої проблеми. "Щоб бути на висоті виклику, який висуває лірика Целана, необхідно прийняти й той виклик, який пропонує вже існуюча критична полеміка з його творчістю: розмова про Целана не сміє опускатися нижче тих стандартів, які були досягнуті в процесі інтенсивного вивчення його творчості за останні сорок років", підкреслює австрійський германіст В.Шмідт-Денґлер [див.: 256, c.V].
Інтертекстуальність поезії Целана слід чітко відділяти від поняття літературних "впливів", яке межує з епігонським наслідуванням і абсолютно чуже його поетичному ґестусу. Сам Целан розумів будь-який літературний "вплив" не як підпорядкування авторитетові чи творчій манері іншого автора, а як суверенну і продуктивну зустріч з духовним світом улюблених поетів та філософів, як плідну дискусію з їхніми ідеями, образами, словесними формулами, ментальними парадигмами. Ці зустрічі майже завжди ставали для нього інтелектуальним та емоційним переживанням, яке накладалося на актуальний історичний момент чи біографічні колізії. З цього симбіозу й поставали потім його вірші, які були палімпсестами літературних традицій, суспільного ангажементу й особистого досвіду. Зустрічі з літературою, яку поет вважав другою дійсністю, давали йому імпульси для творчості і породжували креативний простір полеміки. Все "чуже" Целан адаптує у своїй поезії такою мірою, що воно входить у його плоть і кров, стає невід’ємною часткою його власного єства. Саме тому немає ніякого сенсу ганятися за привидами ілюзорних "впливів", оскільки загалом такий підхід здатний привести лише до констатації залежності й незаслуженої дискримінації наступника. Натомість необхідно, як вважає німецька дослідниця К.Іванович, "вказувати на контексти, в яких відбувається полеміка, контексти не тільки літературного, але й особистого та історичного характеру. Тексти інших авторів були лише точками опори й орієнтації для Целана, який мав свої власні ідеї та життєві враження і лише у такий спосіб міг перетворювати чуже у своє" [277, c.192]. В цьому відношенні інтертекстуальний характер творчості Целана можна розглядати як літературний метод, який став провісником постмодерного мислення, хоча поет ніколи не вживав цього терміну та й загалом був далекий від його основоположних концепцій. "Целан є останнім поетом модернізму, оскільки він занурює свої вірші у дискурсивний потік постмодернізму, не гублячи при цьому чіткої аукторіальної інтенції та інтроспективи, які є типовими для літературних творінь модернізму", зауважує з цього приводу У.Бер [128, c.32]. Власне кажучи, постмодерністом його можна вважати лише в тому сенсі, що він інтенсифікував і довів до крайньої межі певні риси модернізму. Проте продуктивнішим видається нам позиціювання творчості Целана як класичного репрезентанта пізнього модернізму, який стояв на порозі постмодерного способу осягнення дійсності і своїм методом концептуального синтезу торував шлях до його естетичної артикуляції. Це допомагає чіткіше збагнути сутність природи целанівської поезії й уникнути безплідних дискусій про літературні "впливи" як ознаку художньої вторинності чи фактор дестабілізації поетичної системи німецькомовного лірика.
Проблематичним при розгляді інтертекстуальних зв’язків може часом видаватися монографічне виокремлення того чи іншого поета як діалогічного партнера Целана, оскільки в більшості випадків тут ідеться про цілу сітку інтертекстуальних взаємозв’язків, нерідко справжній "колоквіум" у первинному значенні цього слова. Автор цілковито усвідомлює умовність такого підходу і вдається тут до принципу домінантності, часом лише побіжно окреслюючи або й відсікаючи інші "голоси" заради витримування "магістральної" лінії, хоча нерідко робить і попутні екскурси, щоб відтворити всю палітру наявних кореляцій, не порушуючи цілісності інтертекстуального корпусу Целанових віршів. Перевагою такого підходу є, зокрема, рельєфніше увиразнення об’єктивного значення того чи іншого автора для творчості Целана.
Важливим складником Целанового діалогу з культурними традиціями минулого та сучасним літературним процесом були його художні переклади, які часто демонструють не тільки специфічні художні рішення, але й інкорпорують у перекладені тексти риси власної поетики. Хоча автор і не ставив перед собою завдання детального аналізу перекладної спадщини Целана (це тема окремого дослідження), все ж оминути цієї проблематики він не міг. Отож целанівські переклади розглядаються в дисертації тою мірою, якою це необхідно для з’ясування інтертекстуальних та інтеркультурних аспектів творчості поета, хоча в багатьох випадках, поряд з методами компаративістики та герменевтики, використовується також методологія перекладознавчого аналізу й дається стисла характеристика особливостей тої чи іншої перекладацької інтерпретації.
Сьогодні для численних любителів поезії Целан належить до культових фігур, причому не тільки в країнах німецької мови, але й далеко поза їх межами, наприклад, у Франції, Італії, Голландії, США, Японії. Після виданого на початку 90-х рр. Б.Аллеманом та С.Райхертом п’ятитомного (а з публікацією ранніх поезій та віршів зі спадщини семитомного) зібрання творів [178; 181; 186-190] виникла ідея багатотомного історико-критичного видання, яке безпрецедентний випадок! здійснюється у німецькому видавництві "Suhrkamp Verlag" паралельно двома авторськими колективами у двох різних проектах (т.зв. "тюбінґенське" та "боннське" критичні видання). Починаючи з 1987 р., у гейдельберзькому видавництві "Carl Winter Universitätsverlag" за редакцією Г.М.Шпайєра виходить "Целанівський щорічник" ("Celan-Jahrbuch"), який налічує вже десять солідних томів. Так само паралельно в 1989 р. вийшли два целанівські бібліографічні покажчики К.Борер [155] та Дж.Ґленна [241], які містять декілька тисяч позицій (в 1998 р. Дж.Ґленн і Дж.Д.Тодд видали "Другу бібліографію", що охоплює 1989-1995 рр. [243]). Ці бібліографічні покажчики вражають не лише кількістю описаних у них джерел, але й розмахом різногалузевих праць, що наростають у геометричній прогресії. Лексичні конкорданси та індекси до лірики Целана дають змогу віднайти кожне використане поетом слово, встановити частотність його вживання і співвіднести його з іншими словами [333; 335]. В багатьох країнах світу існують товариства Пауля Целана, що вивчають і пропагують його поезію. Віденський "Інститут гуманітарних студій" заснував міжнародну Целанівську стипендію для перекладачів важливих творів гуманітарної та соціальної проблематики, які сприяють зближенню Сходу та Заходу. Кілька років тому творчість Целана було введено до програми загальноосвітніх шкіл України [19, c.309-320]. Проте навіть за такої неймовірно інтенсивної конфронтації з художнім світом багатьох національних літератур і досі відсутня узагальнююча праця, яка б розглядала поезію Целана у системній цілісності її літературних і загальнокультурних взаємозв’язків як глобальний інтертекст. Саме цією обставиною, як і зростаючим інтересом до феномену Целана в Україні, зумовлена актуальність даної дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація виконана як складова частина комплексної теми "Комунікативний потенціал літературного тексту в аспекті нових літературознавчих технологій" (шифр УДК 82-1/-9.09; 82:1, номер держреєстрації 0106U003632), яку розробляє колектив кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Мета дослідження розкриття інтертекстуальних зв’язків поезії П.Целана з естетичними феноменами, художніми течіями й окремими представниками німецького письменства та інших національних літератур, які відіграли помітну роль у її формуванні та художній артикуляції.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
обґрунтування інтертекстуального характеру творчості П.Целана у світлі існуючих концепцій і теорій;
виявлення діалогічної природи целанівської лірики;
аналіз генетичних, контактних і типологічних зв’язків творчості поета з художніми традиціями німецької та австрійської літератури;
висвітлення взаємин з румунською культурою та літературним процесом Румунії повоєнного часу;
розкриття інтертекстуальних зв’язків з культурним простором та літературою Франції;
висвітлення духовної спорідненості з російською поезією пореволюційної доби;
аналіз єврейського контексту поезії П.Целана.
Об’єктом дослідження є творчість П.Целана в широкому контексті літературних зв’язків і традицій, що розглядаються як чинники інтертекстуального діалогу поета з художніми феноменами світової культури.
Предметом дослідження слугують поетичні збірки, переклади, есеїстичні тексти й поетологічні промови П.Целана в їх взаємозв’язках з філософськими, релігійними, естетичними ідеями, а також творчістю окремих представників зарубіжної літератури й культури, дотичними до художнього світу поета.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в зарубіжному й вітчизняному літературознавстві творчість П.Целана розглядається як цілісний феномен крізь призму інтертекстуальності, котру можна вважати одним з її основоположних параметрів. В неймовірно багатій критичній літературі про поета існують розробки лише окремих аспектів даної проблеми і досі немає узагальнюючої праці, яка б досліджувала художню спадщину Целана в сукупності її глибинних інтертекстуальних зв’язків з багатьма естетичними явищами національної і світової культури. Структуровані як багатошарові асоціативні палімпсести, вірші Целана демонструють при такому підході свою діалогічну природу. В процесі виявлення тематичних, образних паралелей, інтертекстуальних запозичень, типологічних сходжень з філософськими й естетичними системами, художніми напрямами й течіями, творчістю багатьох зарубіжних авторів висвітлюються і прояснюються інтерпретаційні горизонти цієї лірики, відбувається „розкодування” затемнених місць, яке доводить, що її герметичність вдавана, ілюзорна і що вона тісно прив’язана до своїх біографічних, реально-історичних та культурологічних „дат”. Таким чином, пропонується нове прочитання целанівської лірики як насиченого надзвичайно щільними імплікаціями „метатексту”, нерозривно пов’язаного з глобальним простором світової культури.
Теоретико-методологічну основу дисертації становить системний підхід до творчості Целана, що розглядає її як концептуальний художній синтез. При цьому узагальнюються фундаментальні теоретичні та історико-літературні дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців. Базою для аналітичного прочитання целанівської поезії слугують біографічний, порівняльно-історичний, рецептивний, герменевтичний методи.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали, які лежать в основі дисертації, використовуються її автором у курсі сучасної німецької літератури та спецкурсі „Німецькомовна література Буковини”, що читаються у Чернівецькому національному університеті. Розроблена в дисертації оригінальна методика інтертекстуального аналізу поезії П.Целана може бути використана при розробці нових курсів зарубіжної літератури 20 ст. для вищої школи, у підготовці дипломних та дисертаційних робіт, при написанні підручників та в процесі викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах України.
Особистий внесок здобувача. Всі концептуальні ідеї й висновки дисертації належать її авторові. Будь-які форми використання досліджень інших науковців оформлені відповідними посиланнями.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено й схвалено на засіданні кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Результати дослідження викладалася й обговорювалася на численних наукових форумах: українсько-австрійському симпозіумі „Українська література в Австрії, австрійська в Україні” (Київ, 1993), міжнародній конференції пам’яті Д.Чижевського „Наука і культура між слов’янським і німецькомовним світами” (Київ, 1995), світовому славістичному конгресі „Єрусалим у слов’янській культурній та релігійній традиції” (Єрусалим, 1996), міжнародній конференції з австрійської літератури (Ріверсайд, США, 1997), міжнародній конференції „Пауль Целан і Чернівці” (Чернівці, 1998), міжнародному колоквіумі „Німецька література з Румунії” (Дрезден, 1999), міжнародному симпозіумі до 80-річчя П.Целана (Відень, 2000), українсько-баварській конференції германістів (Мюнхен, 2001), міжнародному симпозіумі до 100-річчя Р.Ауслендер (Марбах, ФРН, 2001), міжнародній конференції „Регіональні літератури” (Лінц, Австрія, 2001), міжнародному симпозіумі „Таємниця зустрічі” (Ґрац, Австрія, 2001), міжнародній конференції „Особливості розвитку німецькомовних літератур у 20 ст.” (Київ, 2002), науковій конференції „Українська рількеана” (Львів, 2004), літній школі германістів „Німецькі літератури 19-20 ст.” (Судак, 2004), міжнародному симпозіумі „Література з Чернівців” (Базель, Швейцарія, 2004), міжнародній конференції „Ґеорґ Тракль” (Львів, 2004), міжнародному симпозіумі „Новаліс і дух романтизму” (Київ, 2005), літній школі германістів „Німецькомовні літератури на зламі 20-21 ст.” (Судак, 2005), всеукраїнській конференції „Література в контексті кризової доби” (Чернівці, 2005) та ін. За матеріалами дисертації видано монографію, опубліковано понад 30 наукових статей.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (427 позицій). Обсяг роботи без списку літератури 350 стор., повний обсяг 388 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Творчість Пауля Целана, в основі якої лежить концепція перманентного поетичного діалогу з феноменами світової культури, являє собою неймовірно густе й широко розгалужене плетиво органічних зв’язків і кореспонденцій як з художніми світами окремих авторів, так і з міфологічними, релігійними, філософськими та літературними системами різних епох. По суті, вона утворює гігантський інтертекстуальний універсум, в якому рояться безліч голосів, що ведуть безкінечну розмову крізь простір і час, крізь геологічні нашарування й історичні пласти художніх ідей, образів і словесних брил. Вухо поета вловлює їх, мовби надчутлива антена, насамперед ті з них, що резонують з його особистими думками, настроями й відчуттями. У віршах Целана вони зливаються воєдино, переплавляються в нову художню якість, стають часткою його власного єства, невід’ємним складником його поетичної ідентичності.
Інтертекстуальність один із центральних параметрів поезії Целана, який визначає її субстанційну природу. Поет постійно жив у глобальному просторі світової культури, перебуваючи з ним у своєрідному осмотичному зв’язку. Йдеться не про т.зв. "літературні впливи", а про всякчасну присутність у його поезії духовного континууму, витвореного попередниками, який Целан трансформує до невпізнаваності, моделюючи цілком нову, автономну художню дійсність, "паралельний космос", утворений з шифрів, кодів і дат світової культури. Целанівські вірші знаменують собою "зустріч" ("повторну зустріч") з "іншим" (духовна сфера) або "зовсім Іншим" (трансцендентна сфера). Це моделювання "паралельного світу" з фрагментів і скалок духовного буття людства здійснюється за асоціативним принципом, шляхом семантичного, структурного й дискурсивного згущення поетичної мови ("коаґуляція", "інтертекстуальна інфільтрація"). Основними формами запозичень є цитата, епіграф, ремінісценція, парафраза, алюзія, стилізація, пастіш, контрафактура тощо, які Целан узагальнено називає "датами". "Дати" виконують для нього роль будівельного матеріалу, з якого відтак постають вигадливі структури й форми його віршів.
Поезія Целана реалізовує себе в діалозі, в живому спілкуванні з літературними традиціями й творчістю сучасників, у коінциденції або ж полеміці з ними, в сподіванні на правдиве, визвольне слово й відчаї через його неспроможність. Як і російський поет О.Мандельштам, Целан був переконаний в тому, що "немає лірики без діалогу". Свої поетологічні інтенції, виснувані з рецепції ідей німецько-єврейського філософа М.Бубера і прихованої полеміки з естетичними поглядами С.Малларме та Ґ.Бенна, поет висловив у кількох есеїстичних текстах, насамперед у Бременській та Бюхнерівській промовах, лейтмотивами яких стали постулати про діалогічну сутність поезії, що знайшли своє образне втілення у містких метафорах "пляшкової пошти" та "меридіану". Ключове значення для артикуляції поетологічної концепції Целана має також постать Ґ.Бюхнера, на основі творів якого він формулює своє розуміння правди в мистецтві і, зокрема, в поезії, щоб згодом прийти до усвідомлення необхідності "сірішої мови", суть якої полягає у змістовній концентрації, відмові від будь-яких елементів декоративності й граничній еліптичності поетичного вислову. Тільки така мова могла бути адекватною артикуляцією "поезії після Аушвіцу".
Найбільшим своїм скарбом єдиним, який уцілів після всіх трагедій і катастроф Целан вважав свою німецьку ("материнську") мову. Вона була для нього не просто робочим інструментом, а радше "домом буття" (М.Гайдеґґер). Тому саме з німецькою літературною традицією він почував себе найближче спорідненим, "всупереч усьому". Його поезія демонструє інтертекстуальні зв’язки з "Піснею про Нібелунґів", творчістю середньовічного німецького містика Майстра Екгарта, поетів німецького бароко (К.Кульман, П.Ґергардт), німецьких класиків Ґете і Гайне, проте ще тісніше вона пов’язана з романтичною та модерністською традицією (Новаліс, Айхендорф, Жан-Поль, Гельдерлін, Гофмансталь, Ґеорґе, Рільке, Тракль, Кафка).
Особливо переконливі інтертекстуальні контакти простежуються у Целана з поезією Ф.Гельдерліна, яка вабила його своїм візіонерським характером, новаторською асоціативною технікою і залишила в його творчості відчутні сліди ("Tübingen, Jänner"). Еліптичність образів, радикальність мовних трансформацій, поетична еволюція від декоративності до „сірішої” мови все це споріднює Целана з німецьким романтиком. Не менше захоплення викликала в нього поезія модернізму, яка відкрила для молодого покоління нові тематичні горизонти, якісно трансформувала структуру поетичного мислення. Творчість представників неоромантизму, символізму та експресіонізму спонукала поета до критичного переосмислення їхніх поетологічних інтенцій, пошуків нових форм естетичного вираження. Разом з тим їхні художні досягнення слугували йому відправною точкою, своєрідним трампліном для подальших експериментів. У Ґ.Тракля Целан запозичив його меланхолійний тон, характерні елементи міфопоетичної системи та специфічну Траклеву "метафізику барв", передусім багатство його кольорових епітетів. Близькість до Р.М.Рільке помітна в орієнтації на його тематику та стилістику, що було притаманним для ранніх віршів ("Umsonst malst du Herzen ans Fenster"). Натомість зріла поезія (зб. "Die Niemandsrose", "Atemwende") демонструє нам надвичайно глибоке прочитання й осмислення рільківських філософських, естетичних та поетологічних аспектів, зокрема уявлень про сенс буття і виміри трансцендентного, про роль митця і сутність мистецтва, про феномен часу й маніфестації Бога і, звичайно ж, про функції, завдання та форми реалізації мови. Ще ближче в екзистенційному сенсі стояв до Целана Ф.Кафка. Ранню творчість поета його наставник А.Марґул-Шпербер визначив свого часу як "єдиний ліричний пандан до творчості Кафки". Ще в бухарестський період Целан був посередником між румунськими сюрреалістами й австрійським письменником, здійснивши переклади чотирьох його притч румунською мовою. Присутність Кафки відчувається також у його власних румуномовних творах, у пізнішому намірі написати магістерську роботу про його творчість, у спробах ототожнення власної долі з долею Кафки. У целанівських віршах зустрінемо чимало ремінісценцій та алюзій з творів австрійського письменника ("Frankfurt, September"), який в останні роки життя поета був для нього найважливішим німецькомовним автором.
Надзвичайно інтенсивні контакти характеризують творчість Целана в інтеркультурному аспекті. Вже з дитинства, проведеного в багатонаціональній атмосфері Чернівців, поет був тісно пов’язаний з романським, германським, слов’янським та єврейським духовними світами. Згодом йому довелося жити в різних культурних ареалах, досконало пізнати їхні мови, традиції, звичаї. Інтеркультурний дискурс був для нього формою діалогу з „Іншим”, який реалізовувався через особисті й творчі стосунки, "вибіркову спорідненість", цитатні запозичення, парафрази й передусім переклади. Поет невтомно перекладав протягом усього свого творчого життя, його перекладацька спадщина складається з віршованих, прозових, драматичних, публіцистичних та есеїстичних текстів понад 40 авторів із семи мов (французька, російська, англійська/американська, румунська, італійська, португальська, іврит). Левову частку цих перекладів становлять поетичні інтерпретації. У процесі цієї діяльності, яку Целан називав "поромною службою" (Fergendienst), він виробив свої власні принципи й підходи до перекладацького мистецтва, які передбачали якомога адекватніше відтворення оригіналу через його "актуалізацію", себто акцентуацію тих моментів, котрі були суголосні з ідеями, думками й настроями його сучасників. Свої поетичні переклади поет нерідко ставив поряд з оригінальними віршами. Як у випадку з німецькою літературою, тут також наявні цілі пучки інтертекстуальних зв’язків, які засвідчують його діалог з чужомовними поетами, з інонаціональними культурами загалом.
Серед них варто виділити насамперед румунську культуру, з якою Целан був пов’язаний з дитинства через форми політичного й духовного життя в румунських Чернівцях (румуномовні освіта, преса, театр тощо), а в бухарестський період через контакти з румунськими літераторами (А.Філіппіде, Л.Блаґа, Т.Арґезі, М.Бануш, Й.Карайон, Н.Кассіан, П.Соломон, румунські сюрреалісти), звертання до румунського фольклору (дойна, заклинальні пісні) і, нарешті, через власні румуномовні твори (переклади, вірші, лірична проза).
Ще інтенсивнішими були Целанові контакти з французькою культурою. Поет провів у Франції половину свого життя, він знав і любив цю країну, вважався одним із найвідоміших перекладачів і популяризаторів французьких авторів у німецькому культурному просторі. Його лірика демонструє тісні інтертекстуальні взаємозв’язки, нерідко полемічного характеру, з поезією французького символізму. Так, наприклад, з Бодлером він розділяє дискурсивну природу модернізму як артикуляцію „шокового ефекту”, „абсолютну” поезію Малларме заперечує, виходячи з його ставлення до дійсності („Keine Sandkunst mehr), поетичні мотиви Верлена кардинально трансформує у їхню протилежність („Huhediblu), з Рембо полемізує своїм перекладом поеми „П’яний корабель” тощо. Такими ж радикальними методами позначений діалог Целана з творчістю П.Валері (переклад „Юної парки”), Ґ.Аполлінера (мотив Шіндерганнеса), П.Елюара („In memoriam Paul Eluard), Р.Шара („Argumentum e Silentio), А.Мішо („Die entzweite Denkmusik). Починаючи з 60-их рр., Целан брав активну участь у французькому літературному процесі, зокрема як член редколегії журналу „L’Éphémère, де він зблизився з такими французькими поетами, як А. дю Буше, Ж.Дюпен, Ж.Дев тощо.
Упродовж усього життя Целан жваво цікавився російською літературою, яка емоційно й психологічно була йому надзвичайно близькою. Її рецепцію можна поділити на три періоди чернівецький, бухарестський і паризький. Вже ранні німецькі (Єсєнін, Брюсов) та румунські (Лермонтов, Чехов) інтерпретації творів російських авторів вражали сучасників високим рівнем перекладацької майстерності. В період „афери Клер Ґолль” Целан немовби наново відкриває для себе російську поезію революційної доби (Блок, Єсєнін, Хлєбников, Мандельштам, Цвєтаєва) як щось інтимне й рідне. В житті і творчості О.Мандельштама він побачив типологічну паралель до своєї власної долі, з часом російський поет стає для нього ідентифікаційною фігурою. Целан присвятив Мандельштамові свою збірку „Die Niemandsrose, в ряді віршів („Eine Gauner- und Ganovenweise, „Mandorla, „Nachmittag mit Zirkus und Zitadelle, „Alles ist anders) він підкреслює свою близькість до нього, вдається до варіацій його імені та поетичних топосів. Із представників молодшого покоління російських поетів увагу Целана привертає насамперед Є.Євтушенко, знаменитий вірш якого „Бабий яр він блискуче переклав.
Надзвичайно важливим чинником, що суттєво вплинув на творчість Целана, був також єврейський елемент, присутність якого зумовлюється походженням і вихованням поета, його пошуками своєї національно-етнічної ідентичності. Хоча єврейські звичаї і ритуали були знані йому з дитинства, усвідомлення глибинного зв’язку з духовними традиціями єврейства приходить лише після трагічного досвіду Голокосту, який схиляє поета до роздумів над єврейською долею крізь призму онтологічних та містичних вимірів. Особливої ваги набуває ця проблематика у збірці „Die Niemandsrose, де містичні тенденції єврейської релігії втілені як художні парадигми єврейського буття, що тісно кореспондують з філософськими ідеями М.Бубера та кабалістичними експлікаціями Ґ.Шолома. Хасидичні уявлення про всеприсутність Бога поступово змінюються уявленнями про його тотальну відсутність („Tenebrae, „Psalm) або ж про його містичні перевтілення.
Виняткова чутливість Целана до художніх феноменів німецької та світової літератури, його відкритість до діалогу, здатність поета вбирати в себе імпульси й флюїди чужих культур забезпечили його творчості амплітуду інтертекстуальних та інтеркультурних зв’язків, яка за своїм розмахом не має собі рівних у європейській ліриці 20 ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреев Л.Г. Феномен Рембо // Рембо Артюр. Поэтические произведения в стихах и прозе. Сборник. М.: Радуга, 1988. На франц. яз. с параллельным русским текстом. С.5-45.
2. Андрухович Юрій. Чернівці Париж вічність // Потяг 76: Центральноєвропейський літературний часопис. 2002. № 1. С.11-16.
3. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За редакцією Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. 633 с.
4. Аполлинер Гийом. Стихи. Пер. М.П.Кудинова. Статья и примечания Н.И.Балашова. М.: Наука, 1967. 335 с.
5. Апт С. [Пауль Целан] // Иностранная литература. 1974. № 5. С.103-104.
6. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 608 с.
7. Ахматова А.А. Сочинения в двух томах / Составл. и подг. текста М.М.Кралина М.: Правда, 1990. Т.1. 448 с.
8. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов. писатель, 1963. 363 с.
9. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
10. Бєлорусець Марк. Мандельштам, Niemandsrose, псалом // Дух і літера. 1999. № 5-6. С. 93-102.
11. Белорусец Марк. Целан и Мандельштам: Диалоги // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.164-175 с.
12. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту / Ювілейне видання з нагоди тисячоліття християнства в Україні. К.: Видання емісійного товариства "Нове життя Україна", 1992.
13. Бретон Андре. Манифест сюрреализма // Называть вещи своими именами. Программные выступления мастеров западноевропейской литературы ХХ века / Сост., предисловие, общ. ред. Л.Г.Андреева. М.: Прогресс, 1986. С.40-73.
14. Брехт Бертольт. О литературе / Сост., пер. и прим. Е.Кацевой; вступ. ст. Е.Книпович. М.: Художественная литература, 1988. 527 с.
15. Валері Поль. Поезії / Упор., передмова та переклад з франц. М.Москаленка. К.: Юніверс, 2005. 248 с.
16. Великовский С.И. Поль Элюар. Вехи жизни и творчества // Поль Элюар. Стихи / Пер. М.Н.Ваксмахера; ст. и коммент. С.И.Великовского. М.: Наука, 1971. С.317-369.
17. Витковский Евгений. Предисловие // Из современной австрийской поэзии. Сборник: Т.Крамер, Г.Гупперт, Э.Фрид, П.Целан, И.Бахман / Сост. Л.Гинзбург. М.: Прогресс, 1975. С. 5-19.
18. Волков А.Р. Легенда про Ґолема в австро-німецькій літературі та її відгомони в Україні // Вікно в світ. 1998. № 2. С.105-116.
19. Волощук Є.В. Зарубіжна література. К.: Генеза, 2004. 463 с.
20. Волощук Е.В. Хроника странствий духа: Этюды о Франце Кафке. К.: Юніверс, 2001. 144 с.
21. Гаврилів Тимофій. Біліший попіл // Дух і Літера, 1999. № 5-6. С.138-146.
22. Гаврилів Тимофій. Ідентичність тексту: українські спроби прочитання Целяна // Критика. Рік VІІІ. Число 5 (79). Травень 2004. С.25-26.
23. Гаврилів Тимофій. Метафізика Траклевих барв // Ґеорґ Тракль. Твори: Просвіта, 1997. С.5-14.
24. Гаврилів Тимофій. Текст між культурами. Перекладознавчі студії. К.: Критика, 2005. 200 с.
25. Гугнин А.А. Пауль Целан // Пауль Целан. Стихотворения / Вольный перевод с нем. И.С.Гуревича. М.: Типография „Наука”. 2001. С.3-10.
26. Гугнин А.А. Пути западногерманской поэзии // История литературы ФРГ / Отв. ред. И.М.Фрадкин. М.: Наука, 1980. С.399-428 [о Целане С.405-410]
27. Гуревич И.С. От имени другого // Пауль Целан. Стихотворения / Вольный перевод с нем. И.С.Гуревича. М.: Типография „Наука”. 2001. С.11-41.
28. Данте Аліґ’єрі. Vita nova / Нове життя / Пер. з італ. за ред. Г.Кочура; післямова І.Драча; проз. текст переклав і примітки склав А.Перепадя. К.: Дніпро, 1965. 136 с.
29. Дмитриева-Айнгорн Марина. Русский мир Пауля Целана на фоне переписки с Эрихом Айнгорном // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.81-97.
30. Допплер Альфред. "Смертоносний гул вечорами повнить осінні ліси...": Галицькі вірші Ґеорґа Тракля // Українська література в Австрії, австрійська література в Україні. Матеріали міжнародного симпозіуму. К.: Брама ЛТД, 1994. С.49-55.
31. Дубин Борис. Встреча на берегу сердца // Иностранная литература. 2005. № 4. С.203-205.
32. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Чарльза Е.Вінквіста та Віктора Е.Тейлора / Пер. з англ. Віктор Шовкун. К.: Основи, 2003. 503 с.
33. Есенин С.А. Стихотворения и поэмы / Вступ. статья и прим. А.Л.Дымшица. Л.: Сов. писатель, 1956. 436 с. [Б-ка поэта. Большая серия]
34. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм. Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Харьков: Фолио; М.: АСТ, 2000. 256 с.
35. Затонский Д.В. Франц Кафка и проблемы модернизма. М: Высшая школа, 1972. 136 с.
36. Затонський Д.В. Цей дивний Франц Кафка. // Кафка Ф. Вибрані твори. Процес. Вирок. Перевтілення. Голодомайстер / Пер. з нім. П.Таращука, Є.Поповича. Упор. та прим. Є.Волощук. К.: Ґенеза, 2003. С.5-36.
37. Зогар. Пер. с англ. А.Блейз. С комментариями и пояснениями Дэниэла Мэтта. М.: Издательский дом "София", 2003. 208 с.
38. Золотое сечение. Австрийская поэзия ХIХ-ХХ веков в русских переводах. / Сост. В.В.Вебера и Д.С.Давлианидзе; предисл. А.В.Михайлова. М.: Радуга, 1988. На нем. яз. с параллельным русским текстом. 816 с.
39. Иванович Христина. «Все поэты жиды». Целановское прочтение стихов Марины Цветаевой // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.205-220.
40. Иванович Христина. Два периода сопереживания есенинской меланхолии // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.275-284.
41. Иванович Христина. "Поэту, человеку". Личная и поэтическая встреча Целана с Мандельштамом // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.98-116.
42. Иванович Христина. Языковые утопии Велимира Хлебникова // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.221-253.
43. Карельский А.В. Георг Бюхнер // Бюхнер Георг. Пьесы. Проза. Письма. М.: Искусство, 1972. С.3-70.
44. Карельский А.В. О лирике Рильке // Rilke R.M. Gedichte / Сост. и предисл. А.В.Карельского; комментарий Н.С.Литвинец. М.: Прогресс, 1981. На нем. языке. С.5-38.
45. Кафка Франц. Щоденники 1910-1923 / Упор. Макс Брод; з нім. Переклав Олекса Логвиненко. К.: Видавничий дім "Всесвіт", 2000. 415 с.
46. Квіт С.М. Основи герменевтики: Навч. посіб. К.: Вид дім "КМ Академія", 2003. 192 с.
47. Коптілов Віктор. Поезія музики і мовчання // Анрі Мішо. Внутрішній простір / Пер. з франц.; упорядкування О.Жупанського; передмова В.Коптілова. К.: Юніверс, 2001. С.5-10.
48. Лаку-Лабарт Филипп. Молитва: О стихотворении П.Целана "Псалом" // Иностранная литература. 1999. № 12. С.129-132.
49. Левинас Эманюэль. От существа к другому / Пер. с франц. Л.Жданко-Френкель // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания. / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.31-38.
50. Леман Юрген. "Язык обогащенный катастрофами". Целановский перевод "Двенадцати" Александра Блока // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.254-274.
51. Любомірскі Карл. Птах над палаючим лісом / Пер. з нім. Петра Рихла. Чернівці: Молодий буковинець, 1998. 104 с.
52. Мавлевич Н.С. Джазовая импровизация на тему псалма для философа и девяти переводчиков // Иностранная литература. 1999. № 12. С.122-123.
53. Малларме Стефан. Вірші та проза / Упор. та пер. з франц. Михайло Москаленко. Передмова Д.Наливайка. К.: Юніверс, 2001. 239 с.
54. Мандельштам О.Э. Сочинения в двух томах. Т.1: Стихотворения / Сост., подг. текста и коммент. П.Нерлера; вступ. статья С.Аверинцева. М: Худож. литература, 1990. 638 с.
55. Мандельштам О.Э. Сочинения в двух томах Т.2: Проза / Сост. и подг. текста С.Аверинцева и П.Нерлера; коммент. П.Нерлера. М: Худож. литература, 1990 464 с.
56. Марков Владимир. Пауль Целан и его переводы русских поэтов // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.117-122.
57. Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов / Пер. с франц. Н.Д.Андреева; под ред. А.А.Реформатского; предисловие В.А.Звегинцева. М.: Издательство иностранной литературы, 1960. 436 с.
58. Маяковский В.В. В.В.Хлебников // Собрание соч. в восьми тт. / Под ред. Л.В.Маяковский, В.В.Воронцова, А.И.Колоскова. Т.3 Стихотворения. Про это. Агитпоэмы. Очерки и статьи. Я сам. М.: Правда, 1968. С.415-429.
59. Мітосек Софія. Теорії літературних досліджень / Пер. з поль. Віктор Гуменюк. Сімферополь: Таврія, 2003. 408 с.
60. Мішо Анрі. Внутрішній простір / Упорядкування Олега Жупанського. Передмова В.Коптілова. К.: Юніверс, 2001. 336 с.
61. Моруа Андре. Поль Валери // Моруа А. Три Дюма. Литературные портреты. Кишинев: Картя молдованяскэ, 1976. С.564-581.
62. Найдич Лариса. Жизнь и творчество Пауля Целана // Пауль Целан. Материалы, исследования, воспоминания / Сост. Лариса Найдич. Т.1: Диалоги и переклички. Москва: Мосты культуры, 2004; Иерусалим: Гешарим, 5764. С.7-28.
63. Наливайко Д.С. Загадка Малларме // Малларме Стефан. Вірші та проза / Упор. та пер. з франц. Михайло Москаленко. К.: Юніверс, 2001. С.5-14.
64. Наливайко Д.С. Істина й таємниця мистецтва // Рільке Р.М. Думки про мистецтво і поезію / Упор., вступ. стаття та прим. Д.С.Наливайка. К.: Мистецтво, 1986. С.3-22.
65. Наливайко Д.С. Феномен австрійської поезії ХХ ст.. // Двадцять австрійських поетів ХХ сторіччя / Упоряд. О.Жупанський. К.: Юніверс, 1998. С.5-12.
66. Наливайко Д.С. Шарль Бодлер і його "Квіти зла" // Бодлер Ш. Поезії / Ред.-упор. М.Москаленко; автор вступ. слова Д.Павличко. К.: Дніпро, 1999. С.241-253.
67. Наливайко Д.С. Шарль Бодлер поет скорботи і протесту // Бодлер Ш. Поезії: Пер. з франц. / Післямова І.І.Карабутенка. К.: Дніпро, 1989. С.5-30.
68. Наливайко Д.С. Шляхами оновлення поезії // Гійом Аполлінер. Поезії / Пер. Миколи Лукаша; передмова та прим. Д.Наливайка. К.: Дніпро, 1984. С.5-38.
69. Науменко А.М. Одіссея перекладу, або Про шляхи до загубленої арфи затонулої поетичної Атлантиди // Нова філологія (Запоріжжя). 2003. № 1 (16). С. 173-211.
70. Никифоров В.Н. Поэтика раннего творчества П.Целана. Автореферат диссертации канд. филол. наук. М.: МГПИ, 1989. 15 с.
71. Новикова Марина. Контекст пам’яті // Всесвіт. 1978. № 6. С.175-180.
72. Павличко С.Д. Поезія Томаса Стерна Еліота // Еліот Т.С. Вибране / Упор., передмова та прим. Соломії Павличко. К.: Дніпро, 1990. С.3-35.
73. Павлова Н.С. Об одном стихотворении Пауля Целана и Осипе Мандельштаме // Павлова Н.С. Природа реальности в австрийской литературе. М.: Языки славянской культуры, 2005. С.298-311.
74. Пауль Целан і Чернівці. Матеріали Міжнародної наукової конференції 4-5 червня 1998 р. / Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича // Дух і Літера (Київ). 1999. № 5-6. С.6-170.
75. Пауль Целан / Пауль Анчель в Чернівцях. Текст Акселя Ґельгауза; пер. Петра Рихла / Paul Antschel / Paul Celan in Czernowitz. Bearbeitet von Axel Gellhaus [Marbacher Magazin. Sonderheft 90/2000] 160 S.
76. Постмодернизм. Энциклопедия / Сост. и науч. Редакторы А.А.Грицанов, М.А.Можейко. Минск: Интерпрессервис; Книжный дом, 2001. 1040 с.
77. Райнер Марія Рільке й Україна. Наукові студії про Райнера Марію Рільке. Переклади його творів. Вип. І / Відп. ред. Леся Кравченко. Дрогобич: Коло, 2003. 320 с.
78. Рихло П.В. Експресіоністський часопис "Der Nerv" у Чернівцях // Буковинський журнал. 2003. № 1. С.217-225.
79. Рихло Петро. Єрусалим у багатонаціональній поезії Буковини // Буковинський журнал. 1998. Ч.1. С.122-134.
80. Рихло П.В. Німецькомовна література Буковини та її сучасна українська рецепція // Питання літературознавства. Наук. зб. Вип. 10 (67). Чернівці: Рута, 2003. С.30-41.
81. Рільке Райнер Марія. Думки про мистецтво і поезію: Збірник / Упор., вступ. стаття та прим. Д.С.Наливайка. К.: Мистецтво, 1986. 293 с.
82. Рільке Райнер Марія. Поезії / Пер. Миколи Бажана; вступ. стаття та прим. Дмитра Наливайка. К.: Дніпро, 1974. 280 с.