СПЕЦИФІКА КОМУНІКАЦІЇ В ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА (на матеріалі сучасної німецькомовної прози) : Специфика КОММУНИКАЦИИ В ЛИТЕРАТУРЕ ДЛЯ ДЕТЕЙ И МОЛОДЕЖИ (на материале современной немецкоязычной прозы)

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ГНІДЕЦЬ УЛЯНА СВЯТОСЛАВІВНА

УДК 821.112.2.087.5:316.28(083)(043)

СПЕЦИФІКА КОМУНІКАЦІЇ
В ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА
(на матеріалі сучасної німецькомовної прози)

10.01.04 література зарубіжних країн

Дисертація
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Маценка Світлана Павлівна,
доцент кафедри світової літератури
Львівського національного університету імені Івана Франка

Львів - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП ... 4
РОЗДІЛ І.
ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА” В ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНОМУ, ІДЕЙНО-ТЕМАТИЧНОМУ ТА ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОМУ КОНТЕКСТАХ .14
1.1. Історико-літературний огляд німецької літератури для дітей та юнацтва. 14
1.2. Література для дітей та юнацтва: концептуалізація поняття, художня специфіка. . 26
1.2.1. Поняття класичності” в літературі для дітей та юнацтва. ... 35
1.2.2. Критерії класичності та їх аналіз в ідейно-тематичному контексті німецької літератури для дітей та юнацтва 70-х рр. ХХ ст. .... 40
1.3. Німецькомовна література для дітей та юнацтва в дзеркалі німецької критики. Інституційний підхід. .. 49
Висновки58

РОЗДІЛ ІІ.
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КОМУНІКАЦІЇ. ЛІТЕРАТУРНА КОМУНІКАЦІЯ I ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ В ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА . 60
2.1. Комунікація як інтердисциплінарна наука. ... 60
2.2. Комунікація як проблема літературознавства. ... 70
2.3. Комунікативні аспекти літератури для дітей та юнацтва в дискусійному полі німецької критики. .. 84
Висновки89

РОЗДІЛ ІІІ.
АНАЛІЗ КОМУНІКАТИВНОЇ ПАРАДИГМИ В НІМЕЦЬКОМОВНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА НА ПРИКЛАДІ РЕПРЕЗЕНТАТИВНИХ ТВОРІВ-КЛАСИКІВ 70-х рр. ХХ ст. . 91
3.1. Зміна комунікативної парадигми. Реформування літератури для дітей та юнацтва в 70-х рр. ХХ ст. . 93
3.1.1. Тенденції розвитку реалістичної німецькомовної літератури для дітей та юнацтва 70-х рр. ХХ ст. 94
3.1.1.1. Сірі та зелені поля” У.Вьольфель у контексті змін комунікативної парадигми в літературі для дітей та юнацтва. 94
3.1.1.2. Діалог поколінь у повісті П.Гертлінґа Бабуся” крізь призму оповідної структури. .. 105
3.1.2. Тенденції розвитку фантастичної німецькомовної літератури для дітей та юнацтва 70-х рр. ХХ ст. .. 112
3.1.2.1. Романтична інтерпретація образу дитини в казковій повісті О.Пройслера Маленький Водяник”. ... 114
3.1.2.1. Авторські інтенції та їхня реалізація в романі М.Енде Момо”. 121
3.1.2.2. Проблеми рецепції в німецькомовній літературі для дітей та юнацтва. Ідеальний реципієнт у творі Нескінченна історія” М.Енде. 129
3.2. Роль дорослого як оповідача і персонажа в структурі художнього твору для дітей та юнацтва. . 142
3.3. Значення тенденцій літератури 70-х рр. ХХ ст. для формування сучасної літератури для дітей та юнацтва. . 155
3.3.1. Особливості оповідної структури повісті для дітей Історія про Вільгельма Телля” Ю.Шубіґера (ретроспективне зображення дитинства). ... 159
Висновки..164

РОЗДІЛ ІV.
МОДЕЛЬ ЛІТЕРАТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ТВОРАХ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА . 167

ВИСНОВКИ . 189
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 201

ВСТУП

Актуальність дисертаційного дослідження.
Зміна культурно-історичної парадигми кінця ХХ століття з її світоглядною плюральністю, актуалізацією проблем ідентичності та комунікативною кризою, відображена в мистецтві й досліджена в наукових працях, відчутно виявляється також у творах, написаних для дітей та юнацтва. Особливе місце дитини у світі, специфіка її формування та світовідчуття, сприйняття та розуміння її дорослими, можливо, найкраще ілюструють те, яким є сучасний світ та його соціально-історичні та культурні реалії. Огляд художньої та критичної літератури минулого століття засвідчує постійно зростаючий інтерес до проблематики дитинства; значна кількість творів, зокрема в німецькомовній літературі, присвячена саме цій темі. Особливо велика увага до дитини й дитинства на зламі ХХ-ХХІ століть, коли сучасну культуру в цілому характеризують через категорію вичерпаності, посилює враження, що саме з майбутніми дорослими асоціюється вдосконалення світу. Цей інтерес характерний і для літературознавчих досліджень, провідною тенденцією яких є намагання окреслити й теоретично обґрунтувати літературу для дітей та юнацтва як особливу, відділивши її від так званої літератури для дорослих”. Актуальність (разом з тим і певна складність) даного дослідження полягає в дискусійності самого терміну література для дітей та юнацтва”, в необхідності залучення до її дослідження сучасних літературознавчих методологій, зокрема, теорій наративних та рецептивних студій, ідей структуралізму та постструктуралізму, які уможливлюють новий погляд на цю літературу, поглиблюють розуміння принципів та механізмів її творення та сприйняття.
Сьогодні в науці про літературу можна виділити окрему галузь досліджень, присвячену літературі для дітей та юнацтва. Німецькомовне літературознавство в цьому питанні не є винятком, оскільки демонструє посилений інтерес і відповідний рівень аналітичного опрацювання цієї комплексної проблеми. Історію німецької класичної літератури для дітей та юнацтва, поглиблення на сучасному етапі її філософсько-психологічного виміру, соціально-історичне та естетичне навантаження, особливості рецепції вивчають, зокрема, такі німецькі літературознавці, як К. Додерер, Б. Кюмелінґ, К. Емріх, Г.Вількендінґ, Г.-Г.Еверс, Б.Гурельман та багато інших.
На відміну від інтенсивного дослідження літератури для дітей та юнацтва в зарубіжному літературознавстві, її статус та стан вивченості в українській науці залишається недостатнім. Вагомий внесок у розгляд проблем літератури для дітей зробили Л. Скуратовська, О. Папуша, Е.Огар, Л. Оляндер, М. Славова. При цьому варто зазначити, що й у вітчизняних, і в зарубіжних (зокрема, німецьких) дослідженнях література для дітей та юнацтва розглядається як контекстуальне, соціальне, проблемно-виражене культурне явище міждисциплінарного характеру.
Особливо вагомими для України є політичні та соціокультурні чинники, які зумовлюють загальну літературну ситуацію в країні, в тому числі впливають і на розвиток літератури для дітей та юнацтва. На жаль, передусім із соціально-економічних причин відбулися падіння купівельної спроможності донедавна найбільш активних покупців-читачів при одночасному подорожчанні видавничої продукції, девальвація традиційних духовних цінностей, втрата колишньої привабливості іміджу людини читаючої”, стверджує сучасний український аналітик Емілія Огар [49]. Але існує також інша думка, яку висловила Дарія Іваницька, львівський бібліотекознавець, про те, що стан дитячої літератури зараз є набагато кращий, ніж був колись, сучасні діти мають більше можливостей читати цікаву, дійсно дитячу літературу, і вітчизняну, і зарубіжну. Дитяча література перестала бути політично заанґажованою, і це найбільше досягнення сучасного українського книговидання. В ній менше фальші, надуманості, в дитячій літературі з’явилися нові українські автори, українською мовою перекладено багато відомих і улюблених дітьми книг російських та зарубіжних авторів” [23]. Ці позиції виявляють різні підходи до проблем дитячої книги в Україні і, відповідно, ставлять акценти на різні аспекти розвитку даної галузі. Дослідження українських літературознавців дозволяють конкретизувати реальний розвиток вітчизняної літератури для дітей та юнацтва в наступних напрямах:
1. Перевидання творів, написаних давно, в інших історичних реаліях.
2. Випуск вітчизняної літератури для дітей та юнацтва, видань художнього характеру, серед яких, звичайно, і казки.
3. Переклади книжок класиків літератури для дітей та юнацтва.
4. Наприкінці 90-х рр. поява нових українських авторів дитячої книжки, які друкують свої твори на сторінках дитячих журналів Соняшник” та Барвінок”. (Провідними українськими письменниками для дітей сьогодні, вважають критики, є Всеволод Нестайко «Тореадори з Васюківки», Леся Вороніна Суперагент 000”, Ірен Роздобудько Подорож в середину скляної кульки”, Леся Мовчун Розшукується півень, або злочини зухвалої подушки” та ін.).
5. За останні роки значне збільшення кількості видавництв, серед яких професійністю, високою якістю змісту і товарної” форми виділяються АБАБАГАЛАМАГА”, видавництво Старого Лева” та Кашалот”.
6. Дедалі частіше літературознавці, психологи, педагоги, видавці й бібліотекарі виявляють інтерес до літератури для дітей та юнацтва й намагаються окреслити, теоретично обґрунтувати її як особливу, відділити її від так званої літератури для дорослих”.
Логічним продовженням вищезазначеного є прагнення створити теоретичне підґрунтя для подальшого піднесення літератури для дітей та юнацтва і, взявши за взірець багату традиціями та новаціями, високого рівня розвитку німецькомовну літературу, окреслити певну літературну комунікативну багатофункціональну модель, придатну зокрема й для поглибленого розуміння літератури для дітей та юнацтва в Україні. При цьому комунікацію” розуміють як процес співтворчості автора та реципієнта у будь-яких просторово-часових вимірах, коли між ними спрацьовує сподіваний горизонт очікування”, формується ефективне комунікативне поле при збереженні кожного його елемента [39, 512]. І як далі наголошено в Літературознавчій енциклопедії”: Діалог та комунікацію вважають базовими поняттями життєдіяльності людини, інформаційного обміну в технічно обладнаних системах, інтелектуальних процесах, у стосунках між людьми, у віднаходженні Я в Іншому. Такі тенденції захопили і літературу, комунікативне поле якої може бути освоєне в різних аспектах. У ній слід враховувати ініціативу письменника, наявність соціального замовлення, що позначається на творі, його внутрішній текстовій організації своєрідному проекті порозуміння між двома сторонами спілкування в художній дійсності (між автором та читачем, які мають експліцитні та імпліцитні характеристики), мотивами та цілями такого взаємозв’язку” [39, 512]. На цьому тлі дослідження літератури для дітей та юнацтва, обґрунтування її, з одного боку, як окремого самобутнього літературного явища (конкретизація термінологічного апарату, виділення поняття класичності’ літератури для дітей та юнацтва, огляд історії літератури для дітей та юнацтва й акцентування на ХХ столітті як періоді, який продемонстрував специфічні для цієї літератури тенденції, напрями та жанри, а також підготував ґрунт для зміни парадигми в 70-х рр.), а з іншого боку, передусім завдяки вибраному комунікативному аспекту її розгляд у широкому філософському, ідейному, літературознавчому контекстах, видається вагомим внеском у розвиток літератури для дітей та юнацтва взагалі, а також у закладання основ подальшого інтенсивного розгортання цієї галузі літературознавства в Україні. Те, що йдеться про німецькомовну літературу останніх десятиріч ХХ ст., яка лише поступово стає предметом системного вивчення німецькою критикою, може стати приводом до аналогій з українською дитячою літературою та виділення своєрідних національних літературних явищ в історії літератури для дітей та юнацтва.
Актуальність дослідження не в останню чергу обумовлена також відсутністю українських перекладів видатних творів німецькомовної літератури для дітей та юнацтва, намаганням привернути увагу українських перекладачів до тих класичних творів, які є програмними в навчальних закладах різних країн Європи.
Зв’язок роботи з планами наукових досліджень. Тема дисертації відповідає провідному напряму наукових досліджень кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка дослідження закономірностей розвитку світової та античної літератур (№ держреєстрації: 0105U004921).
Об’єктом дослідження є процес комунікації в художніх творах для дітей та юнацтва, особливості якого дозволяють з’ясувати та уточнити поняття література для дітей та юнацтва”. Комунікативний вимір уможливлює також відстеження тих змін, які відбулися в її розвитку впродовж ХХ століття.
Предметом дисертаційного дослідження обрано твори провідних німецькомовних письменників для дітей та юнацтва останньої третини ХХ початку ХХІ ст.: Сірі та зелені поля” (1970) У.Вьольфель; Момо” (1973) М. Енде; Бабуся” (1975) П. Гертлінґа; Нескінченна історія” (1979) М. Енде; Історія про Вільгельма Телля” (2003) Ю.Шубіґера. З метою контекстуального розширення аналізу і відстеження традиції залучено також наступні твори: Еміль та детективи” (1928), Крихта й Антон” (1931) Е. Кестнера; Маленький Водяник” (1956), Маленька Відьмочка” (1957) О. Пройслера, Червоний дракон та щасливі діти” (1959) У. Вьольфель; Дитячі історії” (1969) П.Бікселя; Крабат” (1971) О.Пройслера; Ми освистали огіркового короля” (1972) К.Ньостлінґер; Конрад, або хлопчик з консервної банки” (1975) К.Ньостлінґер; Вампірятко” (1979) Р. Велш, Гіркий шоколад” (1980) М.Преслер; Якоб за блакитними дверима” (1983) П.Гертлінґа; Я такий крутий!” (1992) К.Боє, Як світ був ще молодим” (1995) Ю.Шубіґера; Пес із золотим серцем” (1998) Ю.Ріхтер; Діда, або чужа дитина” (2002) Р.Велш та інші всесвітньо відомі й репрезентативні твори для дітей та юнацтва, написані німецькою мовою. Вибір такого широкого матеріалу дає можливість зробити висновки про тематичну, жанрову, і, що особливо важливо, наративну еволюцію літератури для дітей та юнацтва.
Мету дослідження можна визначити як наукове осмислення та обґрунтування зміни комунікативної парадигми в сучасній літературі для дітей та юнацтва на матеріалі німецькомовних творів останніх десятиліть ХХ початку ХХІ ст.
Відповідно до мети поставлено наступні завдання:
- з’ясування статусу літератури для дітей та юнацтва в сучасній критичній думці, аналіз дискусій навколо цього поняття; першочергово аналіз основних положень і полемік з приводу літератури для дітей та юнацтва в німецькому літературознавстві останніх десятиліть;
- огляд загальних закономірностей та основних тенденцій розвитку німецької дитячої прози другої половини ХХ ст.;
- окреслення наратологічної комунікативної моделі художніх творів;
- конструювання моделі літературної комунікації в літературі для дітей та юнацтва;
- дослідження наративних інстанцій (автора, оповідача, реципієнта) та оповідних стратегій на прикладі обраних творів німецькомовної літератури;
- розкриття найсуттєвіших закономірностей i трансформацій, що відбулися в сучасній німецькомовній прозі для дітей та юнацтва.
Методологічну основу роботи складає низка сучасних методів дослідження літературного тексту, які застосовувалися відповідно до конкретних завдань. Аналіз літературної комунікації у німецькомовних творах для дітей та юнацтва проводиться із залученням комплексу наратологічного, структуралістського, рецептивного методів, представлених у працях Р.Якобсона, Р.Барта, Ю.Лотмана, В. Шміда, С. Четмена, У. Еко, К. Карманн, Г.Г.Еверса, І.Салліван, Дж.Штефенса, М.Ніколаєвої та ін. З огляду на те, що поняття комунікація” виходить за межі гуманітарних наук, дослідження літературної комунікації в літературі для дітей та юнацтва передбачає залучення методів загальної теорії комунікації з метою якомога повнішого опису комунікативного механізму. Дане дослідження, отже, передбачає розробку літературознавчого аспекту цього позагуманітарного поняття. Аналіз культурно-історичного контексту проводиться з використанням елементів культурно-критичного та історико-типологічного методів. Врахування полемік навколо визначення поняття література для дітей та юнацтва” зумовило звернення до теоретичних робіт з цього питання, насамперед, німецьких та українських учених К.Додерера, М. Дарендорфа, К.Ґанзеля, Г.Гаса, Г.Гайдтмана, Б.Кюммерлінґ, Б. Гурельман, М. Люп, К. Ріхтер, О.Папуші, Е.Огар, М. Славової.
Теоретична цінність роботи пов’язана з тим, що сьогодні механізми літературної комунікації залишаються недостатньо вивченими, хоча й видаються особливо важливими в їх різних функціях. Літературно-комунікативний ракурс дослідження дозволяє об’єднати в єдине проблемне коло питання, пов’язані з особливостями розвитку сучасної німецькомовної літератури для дітей та юнацтва. Вихідний теоретичний пункт дослідження: процес комунікації в літературі для дітей та юнацтва відрізняється від інших видів літературної комунікації вже тим, що містить у собі послання із специфічним адресуванням, а саме до дітей та юнацтва, що є видовою ознакою цієї літератури. Відтак у роботі використано поняття література для дітей та юнацтва” великою мірою для наголошення того факту, що йдеться про літературу, створену дорослими” письменниками для дитячої та юнацької цільової аудиторії, що й зумовлює її художню специфіку. Літературу для дітей та юнацтва розглядають як самостійне самобутнє художнє явище загального літературного процесу, як наслідок наголошено й на тому, що й її дослідження має свою специфіку.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає ще й у тому, що в роботі вперше в українському літературознавстві виокремлено німецькомовну літературу для дітей та юнацтва останніх десятиліть і показано її системні особливості, які вирізняють її як особливе літературне явище. Новим також виступає її аналіз з погляду процесу літературної комунікації в художньому творі. В роботі вперше обґрунтовано комунікативну модель для творів у літературі для дітей та юнацтва методом поєднання зовнішньо-текстового та внутрішньо-текстового комунікативного структурування. Виведення структурної моделі внутрішньо-текстової комунікації у творах, адресованих дітям та юнацтву, покликане доповнити розвідки з наративної типології.
Отже, комунікативна модель унаочнює специфіку процесу літературної комунікації в творах для дітей та юнацтва, уможливлює аналіз їх художніх особливостей, зокрема оповідної структури, а також сприяє розумінню ментальності сучасної дитини, відтворенню в актуальний період ставлення дорослих до дітей, які, за визнанням старших, відіграють у сучасному житті особливу роль.
Практична цінність дослідження. Пропонована робота дозволить активізувати в Україні дитячі студії, а також увести до курсів лекцій з історії німецької літератури ХХ ст. її важливу складову німецьку літературу для дітей та юнацтва. Результати дослідження можуть сприяти новому науковому розвитку і в галузі історії, і в галузі теорії літератури. Матеріали дисертації можна використовувати в курсах лекцій зі світової літератури, на їх основі можна розробити спецкурс, присвячений проблемам сучасної літератури для дітей та юнацтва.
Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорені на засіданнях кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, опубліковані в наукових статтях та викладені у виступах на міжнародних конференціях: VII Міжнародна наукова конференція Слово Світ 2002” (м. Львів), міжнародна конференція з дитячої літератури (Словаччина, м. Пряшів, 2002), Актуальні дослідження з іноземної мови та літератури” (Донецьк, 2003), Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство” (Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2003), Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка, 2003), міжнародна конференція з дитячої літератури (Болгарія, м. Пловдів, 2003), V Міжнародні Чичерінські читання Проблеми розвитку художньої прози” (Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2004), Дитинство під час війни в дитячій літературі” (Інститут з дослідження дитячої та юнацької літератури, Франкфурт-на-Майні, 2005), конгрес Міжнародного товариства з дослідження дитячої літератури (Трініті Kоледж, м. Дублін, 2005), XV Міжнародна наукова конференція Мова і культура” імені проф. Сергія Бураго (Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2006), Міжнародна конференція з дитячої літератури (Словаччина, м. Пряшів, 2006), Міжнародний науковий симпозіум Візуалізація образу дитини у літературі” (Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2007), XVІ Міжнародна наукова конференція Мова і культура” імені проф. Сергія Бураго (Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2007) а також на звітних наукових конференціях Львівського національного університету (2003, 2004, 2005, 2006). Результати дослідження викладені у наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатку. Повний обсяг дисертації 224 сторінки. У списку використаних джерел 249 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз німецькомовної літератури для дітей та юнацтва останніх десятиліть ХХ початку ХХ ст. переконує в тому, що вона відтворює сучасну культурно-історичну добу та загальні особливості світового літературного процесу зламу століть.
Вивчення літературно-критичних джерел показало, що на відміну від зарубіжної науки, в українському літературознавстві сучасна німецькомовна дитяча проза як окремий феномен ще не обиралась предметом окремого дослідження. Хоча про літературу для дітей та юнацтва доволі багато пишуть, застосовують різні методи дослідження, співвідносять із так званою дорослою літературою”, а також з іншими сучасними контекстами і тенденціями, однак, уніфікованих визначень або висновків досягнуто ще не було. Саме це зробило сукупність обраних для аналізу творів У.Вьольфель, М.Енде, Ю.Шубіґера, П.Гертлінґа та інших письменників художнім простором, відкритим для нових розвідок. Обраний ракурс дослідження акцентація комунікативних властивостей літератури для дітей та юнацтва дозволив визначити та простежити найбільші її відмінності як від попередніх етапів розвитку, так і від літератури для дорослих.
Дослідження, зокрема, показало, що понятійний апарат сучасного літературознавства включає і описує поняття література для дітей та юнацтва” як окремий вид художньої творчості. Підсумовуючи критичні праці з цього питання, можна стверджувати, що в останні десятиліття змінилося ідейне навантаження цього поняття: насамперед, зазнало змін ставлення до дитини та проблем дитинства, а значить, саме поняття набуло глибшого смислового навантаження, і, відповідно, більш містких інтерпретацій. Твори, обрані для аналізу, не в останню чергу відтворюють ці позитивні зміни. Насамперед, критичною думкою усвідомлено, що основною та спільною ідеєю творів другої половини ХХ ст. є розуміння дитинства як самодостатнього явища, яке не потребує диктату з боку суспільства. Замість виховання зразкових” та слухняних” дітей і створення штучних моделей дитини письменники прагнуть становлення її сильного Я”, намагаються своїми творами зробити внесок у розвиток дитячої індивідуальності. Таким чином, ця література сповнена антиавторитарного духу, а також віри в те, що кращим світ можуть зробити лише діти.
Однак сучасна дитина не ізольована, а навпаки залучена до суспільного життя через батьків, систему освіти, мас-медіа, тощо. Вторгнення соціальної критики, політики, суспільної дійсності, новітніх технологій не тільки у життя дитини, а й навіть у її фантазії є настільки відчутним, що стають однією з основних проблем сучасної літератури для дітей та юнацтва. Втім, письменники враховують, що вплив політики та соціуму на дорослих людей відбувається безпосередньо і стає, в міру своєї сили та ваги, їх основним ініціатором для постійної рефлексії, а діти часто формують власне сприйняття світу через настрій дорослих, відтак, вони часто стають жертвами не тільки зовнішніх обставин, а й помилок, які роблять дорослі. Тому сучасний автор книги для дітей стає надзвичайно чутливим до цієї подвійної залежності дитини. З іншого боку, розробки в сфері психології дитинства примушують його відтворювати дитячу властивість пов’язувати абсолютно невідповідні між собою елементи, такі як реальність та фантастика. Адже дитяча фантазія формується спонтанно за будь-яких соціально-історичних умов, а от на зміст фантазії та форму гри ці умови мають безпосередній вплив.
Переосмислення дитинства крізь соціальну проблематику, суспільно-політичні проблеми, перед якими дитина поставлена безпосередньо на рівні з дорослими, діти жертви тоталітарних режимів це основні ідейні мотиви збірки оповідань У.Вьольфель Сірі та зелені поля”. Невипадково її визначають як критично-реалістичну. Несправедливість, нерівність та внутрішній бунт персонажів, відтворені в ній, примушують по-іншому подивитися на сучасну дитину. Вибір людиною життєвої позиції, розуміння мети власного життя, виділення індивідуальності серед сірої маси це проблеми, які ставить перед своїми читачами М.Енде. Його мета допомогти підростаючому поколінню на світоглядному рівні сформувати правдиву життєву мету. Потребу у щирості та довірливому спілкуванні з дорослими переживають персонажі Ю.Шубіґера. Письменник, показуючи повсякденне життя дитини, містко відтворює психологічний стан своїх героїв, наштовхуючи на думку про залежність дитини від дорослих, їхнього вміння допомогти своїм дітям та онукам розібратися в навколишньому світі, знайти в ньому свій власний шлях.
Мабуть, важливо зауважити, що поглиблення інтересу до проблематики дитинства в сучасній німецькій літературі залежить не лише від соціокультурних змін, у результаті яких дитина все більше стає маленьким дорослим, часто більш інформованим, ніж її доросле оточення. Це поглиблення готувала уся попередня літературна традиція, визнана класикою німецької літератури для дітей та юнацтва, починаючи від творів літературно-фольклорного походження, казок, байок, легенд і до адаптованих для дітей дорослих” текстів.
Урахування нового розуміння дитинства, змін, що відбуваються в свідомості сучасної дитини, в її способі мислення, дає можливість виділити якісно новий зміст комунікації, властивий літературі для дітей та юнацтва останніх десятиліть. В цілому роль комунікації, діалогу стає одним з головних напрямів теоретичного осмислення, адже в інтерсуб’єктивному спілкуванні людей визначається позиція щодо ідеалів, норм, справжніх гуманістичних цінностей. Це надзвичайно важливий аспект виховання підростаючого покоління, а за теорією комунікативної дії Ю. Габермаса, комунікація це базовий соціальний процес, в якому життєві світи, розгортаючись і розвиваючись, складають громадянське суспільство.
В суто літературному плані комунікативний акцент закладений у самому визначенні поняття література для дітей та юнацтва”. Він виступає, як доводить проведене дослідження, критерієм іншості” цієї літератури. Коли основним адресатом стає дитина, в процесі літературної комунікації змінюється зміст повідомлення, художня інформація перевизначається дитячою свідомістю (тут важливий віковий аспект), відбувається зсув контексту, тобто враховується читацький досвід дитини (точніше його відсутність). Тобто дитина в ролі реципієнта усвідомлюється як найважливіший чинник процесу комунікації у творі, скерованому до дитини. Важливо вказати, що дитина є ідеальним читачем, оскільки її не цікавить автор, його стать, біографія, інші його твори, дитину не турбують критичні відгуки, сприйняття/несприйняття автора читацькою спільнотою. Такий читач зосереджується, власне, на художньому змісті, і дитячий письменник покликаний зробити його одночасно цікавим, повчальним, інформативним та художньо вартісним.
Для здійснення комунікації з дитиною-читачем письменники перебирають на себе роль учителя, вихователя, порадника, друга, психолога. Особливістю такого автора є те, що він вміє максимально наблизитися до рівня, можливостей та потреб дитини і, разом з цим, ненав’язливо поділитися своїм зрілим життєвим досвідом. Ненав’язливо це означає, не забуваючи про такі властивості дитини, як наївність та безпосередність. Наївність, невимушеність дітей примушує і тих, хто для них пише, бути невимушеними. Наївність дитячого сприйняття є основною ознакою рецепції дитини-читача, про яку автор не може забувати, бо в інакшому разі втратить читача-дитину. Дорослий автор має здатність перебувати у двох світах водночас: у дорослому і дитячому. Проте його основна інтенція полягає в тому, щоб об’єднати ці світи в один і віднайти у ньому гармонію. Автор не повчає, він допомагає дітям зрозуміти дорослих, а дорослим дітей.
Доросла людина завжди відігравала надзвичайно вагому роль у сприйнятті літературного твору дитиною, в якості читця та інтерпретатора твору. Ця друга функція дорослого набуває в сучасній літературі особливої ваги. Аналіз літературної комунікації у німецькомовній літературі для дітей та юнацтва другої половини ХХ ст. виявляє подвійну адресацію, тобто письменник не виключає того факту, що дорослий може також виступати в якості неофіційного адресата. Це означає, що сучасною літературою передбачається різновіковий реципієнт. Тому літературна комунікація в ній здійснюється за принципом бінарності: як подання і представлення двох вікових рівнів свідомості: дорослої людини i дитини та їх співіснування у єдиному вимірі. Це співіснування уможливлюється лише через спілкування. Отже, оповідний дискурс передбачає подвійну адресацію і, відповідно, подвійну рецепцію: текст уможливлює її для дитини-реципієнта за принципом ідентифікації, а для дорослого читача за принципом інтерпретації.
Ідентифікацію ми визначили як найефективніший механізм інтерактивної взаємодії тексту та читача-дитини і водночас як один з найпростіших шляхів актуалізації та конкретизації нею тексту. Ототожнення та само ототожнення, як мав показати наш аналіз, може бути практично єдиним параметром для характеристики рецепції дитини. В процесі читання тексту, за принципом ідентифікації, у неї з’являються асоціації, аналогії, симпатії-антипатії, захоплення, осуд тощо, які уможливлюють зіставлення тексту з дійсністю. З огляду на це, ідентифікування в сучасній дитячій літературі можна розглядати як складний динамічний процес, у якому іноді щомиттєво відбуваються структурні модифікації сприйняття та зміни читацьких позицій. Ця зміна читацьких позицій простежується особливо тоді, коли в тексті з’являється дорослий персонаж або оповідач, який і спонукає читача до зіставлення, до входження в інший світ і пошуку орієнтації в ньому, і хто, очевидно, викликає в юного реципієнта уявлення про себе і поглиблює його розуміння дійсності та саморозуміння. Саме через принцип ідентифікації, коли юний читач із властивою йому наївністю та безпосередністю ототожнює себе з тим чи іншим персонажем, порівнює свій та ілюзорний світ, який і викликає у нього асоціації з довколишнього середовища, уявляє себе на місці подій і, внаслідок цього, разом із персонажами переживає події на власному емоційному рівні, залучаючись, відтак, до комунікативного акту тексту.
У свою чергу, інтерпретація, як ми прагнули показати, це творча реалізація тексту, яка ґрунтується на самостійному тлумаченні та реконструюванні його реципієнтом. Це означає, що письменник з подвійної оптики знає, що виявити те, що автор мав намір розповісти, чи те, що текст промовляє незалежно від інтенцій автора, може лише дорослий читач, здатний на рівні свого життєвого досвіду заглянути під поверхню тексту. Оскільки у творах німецької німецькомовної літератури для дітей та юнацтва другої половини ХХ ст. на філософському рівні порушено й ті проблеми, що стосуються безпосередньо світогляду дорослої людини, то у цих текстах передбачається і дорослий читач, який здатний переосмислити і сформулювати припущення щодо інтенцій тексту.
Отже, на основі виділених особливостей цілеспрямованого передавання інформації та специфіки спілкування поміж автором та читачем на матеріалі сучасної німецькомовної прози для дітей та юнацтва, ми прагнули обґрунтувати наступну модель процесу літературної комунікації:

У проведеному дослідженні для аналізу літературної комунікації застосовувались ідеї літературознавців К. Ганзеля, Г.-Г. Еверса, В.Штефенса, Е.Зайберта, які дозволяють зрозуміти цю особливість подвійної адресації та рецепції у дитячо-літературному тексті. Враховуючи полеміки, які велись між ученими, на наш погляд, плідним є розрізнення двох рівнів літературної комунікації текстуально-екстернального і текстуально-інтернального.
Докладний аналіз текстуально-інтернального рівня комунікації в творах для дітей та юнацтва, написаних німецькою мовою, який був першочерговим предметом даної розвідки, дозволив виявити специфічний вид літературної комунікації, властивий літературі для дітей та юнацтва. Її особливості якнайкраще проявляються у своєрідних модифікаціях усіх оповідних інстанцій тексту. На відміну від інших текстів художньої літератури, тут фігури імпліцитного та фіктивного автора, оповідача, імпліцитного та фіктивного читача наділені певними специфічними рисами, вони набувають особливих ролей і значень.
Зокрема, певних змін зазнає комунікативна пара імпліцитний автор імпліцитний читач, яка відповідає за художню комунікацію усього твору. У кожному творі для дітей імпліцитний автор різниться за своїми особливими функціональними рисами. У Сірих та зелених полях” У.Вьольфель імпліцитний автор гостро розвінчує тоталітарну політику, тобто він критик, викривач соціального зла. У романі-казці М. Енде Момо” він ставить питання про необхідність змін соціальних відносин, про вивільнення людської особистості з-під авторитету нав’язаних пануючою верхівкою догм, а також виступає філософом, розмірковуючи про природу часу. У повісті Ю. Шубігера Історія про Вільгельма Теля” він не так значно залучений до політики, а більше належить до сімейного кола, є носієм родинної пам’яті та національних традицій. В усіх цих творах імпліцитний автор асоціюється з дорослою, серйозною, мудрою та авторитетною людиною, як і в класичній літературі. Однак частіше, ніж у попередні періоди, з ним поєднується поняття гри. Письменник не моралізує, не повчає, а намагається активізувати уяву читача-дитини, подаючи різноманітні варіанти трактування важливих ідей та власних думок, утворюючи цим ігрове поле і залучаючи дитину до пошуку смислу.
У фігурі імпліцитного читача, який повинен розуміти всі авторські конотації, у творах для дітей закладено образ ідеального читача. У творах М. Енде, зокрема в Нескінченній історії”, або в Історії про Вільгельма Теля” Ю. Шубіґера образ ідеального реципієнта це юний читач, який захоплюється книжками, чутлива дитина з багатою художньою уявою, носій вищих гуманних цінностей, здатний робити вибір і приймати рішення. Дуже важливо, що усі досліджені твори містять образ ідеального читача-дорослого; це старша людина, яка може переживати світ як дитина. Це дає змогу намітити особливість комунікації, яка полягає у подвійності сприйняття фігури імпліцитного читача.
Помітної модифікації зазнає комунікативна пара оповідач читач. Теоретичні праці (зокрема, К.Карман та ін..) дозволили з’ясувати ці оповідні інстанції та їхню роль в ускладненні комунікації в дитячій літературі.
Важливо, що в творах для дітей часто трапляється наявність двох оповідачів явного і неявного (за М.-Л.Р’ян, персонального і імперсонального). Один із них, імперсональний, перебирає на себе відповідальність за те, що розказується, і є оповідачем усієї вигаданої історії. Другий персональний, герой-оповідач.
Можна узагальнити, що в більшості творів у ролі персонального оповідача в основному виступає доросла людина. Такого оповідача, наділеного життєвим досвідом автора, учителя та вихователя, знаходимо і у класичній літературі для дітей, і в сучасних творах. Виступаючи носієм ідейного навантаження твору, дорослий персонаж-наратор є авторським рупором і в системі оповіді виступає в ролі чи єдиного героя-оповідіча. Наприклад, у відомому романі Крихта й Антон” Е.Кестнера цю функцію здійснює оповідач, а в повісті Бабуся” П.Гертлінґа носієм авторських ідей виступає бабуся, яка також отримує функцію оповідача.
У сучасних творах для дітей та юнацтва все частіше з’являється декілька оповідачів. Так, оповідну структуру Історії про Вільгельма Телля” Ю.Шубіґера або Нескінченної історії” М.Енде можна визначити як розповідь у розповіді. В якості оповідача у ретроспективних спогадах фігурує дідусь. Він виступає одночасно оповідачем і персонажем розповіді про дитинство.
Важливо, що роль дорослого персонажа-оповідача в останні десятиліття урізноманітнюється і переосмислюється в новому філософсько-естетичному ключі. В світі дітей він набуває ролі Іншого, стороннього. Прикладом Іншого є Старий з мандруючих гір у Нескінченній історії” або Мінутус Секундус Гора з Момо” М. Енде. В обох випадках персонажі знаходяться на межі світів: реального та фантастичного, дитячого та дорослого. Вони спонукають юного читача до роздумів і пошуків, замість готових рішень пропонують питання, тобто моделюють ситуації, в яких дитина сама повинна прийти до Істини. Трансформація ролі дорослого персонажа-оповідача засвідчує зміни у функціональному навантаженні оповідних інстанцій у художньому творі. Автор поступово позбувається права скеровувати та контролювати процес читацького сприйняття і переходить через оповідача, або навіть систему оповідачів, до стратегії залучення читача у творення тексту. Ілюстрацією такої співучасті читача є Нескінченна історія” М.Енде та Історія про Вільгельма Телля” Ю.Шубіґера. В обох творах представлені персонажі, які наділені функцією рецепції вже розказаної історії. Реципієнт-дитина як персонаж бере також безпосередню участь в обговоренні вічних цінностей.
В оповідній структурі старшій людині відведені різні функції. Крім ролі оповідача-персонажа, тобто організуючого центру комунікативної моделі, він може з’являтись епізодично або навіть один раз. Він може не відігравати помітної ролі, але при цьому залишатися вищою інстанцією, яка скеровує до пошуку істини. Здебільшого цей пошук реалізовується через діалогові структури: старша людина може давати відповіді або формулювати питання. У будь-якому випадку її основними рисами є відкритість та здатність мінятися в процесі набуття та передачі досвіду. Але в кожному окремому творі значення дорослого є очевидним: він є носієм істини на ідейно-світоглядному рівні. Це дає змогу віднайти у цих творах певне філософське підґрунтя.
Складна наративна стратегія творів М.Енде, Ю.Шубіґера, П.Гертлінґа дає змогу віднести їх до інтерактивних текстів, тому що, по-перше, в них присутні два оповідачі, по-друге, тому що один з оповідачів часто з’являється також у ролі реципієнта. Слід зауважити, що внутрішня текстуальна складність такого твору вимагає не випадкового пересічного реципієнта, а читача-співучасника, читача-супутника з високою активністю інтелекту та уяви. Відповідно, в літературі для дітей та юнацтва з’являється специфічна ситуація навколо дитини в ролі персонажа-читача. З одного боку, цю оповідну інстанцію легко виявити: оповідач-бабуся у П. Гертлінґа або дідусь у Ю.Шубіґера звертаються до своїх онуків. Однак в результаті ускладнення ідейного змісту і оповідної структури часто ускладнюється комунікативний процес між наратором і позбавленим одномірності нарататором-дитиною.
Спонукання дитини-реципієнта до пошуку істини через спілкування стає, таким чином, завданням сучасної німецької літератури для дітей. У творах для дітей носіями істини виступають різновікові персонажі, пошук відбувається у процесі їхнього спілкування, втім ідеальна рецепція тексту передбачає, що в художньому світі, відмінному від його власного, юний читач, сучасник кінця ХХ століття, спроможний відкривати для себе ті сторони свого Я”, які йому до цього часу були невідомими.
Аналіз прозових творів У.Вьольфель, М.Енде, П.Гертлінґа, Ю.Шубіґера, О.Пройслера та інших письменників, котрі яскраво репрезентують сучасну німецькомовну літературу для дітей та юнацтва, виявили, що ця література розвивається на перетині найважливіших відкриттів у художній поетиці, які письменники інтенсивно та вдало реалізують у своїй творчості з єдиною метою: зробити життя дитини і підлітка насиченішим і гармонійнішим, збагатити його естетично та інтелектуально, налагодити діалог з дорослими, з однолітками і зі світом в найширшому сенсі. Важливо також, що складна діалогічна природа цих творів спонукає сприймати їх діалектично. Тобто розуміти, що дитина у них піднесена до рівня дорослих, адже її залучено до розв’язання складних світоглядних проблем, до процесу самопізнання. І це не дозволяє говорити про абсолютну автономність літератури для дітей та юнацтва. З іншого боку, наративний аналіз, докладне вивчення комунікативного процесу в них, дозволяє виявити певну структурну специфіку, яка дає підстави виділяти її як окремий різновид.
Пам’ятаючи про те, що в сучасному літературознавстві літературу визначають як відкриту семіотичну систему, література для дітей та юнацтва, зокрема її сучасний німецькомовний варіант, відкриває широку перспективу для її подальшого дослідження.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Анализ литературного произведения. Ленинград: Наука, 1976. С. 173 211.
2. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе. М.: Изд-во МГУ, 1987. С. 387-422.
3. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / М. Зубрицька. Львів: Літопис, 2002. С. 491-497.
4. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
5. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423 с.
6. БахтинМ.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Художественная литература, 1979. 320 с.
7. Берковский Н. Я. Романтизм в Германии. Ленинград, 1973. 304 с.
8. Войтович В. Українська міфологія. Київ, 2002. 664 с.
9. Гадамер Г.-Г. Поезія і філософія. Про вклад поезії у пошук істини// Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / М.Зубрицька. Львів, 2002. С. 264 -280.
10. Д’яков А. С., Кияк. Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінгвістичні аспекти. Київ: ВД «КМ Academia», 2000. 218 с.
11.Давинская В.Т. Из истории хрестоматийных детских персонажей немецкой литературы ХХ века // Проблемы детской литературы и фольклор: Сборник научных трудов / Л. Н. Колесова. Петрозаводск: Петрозаводский гос. университет, 2001. 10-е издание. С. 211-213.
12.Детская литература с основами литературоведения: Программы педагогических институтов / Н.Н.Светловская, О.В.Джежелей. М.: Издательський центр Академия. 52 с.
13.Детское чтение: феномен и традиция в конце ХХ ст.: Материалы международной конференции (доклады, сообщения). Санкт-Петербург, 12-14 мая 1999 года. СПб: Изд-во СПб ГУ, 1999. Ч. 1. 160 с.
14.Еко У. Інтерпретація та історія // Еко У. Маятник Фуко; Інтерпретація і надінтерпретація / У. Еко, Р. Рорті, Д. Куллер, К. Брук-Ровз. Львів: Літопис, 1998. С. 637650.
15.Еко У. Поетика відкритого твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / М. Зубрицька. Львів: Літопис, 2002. С. 525-539.
16.Енциклопедія постмодернізму / Ч. Вінквіст та В. Тейлор. К.: Основи, 2003. 503 с.
17.Жлуктенко Н. Художній світ роману Марка Твена «Пригоди Гекельбері Фінна» Вікно в світ. 1999. №4 (7). С.129-137.
18.Жулинський М. І. Проблемність і художність: Роздуми про сучасну дитячу літературу // Київ. 1984. - №11. С. 140-144.
19.Западное литературоведение ХХ века: Энциклопедия / Е.А.Цурганова. Москва: Іntrada, 2004. 560 с.
20.Зарубежная литература для детей и юношества. Учебное пособие для институтов культуры. М.: Просвещение, 1989. 255 с.
21.Зоркая Н. Собирая мир детства. Рутина методологи // http://exlibris.ng.ru/massolit/2003-07-03/7_metodology.html
22.Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен. Львів: Літопис, 2004. 352 с.
23.Іваницька Д. Сучасна Україна в дзеркалі дитячої книги: Бібліотека: вчора, сьогодні, завтра // http://www.chl.kiev.ua/ magazine/Svit_n17/09.htm.
24.Іванюк С. Випробовування дитинством // Сучасність. 1992. № 3. С. 176-183.
25.Іванюк С. З погляду адресата // Література. Діти. Час. 1986. Вип.11. К.: Веселка, 1986. С. 84-90.
26.Іванюк С. Література для дітей. 1900-1980-ті роки // Історія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. / В. Дончик. К.: Либідь, 1995. Кн. 2. Част. 2. С. 444 462.
27.Ізер В. Процес читання, феноменологічне наближення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / М.Зубрицька. Львів: Літопис, 2002. С. 349-367.
28.Ильин И. П. Постмодернизм. Словарь терминов. Москва: INTRADA, 2001. 385 с.
29.Ильин И. П. Проблемы речевой коммуникации в современном романе // Проблемы эффективности речевой коммуникации. Москва, 1989. С. 187-208.
30.Ильин И. П. Теоретические аспекты коммуникативного изучения литературы (обзор) // Семантика. Коммуникация. Стиль: Сборник обзоров. Москва, 1983. С. 126-162.
31.Інгарден Р. Про пізнавання літературного твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / М.Зубрицька. Львів: Літопис, 2002. С. 176-206.
32.Кестнер Е. Еміль і детективи. Київ: Веселка, 1997. 336 с.
33.Козлов А. С. Мифологическое направление в литературоведении США. Москва, 1984. 175 с.
34.Копистянська Н.Х. Жанр. Жанрова система у просторі літературознавства: Монографія. Львів: ПАІС, 2005. 368 с.
35.Кристева Ю. Stabat Mater // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ столітя / М. Зубрицька. Львів: Літопис, 2002. С. 662-679.
36.Леви-Стросс К. Структура и форма // Семиотика. Москва, 1983. С. 400-428.
37.Леві-Стросс К. Структурна антропологія. Київ: Основи, 1997. 387с.
38.Литературная энциклопедия терминов и понятий/ А.Н.Николюкин. Москва: НПК Интелвак, 2001. 459 с.
39.Літературознавча енциклопедія: У двох томах / Ковалів Ю. І. Київ: ВЦ Академія”, 2007. Т. 1. 608 с. С.512.
40.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. Київ: ВЦ Академія, 1997. 752 с.
41.Лотман Ю. М. Лекции по структуральной поэтике // Ю.М.Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. Москва: Тиозис, 1994. С. 10-263.
42.Лотман Ю. М. Структура художественного текста. Москва: Искусство, 1970. 214 с.
43.Лотман Ю. Текст у тексті // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / М. Зубрицька. Львів: Літопис, 2002. С. 581-595.
44.Марченко Н. П. Не задля теоретичної абстракції (До питання розрізнення понять «дитяча книга», «дитяча література» та «література про дітей та дитинство») // Всесвітня література в середніх навчальних Закладах України. 1996. № 1. С. 3-5.
45.Матвеева И. С. Жанрово-стилевое своеобразие английской детской литературной сказки 1940-1960-х годов. Автореф. дис. канд. філолог. наук. Київ, 1984. 20 с.
46.Минев В. Н. О жанровой специфике литературной сказки // Проблемы детской литературы и фольклор: Сборник научых трудов / Л. Н. Колесова. Петрозаводск: Петрозаводский государсвенный университет, 2001. 10-е издание. 226 с.
47.Нестлінгер К. Маргаритко, моя квітко / Перекл. з нім. О.Сидор. Львів: Літературна агенція Піраміда, 2004. 384 с.
48.Огар Е. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки. Львів: Аз-Арт, 2002. 160 с.
49.Огар Е. Дорослі проблеми дитячої книги, або чому діти не читають / Бібліотека: вчора, сьогодні, завтра // http:// www.chl.kiev.ua/ magazine/Svit_n17/09.htm.
50.Оляндер Л. Поетика Уласа Самчука: дитинство у структурі його епічних творів // Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія філологічна. Випуск 28. Львів, 2000. С. 338-342.
51.Папуша О. Наратив дитячої літератури: специфіка художнього дискурсу: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.06. Тернопільський державний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка. Тернопіль, 2004. 19 с.
52.Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу // Слово і час. Київ: Науковий журнал інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України та національної спілки письменників