КЕМБРИДЖСЬКА ШКОЛА В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ АНГЛІЇ

Краткое описание

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ
ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ШАДРІНА Тетяна Володимирівна

УДК 820.015: 82.091 18 / 19”

КЕМБРИДЖСЬКА ШКОЛА В
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ АНГЛІЇ

10.01.04 література зарубіжних країн

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Козлов О.С.
доктор філологічних наук, професор

Мелітополь, 2002

ЗМІСТ

ВСТУП ..3

РОЗДІЛ І. Основні напрямки в міфознавстві ХІХ початку ХХ століття10
1.1. Еволюція теорії міфу .................................................................10
1.2. Концепції міфу натуралістичної школи ...22
1.3. Міфологічні теорії антропологічної школи..30

РОЗДІЛ ІІ. Кембриджська” школа міфологічної критики ( ранній етап).....66
2.1. Історія питання: ритуально-міфологічна школа і міфокритичний
метод у працях вітчизняних та зарубіжних вчених.....66
2.2. Інсталяція провідних положень вчення про міф у дослідженнях
Е.Чемберса,Ф.Корнфорда, Дж.Уестон..85
2.3. Проблеми театру крізь призму міфологічного підходу у працях
Дж.Харрісон..110
2.4.Синкретизм двох напрямків: антропологічного та психоаналітичного у роботах Дж.Меррея.124

РОЗДІЛ ІІІ. Специфіка розвитку і трансформації традицій кембриджської”
школи у 30-40-х р.р. другій половині ХХ століття136
3.1. Особливості розвитку англійської міфокритики 30-40-х р.р136
3.2. Специфіка рецепції міфокритичної школи в західному літературознавстві у другій половині ХХ століття.154
3.3. Традиції міфокритичної школи у працях радянських, українських та російських дослідників (60-90-і роки)...164
ВИСНОВКИ....185 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....194

ВСТУП

У ХХ столітті міф набув статусу одного з найважливіших понять культури. Загальний інтерес до феномена міфу спричинив проникнення його у всі сфери суспільного життя: історію, філософію, науку, мистецтво тощо.
Наприкінці ХІХ століття в житті соціуму надзвичайно гостро постали проблеми втрати віри, моральних детермінант і соціальних орієнтирів.
Урегулювання всіх суспільних конфліктів вимагало пошуку нових рятівних засобів”. Міф, який потрапив у поле зору культурних і суспільних діячів, і став тією єдиною всемогутньою версією порятунку, якої потребувала реальність. Завдяки своїм практично необмеженим можливостям знаходити рішення для будь-яких складних проблем, міф виступає до певної міри конкурентом науці, оскільки претендує на вирішення таких непідвладних їй питань, як сенс життя, таємниця смерті, відокремлення душі від тіла тощо. Отже, міф стає у нагоді науковцям, пропонуючи свої специфічні шляхи розв¢язання найрізноманітніших життєвих колізій.
Нагальна потреба міфологічних інтерпретацій обумовила виникнення міфологічної методології, яка виявилась корисною для антропології, етнографії, фольклористики, мовознавства, літературознавства та інших гуманітарних дисциплін. Утвердження позицій новоутвореної методології в літературознавстві відбулось не одразу сюди вона потрапила головним чином з антропології. Вперше порівняльний метод заявив про себе у працях німецьких романтиків (брати Грімм, брати Шлегелі та ін.). Проте заслуга поширення методу у літературознавстві належить англійській критичній школі, яка в історії літературної критики здобула назву кембриджська група”. Група молодих талановитих науковців, яка працювала в стінах Кембриджського університету, підтримала ідеї антропологічного дослідження Дж.Фрейзера Золота гілка” і застосувала їх для вирішення літературних проблем.
Внутрішній зміст міфу, його функціональне призначення, роль і місце в давніх і сучасних творах, взаємовідношення міфу і ритуалу, вплив ритуально-міфологічних зразків на формування жанрово-стильових особливостей літератури на вирішення цих, як і багатьох інших літературних проблем, претендує міфокритика.
Кембриджська” школа в історії західної літературної критики стала явищем не тривалим (час існування вимірюється лише кількома десятиліттями), але значним, оскільки всі засадничі положення, якими послуговується міфологічна критика, були закладені саме представниками цієї школи. Кембриджські критики надали міфу нового прочитання, поставили дослідження творів мистецтва на міфологічну основу, запровадили спробу вивести всі відомі жанри художньої літератури і мистецтва з єдиного прадавнього джерела духовного спадку людства ритуально-міфологічного аналогу. Проторована кембриджцями стежка вивела міфокритику на шляхи нових досліджень, започаткувавши практику плідної взаємодії її з іншими методико-теоретичними напрямками літературно-критичної науки: психоаналізом, структуралізмом, семантико-символічною та новою” критикою тощо.
На сучасному етапі міфокритика є однією з найпопулярніших методик і її актуальність незаперечна. Використання міфології, говорить сучасний дослідник міфів Є.Мелетинський, залишається повсюдною і загальною властивістю літератури” [88, 406].
Проте внесок кембриджської” групи у становлення нового методу досі не визнаний належним чином. Після Т.Еліота, який наголошував на неабиякій цінності досліджень представників школи, їх здобутки практично залишились поза межами наукових інтересів сучасних літературознавців. Окремі згадки про ритуально-міфологічну школу Англії зустрічаємо у працях Р.Веймана, М.Керка, Р.Хардіна, Є.Мелетинського. У дослідженнях зазначених науковців подано загальний огляд діяльності критичної школи, а також оцінку творчого доробку окремих її представників.
Розробляючи теорію драми з позицій міфокритики, дослідниця радянської доби О.Фрейденберг посилається на праці Дж.Харрісон та Дж.Фрейзера.
Український літературознавець О.Козлов присвячує деяку увагу огляду діяльності всієї школи і, зокрема, методологічному аналізу творів окремих дослідників. Між тим, цілий масив критичних творів залишається в тіні.
Відносно української філологічної науки слід зауважити, що у контексті становлення нової концепції української літератури як ніколи актуально постає питання впровадження нових перспективних методологій і конструктивних прийомів. Тим більше, що в українському літературознавстві в 90-х роках ХХ ст. з’явилась ціла низка якісно нових досліджень, виконаних у руслі міфокритичної методології (О.Забужко, Т.Мейзерська, В.Нарівська, Г.Грабович та ін.). Статті та монографії молодих українських критиків спрямовані на виявлення особливостей міфотворення окремих авторів, пошуки специфіки авторизації міфу.
Збірник статей Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації тексту” (1998) відкриває широкі можливості використання ритуально-міфологічного методу в контексті сучасної літературної критики.
Дисертаційне дослідження на здобуття ступеня доктора філологічних наук Я.Поліщука Естетика міфу і міфологічний горизонт раннього українського модернізму” накреслює перспективи інтерпретації творів українського модернізму з міфологічних позицій.
Кандидатські дисертації А.Зеленського (”Динаміка міфологізації у ранній творчості М.Гоголя”), М.Рошка (Особистість і система в романах Кена Кізі”) претендують на виявлення специфіки індивідуальної манери міфотворення майстрів слова. А отже, за умови усвідомлення потреби використання міфоінтерпретації для критичного аналізу і вирішення найрізноманітніших літературних проблем (у цьому контексті звернемо також увагу на процес реабілітації напівзабутих імен і не визнаних свого часу самобутніх творів) стає зрозуміло, що для адекватного сприйняття сучасного літературознавчого процесу гостро бракує знань витоків. Недостатня кількість базових підручників з історії літературної критики, наукових праць аналітично-узагальнюючого характеру гальмує намічені позитивні зміни, уповільнює процеси регенерації.
Все зазначене визначає актуальність проблем, поставлених у центр дослідження: генезис теорії міфу від зародження до сьогодення, науковий внесок кембриджської” школи в історію літературної критики, місце названої школи у загальному контексті літературознавства, взаємовідношення міфокритики з іншими методиками, функціонально-дієві вияви міфологічної методики в українському літературознавстві.
Запропоноване дослідження присвячено аналізу основних праць кембриджських міфокритиків, а саме: провадиться спроба розглянути підхід останніх до вирішення актуальних літературних проблем, а також визначити роль і місце критики кембриджської” школи у становленні міфологічного методу в літературознавстві.
У роботі подано аналіз провідних критичних досліджень кембриджської” школи, що дає змогу простежити зародження та функціонування основних положень міфологічного літературознавства і специфіку трансформації ідей кембриджців” у працях їхніх молодших сучасників і послідовників. А це, своєю чергою, полегшує розуміння загальних причин розвитку літературознавчої науки в тому напрямку, який вона обрала, і дає загальне уявлення про сучасний стан міфознавства.
Дисертація виконана в руслі комплексної теми кафедри української і світової культури Севастопольського державного технічного університету Проблеми сучасного англо-американського літературознавства” (Протокол № 1 від 29.08.2000).
Мета дослідження: з¢ясувати специфіку розвитку англійської ритуально-міфологічної школи в контексті загального літературознавства. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких задач:
- простежити еволюцію теорії міфу від античності до епохи романтизму;
- визначити основні напрямки в міфознавстві ХІХ початку ХХ ст.;
- проаналізувати концепції міфу натуралістичної школи;
- розглянути міфологічні теорії антропологічної школи;
- подати огляд критичних праць, присвячених ритуально-міфологічній школі;
- здійснити аналіз критичних робіт кембриджської” групи з метою подальшого з’ясування місця і ролі міфокритичного спадку в загальному контексті історії літературної критики;
- простежити еволюцію основних положень ритуально-міфологічної критики в дослідженнях кембриджської” школи;
- з¢ясувати специфіку розвитку і трансформації традицій кембриджської” школи в літературознавстві Англії в 30-40-х р.р. ХХ ст.;
- дослідити особливості розвитку міфокритики у західному літературознавстві у другій половині ХХ ст.;
- визначити своєрідність використання кембриджських” традицій у радянському, російському та українському літературознавстві.
Об¢єктом дослідження є ритуально-міфологічна критика і особливості її розвитку та використання у дослідженнях англійських ритуальних міфокритиків.
Предметом дослідження виступають роботи Е.Тейлора (Primitive culture”), Е.Ленга (Modern mythology”, Myth, Ritual and Religion”), М.Мюллера (Natural Religion”, Contributions to the Science of Mythology”), Дж.Фрейзера (The Golden Bough”), Дж.Меррея (Тhe Classical Tradition on Poetry”), Е.Чемберса (The English Folk-play”, English Literature at the close of the Middle Ages”), Ф.Корнфорда (The origin of Attic Comedy”), Дж.Уестон (From Ritual to Romance”), Дж.Харрісон (Themis”, Ancient Art and Ritual”), М.Бодкін (Archetypal Patterns in Poetry”), К.Стілла (Тhe Timeless Theme”),Ф.Реглана (The Hero), Р.Чейза (Quest for Myth”), Р.Грейвса (The White Goddess”).
Методологія дослідження ґрунтується на принципах системного, історичного та порівняльно-типологічного аналізу. При написанні дисертації було використано сучасні досягнення українських і зарубіжних літературознавців і літературних критиків із загальних та окремих проблем літератури і літературної критики. Серед учених, що займались проблемами теоретичних і методологічних засад сучасного літературознавства і праці яких стали в нагоді автору дисертації, слід назвати Д.Затонського, Д.Наливайка, Т.Денисову, К.Шахову, М.Наєнка, О.Козлова, А.Нямцу.
У сучасному літературознавстві є певна кількість статей, монографій з міфологічної критики, присвячених її зародженню, інсталяції, функціонуванню і взаєминам з іншими методиками. Міфокритика і нині продовжує плідно розвиватись, стає в нагоді для вирішення все ширшого кола літературних проблем. У вітчизняному літературознавстві вона не посіла позицій зужитої методології, а отже залишається актуальною і дієвою. Проте і у вітчизняному, і в зарубіжному літературознавстві гостро бракує узагальнюючих досліджень, оскільки характерною рисою переважної більшості критичних праць, присвячених вивченню проблем міфокритики, є поодинокість, вибірність дослідження теоретичного матеріалу. Вони, головним чином, концентрують увагу навколо окремих аспектів теорії міфу та міфокритики. З огляду на сказане, можна стверджувати, що історія ритуально-міфологічної критики не є достатньо вивченою.
Таким чином, у дисертації дістали подальший розвиток розроблені раніше положення і вперше пропонується системне, всебічне дослідження проблем, пов¢язаних з історією виникнення, становлення і розвитку ритуальної міфокритики, а також аналіз її теоретичних і методологічних засад все це і визначає наукову новизну дисертаційного дослідження.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані під час підготовки лекційних курсів, спецкурсів і семінарів з історії зарубіжної літератури, а також теорії літератури та історії літературної критики.
Основні положення дисертації були представлені на міжнародній конференції Міф і легенда в світовій літературі” в м.Чернівці /2000/, на міжнародній конференції Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства” в м.Севастополь /2000/, на всеукраїнській науково-практичній конференції Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників” в м.Мелітополь /2001/, на міжнародній конференції Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства” в м.Севастополь /2001/. Матеріали дисертації представлено у чотирьох публікаціях у наукових фахових збірниках.
Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (218 найменувань) і містить 193 сторінки тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті дослідження було з¢ясовано, що до методологій, які є актуальними і необхідними не лише українській літературознавчій науці, а й науці загальносвітового масштабу, належить сьогодні міфокритика.
У національному контексті міфокритична методологія набуває особливого звучання. Повернення забутих імен, визнання належного авторитету цілих літературних напрямків, які понесли в забуття чималий загал цілісних, художньо-осібних творів українських митців слова, дослідження специфіки сучасного художнього мислення, пояснення протиріч сьогочасного суспільства ці, як також чимала кількість інших проблем, задля свого вирішення потребують загальновизнаної новітньої концепції літературознавчої науки. За таких умов не виникає жодних сумнівів у необхідності запровадження і практичної апробації нових методологій, а також їх синкретичного поєднання з метою вирішення якнайбільшої кількості літературних проблем, і, зокрема, застарілих, визнаних назагал безперспективними.
У ХХ ст. вчення про міф, як і міфокритична методологія, стали широко вживаними в галузі гуманітарного знання, в літературі і літературознавстві багатьох країн, включаючи Україну. Огляд критичної літератури, присвяченої ритуально-міфологічній школі, показує, що міфокритика останнім часом перебуває в центрі уваги як вітчизняних, так і зарубіжних літературознавців. Проте ритуально-міфологічна критика до цього часу є вивченою лише фрагментарно, у загальних рисах.
У найновіших міфологічних студіях поняття міф” все більше розширює своє семантичне поле, вбираючи в себе ознаки інших понятійних категорій різних сфер сучасного знання гуманітарного напрямку (релігії, мистецтва, літературознавства тощо).

Таким чином у дослідженні з’ясовано, що теорія міфу, яка має давню історію, відома від часів античності. У період від античності до романтизму на зміну алегоричній інтерпретації міфу прийшла поетична, філософська і символічна.
У дисертації показано, що у міфознавстві ХІХ початку ХХ ст. спостерігається пожвавлений інтерес до вивчення проблем міфології. На теоріях німецьких романтиків попередньої доби закладено засади нових шкіл натуралістичної і антропологічної.
Натуралістична школа прийшла до трактування міфічних героїв і подій метеорологічними і астральними явищами. М.Мюллер центральна особа цієї школи створив оригінальну теорію хвороби мови”, в основі якої обмежені можливості мови давніх людей.
Антропологи розробили теорію історичного підходу до вивчення міфології. Положення натуралістичної і антропологічної шкіл стали підгрунтям для утворення міфокритичної школи ХХ ст.
Як було виявлено, загальний інтерес до міфу сприяв появі оригінальної літературознавчої методології. Виникла певна кількість міфокритичних шкіл. Першою з них була так звана кембриджська” школа міфокритики, яка з¢явилась в Англії на початку ХХ ст.
Основою для виникнення кембриджської” школи, яку ще називають ритуально-міфологічною, стали теорії про міф та ритуал, розроблені Дж.Фрейзером у його знаменитій роботі Золота гілка”. У дисертації спростовано загальновизнану думку про те, що К.Юнг був основоположником міфокритичної школи. Як було продемонстровано, К.Юнг був засновником одного із напрямків зазначеної критичної школи - архетипного, в той час, як до ритуально-міфологічного напрямку відношення не мав.
Як було з¢ясовано, саме завдяки працям кембриджських” міфокритиків у літературознавстві усталився міфокритичний метод. Кембриджські” дослідники в своїх працях послуговувались надбаннями міфотеорії попередньої доби. Основоположними для формування міфокритичної методології стали антропологічні теорії Е.Тейлора, Е.Ленга, Дж.Фрейзера, в деякій мірі натуралістичні теорії М.Мюллера. Так, кембриджські” міфокритики асимілювали положення про:
- подібність людського розуму;
- походження художніх творів від єдиного ритуального аналогу давньої культури людства;
- пережитки давніх цивілізіцій, що зберігаються в пам¢яті сучасної людини;
- тотемічні, анімістичні уявлення давньої людини;
- міфотворчу епоху;
- міфологічне мислення давньої людини;
- походження міфу від ритуалу та інші.
У процесі дослідження виявлено, що кембриджські” міфокритики розробили оригінальні теорії походження і розвитку окремих видів мистецтва (еволюція театру Теміс”, Давнє мистецтво і ритуал” Дж.Харрісон), як також жанрів (роман, легенда, балада, міф, казка, комедія, трагедія ) і видів ( драма) літератури і фольклору. Чималий доробок присвячено драмі ( Е.Чемберс, Ф.Корнфорд, Дж.Меррей, Дж.Харрісон).
Англійські ритуальні міфокритики зробили значний внесок у теорії міфу” і ритуалу”. Окрему увагу приділено кожній із зазначених теорій, а також проблемі співвідношення міфу” і ритуалу”. Кембриджські” дослідники висунули концепцію про примат ритуалу стосовно міфу.
Міфокритика, як будь-яка методологія, має як сильні, так і слабкі сторони. Щодо її сильних аспектів, слід насамперед відзначити інтенцію визначити художню цінність деяких творів мистецтва через їх міфологічне прочитання. Інша річ, що міфокритики кембриджської” школи занадто заглибились у міфологічні хащі, зумовивши тим самим виникнення неадекватних результатів досліджень: вони бачили міф і у тому контексті, де він був непередбачений. Похвальне прагнення до порівняння художніх явищ різних епох, яке могло б привести до цікавих наукових висновків, якби було виконане в логічно обмежених рамках, завело міфологічних критиків у невиправдані з наукової точки зору простори узагальнень. Насильно притягнуті зв’язки між віддаленими у часовому плані творами водночас розривали будь-які стосунки цих творів із соціальним контекстом їх епохи. Художньо цінне утворення тієї чи іншої доби у їх інтерпретації раптом виявлялось явищем самотнім, відокремленим від особливостей і законів свого часу. Якщо до цього додати ще й тяжіння архетипної критики до повного відмежування особистості автора від його твору, то стає цілком зрозуміло, що в працях міфокритиків самобутні зразки художньої творчості втрачають індивідуальність і художню цінність, перестають бути самовиражальними носіями реалій оточуючої соціальної дійсності усі ознаки неповторності і самості художніх творів зтираються.
Проте, не слід забувати, що всілякий твір це уособлення волі, внутрішнього світу і свідомості його автора. Понад цими особистісними факторами або окремо від них твір просто не може існувати, адже він не є тим віконцем” у реальність, крізь яке наші підсвідомі невтілені бажання і пристрасті намагаються знайти вихід. Він є самоцінним плодом творчої уяви автора, втіленням його намагання усвідомити навколишню дійсність.
Зазначена хибна тенденційність, зумовлена переоцінкою міфокритичного методу, притаманна головним чином основоположникам кембриджським” дослідникам, які мали справу із щойноутвореною, а відтак неусталеною методологію і тому фактично не відчували меж її потенціалу.
Аналіз критичних досліджень кембриджських” ритуалістів виявляє тяжіння до обмеження варіантних можливостей міфу простежується зведення цілого загалу художніх творів до одного лиш ”королівського ритуалу. Міф отримує статус словесного еквіваленту ритуалу”, в той час як сезонні ритуали визначаються центральними у всій церемоніальній системі первісної людини. Літературні утворення, число яких з розвитком літератури зростає, зводяться до примітивного зразка доісторичної епохи, а відтак чимало з них залишається фактично непоміченими. Кожний окремий жанр, який виводиться із міфо-ритуального аналогу, набуває своєрідного символічно-абстрактного значення і веде до редукування літератури в цілому.
Проте серед заслуг ритуально-міфологічної школи можна назвати оригінальний підхід до міфу як культурного явища в цілому. Окрім інтересу до сутності міфу, був виявлений інтерес і до його функціонального призначення. Не можна сказати, що цей погляд на міф зовсім не шкодив його пізнавальному, інтелектуальному і, зокрема, оповідальному аспекту, проте було б несправедливо визнати його зовсім безплідним. Отже, результатом наукових студій ритуальних міфокритиків є визнання певних функцій, які, на їх думку, виконував міф. Першою слід назвати пояснювальну. Зокрема, Дж.Фрейзер поставив акцент саме на цій функції як такій, що виникла для пояснення не чого іншого як ритуалу. Власне, ця функція і давала право науковцям визнавати міф примітивною наукою. На нашу думку, спроба деяких критиків визначити цю функцію універсальною і єдино правильною, не може бути визнана виправданою. Адже пояснювальні (етіологічні) міфи посідають лише незначне місце у загальному масиві міфів. У деяких культур їх виявляється дуже незначна кількість порівняно із усім міфологічним спадком, а відтак цей факт якщо не повністю, то більшою мірою спростовує вищезазначену гіпотезу.
Щодо інших функцій міфу, як вважають кембриджські” міфокритики, вони обумовлюють устрій первісного суспільства, його закони, так звані моральні норми, вірування. Міф допомагає і керує практичною діяльностю людини, а також підтримує традиції ( і, звичайно, забезпечує зв’язок з ритуальними традиціями). Усі названі функції є основними, окрім них міф виконує безліч інших.
Не викликає сумнівів, що ті функції, які той чи інший дослідник міфу визнає за ним, залежать в повній мірі від поглядів самого дослідника на міф.
Ритуалістична методика є дійсно необхідною і корисною, коли мова йде про обумовлене віднайдення ритуально-міфологічної традиції в контексті твору (що головним чином стосується основоположних зразків античного мистецтва). Проте намагання знайти в будь-якій іншій традиції саме міфологічну свідчить, на нашу думку, про недосконалість висновків міфологічних критиків. Навіщо заглиблюватись у психологічні хащі або ретельно досліджувати пережитковий характер деяких сюжетів чи персонажів, якщо вся очевидність свідомого звернення (приміром Данте або Мільтона) до міфологічної традиції лежить на поверхні?
Не слід стверджувати і абсолютну співвіднесеність міфів та ритуалів. Оскільки доведено, що є як певна група самостійно існуючих міфів, так і відповідна група незалежних ритуальних аналогів. Тут, як нам видається, слід дотримуватись золотої середини”. Тоді правомірною буде думка про те, що є лише окремий шар міфів, які мають ритуальні відповідники, але ця взаємозалежність необов’язкова і зумовлена недоступними для нас законами розвитку загальнолюдської культури. Скоріше за все, зв’язок обрядів з міфами має цілком стихійний характер і спроба знайти якісь закономірності їх співіснування і повної взаємозалежності є невиправданою.
З 10-х р.р. ХХ ст. починається архетипна ера міфокритики, що пов¢язано із появою вчення К.Юнга про архетип і колективне позасвідоме. З цього часу міфокритика живиться як антропологічними теоріями Дж.Фрейзера, так і психологічними теоріями К.Юнга.
У ранніх роботах кембриджських” міфокритиків, що заклали засади ритуально-міфологічного методу в літературознавстві, спостерігається суто історичний підхід до проблем літературознавства. Вони вільні від психологічних узагальнень, властивих концепціям К.Юнга. Однак, у запропонованому дисертаційному дослідженні спростовується визнана думка про те, що першим з ритуально-міфологічних критиків до теорій архетипу” і колективного позасвідомого” звернувся Дж.Меррей. Заслуга останнього полягає в тому, що він повернув міфокритику в архетипне русло, проте першими до теорій Юнга звернулись Е.Чемберс і Ф.Корнфорд.
У процесі полеміки було виявлено, що теорія подібності людського розуму”, яку обстоювали антропологи, і теорія колективного позасвідомого”, висунута К.Юнгом, подібні за своїм внутрішнім змістом. На цьому слід особливо наголосити, оскільки в науковому світі прийнято не просто розмежовувати провідні теорії двох магістральних гілок міфокритики, але протиставляти їх.
З 30-х років ХХ ст. кембриджська” школа припиняє існування, у міфокритиці починають превалювати психологічні теорії К.Юнга і З.Фрейда. Міфокритика зазнає тотального переродження і поступово переміщується в США.
У дослідженнях ритуальних міфокритиків пізньої доби ( зокрема, у К.Стілла, М.Бодкін), яких умовно відносять до кембриджської” школи, починають превалювати психологічні концепції К.Юнга.
Аналіз праць пізніх ритуальних міфокритиків показує, що, за умови розширення контактів міфокритики з іншими методами, спостерігається наростання еклектичних тенденцій у міфокритиці (Архетипні зразки в поезії” М.Бодкін, Споконвічна тема” К.Стілла).
Традиції класичної ритуально-міфологічної школи у 30-40-х роках ХХ століття продовжено лише в дослідженнях Ф.Реглана; в той час як інші ритуальні міфокритики надають своєму індивідуальному методу дещо інакшого звучання: духовний” відтінок спостерігається в інтерпретації міфу К.Стілла, емотивне сприйняття” твору у М.Бодкін.
Відтак, з оприявленням вчення К.Юнга проблема передачі суспільного досвіду вирішується уже не завдяки пережиткам” доісторичних часів (праці Е.Тейлора, Дж.Фрейзера), а завдяки колективному позасвідомому” і архетипам”( теорії К.Юнга).
На сучасному етапі міфокритика, завдяки своїй комунікабельності” асимілювала принципи багатьох методологій, компенсувавши тим самим свій провідний недолік неприйняття інших методів дослідження, претензію на універсальність, визнану за методологією її основоположниками. На зміну антропологічному аспекту, що був витіснений психоаналітичним, прийшли структуралізм і семіотика, герменевтика, рецептивна естетика, соціологічна методика. Як було продемонстровано, зміни у міфометодології відбулись у результаті взаємодії з іншими методологіями.
Міфологічна критика має свою традицію як у літературознавстві радянської доби, так і в російській та українській філологічній науці післярадянського періоду. На формування міфокритичної школи сучасної доби мали вплив вітчизняні традиції, закладені наприкінці ХІХ на початку ХХ ст.ст. О.Веселовським, О.Потебнею, О.Лосєвим. У радянському літературознавстві розвитку зазнали теорії і ранньої ритуально-міфологічної школи (антропологічний підхід) і теорії так званої архетипної критики (психологічний підхід). Однак для міфометодології сучасного періоду (80-90-і роки) характерне поєднання в межах одного дослідження традицій міфологічної критики і структуралізму. Методологічний потенціал цього критичного утворення, що виникло в результаті зрощення двох популярних методик сучасного літературознавства, активно використовується українськими критиками нового покоління для вирішення проблем літератури і літературознавства.
Дослідження українських і російських міфокритиків останніх років свідчать про кардинальні зміни сутності міфокритики. Якщо раніше критиків цікавили загальномасштабні пошуки міфічних слідів того чи іншого літературного твору чи сюжету, то тепер у центрі уваги постали питання індивідуальної манери міфотворення окремих художників слова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авторитет: Література і критика в час перебудови: Статті, есе, інформація. К.: Рад. письменник, 1989. 350 с.
2. Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы. М.: Высшая школа, 1985. 528 с.
3. Анисимов И.И. Собрание сочинений: В 3-х т. М.: Худ. лит., 1983. Т.2. 415 с.
4. Анпеткова-Шарова Г.Г., Чекалова Е.И. Античная литература: Учебное пособие / Отв. ред. А.И.Зайцев. Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. 269 с.
5. Античная литература: Учебник / Под ред. А.А.Тахо-Годи. М.: Просвещение, 1980. 494 с.
6. Афанасьев А. Происхождение мифа: Статьи по фольклору, этнографии и мифологии. М.: Индрик, 1996. 638 с.
7. Бандровська О.Т. Творчість Девіда Лоджа і англійський університетський роман 70 80-х р.р. ХХ ст.: Дис... канд. філол. наук: 10.01.04. Львів, 1999. 213 с.
8. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика: Пер.с фр. / Cост., общ. ред. и вст. ст. Г.К.Косикова М.: Прогресс, 1989. 615 с.
9. Барт Р. Мифологии / Пер. с фр., вст. ст. и комментарии С. Зенкина. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
10. Баткин Л.М. Ренессансный миф о человеке // Вопросы литературы. 1971. № 9. С.112 133.
11. Бочаров А.Г. Чем жива литература!.. Современность и литературный процесс. М.: Сов. писатель, 1986. 400 с.
12. Введение в литературоведение: Лекции по курсу / Под ред. З.И.Поспелова. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 104 с.
13. Вейман Р. История литературы и мифология. Очерки по методологии и истории литературы / Пер. с нем. М.: Прогресс, 1975. С.260 290.
14. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 404 с.
15. Веселовский А.Н. Разыскания в области русского духовного стиха. С.-Петербург, 1989. Вып. 5. С.115 116.
16. Вико Дж. Основание новой науки об общей природе наций: Пер. с ит. М.: ИСА; К., 1994. 618 с.
17. Галич О.А. Теорія літератури: Підручник. К.: Либідь, 2001. 488 с.
18. Гердер И. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. 703 с.
19. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
20. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета: Пер. з англ. К.: Радянський письменник, 1991. 216 с.
21. Гримм Я. Немецкая мифология // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ - ХХ в.в.: Трактаты, статьи, эссе / Под ред. Г.К.Косикова. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. С.54 71.
22. Гулыга А. Миф и современность (О некоторых аспектах литературного процесса) // Иностранная литература. 1984. № 2. С.167 174.
23. Денисова Т.Н. Боротьба гуманізму і антигуманізму в сучасному літературознавстві Заходу. К.: Знання, 1976. 48 с.
24. Дима А. Принципы сравнительного литературоведения. М.: Прогресс, 1977. 229 с.
25. Джойс Дж. Улисс: Пер. с англ. В.Хинкиса, С.Хоружего. М.: Республіка, 1993. 671 с.
26. Дорошевич А. Миф в литературе ХХ века // Вопросы литературы. 1970. № 2. С.122 140.
27. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда; Метод социологии: Пер. с фр. М.: Наука, 1991. 572 с.
28.Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость. Спб.: Алетейя, 1998. 249 с.
29.Энциклопедия мировой литературы / Под ред. С.В. Стахорского. С.-Петербург: Невская книга, 2000. 656 с.
30. Еремина В.И. Миф и народная песня // Миф фольклор литература / Под ред. В.Г.Базанова. Л.: Наука, 1978. C. 3 16.
31. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997.144 с.
32. Зарубежная литература ХХ века. 1871 1917: Хрестоматия. М.: Просвещение, 1981. 638 с.
33. Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ - ХХ в.в.: Трактаты, статьи, эссе / Под ред. Г.К. Косикова. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. 510 с.
34. Зарубежное литературоведение 70-х годов: Направления, тенденции, проблемы / Под ред. Е.А. Цургановой и др. М.: Наука, 1984. 359 с.
35. Затонский Д.В. Век двадцатый. Заметки о литературной форме на Западе.К.: Изд-во Киевского Ун-та, 1961. 258 с.
36. Затонский Д.В. Искусство и миф // Иностранная литература. 1965. № 6. С.188 200.
37. Затонский Д.В. Какой не должна быть история литературы” ? // Вопросы литературы. 1998. № 1. С.5 30.
38. Затонський Д.В. Минуле, сучасне, майбутнє (Про реалізм, традиції, новаторство). К.: Дніпро, 1982. 370 с.
39. Зеленський А.Н. Динаміка міфологізації у ранній творчості М.В.Гоголя: постмодерністська інтерпретація: Автореф. дисканд. філол. наук: 10.01.02 / Дніпр.нац.ун-т. Дніпропетровськ, 2001. 18 с.
40. Землянова Л.М. Борьба направлений в современном американском литературоведении. М.: Знание, 1971. 48 с.
41. Землянова Л.М. Современное литературоведение в США: Теоретические направления и конфронтации 1920 - 1980-х г.г. М.: Изд-во МГУ, 1990. 277 с.
42. Зубрицька М. Архетипна критика і теорія // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 343 356.
43. Ильин И.П. Новая критика”: история эволюции и современное состояние // Зарубежное литературоведение 70-х годов. М., 1984. С.113 155.
44. История всемирной литературы: В 9 т. М.: Наука, 1987. Т.4./ Отв. ред. Ю.П.Виппер. 688 с.
45. История зарубежной литературы, 1945-1980 / Под ред. Л.Г.Андреева. М.: Изд-во МГУ, 1989. 413 с.
46. Кассирер Э. Избранное: Индивид и космос. М., СПб.: Университетская книга, 2000. 653 с.
47. Киселева Л. Ритуальные интенции поэтического текста Николая Клюева (на материале поэмы Плач о Сергее Есенине”) // Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації тексту: Збірник наукових праць / За ред. Л.М. Мельника. К., 1998. С.18 35.
48. Коваленко І. Міф і ритуал у романі Салмона Рашді Midnight’s children” // Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації тексту: Збірник наукових праць / За ред. Л.М. Мельника. К., 1998. С.89 107.
49. Козлов А.С. Литературоведение Англии и США ХХ века. Симферополь: Таврида, 1994. 255 с.
50. Козлов О.С. Міф і літературознавча думка США // Вікно в світ. К., 1999. № 5. С.167 179.
51.Козлов А.С. Мифологические школы в зарубежном литературоведении // Теории, школы, концепции (критические анализы). Художественный текст и контекст реальности. М.: Наука, 1977. С.144 153.
52. Козлов А.С. Мифологическое направление в зарубежном литературоведении // Литература и мифология: Сборник научных трудов / Под ред. А.А.Григорьева. Л.: Наука, 1975. С.127 141.
53. Козлов А.С. Мифологическое направление в литературоведении США. М.: Высшая школа, 1984.173 с.
54. Козлов А.С. Нортроп Фрай и поиски метода в литературоведении США // Литературоведение на пороге ХХ века. Материалы международной научной конференции. (МГУ, май 1997). М.: РандевуАМ, 1998. 501 с.
55. Козлов А.С. Основные этапы развития литературно-критической мысли / Основы литературоведения. М.: Московский лицей, 2000. С.313 368.
56. Козлов А.С. Структурализм и мифологическое литературоведение США: проблемы взаимосвязи и интерференции // Тенденции в литературоведении стран Западной Европы и Америки: Сборник обзоров и рефератов / Под ред. Е.А. Цургановой, И.П.Ильина. М., 1981. С.120 139.
57. Коккьяра Дж. История фольклористики в Европе. М.: Изд-во иностр. л.-ры, 1960. 689 с.
58. Колтунова М.В. Функция древнего мифа в поэтике романа М.Булгакова ”Мастер и Маргарита”// Классические традиции в русской современной литературе. Куйбышев, 1985. С.77 90.
59. Косиков Г.К. Зарубежное литературоведение и теоретические проблемы науки о литературе // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ - ХХ в.в.: Трактаты, статьи, эссе. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. С. 5 38.
60. Костенко Г.М. Релігійно-філософська проблематика та її художнє втілення в англійському романі 1950-70-х років: Дисканд. філол. наук: 10.01.04. Дніпропетровськ, 2001. 212 с.
61. Костенко Г.М. Релігійно-філософська проблематика та її художнє втілення в англійському романі 1950-70-х років: Автореф. дисканд. філол. наук: 10.01.04 / Дніпр. нац. ун.-т. Дніпропетровськ, 2001. 20 с.
62. Красавченко Т.Н. Английская литературная критика. М.: Наука, 1994. С.165167.
63. Краткая литературная энциклопедия: В 7 т. М.: Сов. энциклопедия, 1962. Т.5. 975 с.
64. Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів: Навчальний посібник. К.: Укр. письменник, 1997. 230 с.
65. Курносова Ю.В. Позитивистское направление в английской литературной критике 1840-60 г.: Дис... канд. філол. наук: 10.01.04. Одесса, 1994. 140 с.
66. Кэмпбелл Дж. Тысячеликий герой: Пер. с англ. М.: Рефл-бук, АСТ, К.: Ваклер, 1997. 384 с.
67. Леві-Строс К. Міт та значення // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 343 345.
68. Леви-Стросс К. Печальные тропики: Пер. с фр. М.: Мысль, 1984. 220 с.
69. Леви-Стросс К. Структурная антропология: Пер. с фр. / Под ред. и прим. В.В.Иванова. М.: Наука, 1983. 535 с.
70. Литература и мифология: Сборник научных трудов / Под ред. А.А.Григорьева. Л.: Наука, 1975. 141 с.
71. Литературный энциклопедический словарь / Под ред. В.М.Кожевникова, П.А.Николаева. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С.426 427.
72. Литературоведение на пороге ХХ1 в. Материалы международной научной конференции (МГУ, май 1997) М.: Рандеву-АМЮ”, 1998. 501с.
73. Літературознавство. К.: Обереги, 1996. 496 с.
74. Літературознавчий словник-довідник / Упор. Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. К.: ВЦ "Академія", 1997. 752 с.
75. Лифшиц М. Мифология древняя и современная. М.: Искусство, 1980. 582 с.
76. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Аристотель и поздняя классика. М.: Искусство, 1975. 776 с.
77. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. М.: Искусство, 1969. 714 с.
78. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 480 с.
79. Лосев А.Ф. Мифология: Философская энциклопедия. М.: Советская энциклопедия. Т.3. 1964. С.457 466.
80. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
81. Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. М.: Учпедгиз, 1957. 620 с.
82. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста. Структура стиха. Л.: Просвещение, 1972. 210 с.
83. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. Семиотические исследования по теории искусства. М.: Искусство. 1970. 384 с.
84. Лотман Ю.М., Минц З.Г. Литература и мифология // Труды по знаковым системам. Вып.13. Семиотика культуры. Тарту: Тартус. гос. ун.-т, 1981. С.35 55.
85. Мейзерська Т.С. Проблеми індивідуальної міфологїї. Міфотворчість Шевченка. Одеса: Astroprint, 1997. 128 с.
86. Мелетинский Е.М. Миф и двадцатый век // Избранные статьи. Воспоминания. М.: РГГУ, 1998. С.423 426.
87. Мелетинский Е.М. О литературных архетипах // Чтения по истории и теории культуры. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т. 1994. Вып. 4. 136 с.
88. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 407 с.
89. Мелетинский Е.М. Происхождение героического эпоса. Ранние формы и