Особливості поетики творчості Джорджа Ґасконя

Краткое описание

Запорізький державний університет

На правах рукопису

Лілова Олена Євгенівна

УДК: 821. 111 Ґ 7 1/3.07 15”

Особливості поетики творчості
Джорджа Ґасконя

10.01.04 - література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Торкут Наталія Миколаївна,
доктор філологічних наук,
доцент

Запоріжжя-2003

ЗМІСТ

ВСТУП ................................... 3

РОЗДІЛ 1. Специфіка взаємодії традиційного і новаторського у творчості письменника-єлизаветинця Дж.Ґасконя ................................................. 15
1.1. Життєві орієнтири та мистецькі амбіції Джорджа Ґасконя
(біографічний екскурс) ........................................................ 15
1.2. Особливості інтерпретації класичного матеріалу в п’єсах
Іокаста”, Підмінені” та Дзеркало виховання” .......................... 33
1.3. Жанрова своєрідність поем Скарга Філомени” та
Сталеве дзеркало” ........................................................................... 68

РОЗДІЛ 2. Поетика роману Дж.Ґасконя "Пригоди
добродія F.J." (1573) .................................................................... 86
2.1. Ідейно-естетичні імперативи Дж.Ґасконя ..................................... 86
2.2. Поетика заголовка в контексті англійської ренесансної
традиції .......................................................................................... 97
2.3. Хронотоп і проблемно-тематичний спектр .......................... 103
2.4. Сюжетно-композиційна організація .............. 112
2.5. Система образів персонажів ................................................... 123
2.6. Жанрово-стильові особливості .............................. 133
2.7. Порівняльний аналіз двох версій роману ..................................... 145

РОЗДІЛ 3. Особливості художньої репрезентації
літературно- критичних поглядів Дж.Ґасконя
у трактаті Деякі настановчі нотатки” ..................... 149
3.1. "Деякі настановчі нотатки" Дж.Ґасконя в контексті розвитку літературно-критичної думки в Англії ІІ пол. XVI ст. ................. 149
3.2. Основні положення і жанрова своєрідність "Деяких настановчих нотаток" ............................................................................................. 160

ВИСНОВКИ ...................................................................................................... 173
пРИМІТКИ ....................................................................................................... 189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................ 216

ВСТУП

Культура доби Відродження, позначена небувалим сплеском життєвого ентузіазму й нечуваним зростанням креативної енергії, з повним правом може вважатися своєрідним святом жвавого обміну інтелектуальними надбаннями та результатами духовних пошуків. Сама атмосфера, що панувала в ренесансній Європі, сприяла народженню нової особистості, яка мала різнобічні інтереси й була щедро наділена розсипом талантів. Типовою ренесансною особистістю можна вважати англійського письменника-єлизаветинця Джорджа Ґасконя1 (1539(?)-1577)2, котрий крім літературної діяльності, живопису й театрального мистецтва займався військовою справою, брав участь у дипломатичних місіях і виконував особисті доручення королеви, пов’язані з організацією придворних свят.
Багатогранність Ґасконевого таланту найяскравіше проявилася у сфері художньої творчості. Просякнуті духом експериментаторства поетичні й прозові твори цього автора мали значний успіх у тогочасної читацької аудиторії, а його п’єси та імпрези, що ставилися на сценах університетських театрів та при дворі Єлизавети, користувалися популярністю в елітарних колах. Відомо, що славнозвісний єлизаветинський сатирик і романіст Томас Неш сказав: Ґасконь був першим, хто проклав стежку до тієї досконалості, якої згодом, вже після його смерті, спромоглися досягти наші найкращі поети” [цит. за 254,11]. Аналогічної думки дотримувався й інший молодший сучасник письменника - Р.Тофт, який у передмові до своєї книги Уславлення ревнощів” (1615) зауважував, що не можна забувати про заслуги старого Ґасконя, Тербервіля та ін., оскільки саме вони першими розбили лід, надавши можливість видатним поетам сучасності безпечно плавати у відкритому океані благозвучної Поезії” [цит. за 288,209].
Ім’я Джорджа Ґасконя постійно згадується на сторінках сучасних антологій і науково-критичних видань, присвячених англійській ренесансній літературі, при цьому дослідники майже одностайно визнають його новаторство одразу в кількох жанрах (роман, літературно-критичний трактат, комедія, трагікомедія). Цікаво, що і твори Ґасконя, і естетична вартість його художніх експериментів оцінюються вельми неоднозначно: у літературно-критичних джерелах можна зустріти чимало полярних, а інколи навіть і внутрішньо суперечливих думок та оцінок. На думку К.Льюіса, Ґасконь є лише другорядним поетом, котрого, щоправда, можна порівняти з першим проблиском світанку на небосхилі англійської літератури XVI століття. За словами цього літературознавця, Ґасконеві бракувало винахідливості, щоб створювати цікаві оповідання, та чуттєвості, щоб писати гарні вірші [246,270]. Американський вчений Р.Джонсон звертає увагу на те, що, хоча Ґасконь і був найкращим літератором Англії у період між творчістю Томаса Вайєтта та Едмунда Спенсера, публіка сприймала його твори досить стримано, а відповідно, й критики традиційно розглядали його художні спроби як предтечі більш відомих та помітних художніх зразків, як перші прояви тих тенденцій, що згодом сягатимуть апогею [239,Preface]. Тобто, будучи визнаним свого роду передвісником славнозвісних”, таких як евфуїст Джон Лілі чи майстер сонету Філіп Сідні, Джордж Ґасконь так і не був удостоєний належного дослідницького інтересу. І до сьогодні він залишається одним із найбільш недооцінених men of letters” єлизаветинської доби.
Стан вивченості Ґасконевої спадщини в сучасному зарубіжному літературознавстві унаочнює це твердження. Практично всі дослідники, що звертали увагу на літературну спадщину Ґасконя (Ч.Прауті, В.Воллас Р.Джонсон, М.Шлаух, Р.Гелджерсон, Дж.Руофф, В.Дейвіс, П.Селзмен, Дж.Бакстон та ін. (див. [266; 292; 239; 280; 233; 273; 216; 278; 200]), визнають непересічність творчої особистості цього автора, новації якого в царині поезії, прози і драматургії виявилися доволі продуктивними.
Саме Ґасконевому перу має завдячувати англійська нація появою першої літературно-критичної праці Деякі настановчі нотатки” (Certain Notes of Instruction”, 1575), що написана не латинською, а рідною мовою. Ґасконь є також і автором першого єлизаветинського роману Пригоди добродія F.J.” (The Adventures of Master F.J.”, 1573). Він першим з-поміж англійських перекладачів звернувся до італійської ренесансної комедії, скомпілювавши у власній п’єсі під назвою Підмінені” (Supposes”, 1566) найкращі фраґменти з прозової та поетичної версій однойменного твору Лодовіко Аріосто. Біля витоків моди на використання білого віршу в драматургії єлизаветинської доби стояв саме Дж.Ґасконь, котрий вперше вдався до неримованого віршування в трагедії Іокаста” (Jocasta”, 1566) і удосконалив його в сатиричній поемі Сталеве дзеркало” (The Steel Glass”, 1576). Перу цього автора належить і начерк про воєнні події в Голландії, який можна вважати одним із перших зразків журналістського репортажу.
Тож цілком слушною видається оцінка американських дослідників Г.Крирсона й Дж.Сміта, які називають Дж.Ґасконя найтиповішим і далеко не найгіршим поетом доби спроб і помилок у національній літературі. Мінливість вдачі, - зауважують вони, - завадила йому досягти відчутного успіху в будь-чому, але він цілком заслужив славу піонера” [209,65]. На новаторському характері Ґасконевих започаткувань наголошує і Ч.Прауті, який підкреслює визначну роль цього письменника у становленні англомовної традиції на теренах англійської прози [267,41-42]. Крім того, як зазначає цей американський дослідник, Ґасконь, на відміну від більшості тогочасних перекладачів, зокрема В.Пейнтера, Дж.Петті, А.Ґолдінґа, спромігся не тільки продемонструвати знання античної та італійської літератур, але й перенести інокультурні здобутки на національний ґрунт, збагативши тим самим англійську драматургію й поезію [267,41].
Стилістичну манеру Дж.Ґасконя зазвичай оцінюють вельми стримано, відзначаючи її органічний зв’язок із національною поетичною традицією. Як слушно зауважує американський літературознавець В.Кортоп, Ґасконева поезія майже позбавлена алітерацій, зневажливе ставлення до яких він успадкував від Чосера і неодноразово декларував на сторінках власного літературно-критичного трактату” [207,189]. Дослідники ж прозової спадщини цього єлизаветинського літератора, як правило, відносять його до числа англійських евфуїстів до «Евфуеса»”, які задовго до появи славнозвісного роману Дж.Лілі розробляли й відшліфовували нову оригінальну манеру письма3 (див. [207,89,189,359; 280,228; 244,268]).
Чимало зарубіжних критиків вважають Ґасконя типовим другорядним автором, який поступається майстерністю таким корифеям тогочасної англійської літератури, як поет Едмунд Спенсер, прозаїки Джон Лілі та Філіп Сідні, драматурги Крістофер Марло і Вільям Шекспір. Втім, як слушно зазначає дослідник Ч.Гойт у передмові до своєї книги, присвяченої британським романістам другого ешелону, цю другорядність” не можна вважати синонімом посередності або другосортності: коли говориться, що той чи інший письменник належить до другого ряду, то мається на увазі те, що він менш честолюбний, ніж титани, і його поняття про світ представлені за допомогою менш глобальних категорій [236,xii].
Як і більшість таких письменників, Джордж Ґасконь досить довго залишався в тіні своїх більш відомих і яскравих співвітчизників, творчість яких незмінно привертала пильну увагу радянських, а згодом українських і російських англістів. Тож не дивно, що ім’я цього письменника, вельми популярного за життя, навіть не згадується як у фундаментальних виданнях з історії англійської літератури, виданих у СРСР, так і у новітніх українських та російських навчальних посібниках з історії зарубіжної літератури епохи Відродження. Щоправда, згадку про цього пізньоренесансного автора знаходимо у третьому томі дореволюційного російського видання "Всеобщей истории литературы", здійсненого в Санкт-Петербурзі у 1888 році за редакцією О.Кірпічникова. Так, П.Морозов, автор розділу, присвяченого англійській літературі доби Відродження, зазначає, що поети Вайєтт, Саррі, Секвіл, Ґасконь, Спенсер та ін. "аж ніяк не були рабськими наслідувачами корифеїв італійської поезії XIV ст." [76,470].
Дотепер ані радянське, ані вітчизняне літературознавство не мало жодної спеціальної історико-літературної розвідки, присвяченої творчому доробку Дж.Ґасконя. Втім, дослідники неодноразово наголошували на тому, що без урахування літературних здобутків цього єлизаветинського man of letters” наші уявлення про історико-літературний процес пізнього англійського Ренесансу приречені залишатися фраґментарними і неповними. Про важливість вивчення ролі Дж.Ґасконя у становленні літературно-критичної традиції на англійському ґрунті говорять сучасні вчені В.Решетов [141,26-28], Л.Володарська [52,294], Н.Торкут [164,94], К.Василина [173,353]. В.Решетов, зокрема, зазначає, що, на відміну від більшості тогочасних англійських критиків, Ґасконь орієнтувався не стільки на теоретичне осмислення проблем, пов’язаних із мистецтвом Поезії, скільки на практичні рекомендації щодо поліпшення справ у царині національної літератури [141,26]. На думку сучасних українських дослідниць Н.Торкут і К.Василини, трактат Ґасконя "Деякі настановчі нотатки", завдяки своєму прикладному характеру, може бути поставлений в один ряд з континентальними літературно-критичними маніфестами доби Відродження на зразок славнозвісного Захисту та уславлення французької мови” (1549) Ж. дю Белле [173,353]. Однак сутність концептуальних положень Ґасконевого трактату, характер і спрямованість його полемічних пасажів, значимість цього твору для подальшого розвитку національної поетичної традиції все ще залишаються невисвітленими.
Поетичний спадок Дж.Ґасконя, що представлений двома збірками віршів та чотирма поемами, практично не вивчався ані українськими, ані російськими літературознавцями - авторами досліджень з історії англійської поезії [61; 62; 63]. Цікаво зазначити, що поезія Ґасконя привернула увагу російських перекладачів: декілька його віршів з паралельними російськомовними перекладами В.Топорова і Г.Русакова увійшли до антології "Англійський сонет XVI-XIХ ст." (1990) [21, 74-79]. Думається, що вивчення особливостей поетичної манери Ґасконя, проблемно-тематичної орієнтації його лірики та жанрово-стильової своєрідності поем дозволить визначити сутність поетичних новацій цього письменника і його місце на єлизаветинському Парнасі.
Драматургія Ґасконя, що представлена трагедією Іокаста” (1566), комедією Підмінені” (1566), трагікомедією Дзеркало виховання” (1575) та низкою масок, на жаль, навіть не згадується у радянських та сучасних українських і російських дослідженнях, присвячених театру шекспірівської доби. І хоча драматичні твори Ґасконя за оригінальністю й масштабом новацій поступаються п’єсам таких старших сучасників Шекспіра, як Дж.Лілі і К.Марло, вивчення характеру взаємодії традиційного і новаторського в Ґасконевій драматургії сприятиме більш глибокому розумінню специфіки тієї атмосфери, що панувала у царині англійського театрального мистецтва до виходу на авансцену Великого Барда.
Не знайшли дотепер належного наукового осмислення і творчі здобутки Ґасконя-романіста, з-під пера якого вийшли дві версії скандальновідомого роману "Пригоди добродія F.J.". Його романістика, що має яскраво виражений експериментаторський характер, ще ніколи не обиралася об’єктом літературознавчого аналізу ані російських, ані вітчизняних вчених. Потреба у здійсненні такого аналізу безперечно назріла, оскільки літературний доробок першої хвилі єлизаветинських романістів інтенсивно вивчається в сучасному українському літературознавстві. Про це засвідчують наукові публікації, присвячені дослідженню поетики романів Дж.Лілі [133], Ф.Сідні [108-111], Т.Лоджа [167-171], Р.Ґріна [152; 153], Т.Неша [134; 138], Т.Делоні [129; 45-50]. Водночас, варто наголосити на тому, що спостереження над поетикою Ґасконевих романів спроможні дати теоретикам літератури доволі цікавий матеріал для подальшого наукового осмислення. Адже, як зазначила у своїй доповіді з актуальних питань вивчення роману, що пролунала на міжнародній конференції "Літературознавство на порозі XXIст.", авторитетна російська дослідниця А.Я.Есалнек, внутрішньожанрова типологія залишається сьогодні напрочуд перспективним напрямком дослідження. Тобто об’єктом уваги науковців постає роман того чи іншого періоду в тій чи іншій національній літературі, котрий "трактується як конкретно-історичний варіант романного жанру" [182,81]. Просування наукових пошуків саме в цьому напрямку дозволить, як видається, з часом виробити точне й конкретне визначення романного жанру взагалі. Як слушно зауважує відома українська дослідниця Н.Копистянська, не можна дати вичерпне визначення категорії жанру, не враховуючи уявлення про жанр як поняття, що застосовується до індивідуальної творчості (як-от флоберівський роман, чеховське оповідання) [86,74]4. Тож, Ґасконів роман, який небезпідставно вважають першим зразком novel” на англійському ґрунті [280,233; 174,57], постає і як оригінальне у теоретичному плані художнє явище, і як надзвичайно цікаве жанрове утворення, в надрах якого визрівають плідні тенденції, що невдовзі сягнуть апогею у творчості таких корифеїв романного жанру, як Д.Дефо, С.Річардсон, Г.Філдінґ, Дж.Смолетт.
Отже, комплексне вивчення різноманітної в жанровому плані творчої спадщини Джорджа Ґасконя в культурному контексті єлизаветинської доби є науково доцільним і своєчасним з огляду на пожвавлення загального інтересу вітчизняного літературознавства до англійського Відродження5.
Актуальність цього дисертаційного дослідження зумовлена нагальною потребою переосмислення історико-літературної ролі письменників другого ряду”, творчі здобутки яких підготували ґрунт для появи літературних шедеврів. Крім того, комплексний аналіз художньої спадщини Дж.Ґасконя покликаний уточнити загальну картину розвитку англійської літератури другої половини ХVI століття, адже Ґасконеві експерименти у царині красного письменства стоять біля витоків вельми плідних художніх традицій.
Дослідження здійснено в рамках діяльності наукової лабораторії ренесансних студій, що є спільним проектом Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України та Запорізького державного університету.
Основна мета роботи полягає в тому, щоб у процесі аналізу літературного доробку Дж.Ґасконя виявити особливості поетики його творів, акцентуючи увагу на тих започаткуваннях, які згодом були підхоплені іншими англійськими письменниками й мали певну історико-літературну перспективу.
Задля досягнення мети у дисертації поставлено ряд конкретних завдань:
- зібрати та систематизувати наукову інформацію щодо вивченості літературної спадщини Дж.Ґасконя в сучасному зарубіжному літературознавстві, накреслюючи перспективи подальшого дослідницького пошуку;
- висвітлити життєвий і творчий шлях Дж.Ґасконя, виявляючи ті соціокультурні та біографічні чинники, які вплинули на формування світоглядних та естетичних орієнтацій письменника;
- з’ясувати характер взаємодії традиційного й новаторського в драматичних і поетичних творах цього літератора;
- виявити жанрово-стильову своєрідність першої версії роману Ґасконя Пригоди добродія F.J.” та специфіку поєднання елементів поетики romance” і novel” в художньому просторі цього твору;
- в процесі зіставлення двох версій Пригод добродія F.J.” розкрити сутність експерименту Ґасконя-романіста;
- розглянути літературно-критичний трактат Деякі настановчі нотатки” в контексті єлизаветинських дискусій про поезію;
- з’ясувати природу творчих новацій Дж.Ґасконя та визначити його місце в історико-літературній панорамі єлизаветинської доби.
Об’єктом цього дисертаційного дослідження постають художні експерименти Джорджа Ґасконя, спрямовані на творче засвоєння класичної спадщини та пошук шляхів якісного оновлення національної літературної традиції.
Предметом безпосереднього аналізу виступають літературні твори Дж.Ґасконя, які розглядаються під жанровим кутом зору і репрезентуються на тлі широкого соціокультурного контексту єлизаветинської доби, просякнутої суто ренесансним духом творчого новаторства.
Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження слугують фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних вчених, що представляють класичний підхід до вивчення культури доби Відродження (О.Анікст, Я.Буркхардт, Л.Баткін, А.Горбунов, Д.Наливайко та ін.), а також ті наукові розвідки представників нового історизму (С.Ґрінблатт, Дж.Ґанн, Н.Монроз, Л.Маркус та ін.), які, реконструюючи історико-соціальний контекст функціонування єлизаветинської літератури та декодуючи її провідні культурні коди, суттєво збагачують загальні уявлення про іманентну природу Ренесансу.
З’ясування витоків художніх експериментів Дж.Ґасконя передбачає, окрім детального літературознавчого аналізу його творів, звернення в процесі дослідження до біографічних фактів життя письменника, а також урахування соціокультурного тла його письменницької діяльності. Дослідницька методологія засновується на поєднанні принципів соціокультурології та нового історизму, що дозволяє не тільки зрозуміти сутність Ґасконевих новацій, але й відтворити зв’язок творів письменника з тогочасними поза-літературними дискурсами (зі сфери соціальних, політичних, економічних інтересів), представивши його творчі пошуки як функцію культурної системи”.
Наукова новизна дисертації зумовлена як вибором самого об’єкту дослідження (вперше у вітчизняному літературознавстві представлено комплексний аналіз творчості Дж.Ґасконя), так і методологічним підходом, який дозволяє легітимізувати право дослідника на прямі зіставлення авторських ідей та біографічних фактів, популярних теорій певної епохи та її художніх практик.
Зважаючи на те, що твори Дж.Ґасконя (за виключенням чотирьох сонетів) не перекладалися ані за часів Радянського Союзу, ані в сучасній Україні, автор дисертації вважає доцільним детально висвітлити сюжетно-композиційні аспекти та пропонує цитати зі згаданих творів у власних перекладах українською мовою6.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати і висновки, які уточнюють загальну картину жанротворчих експериментів в англійській літературі пізнього Ренесансу, можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з історії зарубіжної літератури Середніх віків та Відродження, у розробці спецкурсів з історії англійської літератури. Фактичний матеріал та літературознавчі спостереження, що містяться в дисертації, стануть також в нагоді при здійсненні компаративних досліджень з ренесансознавства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження були представлені у доповідях на трьох Міжнародних конференціях: Читання пам’яті Н.С.Шрейдер (до 90-річчя з дня народження)” (Дніпропетровськ, січень 1999р.), "XII Пурішевські читання" (Москва, Росія, квітень 2000р.), III-і Шрейдерівські Читання” (Дніпропетровськ, лютий 2001р.); шести Всеукраїнських наукових конференціях: науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, червень 2000р., червень 2001р.), Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, червень 2000р., червень 2001р., травень 2002р.), Поетика художнього твору” (Запоріжжя, жовтень 2000р.) та щорічних науково-звітних конференціях Запорізького державного університету в 1999, 2000, 2001 та 2002 роках.
За матеріалами дисертації підготовлено і надруковано п’ятнадцять публікацій, одинадцять з яких - статті у фахових виданнях:
1. Творчість єлизаветинця Дж.Ґасконя в світлі сучасних літературознавчих інтерпретацій: стан вивченості, полемічні аспекти, перспективи дослідницького пошуку// Ренесансні студії. - Запоріжжя, 1999. - Вип.3. - С.48-59. (співавтор Торкут Н.М.)
2. Життєвий і творчий шлях письменника-єлизаветинця Дж.Ґасконя (1539 (?) - 1577)// Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія - літературознавство. - Харків, 2000. - Вип. 1 (25). - С.15-22.
3. Трактат Дж.Ґасконя Деякі настановчі нотатки стосовно англомовного віршування” (1575) в контексті єлизаветинських дискусій про поезію// Гуманітарний вісник. Серія - іноземна філологія: Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики. - Черкаси, 2000. - Число 4. - С. 79-83. (співавтор Торкут Н.М.)
4. Творчі новації англійського ренесансного письменника Дж.Ґасконя// Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”. Черкаси: ЧІТІ, 2000. - С.21-22.
5. Особливості сюжетної організації роману Джорджа Ґасконя Пригоди майстра F.J.” (1573)// Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія - літературознавство. - Харків, 2000. - Вип. 2 (26). - С.24-28.
6. Новаторство Дж.Ґасконя-романиста (роман «Приключения мастера F.J.»)// XII Пуришевские чтения: Всемирная литература в контексте культуры: Сборник статей и материалов. - М.: МПГУ, 2000. - С.54-55.
7. Система образів-персонажів у романі Дж.Ґасконя Пригоди майстра F.J.”// Ренесансні студії. - Запоріжжя, 2000. - Вип. 5. - С.41-52.
8. Специфіка інтерпретації біблійної притчі про блудного сина в трагікомедії Дж.Ґасконя Дзеркало виховання” (1575)// Ренесансні студії. - Запоріжжя, 2000. - Вип.6. - С.24-29.
9. Англійська пізньоренесансна романістика: актуальні проблеми вивчення// Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”/ За ред. В.К.Шпака. - Черкаси: ЧІТІ, 2001. - С.24-25.
10. Критика засадничих концептів куртуазної літератури в романі Дж.Ґасконя Пригоди майстра F.J.”// Ренесансні студії. - Запоріжжя, 2001. - Вип. 7. - С.54-62.
11. Друга версія "Пригод майстра F.J." Джорджа Ґасконя: маскування під літературну вигадку// Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2001. - № 4. - С.74-76.
12. Поетика заголовка роману Дж.Ґасконя "Пригоди добродія F.J." (1573) у контексті англійської ренесансної традиції// Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр.зб.наук.пр. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - Число шосте. - С.47-50.
13. Соціокультурні передумови інтенсифікації літературно-критичного мислення в Англії XVI ст.// Тези 9-ої Всеукраїнської наукової філологічної конференції Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”/ За ред В.К.Шпака. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С.30-31.
14. Специфіка трансформації петрарківського канону в поетичних вставках роману "Пригоди добродія F.J." Дж.Ґасконя// Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. - Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2002. - № 2. - С.51-54.

15. Особливості інтерпретації античного сюжету в трагедії Іокаста” (1566) Дж.Ґасконя і Ф.Кінвелмерша// Ренесансні студії. - Запоріжжя, 2002. - Вип. 8. - С.22-38.

Список литературы

Примітки
1 Перші згадки про цього англійського ренесансного майстра слова російською мовою зустрічаються ще наприкінці ХIХ століття в працях таких видатних вчених, як О.Кірпічников та О.Веселовський ( див. [76,470]).
2 Більшість дослідників подають у даті народження Джорджа Ґасконя 1539 рік (втім, зі знаком питання) (див., приміром, [233,168; 239,Preface; 253,269]). Водночас, існують і інші версії: найбільш поширеною з яких є рік 1525 (див. [95,578; 207,168; 221,259; 232,74; 265,540; 274,279; 288,210; 27,480]). Крирсон і Сміт, автори монографії з історії англійської поезії, зазначають, що Джордж Ґасконь-літератор народився 1542 року, а його тезка, член Парламенту, 1525 року [209,65].
3 Евфуїзм (від грецьк. високий, обдарований”) це мовний стиль, який характеризується широким вживанням алюзій (міфологічних, релігійних, історичних та власне літературних), порівнянь і метафор, запозичених із сфери медицини й природознавства, різноманітних ремінісценцій, що надають висловлюванням певної афористичності, прислів’їв і крилатих латинських висловів, а також цитуванням античних авторів. Докладніше про евфуїстичний стиль письма див. [123,65], про евфуїзм в англійських пізньоренесансних романах [171,97-98; 172].
4 Загалом, Н.Копистянська виокремлює чотири сфери поняття "жанр": поняття загальнотеоретичне, поняття історичне, поняття, що відображає національну специфіку, та поняття, що застосовується до індивідуальної творчості [86,74]. Подібні сфери Н.Копистянська розрізняє і в понятті "жанрова система" [86,75-77].
5 Про пожвавлення інтересу української філологічної науки до англійського Відродження наприкінці ХХ ст. на початку ХХІ ст. свідчить низка публікацій представників дослідницької школи, очолюваної Л.Я.Потьомкіною та десятки наукових статей, надрукованих на сторінках фахового видання Ренесансні студії”.
6 Вже коли дисертаційне дослідження було завершено, на сторінках часопису Иностранная литература” з’явилися друком російськомовні переклади фрагменту роману Дж.Ґасконя Пригоди добродія F.J.”, а також віршу Колискова”, виконані Г.Кружковим [89].
7 Елізабет Бретон була матір’ю відомого англійського поета Ніколаса Бретона (її перший чоловік Вільям Бретон помер). Вітчим Ніколаса, Джордж Ґасконь, значною мірою вплинув на формування літературного смаку свого пасинка [207,314].
8 Дж.Ґасконь назвав свій твір A Device of a Mask”. Принагідно зазначимо, що маски це невеличкі драматичні твори розважального характеру з танцями й переодяганням, у котрих більшої ваги надавалося видовищним та музичним елементам, ніж сюжету і персонажам. Маски зазвичай містили політичні поради чи натяки та розігрувалися при королівському дворі акторами-любителями, до дії також часто залучалися глядачі вистави (скажімо до фінального танцю). Цей жанр, що очевидно мав італійське походження, набув неповторних рис у творчості таких англійських драматургів XVIXVII ст., як С.Деніел, Т.Кемпіон, Дж.Чепмен, Т.Міддлтон, В.Джонсон та І.Джоунс [290,628]. Деякі дослідники вважають першою англійською маскою славнозвісне видовище Єпіфанії (хрещення), яке відбулося 1512 року за участю Генріха VIII [235,289]. Маска як така” відрізняється від літературної” маски (напр., Комус” Мільтона) насамперед тим, що розрахована, перш за все, на зорове та слухове сприйняття. Перед очима глядачів масок під чарівливі звуки музики поставали боги Олімпу, монстри пекла, історичні герої, дами рицарських романів, фавни, сатири та відьми. Поступово маска перетворилася на неймовірно дорогу виставу, що, як правило, була присвячена якомусь святкуванню (весіллю чи коронації), з неї також могли розпочинатися королівські бали. Маски часто ставилися у юридичних школах Лондона, так званих судових Іннах” (Inns of Court) [235,289-290].
9 Пояснюючи, чому сім’я Монтег’ю, що мешкає в Каудрей (Cowdray), вбирається у венеційські костюми, Дж.Ґасконь у своєму творі проводить паралель між ними та тими Монтег’ю, що мешкають в Італії (родиною Ромео) [200,41].
10 Як відомо, жага пригод і особистої вигоди була взагалі притаманна людині доби Відродження. За зауваженням сучасної російської дослідниці М.Попової, більшість єлизаветинців були авантюристами в обох значеннях цього слова, тобто і шукачами пригод, і безпринципними гендлярами, готовими на все заради наживи [122,131].
11 Цей девіз можна тлумачити і як вказівку на два найголовніші ідеали ренесансного придворного: активна суспільна й інтелектуальна діяльність. За свідченням Дж.Бакстона, улюблений девіз Ґасконя використовував у своїй творчості Ф.Сідні [200,52].
12 За свідченням укладачів біографічного словника British authors before 1800...” С.Кунітца і Г.Гейкрафта, Зеленим лицарем називали принца Оранського, який очолив військову кампанію проти іспанців у Голландії, що її учасником був Дж.Ґасконь [197,210].
13 В основі цього культурного коду лежав концепт божественної людини”, викладений Піко делла Мірандолою у трактаті "Про людську гідність". Видатний італійський гуманіст писав, що людина це велична істота, створена за Божою подобою і наділена божественним розумом (цит. за [273,369]). Про антропоцентризм культури Відродженні див., зокрема, [80,14-16].
14 Як зазначають у своїх дослідженнях Дж.Руофф, А.Прескотт та Дж.Бакстон, Деякі настановчі нотатки” Дж.Ґасконя, вірогідно, були створені під впливом від твору П. де Ронсара Abrégé de l’art poétique francais” (1565) [273,90; 264,263; 200,45]. За словами Дж.Бакстона, Дж.Ґасконь наслідує думку Ронсара про надзвичайно важливу роль вигадки у літературному творі ("le principal poinct est l'invention") (див. [200,45]).
15 Так, наприклад, якщо у першій збірці письменник розташував свої вірші в більш-менш хронологічному порядку, то у Візерунках” цей принцип було порушено, аби заплутати читачів, котрі могли легко здогадатися, про які саме події йдеться у Ґасконевих поезіях ( див. [267,37-38]).
16 Згідно з англо-українським словником, слово posy” має два значення: 1) букет квітів; 2) заст. девіз (на каблучці) [22,149]. Як зазначає американський дослідник Ч.Прауті, за часів царювання королеви Єлизавети в Західній Європі надзвичайно популярними були емблеми - мініатюри, виконані на металі, тканині, та частіше за все, на дереві, що також містили стислий вислів латиною або рідною мовою [267,29]. Саме в добу Відродження в Європі виходить друком чимало книжок, присвячених мистецтву створення емблем. Одним із найпопулярніших творів на цю тему був "Emblemata Libellus" Андрія Алсіата. Детальніше про роль і місце емблем у суспільстві XVI-XVIIст. див. [212]. Питанню зображальних девізів, котрі за часів пізнього Середньовіччя та в епоху Відродження виконували важливу роль у репрезентації влади європейських государів, присвячено дослідження сучасного російського вченого М.Медведєва [99].
У своєму дослідженні Ч.Прауті зіставляє девізи, що їх використав Дж.Ґасконь у першій збірці, з подіями життя письменника. Детально про те, як Ґасконь використовував девізи при написанні збірки поезій "Сто різноманітних квітів", а також про сутність перестановок у порядку віршів у збірці "Візерунки Джорджа Ґасконя" див. [267,28-39].
17 Як зазначає американський дослідник Г.Бієрс, розваги, що їх влаштовував у Кенілворті граф Лестер, вважалися за часів Єлизавети найбільш вишуканим дозвіллям для верхівки тогочасного суспільства [191,58].
18 Добре відомою є мініатюра з книги "Повість про Гемета-відлюдника", на котрій зображено, як Джордж Ґасконь підносить примірник цього твору у подарунок королеві Єлизаветі з нагоди новорічних свят. Цю картину, що належить пензлю самого письменника (див. [272,73; 286,101]), можна розцінювати як емблему, в якій Ґасконь виражає сутність свого життя. Помістивши на картині свій особистий девіз Марсові стільки ж, скільки й Меркурію”, поет тим самим висловлює своє сподівання отримати з допомогою Меркурія лаври поета (лавровий вінець над головою Ґасконя), а з допомогою Марса (участь у воєнних подіях у Голландії) служити Королеві і Англії (дет.див. [266,223]).
19 Про Повість про Гемета-відлюдника” див. дослідження: [286,100; 266,227].
20 За словами Ч.Прауті, аналіз італійського перекладу свідчить про те, що поет умів мислити італійськими ідіоматичними зворотами. Деякі фрази у латинському перекладі побудовані таким чином, що вони нагадують структури, які використовувалися за часів Ґасконя в юридичній справі. Отже, у тексті латиномовного перекладу дається взнаки незакінчена юридична освіта письменника. Щодо франкомовного перекладу, то він, за словами американського дослідника, є найбільш буквальним. Оскільки Ґасконь удосконалював свою французьку, головним чином, під час воєнних подій у Голландії, спілкуючись із солдатами, то володіння цією мовою на рівні буденної комунікації не дозволило письменникові надати своєму перекладу такого самого блиску, як двом іншим текстам (дет. див. [266,221-228]).
21 Однією з невдач, що спіткали Ґасконя під час літньої імпрези в Кенілворті, було виключення з програми його маски на тему шлюбу Забета”. Це було зроблено, щоб не розгнівати королеву, котра сердилася, коли їй нагадували про шлюб взагалі та можливий союз з Робертом Дадлі, графом Лестером зокрема (дет. див. [251,42-43; 288,207]). Зауважимо також, що маску, написану Дж.Ґасконем з нагоди славнозвісних розваг у Кенілвортському замку, дослідники Р.Фрезер і Н.Рабкін вважають першою англійською маскою [219,101].
22 За свідченням Е.Буллена, до цієї збірки увійшли також вірші й маски таких сучасників Ґасконя, як Ганнес, Феррес і Ґолдінг [199,893].
23 Висновок щодо вартості придворного життя, якого дійшов Дж.Ґасконь, висловлено у багатьох поезіях цього єлизаветинського літератора. Див., приміром, вірш Я бросил двор: увы себе дороже!” у перекладі Г.Русакова:
***
Я бросил двор: увы себе дороже!
Поспешность губит, я тому пример.
Мой гордый бриг не выдержал и тоже
Пустился за приманкою химер.
Остыв, прикинув, постояв в сторонке,
Глядишь, и я бы зажил без хлопот.
Но захворавшим хворью этой гонки
Судьба отдохновенья не дает.
Порыв безумца безрассудством зачат.
Бесплодный ум в тщеславии погряз.
И трепетания блесны дурачат
Бездумной рыбы соблазненный глаз.
Поспешность губит. И на этот случай
«Спеши с оглядкой» - поговорка учит [Переклад Г.Русакова. - 21,78].
24 За зауваженням Дж.Бакстона, ще у 20-і рр. XVIст. Катерина Арагонська звернулася до сера Томаса Вайєтта з проханням перекласти цей твір англійською мовою. Поет не зміг закінчити роботу, адже твір видався йому надто нудним [200,55].
25 На переконання укладачів біографічного словника "British authors before 1800" С.Кунітці та Г.Гейкрафта, Ґасконь не міг бачити облогу Антверпена на власні очі, адже тоді він був уже дуже хворий, страждаючи через рани, здобуті під час служби в Голландії, а також давалися взнаки ексцеси бурхливої молодості [197,210-211]. (Див. також [217,38]).
26 Дет. про переклади англійських пізньоренесансних літераторів див.
[165,11-18; 164,144-177,372; 161,138-140; 160,30-32].
27 Див. [275,16; 253,30; 263,47; 290,382; 242,333.]
28 Існує гіпотеза, що англійські перекладачі взагалі користувалися не грецьким оригіналом, а італійським перекладом п’єси про фінікіянок, що його виконав Лодовіко Дольче (рік видання 1549) (див.: [195,62; 234,121]. За свідченням американського літературознавця Ч.Прауті, Дольче вірогідно користувався латинським перекладом Евріпідової трагедії, що його видав 1541 року в Базелі Р.Вінтер [266,145].
29 Британський дослідник першої половини XXст. В.Кортоп називає Ґасконевих "Підмінених" "нервовою прозою", маючи на увазі витіюватий, пишномовний стиль п’єси Ґасконя, в якій вчений вбачає предтечу евфуїзму (див. [207,359]).
30 На загал, в добу Відродження в Англії було створено дуже мало англомовних версій грецьких п’єс. Так, існують свідчення про те, що одну з п’єс Евріпіда переклав під час свого навчання в коледжі Дж.Піль, але текст цього перекладу було загублено. Єдиним надрукованим перекладом грецької п’єси, здійсненим у XVI ст., є Іокаста” Ґасконя і Кінвелмерша (див. [234,121]).
31 Див. [211,161; 234,121].
32 Ґорбодук” (Gorboduc”) чи Феррекс та Поррекс” (Ferrex and Porrex”) (1561-1562) Т.Секвілла і Т.Нортона вважається першою англійською трагедією, створеною за класичним (сенеківським) зразком (див., приміром [232,74]). Це також перший переклад грецької п’єси англійською мовою [253,140-141].
За словами Н.Стороженка, одного з авторів "Всеобщей истории литературы" за ред. О.Кірпічникова, Т.Нортон і Т.Секвілл взяли за взірець трагедію Сенеки "Тебаїда" [76,502]. За словами авторитетного літературознавця Дж.В.Канліффа, значний вплив Сенеки позначився також на таких англійських п’єсах пізньоренесансної доби, як "Танкрід і Ґісмунд" групи студентів права, "Нещастя Артура" Томаса Г’юса у співавторстві зі студентами коледжу Ґрей Інн, а також "Клеопатра" (1594) та "Філотас" (1605) Семюеля Деніеля [210,52; 225,404].
33 Сенеківські трагедії - це фактично єдині трагедії, що збереглися з давньоримського періоду історії літератури. Втім, називати давньоримську трагедію "сенеківською" не можна, адже в трагедіях цього автора відбилися всі ті тенденції та риси, що були притаманні елліністичній трагедії взагалі [176,411]. Детальніше про "сенеківську" драматургічну традицію див. [195,62].
34 Згідно з концепцією українського дослідника О.І.Гайнічеру, багатовікова історія розвитку художнього перекладу дозволяє виокремити три перекладацькі методи: реалістичний, об’єктивно-науковий і суб’єктивно-інтуїтивний [55,28].
35 Цікаво, що в трагедії Ж.Расіна Фівіада, або ворогуючі брати” в центрі уваги драматурга постають образи синів Іокасти Полініка й Етеокла.
36 Про ставлення Евріпіда до міфологічного матеріалу див. [155,9].
37 Хоча в фіналі Фінікіянок” Едіп і говорить, що людина безсила перед долею, його слова сприймаються більшою мірою як данина умовності: будучи вкладені в уста персонажа, який з’являється на сцені вже після завершення трагічних колізій, вони скоріше мають статус ідеологічного резюме, ніж морально-етичного вироку, покликаного виправдати ганебні вчинки Полініка та Етеокла:
"В обесчещенном и дряхлом узнаете ль вы Эдипа?
Но зачем все эти стоны? Много горя в этом мире,
Если так решили боги, прах ничтожный, покоряйся!.." [Пер. І.Анненського. 73,224].
38 Для аналізу в даному дисертаційному дослідженні використовувався переклад трагедії Евріпіда, виконаний російським перекладачем І. Анненським, який вважається хрестоматійним.
39 З античною "одою" не слід пов’язувати уявлення про обов’язковий урочистий пафос, притаманний цьому жанру з часів Новочасся. Антична ода - це просто пісня чи ліричний твір у віршових формах пісні, як, приміром, оди Горація (див. [176,373]).
40 Наприклад:
Увы! Увы! Дрожит мое сердце тоскою и страхом!
И к матери горькой
Глубокая жалость любви
Суставы мои проницает” [Пер. І.Анненського. 73,204].

41 Див., приміром:
«О священная зелень лесов
И ты,
Киферон, венчанный снегами,
Артемиды алмаз бесценный!
Для чего ты хранил, Киферон,
Иокасте сына Эдипа,
Что когда-то из сени отчей
На голые скалы был брошен
С пронизанной златом пяткой?» [Пер. І.Анненського. 73,183].

Або:
«Зачем, скажи, крылатая,
Ехидны порождение,
Исчадье мрака адского,
До половины девушка,
До половины чудище,
Зачем ты прилетела к нам?» [Пер. І.Анненського. 73,194].
Як відомо, роль хору в давньогрецькій трагедії (рання аттична трагедія була одним з відгалужень хорової лірики) з плином часу поступово сходила нанівець (дет. про це див. [176,109,152]).
42 Стрімкі переміни, що їх зазнала англійська мова в другій половині XVI століття, зумовили необхідність додати до другого видання Ґасконевих п’єс, котре було здійснено 1587 року, прилоги. Ці бережкові примітки містили пояснення значення слів, котрі тільки нещодавно вийшли з активного слововжитку і перетворилися на застарілі (див. [293,872]).
43 Як відомо, у Сенеківських трагедіях, розрахованих радше на читача, аніж на глядача, момент патетичної декламації переважає над драматичною дією та розробкою характерів (див. [176,411]).
44 За зауваженням автора підручника з історії античної літератури Й.Тронського, трагедійна естетика Сенеки засновується на "пафосі могутнього і жахливого" [176,414].
45 Цілком слушним видається зауваження сучасного англійського дослідника Дж.Коллієра, котрий згадує в своїй монографії Ґасконеву Іокасту” як романтичну драму” (romantic drama”) дошекспірової доби, що є імітацією грецьких і латинських п’єс (див. [206,414]).
46 Як рід драматургії вчена комедія” виникла в умовах італійського театру доби Відродження, отримавши таку назву через те, що її першими авторами були вчені-гуманісти, які наслідували античні зразки й адресували свої твори освіченій публіці ( див. [79,107; 32,114]).
47 Дет. про перші зразки англійської національної драматургії див. [79,165-167].
48 За словами авторитетного дослідника В.Ярхо, ці та деякі інші персонажі діяли в майже усіх грецьких комедіях к.IV-поч.III ст. За словами дослідника, подібність сюжетів і типів у комедіях Давньої Греції та Риму дає підстави для поєднання грецьких і римських авторів в одне поняття "греко-римська комедія" [184,72].
49 Перу Л.Аріосто належать два варіанти "Підмінених": прозовий (1509) і більш пізній віршовий (1528-31).
50 За зауваженням Т.Вортона, завдяки "Підміненим" Дж.Ґасконя в п’єсах англійських пізньоренесансних драматургів набув популярності і використовувався також образ доктора Дотіполла [293,933]. У Ґасконевій комедії Полінеста називає Дотіполлом (Dotipole з англ. бевзень, дурень”) свого нещасливого залицяльника Клеандера.
51 Як відомо, головний герой Шекспірової комедії Люченціо, закохавшись у Б’янку, проникає в її дім, помінявшись одягом зі своїм слугою; його суперником у боротьбі за руку коханої є літній багатій Ґруміо (див. [244,269]).
Сучасний літературознавець Дж.Гантер у своєму дослідженні, проводить паралель між "Підміненими" Дж.Ґасконя і Шекспірівською "Комедією помилок" (див.: [237,117-121]).
52 Вітчизняний дослідник Ю.Гречанюк зазначає, що для шкільної драми характерним було дотримання 3-х основних класичних драматичних засад (єдність місця, часу і дії), а також канонічність композиції (пролог, 3-5 актів (дій), де розвивається фабула, та епілог). Героями шкільної драми найчастіше виступали біблійні та міфологічні персонажі [65,622]. Докладніше про англійську ренесансну шкільну драму див. [194,46-51].
53 Докладніше про це див. [25,115-116].
54 Як відомо, про декорум писали такі єлизаветинські літератори, як Р.Ешем, Дж.Ґасконь, Р.Едвардс, Дж.Ветстоун, Дж.Паттенгем та ін.
55 Наведемо для прикладу уривок з розмови двох пройдисвітів: Eccho: ...I will be as true as thy coate is to thy backe”. Dick: By the masse Eccho and that is true enough, for it hath cleft so long to my shoulders, that a lowse can not well clyme the clyffes thereof without a pitchforke in her hand. But I trust maister Philosarchus fees will be sufficient to set both thee and mee a floate, and make us as brave as the best”... Ha, ha, ha, by god and well sayde, but who commeth yonder?” [7,69].
56 Наведемо для прикладу такі слова шахрая Екко: Sir, I am at your commandement and his also,/ I will be so bold as to kiss his hands...” [7,38]; Sir me recomandez, I will not be seene to talke with you, for I stale from her to pleasure you privilie” [7,43]).
57 Типові уявлення єлизаветинців про жанр трагікомедії викладені Ф.Сідні на сторінках його славнозвісного трактату Захист поезії”. Критикуючи тогочасних драматургів за їхнє прагнення поєднувати високе й низьке, смішне й піднесене в межах одного твору, Ф.Сідні зазначав, що трагікомедії не повинні сполучати народні танці з похоронними процесіями” [18,78].
За спостереженням російської дослідниці О.М.Черноземової, жанрова двоєдність була характерною рисою англійської драматургії доби Відродження: у п’єсах ренесансних літераторів нерідко перетиналися, варіюючись, риси полярних драматургічних жанрів комедії та трагедії [181,5]. Двожанрова природа англійських ренесансних п’єс мала витоки в жанровій структурі мораліте, в фіналі якого був можливий вихід як в комедію, так і в трагедію, залежно від того, хто з полярних фігур брав гору [181,17].
58 Підтвердження цієї думки знаходимо в монографії сучасної британської дослідниці М.Доран, присвяченій єлизаветинській драмі [218,199].
59 Лорд Ґрей, як відомо, був вельми впливовою фігурою на єлизаветинському політичному Олімпові. Зазвичай його відносять до поміркованих пуритан (див. [292,26]).
60 Детальний аналіз перекладу А.Ґолдінґа представлений на сторінках монографії Дж.Бредена "Класика і англійська ренесансна поезія" [196,1-54].
Перший переклад Овідієвого твору англійською мовою був здійснений В.Кекстоном і зберігся тільки в рукописах. Загалом, "Метаморфози" з їхньою ідеєю неминучості покарання користувалися неабиякою популярністю за часів Середньовіччя. І навіть пізніше сюжети Овідія часто використовували як матеріал для проповідей (див. [292,56-57; 287,21]).
61 На переконання В.Волласа, Ґасконь повертався до роботи над текстом поеми після 1567р. (рік видання "Метаморфоз" у перекладі Ґолдінґа). Дослідник робить це припущення на основі порівняльного аналізу текстів Ґасконя і Ґолдінґа, який свідчить про знайомство автора "Скарги Філомени" з перекладом Артура Ґолдінґа, а також твором Т.Купера "Тезаурус" [292,51].
62 Як зазначає Дж.Бакстон, цей випадок, зокрема, свідчить про навдивовижу легковажне ставлення єлизаветинського автора до власних творів [200,53].
63 Див. в Овідія:
...Вже в ліси з них одна подалася,
Друга під крівлею місце знайшла. Ще й сьогодні у неї
Мітка на грудях горить про криваве нагадує вбивство.
Він же, в стражданні своїм, як і в прагненні помсти, поривний,
Теж у пернатого перемінився: на маківці гребінь,
Дзьоб довжелезний прямий, мов у воїна спис, виступає.
Одудом став називатись той птах, войовничий на вигляд” [Пер. А.Содомори. 139,114].
64 Термін сучасного українського дослідника А.Нямцу, котрий визначає протосюжет як перший відомий (з тих, що збереглися) літературний твір, в якому систематизований багатоваріантний міфологічний або легендарний матеріал, створена цілісна сюжетна схема, накреслені провідні проблеми й ціннісно значуща система морально-психологічний домінант” [113,59]. (Про це також див. [114]).
65 За словами авторитетного російського літературознавця М.П.Алексєєва, достовірних доказів цього факту ми поки що не маємо [20,148-149].
66 Для середньовічного жанру видінь стартовим моментом розгортання нарації виступали зазвичай такі стани, як молитва, хвороба, засинання, або навіть смерть персонажа (див. [115,50]).
67 Цей видавець, до речі, тричі здійснював видання поеми В.Ленґленда "Видіння про Пірса-Орача".
68 Посилаючись на Д.Петерсона, автора книжки "Англійська лірика від Вайєтта до Донна", В.Воллас зазначає, що під "простим стилем" розуміється переважно англо-саксонський стиль з притаманними йому стислістю та прямотою висловлювання, завдяки чому він уподібнюється до народних афоризмів. Для "plain style" притаманне використання прислів’їв і метафор з фольклору, а також стриманий і суровий тон у трактуванні морально-етичних проблем [292,6-7].
69 З’ясуванню шекспірівського питання”, що полягає у пошукові справжнього” автора творів, підписаних іменем Вільяма Шекспіра, чи, навпаки, спростуванню цього припущення, присвячена величезна кількість досліджень, число яких не зменшується і нині. Див., приміром, праці знаного українського шекспірознавця М.Габлевич [54], російських дослідників І.Гілілова [57], М.Балашова [27], В.Германа [56], відомого англійського бібліографа, історика-популяризатора Дж.Уайтхеда [177,199-131] та ін.
70 У цьому дослідженні вчений, як видається, ототожнює поняття "Єлизаветинська художня проза" ("Elizabethan prose fiction") і "romance", залишаючи поза своєю увагою реалістичну течію в англійському пізньоренесансному романі (див. [231]).
71 Згідно із Шекспірівським глосарієм ("A Shakespeare Glossary"), слово master” вживалося як титул, що передував імені людини або службовій посаді”, його також використовували підлеглі особи, якщо мова йшла про молодого панича [186,166]. Втім, в українській мові слово "майстер" радше вказує на рівень володіння певним ремеслом, професією. З цієї причини ми вирішили віддати перевагу добродію F.J.” перед можливими українськими відповідниками майстер, пан, панич”.
72 Слід відзначити, що у Ґасконевій збірці посередницькі функції між текстом і читачем виконують три особи. Це видавець A.B., такий собі H.W., котрий приносить текст збірки видавцеві, та його друг G.T., власне упорядник "Квітів" та оповідач в романі "Пригоди добродія F.J.".
73 Ту ж саму думку висловлюють Г.Крирсон та Дж.Сміт, автори книги "A Critical History of English Poetry" (див. [209,65]).
74 Така назва містить у собі вказівку на зв’язок із першою збіркою цього єлизаветинського майстра слова, адже слово "posy" можна перекласти українською і як "букет квітів", і як девіз” (напр., вирізаний на персні) [22,395].
75 Як вже зазначалося вище, головною причиною перевидання був скандал навколо першого варіанту книги. Багато нарікань викликав саме роман Пригоди добродія F.J”. Ініціали типу F.J., G.T., H.W., A.B. стали щедрим ґрунтом для читацьких здогадок”, розмірковувань та вердиктів. Так, дехто, приміром, вбачав певну схожість подій, зображених в Пригодах добродія F.J.” з подіями особистого життя графа Лестера [266,63]. Автора збірки було звинувачено у брехні та наклепі на відомих лондонських осіб.
76 До аналогічних хитрощів” чи навіть містифікацій вдавалися і такі сучасники Ґасконя, як Дж.Фентон, Р.Ґрін, Дж.Петті (про "прикриття" у передмовах до "Малого Палацу насолоди Петті" див. [255,57-58]), Дж.Оделі. Так, у "Співдружності бродяг" (1561) Дж.Оделі претендує лише на роль видавця, знімаючи таким чином із себе відповідальність за вірогідність та достеменність презентованої інформації (див. [39,24]). Про проблему літературних містифікацій в єлизаветинській літературі взагалі див. [38,7].
77 До речі, у "Трагічних роздумах" (1567) Дж.Фентона зазначено, що джерелом тих десяти історій, що ввійшли до книги, є Ломбардські оповідання Банделло [201,17]. Пригадаймо, що у другій версії Гасконевого роману також фігурує Ломбардія і оповідач на ім’я Бартелло ("рт" замість "нд").
Цікаво, що з усіх дослідників роману Дж.Ґасконя тільки Дж.Сейнтсбері пише про те, що "Пригоди добродія F.J." - перше прозове оповідання англійською мовою, котре є перекладом з Банделло [275,16]. Решта літературознавців (див., напр. [267,24; 280,229; 253,269; 200,44]), як, до речі, і сам письменник у другій версії "Пригод", ведуть мову про Бартелло, який виконує функцію оповідача в романі. Воднораз зазначимо, що, за версією упорядників такого авторитетного багатотомного видання як Словник національної біографії (Dictionary of National Biography), Бартелло є насправді Банделло [217,37]. Укладачі ж Кембріджського видання історії англійської літератури зазначають, що сам письменник-єлизаветинець в останніх рядках поеми Ден Бартоломей” натякає на те, що і за Бартелло, і за Зеленим Лицарем, і за Бартоломеєм переховується автор Джордж Ґасконь [288,205-206].
78 Як зазначається у вступному листі від H.W., поезії, які увійшли до збірки, належать перу кількох відомих лондонських осіб [266,3-4].
79 Детальніше про особливості художньої репрезентації теми блудного сина див. роботу авторитетного літературознавця Р.Гелджерсона Єлизаветинські блудні сини” [233].
80 Йдеться про романи Нова Аркадія” Ф.Сідні (див. [111,28]) та Американська Маргарита” Т.Лоджа. Як зазначає сучасна українська дослідниця Н.М.Торкут, в центрі уваги цього роману постають не просто взаємовідносини любовної пари, а зіткнення високого почуття ідеальної героїні з підступністю лицемірного носія рольової” поведінки взірцевого романічного закоханого” [170,13-14] (див. також [166,24]).
81 Специфіка відображення життєвих реалій і психології представників третього стану у творах Т.Делоні детально проаналізована українською дослідницею Т.І.Власовою. Див. [45; 46; 47; 48; 49; 50].
82 Так, приміром, автор Життя та смерті кардинала Волсі” Дж.Кавендіш пропонує читачеві підкреслено-суб’єктивну візію життєвого шляху його патрона відомої історичної постаті, кардинала Волсі. Т.Неш змальовує на сторінках Нещасливого мандрівника” ГенріхаVIII та його оточення. Т.Лодж автор роману Життя та смерть Вільяма Довгобородого” - розповідає про реальні події 1196 року. Детальніше про особливості відтворення в романах єлизаветинців історичних подій див. [164,353-357; 170,15-17].
83 Як зазначає у примітках до творів Ф.Сідні Л.Володарська, у даному випадку автор припустився неточності, адже, згідно з грецькою міфологією, Гелікон - це гора, яку населяли музи [52,349-350].
84 Так, зокрема, автор Відповіді Ґоссону” Т.Лодж наголошує на просвітницькій місії поета: вивчення поезії буде сприяти появі в суспільстві нових освічених людей і філософів” [16,13], підкреслюючи, що література здатна суттєво впливати на суспільну мораль. Аналогічної думки дотримується і Р.Вілліс, який зазначає, що протягом усієї історії людства поет був учителем і авторитетом як для ораторів та філософів, так і для суспільства в цілому (цит. за [164,83]). Дет. про дискусії навколо етичних функцій Поезії у літературно-критичних творах єлизаветинської доби див. [164,82-84].
85 В Англії в добу Відродження біблійні тексти перекладали Джон Вікліф, Вільям Тіндейл, Майлз Ковердейл, Джон Роджерс (дет. про переклади з Біблії та Молитовника див. [164,36-39]).
86 Детальніше про вплив англомовних перекладі