РОМАНІСТИКА ГЕНРІ РОБЕРТСА В КОНТЕКСТІ АНГЛІЙСЬКОЇ ПРОЗИ ПІЗНЬОГО РЕНЕСАНСУ

Краткое описание

Класичний приватний університет

На правах рукопису

ТАРАСЕНКО КИРИЛ ВАЛЕНТИНОВИЧ

УДК: 821.111: 82 3

РОМАНІСТИКА ГЕНРІ РОБЕРТСА
В КОНТЕКСТІ АНГЛІЙСЬКОЇ ПРОЗИ
ПІЗНЬОГО РЕНЕСАНСУ

Спеціальність 10.01.04 - література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Торкут Наталія Миколаївна
доктор філологічних наук,
професор

Запоріжжя 2009

ЗМІСТ

ВСТУП.4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ РОМАННОГО ЖАНРУ.......16
1.1 Специфіка рецепції романного жанру від витоків до сьогодення.16
1.2 Ґенеза роману як об’єкт наукових дискусій.................................................43
1.3 Cпецифіка розвитку романного жанру в західноєвропейських літературах
Середньовіччя та Ренесансу.....56
РОЗДІЛ ІІ. АНГЛІЙСЬКИЙ ПІЗНЬОРЕНЕСАНСНИЙ РОМАН У СВІТЛІ ТРАДИЦІЙНИХ ТА НОВІТНІХ НАУКОВИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ..................63
2.1 Стан вивченості та перспективні напрямки дослідження англійського пізньоренесансного роману..................................................................................63
2.2 Жанрово-стильова типологія єлизаветинського роману: romance” (Дж.Гасконь, Дж. Лілі, Ф. Сідні) та novel” (Т. Неш, Т. Делоні)......................70
2.3 Англійська популярна романістика доби Ренесансу (Е. Манді, Г.Робертс, Е.Форд, Б.Річ): парадокси рецепції .84
РОЗДІЛ III. ПОЕТИКА РОМАНУ ГЕНРІ РОБЕРТСА ВИКЛИК ФОРТУНІ”(1590)...95
3.1 Поетика заголовку роману в світлі методології рецептивної естетики.....95
3.2 Сюжетно-композиційні особливості роману в контексті англійської ренесансної традиції104
3.3 Проблемно-тематичний комплекс роману..120
3.4 Система образів персонажів роману та культурні коди єлизаветинського сприйняття131
3.5 Жанрово-стильова своєрідність роману Виклик Фортуні”.140
РОЗДІЛ IV. ПОЕТИКА РОМАНУ ГЕНРІ РОБЕРТСА ФЕАНДЕР” (1595)152
4.1 Поетика заголовку роману Феандер. Цнотливий лицар”152
4.2 Сюжетно-композиційні особливості та проблемно-тематичний комплекс твору.157
4.3 Концепт рицарственності як культурний код та його репрезентація в романі....171
4.4. Жанрово-стильова своєрідність Феандера”.178
ВИСНОВКИ........................................................................................................187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................197

ВСТУП

У науковому дискурсі ренесансознавства протягом останніх десятиліть все відчутніше проступає тенденція до вивчення англійської романістики єлизаветинської доби. При цьому інтенсивно досліджується творчість не тільки найбільш яскравих єлизаветинських літераторів таких як Ф.Сідні [110; 113; 114; 117], Дж.Лілі [117; 127; 158], Т.Неш [117; 119; 161; 162; 163], Т.Лодж [150], Р.Грін [134; 135], але й тих їхніх сучасників, яким не судилося посмертне визнання, хоча свого часу їхні твори й були вельми популярними, зокрема Дж.Гасконя, Н.Бретона, Е.Манді[1].
Посилення уваги до письменників, які традиційно вважаються митцями другого” або, навіть, і третього” ряду, зумовлюється насамперед зростанням інтересу до іманентної сутності англійського Ренесансу, прагненням системно дослідити тогочасні естетичні погляди та культурні практики і на цій основі створити цілісну стереоскопічну картину розвитку літератури шекспірівської доби. Адже історико-літературний процес є явищем безперервним, тож у ньому будь-які літературні шедеври, як, до речі, й будь-які творчі невдачі, можуть бути лише точками перегинів і ніколи точками розривів. Саме твори маловідомих у наш час авторів, їхні мистецькі експерименти та естетичні пошуки надавали імпульси подальшому розвиткові національної літератури, ставши тим поживним ґрунтом, на якому зростали і розвивалися більш плідні художні тенденції, що принесли згодом англійській романістиці світове визнання. Як слушно зауважив російський дослідник Ю.Тинянов, вершинні результати літератури походять не від попередніх вершинних результатів, а від того, що до них не здійснилося” [Цит. за 1, с. 3].
Підвищенню дослідницького інтересу до творчих пошуків ренесансних письменників значною мірою сприяє також і все ширше застосування в практиці сучасного літературознавства таких наукових методологій, як соціокультурологія, рецептивна естетика та новий історизм, котрі здебільшого зосереджуються на вивченні повсякденних культурних практик, маловідомих авторів і текстів так званої масової літератури. Вельми доречною у цьому контексті є думка В. Демченка: масова культура це зовсім не нездарність Сальєрі, яка намагається, але не може досягнути мистецького генія справжньої культури. Вона з самого початку виникає як абсолютно самодостатнє явище, як особливий тип культури, що орієнтується на інше життя, інший спосіб мислення, інший освітній рівень” [40, с. 237].
До категорії літераторів, які все ще залишаються на маргінесі дослідницької уваги, належить англійський пізньоренесансний письменник Генрі Робертс (1560?1620?), чия творчість практично не вивчалася вітчизняними фахівцями, а ім’я навіть не згадувалося як у фундаментальних виданнях з історії англійської літератури, так і в новітніх українських та російських навчальних посібниках з історії літератури доби Відродження. Окремі аспекти поетики його романів були досліджені такими зарубіжними вченими, як Л.Райт [273], Г.Тигель [270; 271], К.Матуссек [239; 240]. Утім, їхні праці, попри незаперечну наукову цінність, не претендують на системний аналіз та повноту висвітлення літературної спадщини цього автора. У даній дисертації здійснена перша спроба комплексного дослідження романістики Г.Робертса, про наукову доцільність і важливість проведення якого неодноразово писали українські та зарубіжні фахівці [114, с. 4; 149, с. 401; 71, с. 25; 260, с. 8].
Достеменні відомості про життя цього автора є нечисельними, що значно ускладнює процес створення літературної біографії. Внаслідок неусталеності англійської орфографії і до сьогодні не з’ясовано, який же правильний варіант написання його прізвища Roberts чи Robarts. Ще й досі дискусійним є питання про хронологізацію та повний перелік його літературних творів. Річ у тім, що в єлизаветинській Англії гіпотетично могло існувати двоє людей на ім’я Генрі Робертс, причетних до літературної справи. За першою версією один з Робертсів був почесним есквайром її Величності, а другий моряком [273, с. 176]. За другою - за часів Єлизавети в Лондоні жила сім’я друкарів на прізвище Робертс: і батько, і син у цій родині носили ім’я Генрі [243, с.228-229]. З’ясування повного переліку літературних текстів, що вийшли з-під пера Генрі Робертса ускладнюється ще й тим, що велика кількість літературних творів єлизаветинської доби була підписана лише ініціалами авторів[2].
Наразі немає достеменної інформації про те, з якої родини походить і коли народився Генрі Робертс, перу якого належить низка літературних творів. Рік його народження (1560?) дослідники зазвичай супроводжують знаком питання, акцентуючи увагу на гіпотетичності такого припущення. Незаперечним є той факт, що життєвий шлях Г. Робертса є типовим для тогочасся, а деякі моменти його біографії слугують яскравою ілюстрацією суто ренесансних реалій життя єлизаветинського соціуму. В добу Відродження, як підкреслює дослідник А. Баллен, було багато юних джентльменів, які, підкоряючись духові авантюризму, залишали рідні домівки аби взяти приступом велике місто” [195, с. 98]. Так і Генрі Робертс кинув виклик Фортуні: залишивши рідний Девоншир, він поїхав підкоряти Лондон. Варто додати, що йому вдалося зробити кар’єру: його було призначено капітаном і, як зазначається у Acts of Privy Council of England”, йому була надана пенсія у розмірі два шилінга на день за те, що він брав участь в морських подорожах під егідою королеви, [186, с. 708]. Такі малі гроші аж ніяк не могли задовольнити життєвих потреб пересічного єлизаветинця: можливо, саме з фінансових міркувань, створивши чимало панегіричних памфлетів, письменник звертається до більш продуктивного в комерційному плані жанру до роману.
Відомо, що Генрі Робертс чимало подорожував: як зазначають К.Олександер та С. Веллс, Генрі Робертс був автором, який чимало часу присвячував тому, щоб занотувати враження від подорожей та оспівував подвиги і будні простих моряків [187, с. 41]. Він мав чин капітана та відвідав Алжир, Бразилію та Канарські острови [187, с. 41]. Про діяльність капітана-Робертса є згадка у Календарі Державних Документів королеви Єлизавети [196, с. 475]. Існує гіпотеза, що, будучи почесним есквайром її Величності, Г.Робертс брав участь у подорожі до Мароко, і цей факт відображено навіть у Гайклютових подорожах [Цит. за 270, с. 1]. До речі, на сторінках памфлету Новини з Левантійських морів” (1594) Робертс згадує про цю мандрівку, але чи спирається він на власний досвід, чи апелює до чужих спогадів достеменно невідомо. Думається, що не випадково дослідник Робертсової творчості Л.Райт пише, що у цього забутого літератора-моряка відчувається насамперед душа простої людини, яка захоплена морем, та дух єлизаветинця, який завжди шукає пригод” [273, с. 182]. Цікаво, підкреслює далі дослідник, що чимало морських нотаток, написаних капітанами, збережено Гайклютом, втім, ніхто з них не намагався стати письменником та не вшановував простих моряків так щиро, як це робив Робертс [270, с. 182].
Певні успіхи у професійній діяльності Робертса-мореплавця дають підставу припускати, що він мав по-ренесансному широкий кругозір і займав активну життєву позицію, і не був позбавлений властивої багатьом єлизаветинцям амбіційності.
Літературна діяльність слугувала для Генрі Робертса своєрідним хобі: він не належав ні до числа елітарних письменників (Ф.Сідні, Дж.Лілі, Е.Спенсер), які орієнтувалися на придворні кола чи високоосвічених реципієнтів, ні до когорти професійних літераторів (Р.Грін, Т.Неш, Г.Четтл), що писали для широкої читацької аудиторії. Як вже зазначалось вище, він чимало подорожував до інших країн. Тож недивно, що більшість його памфлетів присвячена оспівуванню подвигів та буднів моряків, а в романах описуються морські пригоди. Саме за це, до речі, він і отримав метафорично-влучну характеристику патріотичний пропагандист та романіст” [273, с. 176].
Парадоксально, але факт: його твори, які за своєю художньою цінністю поступалися творам більш відомих англійських літераторів, у тогочасного читацького загалу мали великий успіх. Романи Г.Робертса, як стверджує К.Паск, доводили свою конкурентоспроможність на читацькому ринку Англії упродовж усього XVII століття [250, с. 74], а його памфлети, за інформацією, наведеною Г.Тигелем, неодноразово перевидавалися і навіть сьогодні зберігають певну історичну цінність [273, с. 4].
Художня спадщина Генрі Робертса налічує десять памфлетів і чотири романи A Defiance to Fortune” (Виклик Фортуні”, 1590), Pheander. The Maiden Knight” (Феандер. Цнотливий Лицар”, 1595), Hohours Conquest” (Завоювання Почесті”, 1598) та Haigh for Devonshire” (Привітання Девонширу”, 1600). Як свідчать каталоги друкованих видань, не всі його твори дійшли до нашого часу [211; 184; 198; 269] і в сучасних виданнях цей автор представлений фрагментарно [215; 224; 234; 245; 257; 265]. Вочевидь, і біографічна плутанина, і часті випадки літературних містифікацій (коли сам автор приписував власний твір комусь іншому або ж підписував лише ініціалами), і хронологічна віддаленість доби виступають тими онтологічними чинниками, які унеможливлюють чітку хронологізацію і систематизацію повного переліку творів Робертса.
Повністю збереглися тексти двох романів Генрі Робертса (Виклик Фортуні”, Феандер. Цнотливий Лицар”), аналіз поетики яких дозволяє представити літературні експерименти цього письменника на тлі мистецьких пошуків тогочасся та осягнути сутність його творчих експериментів. Романістика Робертса є вельми цікавою насамперед у жанровому аспекті, оскільки вона дозволяє з початкових ще досить невпевнених і несміливих кроків простежити шлях англійського роману до тих класичних форм, яких він набув у ХVIII столітті завдяки творчим зусиллям таких видатних романістів як Д.Дефо, С.Річардсон, Л.Стерн. Крім того, Робертсові романи репрезентують ранні зразки так званої популярної (або, за термінологією Дж.Кавелті, формульної”) літератури, яка характеризується високим ступенем стандартизації звичних для читацького загалу формул, орієнтацією на розважальність і доступність, а також виконує низку важливих соціокультурних функцій (стримує існуючі культурні кордони, закріплює у свідомості мас схвалювані владним дискурсом етико-психологічні стереотипи, сприяє збереженню усталених естетичних норм).
Актуальність обраної теми зумовлюється необхідністю введення до наукового обігу вітчизняної англістики нової” маловідомої персоналії Генрі Робертса, що дозволить заповнити одну з білих плям” на літературній карті Англії кінця ХVI перших десятиліть ХVII ст. і певною мірою уточнити загальну картину розвитку романного жанру в лоні англійської національної літературної традиції. Водночас, аналіз поетики романістики Робертса сприяє реконструюванню образу неелітарного англійського читача доби Відродження, на задоволення інтелектуальних, духовних і естетичних запитів якого орієнтувалася той різновид літературної продукції, що закладав парадигматичні основи нового соціокультурного явища масової літератури.
Мета роботи полягає у тому, щоб у процесі аналізу поетики романів Генрі Робертса з’ясувати характер кореляції його творчих пошуків з художніми традиціями та мистецькими віяннями англійського Ренесансу.
Дана мета зумовила постановку таких завдань:
систематизувавши інформацію стосовно наукової рецепції романного жанру у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві, визначити місце англійського пізньоренесансного роману в процесі формування національної жанрової традиції;
окресливши напрямки художніх експериментів сучасників Генрі Робертса в царині художньої прози (Ф.Сідні, Дж.Гасконь, Т.Лодж, Т.Неш, Т.Делоні, Е.Манді, Е.Форд), дати цілісну візію жанрової типології англійського пізньоренесансного роману;
проаналізувати поетику роману Генрі Робертса Виклик Фортуні” (1590) в контексті творчих пошуків романістів єлизаветинської доби;
дослідити поетику роману Феандер” (1595), виявляючи характер кореляції художніх пошуків Генрі Робертса з модними естетичними віяннями і культурними практиками тогочасся;
з’ясувати природу творчих новацій Генрі Робертса та визначити його місце в історико-літературній панорамі кінця ХVI перших десятиліть ХVII століття.
Об’єктом цього дисертаційного дослідження є художні експерименти Генрі Робертса-романіста, що відзначаються чіткою орієнтацією на неелітарну читацьку аудиторію та репрезентують ті мистецькі тенденції, які сприяють появі на теренах англійського Ренесансу так званої популярної літератури”.
Предметом безпосереднього аналізу постають романи Генрі Робертса Виклик Фортуні” (1590) та Феандер” (1595), які розглядаються на тлі широкого соціокультурного і власне літературного контексту єлизаветинської доби.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають фундаментальні положення класичного і сучасного літературознавства про жанр роману (М.Бахтін, Н.Бернадська, Т.Бовсунівська, О.Веселовський, Г.В.Ф.Гегель, А.Есалнек, В.Кожинов, Н.Копистянська, Г.Косіков, Д.Лукач, Є.Мелетинський, І.Франко, М. МакКеон, Т.Іглтон, Дж.Шнайдер та ін.), наукові здобутки у сфері дослідження англійського пізньоренесансного роману, який довгий час розглядався як фальстарт жанрового розвитку” (В.Аллен, Е.Бейкер, А.Кеттл) і лише у 80-90ті роки XX століття здобув неупереджену наукову оцінку (П.Селзмен, М. Шлаух, Т.Власова, О.Лілова, Л.Нікіфорова, Л.Потьомкіна, Л.Привалова, Н.Торкут). У процесі аналізу поетикальної специфіки творів Г.Робертса застосовуються різноманітні конкретно-текстові підходи: так, зокрема, при вивченні поетики заголовків використовуються дослідницькі стратегії рецептивної естетики (В.Ізер, Г.Яусс), проблемно-тематичний спектр романів і системи образів персонажів розглядаються крізь призму методології нового історизму” (К.Галахер, С.Грінблатт, Л.Монроз), а жанрово-стильова своєрідність виявляється за допомогою запропонованих американським культурологом Дж.Кавелті процедур аналізу літературних формул”.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає насамперед у тому, що вона є першою у вітчизняному літературознавстві спробою цілісного висвітлення та системного аналізу романістики Генрі Робертса, яка практично невідома широкому загалу ренесансознавців на пострадянському просторі. Виявлення характеру творчих пошуків цього літератора наближає до осягнення тих процесів, що розгорталися в соціокультурному просторі Ренесансу й призвели до появи такого специфічного явища як популярна або масова література. Розуміння її парадигматичних ознак, які закладалися саме в цей час і відшліфовувалися у творчості таких письменників, як Генрі Робертс, дозволяє по-новому осмислити роль літературних конвенцій у процесі формування жанру novel” в англійській літературі, висвітлити характер кореляції читацьких запитів та авторських експериментів, що у свою чергу уможливлює якісне оновлення наукових уявлень про історико-літературне значення художніх пошуків так званих письменників другого” та третього” ряду.
Практичне значення роботи зумовлюється тим, що її результати і висновки, які увиразнюють загальну картину жанротворчих експериментів в англійській літературі пізнього Ренесансу, можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з історії зарубіжної літератури Середніх віків та Відродження, у розробці спецкурсів з історії англійської літератури. Спостереження над поетикою романів Генрі Робертса можуть бути корисними як для подальшого вивчення літератури англійського Ренесансу, так і для компаративістичних студій, зокрема тих, що націлені на виявлення спільності та своєрідності національних шляхів еволюції романного жанру.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження були представлені у доповідях на Міжнародному українському науковому конгресі дослідників зарубіжної літератури та культури Світова література на перехресті культур та цивілізацій” (Севастополь-Балаклава, 2008), на чотирьох міжнародних конференціях: Масова література: від давнини до сучасності” (Бердянськ, 2006), Наука і вища освіта. XV Міжнародна наукова конференція молодих науковців” (Запоріжжя, 2007), Новітні обрії розвитку германської та романської філології” (Запоріжжя, 2007), ІХ Міжнародна конференція молодих учених” (Київ, 2007); дев’яти Всеукраїнських наукових конференціях: Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси,2002), Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк,2004), Переклад у XXI столітті” (Харків,2005), Шрейдерівські читання. Функціонування літератури в культурному контексті епохи” (Дніпропетровськ, 2005-2008), Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства” (Севастополь,2006), Розвиток світової лінгвістики, літератури та перекладознавства” (Черкаси,2007), Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (Київ,2008) та восьми щорічних науково-звітних конференціях Класичного приватного університету) у 2001-2008 роках.
За матеріалами дисертації підготовлено і надруковано 14 публікацій, 5 з яких - статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України:
1. Тарасенко К.В. Особливості рецепції та художньої репрезентації доктрини Макіавеллі в ренесансній Англії / К.В. Тарасенко // Вісник Запорізького державного університету : збірник наукових статей. Серія : Філологічні науки” / ред. кол.: В.О. Толок (гол. ред.) [та ін.]. Запоріжжя, 2002. №2. С. 116 118.
2. Тарасенко К.В. Письменник-єлизаветинець Генрі Робертс: спроба реконструкції біографії Генрі Робертса) / К.В. Тарасенко // Вісник Запорізького державного університету: збірник наукових статей. Серія : Філологічні науки”/ ред. кол.: В.О. Толок (гол. ред.) [та ін.]. Запоріжжя, 2002. №3. С. 131 133.
3. Тарасенко К.В. Специфіка наукової рецепції романного жанру в літературознавстві кінця ХХ початку ХХІ століття: стан вивченості, дискусійні аспекти, перспективи дослідницького пошуку / К.В. Тарасенко // Держава та регіони : науково-виробничий журнал. Серія : Гуманітарні науки” / ред. кол.: В.Д. Буряк (гол. ред.) [та ін.]. Запоріжжя, 2006. №3. С. 4 9.
4. Тарасенко К.В. Ґенеза романного жанру як об’єкт наукових дискусій / Кирил Тарасенко // Гуманітарний вісник : зб. наук. праць. Серія : Іноземна філологія” / ред. кол.: В.К. Шпак (гол. ред.) [та ін.] Число 11. Том 1. Черкаси, 2007. С. 150 155.
5. Тарасенко К.В. Специфіка рецепції романного жанру в літературно-критичному дискурсі XVI-XVIII століть / К.В. Тарасенко // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. Серія : Гуманітарні науки” / ред. кол.: В.Д. Буряк (гол. ред.) [та ін.]. Запоріжжя, 2008. №2 С. 11 14.
6. Тарасенко К.В. Специфіка інтерпретації та функції мотиву фортуни у романі Генрі Робертса Виклик Фортуні” (1590), / К.В. Тарасенко : Тези 9-ої Всеукраїнської наукової філологічної конференції [Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”], (Черкаси, 31 травня 1 червня 2002 р.), ред. кол.: В.К. Шпак (відп. ред.) [та ін.]. / М-во освіти і науки України, Черкаський державний технологічний університет Черкаси: ЧДТУ, 2002. С. 45 46.
7. Тарасенко К.В. Специфіка жанрового синкретизму англійського пізньоренесансного роману (на матеріалі Виклику Фортуні” Генрі Робертса) / К.В. Тарасенко : Матеріали ІІ міжвузівської конференції молодих учених [Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур”], (Донецьк, 12-13 лютого 2004 р.), ред. кол.: В.Д. Каліущенко (гол. ред.) [та ін.]. / М-во освіти і науки України, Донецький національний університет Донецьк: ДНУ, 2004. С. 301- 303.
8. Тарасенко К.В. Поетика заголовку романа Генрі Робертса Виклик Фортуні” (1590) як об’єкт герменевтичного аналізу / К.В. Тарасенко : Тези науково-практичної конференції [Дні науки в Гуманітарному університеті ЗІДМУ””], (28-29 жовтня 2004 р.), ред. кол.: В.М. Огаренко (гол. ред.) [та ін.]. / М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет ЗІДМУ” Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”, 2004. Т. 3. С. 183 184.
9. Тарасенко К.В. Заголовок роману Генрі Робертса Виклик Фортуні” (A Defiance to Fortune”): в лабіринті перекладацьких пошуків / К.В. Тарасенко // Тези наукової конференції [Переклад у XXI столітті”], (11 березня 2005 р.), відп. ред. С.А. Бабак : / М-во освіти і науки України, Військовий інститут внутрішніх військ МВС України. Харків: Військовий інститут ВС МВС України, 2005. С. 45 -46.
10. Тарасенко К.В. Специфіка наукової рецепції романного жанру (діахронічний аспект) / К.В. Тарасенко // Тези науково-практичної конференції [Дні науки в Гуманітарному університеті ЗІДМУ””], (27-28 жовтня 2005 р.), ред. кол.: В.М. Огаренко (гол. ред.) [та ін.]. / М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет ЗІДМУ” Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”, 2005. Т. 3. С. 265 266.
11. Тарасенко К.В. Магістральні напрями і тенденції наукових пошуків в площині теорії роману / К.В. Тарасенко // Тези науково-практичної конференції [Дні науки в Гуманітарному університеті ЗІДМУ””], (5-6 жовтня 2006 р.), ред. кол.: В.М. Огаренко (гол. ред.) [та ін.]. / М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет ЗІДМУ” Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”, 2006. Т. 4. С. 265 266.
12. Тарасенко К.В. Англійський пізньоренесансний роман у світлі традицій та перспектив жанрового розвитку / К.В. Тарасенко // Тези XV Міжнародної наукової конференції молодих науковців [Наука і вища освіта”], (17-18 травня 2007 р.), ред. кол.: В.М. Огаренко (гол. ред.) [та ін.]. / М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет ЗІДМУ” Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”, 2007. С. 42 -43.
13. Тарасенко К.В. Романістика Генрі Робертса як об’єкт літературознавчого аналізу: стан вивченості та дослідні перспективи / К.В. Тарасенко // Тези науково-практичної конференції [Дні науки в Гуманітарному університеті ЗІДМУ””], (11-12 жовтня 2007 р.), ред. кол.: В.М. Огаренко (гол. ред.) [та ін.]. / М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет ЗІДМУ” Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”, 2006. Т. 2. С. 35 36.
14. Тарасенко К.В. Поетика заголовку роману Феандер. Цнотливий лицар” Генрі Робертса крізь призму рецептивної естетики / К.В. Тарасенко // Тези науково-практичної конференції [Дні науки в Класичному приватному університеті”], (11-12 жовтня 2007 р.), ред. кол.: В.М. Огаренко (гол. ред.) [та ін.]./ М-во освіти і науки України, Класичний приватний університет Запоріжжя: КПУ, 2006. Т. 2. С. 33 34.

[1]Показово, що протягом останніх десятиліть в Україні успішно захищені дисертації присвячені аналізу поетики творчості Дж. Гасконя (О. Лілова) [74], Н. Бретона (О.Гутарук) [35], Е. Манді (А. Штефан) [172].

[2]Так, приміром, у 1573 році з’явився друком роман Пригоди добродія F.J.”, який Дж. Гасконь підписує лише ініціалами H.W. щоб містифікувати читача.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Пізньоренесансний письменник Генрі Робертс увійшов в історію англійської літератури передовсім як такий собі hackwriter” (літературний поденник), творчі пошуки якого, на думку зарубіжних літературознавців, зводилися здебільшого до компіляції вже відомих топосів, сюжетів та ідей (Г.Тигель, К.Матуссек, Л.Райт, П.Селзмен, В.Дейвіс).
У даній дисертаційні роботі романістика Г.Робертса вперше в українському літературознавстві обрана предметом системного літературознавчого аналізу. Розгляд його творчості в широкому соціокультурному контексті пізньоренесансної Англії, з урахуванням художніх і естетичних надбань інших єлизаветинських прозаїків (Дж.Лілі, Ф.Сідні, Т.Неш, Т.Делоні, Т.Лодж, Дж.Гасконь, Е.Манді, Е.Форд), дозволив краще зрозуміти особливості поетики романів Робертса та визначити їхнє місце в історико-літературній панорамі єлизаветинської доби.
Романи Г.Робертса являють собою ранні зразки так званої популярної або, за термінологією Дж.Кавелті, формульної” літератури, яка характеризується високим рівнем стандартизації звичних для читацького загалу формул, орієнтацією на розважальність і доступність, та виконує низку важливих соціокультурних функцій: приміром, стримує існуючі культурні кордони, закріплює у свідомості мас схвалювані владним дискурсом етико-психологічні стереотипи, сприяє збереженню усталених естетичних норм тощо.
Романістика Робертса налічує чотири твори: Виклик Фортуні” (1590), Феандер. Цнотливий Лицар” (1595), Завоювання Почесті” (1598), Привітання Девонширу” (1600). До нашого часу, на жаль, дійшли лише перші два, які й зберігаються у бібліотеці Британського музею.
Здійснений у даній дисертаційній роботі огляд сучасного романознавчого дискурсу, дозволяє говорити про те, що останнім часом у науці домінує візія роману не стільки, як жанрового різновиду епосу, скільки, як універсальної структури, сфери або системи. Він також дає підстави в історії вивчення роману виокремити три періоди:
· кінець XVI ст. перша половина XIX ст. формування уявлень про специфіку романного жанру в лоні літературно-критичної думки (у цей час роман ще не було вписано в систему жанрів);
· друга половина ХIX ст. друга половина XX ст. найбільш продуктивне осмислення специфіки романного жанру, визнання роману найвпливовішим літературним жанром;
· кінець XX ст. до наших днів переосмислення інтелектуального досвіду в лоні романознавства, період культурного перелому”, коли роман фактично витісняється із системи жанрів, натомість у науковий обіг вводиться термін антижанр”.
Пошуки універсальної дефініції терміну роман” суттєво ускладнюються як неканонічним характером самого жанру та його здатністю постійно змінюватися в процесі розвитку, утворюючи найрізноманітніші романні модифікації, так і наявністю в англомовній літературній традиції двох лексем romance” та novel”, що позначають різні романні форми.
Огляд наукових досліджень, присвячених ґенезі романного жанру, показав, що здебільшого науковці недооцінюють художні і естетичні якості ренесансного роману, або, навіть, зовсім оминають його увагою. Однак думається, що саме ця історична модель жанру, яка представлена низкою національних модифікацій, відіграла надзвичайно важливу роль в процесі становлення роману. Адже в художньому просторі ренесансної романістики відбувалася суттєва трансформація основних елементів поетики romance” та зароджувалися риси novel”, тобто започатковувалися певні тенденції розвитку роману Новочасся (приміром, пригодницька, любовно-авантюрна, історична, пікарескна). Тож, у плані вивчення ранніх зразків романного жанру (до яких належать і твори Г.Робертса) найбільш продуктивним виявляється діахронічний підхід (Г.Косіков, Л.Потьомкіна, Н.Копистянська), який передбачає врахування специфіки історико-літературних модифікацій жанру та дозволяє, подолавши упередженість і суб’єктивізм, створити стереоскопічну картину його розвитку.
Єлизаветинський роман, що розглядається як конкретно-історична жанрова форма, аналізується в історико-літературному і соціокультурному контексті пізньоренесансної Англії з урахуванням характеру того реципієнта, чиї читацькі очікування детермінували вибір автором як певних наративних стратегій, так і ідейно-художніх пріоритетів. Наприкінці XVI століття в Англії на перехресті romance” і novel” почав формуватися специфічний соціокультурний феномен масова або формульна література, творці якої не дуже переймалися проблемами новаторства й пошуками естетичної досконалості, а намагалися головним чином відтворити добре відомі шаблони й усталені кліше, щоб догодити невибагливому реципієнтові представникові третього стану”. Подібні письменники, опікуючись здебільшого позаестетичними цілями і прагнучи насамперед популярності й визнання у широкої читацької аудиторії, пропонували літературний продукт саме того інтелектуально-естетичного рівня, що був посильним їхнім читачам. До категорії таких письменників якраз і належав Генрі Робертс.
Перший його роман Виклик Фортуні” (1590) цікавий з точки зору наявних у ньому тем, ідей та культурних кодів, властивих тогочасному третьому стану” англійського суспільства. Аналіз поетики заголовку твору в тій системі координат, яка задається парадигмою формульної літератури, показав, що Генрі Робертс, добре усвідомлюючи реальний інтелектуально-естетичний рівень своїх потенційних читачів, свідомо намагався підлести їм, створивши у них ілюзію, ніби їм цілком по силам прочитати і зрозуміти справжній високий” роман.
Оригінальне поєднання амбівалентних концептів Фортуни в рамках заголовку роману дозволяє авторові підвищити власний рейтинг в очах читача, спонукати того до чисельних рефлексій на високу” тематику, а також, що найважливіше, до придбання роману.
Структурна організація цього твору є доволі традиційною для єлизаветинської романістики. Як і більшість романів інших тогочасних письменників (Дж.Лілі, Т.Лодж, Р.Грін, Е.Манді, Е.Форд), твір Г.Робертса містить і присвяту, і передмову, і звернення до читачів, і жанрове самоназивання, і елементи літературної містифікації.
Перша частина роману Виклик Фортуні” вибудовується навколо магістральної сюжетної лінії, яка висвітлює мандри і поневіряння головного героя Андруджіо. Описуючи пригоди свого героя, автор використовує традиційний набір стереотипних для єлизаветинської романістики мотивів і сюжетних колізій: напад розбійників на Андруджіо, зустріч з чарівною дівчиною, яка зцілює його рани і в яку він закохується, напад піратів, полон, підступний наклеп ворогів, несправедливе звинувачення шляхетного героя в ганебних вчинках та ін. Втім, Г.Робертс не просто комбінував звичні романічні мотиви і сюжетні кліше, а намагався дещо оживити текст твору за рахунок введення нових нетрадиційних колізій, зокрема таких, як кохання високородного героя (сина герцога) до простолюдинки (доньки мельника), зрада шляхетного героя (Андруджіо) своїй коханій (Сюзанії).
У другій частині роману автор торкається декількох політико-правових питань, актуальних для його сучасників. Щоправда, при цьому він, на відміну від єлизаветинських university wits”, уникає серйозних філософських розмислів, історичних або біблійних паралелей, намагається скоріше констатувати ту чи іншу проблему, ніж проаналізувати її, старається скоріше заінтригувати і розважити читача, ніж спонукати того до роздумів і аналізу. Така художня спрощеність другої частини роману Виклик Фортуні” цілком корелюється із законами формульної літератури та творчими установками автора, який прагнув викликати у своїх читачів характерні для популярної літератури ескапістські переживання, досягти миттєвої реакції реципієнтів, породити в їхніх душах гострі почуття.
На проблемно-тематичному рівні твір є своєрідним відображенням внутрішнього світу тогочасного єлизаветинця. У ньому широко представлена любовна тематика, що подається на фоні авантюрних епізодів, пов’язаних з мандрами протагоніста, окреслено ряд суспільно-політичних конфліктів та змальовано деякі форми міжлюдських стосунків (дружба, кохання, зрада, помста тощо). Автор роману постає апологетом традиційних цінностей, прихильником споглядального способу життя. Спектр мотивів, які допомагають Г.Робертсу актуалізувати необхідну проблематику, є не дуже широким, до того ж більшість із них відбивають авторську орієнтацію на смаки і уподобання неелітарного читача, який надавав перевагу банальностям та легко упізнаваним шаблонам і кліше. Тож можна стверджувати, що за своїм проблемно-тематичним комплексом роман Виклик Фортуні” повністю вписується у загальну парадигму тогочасної формульної літератури.
Аналіз художніх образів роману засвідчує, що вони виконують функцію деміфологізації куртуазного ідеалу (Андруджіо) та відображають тогочасні ґендерні стереотипи, в основі яких лежали патріархальні уявлення про відносини чоловіка й жінки, коли жіноча смиренність, покірливість і терпіння вважалися запорукою щасливого сімейного життя. Такі уявлення добре відчуваються і на образному, і на сюжетному рівні твору. Більш того, виникає враження, що Робертс своєрідним чином проектує їх і на відношення людини з вищими силами, намагаючись переконати читача, що саме смиренність, покірливість, терпіння і щира віра в Бога можуть допомогти людині гармонізувати своє існування. Зображення внутрішнього світу головного героя у конфлікті із оточуючим середовищем дозволяє стверджувати про наявність романного начала у творі.
Стереотипність зображення художніх образів роману повністю відповідає законам формульної літератури: Робертс створює доволі контрастні жіночі образи (Сюзанія, яка втілює патріархальний ідеал покірної дружини, що гармонізує життя чоловіка та Мелісіна, яка символізує тип активної і дієвої жінки, вільної особистості, яка має право на волевиявлення й ініціативу). При створенні чоловічих образів Робертс намагався адаптувати до уявлень і смаків неелітарної читацької аудиторії популяризовані рицарським романом стереотипи високих” героїв (Андруджіо та Галастино).
Дослідження жанрово-стильової природи роману дає усі підстави стверджувати, що цей роман Робертса є конгломеративною жанровою структурою, яку не можна вмістити в прокрустове ложе” чітких дефініцій. Синтезуючи досвід різних жанрових моделей, „Виклик Фортуні” за своєю жанровою природою органічно поєднує в собі елементи романічного та романного, при чому домінуючим є саме романічний компонент. Жанрова своєрідність полягає в тому, що Г. Робертс використовує певні романічні колізії, кардинальним чином змінюючи їхню іманентну природу. Ця зміна відбувається внаслідок втрати романічної ідеології: авантюри і пригоди головного героя реалізуються у художньому світі, який з легкістю ідентифікується читачем як знайомий простір, як світ, схожий на його власну повсякденну реальність.
Враховуючи розмитість жанрових меж роману, доцільно вважати його радше лабораторною формою такою собі заявкою на любовно-авантюрний роман з виховною орієнтацією, в якому переплелися різноякісні жанрові струмені: комбінування авантюрного, інтелектуально-філософського та дидактично-моралізаторського начал дозволяє авторові претендувати на те, що потенційним реципієнтом його твору стане не тільки представник третього” стану єлизаветинського суспільства, але також і більш вимогливий читач, якому прийдеться до вподоби динамічна інтрига, велика кількість сюжетних перипетій та оригінальність інтерпретації стереотипних жанрових кліше.
Стильовий малюнок твору відзначається ускладненістю нарації у першій частині, втім, вона свідчить про полеміку із евфуїстичним стилем. Більш вдалою та зрозумілою за стилем частиною твору є друга частина, якій притаманні ясність та логічність розповіді, простий стиль оповідання, який відзначається мінімальним використанням риторичних прийомів. є типовим зразком пізньоренесансного формульного роману, в художньому просторі якого риси романічної поетики, потрапляючи в силове поле романного начала, втрачають свою іманентну природу, перетворюються на шаблони, позбавлені традиційної семантики і аксіології. Стилістична палітра роману, що характеризується поєднанням двох антиномічних манер - евфуїстичної та plain common style”, позбавлена естетичної досконалості, втім для популярної літератури, втім, для формульної літератури характерним є простий та дещо шаржований стиль.
Другий роман Генрі Робертса Феандер. Цнотливий Лицар” (1595) зазнав кращої долі, аніж його попередник: Цей твір перевидавався тричі (у 1607; 1617 та 1661 роках), що незмінно свідчить про успіх серед читацького загалу. В романі Робертс зображує соціальну мобільність головного героя твору Феандерa, якому підкорялося все, за що він брався. Головний герой представлений в якості лицаря. Його активна життєва позиція, неабиякі військові здібності, організаторський талант прийшлися до смаку купцям, ремісникам, торговцям тобто представникам третього стану” суспільства. Можна припустити, що саме шалений успіх Аркадій Філіпа Сідні спонукав Робертса вдатися до розробки рицарських мотивів. У своїх розрахунках письменник не помилився: авантюрна стихія пригод і любовні страждання цнотливого лицаря прийшлися до смаку читацькому загалу.
Аналіз поетики заголовку, присвяти та звернення до читачів дозволяє вести мову про певні зміни у творчій манері автора. По-перше, Робертс вже відкрито заявляє про себе, не використовуючи ініціали, по-друге, позбавляється надмірної риторичності та багатослівності у заголовку твору. Не відмовляючись від традиційної двокомпонентності назви, характерного для єлизаветинської доби структурування заголовку (мається на увазі наявність передмови до твору та звернення до читачів), Робертс задекларовує антиномічні концепти, націлені на те, щоб привернути увагу єлизаветинця до роману.
Робертс відмовляється від жанрової самоідентифікації твору, осмислюючи природу роману радше на інтуїтивному рівні: у заголовку звертається до арсеналу романічних засобів, у присвяті демонструє прихильність до романної поетики. У поєднанні протилежних ідей простежується тяжіння до маньєристичної естетики, яка була домінуючою в на зламі XVI-XVII століть.
Дослідження Феандера. Цнотливого лицаря” на сюжетно-композиційному та тематико-мотивному рівнях продемонструвало, що твір Робертса належить до найрепрезентативніших зразків популярного єлизаветинського роману. Вже сам вибір тем та сюжетів, наративних стратегій та письменницьких технік переконливо демонструє орієнтацію автора насамперед на неелітарного читача.
Робертс звертається до прозометричної організації роману, уводить у текстовий простір твору листи, вставні оповідання, що свідчить про наслідування національної літературної традиції, про зменшення питомої ваги фантастичних та казкових елементів, притаманних для середньовічного romance”. Варто підкреслити, що композиція роману є більш логічною та структурованою, аніж у попередньому творі, фінал Феандера. Цнотливого лицаря” є по-ренесансному оптимістичним. Робертс не тільки покращив техніку оповіді, але й значно підвищив власний рівень письма, тобто можна стверджувати про певне „прирощення змісту” у творчій лабораторії автора.
Новоісторичний підхід при аналізі рицарського коду роману Генрі Робертса Феандер. Цнотливий Лицар” (1595) дає підстави вважати, що текст твору виконує функцію сonstraint”: письменник намагається зберегти вже існуючі у свідомості англійця уявлення про високі рицарські ідеали проявляти благородство і мужність, служити Прекрасній Дамі, встановлювати справедливість, якомога частіше звертатися до постулатів християнства, але додає до переліку його чеснот ще й суто буржуазні риси: практицизм, меркантильність, хитрість. До розважальної спрямованості роману Робертс додає ще й дидактичну: автор нібито вступає у діалог із привілейованим прошарком єлизаветинського суспільства (купцями, торговцями та ін.), закликаючи їх до участі в чисельних військових операціях англійської корони і заохочуючи можливістю отримати славетний титул лицаря безпосередньо за заслуги перед державою.
Як типовий взірець формульної літератури, роман Феандер. Цнотливий лицар” виконує вкрай важливу соціальну функцію: апологетизуючи певні морально-етичні стандарти (цілеспрямований рух до поставленої мети, підприємливість у розробці життєвих стратегій, активна боротьба за владу, багатство та соціальний статус), руйнуючи деякі стереотипи й переосмислюючи конвенції (гроші, приміром, виступають у Г.Робертса необхідним атрибутом слави, успіху в коханні, військових та політичних справах). Г.Робертс посилює вітальність своїх потенційних реципієнтів представників третього стану, пропонуючи їм нові, відмінні від книжково-романічних, способи регуляції поведінки чи розв’язання інтимно-психологічних, міжособистісних, соціально-політичних конфліктів.
Аналіз жанрово-стильової природи роману Феандер” дозволяє стверджувати, що жанрова калейдоскопічність роману була своєрідним програмним моментом, тобто виступала закономірним наслідком творчої установки письменника-маньєриста, який експериментував із уже існуючим набором стереотипних ситуацій та жанрових кліше. Варто відзначити, що питома вага романного компоненту (novel”) збільшилась, події мають ярко виражений соціальний характер. В Феандері” маємо ефект перекодування ключових романічних, зокрема рицарських, міфологем. Герої живуть у конвенційно романічному світі, а їхня поведінка детермінується не стільки романічним каноном, скільки буржуазними уявленнями про успішність, яка завжди корелюється з концептом багатства. Наявність грошей, коштовностей дозволяє героєві завжди досягати поставленої мети, лише для одруження з коханою крім рицарських достоїнств, слави і багатства необхідним виявляється ще й статус, королівське походження.
Ідеологія Феандера” є художньою репрезентацією протестантської етики, зокрема доктрини, багатства як знака угодності Богові. Тож не дивно, що і любовна проблематика, і владно-політичний дискурс роману мають прочитуватись крізь призму нових ціннісних уявлень: на зміну virtu”, апологетизованому гуманістами і ренесансним рицарським романом, приходить концепція багатства як необхідної (хоча поки що недостатньої) передумови успішної реалізації життєвої програми індивідуума.
Варто зазначити, що ідучи в руслі національної літературної традиції (Дж. Лілі, Дж.Гасконь, Р. Грін, Е. Форд, Т. Лодж), письменник не пориває із романічною письменницькою технікою, широко використовуючи і геліодорівські мотиви, і дидактично-моралізаторський компонент, і елементи шахрайської прози, і власне елементи рицарського роману. Феандер” правомірно вважати радше експериментальною жанровою формою, конгломеративним жанровим утворенням, в якому тісно переплелися різножанрові художні тенденції.
Стильову палітру твору навряд чи можна назвати оригінальною: роман представляє собою типовий зразок єлизаветинської прози із характерною для неї ускладненістю наративу, евфуїстичним стилем, чисельними риторичними прийомами та інколи поєднанням антиномічних стилістичних прийомів. Думається, що жанрово-стильове рішення твору є результатом прагнення письменника запропонувати власну форму нарації, стилістичний малюнок твору та представити на суд невимогливого читача динамічну інтригу, стереотипний набір сюжетних ходів, жанрових кліше.
Романістика Робертса, в якій відчувається щире бажання зацікавити читача динамічною інтригою, великою кількістю сюжетних перипетій та оригінальністю інтерпретації стереотипних жанрових кліше, мала успіх саме у неелітарної читацької аудиторії. Отже, системний аналіз поетики романів Робертса у системі тих координат, які задає парадигма формульної літератури, дозволив не тільки з’ясувати особливості художнього мислення літераторів, що писали для пересічного англійця, але й сприяв уточненню існуючих уявлень про естетичні смаки, ціннісні орієнтації та життєві інтереси представників третього стану єлизаветинського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С.С. Как нить Ариадны / Аверинцев С.С. // Юность. М, 1987. №12. С. 3-16.
2. Андреев М.Л. Рыцарский роман в эпоху Возрождения / Андреев М.Л. М.: Наследие, 1993. 264с.
3. Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе / Ауербах Э.: [пер. с нем. Михайлов А.В., Архипова Ю.И.]. М.: Прогресс, 1976. 560с.
4. Барг М.А. Эпохи и идеи: Становление историзма / Барг М.А. М.: Мысль, 1987. 352с.
5. Баткин Л.М. Итальянское Возрождение: проблемы и люди / Баткин Л.М. М.: изд-во Российского государственного гуманитарного ун-та, 1995. 446c.
6. Бахтин М.М. Из предистории романного слова / Бахтин М.М. // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. С. 353-391.
7. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / Бахтин М.М. // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. С. 121-290.
8. Бахтин М.М. Эпос и роман (о методологии исследования романа) / Бахтин М.М. // Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. С. 392-427.
9. Белинский В.Г. Разделение поэзии на роды и виды. Поэзия эпическая / Белинский В. // Введение в литературоведение. Хрестоматия: Учебное пособие для ун-тов / [под. ред. П.А. Николаева]. М.: Высшая школа, 1979. 300с.
10.Бернадська Н.І. Теорія роману як жанру в українському літературознавстві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук: спец. 10.01.06 Теорія літератури” / Бернадська Н.І. К., 2005. 36с.
11.Бовсунівська Т. Основи теорії літературних жанрів: монографія / Т.В.Бовсунівська. К.: Київський університет”, 2008 519с.
12.Брагина Л.М. Итальянский гуманизм. Этические учения XIVXV веков. Учеб. пособие / Брагина Л.М. М.: Высшая школа, 1977. 254с.
13.Буркхардт Я. Культура Италии в эпоху Возрождения [пер. с нем. А.Е. Махова] / Буркхардт Я. М.: Интрада, 1996. 527с.
14.Василина К.М. Єлизаветинське суспільство у дзеркалі соціально-побутової памфлетистики / Василина К.М. // Ренесансні Студії. Запоріжжя, 2003. Вип. 9. С. 55-64.
15.Ватченко С.А. К воспросу о генезисе филдинговской дефиниции жанра романов Джозеф Эндрюс” и Том Джонс” / Ватченко С.А. // Література в контексті культури. Дніпропетровськ: вид-во ДДУ, 1999. С. 14-19.
16.Ватченко С.О. Роман єлизаветинців” і англійська романістика XVIII ст. (до постановки проблеми) / Ватченко С.О. // Ренесансні студії. Запоріжжя, 1998. Випуск 2. С.54-61.
17.Ватченко С.А. У истоков английского антиколониалистского романа / Ватченко С.А. К.: Наукова думка, 1984. 288с.
18.Веселовский А.Н. Историческая поэтика / Веселовский А.Н. Л.: Наука, 1940. 168с.
19.Веселовский А.Н. Поэтика сюжетов / Веселовский А.Н. // Введение в литературоведение. Хрестоматия / [под ред. П.А. Николаева]. М.: Высшая школа, 1979. С. 196-198.
20.Власенко Н.И. Особенности процесса формирования английской романистики позднего Возрождения как начального этапа перехода романа Англии от romance” к novel” / Власенко Н.И. // Основные этапы исторического развития поэтики зарубежного романа. Днепропетровск : вид-во ДДУ, 1996. С. 5-13.
21.Власенко Н.И. Формирование художественности „на границе” в английском романе Возрождения / Власенко Н.И. // Від бароко до постмодернізму. Днепропетровск: вид-во ДНУ, 2006. С. 3-11.
22.Власова Т.И. О своеобразии поэтики социального романа Т.Делони / Власова Т.І. // Проблемы становления и развития зарубежного романа от Возрождения к Просвещению. Днепропетровск: изд-во ДГУ, 1986. С. 15-20.
23.Власова Т.И. Преломление поэтической системы jest-book” в романе Т.Делони «Джек из Ньюбери» (1597) / Власова Т.И. // Системность литературного процесса. Днепропетровск: изд-во ДГУ, 1987. С. 103-106.
24.Власова Т.И. Проблема жанрового своеобразия „Романа о суконщиках” Т. Делони как разновидности английского ренессансного романа: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук: спец. 10.01.05 Литература стран Западной Европы, Америки и Австралии” / Власова Т.И. М., 1985. 24с.
25.Власова Т.І. Про місце і своєрідність jest-books” у жанровому ряді малих форм ренесансної прози / Власова Т.І. // Ренесансні Студії. Запоріжжя, 1998. Вип. 2. С. 23-27.
26.Галич О. Теорія літератури: Підручник / Галич О., Назарець В., Васильєв Є. К.: Либідь, 2005. 488с.
27.Гегель Г.В.Ф. Эстетика: в 2-х т. / Гегель Г.В.Ф. Спб.: Слово, 1999. Т. 2. 603с. (Наука. Серия „Слово о сущем”).
28.Гете И.В. Максимы и рефлекси: [пер. с нем. Вильмонт Н., Ман Н.] // И.В. Гете / Об искусстве / [под. ред. А.В. Гулыги]. М.: Искусство, 1975. С. 580-594.
29. Гончар М.О. Концепция романа у М.де Скюдери / Гончар М.О. // XVII век в диалоге эпох и культур: Материалы научной конференции. Серия Symposium”. Вып. 8 Спб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. 136с.
30.Грабарь-Пассек М.Е. Античный роман / Беркова А., Зембатова Е.А., Грабарь-Пассек М.Е. М.: Наука, 1969. 408с.
31.Гринцер П.А. Две эпохи романа / Гринцер П.А. // Генезис романа в литературах Азии и Африки. Национальные истоки жанра. М.: Наука, 1980. С. 3-42.
32.Гумбрехт Г. Дороги Романа / Гумбрехт Г. // НЛО [Електронний ресурс ]. Режим доступу до журналу: // http://nlo.magazine.ru/scientist/133.html
33. Гундорова Т. І. Висока культура і популярна культура: слов’янський контекст / Гундорова Т. І. // Слово і час. 2008. №9 С. 52-63.
34.Гутарук О.В. Аксіологічна функція слова у світлі розвитку humanities / Гутарук О.В. // Ренесансні Студії. Запоріжжя, 2000. Вип. 5. С. 67-73.
35.Гутарук О.В. Жанрові новації Ніколаса Бретона-прозаїка в контексті творчих пошуків єлизаветинської доби: дис. канд. філол. наук: 10.01.04 / Гутарук Олена Володимирівна. К., 2002. 223с.
36. Давыдова Т. Т. Жанры и антижанры // Давыдова Т. Литературная учеба. 2002. №3. С. 148-151.
37.Дворжак М. История итальянского искусства в эпоху Возрождения / Дворжак М. М.: Искусство, 1978. 395с.
38.Декс П. Семь веков романа / Декс П. М.: изд-во иностранной литературы, 1962. 482с.
39.Демченко В.Д. К проблеме постижения романного жанра в критике немецкого просвещения («История Виланда» Агатона в оценке современников) / Демченко В.Д. // Актуальные вопросы теории и истории зарубежного романа XVIIXX в. Днепропетровск: изд-во ДГУ, 1984. 122с.
40.Демченко В.Д. Преса в процесі урбанізації суспільства: культуртрегерська функція / Демченко В.Д. // Біблія і культура. Випуск. 8-9. Чернівці: Рута, 2008 С. 235-238.
41.Денисова Т.Н. Коротко про історію, теорію і практику американського постмодернізму / Денисова Т.Н. // Сучасна американська література: проблеми вивчення та викладання: Матеріали семінару. Миколаїв: вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. 248с.
42.Денисова Т.Н. Роман і романісти США ХХ ст. / Денисова Т.Н. К.: Дніпро, 1990. 363с.
43.Домбровська М. Дефініції масової літератури / М.Домбровська // Слово і час. 2005. № 11. С. 54-65.
44.Дончик В.Г. Український радянський роман: Рух ідей і форм / Дончик В.Г. К.: Дніпро, 1987. 429с.
45.Дранов А.В. Горизонт ожидания / Дранов А.В. // Современное зарубежное литературоведение. Страны Западной Европы и США. Концепции, школы, термины. М.: Интрада, 1996. С. 31-32.
46. Дранов А.В. Литературный ряд / Дранов А.В. // Современное зарубежное литературоведение. Страны Западной Европы и США. Концепции, школы, термины. М.: Интрада, 1996. С. 59-60.
47.Дранов А.В. Рецептивная эстетика / Дранов А.В. // Современное зарубежное литературоведение. Страны Западной Европы и США. Концепции, школы, термины. М.: Интрада, 1996. С. 127-138.
48.Дранов А.В. Стратегия текста / Дранов А.В. // Современное зарубежное литературоведение. Страны Западной Европы и США. Концепции, школы, термины. М.: Интрада, 1996. С. 140-142.
49. Евдокимова Л.В. Системные отношения между жанрами средневековой французской литературы XIIIXV веков и жанровые номинации / Евдокимова Л.В. // Проблема жанра в литературе средневековья. М.: Наследие, 1994. С. 283-325.
50. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения / Есин А.Б. М.: Флинта, Наука, 2002. 248с.
51.Жирмунский В.М. История западноевропейской литературы. Раннее средневековье. Возрождение / Жирмунский В. М.: Наука, 1947. 473с.
52.Журенко О.М. Модерні тенденції української романістики 20-х років ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / Журенко О.М. К., 2003. 20с.
53.Затонский Д.В. Проблемы теории и истории современного западноевропейского романа: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра филол. наук / Затонский Д.В. К., 1967. 58с.
54. Затонский Д.В. Искусство романа и ХХ век / Затонский Д.В. М.: Худож. лит., 1973. 536с.
55. Злачевская А.В. Проблемы жанра: типологические параллели в общеевропейском литературном процессе / Злачевская А.В. // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. 1997. №1. С. 136-139.
56. Иванова С.А. Роман Н. Саррот как отражение своеобразной действительности ХХ века (на материале последних исследований литературоведов) / Иванова С.А. // Ex Professo. Дніпропетровськ: вид-во ДДУ. 1997. С. 98-104.
57. Из „Евфуеса”. Постоянство в любви // Хрестоматия по западноевропейской литературе. Эпоха Возрождения / [сост. Б.И. Пуришев]. М.: Изд-во Министерства Просвещения. 1947. 786с.
58. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення: [пер. з нім. Зубрицька М.] // Ізер В. / Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [за ред. М.Зубрицької]. Львів: Літопис. 1996. С. 263-277.
59. Ильин И.П. Акториальный, аукториальный, нейтральный, нарративные типы / Ильин И.П. // Современное зарубежное литературоведение. Страны Западной Европы и США. Концепции, школы, термины. М.: Интрада. 1996. С. 17-21.
60. Кавелти Дж. Изучение литературных формул / [Електронний ресурс]. Режим доступу до журналу: http://www.metodolog.ru/00438/00438.html
61.Кожинов В. Происхожд