Опозиція героїчного і філістерського в метакритичному дискурсі (на матеріалі літератури Великобританії 60-х років ХХ століття)

Краткое описание

Тернопільський державний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
На правах рукопису
УДК 82.0 (410)
Кіндзерська Юлія Юріївна
Опозиція
героїчного і філістерського
в метакритичному дискурсі
(на матеріалі літератури Великобританії
60-х років ХХ століття)
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Спеціальність 10.01.06 — теорія літератури.
Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Семен Дмитрович Абрамович
Тернопіль — 2004

ЗМІСТ
Вступ................................................................................................................3
Розділ 1. КАТЕГОРІЯ ГЕРОЇЧНОГО ХАРАКТЕРУ В КОНТЕКСТІ ДЕГУМАНІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ДІЙСНОСТІ Й ЛЮДИНИ
У ХХ СТ.......................................11
1.1. Генеза та діахронія поняття героїки.......................................................11
1.2. Концепції героїчного в психоаналізі та архетипній критиці:
архетипна модель героя .........21
1.3. Дихотомія герой — філістер” у контексті кризи
європейської культури ХХ ст.........................................................................32
1.4. Архетип героя і традиційні особливості
національного (британського) образу світу..................................................57
Висновки-1..........................................................................................................80
Розділ 2. Переосмислення стереотипу героїчного в художній свідомості британських романістів 60-х років ХХ століття: метакритичний погляд
2.1. Репрезентативність британського роману
з погляду теорії героїчного........................83
2.2. Типологія смерті героя” в британських романістів
старшого покоління” (Ч.-П.Сноу та Ґ. Ґрін)..............94
2.3. Розширення діапазону героїчного у письменників
молодшого покоління” (В. Ґолдінг, А. Мердок, М. Спарк).......................105
2.4. Героїка в постмодернізмі: чужий текст”?
(романістика Дж. Фаулза)........................................................................126
Висновки-2............................................................................................................177
Висновки.............................................................................................................180
Список використаних джерел........185

Вступ
Актуальність теми. Проблема героїки й органічно пов’язана з нею проблема філістерства є одним з константних параметрів літературно-художньої творчості взагалі. З архаїчних часів художнє слово постійно поділяє людей на героїв та не-героїв, вважаючи перших еталоном людської поведінки.
Водночас поняття герой у різні епохи і в різних типах літератури трактувалося по-різному, і сьогоднішньому вживанню цього поняття властива прихована дисгармонія. Р.Т.Гром’як вказує на те, що політично-державні, культурно-освітні, церковно-культові інституції, їх представники і проречисті виразники інституціональних (станових) інтересів накладають на художні твори різні матриці (норми, канони), застосовуючи їх як критерії поціновування естетичних цінностей” [46, 8-9]. Ця теза виявляється цілком справедливою і щодо категорії героїчного та її осмислення в літературі. Так, фольклорно-національні архетипи підносять фізичну силу і воєнні доблесті героя, антична традиція — його демонізм”, причетність до світу богів; християнська література Середньовіччя культивувала етичний критерій та ідеал аскетичного самозречення. Від часів Ренесансу спостерігається тенденція до дегероїзації, й цьому не запобігло надмірне звеличення героїки в класицизмі; титанізм” фаустівської душі європейця непомітно набуває рис бюргерського філістерства. В літературі і теоретичній думці Нового часу ця плинність критеріїв знімається за рахунок синкретизації, але внутрішня дисгармонія постійно дається взнаки. Як твердив С.Рейвел, внутрішня невідповідність кожного концепту призводить до суперечливої і мінливої природи концептуальних структур гуманістичного дискурсу” [243, 247]. Власне, цей аспект і визначає метакритичний підхід до дослідження функціонування поняття героїчного та пов’язаного з ним поняття філістерського в літературі, їх осмислення в теоретичній і критичній думці.
Слід також підкреслити важливість сучасного літературного матеріалу для подальшого теоретичного деконструювання дефініції герой”. У 60 рр. ХХ століття в західному світі розпочалися процеси, які типологічно нагадують ті, що розгортатимуться у Східній Європі в 90-х рр.: падіння колоніалізму й імперських моделей, інтенсивна капіталізація і демократизація суспільства, бурхливий розвиток нових інформаційних технологій, відкриття кордонів і включення ізольованих раніше народів у глобальні світові процеси, піднесення ідеї плюралізму в сфері ідеології й загалом духовного життя. Разом із тим, це поєднувалося з глобальною технократизацією, кричущою нерівністю у розвитку окремих регіонів планети, нівелюванням класичних морально-культурних цінностей та національного стилю життя, з експансією американізму та масової культури, консумеризацією свідомості мас. Нова реальність, з якою зустрівся пересічний європеєць і до якої він був не готовий, породила нові тривоги, конфлікти, пошуки людиною самої себе в новій ситуації, що відобразилося у популяризації психоаналітичних теорій. У сфері мистецтва розгортається епістеміологічна парадигма постмодернізму, і це викликає багато суперечок та дискусій, які не припиняються не лише в мистецьких колах. Постмодернізм впевнено посідає центральне місце серед актуальних тем досліджень у гуманітарних науках (соціології, філософії, мистецтвознавстві та літературознавстві).
Притаманна західноєвропейській культурі установка на дегуманізацію мистецтва і людини, давно констатована Х.Ортега-і-Гассетом [238], зумовлена тим, що фаустова” душа західного європейця поступово втрачає в епоху науково-технічної революції смак до героїчних мандрівок у невідоме, світ стає програмованим і банальним. Але цей дегуманізований світ у суттєвих своїх прикметах виражає, за Е.Фроммом, любов до мертвого” [170, 30-46; 153] і не залишає людині місця для реалізації героїчних потенцій боротьби й перетворення. Антично-ренесансний ідеал людини героїчної” сприймається вже як архаїчний. Звірства двох світових воєн не лишили каменя на камені від спроб відродити цей ідеал: криза традиційного воєнно-героїчного ідеалу була невідворотною, фальшива інтенсивна пропаганда лише посилювала її.
Проблема героїчної особистості, протиставленої філістерству” переживає у ХХ ст. девальвацію. Та природна людська потреба героїчного шукає виходу і в масовій культурі (американський” герой), і на елітарному рівні (концепція Дж.Кемпбела, який показав, що архетип героя іманентно притаманний людській свідомості [78]). У постмодерністській літературі пошук героя специфічно трансформується, існуючи надалі як іронічна транскрипція, не позбавлена, проте, відтінку трагічного пафосу. Постмодерністська свідомість другої половини ХХ століття з її тотальним скепсисом характеризується тяжінням до, здавалось би, еклектичної, але по суті плюралістичної рецепції світу, індивід трактується як елемент єдиної культурної тканини, що є продуктом збірної діяльності людства протягом усієї його історії. Ця концепція, на думку І.Ільїна, виявилась у повній деструкції персонажа як психологічно і соціально детермінованого характеру” [72, 229]. І ця трансформація персонажа в літературі ускладнює сучасну рецепцію героїчної постаті, але не скасовує цікавості до героїки.
Н.Фрай констатував, що розвиток літератури протягом п’ятнадцяти століть іде в напрямку до іронії. Наприклад, для британської літератури ХІХ століття характерними були романтичні стандарти осмислення героїчного, а з 1900 року посилився антиромантичний” бунт, що зрештою призвів до зміщення в бік іронії. Дослідник пише, що в наші дні іронічний провінціалізм, який повсюдно шукає повної об’єктивності, припинення впливу моральних суджень, концентрація на чистій вербальній майстерності та подібних чеснотах, йде по висхідній” [212, 62]. Проблема героїчного в літературі, тенденція до створення негероїчних героїв” виступають індикатором кризового світовідчуття, притаманного літературі ХХ століття, і призводить до домінування в ній антигероя.
Для метакритичного погляду науковця вельми цікавий досвід британської літератури 60-х рр. ХХ століття. Зокрема, проголошена ще Р.Олдінґтоном формула смерті героя” стає тут однією з найхарактерніших колізій — дегероїзації людини (дослідження М.Бредбері [199], П.Во [254], Г.Анджапарідзе [10], А.Саруханян [135], В.Івашeвої [69] та ін.). У повоєнному британському суспільстві на перший план виступають конформізм та споживацьке прагнення добробуту, часто в суто міщанському варіанті. Та у літературному житті Англії тієї пори з'являється покоління письменників (Дж.Фаулз, В.Ґолдінґ, А.Мердок, М.Спарк та ін.), які, разом із деякими вже широко знаними авторами (Ч.-П.Сноу, Ґ.Ґрін), протиставили цілком здегероїзованому модерністами персонажеві свій тип складнішого образу людини. Цей період являє собою зручний для теоретика синхронний зріз літературного процесу, в якому проте чітко проступають і динамічні процеси зміни концепції героя й героїчного, вимальовується діахронний аспект теми. В британській літературі 60-х років були поставлені питання, які почали справді глибоко турбувати європейське суспільство лише впродовж останнього десятиліття. Цікавим і змістовним об'єктом дослідження є в цьому сенсі найзначніші романи Фаулза (Колекціонер”, Маґ”, Жінка французького лейтенанта”*), особливо ж у контексті пошуків британської літератури середини ХХ ст. На думку М.Бредбері, на англійському ґрунті постмодерністське тяжіння до металітератури” супроводжувалося тенденцією до збереження певних параметрів, заданих романною традицією (зокрема вагомість” персонажа як літературного характеру); британські постмодерністи були менш занепокоєні проблемами знака, жанру, тексту, зберігали дух ліберального реалізму” тощо [199, 349-350]. Отож, в британській романістиці від 60-х рр. минулого століття спостерігаються явища, які можуть стати підґрунтям для теоретичних узагальнень, що стосуються зокрема: а) потрактування героїчного як іманентної літературному пошуку естетичної категорії, нерозривно пов'язаної з категорією трагічного; б) вивчення опозиції герой — філістер” як типової парадигми романного жанру та її конкретної реалізації в синхронному зрізі; в) специфіки постмодерністського освоєння героїки в контексті руйнування традиційних цінностей. Всі ці проблеми ще чекають на свого дослідника і ми вивчаємо їх на моделях окремих романів провідних британських письменників досліджу-
________
*Тут і далі переклад чужомовних текстів — наш — Ю.К.
ваного періоду і на літературно-критичному їх осмисленні попередниками.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках комплексної теми досліджень кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Проблеми рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв’язках”. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради ТДПУ та Бюро Науково-координаційної ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література”.
Метою дисертаційного дослідження визначаємо виокремлення теоретичного аспекту явища дегероїзації в британському романі 60-х років ХХ століття на ґрунті типології суспільно-політичних та філософсько-гносеологічних чинників, що його зумовили, і характеристику конкретно-історичних способів художньо-естетичного втілення британськими письменниками опозиції героїчний характер — філістерське середовище”.
Для досягнення мети потрібно було вирішити такі завдання:
— обґрунтувати погляд на героїчний характер як на художнє втілення естетичної категорії трагічного;
— описати опозицію герой — філістер” як одну з інваріантних парадигм класичного європейського роману та її відбиття на метакритичному рівні;
— дослідити характерні риси архетипу героя в британській національній традиції, які ставали концептами метакритичного дискурсу;
— вивчити специфіку прояву тенденції до дегероїзації в британській романістиці 60-х рр.;
— проаналізувати закономірності та межі руйнації героїчного характеру в британському постмодернізмі.
Об'єктом дослідження є праці теоретиків та літературних критиків, у яких предметом осмислення та інтерпретації було явище героїчного, британська романістика 60-х рр. у контексті кризи традиційної аксіології, зокрема — поняття про героїку в суспільній та літературній свідомості. У дисертації розглядаються романи Ч.-П.Сноу Коридори влади”; Ґ.Ґріна Комедіанти”; В.Ґолдінґа Шпиль”, Піраміда”; А.Мердок Червоне і зелене”, Дика троянда”, Сон Бруно”; М.Спарк Розквіт міс Джин Броді”, Дж.Фаулза Колекціонер”, Жінка французького лейтенанта”, Маг”.
Предмет дослідження — метакритична експлікація категорії героїчного в британській літературі 60-х років ХХ ст. (від трагедійності до іронії та пародіювання) як типової парадигми традиційного образу.
Методологічною основою роботи стали праці зарубіжних і вітчизняних мислителів ХХ ст. і теоретиків літератури, в яких розглянуто екзистенційні проблеми людини й, зокрема, героїки та героїчного характеру; концепції різних типів художнього узагальнення; враховано й основоположні праці дослідників британської літератури (М.Бахтіна, М.Бредбері, П.Во, Й.Гейзінги, Т.Денисової, М.Епштейна, Б.Г.Ерікссона, Д.Затонського, Н.Жлуктенко, В.Івашевої, І.Ільїна, А.Камю, Дж.Кемпбела, Б.Л.Кнепп, М.Коваль, Н.Корабльової, Л.Михальської, Д.Наливайка, С.Павличко, В.Палмера, О.Сачик, Г.Сиваченко, Дж.Тіма, Ц.Тодорова, Е.Фромма, О.Шпенглера, К.Ґ.Юнґа та ін.). У роботі використані порівняльно-історичний, типологічний, психоаналітичний, філологічно-описовий, структурно-семантичний методи дослідження при загальному метакритичному підході.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні опозиції героїчне — філістерське” в британській літературі середини ХХ ст. як метакритичного концепту, здатного пояснити найхарактерніші закономірності розвитку сучасної літератури в обставинах гострої кризи традиційних духовних систем та цінностей. Тут, поруч із систематизацією та узагальненням досліджень попередників, вперше генералізовано різні методології вивчення проблеми героя і детально проаналізовано такі теоретичні проблеми, як-от:
— генеза та діахронія поняття героїки;
— типологія смерті героя” в кризовій ситуації культури;
— архетип героя й відбиття в ньому характерних особливостей національного образу світу;
— специфіка іронічного дискурсу героїки в постмодернізмі (героїзм філістера” як оксюморон абсурду).
Практичне значення отриманих результатів. Матеріали й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при вивченні проблем персонажа, літературного процесу, мистецьких та літературних напрямків ХХ століття, при викладанні курсів теорії літератури, зарубіжної літератури та порівняльного літературознавства, спецкурсів з реалізації психоаналітичного, неоміфологічного підходів до вивчення літератури, архетипної критики, спецкурсів, які включають теоретичні питання образу героя та феномену героїчного в метакритичному дискурсі.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на спільному засіданні кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства та міжкафедральної лабораторії славістично-методологічних студій Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, де рекомендована до захисту.
Її положення апробовані на міжнародній науково-практичній конференції Мова. Культура. Бізнес.” (28 травня 2002 р., Київський міжнародний університет), науковій конференції Актуальні питання зарубіжної літератури та теорії літератури: Література і влада” (15-16 травня 2003 р., Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича), всеукраїнській науково-практичній конференції Крок у майбутнє” (25-27 червня 2003 р., НТУУ КПІ”), міжнародній конференції Наративні виміри літератури” (23-24 жовтня 2003 р., Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка), міжнародному семінарі Структура представления знаний о мире, обществе, человеке: в поисках новых смыслов” (4-6 листопада 2003 р., Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка), на щорічних звітно-наукових конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (1999, 2000, 2001, 2002, 2003).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у дев’яти публікаціях, з них 1 брошура та 6 статей у наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 2-х розділів та висновків. Загальний обсяг 203 сторінки (основний текст 184 сторінки). Список літератури налічує 259 позицій, з них 67 — іноземними мовами.

Список литературы

Висновки-2
1. Аналіз праць присвячених британській літературі і проблемі героїчного і філістерського характерів у ній показує, що ця проблема досліджувалась переважно в контексті інших теоретичних і історичних тем. Героїчний образ досліджується в літературі минулих сторіч, література ХХ століття все ж трактується як негероїчна, у якій превалює образ обивателя, антигероя. Тому героїчна тематика ХХ століття витіснена на марґінес наукового зацікавлення, хоча твори провідних письменників Великобританії 60-х років ХХ століття дають підстави твердити, що тема героїчної постаті, залишається в полюсі письменницького інтересу.
2. Реалістична література творить героїчні образи відповідно до правди” життя; матеріал, яким є сучасна письменникам дійсність, диктує спосіб вирішення опозиції герой-філістер” як активного учасника — пасивного свідка” історії. У творах письменників-реалістів домінує класична героїчна модель, трансформована відповідно до стратегічного задуму письменника. Переважно, при збереженні основного змісту поняття, формальні характеристики суттєво ревізуються відповідно до сучасних реалій (образи героя-політика Роджера Квейфа у Ч.-П.Сноу, старих Смітів, шахрая Джонса, негероїчних повстанців у Ґ. Ґріна). Герой у реалістичній літературі протистоїть системі, зображення якої формує іронічний контекст твору. Реалістичний підхід визначає розвиток фабули героїчного твору, модифікований іронічною позицією письменників — герой зазнає поразки, але доводить моральну правильність” принципів, котрі він обстоює.
3. Модерністський підхід, детермінований у Великобританії переважно психоаналітичними та екзистенційними концепціями, протиставляє героя та філістера, виходячи із екзистенційної опозиції автентичності-неавтентичності” особистості, готовності здійснювати вибір та нести за нього відповідальність. Характерною виявляється тенденція до руйнації класичної героїчної моделі та впровадження елементів архетипної: в центрі зображення стоїть процес набування людиною героїчного виміру, становлення людини героєм.
У письменників-модерністів (молодшої ґенерації”) відчутне тяжіння до естетики романтизму, особливо в питаннях, що стосуються вирішення опозиції герой-філістер”. Підкреслюється різке протистояння героя та філістерського суспільства, змалювання у ролі героя творчої особистості, використання матеріалу міфу, прагнення репрезентувати героя поза побутовими рамками, показати в динаміці внутрішній світ людини, драматичне напруження внутрішньої боротьби.
Ґрунтом для руйнування класичної героїчної моделі стало переосмислення європейської історії ХХ століття, яка показала не лише нежиттєздатність такої моделі, а й шкідливість її тиражування. Деконструкції піддаються основні складові героїчного образу: моральна виправданість героїчного вчинку з огляду на цінність життя кожної людини, справедливість справи, яку захищає герой, узгодженість його поведінки та внутрішніх переконань.
Філістерський характер окреслюється як пасивний, занурений у лабіринти власної психіки, залежний від волі іншого, поглинутий фабулізмом життя. В постаті філістера, обивателя персоніфікується зло ХХ століття, яке осмислюється на цьому етапі як позбавлення людини самоцінності й індивідуальності, перетворення людини на засіб досягнення мети, часто абстрактної.
4. Аналіз творів Дж. Фаулза, написаних у 60-х роках показує, що у постмодерній літературі продовжується руйнування класичної героїчної моделі, хоча саме поняття героїчного не зникає, а, швидше, розщеплюється на множинність концептів, які складають певну єдність в межах окремого твору і творчості письменника. Герой і героїзм виявляються предметом осмислення і гри; розмежування героїчного і філістерського розмивається, філістер набуває рис героя, а героїчне, у свою чергу, знецінюється. В контексті постмодерністської деконструкції персонажа особливої ваги набуває архетипна героїчна модель, яка стає сюжетно-композиційною основою для творення характеру.
Металітературність, як одна з рис постмодерного письма, проявляється в грі письменника з притаманною наївному читачеві схильністю ототожнювати себе з головною дійовою особою твору (тут письменник грається з термінологічним значенням слова герой), що ще раз підкреслює висунуту нами тезу про те, що у постмодернізмі герой стає предметом осмислення.
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження підтверджує те, що категорія героїчного піддається осмисленню як естетична та літературознавча з часів античності і виявляється нерозривно пов’язаною з історією розвитку літературознавства як науки. ЇЇ генеза дає підстави твердити, що поняття герой” (як і молодше за нього поняття філістер”) не слід вважати константною величиною; воно виявляє свою відкритість та детермінованість історичними, соціальними, політичними, ідеологічними та гносеологічними чинниками, які, взаємодіючи, визначають рецепцію героїчного образу у певний історичний період.
Із дослідженого теоретичного матеріалу випливає, що героїчне стає об’єктом вивчення усіх галузей гуманітарної думки. У кожній з них формується своя методологія дослідження, відповідно до чого з’являються оригінальні пропозиції щодо експлікації поняття герой. Це дозволяє виділити історичний, соціологічний, психоаналітичний підходи до вивчення сутності та особливостей феномену героїчного. У літературознавстві зустрічаємо як суто літературознавчі концепції героїчного, так і концепції, ґрунтовані на пропозиціях, висунутих в інших сферах гуманітарної думки (у філософії, аналітичній психології тощо).
Перетворення образу героя на пропагандистський елемент ідеології як у СРСР, так і нацистським і фашистським тоталітарними режимами суттєво дискредитували класичну героїчну модель, що стимулювало прагнення митців та науковців знайти альтернативу класичному героїчному канону, не знищуючи при цьому сам феномен героїчного. У другій половині ХХ століття наукові пропозиції щодо інтерпретації суті героїчного змінюються і виникають альтернативні, часто парадоксальні тлумачення поняття. Загалом вони базуються на пошуку нової морально-етичної основи для побудови героїчного образу, часто виходячи з ознак, які традиційно відносилися до негероїчної сфери (Тодоров, Паверс).
Аналіз праць, присвячених постаті героя у радянському літературознавстві, показує, що дослідники дотримуються дефініції, успадкованої з античних часів, і певним чином модифікованої згідно догм радянської ідеології. Така позиція суттєво звужує потенції досліджень процесів трансформування героїчного образу в літературі. Виникає необхідність генерування нової концепції героїчного, яка синтезувала б уже напрацьовану інформацію і зняла б ту суперечність, що виникає у співставленні літературних фактів та теоретичної позиції. Тому для розкриття змісту поняття герой та пов’язаного з ним поняття філістер ми звернулися до досліджень не лише в царині літературознавства, а й інших наукових дисциплін.
Зарубіжне літературознавство тяжіє до вивчення впливу суспільної дійсності на літературу, зосередженості на формально-стильових аспектах творчості як окремих письменників, так і цілих течій. Проблема героїчного та філістерського актуалізується при дослідженні окремих напрямків, жанрів та творчості окремих письменників починаючи від найдавніших епох англійського художнього слова. У першій половині ХХ століття дослідження героїчної постаті проводилися здебільшого на матеріалі давньої та середньовічної літератури (Р.М.Вілсон, Е.Дейл, В.Г.Скофілд).
В результаті аналізу досліджень героїчного образу у другій половині ХХ століття виявлено, що підхід до проблеми героя дещо змінюється і на це без сумніву, вплинули праці Юнґа та Кемпбела, концепції висунуті в річищі екзистенційної філософії і соціологічних студій. Багато досліджень провадиться на матеріалі, давньогрецької літератури. Літературознавці здійснюють компаративістичні дослідження образу героя, досліджуючи його зміну в різні історичні епохи та в літературах різних народів (В.Б. Стенфорд). Серед розмаїття героїчних образів західних вчених здебільшого приваблюють постаті, які дещо неканонічні” і стають героями всупереч долі чи власній природі (Гавейн, Одісей), і в працях про них підкреслюється їхня людськість, а не героїчний надлюдський вимір. В останнє десятиліття з’являються праці, спрямовані на руйнування героїчного канону, до яких можна віднести феміністичні пошуки жіночого героїчного архетипу (М.Е.Паверс і Ґ. Гаройєн-Ґуерін).
Оскільки наше дослідження доводить, що концепт героїчного не належить до дефінітивно усталених літературознавчих термінів, вважаємо доцільним застосовувати до аналізу героїчних образів у літературі метакритичний підхід, який дозволяє вільно оперувати всім інтерпретаційним полем, створеним навколо цього концепту. При дослідженні героїчного образу вважаємо суттєвим аналіз наступних положень:
— час написання твору, соціально-історична ситуація, у якій твір виник;
— метатекстова ситуація — філософські, соціологічні, історичні дослідження становища суспільства і людини у ньому;
— національний архетип героя;
— особливості авторського світогляду та його творчого методу;
— контекстуальні зв’язки досліджуваного твору, вагомі для конструювання героїчного персонажа;
— концептуальна модель героя, яка домінує при творенні героїчного (або потенційно героїчного персонажа);
— рецепція досліджуваного образу у критиці.
Такий системний підхід до дослідження постаті героя в літературі дозволить, на нашу думку, якнайповніше осмислити особливості побутування та інтерпретації концепту героїчного у певний історичний період в конкретній національній літературі і в творчості окремого письменника.
Узагальнення всіх концепцій, оглянутих у першому розділі дисертації дозволило виділити три основні героїчні моделі: герой як суб’єкт історичного і культурного процесу, суб’єкт процесу становлення і пізнання і суб’єкт екзистенційного процесу. Для докладнішого вивчення функціонування та рецепції опозиції герой-філістер” ми звернулися до матеріалу британської літератури 60-х років, оскільки у цей період відбуваються кардинальні суспільні зміни, що позначилися на духовному житті всього суспільства і на світогляді інтелектуальних кіл. Ми прагнули показати, що пошук нового героя та розвінчування старої концепції героїчного притаманний не лише письменникам, свідомо спрямованим на експеримент, але й письменникам, які схильні дотримуватися традиційного для британської літератури жанру соціально-психологічного роману, для чого ми обрали твори письменників різних напрямів та поколінь, щоб показати.
На процесах дегероїзації та пошуку нової героїчної моделі в літературі Великобританії 60-х років ХХ століття позначилися певні суспільно-політичні та філософсько-гносеологічні фактори, які й визначили її основні тенденції. Серед перших слід виділити духовну кризу, яка заполонила суспільство у повоєнні роки, індустріалізацію та технократизм суспільства, політику, спрямовану на перетворення британської нації на суспільство зростаючого добробуту”. Британське суспільство стає філістерським, причому, філістерство набуває статусу нормальності та ординарності. Людина перестає відчувати себе учасником історії чи творцем власного життя, позбавляючись і відповідальності за процеси, які відбуваються у суспільстві. Вагомим чинником, що позначився на дегероїзуючому спрямуванні літератури, виступає досвід другої світової війни, який призвів до перегляду основних світоглядних та соціально-політичних положень; реальність тотального самознищення перестала належати сфері фантастичних романів, а перейшла у дійсність. Тому у літературі письменники особливої уваги надають процесу перетворення філістера на агента зла, який руйнує інших. Образ героя піддається руйнуванню в літературі, часто перетворюючись на носія зла у романах, тобто перетворюється на власну протилежність, при формальному збереженні своїх рис. Серед філософсько-гносеологічних факторів необхідно виділити надзвичайну популярність екзистенціалізму, психоаналізу та появу нової світоглядної системи постмодернізму.
Аналіз творів провідних британських письменників 60-х років ХХ століття показує, що при творенні героїчного образу визначальним чинником стає тип творчості, який сповідують письменники. На основі поведеного дослідження виділяємо три типи творення героїчного образу, присутні в літературі цього періоду — реалістичний, модерністський і постмодерністський. Реалістичний героїчний образ ґрунтується на конфлікті героя і системи, і тут втілюється класична героїчна модель — герой виступає суб’єктом історичного процесу. Модернізм тяжіє до відтворення архетипної героїчної моделі, у центрі стоїть процес становлення людини героєм, але одночасно герой залишається учасником історії і творцем. Отже, для модерністського типу творення героїчного образу характерне поєднання класичної героїчної моделі з архетипною. У постмодернізмі класична героїчна модель деконструюється, а героїчний образ твориться на основі архетипної моделі, поєднаної з екзистенційною. Водночас героїчний образ постмодернізму дегуманізується: в центрі уваги стоїть не людина герой, а концепт героїчного.
Проведене нами дослідження показує, що деконструкція класичної героїчної моделі не торкається самого поняття героїчного, воно еволюціонує у відповідності до еволюції літератури, висуваючи на передній план нові грані. І якщо постмодернізм розглядається як один із етапів в історії літератури, то параметри героїчного, заявлені британськими письменниками 60-х років ХХ століття неодмінно зміняться відповідно до нових реалій, нового уявлення про зло і нового уявлення про філістерство.

Література
1. Абрамович С. Біблія як форманта філологічної культури. — К.: Видавничий центр КНТЕУ — Чернівці: Рута, 2002. — 230 с.
2. Абрамович С. Герой // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — С. 118119.
3. Абрамович С. Д. К вопросу о литературном воплощении архетипов русской ментальности // Информационный сборник форума русистов Украины.— Вып.2.— Симферополь, 2001.— С. 2338.
4. Абрамович С. Оккультна література // Лексикон загального та порівняль-ного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — С. 382383.
5. Абрамович С. Психологізм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — С. 457461.
6. Августин А. Исповедь / Августин А. История моих бедствий / Абеляр П.: Пер.с латин. — М.: Республика, 1992. — 336 с.
7. Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. — М.: Наука, 1877. — 320 с.
8. Адорно Т. В. Проблемы философии морали. — М.: Республика, 2000. — 240 с.
9. Анастасьев Н. Постмодернизм: мифы и реальность // www.inci.ru/vestniki/vest21.html
10.Анджапаридзе Г. Потребитель? Бунтарь? Борец?: Заметки о молодом герое зарубежной прозы 6070-х г. — М.: Мол. гвардия, 1988. — 269 с.
11.Анджапаридзе Г. Причудливость вымысла и строгость правды // Спарк М. Избранное: Сборник. — М.: Радуга, 1984. — С. 523.
12.Аникин Г. В. Английский роман 60-х годов ХХ века. Учебное пособие для студентов филологов педин-тов и ун-тов. — М.: Высш.школа, 1974. — 104 с.
13.Аникст А. Генрих IV” // Шекспир У. Полное собрание сочинений. В восьми томах. Т. I. — М.: Искусство, 1957. — С. 585596.
14.Арендт Г. Становище людини. — Львів: Літопис, Центр гуманітарних досліджень Львівського держуніверситету ім. І. Франка, 1999. — 255 с.
15.Аристотель. Поетика. Риторика. — СПб.:Азбука, 2000. — 349с.
16.Ассулін П. Грин, хвала нелояльности! // Литературная учеба. — 1990. — №1. — С. 174179.
17.БайронДж.Г.Избранное:Персангл.Сост.икомм.О.Афониной;/Послесл Р.Усмановой; ил.англ. художиков ХIХ в. — М.: Правда, 1985. — 432 с.
18.Бандура О. М. Теорія літератури. Посібник для вчителів. — К.: Радянська школа, 1969. — 287 с.
19.Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. —М.: Прогресс, Универс, 1994. — 616 с.
20.Баткин Л. Автор, оказывается, не умер // Иностранная литература. — 2002. — № 1 // http://magazines.russ.ru/inostran/2002/1/batk.html
21.Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. — М.:Художественная литература, 1975.— 504 с.
22.Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества /Сост. С.Г.Бочаров; Текст подгот. Г.С.Бернштейн и Л.В.Дерюгина; Примеч. С.С.Аверинцева и С.Г.Бочарова. — 2-е изд. — М.: Искусство, 1986. — 445 с.
23.Бегун Б. Превратности парфюмерного искусства, или Апология и крах маргинализма (П. Зюскинд Парфюмер”) // Вікно в світ. — 1999. — № 2 (5). — С. 162185.
24.Бехта І. Текст в парадигматичній системі наукових лінгвістичних концепцій кінця ХХ — поч. ХХІ століття: актуальні та віртуальні стратегії // Дискурс іноземномовної комунікації (колективна монографія). — Львів: Львівський національний ун-т ім. І. Франка, 2001. — С. 164192.
25.Біблія. — United Bible Societies, 1991. — 1070 p., 324 p.
26.Білий О. В. Літературний герой у контексті історії. — К.: Наукова думка, 1980. — 120 с.
27.Білик Н. Д. Роман про митця” повоєнних років // Література Англії ХХ століття. — К.: Либідь, 1993. — С. 727.
28.Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. — М.: Добросвет, 2000. — 387 с.
29.Бойченко О. Архетип самості в постмодерній літературі // Форма(р)т. — 2001. — № 2. — С. 3841.
30.Борев Ю. Б. Эстетика. — 3-е изд. — М.: Политиздат, 1981. — 399 с.
31.Бредбери М. Собака, затянутая песками. Абстракция и ирония // Писатели Англии о литературе ХІХ-ХХ в.в.: Сб.статей. Пер.с англ/[Сост. К.Н.Ата-ровой; Предисл. А.А.Аникста] — М.: Прогресс, 1982. — С. 369379.
32.Брехт Б. Жизнь Галилея [Пьесы]. Пер. с нем. Л. Копелева. [Послесл. Б.Рейх]. — М.: Искусство, 1957. — 166 с.
33.Буало Н. Мистецтво поетичне. — К.: Мистецтво, 1967. — 136 с.
34.Буряк Б. Художній ідеал і характер. — К.: Дніпро, 1967. — 327с.
35.Бушманова Н. Когда в душе живет Шекспир: [По материалам беседы с английскими романистами А. Мердок и П. П. Ридом] // Вопросы литературы. — 1991. — № 2. — С. 155184.
36.Веретюк О. Три моделі постмодернізму: Анжела Картер, Мануеля Гретков-ська, Юрій Андрухович // Науковий вісник к-ри ЮНЕСКО Київського дер-жавного лінгвістичного ун-ту (Лінгвапакс VIII). Серія: Філологія, педагогі-ка і психологія в антропоцентричних парадигмах. — 2000. — Вип. 3. — С. 414418.
37.Владимирова Н. Г. Формы художественной условности в литературе Великобритании ХХ века. — Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 1998. — 188 с.
38.Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник/ За наук. ред. О. Галича. — К.: Либідь, 2001. — 488 с.
39.Голдинг В. Пирамида: Романы. — СПб.: Азбука-классика, 2001.— 832 с.
40.Головко Б. А. Філософська антропологія: Навч. пос. — К.: Національний аграрний ун-т., 1997.— 240 с.
41.Гончаренко Є. П. Проблема героя в английском романе 19501970 годов (А.Силлитоу, Д. Стори). Автореф.дис. ... канд.филол.наук: 10.01.05 / АНУ, Институт литературы им. Т. Г. Шевченко. — К., 1991. — 18 с.
42.Горелов А. А. Расщепленный человек в расщепленном мире. — М.: Знание, 1991. — 64 с.
43.Грин Г. В парадоксах ищу истину...” // Литературное обозрение. — 1987. — №1. — С. 1012.
44.Гром’як Р. Громадянськість і професіоналізм. [Соціальна відповідальність критики]: Літературно-критичний нарис. — К.: Рад. письменник, 1986. — 204 с.
45.Гром’як Р. Т. Давнє і сучасне. — Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 1997. — 272 с.
46.Гром’як Р. Історія української критики (від початків до кінця ХІХ століття). Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. — 224 с.
47.Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. — М.: АСТ, 2001. — 560 с.
48.Гундорова Т. Методологічний тиск // Критика. — 2000. — № 12 (62). — С. 1417.
49.Дарк О. Художник и его натурщицы // Литературное обозрение. — 1993. — № 78. — С. 7074.
50.Денисова Т. Літературний процес ХХ століття // Вікно в світ. — 1999. — №5 (8). — С. 574.
51.Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. —1995. — № 2. — С. 1827.
52.Добин Е. Герой. Сюжет. Деталь. — М.Л.: Сов. писатель, 1962. — 408 с.
53.Достоевский Ф. М. Полное собрание сочинений. В 30-ти т. Т. XVI. — Л.:Наука, 1976. — 440 с.
54.Достоевский Ф. М. Село Степанчиково и его обитатели. Записки из подполья. Игрок / Предисл. и прим. И. Л. Волгина; Ил. Ю. С. Гершковича. — М.: Правда, 1985. — 480 с.
55.Енциклопедія постмодернізму / За ред.Ч. Вінквіста та В. Тейлора; Пер. з англ. В. Шовкун; Наук.ред. пер.О. Шевченко. — К.: Основи, 2003. — 503 с.
56.Жлуктенко Н. Ю. Інтелектуальна проза Джона Фаулза // Література Англії. ХХ ст. — К.: Либідь, 1993. — С. 319 350.
57.Жлуктенко Н. Ю. Английский психологический роман ХХ века. — К.: Выща школа, 1988. — 160 с.
58.Жлуктенко Н. Ю. Мистецтво і мораль у творах Дж. Фаулза // Фаулз Дж. Вежа з чорного дерева. — К.: Дніпро, 1986. — С. 267275.
59.Жулинський М. Пафос життєствердження: Про історичний оптимізм радянської літератури. — К.: Наукова думка, 1974. — 319 с.
60.Заморій Т. П. В поисках героя современника. Героическое начало в современной прозе / АН УССР. Ин-т лит. им. Т. Г. Шевченко; Отв. ред. Н.Е.Крутикова. — К.: Наукова думка, 1990. — 188 с.
61.Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХХХ в.в. [Трактаты, статьи, эссе]/Сост. и общ. ред. Г. Косикова. — М.: Московский ун-т, 1987. — 512 с.
62.Зарубежные писатели. Библиогр. слов. В 2 ч. Ч. 2. МЯ / Под ред. Н.П.Михальской. — М.: Просвещение: Учеб. лит., 1997. — 448 с.
63.Затонский Д. В. Постмодернизм в историческом интерьере // Вопросы литературы. — 1996. — № 3. — С. 182205.
64.Затонский Д. Сказки о ренессансном принце, или Карнавальные не-герои посреди ловушек бытия (Ф. Рабле. Гаргантюа и Пантагрюэль) // Вікно в світ — 2000. — № 1. — С. 5171.
65.Затонский Д. В. Сцепление жанров (место автобиографии, мемуаров, дневника в становлении и жизни современного романа) // Жанровое разно-образие современной прозы Запада. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 458.
66.Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. — К.: Академвидав, 2003. — 392 с.
67.Зверев А. Гриновский парадокс // Литературное обозрение. — 1984. — № 1. — С. 7477.
68.Зверев А. Черепаха квази // Вопросы литературы.— 1997. — №3 — С. 323.
69.Ивашева В. В. Английская литература. ХХ век. — М.: Просвещение, 1967. — 476 с.
70.Ивашева В. В. Эпистолярные диалоги. — М.: Сов. писатель, 1983. — 367 с.
71.Ильин И. П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. — М.: Интрада, 1998. — 255 с.
72.Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. — Москва: Интрада, 1996. — 257 с.
73.Кабкова О. Істинність магічного простору мистецтва (За романом Дж.Фаулза Маг”) // Всесвіт. — 2002. — № 1112. — С. 133134.
74.Камю А. Actuelles. Хроника 19441948 // www.philosophy.ru/library/misc/intent/05camus.html
75.Камю А. Миф о Сизифе. Бунтарь. — Минск: Попурри, 2000. — 544 с.
76.Канетті Е. Маса і влада. — К.: Альтернативи, 2001. — 415 с.
77.Карельский А. В. От героя к человеку: Два века западноевропейской литературы. — М.: Советский писатель, 1990. — 390 с.
78.Кемпбел Дж. Герой із тисячею облич. — К.: Альтернативи, 1999. — 392 с.
79.Києнко І. О. Сучасний англійський комічний роман. — К.: Наукова думка, 1993. — 132 с.
80.Киченко О. Міфологічний простір постмодерністського роману: Маг” Джона Фаулза у контексті традиції // Всесвіт. — 2003. — № 56. — С. 146148.
81.Коваль М. Гра в романі і гра в роман.(Про творчість Джона Барта). — Львів: Піраміда, 2000. — 129 с.
82.Коваль М. Р. Особливості постмодерністської інтерпретації історії в романі С.Рушді Опівнічні діти” // Питання літературознавства. — Чернівці: Рута, 2002. — Вип. 9 (66). — С. 6678.
83.Ковбасенко Ю. Література постмодернізму: по той бік різних боків // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2002. — № 5. — С.2 12.
84.Корабльова Н. В. Інтертекстуальність літературного твору (на матеріалі роману А.Бітова Пушкінський дім”): Автореф. дис ... канд. філол. наук. 10.01.06 / Донецький державний університет. — Д., 1999. — 19 с.
85.Костенко Г. М. Релігійно-філософська проблематика та її художнє втілення в англійському романі 19501970-х років: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.04 / Дніпропетровський національний університет. — Д., 2001. — 20 с.
86.Красавченко Т. Н. Реальность, традиции, вымысел в современном английском романе // Современный роман: Опыт исследования. — М.: Наука, 1990. — С. 127154.
87.Краснящих А. Дегероизация как принцип гуманизации и обытовления ис-кусства // Людина і мистецтво в гуманістичних вимірах. Матеріали людино-знавчих філософських читань. Вип. ІV.— Львів: Край, 1997. — С.90110.
88.Кургинян М. С. Человек в литературе ХХ века. — М.: Наука, 1989. — 248 с.
89.Лавринович Л. Б. Постмодернізм в українській, польській та російській прозі: Типологія образу-персонажа: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.05 / Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка. — Тернопіль, 2002. — 20 с.
90.Леви-Строс К. Путь масок / Пер. с фр., сост., вступ. ст. и примеч. А.Б.Островского. — М.: Республика, 2000. — 399 с.
91.Левчук Л. Т. Західноєвропейська естетика ХХ століття: Навч.посібник. — К.: Либідь, 1997. — 224 с.
92.Левчук Л. Т., Кучерюк Д. Ю., Панченко В. І. Естетика: Підручник / ЛевчукЛ.Т., Кучерюк Д. Ю., Панченко В. І.; За заг. ред. Л. Т. Левчук. — К.: Вища шк., 2000. — 399 с.
93.Леонов Б. А. Героика труда в русской советской литературе: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1984. — 159 с.
94.Леонов Б. Эпос героизма: Тема героического в русской советской прозе. — М.: Просвещение, 1975. — 271 с.
95.Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. — М.: Ин-т экспериментальной социологии, СПб.: Алетейя, 1998. — 160 с.
96.Литературныйэнциклопедическийсловарь/Подобщ.ред.В.М.Кожев-никоваиП.А.Николаева.Редкол.:Л.Г.Андреев, Н.И.Балашов, А.Г.Бочаров и др. — М.: Сов. Энциклопедия, 1987. — 752 с.
97.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: Академія, 1997. — 752 с.
98.Лозовская Н. И. Концепция человека в творчестве Айрис Мердок: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук: 10.01.05 — М., 1980. — 16 с.
99.Ломидзе Г. Нравственные истоки подвига: Советская литература и Великая Отечественная война. — М.: Сов. писатель, 1985. — 208 с.
100. Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. Исторический смысл эстетики Возрождения / Сост. А. А. Тахо-Годи. — М.: Мысль, 1998. — 750 с.
101. Лотман Ю. Текст у тексті // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./за ред. М.Зубрицької. —Львів:Літопис,2001.— С.581595.
102. Лэнг Р. Д. Расколотое Я”. — СПб.: Белый кролик, 1995. — 352 с.
103. Маккиавелли Н. Государь / [Перевод] / Никколо Макиавелли. — М.: Планета, 1990. — 79 с.
104. Малышева Т. Трагический гуманизм Айрис Мердок // Людина і мистец-тво в гуманістичних вимірах. Матеріали людинознавчих філософських читань. Вип. ІV.— Львів: Край, 1997. — С. 252256.
105. Маньковская Н. Б. Эстетика постмодернизма. — СПб.: Алетейя, 2000. — 347 с.
106. Мейлах Б. Вопросы литературы и эстетики / Сб. статей. — Л.: Советский писатель, 1958. — 532 с.
107.&n