Поетика романів Салмана Рушді

Краткое описание

Національний університет
Києво Могилянська Академія”
Кафедра філології

На правах рукопису

Мазін Дмитро Михайлович

УДК 821.111.09

Поетика романів Салмана Рушді

10. 01. 04 література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
канд. філол. н., проф.
Жлуктенко Наталія Юріївна

Київ - 2003

ЗМІСТ

Вступ ...4

Розділ 1. Культурологічний контекст творчості С.Рушді...10

1.1. Естетична рецепція Сходу та Індії західною художньою
думкою Нового часу: загальні тенденції 10

1.2. Література про Схід та Індію у критичному дискурсі
другої пол. ХХ ст. 21

1.3. Полемічний контекст художньої типології
творчості С.Рушді ..29

Розділ 2. Палімпстина”: особливості художнього часу і простору
романів С.Рушді.39

2.1. Часопросторовий аналіз сучасного літературного тексту..39

2.2. Міфологічні, історичні та особистісні риси хронотопу
роману Діти півночі”...42

2.3. Хронотоп-колаж у романі Сором”.60

2.4. Специфіка часопросторових координат роману
Останній подих Мавра”.....67

Розділ 3. Концентри мозаїчності систем персонажів
у романах С.Рушді...75

3.1. Категорія персонажа як елемент аналізу поетики...75

3.2. Структурні принципи опозиції в системах
персонажів С.Рушді...78

3.3. Художня семантика протагоністів у романах С.Рушді ..84

3.4. Проблема творчої особистості в романах С.Рушді...93

3.5. Роль марґінальних персонажів96

3.6. Історичні постаті в системі дійових осіб романів С.Рушді100

3.7. Особливості авторського використання референційності
в характеристиці персонажів ..104

Розділ 4. Синкретичний наратив романів С.Рушді..117

4.1. Нарація в системі компонентів поетики сучасного
літературного тексту..117

4.2. Функції я-оповіді в романах С.Рушді..120

4.3. Взаємодія наративних форм у романі Сором”....136

Висновки ......144

Список використаних джерел.......153

ВСТУП

Остання третина ХХ ст. виявилася справді протеїстичною добою в культурному та літературному житті Заходу. Літературному процесу означеного періоду властиве надзвичайне розмаїття художніх стилів, які до того ж часто еклектично пов‘язані між собою. Співіснування різних літературних течій, поширення постмодерних тенденцій у національних літературах, попри значну кількість існуючих уже досліджень, все ще потребують науково-критичного осмислення.
У літературному житті Великої Британії кінця ХХ ст. особливий інтерес викликає творчість письменників вихідців із країн Сходу, які беруть активну участь у західних культурних процесах. Творчий доробок таких авторів не тільки репрезентує загальні тенденції новітньої англійської літератури, а й свідчить про оформлення своєрідної течії в її межах. Провідними й плідними фігурами літературного життя Англії стали, серед інших, нобелівський лауреат Відіадхар Найпол (виходець із Тринідаду), японець Казуо Ішігуро, китаєць Тімоті Мо, нащадок пакистанського емігранта Ханіф Курейші та Салман Рушді, індієць за походженням. У творчості таких письменників (експатріантів”, як інколи називає їх сучасна критика) спостерігається оригінальна творча взаємодія різних культурних традицій і художніх стилів, властивих як східним, так і західним світоглядним парадигмам.
Одне з провідних місць серед письменників східного походження, які пишуть англійською мовою, належить Салману Рушді. Стильову манеру письменника вважають центральною для феномена нового індійського роману” 1980-х рр., який пов‘язують із творчістю В.Сета, Р.Містрі, А.Рой, А.Десай, А.Чодгурі та ін. Деякі критики навіть вважають другий роман Рушді Діти півночі” (1981) творчим втіленням усього попереднього досвіду індійського роману [193]. Твори С.Рушді спростовують однозначну літературну класифікацію, потребуючи глибшого аналізу з урахуванням багатьох літературних та культурологічних факторів.
Актуальність і новизна обраної теми. Попри значну кількість досліджень літературного процесу в Англії ХХ ст. як у зарубіжному, так і вітчизняному літературознавстві (праці Г.Анікіна, О.Бандровської, Е.Гончаренко, Н.Жлуктенко, В.Івашевої, І.Києнко, Т.Красавченко, Н.Михальської, С.Павличко, К.Шахової; М.Бредбері, Б.МакГейл, П.Во, М.К.Букер та ін.), творчість авторів, які заявили про себе в останній третині минулого сторіччя, поки що залишається малодослідженою. Бракує монографічних праць, що містили б системний аналіз творчості митців, котрі посіли помітне місце у літературному житті Англії та набули світового визнання.
З-поміж останніх недостатньо дослідженою залишається і творчість Салмана Рушді. Поміж зарубіжних робіт переважають матеріали, так чи інакше пов’язані з релігійним та ідеологічним протистоянням навколо роману Сатанинські вірші” (1988). Існує надто мало досліджень, що були б сконцентровані на питаннях особливого типу художності текстів Рушді (серед останніх праця білоруської дослідниці А.Калічкіної [46]). До того ж у літературознавчих розвідках розглядаються переважно лише окремі аспекти художніх здобутків автора (статті зі збірок за редакцією М.К.Букер, Д.Фоккеми [153; 169,15-42, 337-351]), тоді як таке неоднозначне явище як проза С.Рушді потребує саме синтезуючого дослідження. Романи письменника незмінно привертають великий інтерес читацької аудиторії, майже всі вони отримували літературні премії чи критичні відзнаки, перекладені багатьма мовами світу.
Українському читачеві тексти С.Рушді поки що залишаються недостатньо відомими. Щоправда, в російських перекладах доступні романи Сором” (1983, рос. пер. 1989), Останній подих Мавра” (1995, рос. вид. 1999), декілька оповідань збірки Схід, Захід” (1994) [101]. У нечисленних відгуках вітчизняних критиків, за поодинокими винятками [54], превалює рецепція прози Рушді крізь призму постколоніального дискурсу [129; 44], тоді як концепти саме поетики його творів ще не дістали належного висвітлення.
З огляду на сказане, комплексний аналіз поетики романів С.Рушді має істотне теоретичне та історико-літературне значення. Пошук поетологічних закономірностей романів Рушді дасть змогу виробити системне бачення його естетики, що є необхідним як для створення адекватних художніх перекладів прози письменника, так і впровадження доробку автора в освітні програми, пов‘язані з опануванням сучасних мультикультурних явищ у літературі англомовного світу.
Матеріали дисертації та отримані результати матимуть практичне значення для розробки загальних навчальних програм з історії англомовної літератури та спеціальних курсів з вивчення англійського роману ХХ сторіччя. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані для подальшого поглибленого вивчення сучасного англомовного роману та інших текстів С.Рушді.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов‘язане зі стратегічним напрямом роботи кафедри філології НаУКМА, що передбачає вивчення, реінтерпретацію широкого кола питань теорії та історії літератури, компаративістики за допомогою найновішого методологічного інструментарію.
Основним об’єктом дисертаційного аналізу є романи С.Рушді Діти півночі” (Midnight’s Children), 1981; Сором” (Shame), 1983; Останній подих Мавра” (The Moor’s Last Sigh), 1995; також залучалися інші твори автора, в тому числі його літературна есеїстика. Вибір зазначених текстів пояснюється тим, що в них найвиразніше виявляються художні домінанти прози С.Рушді, тобто повторюваність образних рішень, які визначають своєрідність творчої манери автора. Обрані романи ґрунтуються на спільних онтологічних координатах, проте кожний із них фіксує і дещо модифіковану модель романного світу, що потребує виявлення відповідних структурних поетологічних відмінностей. Вони дозволяють простежити в динаміці художні пошуки Рушді-письменника у 1980 90-х рр. При доборі текстів враховувався також чинник літературно-критичної дистанційованості від матеріалу, що дозволяє претендувати на більшу об‘єктивність оцінок.
Мета даної роботи визначити особливості поетики романів С.Рушді як цілісних і складних художніх систем і на основі результатів поетологічного аналізу виявити зв‘язок творчості С.Рушді із сучасними процесами художньої еволюції англійського роману.
Для досягнення поставленої мети передбачено розв'язати такі завдання:
- визначити специфіку художнього освоєння С.Рушді східної тематики у контексті орієнтальних пошуків літератури Заходу;
- з‘ясувати художнє вирішення автором культурологічного питання Схід Захід”;
- на основі системного аналізу основних рівнів поетики романів С.Рушді особливостей художнього часу і простору, системи персонажів, наративної будови визначити поетологічні домінанти творчості письменника;
- простежити модифікації авторської художньої моделі від ранніх творів до пізнішого періоду творчості.
Для реалізації поставленої мети і завдань доцільно застосувати комплексний методологічний підхід, що передбачає поєднання культурологічного аналізу розвитку теми Схід Захід” (у західноєвропейській та власне англійській літературі) з аналізом актуалізації даної проблеми в романах С.Рушді. Текстуальний аналіз поетологічних рівнів романної структури (зокрема, хронотопу, системи персонажів, особливостей наративу) здійснений на теоретичних засадах, визначальних для праць Б.Томашевського, М.Гаспарова, М.Полякова, О.Жолковського та інших теоретиків, про поетику художнього тексту як системну цілісність взаємозумовлених поетологічних елементів [119; 43,188-197; 38; 90]. Літературно-критична оцінка прози Рушді пов‘язана із загальними принципами постмодерної критики; враховані також елементи постколоніального прочитання літературних текстів.
Серед робіт, що склали основу методологічного підґрунтя дослідження наукові розробки М.Бахтіна, В.Жирмунського, Б.Томашевського, Л.Гінзбург, А.Михайлова, Є.Мелетінського [6; 7; 35; 119; 23] та інших вчених. Аналіз окремих рівнів поетики романів Рушді базується на відповідних дослідженнях, у яких приділено увагу вивченню особливостей часопростору тексту (М.Бахтін [6], А.Гуревич [28], В.Топоров [120], Ю.Лотман [68], Н.Копистянська [55], П.Рікер [98] тощо), системи персонажів (Л.Гінзбург [23], О.Червінська [130], О.Левідова та ін.). Наративна будова романів Рушді висвітлюється з урахуванням як перевірених часом методологій (зокрема, формалістського підходу, розробленого в працях Б.Томашевського [119], В.Шкловського [131] та ін.), так і новітніх досліджень у галузі наратології (В.Тюпа [114], Н.Тамарченко [110], Ж.Женетт [35], П.Рікер [98], У.Бут [149], Л.Хатчін [168], Д.Фоккема [159]). Для з’ясування місця творчості Рушді в історико-культурних координатах сучасної англійської літератури залучені елементи культурологічного аналізу, що зумовлене й свідомо декларованою позицією письменника, котрий, за його власним висловлюванням, перебуває на межі кількох різних культур [151].
Апробація роботи проводилася під час її обговорення на кафедрі філології Національного університету Києво-Могилянська Академія”; в доповідях на 6-й, 7-й і 8-й щорічних конференціях, що проводилися у рамках Днів науки НаУКМА (Київ, 2000, 2001 і 2002 р.); на міжнародній науковій конференції Наукова спадщина професора Ю.О.Жлуктенка та сучасне мовознавство” (Київ, 21 вересня 2000 р.); на міжвузівських наукових конференціях Культурний потенціал мовного знака і концептосфера етносу” (Київ, 17 жовтня 2001 р.) та Проблеми і підсумки розвитку західних літератур у ХХ ст.” (Київ, 1-2 листопада 2001 р.); на міжнародній науковій конференції Мова і нація” (Київ, 24-25 жовтня 2002 р.).
Матеріали дослідження використовувалися в лекційних курсах з історії світової літератури, які читалися в Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів ім.Б.Грінченка (2000 - 2001), Київському інституті перекладачів (з 2002 року).
Результати дослідження представлені у шести публікаціях, чотири з яких у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена послідовністю розв’язання поставлених завдань і включає вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел. Повний обсяг основного тексту складає 152 сторінки; список використаних джерел налічує 218 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження особливостей поетики романів С.Рушді дозволяє зробити такі висновки.
Характеризуючи місце Рушді в контексті художнього освоєння орієнтальної тематики, можна зазначити, що аналізовані романи свідчать про приналежність письменника до того типу художнього відображення східного світу, який у даній роботі названо внутрішнім”, або імпліцитним. Рушді усвідомлював існування тривалої традиції західного орієнталістського письма або його проявів навіть у творчості тих західних письменників, які прагнули до об‘єктивного відображення реалій і особливостей східної культури. Тому своїми текстами він вступає у свідому полеміку зі звичними способами художнього освоєння східної культури, так само як і з утвердженою західними орієнталістськими студіями образністю. В романах Рушді присутні безпосередні й приховані алюзії до художніх елементів деяких західних літературних текстів з орієнтальною тематикою (роману Е.М.Форстера Поїздка в Індію”, оповідань Кіплінга про Індію тощо). Інтертекстуальна полеміка зі згаданими творами проявляється на різних рівнях поетики романів С.Рушді, особливо персонажів, часопросторової будови.
У своїх романах письменник ефективно використовує художні прийоми, поширені в західній літературі, але з метою спростування західних стереотипних уявлень про Схід. Такий підхід присутній і в інших художніх текстах Рушді, зокрема, є центральним принципом композиції збірки оповідань Схід, Захід”, де автор пропонує результати взаємодії загалом протилежних полюсів: з одного боку, світу Сходу та Заходу, а, з другого, світу вигадки та реальності” [155, 84]. Три частини цієї книги зі знаковими назвами Схід”, Захід” та Схід, Захід” оригінально відбивають класичну гегельянську схему трьох етапів пізнання тези, антитези та синтезу. У першій частині збірки Схід” Рушді з прихованою іронією постулює бачення Сходу цілком у відповідності до поширених на Заході уявлень про особливості цього культурного регіону. Підтримавши гру орієнталістської літератури конструювання іншої культури, виходячи із власних уявлень, письменник доводить абсурдність такого підходу, застосовуючи його по відношенню до західної культури в другій частині збірки (Захід”). В останній групі оповідань Схід-Захід” Рушді пропонує художній світ, у якому східні та західні культурні концепти виявляються настільки органічно пов‘язаними і взаємозумовленими, що їх неможливо однозначно розділити.
Для більшості західних письменників орієнтальна тематика була пов’язана із питанням стосунків між західною і східною цивілізаціями. Загалом, для таких авторів характерні погляди на інший культурний світ з оксидентальних ціннісних позицій. Як відомо, навіть англо-індійські письменники, які від народження значну частину життя провели в Індії, не втрачали усвідомлення своєї причетності передусім до культури Заходу й у своїх художніх творах втілювали відповідне бачення іншого, східного життя (Р.Кіплінг). Своїми творами Рушді обстоює самодостатню цінність східної культури, її право на самовизначення на основі внутрішніх, властивих їй критеріїв. Письменник повсякчас критично деконструює спроби представників західного світу наділяти східну цивілізацію онтологічною цінністю лише на основі її контактів із західною (найбільш помітна критична увага автора до цих питань у романах Діти півночі” та Останній подих Мавра”). Основний ракурс художнього відтворення східних реалій у романах Рушді свідчить про перевагу художніх інтенцій письменника до саморозкриття особливостей східного життя, а не зіставлення або порівняння їх зі звичаями життя західного. Рушді демонструє абсурдність будь-яких міркувань на кшталт вторинності” східної культури, піддає об‘єктивній критичній оцінці західні уявлення про визвольну чи просвітницьку місію західних колонізаторів.
Водночас, як визнавали самі східні реципієнти, тексти Рушді позбавлені будь-яких інтенцій до виправдовування або доведення значимості культури Сходу в порівнянні з культурою Заходу. Така зорієнтованість автора на художнє представлення східної культури як самоцінного і самодостатнього феномена особливо важлива, якщо врахувати поступову інтеграцію Рушді в західну культуру в період написання аналізованих текстів. Тим він вирізняється серед тих письменників незахідного” походження (А.Чодгурі, частково В.Найпол), яких ситуація зміни культурного середовища спонукала до певної захисної” позиції щодо культури своїх країн у створюваних ними художніх текстах, з огляду на домінування західних моделей мислення серед потенційної читацької аудиторії.
Разом з тим, Рушді далекий від ідеалізації або перебільшення цінності східного способу життя. Деміфологізацію ідеалістичних уявлень про Схід письменник здійснює висвітлюючи негативні реалії політичного, соціального або побутового життя в східних країнах (наприклад, репресивні заходи уряду Індіри Ганді, відокремлення Пакистану від Індії, невиправдані трагічні наслідки громадянської війни в Бангладеш 1971 року (Діти півночі”); політичні інтриги в новоствореному Пакистані (Сором”); омасовлення східного суспільства, зростання націоналістичних тенденцій в Індії наприкінці ХХ ст. (Останній подих Мавра”).
Найбільш виразно письменник застосовує прийоми деміфологізації на рівні систем дійових осіб романів, особливо стосовно невигаданих персонажів образів провідних фігур індійського чи пакистанського суспільного життя (Джавахарлал Неру, Індіра Ганді, пакистанські лідери, провідники фундаменталістських партій Індії тощо) або історичних прототипів. Романи Рушді відбивають і неоднорідність поглядів самих мешканців Індії чи Пакистану на проблему стосунків між східною та західною культурами взагалі та на питання про роль західних колоністів у країнах Сходу. Тому в романах Рушді зустрічаються східні” персонажі, які заперечують цінність будь-якої іншої” культури (Флорі Зогойбі з Останнього подиху Мавра”) або вслід за колонізаторами відмовляють власній культурі в самостійності (Епіфанія да Гама з того ж твору).
Рушді критично оцінює також спроби науково або художньо представляти східний світ як гомогенну або статичну цілісність із набором постійних характеристик. Для письменника характерне сприйняття будь-якої культури як в основі своїй розмаїтого утворення, що складається з багатьох нашарувань різних культурних традицій і кодів. Тому Рушді скептично сприймає намагання визначити незмінні домінанти східного способу мислення або східної культури в цілому, пропонуючи натомість у своїх текстах мультикультуральне бачення культури як об‘єкту художнього зображення. Людина, на думку Рушді, позначена приналежністю до певного культурно-етнічного середовища, що формує відповідну національно-культурну самоідентифікацію індивіда. Водночас, важливою рисою світогляду особистості, за художньою логікою автора, повинно бути мультикультуральне бачення світу, що дозволить уникнути ідентифікації свого культурного осередку як єдино ціннісного. Про це свідчить не тільки проблематика романів письменника, а й органічна взаємодія на різних рівнях їхньої поетики елементів кількох художніх систем тих, що прийнято відносити як до східної, так і до західної культурної традицій. Порушення балансу між двома зазначеними складовими культурного підґрунтя людини небезпечне передусім для самого індивіда, але часто і для його оточення. Так, у романі Останній подих Мавра” спроба забути про свою національно-культурну приналежність Васко Мірандою, художником-португальцем, свідчить про небезпечність розриву зі своїм минулим, етнічними коренями. Людина ХХ століття, Васко Міранда, після спроб відкрити для себе Індію”, наприкінці життя повертається до Європи, бо так і не зміг забути своє минуле і не знайшов у Індії притулку. Образи Португалії завжди проступали палімпсестними згадками на картинах художника.
Рушді не просто відображає мультикультуральний характер східної культури, але й художньо наголошує на доцільності та актуальності такого світогляду за сучасних умов. Так проявляється телеологічна ознака прози письменника. Поетологічний аналіз романів Рушді дозволив встановити конкретні паралелі між домінантами авторського світогляду та їх текстуальним втіленням і вирішити дискусійне питання художньої типології творів Рушді, що належать до постмодерністського типу творчості. Мультикультуральне бачення письменника в постмодерністському контексті відбивається у відповідних синкретичних особливостях поетики на різних структурних рівнях досліджуваних романів.
Так, особливості часопросторової моделі романів С.Рушді свідчать про поєднання різних видів сприйняття часу історичного (лінійного) та міфологічного (циклічного) (Діти півночі”), художнього та документального (Сором”). Аналізовані романи письменника наділені відкритим” художнім часом (Д.Ліхачов), що веде до взаємодії особистісних та історичних концепцій буття, індивідуальних особливостей персонажів та закономірностей національного становлення. Особлива увага в романах Рушді приділена розкриттю палімпсестної природи реальності та її художньої репрезентації, виявленню взаємодії приватного та історичного буття. Паралельне розгортання кількох часопросторових площин особливо помітне у романах Сором” та Останній подих Мавра”, на різних рівнях поетологічної будови текстів. Таким чином автор надає об‘ємного часопросторового вираження своїм текстам, акцентує проблематику того чи іншого роману.
Проблемне поле романів Рушді найвиразніше виявляється в художній семантиці персонажів, де особливу увагу автор звертає на стосунки між індивідом та історією. Головні персонажі в аналізованих романах Рушді втілюють різні моделі таких стосунків, причому проявлення цих моделей у розглянутих творах свідчить про певну еволюцію авторського бачення зазначеної проблеми: від намагання інтегруватися в історичний процес (Діти півночі”) до об‘єктивного самоусвідомлення в історії (Останній подих Мавра”). Протагоніст Салім Сінай з роману Діти півночі” переконаний у доцентровому статусі своєї персони в історичному дискурсі, який він і намагається зафіксувати та пояснити своєю творчістю. Хоча насправді цей персонаж, за винятком декількох сюжетних ситуацій, не бере активної участі в зображуваних ним історичних подіях, показовими є самі інтенції до безпосереднього й активного перебування в суспільній реальності.
Головний персонаж роману Сором” Омар-Хайам недаремно наділений авторською характеристикою персонажа на узбіччі”: через відсутність зацікавленості актуальними проблемами сучасності поступово інші, більш активні дійові особи витісняють Омара-Хайама на задній план оповіді. Автор ніби втрачає інтерес до власного протагоніста, який втілює пасивну позицію в історичних перипетіях.
Нарешті, Мораїш Зогойбі з Останнього подиху Мавра” не намагається свідомо злитися з історією, хоча й постійно відчуває її тиск. Порівняно із Салімом у Дітях півночі”, Мораїш наділений реальнішим самоусвідомленням свого місця в історії, здатністю більш об‘єктивно оцінювати свою екзистенційну ситуацію як автор власної сповіді.
Таким чином, Рушді, увиразнюючи своїми текстами цінність кожної окремої особистості, водночас наголошує на нерозривному зв‘язку індивіда з історією, особливо в умовах історичного дискурсу новостворених країн. Це веде до створення в досліджуваних романах метаісторичної прози, в якій можна простежити злиття історичного та художнього дискурсів.
Водночас, концепція персонажа в романах Рушді відбиває авторську інтенцію до віднаходження певної екзистенційної цілісності на тлі постсучасної ситуації агностицизму, що звично асоціюється з постмодерністськими уявленнями. Так, у ранньому романі Діти півночі” екзистенційний досвід головного персонажа веде до усвідомлення фраґментованого характеру своєї особистості, якій загрожує дезінтеграція під руйнівним тиском історичної реальності ХХ сторіччя. В романі Сором” герої також поступаються тиску реальності, проте остання теж самознищується, досягши критичної маси ганебних вчинків та відчуття сорому за їх скоєння. В пізнішому ж творі Останній подих Мавра” Мораїш Зогойбі наприкінці свого сповненого розчарувань життя з його фантасмагоричними реаліями схильний уникати реальності, яку він не в змозі осягнути у світоглядному розумінні (на сюжетному рівні це увиразнено мотивом прискореного біологічного годинника персонажа, не сумісного з жодним особистісним або соціальним часом).
Більшість характерів у романах Рушді мають складне семантико-образне наповнення, вміщуючи глибокий історичний, інтертекстуальний або міфологічний підтекст. Причому часто в одному й тому ж образі відбувається злиття різних культурологічних кодів або функцій персонажів, алюзії до різних міфологічних та художніх систем, різних хронологічних площин історії Сходу та Заходу.
Особливо виразно інтенції постмодерністської художньої літератури проявляються в наративній будові романів Рушді. Необхідно виділити підкреслену суб‘єктивність оповідної манери в романах, яка зумовлена особливостями свідомості конкретного оповідача. Про ознаки постмодерністського письма свідчить і позиція ненадійного наратора” (unreliable narrator”), характерна передусім для романів Діти півночі” та Останній подих Мавра”. Оповідна структура усіх трьох аналізованих романів Рушді насичена метанаративними судженнями самосвідомих оповідачів стосовно власної наративної стратегії і свідчить про взаємодію різних форм нарації: від третьої особи, Ich-Erzählung” на основі західної літератури та я-оповідача” в традиціях східної усної традиції.
Загалом, параметри еволюції оповідної структури романів Рушді визначаються двома основними формами нарації: я-оповідь” у відповідних авторських модифікаціях та об‘єктивна оповідна манера, які можуть поєднуватися в системі певного твору.
Письменник комбінує прийоми усної епічної традиції Сходу та сучасні оповідні форми постмодерністського письма західної літератури. З одного боку, оповідна стратегія романів Діти півночі”, Сором” передбачає орієнтацію на усного оповідача, а, з другого, постійні порушення послідовності розгортання оповіді, часові переходи самосвідомого і всезнаючого наратора, характерні для оповідних прийомів західної літератури, які творчо розроблялися ще в романах Сервантеса, Стерна та інших авторів.
Про синкретичний характер письма Рушді виразно свідчать і вербальні особливості його художніх текстів. Письменник свідомо використовує англійську мову в своїй творчості, проте надає їй особливого гібридного характеру, змішуючи східні і західні вербальні елементи. Рушді постійно акцентує важливість опанування мовою колишніх колонізаторів для подолання слідів колоніальної залежності в світогляді раніше колонізованих народів. Англійська мова у романах Рушді пристосована цілком до реалізації мовних потреб людини Сходу, передаючи структури мислення мешканців східного світу. Авторський словник романів Рушді включає численні елементи з місцевих мов Індії та Пакистану (хінді, урду тощо). В стилістичному плані письменник органічно застосовує тривалий досвід як західного художнього письма, так і східної усної та писемної традицій (ідея життєво важливої безперервності оповіді з Тисячі й однієї ночі”, уявлення про світ та людину як взаємодію різних історій)*.
Отже, синкретизм східних і західних поетологічних рис у творчості Рушді можна вважати наслідком поліваріативної природи поетики його романів. Для аналізованих романів Рушді характерна динамічна структура, постійні пошуки нових способів художнього вираження, трансформація існуючих прийомів вербальної репрезентації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анализ стилей зарубежной художественной и научной литературы: Межвуз. сб. Вып.5. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. С. 9-14.
2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / за ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996 632 с.
3. Бабушкин С.А. Пространство и время художественного образа. Автореф. дис канд. философ. наук. Л., 1971. 20 с.
4. Баженова М.В. Опыт герменевтики ситуации стыжения // Текст 2000: Теория и практика. Междисциплинарные подходы: Материалы Всероссийской научной конференции. Часть ІІ / УдГУ. Ижевск, 2001. С. 92-93.
5. Банвіль Д. Інтерв‘ю із Салманом Рушді: Пер. з англ. О.Левченко // Всесвіт. 1994. № 8. С. 147150.
6. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит-ра, 1975. 504 с.
7. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. С. 199-216.
8. Берегуляк А.. Магічний реалізм та літературний міф зцілення чи панацея у постколоніальному контексті? Дім духів” І.Альєнде та Дім на горі” В.Шевчука. // Сучасність. 1993. №3. С. 67-75.
9. Біблія. Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: Пер. з давньоєвр. та гр. Ukrainian Bible, 1992. 1255 c.
10.Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация. Философия, наука, религия. М.:Наука, 1980. 333 с.
11.Брагинский И.С. Западно-восточный синтез в Диване” Гёте // Гёте И.В. Западно-восточный диван. М., 1988. С. 572-599.
12.Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины / Л.В.Чернец, В.Е.Хализев, С.Н Бройтман и др.; Под ред. Л.В.Чернец. М.: Высш. школа. Издательский центр Academia”, 1999. 556 с.
13.Велигина Н.Г. Первый постмодернистский роман Барнса в перспективе его писательского развития // Від барокко до постмодернізму: Зб. наук. праць. Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2000. С. 135 143.
14.Взаимодействие культур Востока и Запада: Сборник статей. Вып. 2. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. 166 с.
15.Вишневская Н.А., Зыкова Е.П. Запад есть Запад, Восток есть Восток? Из истории англо-индийских литературных связей в Новое время. М.: Наследие, 1996. 359 с.
16.Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus; Філософські дослідження: Пер. з нім. Є.Поповича. К.: Основи, 1995. 311 с.
17.Володин Э.Ф. Специфика художественного времени // Вопросы философии. 1978. №2. С. 132-141.
18.Восток Запад. Исследования. Переводы. Публикации. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1988. 291 с.
19.Восток Запад. Исследования. Переводы. Публикации. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1985. 272 с.
20.Восток и взаимодействие литератур: Сб. науч. тр. / Тадж. гос. ун-т. Душанбе: ТГУ, 1987. 157 с.
21.Восток: история, филология, экономика: Сб. статей / Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова, Ин-т стран Азии и Африки; М.Мейер (ред.). М., 2001. Вып.3. 167 с.
22.Гайжюнас С.В. Роман воспитания. Поэтика и типология жанра: Автореф. дис канд.филол.н. М., 1980. 23 с.
23.Гинзбург Л.Я. О литературном герое. Л.: Сов.писатель, 1979. 267 с.
24.Голос автора и проблемы романа (О некоторых особенностях современной западной прозы. Д.Затонский, Г.Злобин, А.Зверев, В.Лакшин, С.Микоян, Т.Григорьева) // Иностранная литература. 1987. №3. С. 201-218.
25.Голос автора и проблемы романа (О некоторых особенностях современной западной прозы. Окончание. Т.Мотылева, Д.Урнов, Н. Анастасьев, Д.Затонский) // Иностранная литература. 1987. №4. С. 201-210.
26.Гринцер П.А. Древнеиндийский эпос. Генезис и типология. М.: Наука, 1974. 422 с.
27.Гундорова Т. Декаданс і постмодернізм: питання мови // Світовид. 1995. 1(18). С. 64-75.
28.Гуревич А. Время как проблема истории культуры // Вопросы философии. 1969. №3. С. 105-116.
29.Гутерман Ю.О. Поэтика романа Г. Гессе Игра в бисер” в контексте философии буддизма и даосизма: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.05 / Моск. пед. гос. ун-т. М., 1999. 16 с.
30.Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ ст.: Навч. посіб. для студ. філол. ф-тів вищ. навч. закл. /НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К.: Довіра, 2002. 318 с.
31.Джеймс Г. Искусство прозы // Писатели США о литературе: Сб. ст. Пер. с англ. М.:Прогресс, 1974. С. 46-63.
32.Днепров В. Идеи времени и формы времени. Л.: Сов.писатель, 1980. 600 с.
33.Дужик Н.С. Повтор як стилетворчий засіб орнаментальної прози (на матеріалі повісті М.Хвильового Санаторійна зона”) // Мовознавство. 1994. №4/5. С. 57-61.
34.Дулова Н.В. Хроника как контроверза русского романа // Судьба жанра в литературном процессе / Под ред. Дуловой Н.В. Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1996. С. 44-62.
35.Женетт Ж. Фигуры. В 2-х т. Т.2. М.: Изд.-во им. Сабашниковых, 1998. 472 с.
36.Жирмунский В.М. Избранные труды. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1997. 406 с.
37.Жлуктенко Н.Ю. Английский психологический роман ХХ века. К.: Выща школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1988. 160 с.
38.Жолковский А.К., Щеглов Ю.К. Работы по теории выразительности: Инварианты Тема Приемы Текст. / Предисл. М.Л.Гаспарова. М.: АО Издательская группа Прогресс”, 1996. 344 с.
39.Затонский Д. Искусство романа и ХХ век. М.: Худож. лит, 1973. 535с.
40.Иванюк Б.П. Метафора и литературное произведение (структурно-типологический, историко-типологический и прагматический аспекты исследования). Черновцы: Рута, 1998. 252 с.
41.Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 254 с.
42.Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь / Под общ. ред. М.Ф. Альбедиль и А.М. Дубянского. М.: Республика, 1996. 576 с.
43.Историческая поэтика: Итоги и перспективы изучения: Сб. ст. / АН СССР, Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького / Редкол.: М. Б. Храпченко и др. М.:Наука, 1986. 335 с.
44.Калинникова Е. Феномен Салмана Рушди: О романе «Сатанинские стихи» // Азия и Африка сегодня. 1997. №2. С. 58-63.
45.Калинович М. Концентри індійського світогляду // Література. Зб.І. / За ред. С.Єфремова, М.Зерова, П.Филиповича. К., 1928. С. 88-113.
46.Каличкина А.В. Взаимодействие постмодернистских и постколониальных мотивов в творчестве С.Рушди. Автореф. дис к.филол.н. Минск, 2003. 17 с.
47.Карельский А.В. От героя к человеку: Два века западноевропейской литературы. М.: Сов. писатель, 1990. 397 с.
48.Кеттл А. Введение в историю английского романа. М.: Прогресс, 1966. С. 368-380.
49.Києнко І.О. Сучасний англійський комічний роман. К.: АН України. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка, Наукова думка. 1999. 132 с.
50.Киплинг Р. Восток есть Восток: Рассказы. Путевые заметки. Стихи: Пер. с англ. М.: Худож.лит, 1991. 462 с.
51.Кирдянова Е.Р. Интерпретация художественного текста и лейтмотив // Текст: Варианты интерпретации: Материалы IV межвузовской научно-практической конференции (19 20 апреля 2001 г.). Вып.6. Бийск: НИЦ БПГУ, 2001. С.143-147.
52.Кирилюк З.В. Искусство создания литературного характера. К.: Высш. школа, 1986. 216 с.
53.Китаинов Д.С. Иран и Запад: история и современный диалог // Восток Запад: притяжение, отталкивание. М.: Институт востоковедения РАН, 1998. С. 9-34.
54.Коваленко І. Міф і ритуал у романі Салмона Рашді Midnight’s Children” // Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації тексту: Збірник наукових праць / За заг. ред. Л.О.Кисельової, П.Ю.Поберезкіної. К.: ІЗМН, 1998. С. 89-107.
55.Копистянська Н. Аспекти функціонування простору, просторової деталі в художньому творі // Молода нація. 1997. №5. С. 172-178.
56.Кораблева Н.В. Интертекстуальность литературного произведения. Донецк: Кассиопея, 1999. 28 с.
57.Костюк В.І. Поетика фрагменту і художня цілісність твору. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.06 / НАН України. Інститут літ-ри ім. Т.Г.Шевченка. К., 2000. 17 с.
58.Красавченко Т.Н. От Киплинга к Рашди. Тема Индии в английской литературе // Восток Запад: Литературные взаимосвязи в зарубежных исследованиях. Сборник обзоров. АН СССР, Ин-т науч. информации по обществ. наукам. М., 1989. С. 109-144.
59.Красавченко Т.Н. Реальность, традиции, вымысел в современном английском романе // Современный роман: опыт исследования. М.: Наука, 1990. С. 127154.
60.Кузьмин В.В. Поэтика рассказов А.И.Солженицына: монография. Тверь: ТвГУ, 1998. 160 с. // http://homepages.tvers.ru/~p000129/articles/poetika/4_2.htm (2003).
61.Левитан Л.С., Цилевич Л.М. Сюжет в художественной системе литературного произведения. Рига: Зинатне, 1990. 512 с.
62.Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. 636 с.
63.Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна: Пер. с фр. Н.Шматко. М.: Институт экспериментальной социологии, Спб.: Алетейя, 1998. 160 с.
64.Липовецкий М.Н. Русский постмодернизм. (Очерки исторической поэтики): Монография. Екатеринбург: Урал. гос. пед. ун-т, 1997. 317 с.
65.Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы // Лихачев Д.С. Избранные работы: В з т. Т.1. Л.: Худож.лит., 1987. 656 с.
66.Література Англії ХХ століття: Навч. посібник / К.О.Шахова, Н.Ю.Жлуктенко, С.Д.Павличко та ін.; за ред. К.О.Шахової. К.: Либідь, 1993. 400 с.
67.Лой А.Н. Социально-историческое содержание категорий время” и пространство”. К.: Наук.думка, 1978. 136 с.
68.Лотман Ю.М. Проблема художественного пространства в прозе Гоголя // Труды по русской и славянской филологии. Том ХІ. Литературоведение. Учен. зап. Тартусского гос. ун-та. Вып.209. Тарту, 1968. С. 5-50.
69.Лотман Ю.М. Структура художественного текста. Семиотические исследования по теории искусства. М.: Искусство, 1970. 384 с.
70.Маньковская Н.Б. Париж со змеями: Введение в эстетику постмодернизма / РАН. Институт философии. М., 1995. 222 с.
71.Мифологический словарь / Гл. ред. Е.М. Мелетинский. М.: Сов. энциклопедия, 1991. 736 с.
72.Михальская Н.П., Аникин Г.В. Английский роман 20 века. М.: Высшая школа, 1982. 192 с.
73.Мостепаненко А. Проблема универсальности основных свойств пространства и времени. Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1969. 229 с.
74.Мущенко Е.Г., Скобелев В.П., Кройчик Л.Е. Поэтика сказа. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1978. 287 с.
75.Мущенко Е.Т. Литературный сказ как фольклорная стилизация // Поэтика литературы и фольклора. Воронеж, Изд-во Воронежского ун-та, 1979. С.85-95.
76.Найпол В.С. Невроз обращенных // Иностранная литература. 2002. №1. С. 3-5.
77.Наливайко Д.С. Искусство: Направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1985. 365 с.
78.Ніколаєнко І.В. Салман Рушді // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федер. профспілок України. — 2002. №2. Ч.2. С. 240-242.
79.Ньоли А. Салман Рушди: Моя жизнь в романе: Беседа с писателем / Пер. с англ. Э.Двин // Литературная газета. 1999. 14-21 июля. С.14.
80.Ортега-і-Гасет. Вибрані твори / Пер. з іспан. В.Бургардта, В.Сахна, О.Товстенко. К.: Основи, 1994. С. 273-305.
81.Осина Т.К. Художественное пространство и время в системе произведений искусства / на материале временных искусств: Автореф. дис. канд. философ. наук: 09.00.04 / ЛГУ. Л., 1989. 18 с.
82.Остудина С.В. Особенности построения характера в романе Г.Белля Групповой портрет с дамой” // Проблема характера в зарубежных литературах: Сб. науч. трудов / Свердловский пед. ин-т. Свердловск, 1985. 135 с.
83.Павлычко С.Д. Философская поэзия американского романтизма. Эмерсон. Уитмен. Дикинсон. К.: Наукова думка, 1988. 227 с.
84.Панкевич Г.И. Пространственно-временные отношения в искусстве // Актуальные вопросы методологии современного искусствознания. М.: Наука, 1983. С. 299-314.
85.Пащенко Ю.Г. Формула анализа текста // Текст: Варианты интерпретации: Материалы IV межвузовской научно-практической конференции (19 20 апреля 2001 г.). Вып.6. Бийск: НИЦ БПГУ, 2001. С. 220 231.
86.Пестерев В.А. Постмодернизм и поэтика романа. Историко-литературные и теоретические аспекты. Волгоград: Изд-во Волгоград. гос. ун-та, 2001. 40 с.
87.Поетика / АН України. Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка; В.С.Брюховецький (відп. ред.). К.: Наукова думка, 1992. 210 с.
88.Полосухин И.Н. Формы и виды психологизма в современном английском романе // Проблемы методы и жанра в зарубежной литературе: Сб. науч. тр. Вып.3. М., 1979. С. 32-45.
89.Поляков М.Я. Вопросы поэтики и художественной семантики: Монография. М.: Советский писатель, 1986. 480 с.
90.Потаенко Н.А. К языковому освоению временной структуры действительности // Вопросы языкознания. 1984. №6. С. 43-53.
91.Проблема времени в искусстве и кинематограф. Труды ВГИК. Вып.IV. М., 1972. 143 с.
92.Проблемы личности автора в художественном произведении на материале западноевропейской литературы: Сб.науч.тр. Владимир: Изд-во ВГПИ, 1982. 150 с.
93.Пропп В.Я. Собрание трудов. М.: Лабиринт, 1998. Т.2: Морфология волшебной сказки. Исторические корни волшебной сказки. 512 с.
94.Пространство и время в искусстве: Межвуз. сб. науч. трудов. Л., 1988. 171 с.