ГЕНЕЗА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ У КИТАЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ДОБИ ТАН (VII-X СТ.)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ШЕКЕРА Ярослава Василівна

УДК 821.581’04

ГЕНЕЗА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ
У КИТАЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ДОБИ ТАН (VII-X СТ.)

Спеціальність 10.01.04 література зарубіжних країн

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
ГРИЦИК Людмила Василівна

КИЇВ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП..3
РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗНОГО МИСЛЕННЯ ДАВНІХ КИТАЙЦІВ...12
1.1. Літературно-міфологічні джерела образної системи китайської поезії12
1.2. Образотворчий інструментарій танської поезії та його генеза..32
РОЗДІЛ 2 ШКОЛА ПЕЙЗАЖНОЇ ЛІРИКИ: ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ.......57
2.1. Функціонування образів природи і передача почуттів у поезії
дотанського періоду...........57
2.2. Зародження школи пейзажної лірики та особливості творчості
Сє Лін-юня й Сє Тяо......66
2.3. Камерність пейзажних замальовок та філософсько-естетичне сприйняття природи Мен Хао-жанем і Ван Веєм.......82
2.4. Даоська поетика танських віршів.....89 2.5. Буддійські мотиви та образи у танській пейзажній ліриці.........97
РОЗДІЛ 3 ПРИРОДА ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ
У СЕМАНТИЧНОМУ ПРОСТОРІ ТАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ:
ШКОЛА ГІР І ВОД”........121
3.1. Концепція простору та її генеза..121
3.2. Найхарактерніші образи, їх походження та своєрідність.137
3.2.1. Образи природи на позначення часу139
3.2.2. Символ птаха та його варіації......153
3.2.3. Архетипи небесних світил....166
3.2.4. Вода як образ суму, уособлення жіночого начала тощо.....181
ВИСНОВКИ.199
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..205
ДОДАТКИ. Антологія китайської поезії (від найдавніших часів до доби
Тан (618-907) включно), яка також є матеріалом
дисертаційного вивчення....221

ВСТУП

Інтерес до Китаю, повага до його п’ятитисячолітньої історії та захоплення багатющою культурною спадщиною, яка збереглася чи не в найкращому вигляді порівняно з усіма іншими зниклими й існуючими древніми цивілізаціями, усе це зумовлює ретельне дослідження давньої літератури Китаю, а також генези та функціонування численних художніх образів, що допоможе осягнути глибини естетичного світобачення і корені поетичного генія китайського народу.
Джерелом літературно-художніх образів є міфологія. Вони трансформуються у фольклорі, поступово втрачаючи первинну суть (десакралізація міфу) і обростаючи новими символічними значеннями; в авторській поезії й прозі сакральне наповнення цих образів ще більш нерозгадуване. В образах нерозривно злиті об’єктивно-пізнавальне і суб’єктивно-творче начала. Вони фіксуються у мислеформах, звідки потрапляють у мову (образне називання речей, фразеологія, мовні кліше) та літературу.
У давній китайській поезії знаходимо велику кількість експліцитних та імпліцитних образів, часто незрозумілих сучасному китайському читачеві, а іноземному й поготів. Вона глибоко традиційна: в поетів різних епох нерідко зустрічаємо ті самі або дещо змінені чи ускладнені художні образи, джерела більшості з яких у найдавніших пам’ятках китайської поезії. Тому важливо осягнути психологічний процес давньокитайського образо- й віршотворення з метою правильного тлумачення зразків поетичної творчості пізніших епох, а також перeдумов утворення того чи іншого конкретного образу, аж до, зрештою, вивчення етнонаціональної психології творчості китайців.
Майже трьохсотлітня доба Тан вирізняється в історії Китаю нечуваним розквітом літератури й мистецтва. Цей період позначений появою великої кількості понад 200 поетів і близько 50-и тисяч зразків поетичної творчості, що дійшли до наших днів. Релігійні вчення, як питомо китайські (даосизм і конфуціанство), так і прийшлий ще у І ст. н.е. буддизм, значною мірою впливали на творення поезії. І якщо вчення великого Конфуція визначало етичні норми й відносини в сім’ї та суспільстві, а буддизм глибоко осягали лише монахи та окремі поети, то даосизмом захоплювалося значно ширші кола інтелігенції, адже сутнісні ідеї цієї суто китайської релігії вельми глибокі: це створення світу, вічні закони Всесвіту, досягнення гармонії між людиною й природою, а також, як і у всіх релігій, безсмертя душі.

Зацікавлення Китаєм в Україні починається ще від філософа XVIII ст. Г.Сковороди, який у творі Розмова про премудрість” виявляє жвавий інтерес до хінської країни й хінців. Чималий внесок у культуру й суспільне життя Китаю здійснили Ф.Тимківський та Є.Войцехівський, які в кінці XVIII на початку ХІХ ст. очолювали Російську духовну місію в Пекіні. З українських синологів кінця ХХ ст. виокремлюється відомий дослідник китайської літератури і перекладач І.Чирко, а також автор низки художніх перекладів танської поезії Г.Турков.
Дотанський період китайської літератури широко досліджений у сучасній синології. Насамперед слід згадати потужну санкт-петербурзьку сходознавчу школу, започатковану В.Алєксєєвим. Відома своїми глибокими дослідженнями китайської поезії від найдавніших часів до доби Тан М.Кравцова [55, 58-60, 62]. Найдавніша китайська поезія (Книга Пісень”) детально представлена в роботах Б.Вахтіна [15, 16], В.Дубровського [30], І.Лисевича [70, 71, 73], а також у перекладах та примітках А.Штукіна [127]. Народнопоетичну творчість доби Хань (206 до н.е.-220 н.е.) детально аналізує І.Лисевич [72]. Творчості поетів проміжного періоду між епохами Хань і Тан (618-907) присвячені праці синологів Л.Бєжина (Бадилкіна) [5, 6], Б.Вахтіна [13, 14, 17], Л.Ейдліна [132], В.Малявіна [83], М.Михайлової [86], Т.Томихай [108], С.Торопцева [109], Д.Хуземі [120], та Л.Черкаського [122, 123].
Танська доба китайської літератури, позначена передусім бурхливим розвитком поетичних жанрів, привертає увагу дедалі більшої кількості дослідників. Художні образи танської поезії неоднаково інтерпретуються багатьма перекладачами, а про всесвітньо відомих поетів Лі Бо, Ду Фу, Ван Вея, Бо Цзюй-і та ін., про танську поезію загалом написані монографії та наукові розвідки російськими й українськими синологами В.Алєєксєєвим [1, 2], Л.Бєжиним (Бадилкіним) [3, 4], В.Варжапетяном [12], Г.Дагдановим [27-29], Л.Ейдліним [129, 131], Н.Ісаєвою [39], О.Кобзєвим [46], Н.Коломієць [47, 48], Я.Савицькою [97], Є.Серебряковим [98, 99], Ю.Смертіним [102], О.Сторожуком [104], Г.Турковим [111] та ін.
Синологи за межами СНД також відомі своїми глибокими дослідженнями танської поезії. Так, С.Овен у фундаментальній праці Поезія ранньої Тан” [168] акцентує на зміні в поетичній творчості цього періоду від зображення неглибоких за змістом красивостей до індивідуального вираження та набуття поезією соціальної актуальності. Така зміна зумовлена впливом на їхню творчість придворної поетики, адже на початку доби Тан дедалі більше поетів з’являлося серед цивільної бюрократії, які перебували під впливом поезії у палацовому стилі (宫体诗) і писали, шукаючи краси форми, не особливо замислюючись над змістом. Усе ж окремі поети (Ван Цзі, 585-644, Чень Цзи-ан, 656-698, та ін.) зосереджували увагу на змісті віршів і виступали за повернення до енергійного і простого стилю поезії династій Хань та Вей. Визнаючи наявність нездорових крайнощів, яких сягнув естетизм у творчості деяких придворних поетів, С.Овен доходить висновку, що традиція естетичної відстані дозволила поетам пізніших періодів, які більше дбали про виявлення правди у своїх творах, уникнути акцентування художньої дії. У розвідці Прозорості: Читання танської лірики” [170] дослідник розкриває тонкощі при розумінні й інтерпретації танської поезії, зокрема вибудовує чітку систему правил читання, висвітлює питання адекватності мовного відображення світу, показує важливість для інтерпретації поезії прочитання поета” і прочитання світу” тощо.
Функціонування метафори та алюзії, а також образність танської поезії досліджують учені Ґао Ю-кун та Мей Цзу-лінь [152, 153]. У їхніх розвідках висвітлюються питання еквівалентності прямого значення слова його метафоричному значенню, відмінність між метафоричною й аналітичною мовою взагалі й мовою поезії, розглядаються корені алюзії, що сягають історичних архетипів, показується залежність творення художнього образу від частин мови.
Про зміни, що відбулися в опису природи в поезії від початку до середнього періоду доби Тан, ідеться у розвідці К.Кавая [154].
Чимало досліджень присвятили західні синологи А.Валей [175], К.Йошікава [180], А.Купер [142], Т.Лук [165] та Дж.Лю [157, 161] персоналіям доби Тан. У цих працях детально досліджується життя і творчість окремих поетів, становлення їх поетичного генія, а іноді й окремі аспекти творчості.

Важливим на сьогодні вважаємо простежити джерела художніх образів танської поезії і їх розвиток у поезії дотанського періоду, розкрити глибину образів, пов’язану з ментальністю і первісним мисленням китайців, та відбити їхню специфіку. Спостерігаємо тенденцію сучасної синології до дослідження джерел літературної думки Китаю з метою вивчення сутності китайської поезії та її тісного зв’язку з менталітетом народу. Цим визначається актуальність роботи. Наукове дослідження найдавніших художніх образів китайської поезії сьогодні зумовлює необхідність ретельного перегляду їх традиційного трактування китайськими й іноземними дослідниками, яке часто здійснювалось під тиском догм ортодоксальних вчень і панівної ідеології. Дане дослідження частково заповнює прогалину у вітчизняній синології серед наукових розробок у сфері китайської літератури загалом і художніх перекладів давньої й середньовічної китайської поезії зокрема, прогалину, зумовлену тяжкими історичними обставинами, не сприятливими для розвитку сходознавства.
Образність китайської поезії загалом і кожен образ зокрема потребують свого тлумачення і мають розгалужену асоціативну сітку. Кожен окремий образ тісно пов’язаний з іншими, і разом вони витворюють безмежне семантичне поле. Мета роботи розкрити глибинне значення основних образів танської поезії, простежити їх функціонування й генезу в поетичній традиції Китаю з часу зародження поезії і до доби Тан включно у контексті сучасних наукових розробок стосовно сутності художнього образу та еволюції образного мислення. Це передбачає:
- вивчення феномена поетичної образності у зв’язку зі світоглядом і космогонічними уявленнями давніх китайців;
- аналіз багатопланової поетичної образності у площині народної та авторської поезії.
У зв’язку з метою дослідження постає необхідність розв’язати такі завдання:
• охарактеризувати роль літературно-художнього образу як такого у мисленні й віршотворенні давніх китайців;
• визначити специфіку суто китайського розуміння й творення образу, пов’язану з національною психологією, характером, способом буття тощо;
• визначити зв’язок окремих художніх образів найдавнішої доби (Шицзін”, ханьські народні пісні, Тао Юань-мін тощо) з образною системою танської поезії;
• з’ясувати спільні й відмінні особливості образотворення в поезії дотанського і танського періодів;
• порівняти фольклорні (традиційні) та авторські (трансформовані) художні образи з метою пошуку розбіжностей, по можливості визначити причини таких розбіжностей;
• розглянути особливості функціонування даоських і буддійських (чаньських) образів танської поезії;
• на конкретних прикладах виявити специфіку найбільш поширених образів та їх варіацій у танській пейзажній ліриці.
Об’єктом дослідження виступають найпоширеніші в давній і ранньосередньовічній китайській поезії характерні для школи пейзажної лірики художні образи (місяць, сонце, хмари, дощ, роса, ріка (вода), гори, опалі квіти, птахи, риби тощо) як традиційні архетипи китайської культури.
Предметом наукового аналізу є функціонування зазначених одиниць у давньокитайському поетичному середовищі та їх генеза упродовж досліджуваного періоду. Своєрідність художніх образів, на яких сконцентровуємо увагу, досліджується головним чином на прикладі творчості поетів школи пейзажної лірики, що існує в китайській літературі починаючи з IV ст. Генезу художніх образів, що аналізуються, простежено на творах Книги пісень”, ханьських народних піснях юефу та поезії Шести династій. Поза увагою залишаються чуські строфи Цюй Юаня та Сун Юя, що зумовлено відсутністю в них зародків пейзажної лірики, а отже, яскравих образів природи, які є основним предметом дослідження. Тому цей матеріал не вписується у коло поставлених перед дисертантом завдань.
Матеріалом дослідження є китайська поезія означеного періоду.
Теоретико-методологічну основу дослідження склали літературно-критичні праці українських та зарубіжних синологів В.Алєєксєєва, Л.Бєжина, Б.Вахтіна, Г.Дагданова, Л.Ейдліна, Є.Завадської, Н.Ісаєвої, О.Кобзєва, М.Кравцової, І.Лисевича, Лу Чжи-вея, Дж.Лю, В.Малявіна, С.Овена, Я.Савицької, Ю.Смертіна, О.Сторожука, Т.Томихай, Г.Туркова, У Янь-шена, М.Федоренка, Дж.Фродшема, Д.Холзмана, Цінь Хуей-міня, Л.Черкаського, Чжу Гуан-цяня та ін.; літературознавчі праці Д.Овсянико-Куликовського, П.Палієвського, О.Потебні, А.Ткаченка, І.Фізера, І.Франка, В.Халізєва, О.Чичеріна; філософські та історико-літературні праці О.Веселовського, М.Гайдеґґера, К.Голигіної, В.Кіктенка, Ю.Лотмана, Ж.Руссо, Юань Ке, К.Юнга, Е.Яншиної та ін. При дослідженні використані такі методи пізнання: контекстно-описовий, класичного філологічного аналізу, а також культурно-історичний підхід до аналізу текстів. Контекстуальний аналіз застосовується при визначенні локальної специфіки вживання конкретного літературно-художнього образу зокрема за допомогою аналізу цитат і ремінісценцій у поезіях, що відсилають нас до творів минулого.
Аналіз поезій здійснюється виключно на оригінальних текстах, та при потребі вдаємося до власних художніх перекладів поезій. І все ж усвідомлюємо те, що поезія будь-якого народу при перекладі іншими мовами світу дещо втрачає свій національний дух.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що на широкому матеріалі дослідження феномену танської поезії вперше визначено і проаналізовано глибинну сутність конкретних літературно-художніх образів; визначено особливості генези того чи іншого образу в контексті безперервної поетичної традиції Китаю; з погляду китайської ментальності, духу часу та особистості автора детально проаналізовано низку художніх творів.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати доповнюють і уточнюють такі аспекти тлумачення образності танської поезії, як прихований зв‘язок з історією, символічне використання окремих слів (назв предметів, явищ) тощо; поглиблюють поширені серед синологів уявлення про зв’язок мислення й мови, мови й культури, менталітету і поетичних традицій китайців. Дисертація також сприяє виробленню методологічної основи для аналізу функціонування образів у китайській поезії.
Практичне значення результатів дослідження застосування нових теоретичних і практичних проблем художньої образності як джерела наукового і суспільного пізнання для аналізу поетичної свідомості китайського народу (у давнину і нині), художнього мислення у літературі, психології, культурології та інших суміжних дисциплінах. Матеріали дисертації можуть бути використані при:
• вивченні історії давньої китайської літератури;
• поглибленому вивченні танської поезії, закономірностей її образної системи і джерел конкретних образів;
• вивченні етнокультурних особливостей китайської нації та відображення їх у поетичній творчості;
• читанні університетських курсів Історія зарубіжної літератури”, Література Китаю”, Лінгвокраїнознавство”, спецкурсів Поетика твору”, Полікритика художнього тексту”, Теорія і практика художнього перекладу (на матеріалі перекладів із китайської мови)” тощо.
Антологія художніх перекладів (Додатки), а також окремі аспекти дослідження, можуть бути корисні спеціалістам із теорії та практики перекладу.
Положення, що виносяться на захист:
- місце й роль художнього образу в літературній думці давнього Китаю характеризується специфікою космогонічних уявлень, а саме засадничими світоглядними принципами (першоначало дао, субстанції інь-ян, просторова концепція буття китайців тощо);
- сутність художніх образів китайської поезії репрезентувати цілісну структуру Всесвіту, модель якого закладена в окремих зображуваних реаліях;
- утворення нових образів зумовлене зокрема особливостями давньої китайської мови веньянь, де одне слово мало здебільшого кілька значень. Така багатозначність зумовлює поліпрочитання й поліінтерпретацію текстів окремих поезій;
- сутність образів довкілля у китайській поезії полягає у спогляданні й відтворенні митцями речі-у-собі, що зумовлено інтровертністю жителів Сходу в цілому, на відміну від речі-для-нас (екстравертність Заходу);
- часто неможливо простежити явний вплив того чи іншого віровчення на певні художні образи, що зумовлене традиційним синкретизмом народних вірувань, даосизму та буддизму, до якого долучаються чинники особистого життя поета, дух часу тощо.
Апробація дослідження відбувалась у процесі обговорення обраної теми на засіданнях кафедри китайської, корейської та японської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Її основні положення відображені у навчально-методичній роботі зі студентами-сходознавцями Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції Мова. Культура. Бізнес” (Київ, 2003), V Міжнародній науково-теоретичній конференції Україна країни Сходу в ХХІ ст.: Діалог мов, культур, цивілізацій” (Київ, 2003), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції Україна Китай: Стратегічне партнерство Європи та Азії” (Київ, 2003), Міжнародних наукових конференціях VІІ, VІІІ та ІХ сходознавчі читання А.Кримського” (Київ, 2003, 2004, 2005), Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004), Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2004), Третьи Торчиновские чтения. Религиоведение и востоковедение” (Санкт-Петербург, 2006), Проблемы литератур Дальнего Востока” (ІІ Міжнародна конференція, Санкт-Петербург, 2006), наукових конференціях Китайська цивілізація: традиції та сучасність” (Київ, 2004, 2005). За темою дисертації опубліковано 5 статей у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України, 6 у інших виданнях, а також 4 додаткові публікації. Теоретичні положення, викладені в дисертації, підкріплені практичною роботою дисертанта власними перекладами (збірки А небо журавками вишите”, К., 2000, і Танське небо”, К., 2003, а також публікації в журналах та колективних виданнях).

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (215 найменувань) та додатків (Антологія китайської поезії від найдавніших часів до доби Тан (618-907) включно, обсягом 74 с.). Повний обсяг дисертації 295 с., з них 204 с. основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження зумовлене недостатньою кількістю наукових розвідок, присвячених генезі та функціонуванню художніх образів китайської поезії доби Тан (618-907), у сучасній синології, особливо вітчизняній. На основі наявних теоретичних досліджень, а також власних спостережень і наукових розробок у роботі зроблено спробу розкрити сутність літературно-художнього образу в китайській поезії та особливості образного мислення давніх китайців, на матеріалі давньої та ранньосередньовічної поезії дослідити своєрідність художнього образу.
Принципова відмінність розуміння суті художнього образу на Заході та Сході (зокрема в Китаї) полягає у феномені сприйняття світу і речей у ньому. Якщо для західної літератури довкілля складається іх сукупності речей-у-собі” (платонівські ейдоси, первинність предметно-чуттєвого начала в образотворенні), то уява китайців витворює річ-для-нас”, тобто зображує будь-яке явище чи предмет із метою показати певні порухи душі чи особливості внутрішнього світу людини. На Сході в цілому спостерігається розмитість між світом людини і світом природи, що зумовлено інтровертністю світосприйняття й мислення (на Заході воно екстравертне).
На початку зародження поезії в Китаї (Книга пісень”, ханьські юефу, творчість трьох Цао тощо) кожна природна реалія виступала певним символом, образною асоціацією предмета зображення у вірші; об’єкти і явища природи не цінувалися як такі, не акцентувалося на їхній естетичній цінності. Тому пейзажна лірика (вірші гір і вод” 山水诗) зародилася досить пізно (у ІV-V ст.): природні реалії стали об’єктами замилування, набули філософсько-естетичної значущості й стали самостійними предметами зображення в поезії.
Зображення будь-чого не прямо й безпосередньо (опис, розповідь), а завуальовано, за допомогою образів зумовлене підсвідомим прагненням людства повернутися до того стану єдності з космосом і природним середовищем, що існував за міфологічного періоду і від якого людина віддалилася внаслідок суспільного прогресу. Художні образи допомагають усвідомити первісну єдність і нероздільність людини з природою.
Під час творення, коли на поета сходить божественне поетичне натхнення, він зливається з вічністю (з дао), отримуючи надприродну силу пізнання і творчості. Дао виступає джерелом породження усього і, зокрема, художніх образів, які заполоняють митця, викликаючи у нього відчуття єдності з довкіллям. Образи уявляються всевладними: вони захоплюють митця поза його волею, хоч і виникають у його уяві.
Своєрідність художнього образу китайської літератури полягає насамперед у всеохопності зображення: в кожному окремому предметі чи явищі закладена модель усесвіту, тому одиничні образи людей, предметів та явищ довкілля ведуть до розуміння вічних і космічних образів китайської культури (дао 道, вень 文, інь-ян 阴阳 тощо). Ліричний герой вірша через посередництво великої природи осягає глибини власної душі, занурюючись таким чином у основи буття. Модель великого в малому загальний принцип художньої образності китайської поезії.
У китайській поезії досліджуваного періоду яскраво відчувається органічне місце людини у світі: це і вплив на поезію даоських ідей, зокрема принципу недіяння (вей-у-вей 为无为), ідей китайського буддизму (школа чань 禅), зокрема буддійський постулат визначеності буття й невмолимості подій. Мікро- і макрокосмос переплітаються органічно й природно, утворюючи єдине ціле, яке знаходить свій вияв у поезії.
Художня образність китайської поезії зумовлена як особливостями китайського світосприйняття (предметно-асоціативний рівень), так і специфікою ієрогліфічного письма, в якому кожен знак репрезентує образ предмета чи явища довкілля. Ідеографічність знаків творить в уяві читача додатковий наочний образ зображуваного.
Основні художні засоби давньої та ранньосередньовічної китайської поезії досить повно сформувалися за доби Тан. Метафора (а також її різновид очевидна метафора, або порівняння), гіпербола, паралелізм, антитеза, відтінення, переплетення відчуттів та алегоричний зачин, а також тропи, подібні до градації та алюзії в нашій літературі, часто застосовуються в танській поезії. Джерелами їх виступає первісний синкретизм світосприйняття й образного мислення давніх китайців, що зумовив асоціативне зіставлення природних реалій із явищами чи подіями зі світу людини. Поряд із одиничною метафорою можливий вірш-метафора, що зумовлено культурною заміною, яка відбулась упродовж віків побутування того чи іншого предмета або явища дійсності: заміна жіночої краси квіткою, весни молодістю, плину ріки бігом часу тощо. Такий спосіб зображення повністю урівнює й певною мірою поєднує розділені раніше явища чи предмети природного і людського світів.
Китайська поезія досліджуваної доби належить до періоду естетики тотожності” (Ю.Лотман), який поєднує епохи синкретизму і ейдетичної поетики (С.Бройтман). Спільним для них є повне ототожнення зображуваних житєвих явищ із архетиповими моделями-штампами, які зумовлюють творення, сприйняття й інтерпретацію художніх образів.
Загальна образність китайських поезій зумовлена також особливостями їх побудови, поступовим розгортанням образної картини. Так, у Книзі пісень” алегоричний зачин на початку кожної строфи створює певну настроєвість (тло) вірша, викликає у читача ті чи інші асоціації: він здогадується, про що йтиметься далі. Кінцівка ж найчастіше дає змогу реципієнтові зрозуміти приховане значення віршових реалій, а отже, й ідеї, закладеної в конкретно-чуттєвих образах твору.
Виникнення школи пейзажної лірики спричинена зокрема появою в ранньосередньовічньому Китаї особливого класу інтелігенції, що жила у стилі вітру й потоку” (фенлю 风流). Культ замилування лінню, сном, недіянням (даоський принцип вей-у-вей) віддзеркалився у віршотворенні: помітне спокійне і неспішне змальовування природи, своєрідний плин за течією” (принцип природності цзижань 自然), що спричинило досить безпристрасне зображення природи. Пейзажна лірика увібрала в себе тематику й образність поезії на мотиви мандрів до безсмертних” (вірші юсянь 游仙诗). У таких віршах описуються незвичайні величні будівлі, небесні палати, куди мандрує” ліричний герой і начебто здобуває безсмертя. З розвитком подібної поезії (наприклад, вірші Лі Бо на міфологічну тематику) помітне повернення до міфологічного світосприйняття і сміливіше зображення незвичайних мандрів і пригод ліричного героя.
Глибинна суть змалювання краєвидів у китайській пейзажній ліриці раннього середньовіччя сходження поета на вищий рівень буття, тобто усвідомлення єдності з Усесвітом, яке викликала у поетів сама природа, замилування нею. Це свідчить про повернення в поезії до стану нероздільності й самоототожнення з довкіллям, який існував за міфологічного періоду. Такий смисловий стрижень притаманний і танській пейзажній ліриці, наділеній, до того ж, деталізацією і глибшим зануренням у внутрішній світ ліричного героя.
Природа для поетів Шести династій (IV-V ст.) це середовище їхнього життя, яке вселяє страх і водночас викликає побожний трепет (творчість Сє Лін-юня та Сє Тяо). Ці поети не вбачали в природі всеохопну сутність: у зображенні краєвиду помітна певна площинність, своєрідна квітчастість і багатобарвна наповненість природними об’єктами та явищами, що є однією з основних відмінностей від способу зображення краєвиду в танській пейзажній ліриці. Поети-пейзажисти Мен Хао-жань і Ван Вей вказали шлях розвитку танської пейзажної лірики, вони виробили особливе світовідчуття, що характеризується тенденцією китайської лірики до суб’єктивізму: у творчості поетів більше уваги приділяється, з одного боку, внутрішній подібності предметів і явищ природи, а з іншого духовній подібності людини (автора) і природних реалій. Тут помітний певний прогрес порівняно із поезією минулих періодів, коли домінувала подібність за формою. Камерність пейзажних замальовок Мен Хао-жаня і Ван Вея полягає у чіткому виписуванні дрібних деталей, які безпосередньо оточують ліричного героя.
Даоські та буддійські ідеї суттєво вплинули на функціонування традиційних та формування нових образів танської поезії. Поширення у Китаї цих віровчень зумовило функціонування специфічних образів (світ слідів”, природність цзижань, недіяння вей-у-вей, буддійський храм, жорстокий дракон, порожнеча, закон Небуття тощо). Вбачання у довкіллі могутнього джерела розвитку й буття людини, а також вияв цього усвідомлення в поезії зумовлене побутуванням даосизму. Осягнення сутності природи (раптове осяяння, пробудження від мирського сну і постійної метушні) один із основних мотивів буддійських віршів. Багато поезій, що містять звичайні образи пейзажної лірики, наснажені релігійним пафосом даосизму й чань-буддизму.
Просторова свідомість китайців, тобто їхня орієнтація у просторі й усвідомлення себе як жителів Усесвіту, знаходить вияв насамперед у поезії та малярстві. Художній час найчастіше переносить реципієнта у минулі чи давноминулі часи (і ніколи в майбутнє!), а художній простір алегорично поєднує реальні й міфічні географічні об’єкти чи суб’єкти. Досконала часопросторова орієнтація зумовлює своєрідну космічну буттєвість поезії, спричинену також її легендарним небесним” походженням. Розгортання просторової картини від малого до великого відображає прагнення ліричного героя поезії до духовних висот і самовдосконалення, а згортання простору, тобто процес зображення поетичних реалій від великого до малого, символізує занурення ліричного героя у свій внутрішній світ, проникнення в найпотаємніші глибини як власного єства, так і світоустрою. У концепції простору давніх китайців, яка проявляється і в ранньосередньовічній поезії, знаходить вияв інтровертність східного світосприйняття і способу мислення.
Природа як середовище життя людини і головний чинник натхнення поета лежить в основі більшості художніх образів китайської поезії. Образи, що сягають своїм корінням архетипів художнього мислення міфологічного періоду, багатоаспектні з конкретно-чуттєвої даності одного й того ж предмета зображення залежно від контексту може народжуватися кілька ідей. На початку зародження китайської поезії (Книга пісень”) образи природи, не виступаючи повноцінними предметами зображення, могли вказувати, наприклад, на кілька подібних чи відмінних між собою емоційних станів або ж асоціюватися з різними явищами суспільного життя. Пізніше, з виникненням пейзажної лірики (IV-V ст.), образи природи стали вживатись найчастіше в одному конкретному значенні, проте можливим було й алегоричне посилання на об’єкти чи явища зі світу людини.
Найпоширеніші образи танської поезії ґрунтуються на предметно-чуттєвих природних реаліях. Серед них традиційні образи природи на позначення плину часу (вода, опалі пелюстки, гори та ластівки), що зумовлено особливо гострим відчуттям китайськими поетами часу, його швидкоплинності й невмолимості. Пошана до птахів як посланців Неба зумовила широке функціонування в поезії символу птаха у різноманітних його варіаціях. Образи місяця й сонця, а також комбінований образ сонця й місяця, пов’язані передусім зі споконвічним поклонінням цим світилам, їх вічністю і невід’ємністю від людського життя. Корені архетипу води й споріднених із ним образів дощу, роси, хмар, риб та дракона сягають доби матріархату, коли з’вились первісні уявлення китайців про світотворчі субстанції інь-ян та визначальну роль жінки-матері-води у світотворенні. Досліджувані образи з більшою чи меншою мірою традиційності функціонують у китайській літературі зазначеного періоду починаючи від Книги пісень”; окремі з них, скажімо, дракон чи деякі види птахів, частіше зустрічаються в дотанській поезії, ніж у танській.
У даному дослідженні розглядалися питання художньої образності давньої і ранньосередньовічної китайської поезії, проте чимало дотичних питань, наприклад, образність у творах, які ми залишили поза увагою, вплив евфонічної і ритмічної композиції вірша (формальні характеристики) на образність, функціонування архетипових образів у поезії подальших періодів залишаються відкритими. Проте виконане дослідження усунуло чимало білих плям у вітчизняній синології і може бути використане для подальшого вивчення особливостей художньої образності китайської поезії в контексті як національної, так і світової культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев В.М. Китайская литература. Избр. труды. М.: Наука, 1978. 596 с.
2. Алексеев В.М. Китайская поэма о поэте. Стансы Сыкун Ту (837-908). Перевод и исследование (С приложением китайских текстов). Петроград: Издание императорской Академии Наук, 1916. Ч.1. О поэме, ее авторе и условиях ее изучения 140 с. Ч.2. Переводы и примечания. 484 с.
3. Бадылкин Л.Е. О классической китайской пейзажной лирике // Народы Азии и Африки. 1975. № 5. С. 96-105.
4. Бежин Л.Е. Ду Фу. М.: Молодая гвардия, 1987. 271 с.
5. Бежин Л.Е. Под знаком ветра и потока”: Образ жизни художника в Китае ІІІ-VI вв. М.: Наука, 1982. 221 с.
6. Бежин Л.Е. Се Линъюнь. М.: Наука, 1980. 908 с.
7. Бройтман С.Н. Историческая поэтика // Теория литературы: Учеб. пособие для студ. филол. фак. высш. учеб. заведений: В 2 т. / Под ред. Н.Д.Тамарченко. М.: Изд. дом Академия”, 2004. Т. 2. С. 120-190.
8. Бройтман С.Н. Историческая поэтика. Учеб. пособие. М.: РГГУ, 2001. 320 с.
9. Бублейник Л.В. Особливості художнього мовлення: Навч. посіб. зі спец. курсу для студ. гуманіт. ф-тів. Луцьк: РВВ Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. 177 с.
10. Вайнтруб І. Даосизм. Словесний портрет” сакральної культури китайської цивілізації // Людина і світ. 1999. № 2. С. 39-42.
11. Ван Вэй. Тайны живописи / Пер. с кит. В.М.Алексеева // Ван Вэй. Стихотворения. М.: Художественная литература, 1979. С.22-27.
12. Варжапетян В.В. Путник со свечой: повести о Ли Бо, Омаре Хайяме, Франсуа Вийоне. М.: Книга, 1987. 304 с.
13. Вахтин Б.Б. Буддизм и китайская поэзия // Буддизм, государство и общество в станах Центральной и Восточной Азии в средние века. Сб. ст. М.: Главная ред. вост. лит-ры, 1982. С. 98-121.
14. Вахтин Б.Б. Заметки о лирике Шэнь Юэ (441-513) // Историко-филологические исследования: Сб. ст. памяти акад. Н.И.Конрада. М.: Наука, 1974. С. 182-189.
15. Вахтин Б.Б. Заметки о повторяющихся строках в Шицзине” // Страны и народы Востока. M., 1971. Вып. ХІ. С. 146-148.
16. Вахтин Б.Б. Письменные памятники классической древности как литературные произведения // Литература древнего Китая. М.: Наука, 1969. С. 155-165.
17. Вахтин Б.Б. Человек и природа в китайской средневековой лирике (на материале антологии Yu tai xin yong”) // Теоретические проблемы изучения литератур Дальнего Востока. М.: Наука, 1974. С. 26-36.
18. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: Глав. изд-во худож. лит., 1940. 648 с.
19. Ген Ерлін. Порівняльне дослідження образів тварин, що вживаються у виразах-порівняннях китайської і російської мов // Східний світ. 2003. № 2. С. 36-44.
20. Голыгина К.И. Великий предел”: китайская модель мира и ее производные в культуре и литературе I-XIII вв. М.: Изд. фирма Восточная литература” РАН, 1995. 363 с.
21. Голыгина К.И. Некоторые проблемы поэтической теории жанра ши // Литература и фольклор народов Востока. М.: Наука, 1967. С. 39-55.
22. Голыгина К.И. Определение изящной словесности вэнь в средневековой китайской теории литературы // Историко-филологические исследования: Сб. ст. памяти акад. Н.И.Конрада. М.: Наука, 1974. С. 190-199.
23. Голянич М. Внутрішня форма слова і художній текст. Коломия: Вік; Івано-Франківськ: Плай, 1997. 178 с.
24. Горелов В.И. Стилистика современного китайского языка. М.: Просвещение, 1979. 192 с.
25. Горечь разлуки: Китайские четверостишия / Пер. с кит., сост. Г.Н.Филатова. М.: Художественная литература, 2000. 445 с.
26. Григорьева Т.П. Человек и мир в системе традиционных китайских учений // Проблема человека в традиционных китайских учениях. М.: Наука, 1983. С. 6-16.
27. Дагданов Г.Б. Мэн Хаожань в культуре средневекового Китая. М.: Наука, 1991. 236 с.
28. Дагданов Г.Б. Отражение буддийских мотивов в творчестве танского поэта Бо Цзюйи (772-846) // Вопросы истории литератур Востока. Ч.1. М.: Наука, 1979. С. 185-200.
29. Дагданов Г.Б. Чань-буддизм в творчестве Ван Вэя. Новосибирск: Наука, 1984. 136 с.
30. Дубровский В.Н. Философия Ши-цзин” // Философия и поэзия. Рязань, 2000. С. 93-96.
31. Завадская Е.В. Даосская поэтика странствий // Дао и даосизм в Китае. М.: Наука, 1982. C. 217-228.
32. Завадская Е.В. Тень как философско-эстетическая категория // Теоретические проблемы изучения литератур Дальнего Востока. М.: Наука, 1974. С. 47-59.
33. Завадская Е.В. Философско-эстетическое осознание тени в классической культуре Китая // Из истории культуры Средних веков и Возрождения. М.: Наука, 1976. С. 92-105.
34. Завадская Е.В. Эстетический смысл числа и тени в теории китайской живописи // Историко-филологические исследования: Сб. ст. памяти акад. Н.И.Конрада. М.: Наука, 1974. С. 425-430.
35. Завадская Е.В. Эстетические проблемы живописи старого Китая. М.: Искусство, 1975. 440 с.
36. Зварич І.М. Міф і моделювання вічності у мистецтві слова // Наук. вісник Чернівецького ун-ту. Вип. 108. Слов’янська філологія. Чернівці, 2001. С. 26-33.
37. И цзин. Книга Перемен” и ее канонические комментарии / Пер. с кит., предисл. и примеч. В.Яковлева. М.: Янус-К, 1998. 267 с.
38. Ілля В.П. В річищі Великого Стилю чи поза ним: Філософія поезії // Основа. K., 1993. № 25 (3). С. 81-11.
39. Ісаєва Н.С. Спільні риси романтичного світогляду Т.Шевченка та Лі Бо // Вісн. Міжнародного ін-ту лінгвістики і права (Літературознавчі студії). К., 2000. С. 266-273.
40. Капранов С.В. Ісе моноґатарі” як пам’ятка японської релігійно-філософської культури доби Хейан. К.: Вид. дім КМ Академія”, 2004. 168 с.
41. Китайская классическая поэзия в переводах Л.З.Эйдлина. М.: Художественная литература, 1984. 373 с.
42. Китайская классическая проза в переводах акад. В.М.Алексеева. М.: Изд-во АН СССР, 1959. 388 с.
43. Китайская философия: Энциклопедический словарь / РАН. Ин-т Дальнего Востока; гл. ред. М.Титаренко. М.: Мысль, 1994. 573 с.
44. Кіктенко В.О. Визначення категорії первісної сутності Піднебесної // Східний світ. 1996. № 2. С. 45-58.
45. Книга прозрений (Восточные арабески) / Сост. В.Малявин. М.: Наталис, 1997. 448 с.
46. Кобзев А.И. О философско-символическом смысле образов природы в китайской поэзии // Проблема человека в традиционных китайских учениях: Сб. ст. М.: Наука, 1983. С. 140-152.
47. Коломієць Н.В. Особливості танського вугу у творчості Лі Бо та Ду Фу // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Східні мови та літератури. К., 2000. Вип. 4. С. 68-70.
48. Коломієць Н.В. Традиції та новаторство лірики Лі Бо // Вісн. Міжнародного ін-ту лінгвістики і права (Літературознавчі студії). К., 2001. Вип. 3. С. 75-81.
49. Конрад Н.И. Краткий очерк истории китайской литературы // Избр. труды: Синология. М.: Наука, 1977. С.517-542.
50. Конрад Н.И. О понятии литература” в Китае // Избр. труды: Синология. М.: Наука, 1977. С. 543-586.
51. Конрад Н.И. Очерк древней китайской литературы // Избр. труды: Синология. М.: Наука, 1977. С. 387-514.
52. Конрад Н.И. Полибий и Сыма Цянь // Запад и Восток: Статьи. М.: Главная ред. вост. лит-ры, 1966. С. 54-88.
53. Коцюбинська М.Х. Література як мистецтво слова. Деякі принципи літературного аналізу художньої мови. К.: Наукова думка, 1965. 323 с.
54. Коцюбинська М.Х. Образне слово в літературному творі. Питання теорії художніх тропів. К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1960. 188 с.
55. Кравцова М.Е. Жемчужина из волшебной пучины. Заметки о китайской любовно-лирической поэзии // Черная жемчужина. 1993. № 2. C. 64-66.
56. Кравцова М.Е. История искусства Китая. СПб.: Лань, 2004. 960 с.
57. Кравцова М.Е. История культуры Китая: Учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. Культурология”. СПб.: Лань, 2003. 416 с.
58. Кравцова М.Е. Красавица” женский образ в китайской лирике (поэзия древности и раннего средневековья) // Проблема человека в традиционных китайских учениях. М.: Наука, 1983. С. 153-162.
59. Кравцова М.Е. Поэзия вечного просветления: Китайская лирика второй пол. V-нач. VI вв. СПб.: Наука, 2001. 408 с.
60. Кравцова М.Е. Поэзия Древнего Китая: Опыт культурологического анализа. Антология художественных переводов. СПб.: Центр Петербургское востоковедение”, 1994. 543 c.
61. Кравцова М.Е. Путешествие (ю) в мифолого-религиозной традиции древнего Китая (к постановке проблемы) // Народы Азии и Африки. 1986. № 2. C. 121-129.
62. Кравцова М.Е. Формирование художественно-эстетического канона традиционной китайской поэзии (на материале поэтического творчества раннего и раннесредневекового Китая). Автореф. д-ра филол. наук. СПб., 1994. 32 с.
63. Кравцова М.Е. Хрестоматия по литературе Китая. СПб.: Изд-во Азбука-классика”, 2004. 768 с.
64. Кравцова М.Е. Этнокультурное разнообразие древнего Китая // Восток. 1992. № 3. С. 56-66.
65. Кроль Ю.Л. Китай и варвары” в системе конфуцианских представлений о вселенной (ІІ в. до н.э.- ІІ в. н.э.) // НАА. 1978. № 6. С. 45-57.
66. Кроль Ю.Л. Концепция Китай варвары” и ассоциативное мышление” // Общество и государство в Китае. Доклады и тезисы. М., 1971.
67. Лао-цзи. Даодецзін / Пер. з кит. Ян Хін-шуна та Дж. Ліньова // Всесвіт. 1996. №5-6. С. 118-133.
68. Лао-цзы / Сост. В.В.Юрчук. Минск: Современное слово”, 2004. 224 с.
69. Ли Бо. Избр. лирика / Пер. с кит. А.Гитовича. М.: Художественная литература, 1957. 175 с.
70. Лисевич И.С. Великое введение” к Книге Песен” // Историко-филологические исследования: Сб. ст. памяти акад. Н.И.Конрада. М.: Наука, 1974. С. 178-181.
71. Лисевич И.С. Вопросы формы и содержания в ранних китайских поэтиках // Народы Азии и Африки. 1968. №1. С. 91-103.
72. Лисевич И.С. Древняя китайская поэзия и народная песня (Юэфу конца ІІІ в. до н.э. нач. ІІІв. н.э.). М.: Наука, 1969. 287 с.
73. Лисевич И.С. Из истории литературной мысли в древнем Китае (три категории”) // Народы Азии и Африки. 1962. № 4. 157-165.
74. Лисевич И.С. Литературная мысль Китая: На рубеже древности и средних веков. М.: Наука, 1979. 266 с.
75. Лисевич И.С. Литературные взгляды Ван Чуна и Цао Пи // 7-ая науч. конф. Теоретические проблемы изучения литератур Дальнего Востока”. Тезисы докладов. М.: Наука, 1976. C. 46-47.
76. Ло Гуаньчжун. Троецарствие: Роман / Пер. с кит. В.Панасюка. М.: Художественная литература, 1984. 791 с.
77. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста. Л., 1972. 350 с.
78. Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии: Анализ поэтического текста. Статьи и исследования. Заметки, рецензии, выступления. СПб.: Исскуство-СПб, 1996. 848 с.
79. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Наука, 1970. 301 с.
80. Лукъянов А.Е. Лао-цзы и Конфуций: Философия Дао. М.: Изд. фирма Восточная литература РАН”, 2001. 384 с.
81. Малявин В.В. Горизонты даосизма: философия, психология, поэзия // 6-ая науч. конференция Общество и государство в Китае”. Тезисы и доклады. Т. 1. М.: Наука, 1975. C. 41-49.
82. Малявин В.В. Даосизм как философия и поэзия в раннесредневековом Китае // Государство и общество в Китае. М.: Наука, 1978. C. 40-54.
83. Малявин В.В. Жуань Цзи. М.: Наука, 1978. 168 с.
84. Мартынов Н.С. Представления о природных и мироустроительных функциях власти китайского императора в официальной традиции // НАА. 1972. № 5. С. 72-82.
85. Мартынов Н.С. Традиционный китайский подход к внешнему миру // Страны и народы Востока. Вып. ХХ. Страны и народы бассейна Тихого океана. Кн. 4. М.: Наука, 1979. С. 230-243.
86. Михайлова М.Е. Поэтический мир Шэнь Юэ // Теоретические проблемы изучения литератур Дальнего Востока. М.: Наука, 1976. C. 57-58.
87. Овсянико-Куликовский Д.Н. Литературно-критические работы: В 2 т. Т.1. Статьи по теории литературы; Гоголь; Пушкин; Тургенев; Чехов / Сост., подгот. текста, примеч. И.Михайловой; Вступ. ст. Ю.Манна. М.: Художественная литература, 1989. 542 с.
88. Палиевский П.В. Внутренняя структура образа / В кн. Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Образ, метод, характер. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 72-114.
89. Панов Б.Б. Тема любви в китайской поэзии // Народы Азии и Африки. 1974. № 3. C. 108-113.
90. Переломов Л.С. Конфуций: Лунь юй”. Исслед., пер. с кит., коммент. Факсимильный текст Лунь юя” с коммент. Чжу Си. М.: Изд. фирма Восточная литература” РАН, 1998. 588 с.
91. Пилип’юк О.М. Літературознавча думка середньовічного Китаю // Зародження літературознавства. Ч. 1. Схід. Івано-Франківськ, 2002. С. 83-108.
92. Постоянство пути: Избранные танские стихотворения / Пер. с кит. В.Алексеева. СПб.: Петербургское Востоковедение, 2003. 272 с.
93. Потебня А.А. Из записок по теории словесности: Поэзия и проза; Тропы и фигуры; Мышление поэтическое и мифическое; Приложение. Х.: Изд-во Потебни, 1905. IV, 652 с.
94. Потебня А.А. Теоретическая поэтика: Учеб. пособие для студ. филол. ф-тов высших учеб. заведений / Сост., вступ. ст. и коммент. А.Б.Муратова. 2-е изд., испр. СПб.: Филолог. ф-т СПбГУ; М.: Изд. центр Академия”, 2003. 384 с.
95. Резной дракон: Поэзия эпохи Шести династий (III-VI вв.) / Пер. с кит. М.Кравцовой. СПб.: Петербургское востоковедение, 2004. 320 с.
96. Руссо Ж-Ж. Опыт о происхождении языков, а также о мелодии и музыкальном подражании // Руссо Ж-Ж. Избранные сочинения: В 3 т. М.: Гослитиздат, 1961. Т.1. C. 221-267.
97. Савицкая Я.К. Воплощение образа озера Сиху в стихотворениях китайских поэтов VIII XX вв. // Культурно-языковые контакты. Владивосток, 2000. Вып. 3. С. 229-238.
98. Серебряков Е.А. Ду Фу (712-770). Критико-биографический очерк. М.: Гослитиздат, 1958. 163 с.
99. Серебряков Е.А. Китайский поэт средневековья Ли Бо в народном предании // Ученые записки Ленинградского университета. Л., 1991. № 428: Серия востоковедческих наук. Вып. 33. Т. 17: Филологические исследования. С. 109-118.
100. Серебряков Е.А. О Цюй Юане и чуских строфах // Литература древнего Китая. М.: Наука, 1969. С. 172-204.
101. Слово о живописи из сада в горчичное зерно / Пер. с кит. и коммент. Е.В.Завадской. М.: Наука, 1969. 519 с.
102. Смертин Ю.Г. Китайская классическая поэзия в контексте языка, истории и культуры. Краснодар: Кубанский гос. ун-т, 1999. 403 с.
103. Сорокин В.Ф., Эйдлин Л.3. Китайская литература. Краткие очерк