СТИЛЬОВА ПАРАДИГМА ПЕРСЬКОЇ НОВЕЛІСТИКИ 20-х – 40-х років ХХ ст.

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КОНОНЧУК Оксана Михайлівна

УДК 82 32 (55)

СТИЛЬОВА ПАРАДИГМА ПЕРСЬКОЇ НОВЕЛІСТИКИ
20-х 40-х років ХХ ст.

Спеціальність 10.01.04 література зарубіжних країн

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Маленька Тетяна Федорівна

Київ 2006

ЗМІСТ

Вступ 2
Розділ 1.Генеза перської малої прози 9
1.1. Оповідна традиція у класичній перській літературі 9
1.2. Визначальні чинники трансформації перської літератури
кінця ХІХ початку ХХ ст. 15
1.3. Мірза Алі Акбар-хан Дегхода предтеча появи сучасної новели
в перській літературі ХХ століття 20
1.4. Мохаммад Алі Джамаль-заде основоположник сучасної новели
в новітній перській літературі 23
Розділ2.Стильові особливості перської новелістики раннього періоду (20-ті 30-ті роки ХХ ст.) 46
2.1. Традиційність як стильова константа оповідань
Сейд Мохаммада Багер Хеджазі 47
2.2. Стильові домінанти першого періоду творчості Садека Хедаята 53
2.3. Новелістичне письмо Бозорга Аляві 101
Розділ 3. Стильова парадигма перської новелістики
40-х років ХХ ст. 118
3.1. Друга книжка Мохаммада Алі Джамаль-заде:
наростання дидактизму 119
3.2. Другий період творчості Садека Хедаята 40-х років:
наростання екзистенціалізму та притчевості 121
3.3. Еволюція ідіостилю Бозорга Аляві 135
3.4. Публіцистична домінанта новелістики Ехсана Табарі 159
3.5. Жанрове новаторство Махмуда Етемад-заде (Бехазіна) 164
Висновки 171
Бібліографія 184

ВСТУП
Перська проза ще у ХІІ XV століттях під натиском бурхливого розвитку поезії відійшла на задній план. Її відродження припадає на кінець ХІХ століття, а виникнення окремих жанрів, зокрема новели, починається лише у 20 30-х роках ХХ ст.
Для іранського літературознавства визначальним є історичний, біографічний, описовий, порівняльний методи у вивченні прози початку ХХ ст. Так, Малєкошшоара Бахар, Абдоль Алі Дастгейб, Мохаммад Джафар Йахагі, Ісмаїл Хакемі, Мохаммад Алі Сепанлу, Баграм Мегдаді, Мохаммад Алі Хомаюн Катузіян, Мохаммад Хогугі та ін., аналізуючи прозу першої половини ХХ ст., зосереджують свою увагу на сюжетно-тематичних, мовно-стилістичних, структурно-композиційних особливостях творів, трактуванні психології героїв та психології творчості, на виявленні та дослідженні підтекстів [39; 40, 192-201; 36, 183-193; 42, 95-103; 37, 7-105; 43; 41, 7-93]. Від цього загального правила відходять Саїд Нафісі та Абдоль Хосейн Заррінкуб [107, 175-179], Хасан Мір Абедіні [38, 175-176, 192-194, 663-665], Джамаль Мір Садегі [99; 306-307], Давуд Алі Бабаї [8, 17-20], але ніхто з них не розглядає проблему стильових особливостей сучасної перської новелістики спеціально. Визначний іранський сучасний літературознавець Сірус Шаміса автор ряду монографій, присвячених проблемам стилю, детально розглядає проблематику стилю в класичній та сучасній перській поезії [105, 69-97, 135-179; 104, 96-129] і лише зрідка говорить про стиль перської прози [104, 204-206].
Про відсутність спеціальних досліджень про перську новелістику говорять і самі іранські літературознавці. Так, Джамаль Мір Садегі наголошує: «ще й досі немає дослідження, яке б простежувало еволюцію перської новели з усіма її підйомами та спадами, і не написано більш-менш цілісної та всеохопної книги про оповідний жанр у нашій літературі, яка б могла задовольнити потреби зацікавленого читача. Все що дотепер було опубліковане в цій царині мало публіцистичний характер, а критеріями оцінки були власні симпатії та антипатії» [101, 155].
У європейському літературознавстві питання стильових особливостей сучасної перської новели також не були предметом окремого вивчення. В полі досліджуваних проблем головним чином тематика новел, їх спрямування на розкриття характерів та іранської дійсності, мовно-стилістичні особливості творів, структурно-композиційний аналіз тощо. Хоча у працях таких дослідників перської літератури, як Е. Браун, М. Гіллєман, М.Зольна, В.Кубічкова, Ж. Лазар, Р.Лєско, Г.Массе, В.Монтей, Я.Ріпка, М.Сімідчева, Ч.Скарча, Р.Флавер, і зустрічаються висловлювання щодо стильових особливостей, впливів модернізму [95, 104; 96, 247, 250; 97, 148, 153], однак подібні спостереження не мають системного характеру.
Радянське літературознавство, успадкувавши багаті традиції дожовтневого сходознавства, зробило значний внесок у вивчення перської поезії, менше уваги приділило прозі. Що ж до творчості окремих новелістів, то про багатьох з них можна знайти лише побіжні згадки у працях із загальної історії перської літератури. Прогалини у вивченні творчості письменників Ірану першої половини ХХ ст. певною мірою заповнюються завдяки наявності окремих праць («Жизнь и творчество Али Акбара Деххода» М. Фатемі Тбілісі, 1975; «Мохаммад Али Джамаль-заде» Дж. Доррі М., 1983; «Садек Хедаят. Жизнь и творчество» М., 1967 та «Садек Хедаят. Жизнь после смерти» М., 2001 Д. Коміссарова; «Творчество Бозорга Аляви» Г. Мовсесяна Єреван, 1980; «Проза Бозорга Аляви» Н. Алізаде Баку, 1973; «Проблеми становлення й розвитку реалізму в сучасній перській прозі» Л. Гіунашвілі Тбілісі, 1985; «Тенденції розвитку психологічної новели в сучасній перській літературі» М. Бурджанадзе Баку, 1985 та ін.).
У радянській іраністиці, зокрема російській, таджицькій, узбецькій, азербайджанській, грузинській, вірменській, проза іранських письменників у цілому і новелістика зокрема до останнього часу розглядалася в площині ідейно-художнього спрямування, тематичного аналізу, а окремі висловлювання щодо стильових особливостей, європейських впливів на стильову палітру іранських письменників мали побіжний характер [61, 18-20, 34; 64, 171; 87, 51; 72, 142]. Стильові особливості не були предметом окремого вивчення. Загалом, якщо в радянській іраністиці і заходила мова про стильові особливості, то велася головним чином лише в контексті відповідності зображення до реалізму, який мав бути спрямований на викриття класових протиріч. Відтак практикувався ідейно-тематичний підхід, який в силу історичних обставин сформувався на радянських теренах і дістався у спадок іраністиці народів колишніх союзних республік. Впливи і риси модернізму в радянських іранознавчих працях розглядалися загалом як негативні, декадентські [61, 18-19, 35; 64, 224; 74, 42]. Навіть в опублікованому вже у пострадянський час виданні «История персидской литературы ХІХ ХХ веков» (М., 1999) йдеться про «декадентські» впливи західноєвропейської літератури [60, 319-320] та про реалістичний метод відображення дійсності як «прогресивний напрям» у новітній перській прозі [60, 333]. Однак саме в періоди, позначені впливами світової літератури, європейського досвіду, кращими перськими письменниками були написані твори, що вивели новітню перську літературу на якісно новий рівень. Найбагатше широку палітру модерністської естетики представлено в творчості таких іранських прозаїків, як Мохаммад Алі Джамаль-заде, Садек Хедаят, Бозорг Аляві.
Щодо українського сходознавства, то ні перська проза ХХ-го ст. взагалі, ні новітня перська новела зокрема досі не були предметом спеціальних досліджень. Дотепер лише один раз перські новели, писані у ХХ ст., були видані в українському перекладі М. А. Джамаль-заде, «Новели із збірки «Що було й чого не було» (Х.: Рух, 1932).
Відтак комплексне дослідження перської новелістики періоду її становлення (20-ті 30-ті) та розквіту (40-і роки ХХ ст.) на предмет визначення її стильових особливостей є актуальним. У роботі представлено й проаналізовано новелістичну творчість кращих перських письменників означеного періоду.
В іранському літературознавстві коротке оповідання та новела мають єдину назву «داستان كوتاه»(«дастан-е кутах», тобто «коротка оповідь») і не діляться за європейською традицією на власне оповідання і новелу. Частина дослідників у вітчизняному літературознавстві використовує терміни оповідання та новела як синоніми. У радянській іраністиці стосовно перської малої прози також спостерігалася дана тенденція. У дисертації стильова парадигма новелістики розглядається за жанровими різновидами.
Розглядаємо стиль як «систему принципів і закономірностей організації художньої структури творів і цілих напрямів та течій» [144, 4]. Аналізуючи перську новелістику, беремо до уваги також визначення одного із сучасних іранських літературознавців, Джамаля Мір Садегі, котрий класифікує стиль як «особливу манеру, яку використовує письменник для викладу того, про що він говорить (...), стиль це те, як сказав автор те, що він сказав. Відтак стиль включає в себе манеру й порядок викладу думок, підбір слів, образи, структуру, тональність, і тому під час аналізу стилю кожного письменника звертається увага на всі ці складові, оскільки кожен автор використовує їх по-своєму, і тому стиль відрізняється від літературної школи» [99, 306].
Об'єкт дисертації перська новелістика періоду становлення (20-ті 30-ті) та розквіту (40-і роки ХХ ст.).
Предмет дослідження стильові особливості новелістики Алі Акбара Дегходи, Мохаммада Алі Джамаль-заде, Садека Хедаята, Бозорга Аляві, Ехсана Табарі, Махмуда Етемад-заде (Бехазіна), Мохаммада Багера Хеджазі та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри Близького Сходу в межах затвердженої Міністерством освіти і науки України наукової теми № 02 БФ 044-01 «Актуальні проблеми філології», що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета роботи з'ясувати стильові особливості перської новелістики 20-х 40-х років ХХ ст. та ввести в науковий обіг аналіз художніх текстів новітньої перської літератури. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
— дослідити витоки перської новелістики;
— простежити зв’язок сучасної перської новелістики з національною традицією, зокрема прозовими жанрами «високої літератури» та народною літературою;
— виокремити основні чинники процесу її формування;
— проаналізувати найхарактерніші для виділених періодів новели провідних іранських прозаїків, виокремивши стильові константи та домінанти;
— на основі одержаних результатів здійснити узагальнення щодо стильових особливостей означених періодів розвитку перської новелістики.
Основними методами дослідження стали порівняльно-історичний, історико-біографічний, поетологічний, інтертекстуальний. Провідне значення в дисертації надано індуктивному методу, що дає змогу переходити від вивчення окремих літературних фактів до узагальнених висновків.
Теоретико-методологічні засади дослідження постали на ґрунті надбань класичної філології, основних ідей психолінгвістичної теорії літератури О.Потебні, історичної поетики О.Веселовського, психологічного трактату І.Франка, студій Д.Чижевського про культурно-історичні епохи, стилі та жанри, які їм відповідають, а також висновків і положень із праць Л.Андреєва, В.Баранова, М. Бахара, Є.Бертельса, О.Білецького, Ю.Борева, І.Брагінського, М.Бурджанадзе, М.Веркальця, Л.Виготського, М.Гіршмана, Л.Грицик, І.Денисюка, Д.Коміссарова, Ю.Кочубея, А.Кримського, Т. Маленької, Є.Мелетинського, Д.Наливайка, Г.Поспєлова, Ц.Тодорова, А.Ткаченка, В.Фащенка, Ю.Шереха, В.Шкловського, Н.Шогенцукової, А.Шопенгауера, О.Шпенглера, І.Юнесі, Дж.Мір Садегі, С.Шаміса, А.Заррінкуба та ін.
Джерелознавча база новелістика Алі Акбара Дегхода, Мохаммада Алі Джамаль-заде, Садека Хедаята, Бозорга Аляві, Ехсана Табарі, Махмуда Етемад-заде (Бехазін), Мохаммада Багера Хеджазі та інших іранських письменників 20-х 40-х років ХХ ст.
Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній проведено комплексне дослідження стильової парадигми перської новелістики 20-х 40-х років ХХ-го ст. і вперше визначено стильові константи та домінанти періоду її становлення та розквіту, проаналізовано співвідношення стилів у тогочасній перській новелістиці, здійснено системний аналіз художньої спадщини провідних іранських новелістів під кутом зору позиції типового та індивідуального в їхніх ідіостилях, з’ясовано, що в перській новелістиці представлено широкий спектр різних естетичних систем.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням стильової парадигми перської новелістики 20-х 40-х років ХХ ст., а також у синтетичності та різноаспектності виконаного аналізу, що може сприяти виробленню відкритої для подальших наукових студій моделі сприйняття перської літератури ХХ ст. в цілому. Побудоване на основі роботи з першоджерелами, дослідження дає багатий фактичний і теоретичний матеріал для подальших наукових спостережень над закономірностями світового літературного розвитку, жанрової специфіки літератур, спільного і відмінного в них.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що ними можна скористатися для подальших досліджень з історії світової літератури і зокрема літератур Близького та Середнього Сходу, теорії літератури та порівняльного літературознавства, а також для підготовки підручників, навчальних посібників. Результати дослідження можуть бути використані при читанні вузівських курсів з теорії літератури, історії зарубіжної літератури.
Апробація результатів дисертації. Робота обговорена й рекомендована до захисту на засіданнях кафедри Близького Сходу Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення та результати дослідження виголошені у формі доповідей: в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України на міжнародній науковій конференції «VIII сходознавчі читання А.Кримського» (Київ, 2004), на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004, 2005, 2006), на конференціях «Правознавча лінгвістика: історія, теорія, практика» (Київ, 2003), «Українська література в контексті світової» (Одеса, 2004), «Питання права й моралі в літературі» (Київ, 2004), «Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність» (Київ, 2005), «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України» (Бориспіль, 2005), «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2005), «Творчість «шістдесятників» у координатах української і світової літератури» (Дніпропетровськ, 2005), «Наукова та літературна спадщина П.Чубинського у державотворчих процесах України» (Київ, 2006), «Феномен А.Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)» (Київ, 2006).
Публікації. Основні положення дисертації та результати дослідження висвітлено в 6 одноосібних публікаціях у наукових фахових виданнях.
Структура та обсяг. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і бібліографії (176 позицій). Загальний обсяг роботи 197 сторінок, з них 184 сторінки основного тексту.

Список литературы

Висновки
Упродовж віків перська проза перебувала на другому плані стосовно перської поезії, яка бурхливо розвивалася, переживаючи різні етапи й епохи, але неодмінно була в центрі літературного життя Ірану. Відродження прози й поява нових прозових жанрів у перській літературі припадає на кінець ХІХ ст. Зародження жанру сучасної новели в перській літературі датується 20-ми 30-ми роками ХХ ст. На процес зародження та формування нових жанрів у новітній перській літературі і, зокрема, жанру сучасної новели вплинув цілий ряд факторів, визначальними з яких були національна традиція, перекладна література, знайомство з європейською літературою, розвиток преси та публіцистики.
Часу виникнення нових жанрів перської літератури передувала Просвітницька доба в історії культури Ірану, що припала на середину ХІХ ст. і супроводжувалася поширенням західних впливів, бурхливою перекладацькою діяльністю, що розпочалася з перекладів науково-технічних текстів, але поступово охопила й художню літературу. Освітня мета Просвітництва чинила вплив на відбір текстів для перекладу, серед яких домінували твори історичного характеру з ідеями героїчного та патріотичного змісту. Романна поетика легко знаходила шлях до сердець читачів, що були підготовлені до сприйняття подібних творів класичними перськими шахрайськими новелами та дастанами. Дотепністю, героїчністю, дидактичним спрямуванням зарубіжні тексти, які відбиралися для перекладу, нагадували іранським читачам перський романтичний епос.
Європейська література з її творчим пошуком змін у суспільстві імпонувала іранському читачеві, формувала його естетичний смак, справляла вплив на розвиток нової перської прози. Окрім європейських авторів, впливала також творчість і ряду східних письменників, зокрема, азербайджанського просвітителя, автора сатиричних п’єс Мірзи Фаталі Ахунд-заде, його послідовника Мірзи Малькомхана, інших митців слова, творам яких була притаманна реалістична манера письма з прагненням до об’єктивного відображення дійсності, злободенною тематикою, сатиричним спрямуванням та критикою негативних явищ життя суспільства.
Зміни, що впродовж XIX ст. сталися в окремих ділянках соціального та культурного життя Ірану, викликали необхідність у зміні форми та змісту художніх творів. В умовах XIX початку XX ст. уже не можна було використовувати середньовічні літературні зразки, які відповідали значно повільнішим темпам розвитку подій у замкненому феодальному суспільстві. Літературні твори нового етапу мали відповідати новим вимогам суспільства, об’єктивно відображати ситуацію в країні; розвиток літератури мав іти паралельно з розвитком соціуму, література своєю тематикою й засобами художнього відтворення буття, освоєнням нових жанрів, нових стильових систем мала наближатися до повсякдення.
Тенденція оновлення перської літератури виникла вже в першій половині XIX століття, і найбільших успіхів було досягнуто в царині прози. Не кажучи вже про Каем-Макама Фарахані, який був одним із основоположників спрощення стилю, такі письменники, як Фазіль хан Гаррусі, Сахебдіван та ін., що створювали невеликі оповідання, близькі за формою до сучасної новели, приділяли пильнішу увагу соціальним мотивам, критично ставилися до дійсності та наближали мову своїх творів до розмовної, також внесли багато нового в перську прозу.
Соціальні та культурні реформи другої половини XIX століття, поширення просвітницьких ідей, загальний підйом у суспільстві та вплив західних літературних напрямків на перську літературу все це неодмінно мало спричинитися до змін у формі та змісті літературних творів. Для текстів цього періоду характерними є реалістичний підхід до пояснення суспільних подій, звернення до методу критичного реалізму.
Широкого розвитку в цей період зазнала журналістика. Напередодні Конституційної революції 1905 1911 років кількість газет та журналів, які видавалися в Тегерані та інших містах, збільшувалась з року в рік. У газетах друкувалося багато сатиричних статей, які викривали самодержавний шахський режим, бюрократичний центральний та місцевий державні апарати, інші вади суспільства. Газетні публікації показували згубні наслідки колоніальної політики, яку проводили іноземні держави в Ірані. Більшість редакторів газет та журналів приєдналися до так званого демократичного фронту, виступали за встановлення конституційної форми правління.
Період революції 1905 1911 років проілюстрував не лише політичну активність, а й бурхливий розвиток демократичної літератури, яка засобами художніх текстів проголошувала ідеї демократичних свобод, ілюструвала протест проти поневолення країни іноземним капіталом, проти всього, що гальмувало суспільний прогрес. Набули популярності оперативні короткі жанри прози нариси, памфлети, фейлетони, що друкувалися на сторінках періодики. Демократичну прозу зблизило з народними масами не лише спрямування творів, а й використання простої народної мови.
Становлення нових жанрів та створення творів на актуальні теми, взяті з повсякденного життя, вимагали подальшої зміни літературного стилю. Деякі автори, як Етемад-ос Салтане, Фархад Мірза та ін., писали змішаним стилем, переходячи від складної мови до простої, й навпаки. Такі твори були досить характерні для літератури періоду переходу від старого стилю до нового. Одночасно словниковий запас перської літературної мови збагачували й новоутворені перські слова, іноземні запозичення.
Творчість найвідоміших іранських письменників періоду 20-х 30-х років ХХ ст. становить новий етап перської прози, яка виборола на той час пріоритет у поезії. Змінилося співвідношення видів самої прози, значно збільшилася частка малих прозових форм. Перше місце серед жанрів посіли новела й повість, які найкраще відповідали запитам часу. Поступово послабився зв’язок із традицією дидактико-сатиричного побутового оповідання, письменники дедалі частіше почали використовувати такі сучасні засоби творення художнього образу, як алегорична форма, символічне зображення, психологічний аналіз.
Зв’язуючою ланкою між прозою попереднього періоду та новелістикою Мохаммада Джамаль-заде й Садека Хедаята стала проза журналіста й видавця, а згодом видатного вченого-філолога Мірзи Алі Акбар-хана Дегходи, який, за Д. Коміссаровим, утвердив жанр «сатиричного оповідання фейлетонного типу» [60, 271]. Його публіцистиці характерні такі риси, як актуальність тематики, реалістичність, сміливе викриття суспільних вад, патріотизм, щирість, використання в памфлетах, фейлетонах та сатиричних оповіданнях народної мови. Усе це ілюструвало реалістичне, громадянськи спрямоване письмо, за тематикою близьке до життя простих людей. Однак ці самобутні сатиричні побутові замальовки ще не були оповіданнями в європейському розумінні.
Основоположником жанру сучасної новели в новітній перській літературі став сатирик і гуморист Мохаммад Алі Джамаль-заде. Його творчість заклала новий, реалістичний напрям у перській літературі. Засвоївши досвід європейської художньої літератури, Джамаль-заде на основі самобутніх вітчизняних літературних традицій і фольклору створив національну іранську новелу, відкривши збіркою «يكى بود و يكى نبود» («Бувальщини та небувальщини») нову сторінку перської літератури. Йому вдалося подолати пряму дидактику, успадковану від просвітницької літератури, збагатити перську прозу новими художніми прийомами та засобами. Залучаючи елементи різних естетичних систем, він, проте, віддавав провідну роль реалістичній поетиці.
Для його новелістики характерні типові обставини, на що вказує загальне ідейно-естетичне спрямування. Як правило, його новела твориться навколо однієї надзвичайної події, гострота сприйняття фокусується навколо центрального персонажа. Динаміка увиразнюється екпресіоністичними елементами, тенденціями натуралізму, імпресіонізму, символізму, на творення яких використовуються портретні характеристики, пейзажні замальовки, монологи, діалоги, художні деталі, індивідуалізована мова. Письмо лаконічне, містке; за класичним економним новелістичним форматом постає широка соціально-політична картина, атмосфера в країні в цілому. Естетика письма політично спрямована, виразно представляє авторську позицію громадянина й художника.
Новелістика Джамаль-заде підтверджує його позицію експериментатора, реалізатора проголошеного ним художньо-естетичного маніфесту в передньому слові до першої збірки з його настановою про потреби нового часу в творенні нового слова.
Новелістичний текст Джамаль-заде наповнений фразеологічними формулами, а початок твору, як правило, починається такими афористичними зачинами, які, не конкретизуючи обраної теми, вводять читача у проблему своєрідним натяком. Стильова парадигма багата на засоби гумору, сатири й гіперболи, завдяки чому реалістичне письмо набуває експресіоністичних відтінків.
В цілому початок ХХ ст. творчістю передових письменників Ірану проілюстрував «пошуки шляхів до створення перського оповідання нового типу» [60, 266], активно себе виявляла новела жанр короткого оповідання з орієнтацією, за Е. Мелетинським, на «дивовижні випадки й виняткові ситуації» [140, 99].
Становлення й утвердження нового для перської літератури жанру відбувалося в суспільно-політичних обставинах 20-х 30-х років ХХ ст., коли в Ірані назріла потреба художнього осмислення змін у всіх сферах економічного й духовного життя, особливо доби Реза-шаха, періоду реакції, що увійшов до історії країни під назвою «чорного періоду», часу гонінь і переслідувань. Творча думка в жанрі новели звертає увагу на щоденні проблеми в суспільному житті, в побуті, сім’ї, через які розкривається стан суспільства в цілому. Найхарактерніші в цьому періоді в новелістиці творчі здобутки Мохаммада Хеджазі, Садека Хедаята та Бозорга Аляві, що засвідчують зорієнтованість на такі риси модернізму, як «відкритість культури, демократизм, естетизм...» [147,68]. Творчістю цих письменників перська література отримала яскраві здобутки в жанрі малої прози; виявляючи національний колорит, твори молодої плеяди митців і в жанровому, і в стильовому планах проілюстрували вихід за межі національної традиції.
Поетика оповідань Мохаммада Хеджазі має реалістичний характер, події творів відбуваються в реальних обставинах, типових ситуаціях. Дидактичне спрямування є константою його текстів і випливає з фольклору і традиції класичної перської літератури з її повчальним спрямуванням.
Мала проза Хеджазі виявляє риси оповідання «без ставки на карколомність чи авантюрність» [159, 84-85], засвідчує жанр новели з парадоксальною ситуацією, несподіваним конфліктом, як-от «ﮐﺘﺎﺐ ﻓﺮﻮش» («Продавець книг»).
Його манера письма близька до фольклорної прози з її правдоподібними деталями, афористичними формулами, обов’язковим виховним наповненням, як спостерігаємо, наприклад, в оповіданні «جلد عالى» («Розкішна оправа»). Фактографічна зосередженість на деталях виявляє увагу до натуралістичної естетики, наприклад, в оповіданнях «ﭘرواﻧﻪ» («Парване») та «اﺷﮑﻬﺎ» («Сльози»).
Визнаним майстром прози увійшов до перської літератури Садек Хедаят, вивівши перську прозу на світовий рівень. Його новела «بوف كور» («Сліпа сова») є «загальновизнаним шедевром» [50, 17], вона стала початком усіх «модерністичних творів, що були написані в Ірані» [38, 663] після Хедаята, її вплив «відчувається навіть у творах модерністів 60-х» [38, 663].
Центральною проблемою творчості Садека Хедаята у 20-ті 30-ті роки ХХст. є доля маленької людини. Розкриваючи характер персонажів, Хедаят використовує найдрібніші деталі, прагне передати їхні почуття та душевний стан. Мова оповідань Хедаята проста й вишукана. Влучність характеристик, яскравість замальовок досягаються влучним добором слів, образних засобів. Його твори демонструють розпочату Джамаль-заде тенденцію до демократизації мови, стилю. На відміну від Джамаль-заде, він економніше використовує ідіоми, прислів’я, приказки.
Хедаят завжди відстоював новаторські принципи в літературі і сам ішов дорогою творчих пошуків та експериментаторства. Збираючи фольклор і видаючи його, Хедаят приділяв пильну увагу фольклорним мотивам, образам і засобам новелістичного характеру.
У творчості Садека Хедаята виділяється два основні періоди, перший з яких припадає на 20 30-ті роки, а другий на 40-і. Багато з творів першого періоду написані під впливом західноєвропейської літератури з її модерністською поетикою. Вже перше оповідання «مرﮒ» («Смерть») показує, що молодий автор викладає свої міркування в імпресіоністичному малюнку-настрої, активно використовуючи прийом «потоку свідомості» один із основних художніх прийомів такої течії модернізму, як сюрреалізм.
Вдаючись в новелі «Смерть» до художнього експерименту, Садек Хедаят виражає свої погляди на питання життя й смерті в дусі екзистенціалізму. Цей ранній твір письменника є тонким імпресіоністично-психологічним малюнком, що передає внутрішній стан людини з її глибоко песимістичним світовідчуттям.
Здатність до художніх розмірковувань із залученням у тексти імпресіоністичної поетики виявляють оповідання збірки «سايه و روشن» («Світлотінь»), як-от, оповідання «عروﺳﮏ ﭘﺸﺖ ﭘرده» («Манекен у вітрині»). Уже в цьому творі спостерігаються тенденції психологізму, що, наприклад, у пізнішому оповіданні «بوف كور» («Сліпа сова») стане домінуючою естетичною концепцією.
Стильова своєрідність проглядається в творах метафізичної проблематики, як-от у новелі «آفرﻳﻨﮕﺎن» («Афрінаган») чи «زنده ﺑﮕور» («Похований живцем»), чи в тій же таки «Сліпій сові». На прикладі цих творів спостерігаємо, як захоплення Садека Хедаята модернізмом сприяло виробленню авторського письма.
Аналіз текстів першого періоду творчості Садека Хедаята показує, що вони головним чином будуються на реалістичній поетиці, яка містить тенденції, елементи з естетичних систем модернізму.
Найяскравіший вияв модернізму знаходимо в стильовій палітрі оповідання «بوف كور» «Сліпа сова», яке проілюструвало авторські художньо-стильові експерименти, що базувалися на практиці європейської літератури. Твір увібрав багато з художніх прийомів, вироблених європейською прозою XX століття. Звертання до глибоко філософських проблем співвідношення буття й небуття, реального й ірреального проілюструвало характерний для модернізму художній хід. Автор використовує багатопланові портретні характеристики реалістичні, натуралістичні, психологічні, екзистенційні. Різні естетики, що є активні в тексті, багаторівнево розкривають образи. Психологічне оповідання С.Хедаята містить сюрреалістичні вкраплення.
Залучення прийому потоку свідомості значною мірою стосується оповідання «بوف كور» «Сліпа сова», на що вказувала критика, зокрема звертаючи увагу на безсюжетність твору. Використані автором повтори чітко структурують потік свідомості, допомагають творити експресіоністичну візію. В розкритті персонажа прочитуються підтексти Франца Кафки з екзистенційними мотивами приреченості, абсурдності світу.
Комплекс психологічних засобів і прийомів, використаних у текстах, дає підстави робити висновок, що творчості Садека Хедаята характерне психологічне оповідання «زنى كه شوهرش را ﮔم كرده بود» («Жінка, яка втратила свого чоловіка») та «طلب آمرزش» ( «Прохання про помилування»).
Засоби письма, як-от в оповіданнях «آبجى خانم» («Абджі-ханум»), «زنى كه شوهرش را ﮔم كرده بود» («Жінка, яка втратила свого чоловіка») та طلب آمرزش» («Прохання про помилування») максимально спрямовані на реалістичне відтворення долі жінки в іранському суспільстві. Реалістична поетика розгортання сюжету типологічна з народними оповіданнями соціально-побутової тематики, з характерними для них паралелізмами-протиставленнями (оповідання «محلل» «Мохаллель», «لاله» «Лале»).
Стильова палітра оповідань із фольклорною традицією містить тенденції символізму, сентименталізму й передбачуваної негативної для персонажа розв’язки, причому така розв’язка накреслюється за традицією сентиментальної поетики вже з самого початку оповідання (لاله» » «Лале»).
С. Хедаяту притаманне творення алегорично-реалістичних картин («ﺳﮓ وﻟﮕرد» «Бродячий пес»), що дозволяє увиразнити долю і характер самотньої людини, не прийнятої суспільством. Екзистенціалістські тенденції алегорично-реалістичного тексту, які формуються засобами психологізму, спрямовані на виклик співпереживання.
Тексти Садека Хедаята багаті на символістську поетику, що має характер своєрідного орнаментування. Тяжкий фізичний стан персонажів часто передається в натуралістичних тенденціях.
Значну роль у формуванні нової перської прози відіграла творчість Бозорга Аляві, який, як і Садек Хедаят, прийшов у літературу в 30-х років ХХст.
Твори першої збірки оповідань Бозорга Аляві («ﭼﻤدان» «Валізка») несли на собі відчутний вплив творчості європейських письменників, демонстрували авторський пошук у модерністських естетичних системах.
Письмо раннього Аляві («سرباز سربى» «Олов’яний солдатик», «تارﻳﺨﭽﻪ اتاق من» «Історія моєї кімнати», «عروس هزار داماد» «Наречена тисячі женихів», «قربانى» «Жертва», «رقص مرﮒ» «Танець смерті») виявляє поглиблену увагу до психології роздвоєної життєвими протиріччями особистості, що дає підстави говорити про зацікавлення письменника глибоко психологічною творчістю Ф.Достоєвського та вплив німецьких письменників. Перший досвід Бозорга Аляві у жанрі новели демонструє також активне звертання до реалістичної поетики, що виявляється у взятих із повсякденного життя деталях, реалістичних персонажах.
Автор часто використовує прийом оповіді від першої особи, що дозволяє йому глибше закорінювати сюжет в реальне тло і таким чином творити релістичну картину буття, хоча його тексти ілюструють звертання до різних естетичних систем, як це бачимо в оповіданні «Валізка». Інші оповідання («Жертва», «Олов’яний солдатик») демонструють поєднання реалістичної поетики з імпресіоністичними елементами.
Доробок цього періоду представлений також текстами відносно однорідними за стильовою палітрою, головним чином це реалістична поетика, як-от в оповіданні «دزاشوب» («Дезашуб»). Обрана поетика, вочевидь, диктувалася метою тексту привернути увагу до проблем маргінальних поселень. Хоча і такого спрямування текст не позбавлений творчих знахідок із інших стильових систем: з метою посилення домінантної ідеї автор вводить у текст імпресіоністичні малюнки з елементами символізму, зокрема в зимових пейзажах.
В цілому стильова палітра оповідань Бозорга Аляві засвідчує велику увагу до реалістичної традиції, водночас в його творах органічно виявляють себе елементи експресіоністичної, натуралістичної, символістської поетики.
За словами Ж. Марітена, «для текстів європейського модернізму ХХ ст. надзвичайною характерною є гра на межі між вимислом і реальністю. Це відбувається через семіотизацію і міфологізацію реальності» [139, 238], тексти іранських письменників у жанрі оповідання підтверджують наведене визначення і таким чином виявляють ознаки модернізму в перськомовній літературі.
Відтак, творчістю найвідоміших іранських письменників періоду 20-х 30-х років ХХ ст. було засвідчено новий етап перської прози. В доробку Мохаммада Хеджазі, Садека Хедаята та Бозорга Аляві набуває розвитку й утверджується новела, в якій хоча й приділяється значна увага реалістичній поетиці, все ж тексти щедро орнаментуються елементами інших естетичних систем.
Новелістична творчість найвизначніших іранських письменників 40-х років засвідчує, що це був час інтенсивного розвитку й розквіту перської прози взагалі і новели зокрема, в яких відобразилася атмосфера доби й авторські пошуки творення тексту.
В цей час в іранську літературу приходять молоді сили (Абулхосейн Нушін, Мохаммад Афраште, Мехді Оховват, Керім Кешаварз, Махмуд Дежкам та ін.), розвивається творчість уже таких відомих письменників, як Джамаль-заде, Садек Хедаят, Бозорг Аляві, Ехсан Табарі, Бехазін. Якщо колись провідне місце в перській літературі посідала поезія, то тепер воно однозначно перейшло до молодої, але вже досить розвиненої прози. Важливі процеси відбулися в цей час і в самій прозі. Змінилося співвідношення її видів, значно збільшилася вагома частка малих розповідних форм. Перше місце серед різновидів прози посіли новела й повість, які стали саме тими жанрами, що найкраще відповідають вимогам часу.
В літературі 40-х років значно порушився зв’язок з традицією дидактико-сатиричного побутового оповідання, письменники все частіше почали використовувати такі сучасні засоби творення художнього образу, як алегорична форма, символічне зображення, психологічний аналіз.
Стильова парадигма оповідань Мохаммада Алі Джамаль-заде цього періоду виявила нові тенденції у порівнянні з часом становлення та утвердження жанру новели в новітній перській літературі: часто його письмо алегоричне, надзвичайно метафоризоване, сповнене іронії, гумору; сюжети, колізії кодують побутові й суспільно-політичні ситуації, спрямовані на асоціативне дешифрування підтекстових смислів. Ліричні відступи містять імпресіоністичні авторські візії.
Новели Садека Хедаята 40-х років написані в сатиричному, гротескно-памфлетному плані, спрямовані проти показного патріотизму, кар’єризму, невігластва, лженауки, насильства й паразитизму. Образи і стильові прийоми добираються з метою викриття суспільно-політичних проблем, змалювання окремих сторін життя іранського народу. Алегорія один із домінуючих прийомів цього періоду. Вона є або домінантним прийомом у новелі, або ж релізується в жанрі казки-новели.
Стильова палітра засвідчує авторське експериментування, звертання до різних естетичних систем, застосування експресивних елементів, натуралістичних вкраплень, екзистенціальних тенденцій, імпресіоністичних візій, які виповнюють реалістичну поетику.
Творчість С.Хедаята 40-х років справила значний вплив на розвиток перської прози взагалі і на еволюцію жанру новели в перській літературі зокрема. В числі послідовників письменника, наприклад, Джалаль Аль Ахмад, який створив зразки прози високого художнього рівня.
У літературу Ірану ще в першому періоді творчості Садек Хедаят увів «сюрреалістичну тенденцію» [38, 192]. У 40-х роках з’явилася група новаторів «خروس ﺟﻨﮕﻰ» («Хорус-е джяньґі» «Войовничий півень»), що маніфестом задекларувала літературне оновлення. Учасники об’єднання проголосили себе сюрреалістами і продовжувачами справи Хедаята. Хоча група розпалась, а випуск часопису «Войовничий півень» було припинено, літературна дискусія знайшла продовження в протистоянні між прибічниками заангажованого та модерного мистецтва.
Надзвичайно продуктивно зреалізував себе в 40-ві років Бозорг Аляві. Його новелістика широко розкрила тогочасне іранське життя, засвідчила еволюцію ідіостилю. Сюжети з парадоксальними подіями, несподіваними ситуаціями виявляють звертання до реалістичної поетики із залученням натуралістичних образів, використання методики фактографізму, протоколювання буття; тексти сповнені експресіоністичних, імпресіоністичних візій, елементів екзистенціалізму, що надало їм високого ступеня психологізму.
Новелістика Ехсана Табарі це своєрідна проза боротьби; вона засвідчує гостру суспільно-політичну спрямованість, що реалізується в жанрах новели-нарису, новели-казки, новели-оповідання, які в реалістичному тлі тексту фіксують алегоричні образи, що базуються на фольклорі. Домінантна реалістична поетика в новелах Табарі містить елементи символізму, котрі спрямовані на пізнавальний та виховний ефект, що, на думку автора, має вести до змін у суспільному житті. Підтексти творів містять публіцистичну домінанту, квінтесенція публіцистичної ідеї закладається в назві. У стильовій палітрі Табарі константою постає реалістична деталь, об’єктивний факт.
Махмуда Етемад-заде (Бехазін) своєю новелістикою увів до перської прози новий для неї жанр ліричну новелу-мініатюру, що є власне ритмізованою прозою. Її лейтмотив філософське осмислення життя й філософське ставлення до життя. Новели-мініатюри Бехазіна містять елементи символізму, є моральними притчами. В цілому ліричні оповідання-мініатюри перських письменників 40-х років засвідчують продовження національної традиції у творенні філософських текстів повчального змісту.
Проаналізовані тексти дають підстави зробити висновок про те, що перська новелістика 20-х 40-х років ХХ ст. засвідчила активне експериментування й звертання до модерністської поетики, дала високі зразки самобутньої національної новелістики у багатьох жанрових різновидах оповідання, новели, новели-нарису, новели-казки, ліричної новели-мініатюри тощо. Характеристика перської новелістики цього часу в руслі суто реалістичної поетики, про що йшлося в радянському літературознавстві, була спричинена часом і не відбиває справжньої картини еволюції стилів у перській літературі. Перська новелістика періоду становлення (20-ті 30-ті років) та розквіту (40-ві років) органічно вписалася в світовий контекст модернізму, подавши в глибоко національних текстах елементи різних естетичних систем.

БІБЛІОГРАФІЯ

І. Художні тексти
І. 1. Оригінальні
1.
بزرﮒ علوى. ﭘﻨﺠﺎﻩ و ﺳﻪ نفر. ﺗﻬران: مؤﺳﺳﻪ انتشارات ﻧﮔﺎﻩ، ۱۳۸۱. ۳۲۸ ص.
2.
بزرﮒ علوى. ﭼﻤدان. ﺗﻬران: مؤﺳﺳﻪ انتشارات ﻧﮔﺎﻩ، ١٣٧٧. ١٧٣ ص.
3.
بزرﮒ علوى. ﮔﻴﻠﻪ مرد. ﺗﻬران: مؤﺳﺳﻪ انتشارات ﻧﮔﺎﻩ، ۱۳۷۷. ۲۰۴ ص.
4.
بزرﮒ علوى. ورق ﭘﺎرﻩﻫﺎى زندان. ﺗﻬران: انتشارات آذر، ١٣٧٨. ١۵٧ ص.
5.
صادق ﻫدايت. بوف كور. اﺻﻔﻬﺎﻥ: صادق ﻫدايت، ۱۳۸۳. ۱۱۲ ص.
6.
صادق ﻫدايت. ﺳﮓ و ﻟﮕرد/ با مقدﻣﻪ محمد ﺑﻬﺎرلو. ﺗﻬران: انتشارات قطرﻩ، ١٣٧٨. ١۶۶ ص.
7.
صادق ﻫدايت. ﺳﻪ قطرﻩ خون. ﺗﻬران: مؤﺳﺳﻪ انتشارات ﻧﮔﺎﻩ، ۱۳۸۳. ۱۶۰ ص.
8.
صادق ﻫدايت. مجموعه آثار: ﭘﻨﺞ جلد. جلد ﭼﻬﺎرم. بوف كور، سايه و روشن: به همراه نقد و
بررسى / به كوشش و اهتمام داود على بابايى. تهران: اميد فردا، ۱۳۸۲. ۲۳۹ ص.
9.
مجموﻋﻪ نوﺷﺘ­ﻪ ﻫﺎى ﭙراكندﻩ صادق ﻫدايت / با مقدﻣﻪ حسن قائميان. ﺗﻬران: نشر ثالث، ١٣٨١.
۶۵۰ ص.
10.
محمدعلى جمالزادﻩ. تلخ و شيرين / ﺑﻪ كوشش على دﻫباشى. ﺗﻬران: سخن، ١٣٧٩. ٣٠۶ ص.
11.
محمدعلى جمالزادﻩ. ﻗﺻﻪ ما ﺑﻪ سر رسيد / ﺑﻪ كوشش على دﻫباشى. ﺗﻬران: سخن، ١٣٧٩.
۴٢٢ ص.

12.
محمدعلى جمالزادﻩ. يكى بود و يكى نبود / ﺑﻪ كوﺷﺶ على دﻫباشى. ﺗﻬران: سخن، ١٣٧٩.
۲۴۶ ص.
13. http://www.sokhan.com/hedayat/Abji-khanom.pdf (перською мовою)
14. http://www.sokhan.com/hedayat/Zendeh_be_goor.pdf (перською мовою)

ІІ. 2. Перекладні

15. Аляви Б. Белая стена: Рассказы / Послесл. Д. Комиссарова и З. Османовой. М.: Изд. иностр. лит-ры, 1963. 216 с.
16. Бех-Азин М. Узоры на шелку / Предисл. Л. Пейсикова. М.: Изд. иностр. лит-ры, 1961. 327 с.
17. В ту ночь, когда шел снег: Новеллы современных иранских писателей / Сост. и авт. вступ. ст. А. Розенфельд. М.: Наука, 1964. 128 с.
18. Джамаль-заде М. Были и небылицы / Предисл. А. Болотниковой. М.: Гослитиздат, 1936. 125 с.
19. Джамаль-заде М. Всякая всячина: Сатир. и юморист. рассказы / Сост. и коммент. Дж. Дорри. М.: Худож. литература, 1967. 303.
20. Джамаль-заде М. Новели із збірки «Що було й чого не було» / Передм. М.Дьяконова. Х.: Рух, 1932. 116 с.
21. Джамаль-заде М., Хосроу Ш., Тонкабони Ф. Трое под одной крышей / Пер. с перс. и сост. Дж. Дорри. Предисл. Л Ленча. М.: Худож. литература, 1976. 304 с.
22. Джамаль-заде М. Чудеса в решете / Сост. и коммент. Дж. Дорри. М.: Худож. лит-ра, 1989. 397 с.
23. Забавные рассказы / Предисл. А. Шойтова; Под ред. Н. Лабковского. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1958. 240 с.
24. Канбу И. Книга о верных и неверных женах или Бехар-е данеш / Предисл. Ю. Борщевского. М.: Гл. ред. вост. лит., 1966. 400 с.
25. Персидские юмористические и сатирические рассказы / Предисл. Дж.Дорри. М.: Правда, 1988. 480 с.
26. Плод несчастья: Современная персидская новелла / Предисл. З. Османовой. М.: Гослитиздат, 1960. 287 с.
27. Плутовка из Багдада / Предисл. Ю. Борщевского. М.: Изд-во вост. лит-ры, 1963. 575 с.
28. Рассказы персидских писателей / Предисл. Е. Бертельса. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 244 с.
29. Сквозь пелену тумана: Рассказы / Предисл. В. Кляшториной. М.: Худож. лит-ра, 1974. 240 с.
30. Современная восточная новелла: Сб. переводов. М.: Главная редакция восточной литературы, изд-во «Наука», 1970. 239 с.
31. Тугой узел: Новеллы иранских писателей / Предисл. А. Розенфельд. М.: Наука, 1968. 118 с.
32. Хедаят С. Бродяга Аколь: Избранные произведения / Предисл. Д.Комиссарова и А. Розенфельд. М.: Гослитиздат, 1960. 392 с.
33. Хедаят С. Избранное / Предисл. Д. Комиссарова и А. Розенфельд. М.: Гослитиздат, 1957. 358 с.
34. Хедаят С. Избранное / Предисл. Д. Комиссарова и А. Розенфельд. М.: Худож. лит-ра, 1985. 256 с.
35. Хедаят С. Избранные произведения / Сост. и авт. предисл. Д. Комиссаров и А. Розенфельд. М.: Наука, 1968. 412 с.

ІІ. Наукові праці
ІІ. 2. Сходознавчі

36.
اسماعيل حاكمى. ادبيات معاصر ايران. تهران: اساطير، ۱۳۷۶. ۲۲۴ ص.
37.
بهرام مقدادى. هدايت و ﺳﭙﻬرى. تهران: انتشارات هاشمى، ۱۳۷۸. ۱۹۰ ص.
38.
حسن مير عابدينى. صد سال داستان نويسى ايران. ﺗﻬران: نشر ﭼﺸﻤﻪ، ١٣٧٧. ١٢٩٨ ص.
39.
عبدالعلى دست غيب. نقد آثار محمدعلى جمالزادﻩ. ﺗﻬران: انتشارات ﭼﺎﭘﺎر. ۲۰۰ ص.
40.
محمد جعفر ياحقى. ﭼون سبوى ﺗﺸﻨﻪ: تاريخ ادبيات معاصر فارسى. ﺗﻬران: انتشارات جامى،
١٣٧٧. ٣٨٣ ص.
41.