ШЕКСПІРІВСЬКИЙ ДИСКУРС В НІМЕЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПРЕРОМАНТИЗМУ ТА РОМАНТИЗМУ: ГЕНЕЗИС, МЕХАНІЗМИ СТРУКТУРУВАННЯ, ПРОВІДНІ КОНСТИТУЕНТИ : Шекспировский ДИСКУРС В НЕМЕЦКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ преромантизма И РОМАНТИЗМА: ГЕНЕЗИС, МЕХАНИЗМЫ структурирования, ВЕДУЩИЕ конституенты

Краткое описание

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ХИТРОВА-БРАНЦ Тетяна Валентинівна

УДК: 821.111 Ш (= 112.2) 1. 091

ШЕКСПІРІВСЬКИЙ ДИСКУРС В НІМЕЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПРЕРОМАНТИЗМУ ТА РОМАНТИЗМУ: ГЕНЕЗИС, МЕХАНІЗМИ СТРУКТУРУВАННЯ, ПРОВІДНІ КОНСТИТУЕНТИ

10.01.04 література зарубіжних країн

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
ТОРКУТ Наталія Миколаївна

Запоріжжя 2009

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Проблеми формування шекспірівського дискурсу в німецькому культурному ареалі .. 13
1.1 Теоретико-методологічні засади вивчення шекспірівського дискурсу 13
1.2 Соціокультурні та літературні передумови виникнення інтересу
німців до творчості Шекспіра .. 30
РОЗДІЛ 2. Репродуктивний рівень шекспірівського дискурсу другої
половини XVIII першої половини ХІХ століття .... 49
2.1 Німецькомовні переклади творів Шекспіра як один із засадничих
конституентів шекспірівського дискурсу .. 49
2.2 Репрезентація творів Шекспіра на німецькій сцені та магістральні
напрямки театральних пошуків .. 67
РОЗДІЛ 3. Актуалізація шекспірівської творчості в літературі
німецького преромантизму і романтизму як продуктивний
рівень дискурсу .. 89
3.1 Шекспіризація в художній творчості німецьких літераторів ...... 89
3.2 Міф про Шекспіра та концепт німецького гамлетизму як
конституенти дискурсу 122
РОЗДІЛ 4. Аналітичний рівень німецького шекспірівського дискурсу:
від літературно-критичних розмислів до інституалізації
наукових пошуків 139
4.1 Дискусії стосовно поетики та естетики Шекспірової драми
в Німеччині XVIII XIX століть . 139
4.2 Інституалізація шекспірознавчих пошуків у німецькому
культурному просторі .. 161
ВИСНОВКИ .. 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . 190

ВСТУП

Феномен Вільяма Шекспіра, що експлікується у багатовимірності та позачасовій актуальності його творчої спадщини, вже протягом чотирьох століть відчутно впливає на розвиток світової культури. Відомо, що за цей час про нього було написано стільки текстів, що нині їхній загальний обсяг уже в тисячі разів перевищує обсяг шекспірівського канону. До того ж кожні вісім хвилин у світі з’являється нова публікація про видатного британця.
Подібна популярність визначного англійця є підтвердженням славнозвісного висловлювання Бена Джонсона, сучасника Шекспіра, яке було надруковано у передмові до першого видання шекспірівських творів:
Triumph, my Britaine, thou hast one to showe,
To whom all Scenes of Europe homage owe.
He was not of an age, but for all time! [Цит. за 126, c.76].
Позачасова слава англійського генія усіх часів та народів” пояснюється не лише ідейно-естетичною глибиною його творчого доробку, а й спроможністю впливати на формування того чи іншого культурного канону. А як відомо, прагнення знайти опертя в Шекспірі при створенні власної національної літературної традиції було властиве літературам більшості європейських країн.
Важливим кроком на шляху розуміння ролі Шекспіра в європейському культурному контексті постає детальний розгляд специфіки рецепції В.Шекспіра в Німеччині XVIII першої половини ХІХ століття. Річ у тому, що звернення німців до п’єс великого англійця, в порівнянні з іншими континентальними країнами Європи, є найбільш раннім, активним і вельми продуктивним як у плані органічного засвоєння й розвитку шекспірівських концептів, так і в плані філософської та літературознавчої аналітики. Саме німецькі просвітники, зокрема Г.Лессінг, уперше поза межами Англії визначили загальнокультурне значення творчості В.Шекспіра, а завдяки представникам німецького преромантизму та романтизму англійський драматург був відкритий назавжди, що глобальним чином вплинуло на розвиток європейської духовності. На підвалинах заснованого німцями в ХІХ ст. Шекспірівського товариства, що започаткувало наукове вивчення творів англійського майстра слова, базується сучасне шекспірознавство не лише Німеччини, а й інших європейських країн. Думається, що вивчення інтелектуально-духовного та інституціонального досвіду освоєння Шекспіра культурою цієї країни спроможне стати важливим чинником інтенсифікації шекспірівського дискурсу в Україні.
Отже, вибір теми обумовлений, по-перше, сучасним станом вітчизняного шекспірознавства, у лоні якого виокремлюються такі магістральні напрямки досліджень, як вивчення поетики шекспірівського канону й особливостей його творчих пошуків, компаративний аналіз українських перекладів і оригіналів текстів видатного англійця та осмислення аналітичного досвіду й наукових здобутків світового шекспірознавства, у річищі цього напрямку і здійснюється дана дисертаційна робота. По-друге, дослідження німецької шекспіризації самостійного принципу-процесу, що у другій половині XVIII століття першій половині XIX століть сприяє створенню певних культурологічних лекал, які у свою чергу суттєво впливають на формування, становлення і розвиток ключових літературних тенденцій є вкрай важливим для розуміння іманентної сутності німецького преромантизму та романтизму.
Відомі радянські та українські літературознавці вже звертались до розгляду деяких аспектів інтерпретації творчості англійського драматурга німецькими діячами культури. Але варто підкреслити, що здебільшого увага була сконцентрована на ставленні до Шекспірової спадщини окремих ключових фігур лідерів духовного руху, таких як Г.Лессінг, Й.Гете, Ф.Шіллер, Е.Т.А.Гофман. Показовими у цьому плані є, приміром, літературознавчі праці Проблеми німецької літературної критики XVIII століття та Шекспір” В.Демченка [23], Своєрідність гетeвської рецепції творчості Шекспіра” В.Аветисяна [1], Шекспір і Шіллер” К.Протасової [57], Шекспір у творчості Е.Т.А.Гофмана” Д.Чавчанідзе [71], Фауст Й.В.Гете: Містерія. Міф. Утопія: До проблеми духовної сутності людини в німецькій літературі на рубежі XVIII XIX століття” Б.Шалагінова [74].
Окремо слід згадати ґрунтовну працю Б.Реїзова Шекспір у зарубіжних літературах” [58], у якій попри досить обмежений рамками статті обсяг, визначені основні топоси рецепції Шекспіра не лише в Німеччині, а й у багатьох інших європейських країнах.
Доволі цінним у історико-літературному та теоретико-літературному аспектах є досвід, накопичений німецькими шекспірознавцями, які здійснювали літературознавчі дослідження, націлені на розгляд окремих рівнів рецепції творчості англійського драматурга їхньою національною культурною традицією. Відзначимо найбільш відомі та впливові у західноєвропейській критиці праці. Так, проблемі теоретичного осмислення шекспірівського творчого доробку німцями присвячені розвідки Фрідріха Гундольфа Шекспір і німецький дух” [124], Петера Клауса Штайгера Історія шекспірівської рецепції в Європі” [207], Вольфганга Штельмахера Основні питання шекспірівської рецепції на початковому етапі Бурі й натиску” [208].
Своєрідність репродуктивного сприйняття Шекспіра німецьким реципієнтом, тобто особливості перекладацьких спроб та театральних постановок шекспірівських п’єс на німецькій сцені, розглядаються у таких дослідженнях, як ”Шекспір та його німецькі перекладачі” Зігфрида Корнінгера [151], Проблеми при перекладі шекспірівських п’єс” Рудольфа Штамма [206], Німецькі перекладачі Шекспіра у ХІХ столітті” Катрін Штрікер [210], Шекспір та німецький театр” Ернста Леопольда Шталя [204] та ін.
Аналізу впливу В.Шекспіра на художню практику німецьких письменників присвячені розвідки літературно-критичного характеру, зокрема Шекспірівська критика, рецепція в літературі Німеччини” Г.Еркена [106], Й.В.Гете та Шекспір” Р.Бетлінка [88], Німецькі класики й Шекспір” В.Гірнуса [117], Шіллерівська рецепція Шекспіра” Г.Хеннінга [129], Шекспір під тінню класики” Р.Грайнера [121] та ін.
Слід наголосити, що завдяки плідним історіографічним та архівним пошукам авторитетних сучасних німецьких шекспірознавців Г.Бліна та Р.Ф.Ледебур були укладені й опубліковані два двотомні фундаментальні дослідження відповідно: Шекспірівська рецепція. Дискусія про Шекспіра в Німеччині 1741-1827 рр.” [195; 196] та Німецька рецепція Шекспіра 1918-1945 рр.” [154]; Німецька рецепція Шекспіра з 1945 р.” [155]. Ці праці дають доволі повне уявлення про сприйняття постаті й творчого доробку англійського драматурга в Німеччині з 1740 року до наших часів, а також створюють плідний текстовий ґрунт для здійснення наукових розвідок історико-літературного та теоретико-літературного характеру.
Втім, ані у вітчизняному, ані у німецькомовному шекспірознавстві, на сьогодні все ще немає цілісного системного дослідження, у якому було б проаналізовано загальний інформаційний масив стосовно своєрідності рецепції творчості англійського драматурга в Німеччині XVIII XIX століть. Отже, генезис, етапи структурування та основні конституенти німецького шекспірівського дискурсу все ще потребують серйозної наукової уваги і ґрунтовного осмислення.
Розгляд традицій рецепції окремих визначних персоналій інонаціональною культурою є одним із перспективних напрямків у дослідницькому полі сучасної компаративістики, про що неодноразово писали такі вчені, як Д.Наливайко [45; 47; 48; 49], Вл.Луков [38], В.Орехов [54]. У контексті даної дисертаційної роботи використання певних дослідницьких стратегій літературної імагології видається цілком виправданим і багатообіцяючим у плані осягнення іманентної природи таких культурологічних феноменів, як міф про Шекспіра, шекспіризація та німецький гамлетизм.
Розгляд загальної парадигми рецепції Шекспіра німецькою культурою доцільно здійснювати в системно-діахронічному аспекті, що дозволить не тільки скласти цілісне уявлення про німецьку шекспіризацію як принцип-процес, наділений великими культуротворчими потенціями, але й більш чітко уявити собі, які саме ідейно-художні аспекти Шекспірових текстів були актуалізовані німцями і спричинили потужний інтелектуально-духовний резонанс у Західній Європі за часів преромантизму та романтизму.
Зауважимо, що останнім часом у наукових колах шекспірознавців набув поширення інтеграційно-синтезуючий” підхід, крізь призму якого розглядається і творчість Великого Барда, і специфіка її рецепції в різних національних культурах, у різні історико-літературні періоди. Акумулюючи найвищі досягнення сучасної наукової шекспіріани, цей підхід дозволяє по-новому поглянути на певні іманентні риси й властивості самої культури реципієнта, осмислити ключові конституенти окремих художніх парадигм (наприклад, концепт Шекспір геній для романтичної художньої свідомості в Німеччині, Англії, Франції, США) та їхню кореляцію з етноментальними стереотипами, літературними рухами, тенденціями, стилями тощо.
До речі, в сучасному літературознавстві спостерігається особливий інтерес до розгляду творчості того чи іншого автора з точки зору породжуваних ним дискурсивних практик, у світлі рецептивної естетики та теорії інтертекстуальності. У цьому контексті цікавими є літературознавчі дослідження сучасних філософів та теоретиків літератури, такі як Проблема змісту, матеріалу та форми у словесній художній творчості” М.Бахтіна [5], Археологія знання” [68], Порядок дискурса” [69], Що таке автор?” [70] М.Фуко, Смерть автора” Р.Барта [4], Історія літератури як провокація літературознавства” Г.Яусса [141], Акт читання. Теорія естетичного впливу” В.Ізера [138], Світ як книга” Г.Блюменберга [8].
Отже, думається, що застосування сучасних методологій (дискурсивного аналізу, окремих принципів текстології постструктуралізму та рецептивної естетики) для дослідження рецепції Шекспірової спадщини в Німеччині відкриває можливості нового прочитання вже відомих художніх та літературно-критичних текстів. Крім того, розгляд творів великого британця у зв’язку з їх можливістю породжувати нові тексти, утворюючи при цьому певні константи в культурних парадигмах інонаціональних культур, уможливлює доволі цікаві дослідницькі перспективи як шекспірознавчого, так і історико- та теоретико-літературного характеру. Все це визначає актуальність цього дослідження.
Оскільки будь-який дискурс є специфічним простором розвитку думки, то його можна розглядати в системі координат, яка має локально-регіональну та хронологічну осі.
Локально-регіональна вісь це культурний простір Німеччини країни, яка виявилася найактивнішим учасником загальноєвропейського процесу апологетичного відкриття Шекспіра (нагадаємо, що хоча Вольтер й ознайомився з творчістю англійського драматурга ще у 1720 рр., його пропагандистсько-популяризаторські ініціативи не мали такого відчутного й широкомасштабного резонансу як статті Й.Гете (1771) [17; 20] та трактат Й.Гердера (1773) [13]. Водночас, слід визнати, що саме Німеччині належить пріоритет активного використання шекспірівських драматургічних прийомів, образів, сюжетів, мотивів для розбудови їхніх театральних практик, для оновлення власної літературної традиції.
Хронологічною віссю даного дослідження є період ХVIII першої половини XIX ст., коли з’являється, поширюється і набуває потужності інтерес німецького загалу до шекспірівського тексту. Визначення хронологічних меж часовим відрізком преромантизму та романтизму обумовлене тим фактом, що саме в зазначений період формується фундамент існуючої і донині шекспірівської константи. Подібне глибоке проникнення творчого доробку геніального англійця в духовне життя Німеччини, яке викликало активне теоретичне, репродуктивне та продуктивне осмислення його п’єс, можна розглядати як основу для аналізу рецепції німецькими діячами культури творчості англійського поета у світлі теорії дискурсу.
Наукова новизна даної дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше у дослідницькому просторі вітчизняного літературознавства здійснюється комплексне і системне дослідження своєрідності сприйняття творчості В.Шекспіра німецьким реципієнтом у культурній парадигмі XVIII XIX ст., структурується цілісна візія шекспірівського дискурсу доби пре- романтизму та романтизму, аналізуються його репродуктивний, продуктивний та аналітичний рівні, виявляється сутність таких понять, як шекспіризація, німецький гамлетизм та німецький міф про Шекспіра.
Мета дисертації полягає у з’ясуванні соціокультурних та літературних передумов формування шекспірівської константи на теренах німецького культурного простору пре романтизму та романтизму, а також у виявленні механізмів структурування й провідних конституентів тогочасного шекспірівського дискурсу.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання завдань:
послуговуючись методологічним апаратом дискурсивного аналізу, рецептивної естетики, теорії інтертекстуальності та імагології, визначитися з поняттям шекспірівського дискурсу та сформувати теоретичні засади дослідження;
окреслити комплекс онтологічних і гносеологічних передумов, що сприяли зародженню інтересу німців до творчого доробку В.Шекспіра;
дослідити механізми структурування шекспірівського дискурсу Німеччини за часів преромантизму та романтизму і виявити його провідні конституенти;
проаналізувати своєрідність перекладів шекспірівських п’єс німецькими літераторами XVIII першої половини XIX ст.;
висвітлити особливості репрезентації драматургії великого англійця на німецькій сцені за часів Просвітництва, преромантизму і романтизму;
визначити специфіку актуалізації шекспірівських тем, мотивів і образів у німецькій літературі другої половини XVIII першої половини XIX ст. та їх вплив на розвиток національної літературної традиції;
з´ясувати природу шекспірівського міфу, що сформувався в Німеччині наприкінці XVIII початку XIX століть, та шляхи деміфологізації постаті й творчості В.Шекспіра;
виокремити проблемне коло питань рецепції творчої спадщини англійського драматурга, що стали об’єктами літературно-критичного та теоретичного осмислення в Німеччині;
розглянути діяльність Німецького шекспірівського товариства в рамках інституалізації інтересу до творчості англійського поета.
Для досягнення поставленої у дослідженні мети і розв’язання сформульованих завдань використано методи дискурсивного аналізу та рецептивної естетики, що дають можливість проаналізувати шекспірівський феномен у його системності та цілісності, метод історико-літературної реконструкції, який відкриває можливості формування цілісної візії рецепції англійського драматурга в Німеччині і дозволяє дослідити її у сукупності об’єктивних (історичних, політичних, соціальних причин) та суб’єктивних чинників (особливості етноментального світогляду німецького реципієнта, його сприймаючий потенціал). Крім того, у роботі використовуються окремі принципи текстології постструктуралізму, що наближають до розуміння текстуальних реактуалізацій Шекспірового слова в німецькому преромантизмі й романтизмі, а також елементи імагологічного підходу, який уможливлює детальніший розгляд існування інонаціонального шекспірівського образу в царині німецької культури.
Об’єктом цієї дисертації є рецепція творчості В.Шекспіра в культурній парадигмі Німеччини другої половини XVIII першої половини XIX століть. При цьому шекспірівський дискурс розглядається на трьох рівнях: репродуктивному (особливості перекладацьких установок і театральної репрезентації) та продуктивному (вплив шекспірівського канону на оригінальну творчість німецьких літераторів) та аналітичному (літературно-критичний дискурс).
Предметом безпосереднього аналізу постають висловлювання німецької інтелектуально-духовної еліти і літературно-критичні праці, що стосуються постаті й творчості Шекспіра, німецькомовні переклади і сценічні постановки його творів, а також, інспіровані ним художні тексти, які аналізуються із врахуванням особливостей як історичної, так і літературної ситуації, що склалася в Німеччині в досліджуваний період.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати і висновки, які сприяють створенню загальної візії щодо впливу шекспірівського творчого доробку на європейську ментальність, можуть бути використані при підготовці лекційного курсу Історія зарубіжної літератури”, у розробці спецкурсів з творчості Шекспіра та навчально-методичних посібників літературознавчого та культурологічного характеру.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на колоквіумі Англійського семінару (травень 2005 р.) під час стажування у м. Базель (Швейцарія) і були представлені у доповідях на 9 конференціях, у тому числі на двох Міжнародних наукових конференціях: ІІ Міжвузівська конференція молодих учених Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов та літератур” (Донецьк, лютий 2004 р.), наукова конференція студентів, аспірантів, молодих вчених „Переклад у XX столітті” (Харків, березень, 2005 р.), науково-методична конференція Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства” (Севастополь, вересень 2006 р.), Міжнародна наукова конференція Масова література від давнини до сучасності”, (Бердянськ, вересень 2006 р.), Міжнародна науково-практична конференція Дні науки - 2006” (Запоріжжя, жовтень 2006 р.) та щорічних науково-звітних конференціях Запорізького національного університету в 2004, 2005, 2006, 2007 роках.
Основні положення і висновки дисертації висвітлені у дев’яти публікаціях автора, шість із яких вміщені на сторінках фахових видань.
1. Специфіка інтерпретації трагедій В.Шекспіра німецькими просвітниками // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2005. С. 212-215.
2. Онтологічні та гносеологічні передумови виникнення шекспірознавчого дискурсу Німеччини XVIII століття // Держава та регіони. Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”, 2006. Випуск 2. С. 30-35.
3. Шекспірознавчий дискурс Німеччини: механізми інституалізації // Науково-методичний журнал Наукові праці” Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили комплексу Києво-Могилянська академія” Миколаїв, 2006. Випуск 46. С. 112-117.
4. Міфологізація та деміфологізація творчості В.Шекспіра в Німеччині кінця XVIII першої половини XIX ст. // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. Черкаси: ЧДТУ, 2007. С. 161-165.
5. Специфіка рецепції образу Гамлета в Німеччині XIX століття // Держава та регіони. Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”, 2007 р. Випуск 1. С. 20-23.

6. Специфіка репрезентації драматургії В.Шекспіра на німецькій сцені кінця XVIII початку ХІХ ст. // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2007. С. 194-198.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Одним із перших кроків на шляху розуміння своєрідності впливу Вільяма Шекспіра на європейську ментальність і розвиток світової культури постає детальний розгляд специфіки рецепції його творчості в Німеччині. Саме там до п’єс англійського драматурга звернулися раніше, ніж в інших континентальних країнах Європи, і процес рецепції його художніх здобутків виявився настільки продуктивним, що вплинув не тільки на національну літературну традицію, але й на світове шекспірознавство в цілому.
Наприкінці XVIII століття в німецькому культурному ареалі розпочинається формування такого соціокультурного феномену як шекспірівський дискурс. Його появі сприяли такі історичні фактори як феодальна роздрібленість країни і князівський абсолютизм, що зумовили уповільненість національно-культурного розвитку; слабкість позицій німецької літератури за часів раннього Просвітництва, яка спонукала до пошуків естетичних орієнтирів у інтелектуально-духовних традиціях інших країн, а також наявність власної інтелектуальної еліти, яка активно осмислювала шляхи вдосконалення національної культури. Важливу роль у процесі розгортання шекспірівського дискурсу відігравали також і гносеологічні чинники: співвіднесення німецького національного духу з англійським на підставах спільності германського культурного коріння; перевага, яку діячі німецького Просвітництва надавали англійському художньому смаку перед французьким; співвіднесення постаті Шекспіра з концептом позачасового генія”; визнання англійської сценічної традиції зображення характерів найбільш відповідною вимогам німецької дійсності.
Під шекспірівським дискурсом мається на увазі присутність Шекспіра в німецькому культурному просторі, яка спричинила цілу низку різноманітних інтерпретаційних стратегій і мисленнєвих практик, а також сприяла появі оригінальних інтелектуально-духовних продуктів, біля витоків яких стояло Шекспірове слово.
Основними формами оприявлення німецького шекспірівського дискурсу другої половини XVIII першої половини ХІХ ст., як було виявлено в процесі дослідження, є насамперед такі культурні практики, як театральні постановки і переклади Шекспірових творів, шекспірівська критика, а також найрізноманітніші прояви інтертекстуальності: зародження і канонізація шекспірівського міфу, концепт німецького гамлетизму, висока частотність шекспірівських алюзій і ремінісценцій у творах німецьких письменників, деміфологізація постаті англійського драматурга та започаткування власне наукового вивчення шекспірівського канону та ін.
Спираючись на аналітичний досвід таких сучасних методологій, як теорія дискурсу (М.Фуко) та текстологія постструктуралізму, зокрема теорія інтертекстуальності (Р.Барт, Ю.Крістева, Ж.Женетт та ін.), правомірно розглядати шекспірівський дискурс як різновид того, що M.Фуко називає літературним дискурсом, а самого Шекспіра як засновника дискурсивності”. Як інші засновники дискурсивності, приміром, Карл Маркс чи Зиґмунд Фройд, він є не лише автором своїх творів, але й створює дещо більше, а саме можливість народження інших художніх текстів, перекладацьких, театральних та наукових інтерпретацій, а також найрізноманітніших полемічно спрямованих продовжень.
Цілісний модус існування шекспірівської парадигми в Німеччині в єдності онтологічних і гносеологічних чинників зумовив глибоке укорінення великого англійця в німецькому культурному просторі. У процесі аналізу шекспірівського дискурсу було виокремлено три основні рівні його розгортання, відповідно до трьох основних видів рецепції Шекспіра в інокультурному контексті: репродуктивний, продуктивний та аналітичний, які в реальності культурного буття не були чимось автономним, а взаємодіяли, перехрещувалися та контактували між собою. Так, наприклад, поява перших перекладів Шекспірових п’єс Х.Віландом (репродуктивний рівень), уможливила німецькомовні театральні постановки Ф.Шредера (репродуктивний рівень), спричинила як критичне осмислення Шекспірових текстів Й.Гердером, Й.В.Гете, Х.Д.Граббе, братами Шлегелями, Л.Тіком (аналітичний рівень), так i появу нових перекладів А.Шлегеля (репродуктивний рівень) та відчутну шекспіризацію власних творів німецьких письменників, зокрема Й.В.Гете, Ф.Шіллера, Я.М.Ленца, Л.Тіка, Е.Т.А.Гофмана (продуктивний рівень).
Перше знайомство німців з творами Шекспіра лише передісторія шекспірівського дискурсу, яку не можна назвати першою стадією теоретичного та художнього освоєння спадщини великого англійця в Німеччині. У цей період шекспірівський текст настільки спрощувався, що досить часто від п’єс англійського драматурга залишалися тільки назви, імена головних персонажів та кістяк сюжетної канви. Втім, уже в ті часи молодь мала можливість ознайомитись з творчістю Шекспіра в університетах, а існуюча мережа друкарських органів та університетських бібліотек створювала реальні передумови для зародження інтересу до його постаті та літературної спадщини.
Передові уми тогочасної Німеччини (Й.Готшед, Г.Лессінг, Й.Гердер, Г.Герстенберг та ін.) переймалися проблемами, що виникли внаслідок уповільненості національно-культурного розвитку й обговорювали їх на сторінках періодичних видань та літературно-критичних праць. Вихід із ситуації вони бачили в тому, щоб інтенсифікувати розвиток власної літератури, навчаючись у більш прогресивних у цьому плані сусідів. У цьому контексті напрочуд вдалим об’єктом наслідування, своєрідною відправною точкою естетичних пошуків та ідеологічних розмислів просвітників стала творча спадщина Шекспіра.
У німецькому культурному просторі з середини XVIII століття відчутно змінилася спрямованість естетичних пошуків, відбувався поступовий відхід від апологетизації французького театру та посилення уваги до вивчення драматургічної техніки англійських митців, і Шекспіра зокрема. Представники національної духовної еліти відзначали, що німецький художній смак більше відповідає англійському смакові, аніж французькому, тож на цій підставі розробляли англійський шлях” розвитку національної німецької літератури.
Освоєння шекспірівської спадщини в Німеччині в цей період пов’язане, насамперед, зі складністю власної історико-літературної ситуації і постає як адекватний спосіб вирішення головних естетичних та ідеологічних завдань, що стояли перед національною культурною традицією. Загострена увага німецьких просвітників до проблем національної драматургії, а також до певної міри упереджене ставлення теоретиків мистецтва до естетики класицизму і французької класицистичної драми призвели до того, що творчість Шекспіра почала сприйматися як своєрідний взірець, на який має орієнтуватися нова німецька література. Активна популяризаторська діяльність таких видатних культурних діячів преромантизму, як Й.Шлегель, Ф.Ніколаї, Г.Лессінг, Й.Гердер та ін., призвела до того, що В.Шекспір був визнаний орієнтиром при відродженні національної театральної традиції. Поступово англійський драматург став не лише об’єктом пильної уваги діячів культури, а й предметом загального захоплення широких мас. Тексти Шекспіра породжували своєрідні віртуальні смисли” (термін Р.Яусса), які, у свою чергу, актуалізувалися німецькими просвітниками в контексті їхніх дискусій щодо меж класицизму та перспектив національного театру. Вони виконали надзвичайно важливу роль у формуванні нових перспективних тенденцій розвитку німецької драматургії.
Прагнення відродити національну літературну традицію за допомогою життєво важливої трансфузії з зовні (орієнтація на наслідування Шекспіра) було суголосним з апологетизацією Великого Барда як абсолютного втілення геніальності. Цей фактор найбільшою мірою розкриє свої культуротворчі потенції в культурі романтизму, для якого, як відомо, концепт митця як деміурга, спроможного подолати розрив між ідеалом і дійсністю, стане одним із провідних. Репродуктивний рівень шекспірівського дискурсу преромантизму і романтизму структурують два потужні магістральні річища перекладацьке та театральне.
Перші спроби перекладів шекспірівських п’єс німецькою мовою були здійснені К.Борком та Х.Віландом. Попри те, що ці перекладацькі версії були ще далекими від досконалості, вони виконали важливу популяризаторську роль і надихнули інших німецьких перекладачів на створення нових версій, більш відповідних суспільним вимогам і тогочасному рівню розвитку німецької мови. У перекладах К.Борка, який був аматором, чимало неточностей, однак йому вдалося відтворити декламаційні та риторичні елементи вірша англійського поета. Заслуга Х.Віланда-перекладача полягає в тому, що його натхненна праця не лише уможливила практичне знайомство широких прошарків населення з творчістю англійського генія, але й заклала той надійний емпіричний ґрунт, на якому стало можливим теоретичне вивчення творчої спадщини великого британця, започатковане Г.Лессінгом.
На якісно новий рівень підняв перекладацьку справу в Німеччині А.Шлегель, основними складовими перекладацької концепції якого були топос цілісності перекладацького продукту та пошук відповідної художньої форми. Він орієнтувався на створення перекладу, який викликав би у його сучасників таке враження, яке викликає в англійців рубежу XVIIIXIX ст. текст Шекспіра. Згідно з перекладацькими імперативами А.Шлегеля, вживання застарілої німецької мови має створювати піднесений емоційний настрій, формувати певний пафос, налаштовувати реципієнтів на умонастрої, суголосні емоційній атмосфері доби Відродження. Саме цим пояснюється використання у перекладах специфічних мовних засобів та стилістичних прийомів, зокрема, архаїзмів, анафор, алітерацій, реконструювання рими, контрастного змішування голосних, які б імітували шекспірівські, та завдяки яким текст перекладу створював би враження, подібне до створюваного Шекспіром.
Тож, характер перших німецькомовних текстів Шекспіра пояснюється саме специфікою тогочасних перекладацьких установок і характеризується орієнтацією на передачу ідейно-смислового аспекту при очевидній недооцінці аспекту суто естетичного. У цілому ж, перші спроби уможливили появу доволі вдалого перекладу шекспірівського канону, що був здійснений А.Шлегелем Л.Тіком (1797-1810) і не втратив своєї привабливості навіть у наші часи. Німецькомовні переклади Шекспіра сприяли театральним постановкам його п’єс, появі численних шекспірівських алюзій і ремінісценцій на сторінках творів німецьких літераторів, активізації подальшого теоретичного вивчення спадщини англійського драматурга.
Не менш потужною і плідною була і друга складова репродуктивного рівня шекспірівського дискурсу театральна. Театральні вистави Шекспірових трагедій і комедій протягом XVIII століття, які мали великий успіх у глядачів, слугували основним джерелом суспільних уявлень про Великого Барда і його твори. Своєю популярністю серед широких мас Німеччини на порубіжжі XVIII XIX століть англійський драматург завдячує театрові не менше, ніж талановитим перекладачам. Аналіз театральних практик (самих вистав, їхніх рецензій, режисерських експериментів та ін.) як одного із джерел, і водночас одного із виявів дискурсивності, дає підстави стверджувати, що вистави Шекспіра на німецькій сцені спричинили певний критичний резонанс і запускали процес продукування нових ідейно-смислових концептів, пов’язаних з іменем і творчою спадщиною великого англійця.
Театральні постановки Шекспіра виконували в Німеччині за часів преромантизму і романтизму декілька важливих культурологічних задач. Серед них і прискорення темпів розвитку національної драматургічної традиції, і збагачення та оновлення цієї традиції завдяки зверненню до художнього досвіду англійської ренесансної драми, і широке розповсюдження та поглиблення знань про творчість великого англійця.
У процесі сценічного втілення Шекспірового слова, коли горизонт очікування твору вступав у конструктивний діалог з горизонтом очікування театрального діяча (режисера, актора, трупи), якраз і відбувалося оприявлення прихованих смислів, що були суголосні умонастроям певного соціуму на певному етапі його розвитку. Як було продемонстровано на сторінках цієї дисертації, постановки шекспірівських творів на німецькій сцені кінця XVIII ст., здійснені Ф.Шредером, Й.Шрейфогелем, К.Імерманом, характеризувалися свідомою адаптацією текстів великого англійця до смаків німецької публіки, до вимог тогочасної естетики, до світоглядних орієнтацій епохи Просвітництва, а згодом доби романтизму.
Отже, і перші переклади шекспірівських п’єс, які вийшли з-під пера К.Борка, Х.Віланда, Й.Ешенбурга, А.Шлегеля, Л.Тіка, і успішне функціонування літературно-критичних журналів, на сторінках яких обговорювалися певні питання щодо шекспірівської творчості, і наявність творів англійського драматурга в університетських бібліотеках, і театральні постановки його п’єс на німецькій сцені усе це сприяло інтенсивній популяризації творчості англійського поета в Німеччині XVIII століття.
Шекспірівський текст, оприявлений у перекладах та на сцені, збуджував поетичну уяву, провокував до наслідування, що, у свою чергу, сприяло інтенсифікації розвитку національної літературної традиції, збагачувало й оновлювало її.
В художній творчості німецьких літераторів подібне практичне освоєння творчої спадщини Великого Барда, тобто шекспіризація (термін російського літературознавця Вл.Лукова), відображалося в наслідуванні окремих структурно-композиційних елементів шекспірівських п’єс, у епічності та мальовничості зображення, у запозиченні деяких мотивів, тем та образів; а інколи навіть у зображенні Шекспіра в якості літературного персонажа.
Найбільш яскравим прикладом наслідування шекспірівської драматичної форми правомірно вважати Геца фон Берліхінгена” (1773) Й.Гете. При цьому йдеться не про пряму цитацію чи алюзивність, а про імпліцитний вияв інтертекстуальності: чимало епізодів репрезентовано Й.Гете цілком у дусі Великого Барда у шекспірівських фарбах, зі справжньою напругою пристрастей, з епічною масштабністю, властивою історичним хронікам.
Наслідування Шекспіра у структурній площині, зокрема його драматичної техніки, спостерігається і в п’єсі Л.Тіка Кіт в чоботях” (1797), у якій німецький романтик досить оригінально використовує шекспірівський прийом сцена в сцені”.
Шекспіризація була одним із засадничих принципів художнього методу Я.Ленца-драматурга. Вплив Шекспіра простежується в поетиці його п’єс Домашній вчитель” (1774), Солдати” (1776), Новий Меноза” (1774). На рівні структури цей вплив чітко проступає у характері кореляції сюжетних колізій, помітному зростанні ролі хронотопу в розгортанні сюжету, а також у відмові Я.Ленца від класицистичного принципу трьох єдностей та зростанні питомої ваги та функцій внутрішніх монологів. Шекспіризація позначилася і на стильовій палітрі творів Я.Ленца: це і зростання ролі мовної характеристики у формуванні образу персонажу, і поєднання трагічного й комічного модусів, і поодинокі алюзії, що відсилають до Шекспірових текстів.
Присутність Шекспіра прослідковується також у проблемно-тематичній площині романів Й.Гете Літа науки Вільгельма Майстера” (1795), Е.Т.А.Гофмана Життєйська філософія кота Мура” (1821) та драм Ф.Шіллера Розбійники” (1779/80) і Г.Клейста Сімейство Шроффенштейн” (1802). Певна подібність зазначених авторів і Шекспіра простежується на рівні системи образів (Гамлет Вільгельм Майстер, Гамлет Крейслер, Річард ІІІ Франц Моор, Ромео і Джульєтта Оттокар і Агнеса). При цьому Й.Гете ототожнює свого героя з шекспірівським, для Е.А.Гофмана Шекспір виявляється таким собі партнером, з яким романтикові вкрай цікаво вести філософський і творчий діалог. Г.Клейст пропонує власну версію розвитку сюжету про Ромео та Джульєтту.
Слід також згадати численні твори, в яких Великий Бард сам виступає літературним персонажем. Показовими у цьому плані є п’єси К.Лебруна Шекспірівська гра у віршах” (1818), Ф.Курлендера Шекспір коханець” (1818), драматична феєрія Літня ніч” (1789) і новела Життя поета” (1826) Л.Тіка, драма Шекспір на батьківщині. Друзі” К.Голтея (1840) та роман К.Шультеса Solus cum Sola! Роки навчання Вільяма” (1891). У цих творах автори пропонують свої версії чи то стосовно характеру великого британця (ревнивий коханець), чи то стосовно фактів реального життя англійського драматурга (темні роки”), прагнучи наблизитися до розуміння певних моментів шекспірівської біографії.
Німецькі письменники періоду преромантизму та романтизму продукували доповнення творчих ідей Шекспіра у нових формах, що найбільш рельєфно проявилося у площині проблемно-тематичній, ейдологічній, структурній та стильовій. Ці форми, функціонуючи за власними законами, співпричетні до загального феномену німецької рецепції Шекспіра, і встановлюють зв'язок між вічно живою класикою, новим текстом і безмежним текстом світової культури.
Подібне апологетичне ставлення до Шекспірової спадщини знайшло своє вираження у виникненні німецького міфу про Шекспіра. В цьому міфі злились воєдино ідеалізація постаті та звеличення творчості Великого Барда, завдяки його геніальності та близькості романтичному духові, ототожненню німецької нації з шекспірівськими образами. Провідними діячами культури, зокрема літераторами (Й.Гете, Ф.Фрейлігартом) і філософами (Г.Гегелем, Ф.Ніцше, А.Шопенгауером) підкреслювалася тотожність німецького характеру з гамлетівським, який характеризується надмірною рефлексивністю, роз’єднанням думки та волі. До того ж образ Гамлета сприймався абсолютно самостійним та водночас поставав дзеркальним відображенням сучасного німця.
В умовах роздрібненості Німеччини створений міф про Шекспіра, з властивими англійському народному поету якостями, сприяв розпізнанню певних особливостей національного характеру, тобто власній етнокультурній самоідентифікації німців.
Втім, уже у двадцяті роки XIX століття в шекспірівському дискурсі поступово викристалізовується і протилежна тенденція щодо надмірної апологетики Шекспіра: в літературо-критичних працях Й.Гете, Х.Д.Граббе піддається критиці романтичний міф про нього.
Зауважимо, що спробою десакралізації маркується новий етап у дискусії про Шекспіра, у зв’язку з цим змінюються завдання та функції шекспірівської критики: від загальних літературно-критичних розмислів до наукового дослідження творчості видатного англійця та інституалізації наукових пошуків.
Розгляд генезису теоретичного осмислення творчого доробку англійського драматурга на теренах німецького культурного простору дає підстави виокремлювати декілька фаз розгортання шекспірознавчої аналітики. Спочатку Г.Лессінг, а згодом і такі відомі діячі німецької культури, як філософ Й.Гердер, письменники Й.Гете та Ф.Шіллер, приділяли велику увагу виявленню принципів організації шекспірівських трагедій, вказуючи при цьому недотримання англійським драматургом класичного правила єдності часу і місця. Німецькі просвітники й преромантики приділяли велику увагу розвиткові трагедійного жанру, вважаючи що саме трагедія повинна сприяти пробудженню національної самосвідомості німців, і зверталися до Шекспіра як до генія, якому вдалося з надзвичайною силою узагальнити й виразити не тільки природну сутність, але й динаміку почуттів, пристрастей, думок і вчинків людей свого часу.
Специфіка інтерпретації трагедій Шекспіра німецькими просвітниками полягає в тому, що, аналізуючи шекспірівську драматургію, вони порівнювали його п’єси зі спадщиною античних поетів, вказували на оригінальність ідей англійського драматурга, визнаючи його творчість взірцем для наслідування в процесі створення власних трагедій.
Згодом романтики, які спирались на попередні дослідження просвітників, а ще більшою мірою на штюрмерські трактування шекспірівських творів, додали нових імпульсів в дискусію щодо драматургії великого британця. Так, активно обговорювалися питання щодо поєднання трагічного та комічного (брати Шлегелі, Л.Тік), використання фантастичного та чудесного (Л.Тік), специфіки побудови шекспірівської драми (Г.Гетнер, О.Людвіг, Г.Фрайтаг).
Як наслідок активного критичного та творчого осмислення Шекспірової спадщини в середині XIX століття виникає потреба інституалізації вже напрацьованого, оскількі актуальність шекспірівської творчості на цей час підтверджувалася вже майже столітньою продуктивною історією рецепції великого англійця в Німеччині.
Акумулюючи низку попередніх розмірковувань німецької духовної еліти про Шекспіра як ментора людства, В.Ехельгаузер шанувальник таланту англійського драматурга розробив план створення шекспірівського товариства, який реалізувався у 1864 р. Нагальною потребою було проголошено пожвавлення інтересу до творчого доробоку англійського драматурга в сучасному культурному контексті Німеччини. До того ж, німецьке шекспірівське товариство прагнуло встановити тісний зв’язок між науковим вивченням тексту і сценічною практикою, що знайшло своє відображення на сторінках щорічного шекспірівського збірника. Очікувалось також, що системне і глибоке вивчення творчості англійського майстра слова та її популяризація серед усіх соціальних прошарків німецького суспільства класів сприятиме підйому патріотичних настроїв та консолідації німців у вільну і єдину націю.
У Німеччині у зв’язку з інституалізацією шекспірівської константи виникла нова хвиля інтересу до творчості великого англійця: його твори почали активно перевидаватися, п’єси не сходили зі сцени, з’являлися нові бібліографічні та довідкові видання, була створена шекспірівська бібліотека, яка у майбутньому мала стати одним з найбільших спеціалізованих зібрань на континенті.
Діяльність Німецького шекспірівського товариства, яка протягом 60-80 років ХІХ століття вивела рецепцію творчості англійського драматурга на німецькому ґрунті на новий інтелектуальний рівень, суттєво вплинула на характер національного шекспірівського дискурсу. На зміну тим умонастроям, які домінували в часи Просвітництва, преромантизму й романтизму (ознайомлення співвітчизників з Шекспіровою спадщиною, апологетика англійського генія і прагнення збагатити й оновити власну літературну традицію його здобутками), приходять дещо відмінні імперативи. Насамперед, це потяг до аналітичного осмислення як Шекспірового доробку, так і літературно-критичних розмислів щодо нього, це прагнення проникнути в глибини творчих задумів англійського драматурга і розкрити смислові нюанси його текстів, це бажання підняти своїх співвітчизників до рівня глибокого розуміння геніальних шекспірівських шедеврів.
Таким чином, взаємодія елементів продуктивного, репродуктивного та аналітичного рівнів рецепції творчості великого англійця сприяла стійкому укоріненню Шекспіра в німецькій культурі, що не лише допомогло вирішити теоретичні питання щодо розвитку власної національної драми, але й водночас уможливило більш глибоке розуміння Шекспірового доробку, зростання впливу його творчості на загальнокультурний світовий контекст.

Список використаних джерел

1. Аветисян В.С. Своеобразие гетевской рецепции творчества Шекспира / Аветисян В.С. // Научные доклады высшей школы. Серия филологические науки. М., 1986. № 2. С. 35-41.
2. Аникст А.А. Теория драмы на Западе в первой половине ХІХ века: эпоха романтизма / Аникст А.А. М.: Наука, 1980. 343с. (История учений о драме).
3. Аникст А.А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга / Аникст А.А. М.: Наука, 1967. 455с. (История учений о драме).
4. Барт Р. Смерть автора: [пер. с француз. С.Зенкин] / Барт Р. // Избранные работы. Семиотика. Поэтика / [cост., общ. ред. Г.Косикова] М.: Прогресс, 1989. С. 384-392.
5. Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве / Бахтин М.М. // Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. С. 26-90.
6. Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт философского анализа / Бахтин М.М. // Литературно-критические статьи. М.: Худож.лит., 1986. С. 473-501.
7. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии / Берковский Н. Л.: Худож. лит., 1973. 567с.
8. Блюменберг Г. Світ як книга: [пер. з нім. В.Єрмоленко] / Блюменберг Г. К.: Лібра, 2005. 544с.
9. Вебер П. Литература эпохи Просвещения: [пер. с нем. А.Гугнин и Т.Холодова] / Вебер П. // История немецкой литературы в 3-х т. / [общ. ред. А.Дмитриева]. М.: Радуга, 1985. Т. 1. С. 211-329.
10. Веселовский А.Н. Избранные работы / Веселовский А.Н. М.: Издательство ЭКСМО Пресс; СПб.: Terra Fantastica, 2001. 864с.
11. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: в 4-х т.: [пер. с нем. Б.Столпнер] / [под ред. М.Лифшица]. / Гегель Г.В.Ф. Т.1 М.: Искусство, 1968. 312с.
12. Гердер И.Г. О сходстве средневековой английской и немецкой поэзии и о прочем, отсюда следующем / Гердер И.Г. // Избранные сочинения. М.: Худож. лит., 1959. С. 60-70.
13. Гердер И. О Шекспире / Гердер И.Г. // Избранные сочинения. М.: Худож. лит., 1959. С. 3-37.
14. Гете И.В. Веймарский придворный театр: [пер. с нем. Н. Ман] / Гете И.В // Собрание починений: в 10 т. / [под общ. ред. А.А. Аникста, Н.Вильмонта]. М.: Худож. лит., 1980. Т.10. С. 278-285.
15. Гете Й.В. Гец фон Берліхінген із залізною рукою: [трагедія], [пер. з нім. Є.Попович] / Гете Й.В. // Твори. К.: Дніпро, 1982. С. 23-123. (Вершини світового письменства Т.41), (першотвір).
16. Гете И.В. Заметки драматурга” Л.Тика: [пер. с нем. Н. Ман] / Гете И.В. // Собрание починений: в 10 т. / [под общ. ред. А.А. Аникста, Н.Вильмонта]. М.: Худож. лит., 1980. Т.10. С. 372-375.
17. Гёте И.В. Ко дню Шекспира: [пер. с нем. Н. Ман] / Гёте И.В. // Собрание сочинений в 10 т. / [под общ. ред. А.А. Аникста, Н.Вильмонта]. М.: Худ. литература, 1980. Т.10. С. 261-265.
18. Гете Й.В. Літа науки Вільгельма Майстера: [роман], [пер. з нім. С.Сакидон] / Гете Й.В. К.: Дніпро, 1970. 519c. (Вершини світового письменства Т.8), (першотвір).
19. Гёте И.В. Поэзия и правда: [пер. с нем. Н. Ман] / Гёте И.В. // Собрание сочинений: в 10 т. / [под общ. ред. А.А. Аникста, Н.Вильмонта]. М.: Худож. лит., 1976 Т.3. 718с.
20. Гёте И.В. Шекспир, и несть ему конца!: [пер. с нем. Н. Ман] / Гёте И.В. // Собрание сочинений в 10 т. / [под общ. ред. А.А. Аникста, Н.Вильмонта]. М.: Худ. литература, 1980. Т.10. С. 306-318.
21. Гофман Е.Т.А. Життєва філософія кота Мура: [роман], [пер. з нім. Є.Попович] / Гофман Е.Т.А. К.: Дніпро, 1983. 372с. (Зарубіжна сатира і гумор, № 18), (першотвір).
22. Гундорова Т. Проявлення Слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація / Гундорова Т. Львів: Літопис, 1997. 300с.
23. Демченко В.Д. Проблемы немецкой литературной критики XVIII века и Шекспир (1730-1770): учебное пособие / Демченко В.Д. Днепропетровск: ДГУ, 1984. 88с.
24. Демченко В.Д. Шекспир в истолковании позднего Гете / Демченко В.Д. // Шекспир в критике зрелого немецкого Просвещения: Методические указания к спецкурсу. Днепропетровск: ДГУ, 1984. С. 10-49.
25. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы: [пер. со словац. И.Богданова] / Дюришин Д. М.: Прогресс, 1979. 319с.
26. Еко У. Роль читача. Дослід з семіотики текстів: [пер. з англ. М. Гірняк] / Еко У. Львів: Літопис, 2004. 384с.
27. Жирмунский В.М. Сравнительное литературоведение Восток и Запад. Избранные труды / Жирмунский В.М. Л.: Наука, 1979. 494с.
28. Зусман В. ”Свое и Чужое” как концепты культуры и литературы / Зусман В. // Диалог и концепт в литературе. Новгород: ДЕКОМ, 2001. С. 50-69.
29. Зусман В. Тик и Шекспир / Зусман В. // Диалог и концепт в литературе. Новгород: ДЕКОМ, 2001. С. 69-96.
30. Кагарлицкий Ю. Театр эпохи Просвещения / Кагарлицкий Ю. // История зарубежного театра под ред. Г.Бояджиева, Л.Образцовой: в 3 частях. М.: Просвещение, 1971. Ч.1. С. 263-357.
31. Карельский А.В. Драма немецкого романтизма / Карельский А.В. М.: Медиум, 1992. 336с.
32. Ковалів Ю.І. Інтертекстуальність / Ковалів Ю.І. // Літературознавча енциклопедія. К.: Видавничий центр Академія, 2007. Т.1. С. 431-432.
33. Колер И. Шекспир с точки зрения права: [пер. с нем.] / Колер И. М.: Волтерс Клувер, 2006. 160с.
34. Коломієць Л.В. Перекладацький проект І.Костецького і формалістична школа поетичного перекладу / Коломієць Л.В. // Концептуально-методологічні засади сучасного поетичного перекладу. Київський національний університет: ВПЦ Київський університет, 2004. 356-442с.
35. Коптілов В. Першотвір і переклад / Коптілов В. К.: Дніпро, 1972. 215с.
36. Лановик М. Проблеми художнього перекладу як предмет літературознавчої рефлексії / Лановик М. // Автореферат дисертації на здобуття наук. ступеня доктора філол.наук. за спец. 10.01.06. Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Київ, 2006. 39с.
37. Лессинг Г.Э. Гамбургская драматургия: [пер. с нем.] / Лессинг Г.Э. М.: Academia, 1936. 346с.
38. Луков Вл. Предромантизм / Луков Вл. М.: Наука, 2006. 683с.
39. Лучук О. Тенденції розвитку української Шекспіріани / Лучук О. // Діалогічна природа літератури. Перекладознавчі та літературознавчі нариси. Львів: вид-во українського католицького університету, 2004. С. 54-59.
40. Ми