“АНТИМЕМУАРИ” А. МАЛЬРО : СПЕЦИФІКА ЖАНРУ ТА НАРАЦІЇ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

ЛУК’ЯНЕНКО Яна Василівна

УДК 821.133.194.09

АНТИМЕМУАРИ” А. МАЛЬРО : СПЕЦИФІКА ЖАНРУ ТА НАРАЦІЇ

10.01.04 література зарубіжних країн

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
член-кореспондент НАН України
НАЛИВАЙКО Дмитро Сергійович

Київ 2009

Зміст

ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1 Місце „Антимемуарів” у творчості Андре Мальро.. 11
1.1. Підходи до творчості Андре Мальро у російському та українському літературознавстві. 14
1.2. „Ні правда, ні брехня, але пережите...”: інтерпретація творчості Мальро крізь призму категорії „пережитого”. 20
1.3 Співвідношення історичного та фікційного у творчості Мальро. 27
РОЗДІЛ 2 Жанрова своєрідність „Антимемуарів”. 35
2.1. Шлях Мальро до „Антимемуарів”: ідея мемуарів у контексті роздумів та творчих пошуків Мальро. 35
2.2. Жанр роману у колі роздумів Мальро: „Антимемуари” як відмова від роману. 39
2.3. „Антимемуари” у співвіднесенні з жанром „его-роману”. 48
2.4. Тема „фарфелю” і „антидолі” в „Антимемуарах”. 58
РОЗДІЛ 3 Художня структура „Антимемуарів”. 62
3.1. Композиція „Антимемуарів”. Дві редакції: від роману романів до книжки діалогів. 62
3.1.1. Рубрикація. Інтертекстуальність/автотекстуальність в „Антимемуарах”. 63
3.1.2. Від роману романів до книжки діалогів. 74
3.2. Наративні характеристики, властиві фікційному дискурсу, у тексті „Антимемуарів”. 93
3.2.1. Фікційні персонажі в „Антимемуарах”. 95
3.2.2. Фікціоналізація дійсних історичних осіб. 104
3.2.3. Внутрішня фокалізація в „Антимемуарах”. 116
РОЗДІЛ 4 ДІАЛОГІЗМ ЯК ОСНОВНИЙ ВНУТРІШНІЙ ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПРИНЦИП „АНТИМЕМУАРІВ”. 128
4.1. Авторське „я” в „Антимемуарах”. 128
4.1.1. Індивідуальний досвід як плацдарм для запитування про смисл всесвіту. 128
4.1.2. Редукція особистості як прояв неантропо-центричного світосприйняття. 137
4.2. Транскультурна точка зору автора як передумова діалогу між культурами в „Антимемуарах”. 142
4.2.1. Транскультурна та трансісторична точка зору автора в „Антимемуарах”. 142
4.2.2. Принцип діалогізму та діалог між культурами в „Антимемуарах”. 151
Висновки.. 154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 160

ВСТУП

Андре Мальро (19011976) є однією з найвшанованіших постатей в історії французької літератури. Достатньо сказати, що він один із лише трьох письменників (слідом за Віктором Гюго та Емілем Золя) удостоївся честі бути похованим у Паризькому Пантеоні, куди його прах було перенесено в листопаді 1996 р. У 1971 р. було організовано міжнародне „Товариство Мальро”. Водночас не можна сказати, що Мальро перейшов у розряд „одягненого в бронзу” класика, відносно якого все зрозуміло. Не припиняється потік присвячених письменникові публікацій і досліджень, причому досліджень гострих, полемічних, які інколи кидають виклик усталеному в середовищі літературної громадськості образу. Пропонуються нові й нові підходи до його творчості.
Репутація А. Мальро як одного з найвизначніших французьких письменників сформувалася ще у 30-х роках минулого століття, коли він отримав 1933 року Гонкурівську премію за свій роман „Доля людська”. У 1937 році з’являється останній завершений ним роман „Надія”. (Під час Другої світової війни Мальро працював над романом „Ліщини Альтенбурга”, що не був закінчений і від якого лишися тільки уривки.) Отже, минуло нібито достатньо часу для того, щоб з’ясувати основні питання, дати визначення характеру творчості Мальро, особливо, якщо враховувати кількість дослідників, що продовжують до неї звертатися.
Проте, на думку одного з авторитетних дослідників останнього часу Абделазіза Бенніса, який до того ж виступив як укладач бібліографічного довідника публікацій, присвячених Мальро, що з’явилися у 19902002 рр. (тож думку цього дослідника можна вважати певною мірою підсумковою), тексти Мальро уникають традиційних жанрових та естетичних визначень. Літературознавець наполягає на тому, що Мальро винайшов „принципово нову форму письма, яка не відповідає естетичним законам його епохи”, зруйнував „традиційні рамки оповіді та детериторіалізував роман [101]”. Інакше кажучи, за логікою дослідника досі не вироблено термінологічний апарат, який би запропонував точне чи принаймні задовільне визначення жанрової, художньої, естетичної природи текстів Мальро. До того ж Бенніс веде мову саме про романічний доробок письменника, тобто намагається проблематизувати сприйняття творів, що принаймні досі не викликали питань стосовно їх жанрового визначення.
Проте ще більшу проблему становить твір Мальро, який уникає будь-якого жанрового визначення і кваліфікує себе лише негативно великий цикл „Дзеркало лімбів”, котрий був повністю і в остаточному вигляді опублікований лише після смерті автора. Його перша частина „Антимемуари” вперше була надрукована у 1967 році як самостійний твір, а пізніше у дещо переробленому вигляді була включена до циклу і певною мірою послужила жанровим визначенням циклу в цілому. Таким чином, це підсумковий твір письменника, і слід сказати, що суперечки навколо нього не вщухають. Мальро, подібно до Джойса, хоча й ніколи не висловлював подібних амбіцій, саме цим своїм підсумковим твором завдав клопоту літературознавцям уже принаймні на чотири десятиліття. Невирішеною лишається ціла низка проблем, починаючи від жанрової природи „Антимемуарів”. Мальро вільно обходиться з історичною реальністю у творі, який, хоча б негативно, позиціонує себе як такий, що належить до царини мемуаристики. В одних дослідників це викликає роздратування, за що Мальро заслужив титул „міфомана”, інші сперечаються щодо співвідношення документальності й вигаданості, в якій мірі „Антимемуари” можна віднести до фікційної прози та з інших питань.
Таким чином, актуальність дисертації зумовлена невирішеністю низки проблем жанрової та художньої природи підсумкового твору А. Мальро. Питання про його художню оригінальність лишається значною мірою відкритим. Крім того, у вітчизняному літературознавстві відсутні систематичні дослідження, присвячені як творчості цього автора ( принаймні її огляду), так і окремим його творам. Слід зауважити, що довгий час неупередженому вивченню творчості Мальро перешкоджали ідеологічні настанови. За ним був закріплений ярлик „попутника”. Натомість у французькому і західноєвропейському літературознавстві Мальро розглядається уже впродовж майже половини століття як класик і одна з найпомітніших постатей французької літератури ХХ ст. Тож перед вітчизняним літературознавством стоїть завдання скоригувати застарілі ідеологічно деформовані оцінки, привернути увагу до творчості письменника. Не можна оминути увагою той факт, що, на жаль, більшість творів Мальро, включаючи найвідоміші „Антимемуари”, „Доля людська” та ін. не перекладені українською мовою. Тож романи одного з найвизначніших французьких письменників ХХ століття, а також його твір „Антимемуари”, що, на нашу думку, є одним із найоригінальніших творів західноєвропейської літератури другої половини ХХ століття, лишаються за межами поля зору як вітчизняного читача, так і вітчизняного літературознавства.
Мета і завдання дослідження. Таким чином, об’єктом нашого дослідження є I том циклу „Дзеркало лімбів” („Антимемуари”), найрепрезентативніший і найсуперечливіший твір А. Мальро. Предметом дослідження є жанрова природа і специфіка нарації в (анти)мемуарній прозі А. Мальро. Головною метою дослідження є розкриття своєрідності поетики твору та її ідейного спрямування. Ми обмежуємося в нашому дослідженні I томом „Дзеркала лімбів” з наступних міркувань. Цикл в остаточному вигляді складається з двох частин „Антимемуари” та „Мотузка і миші”. Проте, як ми вже зазначали, у першому виданні 1967 року „Антимемуари” виступали як окремий твір. Більше того, тексти, що пізніше склали другий том циклу „Мотузка і миші”, спочатку також були надруковані окремими книжками „Дуби, які зрубують” (1971), „Лазар” (1972), „Голова з обсидіану” (1974), „Нетривала гостина” (1975) і лише після смерті автора вийшли об’єднаним виданням. Таким чином, „Антимемуари” є цілком самостійним за задумом і за своєю художньою структурою твором. При цьому саме в „Антимемуарах” Мальро створив певний тип прози, форму, яку пізніше вже використовував як готову. Зокрема, кожна з наступних книжок, що пізніше склали другий том циклу, являє собою діалоги з окремим співрозмовником. Натомість в „Антимемуарах” діалоги з різними особами, дійсними й вигаданими, поєднані і навіть переплетені між собою ідейно, а інколи й композиційно. Тож у подальших книжках домінує аналітичний підхід, і акцент дещо зміщується з діалогічності взагалі, або діалогу як такого, на конкретного співбесідника, тоді як в „Антимемуарах” ми маємо синтетичний вияв діалогічного принципу поетики Мальро. Отже, саме в „Антимемуарах” поетикальні якості, властиві циклу загалом, виявлені найповніше і найрельєфніше. (Варто також додати, що багато дослідників, намагаючись визначити художні властивості цієї прози Мальро, саме звужують предмет розмови до „Антимемуарів”, тобто таке обмеження є поширеною практикою.)
Якщо зазвичай відповідь на питання щодо жанрової природи цього тексту шукають у площині перетину мемуаристики, автобіографії та роману, тобто прози документальної та фікційної, ми вважаємо доцільним дослідити співвідношення фікційного та нефікційного, спираючись на досягнення наратології. Завдання розрізнення фікційності та нефікційності тексту, якщо така проблема виникає, може бути вирішене або за допомогою порівняння змісту тексту та позатекстової реальністі, або, якщо це неможливо, за допомогою аналізу тексту. Сучасна наратологія є вдалим інструментом для проведення такого аналізу. Якщо головна відмінність між нефікційними та фікційними текстами, або фактуальним та фікційним наративними дискурсами, обумовлена тим, що останній породжений уявою, то наратологія, займаючись, як зауважив один із її найвизначніших представників Ж. Женетт [32, с. 385], переважно фікційним наративним дискурсом, розробила детальний термінологічний апарат для опису принципів і нюансів втілення світу уявного в тексті. Центральне місце у I томі „Дзеркало лімбів” (і у циклі загалом) відведено діалогам, які веде автор зі своїми співбесідниками. Враховуючи те, що співрозмовники автора є, з одного боку, дійсними загальновідомими історичними особами (Шарль де Голль, Джавахарлал Неру, Мао Цзедун), так і нікому не відомими людьми, йомвірно, вигаданими персонажами, наратологічний підхід дає можливість встановити як фікційний статус останніх, так і смисл такого змішування реальності з вигадкою.
Таким чином, для досягнення головної мети необхідно розв’язати такі завдання:
- розкрити центральне місце „Антимемуарів” у творчому доробку А. Мальро;
- розглянути питання жанрової природи „Антимемуарів” через співвіднесення її з такими жанрами, як мемуари, роман, автобіографія та „его-роман”;
- порівняти дві редакції „Антимемуарів” (1967 року та 1972 року) та розкрити еволюцію задуму автора, а через це і його сутність;
- проаналізувати за допомогою наратологічного термінологічного апарату характер наративного дискурсу в „Антимемуарах” та фікційність/нефікційність дійових осіб, співбесідників автора;
- розглянути особливості інстанції оповідача та авторської позиції в „Антимемуарах”;
- розкрити смисл діалогічної складової та принципу діалогізму в організації твору.
Методологія дослідження. Оскільки предметом роботи є наративний дискурс в „Антимемуарах”, то за методологічну основу дисертації обрано сучасну наратологію, представлену в працях таких науковців, як Ж. Женетт, Ж.-Ф. Ліотар, П. Рікер, Цв. Тодоров, В. Тюпа, В. Шкловський, В. Шмід. Водночас проблематика й характер дослідження потребують звернення до структурно-семіотичних методів (Р. Барт, Ю. Лотман, Б. Успенський), рецептивної естетики (Р. Барт, М. Бахтін, Ж. Старобінські), феноменології (М. Бахтін, Г. Шпет), імагології (Ж. Делез, Д. Наливайко), інтертекстуальності (Ю. Крістева, І. Ільїн).
Дослідження жанрової своєрідності "Антимемуарів" ґрунтується на теоретичних розробках представників французької "автобіографічної" школи (Ф. Лежен, Ж. Гюсдорф, Д. Занон, Ж. Пенефф), дослідників мемуарно-біографічного жанру (М. Бахтін, Л. Гінзбург) та жанру роману (М. Бахтін, Т. Денисова, Д. Затонський , О. Фрейденберг).
Наукова новизна пропонованого дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняному літературознавстві досліджується (анти)мемуарна проза А. Мальро з точки зору теорії оповіді. Оригінальними є висновки щодо поетики та художньої структури твору, оскільки вперше здійснюється спроба проаналізувати питання щодо співвідношення фікційного та нефікційного в „Антимемуарах”, що є постійним предметом дискусій серед літературознавців, з точку зору організації нарації в тексті та за допомогою термінологічного апарату сучасної наратології і на основі цього розкрити смисл та сутність діалогізму як основного принципу поетики „Антимемуарів”. Крім того, у з’ясуванні жанрової природи „Антимемуарів” вперше проаналізовано їх співвідношення з жанром „его-роману”.
Практичне значення роботи. Результати роботи можуть бути використані в університетських курсах сучасної зарубіжної і, зокрема, французької літератури, а також як матеріал для теоретико-літературних досліджень, присвячених розвитку жанру роману, мемуарів, „его-роману”.
Апробація результатів дисертації. Апробація результатів дисертації здійснена під час її обговорення на засіданні відділу компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Результати дослідження були представлені на ХІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. С. Бураго (Київ, 2003), ХІІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. С. Бураго (Київ, 2004), Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2007).
Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:
1. Тимощук Я. Значення оповідної категорії „Я” в літературі французького екзистенціалізму / Тимощук Я. В. // Мова і культура. Науковий щорічний журнал. Вип. 6. Т. ІV. Ч. 2. Художня література в контексті культури. К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго. 2003. С. 182186 (0,25 др.арк.)
2. Тимощук Я. Жанрова своєрідність „Антимемуарів” Андре Мальро / Тимощук Я. В. // Мова і культура. Науковий щорічний журнал. Вип. 7. Т. ІV. Ч. 2. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго. 2004. С. 319322. (0,25 др.арк.)
3. Лук’яненко Я. (Тимощук) „Антимемуари” versus „автофікшн” (Роздуми про „Антимемуари” Андре Мальро на тлі певних сучасних літературних тенденцій) / Лук’яненко (Тимощук ) Яна // Слово і Час. 2008. №1. С. 6267. (0,5 др.арк.).
4. Тимощук Я. Жанр роману у колі роздумів Мальро: „Антимемуари” як відмова від роману / Яна Тимощук // Літературознавчі обрії. Праці молодих вчених. Випуск 13. К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 2008. С. 146151. (0,6 др.арк.).
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у відділі компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в руслі планової теми „Зарубіжні літератури на межі ХХ-ХХІ століть: нові постаті, естетичні концепції, хдожні форми” (Державний реєстраційний номер 0106U002114).
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 254 позиції. Загальний обсяг дисертації становить 176 сторінок, із них 157основного тексту.

Список литературы

Висновки

Якщо чи не найголовнішим питанням, що привертає увагу дослідників творчості Андре Мальро лишається співвідношення історичного та фікційного, документального матеріалу та вигадки в його творах, то цілком закономірно те, що „Антимемуари” залишаються найбільш дражливим твором у його творчому доробку, причому не тільки для літературознавців академічного спрямування, але й для дослідників своєрідно викривального спрямування, зорієнтованих на широку аудиторію. І за назвою, і за хронологічним порядком текстів (маючи на увазі твори, які належать до романного жанру) „Антимемуари” є твором підсумковим. Сама назва фіксує цю двозначність і, з одного боку, змушує читача відносити текст до царини мемуарної прози, а з іншого водночас рішуче їй себе протиставляє. Ця двозначність від самого початку літературознавчої рецепції цього твору відбилася у спробах дослідників запропонувати синтетичні поняття для його осмислення, наприклад, „пережите”, „ліризм”. Багато літературознавців говорять про „Антимемуарів” як про роман, але у більшості випадків ставлять це слово в лапки або вживають його з більшими чи меншими застереженнями чи надають йому розпливчастого значення за допомогою контексту. Вживаються такі (навмисно неточні) визначення і словосполучення, як „своєрідний роман”, „вигаданий роман, або вигадка пам’яті” (Е. Роза да Сільва), „дзеркало лімба роману” (Ж.-М. Мольпуа), „диявольськи переплутані історичні факти з продуктами романічної поезії” (Ж. Лакутюр), „своєрідний "роман у романі", "роман" "я" письменника в контексті Історії, в "романі" реальної дійсності” (Л. Андрєєв), текст, що знаходиться „на межі між романом та автобіографією” (А. Шнабель) і таке ін. Тож загальноприйнятою можна вважати точку зору, яка розглядає твір на перехресті декількох жанрових традицій: мемуарної і автобіографічної прози та жанру роману, тобто документальних жанрових ліній, з одного боку, і фікційної прози, з іншого.
Крім того, як показало вивчення історії задуму „Антимемуарів” і обставин їх написання, вони виявилися поєднанням двох намірів і на самому життєвому і творчому шляху автора. З одного боку, від самого його початку жанр мемуарів привертав пильну увагу Мальро і в загально-теоретичному, і в творчо-практичному плані, а з іншого цей ніби мемуарний твір був написаний саме після довгої паузи у романічній творчості письменника, коли від нього чекали саме роману. Серед синтетичних визначень, що наявні у розпорядженні літературознавця, таких як „белетризовані мемуари” чи „романізована автобіографія”, природно спливає відносно свіжий термін, що з’явився як визначення нового жанру у другій половині ХХ століття, „его-роман”, або „автофікшн”. Можна навіть стверджувати, спираючись на наведені нами факти, що саме як его-роман сприймають „Антимемуари” деякі дослідники і певне коло читачів. Справді, в „Антимемуарах” можна констатувати наявність багатьох формальних ознак цього жанру. Проте, як ми показали, у співставленні з визначенням та деякими прикладами „Антимемуари” повністю протилежні змістовому навантаженню цієї порівняно молодої жанрової форми. За самим визначенням его-роман є егоцентричним жанром, тоді як, згідно з нашим аналізом, в „Антимемуарах” Мальро ставить перед собою масштабне завдання і намагається подолати не тільки егоцентричний характер мемуарної літератури сповідального типу, але й антропоцентричний характер європейської літератури взагалі. Якщо сутність автофікшн полягає у вигадуванні себе, то „я” оповідача у творі Мальро виступає не сюжетним, архітектонічним, зрештою, ціннісним, а лише оптичним центром світу твору у якості свідка буття, свідка долі.
Отже, головна проблема, на якій ми зосередилися в нашому дослідженні, це проблема визначення, наскільки це можливо, міри у співвідношенні історичного, документального та фікційного начал у підсумковому творі Мальро. Для цього ми дослідили художню структуру „Антимемуарів”. Особливість цього тексту полягає в тому, що він має дві редакції. Уже після першої самостійної публікації у 1967 р., Мальро включив „Антимемуари” до мемуарного циклу „Дзеркало лімбів”, і при другій публікації у 1972 р. твір зазнав певної переробки. І хоча основний масив тексту зберігся, до нього було внесено, можна сказати, принципові доповнення і зроблено так само принципові зміни, які на наш погляд значно не просто уточнили, але й змінили концепцію твору. Детально, наскільки це дозволяв обсяг дисертації проаналізувавші найважливіші зі змін і доповнень, ми дійшли висновку, що спочатку Мальро задумував „Антимемуари” як певний підсумок своєї романічної творчості, про що свідчить передусім рубрикація, де позначення рубрик відсилають до таких романів Мальро, як „Ліщини Альтенбурга”, „Спокушення Заходу”, „Королівська дорога” та „Доля людська”, а зміст розділів є своєрідним продовженням змісту цих творів, інколи свідченням щодо історичних подій, які описані в романах, інколи переосмисленням теми і таке ін. Отже, у першій редакції 1972 р. „Антимемуари” можна схарактеризувати з жанрового погляду як роман романів, в якому головним структурним принципом є створення авторського інтертексту, тобто тексту, який добудовує та підсумовує більшість романічних творів письменника, їхні ідейні, тематичні та сюжетні лінії.
Проте твір у цілому не охоплювався цим структурним принципом. Ймовірно, ця обставина, а також те, що „Антимемуари” увійшли до циклу „Дзеркало лімбів”, утворивши його першу частину, спонукала Мальро до створення другої редакції тексту. Було видалено рубрикаційні позначення, що посилалися на романи, зроблено суттєві скорочення і додано два принципових великих діалоги, що серйозно змінило концепцію твору. Тож якщо раніше „Антимемуари” мали сприйматися у співвідношенні з романічною творчістю Мальро, то тепер зміст самого твору унезалежнюється від інтертекстуальних зв’язків і виходить на передній план, зміст, який складається в першу чергу з діалогів, тим більше, що друга частина циклу „Дзеркало лімбів”, „Мотузка і миші” являє собою ніщо інше, як діалоги, що їх веде Мальро з різними співрозмовниками. Отже, в остаточній редакції „Антимемуарів” у центрі уваги опиняються не діалог текста з іншими текстами, написаними в минулому, а діалоги автора зі своїми персонажами та діалоги його пам’яті з універсумом культури людства. З роману романів „Антимемуари” перетворилися на роман діалогів, або романізовані діалоги.
Однак головним методом нашого дослідження і, відповідно, розв’язання зазначеної вище проблеми співвідношення історичного та фікційного в „Антимемуарах” є аналіз тексту з наратологічної точки зору, тобто з точки зору їх наративної організації, маючи на увазі наратив як оповідь, оскільки композиційно тут відсутня будь-яка наскрізна послідовність подій, яка б складалася у певну конфігурацію. Композиційна побудова твору не підкоряється ані хронології, ані якомусь іншому експліцитному логічному принципу. Більше того, „Антимемуари” є не однорідним, а натомість багатоскладовим твором, який включає в себе кілька текстів немемуарної природи, що належать суб’єктам, відмінним від оповідача основного тексту, тобто суб’єкта спогадів, зокрема, наприклад, уривок з незавершеного роману Мальро „Ліщини Альтенбурга” у першому розділі чи кіносценарій „ Королівство зла”, переказаний усно одним із співбесідників автора бароном Клаппіком, який до того ж збігається за своїм ім’ям з персонажем іншого роману Мальро „Доля людська”.
Натомість підходячи до тексту твору під кутом зору організації оповіді, ми виявили, що між текстами, які задекларовано як фікційні, та основною оповіддю немає значної різниці. Понятійний інструментарій, розроблений наратологією, дозволяє майже з однозначністю виявити, що в оповіді „Антимемуарів” наявні чітко виражені характеристики, властиві фікційному тексту. Інакше кажучи, оповідач (причому оскільки йдеться про автобіографічний текст, автор, оповідач та головний герой є тотожніми, і розрізнення між ними втрачає свій сенс) з погляду нарації поводить себе як романіст, тобто використовує прийоми оповідача роману. Можна говорити про фікціоналізацію тексту „Антимемуарів” в цілому. Вона проявляється в наступних моментах: (1) в наявності фікційних персонажів, (2) фікціоналізації історичних осіб, що виступають у творі співбесідниками автора та (3) внутрішній фокалізації оповіді.
Ми знаходимо в „Антимемуарах” три фікційних персонажі. Про фіктивність одного з них, барона Клаппіка, хоча й неоднозначно, повідомляється, тоді як фікційність двох інших, Мері та Бонзи, є неоголошеною, а такою, що встановлюється завдяки аналізу, а для читача відчувається інтуїтивно. По-перше, ці персонажі не є історичними особами і позбавлені будь-якої мемуарної цінності, а, по-друге, з точки зору наративної побудови їхніх образів вони є літературними конструкціями, тобто являють собою сукупність ракусів суб’єктивного сприйняття автора, або ж є образами, створеними літературними романними засобами. Інакше кажучи, наративно автор обходиться із цими персонажами не як з незалежними людьми, а як з персонажами, що належать його уяві, незалежно від того, чи відповідає якийсь досвід цим сценам у біографії самого Андре Мальро.
Проте такий самий характер, хоча й дещо меншою мірою, властивий наративній побудові образів дійсних історичних осіб де Голля, Джавхарлала Неру та Мао Цзедуна. Щодо цих автор також використовує, хоча й значно меншою мірою, наративні конструкції, доречні щодо фікційних персонажів. Проте знову ж таки зміст розповіді далекий від орієнтації на мемуарні цінності. Вони і це ж можна сказати про двох останніх фікційних персонажів цікавлять автора передусім саме як співбесідники, як носії певної самостійної смислової позиції. Крім того, як показує аналіз, виконаний Ж. Лакутюром та К. Піє, текст бесід Мальро з історичними особами, зокрема, з де Голлем та Мао, є не стільки, принаймні не тільки фіксацію діалогів, що справді мали місце в минулому, але й значною мірою конструкцією їх смислової позиції, що спирається на їх письмові тексти. Таким чином, про цих персонажів можна говорити як про квазіфікційних персонажів.
Врешті-решт, однією з домінуючих форм оповіді в „Антимемуарах” є внутрішній монолог, тобто можна говорити про сталу внутрішню фокалізацію, де фокусом нарації виступає свідомість автора-оповідача-персонажа. Вона є потенційно наскрізною у творі, і внутрішній монолог виступає як основна, рамочна форма оповіді. Можна сказати, що завдяки цьому предметом оповіді є ціле як сукупність зовнішнього і внутрішнього вимірів, що загалом є привілеєм фікційного дискурсу. Ще одна функція внутрішнього монологу в тексті полягає в тому, що він підкреслює сам факт, або навіть акт роботи пам’яті, надає йому першочергової цінності, а саме онтологічного значення. Не буде перебільшенням сказати, що „Антимемуари” є масштабним образом авторської пам’яті, при цьому образом, який можливо побудувати лише фікційними засобами.
Користуючись термінологією, запропонованою Ж. Женеттом, можна стверджувати, що Мальро, самою назвою і темою долучивши свій твір до групи текстів, позбавлених конститутивних літературних характеристик, водночас наділяє його тематичними і формальними характеристиками, властивими саме конститутивно літературним творам, оскільки вирішує завдання, яке виходить за межі компетенції мемуарного жанру. І хоча Мальро використовує форму особистого досвіду, тобто оповіді від першої особи, особисто від себе як історичної особи, він вдається при цьому до редукції власної особистості як до редукції мемуарних цінностей, що тематично виводить „Антимемуари” за межі мемуаристики та використовує власне „я” як плацдарм для запиту про смисл всесвіту. Для цього він створює текст, що не апелює до загальної дійсності, тобто повсякденного зовнішнього світу, в якому живуть читачі, а створює власну реальність, яку можна було б назвати художньою (за відсутності іншого визначення), але точніше говорити про певний сплав вигадки і фактів, де розрізнення між вигаданою реальністю та позатекстовою дійсністю є несуттєвим.
Отже, з наратологічної точки зору „Антимемуари” належать до фікційного дискурсу і являють собою роман-діалог, або поліфонічний роман, оскільки не тільки діалоги становлять його основний зміст, але й принцип діалогізму є найважливішим організаційним принципом твору. Мета Мальро досягти транскультурної та трансісторичної точки зору, тобто вийти на рівні діалогу, який веде людство як сукупність різних культур і цивілізацій, або яким, власне, є сучасне людство як мультикультурна єдність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография. К вопросу о месте классика жанра в истории жанра / С. С. Аверинцев. М. : Наука, 1973. 278с.
2. Авто-био-графия. К вопросу о методе. Тетради по аналитической антропологии № 1. / [ред. В.А. Подорога]. М. : Логос, 2001. 438 с.
3. Автоинтерпретация : [cб. статей / науч.ред. А. Б. Муратова, Л. А. Иезуитова]. СПб. : Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1998. 207с.
4. Алхімія слова живого. Французький роман 19452000 : [навч. посібник / упорядкув. В. І. Фесенко]. К. : Промінь, 2005. 384 с.
5. Андреев Л. Г. У роковой черты, или Зеркало лимба / Л. Г. Андреев // Мальро А. Зеркало лимба: Сборник. М. : Прогресс, 1989. С. 523
6. Бадью А. Можно ли мыслить политику. Краткий трактат по метаполитике / Ален Бадью. М. : Логос, 2005. 240 с.
7. Барахов В. С. Искусство литературного портрета: Горький о В. И. Ленине, Л. Н. Толстом, А. П. Чехове / В. С. Барахов. М. : Наука, 1976. 184 с.
8. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов / Ролан Барт // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв. Трактаты, статьи, эссе / [ред. Г. К. Косиков]. М. : Изд-во МГУ, 1987. С. 387422.
9. Бахтин М. М. Автор и герой : (К философским основам гуманитарных наук) / Михаил Бахтин. Спб. : Азбука, 2000. 336 с.
10. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского / Михаил Бахтин. М. : Советская Россия, 1979. 320 с.
11. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / Михаил Бахтин. М. : Худож. лит., 1990. 543 с.
12. Бахтин М. М. Тетралогия / Михаил Бахтин. М. : Лабиринт, 1998. 608 с.
13. Бахтин М. М. эпос и роман / Михаил Бахтин. Спб. : Азбука, 2000. 304 с.
14. Бегбедер Ф. Романтический эгоист / Фредерик Бегбедер. М. : Иностранка, 2006. 464 с.
15. Биографии и контрбиографии. С Жаком Нефом, профессором университета Париж-VIII (Франция) и университета Джонса Хопкинса (США), беседует Сергей Зенкин // Иностранная литература. 2000. №4. С. 2629
16. Бломквист Е. Б. Теория стиля А. Мальро/ Бломквист Е. Б. //Вестник МГУ. Серия философии. 1971. № 1. С. 4854
17. Бломквист Е . Б . Эстетика спиритуализма Андре Мальро / Бломквист Е. Б. // Современная буржуазная эстетика. М., 1978. С. 193221
18. Быстров В. Свидетель истинный и правдивый... // Мальро А. Антимемуары / [автор предисл. В. Ю. Быстров]. СПб. : Владимир Даль, 2005. С. 610631
19. Великовский С. В. В поисках утраченного смысла: очерки литературы трагического гуманизма во Франции / С. В. Великовский. М. : Худож. лит., 1979. 295 с.
20. Великовский С. В. На перекрестках Истории. По страницам книг французского писателя Андре Мальро/ С. Великовский //Вопросы литературы. 1973. № 3. С. 79111
21. Гаспаров М. Л. Метр и смысл. Об одном из механизмов культурной памяти / [Российский гос. гуманитарный ун-т; Институт высших гуманитарных исследований] / Михаил Гаспаров. М., 1999. 297с.
22. Гинзбург Л. Я. О документальной литературе и принципах построения характера / Л. Я. Гинзбург // Вопросы литературы. 1970. №7. С. 6291.
23. Гинзбург Л. Я. О психологической прозе. / [подготов. Текста С. В. Путилов]. М. : Intrada, 1999. 411с.
24. Гинзбург Л. Я. О структуре литературного персонажа / Л. Я. Гинзбург // Искусство слова. Сб. ст. к 80-летию Д. Д. Благого. М.: Наука, 1973. С. 376388
25. Гисина Е. В. Последняя книга А. Мальро „Бренный человек и литература” / Е. В. Гисина // Вопросы филологии. СПб. 2000. Вып.6. С. 3749
26. Гисина Е. В. Творчество А. Мальро в 20 30 гг. : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.01.05 / Е. В. Гисина. СПб, 1999. 20 с.
27. Греймас А.-Ж. Структурная семантика. Поиск метода / Альгидрас-Ж. Греймас / [пер. Л. Зимина]. М. : Академ. проект, 2004. — 367 с.
28. Гурина Т. Л. Авторская позиция в романе Андре Мальро „Удел человеческий” / Т. Л. Гурина //Формы раскрытия авторского сознания. Воронеж, 1986. С. 82 91
29. ДубинБ. В. Биография, репутация, анкета. (О формах интеграции опыта в письменной культуре) / Б. В. Дубин // Лица. Биографический альманах. Вып.6. М. СПб., 1995. С. 7-31.
30. Давыдов Ю. Н. Поминки по экзистенциализму / Ю. Н. Давыдов // Вопросы литературы. 1980. № 4. С. 190230
31. Жанровое разнообразие современной прозы Запада / [авт. тексту Д. В. Затонский, Т. Н. Денисова, Ю. П. Уваров, В. И. Оленева]. К. : Наукова думка, 1989. 298 с.
32. Женетт Ж. Вымысел и слог // Фигуры: в 2-х томах / Жерар Женетт; [пер. с франц. Е. Васильевой, Е. Гальцовой, Е. Гречаной, И. Иткина, С. Зенкина]. М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. Т. 2. С. 342-451.
33. Женетт Ж. Повествовательный дискурс // Фигуры: в 2-х томах / Жерар Женетт; [пер. с франц. Е. Васильевой, Е. Гальцовой, Е. Гречаной, И. Иткина, С. Зенкина]. М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. Т. 2. С. 60-280
34. Западное литературоведение ХХ века. Энциклопедия / [гл. науч. ред. Е. А. Цурганова]. М. : Intrada, 2004. 560 с.
35. Затонский Д. В. Модернизм и постмодернизм : Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств / Д. В. Затонский. Харьков : Фолио, М. : Изд-во АСТ, 2000. 256 с.
36. Затонский Д. В. Художественные ориентиры XX века / Д. В. Затонский. М. : Советский писатель, 1988. 413 с.
37. Зверев А. Исповедь при свете софитов / А. Зверев // Иностранная литература. 2001. №3. С. 266272.
38. Зоніна Л. Мемуари й антимемуари: Про книгу спогадів французького письменника Андре Мальро „Антимемуари” //Всесвіт, 1973. № 4, С. 137146
39. Зонина Л. Память-мифотворец: О творчестве А. Мальро 1901 1976 / Л. А. Зонина // Иностранная литература. 1981. № 10. С. 193200
40. Зонина Л. Тропами времени. Заметки об исканиях французских романистов (19601970-е годы) / Л. А. Зонина. М. : Худож. лит. 1984. 467 с.
41. Ильин И. П. Постмодернизм. Словар терминов / Илья Ильин. М. : Intrada, 2001. 384 с.
42. Ильин И. П. Стилистика интертекстуальности: теоретические аспекты // Проблемы современной стилистики. Сборник научно-аналитических трудов. М., 1989. С. 186207
43. Классическая йога („Йога-сутры” Патанджали и „Ньяса-бхашья”) / [пер. с санскр., коммент. Е. П. Островской, В. И. Рудого]. М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1992. 260 с.
44. Коган-Бернштейн Ф. А. Мишель Монтень и его „Опыты”// Монтень М. Опыты : в 3-х т. / [пер. А. С. Бобовича, вступ. ст. Ф. А. Коган-Бернштейн]. М. : Терра, 1991. Т. 1. С.425485
45. Кристева Ю. Самі собі чужі / Юлія Кристева; [пер. з франц. З Борисюк]. К. : Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2004. 264с.
46. Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики / Юлия Кристева; [пер. с фр. Г. К. Косикова, cост. и отв. ред. Г. К. Косиков]. М. : РОССПЭН, 2004. 656 с.
47. Круглый стол „Мемуары на сломе эпох” // Вопросы литературы. 2000. № 1. С. 343
48. Кушкин Е. П. Андре Мальро: „Искушение Запада”: К творческой биографии французского писателя / Е. П. Кушкин // Вестник Ленингр. ун-та. Сер. 2, История, языкознание, литературоведение. 1986. Вып. 2. С. 3238
49. Кушкин Е. П. Андре Мальро: Проблемы изучения творчества писателя / Е. П. Кушкин // Вестн. Ленингр. ун-та. 1985. № 9. История, языкознание, литература, вып. 2. С. 5259
50. Левінас Е. Між нами : Дослідження. Думки про Іншого / Еммануель Левінас. К. : Дух і літера, 1999. 294 с.
51. Лежен Ф. В защиту автобиографии. Эссе разных лет / Филипп Лежен // Иностранная литература. 2000. №4. С. 108122
52. Лежен Ф. Я в некотором смысле создатель религиозной секты / Филипп Лежен // Иностранная литература. 2001. № 4. С. 257264.
53. Лотман Ю.М. Литературная биография в историко-культурном контексте. (К типологическому соотношению текста и личности автора) // Избранные статьи: В 3-х т. / Ю. М. Лотман. Таллинн, 1992. Т. 1. С. 365376
54. Лотман Ю. М. Об искусстве: Структура художественного текста. Семиотика кино и проблемы киноэстетики. Статьи. Заметки. Выступления (1962-1993) / [сост. Р. Г. Григорьев, М. Ю. Лотман]. СПб. : Искусство, 1998. 704с.
55. Машинский С. О мемуарно-автобиографическом жанре / С. О. Машинский // Вопросы литературы. 1960. №6. С.129145
56. Мальро А. Антимемуары / Андре Мальро; [пер. с франц. В. Ю. Быстрова]. СПб. : Владимир Даль, 2005. 632 с.
57. Мальро А. Бренный человек и литература / Андре Мальро / [фрагм. кн. : пер. с фр.]. // Иностранная литература. 1981. № 10. С. 190193
58. Мальро А. Бренный человек и литература/ Андре Мальро / [фрагм. кн. : пер. с фр.]. // Вопросы литературы. 1979. № 1. С. 201238
59. Мальро А. Голоса безмолвия // Писатели Франции о литературе. Сборник статей. М. : Прогресс, 1978. 294 с.
60. Мальро А. Зеркало лимба: Сборник / Андре Мальро/ [пер. с франц., сост. Л. Г. Андреев]. М. : Прогресс, 1989. 520 с.
61. Мальро А. Королівська дорога / Андре Мальро; [пер. з франц. Л.Колодинськоi, О.Чернiя]. Х. : Фоліо, 2005. 256с.
62. Мальро А. Надія: Роман / Андре Мальро / [пер. з франц. Г. М. Філіпчук]. К. : Молодь, 1986. 351с.
63. Михеев М. Ю. Фактографическая проза или пред-текст: дневники, записные книжки, „обыденная” литература / М. Ю. Михеев // Человек. 2004. № 23. Режим доступу : http://vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/MEN/PROZA.HTM
64. Молчанов Н. Слово об Андре Мальро : Памяти французского писателя / Н. Н. Молчанов // Литературная газета. 1976, 8 дек. С. 1518
65. Мунье Э. Надежда отчаявшихся / Эмманюэль Мунье [пер. с франц. И. С. Вдовиной]. М. : Искусство, 1995. 237 с.
66. Наливайко Д. С. Літературознавча імагологія : предмет і стратегії // Теорія літератури і компаративістика / Дмитро Наливайко. К. : Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. С. 91104
67. Пономарева О. Письменник, політик: Феномен Андре Мальро / О. Пономарева // Слово і Час. 1998. № 7. С. 4043
68. Рикер П. Время и рассказ : в 2-х т. / Поль Рикер; [пер. с франц. Т. В. Славко]. М. СПб. : Культурная инициатива; Университетская книга, 2000. 313 с.; 224 с.
69. Скуратівський В. Пам’яті Андре Мальро / Віктор Скуратівський // Всесвіт, 1977. № 4. С. 177185
70. Соріа Ж. Салуд, Андре Мальро / Жорж Соріа // Всесвіт, 1977. № 4. С. 186
71. Скуратовский В. Раздумья под увядшим деревом литературы / Виктор Скуратовский // Столичные новости. 2001. №21 (169). С. 1214
72. Стеррок Дж. Андре Мальро: жизнь и миф / Джон Стеррок. Режим доступу до журн. : http://if.russ.ru/issue/13/20030620_ster.html
73. Тартаковский А. Мемуаристика как феномен культуры / А. Г. Тартаковский // Вопросы литературы. 1999. №1. С. 3554
74. Ткачук О. М. Наратологічний словник / О. М. Ткачук. Т. : (Тернопільський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка) Астон, 2002. 173с.
75. Тодоров Цв. Введение в фантастическую литературу / Цветан Тодоров; [пер. с франц. Б. Нарумова]. М. : Дом интеллектуальной книги, 1999. 143с.
76. Тодоров Цв. Поэтика // Структурализм: „за” и „против”: [cб.статей / науч. ред. Е. Я. Басин, М. Я. Поляков]. М. : Наука, 1975. 302 с.
77. Тодоров Цветан. Теории символа / Цветан Тодоров; [пер. с франц. Б. Нарумова]. М. : Дом интеллектуальной книги, 1999. 384с.
78. Трыков В. П. Французский литературный портрет ХIХ века / В. П. Трыков. М. : Наука, 1999. 360с.
79. Тюпа В. И. Нарратология как аналитика повествовательного дискурса / В. И. Тюпа. Тверь, 2001. 249 с.
80. Уваров М. С. Архитектоника исповедального слова / М.С. Уваров. Режим доступу до журн. : http://www.philosophy.ru/library/uvarov/12/00.htmhttp://www.philosophy.ru/library/uvarov/02/00.htmhttp://www.philosophy.ru/library/uvarov/02/00.htmhttp://www.philosophy.ru/library/uvarov/02/00.htm
81. Урбан А. А. Автодокументальная проза / Адольф Урбан // Звезда. 1970. №10. С. 193208
82. Урбан А. Художественная автобиография и документ // Звезда. 1977. №3. С.192208
83. Успенский Б. А. Поэтика композиции / Борис Успенский. Спб. : Азбука, 2000. 352 с.
84. Фесенко В. І. Творчість Жоржа Бернаноса : поетика події та пророцтва / Валентина І. Фесенко. К. : Київський держ. лінгвістичний ун-т., 1998. 208 с.
85. Фрейденберг О. М. Поэтика сюжета и жанра / Ольга Фрейденберг. М. : Лабиринт, 1997. 698 с.
86. Хайдеггер М. Бытие и время / Мартин Хайдеггер М. : Изд-во „Ad marginem”, 1997. 452 с.
87. Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет / Мартин Хайдеггер. М. : Изд-во „Гнозис”, 1993. 464 с.
88. Шатобриан Ф. Р. Замогильные записки / Франсуа Р. Шатобриан. М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1995. 736с.
89. Шервашидзе В. В. От романтизма к экзистенциализму. Творчество Андре Мальро и Альбера Камю / В. В. Шервашидзе. М. : РУДН, 2005. 157 с.
90. Шервашидзе В. В. Романы А. Мальро / В. В. Шервашидзе. Тбилиси, 1986. 168 с.
91. Шкловский В. Б. О теории прозы / Виктор Шкловский. М. : Совет. Писатель, 1983. 383 с.
92. Шмид В. Нарратология / В. Шмид. М. : Языки славянской культуры, 2003. 312 с.
93. Шпет Г. Г. Герменевтик