ДЗЕРКАЛЬНА ГРА НАБУТКАМИ КУЛЬТУРИ: РОМАНТИЧНА ТА ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА МОДЕЛЬ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ М.ШЕЛЛІ “ФРАНКЕНШТЕЙН, АБО СУЧАСНИЙ ПРОМЕТЕЙ” І П.ЗЮСКІНДА “ПАРФУМИ. ІСТОРІЯ ОДНОГО ВБИВЦІ”) : ЗЕРКАЛЬНАЯ ИГРА достижения КУЛЬТУРЫ: романтичная и Постмодернистская МОДЕЛЬ (На материале РОМАНОВ М.ШЕЛЛИ "Франкенштейн, или Современный Прометей" и П.Зюскинда "ПАРФЮМЕРИЯ. ИСТОРИЯ ОДНОГО УБИЙЦЫ")

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису

Пікун Леся Василівна
УДК 82.02 17/19”

ДЗЕРКАЛЬНА ГРА НАБУТКАМИ КУЛЬТУРИ: РОМАНТИЧНА ТА ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА МОДЕЛЬ
(НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ М.ШЕЛЛІ ФРАНКЕНШТЕЙН, АБО СУЧАСНИЙ ПРОМЕТЕЙ” І П.ЗЮСКІНДА ПАРФУМИ. ІСТОРІЯ ОДНОГО ВБИВЦІ”)
Спеціальність 10.01.04 література зарубіжних країн

Д И С Е Р Т А Ц І Я
н а з д о б у т т я н а у к о в о г о с т у п е н я к а н д и д а т а
ф і л о л о г і ч н и х н а у к

Науковий керівник
Кандидат філологічних наук, доцент О.В. Кабкова

Київ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1
ФЕНОМЕН ДЗЕРКАЛЬНОЇ ГРИ КУЛЬТУРНИМИ НАБУТКАМИ У ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ .......................................
1.1. Особливості гри культурним спадком у літературному творі
1.2. Дзеркальність як форма гри культурним спадком у літературному творі ........................................................................
1.2.1. Дзеркальність як елемент процесу пізнання й інтерпретації художньої дійсності ......................................
1.2.2. Літературна дзеркальна гра .................................................
1.2.3. Виявлення дзеркальності гри культурними набутками у стосунках автор-твір-читач” ..............................................
1.2.4. Особливості існування дзеркальної гри культурними набутками у стосунках твір інші твори” .......................
1.3. Дзеркальна гра культурними набутками: романтична та постмодерністська моделі ..............................................................
1.3.1. Романтична модель реалізації гри культурним спадком...................................................................................
1.3.2. Постмодерністська модель літературної дзеркальної гри.............................................................................................
Висновки до першого розділу...............................................................
РОЗДІЛ 2
ДЗЕРКАЛЬНА ГРА КУЛЬТУРНИМ СПАДКОМ У РОМАНАХ М.ШЕЛЛІ ФРАНКЕНШТЕЙН, АБО СУЧАСНИЙ ПРОМЕТЕЙ” І П.ЗЮСКІНДА ПАРФУМИ. ІСТОРІЯ ОДНОГО ВБИВЦІ” ........
2.1. Своєрідність реалізації романтичної моделі дзеркальної гри культурними набутками в романі М.Шеллі Франкенштейн, або Сучасний Прометей”.............................................................................

2.2. Особливості постмодерністської моделі дзеркальної гри культурним спадком у романі П.Зюскінда Парфуми. Історія одного вбивці”........................................................................................

Висновки до другого розділу................................................................
ВИСНОВКИ............................................................................................
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ........................................................................

ВСТУП
Літературна творчість має ігрову природу. Цей факт підтверджується історичним розвитком літератури від часів античності до сьогодення. У художній реальності літературного твору відлунюють процеси формування чергового етапу культурного розвитку, які передбачають наслідування, повторювання, модифікацію чи, навпаки, відторгнення попереднього історичного досвіду і культурних набутків. Гра один із способів створення й акумуляції культурної спадщини. Креативний характер ігрової реальності уможливлює лібералізацію у стосунках до ієрархії різного роду цінностей і вільного використання попередніх набутків людства. Гра сприяє створенню культурного простору, оскільки досягнення попередніх культур при залученні їх до духовної свідомості іншої культурно-історичної епохи закріплюються як певні семантичні універсалії та починають розігруватись, тож проявляються в іншому значенні. Гра може набувати форми дзеркальності у різних її проявах у тому випадку, коли ґрунтується на дзеркальних викривленнях (подвоєнні, енантіоморфічній деформації, розтягуванні, стисканні тощо) автентичних компонентів культурного спадку. Елементи та мотиви гри спостерігаються на різних етапах літературного розвитку. У добу романтизму та постмодернізму гра втілилась як модель свідомості. Поєднання пограничних сфер суміжності дзеркала та гри дозволяє конкретизувати феноменологічно-онтологічний обшир гри, локалізувавши його межами дзеркальності. Це уможливлює розгляд гри з аналітико-прагматичної позиції.
Сучасне літературознавство дотепер не розглядало ігровий чинник у поєднанні з дзеркальністю. В існуючих дослідженнях гра та дзеркальність розглядалися окремо. Проте роботи вітчизняних й іноземних науковців (Ж.Дельоза Ю.Лотмана, А.Вуліса, С.Агранович, І.Саморукової, С.Ґілберт, С.Ґубар, Є.Волощук) свідчать про актуалізацію не лише гри, а й дзеркала і дзеркальності як функціонального еквіваленту процесів, котрі відбувались у романтизмі та постмодернізмі [60, с. 186-189, 61, 101, с. 66-73, 42, 2, 182, с. 228, 39].
Гра як один з комунікативних вимірів читання побіжно розглядалася М.Зубрицькою у дослідженні соціокультурного феномену читання. Дослідниця осмислила феномен гри як теоретико-літературну проблему. Своє розуміння ігрового феномену М.Зубрицька формувала обмежуючись візіями літераторів і теоретиків літератури ХХ ст. Дослідниця намагалася визначити мету сучасної літературної гри та зосередила увагу, по-перше, на загальних авторських стратегіях і технологіях щодо їх втілення, по-друге, на межах гри як літературного явища, по-третє, на технологіях провокування певних читацьких реакцій [77, с. 236-332].
Поглибленого висвітлення ігровий феномен у літературі романтизму та постмодернізму зазнав у роботах В.Пігулевського, хоча гра, її природа та механізми не були предметом його дослідження. Науковець опосередковано проаналізував прояви та ґенезу ігрового феномену, обмежуючись іронічним дискурсом [124, 125].
Окремі прояви гри розкривались теоретиками літератури у таких постмодерністських явищах, як інтертекстуальність, епістемологічна невпевненість, подвійне кодування [89, 187, 196, 164, 60, 61]. У цих дослідженнях гра трактувалась як адогматичний тип світорозуміння та сукупність певних форм людської діяльності. Науковці (Ю.Кристева, Ж.Дельоз, Л.Хатчен, К.Неш, У.Еко та ін.) досліджували гру як процес самоорганізації. Увага науковців фокусувалась не на статиці ігрового феномену, а на його динаміці. У контексті ігрової самоорганізації ігровий простір визначався нестабільним. Змістова сторона будь-яких варіантів ігрового моделювання вважалась дослідниками неатрибутивною та нонфінальною. Проте гра розумілась як спосіб утворення та реалізації текстуальних значень на рівні твір інші твори.
У вітчизняному літературознавстві існують дослідження феномену гри в контексті літератури постмодернізму та творчості окремих авторів (О.Сачик, М.Коваль, С.Лізлова) [136, 86, 95]. У дослідженнях основна увага приділялась аналізу художньо-естетичної та загальнокультурної функції гри, вивченню елементів і мотивів гри на сюжетно-тематичному та композиційно-стильовому рівнях, співвідношенню гри з життям і творчістю окремого автора.
У цілому організація та конкретне функціонування гри в художньому творі не набули детального дослідження. Незважаючи на стан вивчення проблеми, осмислення феномену гри як літературно-теоретичної проблеми залишається недостатньо вивченим. Питання про характер втілення й особливості реалізації гри в діалозі автора та його читача в межах конкретного твору належить до найменш розроблених.
До аналізу творів з погляду властивостей дзеркала звертались П.Тороп, аналізуючи процес перевтілення персонажів у романі Ф.Достоєвського Злочин і кара”, Д.Нікулін, інтерпретуючи Божественну комедію” Данте (VІІ, 1), Б.Чадага, досліджуючи проблему дзеркала і тексту, а також літературні сліди зєрцала” тощо [149, 198, 173]. Дзеркальні ознаки осмислення явищ культури в літературному творі не розглядались.
Ю.Крістева в обґрунтуванні теорії текстового значення послуговувалася феноменом дзеркала” [89, с. 297-298]. У контексті її концепції взаємозв’язок між фенотекстом і генотекстом тлумачився через поняття гри та дзеркальності, але феномен дзеркала” трактувався дослідницею лише як упізнавання, ототожнення, подібність понад відмінністю” [89, с. 85]. Поза увагою залишилися інші властивості дзеркала, як наприклад енантіоморфізм, подвоєння, оманливість кривого дзеркала, а також гравці як складові будь-якої гри.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлюється потребою у повному та всебічному висвітленні явища дзеркальної гри культурними набутками, що дозволить вдатися до різнобічних потрактувань художньої дійсності романів Франкенштейн, або Сучасний Прометей” М.Шеллі та Парфуми. Історія одного вбивці” П.Зюскінда. Вибір творів зумовлений рядом причин. Роман М.Шеллі Франкенштейн” і П.Зюскінда Парфуми” відтворюють сутність літературних епох, до яких вони належать, і специфіку реалізації дзеркальної гри культурним спадком. Обом творам притаманна видима та прихована типологічна, ідейна, образна співзвучність, що уможливлює дослідження моделей дзеркальної гри культурною спадщиною на матеріалі цих творів. У межах креативного простору ХХ-ХХІ ст. роман М.Шеллі Франкенштейн, або Сучасний Прометей” має досить сучасне звучання. Цей твір став об’єктом чисельних наслідувань і дзеркально-ігрових модифікацій. Наведемо як приклад такі кіноверсії роману Наречена Франкенштейна” (1935 р.), Привід Франкенштейна” (1941 р.), Франкенштейн захоплює світ” (1953 р.) і з останніх фільм К.Брана Франкенштейн Мері Шеллі” (Mary Shelley's Frankenstein) (1994 р.), блокбастер С.Соммерса Ван Хелсінг” (2004 р.), фільм В.Тодоровського Мій зведений брат Франкенштейн” (2004р.), а також роман Ф.Андахазі Милосердні”, який критики називають Милосердні, або новий Франкенштейн” [3].
Літературознавці неодноразово звертались до аналізу романів М.Шеллі Франкенштейн, або Сучасний Прометей” (M.Праз, А.Мелор, В.Лессер, М.Спарк, Н.Дьяконова, О.Васильєва, О.Єлістратова, Н.Соловйова, З.Воронова тощо) та П.Зюскінда Парфуми. Історія одного вбивці” (В.Велш, П.Лютцелер, Х.Ріндісбахер, Д.Затонський, О.Григорова, Є.Волощук, І.Лімборський, Г.Фролов, О.Звєрев, І.Григор’єв тощо), але до цього часу не було спроби інтерпретації цих творів з погляду об’єднуючої їх дзеркальної гри культурними набутками. Утім роботи таких вибагливих літературних критиків подають великий матеріал для дослідження перебігу дзеркальної гри культурним спадком у стосунках автор твір читач” з позиції читача. Критичні розвідки літературознавців виявляються словесно оформленою роботою зразкового”/ інформованого” читача учасника гри, адже дзеркальна гра культурними набутками реалізується саме за умов спроможності читача виявити глибинні основи текстуальних значень.
Вивчення романів з позиції дослідження моделей дзеркальної гри набутками культури дозволяє розкрити характер інтелектуальної та духовної діяльності учасників дзеркальної гри і розширює простір для тлумачення образно-сюжетної та змістової сторін творів у межах літературних епох, які знаходяться на різних відтинках траєкторії історико-літературного процесу. Запропонований підхід надає додаткові можливості для дослідження результатів динамічної діяльності учасників гри. Відтак аналіз моделей дзеркальної гри культурним спадком у романах М.Шеллі Франкенштейн, або Сучасний Прометей” і П.Зюскінда Парфуми. Історія одного вбивці” дозволяє простежити семантичну амплітуду творів. Запропоноване дослідження уможливлює виявлення підстав, котрі зумовили варіативність і широту прочитання романів, яку можна спостерігати вже на прикладі перекладів назви твору П.Зюскінда (Парфуми”, Парфумер”, Аромати”, Запахи”). Застосування аналітичного інструментарію дзеркальної гри культурним спадком дозволяє інтегрувати методологічні ідеї, прийоми, інструменти аналізу сучасних теоретико-літературних традицій.
Дослідження моделей дзеркальної гри набутками культури в романтизмі та постмодернізмі має інтегрально-міждисциплінарний характер, оскільки передбачає аналіз ареалів суміжності феноменів гри та дзеркальності в таких сферах гуманітарного знання, як філософія, культурологія, лінгвістика, семіотика, психологія, теорія літератури тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України в межах науково-дослідницької теми Світова література в історичному зрізі: сучасні підходи та інтерпретації”, затвердженої Вченою радою КНЛУ (протокол № 3 від 29 жовтня 2001 р.).
Мета дисертаційного дослідження полягає у літературознавчому аналізі дзеркальної гри культурними набутками у романах Франкенштейн, або Сучасний Прометей” М.Шеллі та Парфуми. Історія одного вбивці”, творах, обумовлених різними типами художньої свідомості. У відповідності з метою були поставлені такі завдання:
- дослідити особливості феномену літературної гри культурними набутками у формі дзеркальності та її функціонування в художньому творі;
- проаналізувати моделі дзеркальної гри у літературі романтизму та постмодернізму;
- дослідити функціонування моделей дзеркальної гри культурним спадком в романах М.Шеллі Франкенштейн” і П.Зюскінда Парфуми”;
- з’ясувати особливості реалізації моделей дзеркальної гри набутками культури в діалозі автора та його читача в романах М.Шеллі Франкенштейн, або Сучасний Прометей” і П.Зюскінда Парфуми. Історія одного вбивці”.
Об’єктом дослідження є твори літератури романтизму і постмодернізму, зокрема романи М.Шеллі Франкенштейн, або Сучасний Прометей” та П.Зюскінда Парфуми. Історія одного вбивці”.
Предметом безпосереднього літературознавчого аналізу є функціональні аспекти моделей дзеркальної гри культурним спадком у вищезазначених творах: мотивація гри; особливості ігрового простору, у якому відбувається дзеркальна трансформація реальності та культурних набутків; система правил; своєрідність емоційної комунікації між гравцями; характер і особливості дзеркальної трансформації культурного спадку.
Методологічною основою є комплекс структуралістських, герменевтичних, рецептивних і постструктуралістських методів, що зосереджують особливу увагу на дослідженні моделей і механізмів художньої комунікації. Зокрема теоретичні праці Г.-Ґ.Ґадамера, П.Рікера, В.Ізера, М.Бахтіна, Р.Барта, Ж.Дерріди, Ю.Крістевої подають великий матеріал для теоретичного осмислення й використання аналітичного інструментарію дзеркальної гри. Використовувалися положення загальних ігрових теорій, які досліджували і визначали не стільки онтологічні або екзистенційні параметри гри, скільки епістемологічні. Це концепції Арістотеля, Платона, А.Августина, Фаворіна, Дж.Локка, І.Канта, Г.Геґеля, Й.-В.Ґете, Й.Гейзінґи, Г.-Ґ.Ґадамера та сучасні дослідження ігрового феномену Я.Білика, С.Бектурганова. Враховувався досвід лінгвістичного аналізу феномену гри”, психологічні дослідження З.Фройда та Е.Берна, а також семантичний і семіотичний аналіз поняття дзеркала”. При концептуальному співвідношенні дзеркальної гри культурним спадком у добу романтизму і постмодернізму на матеріалі романів М.Шеллі Франкенштейн, або Сучасний Прометей” і П.Зюскінда Парфуми. Історія одного вбивці” були враховані та використані дослідження В.Пігулевського, С.Агранович, І.Саморукової, Д.Затонского, Н.Копалейшвілі, Т.Потніцевої, Н.Соловйової, В.Лессера, М.Праза, С.Ґілберт, С.Ґубар тощо.
Наукова новизна роботи полягає у виборі об’єкта дослідження й у нетрадиційному теоретико-практичному аспекті його висвітлення. У дисертації проблема існування дзеркальної гри в романтичному дискурсі Франкенштейн, або Сучасний Прометей” М.Шеллі і постмодерністському Парфуми. Історія одного вбивці” П.Зюскінда набула ґрунтовного дослідження та параметризації.
Теоретична цінність дисертації полягає в новаційному підході до інтерпретації романів Франкенштейн, або Сучасний Прометей” М.Шеллі та Парфуми. Історія одного вбивці” П.Зюскінда з позиції реалізації в них моделі дзеркальної гри культурним спадком. Результати дослідження є внеском у розробку проблем літератури романтизму та постмодернізму.
Практична цінність дисертаційного дослідження зумовлюються тим, що його результати можуть використовуватись у загальних і спеціальних навчальних курсах із зарубіжної літератури ХІХ-ХХ ст., теорії літератури (література доби романтизму та постмодернізму), а також у наукових дослідженнях з проблематики романтизму і постмодернізму.
Основні положення дисертації викладені у трьох основних та двох додаткових публікаціях, та у тезах до двох наукових конференції.
Апробація основних висновків дисертації відбулася на VIІ національній конференції ТЕSОL Exploring EFL Challenges with TESОL Community” (Чернігів, 2002), ІІІ Регіональній науково-практичній конференції у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка Мови у відкритому суспільстві” (Чернігів, 2002), науково-практичній конференції Київського національного лінгвістичного університету Мови і культури у сучасному світі” (Київ, 2003), ІVРегіональній науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю кафедри англійської філології у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка Мови у відкритому суспільстві” (Чернігів, 2003), науково-практичній конференції Київського національного лінгвістичного університету Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі” (Київ, 2005), VIII Міжнародній конференції молодих учених у інституті літератури ім. Т. Шевченка (Київ, 2005).
Структура дисертації зумовлена загальною концепцією та завданнями дослідження. Робота, обсягом 178 сторінок, складається зі вступу, двох розділів і висновків. Додається список використаної літератури, який нараховує 210 найменувань праць вітчизняних і зарубіжних авторів.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проаналізовані підходи і концепції до розуміння сутності феномену гри у різних галузях науки дозволяють нам говорити про те, що гра культурним спадком, як атрибут людської сутності й один з фундаментальних чинників культурного процесу, тісно переплітається з літературою як видом мистецтва, з процесом написання та прочитання художнього твору. Глибинні основи літературної творчості пов’язані з адогматичними способами пізнання світу, на основі чого створюються нові віртуально-ігрові реальності. У літературній грі її учасники втілюють свої уявлення та знання про буття. У такий спосіб, активізується людська схильність до наслідування, уподібнення, повторення та відтворення власного культурно спадку і здійснюється суположення гри і дзеркальності.
Змістова місткість і багатозначність культурного спадку вступає у процесі творчої переробки у різноманітні структурно-змістові зв’язки. У результаті цього в новому варіанті утворюються оригінальні подієво-семантичні домінанти. Здійснюється дзеркальна трансформація (копіювання, подвоєння, енантіосемічна деформація, розтягування, стискання тощо) канонічних комплексів, а відтак усталені стереотипи сприйняття руйнуються. Проте основні змістові константи зберігаються. Вони забезпечують процес упізнавання, зіставлення зразка з його новою літературною версією. Тож інтерпретація художнього твору з урахуванням дзеркально-ігрового феномену виявляється перспективною. Дзеркальна гра культурним спадком виявляється одним з факторів, які створюють знання про себе й оточуючий світ. Дзеркальна гра уможливлює передачу та трансформацію культурної спадщини, котра йде через канали автор твір читач і твір інші твори.
Дзеркальна гра набутками культури постає як фіксована послідовність стимулів і реакцій у моделюванні певного культурного артефакту, яке здійснюється на основі властивостей дзеркала і у його упізнаванні. У дзеркальній грі присутні двоє гравців: автор, який моделює прототип, і читач, який його впізнає. Дзеркальна гра мотивується духовними потребами пізнавати та експериментально освоювати дійсність, пристосовуватись до неї, змінювати світ, розсувати і доповнювати його, перебуваючи у певній віртуально-ілюзорній реальності. Відтак дзеркальна гра культурним спадком невід’ємна частина реально існуючої дійсності. Культурно-історичний світ автора, його особистість та досвід дзеркально відбиваються в його творі. Автор часто вкладає у твір своє уявлення про читача. Користуючись низкою операцій він намагається привернути читацьку уяву до творення і відтворення культурного спадку у процесі читання твору. Читач прочитує цей твір, залучаючи свій культурно-історичний досвід. Дзеркальна гра це діалог, який відбувається між автором і читачем, між окремими, подеколи різними, культурними та світоглядними просторами.
Передача повідомлень у межах літературної дзеркальної гри культурними набутками тісно переплітається з процесом створення нових повідомлень. Відбувається неадекватне, умовно-еквівалентне розкодування елементів культурного спадку, зумовлене ігровою природою творчого мислення та пізнання, які створюють нові повідомлення.
Дзеркально-ігрова стихія корелює з літературою романтизму та постмодернізму. Романи М.Шеллі Франкенштейн, або Сучасній Прометей” і П.Зюскінда Парфуми. Історія одного вбивці” вміщують увесь комплекс атрибутів, що визначають своєрідність романтичної та постмодерністської моделей дзеркальної гри культурними набутками напрямів, до яких вони належать.
Своєрідність моделей дзеркальної гри набутками культури романтизму та постмодернізму визначають сценарій гри та специфіку ролей. Кожна епоха залежно від своїх філософсько-естетичних домінант й етичних параметрів реактуалізувала й у свій спосіб запровадила феномен дзеркальної гри культурним спадком.
У результаті співставлення романтизму і постмодернізму виявляється, що дзеркально-ігрова діяльність пов’язана з ускладненням структури особистості, індивідуалізацією притаманних їй механізмів, що кодують інформацію. Способи сприйняття світу, ігрові ролі автора та читача, прийоми ігрової комунікації між учасниками гри, їх семантичний інвентар культури зумовлюють специфіку аналізу дзеркально-ігрового феномену в запропонованих для аналізу творах.
Романтична та постмодерністська епоха формували свої літературні канони, правила, стереотипи, традиції, які визначали для гри певні досить чіткі та врегульовані правила, норми та принципи.
Основними засадами романтичної дзеркальної гри є надзвичайна роль автора, його світобачення та соціальна позиція. Життя і творчість М.Шеллі свідчить про те, що гра виявилась єдиною можливістю для реалізації повноти духовного життя в межах духовно-ідеологічних канонів патріархального середовища, філософсько-естетичних доктрин романтизму і соціального становища жінки тієї доби. Дослідження світоглядно-естетичної позиції М.Шеллі, її соціального статусу, походження, оточення та концепція романтизму дзеркально відбивається на героях роману. Романтичний герой М.Шеллі титанічна особистість з надзвичайною душевною організацією, що живе ідеальними прагненнями. Дзеркально-ігровий механізм притаманний романтичному світосприйняттю авторки утворює симетрично-асиметричні пари двійників. Віктор Франкенштейн і Роберт Волтон виявляються дзеркальними копіями одного типу особистості. Їх біографія та риси характеру засвідчують те, що герої на певному етапі розвитку сюжету можуть трансформуються один в одного.
Антитетична та гіперболічна властивості романтичної дзеркальності створює проміжну стадію монстра”, коли внаслідок енантіоморфізму і дзеркальної деформації оригінал (типізований образ романтичного героя) і його копія піддаються викривленню. Істота-монстр і Віктор Франкенштейн образи в протилежних іпостасях. У романі вони подаються так, як це властиво романтичним двійникам, через зіткнення піднесеного і низинного, витонченого та грубого, божественного” та тваринного”. Наскрізна внутрішня єдність і взаємооборотність світів монстра та його творця, трагічна спорідненість їх душ стають засадою для гри-моделювання романтичних образів для автора твору і гри-інтерпретації для читачів-інтерпретаторів. Жінка-письменниця репресована і маргінальна істота в культурі романтизму, знаходить те, що її означає в чоловічих образах. Між тим образ монстра патологізує жіноче тіло.
Фонові герої роману Франкенштейн” також утворюють систему дзеркал, що відбивають риси головних героїв. Дзеркальна система в романі упорядкована сталими зв'язками, в основі яких лежить егоцентризм і альтернативний фундаменталізм. Романтичні герої М.Шеллі постають як учасники процесу пізнання. Вони вміщають у собі художньо-інтелектуальний матеріал, накопичений письменницею. Авторкою ведеться дзеркальна гра, яка ґрунтується на іронічній імітації основних канонів романтизму, традиційних чоловічих стандартів і соціальних ролей. Іронія М.Шеллі ґрунтується на енантіосемії та на перенесенні всіх стосунків та цінностей у внутрішній вимір. Побіжно романтична ігрова дзеркальність роману відбиває специфічно жіночий романтичний конфлікт.
П.Зюскінд навпаки відсторонився від свого твору і заховався від читачів, не даючи інтерв’ю та коментарів своїм творам. Унаочнюється притаманна постмодернізму смерть автора”. Його роль, як учасника гри, виявляється нами у дослідженні особливостей створення змісту, сюжетики та образної системи роману.
Постмодерністська модель гри П.Зюскінда створює гетерогений письмовий ландшафт з безліччю інтерпретаційних можливостей, які сприяють варіативності у використанні культурного спадку в різних читацьких дзеркально-ігрових реалізаціях. Відбиваючись у площинах різнорідних дзеркал, відбувається розширення епістемологічного значення культурного артефакту та поглиблюється катарсичність сприйняття певних елементів культурного спадку. Естетика відчуттів збагачується.
Постмодерністська дзеркальна гра набутками культури П.Зюскінда з самого початку роману вводить форми дзеркальності виявлені у романтизмі, проте формат його гри сучасний. Головний герой роману, Жан-Батіст Гренуй, харизматична, надзвичайна особистість з наявними рисами романтичного героя. Він уособлює спрощене поєднання супротилежних романтичних образів творця і монстра. Проте риси героя набувають іронічної поверховості та розмитості, безтілесної трансцендентності. Гренуй виступає як концентрація змісту і ґрунтується на знаково-символічних структурах інтертекстуальних запозичень. У романі героя віддзеркалює ціла система дзеркал, різних за своїм характером і кутом огляду. Це, а також його загальна дзеркальна природа, робить його семіотичним об’єктом, що розпорошує смисли й оживлює минулі дискурсивні практики. Дзеркальна конструкція утворює ризоматичні комбінації означуваних та означників. У романі демонструється те, як постмодерністська дзеркальність залучає прийоми романтичної гри і ускладнює їх системою внутрішніх взаємодій.
Пластичне ігрове мислення автора Парфумів” надає дзеркальних властивостей незвичним предметам: жиру, хворим дітям тощо. Невловимі запахи упредметнюються через гру образними віддзеркаленнями. Такі зорові репрезентації текстових значень у романі Парфуми” сприяють множинності їх конкретизацій.
В основі побудови сюжетно-композиційних рівнів обох романів помітна дзеркальна система. Дзеркальна технологія організує систему образів і створює циклічну структуру. Втім дзеркальність романтичної гри зумовлює авторську саморефлективність у романі та організовує декілька поглядів у чітко окреслену систему. У Парфумах” наявна варіативність, імпровізація і трансформація. Проявляється перенасичене, заплутане ризоматичне сплетення з деталей досвіду попередніх епох. Дзеркальність гри реконструює класичні опозиції: об’єкт суб’єкт, своє чуже, зовнішнє внутрішнє тощо. Заплутана дзеркальна система відбитків породжує несподівані, несистемні ланцюжки. На перетині фікції та реальності вона уможливлює пластичність, перебільшування, гротеск, пародію і зводить стереотипи, іміджі та кліше до пароксизму, карикатури, чорного гумору і створює твір-провокацію, який шокує. Дзеркальність відбиває тілесність і водночас унаочнює внутрішнє.
Такого роду дзеркальність постає засобом, який уможливлює головну, на думку Дж.Клінковіц, особливість постмодерністської гри творити художньо-історичний континуум, а не відтворювати дійсність [190, с. 164]. Тож автор Парфумів”, як і автор Франкенштейна”, постає як Бог, який конструює всесвіт, свій художній світ. Письменник-постмоденіст уже не задовольняється свободою у побудові власного художнього світу.
У добу постмодернізму дзеркало має надзвичайні можливості. Воно набуває здатності конструювати структуру, віддзеркалюючи культурну спадщину: фрагменти науки, історії, моралі, політики та художньої практики завдяки цьому на ігровому просторі роману П.Зюскінда ми можемо спостерігати за створенням різнорівневої фікції, в якій читачу надається роль головної інстанції. Між тим читач знаходиться у пошуках авторської настанови, аби не загубитись у грі. Керуючись внутрішньою логікою роману Парфуми”, читач намагається спиратися на трансцендентальну систему орієнтирів, заданих у творі у вигляді певних артефактів культурного спадку. Проте досягнення попередніх епох стимулятори, фабрика мрій, портал у віртуальну реальність, котра, як пуста форма, заміщує дійсність. Актуальності набуває зримість, оптичні описи, які замінюють історію, фабулу, психологічну мотивацію та значення предметів.
Цей принцип уможливлює особливий дзеркальний характер гри культурним спадком. Дзеркальність гри культурними набутками допомагає створити постмодерністську картину світу, створюючи сплав реальності і фікції, епістемологічної невизначеності, неоднозначності, підриває моральні та епістемологічні підвалини, тим самим окреслюючи можливі напрямки для гри.
Відбувається обігравання одного моменту, котрий водночас асимілює у собі множинність різнобічних феноменів, створює враження кількісного нагнітання складностей. Таким чином, створюється постмодерністська картина світу, в якій відбувається поєднання реальності, реалізму і фікції, епістемологічна невпевненість, панування іронії. Під реалізмом у цьому випадку мається на увазі не стільки критичний реалізм XІX ст., скільки суто літературні умовності зовні реалістичної манери оповіді, що стали надбанням різних жанрів масової літератури, тобто мова практично йдеться про псевдореалізм чи квазіреалізм (К.Неш). Відбувається нове творення, а не відтворення дійсності, фікція у фікції. Тут також діє принцип ризоми, а також явище мутації та пермутації, тобто перехід з одного в інше.
Дзеркальна гра в романах віддзеркалює зсув стильових і жанрових пластів. У постмодерністському романі Парфуми” трансформація жанрів та елементів масової літератури спрямовані на розважальність. Для М.Шеллі це засоби для виявлення творчого потенціалу і, водночас, засоби для оволодіння цінностями культури. Читачі обох романів залучаються до гри, реагуючи на ті чи інші сюжетні або іконічні посилання, на еклектичне нагромадження жанрових характеристик.
Романтична і постмодерністська дзеркальна гра культурним спадком залучає міфологію для створення власної символіки. Комплекс міфологічних уявлень в обох романах схожий і відлунюється в межах архетипних конкретизацій. Образи Бога, диявола, Прометея тощо адаптується стосовно специфіки художньо-естетичного мислення тієї культурної епохи, до якої належить автор. На відміну від П.Зюскінда, М.Шеллі показує глибинні зв’язки, намагається дійти до їх сутності. У Парфумах” протоартефакти перетворюються на алогічну плазму, яка розчиняє категорії добра і зла. Однак в обох романах здійснюється онтологічна та аксіологічна перевірка семантичних стійких положень відомих структур культурного спадку крізь призму реалій, в яких перебувають автори. У романах Парфуми” і Франкенштейн” це призвело до нарощування змісту. Обидва автори всевладні організатори культурного простору. Гра спрямована на себе і отримання насолоди від творчого процесу. Проте романтична гра орієнтується також на інтелектуального читача, а постмодерністська набуває рис самодостатності та саморозгортання і ставить за мету викликати сильну емоційну реакцію, байдуже, позитивну чи негативну.
Гра з читачем ведеться через подання знайомого стереотипу та його руйнування, пародії та самопародії ведеться гра з читачем. У романі Франкенштейн” читач символічно присутній. Це уможливлює вплив М.Шеллі на читацьке естетичне сприйняття віртуально-ігрового дійства. У цій грі читач спрямований автором вільний розум. Попри неможливість говорити про єдність естетичних уподобань, смаків універсальну модель уяви читачів роману як учасників гри, рецепційне тло роману М.Шеллі постає більш менш однорідним. Відмічаються збіжні позиції у сприйнятті та реакції на твір. Утворюється єдине смислове тло. Романтична дзеркально-ігрова модель М.Шеллі з певними винятками але вписується в межі читацьких сподівань. Її стратегія наближення та сконцентрованості на власній індивідуальності створили такі умови гри, коли читач почувається впевнено та розважливо. Авторські ігрові ходи зрозумілі, хоча авторські експериментальні інновації, асоціації й аналогії подеколи несподівані й викликають легке приємне здивування.
У романі Парфуми” образ Гренуя уособлює автора, який віддзеркалює читацькі сподівання, компетенцію та спроможність вести гру. Поєднання у романі незліченної кількості рис відомих творів і трагічна пародія на добре знайоме запускає механізм літературного блефу”, коли автор заганяє читача у глухий кут, тим самим викликає почуття подиву та страху. Дзеркально-ігрова парадигма постмодерністського роману Парфуми” організовує читацьке очікування, цікавість і створює наративну напругу. Дзеркальна ризоматична та фрагментарна структура сприяє примноженню інтерпретаційних версій, проектуючи на простір читацької уяви безмежну та безкінечну гру, яка має початок, проте не має кінця.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Автономова Н.С. Поструктурализм // Современная западня философия: Словарь / Сост. В.С.Малахов, В.П.Филатов. М.: Политиздат, 1991. С. 243-246.
2. Агранович С.В., Саморукова И.В. Двойничество. Самара: Самарський університет, 2001. 132 с.
3. Андахази Ф. Милосердные: Роман / Пер. с исп. М.Смирновой. М.: Махаон, 2003. 224 с.
4. Аринштейн Л. Комментарии // Английская романтическая повесть. М.: Искусство, 1980. С.509-534.
5. Аристотель Сочинения в 4-х томах: Пер. с древнегреч. Т.1. М.: Мысль, 1976. 550 с.
6. Аристотель Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Минск: Литература, 1998. 1392 с.
7. Арістотель Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 136с.
8. Балашова Л.В. Метафорическое поле игры в истории русского языка // Аксиологическая лингвистика: игровое и комическое в общение: Сб. науч. тр. Волгоград: Перемена, 2003. С. 35-47.
9. Бальзак О. Думки про мистецтво: Пер. з фр. К.: Мистецтво, 1981. 255 с.
10.Бардакова Ю. Деякі особливості вживання стилістичних засобів у романі П.Зюскінда Парфумер” // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. Сер. філол. науки. 2004. Вип. 1(34). С. 195-200.
11. Барон Р. «Удивление» и интертекстуальная компетенция читателей // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер.7, Литературоведение: РЖ / РАН ИНИОН. Центр гуманит. науч.-информ. исслед. Отдел литературоведение. М. 2004. С. 44-47.
12. Барт де Ла Ф. Романтизм как патологическое явление // Голос минувшего. 1914. №11. С. 300-312.
13.Барт Р. S/Z: Пер. с фр. / Под ред. Г.К.Косикова. М.: Культура: Ad Marginem, 1994. 302 с.
14.Баткин Л. О постмодернизме и «постмодернизме» // Октябрь. 1996. № 10. С. 176-188.
15.Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. 543 с.
16.Бахтин М.М. Собрание сочинений в 7-и томах. Т. 5. М.: Русские словари, 1996. 732 с.
17.Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Л.: Літопис, 2001. С. 406- 415.
18.Бегбедер Ф. Лучшие книги ХХ века. Последняя опись перед распродажей: Эссе: Пер. с фр. М.: FreeFly, 2005. 190 с.
19.Бектурганов С. Ч. Эпистемологические основы человеческой культуры (философский анализ): Автореф. дис. канд. филос. наук: 09.00.13 / Институт философии и политологии МОНРК. Алматы, 2001. 26 с.
20.Белинский В.Г. Полное собрание сочинений. В 13-и т. Т. 7. М.: Издательство АН СССР, 1953. 456 с.
21.Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. СПб.: Лениздат, 1992. 400 с.
22.Берухов Б.Л. «Зеркальная» метафора в истории культуры // Логический анализ языка. Культурные концепты. М.: Наука, 1991. С. 109-117.
23.Бидерманн Г. Энциклопедия Символов. М.: Республика, 1996. 335 с.
24.Бігун Б. Нариси про літературу постмодернізму: Зарубіжна література. 2000. № 29-32. 64 с.
25.Білик Я.М. Ігровий феномен в культурі: Дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.04. Х., 1999. 382 с.
26.Бовсунівська Т.В. Феномен українського романтизму: основні параметри категоризації та ідентифікації: Дис. ... д-ра філол. наук: 10.01.06.,10.01.01. К., 1998. 392 с.
27.Бодрийар Ж. О соблазне // Комментарии 1995. № 4. С. 43-44.
28. Бычков В.В. Эстетика Аврелия Августина. М.: Искусство, 1984. 264с.
29.Вайнштейн О. Грамматика ароматов. «Одеколон и шанель №5» // Иностранная литература. 2001. №8. С. 260-273.
30.Ванслов В.В. Эстетика романтизма. М.: Искусство, 1966. 404 с.
31.Ванслова А. добро по кругу // Передай добро по кругу. М.: Искусство, 1982. 560 с.
32.Варениця О.П. Постмодерністський дискурс: радикальні способи оновлення філософії: Дис. ... канд. філос. наук: 09.00.05. К., 2002. 191 с.
33. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1960. 804 с.
34. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 411 с.
35.Вейз Дж.Э. Времена постмодерна: Пер. с англ. М.: Фонд «Лютеранское Наследие», 2002. 240 с.
36.Венгерова Е. От переводчика // Зюскинд П. Парфюмер. История одного убийцы. СПб.: Азбука, 1999. С. 297-298.
37.Вітгенштейн Л. Tractatus lоgicо-рhilоsорhicus. Філософські дослідження: Пер. з нім. К.: Основи, 1995. 311 с.
38.Волков А., Рихло П., Бойченко О. Наскрізні сюжети і образи в літературах Європи. Чернівці Київ: Бібліотека тижневика Зарубіжна література”, 1998. 64 с.
39.Волощук Є. Створити досконалий аромат // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2003. № 4. С. 54-59.
40.Воробьева О.П. Лингвистические аспекты адресованости художественного текста (одноязычная и межъязыковая коммуникация): Дис. д-ра филол. наук: 10.02.19. М., 1993. 382 с.
41.Воронова З.Ю. Приговоренные к жизни: Рассказ М. Шелли «Смертный бессмертный» в контексте метасюжета о вечной жизни // Література в контексті культури. Дніпроп. РВВДНУ, 2000. С. 168-175.
42. Вулис А.З. Литературные зеркала. М.: Советский писатель, 1991. 480с.
43. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного: Пер. с нем. М.:Искусство, 1991. 366 с.
44.Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: Вибрані твори: Пер. з нім. К.:Юніверс, 2001. 280 с.
45.Гажева И.Д. Опыт концептуального анализа имени игра // Филологические науки. 2000. №4. С. 73-81.
46.Гауф В. Сказки. Запорожье: ПФ МТЦ «Актис», 1992. 80 с.
47.Гегель Г.В.Ф. Феноменология Духа. Соч.: В 14-ти томах: Пер. с нем. Т. 4. М.: Соцэкгиз, 1959. 440 с.
48.Гейне Г. Собрание сочинений в 10-ти томах: : Пер. с нем. Т. 9. М.:Гослитиздат, 1959. 717 с.
49.Гейне Г. Собрание сочинений в 10-ти томах: Пер. с нем. Т. 6. М.:Гослитиздат, 1958. 469 с.
50.Гете И.-В. Избранные философские произведения: Пер. з нем. М.:Наука, 1964. 520 с.
51.Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. М.: Высшая школа, 1984. 368 с.
52.Гофман Є.Т.А. Житейские воззрения кота Мура. Повести и рассказы: Пер. с нем. М.: Художественная литература, 1967. 774 с.
53.Григорова О.В. Художній світ Патріка Зюскінда: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.06 / НАН України Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К., 2000. 18 с.
54. Григорьев И. Апология носа // httр://www.russ.ru/krug/kniga/20031031ig.html
55.Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 344 с.
56.Гюго В. Собрание сочинений в 15-и томах: Пер. с фр. Т. 14. М.:Гослитиздат, 1956. 766 с.
57.Гюго В. Собрание сочинений в 15-и томах: Пер. с фр. Т. 8. М.:Гослитиздат, 1955. 480 с.
58. Дарк О. Назовем его Парфумером” // httр://www.russ.ru/krug/kniga/20010704.html
59.Делакруа Э. Дневник: Пер. с фр. Т. 1. М.: Академия художеств СССР, 1950. 453 с.
60.Делез Ж. Логика смысла: Пер. с фр. М.: Раритет», Екатеринбург: «Деловая книга», 1998. 480 с.
61.Делез Ж. Различие и повторение: Пер. с фр. СПб.: ”Петрополис”, 1998. 384 с.
62.Денисова Т.Н. Коротко про історію, теорію і практику американського постмодернізму // Сучасна американська література: проблеми вивчення та викладення: Навчальний посібник. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. С. 5-60.
63.Дерріда Ж. Позиції. Бесіди з Анрі Ронсом, Ю.Крістєвою, Жаном Луї Удбіном, Г.Скарпетта: Пер. з фр. К.: 1994. 160 с.
64. Дерріда Ж. Слово. Знак. Дискурс // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Л.: Літопис, 1986. С. 460-469.
65.Донцова О.С. Особливості реалізації образу автора в англомовній постмодерністській літературі // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Сер. Філологія. 2000. Т. 3, №2. С. 170-177.
66.Дьяконова Н.Я. Английский романтизм: Проблемы эстетики. М.:Наука, 1978 208 с.
67.Елистратова А. Предисловие // Шелли М. Франкенштейн, или Современный Прометей. М. Художественная литература, 1965. С. 3-23.
68.Енциклопедія сучасного літературознавства // Альманах Перекладацької Майстерні 2000-2001. Т.2, Кн.2. Львів-Дрогобич: Коло, 2002. С.145-231.
69.Етимологічний словник української мови в семи томах. / Р.В.Болдирєв, О.С.Мельничук. Т.2. К.: Наукова думка, 1985. 570 с.
70.Женетт Ж. Фигуры. В 2-х томах: Пер. з фр. Т.2. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1998. 412 с.
71.Жеребкина И. Прочти мое желание” Постмодернизм. Психоанализ. Феминизм. М.: Идея-Пресс, 2000. 256 с.
72.Жижек С. Метастази насолоди: Шість нарисів про жінку й причинність. К.: Видавничій дім Альтернативи”, 2000. 188 с.
73.Жуковский В.А. Эстетика и критика. М.: Искусство, 1985. 431 с.
74.Затонский Д. Постмодернизм в историческом интерьере // Вопросы литературы. 1996. № 3. С. 182-205.
75.Затонский Д.В. «Некто Жан-Батист Гренуй, или Жизнь самое себя интимизирующая». // Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм. Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств (От сочинений Умберто Эко до пророка Екклесиаста). Харьков: Фолио; М.: ООО «Издательство АСТ», 2000. С. 74-82.
76.Зверев А. Преступление страсти: Вариант Зюскинда // Иностранная литература. 2001. №7. С. 256-262.
77.Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен. Львів: Літопис, 2004. 352 с.
78.Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада. 1998. 256 c.
79.Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 220 с.
80.История французской литературы Т. 2. М.-Л.: Издательство АНСССР, 1946. 731 с.
81.Ізер В. Процес читання, феноменологічне прочитання // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Л.: Літопис, 2001. С. 349-366.
82.К семиотике зеркала и зеркальности // Зеркало. Семиотика зеркальности. Труды по знаковым системам Тарту: Тартуский государственный университет, 1998. С. 3-5.
83.Кавелти Дж.Г. Изучение литературных формул // Новое литературное обозрение. Теория и история литературы, критика и библиография. 1996. № 22. С. 33-64.
84.Кант И. Критика сп