РИТМ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ : РИТМ художественной прозы ВИРДЖИНИИ ВУЛФ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ
кафедра зарубіжної літератури

На правах рукопису

ЛЮБАРЕЦЬ НАТАЛІЯ ОЛЕКСІЇВНА

УДК 821.111 801.613:82-3 Вулф

РИТМ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ

10.01.04 Література зарубіжних країн
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
канд. філол. наук проф.
ЖЛУКТЕНКО НАТАЛІЯ ЮРІЇВНА

КИЇВ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ РИТМУ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ

12

1.1. Естетична природа ритму

12

1.2. Ритм художньої прози як проблема теорії літератури

19

1.3. Концепція прозового ритму в контексті європейської літературно-критичної думки

32

1.4. Проблема ритму художньої прози в дослідженнях дискурсу модернізму

50

1.4.1. Феномен ліризації прози у вивченні літератури модернізму

50

1.4.2. Категорія ритму в англомовній теорії роману

56

1.4.3. Ритм у сучасних дослідженнях модерністичного дискурсу Вулф

66

РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИПИ І ПРИЙОМИ РИТМІЗАЦІЇ ПРОЗИ ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ

79

2.1. Засоби ритмізації у романі Кімната Джейкоба”

79

2.2. Роль повторів у ритмічному малюнку роману До маяка”

89

2.3. Ритм у структурі роману Хвилі”

101

2.4. Поліритмія в романі Між актами”

117

РОЗДІЛ 3. МУЗИКАЛІЗАЦІЯ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ЯК ЗАСІБ РИТМІЗАЦІЇ

131

3.1. Синестезія словесного і музичного як проблема творчості Вулф

131

3.2. Сонатна форма в ритмічній організації романів Вулф

140

ВИСНОВКИ

158

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

171

ДОДАТОК А. Рецепція прози Вірджинії Вулф у романі Майкла Каннінгема Години”

190

ВСТУП

Науковий інтерес до естетичної природи ритму зумовлений фундаментальним значенням, яке він має у життєвій та мистецькій діяльності людини. Дослідження філософів, психологів, хронобіологів доводять, що мистецький пошук індивідуального ритму має спільну основу із постійним прагненням особистості злитися з ритмом природи (В.Ягодинський). Відповідно до того, як космічні ритми руху Всесвіту зумовлюють циклічні зміни в природі та фізіологічні в організмі людини, так ритмічна організація особистості митця позначається на ритмічній структурі його творів. Попри довгу історію розгляду проблеми ритму в естетиці та теорії літератури ритм художньої прози донедавна залишався одним із дискусійних явищ, і науковий інтерес до нього виникав спорадично. Наразі вивчення ритмізації прози спрямоване здебільшого на його функціональну природу та пов’язане із загальними проблемами цілісності тексту (М.Гіршман), з художньою специфікою літературного напряму (В.Агеєва, С.Пригодій), індивідуального стилю автора (Т.Сем’ян) або ж проблемами художнього перекладу (Н.Белінська, В.Матвіїшин, В.Станевич, А.Чхаїдзе). Актуальною залишається розробка методології дослідження ритму художньої прози.
Ритм як феномен художньої практики та критичного дискурсу найчастіше актуалізується, зокрема, й у художній прозі, в періоди активного оновлення мови культури. Відтак сучасного дослідника не може не зацікавити новаційний характер ритму художньої прози в парадигмі модерністичних експериментів. Пошук нових художніх форм, притаманний творчості видатних представників англійського модернізму, Д.Г.Лоуренса, Дж.Джойса, О.Хакслі, Е.М.Форстера, В.Вулф, позначений ліризацією прози, посиленням її психологічного аспекту, синкретичним поєднанням засобів виразності різних видів мистецтва та радикальним оновленням жанрової природи роману. Яскрава представниця нового психологізму в англійському романі 1920-30-х років, Вірджинія Вулф (1882-1941) у своїх програмних есе та у творчій практиці заохочувала сучасників звільнитись від умовностей міметичного дискурсу й заглибитись у дослідження внутрішнього світу людини, виокремити в ньому психологічно вагомі моменти й акцентувати увагу читача на їхньому корелятивному значенні. Одним із засобів, які, на думку письменниці, безпосередньо сприяли художньому оновленню прози, був ритм.
Постать видатної англійської письменниці широко й багатопланово репрезентована в європейському та американському літературознавстві, але чи не найбільше розвідок її творчості присвячено психологічним, естетичним та гендерним аспектам. Ритму прози Вулф у цих розробках приділяється незначна увага. Так, англомовні (Ф.Роуз, Р.Фрідман, Н.Фузіні) та російські дослідники (Н.І.Бушманова, О.Б.Вайнштейн, О.Златіна) лише побіжно зауважують ритмічність серед характерних ознак авторського стилю Вулф. Спроби розгляду окремих аспектів проблеми ритму в її прозі знаходимо в англомовній теорії роману від праць Е.М.Форстера 1930-х років до постструктуралістичних досліджень Дж.Гілліса Міллера. Сама авторка в щоденниках та есеїстиці неодноразово демонструвала принципову важливість ритму у вирішенні нею творчих завдань, однак ритм художньої прози В.Вулф ще не був предметом спеціального розгляду ані вітчизняних, ані зарубіжних дослідників.
Таким чином, актуальність дослідження зумовлена потребою здійснити перший у вітчизняному літературознавстві системний аналіз проблеми ритму художньої прози як однієї з концептуальних рис модерністичного дискурсу Вірджинії Вулф.
Українське літературознавство лише у 1980-х роках започаткувало дослідження художнього доробку Вулф. На сьогодні творчості сучасників письменниці Дж.Джойса та Д.Г.Лоуренса вже присвячені ґрунтовні монографічні праці, а їхні романи представлено в українських перекладах, тоді як багатий літературний і критичний спадок Вірджинії Вулф (9 романів, повісті, збірки новел та есе), ще не став предметом системного аналізу. До цього часу, крім окремих розділів у монографіях Н.Ю.Жлуктенко та Е.П.Гончаренко, в Україні не з’явилося комплексних досліджень її доробку. Відсутність українських перекладів зменшує читацьку аудиторію письменниці.[1] Уповільнений же розвиток перекладів Вулф не в останню чергу залежить від того, що інтерпретація романів письменниці іншою мовою повинна залучати свідоме ставлення до ритмізації прози Вулф як одного зі складників її художнього новаторства.
Зв’язок з науковими програмами кафедри. Дисертація виконувалася на кафедрі зарубіжної літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в річищі комплексної науково-дослідної теми Історія та полікритика зарубіжної літератури”, затвердженої Вченою радою Інституту філології КНУ протокол №3 від 15 листопада 2004 року. Тема дисертації відповідає науково-дослідній темі Закономірності літературного процесу ХХ століття”, яка передбачає вивчення широкого кола епістемологічних проблем літератури минулого століття із залученням сучасної методології.
Мета пропонованого дослідження виявлення художньої специфіки ритму романів Вулф як ознаки експериментального дискурсу модернізму, визначення місця ритмізації прози у системі творчих відкриттів письменниці та систематизація її принципів та прийомів.
Мета дисертації передбачає розв’язання таких завдань:
- розкрити естетичну природу ритму в контексті його проявів у художній прозі;
- розглянути етапи дослідження ритму художньої прози як теоретичної проблеми літературознавства;
- проаналізувати інтерпретацію ритму прози в європейській літературно-критичній думці;
- систематизувати концепції потрактування ритму, наявні в сучасних дослідженнях модерністичного дискурсу;
- встановити психофізіологічну та філософсько-естетичну основу ритмізації художньої прози Вулф;
- виявити та проаналізувати прояви ритмізації наративу на різних текстуальних рівнях досліджуваних романів авторки різних періодів творчості;
- систематизувати провідні принципи та прийоми ритмізації прози Вулф та дослідити їхні естетичні функції;
- дослідити синестезію словесного і музичного як прояв ритмізації романного дискурсу Вулф, зокрема, проаналізувати реалізацію ритму в жанровій формі роману-сонати;
- охарактеризувати значення ритмізації художньої прози Вулф у системі експериментального наративу англійського модернізму.
Об’єктом дослідження є романна проза Вірджинії Вулф. Особлива увага приділена п’ятьом творам: Кімната Джейкоба”, Місіс Делловей”, До маяка”, Хвилі”, Між актами”, в яких найповніше розкривається її талант майстрині психологічної прози. Матеріалом дослідження стали також щоденники, листи та вибрана есеїстика письменниці.
Предметом дослідження є поліфункціональність прозового ритму у структурі романів Вулф, його значення у системі творчих відкриттів письменниці.
Методологічна основа дослідження зумовлена поставленими завданнями, специфікою матеріалу та сучасним станом його теоретичного осмислення. В основу роботи покладено комплекс розробок із даної проблеми, здійснених вітчизняними та зарубіжними вченими.
Методологічний підхід до аналізу проявів ритму в романній прозі Вірджинії Вулф визначений сучасним станом вивчення модернізму в українському літературознавстві, в якому за останні два десятиліття відбулася глибинна трансформація теоретичних поглядів на природу й поетику даної художньої системи. Розробка вітчизняними науковцями епістемологічних проблем модернізму (В.Агеєва, Т.Гундорова, Д.Затонський, М.Моклиця, В.Моренець, Д.Наливайко, С.Павличко, Я.Поліщук, С.Пригодій) конструктивно вплинула на методологію даного дослідження.
Підґрунтям аналізу ритму як однієї із художньо-стильових ознак дискурсу англійського модернізму стали праці Е.Гончаренко, Н.Жлуктенко, С.Павличко. До розгляду ритму як одного із чинників суб’єктивізації модерністичного роману залучені спостереження Л.Ідела, Р.Стівенсона, Г.Башляра. Суттєве значення для аналізу ритму художньої прози Вулф мали бінарна концепція ритму Н.Фрая, а також праці Г.Ріда та Р.Стівенсона, в яких акцентовано увагу на ритмі як вияві індивідуального творчого методу митця.
Філософсько-естетичні засади ритму прози Вулф висновуємо її зв’язками з психологією інтуїтивізму А.Берґсона, що підкріплено як мистецькою практикою, так і щоденниковими записами, листами та есеїстикою письменниці. До теоретичних засад дослідження належить концепція Б.С.Мейлаха про особистий ритмічний фонд митця. До розгляду психофізіологічної основи ритмізації художньої прози Вулф залучаємо положення, розроблені Л.С.Виготським та М.А.Арнаудовим.
Концепт ритму в дисертації визначили ідеї М.М.Бахтіна про ритм як композиційний та архітектонічний конструкт твору та М.М.Гіршмана про значення ритму в утворенні цілісності художнього тексту. В аналізі таких видів ритмізації прози, як ритм персонажа та ритм автора дисертант оперує термінами, запропонованими О.В.Чичеріним. Явище поліритмії досліджується з урахуванням позиції Ю.Г.Еткінда, повтор як прояв ритму аналізується на засадах, розроблених Ю.М.Лотманом. У характеристиці тематичного ритму в прозі Вулф концептуальне значення мали розробки Е.К.Брауна.
Методологічний підхід до аналізу романів Вулф включає також позиції таких дослідників формотворчих стратегій її прози, як Н.І.Бушманова, О.Б.Вайнштейн, О.Златіна, Г.В.Яновська, Н.С.Поваляєва, М.Бредбері та А.Вельку.
Розгляд проблеми синестезії словесного і музичного у творчості письменниці базується на теоретичних концепціях філософів та митців доби модернізму (Ф.Ніцше, Р.Фрай, Е.М.Форстер). При дослідженні сонатної форми як способу ритмізації враховуються підходи Е.К.Брауна, М.М.Фортунатова, Т.Ф.Сем’ян, А.О.Альшванга.
Наукова новизна пропонованого дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняному літературознавстві новаторство романної прози Вірджинії Вулф представлене в аспекті глибинного поетикального експерименту. Для цього здійснено концептуальну спробу узагальнити принципи аналізу ритму художньої прози, які є продуктивними для оцінки стильового новаторства модернізму. В українській англістиці серед творів, обраних об’єктом дослідження, структура романів Кімната Джейкоба”, Хвилі” та Між актами” вперше підлягає науково-критичним оцінкам. Новим у характеристиці стилю Вулф є дослідження ритму як одного з проявів музикалізації художньої прози , а також виділення жанрової форми роману-сонати як органічної для авторки синестезії словесного та музичного.
Практичну цінність дисертаційної роботи визначає можливість залучити її результати для подальшої презентації доробку Вірджинії Вулф на українському культурному ґрунті. Аналіз художньої специфіки ритму романів Вулф дозволяє розширити уявлення про ознаки експериментального дискурсу англійського модернізму, систематизувати принципи та прийоми ритмізації її прози. Матеріали можуть бути використані при розробці нормативних і спеціальних курсів з історії зарубіжної літератури доби модернізму та з історії англійської літератури ХХ століття. Здійснений аналіз принципів та прийомів ритмізації у романах В.Вулф допоможе здійснити адекватні переклади творів авторки. Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті написані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; окремі її аспекти викладено у виступах на аспірантсько-студентських конференціях КНУ ім. Т.Г.Шевченка (2001, 2002); на міжвузівській науковій конференції Проблеми і підсумки розвитку західних літератур у ХХ столітті”, КНУ ім. Т.Г.Шевченка (1-2 листопада 2001 р.); на науковій конференції Проблеми мовно-культурної комунікації у літературному дискурсі”, КНУ ім. Т.Г.Шевченка (9 квітня 2003 р.); на Міжнародній науковій конференції Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу”, КНУ ім. Т.Г.Шевченка (14 квітня 2004 р.); на П’ятих Міжнародних Чичерінських читаннях Проблеми розвитку художньої прози”, ЛНУ ім. Івана Франка (20-22 жовтня 2004 р.); на наукових читаннях, присвячених 130-річчю від дня народження професора І.В.Шаровольского, КНУ ім. Т.Г.Шевченка (3 жовтня 2006 р.).
Результати дослідження представлені у 7 публікаціях, надрукованих у фахових виданнях ВАК України:
1. Любарець Н.О. Мотив смерті у романі Вірджинії Вулф Хвилі” // Мовні і концептуальні країни світу: Зб. наук. пр., вип. 7. К.: КНУ, 2002. С.322-326.
2. Любарець Н.О. Ритм у структурі роману Вірджинії Вулф Хвилі” // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр., вип. 8. К.: КНЛУ, 2002. С.207-210.
3. Любарець Н.О. Мовні засоби ритмізації художньої прози романів Вірджинії Вулф (на прикладі роману Кімната Джейкоба”) // Літературознавчі студії: Зб. наук. пр., вип. 5. К.: КНУ, 2003. С.126-130.
4. Любарець Н.О. Ритм у романі Вірджинії Вулф До маяка” // Мовні і концептуальні країни світу: Зб. наук. пр., вип. 10. К.: КНУ, 2004. С.366-372.
5. Любарець Н.О. Сонатна форма в композиції та стилі романів Вірджинії Вулф // Літературознавчі студії: Зб. наук. пр., вип. 10. К.: КНУ, 2004. С.192-196.
6. Любарець Н.О. Рецепція прози Вірджинії Вулф у романі Майкла Каннінгема Години” // Слово і час. 2006. №7. С. 56-61.
7. Любарець Н.О. Ритм у романі Вірджинії Вулф Між актами” // Мовні і концептуальні країни світу: Зб. наук. пр., вип. 22. Ч.1. К.: КНУ, 2007. С.211-216.
Структура дисертації визначається логікою вивчення поставленої проблеми і підпорядкована почерговості розв’язання визначених завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатку, в якому представлена рецепція прийомів ритмізації Вірджинії Вулф у романі сучасного американського письменника Майкла Каннінгема Години”. Список використаних джерел містить 231 позицію. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, з яких 170 сторінок основного тексту.

[1] Єдиним твором В. Вулф, доступним україномовному читачеві, є есе Власний простір” (1929), переклад якого вийшов друком у 1999 році.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Ритм як одна із філософсько-естетичних категорій виступав предметом вивчення в різних галузях гуманітаристики ХХ століття. Філософи, психологи та естетики досліджували природу цього явища, спрямовуючи свій інтерес від вивчення генези цього феномену до створення конкретних розробок ритмізацїі в різних видах мистецтва. Такий методологічний підхід суттєво вплинув на концепцію нашої роботи. Йому підпорядковано також використання розвідок, присвячених психологічним аспектам ритму творчості.
Необхідність виробити методику дослідження предмету дисертації поставила завдання науково-теоретичного аналізу методологічних засад вивчення мистецького і прозового ритму. Вирішенню цього питання присвячений теоретичний розділ дисертації, в структурну основу якого закладено принцип поетапного вивчення ритму: від онтології цього явища до його актуалізації у визначеному ракурсі дослідження. Етапами нашого дослідження було обрано блоки питань, що розкривають значення ритму в загально естетичному плані, у теорії літератури, в історико-літературному контексті та в парадигмі модерністичного дискурсу романної прози, зокрема творчості Вулф.
Дослідження теоретичних та літературно-критичних джерел, вибудоване на сприйнятті ритму як однієї з категорій семіотичного та структурного аналізу мистецтва, доводить, що і в художній прозі ритм зберігає свою структуро- та змістотворчу природу, засновану на періодичному повторі будь-яких елементів. На основі розвідок С.Аверінцева, Л.Виготського, Б.Мейлаха, Я.Рогінського висновуємо, що особистість як автора, так і читача, підсвідомо налаштована на пошук ритму, що ритми художніх творів зумовлені психофізіологічними рисами та станом митця, а також те, що сприйняття ритму мистецького твору залежить від форм його фіксації реципієнтом. На цих положеннях заснована методологія дослідження ритму прози Вулф.
Розгляд етапів дослідження ритму художньої прози як теоретичної проблеми літературознавства дозволяє з певністю сказати, що в російському та українському літературознавстві ХХ століття це питання вивчалося у декілька етапів. Від перших спроб представників школи російського формалізму визнати значимість ритму художньої прози та аналізувати його прояви на фонетичному рівні у 1960-70-х роках науковці перейшли до розгляду його проявів на лексичному, синтаксичному, композиційному, сюжетному та рівні змісту прозового твору (В.М.Жирмунський, Ю.Г.Еткінд, М.М.Фортунатов). Особливе місце у цій схемі поступового розширення дослідницького поля прозового ритму належить роботі М.М.Бахтіна, в якій він у 1920-х роках розкрив поліфункціональну природу ритму як композиційного та архітектонічного елементу художнього твору. Якісно новий рівень досліджень презентують праці 1970-80-х років: ритм розглядали в контексті ключових ознак образотворення (О.В.Чичерін) та як вагомий чинник художньої цілісності творів (М.М.Гіршман).
Певна активізація науково-теоретичного інтересу до ритму художньої прози намітилася в українському літературознавстві у 1990-2000-х роках у зв’язку з розробкою епістемології та поетики модернізму та розвитком літературної компаративістики. Особливу увагу до ритмізації прози виявили історики української літератури другої половини ХІХ початку ХХ століть [25; 29; 59]. Однак спеціальних досліджень прозового ритму, в яких би було здійснено спробу створити загальну методологію аналізу цього художнього феномену запропоновано не було у кожному випадку вибір інструментарію науковцями був обумовлений специфічними рисами об’єкту та предмету їхніх розвідок.
Методологія нашої роботи є синтезом таких теоретичних настанов, розроблених попередніми дослідженнями: 1)ритм має поліфункціональну природу, архітектонічні форми естетичного об’єкту, серед яких ритм, є спільними для всіх видів мистецтва (М.М.Бахтін); 2)темою, в тому числі стосовно тематичного ритму, визначають ключові слова/мотиви (В.М.Жирмунський); 3)композиційний ритм є найвищим у ієрархії ритмів, дослідити його можливо лише ретельним текстуальним аналізом (Ю.Г.Еткінд); 4)до аналізу прозового ритму залучають музичні асоціації та термінологію теорії музики (М.М.Фортунатов); 5)у структурному підході до аналізу ритму акцентують ключове значення повтору (Ю.М.Лотман); 6)ритм прози досліджують від простих до складних елементів ритмізації (О.В.Чичерін); 7)посилений інтерес приділяють проявам синтаксичного ритму (М.М.Гіршман); 8)ритмізацію пов’язують з ліричним началом в прозі (Т.Ф.Сем’ян).
Здійснений у дисертації огляд концепції ритму в контексті європейської літературно-критичної думки переконує, що ритм залишався однією із актуальних проблем поетики з часів античності до доби модернізму, але пріоритетною ця категорія була для естетиків та митців, які сприймали ритм як духовний феномен. Прикметно, що як у теорії художньої творчості Платона, так і в працях Ф.Ніцше та А.Берґсона підкреслено зумовленість творчого процесу індивідуальним ритмом митця.
Виокремлення проявів ритму як поетологічної ознаки прозового дискурсу у різних літературних епохах дозволило дійти висновку про схожість настанов тих письменників, прозу яких визнають ритмічною, із авторськими інтенціями модерністичних експериментів Вулф. Прикладами такої спорідненості авторських стилів в актуалізації ритму вважаємо ритмізацію як вияв авторського вибору в пастушій повісті Лонга, орієнтацію евфуїстів, зокрема, Дж.Лілі, на сприйняття ритму елітарним читачем, аритмію у стилі Л.Стерна, яка, подібно до нерегулярної ритміки у композиції романів Вулф, пов’язана зі складною організацією системи просторово-часових відношень.
Проведений аналіз джерел свідчить, що особливе значення ритм як один із структуротворчих елементів літератури отримав у роботах філософів та митців епохи романтизму. В мистецьких системах німецьких та англійських романтиків ми віднайшли типологічні зв’язки з проявами словесного ритму в творах Вулф. Особливу увагу було приділено спорідненості форм поетизації наративу у романі Новаліса Генріх фон Офтердінген” та в прозі Вулф: до такого співставлення спонукав також підхід сучасного французького літературознавця Цв.Тодорова.
В дисертації з’ясовано, що хай і неоднорідні, але прояви ритмізації прози існували також в мистецько-літературних напрямах та стилях ХІХ століття, що передували модернізму: серед них дотримання сталої моделі у побудові певних фрагментів твору та створення двійників” у системи персонажів роману В.М.Теккерея Ярмарок суєти”, позиціювання ритму як змістотворчого елемента будови твору у Ґ. Флобера, прагнення синестезії мистецьких жанрів та видів Дж.Ґолсуорсі.
Таким чином, аналіз інтерпретації ритму прози в контексті європейської літературно-критичної думки засвідчив, що ритм художньої прози найчастіше актуалізувався в епохи, позначені змінами традиційного вектору творчості, що підтверджує правомірність нашого звернення до ритму в експериментальній прозі Вулф як до одного з провідних чинників її новаторства.
Досліджено, що у модерністичній парадигмі концепції потрактування ритму набирають більшої ваги саме в аналізі експериментів із малими та великими прозовими творам. Систематизовано три основні блоки тлумачення ритму теоретиками модернізму: 1) ритм зараховують до ключових компонентів поетизації романної прози (Л.Ідел, Р.Стівенсон); 2) наголошують важливу роль ритму у структуротворенні романної прози модернізму (Е.М.Форстер, Е.К.Браун, Г.Рід, М.Бредбері) та навіть вважають ритм генератором її змісту” (Дж.Гілліс Міллер); 3) ритм також сприймають як надродову ознаку літературних творів (Н.Фрай). Концепція ритму Н.Фрая як універсального елементу творчості дозволила розглядати індивідуальні ознаки ритму художньої прози Вулф як на рівні авторського стилю, так і в історико-літературному контексті. Встановлено, що саме ритм був одним із чинників новацій, який впливав на модус вираження авторських думок та внутрішню організацію творів означеного періоду.
Поетикальні дослідження модерністичного дискурсу виводять ритмізацію прози на рівень основоположної стильової ознаки творчості окремих представників цієї мистецької доби. Як справедливо відзначав академік Д.С.Ліхачов, художня єдність стилю має активну природу, її утворюють спільно митець і реципієнт, якому автор художнього твору передає певний стилістичний ключ” [див. 90, с.69]. На нашу думку, це твердження набуває особливої ваги у парадигмі модерністичних експериментів, зокрема творчості Вірджинії Вулф. Саме за допомогою ритму декодує читач текстуальність її самобутніх психологічних творів. До подібного висновку спонукає також аналіз філософсько-естетичних конотацій категорії ритму в контексті аналізу світоглядних засад творчості письменниці.
Філософсько-естетичним підґрунтям ритмізації прози Вулф можна вважати погляди А. Берґсона. Французький філософ виходив з того, що лише емоція могла бути ініціальним імпульсом до творчості, отже, отримати його дозволяє тільки інтуїтивне проникнення в природу речей. Розуміння змісту художнього твору, таким чином, залежить від здатності реципієнта сприйняти емоцію, з якої цей твір народився. Як стверджував А.Берґсон, лише ритм уможливлює такий процес, адже, подібно до гіпнозу, вводить читачів або слухачів у стан, в якому автор перебував у момент творчості. Вулф як послідовниця А.Берґсона реалізувала теоретичні засади його інтуїтивізму, надаючи концептуального значення зображенню процесів пам’яті та спогадів, відтворюючи внутрішній психологічний час персонажів, та, передусім, ритмізуючи наратив своїх романів.
Психофізіологічна основа ритмізації прози Вулф вивчалася на основі викладених у щоденниках та листах письменниці міркувань про природу її власної творчості, заснованої на індивідуальних враженнях та переживаннях. До аналізу цього аспекту роботи залучалися також спостереження близьких письменниці про характер її творчості. Дані джерела розглянуті як у теоретичному, так і в аналітичних розділах дисертації. Здійснений нами аналіз авторського пошуку засобів та прийомів ритмізації переконливо доводить, наскільки глибоко Вулф була одержима” прагненням ритмізувати власні художні твори. Ми дослідили, що, працюючи над кожним з романів, письменниця занотовувала у щоденнику проблемні питання, дотичні до цього завдання. Ідея ритмізації, муки творчості в процесі її реалізації знайшли відображення в листах письменниці: у багатьох з них наскрізним мотивом проходила думка про те, що вона писала заради ритму”. Про це свідчить також її літературно-критичний доробок. У своїх есе Сентиментальна подорож”, Вузький міст мистецтва” та інших авторка визначала саме ритм домінантою художнього сприйняття та критерієм оцінки романів одного із засновників англійського психологізму Лоренса Стерна. Вона також акцентувала увагу на пограничній природі ритму, який споріднює прозу з поезією. Бажання досягнути їхньої органічної єдності у власних творах спонукало письменницю до ліризації художньої прози, до пошуку нових літературних жанрів: наприклад, під час роботи над романом До маяка” письменниця занотувала у щоденнику намір створити роман-елегію”.
Отже, об’єднання теоретичних засад аналізу із розкриттям психологічної основи ритмізації романного наративу Вулф дозволили виокремити та критично осмислити прояви ритму художньої прози письменниці на матеріалі романів Кімната Джейкоба”, Місіс Делловей”, До маяка”, Хвилі” та Між актами”. Здійснений аналіз свідчить про те, що у цих творах талант письменниці як майстрині експериментальної психологічної прози розкрився у динаміці. Поступово Вулф урізноманітнила форми модерністичного експерименту в романі, опановуючи ритмізацією різних рівнів наративу.
Так, у романі Кімната Джейкоба” вперше в українській англістиці встановлено прояви фонетичної, лексичної та синтаксичної форм ритмізації та зафіксовано константи тематичного ритму. Нерівномірний розподіл засобів ритмізації у структурі твору пояснюємо перехідним характером стильової організації роману в доробку Вулф 1920-х років. Встановлено, що фонетичні засоби ритмізації (алітераційні повтори, звуконаслідування) сприяли суб’єктивізації романної оповіді. Лексичний рівень ритмізації означеного твору, утворений антитетичними та прямими повторами, а також антонімічними образами, дозволив письменниці відтворити стани емоційного напруження персонажів, передати їхнє відчуття нестабільності, характерне для модерністичного світосприйняття. Синтаксичні повтори (анафора, стик, паралельні синтаксичні конструкції) в романі Кімната Джейкоба” об’єднують мозаїчну оповідь у читацькій рецепції. До того ж, анафоричні повтори у суміжних абзацах перших чотирьох розділів роману додають цілісності сюжетному стрижневі. Повтори констант тематичного ритму в проаналізованому творі, якими є символи кімнати та годинника, вважаємо формантами читацького передчуття, яке опосередковано сприяє втіленню ідеї Вулф про циклічність буття.
У романі До маяка” аналіз повторів у системі персонажів дозволив з’ясувати конструктивне значення повтору для формування ритму образів з внутрішніми конфліктами. Так, повтори окремих дій визначають плавний (місіс Ремзі) або уривчастий (містер Ремзі) ритм поведінки персонажів, розкривають їхні внутрішні стани. Послідовна вибудова в системі персонажів опозицій за принципом реалізації особистості у подружньому житті відтворює дисгармонію та сприяє розв’язанню внутрішніх та міжособистісних конфліктів. Повтор в опозиції персонажів, в основу якої покладено реалізацію творчих імпульсів (Лілі Бріско містер Кармайкл), передає авторське розуміння природи мистецтва та творчих процесів. У романі До маяка” Вулф вперше у своїй практиці здійснила на композиційному рівні контрапунктне вкраплення лексичних повторів одного плану оповіді в інший як на рівні організації потоку свідомості персонажа, так і в чергуванні планів оповіді та розділів роману (див. підрозділ 2.2). Такий принцип організації оповіді заохочує читача до нелінійного прочитання роману. Аналіз функцій символу маяка в романі свідчить про семантичні трансформації його значень, яких він набуває з повторами. Все це дозволяє стверджувати, що повтори в означеному романі функціонують як комплекс засобів посилення психологізму, як засадничий принцип модерністичного кодування змісту та структурування наративу за принципом хвилеподібного руху.
Найбільшу увагу в дослідженні було приділено роману Хвилі”. Його визначаємо вершиною ритмізації прози Вулф за параметрами всіх рівнів організації твору. Унікальною особливістю будови цього роману є ритмічне чергування основних частин оповіді та інтерлюдій, що уможливлює його подвійну рецепцію. Спостережено, що принцип повтору закладено і в систему побудови інтерлюдій за певною моделлю з акцентом на образах з символічним потенціалом (сонце, хвилі, пташки). Повтори образів-символів (хвилі, нічний метелик), які визначаємо константами тематичного рівня цього роману, посилюють відчуття коливального руху вгору вниз”, який формує сприйняття циклічності. Доведено, що опозиції персонажів у Хвилях” дозволили Вулф також структурувати оповідь шляхом ритмічного чергування їх монологів. Характерною ознакою ритмізації висловлювань персонажів визначено чергування регістрів оповіді (вкраплення одного рівня оповіді в інший марковане, як і в романі До маяка”, круглими дужками). Ритмічному структуруванню оповіді сприяють і повтори лейтмотивів, які асоціативно об’єднують різні епізоди оповіді. На фонетичному рівні виявлено органічне поєднання прози та поезії (утворення прозо-поетичних інтерлюдій), якого письменниця досягла алітераційними повторами, вирівнюванням складового об’єму синтагм та іноді римою. Аналіз лексичного та синтаксичного ритму в цьому творі не виявив якісних відмінностей від досліджених раніше Кімнати Джейкоба” та До маяка”, а лише засвідчив розширення арсеналу засобів, якими послуговувалася письменниця. Проведене дослідження переконливо доводить, що у романі Хвилі” принципи та прийоми ритмізації відіграють ключову роль у формальному та семантичному структуруванні оповіді. Ритмічне чергування різних елементів будови роману розкриває філософський підтекст твору: ідея неперервності буття репрезентована хвилеподібним рухом оповіді.
В останньому творі письменниці романі Між актами” актуалізація ритму здійснюється на всіх зазначених рівнях організації роману, за винятком композиційного. Аналіз фонетичних засобів ритмізації розкрив два вектори авторських експериментів Вулф з прозовим дискурсом: формальну поетизацію романного жанру (алітерація, звуконаслідування) та семантичну кодування змісту (гра зі звуком, рима). Як і в романі До маяка”, у досліджуваному творі ритм на рівні системи персонажів, утворений їх протиставленням, сприяє вирішенню психологічних конфліктів та віднайденню втраченої гармонії у стосунках між ними (Іза та Джайлз). На тематичному рівні ритмізація в Між актами” досягається не лише використанням циклу доби, як у попередніх творах, а й розробкою ідеї циклу цивілізації”, переданої чергуванням драматичних текстів різних історичних періодів, на якому заснована постановка. У романі Між актами” вперше зафіксовано поліритмію, утворену перехрещуванням” різних рівнів ритмізації (фонетичного та синтаксичного, лексичного та тематичного) в окремих точках” оповіді.
Комплекс виявлених прийомів ритмізації дозволяє стверджувати, що Вулф свідомо зверталася до ритму як засобу впливу на читацьке сприйняття, як експерименту з жанровою формою роману, здатною синкретично поєднати прозу та поезію.
Дослідження також дозволяє дійти висновку, що виявлені нами засоби ритмізації в розглянутих романах письменниці актуалізовані з різним ступенем інтенсивності. Ми класифікуємо ці засоби як загальні, поширені та одиничні. Загальні засоби ритмізації характерні для всіх проаналізованих творів письменниці. До них відносимо алітераційні, прямі та анафоричні повтори, паралельні синтаксичні конструкції, а також константи тематичного рівня, що об’єднують весь аналізований доробок письменниці (хвилі, годинниковий дзвін, кімната). Поширені засоби ритмізації, спостережені нами в декількох романах, становлять:
- звуконаслідування (Кімната Джейкоба”, Хвилі”, Між актами”);
- ритм протиставлення персонажів (Місіс Делловей”, До маяка”, Хвилі”, Між актами”);
- ритмічне чергування планів оповіді (Місіс Делловей”, До маяка”, Хвилі”) тощо.
Одиничні засоби досягнення ритмічності актуалізовані лише в одному з обраних об’єктів дослідження. Ними є:
- чергування суб’єктивного сприйняття героя та об’єктивної інформації про нього в романі Кімната Джейкоба”;
- використання повторів з варіацією на рівні сюжетобудови у Хвилях”;
- утворення авторського ритму засобами прямого повтору в романі Між актами”.
Унікальним видом ритмізації художньої прози Вулф визначена музикалізація її прози та утворення нового жанрового різновиду роману-сонати, природа якого синкретично поєднує елементи словесного і музичного жанрів. Здійснений у дисертації аналіз синестезійних проявів словесного і музичного в романах Вулф засвідчив їх органічність, засновану як культурно-історичними змінами в дискурсі модернізму, так і індивідуальними стильовими рисами творчості письменниці. Наше спостереження музичності як прояву ритму в прозі Вулф було зумовлене сприйняттям особливостей тематичної та структурної будови її романів та ґрунтувалося на позиціях тих англомовних дослідників романного жанру, які у своїх розвідках проводили аналогії між ритмом музичним та прозовим (Е.М.Форстер, Е.К.Браун, Г.Рід, Н.Фрай та Дж.Гілліс Міллер). Філософсько-естетичним підґрунтям проникнення музики в романи Вулф визначено мистецькі настанови її сучасника і однодумця Роджена Фрая та концептуальні позиції Ф.Ніцше. Аналіз щоденників та листів письменниці дозволив розкрити авторське розуміння музики як стимулу до творчості, орієнтиру у виборі композиційної та сюжетної організації романів, принципу побудови системи персонажів та поштовху до поєднання жанрів музичного та літературного видів мистецтва. Підтвердженням цьому є наші спостереження над природою музичного в романі Хвилі”.
Аналіз сонатної форми як засобу ритмізації прози Вулф був здійснений на матеріалі роману Місіс Делловей”. Ритмічне чергування тематичного матеріалу в романі дозволило виокремити три теми, які задовольняють параметрам головної, побічної та теми-зв’язки музичної сонати. Для поділу роману на частини, а також як маркер проведення тем був обраний звуковий мотив годинникового бою, який видзвонює в романі годину (перша тема), півгодини (тема-зв’язка) та чверть (друга тема). Перша та друга теми визначені також за лейтмотивами двох персонажів Кларісси Делловей та Септімуса Воррена Сміта. Чергування трьох тем та лейтмотивів сприяло виділенню в композиції роману чотирьох частин, які в музиці відповідають експозиції, розробці, репризі та коді сонатної форми. Канонам побудови музичного жанру сонати в романі Місіс Делловей” відповідають також принципи ритмічного чергування тем у кожній частині роману та тональні модуляції, яких авторка досягла проведенням лейтмотивів однієї теми в розробці іншої: Кларіссин лейтмотив звучить у лінії Септімуса, а Септімусів у лінії Кларісси. Таким чином, аналіз у третьому розділ роботи засвідчує синестезійне поєднання жанрових форм роману та сонати в Місіс Делловей” як один із різновидів ритмічної організації романів Вулф.
Досліджена неоднорідність проявів ритмізації у проаналізованих творах розкриває поступове збагачення авторського арсеналу художніх засобів виразності та розширення їхніх образно-стильових функцій. Започаткована романом Кімната Джейкоба”, ритмізація у кожному наступному з досліджуваних романів отримувала все більше розгортання, проникаючи на нові рівні їхньої організації. Результат проведеної роботи дозволяє визначити ритм як компонент формо-, змісто- та жанротворення, як типологічну ознаку авторського стилю Вулф, який переосмислюється в останні десятиліття не лише критичною думкою, а й літературною творчістю. Свідченням того вважаємо появу роману М.Каннінгема Години” (1998), в ньому сучасний американський автор наслідував новаціям модерністичного дискурсу, трансформуючи їх. Теми, типи конфлікту та хронотоп романів Вулф М.Каннінгем свідомо відтворив у параметрах композиційної побудови власного твору. Він зберіг також принцип ритмічного чергування планів оповіді як художньо-стильову стратегію модерністичного роману (див. таблицю А.2). Твір лауреата Пулітцерівської премії (1999 рік) це не лише постмодерна гра з читачем, пастишування текстів попередньої літературно-мистецької доби, а заснований на поєднанні модерної та постмодерної практики експеримент, в якому ритму художньої прози відведено ключову роль. Це дозволяє стверджувати, що ритмізація в художній прозі Вулф суттєво вплинула на експериментальний наратив постмодерної літератури.
Після проведення цього дослідження ми вправі сказати, що ритм як ознака експериментування з художньої прозою найчастіше актуалізується як у історико-літературному контексті епох, позначених зміною традиційної поетичної парадигми, так і в стильовій своєрідності прози письменників, творчість яких позначена посиленням психологізму та суб’єктивізму. Ритм як суттєвий компонент модерністичної літератури сприяє внутрішній організації експериментальних прозових творів та уможливлює їх неоднозначну читацьку рецепцію.
У дисертаційному дослідженні доведено, що ритм художньої прози Вулф заснований на індивідуальних особливостях світосприйняття та емоційно-психологічній реакції письменниці. Проникаючи на всі рівні художньої організації роману, ритм як стильова ознака дискурсу письменниці сприяв поетизації та психологізації її романної прози. Поліфункціональність ритму прози Вулф, актуалізована на рівні не лише формальних, а й семантичних та навіть жанротворчих експериментів, була творчо сприйнята англомовними письменниками наступних поколінь. Проведене дослідження накреслює перспективу подальшого вивчення індивідуального дискурсу Вулф, його результати варто враховувати у перекладацькій інтерпретації її творів українською мовою. Методологія вивчення принципів та прийомів ритмізації художньої прози, застосована в даній роботі, може бути корисною для виконання інших дослідницьких проектів такого типу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АверинцевС. Ритм как теодицея // Новый мир. 2001. №2. С.203-205.
2. АгеєваВ.П. Українська імпресіоністична проза. М.Коцюбинський, Григорій Косинка, А.Головко. К.: Інститут літератури, 1994. 159с.
3. АлексеевМ.П. Литература средневековой Англии и Шотландии М.: Высш. шк., 1984. 351с.
4. АльшвангА.А. Русская симфония и некоторые аналогии с русским романом // АльшвангА.А. Избранные сочинения: В 2 т. М.: Музыка, 1964. Т. 1. С.73-96.
5. Античные теории языка и стиля / Под ред. О.М. Фрейденберг. М.-Л.: ОГИЗ-СОЦЭКГИЗ, 1936. 343с.
6. АрватН. О ритмичности простого предложения // Актуальні проблеми синтаксису. Чернівці, 1997. С.23-24.
7. АрватН.М. Ритм у структурі тексту Повести о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем” // Ніжинський держ. пед. ін-т ім. М.В.Гоголя. Наук. зап. Ніжин, 1997. Т.17, кн. 1 С.14-17.
8. Аристотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
9. Аристотель. Политика // Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1983. Т.4. С.375-644.
10.Аристотель. Риторика // Аристотель. Риторика. Поэтика. М.: Лабиринт, 2000. С.5-148.
11.АрнаудовМ. Психология литературного творчества. М.: Прогресс, 1970. 653с.
12.АуэрбахЭ. Коричневый чулок // АуэрбахЭ. Мимезис. М.: Прогресс, 1976. С.516-544.
13.БарановаВ.И. Роман Флобера Воспитание чувств” (заметки о ритмической структуре текста) // Ритм и стиль: Ритмические универсалии художественного текста: Сб. ст. филолог. кафедры / Балашов. фил-л Саратовского гос. ун-та. им. Н.Г.Чернышевского. Вып.2 Балашов, 2000. С.24-28.
14.БартР. S/Z. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 232с.
15.БахтинМ.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // БахтинМ.М. Работы 1920-х годов К.: Next, 1994. С.257-318.
16.БахтинМ.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // БахтинМ.М. Эпос и роман. С-Пб.: Азбука, 2000. С.9-193.
17.БашлярГ. Вода и грезы. Опыт о воображении материи (Французская философия ХХ века). М.: Изд-во гуманит. лит-ры , 1998. 268с.
18.БелинскаяН.В. Ритм прозы А.П.Чехова в художественных переводах: Автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.01.08 / Тбилисский гос. ун-т. Тбилиси, 1987. 24с.
19.БергсонА. Два источника морали и религии. М.: Канон, 1994. 348с.
20.БергсонА. Непосредственные данные сознания (Время и свобода воли) / БергсонА. Собрание сочинений. С-Пб.: Изд-во М.И. Семенова, 1914. т.2. С.3-332
21.БергсонА. Творческая эволюция. М.: КАНОН-пресс, 1998. 384с.
22.Бєлякова К. Текстоцентричний аналіз внутрішнього монологу в романах Вірджинії Вулф (постановка проблеми) // Волинський держ. пед. ун-т. Молодіжний науковий вісник. Сер.: Романо-германська філологія. Луцьк, 1998. №2. С.73-75.
23.Бишук Г.В. Ритмічна модель англомовного художнього тексту (експериментально-фонетичне дослідження на матеріалі соціально-психологічних оповідань письменників ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 / Київський нац. лінгвістичний ун-т. Київ, 2003. 20с.
24.БлаубергИ. Анри Бергсон. М.: Прогресс-Традиция, 2003. 672с.
25.БондарВ. Ритм у повісті І.Франка Великий шум” як сугестивний засіб її поетики // Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В.Гнатюка. Наукові записки. Сер.: Літературознавство. Тернопіль, 1999. Вип. 5 С.3-14.
26.БондиС.М. О ритме // Контекст 1976. М.: Наука, 1977. С.100-129.
27.БуалоН. Поэтическое искусство. М.: Гос. изд-во художественной литературы, 1957. 231с.
28.БукетоваН. Ольга Кобилянська та Вірджинія Вулф майстри малої прози // Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В.Гнатюка. Наукові записки. Сер.: Літературознавство. Тернопіль, 2000. Вип. 8 С.36-42.
29.БуркалецьН. Ритм прози Богдана Лепкого // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Рівне, 1999. Вип.7 С.113-118.
30.БушмановаН.И. Литературная эссеистика Вирджинии Вулф: Автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.01.05 / МГУ. М., 1989. 22с.
31.БушмановаН.И. Проблема интертекста в литературе английского модернизма (Проза Д.Х.Лоуренса и В.Вулф): Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.01.05 / Моск. пед. гос. ун-т. М., 1996. 32с.
32.БюхерК. Работа и ритм. http://www.clubochek.ru/libphp?rat.1.
33.ВайнштейнО.Б. Шекспировские вариации в английской прозе (В.Вулф, О.Хаксли, Дж.Фаулз) // Английская литература ХХ века и наследие Шекспира. М.: Наследие, 1997. С.92.-119.
34.ВахрушевВ.С. О ритмике романа Уильяма Теккерея Ярмарка тщеславия // Ритм и стиль: Ритмические универсалии художественного текста: Сб. ст. филолог. кафедры / Балашов. фил-л Саратовского гос. ун-та. им. Н.Г.Чернышевского. Вып. 2 Балашов, 2000. С.14-24.
35.ВлодавскаяИ.А. Поэтика английского романа воспитания начала ХХ века. Типология жанра. В.: Вища школа, 1983. 181с.
36.