ФАНТАСТИЧНІ ТВОРИ УРСУЛИ ЛЕ ГУЇН: ОНТОПОЕТИЧНІ АСПЕКТИ



  • Название:
  • ФАНТАСТИЧНІ ТВОРИ УРСУЛИ ЛЕ ГУЇН: ОНТОПОЕТИЧНІ АСПЕКТИ
  • Альтернативное название:
  • Фантастические произведения Урсулы Ле Гуин: ОНТОПОЕТИЧНЫЕ АСПЕКТЫ
  • Кол-во страниц:
  • 237
  • ВУЗ:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА
  • Год защиты:
  • 2007
  • Краткое описание:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

    На правах рукопису

    КРИНИЦЬКА НАТАЛІЯ ІГОРІВНА


    УДК 821.111(73)-312.9 Ле Гуїн.09

    ФАНТАСТИЧНІ ТВОРИ УРСУЛИ ЛЕ ГУЇН:
    ОНТОПОЕТИЧНІ АСПЕКТИ


    10.01.04 література зарубіжних країн


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук


    Науковий керівник
    Міхільов Олександр Дмитрович,
    доктор філологічних наук, професор



    Харків







    2007

    ЗМІСТ
    ВСТУП 5
    РОЗДІЛ 1. Основні тенденції вивчення творчості
    Урсули Ле Гуїн 18
    1.1. Специфіка доробку Ле Гуїн у контексті наукової фантастики і фентезі.
    Спроби його жанрової ідентифікації
    та залучення до «канону» 18
    1.2. Вивчення головних засад творчості письменниці 26
    1.2.1. Культурна антропологія як підвалина доробку Ле Гуїн 26
    1.2.2. Розгляд виховних та риторичних аспектів 26
    1.2.3. Установлення зв’язків між психоаналітичними
    й міфопоетичними елементами 28
    1.2.4. Висвітлення гендерних та феміністських аспектів 31
    1.2.5. Розвідки даоського підґрунтя 36
    1.2.6. Дослідження анархічно-утопічної домінанти 37
    1.3. Звернення до поетики творчості Ле Гуїн 40
    Висновки до першого розділу 47
    РОЗДІЛ 2. Розробка КОНЦЕПЦІЇ
    «онтологічної поетики» в ракурсі вивчення
    фантастичної літератури 49
    2.1. Розробка концепції «онтологічної поетики»
    у працях російських учених 49
    2.1.1. «Феноменологічний» підхід Л.В. Карасьова 49
    2.1.2. «Міфосимволічний» аналіз поетики Н.А. Шогенцуковою 54
    2.1.3. Пошук синтезу підходів: метафоричний символ
    як «немислима основа думки» 57
    2.2. Поетика фантастичної літератури: від епістемології до онтології.
    Особливості онтологічної поетики
    наукової фантастики і фентезі 63
    2.2.1. Потреба у здивуванні як визначальна риса прихильників фантастики 63
    2.2.2. Категорія фантастичного 65
    2.2.3. Наукова фантастика: література «когнітивного одивнення» 67
    2.2.4. Висвітлення когнітивної поетики фантастики П. Стоквеллом
    та онтологічної поетики Бр. Мак-Хейлом 72
    2.2.5. Світи фентезі: «повернення деміургів» 76
    2.2.6. Плеромічна теорія В. Єшкілєва 81
    2.2.7. Тропологічні світи як приклад синтезу онтологічності
    фантастичної літератури в площині «автор твір читач» 83
    Висновки до другого розділу 85
    РОЗДІЛ 3. Тропологічні світи письменниці 87
    3.1. Світ як слово (ім’я) 87
    3.1.1. Розгортання персонального світу через найменування 87
    3.1.2. «Правило імен» у Земноморському циклі 88
    3.1.3. Homo narrans: мова як чинник конституювання світу
    в науковій фантастиці 93
    3.1.4. Поетичні антропоніми-характеристики 96
    3.2. Символ «Інь-Ян» як образ світу 105
    3.2.1. Загальні особливості даоського символу
    і його зв’язок із світосприйняттям письменниці 105
    3.2.2. Принцип опозиції як провідний для творчості Ле Гуїн 107
    3.2.3. Виявлення принципу coniunctio oppositorum”
    у зображенні пар закоханих 109
    3.2.4. Архетипний образ андрогіна як аналог монади «Тай-ши» 111
    3.2.5. Трансформація письменницею символу «Інь-Ян»
    в образі людини-дракона 113
    3.2.6. Досягнення індивідуації шляхом інтеграції з тінню
    в романі «Чарівник Земномор’я» 114
    3.2.7. Зміни пасивності-активності й ціннісної акцентуації 119
    3.2.8. Фокалізація як засіб утілення принципу
    взаємодії протилежностей 121
    3.3. Світ як дерево (ліс) 124
    3.3.1. Образ світового древа в інтерпретації письменниці 124
    3.3.2. Ліс як метафоричний символ підсвідомості 127
    3.3.3. Іманентний Гай Земномор’я:
    образ космологічного й онтологічного центру 130
    3.3.4. Спроби реалізації метафори «світ як ліс» у науковій фантастиці 133
    3.3.4.1. Роман «Слово для світу ліс» 133
    3.3.4.2. Оповідання «Ширше та повільніше імперій» 135
    3.4. Павутина (тканина) як модель всесвіту 138
    3.4.1. Павук, павутиння та ткацтво як елементи образної системи 138
    3.4.2. Виявлення моделі павутини у структурі уявних світів і творів 142
    3.5. Буття як музика й танець 148
    3.5.1. Місце музично-танцювальних мотивів у творчості Ле Гуїн 148
    3.5.2. Музика й танець як межовий простір або засіб його подолання 149
    3.5.3. Музика й танець як ритм, що творить буття 153
    3.5.3.1. Індуїстські засади поетики Ле Гуїн 153
    3.5.3.2. Індіанські мотиви 154
    3.5.3.3. Реалізація метафори «буття як музика й танець»
    засобами наукової фантастики 157
    3.5.4. Експерименти Ле Гуїн із контрапунктною структурою творів і збірок 159
    3.6. Світ як народження 163
    Висновки до третього розділу 170
    ВИСНОВКИ 173
    ДОДАТКИ 180
    Додаток А. Коментарі й доповнення 181
    Додаток Б. Оригінали текстів, що цитуються 194
    Додаток В. Хронологія життя і творчості Ле Гуїн 204
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 210









    ВСТУП

    Урсула Крьобер Ле Гуїн (народ. 21.10.1929 р.) провідний представник сучасної американської літератури, автор науково-фантастичних творів і книг у жанрі фентезі, поетичних збірок і реалістичної прози, критичних статей і літератури для дітей, сценаріїв та перекладів. Нею опубліковано двадцять романів і повістей, понад сотні оповідань, що ввійшли до одинадцяти збірок, чотири збірки есе, посібник для письменників-початківців, п’ятнадцять книг для дітей, шість збірок поезії, чотири книги перекладів. Тричі твори Ле Гуїн ставали фіналістами Американської книжкової премії (the American Book Award) та Пулітцерівської премії (the Pulitzer Prize); її досягнення відзначені Національною книжковою премією (the National Book Award), п’ятьма преміями «Хьюго» (Hugo) та «Небьюла» (Nebula), званнями «Великий майстер/Гросмейстер фентезі» (The Gandalf Grand Master) та «Великий майстер наукової фантастики» (The SFWA’s Grand Master) тощо.
    На особливу увагу, на нашу думку, заслуговує той факт, що, належачи за походженням до інтелектуальної еліти США та володіючи видатним даром слова, Ле Гуїн зосередилась на літературі, котра традиційно сприймається як масова, другосортна, цілеспрямовано намагаючись підняти її художній рівень та зацікавити серйозних цінителів. Цей вибір жанру зокрема свідчить про її письменницьку сміливість, бо з початку 30-х років минулого століття фантастика приречена існувати, за визначенням Станіслава Лема, у своєрідному гетто, що сформувалося не стільки з естетичних, скільки з соціальних та комерційних причин. Останнім автором, який зумів, за образним висловлюванням польського письменника, «вибратись за стіни відчуження, що піднімалися», був Карел Чапек, «у значній мірі зобов’язаний своєму порятунку класифікаційній невизначеності, яка виникла під час виходу його книжок друком» [85, с. 480].
    Ці вищезгадані «стіни відчуження» не зруйновані й на сьогодні. Сучасні автори, за словами письменника Андрія Валентинова, «<...>опинилися разом завдяки обставинам не стільки творчим, скільки історичним і почасти випадковим<...> у фантастику виштовхували і зараз виштовхують усе несхоже, те, що не вміщається в попередні рамки» [14, с. 411].
    Творча доля Ле Гуїн підтверджує цю тезу. Її ранні твори, написані протягом 50-х рр., до початку 60-х не публікувалися, оскільки видавці не могли їх кваліфікувати за жанром чи то наукова фантастика (НФ, або science fiction SF), чи фентезі, чи реалістична проза. Молодій письменниці довелося засвоїти, що для вдалої публікації в США необхідно мати твори, що легко піддаються категоризації [279, с. 28]. Після звернення безпосередньо до науково-фантастичного і фентезійного жанрів Ле Гуїн досягла визнання, дивуючи критиків далеко не учнівським рівнем перших друкованих творів.
    Американський критик Маргарет Есмонд зазначає, що літературознавці «повинні завдячувати Ле Гуїн за те, що вона обрала кар’єру письменниці. Її науково-фантастичні романи забезпечують зерном дослідницькі млини, кількість яких зростає» [223, с. 15]. На жаль, твори цієї авторки не публікувалися українською мовою, і у вітчизняному літературознавстві є лише окремі дослідження доробку письменниці [115; 125], у той час як творчість Ле Гуїн, як ми спробуємо довести, заслуговує на комплексне вивчення.
    Звернімося лише до окремих висловлювань фахівців. Відомий на теренах СНД дослідник фантастичної літератури Вол. Гаков зізнається: «Якщо вибрати одного автора, згідно з яким недосвідчений у науковій фантастиці читач зміг би скласти враження про вершини цієї літератури в другій половині ХХ століття, і, можливо, унаслідок цього відмовився б від прихованої недовіри до цієї літератури, мій голос було б віддано їй Урсулі Ле Гуїн» [141, с. 431]. Авторитетний американський критик Герольд Блум, який включив роман письменниці «Ліва рука темряви» до канону найкращих досягнень західної літератури [184], пише: «Ле Гуїн це приголомшуючий приклад творця з чудовою уявою й великого стиліста, який обрав фентезі й наукову фантастику (або був обраний ними)» [183, с. 5]. У 1975 р. один із найвпливовіших критиків НФ Роберт Скоулз характеризує Ле Гуїн не тільки як, «можливо, найкращого письменника спекулятивної фабуляції, що працює в країні на сьогодні», а і як автора, котрий «заслуговує на місце серед провідних літераторів сучасності» [338, с.80]. Видатний канадський фахівець Дарко Сувин пише, що «вона є найбільш європейським і в її розумінні людських відносин, що детермінуються суспільними інститутами, найкращим романістом (novelistic writer) у сучасній американській SF<...> Ле Гуїн не тільки входить до шістки найбільш вагомих наукових фантастів світу: її науково-фантастичні притчі, починаючи з «Лівої руки темряви»<> є найбільш проникливими та цікавими дослідженнями глибоких аксіологічних змін нашого часу» [358, с. 274]. За результатами масового опитування, проведеного в 1990р. серед викладачів літератури американських вузів, ім’я Ле Гуїн увійшло до списку найвидатніших романістів США після 1945 р. [301, с. 148].
    Проте прийняття до лав «канонічних фантастів» вочевидь не задовольняло талановиту письменницю. Якщо взяти до уваги, що у фантастиці, подібно до «патентованої» літератури, є свої «маргіналії», «маскульт», «неформат» і навіть «мейнстрим», то доробок Ле Гуїн на карті «країни фантазій» розташовано на території двох останніх, причому її елітарний «неформат» дещо переважає добротний «мейнстрим». Творча самобутність та гострий розум письменниці сприяють її постійному пошуку своїх шляхів, витонченому бунту проти будь-яких стереотипів, зокрема стереотипів жанрової ідентифікації її творів. «Вона більше зацікавлена в поєднанні точок зору та ідей, ніж у дискретній та автономній природі категорій, що так захоплено плекають ті з нас, хто задіяний у справі літературної експозиції, упевнений Майк Кедден. Вона звично задирає носа перед охоронцями жанрових меж, коли пролітає повз них на космічному кораблі, на дитячому складному стільці на колесах, у сімейному автофургоні та на драконі» [195, с. XII].
    Більшість дослідників творчості Ле Гуїн, на чому ми зупинимося детальніше в першому розділі, намагаються довести належність її творів до високохудожньої літератури, тим самим або наголошуючи на естетичному потенціалі фантастики взагалі, або наближаючи саме доробок письменниці до літературного канону. Наша позиція схиляється до першого підходу й полягає не в залученні творчості Ле Гуїн до мейнстриму шляхом дистанціювання від її фантастичних коренів (до чого, до речі, письменниця ставиться не дуже схвально), а в необхідності вивчення специфіки саме фантастичного, його філософських і
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    1. У першому розділі роботи вивчено стан розробки проблеми на матеріалі наукових статей і монографій, присвячених творчості письменниці. Як результат дослідження наголошується на тому, що в західній літературознавчій думці протягом трьох останніх десятиліть доробок Урсули Ле Гуїн є предметом комплексного академічного вивчення, але підходи до її художнього світу в парадигмі поетики фантастичного майже відсутні.
    Доведено, що одним з основних напрямків дослідження фахівців виступають проблеми «канону» й жанрової належності творів, яка часом важко піддається визначенню з причини націленості письменниці на подолання літературних меж і утворення продуктивних міжжанрових зв’язків. У цілому її наукова фантастика характеризується як «етнологічна» або «спекулятивна» soft science fiction, а фентезі визначається як «висока» така, що поєднує традиції літературної казки і психологізм.
    Здійснено також вивчення робіт, спрямованих на засади творчості Ле Гуїн, серед яких визначаємо культурно-антропологічний базис авторки, доньки антропологів А. та Т.Крьоберів, увагу до риторичних і виховних аспектів, міфопоетичне та психоаналітичне, передусім юнгіанське, підґрунтя творів (проте окремі фахівці, серед яких Т. Шіппі, С. Гунев і В. Рошелл, роблять акцент на тому, що її творчість є не міфопоетичною, а руйнівною щодо міфоконструкцій західної цивілізації). Іншими розглянутими підвалинами доробку письменниці є феміністичне світобачення й увага до гендерних проблем, даоська філософія та анархічно-утопічні погляди.
    Зроблено висновок, що майже єдиним прикладом вивчення твору Ле Гуїн в онтологічному вимірі є дискусія після виходу друком роману «Ліва рука темряви», провідну роль у якій зіграв С. Лем. Детально зображена письменницею раса андрогінів з планети Гетен дала підстави роздумам про людську ідентичність і проблему Іншого не в координатах чоловічого й жіночого, а в загальнолюдському плані. Після цієї дискусії онтологічні аспекти доробку Ле Гуїн окреслювалися лише при коментуванні вирішального впливу на її світогляд даоської філософії іманентності.
    На підставі огляду досліджень поетики письменниці доведено, що майже всі науковці, котрі звертаються до метафоро-символічних та сюжетно-образних особливостей її творів, зупиняються на необхідності комплексного підходу до доробку Ле Гуїн. Поетика авторки отримала осмислення в багатьох роботах, але насамперед критики приділяють увагу творам 60-70-х років.
    Таким чином, наведене узагальнення великої кількості наукових робіт, присвячених доробку Ле Гуїн, дозволяє наголосити на недостатній увазі до його онтологічних аспектів, які потребують розкриття через поетику авторки.
    2. У другому розділі запропоновано узагальнення теорії «онтологічної поетики» та її нове розв’язання стосовно фантастичної літератури. Звернення до концепцій російських дослідників Л. Карасьова і Н. Шогенцукової свідчить, що їх поєднує увага до зв’язку персонального світу автора із загальнокосмічним буттям, який досліджується завдяки вивченню передусім метафоризму та символізму. Доведено, що об’єктом «онтопоетики» може бути метафорично та символічно насичений текст, отже, висунуто ідею щодо доцільності цього підходу саме до фантастичної літератури. Як синтез метафори й символу запропоновано застосування поняття «метафоричний символ», що було запозичене Н. Шогенцуковою в С. Ленгер (С. Лангер). Наголошено, що застосування онтопоетичного методу суттєво залежить від особливостей світогляду автора й інтерпретатора та вимагає від останнього творчого підходу.
    Далі розглянуто альтернативні світи НФ та фентезі як найбільш яскравий приклад будування персональної реальності. Зроблено висновок, що вони є онтологічними у двох вимірах: по-перше, як опозиція реальному світові, що дозволяє говорити про рефреймінг понять, за визначенням П. Стоквелла, і дуальну онтологію фантастики, про яку пише Бр. Мак-Хейл, та, по-друге, як конституювання власного всесвіту, обмеженого нормами емпіризму в НФ та авторського свідомого й підсвідомого духовного досвіду у фентезі. Перший вимір свідчить про наявність онтологічної напруги між читачем і текстом (підкреслено, що визначальною рисою прихильників фантастики є когнітивна потреба у здивуванні, наслідком якої виявляється конституювання нової онтології), другий пропонує подолання цієї напруги шляхом залучення креативної уяви читача. Завдяки роботам Д. Бродеріка, У.Ле Гуїн, Бр. Мак-Хейла доведена думка, що підвалиною НФ виступають особливості метафоризму, насамперед реалізація метафори, яка є одним з елементів створення ефекту онтологічної напруги. На основі теорії В. Єшкілєва наголошено, що докорінною засадою фентезі виступає міфологічний символізм, пов’язаний із номінантністю як рушійною силою створення персонального світу та поняттям плероми як знака зустрічі цього світу і свідомості читача.
    Запропоновано переосмислення терміна Бр. Мак-Хейла «тропологічний світ»: якщо американський літературознавець укладає в нього поняття фантастичного світу, альтернативного нашому, то в даному дослідженні під ним розуміється модель буття або світу (imago mundi), що поєднує концепти метафоричного символу, альтернативного світу та плероми, тобто синтезує онтологічну напругу трьох горизонталей тріади «автор твір читач». Наголошується на необов’язковій очевидності цього «тропологічного світу», який часом потребує відкриття за допомогою дослідження «онтологічно насичених» аспектів творчості автора.
    3. У третьому розділі вперше здійснено визначення й дослідження тропологічних світів у фантастичному доробку Ле Гуїн. Їх аналіз охоплює комплексне звернення до майже всіх елементів онтопоетики, визначених фахівцями. Серед них: міф, символ, метафоризм, час/простір, сюжет, композиція, стиль, точка зору, інтертекстуальність, номінологія, колір, нумерологія та пейзаж, які пропонуються Н.Шогенцуковою як складові онтологічної поетики; «онтологічно насичені» моменти творів, за Л. Карасьовим; альтернативні світи, визначені Бр. Мак-Хейлом, а разом ці елементи сприяють «злиттю горизонтів» автора й читача, про яке пише В. Єшкілєв.
    Першу модель «світ як слово (ім’я)», що є втіленням передусім антропологічних засад творчості авторки, на емблематичному рівні виявлено у фентезійному циклі про Земномор’я, на початку якого було Слово, та в науково-фантастичній повісті «Історія шобіків». Зауважено, що в Ле Гуїн номінантність виступає не тільки важливою складовою текстотворення, а й першоелементом творчості: ім’я породжує образ, навколо якого потім розгортаються події. У фентезі, повторюючи старозавітний мотив, авторка максимально реалізує його онтологічний потенціал: у її уявному світі рушійною силою виступає магія, що спирається на Істинне Мовлення, яке також іменується Мовою Творення. Справжнє або таємне ім’я героя для письменниці є аналогом його душі. Доведено, що в міфологічному просторі фентезі людина відкриває світ і впливає на нього за допомогою правильно знайдених слів, а в науково-фантастичних творах, які відображують зацікавлення Ле Гуїн сучасними лінгвістично-філософськими теоріями, світ не просто відкривається, а й формується завдяки слову. Якщо у фентезі світобудівним елементом є ім’я, то в НФ цю роль виконує оповідь.
    Поєднанням імені й оповіді виступають імена-характеристики, діахронічний аналіз яких здійснено в роботі. Він свідчить про поступове віддалення від звуко-графічних комплексів (які асоціюються зі стихією невідомого) та перехід до фітофорних і зоофорних «імен, що говорять» (які підкреслюють зв’язок людини з природою). Це доводить віддалення Ле Гуїн від чоловічого світу, котрий намагається керувати природою й реалізується в домінуючій «батьківській мові», і наближення до жіночого світу, який є частиною цієї природи й реалізується в напівзабутій «материнській» мові. Зроблено висновок, що для письменниці гармонійне існування можливе лише завдяки взаємному розділенню та поєднанню батьківської та материнської мов, тобто уявлень про реальність, а творцями цієї реальності є самі люди.
    Наступну онтологічну модель «Інь-Ян», характерну для Ле Гуїн як прихильниці даосизму, на емблематичному рівні виявлено в художньому оформленні збірки «Дванадцять румбів вітру». Досліджено, що символ «Інь-Ян» як imago mundi відтворюється різноманітними засобами: відданням переваги амбівалентним образам і ситуаціям; символікою світла й темряви; білого й чорного; портретними характеристиками пари героїв; зміною їх активних і пасивних ролей та точок зору; підбором до багатьох образів їх протилежності, або, за юнгіанською термінологією, тіні; зміною авторських оцінок протягом циклу майже до протилежних тощо. Гендерні протилежності стародавнього символу Ле Гуїн реалізує в НФ в образі андрогіна, свідоме і підсвідоме у фентезі в образі людини-дракона. Наголошено, що майже завжди в утіленні моделі «Інь-Ян», яка є символом цілісності й самості, задіяні люди: для письменниці всесвіт починається з людини й розкривається через неї.
    Визначено, що третьою характерною для авторки моделлю світу, коріння якої сягають європейської культурної парадигми, є «дерево або ліс». Вона особливо чітко виявляється в образах-емблемах Іманентного Гаю у фентезі й планет-лісів у науково-фантастичних романі «Слово для світу ліс» і оповіданні «Ширше та повільніше імперій». Доведено, що дерево й ліс у творчості Ле Гуїн означають буття, іманентність і невпинність життя, однак, якщо у фентезі більш чітко простежується втілення міфологічної ідеї дерева (лісу) як центру, то в НФ робиться наголос на втіленні культурного архетипу лісу як символу буття й підсвідомості. Зазначено, що в цілому дерево символізує буття, створене психікою індивідуума, а ліс виступає символом колективного буття й ототожнюється з колективним неусвідомленим, тому осягнути світ можна шляхом занурення у свою психіку, де криється колективне неусвідомлене, будова якого нагадує структуру лісу.
    Досліджено, що це іманентне сприйняття реальності посилюється в четвертій моделі «павутина (тканина)», яка надихається індуїзмом і виявляється найбільш чітко у фентезійних оповіданні «Ліз Вебстер» та повісті «Дівчатка-бізони, виходьте гуляти ввечері». Простежено, що, подібно до павука або ткача, які здавна слугують символами деміургів, людина, за Ле Гуїн, творить власний світ і сама є його частиною. Уперше розглянуто павутину як найбільш доречну метафору й модель будови уявних світів письменниці, а також текстуальної та розповідної структури її творів.
    Також уперше впроваджено розгляд моделі «світ як музика й танець», емблемами якої є графічні образи багаторукого Шиви-Натараджі бога, що «танцює світ» (збірка віршів «Важкі слова») і жінки, яка танцює (збірка «Дівчатка-бізони та інші духи тварин»), а також образ музики й танцю в науково-фантастичній повісті «Танцюючи до Ганама». Розглянуто дві основні для Ле Гуїн концепції: «музика й танець як межовий простір або засіб його подолання» та «музика й танець як ритм, що творить буття». Приділено увагу індуїстським та індіанським засадам другої концепції; наголошено на реалізації метафори «буття як музика й танець» засобами НФ. Здійснено пошук зв’язку змісту і форми у творах із контрапунктною структурою. Зроблено висновок, що за допомогою цієї моделі письменниця на образному й композиційному рівні намагається поєднати космічну, суспільну та особисту енергії і знов, як у попередніх моделях, наголосити, що саме людина виступає гарантом буття.
    Як підсумкове наведено дослідження найбільш «закритого» із тропологічних світів, якому надається назва «світ як народження». Про його існування свідчить ключовий символ роману «Завжди повертаюсь додому» подвійна спіраль. За допомогою виділення «онтологічно насичених» аспектів творчості Ле Гуїн окреслено таку концепцію іманентності: у пошуку подолання духовної кризи й у прагненні контакту зі світом, що символізується в моделі «Інь-Ян», людина повинна повернутися до центру: живильної темряви, колективного неусвідомленого, Дао, ідея якого виражається в образі гори, землі або лісу (модель «світ як ліс»), знайти спільний ритм із природою (модель «буття як музика і танець») і, усвідомивши, що буття є її власним породженням (модель «світ як павутина»), досягти цілісного бачення всесвіту, своєї ідентичності, що символізується отриманням справжнього імені (модель «світ як ім’я»). Зроблено акцент на відповідності цієї концепції пізній філософії Гайдеггера.
    4. Розгляд згаданих моделей, кожна з яких існує на межі між об’єктом та суб’єктом, свідчить про онтологічну домінанту доробку Ле Гуїн, головними складовими якої виступають метафоризм (передусім реалізація метафори) у НФ і міфологічний символізм у фентезі. Використання й творче переосмислення письменницею архетипних символів, притаманних як західному, так і східному світосприйняттю, означає пошук синтезу й гармонії, рішучу спробу відхилення трансцендентних моделей, властивих насамперед європейській і (меншою мірою) американській культурам, у пошуках виходу з їх духовної кризи, спричиненої відривом індивідуума від природи та спільноти.
    5. У процесі вивчення онтопоетичних аспектів порушені питання, які можуть стати предметом подальшого дослідження. Більш детального звернення потребує ономастикон Ле Гуїн, структура творів, ритм прози, інтертекстуальні зв’язки тощо.
    6. Постмодерністський погляд на світ якщо й припускає існування моделі світу, то такої, що існує завдяки рівним можливостям і рівноцінності всіх її складових. Співіснування у фантастиці Ле Гуїн різних моделей світу та їх взаємне доповнення є свідченням гетерогенної і мультикультурної природи її доробку, його актуальності для сучасної американської і світової літератури. Письменниця тонко відчуває динаміку й потреби часу, проте, попри естетичні експерименти, орієнтується на класичне мистецтво з його високими моральними ідеалами і справжнім співчуттям до людини: кожний із тропологічних світів Ле Гуїн є антропоцентричним. Її творчість, в основі якої лежить модель «народження», спрямована на постійне духовне оновлення й очищення, тобто Ле Гуїн ближче роль мудрого лікаря, ніж гравця із симулякрами.
    7. Отже, виявлення та аналіз тропологічних світів у НФ та фентезі Ле Гуїн дає підстави зауважити, що фантастична література має великий потенціал у створенні онтологічних моделей, які є синтезом та реалізацією давньої міфології, традицій світової культури, авторського світовідчуття та наукових теорій. Вони складають основу поетики уявних світів, яка виростає на ґрунті психологізму й переробки надбань класичної культури. Ці моделі доводять, що за своєю глибиною, набором завдань і пошуком гармонії форми і змісту твори американської письменниці відповідають критеріям високохудожньої літератури.
    8. Одна з проблем сучасного літературного процесу, на наш погляд, протягом десятиліть полягала зокрема в розколі між «нефантастами» і «фантастами», сутність якого досить приблизно можна окреслити таким чином: у полі зору перших була насамперед поетика, а других онтологія. Поєднання уваги до онтології з поетичністю, доступне справжнім майстрам слова, відкриває цілі поклади літературної креації, про що свідчить творчість не тільки У. Ле Гуїн, а й Дж.Р.Р. Толкієна, С. Лема, Р. Бредбері, С.Ділені, А. та Б. Стругацьких, В. Рибакова, вітчизняних авторів М. та С.Дяченків, Г.Л. Олді та ін.

    Пошук і вивчення тропологічних світів інших талановитих письменників уявляється вельми перспективною справою, способом вимірювання «криниці» глибини їх творчості. Сподіваємось, що розгляд поетики таких авторів сприятиме усвідомленню важливого місця фантастики в сучасній культурі, а згодом і зруйнуванню естетичної стіни між фантастикою й «канонізованою» літературою і внаслідок цього вивільненню запасів творчої енергії для будування літератури нового рівня.









    Список використаних джерел

    1. Абрамкіна Н.В. С. Лангер та символічне літературознавство в США: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01. 04 / Дніпропетр. нац. ун-т. Дніпропетровськ, 2004. 16 с.
    2. Альбедиль М.Ф. Зеркало традиций: Человек в духовных традициях Востока. СПб.: Азбука-классика; Петербургское Востоковедение, 2003. 288 с. Библиогр.: с. 283-284.
    3. Английская лирика первой половины XVII века. М.: Изд-во МГУ, 1989. 347 с.
    4. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької.
    2-е вид., доп. Львів: Літопис, 2001. 832 с.
    5. Арбитман Р. Что значит имя? // Одессей: Мир фантастики и приключений. 1993. № 2. С. 194-205.
    6. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сборник / Пер. с англ., фр., нем., исп., польск. яз.; Общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. М.: Прогресс, 1990. 512 с.
    7. Бардасова Э.В. Концепция «возможных миров» в свете эстетического идеала писателей-фантастов А. и Б. Стругацких: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.01 / Казан. гос. ун-т. Казань, 1995. 23 с.
    8. Барыкин А.В. Лирика Б.Л. Пастернака 1910-1920 годов: «Онтологическая» поэтика метафоры: Автореф. дис канд. филол. наук.: 10.01.01 / Тюмен. гос. ун-т. Тюмень, 2001. 21 с.
    9. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С. 9-191.
    10. Бергсон А. Собрание сочинений: В 4 т. М.: Московский клуб, 1992. Т. 1: Опыт о непосредственных данных сознания. Материя и память / Пер. с фр. 336 с.
    11. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А.М. Прохоров. М.: Сов. энциклопедия, 1973. Т. 13: Конда-Кун. 608 с.
    12. Борхес Х.Л. Проза разных лет: Сборник/ Пер. с исп. М.: Радуга, 1989. 320 с.
    13. Бритиков А.Ф. Что скрывается за «кризисом» современной фантастики? // Современная литературно-художественная критика. Л.: Наука, 1975. С. 221-243.
    14. Валентинов А. Кто в гетто живёт? Писатели-фантасты в джунглях современной словесности // Валентинов А. Дезертир: Роман. М.: Эксмо, 2004. 608 с.
    15. Волошинов В.Н. Марксизм и философия языка. М: Лабиринт, 1993. 188 с.
    16. Вонг Е. Даосизм / Пер. с англ. М.:ФАИР-ПРЕСС, 2001. 352 с.
    17. Гадамер Г.-Г. Введение к «Истоку художественного творения» / Пер. с нем. // Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет / Пер. с нем. М.: Гнозис, 1993. С.117-132.
    18. Гайдеггер М. Навіщо поети? // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. 2-е вид., доп. Львів: Літопис, 2001. С. 230-249.
    19. Гаков Вл. Тени на снегу. (Вместо послесловия.) // Ле Гуин У. Левая рука тьмы / Пер. с англ. М.: Радуга, 1992. С. 371-383.
    20. Гаспаров Б.М. Временной контрапункт как формообразующий принцип романа Пастернака «Доктор Живаго» // Гаспаров Б.М. Литературные лейтмотивы. Очерки по русской литературе XX века. М.: Наука; Восточная литература, 1993. С. 241-273.
    21. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 470 с.
    22. Горенко О.П. Еволюція ідейно-художніх особливостей прози Р.Д. Бредбері: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.01.04 / АН України; Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка. К., 1993. 16 с.
    23. Дао и даосизм в Китае: Сб. статей. М.: Наука; Главная редакция восточной литературы, 1982. 287 с.
    24. Денисова Т.Н. Про романтичне у реалізмі (Із спостережень над сучасним романом США). К.: Наук. думка, 1973. 236 c.
    25. Дивов О. Последний трамвай в мейнстрим // Если. 2006. № 2. С. 249-261.
    26. Доброхотов А.Л. Онтология символа в ранних трудах Лосева // Античность в контексте современности. Вопросы классической филологии. Вып. 10. М., 1990. С. 215-221.
    27. Дроздовский Д. Разговор о памяти, голограмме и иллюзии мира // Зеркало недели. 2006. № 24 (603). С. 13.
    28. Ермаков М.Е. Магия Китая. Введение в традиционные науки и практики. СПб.: Азбука-классика; Петербургское Востоковедение, 2003. 208 с. Библиогр.: с. 173-201.
    29. Єшкілєв В. Персонального світу номінантність // Плерома 3’98. Мала українська енциклопедія актуальної літератури / Кер. проекту В. Єшкілєв, ред. Ю. Андрухович. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. 288 с. Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/gk-ps.htm.
    30. Єшкілєв В. Персонального світу присутність у тексті // Плерома 3’98. Мала українська енциклопедія актуальної літератури / Кер. проекту В. Єшкілєв, ред. Ю.Андрухович. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. 288 с. Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/gk-ps.htm.
    31. Єшкілєв В. Повернення деміургів. // Плерома 3’98. Мала українська енциклопедія актуальної літератури / Кер. проекту В. Єшкілєв, ред. Ю.Андрухович. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. 288 с. Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/yeshk-pd.htm.
    32. Забєліна Л.О. Архетип Самості в контексті культурних традицій: Автореф. дисканд. філос. наук: 09.00.04 / Таврійський нац. ун-т. Сімферополь, 2004. 19с.
    33. Западное литературоведение ХХ века: Энциклопедия / Гл. науч. ред. Е.А.Цурганова. М.: Intrada, 2004. 560 с. Библиогр.: с. 489-508.
    34. Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХ-ХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе / Сост., общ. ред. Г.К. Косикова. М.: Изд-во МГУ, 1987. С. 177-193.
    35. Зварич І.М. Міфологічна парадигма художнього мислення: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.01.06 / Київ. нац. ун-т. К., 2003. 26 с.
    36. Иванникова И.Б. Становление Клиффорда Дональда Саймака как научного фантаста: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.05 / Моск. пед. ун-т. М., 1992. 24с.
    37. Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. М.: Наука, 1974. 342 с.
    38. Ильин И.П. Постмодернизм: от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 256 с.
    39. Искусственный интеллект и психология / Под ред. О.К. Тихомирова. М.: Наука, 1976. 342 с.
    40. История философии: Энциклопедия / Сост. и гл. науч. ред. Грицанов А.А. Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. 1376 с.
    41. Кабаков Р.И. «Повелитель колец» Дж.Р.Р. Толкина и проблема современного литературного мифотворчества: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.05: Ленингр. гос. пед. ин-т им. А. И. Герцена. Л., 1989. 20 с.
    42. Кагарлицкий Ю.И. Что такое фантастика? М.: Худож. лит., 1974. 352 с.
    43. Карасёв Л.В. Вещество литературы. М.: Языки славянской культуры, 2001. 400с.
    44. Карасёв Л.В. Гоголь и онтологический вопрос // Вопросы философии. 1993. №8. С. 84-96.
    45. Карасёв Л.В. Гоголь: Онтология слова // Вопросы литературы. 1999. № 1. С.345-350.
    46. Карасёв Л.В. Движение по склону: О сочинениях А. Платонова. М.: РГГУ, 2002. 140 с.
    47. Карасёв Л.В. Движение по склону (пустота и вещество в мире А. Платонова) // Вопросы философии. 1995. №8. С. 123-143.
    48. Карасёв Л.В. Онтологический взгляд на русскую литературу. М.: РГГУ, Ин-т высших гуманитарных исследований, 1995. 104 с.
    49. Карасёв Л.В. Онтология и поэтика // Вопросы философии. 1996. № 7. С. 55-82.
    50. Карасёв Л.В. О символах Достоевского // Вопросы философии. 1994. № 10. С.90-111.
    51. Карасёв Л.В. Пьесы Чехова // Вопросы философии. 1998. № 9. С. 72-91.
    52. Карасёв Л.В. Три заметки о Шекспире. М.: РГГУ, 2005. 52 с.
    53. Карасёв Л.В. Флейта Гамлета // Вопросы философии. 1997. № 5. С. 58-71.
    54. Квіт С.М. Основи герменевтики: Навч. посіб. К.: КМ Академія, 2003. 192 с. Бібліогр.: с. 190-191.
    55. Кирюшко Н. В. Еволюція типологічних особливостей наукової фантастики Франції (на матеріалі літератури 1970-90 років): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.04 / НАН України; Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка. К., 2002. 19 с.
    56. Кисилёва М.И. Творчество Рэя Брэдбери. Традиция и современный литературный контекст: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.05 / Нижегородский гос. пед. ин-т. Нижний Новгород, 1993. 19 с.
    57. Кихней Л.Г. Осип Мандельштам. Бытие слова. М.: Диалог-МГУ, 2000. 146 с.
    58. Кобзев А.И. Учение о символах и числах в китайской классической философии. М.: Наука; Издательская фирма «Восточная литература», 1993. 432 с.
    59. Колесник О.С. Міфопоетичне відтворення архетипу: Автореф. дис канд. філос. наук: 09.00.08 / Київ. нац. ун-т. К., 2002. 16 с.
    60. Косарева А.Б. Мировоззренческие парадигмы фантастики (на примере отечественной фантастики ХХ века) // Российская массовая культура конца ХХ века: Материалы круглого стола, 4 декабря 2001 г. СПб., 2001. С. 24-29.
    61. Криницкая Н.И. Выбор и жертва в фантастических произведениях Урсулы Ле Гуин // Проблема свободы выбора в американской цивилизации: Материалы ХХХ Международной конференции американистов России, 17-22 декабря 2004 г. М., 2004. С. 358-366.
    62. Криницкая Н.И. Изучение феномена научной фантастики в критических работах Урсулы Ле Гуин // Тезисы докладов и сообщений Десятых международных чтений молодых учёных памяти Л.Я. Лившица, 21-22 марта 2005 г. Х., 2005. С. 35-36.
    63. Криницкая Н.И. Комическое в творчестве Урсулы Ле Гуин // Тезисы докладов и сообщений Девятых международных чтений молодых учёных памяти Л.Я. Лившица, 23-24 февраля 2004 г. Х., 2004. С. 30-31.
    64. Криницкая Н.И. Музыка и танец в фантастических произведениях Урсулы Ле Гуин // Наукові записки Харків. держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. Серія «Літературознавство». Вип. 2 (38). Х., 2004. С. 120-128.
    65. Криницкая Н.И. Образ Койотихи как символ «внутреннего мира» Америки (на примере произведений Урсулы К. Ле Гуин) // Америка реальная, воображаемая и виртуальная: Материалы ХХХІІ Международной конференции американистов России, 14-19 декабря 2006 г. М., 2006. С. 206-207.
    66. Криницкая Н.И. Перспективы онтопоэтического метода для исследования современной фантастической литературы // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Серія «Філологія». Х., 2006. Вип. 47. № 727. С.208-212.
    67. Криницкая Н.И. Философские и социальные аспекты романа Урсулы Ле Гуин «Обделённые» // POST OFFICE: Вестник ХНУ им. В.Н. Каразина. Серия «Теория культуры и философии». Х., 2004. № 624. С. 67-77.
    68. Криницька Н. Феміністська фабуляція як вираз металітературності (Nataliya Krynytska. Feminist Fabulation as a Metafictional Enterprise) // «Головна течія гетерогенність канон в сучасній американській літературі»: Матеріали III Міжнародної конференції з американської літератури, 3-5 жовтня 2005 р. К., 2006. С. 242-248.
    69. Криницька Н.І. Архетипи у фантастичних творах Урсули Ле Гуїн // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія «Філологія». Х., 2004. Вип. 42. № 632. С. 368-372.
    70. Криницька Н.І. Епістемологічні та онтологічні аспекти науково-фантастичної літератури // Аспекти дослідження іноземних мов і лінгвометодичні основи викладання: Зб. статей / За ред. В.К. Зернової. Полтава, 2006. С. 72-81.
    71. Криницька Н.І. Концепція «світ як ліс» у фантастичних творах Урсули Ле Гуїн // Англійська філологія: проблеми лінгвістики, літературознавства, лінгводидактики: Зб. наук. праць. Полтава, 2007. С. 70-79.
    72. Криницька Н.І. «Правило імен» у Земноморському циклі Урсули Ле Гуїн: антропонімія як онтопоетичний засіб // Питання літературознавства: Наук. зб. Вип.12 (69). Чернівці, 2005. С. 68-79.
    73. Криницька Н.І. Роман Урсули Ле Гуїн «Тлумачення»: філософські та художні особливості // Гуманітарний вісник. Серія «Іноземна філологія»: Всеукр. зб. наук. пр. Черкаси, 2004. Число восьме. С. 62-67.
    74. Криницька Н. Романтичне коріння мотиву двійництва в романі Урсули Ле Гуїн «Чарівник Земномор’я» // Американські літературні студії в Україні. Вип. 4: Дискурс романтизму в літературі США. К., 2007. C. 185-194.
    75. Криницька Н.І. Тропологічні світи як приклад синтезу онтологічності фантастичної літератури в площині «автор твір читач» // Питання літературознавства: Наук. зб. Вип. 72. Чернівці, 2006. С. 171-176.
    76. Криницька Н.І. Фантастичні твори Урсули К. Ле Гуїн: павутина як модель Всесвіту// Іноземна філологія: Україн. наук. зб. Вип. 118. Львів, 2007. С. 142-147.
    77. Культурология. XX век. Энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. и сост. С.Я. Левит. СПб.: Университетская книга; ООО «Алетейя», 1998. Т. 1: А-Л. 447 с.
    78. Лазаренко Т. Трансформація індіанських архетипів у жіночій новелістиці 1980-1990-х рр. // «Головна течія гетерогенність канон в сучасній американській літературі»: Матеріали III Міжнародної конференції з американської літератури, 3-5 жовтня 2005 р. К., 2006. С. 228-241.
    79. Лао-цзы. Дао дэ цзин // Мудрецы поднебесной: Сборник. Симферополь: Реноме, 2003. 384 с.
    80. Ле Гуин У. Волшебник Земноморья: Фантастические произведения / Пер. с англ. М.: Эксмо, 2003. 800 с.
    81. Ле Гуин У. Ожерелье планет Экумены: Фантастические произведения / Пер. с англ. М.: Эксмо, 2003. 864 с.
    82. Ле Гуин У. Порог: Фантастические произведения / Пе
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины