ХУДОЖНІ ПОШУКИ ТОМАСА ПІНЧОНА В КОНТЕКСТІ АМЕРИКАНСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Краткое описание

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

на правах рукопису
Лісун Ольга Василівна

УДК 821.111 1 (73) (043)

ХУДОЖНІ ПОШУКИ ТОМАСА ПІНЧОНА В КОНТЕКСТІ АМЕРИКАНСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Спеціальність 10.01.04 література зарубіжних країн

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор Шпак Валерій Кирилович

Черкаси 2009

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. РАННІЙ ПЕРІОД ТВОРЧОСТІ Т.ПІНЧОНА НА ТЛІ ЛІТЕРАТУРИ АМЕРИКАНСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ ПОЧАТКУ 60-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
1.1. Творчість Т.Пінчона в оцінці зарубіжної і вітчизняної літературної критики (основні тенденції наукового осмислення художніх пошуків письменника).........................................................................................................10
1.2.Нові художні тенденції в американській літературі кінця 50 початку 60-х років: традиційне і новаторське в літературному процесі....................................................................................................................19
1.3.Збірка оповідань Т.Пінчона „Неквапливий учень”: ентропія як парадигматична модель художньої свідомості.................................................37
1.4.Роман Т.Пінчона „V”: на межі „чорного гумору” і постмодернізму......................................................................................................51
Висновки............................................................................................63
РОЗДІЛ 2. ПОЕТИКА РОМАНУ Т.ПІНЧОНА „ВИГУКУЄТЬСЯ ЛОТ 49” І АМЕРИКАНСЬКА ПРОЗА СЕРЕДИНИ 60-х РОКІВ
2.1.Новаторство письменника у романі „Вигукується лот 49” і зв’язок з традицією................................................................................................................66
2.2. Основні художні принципи постмодернізму в романі „Вигукується лот 49”. .......80
Висновки...94
РОЗДІЛ 3. РОМАН Т.ПІНЧОНА „ВЕСЕЛКА ЗЕМНОГО ТЯЖІННЯ” В КОНТЕКСТІ ПОСТМОДЕРНІЗМУ
3.1. Основні художні мотиви і проблематика роману „Веселка земного тяжіння”..................................................................................................................97
3.2.Поетика постмодернізму в романі „Веселка земного тяжіння” ...............................................................................................................115
Висновки..124
РОЗДІЛ 4. ПОСТМОДЕРНІЗМ ПІНЧОНА ЯК ЕСТЕТИЧНИЙ ФЕНОМЕН В РОМАНАХ „ВАЙНЛЕНД” І „МЕЙСОН І ДІКСОН”
4.1. Роман „Вайнленд”: критичне переосмислення літературних традицій і мистецтво прихованої гри............................................... ..................................127
4.2. Роман „Мейсон і Діксон”: постмодерністська концепція історії Америкичасівформуваннянаціональноїментальності..................................146
Висновки .............................................................................................................165
ВИСНОВКИ.........................................................................................................168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................174

ВСТУП

Актуальність дослідження. У центрі дисертаційного дослідження особливості художньої еволюції творчості Томаса Пінчона, одного з найяскравіших і найоригінальніших письменників у літературі США останнього часу. І хоча ще у 70-х роках минулого століття його „записали” у лідери школи „чорного гумору” [138, c.194 - 196], у більшості наукових праць останніх десятиліть про нього говориться як про знакову фігуру американського постмодернізму, оскільки у творах Пінчона можна спостерігати витончену пародію, пастиш, приховану іронію, постмодерну гру, а експериментаторство в царині художньої форми межує, за словами С.Маттессіча, зі „сміливою революційністю, яка відкриває важливі перспективи для подальшого розвою американської літератури” [139, c.12]. Саме у такому ракурсі розглядають творчість письменника такі літературознавці, як Р.Браун, Л. Гатчеон, І.Гассан, Дж.Фроу, Б. Макхейл, Д.Сімпсон та ін. Останнім часом творчість письменника привернула увагу і багатьох вітчизняних літературознавців (Т.Денисова, М.Коваль, В.Олєнєва), а також науковців близького зарубіжжя (М. Анастасьєва, О.Звєрєва, О.Лало, О.Мулярчика, та ін.). Однак до сьогодні у вітчизняному літературознавстві немає окремої комплексної праці, яка б ставила за мету прослідкувати складну взаємодію художніх принципів школи „чорного гумору” з ранніми постмодерністськими експериментами у перших творах письменника та його складну еволюцію до основних принципів зрілого постмодернізму. Поза увагою дослідників опинився і літературний контекст, дослідження якого може пролити світло на виявлення типологічних закономірностей розвитку американської літератури ХХ ст. і визначення місця творчості Т.Пінчона в літературному процесі США останніх десятиліть.
У контексті американської літератури другої половини ХХ ст. творчість Пінчона постає чи не найбільш експериментальною, іноді настільки оригінальною у порівнянні з традиційними творами так званого „мейнстріму”, що за письменником, за словами американського літературознавця М.Хердіна, міцно укріпилася слава як про „одного із найбільш загадкових авторів” [122, c.135]. Дійсно, для Пінчона стає характерною яскраво виражена орієнтація на постмодерністську іронію, прагнення до різнопланових у психологічному плані мотивацій поведінки персонажів, а також пародійності та сміливих художніх експериментів у царині поетики. Саме творчість Т. Пінчона яскраво засвідчує той факт, що „дух конформізму” ніколи не набував в американській літературі такого поширення, як про це донедавна писалося в радянській критиці. І це значною мірою стимулює сьогодні до нового наукового осмислення не лише творчості Пінчона, а й взагалі художнього доробку багатьох американських письменників. Прикметно, що у деяких сучасних вітчизняних дослідженнях виразно говориться про необхідність нового, нетрадиційного осмислення літературного процесу в США, в тому числі і знакових постатей в історії американської літератури, якою є, наприклад, постать Т. Пінчона. Так, О.Козлов пропонує сьогодні оцінити художні пошуки американських письменників з нових, незаангажованих позицій, використовуючи надбання різних літературознавчих шкіл, насамперед міфологічної критики [47]. Набувають значної ваги дослідження, в яких літературний процес у США розглядається у світлі найновітніших методологій і літературознавчих стратегій: психоаналізу, архетипової критики, деконструкції, критики „читацького відгуку”, неоісторизму. Зокрема, стосовно американського романтизму тут не можна не згадати працю С.Пригодія і О.Горенко „Американський романтизм. Полікритика” (2006) [67]. Ці та інші праці не тільки розширюють уявлення про специфічні особливості творчості американських письменників, а й обґрунтовують необхідність реінтерпретації традиційних підходів до оцінки літературних явищ, сприяють виробленню нових методологічних критеріїв та підходів до аналізу художніх творів не лише доби американського романтизму, а й наступних літературних явищ і постатей.
Цілісне дослідження художніх пошуків Пінчона як еволюції прийомів та засобів художньої майстерності і виразності дозволить простежити, як постмодернізм на початковій стадії активно співіснував/взаємодіяв з такими явищами, як творчість бітників і школа „чорного гумору”, творчі настанови та відкриття яких активно абсорбувалися постмодернізмом, набуваючи іноді надзвичайно цікавих і специфічних форм у літературі США. В цьому плані і художнє новаторство Пінчона постає як оригінальне переосмислення тих тенденцій американської літератури, які вказували на індивідуальні шляхи художніх пошуків американських письменників другої половини ХХ ст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету в рамках науково-дослідної роботи № 58-07 «Актуальні проблеми літератури Західної Європи та Америки ХХ початку ХХІ століття» (номер державної реєстрації 0107 U 003253). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ЧДТУ (протокол №2 від 13 жовтня 2003 року) та на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми „Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (протокол № 5 від 18 грудня 2003 року).
Мета дисертації полягає у тому, щоб у процесі дослідження й аналізу літературного доробку Т.Пінчона з’ясувати своєрідність його творчих пошуків і художніх новацій у контексті літератури американського постмодернізму.
Поставлена мета передбачає розв’язання наступних практичних завдань:
- здійснити аналіз тих художніх тенденцій американської літератури середини і другої половини ХХ ст., які вплинули на становлення Т.Пінчона як письменника-постмодерніста;
- визначити основні художньо-естетичні і наукові концепції (філософські, культурологічні, естетичні), що позначилися на особливостях його творчості;
- проаналізувати прозову спадщину письменника в плані її еволюції, відкриття нових засобів поетики;
- дослідити жанрову специфіку художніх шукань письменника, звертаючи особливу увагу на характер взаємодії принципів школи „чорного гумору” з постмодернізмом;
- виявити новаторські риси в постмодернізмі Т.Пінчона, акцентуючи особливу увагу на оригінальності його творчої індивідуальності;
Об’єкт дослідження творчий доробок Т.Пінчона як письменника-постмодерніста, який представлений різними жанровими формами оповіданнями (збірка „Неквапливий учень”), а також романами („V”, „Вигукується лот 49”, „Веселка земного тяжіння”, „Вайнленд”, „Мейсон і Діксон”).
Предметом дослідження виступають основні творчі та художні тенденції, мотиви та образи у творчості американського письменника, а також принципи його індивідуального художнього новаторства в контексті літератури постмодернізму в США.
Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети застосовано комплексний методологічний підхід. Для визначення ролі та місця творчого доробку письменника і розгляду його зв’язків з традицією залучається історико-типологічний метод. Для визначення особливостей його художнього новаторства на тлі інших американських письменників застосовуються прийоми функціонального, системного і контекстного підходів. Для аналізу основних стратегій постмодерністської нарації у текстах романів автор роботи послуговується елементами структуралістського методу.
Теоретико-метологічну основу дисертації складають фундаментальні праці зарубіжних і вітчизняних літературознавців, в яких порушуються проблеми еволюції літературного процесу в США ХХ ст., а також розглядаються окремі аспекти творчості Т.Пінчона (Р.Брауна, І.Гассана, Л.Гатчеон, Т.Денисової, Д.Затонського, О.Звєрєва, Д.Коварта, О.Лало, С.Маттессіча, М.Мендельсона, Т.Морозової, О.Мулярчика, Д.Фаулера та ін.).
Наукова новизна одержаних результатів:
1. Робота є першою в українському літературознавстві спробою комплексного дослідження художніх особливостей творчості Т.Пінчона як певної дискурсивної постмодерністської системи, яка постала в результаті складної творчої еволюції письменника;
2. Художні пошуки Пінчона розглянуто в аспекті динамічної взаємодії ідейно-естетичних принципів школи „чорного гумору” в американській літературі середини ХХ ст. зі складною та специфічною системою американського постмодернізму;
3. У дисертації вперше в українському літературознавстві окреслено специфіку традиційного та новаторського в прозових творах письменника;
4. У роботі проаналізовано найважливіші типологічні відповідності творів Т.Пінчона з творами інших американських письменників-постмодерністів, представників „школи чорного гумору” і бітників.
Теоретична цінність роботи полягає у тому, що художній доробок Т.Пінчона розглядається у розрізі складних процесів еволюції американського постмодернізму, дисертація уточнює і розвиває основні теоретичні аспекти літературного постмодернізму в США, з’ясовує важливі аспекти його ґенези та зв’язків з літературою школи „чорного гумору”, бітниками, модерністами, філософією екзистенціалізму.
Дослідження є особистим внеском здобувача наукового ступеня у вивчення складної еволюції творчості Т.Пінчона як представника американського і світового постмодернізму. Дисертація і всі опубліковані статті написані автором самостійно.
Практичне значення одержаних результатів: результати дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів і практичних занять з історії зарубіжної літератури, при викладанні спецкурсів з історії американської літератури ХХ ст. Окремі положення роботи можуть прислужитися при підготовці до теоретичних тем на уроках із зарубіжної літератури ХХ ст. у старших класах середньої школи.
Апробація результатів дисертації. Повний текст дисертації обговорювався на розширеному засіданні кафедри прикладної лінгвістики, теорії і практики перекладу та компаративістики, романо-германської філології та іноземних мов Черкаського державного технологічного університету. Основні положення дисертаційного дослідження було представлено на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях: «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, ДНУ, 2005, 2006, 2007), «Проблеми розвитку сучасної лінгвістики, світової літератури та перекладознавства» (Черкаси, ЧДТУ, 2005, 2007), «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2007).
Результати дослідження відображені в 13 наукових публікаціях, з яких 9 затверджено списком ВАК України.

Структура дисертації випливає з логіки матеріалу і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Виходячи з характеру і специфіки матеріалу, який аналізується, розділи роботи містять відповідні підрозділи. Список літератури нараховує 181 найменування, з яких 90 іноземною мовою. Обсяг дисертації без урахування бібліографії становить 173 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати, що своєю творчістю Т.Пінчон разом з іншими американськими письменниками засвідчував важливі зрушення в літературі США другої половини ХХ ст. Йому належить важлива роль у пошуку нових, нетрадиційних способів художнього мислення на шляхах оновлення культурного канону проблема, яка постала в центрі уваги багатьох американських письменників цього часу. Йдеться передусім про переосмислення попередніх художніх традицій в американській художній свідомості, одним з наслідком чого була поява школи ”чорного гумору”, представником якої у 60-х роках і був Т.Пінчон. Однак американський постмодернізм результат цих процесів як художньо-естетичне явище чи навіть система художніх явищ і феноменів не позначений цілковитою відірваністю від тих літературних традицій, що їх виробила попередня американська культура.
Специфіка постмодерністської поетики Пінчона утверджувалася не тільки як пошук радикально нових художніх форм, а й шляхом асиміляції та переосмислення традиційної культури США, утвердження особливого діалогічного” ставлення до неї (як на рівні інтертекстуальності, так і таких форм, як колаж, пастиш, монтаж, гра, пародія та ін.). Своєрідність еволюції письменника була пов’язана з принциповими змінами в самому художньо-образному віддзеркаленні реальності в американській літературі ХХ ст.
Як і будь-який інший визначний американський письменник ХХ ст., Пінчон не укладається в рамки певних наперед визначених шкіл і напрямків. У його творах можна знайти стилістичні елементи і прийоми як мистецтва минулого, так і сучасної масової літератури. Стильове розмаїття є характерною рисою пінчонівської прози, визначає значною мірою його потяг до експериментаторства і тенденцію до пошуку нових художніх форм, що переглядали усталені традиції і стереотипи як американського реалізму, так значною мірою і модернізму. Власне в такому експериментаторстві приховувався важливий момент авторського світобачення та світорозуміння, який значною мірою зближував його з іншими американськими письменниками його покоління Д.П.Донліві, К.Воннегутом, Д.Хеллером, Д.Бартом та ін.
Водночас витоки художніх екпериментів Пінчона простежуються у творчості таких авторів, яких можна вважати вчителями письменника А.Гінзберг, Д.Керуак, В.Берроуз, В.Набоков, Г.Міллер та ін. Їхні відкриття в середині ХХ ст. в царині екзистенційного осмислення художнього образу, іронічно-ігрового ставлення до тексту, приниципово нонконформістська позиція героя у творах, вільна” композиція, сюжетика, яка відбивала мінливий плин буття у його природних проявах закладали основи нових тенденцій в літературному процесі США і знайшли продовження в новій парадигмі художнього мислення, що дістала назву постмодернізму.
Важливою передтечею американського постмодернізму стала школа „чорного гумору”. Не поділяючи думки тих літературознавців, які намагаються вивести творчість Пінчона за межі цього явища американської літератури, автор дисертаційного дослідження доходить висновку про безперечний зв'язок цих художніх явищ. За самою своєю синтетичною, навіть „гібридною” природою постмодернізм, в тому числі і в тому вигляді, який сформувався у творчості Пінчона, не відкидає набутків попередньої культурної традиції модернізму, авангардизму, бітництва, школи „чорного гумору”, а активно і динамічно абсорбує її у якості однієї з органічних складових нового типу культурної свідомості. Щоправда, рання творчість Пінчона 60-х років, зокрема збірка його оповідань „Неквапливий учень” та роман „V”, дозволяють стверджувати, що „чорний гумор” вступив у динамічну взаємодію з постмодернізмом. Перед читачем постає ускладнений постмодерністський колаж як сукупність окремих фрагментів, прикрашених усілякими містичними та фантастичними деталями, що доповнюється гротескно-комічним баченням реальності.
Наступний твір письменника „Вигукується лот 49” виявляє за всіма ознаками низку художніх принципів постмодернізму на всіх рівнях художньої структури твору від проблематики до поетики. Світ прирівнюється у творі до божевільні, де „нормальній” людині дуже важко віднайти певну точку опертя, яка б допомогла їй самовизначитися, відчути себе власне людиною у повному значенні цього слова. У такий спосіб Пінчон продовжує популярну для тогочасної американської літератури проблематику (зокрема тут впадає в око творчість Д.Барта), щоправда, робить це у характерній для себе художній манері. І в цьому творі Пінчона простежується накладання” постмодернізму на традиції школи чорного гумору”: письменник услід за „чорними гумористами” все ще сприймає реальність як абсурдну, але прагне при цьому віднайти певне конструктивне начало у самій природі хаосу, звертаючись для цього до природно-наукової картини світобудови. Експеримент переноситься у художню структуру роману, де стирається чітка межа між об’єктивною реальністю і суб’єктивною стороною її сприйняття, де персонажі багатоликі і здатні повсякчасно одягати нові маски, де відсутній єдиний сюжетний стрижень оповіді. У цьому плані простежується близькість до творів „чорних гумористів” Д. Донліві і Д. Бартельма.
Наступний роман письменника „Веселка земного тяжіння” відзначався подальшим авторським експериментуванням з жанровою формою роману як епічного жанру, що характеризується поліцентричною структурою, „розімкненою” у часі й просторі, де змальовується перебіг найрізноманітніших подій як в історичному, так і в географічному планах. Твір сповнений алегоричного звучання, він сприймається як параболічний, абсурдистський роман, в якому немає одного креативного „центру”, єдиного сюжетного стрижня, у ньому наявна велика кількість дійових осіб, ускладнених алюзій, прихованих мотивів, уривків з цитат відомих учених і мислителів, а також науковий і фактичний матеріал, який виявляється надзвичайно складним для сприйняття з боку читача. Пінчон створює своєрідний колаж, в якому помітні інтертекстуальні зв’язки з жанром європейського шахрайського роману. Але загальна тональність цього твору цілком уписується в рамки американського постмодернізму: це стосується і способу „подання” художнього матеріалу, коли автор використовує велику кількість заплутаних сюжетних ліній, які підкреслюють абсурдність і хаотичність буття; коли вводить велику кількість дійових осіб, які зовнішньо іноді виглядають незалежними одне від одного, але у своїй сукупності представляють сукупність людських доль, об’єднаних спільними тривогами щодо трагічного фіналу буття. Не менш цікавими в цьому плані виглядають і просторово-часові експерименти письменника в романі. Складний континуальний пласт роману відкриває важливу стратегічну перспективу автора: здійснити критичну ревізію усталених уявлень і стереотипів у людській свідомості про наявність чітко визначених зв’язків між причиною і наслідком подій задля того, щоб вказати на можливість існування альтернативного перебігу цих подій. У цьому плані виразно простежується близькість цього твору до роману „Часотрус” К.Воннегута.
У 90-х роках постмодернізм письменника зазнає певної еволюції: творчість Пінчона цього часу значною мірою відрізняється від його творчого доробку попереднього періоду романи стають, так би мовити, більш „читабельними”, змінюється поетика творів, яка вибудовується на мистецтві постмодерністського наративу з урахуванням набутків школи „чорного гумору”, базується на інтертекстуальності, пародії, прихованих алюзіях та постмодерністській грі. Це стосується двох творів письменника „Вайнленд” і „Мейсон і Діксон”. Здійснюючи постмодерністську реінтерпретацію перебігу історичних обставин і подій, Пінчон у романі „Вайнленд” порушує характерну для американського постмодернізму проблему відчуження людини від держави, її силових, політичних та економічних структур. Подібна спрямованість художніх пошуків у 90-х роках була характерною для двох американських постмодерністів К. Воннегута і Д. ДеЛілло. Перший письменник виявив особливу близькість до Пінчона щодо світоглядних настанов: ці письменники у своїх творах, звертаючись до проблем надмірної комп’ютеризації суспільства, досліджують особливий ефект „відчуження”. Згідно з їхнім баченням світу людина повсякчасно перебуває у тенетах буденної свідомості, небезпека якої полягає у тому, що в результаті „економії енергії” багато речей оточуючого світу сприймаються людиною занадто автоматично, немовби за інерцією, а деякі речі людина готова прийняти без доказів, тому що „так прийнято”. Звідси і парадокс буденної свідомості: розумне або істина так чи інакше починають прирівнюватися до чогось буденного, повсякденного, звичного. Водночас ДеЛілло близький Пінчону своєю проблематикою тоталітарної свідомості, яка стає неодмінною рисою людини кінця ХХ ст. Щоправда, у Пінчона звернення до проблеми насильства не просто чергова спроба засудити його як нелігітимний спосіб нав’язування „чужої” волі, що характеризує творчість більшості американських постмодерністів. У нього, зокрема, йдеться про неможливість домінації державних інститутів над індивідом без постійного тиску з боку владних структур на його волю, внутрішній світ, спосіб мислення. У цьому плані ідеї Пінчона виявляють особливу суголосність зі вченням французького мислителя і культуролога М.Фуко.
У „Мейсоні і Діксоні” письменник зробив важливу спробу стерти ту межу, яка розділяє „минулий” і „теперішній” часи, спробував зазирнути у складні механізми і ментальні моделі, що визначають свідомість американця, який так часто довірливо ставиться до цінностей минулого і щиросердно вірить у непорушність і далекосяжність „американської мрії”. У романі знаходять виявлення концептуальні настанови постмодернізму, який за своєю природою тяжіє до невизначеності, незакінченості, постійної динамічної двозначності й характеризується відсутністю прив’язаності до певного місця та простору. Саме у цьому творі автор уже починає порушувати з позицій постмодернізму проблему глобалізації з її суперечностями й виразно окресленими конфліктами. У цілому автор іронічно ставиться до раціональних традицій, започаткованих добою Просвітництва, вважаючи, що іноді просто неможливо відмовитися від того, що може запропонувати інтелект, який начебто зробив життя у суспільстві більш комфортним, демократичним, безпечним. Але, як вважає письменник, це лише самообман, бажання заспокоїти себе тим, що не потрібно дистанціюватися від того, що є звичним, загальноприйнятим, а відтак й „істинним”. Насправді людина виявляється заздалегідь включеною у певні історико-культурні стосунки, які своїми ланцюгами буквально оплутують постмодерне суспільство. У цілому роман сприймається як жартівливо-іронічна постмодерністська оповідь про те, як творилася американська демократія, яка від самого початку полягала у тому, щоб проводити „лінії” між „своїм” світом і „чужим”. У більш глибокому смислі можна говорити про те, що роман „Мейсон і Діксон” є важливим художнім дослідженням кордонів і меж людської свідомості, уявних просторів і часових координат існування індивідів, які беззастережно довірилися „американській мрії” і готові докласти чимало зусиль для її реалізації.
Аналіз творчості Т.Пінчона другої половини ХХ ст. уможливлює погляд на еволюцію його художньої свідомості як на складний процес формування постмодерністських естетичних засад у межах традицій школи чорного гумору”. Становлення художніх особливостей письменника відбувалося в аспексті пошуків такого художнього образу та структури твору, які допомагали б наголосити на абсурдності та ігровій сутності буття, підкреслювали б ентропійній рух людства до катастрофи. Запропонована Пінчоном модель постмодерністського дискурсу, будучи включеною у перебіг художніх процесів в американській літературі доби постмодернізму, яскраво увиразнює складність самого механізму зародження та утвердження новітніх художніх явищ в літературному процесі США другої половини ХХ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анастасьев Н. „У слов долгое эхо...” / Николай Анастасьев // Вопросы литературы. 1996. № 3 4. С. 3 31.
2. Атарова К. Н. Лоренс Стерн и его „Сентиментальное путешествие по Франции и Италии” / К. Н. Атарова. М. : Высшая школа, 1988. 96 с.
3. Батай Ж. Сад и обычный человек / Жорж Батай // Маркиз де Сад и ХХ век / Жорж Батай. М. : РИК „Культура”, 1992. С. 89 116.
4. Бегун Б. Феномен постмодернизма / Борис Бігун // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2002. № 13. С. 3 - 8.
5. Бергер П. Л. Культурная динамика глобализации / Питер Л. Бергер // Многоликая глобализация. Культурное многообразие в современном мире / Под ред. П. Бергера, С. Хантингтона. М. : Аспент Пресс, 2004. 379 с.
6. Бланшо М. Сад // Маркиз де Сад и ХХ век / Морис Бланшо. М. : РИК „Культура”, 1992. С. 47 88.
7. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Жан Бодріяр. К. : Основи, 2004. 230 с.
8. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну / Юрген Габермас. К. : Четверта хвиля, 2001. 424 с.
9. Гассан І. Чим є постмодернізм і чим він стане / Іхаб Гассан // Американська література після середини ХХ століття. Матеріали міжнародної конференції. 25 27 травня 1999 року. К. : Довіра, 2000. С. 19 32.
10. Гачев Г. Русский Эрос / Григорий Гачев. М. : Интерпринт, 1994. 321 с.
11. Гіленсон Б. Воннегут, Курт / Б. Гіленсон // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. : У 2 т. Тернопіль : Богдан, 2005. Т. 1. С. 313 315.
12. Гундорова Т. Постмодернізм і постструктуралізм / Тамара Гундорова // Світо-вид. 1996. № 1. С. 126 133.
13. Гуревич П. С. Философия культуры / Павел Семенович Гуревич. М. : Nota Bene, 2001. 350 с.
14. Денисова Т. Історія американської літератури ХХ століття / Тамара Денисова. К. : Довіра, 2002. 318 с.
15. Денисова Т. Пинчон / Тамара Денисова // Писатели США. Краткие творческие биографии. М. : Радуга, 1990. С. 355 356.
16. Денисова Т. Н. Про романтичне в реалізмі / Тамара Наумівна Денисова. К. : Наукова думка, 1973. 236 c.
17. Денисова Т. Н. Роман і романісти США ХХ ст. / Тамара Наумівна Денисова. К. : Дніпро, 1990. 363 с.
18. Денисова Т. Современный американский роман / Тамара Денисова. К. : Наукова думка, 1976. 306 с.
19. Денисова T. Феномен постмодернізму : контури й орієнтири / Тамара Денисова // Слово і час. 1995. № 2. С. 15 - 21.
20. Дерида Ж. Письмо та відмінність / Жак Дерида. К. : Основи, 2004. 602 с.
21. Джонс Е. Т. Кінонаратив / Е. Т. Джонс // Енциклопедія постмодернізму. К. : Основи, 2003. С. 196 - 197.
22. Елистратова А. А. Английский роман эпохи Просвещения / А.А.Елистратова. М. : Наука, 1966. 472 с.
23. Еліот Е. Нескорені пуритани, які вижили у канонічних війнах / Еморі Елліот // Пуританська традиція в літературі США. Американські літературні студії в Україні. Випуск 1. К. : Інститут літератури ім. Т.Шевченка НАН України, 2004. С. 240 257.
24. Ерман Л. Пінчон, Томас / Л. Ерман // Енциклопедія постмодернізму / Переклад з англійської В. Шовкуна. К. : Основи, 2003. С. 307 308.
25. Ерофеев В. Лолита, или Заповедный оазис любви / Венедикт Ерофеев // Набоков В. Лолита. Сигал Э. История любви. К. : СП „Свенас”, 1992. С. 7 16.
26. Затонский Д. В. Модернизм и постмодернизм. Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств / Дмитрий Владимирович Затонский. Харьков : Фолио, 2000. 256 с.
27. Затонский Д. Искусство романа и ХХ век / Дмитрий Затонский. М.: Художественная литература, 1973. 536 c.
28. Затонский Д. Постмодернизм : гипотезы возникновения / Дмитрий Затонский // Иностранная литература. 1996. № 2. С. 273 283.
29. Затонський Д. „Кінець історії...” та новітня література / Дмитро Затонський // Слово і час. 1997. № 9. С. 11 13.
30. Зверев А. Бартельм / Алексей Зверев // Писатели США. Краткие творческие биографии. М. : Радуга, 1990. С. 31 32.
31. Зверев А. М. Дворец на острие иглы. Из художественного опыта ХХ века / Алексей Матвеевич Зверев. М. : Советский писатель, 1989. 453 с.
32. Зверев А. М. Общественная борьба 60-х годов и литература США / Алексей Матвеевич Зверев // Американская литература и общественная борьба. 60-е начало 70-х годов ХХ века. М. : Наука, 1977. С. 42 78.
33. Зверев А. М. Сказки технического века (К. Воннегут) / Алексей Матвеевич Зверев // Вопросы литературы. 1975. № 2. С. 32 65.
34. Зверев А. Черепаха Квази / Алексей Зверев // Вопросы литературы. 1996. № 3 4. С. 3 31.
35. Зверев А. Энигма / Алексей Зверев // Иностранная литература. 1996. № 3. С. 203 212.
36. Злобин Г. П. По ту сторону мечты : страницы американской литературы ХХ века / Г. П. Злобин. М. : Художественная литература, 1985. 432 с.
37. Ильин И. П. Коллаж / Илья Петрович Ильин // Ильин И. П. Словарь терминов. М. : Intrada, 2001. С. 107 108.
38. Ильин И. П. Постмодернизм / Илья Петрович Ильин // Западное литературоведение ХХ века. Энциклопедия. М. : Интрада, 2004. С.324 328.
39. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм / Илья Петрович Ильин. М. : Интрада, 1996. 250 с.
40. Ильин И. П. Симулякр / Илья Петрович Ильин // Западное литературоведение ХХ века. Энциклопедия. М. : Intrada, 2004. С. 372 373.
41. Ильин И. Шизофренический дискурс / Илья Ильин // Западное литературоведение ХХ века. Энциклопедия. М. : Интрада, 2004. С. 463.
42. Ігнатенко М. Постмодерний homo ludens / Микола Ігнатенко // Слово і час. 2002. № 6. С. 16 22.
43. Кастильон Х. К. История заговоров. Совершенно секретно / Хосе К. Кастильон. Харьков : Книжный клуб, 2007. 400 с.
44. Коваль М. Гра в романі і гра в роман. (Про творчість Д. Барта) / Марта Коваль. Львів : Піраміда, 2000. 121 с.
45. Коваль М. Джон Барт як інтерпретатор постмодернізму / Марта Коваль // Слово і час. 2000. № 6. С. 13 17.
46. Коваль М. Роль і місце ігрового чинника в романній творчості Дж. Барта як явищі літератури постмодернізму : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10. 01. 04 «Література зарубіжних країн» / М. Коваль. К., 2000. 17 с.
47. Козлов А. С. Мифологическое направление в литературоведении США / Александр Спиридонович Козлов. М., 1984. 174 с.
48. Кузнєцов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ ст. / Юрій Кузнєцов. К. : Зодіак Еко, 1996. 304 с.
49. Лало А. Томас Пинчон и его Америка : загадки, параллели, культурные контексты / Алексей Лало. Минск : РИВШ БГУ, 2001. 267 c.
50. Липовецкий М. Закон крутизны / Марк Липовецкий // Вопросы литературы. 1991. № 11 12. С. 3 37.
51. Ліотар Ж. - Ф. Постмодерністська ситуація / Жан-Франсуа Ліотар // Після філософії : кінець чи трансформація? К. : Четверта хвиля, 2000. С.71 90.
52. Лютый В. Козье копытце (Еще раз о постмодернизме) / В. Лютый // Наш современник. 2001. № 10. С. 268 273.
53. Маркиз де Сад и ХХ век. М. : РИК „Культура”, 1992. 256 с.
54. Маркузе Г. Одномерный человек / Габриэль Маркузе. М. : Ермак, 2003. 334 с.
55. Мендельсон М. О. Американская сатирическая проза ХХ века / Марк Мендельсон. М. : Наука, 1972. 370 с.
56. Мендельсон М. Роман США сегодня на заре 80-х годов / Марк Мендельсон. М. : Советский списатель, 1983. 416 с.
57. Морозова Т. Л. Спор идет о человеке в американской литературе / Т. Л. Морозова. М. : Наука, 1990. 302 с.
58. Мулярчик А. Послевоенные американские романисты / Александр Мулярчик. М. : Художественная литература, 1980. 280 с.
59. Мулярчик А. С. Писатель и современная Америка / Александр С. Мулярчик // Американская литература и общественно-политическая борьба. 60-е начало 70-х годов ХХ века. М. : Наука, 1977. С. 6 41.
60. Мулярчик А. Спор идет о человеке. О литературе США второй половины ХХ века / Александр Мулярчик. М. : Советский писатель, 1985. 360 с.
61. Нев’ярович Н. Ю. Культура постмодерну / Н. Ю. Нев’ярович // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2004. № 7. С. 19 21.
62. Носов С. Литература и игра / С.Носов // Новый мир. 1992. № 2. С. 232 239.
63. Оленева В. И. Социальные мотивы в американской новеллистике / В. И. Оленева. К. : Наукова думка, 1978. 208 с.
64. Олєнєва В. Short Story і постмодернізм / В. Олєнєва // Вікно в світ. 1995. № 5. С. 75 97.
65. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори / Хосе Ортега-і-Гассет. К. : Основи, 1994. 321 с.
66. Пинский Л. Магистральный сюжет / Леонид Пинский. М. : Советский писатель, 1989. 416 с.
67. Пригодій С. М., Горенко О. П. Американський романтизм. Полікритика. Навчальний посібник / Сергій Михайлович Пригодій, О. П. Горенко. К. : Либідь, 2006. 440 с.
68. Рагузіна Л. Ю. Поезія Л. Ферлінгетті в контексті творчості бітників : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.04 «Література зарубіжних країн» / Л. Ю. Рагузіна. Дніпропетровськ, 2006. 20 с.
69. Рошко М. Художній світ романів Кена Кізі : „Політ над гніздом зозулі” та „Часом нестерпно кортить” / Михайло Рошко. Ужгород : Мистецька лінія, 2002. 219 с.
70. Руссова С. Постмодернізм у сучасній поезії, або Набоков автор-„трікстер” / С. Руссова // Слово і час. 1997. : спец. 10. 01. 04 «Література зарубіжних країн» № 6. С. 17 23.
71. Саїд Е. В. Орієнталізм / Едвард Саїд. К. : Основи, 2001. 511 с.
72. Семків Р. Постмодернізм та іронія / Ростислав Семків // Слово і час. 2000. № 6. С. 6 12.
73. Сиваченко Г. Зрушення кордонів : постсоцреалізм чи постмодернізм / Галина Сиваченко // Слово і час. 1991. № 12. С. 55 62.
74. Слотердайк П. Критика цинічного розуму / Петер Слотердайк. К. : Тандем, 2002. 542 с.
75. Современный словарь-справочник по литературе / [сост. и науч. ред. С. И. Кормилова] М. : Асt, 2000. 704 с.
76. Спанкерен К. Література Сполучених Штатів. Нарис / К. Спанкерен. Нью Йорк : Інформаційне агентство США, 1994. 128 с.
77. Тлостанова М. В. Проблема мультикультурализма и литература США конца ХХ века / М. В. Тлостанова. М. : ИМЛИ РАН, 2000. 400 с.
78. Тодоров Ц. Поняття літератури та інші есе / Цветан Тодоров. К. : Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. 162 с.
79. Удовик С. Л. Глобализация : семиотические подходы / С. Л. Удовик. М. : Рефл-бук, 2002. 480 с.
80. Фромм Э. Бегство от свободы / Эрих Фромм . Минск : Харвест, 2004. 384 с.
81. Фуко М. Археологія знання / Мішель Фуко. К. : Основи, 2003. 326с.
82. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Френсис Фукуяма. М. : Ермак, 2004. 474 с.
83. Хайдеггер М. Время и бытие / Мартин Хайдеггер. М. : Республика, 1993. 447 с.
84. Хализев В. Е. Основы теории литературы / В. Е. Хализев. М., 1994. 107 с.
85. Хассан І. Культура постмодернізму / Іхаб Хасан // Вікно в світ. 1999. № 5. С. 99 111.
86. Хассан І. Після постмодернізму : пошуки естетики довіри / Іхаб Хассан // Американська література на рубежі ХХ ХХІ ст. Матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США. К. : Видавництво Інституту міжнародних відносин, 2004. С. 31 44.
87. Хейзинга Й. Homo Ludens. В тени завтрашнего дня / Йохан Хейзинга. М. : Прогресс Академия, 1992. 464 с.
88. Черниченко Л. Л. Школа „чорного юмора” и американский модернизм : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10. 01. 04 «Литература зарубежных стран» / Л. Л. Черниченко. М., 1979. 21 с.
89. Шахова К. О. Англійська художня антиутопія у світовому контексті / Кіра Олександрівна Шахова // Література Англії ХХ століття. К. : Либідь, 1993. С. 46 71.
90. Шефтсбери Э. Эстетические опыты / Энтони Шефтсбери. М. : Искусство, 1975. 543 с.
91. Эпштейн М. Парадоксы новизны / Михаил Эпштейн. М. : Советский писатель, 1988. 416 с.
92. Adorno T., Horkheimer M. Dialectic of Enlightenment / Teodor Adorno, Max Horkheimer // www. marxists. org / reference / subject / philosophy / works. htm.
93. Arih-Gerz B. Blissful Bewilderment : Studies in the Fiction of Thomas Pynchon / B. Arih-Gerz // Studies in the Novel. 2003. Volume 35. Issue