Міфологічний дискурс прози Мігеля Анхеля Астуріаса

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

ДЯКУН ОКСАНА МИХАЙЛІВНА

УДК: 82-343=134.2(8) Астуріас

Міфологічний дискурс прози
Мігеля Анхеля Астуріаса

10.01.04 література зарубіжних країн

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник: Алексєєнко Олена Борисівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2004

Зміст

Вступ

4

І.

Справжній Астуріас: Людина, яка була словами”

10

1.1.

Актуальний стан вивчення творчості М.А. Астуріаса

10

1.2.

М.А. Астуріас: міфи і реальність. Значення паризького періоду 1923-1933 рр. у формуванні письменника

22

II.

Міфологічний дискурс Легенд Гватемали”

31

2.1.

Легенди Гватемали” гімн відкритої національної свідомості

31

2.2.

Складові міфологічного дискурсу Легенд Гватемали”. Структура книги

38

2.3.

Символи міфології майя у Легендах Гватемали”

43

2.3.1.

Число чотири” у космогонії майя і пов’язана з ним кольорова символіка

43

2.3.2.

Мотив чотирьох доріг

45

2.3.3.

Дуалізм міфології майя

47

2.4.

Паралелі між Легендами Гватемали” та давніми текстами майя

49

2.4.1.

Перегуки з епосом Пополь-Вух”

49

2.4.2.

Образи, запозичені з доколумбової поезії

56

2.5.

Аналогії з принципами архітектури і образотворчого мистецтва майя

64

Концептуальна схожість примітивного та авангардного мистецтва

73

2.6.

Вплив сюрреалізму на творчість М.А. Астуріаса. Гібридизаційне засвоєння досвіду європейського авангарду

77

2.7.

Традиція іспанської Золотої доби

84

2.8.

Америка-Європа: конфлікт двох світів

90

2.9.

Механізм транскультурної метизації у Легендах Гватемали”

98

2.9.1.

Мотиви самоідентифікації Астуріаса з богом Кукульканом-Кецалькоатлем

98

2.9.2.

Криза подвійної ідентичності

101

ІІІ.

Специфіка міфологічного дискурсу в романі Маїсові люди” та пізній прозі Астуріаса (Дзеркало Ліди Саль”, Дерево Хреста”)

108

3.1.

Роман Маїсові люди” Пополь-Вух” ХХ ст.

108

3.1.1.

Генеза і доля твору

108

3.1.2.

Міфологічна основа роману

113

3.1.3.

Оніричний дискурс роману

122

3.2.

„Дзеркало Ліди Саль”: нова модель інтеграції двох світів

130

3.2.1.

Пізній період творчості Астуріаса. Нове бачення Гватемали у Дзеркалі Ліди Саль”

130

3.2.2.

Символи міфології майя

135

3.2.3.

Америка-Європа: від протистояння до взаємопроникнення

146

3.3.

Мовна гібридизація в повісті Дерево Хреста”.

152

Аналіз гібридизаційного інструментарію Астуріаса на прикладі ономастики

155

V.

Висновки

161

Література

166

Примітки

177

Ілюстрації

188

Вступ
Міф, одна з визначальних художніх моделей інтелектуальної літератури ХХ ст., мав вирішальне значення для становлення нового латиноамериканського роману та його естетично-філософської платформи магічного реалізму. Латинська Америка була і все ще залишається континентом анахронізмів, тереном, на якому сучасне співіснує з минулим, цивілізація з майже первісними формами соціального устрою і способу життя. Міфологія продовжує впливати тут на формування картини світу і світогляду людини, особливо це стосується країн з високим рівнем доколумбової культурної та релігійної спадщини (ареал майя, ацтеків та інків).
Водночас саме цим країнам (сучасні Мексика, Гватемала, Перу) судилося стати сценою для найбільш кривавих і насильницьких подій конкісти у XVI ст. Тут, на відміну від Австралії, Північної Америки чи Африки, європейці стикнулися з високорозвиненими цивілізаціями, чиє циклічне і фаталістичне бачення історії зумовило їх прискорене завоювання іспанцями. Падіння богів, смерть вождів залишили індіанців у такій всепоглинаючій самотності, яку зараз важко уявити сучасній людині. Октавіо Пас, який у книзі Лабіринт самотності” намагається примирити латиноамериканців з їхнім минулим і сучасним, відводить католицизму роль живого ордену” на завойованих іспанською короною землях, який повертає індіанцям зв’язок з реальним і потойбічним світом, живить їх надії і надає сенсу їхньому життю і смерті [166; 112]. У подібній можливості було відмовлено автохтонному населенню британських колоній протестантами Нової Англії. Так само, на відміну від Великобританії, Іспанія виявилася терпимішою до синкретичних культів на колонізованих територіях, дозволяла святкування язичницьких свят, приурочених до культу християнських святих.
Усе це зумовило унікальне нашарування культур і релігійних культів на терені Латинської Америки. У цілому, іспаноамериканська культура характеризується швидше феноменом накладання один на одного різних субстратів, ніж їх креативним синтезом. Тезу С. Сардуя щодо кубинської культури як нашарування геологічних і археологічних субстратів, більше накладених один на одний” ніж інтегрованих”, можна поширити на культуру всього латиноамериканського континенту [79; 9]. Разом з тим, якщо усвідомлення багатошаровості” латиноамериканської культури було проартикульовано ще в ХІХ ст., то проблема інтеграції мультикультуральної ідентичності продовжує залишатися актуальною і в ХХІ ст.
Проблема культурної ідентичності в Латинській Америці набула особливої гостроти після падіння колоніальної влади Іспанії і появи незалежних латиноамериканських держав. Ще Сімон Болівар у своїй декларації про незалежність у 1815 р. говорив: Ми не індіанці, ані європейці, а щось середнє між законними власниками країни та іспанськими узурпаторами” [129; 3].
Однак визначення ні індіанці, ні європейці” не давало відповіді на питання, ким, усе таки, повинні вважати себе мільйони латиноамериканців? Якщо це гібридна нація, то які зв’язки встановлюються між різними частинами їх ідентичності? Власне, у цьому і приховується проблема, оскільки європейський та індіанський суб’єкти, як у суспільній, так і особистій свідомості людей, не вважалися рівними. На величезній території від Мексики до Анд визначальною рисою міжкультурної метизації виявився ієрархічний код, у якому європейський суб’єкт поставав привілейованим, а індіанський маргінальним і приниженим.
Крім того, на відміну від інших постколоніальних суспільств, ситуація в Латинській Америці ускладнюється ще одним фактором. Незважаючи на те, що термін індіанець має перш за все расову коннотацію, у Центральній Америці, як і в андському ареалі можна перестати бути індіанцем” [129; 3], тобто змінити спосіб життя, перш за все зовні. Це створює парадоксальну ситуацію, коли індіанець, переставши відчувати себе маргінальним і приниженим, може перестати відчувати себе індіанцем. Усвідомлення того, що не-бути-ні-тим-ні-іншим є також легітимним простором, який має бути рекуперований афірмативним чином, великою мірою прийшло завдяки літературі. Власне, йшлося про перетворення простору між одним-та-іншим у центр артикуляції, який би означувався не за тим, чим він не є, а за тим, чим він є [129; 2].
На думку деяких дослідників (зокрема, А. Рами, Ф. Аінси), саме література стала важливим етноформуючим чинником у країнах Латинської Америки. Шлях до магічного реалізму, чудової реальності, що стали емблематичними ознаками латиноамериканської літератури ХХ ст., без якої зараз неможливо уявити загальну картину світової літератури, можна порівняти з подорожжю через лабіринт. Переважна більшість латиноамериканських письменників ХХ ст. здійснила подорож з периферії (яким тоді вважався Новий Світ) до центру (Європи) і повернулася обтяжена новим знанням і новим розумінням себе і реальності своїх країн. Одним з наслідків цього культурного паломництва стало те, що вибір Америка чи Європа” безперечно втратив свою гостроту в царині мистецтва зараз нікому не спаде на думку стверджувати, що латиноамериканське мистецтво, яке пережило справжній бум у ХХ ст., є вторинним щодо європейського. Проте цей вибір усе ще залишається актуальним на рівні пересічного латиноамериканця (за винятком країн Ла Плати). Особливо це стосується країн із значним індіанським населенням, і відповідно, метисів і ладіно.
Одним з перших авторів, який запропонував рішення проблеми подвійної національної ідентичності у своїх творах, став гватемальський письменник Мігель Анхель Астуріас (1899-1974), Нобелівський лауреат, один із засновників магічного реалізму.
Актуальність обраної теми. Ґрунтовний перегляд традиційних критичних оцінок творчості М.А. Астуріаса у західному літературознавстві розпочався у 1990-х рр. (роботи Дж. Мартіна, Р. Прієто, А. Аріаса, М.Р. Моралеса). Згадані дослідники започаткували вивчення творів М.А. Астуріаса у контексті проблеми транскультурної метизації (ісп. mestizaje transcultural). Результатом цих досліджень стало нове комплексне прочитання роману „Маїсові люди” (Дж. Мартін), а також суттєвий перегляд засад аналізу книги „Легенди Гватемали” (Р. Прієто, А. Аріас, М.Р. Моралес), який, однак, не вилився у системне дослідження твору.
З огляду на те, що Астуріас є винятково послідовним і цілісним автором численні наскрізні мотиви і сюжети об’єднують його тексти у єдиний універсум вбачається актуальною потреба в дослідженні еволюції міфологічного дискурсу прози М.А. Астуріаса в контексті проблеми транскультурної метизації. Творча траєкторія Астуріаса (захоплення сюрреалізмом і міфологією „соціальна” проза повернення до сюрреалістично-міфологічного стилю) дає грунтовні підстави для порівняння концептів і основних символів у його ранніх і пізніх творах.
У роботі зроблена також одна з перших спроб аналізу книги Дзеркало Ліди Саль”, на сьогодні практично не дослідженої. Не менш актуальною вбачається потреба в переосмисленні постаті М.А. Астуріаса, який у вітчизняному літературознавстві продовжує сприйматися передусім як соціально заангажований письменник.
Зв’язок із науковими програмами кафедри. Дане дисертаційне дослідження здійснено у рамках комплексної наукової теми кафедри зарубіжної літератури КНУ ім. Т. Шевченка Закономірності літературного процесу ХХ ст.: підсумки та проблеми”.
Мета дослідження встановити основні характеристики міфологічного дискурсу М.А. Астуріаса у контексті проблеми транскультурної метизації, а також простежити його еволюцію у пізніх творах письменника (Маїсові люди”, Дзеркало Ліди Саль”, Дерево Хреста”). Для досягнення поставленої мети, постає необхідність у розв’язанні наступних завдань:
- встановити найважливіші сюжетні та образні запозичення у прозі М.А. Астуріаса з міфології майя та доколумбової літератури, а також спосіб і характер цих запозичень;
- окреслити вплив ідей сюрреалізму на творчий метод М.А. Астуріаса (автоматичне письмо; оніричний дискурс);
- окреслити вплив ідей іспанського бароко на стиль та художньо-естетичну концепцію письменника;
- здійснити порівняльний аналіз втілення протистояння/діалогу двох культур (Європа-Америка) у Легендах Гватемали” (1930) та творах Астуріаса 1960-70-х рр. (Дзеркало Ліди Саль”, Дерево Хреста”);
- продемонструвати еволюцію у сприйнятті М.А. Астуріасом мультикультуральної гватемальської ідентичності (від ієрархізованого до рівноправного суб’єкту).
Об’єктом дисертаційного аналізу в даній роботі є твори різних періодів творчості М.А. Астуріаса, починаючи від його першої книги Легенди Гватемали” (1930) через роман Маїсові люди” (1949) до збірки легенд Дзеркало Ліди Саль” (1965) та останньої незавершеної повісті Дерево Хреста” (1974). Основна увага приділена Легендам Гватемали”, як одній з найменш досліджених книг М.А. Астуріаса, а також твору, в якому письменник вперше для себе і одним з перших у латиноамериканській літературі окреслив проблему транскультурної метизації як головний чинник формування латиноамериканської національної ідентичності.
Предметом дисертаційного аналізу є феномен транскультурної метизації у художніх текстах М.А. Астуріаса. Зокрема, досліджуються різні прояви метизації на прикладі трансформації автором міфологічних символів майя, протиставлення і/або поєднання європейської (іспанської) та доколумбової культури.
Методи дослідження. Для вивчення творчості Астуріаса як письменника-міфотворця, як, власне, і для вивчення міфу в наш час, необхідно залучати всі можливі наукові перспективи від лінгвістики до етнології, від психоаналізу до філософської антропології. Теоретичним підгрунтям даного дослідження стали, зокрема, роботи М. Еліаде (Нариси порівняльного релігієзнавства”); Ф. Аінси Identidad cultural de Iberoamérica en su narrativa” (Культурна ідентичність Ібероамерики в її прозі”); А. Рами Transculturación narrativa en América Latina” (Наративна транскультуризація в Латинській Америці”); дослідження, присвячені латиноамериканській літературі ХХ ст., та, зокрема, творчості М.А. Астуріаса таких авторів як Дж. Мартін, Р. Прієто, М.Р. Моралес, А. Аріас. У дисертації також врахований науковий доробок російських (О. Кофман, В. Кутєйщикова, Л. Осповат, І. Тертерян) та вітчизняних (Ю. Покальчук) латиноамериканістів, що виявився спорідненим із темою нашого дослідження. Згадана робота М. Еліаде з огляду на її універсальний характер, а саме дослідження ієрофаній і епіфаній у різних релігіях світу, є важливою для розуміння міфологічної прози Астуріаса, який поєднував у своїх творах елементи різних релігійних систем майя, християнства і давньогрецької міфології.
З метою адекватного аналізу текстів Астуріаса, який інтегрував у своїй творчості доколумбову міфологію, поклавши її в основу власної художньо-естетичної системи, нами був опрацьований значний масив літератури, присвяченої історії, міфології та мистецтву майя (роботи В. Полєвого, Р. Кинжалова, М. Галича, П. Вестгейма та ін.), а також давні літературні пам’ятки майя епос майя-кіче Пополь-Вух”, книга пророцтв Чілам Балам”, драма Рабіналь Ачі”, доколумбова поезія майя і ацтеків.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть використовуватися при викладанні загальних курсів з історії світової літератури ХХ ст. та теорії літератури, а також спецкурсів з латиноамериканської літератури. Застосована у роботі методологія може використовуватися для дослідження мультикультуральних процесів у сучасній словесності, для вивчення різних національних дискурсів, у т.ч. й українського.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у чотирьох публікаціях у фахових виданнях ВАК України, а також були представлені у доповідях на наукових конференціях (зокрема, Першому Всеукраїнському конгресі іспаністів, жовтень 2002 р.; конференції „Мова і нація”, жовтень 2002 р., конференції Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження”, квітень 2003 р.).

Список литературы

Висновки

Здійснене у рамках даної роботи дослідження демонструє складність і багатогранність міфологічного дискурсу М.А. Астуріаса, який поєднав у своїх творах дискурс доколумбових текстів з ідеями сюрреалізму та іспанського бароко. У випадку кожної з цих художньо-естетичних систем ідеться не про пряме запозичення тих чи інших ідей чи образів, а про гібридизаційне засвоєння письменником як міфології майя з точки зору ідей сюрреалізму, так і сюрреалізму з точки зору міфології майя. Так само з іспанської Золотої доби автор запозичив концепти і мотиви, які доповнювали дві попередні художні системи, а в цілому давали інтегровану темпоральну схему історії Гватемали (доколумбове минуле конкіста і колонія сучасне).
Використання Астуріасом сюжетів і мотивів міфології майя, їх просторової і космогонічної символіки виявляють значну авторську свободу письменника, який постає новим деміургом, і, скористаємося його ж власним висловом з Дзеркала Ліди Саль”, творцем нашарованих одна на одну уявних реальностей, які замінюють реальну.
Водночас Астуріас свідомо (на підставі антропологічних досліджень) чи інтуїтивно зумів втілити у своїх творах складний і багатовимірний космос давніх майя і світогляд сучасних йому нащадків „маїсових людей”. При цьому використання Астуріасом міфології майя зазнало еволюції протягом більш ніж 40-річного літературного шляху письменника. У Легендах Гватемали” великою мірою спостерігається відтворення зовнішніх орнаментальних атрибутів доколумбової міфології (виняток становить образ Кукулькана-автора), які відповідали очікуванням європейської аудиторії щодо екзотичного і примітивного. У наступних творах (Маїсові люди”, Дзеркало Ліди Саль”) доколумбова міфологія постає своєрідною внутрішньою структурою, довкола якої будується оповідь.
Від твору до твору змінюється і погляд Астуріаса на Гватемалу, і, перш за все, самопозиціонування письменника відносно світу майя і його місця в цьому світі. У першій книзі Легенди Гватемали” ретроспективний погляд автора на Гватемалу спрямований ззовні всередину: саме так Астуріас, який відкрив для себе своє індіанське я” завдяки лекціям майяніста Ж. Рейно і досвіду сюрреалістів, намагається втілити своє трансцендентальне відкриття в літературі. Астуріас намагається осмислити своє ідентиційне коріння за допомогою звернення до колективного. При цьому він відчуває брак легітимності для опису майянського світу, до якого він хотів би належати, але якого він по суті не знав. Цю проблему Астуріас вирішує за допомогою символічних посередників, які прокладають йому місток до світу майя: Зозулі Снів у першій вступній легенді, і, головним чином, шляхом символічної трансформації у давнього бога-поета Кецалькоатля для отримання влади називати, влади поезії.
У наступних міфологічних книгах, зокрема, Маїсових людях”, та Дзеркалі Ліди Саль” Астуріас уже не потребує посередників для входу у світ майя. Більше того, погляд автора тут спрямований зсередини назовні, оскільки він уже відчуває себе часткою світу майя, легітимним Великим Язиком, який говорить від імені свого народу. Саме у пізніх книгах, особливо це стосується роману Маїсові люди”, автобіографічні події з життя письменника не тільки вписані в контекст історій його героїв і Гватемали в цілому, а і в складну міфологічну інфраструктуру тексту.
Виявлені нами аналогії у творах Астуріаса з давніми текстами майя, зокрема, епосом Пополь-Вух”, книгою Чілам Балам” та доколумбовою поезією майя і ацтеків характеризуються переважно складним асоціативним зв’язком з текстом-прообразом, який пройшов трансформацію в уяві автора. Прямі запозичення у вигляді незмінених виразів є радше рідкістю, і найбільше характерні для Легенд Гватемали” (1930). У легенді Чарівники весняної бурі”, включеній до збірки у 1948 році, уже представлена модель використання доколумбових текстів, яка не зазнає суттєвих змін і в творах Астуріаса останнього періоду.
У міфологічному дискурсі прози Астуріаса також знайшли відображення аналогії у стилістиці та структурі тексту з принципами архітектури давніх майя (принцип повтору певних однакових елементів у композиції, кількісне нарощування, створення ритму завдяки цим повторам), а також обігрування канонічних мотивів скульптури і живопису майя, використання особливостей цього мистецтва (скульптурні зображення як комбінація різних предметів) для створення сюрреалістичних образів.
Використання Астуріасом досвіду сюрреалізму, зокрема, техніки автоматичного письма та оніричного дискурсу дозволило письменнику реконструювати і відкрити заново (ісп. reinventar) світ давніх майя, який він знав виключно з літературних та наукових джерел. Глибинна присутність за зовнішньо сюрреалістичними метафорами міфологічної символіки, філігранна робота із словом, яка підтверджується авторськими рукописами творів, не дозволяє вважати наративну стратегію Астуріаса такою, що цілком грунтується на принципах автоматичного письма. Однак неоціненною заслугою сюрреалізму стало нове сприйняття Астуріасом доколумбової спадщини Гватемали, яка вперше (принаймні в літературі), була включена у проект гватемальської національної ідентичності поруч з європейським суб’єктом.
Подібне завдання автора повернути з небуття і вікового заперечення доколумбове минуле Гватемали зумовило присутність у текстах Астуріаса дуалістичного протиставлення Америка-Європа, значною мірою непримиренного і травматичного у першій книзі письменника, яке поступово пом’якшувалося і гармоніювалося, набувши ознак поєднання і примирення у Маїсових людях” і Дзеркалі Ліди Саль”.
По суті, вся проза Астуріаса є спробою встановити рівні стосунки між двома половинками його ідентичності, яка, однак, не увінчалася остаточним успіхом. Найближчим до розв’язання цієї проблеми він є у романі Маїсові люди”, який завершується відновленням гармонії у житті одного з провідних персонажів і його поверненням до землі. Астуріасове бачення гватемальського національного суб’єкту еволюціонувало від вертикальної (а отже ієрархізованої) надбудови у Легендах Гватемали” (синкретичний образ міста-вежі) до горизонтального співставлення, сумісності у книзі Дзеркало Ліди Саль”, втіленого у моделі anexiones-modificaciones-yuxtaposición (додавання-зміни-співставлення). Саме у Дзеркалі...” Астуріас робить спробу примирення двох рас, зводячи у плавильному горні золото іспанських сімей і золото очей новонаверненої християнки Індіанської Кларінери, які повинні надати неповторне звучання дзвону монастиря Святої Клари.
Запропоноване Астуріасом рішення проблеми інтеграції подвійної ідентичності полягало в тому, що гватемальська національна ідентичність, не будучи ані суто іспанською, ані індіанською, є гібридним суб’єктом, у якому обидві його половинки повинні бути рівні. Однак намагаючись утвердити рівність європейського та індіанського суб’єктів, Астуріас поставив перед собою завдання, близьке до неможливого. При цьому необхідно враховувати, що Астуріасом великою мірою рухало намагання реабілітувати доколумбову спадщину, як на особистому рівні (почуття вини нащадка конкістадорів плюс індіанські корені, визнані і усвідомлені уже у зрілому віці в Парижі), так і в загальнонаціональному масштабі. Абсолютна рівність згаданих суб’єктів виявилася важкодосяжною метою для Астуріаса, у якому почергово брала верх то його іспанська, то індіанська половина. Додамо, що омріяна Астуріасом рівність майянського та іспанського суб’єктів залишається далекою від утвердження в суспільному житті Гватемали, де тільки в середині 1990-х рр. закінчилася громадянська війна, головними протагоністами якої стали індіанські повстанці.
Тож не дивно, що напруга між хотіти бути” і могти бути” незримо присутня за дуалістичними реаліями текстів Астуріаса: автору-Кукулькану в Легендах Гватемали” необхідно спокусити розповіддю чарівників ладіно, щоб вони розказали йому легенди Гватемали, а майянський чарівник Хуан Хун Батц у Дзеркалі Ліди Саль” починає свою подорож іспанізованим простором з того, що заволодіває конем, символом європейського домінування. Ескалація цієї напруги, втілена в гіпердуалістичності, спостерігається в останньому творі Астуріаса Дерево Хреста”.
Очевидно, що постійне повернення до проблеми інтеграції подвійної ідентичності є проявом внутрішнього конфлікту автора, і, не виключено, підкреслено дуалістичної картини світу, властивої Астуріасу. В останньому випадку бажана абсолютна рівність двох протилежних за характеристиками суб’єктів постає ілюзією, оскільки природою швидше передбачене їх діалектичне протиставлення і взаємодоповнення, ніж абстрактна рівність. Натяк на авторове розуміння цілісності як сукупності складових частин, закладений у Дзеркалі Ліди Саль”. При цьому абстрактна неподільна цілісність асоціюється з відсутністю і смертю.
О. Пасу належать слова, які винятково точно відображають внесок Астуріаса в літературу: La literatura expresa la sociedad; al expresarla, la cambia, la contradice o la niega. Al retratarla, la inventa; al inventarla, la revela” [79; 24]. Тож не дивно, що створена Астуріасом вербальна реальність продовжує втілюватися у життя у найрізноманітніших проявах. Так несподівано касик Гаспар Ілом з Маїсових людей” ожив в образі ватажка гватемальських повстанців, яким виявився син письменника Родріго Астуріас. А в сучасних мультикультуральних студіях латиноамериканська ідентичність розглядається як результат різних нашарувань, і при цьому не вважається негативними той фактор, що вона не має характеристик гомогенної чи синтезованої. Продовжується інтенсивна транскультуризація, втілення якої проявляється в літературі, і цей процес іще не можна вважати завершеним. Саме незавершений характер процесу формування культурної ідентичності зумовив постійне ре-позиціонування цієї проблеми в Латинській Америці, де, як зазначає Ф. Аінса, пошук ідентичності був і залишається важливішим, ніж її раз і назавжди оформлене визначення [79; 36]. Напруга між хотіти бути” і могти бути” продовжує проявлятися в мистецтві і соціальному житті Латинської Америки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев Л.Г. Сюрреализм. М.: Высшая школа. 1972. 231с.
2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. // За ред. М. Зубрицької.-Львів: Літопис, 1996. 635 с.
3. Антология французского сюрреализма: 20-е годы. М., 1994.
4. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. М.: Наука, 1988. 329 с.
5. Астуриас М.А. Легенды Гватемалы. М.: Худ. Лит., 1972. 158 с.
6. Астуриас М.А. Маисовые люди. // Астуриас М. А. Избранное. Сост. В. Кутейщикова.- М.: Прогресс, 1977. с. 21-244.
7. Астуріас М.А. Сеньйор Президент. З ісп. пер. С. Коваль. К.: Дніпро, 1986. 303 с.
8. Астуріас М.А. Скорботна п’ятниця. Пер. П. Соколовського. К.: Молодь, 1980. 251 с.
9. Баглай В. Э. Человек и его судьба в представлениях древних ацтеков// Латинская Америка, 1995, №12. с. 82-91
10. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. 490 с.
11. Башляр Г. Вода и грезы. Опыт о воображении материи. М., Издательство гуманитарной литературы, 1998. 268 с.
12. Біблія. Українське біблійне товариство, 1993. 1254 с.
13. Бычков В.В. Эстетика. М.: Гардарики, 2002. 556 с.
14. Вайян Дж. История ацтеков. М., 1949. 241 с.
15. Вейман Р. История литературы и мифология. М.: Прогресс, 1975. 344 с.
16. Вирмо А., Вирмо О. Метры сюрреализма. СПб: Акад. проект, 1996. 228 с.
17. Галич М. История доколумбовых цивилизаций. М.: Мысль, 1990. 407 с.
18. Галленкамп Ч. Майя. Загадка исчезнувшей цивилизации. М.: Наука, 1996. 213 с.
19. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
20. Гуляев В. Древние майя. Загадки погибшей цивилизации. М., Знание, 1983, 175 с.
21. Гуляев В.И. Забытые города майя. М.: Искусство, 1984. -184 с.
22. Дали С. Дневник одного гения. М.: Искусство, 1991.- 271 с.
23. Денисова Т.Н. Головна течія” і контекст мультикультуралізму // Американська література після середини ХХ ст. К.: Довіра, 2000. с. 182-189
24. Жадова Л. Монументальная живопись Мексики. М.: Искусство, 1965. 236с.
25. Зан М. П. Проблема бога ацтеків Кецалькоатля: міжцивілізаційний та філософський аспекти. // Етнічність в історії та культурі: матеріали та дослідження. ОДУ ім. І. Мечникова. Одеса: Гермес, 1998. 208 с.
26. Еліаде М. Міфи, сновидіння і містерії // Еліаде М. Мефістофель і андрогін. К.: Основи, 2001. с. 117-301
27. Ершова Г.Г. Об истоках мексиканского мурализма.// Латинская Америка, 1995, № 3, с. 96-105; №4. с. 99-109
28. Зарубежные исследования по семиотике фольклора. М.: Наука, 1985. 319 с.
29. Иванов В.В., Топоров В.Н. Инвариант и трансформации в мифологических и фольклорных тексатах // Типологические исследования по фольклору. М.: Наука, 1975. с. 44-76
30. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996.- 255 с.
31. Инка Гарсиласо де ла Вега. История государства инков. Л.: Наука, 1974.- 747 с.
32. Испанская поэзия в русских переводах: Сборник/Сост. С. Гончаренко. М.: Радуга, 1984. На исп. яз. С паралельным русским текстом. 720 с.
33. Карпентьер А. Мы искали и нашли себя. М.: Прогресс, 1984. - 416 с.
34. Кинжалов Р.В. Орел, кецаль и крест. Очерки по культуре Месоамерики. Спб, Наука, 1991, 185 с.
35. Книга песчинок. Фантастическая проза Латинской Америки. Л.: Худ. лит., 1990.- 416 с.
36. Кнорозов Ю.В. Письменность индейцев майя. М.-Л.: Изд-во Академии наук СССР, 1963. 663 с.
37. Козлов А.С. Мифологическое направление в литературоведении США. М.: Высшая школа, 1984. 176 с.
38. Концепции историко-культурной самобытности Латинской Америки. Ред. В.Н. Кутейщикова, М.: Наука, 1978. 189 с.
39. Кофман А.Ф. Латиноамериканский художественный образ мира. М., Наследие, 1997. 320 с.
40. Кутейщикова В., Осповат Л. Новый латиноамериканский роман. 50-70-е годы. Литературно-критические очерки. М.: Советский писатель, 1983. 424 с.
41. Кэмпбелл Дж. Герой с тысячью лицами: миф, архетип, бессознательное. К.: София Ltd., 1997. 336 с.
42. Леві-Строс К. Структурна антропологія. К.: Основи, 2000. 387 с.
43. Легенды и сказки индейцев Латинской Америки. /Сост. и вступ. ст. Э. Зиберт. / Л.: Худ. лит., 1987.- 286 с.
44. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 480 с.
45. Лосев А. Ф. Миф. Число. Сущность. М.: Мысль, 1994. 919 с.
46. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек текст семиосфера история.- М.: Языки русской культуры”, 1996.- 464 с.
47. Лотман Ю.М. О мифологическом коде сюжетных текстов // Сборник статей по вторичным моделирующим системам. Тарту: Изд-во Тартуского гос. Ун-та, 1973. С. 86-90
48. Магия цвета. Харьков: АО Сфера”, 1996. 431 с.
49. Мелетинский Е.М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. М.: Наука, 1986. 320 с.
50. Мелетинский Е.М. От мифа к литературе. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2001.- 170 с.
51. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. М.: 1995. 406 с.
52. Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х т. / Гл. ред. С.А. Токарев. М.: Сов. энцикл., 1991.- т.2.- 719 с.
53. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1983. Т. 1. 343 с.; 1985. Т.2. 365 с.
54. Нямцу А.Е. Миф и легенда в мировой литературе. Черновцы: Изд-во ЧГУ, 1992.- 160 с.
55. Овандо-Уркису А.Г. Нагуаль мексиканский шаман. // Латинская Америка, 1996, № 5, с.76-84
56. Осипова Н.О. Мифопоэтика как сфера поэтики и метод исследования // Соц. и гуманит. науки: Отеч. и заруб. лит-ра: Серия 7: Литературоведение: РЖ/РАН ИНИОН. Центр гуманитарных научно-информацыионных исследований. Отдел литературоведения. М., 2000. №3. с. 51-58
57. Панофский Э. Готическая архитектура и схоластика.// Богословие в культуре средневековья. К.: 1992, 384 с., с. 49-79
58. Писатели Латинской Америки о литературе. М.: Радуга, 1982. 254 с.
59. Покальчук Ю.В. Сучасна латиноамериканська проза. К., Наукова думка, 1978. - 276 с.
60. Полевой В.М. Искусство стран Латинской Америки. М.: Искусство, 1967. 322 с.
61. Пополь-Вух. Родословная владык Тотоникапана. М.-Л.,1959. 252 с.
62. Пропп В.Я. Морфология волшебной сказки. Исторические корни волшебной сказки. М.: Лабиринт, 1998. 512 с.
63. Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації тексту: Зб. К.: ІСДО, 1995. 248 с.
64. Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації тексту: Зб. К.: ІЗМН, 1998. 334 с.
65. Рус А. Народ майя. М.: Мысль, 1986. 255 с.
66. Сегал Д.М. Антиномичность и архаическая культура // Сборник статей по вторичным моделирующим системам. Тарту: Изд-во Тартуского гос. Ун-та, 1973. с. 39-45
67. Сюрреализм и авангард: Материалы российско-французского коллоквиума, состоявшегося в Институте мировой литературы. М.: ГИТИС, 1999. 190 с.
68. Ткачук О.М. Наратологічний словник. Тернопіль: Астон, 2002. 173 с.
69. Топоров В.Н. Из позднейшей истории схемы мирового дерева // Сборник статей по вторичным моделирующим системам. Тарту: Изд-во Тартуского гос. Ун-та, 1973. с. 91-95
70. Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исслед. в области мифопоэтического: Избранное/Топоров В.Н.- М.: Прогресс-Культура, 1995. 624с.
71. Фрезер Дж. Золотая ветвь. Исследование религии и магии. М., Классическая философская мысль, 1998. 784 с.
72. Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. М.: Восточная литература”, РАН, 1998. 800 с.
73. Царенко Е.И. К проблеме структуры слова в агглютинативных языках (на материале языка кечуа). Автореферат диссерт. на соискание ученой степени кандид. филолог. наук. М., 1974. 24 с.
74. Шенье-Жандрон Ж. Сюрреализм. Пер. с французского и комментарии С. Дубина. М.: Новое литературное обозрение, 2002. - 416 с.
75. Элиаде М. Аспекты мифа. М.: Инвест ППП”, СТ «ППП», 1996. 240 с.
76. Элиаде М. Очерки сравнительного религиеведения. М.: Ладомир, 1999. 488 с.
77. Энциклопедия символов. Бауэр В., Головин С. М.: Крон-пресс, 1995. 502с.
78. Юнг К.-Г. Душа и миф: шесть архетипов. К.: Гос.библиотека Украины для юношества, 1996. 384 с.
***
79. Ainsa F. Identidad cultural de Iberoamérica en su narrativa. Madrid: Ed. Gredos, 1986. 590 p.
80. Álvarez L. L. Conversaciones con Miguel Ángel Asturias. Madrid: Ed. Magisterio Español, Colección Novelas y Cuentos, 1974. 215 p.
81. Andrés Roig A. Descubrimiento de América y encuentro de culturas” (1991). http://ensayo.rom.uga.edu/antologia/XXA/roig/culturas.htm
82. Arguedas J.M. Agua. // Un siglo del relato latinoamericano. La Habana: Casa de las Américas, 1976. P. 345-410.
83. Arias. A. Algunos aspectos de ideología y lenguaje en Hombres de maíz”/ M.A. Asturias. Hombres de maíz; Edición crítica, Gerald Martin, coordinador. Madrid: Archivos, 1992. P. 553-569
84. Arias A. El Señor Presidente: Amor y sentimentalidad como tropo de la unidad frente a la dictadura. http://www.uweb.ucsb.edu/~jce2/arias26.html
85. Arias A. Enterrando el mito de primitivismo, redescubriendo a un autor eminentemente contemporaneo. http://www.uweb.ucsb.edu/~jce2/arias29.htm
86. Arias A. La identidad de la palabra: narrativa guatemalteca a la luz del nuevo siglo. http://www.uweb.ucsb.edu/~jce2/arias13.htm
87. Arias A. Quetzalcóatl, la hibridización y la identidad indígena: Leyendas de Guatemala como laboratorio étnico. http://www.uweb.ucsb.edu/~jce2/arias27.html
88. Arias A. Trasgresión erótica en Mulata de tal. http://www.uweb.ucsb.edu/~jce2/ arias28.html
89. Arredondo I. De brujos y naguales. La Guatemala imaginaria de Miguel Ángel Asturias. New York: Mellen University Press, 1997. 230 p.
90. Asturias M.A. El Árbol de la Cruz. Edición facsimilar. A. Jancart A. Segala, coordinadores, Madrid: Archivos, 1993. 330 p.
91. Asturias M.A. El espejo de Lida Sal. México, Siglo XXI Editores, 1967. 146 p.
92. Asturias M.A. Hombres de maíz; Edición crítica, Gerald Martin, coordinador, Madrid: Archivos, 1992. 764 p.
93. Asturias M. A. Leyendas de Guatemala. Madrid: Cátedra, 1996, 239 p.
94. Asturias M.A. Leyendas de Guatemala. Madrid: Ediciones Oriente, 1930. 207 p.
95. Asturias M.A. Maladrón (Epopeya de los Andes Verdes). Buenos Aires: Ed. Losada, 1969. 217 p.
96. Asturias M.A. Mi mejor obra. Autoantología de M.A. Asturias. México: Organización editorial Novaro S.A., 1973. 236 p.
97. Asturias M.A. Mulata de tal. Buenos Aires: Ed. Losada, 1967. 302 p.
98. Asturias M.A. Paris, 1924-1933. Periodismo y creación literaria. Amos Segala, Coordinador, 2a Ed. Madrid: Colección Archivos, 1996. 972 p.
99. Asturias M.A. Tres de cuatro soles. Edición crítica. México: Fondo de cultura económica, 1977. 124 p.
100. Asturias M.A. Tres obras. Carácas: Biblioteca Ayacucho, 1977. 573 p.
101. Asturias M.A. Viajes, ensayos y fantasias. Compilación y prólogo de R.J. Callan, Buenos Aires: Losada, 1981. 221 p.
102. Asturias Montenegro G. Miguel Ángel Asturias, más que una biografía. Guatemala: Ed. Artemis Edinter, 1999. 332 p.
103. Bellini G. La narrativa de Miguel Ángel Asturias. Buenos Aires: Losada, 1969.- 213 p.
104. Bellini G. Mundo mágico y mundo real. La narrativa de Miguel Ángel Asturias. Roma: Bulzoni Editore, 1999. 242 p.
105. Burgos E. Me llamo Rigoberta Menchu y así me nació la conciencia. Barcelona: Ergos Vergara S.A., 1983. 292 p.
106. Bustillo C. Barroco y América Latina. Un itinerario inconcluso. Caracas: Monte Ávila Editores, 1988. 335 p.
107. Callan R.J. Miguel Ángel Asturias. New York: Twayne Publishers, 1970. 182 p.
108. Campbell J. The Masks of God. Creative Mythology. London: Souvenir Press Ltd., 2001. 730 p.
109. Campbell J. The Masks of God. Primitive Mythology. New York: Penguin Books, 1987. 504 p.
110. Cardoza y Aragón L. Guatemala, las lineas de su mano. Managua: Nueva Nicaragua,1985. 340 p.
111. Cardoza y Aragón L. Miguel Ángel Asturias: casi novela. http://www.uweb.ucsb.edu /~jce2/card11.html
112. Carpentier A. Concierto barocco. La Habana: Editorial arte y literatura, 1975. 127 p.
113. Carpentier A. Crónicas. Arte y sociedad. En 2 tomos, tomo II. La Habana: Editorial Arte y Literatura, 1976. 610 p.
114. Carpentier A. El arpa y la sombra. Madrid: Siglo XXI, 1980. 228 p.
115. Carpentier A. Los pasos perdidos. Madrid: Alianza Editorial S.A., 1999. 284 p.
116. Castelpoggi A. El poeta narrador. Miguel Ángel Asturias. Buenos Aires: Prueba de Galera Ed., 1998. 167 p.
117. Couffon C. Miguel Ángel Asturias. Paris: Ed. Pierre Seghers, 1970. 187 p.
118. Cheymol M. Miguel Ángel Asturias dans le Paris des Années Folles. Press universitaires de Grenoble, 1987. 231 p.
119. Chase A. Miguel Ángel Asturias. http://www.nacion.co.cr/ancora/1999/ noviembre /28/ancora1.html
120. Diccionario Porrua. Historia, biografía y geografía de México en 2 tomos. México, 1971. 2466 p.
121. Dorfman A. Hombres de maíz. El mito como tiempo y palabra.// M.A. Asturias. Hombres de maíz; Edición crítica, Gerald Martin, coordinador. Madrid: Archivos, 1992. P.657-674
122. Dorfman A. Imaginación y violencia en la América. Santiago de Chile: Ed. Universitaria, 1970. 170 p.
123. El libro de los libros de Chilam Balam. México: Fondo de cultura económica, 1998. 212 p.
124. Feijóo S. Mitología americana. La Habana: Editorial arte y literatura, 1983. 350 p.
125. Freidel D., Schele L., Parker J. Maya Cosmos. Three Thousand Years of the shaman’s path. New York: Qull, 1993. 543 p.
126. Fernández Retamar R. Para una teoría de la literatura hispanoaméricana, Santafé de Bogotá: Publicaciones del Instituto Caro y Cuervo, XCII, 1995. 389 p.
127. Garibay A. M. Poesía Nahuatl. I T., México: UNAM, 1964. 241 p.
128. Giacoman H.F. Homenaje a Miguel Angel Asturias. NY: Las Américas, 1971. 280 p.
129. Gómez-Martínez J.L. La cultura indígena como realidad intercultural. http://ensayo.rom.uga.edu/critica/teoria/gomez/gomez2.htm
130. González O. R. Miguel Ángel Asturias el Gran Lengua. La voz más clara de Guatemala. Guatemala: Editorial Cultura, 1999. 160 p.
131. González del Valle L., Cabrera V. La nueva ficción hispanoamericana a través de M.A. Asturias y G. García Márquez. New York: Eliseo Torres & Sons, 1972. 247p.
132. Guzmán E. México. Sus antiguos pobladores. La Habana: Enciclopedia popular, vol.23, 1963. 207 p.
133. Haberland W. Culturas de la América indígena. Mesoamérica y América Central. México: Fondo de cultura económica, 1995. 197 p.
134. Harss L. Miguel Ángel Asturias, o la tierra florida// Harss L. Los nuestros. Buenos Aires, 1973. P. 87-127
135. Henigham S. Assuming the Light. Parisian Literary Apprenticeship of Miguel Ángel Asturias. Oxford: Legenda, 1999. 217 p.
136. Heras S.H. La biografía no escrita de Asturias. http://www.jornada.unam.mx/ 2001/ene01/010114/sem-hurtado.html
137. Heras S.H. Miguel Ángel Asturias: para una revaloración de su narrativa. http://www.ucm.es/info/especulo/numero9/shurtado.html
138. Heras S. H. Por las ti