ТВОРЧІСТЬ РІЧАРДА БРОТІГАНА В КОНТИНУУМІ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1960-1970-х рр.

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ШПИЛЬОВА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821.111 (73).09 „19”

ТВОРЧІСТЬ РІЧАРДА БРОТІГАНА В КОНТИНУУМІ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1960-1970-х рр.

10.01.04 література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
ДЕНИСОВА Тамара Наумівна
доктор філологічних наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП..3

РОЗДІЛ 113
Літературна панорама 1960-1970-х рр. і творчість Річарда Бротігана.13
1.1. Від бітництва до постмодернізму..13
1.2. Книгозбірня” Річарда Бротігана...40

РОЗДІЛ 280
Художні параметри творчості Річарда Бротігана...80
2.1. Річард Бротіган і бітники80
2.2. Реальність або / і фантазія.
Інтерпретація американського вілдернесу98
2.3. Театр” Річарда Бротігана. .124
2.4. Ілюзія гармонії: топос бібліотеки..136
2.5. Концепт тіла у творчості Річарда Бротігана ..155

ВИСНОВКИ.176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...185

ДОДАТОК203
Річард Бротіган: Життєвий шлях...203

ВСТУП

Сьогодні майже хрестоматійною є максима про те, що розрив з нормою, прикметний, зокрема, для літературного процесу 1960-х рр., засвідчив переламний момент в історії американської гуманітарної думки. Така ідея сформувалася в межах десятиріччя і розвивалася в літературознавчих дискусіях наступних декад. Тут принципово важливим стає активізація, реалізація і розчинення нової моделі художнього стилю, мислення, світочуття, що окреслює парадигматичні та епістемологічні зсуви. Тобто, не зважаючи на суттєві якісно відмінні тенденції, характерні для загальної історії 1970-х рр., значним є вплив попередньої декади, де прокреслюються контури нової чуттєвості [223, с. 288]”.
Ф. Байдлер, автор книги Що ми читали у шістдесятих: скрипти для покоління”, яка є своєрідною літературною енциклопедією”, укладеною з культових для тогочасного покоління імен письменників та назв творів, у заключній частині своєї книги зазначає: Кінець 1960-их рр. не знаменує кінець літератури шістдесятих [72, с. 206]”. Свою думку він доводить не лише загальним оглядом ретроспективної літератури, в першу чергу, безпосередніх свідків декади Еббі Гоффмана, Зері Рубіна, Тома Хейдена, Анжели Девіс, Глорії Стайнен та ін. В останньому пасажі книги як ілюстрація наводиться схематичне порівняння творчості Дж. Дідіон протягом 1960-1970-х рр. Увагу скеровано на праці Наближення до Бертхелма” та Білий альбом”. В першій збірці шістдесяті” маркують останню мить перед хаосом сучасності [72, с. 212]”. Дещо іншим настроєм просякнута друга: На відміну від попередньої, ця збірка просякнута холодом, більшою мірою, порожнечею, навіть якимось жахом. Тут немає ані модернового апокаліпсу, ані руху у напрямку до якоїсь постмодерністської загадки всього-навсього один день із життя Середньовіччя [72, с. 212]”. В останній сентенції заключної частини Ф. Байдлер зазначає: Як точно висловила власне враження Дідіон, ми все іще тут, десь в Америці, на світанку після 1960-х рр. [72, с. 212]”.
Значущість цих десятиліть для історії американського суспільства можна порівняти з вагомістю тих, що пов’язані з добою Просвітництва, коли відбувалося народження” американської нації та державності. Покоління 1960-х рр. шукало і створювало нових, власних, кумирів та ідолів. З-поміж його інтелектуальних гуру варто згадати П. Гудмана, Н.О. Брауна, Г. Маркузе, В. Міллза, М. Маклюена, В. Блейка, Г. Торо, Г. Гессе, З. Фройда. Культові книги писали К. Воннегут, Дж. Керуак, Дж. Хеллер, А. Гінзберг, К. Кізі, С. Плат, а також Річард Бротіган (Richard Brautigan, 19351984).
Літературна репутація Р. Бротігана, автора одинадцяти романів, дев’яти поетичних збірок та збірника оповідань, традиційно визначається романом Ловля форелі в Америці”, який було опубліковано 1967 р. в рік літа кохання”. Роман, написаний ще на початку 1960-х рр, виявився суголосним духові часу, репрезентувавши матеріал, який кореспондував із загальною суспільною атмосферою, певним чином транслював філософські, етико-естетичні, світоглядні пертурбації епохальної доби.
Ловля форелі в Америці” спричинила певний читацький ажіотаж. Книжка розходилася протягом лічених днів мільйонними накладами по цілому світу. Слава до письменника приходить в той час, коли у Сполучених Штатах відбуваються фундаментальні парадигматичні, епістемологічні зміни. Втім, літературний успіх виявився занадто швидкоплинним. За письменником, з одного боку, закріпилися репутація халіфа на мить”, а з іншого у літературній критиці склалася своєрідна традиція розглядати його творчість, в першу чергу, крізь призму дотичності до бітницва, і у фокусі уваги знаходилась бітницька етика та естетика. Художньо-літературні елементи розбитих” у творчості Бротігана виділяли Б. Кук [110], Е. Танненбаум [236], Е. Фостер [125], Б.К. Горват [150] та ін. Про творчість Бротігана як репрезентанта контркультури писали, зокрема, К. Еббот [60; 61], Дж. Клейтон [109], Р. Філіпс [206], Б. Мортон [194], Дж. М. Міклот [189] та ін.
В чому був секрет популярності Бротігана? Дослідник життя і творчості американського письменника Дж. Барбер велику роль, наприклад, відводить культурній ситуації, яка склалася на той час у Сан-Франциско, так би мовити, загальному духу легендарної доби”. На його думку, творчість Бротігана була суголосною психоделічним настроям, які дедалі поширювалися в американському суспільстві в другій половині 1960-х рр. [67, с. 13].
Епіцентром інтересу літературної критики кінця 1960-х рр. до творчості американського письменника став, переважно, оригінальний арсенал художніх засобів, формалістичне експериментаторство. Проте проза Бротігана позначена не лише цікавими формальними пошуками. Вона апелює також до уяви та фантазії, адже в ній закодовано чималий інтелектуальний матеріал, який стає основою світоглядного, етично-естетичного, філософського пошуку письменника. Романи Бротігана називають бротіганами” [62, с. 24], що засвідчує своєрідність та унікальність його стилю, де переплавляється проза та поезія.
Літературна критика кінця 1960-х рр. називала Бротігана кумиром молодого покоління [129, с. 333; 189, с. 15]”, почесною дитиною [243, с. 278]” часу. Такі яскраві атрибуції створюють неоднозначний портрет митця. Його можна назвати втіленням американського ambiguity ХХ ст. риса, яка, зокрема, чималою мірою вплинула на формування творчого стилю письменника. Річард Бротіган не належить до когорти тих митців, які захоплювалися філософствуванням та теоретичними спекуляціями стосовно літературної діяльності, творчого процесу, природи мистецтва і т.д. він був практиком”, а не теоретиком”. Лише інколи, переважно під час інтерв’ю, письменник давав поодинокі, досить скупі коментарі стосовно своєї творчої лабораторії”. Напевно, своєрідним ключем до розуміння секрету бротіганівської прози та поезії, зокрема, можна вважати такі його слова: Зменшуй інтелектуальний та емоційний гомін / допоки не дістанешся до тиші власного єства, а тоді слухай [цит. за: 247, с. 10]”. Для Бротігана, людини дуже суперечливої, властивим було вдавати байдужість до літературного успіху та визнання, до яких він прагнув ще з юнацьких років. Кропітка робота над виробленням власного письменницького стилю, що досить часто супроводжувалася емоційним та психічним виснаженням, включала не лише перетравлення” досвіду батьків”, прабатьків” та навіть прапрабатьків” американської національної літератури, але й тонке і точне розуміння суті сучасних письменникові течій та напрямів. Нонконформізм, позірна епатажність, а подекуди клоунада, ставали бронею для вразливої, хворобливо-чуттєвої натури письменника.
Літературознавчих дискусій довкола творчості Бротігана не було. Однак можна сказати, що його романи (особливо перші), які складаються з чималої кількості фрагментів, інтерпретувалися як своєрідні ілюстрації Zeitgeist’у 1960-х рр. Аляповаті комбінації образів, символів, накладання стилів, форм, дезорієнтація через пародію, іронію, гру зі світоглядною системою координат утворювали точки дотику з реальністю пластилінового світобачення”, спричиняючи неоднозначну інтерпретацію критиків.
І. Хассан, одним із перших накресливши панорамну картину літератури США переважно перших декад другої половини ХХ ст., а точніше 1945-1972 рр., акцентує увагу на експерименті, де загальна тональність створюється з таких складових, як фантазія та гумор, сюрреалістична мова, наративна дисконтинуальність”, типографічна гра” [140, с. 170]. Батьками” такої чуттєвості” дослідник називає У. Геддіса, Дж. Хеллера, Д. Барта, Т. Пінчона, Д. Бартельма. В контексті нової літератури” І. Хассан згадує також таких письменників, як Р. Сукенік, Ч. Ньюмен, Р. Кувер та Р. Бротіган. У невеликій, дуже лаконічній презентації творчості Бротігана виділяється суперечливе поєднання оптимізму та песимізму, характерних для художньої манери письменника: щасливе кохання та наївний гумор приховують втрату, божевілля, смерть, і читач це відчуває [140, с. 171]”. Така неоднозначність, амбівалентність імплікує його діалогічність, відкритість.
Крізь призму поетики експерименту оригінальний код бротіганівських романів дешифрували”, зокрема, Т. Таннер [237], Т. Меллей [181], К. Біслі [71], Д. Діцкі [114], Ч. Хакенбері [137], Д. Холден [149], Р. Левінсон [175], В.Т. Ламон [173], Ф. Колін [166], Р. Адамс [62], Дж.Р. Кілінджер [159] та ін.
В 1970-х рр. творчість Бротігана презентувалася у тогочасному літературному контексті. Так, наприклад, Ф. Стевік розглядає його прозу в дискурсі елітарної літератури [231]. Дж. Ярдлі залучає її до молодіжної контркультури і вважає Бротігана колегою” Ділана, називає його феноменом Вудстоку”, а його творчість, на думку дослідника, виявляється дотичною до ідей радикальних рухів та етики й естетики покоління миру й кохання [246, с. 24]. Ф. Моунт виокремлює нарцистичну компоненту прози письменника [195, с. 92], а Е.Дж. Хансен робить акцент на соліпсизмі його романів [139, с. 6].
Новий інтерес до творчості американського письменника з’явився переважно наприкінці 1980-х р. на початку 1990-х рр. і тут питому вагу було перенесено вже на постмодерністські аспекти його творів, водночас, суттєві елементи бітницької поетики залишилися поза увагою.
На окремих фрагментах постмодерністської художньої практики наголошували критики і дослідники різної орієнтації: Н. Шміц [219], М.Л. Шредер [220], Дж. Клінковіц [164], М. Шенетьє [106], Я. Кушнір [167], Ч. Карамелло [104], акцентуючи увагу на суттєвих, з їхньої точки зору, аспектах постмодерністської поетики, простежували їхню органічну гру в романах Бротігана. Так, наприклад, французький професор М. Шенетьє досліджує прозу письменника з позиції мета-літератури, звертаючи увагу, зокрема, на мовну гру, що складає невід’ємну частину оригінального коду творів; Я. Кушнір, словацький американіст, аналізує творчість Бротігана з точки зору сплаву елітарного й масового мистецтва. Ч. Карамелло, автор книги Дзеркала без срібла”, обирає романи американського письменника як ілюстрації ідеї трансформації тексту за умов розвитку новітніх технологій.
Актуальність дослідження. Література США 1960-1970-х рр. являє собою калейдоскоп різноманітних стилів, груп, напрямів, які, однак, не були позбавлені взаємодії та взаємопроникнення, що зумовило, певною мірою, їх складність та багатоплановість. Вже існує чималий дослідницький фонд, що висвітлює історію зазначеного періоду. Параметри трансформацій, які, зокрема, виявлялися у світоглядних змінах, характерних для зазначеного часу, представлено у працях І. Хассана, Ф. Стевіка, Т. Таннера, Дж. Клінковіца, Дж. Олдріджа, Л. Фідлера. Проте актуальним залишається дослідження конкретних проявів взаємодії, накладання, перетину компонентів, де прокреслюються парадигматичні та епістемологічні зміни. Фіксація, аналіз, вивчення фрагментів трансформаційних процесів забезпечує заповнення лакун, що існують в історії літератури.
У зарубіжному літературознавсті творчий доробок Бротігана представлено переважно фрагментарно. На пострадянському просторі творчість митця сьогодні відома завдяки російськомовним перекладам його романів, проте, абсолютно не досліджена. Отже, дисертація набуває, перш за все, інформативного значення, вводячи нову постать до літературознавчого ужитку, від чого нового висвітлення дістає сам феномен взаємин доби бітництва і постмодернізму в літературі США, ознаками і характеристиками яких позначено прозу Бротігана.
Мета роботи встановити основні характеристики прози Бротігана, виявити особливості їхнього функціонування за умов парадигматичних та епістемологічних змін, прокреслити укорінення нової етико-естетичної моделі.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання низки завдань:
- репрезентувати основні параметри літературно-культурного різнобарв’я та розмаїття Америки 1960-1970-х рр., окреслюючи атмосферу, дух часу;
- охарактеризувати творчість Бротігана з позиції сучасних йому літературно-культурних змін і виявити його дотичність до етико-естетичних, світоглядних метаморфоз;
- окреслити основні літературні та позалітературні чинники, що вплинули на формування художньої манери Бротігана;
- визначити бітницький спадок у творчості Бротігана, окреслити контактні зони, зафіксувати розбіжності; дослідити специфіку презентації етики й естетики розбитих” у художньому універсумі письменника;
- репрезентувати специфічні риси американських діггерів, виявити їхні суттєві філософсько-естетичні основи, інкорпоровані у прозу Бротігана, і окреслити їхній вплив на структуру наративу;
- сформулювати особливості художнього стилю письменника;
- проаналізувати особливості поетики і структури текстів Бротігана;
- дослідити постмодерністські акценти у творчості Бротігана;
- визначити місце і значення Бротігана в літературному процесі США другої половини ХХ ст.
Об’єктом дослідження є поетика творів Бротігана. Особлива увага приділена романам Ловля форелі в Америці” (Trout Fishing in America”), укл. 1961 р., вид. 1967 р., Генерал Конфедерації з Біг Сура” (A Confederate General from Big Sur”), 1964, У кавуновому цукрі” (In Watermelon Sugar”), 1968, Аборт: історичний романтичний роман 1966 року” (The Abortion: An Historical Romance 1966”), 1971, Чудовисько Хоклайну: готичний вестерн” (The Hawkline Monster: A Gothic Western”), 1974, Вілард і трофеї з боулінгу: перекручена містерія” (Willard and His Bowling Trophies: A Perverse Mystery”), 1975, Осади із сомбреро: японський роман” (Sombrero Fallout: A Japanese Novel”), 1976, Мрії про Вавилон: детектив 1942 року” (Dreaming of Babylon: A Private Eye Novel 1942”), 1977, Експрес Токіо Монтана” (The TokyoMontana Express”), 1980, І вітер не відносить геть” (So The Wind Won’t Blow It All Away”), 1982, Нещасна жінка: подорож” (An Unfortunate Woman: A Journey”), укл. 1983 р., вид. 2000 р.
Предмет дослідження складають особливості реалізації і функціонування наративних конструкцій Бротігана в літературному процесі 1960-1970-х рр.
Методологічні засади роботи. Комплексний аналіз дослідження спирається на множинний корпус методів аналізу літературного тексту, що застосовувалися відповідно до акцентованих завдань. Панорамний огляд культурно-історичного контексту, на тлі якого окреслюються літературно-художні параметри письменника, проводиться з використанням методики нового історизму”. Варіативність конкретно-текстових підходів, аплікованих до гібридної” прози Бротігана, розширює інтерпретаційну площину полістилістичних романних конструктів. Аналіз текстів включає в себе підходи структуралістські, деконструктивістські, семіотичні, елементи close reading” та рецептивної естетики.
Наукова новизна дослідження. У зарубіжному літературознавстві творчість Бротігана представлена фрагментарно, спорадично, переважно у вигляді журнальних статей, біографій, рецензій, нарисів про життя письменника. Відтак, очевидним став брак літературознавчих досліджень творчості автора та спроб текстового аналізу. Дана дисертаційна робота є першою в українському літературознавстві спробою комплексного аналізу прозової творчості Бротігана з акцентом на художніх та світоглядних моделях, що ілюструють поступовий перехід від засад контркультури до постмодерністської чуттєвості; визначаються також етико-естетичні пошуки письменника, які фіксують парадигматичні зміни в літературному процесі США 1960-1970-х рр.
Практичне значення дисертаційної роботи. Результати роботи можуть бути використані у розробці лекційних курсів з історії зарубіжної літератури ХХ ст., спецкурсів з американського художнього доробку другої половини ХХ ст., зокрема, з теорії і практики бітництва, постмодернізму, контркультури.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась у відділі компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України у межах інститутської планової науково-дослідної теми Нарис історії літератури зарубіжних країн ХХ сторіччя” (код державної реєстрації № 0102U007096).
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях відділу компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Результати роботи викладено в 6 фахових публікаціях та 1 додатковій публікації. Основні положення роботи були представлені в доповідях на Міжнародній конференції Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства”, Севастопольський НТУ (Севастополь, 2004 р.); Міжнародних конференціях молодих учених Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ, 2004, 2005); симпозіумах Інституту літератури ім.Т. Г. Шевченка НАН України та Посольства США в Україні Пуританська традиція в американській літературі” (Київ, 2004) і Просвітницька традиція в літературі США” (Київ, 2005); ІІІ Міжнародній конференції з літератури США Головна течія гетерогенність канон в сучасній американській літературі” (Київ, 2005).
Основні положення дисертації викладено у публікаціях:
1. Шпильова Н.В. Топос бібліотеки у романі Річарда Бротігана Аборт: історичний романтичний роман 1966 року” // Американські літературні студії в Україні. К., 2005. Вип. 2. Просвітницька традиція в літературі США”. С. 243 253. (0,3 др. арк.)
2. Шпильова Н.В. Тема алієнації в романі Річарда Бротігана Генерал Конфедерації з Біг Сура” // Літературознавчі обрії: праці молодих учених України. Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2005. Вип. 7. С. 114118. (0,3 др. арк.)
3. Шпильова Н.В. Портрет американського письменника в інтер’єрі постмодернізму // Слово і час. 2006. №10. С. 6168. (0,6 др. арк.)
4. Шпильова Н.В. Концепт тіла у творчості Річарда Бротігана // Літературознавчі обрії: праці молодих учених України. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2006. Вип. 10. С. 127135.(0,4 др. арк.)
5. Шпильова Н.В. Пуританська традиція в романі Річарда Бротігана В кавуновому цукрі” (концепція людини) // Американські літературні студії в Україні. К., 2004. Вип.1 Пуританська традиція в літературі США”. С. 173180. (0,3 др. арк.)
6. Шпильова Н.В. Річард Бротіган гуру молодіжної культури 1960-1970-х рр. // Американські літературні студії в Україні. К., 2006. Вип.3 Література США: роздуми, есеї, розвідки”. С.196203.(0,3 дрк. арк.)

Додаткові публікації:
1. Шпильова Н.В. Американський вілдернес в інтерпретації Р.Бротігана // Головна течія гетерогенність канон в сучасні американській літературі: Матеріали ІІІ Міжнародної конференції з американської літератури. К.: Факт, 2006. С. 342357. (0,8 др. арк.)

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (247 позицій) та додатку. Загальний обсяг дисертації 206 сторінок, із них 182 сторінки основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Романи Річарда Бротігана є своєрідною ілюстрацією зміни естетичної парадигми в літературному процесі США другої половини ХХ ст. Літературна слава приходить до Бротігана в той час, коли у Сполучених Штатах відбуваються фундаментальні парадигматичні, епістемологічні зміни. Його роман Ловля форелі в Америці”, написаний ще на початку 1960-х рр., виявився суголосним духові часу, репрезентувавши матеріал, який кореспондував із загальною суспільною атмосферою, певним чином транслював філософські, етико-естетичні, світоглядні пертурбації епохальної доби.
Творчість Річарда Бротігана можна окреслити як віртуальну відкриту” драму, засадничий стрижень якої складає психологічний дискомфорт, емоційний дисбаланс, панічна внутрішня розщепленість, породжені дегуманізуючими реаліями життя ХХ століття. Акцентуація інтроспективних спекуляцій, візій, медитацій імплікують ірраціоналістичний гуманізм” умонастрою письменника, який, однак, не абсолютизується, а перебуває, скоріше, в діалектичній та діалогічній взаємодії з раціональним пізнанням. Інтроспективне мислення письменника, його одержимість дослідженням власного внутрішнього простору активізують глибинні шари етногенетичної пам’яті. Результатом ментальних подорожей та візій стають, зокрема, трофеї” у вигляді традицій фронтиру, елементів пуританського світосприйняття тощо. Рання романістика нашпигована” алогічними і абсурдними комбінаціями образів, символів, топосів тут укладається код” бротіганівської творчості. В романах, які написані в другій половині 1970-х рр., таку екзотичність і оригінальність можна вже потрактовувати як невід’ємну складову. Нерідко з’являються і повтори. Втім, прояви творчої кризи доволі ефективно маскуються самоіронічними і самопародійними нотками.
Бротіганівський стиль викристалізовувався на фоні бітницького руху. Творчість Бротігана і бітницька школа” утворюють, радше, контактну зону, аніж органічний сплав або тотожність. Суголосними бітництву виявилися, зокрема, бротіганівська еклектика, експериментальність, епатажність, проте, світосприйняття було більш іронічним, скептичним. Іронічну посмішку в письменника викликає показна бравурність деяких бітницьких випадів, коли свобода самовираження експлуатується в якості поверхового гламурного епатажу. Бротіган також обігрує оспіваний бітниками топос дороги, точніше він його переграє, перевертає й підміняє. Бротіганівським героям важко адаптуватися до дійсності, що перманентно змінюється, а тому їм дискомфортно на автостраді, що асоціюється зі швидкістю, і тому вони зачаровані кавовою плямкою на крилі літака, адже в ній закодовано” ілюзію стабільності. Невипадково, напевно, одним із улюблених образів Бротігана є озеро/ставок, що інтенсифікує, зокрема, у такому контексті ідею, скоріше, стабільності, впевненості, контрольованості. Більше того, бротіганівська іронія, пародія, поступово перетікають в самоіронію, самопародію, подекуди замасковану ігровими елементами, відтак прокреслюється нова чуттєвість” відмінна від бітницької яку, до того ж, відтіняють невпевненість, сумнів, що виявляється внутрішнім генератором скоріше діалогізму, аніж нігілізму. Йдеться про сутнісні парадигматичні шифти, які фіксують іншу якість світочуття і активізують літературно-стильові перемикання, перекомбінування, переакцентування. Етико-естетичний корпус письменника не вкладається в суто бітницьку парадигму” іронія, пародія, що корелюють з самоіронією та самопародією розтягують художню орбіту.
Бітництво живить письменника своїм, так би мовити, іманентним поєднанням святого” й грішного”, що укорінено в бротіганівській творчості через трансгресію опозиції добро-зло”. Філософію” бітників інкорпоровано в індивідуальний бротіганівський художній універсум частково, вибірково, фрагментарно.
Романи Бротігана живляться літературною традицією, з якою письменник грає іронічно, пародійно, а подекуди меланхолійно. Тут Бротіган стає бартівським ідеальним письменником-постмодерністом” він не копіює і не відкидає своїх батьків з двадцятого століття і своїх дідів з дев’ятнадцятого століття [69, с. 31]”. Традиція не відкидається, а ніби оновлюється в нових, на перший погляд, дотепних, кумедних, грайливих, фривольних, контекстах вона стає джерелом вітальності, слідом” можливого укорінення в часі, культурі, житті. Романи вибудовуються на межі традиції й експерименту.
Прикметною рисою творчості Бротігана є відкритість, яка імплікує принцип доповнення, що органічно поєднується з літературно-художнім діалогізмом. Письменник експериментує з різними стилями та напрямами зовнішній антураж романів витворюється еклектикою та полістилістикою. Зовнішня усеїдність” перетворюється на внутрішній генератор змісту на підспудних” рівнях відбувається броунівський рух, де, зокрема, виявляється інтенція пошуку тонкої, хисткої рівноваги як засобу вітальності.
Оригінальність, ексклюзивність романів Бротігана вибудовується на основі формального експериментаторства, за яким витворюється певний внутрішній смисловий лад, що вирізняється оригінальними ідейно-тематичними вирішеннями. Цікаві формальні пошуки перетікають в світоглядні, етико-естетичні, філософські.
У романах, що за будовою нагадують ризому, можна визначити декілька площин, шарів оповіді реалістичний, символічний, світоглядний, однак скласти чітку картину розташування цих пластів майже неможливо. Тут відбувається безкінечна гра, де автор лише пропонує можливі варіанти, а читач обирає ті, які йому до вподоби, що породжує радикальну плюральність. Твори нагадують структуру ризоми не тільки з точки зору варіативності інтерпретацій, але й з точки зору суто зовнішньої будови: вони складаються з фрагментів, які досить часто ледве пов’язані один з одним, що також підриває” горизонт очікувань читача. Таким чином, принцип нонселекції, з одного боку, сприяє подвійному кодуванню творів, а з іншого створенню зумисного наративного хаосу, фрагментованого дискурсу про сприйняття світу як розірваного, відчуженого, позбавленого змісту, закономірності та впорядкованості.
Лінії романів можна порівняти зі струмками” (струмок” є одним з улюблених художніх образів Бротігана), які досить точно відбивають рухливість, мінливість. Внутрішня флуктація каталізує амальгамну природу художніх текстів, що розраховані на активне використання власної енциклопедії” імпліцитного читача. Текстові фрагменти перетворюються на своєрідні натяки, навіть загадки, на кшталт тих, якими захоплювалася Дікінсон. На їхній основі вибудовується інший текст, автором якого може стати сам реципієнт. Письменник пропонує сирий матеріал”, на основі якого можна випробувати індивідуальні комбінаторні можливості уяви. Романи Бротігана слугують своєрідними прикладами подібних експериментів. Бротіганівський світ є альтернативою дійсності, однак фактичний світ не заперечується подекуди він навіть може бути джерелом натхнення (ця позиція стосується в першу чергу природи), а відтак імплікується кореляція світів, що знаходяться в різних вимірах. В суміжності реального й фантастичного простежується не лише глибоко укорінена в американській культурі традиція розриву мрії та дійсності, але й діггерська концепція матеріалізації мрії, її демонстрації, яку Бротіган вплітає в канву текстів.
Окрім епатажної форми бротіганівським романам притаманний інтелектуальний бриколаж, що стає однією з прикметних рис художнього всесвіту, який витворюється самою уявою письменника. Хоча розрив між вигадкою і реальним фактом подекуди складає вражаючу дистанцію, проте, він майже ніколи не стає абсолютним. Для Бротігана характерне семіотичне розуміння реальності” письменник звертається до реальності як до одного з джерел матеріалу для романів. Реальні факти перетворюються на вузли”, де відбувається вивільнення творчої енергії письменника. Пряма, утворена реаліями, втрачає лінійність” і одномірність: заломлення” фактів у творчій уяві письменника генерує чисельні закрути”, що створюють романну багатовимірну мозаїку.
У романах є чимало автобіографічних деталей, які, неначе вказують на певні інтерпретаційні версії. Проте письменник далекий від того, щоб точно зафіксувати той чи інший період життя: серйозний модус переривається комічним, іронічним, пародійним, а реальність перетинається з уявним, фантазією настільки, що роман, здається, перетворюється на парадокс, де не спрацьовують логіка і послідовність. Реальні події та факти це лише тло, видимий” бік. Для письменника найголовніше відтворити основні настрої, психологічні стани, де одними з їх трасляторів стають образи уяви та фантазії.
В художній практиці письменник створює картинки, комбінуючи реальне і фантастичне. Переносячи на папір хаотичний вир думок, письменник створює інтелектуальні puzzle’и, розраховані на читацьку інтелектуальну співпрацю реципієнт долучається до таїнства творення. Відбувається діалог з письменником і з романом. Через розважальність, навіть видовищність, акцентується жест, перформанс і роман уже не просто книжка або твір, а енергія. Інтелектуальне споглядання мікшується з ковзанням” по поверхні, на яку наноситься орнаментальний розпис відбувається своєрідне взаємопроникнення бесплотності” трансцендентальної суб’єктивності та предметності” візуального сприйняття. В романах мікшуються, так би мовити, традиція споглядальності, сакральності слова з наддуховною” соматичною енергетикою, активізуючи гаптичне сприйняття, що робить звучання романів ще більш симфонічним.
Неординарну позицію у романах займає і сам письменник, де нараторське тріо” доповнюється ефектом кривого дзеркала. Займаючи відсторонену, алієновану позицію, Бротіган на прикладі буденних речей розкриває вічні, універсальні теми, розмірковує над проблемами цивілізації, сучасності. Письменника цікавить метафізичний бік людського буття. Бротіган звертається до досвіду дзен-буддистів, до медитації, спіритуалізму, ритуалізації, містицизму, візіонерства як до способів розширення меж свідомості з метою якнайглибшого занурення в людську сутність, екзистенцію, підсвідомість, щоб віднайти ті суттєві константи, завдяки яким можна вижити у phony-реальності. Бротігана цікавить людина як така, внутрішній стан людини, можливості її фантазії, географія її внутрішнього простору. У творах є людина й суспільство, людина та інший”, чоловік і жінка. Зсередини хаотичності та абсурдності життя здійснюється пошук зв’язку з реальністю, встановлення діалогу з хаосом.
Вибудовуючи художній космос, Бротіган звертається до цілої галереї художніх образів, символів, мотивів. Літературна бротіганівська галерея амальгамна: вона вміщує одиниці різні не лише за своїми, так би мовити, географічними” ознаками, але й хронологічними”. Специфічний художній простір вміщує матеріал як з американської, так і з цілого ряду інших літературних практик. Щодо часового континууму, то він майже безмежний. Іншими словами, по вертикалі творчість Бротігана вбирає і продовжує традиції, в першу чергу, американські, а по горизонталі вона абсорбує сучасні письменникові тенденції та напрями. Досить очевидною стає тенденція письменника до полілогу культурних мов”.
На нашу думку, бротіганівську романну прозу можна розглядати і як оригінальну художню форму, і як модус існування.
Симбіоз різних художніх напрямів та стилів має певні прагматичні установки, що пов’язані з реалізацією комунікації з читацькою аудиторією, яка за своєю природою a priori є сутністю різнорідною. Стереоскопія” бротіганівських романів передбачає переклад на різні мови”, знакові системи” певного явища, яке інспірує художню інтенцію письменника. У такий спосіб Бротіган, з одного боку, прокладає шлях до масового та елітарного читача, а з іншого вибудовує власну філософію життя”, що спирається, зокрема, на релятивістські ідеї та принципи, дестабілізуючи абсолютні істини та правди.
Художні інтенції реалізуються через використання наступних елементів, на яких замішується постмодерністська поетика: ризоматична будова, інтертекстуальність, відкритість тексту, фрагментарність (мозаїчність, калейдоскопічність), подвійний код”, багатозначність, поєднання масової” та елітарної” культури, співавторство читача, відсутність випуклих характерів, гра з фактами, символами, іменами, жанрами, метафоричність, іронія, пародія, фантасмагорія, трагіфарс, карнавалізація, маскарад, алогічність, парадоксальність, абсурдність, поєднання реального і уявного.
У творчості Річарда Бротігана представлено варіативне комбінування таких елементів, відтак, виникають багаторівневі сполуки, які подекуди доволі хаотично і спорадично утворюються і розпадаються, а інтенсифіковані ними ланцюгові реакції” модифікують наративні утворення. Зазначені параметри пунктирно окреслюють художній світ письменника, де інтерпретаційна остаточність виявляється фантомом або ілюзією. Така сутнісна невизначеність” активізує варіативну гру елементів художньої практики, які виявляються близькими компонентам постмодерністської парадигми, яку І. Хассан, один з визначних теоретиків постмодернізму, виклав у таблиці відмінностей модернізму та постмодернізму.
Компоненти постмодерністської творчості відбивають постмодерністську свідомість, де внутрішнім генератором стають сумнів і пошук.
Авторські знахідки” складають елементи бротіганівського ідіостилю. Їхнє перекомбінування, перелицювання, перегравання, що оздоблюється різноманітним антуражем, прокреслюють суттєві параметри роботи митця. На основі проведеного аналізу можна констатувати, що для творчості Бротігана характерні наскрізні” символи, топоси, герої. З приводу останнього варто зазначити, що героя Бротігана можна окреслити за авторським визначенням бібліотекаря з роману Аборт: історичний романтичний роман 1966 року”: людина, яка в цьому світі не вдома”. Такі елементи організують дещо розбитий, принаймні на перший погляд, хаотичний, фрагментарний наратив, що відбиває внутрішню розщепленість, невизначеність, нестабільність. Ігрова компонента урізноманітнює художні комбінації, водначас перетинаючи серйозний модус.
Проста сюжетика прикметна для всієї прози Бротігана. Подекуди роман стає плацдармом для програвання неймовірних історій, які часто нагадують анекдоти і комікси. Інколи алогічність, абсурність, надметафоричність стають ширмою для порожнечі. Однак, проста оповідь обертається довкола вічних” питань життя, смерть, кохання, любов, добро і зло, сутність людини тощо. Примітивність і поверховість створюють, як правило, лише ілюзію простоти і легкості. Життєва фантасмагорія, що витворюється з химерного комбінування простих і незатійливих фрагментів, віддзеркалює наївне, дитяче сприйняття світу, де переплітаються факти і вигадки.
Структура текстів, експериментальна техніка використання художніх прийомів та засобів стали одним із способів передачі нової чуттєвості, реіфікації психічних, емоційних станів, конструювання свідомості, ірраціонального, фантастичного. В матричній надбудові, яка витворюється на основі мікшування матриці традиційної та сучасної, наявність яких прокреслюється у романах, минуле розчиняється в сучасному, раціональне в ірраціональному, реальне у фантастичному. На цьому рівні романи перетворюються на Magnum Opus. Для матричної надбудови характерним стає інтенсифікація міжматричного мікшування. Принцип все-включення” перетворює романну прозу на своєрідний американський melting pot”. Тут відбувається також взаємопроникнення меланхолії традиційної матриці та іронії сучасної. Результатом такого сплаву стає нова чуттєвість, основний характер якої визначають такі прикмети, як скепсис, підозра, сумнів та пошук, що відтіняються наскрізною іронією.
Проведений аналіз дає підстави констатувати, що творчість Річарда Бротігана представляє собою з’єднувальну тканину” між бітництвом та постмодерністською практикою. В мозаїчному художньому світі митця є чимало бітницьких фрагментів, але цей спадок в його аранжуванні набуває іншої тональності, відтак, прокреслюється власний шлях літературно-художньої подорожі письменника. Експлуатуючи творчі набутки розбитих”, Річард Бротіган змінює їхню презентацію, організацію, можливо, їхній певний внутрішній порядок, код, їхню комбінацію, що обумовлює витворення якісно іншого етико-естетичного корпусу, де внутрішнім генератором виявляється сумнів і пошук, які перетворюються на джерела енергії і вітальності. Етико-естетичні пошуки письменника фіксують парадигматичні зміни, зокрема, поступове і неухильне засвоєння нової поетики, укорінення нового типу мислення. Творчість Бротігана демонструє одне з множинних розгалужень американського літературного постмодернізму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
2. Барт Р. Мифологии / Вступ. ст. С.Н. Зенкин; Пер с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
3. Бротиган Р. Аборт: исторический роман 1966 года // В арбузном сахаре: Романы, рассказы: Пер. с англ. СПб.: Азбука-классика, 2002. С. 89222.
4. Бротиган Р. В арбузном сахаре // В арбузном сахаре: Романы, рассказы: Пер. с англ. СПб.: Азбука-классика, 2002. С. 588.
5. Бротиган Р. Генерал конфедерации из Биг-Сура // Ловля форели в Америке: Романы, стихи СПб: Издательство Азбука-классика, 2002. С. 123316.
6. Бротиган Р. Лужайкина месть. Рассказы 19621970 // В арбузном сахаре: Романы, рассказы: Пер. с англ. СПб.: Азбука-классика, 2002. С. 225377.
7. Бротиган Р. Чтоб ветер не унес все это просчь: Пер. с англю http:// spintoungues.msk.ru/Brautigan9htm
8. Быховский Б.Э. Философия американского просвещения // Американское просвещение: В 2 т. М.: Мысль,1968. Т.1. С. 565.
9. Бычков В. Эстетика. http://www.libgumer.narod.ru//bibliotek_Buks/Culture/ Bychkov_Aesthetics/Bychkov_7htm
10. Вейз Д.Э. Времена постмодерна: Христианский взгляд на современную мысль и культуру. М.: Фонд Лютеранское Наследие, 2000. 239 с.
11. Воннегут К. Завтрак для чемпионов. СПб.: Кристалл, 2001. 222 с.
12. Галич О.А., Назарець В.М, Васильєв Є.М. Теорія літератури: Підручник Київ: Либідь, 2001. 488 с.
13. Гуревич Ф. Ричард Бротиган человек, который в этом мире не дома // Ловля форели в Америке: романы, стихи. СПб.: Азбука-классика, 2002. С. 512.
14. Денисова Т.Н. Экзистенциализм в современном американском романе. К.: Наукова думка, 1985. 245 с.
15. Денисова Т.Н. Роман і романісти США ХХ століття. К.: Дніпро, 1990. 363 с.
16. Денисова Т.Н. Про передісторію американського постмодернізму // Сучасна американська література: проблеми вивчення та викладання: Матеріали семінару. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. С. 5-18.
17. Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. К.: Довіра, 2002. 318 с.
18. Денисова Т.Н. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. №2. С. 1827.
19. Денисова Т.Н. Пуританська традиція як плідна тенденція в літературі США // Американські літературні студії в Україні. К., 2004. Випуск 1 Пуританська традиція в літературі США”. С. 3643.
20. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма: Пер. с англ. М.: Стройиздат, 1985. 137 с.
21. Дюмулен Г. История дзен-буддизма. М.: ЗАО Центрполиграф, 2003. 317 с.
22. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств (от сочинений У. Эко до пророка Экклессиаста) . Харьков: Фолио АСТ, 2000. 256 с.
23. Зверев А.М. Дворец на острие иглы: Из художественного опыта ХХ века. М.: Советский писатель, 1983. 410 с.
24. Зверев А.М. Социальные движения рубежа веков. Натурализм. Литература критики честного реализма http: //feb-web.ru/fe/ivl/vl8vl8-5134.htm
25. Зинберг Н.Э. Возврат к исполнению долга // Америка. - №135. С. 37.
26. Ильин И.П. Восточный интуитивизм и западный иррационализм: Поэтическое мышление” как доминантная модель постмодернистского сознания” // Восток Запад: Литературные взаимосвязи в зарубежных исследованиях. М.: Наука, 1989. С. 170190.
27. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: Эволюция научного мифа. М.: ИНТРАДА, 1998. 255 с.
28. Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: ИНИОН (отдел литературоведения) INTRADA, 2001. 385 с.
29. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна: Пер. с фр. М.: СПб.: Алетейя, 1998. 160 с.
30. Лиотар Ж.-Ф. Заметки о смыслах «пост» (письмо Джессамин Блеу, Милуоки, 1 мая 1985 г.) // Постмодерн в философии, науке, культуре. Харьков, Фолио АСТ, 2000. С. 810.
31. Липовецкий М.Н. Русский постмодернизм. (Очерки исторической поэтики). Екатеринбург: Урал. гос. пед. ун-т., 1997. 317 с.
32. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія, 1997. 752 с.
33.