Особливості переосмислення міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст.

Краткое описание

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Юрія Федьковича

На правах рукопису

Драненко Галина Флоріївна

УДК:82:7.046.1

Особливості переосмислення міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст.

10. 01. 04. - література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Нямцу Анатолій Євгенович
професор, доктор філологічних наук

Чернівці - 2002

ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1
Античний міф про Алкмену та Амфітріона як першоджерело літературних
інтерпретацій традиційного міфологічного сюжету.12
1.1.Міф про Алкмену та Амфітріона серед інших традиційних структур
міфологічного походження ...18
1.2.Обґрунтування необхідності перейменування міфу.24
1.3.Основні чинники продуктивності міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі.....26
1.4. Своєрідність міжрегіонального характеру функціонування традицій-
ного сюжетно-образного матеріалу, що ґрунтується на античному міфі
про Алкмену та Амфітріона.......29
1.5. Наявність у сюжетній схемі мотиву двійника як передумова
активності творчого переосмислення міфу про Алкмену та
Амфітріона 32
1.6. Співвідношення в традиційному міфологічному сюжеті комічного та
трагічного та проблема жанру його літературних та сценічних
інтерпретацій.34
1.7. Суперечливість тлумачення семантики традиційного міфологічного сюжету в цілому та образу Амфітріона зокрема 36
Розділ 2
Процес традиціоналізації міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона
в літературі до ХХ століття ..44
2.1. Систематизація міфологічного матеріалу в римській трагікомедії
Тита Макція Плавта Амфітріон”44
2.2. Релігійно-дидактичне тлумачення міфу про Алкмену та Амфітріона
в середньовічній літературі та виникнення в трактуваннях міфологічного сюжету доби Відродження нових проблемно-тематичних рівнів.53
2.3. Класицистична реінтерпретація античного міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в комедії Ж. Ротру Два Созія” .64
2.4. Амфітріон” Ж.-Б.Мольєра як другий протосюжет в історії
функціонування традиційного міфологічного сюжету та його
використання як сюжету-зразка на західноєвропейських сценах
та в літературах XVII та XVIII століття..69
2.5.Зрушення морально-психологічних домінант традиційного сюжетно-
образного матеріалу в комедії Г. фон Клейста Амфітріон”..83
Розділ 3
Особливості переосмислення традиційного міфлогічного сюжету
про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ століття...102
3.1.Амфітріон 38” Ж.Жіроду як складова традиції літературної
трансформації міфу про Алкмену та Амфітріона..105
3.2.Проблемно-тематичне осучаснення плавтівського протосюжету
у трагікомедії А.Арселлаші Амфітріон” ..149
3.3.Морально-психологічні аспекти інтерпретації традиційного
міфологічного сюжету в п’єсі П.Хакса Амфітріон”...158
3.4.Авторська оригінальність у трактуванні міфу про Амфітріона та
Алкмену в драмі Ґ.Кайзера Двічі Амфітріон”..170
3.5.Юпітер” О.Фішера як приклад продовження традиційного
міфологічного сюжету .182
3.6.Руйнування традиційного семантичного комплексу в комедії
Г.Фігейреду Бог переночував у цьому домі”191
Висновки 199
Список використаних джерел.207
Додатки230

ВСТУП

В сучасну епоху внаслідок кардинальних геополітичних зрушень у житті цивілізації особливого значення набуває проблема функціонування загальнокультурних традицій. У пошуках коренів сьогодення національні культури звертаються до легендарно-міфологічних структур, в яких прямо або завуальовано відображено екзистенційні колізії в житті окремої людини та суспільства. Іншими словами, проблеми, поставлені в міфах, тією чи іншою мірою універсальні, тому зараз, як і в попередні епохи, людство намагається осмислити світову культурну спадщину для того, щоб з’ясувати діалектику конкретно-історичного та всечасового, національного та загальнолюдського.
Важливим завданням науки про літературу є вивчення закономірностей функціонування традиційних сюжетів, образів і мотивів різних генетичних груп у національних літературах та світовій літературі загалом. Найбільш продуктивними є сюжети та образи міфологічного походження, які більшою чи меншою мірою активно переосмислюються літературою та іншими видами мистецтва (музикою, живописом, скульптурою) в різні історичні епохи. В європейській культурі всіх часів широкого розповсюдження набули сюжети та образи давньогрецької міфології. В період античності міфологія була знаряддям пізнання та пояснення навколишньої дійсності, психології людини та її суспільного буття. Створюючи богів та інші надприродні істоти, людина ніби виділяла сутність незрозумілих їй у житті явищ, предметів тощо. До того ж божества та їх помічники наділялись, як правило, ідеалізованими та гіперболізованими людськими рисами та антропною зовнішністю. Німецький письменник-романтик Жан-Поль у Підготовчій школі естетики” слушно підкреслив, що грецькі боги не є для нас живими істотами, але є силуетами, пустою оболонкою наших почуттів та відчуттів” (53.с.17).
Антична міфологія не була ні найдавнішою з усіх відомих сьогодні, ні найпоширенішою. У створюваних міфах люди намагались зрозуміти та пояснити довкілля, причини його появи та розвитку, місце та роль людини в світі, оскільки вона є центром давньогрецької міфологічної системи. Саме цим і пояснюються антропоморфізм божественного пантеону, суперечки людей з богами й навіть прямий опір їм. Досить сумний, часом жорстокий, загальний фон німецької, скандинавської та інших міфологій певною мірою обмежував їх міжнаціональне розповсюдження й навряд чи передбачав оптимістичне гуманістичне трактування. Стосовно олімпійських богів у греків, то вони є "аморальними", як і в інших міфологіях, хоч вони і не такі всевладні та жорстокі. Саме тому давньогрецька література, перш за все драматургія, так часто звертається до міфологічних сюжетів та образів, які відтак стануть традиційними.
Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці у першозразку і залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Один і той же міфологічний мотив, опрацьований протягом багатьох віків, набуває у кожній епосі нових значень, служить засобом втілення нової проблематики. У Стародавньому Римі, порівняно з попереднім періодом, досить широко представлені так звані легкі” жанри (наприклад, комедія), в яких розроблялися побутові сюжети та ті, що мали переважно розважальний характер. Це зумовлено, насамперед, духовним станом" римлян того часу. Войовничий та прямолінійний римлянин ще не був спроможним піднятися до філософських висот трагедії, не міг осягти пристрастей та почуттів, які потужно заявляють про себе в найбільш значимі періоди історії народу, адже в ті часи не було ще достовірної історії народу та Риму: Комедія не вимагала великої духовної підготовки; перелицьована на римський лад, вона впливала на побутову свідомість і ще більше на шлунок та мала гучний успіх” (115, с.18).
Варто відзначити, що в римській літературі міфологічні сюжети інтерпретуються (або переказуються їх грецькі варіанти) значною мірою за інерцією”. Це пояснюється, з одного боку, активним впливом культури Стародавньої Греції на римське духовне життя; з іншого — прагненням пристосувати ці сюжети до вимог нового часу, публіки тощо. Власне римська міфологія на ранньому етапі носила досить примітивний характер, тому що римляни набагато практичніше та простіше ставилися до навколишнього світу, менше дивувалися з того, що в ньому відбувається. Лише після безпосреднього знайомства з міфологією етрусків, а пізніше й греків, римська міфологічна система починає ускладнюватись, вбираючи в себе міфи цих народів. Саме тому в давньогрецькій та в римській міфологіях так багато спільного, загального. Водночас міфологічний елемент у римській літературі функціонує значно слабше, хоч у цей період створюються видатні твори, які ґрунтуються на міфах (Вергілій Енеїда”; Овідій Метаморфози”; Сенека Медея”, Федра”, Едип”, Агамемнон”, Троянки” та ін.).
Своєрідною перервою” у функціонуванні античних міфів є епоха середньовіччя. Виникає досить природне запитання: Чому середньовіччя в певному розумінні відмовляється від духовних цінностей минулого, а якщо й використовує їх, то в досить однобічно трансформованому вигляді?” Перед тим, як на нього відповісти, доречно пригадати роздуми відомого дослідника середньовічної культури А.Я.Гуревича: Зрозуміти культуру минулого можливо, лише використовуючи суворо історичний підхід, лише вимірюючи її відповідною міркою. Єдиного мірила, під яке можна було б підпасувати всі цивілізації та епохи, не існує, оскільки не існує людини, яка була б адекватна з собою у всі ці епохи [...] Людське суспільство знаходиться в постійному русі, зміні та розвитку; в різні епохи та в різних культурах люди сприймають та усвідомлюють світ на свій лад, на власний розсуд організовують свої враження та знання, конструюють свою особливу, історично зумовлену картину світу” (34.с.19).
Не заглиблюючись у сутність проблеми, відзначимо лише її найважливіші моменти. Посилення політичних та економічних контактів між державами, розповсюдження ідеології християнства та інші фактори зумовили значну активізацію міжлітературних зв’язків. У цей час розробляється новий, у порівнянні з античністю, погляд на довкілля та людину, який зумовив той факт, що середньовіччя хоч і враховує певною мірою традиції культур минулого, водночас активно створює власні, досить специфічні духовні цінності. Однак у процесі сприймання елементів інших культур вони, як правило, трансформуються, враховуючи ідеологію християнства. Тому навіть ті античні міфи, котрі певним чином і використовувались середньовічними авторами, набували відверто релігійно-дидактичного характеру, отримували активний морально-етичний напрямок, конче потрібний християнській церкві та державній владі. В цілому можна стверджувати, що епоха середньовіччя не виявила істотного впливу на характер переосмислення античних міфологічних сюжетів та образів, а якщо й звертається до них, то в досить прихованій формі. Однак важливим є інше: середньовіччя активно розробило власні сюжети та образи, котрі пізніше стали традиційними для багатьох літератур світу та продовжують активно функціонувати сьогодні. Такими є новозаповітні персонажі, артурівський цикл, фаустівський сюжет та багато інших (див.: 87-91).
Істотний внесок у трансформацію та подальшу розробку сюжетних схем міфологічного походження, які стали для майбутніх літератур протосюжетами, внесла класицистична література. Основною особливістю переосмислення сюжетів та образів минулого в даний період є те, що автори різних країн намагаються знайти в них ідеї та мотиви, співзвучні з ідеологією абсолютистської монархії та з літературними засадами класицизму. Саме тому в багатьох творах, які ґрунтуються на міфології та історії, активно розробляються проблеми співвідношення почуття та обов’язку, особистого та суспільного (перемагають, як правило, інтереси суспільства та держави, які є абсолютним позитивним ідеалом для літератури класицизму).
Звернення до традиційних сюжетів та образів міфологічного походження в літературі бароко, з характерним для неї ірраціоналізмом, химерністю форми, ускладненістю та зовнішньою яскравістю, характеризуються заплутаністю інтриг, гіпертрофованими пристрастями, штучністю розв’язки і, головне, легковажністю” у трактуванні. Такі твори мали, насамперед, розважальний характер (показовою у цьому плані є міфологічна драматургія О.Арді). Відмітимо також, що література бароко не дала якихось значних у художньому плані інтерпретацій традиційних сюжетів та образів. Подібну непродуктивність успадкувала література сентименталізму та романтизму. Для представників першого напрямку характерна орієнтація на внутрішній світ людини, насамперед, на його чуттєвість. Стосовно романтиків, то вони наближаються окремими рисами до класицистів в ідеалізації античності, але вносять в її розуміння якісно новий підхід. Якщо для класицистів античність була абсолютним, вічним, нормативним станом суспільства та його культури, то романтики розглядають її як історичну та культурну епоху в розвитку людської цивілізації. Але водночас вони відкидають нормативну абстрактність античної культури, вважаючи її культурою певного історичного періоду та тією, що покликана відображати певні тенденції розвитку суспільства.
Звертання до традиційних сюжетів та образів набуває особливого характеру в літературі XX ст. З одного боку, письменники активно опрацьовують давньогрецькі, біблійні та інші міфологічні сюжети, часто надаючи їм рис сучасності; з іншого — з’являються дослідження, що розглядають теоретичні та історико-літературні аспекти трансформації міфів на той час. Необхідно підкреслити, що способи засвоєння міфологічних сюжетів літературою XX ст. складні та різноманітні, адже в процесі осучаснення проблематики фолькльорно-міфологічних структур відбувається руйнування епічної дистанції між протосюжетним хронотопом і змістовними координатами епохи-реціпієнта” (87, с.35). Слід враховувати також сучасні процеси глобалізації, що докорінно впливають як на матеріальне буття цивілізації, так і на її духовний континуум. У зв'язку з цим виникає потреба суттєво нового системного осмислення діалектики конкретно національного та всезагального, ролі національних літератур у формуванні єдиного загальнокультурного простору.

Актуальність теми. Якщо проблема функціонування традиційних міфологічних структур знайшла своє відтворення в численних теоретичних працях та монографіях вітчизняних та іноземних літературознавців, то дослідження конкретного міфологічного сюжету, який ґрунтується на міфі про Алкмену та Амфітріона, досі залишається поза їх увагою. Стосовно вітчизняного літературознавства, то ситуація непопулярності” осмислення функціонування даної міфологічної структури пояснюється, насамперед, присутністю так званого еротичного” мотиву візиту бога до жінки, поглиблене трактування якого було майже неможливим за часів радянської влади. Разом з тим, мотив двійника, що в даному сюжеті викриває тему втрати особистості та власного я”, був своєрідною сатирою на тоталітарне суспільство та деперсоналізацію” його громадян.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі слов’янської філології та порівняльного літературознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та узгоджена з планами, тематикою та загальним профілем її наукових досліджень.
Мета і завдання дослідження. Звертаючись до вивчення літературних інтерпретацій античного міфу про Алкмену та Амфітріона, ми задалися метою розглянути закономірності функціонування даного міфологічного сюжету; окреслити форми та способи переосмислення традиційного сюжету та його образів у літературі ХХ ст. Мета зумовлює вирішення таких завдань:
· розглянути аспекти та етапи сюжетоскладання традиційного сюжету міфологічного походження про Алкмену та Амфітріона, розробку подієвого плану та його проблемно-тематичних рівнів, проаналізувати протосюжет, сюжети-зразки та сюжети-посередники;
· осмислити проблему відмінності морально-психологічних потенціалів протосюжету (сюжету-зразка) та його літературних варіантів;
· визначити співвідношення національного та всезагального в літературних варіантах традиційної структури, національну специфіку її конкретних версій;
· розглянути питання жанрової специфіки літературних інтерпретацій міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона;
· встановити співвідношення традиційного та оригінально-авторського в літературних обробках міфу про Алкмену та Амфітріона в ХХ ст.;
· з'ясувати морально-психологічні характеристики традиційних міфологічних персонажів як універсальних художніх моделей особистісного та соціального буття;
· обґрунтувати процеси якісного руйнування традиційної семантики та аксіологічних домінант сюжету в ХХ ст., літературну еволюцію образів Алкмени, Амфітріона та Юпітера в результаті етичних зрушень” у ХХ ст.
· дослідити роль мотиву двійника у психологізації міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст.
Об’єкт дослідження склали формально-змістові трансформації, яких зазнав традиційний міфологічний сюжет про Алкмену та Амфітріона та розгляд морально-психологічних домінант в його літературних інтерпретаціях у ХХ ст.
Предметом дослідження стали літературні твори, що наслідують, запозичують, стилізують, осучаснюють та перелицьовують” традиційний міфологічний сюжет про Алкмену та Амфітріона. Серед них протосюжет, сюжети-зразки, сюжети-посередники та обробки сюжету, написані до ХХ ст., починаючи з римської літератури (Амфітріон” Плавта), та власне ті, що створено у ХХ ст.
Мета та завдання дисертаційної роботи визначили вибір методів дослідження. Поряд із історико-літературним, порівняльно-історичним, контактним, типологічним методами дослідження використовується методика ритуально-міфологічної школи. Методологічну основу склали дослідження таких російських літературознавців, як О.С.Бушмін, О.М.Веселовський, М.Грабарь-Пассек, Є.М.Мелетинський, О.Фрейденберг, Я.Голосовкер, А.Гулига, а також вітчизняних О.І.Білецького, Д.В.Затонського, Д.С.Наливайка, К.О.Шахової, В.Д.Нарівської, Н.Х.Копистянської, А.Є.Нямцу та ін. Стосовно зарубіжних дослідників, то використано наукові праці П.Брюнеля, Ж.Дюмезіля, Ж.Дюрана, Ш.Гітара, П.Грімаля, О.Ліндбергера, Ж.Вуазіна, Г.Якобі та ін.
Наукова новизна роботи полягає, насамперед, у системному дослідженні літературного життя міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона, який не викликав уваги вітчизняних та зарубіжних літературознавців. Крім того, в роботі вперше у вітчизняному літературознавстві досліджуються питання форм та способів переосмислення даного сюжету в світовій літературі, розглядаються проблеми морально-психологічного моделювання на основі даного міфу.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути застосовані для подальшого наукового вивчення закономірностей функціонування традиційних сюжетів та образів різних генетичних груп. Зроблені в дисертації висновки можуть знадобитися теоретикам, викладачам зарубіжної літератури, літературознавцям, культурологам, які комплексно досліджують проблему традиції та новаторства у світовій літературі. Матеріали роботи можуть також використовуватися при розробці лекційних курсів, спецкурсів, підготовці відповідної навчально-методичної літератури. На основі дисертаційного дослідження виданий навчальний посібник.
Апробація основних положень дисертації відбувалась на таких конференціях: V Міжнародна конференція Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, травень 1998), Міжнародна науково-практична конференція Біблія і світова література” (Чернівці, жовтень 1999), Міжнародна наукова конференція Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 26-29 вересня 2000), Всеукраїнська наукова конференція Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв’язках ХІХ ХХ ст.” (Чернівці, жовтень 2000).
Основні положення дисертації викладено у 12 наукових публікаціях автора.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 352 позиції, та додатків. Загальний обсяг роботи становить 233 сторінок, із них 203 сторінки основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розглядаючи функціонування традиційного міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст., як факт генетичних, контактних та типологічних зв’язків та зближень національних літератур, приходимо висновку, що досліджуваний матеріал є конкретним проявом загальних тенденцій розвитку світової літератури, що характеризується постійним звертанням до класичних зразків минулого. У більшості випадків подібні звертання зумовлені прагненням осмислити процеси та явища сучасності за допомогою канонізованих сюжетів та образів, виявити діалектику історичного процесу, дослідити взаємозв’язки та взаємообумовленість категорій минуле”, теперішнє” та майбутнє”. Нові інтерпретації міфологічних сюжетів не лише доповнюють попередні, але й зберігають активну спрямованість на пізнання людини, суспільства та світу в цілому.
При генетичному аналізі конкретного традиційно-сюжетного матеріалу необхідно враховувати різні аспекти процесу формування сюжетів та образів. Стосовно міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона то, розглянувши аспекти та етапи сюжетоскладання, розробку подієвого плану та його проблемно-тематичних рівнів, було виділено протосюжети, сюжети-зразки та сюжети-посередники. Протосюжетом для переважної більшості літературних інтерпретацій стала трагікомедія римського драматурга Тита Макція Плавта Амфітріон”, оскільки є своєрідним сюжетно-композиційним та ідейно-семантичним орієнтиром для письменників наступних культурно-історичних епох. П'єси Ж.-Б.Мольєра, Г.фон Клейста та Ж.Жіроду що отримали загальнолюдське звучання та стали фактом всесвітньої культурної спадщини, відіграють роль сюжетів-зразків, оскільки обробки, створені літературою ХХ ст., використовували їх проблематику, продовжували та осучаснювали їх сюжети. Водночас деякі сюжети-зразки стали протосюжетами для інших сюжетів-зразків (наприклад, Амфітріон” Ж.-Б.Мольєра для Амфітріон 38” Ж.Жіроду), а інші сюжетами-посередниками у трактуванні певних тем, мотивів, змістових та морально-психологічних домінант між протосюжетом та сюжетом-зразком (Амфітріон” Г.фон Клейста для Амфітріона 38” Ж.Жіроду). Таким чином, можна зробити висновок про сюжетно-композиційну та ідейно-тематичну багатоступеневість у використанні класичного матеріалу.
Розглянутий історико-літературний матеріал дозволяє констатувати різноманітність форм та способів переосмислення даного міфологічного сюжету. Це обробки, пародіювання, осучаснення, апокрифи, продовження. Стосовно терміну обробки” то зауважимо, що він у достатній мірі умовний, оскільки обіймає сукупність різних рівнів переосмислення літературного матеріалу: композиційного, жанрового, ідейно-семантичного, стильового тощо. Водночас, дане питання має також специфічну рису, що відрізняє його від інших форм трансформації сюжетів та образів, орієнтуючись при цьому на літературні варіанти, що, як правило, вказуються у підзаголовку твору (наприклад, Амфітріон” (комедія за Мольєром) Г.фон Клейста, Амфітріон” (трагікомедія за Плавтом) А.Арселлаші). Обробки мають на меті приблизити міфологічні події до сучасності, наповнити їх актуальними ідеями та проблемами, зробити їх семантично більш зрозумілими сучасному читачу (глядачу). Внаслідок певної недомовленості в психологічному плані (не відомо, з якими почуттями земне подружжя залишилося після візиту бога) інтерпретацій сюжету в літературі до ХХ ст., вже на початку ХХ ст. з’являється продовження сюжету в п’єсі О.Фішера Юпітер”, де методом перелицювання традиційної сюжетної схеми створюється ситуація, покликана довести історію до логічного завершення.
При вивченні варіантів переосмислення традиційного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст. спостерігаємо майже повне збереження просторово-часових характеристик протосюжету, що свідчить про наслідування їх авторами традиції стосовно змалювання подій у невизначеній міфологічній епосі та конкретно визначеному місті Фівах (недарма Грецію вважають не лише колискою цивілізації, але й символом модернізму). Дана сюжетна прикріпленість” пояснюється, з одного боку, універсальністю ситуації любовного трикутника”, та з іншого її очевидною випадковістю. Таким чином, не важливо де і коли відбуваються події, а увагу сконцентровано радше на тому, що сталося і чому. Однак, таке дотримання часових та топографічних координат орієнтовано не лише на традицію, але й на сучасність. Так, майже в усіх інтерпретаціях сюжету знаходимо риси суголосної їм епохи, деталі побуту конкретного суспільства, а також чітко виражені національні характеристики (наприклад, п’єси французьких драматургів Ж.Жіроду, А.Арселлаші).
Звертання письменників до традиційного сюжетно-образного матеріалу зумовлені конкретними соціально-історичними обставинами, а щодо літератури ХХ ст., то особливого відлуння набули події останньої світової війни. Трактування міфу про Алкмену та Амфітріона отримали у зв’язку з цим докорінно нового звучання в драмі Ґ.Кайзера Двічі Амфітріон”, де автор використав сюжетну схему античного міфа для зображення жорстокості війни, втіленій в образі кривавого тирана Амфітріона, та зробив спробу поміркувати на універсальні теми людства: людина та війна, людина та бог, місце та роль жінки в сучасному суспільстві. Наголосимо, що заголовки творів, що ґрунтуються на традиційному сюжетно-образному матеріалі міфу про Алкмену та Амфітріона, містять важливу інформацію про соціально-ідеологічні та морально-естетичні домінанти сюжету.
Треба відзначити, що в історії літературної трансформації античного міфу найбільш функціонально активним залишається заголовок Амфітріон” (хоч стосовно назви самого міфу ми пропонуємо назву ”міф про Алкмену та Амфітріона), що за традицією зберігає ім’я одного з персонажів, учасників любовного трикутника”. Такий вибір авторів спричинений не лише їх бажанням відтворити в назві всевідомість” сюжету, але й показати свою приналежність до традиції (так, Ж.Жіроду свідомо підкреслює в назві власної версії сюжету, що його твір є його тридцять восьмим трактуванням). Водночас, очевидно, що драматурги цікавляться цією традицією: підраховують літературні варіанти, знайомляться з попередніми версіями (а в більшості випадків саме це знайомство” і штовхає на написання власної інтерпретації), а також коментують їх та згадують у власних творах. Однак, як показує дослідження семантики міфу, Амфітріон не є головним персонажем подій у жодній з інтерпретацій міфу в літературі до ХХ ст., хоча функція цього персонажа коливається від ролі персонажа-статиста (твори Плавта, Ж.Ротру, Ж.-Б.Мольєра та ін.) до образу людини, чиї гідність та почуття ображено, чиї риси викрадено та використано проти неї самої (п’єса Г.фон Клейста). Вивчення переосмислення даного традиційного сюжету в літературі ХХ ст. свідчить про докорінну переорієнтацію в змалюванні образу Амфітріона. Так, в комедіях Ж.Жіроду Амфітріон 38” та П.Хакса Амфітріон” герой більше не страждає від зовнішніх наслідків візиту бога (що про це скажуть інші?), а концентрується на внутрішніх переживаннях (як мені далі з цим жити?). Таке трактування традиційного образу зумовило введення нових сюжетно-змістових домінант, що допомагають” персонажеві позбутися страждань і навіть помститися за них (Юпітер” О.Фішера та Бог переночував у цьому домі” Г.Фігейреду). Однак, в літературі ХХ ст. відбувається також і руйнування традиційного образу Амфітріона як жертви розпусної затії богів (наприклад, в п’єсі Ґ.Кайзера Двічі Амфітріон”). Таким чином, історично закріплена за персонажем Амфітріона символіка рогоносця, жертви долі (традиції) та людини, що втратила особисте я”, в сучасній літературі збагачується, відкриваючи нові шляхи для трактування традиційного міфологічного образу.
Як і інші традиційні сюжети міфологічного походження, сюжет про Алкмену та Амфітріона виявляє причинно-наслідкові характеристики зв’язку між категоріями минуле”, теперішнє” та майбутнє”. Під’єднання традиційної структури до національно-історичного матеріалу активізує сприйняття проблематики нового твору, а загальновідомість використаного сюжету-зразка є істотним фактором заглиблення ідейно-естетичного сприйняття. У літературі ХХ ст. відбувається осучаснення першозразка та сюжетів-зразків шляхом національно-історичної конкретизації та персоніфікації традиційних образів. Так, в трагікомедії Амфітріон” А.Арселлаші способом осучаснення та стилізації першозразка Плавта прагнув створити узагальнений портрет певної частини соціального прошарку французького суспільства кінця ХХ ст. та підкреслити внутрішній зв’язок своїх героїв з міфолого-літературним праобразом (такий збіг відтворений у заголовку п’єси М.Дярфаші Угорський Амфітріон”).
Водночас, даний сюжет отримує оригінальні авторські трактування (як, наприклад, в п’єсі бразильського драматурга Бог, переночував у цьому домі”), де йому притаманне дегероїзоване тлумачення традиційних міфологічних персонажів. Поява таких варіантів спричинена не лише популярністю сюжету в культурі та літературі ХХ ст., але й тим, що через пародіювання відбувається руйнування усталеної традиції його сприйняття. При цьому спостерігається переакцентування в семантиці міфологічного сюжету та його образів. Так, Алкмена втрачає репутацію” вірної та люблячої дружини, Амфітріон з пасивного персонажа перетворюється на режисера подій, а образи богів у п’єсі відсутні взагалі. Апокрифічне тлумачення сюжету спостерігаємо також в Амфітріоні” А.Штольпера, де Геракл виявляється сином не бога, а людини. Подібне вилучення з дії богів зосереджує увагу читача (глядача), насамперед, на самій людині, її стосунках з іншими людьми та з самою собою, на морально-етичних домінантах традиційного сюжету.
Основний напрям літературного переосмислення образу Амфітріона в загальних рисах можна охарактеризувати так: міфологічний персонаж перестає бути об’єктом глузувань та іронії; пасивна роль рогоносця, нав’язана йому загальнокультурною традицією, набуває чітко вираженого трагічного звучання. Починаючи з п’єси Г.фон Клейста, пригоди” Амфітріона викликають у глядача (читача) не посмішку, а співчуття. Слід підкреслити, що подібне переакцентування протосюжету (Плавт) та сюжету-зразка (Мольєр) цілком співзвучне з генеральною тенденцією звернення світової літератури до традиційного сюжетно-образного матеріалу різних генетичних груп. Щодо образів Алкмени та Юпітера, то в літературі ХХ ст. вони трактуються в контексті гуманістичної спрямованості, сприяють новому тлумаченню мотивів, пов’язаних із людським буттям: людина та бог, життя та безсмертя, кохання та вірність тощо. Гуманізм бога та ідеалізованість земної жінки стали смисловими домінантами сучасних літературних обробок.
Своєрідним підсумком використання традиційних сюжетів та образів є їх перетворення на поняття, внаслідок чого вони отримують символічне значення. Запозичення такого змістового елементу в контексті нового твору мають емблематичну функцію, мета якої надати подіям філософсько-психологічного спрямування, не вдаючись до розгорнутого викладення традиційного ідейно-семантичного комплексу. Впродовж століть функціонування в культурі сюжет про Алкмену та Амфітріона отримав декілька змістових елементів, що в літературі ХХ ст. набули стійкого символічного значення: Амфітріон символ рогоносця та гостинного хазяїна, Юпітер самозванця, Созій двійника, Алкмена ідеальної дружини. Однак, найбільш широке розповсюдження набули лише два з них мотиви рогоносця та самозванця (як, наприклад, в однойменних романах І. Падійя Суарез та Н.Бребан Амфітріон”).
Наявність у сюжетній схемі міфологічного сюжету про Амфітріона та Алкмену мотиву двійника (підміни, самозванства, близнюка) відкрила широкі можливості для тлумачення морально-психологічних характеристик традиційних образів. Потрібно, насамперед, відзначити багатоваріантність мотиву двійника, який у різних формах використовується літературою та, суттєвим є той факт, що його конкретні трактування характеризуються різноманітними формально-змістовими домінантами. Щодо міфу про Алкмену та Амфітріона, то в ньому мотив підміни з самого початку відіграє формальну роль, він необхідний для створення інтриги та драматичного напруження в сюжетному розвитку. Аналіз інтерпретацій даної структури в літературі ХХ ст. дозволяє досить об’єктивно стверджувати, що засіб qui pro quo використовувався письменниками переважно для створення комічного ефекту, внесення плутанини в сюжетний план та стосунки персонажів. У сучасних літературних обробках давньогрецький міф необхідний для створення тієї традиційної основи, що постійно піддається випробуванню на стійкість” і врешті-решт руйнується світоглядними настановами другої половини ХХ ст. Саме тому колись традиційна антитеза бог/людина, божественне/земне набуває універсального онтологічного та аксіологічного звучання. Окремі долі конкретних персонажів осмислюються та трактуються як дослідження істотних явищ у духовній еволюції людської цивілізації.
Активне використання даного традиційного сюжету в літературі ХХ ст. зумовлене його семантичною багатозначністю та психологічною місткістю, оскільки античний міф потенційно наділений проблемою амбівалентності людської особистості. Процес психологізації традиційною сюжету про Амфітріона та Алкмену, започаткований в п’єсі Г.фон Клейста, отримає найбільш якісне втілення саме в літературі ХХ ст., тому що автори інтерпретацій прагнули шляхом використання даного традиційного сюжету показати зміни, що відбулись у житті суспільства, досліджуючи психологію сучасної людини з точки зору її соціального буття та моральної довершеності. У трактуваннях сучасних драматургів міфологічний протосюжет втрачає вихідну гармонійність персонажів, на перший план висувається не формальна плутанина між людиною та богом, а драматичні світоглядні конфлікти, що виділяють особистість із маси та водночас залишають її частиною людської спільноти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антична література: Довідник. К.: Либідь, 1993. 320 с.
2. Аполлодор. Мифологическая библиотека. — Л.: Наука, 1972. — 215 с.
3. Барг М.А. Эпохи и идеи: Становление историзма. М.: Мысль, 1987. 348 с.
4. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. 502 с.
5. Бахтин М.М. Эстететика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
6. Бент М.Й. Гете и романтизм. — Челябинск: Челябинский государственный университет, 1986. — 72 с.
7. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. — Л.: Худож.лит., 1973. — 568 с.
8. Бернштейн И. Новая жизнь вековых образов // Вопросы литературы. 1985. - № 7. - С. 86 113.
9. Білецький О.І. Антична література. К.: Рад.школа, 1968. 611 с.
10. Бовсунівська Т. Сакральне як теоретична категорія в українському та європейському романтизмі // Вісник Київського інституту Слов’янський університет”. Випуск № 9. Філологія. 2001. С. 47-55.
11. Боннар А. Греческая цивилизация. Т.3. От Еврипида до Александрии. М.: Искусство, 1991. 398 с.
12. Бордонов, Жорж. Мольер. — М.: Искусство, 1983. — 287 с.
13. Борисова И.Ф. Стилистическое своеобразие ранней драматургии Петера Хакса // Метод и стиль. — Ташкент, 1984. — C. 69 75.
14. Брюховецкая Л. Высшая мудрость душевный покой // Зеркало недели, 11 декабря 1999 г. № 49.
15. Бушмин А.С.Преемственность в развитии литературы : Монография. 2-е изд., доп. Л.: Худож. лит., 1978. 224 с.
16. Бушмин А.С. Наука о литературе: Проблемы. Суждения. Споры. М.: Современник, 1980. 334 с.
17. Бэкон, Фрэнсис. Новая Атлантида. Опыты и наставления нравственные и политические. — М.: Изд-во АН СССР, 1954. — 243 с.
18. Васильчикова Т. Принцип? ?кспрессионизма в драматургии Георга Кайзера 20-х годов // Творческая индивидуальность и взаимосвязи литератур. — Душанбе, 1977. — С. 90-99.
19. Вейман Р. История литературы и мифология: Очерки по методологии и истории литературы. М.: Прогресс, 1975. 344 с.
20. Венгерова Э.В. Поэтический театр Петера Хакса // Хакс Петер. Пьес?. — М.: Искусство, 1979. — С. 449-483.
21. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: ГИХЛ, 1940. 648 с.
22. Волков А.Р. К теории традиционных сюжетов // Сравнительное изучение славянских литератур. М.: Наука, 1973. С.3 03-314.
23. Волков А.Р. Традиційні сюжети та образи (деякі питання теорії) // Питання літературознавства. Вип.2 (59). Традиційні сюжети та образи. Вип.І. Чернівці: Рута, 1995. С. 3-15.
24. Гачев Г. Национальные образы мира. М.: Советский писатель, 1988. 448 с.
25. Голан А. Миф и символ. М.: Русслит, 1993. 375 с.
26. Голосовкер Я.?. Логика мифа. — М.: Наука, 1987. — 218 с.
27. Горский И.К. Александр Веселовский и современность. М.: Наука, 1975. 239 с.
28. Грабарь-Пассек М. Античные сюжеты и формы в западноевропейской литературе. — М.: Наука, 1966. — 319 с.
29. Грейвс Р. Мифы Древней Греции. М.: Прогресс, 1992. 624 с.
30. Грицай О. Генріх фон Клейст // Літературно-науковий вісник, Т. 97. — Львів, 1928. — C. 343 - 357.
31. Гром'як Р. До питання про етичні виміри інтерпретації // Слово і Час. 2000. № 1. С. 24-26.
32. Гулыга А.Ф. Искусство в век науки. М.: Наука, 1978. 182 с.
33. Гулыга А.Ф. Миф и современность (о некоторых аспектах литературного процесса) // Иностранная литература. 1984. № 2. С. 167-175.
34. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
35. Дейч А.И. Судьба поэтов. — М.: Худож.лит., 1987. — С. 77-105.
36. Декарт, Рене. Метафізичні розмисли. К.: Юніверс, 2000. 300 с.
37. Долинин К.А. Интерпретация текста: Учебное пособие. М.: Просвещение, 1985. 288 с.
38. Драненко Г.Ф. Аксіологічна переорієнтація античного міфу в п’єсі П. Хакса Амфітріон” // Науковий вісник Чернівецького університету, Германська філологія, вип. 72. — Чернівці: Рута, 2000. — C. 89-99.
39. Драненко Г. Критичне тлумачення мольєрівського Амфітріона” Ж.Бордоновим. // Зб. Традиція та новаторство у світовій літературі” — Чернівці: Рута, 1999. — С. 50-52.
40. Драненко Г.Ф. Міф і сучасність у трагікомедії А.Арселлаші Амфітріон” // Науковий вісник Чернівецького університету, Слов’янська філологія, вип. 87. — Чернівці: Рута, 2000. — C. 40 49.
41. Драненко Г.Ф. Міф про Амфітріона в інтерпретації Жана Жіроду // Матеріали V міжнародної конференції Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. Том 1, ч. І. Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1998. С. 63-66.
42. Драненко Г.Ф. Міф про Амфітріона в мольєрівській інтерпретації // Науковий вісник Чернівецького університету, Романська філологія, вип. 21. — Чернівці: Рута, 1998. — С. 132-136
43. Драненко Г.Ф. Особливості функціонування традиційних образів міфологічних жінок у літературі ХХ століття. Чернівці: Рута, 2001. 39 с.
44. Драненко Г. Психокритичне тлумачення п’єси Генріха фон Клейста Амфітріон” // Зб. Проблеми літературної традиції” — Чернівці: Рута, 1998. — С. 25-30
45. Драненко Г.Ф. Расін та нова критика”// Матеріали ІV міжнародної конференції Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. Том 1, ч. ІІ. Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1997. С. 47-48.
46. Драненко Г. Становлення міфа про Амфітріона та його функціонування в системі традиційних міфологічних сюжетів // Науковий вісник Чернівецького університету, Слов’янська філологія, вип. 52-53. — Чернівці: Рута, 1999. — С. 66-72.
47. Драненко Г.Ф. Структуризація мотиву близнюків” у літературних інтерпретаціях міфа про Амфітріона // Науковий вісник Чернівецького університету, Слов’янська філологія, вип. 81. — Чернівці: Рута, 1999. — C. 45 49.
48. Драненко Г.Ф. Християнизація античної міфології у літературній трансформації міфу про Амфітріона в комедії Ж.Жіроду Амфітріон 38” // Науковий вісник Чернівецького університету, Філософія, вип. 64. — Чернівці: Рута, 1999. — C. 76-79.
49. Драненко Г., Нямцу А. Своєрідність трансформації міфологічних образів жінок у літературі // Науковий вісник Чернівецького університету, Слов’янська філологія, вип. 34. — Чернівці: Рута, 1998. — С. 27-30
50. Дружинина Г.В. К вопросу о художественном своеобразии драматургии Генриха фон Клейста // Романтизм в русской и зарубежной литературе. — Калинин, 1979. — С. 170 -186.
51. Дружинина Г.В. Принципы изображения персонажа в драмах Генриха Клейста // Проблемы взаимодействия литературных жанров и стилей в зарубежной литературе XIX -XX веков. — Калинин, 1990. — C. 113-123.
52. История всемирной литературы: В 9 т. М.: Наука, 1984. 672 с.
53. Жан-Поль. Приготовительная школа эстетики. М.: Искусство, 1981. 448 с.
54. Жирмунский М.А. Комедии Камоэнса // в кн.: Любовь к трём апельсинам. - Спб., 1915. № 4-7. — С. 159-165.
55. Жироду Жан. Пьесы. — М.: Искусство, 1981. — 648 с.
56. Жуве Л. Мысли о театре. — М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1960. — 298 с.
57. Журавская И.Е. Мировые образы в украинской советской литературе в контексте других славянских литератур // Сравнительное изучение славянских литератур. М.: Наука, 1973. С. 450 459.
58. Затонський Д. В. Минуле, сучасне, майбутнє. К.: Дніпро, 1982. 370 с.
59. Євшан М. Генріх фон Клейст і німецька література // Літературно-науковий вісник, Т.57. — Львів, 1912. — C. 554-563.
60. Канетти ?. Превращение // Проблема человека в западной философии: Перевод?. — М.: Прогресс, 1988. — С. 483 - 503.
61. Клейст Генрих. Избранное. Драмы. Новеллы.Статьи. — М: Худож.лит., 1977. — 544 с.
62. Клейст Генрих. Михаэль Кольгаас /вступ.очерк В.Жирмунского/ — Л.: Аcademia, 1928. — 170 с.
63. Клейст Генрих. Пьесы. — М.: Искусство, 1962. — 640 с.
64. Копистянська Н. Текст, підтекст, надтекст, контекст як проблема порівняльного літературознавства // Біблія і культура: Збірник наукових статей. Випуск 3. Чернівці: Рута, 2001. С. 48-54.
65. Кулешов В.И. Литературные связи Росии и Западной Европы в ХIХ веке : Первая половина. Изд-во 2-е, испр, доп. М.: Изд-е МГУ, 1976. 350 с.
66. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Л.: Просвещение, 1978. 326 с.
67. Лейтес Н.С.Жанровые традиции и индивидуальный стиль (о трагедиях и новеллах Г.Клейста) // Проблемы метода и поэтики в зарубежных литературах ХIX XX веков. Пермь, 1985. С. 22 32.
68. Літературознавчий словник-довідник. К.: Академія, 1997. 752 с.
69. Лихачев Д.С. Развитие русской литературы Х-ХVIII веков: Эпоха. Л.: Наука, 1973. 254 с.
70. Лозович Т.К.Трагическое как составная часть метода Генриха фон Клейста // Метод и стиль. — Ташкент, 1984. — C. 54-62
71. Лосев А.Ф. Античная мифология в её историческом развитии. — М.: Просвещение, 1957. — 620 с.
72. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. Изд-во Моск. унив-та, 1982. 480 с.
73. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. М.: Искусство, 1976. 366 с.
74. Луначарский А.В. Георг Кайзер // Луначарский А.В. Собр.соч. в 8-ми т.— М.: Худ. лит., 1962. Т. 5. — С.408 -426.
75. Маймин Е.А., Слинина Э.В. Теория и практика литературного анализа. М.: Просвещение, 1984. 160 с.
76. Марков Д.Ф. Вопросы теории методологии сравнительного изучения славянских литератур // Славянские литературы. VII Международный съезд славистов. М.: Наука, 1973. С. 28 39.
77. Мейзерский В.М. Философия и неориторика. К.: Лыбидь, 1991. 192 с.
78. Мелетинский Е.М. Аналитическая психология и проблема происхождения архитипических сюжетов // Вопросы философии. 1991. № 10. С. 41-47.
79. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 407 с.
80. Мифологический словарь. — Л.: Гос.уч.-пед. изд-во Мин-ва просв-я РСФСР, 1961. — 292 с.
81. Мифы народов мира: Энциклопедия. В 2-х т. М.: Сов. энциклопедия, 1980. Т.1. 672 с.
82. Мольер Ж.-Б. Полн.собр.соч. в 3-х т.— М.: Искусство, 1985 — Т.2. 458 с.
83. Мурадханян І.С. Концепція психологічного двійництва особистості в літературі Заходу XVIII XIX століть. Автореф. дис канд. філол. наук. Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. 20 с.
84. Наєнко М.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. К.: ВЦ Академія”, 1997. 320 с.
85. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1985. 365 с.
86. Нарівська В.Д. Національний характер в українській прозі 50-70-х років ХХ століття. Д.: Вид-во ДДУ, 1994. 202 с.
87. Нямцу А.Є. Загальнокультурна традиція у світовій літературі. — Чернівці: Рута, 1997. — 224 с.
88. Нямцу А.Е. Легендарно-мифологические структуры в славянских и западноевропейских литературах: Учебное пособие. Черновцы: Рута, 2001. — 218 с.
89. Нямцу А.Е. Миф и легенда в мировой литературе: Теоретические и историко-литературн?е аспект? функционирования. Часть первая. — Черновц?: Черновицкий госуниверситет, 1992. — 160 с.
90. Нямцу А.Е. Поэтика традиционных сюжетов. Черновцы: Рута, 1999. — 176 с.
91. Нямцу А.Е. Традиционные сюжеты, образы, мотивы: Статьи. Черновцы: Рута, 2001.— 157 с.
92. Нямцу А.Є. Традиція у слов'янських та західно-європейських літературах (проблеми теорії). Чернівці: Рута, 2001. 152 с.
93. Писатели Скандинавии о литературе. — М.: Радуга, 1982. — 416 с.
94. Плавт. Комедии. — М.: Искусство,1967. — 672 с.
95. Платон. Діалоги. К.: Основи, 1999. 295 с.
96.