«ШКОЛА СКАНДАЛУ» ШЕРІДАНА ТА ПРОБЛЕМИ ЖАНРОВО-СТИЛЬОВОЇ ЕВОЛЮЦІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ КОМЕДІЇ XVII – XVIII СТОЛІТЬ

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

НАЛИВАЙКО ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821.111 22”16/17”.09

«ШКОЛА СКАНДАЛУ» ШЕРІДАНА ТА ПРОБЛЕМИ ЖАНРОВО-СТИЛЬОВОЇ ЕВОЛЮЦІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ КОМЕДІЇ XVII XVIII СТОЛІТЬ

10.01.04 література зарубіжних країн

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор
філологічних наук, професор
ПОТНІЦЕВА ТЕТЯНА
МИКОЛАЇВНА

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

2006

ЗМІСТ

ВСТУП...................4

РОЗДІЛ 1
ЕВОЛЮЦІЯ «КОМЕДІЇ ЗВИЧАЇВ» В ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОМУ
КОНТЕКСТІ XVII XVIII СТ.

1.1. Проблема взаємодії домінантних жанрових варіантів
англійської комедії XVII XVIII ст..........................14

1.2. Жанрово-стильова своєрідність «Школи Скандалу» Р.Б.Шерідана: традиції и новаторство

1.2.1. Поетика назви «Школа Скандалу» Шерідана:
концептуальна типологія та індивідуальна специфіка ..........36

1.2.2. Питання про тенденційність «Школи Скандалу»: комедія звичаїв
чи сатирична комедія. Форми комічного..........................................................45

1.2.3. Комунікативні особливості мови персонажів у «Школі
Скандалу».........51

1.2.4. Своєрідність «складу діючих осіб» в комедії
Р.Б.Шерідана «Школа Скандалу»..................58

1.2.5. Простір та час у «Школі Скандалу»........................68

1.2.6. Поліваріантність тексту «Школи Скандалу» та особливості
авторських виправлень.......................................................................................71

Висновки до розділу 1 ...........................................................................87

РОЗДІЛ 2
НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XVIII СТ.

2.1. Порівняльний жанрово-стилістичний аналіз комедій
У.Конгріва та «Школи Скандалу» Р.Б.Шерідана.
Трансформація стилістичних прийомів................90

2.1.1. Порівняльний аналіз поетики комедій Конгріва та
«Школи Скандалу» Шерідана. Жанрово-стильова еволюція
«комедії звичаїв» XVII-XVIII ст............91

2.1.2. Стилістичний аналіз комедій Конгріва.............................106

2.1.3. Стилістичний аналіз «Школи Скандалу» Р.Б.Шерідана.................139

2.1.4. Порівняльний стилістичний аналіз комедій Конгріва
та «Школи Скандалу» Шерідана.....151

2.2. Своєрідність функціонування стилю рококо в драматургії
ХVII-XVIII ст.................160

Висновки до розділу 2.......................................................................................172

ВИСНОВКИ...................174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................190

ВСТУП

У центрі запропонованого наукового дослідження Школа Скандалу” (1777) Шерідана та проблеми жанрово-стильової еволюції в англійській комедії ХVІІ ХVІІІ ст. Такий напрямок дослідження пояснюється відсутністю (за деякими винятками) у сучасному вітчизняному та пострадянському літературознавстві не лише аналітичних робіт щодо розвитку англійської комедіографії ХVІІ ХVІІІ ст., хоча, здавалося б, складний період співіснування різних стильових напрямків у драматургії та боротьби за визнання їх жанрових різновидів повинен привернути увагу дослідників, але й літературознавчого аналізу навіть найвизначніших комедій цих століть. Адже комедіографічний період ХVІІ ХVІІІ ст., не зважаючи на неоднорідну діалектику розвитку, надзвичайно плідний, цікавий і вважається певною мірою документальним” джерелом дослідження звичаїв, культури спілкування, моди, мовленнєвих характеристик, культурних типажів тих часів. Для того щоб простежити жанрово-стильову еволюцію англійської комедії вибраного періоду і при цьому не бути поверховими при огляді історико-літературного та теоретичного матеріалу, ми обрали комедію Школа Скандалу” Шерідана. Порівняння з нею дасть можливість розглянути розвиток цього жанру в синхронічній та діахронічній перспективі. Вибраний драматичний твір становить інтерес як остання репрезентативна комедія звичаїв”, що була піком розвитку та функціонування цього жанрового різновиду в Англії, після чого її популярність стрімко почала падати, поступившись мелодрамі, сентиментальній моралістичній комедії, фарсу та пантомімі.
Актуальність теми обумовлюється необхідністю перегляду того поверхово-навчального або соціологізованого підходу радянського літературознавства до вивчення комедії звичаїв, що продовжує зберігатися й сьогодні і суворо обмежене комедіями Голдсміта та Шерідана для ХVІІІ ст. та комедіями Конгріва для ХVІІ ст. Варто, однак, зазначити, що в російському літературознавстві останнім часом з’явилися праці М. Кожевнікова (щодо ХVІІ пер. пол. ХVІІІ ст.) та Т. Чеснокової (щодо ХVІІ ст.), які являють собою певні зрушення в існуючих застарілих оцінках драматургії ХVІІ ХVІІ ст. Але ІІ пол. ХVІІІ ст. і процес еволюції англійської комедії протягом більш, ніж століття (ІІ пол. ХVІІ ІІ пол. ХVІІІ ст.), ще не зазнали перегляду. Раніше до творчості Шерідана зверталися Ю. Кагарлицький, який ще в 60-ті рр. ХХ ст. написав передмову до збірки комедій Шерідана, та Н. Маршова єдиний вчений минулих років, яка дослідила увесь творчий шлях драматурга. На жаль, їх роботи при високому професійному рівні викладу проблеми зазнали на собі вплив застарілих на сьогодні методик та принципів літературознавства. Потрібно зруйнувати стереотипи в характеристиці поетологічних та стилістичних ознак комедії звичаїв, поповнити відомості про її діалектику розвитку, яких не вистачає, і дати оцінку відбувавшимся процесам в комедіографії Англії, відповідно до нових поглядів у літературознавстві та на підставі текстуального аналізу типової комедії звичаїв Школа Скандалу”, яка акумулювала досвід та досягнення драматургії ХVІІІ ст.
Зарубіжна історія літератури пропонує нам цілеспрямоване дослідження англійської комедії звичаїв різних культурних етапів ХVІІ ХVІІІ ст., залишивши осторонь її генезис та еволюцію. Якщо і вказується зв’язок комедії кінця ХVІІІ ст. з комедією Реставрації (першою модифікацією комедії звичаїв), то виключно теоретично: без обґрунтування причин такої подібності, без розгляду ознак, властивих не лише для жанру, але й для стилю, без аналізу текстового матеріалу. Серед зарубіжних спеціалістів ХХ ст. (на цей час припадає основна частина літературознавчих праць про Шерідана Бевіс, Лофтіс, Обьорн, Х’юм) намітилась тенденція розглядати творчість Шерідана в драматургічному контексті сучасної йому Георгіанської епохи. Це цілком справедливо, оскільки новий час (в історичній перспективі) висуває інші вимоги до всіх сфер громадського життя, і Шерідан, щоб бути визнаним, так або інакше повинен був відповідати новим смакам і глибоко аналізувати виграшні та слабкі боки творчої діяльності своїх сучасників. Але такий акцент на винятковій важливості для становлення Шерідана як драматурга творчості комедіографів порівняно короткого літературного періоду, що відповідав Георгіанській епосі, певним чином звужує картину розвитку жанру комедії звичаїв” та заперечує значення впливу комедії Реставрації на Шерідана та його георгіанських попередників. Забувається той факт, що комедія Реставрації в Англії ХVІІ ст. стояла біля витоків формування комедії звичаїв” як жанру, її стильових ознак та тематики. Тому вона багато в чому виступає як взірець для п’єс, що наслідують цей жанр. Слід зазначити, що якщо вченими (Роудз, Неттлтон, Ештон, Хьорст) визнається зв’язок комедій Шерідана з драматичними творами Реставрації, то часто це твердження не виходить за межі простого констатування. У світовому літературознавстві також розтиражована протилежна думка про відокремленість творчості Шерідана та про майже революційний характер” відродження жанру веселої” комедії, до якої належить комедія звичаїв”, у другій половині ХVІІІ ст. (М. Біллінгтон, Ф. Лафарга, І. Еванс, Н. Сойєр, Ю. Кагарлицький; згадка про це, але неприйняття такої точки зору знаходимо у С. Прайса та Р. Х’юма). У цьому випадку спадає на думку виключна новизна комедій Шерідана (а також Голдсміта) для ХVІІІ ст., про їхнє абсолютне естетичне новаторство. Насправді така точка зору суперечить дійсності, оскільки будь-яке нове виникає як комбінація складних та свідомих стратегій, кожна з яких має свої культурні прецеденти” [17, 116]. Зауваження Дж. Лофтіса у праці Sheridan and the Drama of Georgian England”, де він не погоджується з Мудріком у тому, що Шерідан знайшов свій спадок витраченим перш, ніж зміг накласти на нього руки” [152, 4], також говорить на користь еволюційного”, а не революційного” шляху розвитку комедії. Теж саме ми можемо сказати і про епоху Реставрації: не зважаючи на різку зміну політичної формації, кардинального перелому в комічній традиції не відбулося; глибинне” єднання з культурними прецедентами єлизаветинської доби залишається, відбувається лише поступова зміна комічних стандартів” [153, 2], оскільки комічний дух у період міжцарювання (правління Кромвеля (1653-1658) і громадянська війна (1642-1652), що передувала йому) був заглушений, але не зруйнований” [153, 216]. Тому, повертаючись до нашої теми, слід підкреслити, що комедія ХVІІІ ст. це не самодостатній феномен, а частина безперервного процесу, як літературного, культурного, так і історичного. У зв’язку з цим варто порівняти репрезентативну комедію звичаїв Школа Скандалу” з комедією ХVІІ ст., і комедіями Конгріва зокрема. Такий об’єкт для порівняльного жанрово-стилістичного аналізу не випадковий. Шерідана, як його сучасники, так і нащадки, вважали наступником конгрівських традицій[1]. Однак не можна так однозначно декларувати стильову подібність комедій Шерідана та Конгріва, оскільки їх творчість припадає на зовсім різні історико-культурні епохи та різні літературні періоди, кожний з яких відзначений своїми художніми цінностями та стильовими канонами. Водночас не можна і недооцінювати певний авторитет комедій Реставрації (не лише п’єс Конгріва) для комедіографів ХVІІІ ст. (і Шерідана, зокрема), оскільки саме в період Реставрації сформувався жанровий різновид, який має певний комплекс ознак та принципів, необхідний для його ідентифікації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконане на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету в межах комплексної науково-дослідницької теми Функціонування літератури в культурному контексті епохи”. Тема дисертації ухвалена науково-координаційною радою з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 4 від 30 вересня 2003 року).
Автор дисертації ставить перед собою завдання дослідити жанрово-стильові особливості репрезентативної комедії Р. Шерідана Школа Скандалу”, її значущість в ідейному та художньому спадку, розглянути історико- та соціокультурну детермінованість комедії звичаїв, дати теоретичне обґрунтування безперервності традиції комедії звичаїв” у хронологічних межах ХVІІ ХVІІІ ст.
Мета дослідження з’ясувати зміни та трансформації, які зазнає комедія звичаїв” у процесі свого розвитку протягом століття (з кінця ХVІІ до кінця ХVІІІ ст.), а також ті риси, які залишились незмінними як жанрово- та стилеутворювальні елементи.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання низки завдань:
1. Простежити динаміку розвитку домінантних жанрових варіантів англійської комедії ХVІІ ХVІІІ ст. в історико-культурному контексті;
2. З’ясувати стан вивченості комедійних драматичних жанрів в англійській літературі ХVІІІ ст.;
3. Дати теоретичне обґрунтування безперервності традиції комедії звичаїв” у хронологічних межах ХVІІ ХVІІІ ст.;
4. Розкрити жанрово-стильову своєрідність репрезентативної комедії Р.Шерідана Школа Скандалу”;
5. Дати розгорнутий стилістичний аналіз комедій Конгріва як яскравого представника комедії пост-Реставрації, чиї традиції буде наслідувати Шерідан;
6. Дати порівняльний стилістичний аналіз комедій Шерідана і Конгріва, і простежити еволюцію жанру комедії звичаїв”;
7. Довести наявність стильових прикмет рококо у творчості комедіографів, що аналізуються.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняному літературознавстві простежується еволюція комедії звичаїв” (від витоків до своєї кульмінаційної точки розвитку) на підставі детального дослідження текстового матеріалу, а також актуалізується новий жанровий різновид англійської комедії XVIII ст. Крім того, здійснюється спроба розглянути комедії Конгріва та Шерідана у зв’язку з поетикою стилю рококо. Не зважаючи на те, що в останні десятиліття можна констатувати повну реабілітацію художньої та естетичної значущості стилю рококо для ХVІІІ ст. (у пострадянській науці, головним чином, завдяки працям Н. Пахсар’ян), необхідно зауважити, що праці літературознавців стосувалися, найперше, романної прози рококо (Ватченко С. К вопросу об элементах рококо в романной прозе Афры Бен” (Дніпропетровськ, 1989); Березкіна В. Проблемы эссеизации английского романа рококо” (Дніпропетровськ, 1989); Глушко О. Становление поэтики и стилистики рококо в романе Дефо Молль Флендерс” (Дніпропетровськ, 1999)) та її французького варіанту (Н. Пахсар’ян Генезис, поэтика и жанровая система французского романа 1690-1760-х годов” (Дніпропетровськ, 1996)). Але, якщо рококо, як загальновизнано, є одним з провідних стилів ХVІІІ ст., то цілком закономірно, що цей напрям отримав розвиток не лише в романістиці, але й в інших жанрах, у тому числі в драматургії. Однак, якщо французька драматургія (комедії П. Маріво, зокрема) розглядалися в такому ракурсі Н. Пахсар’ян, О. Третьяковою, то англійська драматургія в цьому аспекті дослідження дотепер була незаслужено позбавлена уваги.
Теоретико-методологічною базою дисертації слугували фундаментальні праці та статті вітчизняних та зарубіжних дослідників англійської драматургії та культури ХVІІІ ст., зокрема Н. Маршової, Н. Пахсар’ян, Д. Наливайко, Д. Затонського, А. Анікста, М. Кожевнікова, С. Мокульського, М. Оссовської, О. Шервіна, Р. Бевіса, Дж. Лофтіса, М. Обьорна, Р. Х’юма, Р. Роудза, М. Біллінгтона, В. Дарлінгтона, І. Еванса, Н. Сойєра, Л. Кроненберга, Д.Джарретта, П. Ленгфорда та інших, а також ХVІІ ст.: Д. Неттлтона, Д. Хьорста, К. Лінч, Д. Ештона, Л. Пікарда. Оскільки дослідження пов’язане з театральними реаліями, то важливим джерелом стала термінологія театру П.Паві. У дослідженні одного з напрямків дисертаційної роботи існування поетологічних та естетичних характеристик стилю рококо в комедіях Конгріва та Шерідана використані результати теоретичних робіт про рококо П. Бреді, Г. Дікманна, Р. Сесслена, Р. Лофера, Г. Гатцфельда, А. Хаузера, О. Жеребіна, Н.Пахсар’ян. Дослідницька методологія базується на використанні порівняльно-історичного, соціокультурного, історико-літературного принципів аналізу, оскільки на розвиток жанру комедії звичаїв” у першу чергу впливав сучасний їй історичний та соціокультурний контекст; також особлива увага приділена стилістичному та порівняльно-стилістичному, у комплексі з порівняльно-типологічним, методам.
Відповідно до поставлених мети та завдань структура дисертації має таку композицію: вступ, два розділи, кожний з яких має два підрозділи, висновки, список використаних джерел.
Перший розділ Еволюція комедії звичаїв” в історико-культурному контексті ХVІІ ХVІІІ ст.” складається з двох підрозділів, кожний з яких має свою специфіку, але логічно об’єднані в загальну тематику розділу: дослідження тих змін або константних ознак, які характеризують комедію звичаїв” протягом столітнього періоду.
У першому підрозділі 1.1. Проблема взаємозв’язку домінантних жанрових варіантів англійської комедії ХVІІ ХVІІІ ст.” визначено генезис жанру комедії звичаїв”, його соціокультурні витоки, розглянуто різницю між термінами весела комедія” та комедія звичаїв”, труднощі з номінуванням у ХVІІІ ст. цього самодостатнього жанрового різновиду, надане теоретичне обґрунтування безперервності традиції комедії звичаїв” у хронологічних межах ХVІІ ХVІІІ ст. Нам потрібно довести, що, не зважаючи на антагоністичні памфлети проповідника Колльєра, на державний акт Вільгельма ІІІ, що підтримував буржуазні звичаї, на Акт про Театральну Цензуру” (1737), який забороняв аморальні теми, комедія звичаїв” не зникла з театрального кону, а навпаки продовжувала існувати в тісному зв’язку з буржуазним жанровим варіантом сентиментальною комедією”. Комедія звичаїв” та сентиментальна комедія” виокремлюються спеціалістами (З.Плавскін, В. Неустроєв, Г. Анікін, М. Біллінгтон, Х’юм, І. Еванс та ін.) серед великої кількості інших жанрових різновидів англійської комедії ХVІІ ХVІІІ ст. як домінантні типи. Це відбувається через те, що ці жанри найбільш обумовлені політичними, соціальними та культурними факторами громадського життя, у більшій мірі проявляють свою історичну детермінованість. Але такий суворий розподіл домінантних жанрових варіантів не відповідає дійсності. Слід визнати їх третій різновид синтез комедії звичаїв та сентиментальної комедії.
Другий підрозділ 1.2. Жанрово-стильова своєрідність Школи Скандалу” Р. Шерідана: традиції та новаторство” органічно пов’язаний з тематикою розділу, оскільки тут розглянуто ступінь втілення традиційних жанровоутворювальних та стильових рис комедії звичаїв, а також виявлено новаторські тенденції, що з’явилися в іншу культурну епоху. У цьому підрозділі запропоновано новий погляд на поетику назви репрезентативної комедії Шерідана, на своєрідність складу персонажів, на способи формування художнього простору та часу в комедії, визначено жанровий різновид комедії та її стильові особливості, тематика та проблематика; також розглядаються запозичення, які вплинули на створення Школи Скандалу” як з епохи Реставрації, так і з Георгіанської епохи, сучасній драматургові. Особливу увагу звернено на аналіз поліваріантного характеру тексту Школи Скандалу”, авторські виправлення, ураховуючи той факт, що Шерідан був перфекціоністом” і любив відполіровувати” діалоги комедій до досконалості. Особливості авторської правки являють інтерес, кожний раз відповідаючи категорії the same but different” залежно від адресата.
У другому розділі Нові тенденції в англійській драматургії кінця ХVІІІ ст.” детально досліджуються нові стильові ознаки комедії звичаїв” та причини їх появи.
Перший підрозділ 2.1. Порівняльний жанрово-стилістичний аналіз комедій У. Конгріва та Р. Шерідана. Трансформація стилістичних прийомів” пропонує роботу з оригінальними текстовими варіантами для визначення трансформації зображально-виражальних засобів мови, які відрізняються в ХVІІ та ХVІІІ ст. завдяки різним факторам: зміні світосприйняття епох, ставлення до моралі, жінок, шлюбу, а також у зв’язку з артикуляцією індивідуальних стильових манер драматургів.
Другий підрозділ 2.2. Своєрідність функціонування стилю рококо в драматургії ХVІІ ХVІІІ ст.” це спроба розглянути вплив стилю рококо на драматургію ХVІІ ХVІІІ ст. на прикладі репрезентативних комедій Конгріва та Школи Скандалу” Шерідана. Царина драматургії й досі найменше вивчена щодо функціонування в ній рокайльних тенденцій. Єдиним комедіографом, який визнано асоціюється в літературознавстві з рококо, є Маріво [56, 72]. Інколи згадують Голдсміта, ще менше Конгріва [56, 65], але в цілому праці, де досліджується цей аспект, відсутні. Комедії Конгріва та Шерідана хронологічно належать до різних етапів існування стилю рококо в Англії: раннього та пізнього. Дослідження динаміки зміни поетологічних ознак допоможе уточнити місце та характер функціонування рокайльної драми в історії англійської літератури.
У висновках пропонуються результати дослідження. Список використаних джерел містить роботи, на які робляться посилання в тексті дисертації.
Теоретичне значення дисертації полягає в оцінці жанрово-стильової специфіки та уточненні дефініції комедія звичаїв” на основі аналізу творчості Шерідана та Конгріва; у з’ясуванні механізмів взаємодії у ній різних літературних стилів, що дозволяє по-новому простежити динаміку розвитку цього жанрового різновиду (від зародження до розквіту та раптового падіння популярності).
Матеріали та результати дослідження мають практичне значення, бо можуть використовуватися в курсі лекцій з історії англійської літератури ХVІІ ХVІІІ ст., для підготовки спецкурсів та спецсемінарів, присвячених творчості видатних комедіографів ХVІІ ХVІІІ ст. або функціонуванню стилю рококо в драматургії, а також у факультативних курсах з історії зарубіжної літератури в ліцеях та гімназіях, при написанні курсових і дипломних робіт у вищих навчальних закладах.
Особистий внесок здобувача. Концептуальна розробка проблеми і її реалізація в науковому дослідженні виконані самостійно. Крім того, авторкою самостійно, без співавторства, написано 8 публікацій.
Апробація дослідження. З проблем, пов’язаних з вивченням домінантних жанрових варіантів англійської комедії ХVІІ ХVІІІ ст., рокайльних жанрово-стильових складових у літературній та культурній спадщині Англії, жанровоутворювальних факторів комедії звичаїв Школа Скандалу” Шерідана опубліковано п’ять статей. Окремі положення дисертації були представлені у вигляді доповідей, що обговорювалися на міжнародних наукових конференціях Література в контексті культури”, Функціонування літератури в культурному контексті епохи”, регіональній науковій конференції „Інноваційні технології у теорії і практиці викладання іноземних мов” та щорічних науково-звітних конференціях Дніпропетровського національного університету в 2004 2005 рр.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, розділу I „Еволюція „комедії звичаїв” в історико-культурному контексті XVII-XVIII ст.”, розділу II „Нові тенденції в англійській драматургії кінця XVIII ст.”, висновків, списку використаних джерел.
Об’єм дисертації 205 сторінок. Список використаних джерел складається з 206 назв.

[1]Шерідан був добре знайомий з творами Конгріва і визнавав їх численні достоїнства навіть на тлі різкого падіння авторитету аморальних” комедій Конгріва в очах суспільства 60-70-х рр. ХVІІІ ст. Уперше Шерідан познайомився з конгрівськими комедіями ще в дитинстві, коли головні ролі у цих п’єсах грав його батько. Наставник і партнер Шерідана у театрі Гаррик, який трансформував п’єси Реставрації, став прикладом для Шерідана, який на початку своєї діяльності як менеджера Дрюрі-Лейн поставив три п’єси Конгріва, внісши при цьому в них деякі моральні удосконалення [179, 58 - 66].

Список литературы

ВИСНОВКИ

У центрі запропонованої дисертаційної роботи репрезентативна комедія звичаїв Школа Скандалу” Шерідана. Вибір цього відомого твору англійської драматургії другої половини ХVІІІ ст. для аналізу не випадковий. Прийшов час, коли потрібно переглянути його унікальність і значущість в історії комедіографії Англії. Адже протягом довгого часу в літературознавстві (до 70-х рр. XX ст. за кордоном і протягом усього радянського періоду) існувала думка про сутінковий” час у розвитку традиційної веселої” комедії. Вважалося, що буржуазія, яка прийшла до влади після Славної революції (1688), вигнала зі сцени веселу комедію звичаїв” і затвердила як фаворита театральних постановок сентиментальну комедію”, що безроздільно домінувала з рубежу XVII XVIII ст. до 60-х рр. XVIII ст., поки зі своїми обвинуваченнями на її адресу не виступив Голдсміт, а за ним і Шерідан. Фахівці, що дотримуються цієї точки зору (М. Біллінгтон, І. Еванс, Н. Сойєр, Ю. Кагарлицький і ін.), називали Голдсміта і Шерідана реформаторами, що в умовах культурного вмирання” (dying” [96, vii]) театру відродили колишню популярність комедії звичаїв”. Таким чином, створювалося враження, що творчість Шерідана носила не еволюційний”, а революційний” характер. Насправді буржуазія (і не тільки вона, але й філософські вчення Локка і Шефтсбері) зі своєю апологією моральності і доброзичливості вплинула на розвиток комедії звичаїв, редукувавши її аморальність і підсиливши дидактичну основу: замість розважати” тепер передбачалося повчати”. Але драматурги пристосувалися до нових вимог і вміло поєднували моральні нотації з пікантними фривольними висловлюваннями. Нове мислення стимулювало появу трьох домінантних різновидів комедії: 1) трохи трансформованої комедії звичаїв (що визнавала виховну роль театру), 2) комедії-синтезу дотепності комедії звичаїв і сентиментальності, 3) власне слізної” (larmoyant), або сентиментальної комедії. При цьому творчість більшості драматургів першої третини XVIII ст. не належала до якого-небудь одного чистого” жанру. Іноді вони зверталися до одного з домінантних жанрових різновидів (веселої комедії звичаїв чи сентиментальної комедії) при написанні чергової нової комедії (як, наприклад, місіс Сентлівр), але найчастіше їхні комедії мали перехідний” статус (як у Фаркера). Цікаво, що п’єси Сіббера і Стіла драматургів, які раніше зараховувалися до сентименталістів, також мали подвійно-амбігітивний статус, тому що синтезували світську аморальну інтригу і моральне виправлення героїв наприкінці п’єси. Проте, незважаючи на деяку реформацію театру у сторону благопристойності, не можна стверджувати повне неприйняття laughing tradition” у цілому. У період між 1700 і 1728 рр. було поставлено принаймні 16 традиційних комедій відомих авторів (порівняно з не більш, ніж шістьма, сентиментальними комедіями), якщо не враховувати творчість периферійних фігур Вільяма Бернабі, місіс Хейвуд і Чарльза Шедуелла [95, 9]. У 1728 р. Опера злидаря” Дж. Гея започаткувала декаду могутньої драматичної сатири. Дж. Гей і Г.Філдінг відродили сатиричну комедію на англійській сцені, зображуючи в гротескно-пародійному світлі соціополітичну ситуацію в Англії 20-х рр. XVIII ст. Саме сатири Філдінга (а не педантичність і суворість поглядів буржуазії) стали причиною видання Акта про Театральну Цензуру 1737 року” (The Licensing Act of 1737”), що згубно вплинув на історію комедіографії Англії. По-перше, вистави могли проходити лише в двох театрах: Ковент-Гардені і Дрюрі-Лейні; по-друге, усі сценарії потрібно було подавати для цензури. Ці два фактори поклали кінець вільному експериментаторству [143, 248] в галузі драматургії. Наступна декада (1740 рр.) була не найкращим періодом для появи нових комедій, як традиційних комедій звичаїв, так і сентиментальних (репертуар був статичний). У середині XVIII ст. Георгіанський театр починає відроджуватися. Це так звана іноді ера сера Гарріка, що керував театром Дрюрі-Лейн у 1747-1776 рр. Саме в 1747 р. з’являється перша за довгий і нудний період весела комедія Підозріливий чоловік” Б. Хоудлі, що була найпопулярнішою комедією протягом тридцяти років [95, 89] (до постановки Школи Скандалу”). Причини успіху криються в поєднанні елементів і характеристик, іноді суперечливих, але милих серцю публіки XVIII ст.: моделі комедії звичаїв Реставрації і творів з дидактичною настановою. Недозволені сексуальні стосунки передбачаються, але не доводяться до кінця; кохання доброчесно завершується шлюбом; типовими є прояви доброзичливості і співчуття навіть у негативного героя-розпусника. До 1760 р. з’являються п’ять нових веселих комедій звичаїв (варто враховувати, що під такою номінацією тепер розуміється тільки комедія-синтез традиційної і сентиментальної характеристик), але кількість сентиментальних п’єс також не перевищує цю цифру [95, 84]. Взагалі у відрізок часу з 1747 по 1777 рр. комічна традиція оживає, створюються у величезній кількості різні види комічної драми: фарс, комічні опери, дивертисменти, п’ятиактні комедії. Але з п’ятдесяти двох п’ятиактних нових комедій двадцять сім не пережило й одного театрального сезону, серед тих, що залишилися, сім були надзвичайно популярними довгий час [87, 7]. У 1750 1760 рр. глядачі не віддають чіткої переваги сентиментальній комедії чи веселій комедії звичаїв: існує мода на сентиментальність, а не на сентиментальну комедію [143, 259]. Тому багато комедій звичаїв, що включають сентиментальні риси, надзвичайно популярні серед публіки другої половини XVIII ст. Різниця між чистою” сентиментальною комедією і комедією звичаїв змішаного типу” лише в ступені втілення в них моральних рис. Незважаючи на популярність окремих сентиментальних комедій (The School for Lovers” (1761) Уайтхеда; The Maid of the Mill” (1765) Біккерстаффа; False Delicacy” (1768) Келлі нетривалий успіх; The West Indian” (1771) Камберленда; The Brothers” (1769) Камберленда прототип мелодрами кінця XVIII ст.; The Fashionable Lover” (1772) Камберленда; The School for Wives” (1773) Келлі), веселі комедії звичаїв нового зразка переважають (вони в співвідношенні з слізними”, сентиментальними комедіями в 1750-1760 рр. нараховують 20 відсотків до 10 відсотків відповідно від усієї кількості комічної продукції [143, 257]). Тим більше, що дослідники (Бернбаум, Вуд, Круасан, Ніколь), що стверджували відродження і тріумф сентиментальної комедії в 1750 - 1780 рр., швидше за все, спиралися на публікації п’єс. Але друковані видання свідомо робилися авторами більш сентиментальними, щоб догодити смакам більш різнорідної читаючої публіки [143, 258]. Голдсміт, що у Нарисі про Театр; або Порівнянні веселої і сентиментальної комедій” (1772) виступив на захист веселої” комедії, яка вироджувалася на сцені, грішив проти істини. По-перше, існувала величезна кількість дивертисментів [95, 83; 143, 258]: сатири на звичаї, фарси, бурлески, смішні памфлети, що завжди показувалися після основної п’єси (лише п’ять відсотків з них можна тлумачити як сентиментальні). По-друге, кілька видатних авторів веселої комедії звичаїв були активні в сучасному Голдсміту театрі: Хоудлі, Мерфі, Фут, Маклін, Колман Старший, Гаррік. Зарубіжні фахівці (Дж. Лофтіс, Р. Бевіс, М. Обьорн, А. Ніколл, Р. Х’юм) спробували заповнити так звану лакуну в літературознавстві, яка стосувалася драматургії більшої частини XVIII ст., і розглядали комедії Голдсміта і Шерідана в контексті безпосередньо попередньої і сучасної їм комедіографії.
Таким чином, безперервний розвиток комедії звичаїв”, починаючи з часу її виникнення в другій половині XVII ст. і до останніх декад XVIII ст., переконує нас у наслідуванні Шеріданом цієї жанрової форми і спростовує судження, яке існувало раніше, про революційний” характер творчості Голдсміта і Шерідана, які нібито відродили жанр веселої” комедії звичаїв.
Крім того, у літературознавстві загальноприйнятим дотепер було виділяти сентиментальну комедію” і комедію звичаїв” як домінантні драматургічні види, найбільш соціально і культурно обумовлені, і розглядати їх в антиномічному протистоянні. Навіть історики комедіографії (Коршин, Лофтіс, Бевіс), що репрезентують своїми працями новий підхід до комедіографії XVIII ст. і говорять про взаємодію, діалогічне спілкування цих двох жанрових варіантів, не виділяють синтетичний різновид комедії XVIII ст. в окремий субжанр. У той же час, як ми спробували показати, не можна недооцінювати важливість цього жанрового різновиду, що реально домінував у комедійному репертуарі XVIII ст., а також відмовляти йому в самодостатності.
При дослідженні центральної для дисертаційної роботи комедії Школа Скандалу” були порушені ті аспекти аналізу комедії, що не висвітлювалися дотепер у радянських і пострадянських роботах і не були систематизовані в зарубіжних дослідженнях. Серед структуро- і стилеутворювальних елементів п’єси, що досліджується, насамперед звертає на себе увагу заголовок, що концептуалізований на рівні сюжету і несе семантичне навантаження прогнозування змісту і проблематики. У запропонованій дисертації переглядається семантика назви і її взаємозв’язок з культурними поняттями чутка плітка лихослів’я скандал”. Загальноприйнятий раніше переклад The School for Scandal” як Школа лихослів’я” (якщо не брати до уваги соціологізований підхід, що порушує її стильову заданість, Урок наклепникам”) пропонується замінити на Школа Скандалу”, тому що скандал більш узагальнюючий і багатогранний термін, що не тільки містить у собі різні сторони аморальної поведінки в суспільстві (чутки, плітки, лихослів’я), але й передбачає зацікавленість у публічному розвиткові кожної штучно створеної історії. Скандал це улюблене проведення часу світської публіки. Лихослів’я, виступаючи його органічною частиною (прецедентом для розвитку скандалу чи його злісним коментарем), занадто локалізовано в обмеженому колі знайомих, а тому не досить повно відбиває звичаї. Верхівка суспільства була зацікавлена в суспільному резонансі, у засобі для демонстрації розуму і дотепності, емоцій і почуттів. Адже скандал це мистецтво, що вимагає від людини консолідації й удосконалювання всіх її здібностей: розуму, ораторської майстерності, володіння мистецтвом натяку і недомовленості, уяви й уміння вигідно подати дотеп чи жарт. Шерідан у тексті комедії надає перевагу слову scandal” і його похідним на тлі вкрай нечисленного застосування слів libel” і slander”. Крім того, у тексті п’єси ми не раз зустрічаємося з обігруванням поняття скандал”, а не лихослів’я”, з натяками і згадуваннями друкованих видань, що сприяють публічності скандалу. Тому, видається, варіант прочитання заголовку як Школа Скандалу” розширює перспективу відображення звичаїв і морального клімату” суспільства XVIII ст.
Що стосується тенденційності Школи Скандалу”, то дотепер акценти були некоректно зміщені в одному напрямі. І в радянському, і в зарубіжному літературознавстві комедію Шерідана визнавали за сатиричну. При цьому під цією номінацією розумілися досить різні поняття: у радянському літературознавстві малася на увазі соціальна сатира на заможні класи, у зарубіжному літературознавстві сатира на звичаї, на суспільні реалії, такі, як наприклад, новий журналізм”. Насправді, як доводить це дослідження, сатира є в цій п’єсі складовим, маргінальним, а не основним елементом, як у дійсно сатиричних творах. Сатирі, присутній у комедії, не властивий пафос заперечення і вона не покликана породжувати почуття презирства [77, 181]. Вона дуже демократична і пропонує опис звичаїв з легкою критикою суспільних підвалин, а не їх осуд. Це глузування над недоліками, до яких суспільство виробило терпиме, гумористичне ставлення” [77, 178]. Крім того, на відміну від сатиричної комедії, де в полі рефлексії знаходиться сфера державно-суспільних інтересів, тематика Школи Скандалу” відповідає традиційній тематиці комедії звичаїв, що відмовляється від масштабності питань, яких торкається, і прагне зображувати приватні, інтимні інтереси особистості і моральні суб’єктивні вади, що є об’єктом рефлексії в рококо.
Через те, що буржуазія стає визнаною частиною суспільства в XVIII ст., склад персонажів у театрі понижується на класових сходах. Шерідан не конкретизує соціальний стан своїх героїв, що свідчить про малозначимість для більшої частини суспільства класової диференціації (зважаючи на поширеність міжкласових шлюбів, придбання буржуазією титулів і привілеїв дворян). Проте у Школі Скандалу” (як і в інших п’єсах XVIII ст.) неухильно дотримано негласне правило: уникати зображення вищих прошарків суспільства, що цінували свою обраність і високородність і вважали неприпустимим будь-яке культурне спілкування зі зневажаємим середнім класом. Тому Шерідан відповідно до сформованих класових відносин, компілював соціальне коло персонажів у релятивно-невеликому діапазоні: з екс-буржуа через проміжний міжкласовий тип до джентрі нижчих прошарків дворянства, що були схильні до компромісу з буржуазією.
Шерідан, будучи ретроспективним письменником (тобто таким, що брав до уваги й активно використовував досвід попередників в галузі драматургії), зображує в Школі Скандалу” типові характери (stock characters”), що вже довели свою життєздатність на сцені: Пітер Тізл старий екс-холостяк, недовірливий і дратівливий, котрий підібрав собі в дружини молоденьку дівчину з провінції в надії на її чистоту і незіпсованість світом; леді Тізл молоденька провінційна дівчина, що піддається метаморфозі і перетворюється на уїдливу світську даму; леді Сніруэл необхідний для побудови конфлікту негативний герой, злий геній” п’єси; Чарльз Серфес безпутний розпусник, наділений у той же час позитивними рисами, що підлягає моральній реформації наприкінці п’єси; Джозеф Серфес умовна людина почуття”, солодкомовний і послужливий негідник, що репрезентує подвійність поведінки у світському товаристві. Саме протиставлення двох братів як двох типових героїв свого часу, що уособлюють кожний свою філософію ставлення до життя, становить проблематику твору. Тут дуже сигніфікативно те, якому типажу віддається перевага в даний соціокультурний період Англії: це доброзичливий, природний” герой Чарльз Серфес, що приховує добрі пориви під легкодумством і безтурботністю.
У наш час відомі декілька варіантів Школи Скандалу” як наслідок авторського прагнення до досконалості форми і змісту, до задоволення власного уявлення про п’єсу. Версії комедії, виправлені безпосередньо авторською рукою, відрізняються влучністю слів і виразів, перестановкою фраз (з вуст одного персонажа до вуст іншого) відповідно до задуму удосконалити комунікативний ефект, скороченнями речень і цілих уривків (для досягнення цілісності образа і через міркування емоційного ефекту п’єси). Ситуація ускладнюється тим, що Шерідан за життя не санкціонував жодного видання п’єси, тому з’являлося багато піратських видань з друкарськими помилками і перекручуваннями змісту. У результаті виникла літературознавча проблема: який текст вважати завершеним і остаточним варіантом. На наш погляд, окремі авторські вербальні удосконалення цілком припустимі за умови, що у виносках чи додатку видавцем надані оригінальні, первісні варіанти з поясненням причин цього вибору. У випадку з більш значними і великими виправленнями видається неправомірним наслідувати мінливі погляди драматурга, необхідно спиратися на текстуальний архетип варіант п’єси, представлений на її прем’єрі.
Рамки нашого дослідження обмежені часом, тривалістю в одне століття, тому що жанровий різновид комедія звичаїв” (до якої належить Школа Скандалу”) переживає складну еволюцію: від зародження під впливом преціозної придворної моди в другій половині XVII ст., проходячи етапи гонінь і боротьби за популярність, до свого розквіту наприкінці XVIII ст. і раптового зникнення. Така раптовість пояснюється декількома причинами. Насамперед, до 1780 рр. з’явився новий склад драматургів, орієнтованих на малі” жанри, а також комедії мелодраматичного складу, найчастіше бездарні. До цього часу Голдсміт, Гаррік і Фут померли, Мерфі і Шерідан залишили свою театральну діяльність, а Колман Старший вичерпав себе [95, 10]. У певному розумінні, можна сказати, комедія звичаїв”, що експлуатувала той самий набір тем і ситуацій, вичерпала себе після постановки Школи Скандалу” (1777), яка завдяки таланту Шерідана стала зразковою комедією звичаїв і з чиїм авторитетом і блиском важко було змагатися. Але існують й інші причини зникнення цього жанрового варіанту, а саме: зміна політичної й економічної ситуації, а також світоглядних настанов і літературних стилів наприкінці XVIII ст. в Англії. Причому ці причини складно взаємодіють між собою і взаємообумовлені. Англійці в другій половині XVIII ст. поступово перестають плазувати перед французькою культурою через успіхи британської армії, експансію британської торгівлі, що повернули їм самовпевненість. Подорожі на континент також сприяють усвідомленню національної життєздатності. Французька революція (1789) підриває авторитет європейської культури і дає привід для повернення старих англійських лицарських традицій, а також зміни ідеалу людини від galant homme” (галантна людина”) до honnete homme” (порядна людина”). Карнавально-безтурботний спосіб життя рококо, який мав французькі корені, втрачає свою актуальність і привабливість у ситуації, яка сформувалася в Англії кінця XVIII ст. На зміну йому в житті приходять сентиментальні ламентації, турбота про репутацію, бундючна і стримана поведінка, а в драматургії мелодраматичність, невигадливі постановки і сентиментальні комедії. Комедія звичаїв, що з рубежу XVII XVIII ст. трохи трансформувалася, поряд з удосконаленням звичаїв почала включати в себе рокайльні риси. Такий симбіоз драматургічного жанрового різновиду й особливого (рокайльного) світовідчування став її відмітною рисою. Тому зі зміною світовідчуття стала неможлива і комедія звичаїв. От чому Школа Скандалу” Шерідана, що завершує функціонування цього жанрового варіанта, стала найкращим об’єктом для аналізу специфіки комедії звичаїв.
Для дослідження проблем жанрово-стильової еволюції в англійській комедії XVII XVIII ст. необхідно було ознайомитися з комплексом вихідних жанрово-стильових ознак того жанрового різновиду, до якого належить Школа Скандалу”. Серед драматургів першого покоління, що працювало в цьому жанровому варіанті, нами був обраний Конгрів. Такий вибір не випадковий, тому що Конгрів стояв окремо серед видатних драматургів другої половини XVII ст. через те, що його творчість припала на складний період переоцінки цінностей у суспільстві (боротьба буржуазії за мораль на сцені, емпірико-сенсуалістичні філософські теорії, що закликають до емпіричного розуміння своїх почуттів, розгубленість перед науковими відкриттями, що руйнують звичне сприйняття картини світу і, як наслідок, відхід у світ насолод і витонченості, що об’єднаний назвою рокайльний” і являє собою контрапункт грубій реальності), на період зміни світовідчуття і літературних стилів. Конгрів сприйняв нові тенденції в суспільстві[1] й літературі, що одержали розвиток у XVIII ст., і внаслідок цього природним є прагнення сучасників Шерідана і літературознавців різних століть порівняти творчість двох великих драматургів і простежити жанрово-стильову еволюцію комедії звичаїв протягом більш ніж трьох чвертей століття (з 1693 по 1777 рр.).
Приводом для порівняння Школи Скандалу” Шерідана і творчості Конгріва послужила, у першу чергу, належність їхніх комедій до одного жанрового різновиду комедії звичаїв”. Підтвердженням цього є той факт, що комедії авторів різних епох об’єднані спільною тематикою любовні інтриги, флірт, матримоніальні відносини, адюльтер, гроші, яка робить тип комедій таким, що легко упізнається, а проблематикою досліджуваних драматургічних творів незмінно залишається дослідження звичаїв і манер бездіяльного прошарку суспільства, сучасного комедіографам. Якщо інтерес до звичаїв був присутній і в більш ранніх комедіях (приміром, у Шекспіра, у Б. Джонсона, у Мольєра), то він мав зовсім іншу якість, будучи представлений у барочно-класицистичному стилі. В останні десятиліття XVII ст. через згадувані політичні, соціальні, філософські, наукові перетворення відбувається зміна стилів від барочно-класицистичної парадигми до рокайльно-сентиментальної, а також формування тих поведінкових принципів, що були виділені як рокайльні, сентиментальні і просвітительські. Конгрів зазнав впливу нововведень: популярності сентиментальності, що зростала[2], захопленості суспільства витонченою галантністю і вишуканою, іронічною дотепністю, мистецтвом натяку і недомовленості, двозначністю і грайливістю, що ставало характерним для суспільства, орієнтованого на тонкий смак і насолоду для рокайльного суспільства, що складалося. При цьому, певно, нові тенденції в мистецтві стали актуальні лише на зламі XVII XVIII ст. (хоча початок для їхнього розвитку був покладений ще в середині XVII ст.), тому що перші три комедії Конгріва швидше орієнтовані на барочно-класицистичну модель, хоча окремі рокайльні риси все ж таки мають в них місце. Варто зазначити, що тематика, спільна з рокайльною, складається ще в епоху Реставрації, коли у вищому товаристві пропагується культ чуттєвих насолод і дотепність як еталон у розмові. Цей час і є часом зародження перших ознак рококо. Перші три комедії Конгріва, написані в барочно-класицистичній манері оповіді, уже містять деякі рокайльні риси: кохання на мить”; еротизм; прагнення до неплатонічних задоволень без зобов’язань; принцип грайливості”, що виражається у вербальних боях, награній байдужності, удаванні, флірті; особливий тип героя лібертин (джигун і розпусник); скандальність поведінки; презирство до шлюбу. На відміну від ранніх барочно-класицистичних комедій, що яскраво описували звичаї Відродження, комедії Реставрації і пост-Реставрації (і перші комедії Конгріва, що є особливо важливим для нас) зображують зовсім інші звичаї, з іншими пріоритетами, модними розвагами і моральними настановами (розпуста, вульгарність, гонитва за задоволеннями). В однаковій мірі від комедій Реставрації і пост-Реставрації (що мають стильову єдність) відрізняються і рокайльні комедії, до яких можна зарахувати й останню комедію Конгріва Так чинять у вищому світі” (1700). Тут очевидна зацікавленість суспільства скандалом, герої віддають перевагу цинічній увічливості, холоднокровності і штучній галантності (рокайльний принцип маски”) навіть у найнеприємніших для них ситуаціях (на відміну від раніше прийнятих брутальності й емоційності у висловах), спостерігається зменшення розмов про розпусту і приховування непристойностей під евфемізмами (які збільшилися кількісно, але не змінилися якісно), трансформація барочної преціозності в рокайльну, що реалізується на рівні стилістики (трансформація метафори, редукція громіздкості синтаксичних конструкцій, накопичення стилістичних прийомів в одному реченні).
Якщо говорити про просторову організацію комедії звичаїв, то вона починає знаходити свої специфічні межі, що характеризують саме цей жанровий різновид, лише з формуванням рокайльної естетики. Саме рокайльний локус простір інтер’єру, будинку, замкнутий простір найбільш органічний для комедії звичаїв, предметом рефлексії якої є салонні розмови, плітки, флірт, вправи для розуму і дотепності, втілені в анекдотах, афоризмах, епіграмах, ситуативних бесідах і рольових іграх. У Конгріва простежується зміна барочного локусу (вулиць, площ, ярмарків) на рокайльний (кімнати, галереї, парки), уже починаючи з другої комедії Подвійна гра”. У Шерідана закритий простір у Школі Скандалу” (будинки діючих осіб, бібліотека, портретна галерея) це вже наслідування жанроутворювальних ознак, що формують комедію звичаїв у XVIII ст., а також свідчення впливу на цей жанровий варіант рокайльної естетики. Необхідність такої зміни просторової організації комедій є наслідком суспільних і культурних перетворень: суспільство прагнуло до кастової замкнутості, а також до дозвільного проведення часу в товаристві подібних собі в атмосфері приємного неробства”, властивій рококо.
Незважаючи на тематичну і стильову подібність, єдину просторову організацію, Школа Скандалу” Шерідана відрізняється від комедій звичаїв Конгріва в багатьох літературознавчих аспектах, тому що вона продукт нової епохи зі своєю системою цінностей. Ми відзначили стильову подібність, але не ідентичність досліджуваних комедій Конгріва і Шерідана. Складність полягає в тому, що ці драматурги творили в перехідні епохи, які характеризуються стильовою контамінацією. Творчість Конгріва симбіоз барочно-класицистичних літературних норм, що вже відходили, з раннім рококо, Школа Скандалу” Шерідана поєднання пізнього рококо із сентименталізмом, який вносив свої корективи у стиль, що відживав. Не слід також забувати і про загальну тенденцію Георгіанської комедії до вдосконалення звичаїв, початок якої поклали буржуазні погляди на норми поведінки в суспільстві. Через це комедія звичаїв часів Шерідана (і Школа Скандалу” зокрема) відрізняється від ранніх комедій звичаїв (у тому числі конгрівських) модифікацією традиційної тематики. У XVIII ст. табується відверте згадування про сексуальні стосунки, але не виключається зовсім, тому що інакше комедія звичаїв утрачає свою специфіку: грайливість і інтимність (рокайльні властивості). Еротичні висловлювання неодмінно евфемістичні, як того вимагає мистецтво тонкого натяку в рококо, а також суспільна мораль. Адюльтер неприпустимий у комедіографії XVIII ст., а прозорі натяки на насолоди кохання не матеріалізуються в дію. У Конгріва і Шерідана (і в їхні епохи) різне ставлення і до кохання. У Конгріва кохання це гра, яку часто супроводжує холодний розрахунок і егоїзм, кохання це приємна розвага, що може набриднути, шлюб же супроводжують лише меркантильні думки чи пошук статусу в суспільстві. В епоху Шерідана просвітителями пропагується кохання у шлюбі, але в шлюбі, що має під собою матеріальну основу. Тому в Шерідана в п’єсі неодмінно присутня багата спадкоємиця, а почуття кохання, відповідно до моралі, що панує у XVIII ст., і сентиментальних канонів, спокійне, доброчесне, рівне, але нестерпно нудне. У ньому немає словесних дуелей, флірту, кокетства, примх, легковажної гри, палких освідчень. До рокайльного мистецтва кохання належить лише спроба зваблення одруженої дами. Іншими сентименталістськими рисами в Школі Скандалу” є: 1) образ добропорядної, нудно-серйозної дівчини, майбутньої невибагливої домогосподарки (на відміну від конгрівских манірних, легковажних і зухвалих дам); 2) інтерес до простоти і тихої ідилії сільського життя, позбавленого розбещеності вищого світу і повного скромного чарування (на противагу конгрівській орієнтації на урбанізовану культуру і світський блиск); 3) захоплююча терпимість і навіть пристрасть до ексцентричних і нерозсудливих персонажів (у Конгріва герої-дотепники, розважливі і хитрі); 4) схильність розглядати безпутних людей як таких, що піддаються виправленню (у Конгріва чіткий поділ на позитивних і негативних персонажів); 5) один із протагоністів одержує в дружини даму, що сподобалася, завдяки якостям серця, а не ясності розуму (щоб домогтися коханої, конгрівські герої чоловіки (крім комедії Старий холостяк”) змушені діяти, спираючись на розум, й усувати перешкоди на шляху до шлюбу); 6) пріоритет сімейної гармонії (презирство до шлюбу, матеріальні думки в шлюбі, можливість адюльтеру в Конгріва).
Рокайльні ознаки в Школі Скандалу” не такі численні, тому що, рокайльність у цілому втрачає свої позиції як у літературному, так і в реальному світі. До них належить принцип маски”, що репрезентує рокайльний принцип подвійності, заснований на антитезі двох братів і на навмисній грі категоріями бути” і здаватися” з метою власної вигоди і зовнішньої бездоганності (що виражено в прізвищі братів Surface”). Цей мотив з’являється й в останній комедії Конгріва Так чинять у вищому світі”. Він виявляється запитуваним і в XIX ст. в кодексі поведінки світських денді. Рокайльній подвійності підпорядкована і кінцівка Школи Скандалу”, що піддає сумніву проголошуване щастя як молодої пари, так і подружжя Тізл. По-рокайльному двозначна кінцівка й у першій п’єсі Конгріва Старий холостяк”, коли на шлюб з коханою себе прирікають” як на довічне ув’язнення”, при цьому добровільно і свідомо. Кінцівка інших п’єс Конгріва по-старомодному традиційно щаслива (хоча трохи видозмінена відповідно до нових правил поведінки) возз’єднання закоханих чоловіків і жінок, що поступаються (!) їм. Наступною рисою рококо в Школі Скандалу” є скандальність як суспільне явище, коли товариство захоплене скандалом і грою репутаціями (з’являється рокайльний принцип playfulness”) і проявляє цікавість до інтимного, приватного життя знайомих. Зацікавленість у скандалі з’являється лише в останній комедії Конгріва Так чинять у вищому світі”, коли страх безчестя дочки змушує матір йти на жертви. Скандальність рококо це засудження не стільки людських слабкостей, скільки, насамперед, поведінки, що не відповідає критеріям суспільної моралі наскрізь брехливої, що порушується багатьма нишком, але жагуче підтримується в присутності інших.
У рококо запитуваний новий тип героя: лібертина, чепуруна і дотепника, при цьому ці характеристики єдині в ідеалі, але пріоритетом серед них є тип героя-коханця, розпусника-лібертина. Таким є один з братів у Школі Скандалу”. Другий з братів чепурун і дотепник, занурений у розваги, який не рефлексує з приводу їхньої моральності, представник природної скандальності” у рококо. Обидва протагоніста поглинені собою (самолюбство у рококо) і прагнуть до безтурботного, повного задоволень життя.
У Школі Скандалу” присутній і такий рокайльний принцип як потяг до екзотики. Один із другорядних героїв проводить велику частину життя в Ост-Індії і надсилає племінникам екзотичні речі, до яких було небайдужим аристократичне суспільство. У часи Конгріва така любов до Сходу (як інтерес до філософії насолоди, навченості досвідом) ще не була поширена.
Преціозність зовсім не зникає в другій половині XVIII ст., і в Школі Скандалу” зокрема (хоча справжньої барочної преціозності майже не залишається), але перероджується в рокайльну, що характеризується лаконічною завершеністю думки, грайливістю висловлювань, уживанням комунікативних штампів у ввічливих звертаннях, у доборі лексики, чіткістю і простотою синтаксичних конструкцій, евфемістичністю.
Варто особливо відзначити, що поряд із застосуванням у комедіях двох різних епох традиційного набору лексичних стилістичних прийомів (зевгми, оксюморона, антитези, тавтології, гіперболи, уособлення, іронії тощо) і стилістичних прийомів синтаксису (паралелізмів, повторів, перерахувань, хіазм, еліптичних речень, інверсій тощо), що залишаються незмінними у своїх характеристиках, метафора і метонімія змінюються кількісно і якісно внаслідок зміни світовідчуття, поведінкових і моральних критеріїв у XVII XVIII ст. У перших трьох конгрівських комедіях, орієнтованих на барочно-класицистичну модель, метафора складна, пишнобарвна, заснована на дивних, несподіваних аналогіях, цьогохвилинна й одинична у своєму роді. У Шерідана в Школі Скандалу” метафора звичайна, загальновідома, проста, логічна відповідно до рокайльного потягу до природності і словесної витонченості і внаслідок реабілітації в другій половині XVIII ст. чисто англійської риси небагатослівності. Окремі метафори, виступаючи загальнозрозумілими і загальноприйнятими, свідомо вставлялися в мовлення як наслідок рокайльної пристрасті до перевіреності досвідом. Так чи інакше, метафора зберегла своє домінуюче положення в наборі стилістичних прийомів комедії звичаїв”, тому що вона виражальний засіб стилю précieuse”, актуального в ті століття. Вона необхідна для цього жанрового різновиду, тому що урізноманітнює мовлення (основний акцент у комедіях звичаїв”) і надає можливості гри з глядачем”.
Метонімія набуває більшого поширення в XVIII ст. через те, що змінюється її призначення. У XVIII ст. це вже не просто стилістичний прийом з означеною функціональністю, це вже виражальний засіб філософії рококо, що має пристрасть до дрібниць, штрихів, подробиць приватного життя, дрібних предметів. У перших двох комедіях Конгріва метонімія ще не одержує осмисленого значеннєвого навантаження з філософської точки зору. Кількість метонімії, що збільшилася у третій і четвертій п’єсах Кохання за кохання” і Так чинять у вищому світі”, свідчить про вплив рокайльних принципів, що вже складалися у систему і знаходили визнання як у суспільстві, так і в літературі. У драматургії XVIII ст. численність метонімії це звичайне явище, тому що рокайльна культура прижилася на якийсь час на англійському ґрунті і знаходила вираження у всіх сферах мистецтва мистецтві інтер’єру, живопису, театрі, моді тощо.
Таким чином, Шерідан може вважатися спадкоємцем Конгріва в жанровому різновиді комедії звичаїв” лише на підставі їхньої належності до рокайльного стилю, що робить пізнаваними деякі стильові прийоми в їхніх комедіях і говорить про спорідненість комедії звичаїв” двох різних століть. У той же час очевидна модифікація стильових і жанрових ознак комедії звичаїв” при переході від XVII до XVIII ст., що обумовлена зміною історико-культурного контексту, естетичних смаків і моральних потреб суспільства.

[1]Про відтворення Конгрівом у Так чинять у вищому світі” сучасних йому естетичних, релігійних, економічних, політичних та правових дискурсів йдеться в дисертації П. Ерба Театр, обман та ідеологія об’єктивності в драмі ХVІІ століття” (1991) [115].

[2]Конгрів, одним з перших в епоху пост-Реставрації, вніс сентиментальне підґрунтя до своєї п’єси Подвійна гра”, зробивши акцент на моралі та чеснотах, що винагороджуються. Такий крок був неоднозначно сприйнятий публікою, але сентиментальність завоювала популярність до кінця ХVІІ ст. [89, 6 - 7].