ПРОЗА ВАЦЛАВА ГОНСЬОРОВСЬКОГО: ГЕНЕЗА І СТРУКТУРА ІСТОРИЧНОГО ДИСКУРСУ : ПРОЗА ВАЦЛАВА ГОНСЕРОВСКОГО: ГЕНЕЗА И СТРУКТУРА исторического дискурса

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙ ІНСТИТУТ

На правах рукопису

ЯНІШЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 811.16.09

ПРОЗА ВАЦЛАВА ГОНСЬОРОВСЬКОГО: ГЕНЕЗА
І СТРУКТУРА ІСТОРИЧНОГО ДИСКУРСУ

10.01.03 Література слов’янських народів

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Іванченко Роман Григорович,

Наукові керівники:

доктор філологічних наук, професор

Радишевський Ростислав Петрович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП .......................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Творчість Вацлава Гонсьоровського в контексті польської
історичної прози кінця XIXпочатку XX ст. .............................. 12
1.1. Рецепція творів В. Гонсьоровського у польській
літературній критиці .............................................................. 12
1.2. Концепти історичної прози В. Гонсьоровського .................... 17
1.3. Категорії трагічного і героїчного в історичних романах
В. Гонсьоровського ................................................................ 23
1.4. Дихотомія елітамаса у структурі роману «Чорний Генерал» 47
1.5. Біографічний простір повісті «Аптекар» ................................ 55
РОЗДІЛ 2. Філософсько-антропологічний вимір творів про визвольні
змагання польського народу ....................................................... 70
2.1. Проблема вибору у повісті «Бем»: пізнавальний
і психологічний аспекти ........................................................ 71
2.2. Міфологізація жіночої теми ................................................... 80
РОЗДІЛ 3. Історичний дискурс публіцистичних повістей
Вацлава Гонсьоровського ........................................................ 100
3.1. Етико-естетичний вимір книги «Царевбивці» ....................... 101
3.2. Принцип історизму та художня модель анархізму ................ 107
3.3. Політичні домінанти сюжету і композиції повісті «Угодовці» ...................................................................................................................... 120
3.4. Антиномія добра і зла у повісті «Нігілісти» .......................... 132
3.5. Памфлет «Finis Poloniae» як явище метажанру ...................... 153
ВИСНОВКИ ................................................................................................. 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 168

ВСТУП

Традиції освоєння в Україні польської літератури мають давню історію, витоки якої пов’язані з іменами видатних українських поетів, прозаїків і драматургів, що творили наприкінці XIX і на початку XX століття Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Михайла Старицького, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Миколи Вороного, так і в пізніші часи Максима Рильського, Павла Тичини, Миколи Бажана, Дмитра Павличка та цілого ряду інших, що відбилося в «органічному» засвоєнні ними польської тематики і польської художньої образності як у самих їхніх творах, так й у численних перекладах (безпосередніх і «вільних», лише «за мотивами»), у монографічних нарисах есеїстичного типу або у критичних статтях. Останнє дуже виразне у критичній спадщині, наприклад, Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського і Миколи Бажана.
У новітні часи обізнаності української громадськості зі змістом (тобто ідейно-тематичною спрямованістю), а головне художньою майстерністю видатних польських майстрів слова (переважно XIX-XX століть) та їхньою роллю у розвитку не тільки польської літератури Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Генрика Сенкевича, Болеслава Пруса, Елізи Ожешко, Юзефа-Ігнація Крашевського, Марії Конопніцької, Владислава-Станіслава Реймонта, Стефана Жеромського, Казімежа Пшерви-Тетмайєра, Станіслава Виспянського, Леопольда Стаффа, Юліана Тувіма, Владислава Бронєвського, Константи-Ільдефонса Галчинського, Ярослава Івашкевича, Станіслава-Ришарда Добровольського та інших сприяли більшою чи меншою мірою критичні розробки відомих українських полоністів (філологів широкого профілю), котрі займалися історією польської літератури й історією польсько-російських і польсько-українських літературних зв’язків різних періодів Г.Вервеса, Ю.Булаховської, В. Вєдіної, Р. Радишевського, С. Левінської, П.Вербицького, І. Лозинського, М. Вальо, В. Моренця, і вчених молодшої генерації літературознавців Л. Вахніної, С. Яковенка, Т. Хайдер, О. Сухомлинова, а також мовознавців Т. Черниш та інших.
Якщо в центрі праць дослідників неодноразово фігурувала творчість згаданих авторів, то у той же час практично не відомою для фахівців, не кажучи вже про пересічного українського читача, залишається проза польського письменника кінця XIX початку XX століття Вацлава Гонсьоровського (псевдоніми Веслав Склавус, Вацек Гонсьор, Ян Мєрошевський, Ніна Владек) (1869-1939). Майстер реалістичної прози історіософського характеру, активний громадський діяч, полум’яний публіцист, твори якого поповнили вітчизняну літературу новим змістом і глибокими актуальними ідеями, часто був необ’єктивно і упереджено поцінований польською літературною критикою. Багатогранна спадщина В.Гонсьоровського, активного учасника формування художньо-естетичної думки й політичного самоствердження польського суспільства, не потрапила в основне річище літературознавчих досліджень як у самій Польщі, так і в інших країнах, у тому числі й в Україні. Творчість В.Гонсьоровського перебувала в «тіні» класиків польської літератури, які сформували високі оціночні критерії «якості» прози. На погляд тогочасних критиків (а за інерцією й пізніших), вона не задовольняла цим критеріям, тому дискурс його прози залишався на периферії дослідницького інтересу, а твори не мали пріоритетності при вирішенні питання про їхній видрук як у Польщі часів «санації», так і в Народній та посткомуністичній Польщі. Ті оцінки, які зустрічаються у присвячених В. Гонсьоровському нечисленних критичних матеріалах, мають поверховий характер і в них не розглядаються етико-моральні, жанрово-композиційні аспекти, арсенал художніх засобів, типологія його прозових творів. Водночас факт присудження В. Гонсьоровському у 1938 році літературної премії ім. Е. Ожешко засвідчує високий демократизм і гуманізм його прози, глибокий ліризм й емоційну насиченість романів, особливо «жіночого» циклу, непохитну відданість письменника справі національного визволення.
Примітною рисою, яка вирізняла романи й повісті В. Гонсьоровського з-поміж творів інших письменників, можна вважати парадоксальність зображуваних ним життєвих ситуацій, висвітлення усього, що вимагало негайного реагування аж до безпосереднього втручання чи хоча б констатації того, що заважає людям жити й спотворює моральні принципи. Ціннісно-критичне спрямування творів В. Гонсьоровського визначили конкретні суспільно-історичні обставини та ідейно-естетичні процеси у Польщі на переломі століть. Його увагу привертали складна співвіднесеність індивідуального і колективного, загальнолюдські цінності і характер їхнього прояву, морально-етична сфера особистісних стосунків у конкретних умовах певних соціально-економічних формацій. У своїй творчості він керувався принципами історичного детермінізму та панорамно-епічного реалізму при зображенні поведінки й психологічного стану дійових осіб, при висвітленні усіх соціально значущих сил епохи. У прозі письменника отримали відображення суспільство і особистість, культура і мораль, етика й естетика, сенс життя і роль у ньому людини в період великих соціальних потрясінь.
Традиційний для європейської і, зокрема, слов’янських літератур жанр історичного роману В. Гонсьоровський збагатив рефлексіями національної ментальності, поповненими етико-моральними та філософськими акцентами в осягненні істини буття. Об’єктивно проза його не могла не зазнати впливів двох основних тогочасних літературних течій: критичного реалізму, що вже відходив, і модернізму, який впевнено торував собі шлях у польському літературно-мистецькому середовищі. Однак В.Гонсьоровський не був ні теоретиком, ні виразним представником, ні свідомим пропагандистом польського модернізму (Б. Грохульська), хоча у нього й помітна риторика «wzniosłości» («піднесеності») (Я. Плученник), яка мала не лише етичний, естетичний чи філософський виміри, але й психологічний, політичний та соціологічний. З іншого боку, в його романах і повістях помітні риси реалізму, зумовлені органічним вживленням громадської діяльності письменника у польський модус і підкріплені отриманими під час подорожей Європою історичними матеріалами та особистими враженнями (М. Рущич, Б.Голембйовська). Ідейно-естетичні та культурно-духовні засади, аналітична рефлексія негативних явищ у житті окремої людини і суспільства в цілому, звернення до проблем моралі роблять особливо актуальним уважне прочитання й «препарування» прози В.Гонсьоровського у наші дні як в Україні, так і в Польщі. Потреба в цьому не в останню чергу зумовлена й практичною відсутністю появи за останнє десятиліття у Польщі присвячених прозі В.Гонсьоровського літературно-критичних матеріалів, за винятком невеликої статті Є.Копані у часописі «Критика» (1992) та фрагмента у монографії А.Гутнікевича «Молода Польща» (1999), які за характером рецепції та за своєю функціональністю не можуть вважатися вичерпними як щодо історичного дискурсу, так і пізнання контексту, типології та архетипів творів письменника.
Актуальність теми обумовлюється тим, що й досі проза Вацлава Гонсьоровського комплексно не вивчалася в контексті як польської, так й інших слов’янських літератур, не з’явилося жодного ґрунтовного дослідження багатоаспектної творчості письменника. Стислу інформацію пропедевтичного характеру щодо прози В. Гонсьоровського можна знайти лише у розділі М.Вики-Гуссаковської до багатотомної історії «Література періоду Молодої Польщі”» (т. III, 1973). У монографії І. К. Горського «Польський історичний роман та проблема історизму» В. Гонсьоровському відведено лише два рядки [102, с. 153]. Відсутні будь-які згадки про нього й у фундаментальній двотомній «Історії польської літератури», підготовленій Інститутом слов’янознавства і балканістики Академії наук колишнього СРСР (1969). За визнанням Б.Голембйовської, творчість Вацлава Гонсьоровського «досі не дочекалася жодної спроби належного наукового опрацювання. Вона залишається для істориків літератури відкритою проблемою» [201, s. 64]. Така прогалина, на погляд дисертанта, істотно збіднює в очах наукової громадськості і шанувальників польської літератури загальну картину стану польського суспільства кінця XIX початку XX століття і є неабиякою перешкодою у справі визначення місця і ролі В. Гонсьоровського в історії як польської, так і світової літератури.
Усунення цієї «білої плями» можливе шляхом об’єктивного і науково обгрунтованого аналізу різних аспектів прози цього талановитого автора. Недостатність наукових розробок творчості В.Гонсьоровського у самій Польщі (що підтверджено офіційними матеріалами з Інституту літературних досліджень Польської Академії наук та Польської Національної бібліотеки у Варшаві) і повна відсутність таких досліджень в українському літературознавстві зумовили вибір теми даної дисертаційної роботи. Таким чином, на часі важливість комплексного дослідження літературного доробку Вацлава Гонсьоровського відповідно до генези і структури його історичного дискурсу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію підготовлено в рамках наукового проекту «Історія української і світової книги», що виконується кафедрою видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України «КПІ», а також згідно з планами загального вивчення історії польської літератури й літературознавчої думки, які реалізуються на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тему дисертації та її план-проспект затверджено Науковою радою НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Мета дослідження полягає у комплексному вивченні генези, структури й функціонування історичного дискурсу прози Вацлава Гонсьоровського у контексті літературних процесів Польщі кінця XIXпочатку XX ст.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
● охарактеризувати особливості рецепції та типології прози В.Гонсьоровського в контексті літературної ситуації у Польщі кінця XIX початку XX ст.;
● дослідити роль і місце прози Вацлава Гонсьоровського в польській літературі;
● з’ясувати аксіологічні засади художнього осмислення письменником дійсності;
● окреслити структуру та генезу історичного дискурсу прози В.Гонсьоровського;
● розглянути морально-філософські та мовно-естетичні аспекти досліджуваних творів;
● ідентифікувати типологічні нарації персонажів та жанрово-стильові особливості прозових творів В. Гонсьоровського;
● проаналізувати архетипи та основні принципи організації текстів.
Об’єктом дослідження є 14 творів В.Гонсьоровського: романи «Ураган», «Рік 1809», «Кінногвардійці», «Чорний Генерал», «Пані Валевська», «Княгиня Ловицька», повісті «Бем», «Емілія Плятер», «Царевбивці», «Анархісти», «Угодовці», «Нігілісти», «Аптекар», памфлет «Finis Poloniae».
Предмет дослідження суспільно-політичне та літературне тло, типологія, тематика, композиційні особливості, образні ряди прозових творів, художня майстерність В. Гонсьоровського.
Методи дослідження. У дисертації використано методи системного, порівняльного, структурно-функціонального, контекстуального, інтертекстуального та лінгвостилістичного аналізу. Питання про використання конкретного методу літературознавчого дослідження вирішувалося з огляду на необхідність аналізу окремого твору В.Гонсьоровського як в його зовнішніх зв’язках і залежностях, тобто в його соціально-історичній детермінованості, так і з погляду внутрішньої організації. Основні положення зазначених методів та вказівки на особливості їхнього використання містяться в роботах [72, 95, 99, 106, 117, 120, 129, 137, 155, 162].
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять літературно-критичні праці українських дослідників О. Астаф’єва, Г. Вервеса, Ю. Булаховської, В.Вєдіної, Г.В’язовського, Р. Гром’яка, Р. Радишевського, В.Моренця; російських В. Вітт, І. Горського, О.Ліпатова, В.Хорева, О.Цибенко; польських З.Бараньського, Т.Буйніцького, К. Вики, М. Вики-Гуссаковської, А.Гжимали-Седлецького, Б. Голембйовської, А.Гутнікевича, М.Жмігродської, Т.Йоделки, Я.Клейнера, В.Лисяка, Є. Лоєка, Г. Маркевича, Я.Плученника, М.Рущича, Г.Скотніцької, Є.Сковронека, М. Яньон. Різножанрові твори В. Гонсьоровського розглядаються в контексті польської, російської та західноєвропейської літератур.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній:
● у науковий обіг вводяться невідомі раніше фактографічний і критичний матеріали про зміст та ідейну спрямованість переважної більшості творів В.Гонсьоровського;
● простежено відгуки польських літературних критиків на його творчість, що засвідчують не лише певну рецепцію, а й оціночну еволюційну шкалу в осмисленні окремих творів письменника;
● уперше на основі сучасної компаративістської методології досліджено специфіку функціонування різних типів прозових творів В.Гонсьоровського;
● проза В. Гонсьоровського розглядається як феномен, що поєднує в собі соціально-філософські та літературно-художні аспекти;
● з’ясовано суспільно-історичне тло романів, сюжетні лінії, індивідуальні риси головних персонажів та мовні особливості прозових творів письменника;
● на основі сучасного прочитання прози В. Гонсьоровського розкрито самобутність духовного розвитку митця, структуру авторської свідомості та засобів поетики;
● зроблено спробу дати оцінку місця у польській літературі творчої спадщини В.Гонсьоровського.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання при порівняльному аналізі фахівцями-полоністами творів польської та української літератур; в обґрунтуванні доцільності включення творчості В. Гонсьоровського до навчальних програм з курсу зарубіжних слов’янських літератур філологічних факультетів вищих навчальних закладів, а також у відкритті перспектив здійснення перекладів окремих його творів українською мовою. Матеріали дисертації можуть бути використані також при підготовці узагальнюючих наукових праць з історії польської літератури, при написанні підручників і навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів; читанні загальних лекційних і спеціальних курсів, проведенні відповідних практичних і семінарських занять.
Апробація результатів дисертації здійснювалася у доповідях і повідомленнях на 7-й, 8-й, 11-й Міжнародних науково-практичних конференціях «Мова і культура» ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 1998, 1999, 2002), на IV Славістичних читаннях, присвячених пам’яті академіка Л.Булаховського (Київ, 2002), на засіданнях кафедри видавничої справи і редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України (КПІ) та кафедри полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення дисертації викладені в 11 одноосібних статтях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що нараховує 240 позицій. Загальний обсяг роботи 184 сторінки, з них 167 сторінок основного тексту.

Іванченку Р. Г.,

Автор вважає своїм обов’язком скласти щиру подяку передчасно померлому доктору філологічних наук, професору під науковим керівництвом якого було розпочато дане дослідження.

Автор глибоко вдячний доктору філологічних наук, професору Радишевському Р. П., наукова підтримка якого вирішальною мірою сприяла успішному завершенню дисертаційної роботи.

За постійну увагу до процесу підготовки дисертації автор висловлює свою подяку кандидату філологічних наук, професору Зарицькому М. С., цінні поради якого сприяли її поліпшенню.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Витоки історичної прози Вацлава Гонсьоровського укорінені в архетипі «polskości» («польського характеру») Г.Сенкевича, критичному реалізмі Б.Пруса, у «pokrzepieniu serc» («зміцненні сердець») С. Жеромського. У той же час вона включає в себе окремі модуси прози модерністів, зокрема К.Тетмайєра, В. Оркана. Оцінки письменником окремих подій минувшини формувалися під впливом не лише прозаїків, які знайшли своє покликання в історичному жанрі, а й вчених-істориків, зокрема представників так званої «краківської школи», хоча праці останніх неоднозначно сприймалися в літературному середовищі, що знайшло своє відображення в неоднакових акцентах при висвітленні різними авторами одних й тих самих подій в історичних романах. Класичні теми, повернуті В. Гонсьоровським до читача новими гранями і висвітлені ним під іншими кутами зору, набували іноді несподіваних обрисів. Уявлення про високе й низьке, трагічне і героїчне парадоксально зміщувалися, накладаючись одне на одне, і у такому зміщенні вгадувалися ознаки самобутньої художньої системи письменника.
Аксіологічні засади художнього осмислення письменником дійсності визначалися рамками культурологічної парадигми, що домінувала у тогочасному польському суспільстві і характеризувалася появою таких літературних течій, як символізм, декадентство, неоромантизм, а також змістом філософських дискусій щодо покликання літератури (так званий «модерністський бунт»), поширенням поетики настрою, імпресії, ліризму, енергійними пошуками письменниками і поетами покоління «Молодої Польщі» нових засобів самовираження. Вацлав Гонсьоровський, дотримуючись у своїй прозі традицій і норм критичного реалізму, певною мірою дистанціювався від новітніх літературних тенденцій. Його проза має складну природу і включає не лише виклад фактографічного матеріалу, але і його суб’єктивне «аранжування», аналіз причинно-наслідкових зв’язків, прогностичні елементи. Історичний дискурс творів В.Гонсьоровського виявляється у спогадах, внутрішніх монологах персонажів, побутових деталях, даючи неповторну візію подій минувшини, зокрема змагань польського народу за незалежність. Обрана В.Гонсьоровським тематика породжена складною правдою життя. У письменника помітне прагнення простежити вплив конкретних подій на внутрішній світ людини, дати психологічне обґрунтування її вчинків. Привертає увагу щирість його поетичного тону, позбавленого штучної риторики, присутність авторського «співпереживання». Приваблює віталістична енергія, категоричність і контрастність оповіді, чітко виражене бажання впливати на емоційний стан та світогляд читача. Саме способи передавати плин думки, що розвивається у борінні протиріч, у складних співвідношеннях з почуттями, з вольовими спонуками, з дією, роблять В.Гонсьоровського письменником суто індивідуального психологічного стилю.
Філософські сентенції героїв про сенс буття, про їхнє ставлення до суспільної проблематики, якими сповнені твори В. Гонсьоровського, пов’язані з літературними асоціаціями автора і часто виконують функцію емоційних інтродукцій до наступних подій. Водночас вони є переконливою ілюстрацією і до історико-літературних поглядів самого письменника, підтверджуючи їхню глибину й тематико-хронологічну масштабність. В його романах і повістях документально-публіцистична частина фактично переважає над художньою, хоча автор і робить помітні спроби їхнього гармонійного поєднання. В них знайшли відображення ідейно-етичні суперечки в середовищі польської інтелігенції на зламі XIX-XX століть щодо вибору шляхів громадської діяльності: революційного, що передбачає підготовку збройного виступу, чи еволюційного, який орієнтований на співпрацю з царською адміністрацією.
В. Гонсьоровський у своїх творах розробив особливий тип філософського, психологічно поглибленого реалізму, що ґрунтується на загостреній увазі до найбільш складних і суперечливих форм буття і суспільної свідомості. Вони, по суті, є художніми лабораторіями, де досліджуються різні соціальні ідеї, з’ясовуються їхні не лише явні, але й приховані потенції. Письменник зміг побачити і показати у фактах особистого життя окремої людини відображення загальних процесів розвитку суспільних відносин у Польщі, Росії і Західній Європі.
Проза В. Гонсьоровського пронизана світлими гуманістичними нотами, герої його творів це, як правило, люди енергійної вдачі. Мета їхнього життя не нудне животіння і навіть не особисте щастя, а високий злет в ім’я торжества національної ідеї. Реалізм прози В.Гонсьоровського характеризується тонким живописанням внутрішнього світу і моральних принципів численних персонажів, філософсько-етичним підтекстом й ліричним акцентом оповіді, що підносить емоційне напруження всього епічного масиву. Гострі соціальні конфлікти епохи відтворюються у нього через долю конкретних людей, непрості роздуми про межі морально дозволеного у боротьбі зі злом. На чільне місце В. Гонсьоровський ставить особистісне начало, пропонує концепцію формування людини, здатної протиставити себе світу насильства, шукати гідний вихід з важких життєвих ситуацій. Завдання літератури В.Гонсьоровський вбачав у її здатності навчити людину побачити зло і несправедливість, відчути неможливість жити у світі кричущої неправди. Він підноситься до філософських оцінок ролі конкретної особистості в історії, характер якої визначається її внеском у суспільний розвиток. Письменник намагається пізнати глибинні витоки відчуження людей один від одного, природу соціальних протиріч і шляхи їхнього розв’язання.
У прозі В. Гонсьоровського можна простежити поступове й неухильне розширення тематико-жанрового діапазону, кола його мистецьких зацікавлень й уподобань, наявність ремінісценцій та алюзій з найвизначнішими творами світової літератури, авторський психологізм у гнучкій асоціативній формі. Письменницька орієнтація В. Гонсьоровського при цьому не змінюється це широка, демократично налаштована читацька аудиторія, яка розуміє весь тематичний обшир і психологічні архетипи залученої ним літературної образності.
В. Гонсьоровський як письменник пройшов виразну ідейно-естетичну еволюцію щодо поглиблення психологізму й ліричного «звучання» своїх творів. Він вправно вимальовує персонажів, які під його пером набувають ознак типовості і виступають носіями ідеології окремих прошарків польського суспільства, даючи уявлення про зміст і дух відповідної епохи. Ключовим творчим принципом для В. Гонсьоровського є конструювання художніх образів не тільки як певних культурних схем, але і як систем девіацій від них, що, з одного боку, робить поведінку літературних героїв інформативно більш значущою, а з іншого знижує ступінь її передбачуваності.
У В. Гонсьоровського принцип типізації включає виразні, рельєфні і водночас стійкі соціально-моральні характеристики. Кожен з його персонажів це людина з конкретним соціальним статусом, індивідуальною «перцепцією» реалій, життєвою позицією, які зумовлені наявною системою суспільних модусів. Головним персонажам творів Гонсьоровського властиве підвищене почуття особистої гідності, а їхнє внутрішнє життя проходить під знаком великої напруженості, що виявляється при подоланні глибоких протиріч, у несподіваних трансформаціях, трагічних зривах і обнадійливих підйомах.
Архетипи, які слугували ідейно-естетичним підґрунтям художніх моделей В.Гонсьоровського, використаної ним асоціативної лексики, були результатом освоєння національного менталітету та національної історії, знайомства з працями визначних мислителів минулого, сповідування загальнолюдських цінностей. Інваріантними архетипами для нього є польський етнос, вітчизна, її незалежність, антиномія добра і зла, свобода і щастя людини, які значною мірою вписуються у широкий контекст західноєвропейської і слов’янських літератур, зокрема прогресивної російської. В типологічному плані В.Гонсьоровського у польській літературі споріднюють із Генриком Сенкевичем та Стефаном Жеромським дискурс «зміцнення сердець» й елементи неоромантизму; у французькій зі Стендалем та Бальзаком гендерна тематика; в російській зі Львом Толстим описи морального духу війська і масштабність батальних сцен, із Сергієм Степняком-Кравчинським та Ольгою Форш показ самовідданої боротьби революціонерів-народовольців; в українській з Панасом Мирним та Олександром Соколовським висвітлення внутрішньої переконаності і чистоти помислів борців із самодержавством.
Більшості художніх текстів В. Гонсьоровського властива струнка внутрішня організація, яка перетворює їх на синтагматичному рівні у структурне ціле. Вони становлять собою складну систему поєднання загальних і локальних упорядкованостей окремих рівнів, що безпосередньо впливає на побудову відповідних сюжетів. Останні реалізуються у нього як осмислена ієрархія подій різної значущості з погляду авторського задуму. Використання арсеналу літературних прийомів і мовних зворотів як специфічних засобів кодування текстів надає їм експресивного забарвлення, підвищує рівень емоційності їхнього сприйняття. Твори письменника, якими б вони не були різноманітними в проблемно-тематичному і жанровому відношеннях, утворюють єдиний художній світ, позначений його яскравою творчою індивідуальністю. Своєрідність В. Гонсьоровського-художника наочно проявляється в таких особливостях його поетики, як мистецтво застосування гіперболи, порівнянь, метафор, евфемізмів, алюзій для реалістичного відтворення дійсності та її оцінки з прогресивних суспільних позицій.
Історичні романи В. Гонсьоровського характеризуються сюжетною розгалуженістю, яка реалізує завдання часового дистанціювання в авторській оповіді, а кожен з них, виявляючи семантичну поліфонію, дає підстави для широких узагальнень щодо основних питань людського буття. При ідейно-естетичному розмаїтті прозових творів В.Гонсьоровського в них наявні інваріанти соціально-філософського ґатунку, такі як ідеї національного визволення та «pokrzepienia serc» («зміцнення сердець»), вимоги забезпечення основних прав і свобод людини, заклик до її самоудосконалення. Використання у текстах когнітивно насичених синтагматичних одиниць у поєднанні з продуманою схемою розстановки персонажів підпорядковано у письменника стратегічній меті полегшити сприйняття читачем його авторських ідей і світоглядних концепцій.
У прозових творах В. Гонсьоровського можна відзначити деяке переважання публіцистичності над художністю, надмірну розлогість описів історичних подій, батальних сцен, монологів персонажів, що призводить до невиправданої ретардації оповіді, а також не завжди вмотивоване включення епізодичних персонажів, які не виконують істотної художньо-зображувальної функції. В деяких творах спостерігається перевантаженість філософськими загальниками, що можна пояснити намаганнями письменника глибше осмислити найпекучіші проблеми як історичного минулого, так і сучасної йому дійсності. Але це не применшує загальної цінності творчої спадщини В.Гонсьоровського як об’єкта славістичних досліджень, її значення для розвитку польської літератури, актуальності порушених в ній соціальних і морально-естетичних проблем у контексті сьогодення Української держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Байрон Д. Паломничество Чайльд Гарольда. М. : Худ. лит., 1973. 222 с.
2. Бальзак О. Евгения Гранде. Таллин : Эстонское гос. изд-во, 1950. 204с.
3. Бальзак О. Втрачені ілюзії. К. : Дніпро, 1986. 632 с.
4. Брандыс М. Мария Валевская / Пер. с пол. Ю. Абызова // Брандыс М. Исторические повести. М. : Прогресс, 1975 ; Алма-Ата : Жазушы, 1976. С.339-537.
5. Волкогонов Д. А. Ленин : В 2 кн. М. : Новости, 1997. Кн. 1. 480 с.
6. Вольтер. Кандид. М. : Гослитиздат, 1955. 111 с.
7. Гарибальди Дж. Мемуары. М. : Наука, 1966. 408 с.
8. Гёте И. В. Страдания молодого Вертера. М. : Худ. лит., 1981. 294 с.
9. Голуй Т. Троянда і палаючий ліс. К. : Дніпро, 1971. Т. 1-2.
10. Гонкур Э. Жермини Ласерте. Братья Земгано. Актриса Фостен / Э.Гонкур, Ж. Гонкур. М. : Худ. лит., 1972. 494 с.
11. Гуль Р. Азеф. М. : Скиф-Профиздат, 1991. 320 с.
12. Дидро Д. Монахиня. Калининград : Книжное изд-во, 1958. 190 с.
13. Достоевский Ф. М. Бесы // Собр. соч. : В 15 т. Л. : Наука, 1990. Т.7. 674 с.
14. Дурова Н. А. Избранные сочинения кавалерист-девицы. М. : Моск. рабочий, 1983. 479 с.
15. Жеромский С. Пепел. М. : Худ. лит., 1967. 812 с.
16. Жеромський С. Бездомні. К. : Держлітвидав, 1954. 352 с.
17. Жеромский С. Непреклонная // Жеромский С. Рассказы. М. : Гослитиздат, 1950. 157 с.
18. Златовратский Н. Н. Золотые сердца // Златовратский Н. Н. Избранные произведения. М. : Гослитиздат, 1947. 831 с.
19. Золя Э. Жерминаль. Х. : Вища шк., 1986. 455 с.
20. Золя Э. Нана. К. : МП «Феникс», 1991. 352 с.
21. Ивашкевич Я. Красные щиты. М. : Правда, 1988. 478 с.
22. Кастелло А. Пагубная любовь. М. : Худ. лит., 1990. 463 с.
23. Кирова К. Э. Жизнь Джузеппе Мадзини. М. : Наука, 1981. 185 с.
24. Краснов П. Н. Цареубийцы (1-е марта 1881 года). М. : Панорама, 1994. 304 с.
25. Крашевский Ю.-И. Графиня Козель. Тольятти : ПП «Современник», 1995. 331 с.
26. Крашевський Ю.-І. Прадавня легенда. К. : Веселка, 1989. 366 с.
27. Крашевский Ю.-И. Из Семилетней войны. М. : Терра, 1996. 507 с.
28. Крестовский В. Кровавый пуф : В 2 кн. М. : Современный писатель, 1995. Кн. 1-2.
29. Кручковський Л. Кордіан и хам. Львів : Кн.-журн. вид-во, 1955. 239с.
30. Лесков Н. С. На ножах // Собр. соч. : В 12. т. М. : Русская кн., 1994. Т. 8. 480 с.
31. Массон Ф. Наполеон и женщины / Пер. с фр. И. Г. Гольденберга. М. : Республика, 1992. 192 с.
32. Муравьёв Вл. Кавалерист-девица Надежда Дурова // Дурова Н. А. Избранные сочинения кавалерист-девицы. М. : Моск. рабочий, 1983. С. 5-24.
33. Новорусский М. В Шлиссельбургской крепости // Былое. 1906. №11. С. 152. Привед. по: История русской литературы : В 4 т. / Под ред. А.С. Бушмина, Е.Н. Купреянова, Д. С. Лихачёва и др. Л. : Наука, 1982. Т. 3. С. 616-617.
34. Ожешко Э. Сочинения : В 5 т. М. : Гослитиздат, 1954. Т. 1-5.
35. Писемский А. Ф. В водовороте. Красноярск : Кн. изд-во, 1984. 456с.
36. Прус Б. Фараон. М. : Правда, 1988. 720 с.
37. Прус Б. Лялька. К. : Дніпро, 1970. 842 с.
38. Пушкин А. С. Кавалерист-девица. Предисловие // Полн. собр. соч. : В 10 т. Л. : Наука, 1978. Т. VII. 544 с.
39. Руссо Ж.-Ж. Исповедь. М. : Гослитиздат, 1949. 708 с.
40. Руссо Ж.-Ж. Юлия, или Новая Элоиза. М. : Худ. лит., 1968. 774 с.
41. Савинков Б. В. Воспоминания террориста. М. : Мысль, 1991. 367 с.
42. Сенкевич Г. Огнём и мечом. М. : Эксмо-Пресс, 2002. 733 с.
43. Сенкевич Г. Потоп. М. : Эксмо-Пресс, 2003. 637 с.
44. Сенкевич Г. Пан Володыевский. М. : Фоском, 1993. 440 с.
45. Словацкий Ю. Кордиан // Избранное. М. : Гослитиздат, 1952. 815 с.
46. Стендаль. Пармский монастырь // Собр. соч. : В 18 т. М. : Голос, 1994. Т. 3. 512 с.
47. Степняк-Кравчинский С. М. Андрей Кожухов. Красноярск : Кн. изд-во, 1955. 320 с.
48. Тетмайєр К. Легенда Татр. К. : Дніпро, 1967. 352 с.
49. Толстой Л. Н. Анна Каренина // Собр соч. : В 22 т. М. : Худ. лит., 1978-1985. Т. 8. 1981. 496 с. ; Т. 9. 1982. 464 с.
50. Успенський Г. І. Будка / Пер. з рос. М. Дубинського. К. : Держлітвидав, 1952. 44 с.
51. Фигнер В. Запечатлённый труд. М. : Б. и., 1964. Т. 2. С. 37. Привед. по: История русской литературы : В 4 т. Л. : Наука, 1982. Т. 3. С.616.
52. Форш О. Одеты камнем // Форш О. Романы. Л. : Лениздат, 1978. С.5-192.
53. Чехов А. П. Дом с мезонином // Соч. : В 18 т. М. : Наука, 1985. Т. 9. С. 174-191.
54. Александрова Л. П. Советский исторический роман (типология и поэтика). К. : Вища шк., 1987. 160 с.
55. Бабёф Г. Сочинения : В 4 т. М. : Наука, 1975-1982. Т. 1-4.
56. Бакунин М. А. Избранные философские сочинения и письма. М. : Мысль, 1987. 574 с.
57. Барабаш Ю. Малоросійство і західнорусизм: сіамські близнюки // Сучасність. 1997. № 2. С. 108-121.
58. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. М. : Сов. Россия, 1979. 320с.
59. Бахуж Ю. Русские и Россия в «Хрониках» Болеслава Пруса // Studia Polonorossica : Сб. науч. ст. М. : Изд-во Моск. ун-та, 2003. С. 177-193.
60. Бебель А. Будущее общества. М. : Госполитиздат, 1959. 167 с.
61. Білий О. В. Літературний герой у контексті історії. К. : Наук. думка, 1980. 120 с.
62. Бланки Л. О. Избранные произведения. М. ; Л. : Госкультпросветиздат, 1952. 394 с.
63. Блінова Т. Мотив «валленродизму» у творчості Г. Сенкевича // Київські полоністичні студії : Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; Ін-т літ. НАН України. К. : Вид-во «Бібліотека українця», 1999. Т. I: Адам Міцкевич і Україна. С. 112-121.
64. Буйницкий Т. Славянский восток в исторических романах Сенкевича // Studia Polonorossica : Сб. науч. ст. М. : Изд-во Моск. ун-та, 2003. С. 214-224.
65. Булаховська Ю. Л. З історії російсько-польських та українсько-польських літературних взаємин кінця 40-хпочатку 50-х рр. XX ст. // Міжслов’янські літ. взаємини. 1961. Вип. 2.
66. Булаховська Ю. Л. Післямова // Тетмайєр К. Легенда Татр. К. : Дніпро, 1967. С. 348-352.
67. Булаховська Ю. Л. Про жанрову інтеграцію в польській, російській та українській літературах 50-70-х років XX ст. // Булаховська Ю. Л. Типологія польсько-російсько-українських літературних явищ 50-70-х років XX ст. К. : Наук. думка, 1982. С. 74-143.
68. Булаховська Ю. Л. Типологія стилю в польській, російській та українській поезії й прозі // Там само. С. 144-175.
69. Булаховська Ю. Л. Українсько-польське літературне пограниччя / Ю.Л. Булаховська, Г. Д. Вервес // Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті : В 5 т. К. : Наук. думка, 1987. Т. 1: Українська дожовтнева література і слов’янський світ. С.375-405.
70. Булаховська Ю. Л. Творча еволюція письменника: Поезія. Проза. Публіцистика й есеїстика // Булаховська Ю. Л. СтаніславРишард Добровольський. Життя і творчість. К. : Наук. думка, 1990. С. 7-152.
71. Булаховська Ю. До проблеми сприйняття в Україні польської художньої прози XIX століття (Юзеф Крашевський, Генрик Сенкевич) // Київські полоністичні студії : Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України ; Міжнар. шк. україністики НАН України. К., 2003. Т. V: Романтизм: між Україною та Польщею. С. 281-289.
72. Бушмин А. С. Методологические вопросы литературоведческих исследований. Л. : Наука, 1969. 278 с.
73. Васьків М. С. Творчість Генрика Сенкевича у контексті українсько-польських літературних взаємин : Автореф. дис. ... канд. філолог. наук / Дніпропетровський ун-т. Дніпропетровськ, 1996. 20 с.
74. Вєдіна В. Стефан Жеромський // Жеромський С. Бездомні. К. : Держлітвидав, 1954. С. 3-18.
75. Ведина В. П. Раннее творчество С. Жеромского (1889-1900) : Автореф. дис. канд. филолог. наук / Киев. гос. ун-т. К. : Изд-во АН УССР, 1955. 20с.
76. Вєдіна В. Проблематика ранньої творчості Стефана Жеромського // Міжслов’янські літ. взаємини : Зб. наук. праць. К. : Вид-во АН УРСР, 1958. С. 213-246.
77. Вєдіна В. Факел у темряві : [До 100-річчя від дня народження С.Жеромського] // Літ. Україна. 1964. 27 жовт.
78. Ведина В. П. Человек и общество в современной польской прозе // Развитие зарубежных славянских литератур на современном этапе. М. : Наука, 1966. С. 54-104.
79. Вєдіна В. П. Зі спостережень над сучасною польською прозою // Радянське літературознавство. 1966. № 10. С. 44-55.
80. Ведина В. П. Современная польская проза (к проблеме новаторства). К. : Наук. думка, 1971. 400 с.
81. Вєдіна В. Серце сердець : До 125-річчя від дня народження Б. Пруса // Літ. Україна. 1972. 5 вер.
82. Вєдіна В. П. Питання суспільного покликання літератури в сучасній польській критиці // Слов’янське літературознавство і фольклористика. 1975. Вип. 10. С. 8-18.
83. Вєдіна В. П. Єжи Путрамент. К. : Наук. думка, 1977. 207 с.
84. Вєдіна В. П. Новітня польська проза // Література правди і прогресу. К. : Дніпро, 1979. С. 144-171.
85. Ведина В. П. Польская военная проза. К. : Наук. думка, 1980. 252 с.
86. Ведина В. П. Современный славянский роман. Социально-философские и эстетические аспекты / В. П. Ведина, Н. Г. Жулинский : Материалы IX Междунар. съезда славистов [резюме докл. и письм. сообщ.], Москва, 1983. М. : Б. и., 1983. С. 386-387.
87. Вєдіна В. Генрик Сенкевич і його роман «Без догмата» // Сенкевич Г. Без догмата. К. : Дніпро, 1986. С. 5-20.
88. Вєдіна В. П. Розвиток реалістичних тенденцій та становлення соціального роману в українській і польській прозі 3080-х років // Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті : В 5 т. К. : Наук. думка, 1987. Т. 1: Українська дожовтнева література і слов’янський світ. С. 184-221.
89. Вєдіна В. П. Передмова // Крашевський Ю.-І. Прадавня легенда / Пер. з пол. В. Струтинського. К. : Веселка, 1989. С. 3-20.
90. Вервес Г. Д. Іван Франко і питання українсько-польських літературно-громадських взаємин 70-90-х років XIX ст. К. : Вид-во АН УРСР, 1957.
91. Вервес Г. Д. Владислав Оркан і українська література. К. : Вид-во АН Української РСР, 1962. 187 с.
92. Вервес Г. Д. Іван Франко і світова література // Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті : В 5 т. К. : Наук. думка, 1987. Т. 1: Українська дожовтнева література і слов’янський світ. С.324-361.
93. Видрін Д. Україна на порозі XXI століття. Політичний аспект / Д.Видрін, Д. Табачник. К. : Либідь, 1995. 296 с.
94. Витт В. В. Стефан Жеромский. М. : Изд-во АН СССР, 1961. 344 с.
95. В’язовський Г. А. Літературно-художній тип і його прототип. К. : Держлітвидав України, 1962. 75 с.
96. Гаджиев К. С. Тоталитаризм как феномен XX века // Вопр. философии. 1992. № 2. С. 3-25.
97. Гегель Г. В. Ф. Политические произведения. М. : Наука, 1978. 438с.
98. Гельвеций К. А. Сочинения : В 2 т. М. : Мысль, 1973-1974. Т. 1-2.
99. Гиршман М. М. Целостный анализ художественного произведения / М.М. Гиршман, Р. Т. Громяк. Донецк : ДонГУ, 1970. 117 с.
100. Годвин У. О собственности. М. : Изд-во АН СССР, 1958. 260 с.
101. Гольбах П. А. Здравый смысл. Естественные идеи, противопоставленные идеям сверхъестественным. М. : Воениздат, 1941. 212с.
102. Горский И. К. Польский исторический роман и проблема историзма. М. : Изд-во АН СССР, 1963. 264 с.
103. Горский И. К. Исторический роман Сенкевича. М. : Наука, 1966. 308 с.
104. Горский И. Проза Тадеуша Голуя // Писатели Народной Польши : Сб. науч. ст. М. : Наука, 1976.
105. Государственные преступления в России в XIX веке. СПб. : Б. и., 1906. Т. I (1825-1876). С. 185. Привед. по: Достоевский Ф. М. Собр. соч. : В 15 т. Л. : Наука, 1990. Т. 7. 848 с.
106. Гром’як Р. Т. Давнє і сучасне: вибрані статті з літературознавства. Тернопіль : Лілея, 1997. 272 с.
107. Двойные агенты бога и дьявола // Независимая газета. 2001. 25 янв. НГ-сценарии; №2(65). С. 9. [Приложение].
108. Дидро Д. Избранные философские произведения. М. : Госполитиздат, 1941. 280 с.
109. Жорес Ж. Социалистическая история французской революции : В 6 т. М. : Прогресс, 1976-1983. Т. 1-6.
110. Iльєнко Л. Пантелеймон Куліш послідовник Вальтера Скотта // Урок української. 2002. № 3. С. 58-61.
111. Ільницький М. Людина в історії (сучасний український історичний роман). К. : Дніпро, 1989. 356 с.
112. История польской литературы : В 2 т. / Под. ред. В. В. Витт, И.С.Миллера, Б. Ф. Стахеева, В. А. Хорева. М. : Наука, 1969. Т. 2. 502 с.
113. История Польши : В 3 т. / Под ред. В. Д. Королюка, И. С. Миллера, П.Н. Третьякова. М. : Изд-во АН СССР, 1954. Т. 1. 584 с.
114. Кант И. Критика чистого разума. М. : Мысль, 1994. 592 с.
115. Кант И. Критика практического разума. СПб. : Наука, 1995. 528 с.
116. Кремень В. Г. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду) / В. Г. Кремень, Д. В. Табачник, В. М. Ткаченко. К. : «ARC-UKRAINE», 1996. 793 с.
117. Крижанівський С. А. Художні відкриття і літературний процес. К. : Рад. письм., 1973. 240 с.
118. Крисань М. А. Адам Чарторыский // Вопр. истории. 2001. № 2. С.58-68.
119. Кропоткин П. А. Современная наука и анархия // Кропоткин П. А. Хлеб и воля. Современная наука и анархия. М. : Правда, 1990. 640 с.
120. Кудін В. О. Типізація в художньому творі. К. : Дніпро, 1964. 76 с.
121. Лотман Ю. М. Структура художественного текста. М. : Искусство, 1970. 384 с.
122. Лотман Ю. М. А. Ф. Писемский // История русской литературы : В 4т. Л. : Наука, 1982. Т.3. С. 203-231.
123. Маевская Т. П. Идеи и образы русского народнического романа (7080-е годы XIX в.). К. : Наук. думка, 1975. 208 с.
124. Мальцева Н. Л. Человек и человечество: на пути к устойчивому развитию. Волгоград : Изд-во Ин-та Качеств, 1996. 176 с.
125. Манфред А. З. Наполеон Бонапарт. М. : Мысль, 1998. 624 с. (Всемирная история в лицах).
126. Марат Ж. П. Избранные произведения : В 3 т. М. : Изд-во АН СССР, 1956. Т. 1-3.
127. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. 2-е изд. М., 1959. Т. 13: К критике политической экономии / К. Маркс. С. 1-167.
128. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. 2-е изд. М., 1960. Т. 23: Капитал, т. 1 / К. Маркс. 907 с.
129. Методологические вопросы науки о литературе / Под ред. А. С. Бушмина, А. Н. Иезуитова. Л. : Наука, 1984. 254 с.
130. Монтень М. Опыты : В 3 кн. М. : Наука, 1979. Кн. 1-3.
131. Монтескье Ш. Л. Избранные произведения. М. : Госполитиздат, 1955. 800 с.
132. Мор Т. Утопия. М. : Госкультпросветиздат, 1953. 295 с.
133. Моренець В. П. Національні шляхи поетичного модерну першої половини XX ст. : Україна і Польща. К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. 327 с.
134. Нісонський П. Г. До проблематики роману Т. Голуя «Троянда і палаючий ліс» // Проблеми слов’янознавства. 1980. Вип. 21.
135. О музыке и музыкантах : Сборник / Сост. Е. С. Райзе. Л. : Музыка, 1969. 168 с.
136. Оуэн Р. Избранные сочинения : В 2 т. М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1950. Т. 1-2.
137. Поспелов Г. Н. Вопросы методологии и поэтики. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1983. 336 с.
138. Правительство и общество в России при Александре I : Программа спецкурса // www.petrsu.karelia.ru [веб-сайт ПетрГУ]. [Страница] Кафедра истории дореволюционной России. 25 июля 2000 г. [27 жовт. 2003 р. дата відвідув.]. Повна електронна адреса: www.petrsu.karelia.ru/Chairs/PreRev/Alex1/prog.htm#top.
139. Прудон П. Ж. Что такое собственность? М. : Республика, 1998. 367с.
140. Радишевський Р. «За мною майбутнє...» [Про Ю. Словацького] // Зарубіжна літ. 1999. Число 2. С. 1, 2.
141. Радишевський Р. Великий пілігрім і пророк // Київські полоністичні студії : Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; Ін-т літ. НАН України. К. : Вид-во «Бібліотека українця», 1999. Т. I: Адам Міцкевич і Україна. С. 26-37.
142. Радишевський Р. Юліуш Словацький і Леся Українка (до питання літературних традицій) // Київські полоністичні студії : Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України. К. : Бібліотека українця, 2000. Т. II: Юліуш Словацький і Україна. С. 88-111.
143. Радишевський Р. Українська полоністика сьогодні // Слово і час. 2003. № 1. С. 50-51.
144. Робеспьер М. Избранные произведения : В 3 т. М. : Наука, 1965. Т.1-3.
145. Ромащенко Л. Філософська концепція дійсності в історичному романі // Українське літературознавство. 2002. Вип. 65. С. 66-75.
146. Сен-Жюст Л. А. Речи. Трактаты. СПб. : Наука, 1995. 472 с.
147. Сен-Симон А. Сочинения : В 2 т. М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1948. Т.1-2.
148. Сиротюк М. Й. Українська історична проза за 40 років. К. : Рад. письм., 1958. 336 с.
149. Сиротюк М. Й. Деякі питання теорії історичного роману // Радянське літературознавство. 1961. № 6.
150. Сиротюк М. Й. Український радянський історичний роман: проблема історичної та художньої правди. К. : Вид-во АН УРСР, 1962. 396 с.
151. Сиротюк М. Й. Живий перегук епох і народів: ідеї інтернаціоналізму в українському радянському історичному романі. К. : Дніпро, 1981. 248 с.
152. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. М. : Наука, 1993. 572 с.
153. Спенсер Г. Синтетическая философия. К. : Ника-центр, 1997. 512 с.
154. Сухомлинов О. Функції образу України в історичних творах Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії : Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; Ін-т літ.