Проза Ярослава Івашкевича міжвоєнного періоду: топіка і функціональність польсько-українського пограниччя : Проза Ярослава Ивашкевича межвоенного периода: топика и функциональность польско-украинского пограничья



  • Название:
  • Проза Ярослава Івашкевича міжвоєнного періоду: топіка і функціональність польсько-українського пограниччя
  • Альтернативное название:
  • Проза Ярослава Ивашкевича межвоенного периода: топика и функциональность польско-украинского пограничья
  • Кол-во страниц:
  • 198
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2004
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА



    На правах рукопису

    УДК 821.162.1-3


    Сухомлинов Олексій Миколайович


    Проза Ярослава Івашкевича міжвоєнного періоду: топіка і функціональність
    польсько-українського пограниччя


    спеціальність
    10. 01. 03 література слов’янських народів


    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук





    Науковий керівник:
    Радишевський Ростислав Петрович
    доктор філологічних наук,
    професор





    Київ 2004









    ЗМІСТ

    ВСТУП............................................................................................................. 3
    РОЗДІЛ 1. Феномен польсько-українського культурного пограниччя..... 11
    Підрозділ 1.1. ''Польсько-українське пограниччя: сутність поняття та історія явища''............................................................................................. 11
    Підрозділ 1.2. Креси в історії польської літератури................................ 32
    РОЗДІЛ 2. Креси Ярослава Івашкевича....................................................... 47
    РОЗДІЛ 3. Образ пограниччя у прозі Ярослава Івашкевича ''київського'' періоду 72
    Підрозділ 3.1. Українсько-польське пограниччя та орієнталізм............ 72
    Підрозділ 3.2. Естетизм і діонісійська топіка........................................... 97
    РОЗДІЛ 4. Україна як ''мала вітчизна''...................................................... 126
    Підрозділ 4.1. ''Роман ''Місяць сходить'' порахунок з ''українською'' молодістю 126
    Підрозділ 4.2. Функціональність пограниччя в історичній та ''італійській'' прозі Ярослава Івашкевича........................................................ 148
    ВИСНОВКИ................................................................................................ 171
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... 181







    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Ярослав Івашкевич, поруч із Вітольдом Гомбровичем, Бруно Шульцем, Славоміром Мрожеком є одним з найбільш відомих у світі польських письменників ХХ століття. Зацікавлення його прозовою, поетичною та драматургічною творчістю, публіцистикою було завжди досить значним, а наукова література предмета є різноплановою, широкою й має свою еволюцію. Надзвичайна насиченість біографії Івашкевича стала причиною того, що постать цього письменника приваблює дослідників поетики різних жанрів літератури й мистецтва загалом, літературного життя, політичних реалій ХХ століття в Польщі та Європі, філософських течій тощо.
    Особливі зв’язки поєднують творчість Ярослава Івашкевича з Україною. Майбутній письменник народився в 1894 році в Кальнику на Вінниччині і до 1918 майже безвиїзно прожив на Україні (Єлизаветград, Тимошівка, Київ), навчався в Четвертій київській гімназії, Київському університеті та консерваторії. Україна, її культура і краєвиди, залишилися в пам’яті Івашкевича на все життя, а її образ, який зазнавав еволюцій та трансформацій, присутній у багатьох прозових, поетичних та драматичних творах письменника. Івашкевич визнавав: Творчість окремих митців, безсумнівно, буває глибоко пов’язана з середовищем, з якого вони вийшли, з пейзажем, серед якого вони жили. Зв’язок митця з пейзажем, який його сформував, є глибшим, ніж це могло б здаватися. Дитинство і молодість завжди залишають важливий слід на все наступне життя у творах зрілого творця раз у раз виникає нота, яка запала в його серце ще в давні часи. Відкривається усвідомлена таким чином або й зовсім неусвідомлена єдність між країною дитячих літ і зрілим періодом творчості” [107;42].
    Україну початку ХХ століття письменник називав балагульською провінцією”, а підробляючи як репетитор по заможних шляхетських маєтках, Івашкевич мав можливість дуже добре цю провінцію” пізнати. Письменник спостерігав життя польських поміщицьких родин та побут простого українського народу в Умані, Вінниці, Гайвороні, Тетереві, Боярці, Половенчику, Конелі, Красносілці, Гонорівці, Молинцях, Маньківці, Шабельній, Зарудді, П’ятигорах.
    Маючи старих батьків і набагато старших за нього сестер, Івашкевич почувався більш закоріненим углиб ХІХ століття, ніж про це може свідчити дата його народження. Тому письменник змальовував життя України на тлі історичних подій, починаючи з середини ХІХ століття й до революційних подій після І світової війни. В своїх творах він осмислює історичні проблеми польсько-українського пограниччя в ХІХ та ХХ століттях, січневе повстання 1863 року, битву під Дашевом, в якій брали участь його батько й дядько. Український період був найважливішим для формування світогляду та філософсько-естетичних переконань Івашкевича як митця, тому часто його твори, особливо з так званого київського” періоду, є ніби портретом митця замолоду”, а також панорамою інтелектуального життя України початку минулого століття.
    Після того, як письменник змушений був покинути свою малу батьківщину”, Україна поступово переставала сприйматися ним як безпосередньо дана реальність, її образ переходив у володіння спогаду, екзистенційної рефлексії, ставав сакралізованим і через те ще ціннішим.
    Останній сплеск переосмислення спадщини і постаті Івашкевича відбувся в середині 90-х років минулого століття у зв’язку з рядом заходів (наукові конференції, монографії, збірники) з нагоди сотої річниці народження письменника (1994). Об’єднані зусилля науковців різних країн дозволили витворити не тільки компендіум вже напрацьованих в минулому матеріалів, ідей, концепцій творчості автора, синтетичних праць, які стали класичними, тобто обов’язковими для будь-яких подальших досліджень спадщини Івашкевича (Єжи Квятковського про Івашкевичеву поезію чи Ришарда Пшибильського про прозу), а й запропонувати варті уваги якісно нові дослідження. Ця новизна стосується, зокрема, кількох найголовніших сфер. По-перше, це праці, заінспіровані розвитком постструктуралістського літературознавства й культурології з такими складниками, як гендерні студії, теорія нарації й мультикультуралізму (маємо на увазі тут передусім книгу Германа Рітца Ярослав Івашкевич. Пограниччя модерності”), по-друге, можливість другого” незалежного прочитання Івашкевича після заідеологізованого часів соціалізму та не менш заідеологізованого (тільки з протилежним знаком) початку існування ІІІ Речі Посполитої. До праць, що гармонійно й виважено поєднують у собі обидва ці аспекти, належать уже згадана книга Г.Рітца (1999), синтетична монографія Анджея Завади Ярослав Івашкевич” (1994), книга Анджея Турчинського Зуб мудрості” (2001), збірник статей Повернення Івашкевича” (1999) та серія наукових збірників під спільною назвою Місце Івашкевича” (1994 1998). Тим чи тим аспектам творчості письменника присвячені окремі розвідки й монографії Я.Рогозінського, М.Барановської, Т.Бурека, С.Буркота, Е.Цєсьляк, М.Хшановського, А.Чабановської-Врубель, А.Бернацького, Є.Домагальського, А.Грончевського, А.Кійовського, В.Кубацького, Е.Лох, Р.Матушевського, В.Мацьонга, А.Сандауера, Я.Тшнаделя, М.Єндриховської, Г.Заворської, М.Чермінської та ін.
    Іще одним джерелом інспірації новіших досліджень творчості Івашкевича, для нас особливо актуальним, є вивчення Кресів”, тобто культури й літератури пограниччя, зокрема польсько-українського, феномену, становлення якого відбувалося протягом багатьох століть і закріпилося в таких відомих культурних формах, як рутенська, або роксолянська література, українська школа в польському романтизмі, проза малих вітчизн” у польській літературі ХХ століття. В цьому контексті постать Івашкевича стоїть поруч із такими іменами, як С.Вінценз, Ю.Лободовський, Ю.Стрийковський, Л.Бучковський, В.Одоєвський, А.Кусьнєвич. Особливість Івашкевича полягає в тому, що пограниччя в його творчості функціонує за абсолютно відмінними принципами, ніж у інших кресових письменників. Івашкевич народився й виховувався на землі, яка не належала ні до етнічної, ні до політичної Польщі, тому він є найбільш кресовим, найбільш автентично українським серед польських письменників, проблематика його творчості є внутрішньою проблематикою розвитку особистості в реаліях центральної України ХІХ й початку ХХ століть, де не залишається місця для широких проблем національно-політичного чи етнічного, або суто етнографічного характеру, що було властиво письменникам більш західних Кресів.
    Загальна теоретична проблема Кресів і, зокрема, Кресів у творчості Івашкевича стала предметом дослідження таких польських науковців, як С.Ульяш, Е.Чаплеєвич, Е.Касперский, Б.Гадачек, А.Ковальчик, Т.Вуйцік, О.Фют, П.Дробняк, М.Рудковська, А.Насіловська та ін. Українське літературознавство, з одного боку, намагалося стежити за творчістю свого земляка, з другого ж, наукове осмислення творчості письменника відбувалось під незмінним ідеологічним диктатом. Тим не менше, актуальними й цінними залишаються до сьогодні праці Григорія Вервеса (монографія Ярослав Івашкевич. Літературно-критичний нарис”, 1978), Юлії Булаховської, Ростислава Радишевського. Необхідність нового погляду на проблему кресової творчості Івашкевича стала очевидною на Міжнародній науковій конференції Ярослав Івашкевич і Україна” (Київ, 2000; збірник праць видано в 2001 році), яка відкрила новий етап івашкевичезнавства в Україні і засвідчила високий рівень осмислення творчості польського письменника такими українськими науковцями, як Ю.Булаховська, Р.Радишевський, О.Веретюк, С.Яковенко, Т.Довжок, М.Сегеда. Разом з тим, конференція відкрила потребу цілісного дослідження широкої компаративної проблематики кресової (української”) творчості Івашкевича з української перспективи.
    Мета і завдання дослідження. Безпосередньою метою роботи, тобто її предметом є з’ясування функцій образу східного польського пограниччя, тобто України, у прозі Ярослава Івашкевича з 1915 по 1939 роки (умовно міжвоєнного періоду) на тлі теоретичної та конкретно-історичної проблематики літератури і культури польсько-українських Кресів. Для досягнення заявленої мети необхідним є виконання таких завдань:
    - дати якомога повнішу панораму найновіших теоретичних і конкретно-предметних досліджень польсько-українського культурного і літературного пограниччя;
    - простежити історію розвитку кресової літератури, топіку та парадигму уявлень польських письменників пограниччя про Україну;
    - висвітлити домінантні впливи на формування естетичного світогляду Ярослава Івашкевича під час його перебування на Україні та їхню специфіку;
    - з’ясувати принципи художнього осмислення образу пограниччя в так званий київський” і пізніші періоди в таких аспектах, як концепція героя прозового твору, часопросторові параметри, сюжет і композиція, топіка, інтертекстуальні зв’язки, культурне тло та ін.;
    - розкрити філософські принципи творчості письменника на основі функціонування образу пограниччя в його прозових творах;
    - окреслити еволюцію світогляду та естетичних переконань Ярослава Івашкевича у зв’язку із зміною його ставлення до українсько-кресової проблематики в прозі;
    Об’єктом дослідження є прозові тексти, написані Івашкевичем від початку його творчої біографії до другої світової війни (тобто до 1939 року): Втеча до Багдада” (видано в 1923, написано в 1916 році), Легенди і Деметра”(1921) (Осіння учта”), Зонобія. Пальмура” (1920), Вечір у Абдона” (1923), Гіляри, син бухгалтера” (1923), Місяць сходить” (1925), Червоні щити” (1934). Крім того, додатково розглядаються також тексти, видані після ІІ світової війни: Італійські оповідання” (1947 рік, частина з яких написана в довоєнний період), роман Честь і слава” (1956 1962), Червнева ніч” і Заруддя” (1976). Велику увагу дисертант приділяє також тим текстам Івашкевича, без яких досягнення мети роботи було б неможливим або неповним, тобто поезії, драматургії (лібрето), прозовим творам воєнного та повоєнного періодів, пов’язаних з українською чи кресовою проблематикою, спогадам письменника (Книга про Сицилію”, 1956, Книга моїх спогадів”, 1957, Станіслава Висоцька та її київський театр Студія”, 1963, Петербург”, 1976, Подорожі до Італії”, 1977).
    В роботі комплексно застосовуються традиційні порівняльно-історичний, типологічний, системний методи дослідження, прийоми формального та структурно-функціонального аналізу прозових текстів.
    Теоретико-методологічною основою дисертації стали літературознавчі та культурологічні праці вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені проблемам літератури пограниччя, тим чи тим аспектам творчості Івашкевича, а також дослідження загальнометодологічного змісту: Д.Наливайка, Г.Вервеса, Ю.Булаховської, Р.Гром’яка, В.Моренця, Н.Копистянської, Р.Радишевського, М.Бахтіна, Г.Маркевича, С.Ульяша, Р.Пшибильського, М.Гловінського, Б.Гадачека, Я.Кольбушевського, Е.Кузьми, Б.Соколовської, Є.Свєнха та ін.
    Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше цілісне дослідження функцій образу пограниччя у прозовій творчості Івашкевича міжвоєнного періоду, яке застосовує комплексний методологічний підхід. Якщо попередні дослідники зупинялися на окремих аспектах вияву українськості чи кресовості польського письменника, як біографія, функції українського пейзажу, реалії життя полікультурного суспільства Кресів, то в даній роботі дисертант простежує еволюцію образу України саме як пограничного феномену в ранніх і пізніших прозових творах Івашкевича, визначає специфіку кресовості” Івашкевича на тлі загального феномену польсько-українського пограниччя, розкриває зв’язки Івашкевичевої творчості з ідейно-естетичними, філософськими течіями, які панували тоді в багатокультурному і поліетнічному українському суспільстві, з’ясовує роль модерністських міфів, поетики, топіки й формальних ознак в українських” текстах польського автора, знаходить латентні українські ознаки у творах, які, на перший погляд, не перебувають у безпосередньому зв’язку з проблематикою пограниччя, здійснює умовну конфронтацію української проблематики у Івашкевича та інших представників польсько-української кресової літератури малих вітчизн”. У роботі обґрунтовується потреба розмежування двох періодів української” прози Івашкевича, детально аналізуються особливості київського” та варшавського періодів творчості митця. Українська” проза розглядається в контексті філософсько-геополітичної концепції Івашкевича на тему історії та перспектив розвитку європейсько-середземноморської цивілізації.
    Теоретичне і практичне значення роботи. Результати даної роботи поглиблюють наші уявлення про образ України з точки зору зовнішньої щодо України культурної свідомості, розкривають невідомі досі культурологічні та літературознавчі аспекти феномену польсько-українського пограниччя, а також пограничності і кресовості” як загальнотеоретичної проблеми. Матеріали дисертації можуть бути використані для розробки відповідних теоретичних та історико-літературних навчальних курсів з літературної компаративістики, історії польської літератури, а також спеціальних курсів з івашкевичезнавста, феномену кресової літератури чи польсько-українських культурно-літературних взаємин.
    Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах загальних наукових планів кафедри української та зарубіжної літератури Бердянського державного педагогічного університету, одним із пріоритетних завдань якої є дослідження історії зарубіжної (зокрема, польської) літератури в її типологічних зв’язках з українською, а також генетико-контактний аспект польсько-українських літературних взаємин.
    Апробація дослідження. Окремі положення роботи використано при підготовці спеціального навчального курсу Історія польської літератури”, який автор читає в Бердянському державному педагогічному університеті та Бердянському Інституті Підприємництва.
    Проміжні результати дисертації сформульовано у доповідях на таких наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції Ярослав Івашкевич і Україна” (Київ, 2000), Міжвузівських науково-практичних конференціях (Бердянськ, 2000, 2001), Українсько-польському форумі (Бердянськ, 2002), Всеукраїнській науковій конференції Тендерна влада: літературні та культурні стратегії” (Бердянськ, 2003), Міжнародній науково-теоретичній конференції "Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (Запоріжжя, 2003).

    Структура роботи. Дисертація має вступ, основну частину, висновки та список використаної літератури. До основної частини належать чотири розділи, кожен з яких складається з окремих підрозділів. Обсяг роботи 198 сторінок, з них сторінок основного тексту 180 та сторінок бібліографії - 18.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Українську” прозу Івашкевича необхідно розглядати в контексті культурологічної категорії Кресів феномена, що проявляється в символічній та сублімованій формі і означає певний стан свідомості, специфічну візію світу українсько-польського пограниччя. Східні Креси Речі Посполитої стали невід’ємним складником самосвідомості польської нації, самобутнім і важливим чинником формування її культури, а за часів розподілів” саме там, а не в етнічній Польщі, концентрувалася ідеологія польськості”. Тому специфіка Кресів окреслюється не в опозиції центр периферія”, де має домінувати виразний однобічний вплив, а в протиставленні центр пограниччя”, значення якого зміщується в бік діалогу між двома пунктами.
    Для польської кресової культури були характерні дві парадоксальні особливості. По-перше, в оточенні чужого етнічного середовища та в умовах відсутності стабільного центру, з метою збереження національної самобутності простежувалася тенденція до культурно-побутової самоізоляції польської меншості. По-друге, децентралізація сприяла зростанню інтенсивності міжнаціональних культурному діалогу, що став противагою соціальній ворожнечі. Польські Креси виробили свої цінності і традиції, до яких належать, передусім, кристалізація ідеї високої місії поляків на сході, культурний федералізм із принципом толерантності та відкритості на впливи, а також сильний взаємозв’язок індивідуальної та національної ідентичності.
    Кресова література тісно пов’язана з розбудовою ідеологічної вітчизни” поляків. Складовим елементом цього поняття є приватна”, або мала” вітчизна, цінність якої має особистісно-інтимний характер: людина психологічно прив’язується не до держави, а до органічної та близької серцю” вітчизни, хоча, разом з тим, усвідомлення приватної вітчизни поглиблює значення загальнонаціональних цінностей. Її образним втіленням стають дім, родина, міжлюдські взаємини, де відбувається соціалізація” людини, а також природа та краєвиди, що стають фоном історії, формою пам’яті культури.
    Явище польсько-української літературної спільності сягає часів Ренесансу і бароко, де Україна трактувалася як невід’ємна складова цілісного організму Речі Посполитої зі спільними інтересами та історією з цим пов’язаний однобічний погляд на міжетнічні конфлікти. Доба романтизму в польській літературі ознаменувалася сплеском українсько-кресової тематики і появою феномену, що традиційно називають українською школою”. Саме універсальний, іноді популярний характер романтичних творів призвів до посилення та повного завершення процесу міфізації простору пограниччя у двох головних напрямках: кресовий краєвид та українська народна культура, що поступово входить у побут усіх верств польського суспільства на Кресах, тому фольклорні українізми стають невід’ємною частиною літературної творчості. Через це Креси в ХІХ столітті стають носіями додаткових значень, аксіологічною категорією, одним із механізмів психологічного привласнення” простору і збереження національної свідомості в період бездержавності тобто більше міфом, ніж реальною дійсністю. Подальші літературні епохи багато в чому використали для образу Кресів романтичні зразки. Але геополітичний розвиток цих земель після ІІ світової війни зробив неможливим продовження романтичних мотивів, тому післявоєнна кресова проза, представлена іменами Л.Бучковського, Ю.Стрийковського, Є.Стемповського, А.Кусьнєвича, В.Одоєвського, займалася в основному осмисленням складних історичних, культурних і політичних реалій Кресів.
    Незважаючи на всі відмінності, можна виділити одну спільну рису, характерну для кресової літератури як цілісного явища це сакралізація простору Кресів. Краєвид стає книгою натури”, джерелом поетизації і через це має більше значення, ніж ідея державності. Особливо це стосується елементів української просторової іконосфери” (степ, кургани, дерев’яні хрести, бур’яни, стара зброя, сліпі лірники, віддалені хутори, церкви), адже саме українська земля в ХІХ столітті ототожнювалася з колискою польського народу.
    Українська тематика в творчості Я.Івашкевича має біографічні передумови. 24 роки письменник прожив на далеких” Кресах у Кальнику, Єлизаветграді та Києві. Мальовничі краєвиди околиць Кальника, атмосфера рідного дому, малої вітчизни”, а також постать батька, учасника повстання 1863 року, провінційного бухгалтера, були головними чинниками, що визначали напрямки формування Ярослава. Пізніше Івашкевич визнає, що найвидатніші представники кресової інтелігенції походили саме з дрібних чиновників. Дитячі враження Ярослава інтер’єри будинків, зовнішність їхніх обивателів, атмосфера шляхетського кресового світу і українського оточення, характери та поведінка людей стали пізніше матеріалом його української” прози. Згодом велике значення в духовному формуванні Ярослава відіграла родина Шимановських, де Івашкевич узяв перші уроки універсалізму. В Єлизаветгаді та Тимошівці були закладені підвалини довготривалої творчої співпраці між Івашкевичем та його кузеном, відомим композитором Каролем Шимановським.
    Найважливішим етапом формування особистості митця була київська епоха”. Івашкевич активно включився в польське і російське культурне життя Києва, виступав як актор, пізніше член художньої ради польського київського театру С.Висоцької Studya”. Значний вплив на світогляд Івашкевича справили його київські друзі Юрій Міклухо-Маклай, Стефан Кнабе, Чеслав Пешинський та Микола Недзьведзький. Протягом 1909 1920 років Івашкевич активно подорожує” по всій Україні як репетитор. Завдяки цим поїздкам майбутній письменник добре пізнав культуру і побут шляхетських кресових дворів, старосвітські традиції, що виросли до рангу ритуалу, відвідав місця, овіяні романтичними легендами. В цей же час Івашкевич віднотував для себе різницю в культурному ландшафті, яка існувала між Україною з одного боку та Росією й Польщею з іншого.
    Естетичний та інтелектуальний досвід, здобутий в атмосфері поміщицьких польських домів, російськомовних навчальних закладах, у спілкуванні з російськими інтелектуалами, став передумовою того, що для Івашкевича висока культура існувала у двох її автохтонних” зразках польському і російському, перший з яких був джерелом традиції і модерності в стилі Молодої Польщі”, а другий суто російської відміни модернізму, а також, через переклади, вікном у світ західної естетики. Українська ж культура, взагалі Україна як художній матеріал, залишається для письменника феноменом більше емоціональним, ніж інтелектуальним, тому і функція її в ранній прозі Івашкевича особлива.
    Характерною рисою поетики прозового доробку Івашкевича київського” періоду є те, що весь він належить жанрово до поетичної прози. Україна в тут усе ще залишається для автора життєвою реальністю, Креси не набувають самобутньої цінності й не міфологізуються, як у пізніший творах. В найбільш ранньому романі Івашкевича Втеча до Багдада”, стилізації під східну літературу в дусі Молодої Польщі”, співіснують два типи простору: реальне місце дії Астрахань XVII століття, а також уявний простір, що існує в пам’яті або уяві героїв і часто є образним відповідником переживань. Якщо у пізніших творах пограниччям, де перехрещуються дороги Сходу і Заходу, будуть польські Креси, у "Втечі..." цю функцію виконує екзотична Астрахань (у яку був уписаний російський культурний простір). Колористика уявного” простору Кресів відрізняється від орієнтальної, є більш імпресіоністичною та суб’єктивною: поетизуются тривіальні і щоденні речі, а звертаючись до міфологічних постатей українського фольклору, наратор підкреслює свій зв’язок зі специфічною субкультурою регіону.
    У Втечі...” актуалізується також популярний у модернізмі мотив Діоніса. Окрім ідеї культурної рівності як моделі стосунків поета і суспільства (на противагу опозиції митець філістер”), діонісійство (подвійність природи Діоніса) в романі пов’язується з біеротизмом і мотивом гомосексуальності.
    В оповіданні Осіння учта” міф про Діоніса промовляє до читача передусім в образі української землі та її автохтонних мешканців. Україна як пограничний простір існує у Івашкевича на правах космічно-міфологічної інфраструктури, здатної акумулювати статичну енергію різних міфологій в єдину, але змінну полікультурну стихію, в силовому полі якої й стає можливим витворення химерних українських характерів. Земля українського села наділяє своїх мешканців свідомістю, яка є сумішшю українського поганства, юдаїзму, античної міфології та не поділеного ще на Рим і Візантію раннього християнства саме в такому конгломераті вірувань і культур має формуватися їхня самототожність. Символічним простором оповідання є Середземне море, праколиска всіх міфів європейської культури, що омиває українську Аркадію. До ознак діонісійськості” твору належать час дії осінь, язичницькі обряди, які панують на цій землі й яким автор надає екзотично-демонічного характеру (свято Купапа, обряд поклоніння Церері); найбільш діонісійським персонажем твору є українка Ганя, в образі якої тісно пов’язані мотиви кохання і смерті, язичницького діонісійства і християнства.
    Діонісійське світовідчуття у творчості Івашкевича пов’язане також із музикою й віталістичним світоглядом балагулів”. Івашкевич є автором лібрето до опери Шимановського Король Роджер” естетичної версії поєднання християнської релігії з поганськими культами (таємничий світ Пастора-Діоніса). Музика як вагомий елемент діонісійського мистецтва була частиною і структуротворчою основою його творів (оповідання Вечір у Абдона”, для якого характерна композиційна форма фуґи).
    Захоплення раннього Івашкевича експресіонізмом та теорією Чистої Форми” Віткаци свідчать про подвійність творчої природи митця, розділеного між стихійним віталізмом діонісійства та естетизмом і літературним штукарством. Якщо інші тогочасні поклонники грецького бога вина обмежилися популярною, бахічною інтерпретацією міфу, то Івашкевич зробив із нього символ драматичних внутрішніх суперечностей. Найбільш переконливе протиставлення естетичної краси діонісійському брудові” життя здійснене ним у повісті Зенобія. Пальмура”. Боротьба між етикою й естетикою в художньому просторі повісті розігрується на теренах Києва початку ХХ століття. Як і для С.Бжозовського, для Івашкевича прекрасне є завжди тільки штучною декорацією, мертвим продуктом, який накидають "живому життю". Уособленням цієї штучної краси у творі є князь Юрій Маврицький (його прототип Ю.Міклухо-Маклай). Після вбивства "краси", що в художній структурі твору виглядає як необхідність, настає відновлення, свято життя, яке символічно подається як опис київської весни розквіт природи і вітальних сил, які не суперечать міському пейзажеві. Життєствердний світогляд повіті пов'язаний із ніцшеанським діонісійством.
    Ближче до середини 20-х років парадигма образу України у прозі Івашкевича зазнає змін. Роман Місяць сходить”, найбільш український” твір Івашкевича, вже не міститься в парадигмі прози київського” періоду. Позиція автора свідчить тут про втрату безпосередньої заангажованості в кресове життя, візія України втрачає безпосередній зв’язок із автентичною українською дійсністю, переходить у категорію спогаду, оперує застиглим образом світу, тобто все виразніше набуває ознак, характерних для прози малих вітчизн”. Ревізії підлягає вже відома із Зенобії...” ідейно-екзистенційна проблематика митця-двійника автора (завдяки художньому проникненню в свою молодечу незрілість, аналізу болісних часів ініціації і самопізнання) та креація приватного” простору українських Кресів, у художніх межах якого знаходяться побут багатоетнічного населення України, загальні питання людської екзистенції (дорослішання, кохання, смерть, приятельські стосунки тощо), а також, найчастіше не до кінця виявлені, національно-патріотичні та соціальні проблеми. Для Івашкевича як письменника Кресів показовим у цьому романі є спосіб творення простору шляхетського двору на Україні фортеці найвищих польських національних цінностей, а разом з тим місце перших справжніх естетичних вражень, життєвих перипетій, любовних авантюр та першого еротичного досвіду. Легкий іронічний відтінок, а також виділені з загалу деталі опису є свідченням певної дистанційованості автора, який ніколи безпосередньо не належав до субкультури двору, крім того, зазнав впливів польської міської інтелігенції. Завдяки цьому увага зосереджується також на деталях щоденного життя українського села, опис якого позначений впливом традиційного для польської літератури архетипу безмежних” степів України. Креація сільського подвір’я має виразний імпресіоністичний підхід.
    Обов’язковими елементами кресового простору в романі, як у жодному іншому творі Івашкевича, стають українські краєвиди, які також функціонують як психопейзажі” героя. Простежуються тенденції до метафізації й навіть сотеризації природи, однак вона ніколи не втрачає своїх реалістичних вимірів, тому за описами пейзажів у романі Місяць сходить” легко можна розпізнати краєвиди Поділля чи Київщини. Автор засвідчує близькість власного світогляду з космогонією українського народу, який бачить людину ланкою в нерозривній системі всесвіту і згідно якого тільки гармонійне співіснування із зовнішнім світом може гарантувати внутрішню стабільність. Присутність у творі таких персонажів, як Змійовець чи сліпий лірник, свідчить, що серед джерел Місяця...” були українські мотиви, почерпнуті з фольклору та писемної літератури. Головного героя захоплює також козацьке минуле, причому історичні візії викликає українська природа. Своєю концепцією природної людини” Місяць сходить” багато в чому є продовженням попереднього Івашкевичевого роману про молодого митця Гіляри, син бухгалтера” з характерним для нього мотивом творчого переосмислення простору втраченої малої вітчизни” як внутрішнього простору, конфронтації в душі молодої людини сучасного міста і світу природи, або ж кресового ландшафту.
    Зіштовхуючи свого героя з ідейно-естетичними ідеалами київського періоду, Івашкевич у романі Місяць сходить” здійснює ніби порахунок” із своєю українською молодістю. З цією метою персонажів з оточення Антонія побудовано схематично не як людей із характерами, а як ідеї, світогляди, що слугують джерелом мотивації для героя, який шукає себе. На цьому шляху він долає уайльдівський естетизм Ізидора (прототипом якого виступає М.Недзведзський), російський нігілізм Кнабе (його прототип Юрій Міклухо-Маклай) та вульгаризоване ніцшеанство кузена Єжи. Крім приватного значення виростання” молодого митця, світоглядні позиції перелічених героїв представляють нам modus vivendi, філософські принципи життя київської інтелігенції початку ХХ століття, з’являючи унікальну атмосферу співіснування багатьох модних ідей і світоглядних позицій. Місяць сходить” можна вважати найістотнішим художнім осмисленням української молодості автора, а позицію автобіографічного двійника Антонія власною, дещо міфологізованою, версією розвитку письменника в київський період.
    Історичний роман Червоні щити” є спробою вписування Польщі до середземноморського культурного ландшафту, створення на основі українських переживань і трагічного досвіду так званої символічної спільноти”. Україна в Червоних щитах”, як і в інших творах письменника, є Україною приватного досвіду, індивідуального переживання героя і наратора, топосом, що, починаючи від роману Місяць сходить”, переходить у цілковите володіння спогаду. Це пояснюється самою природою Івашкевичевого героя, який куди частіше виступає як homo aestheticus, і набагато рідше як homo historicus. Подібно до Місяця”, що являє нам портрет митця замолоду” з перспективи втрати рідного простору, Червоні щити” помножують культурний світ героя на подорож і в почергових рефлексіях дають можливість для втілення ширшої концепції культурного простору, складником якого є Польща і Україна.
    Стрижневим елементом поетики Івашкевичевої прози різних періодів є, характерний також для Уайльда, візантійський” стиль, який для письменника з України означав передусім мистецтво плетіння словес” (ознаку його поетичної прози), що його Івашкевич завдячував, зокрема, непоганому знанню давньоруської літератури. Зрілість, естетичний шарм і софійність візантійської культури часто протиставляються у нього західному світові, особливо галльській культурі. Освіченість і потяг до мистецтва руської жінки яскраво контрастує з образом темної” середньовічної Європи. Червінь наскрізний у Червоних щитах” символ царського золота запозичений Івашкевичем з візантійської естетики та українського фольклору. Червінь як граничний” колір також бути і символом кресовості, простору перетину різних культурних традицій, власне переходу з одного світу до іншого.
    В умовах втрати української батьківщини символічним простором Кресів стане для Івашкевича Італія (особливо Сицилія), причому образи України та Італії в його творах взаємонакладатимуться. Через те в циклі Італійських оповідань” головним структуротвірним елементом є спогад про малу вітчизну”, Україну, яка виконує функцію глибинної структури”. Тут також помітна криптополеміка з концепцією пам’яті М.Пруста: Івашкевич заперечував можливості пам’яті відродити втрачену українську реальність вона існує лише в спогаді рефлективних Івашкевичевих героїв і виконує терапевтичну функцію.
    На відміну від інших представників української школи” ХХ століття (В.Одоєвського, Л.Бучковського, Ю.Стрийковського) емоційно насичена, кольорова, яскрава, міфологізована візія України у Івашкевича була позбавлена проблем етнічної конфліктності, яка не входила в його розуміння малої батьківщини”. Так само письменник обходить увагою актуальну на початку ХХ століття проблему формування української нації, оскільки вона тією чи іншою мірою торкалася питань українсько-польської національної ворожнечі. У великому епічному полотні Честь і слава” Івашкевич показує зникнення цілого світу польської кресової шляхти на Україні більше як стихійне лихо, ніж як наслідок історичних катаклізмів. Письменникові йшлося передусім про показ занепаду шляхетських домів, безповоротної втрати колишнього світу кресового польського поміщицтва, в якому виховувався й сам автор. Для Івашкевича той втрачений світ означав перш за все неповторну культуру, яка відходила у безвість разом із її носіями, тому першочерговим завданням своїм як письменника вважав зберегти ту культуру в художньому слові. Як позитивні, патріотичні, так і негативні псевдоморальні, консервативні риси цього світу показує Івашкевич у двох пізніх творах Червнева ніч” і Заруддя” образі всеохопної поразки історичної, побутової, екзистенційної кресової польської шляхти, яка жила лише у сні про свою колишню потужність.
    Ностальгійна тональність, евфемізація польсько-українських міжетнічних взаємин обумовили те, що український географічний і культурний простір у прозі Івашкевича стає тереном співіснування різних культурних традицій, який населяють не нації, а своєрідна кресова спільнота праобраз ідеальної середземноморсько-європейської цивілізації, яка будує своє життя на основі взаєморозуміння і толерантності щодо Іншого.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Борковська Г. Повернення Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.46-55.
    2. Булаховська Ю.Л. Два етюди до творчості Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.151-153.
    3. Булаховська Ю.Л. Есеїстика в польській і східнослов’янських літературах // На нових орбітах. Літературно-критичні статті. К., 1990.
    4. Булаховська Ю.Л. Сучасні відвідини” польськими письменниками Київського університету // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.406-411.
    5. Бялокозович Б. Ярослав Івашкевич виразник і захисник гуманістичної ідеї єдності культур // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.21-34.
    6. Ведина В.П. Послевоеная польская проза. Проблематика и поэтика. К.: Наукова думка”, 1991. 312 с.
    7. Вервес Г. Д. Головні проблеми українсько-польських літературних взаємин ХІХ ст. К.: АН УРСР, 1958. 47 с.
    8. Вервес Г.Д. В інернаціональних літературних зв’язках. Київ: Дніпро”, 1983. 383 с.
    9. Вервес Г.Д. Грані епосу // Ярослав Івашкевич. Честь і слава. К.: Дніпро”, 1984. С.5-7.
    10. Вервес Г.Д. Максим Рильський в колі слов’янських поетів. К.: Наукова думка”, 1972. 189с.
    11. Вервес Г.Д. Подорож до Стависька // Всесвіт”. 1984. №8. С.130-136.
    12. Вервес Г.Д. Польська література і Україна. Літературно-критичні нариси. К.: Радянський письменник”, 1985. 311 с.
    13. Вервес Г.Д. Художній світ Ярослава Івашкевича і Україна // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.185-188.
    14. Вервес Г.Д. Ярослав Ивашкевич: литературно-критический очерк. Пер. с укр.. Москва: Советский писатель”, 1985. 254 с.
    15. Вервес Г.Д. Ярослав Івашкевич // Сучасні польські письменники. К., 1960. С.82-128.
    16. Вервес Г.Д. Ярослав Івашкевич і російська література // Теория и история литературы. К., 1985. С.317-323.
    17. Вервес Г.Д. Ярослав Івашкевич. Літературно-критичний нарис. К.: Наукова думка”, 1978. 223 с.
    18. Веретюк О. Україна Ярослава Івашкевича та її галицька візія” // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.241-250.
    19. Воспоминания о Ярославе Ивашкевиче / сост. В.М.Борисов. М.: Советский писатель, 1987. 298с.
    20. Вуйцік Т. Українське втаємничення Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.214-224.
    21. Гадачек Б. Стара Украйна” Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.198-213.
    22. Гром’як Р. Т. Естетика і критика: Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. К.: Наукова думка, 1975. 224 с.
    23. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? // Слово і Час. 1995. №2. С. 28-32.
    24. Гундорова Т. ПроЯвлення слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Л.: Літопис, 1997. 297 с.
    25. Довжок Т. Бездомність на тлі пейзажу у творчості Ярослава Івашкевича та письменники нової української школи” // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.251-269.
    26. Дробняк П. Балагульська вітчизна”. Україна в творчості Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.308-32.
    27. Завада А. Ярослав Івашкевич та його ідея об’єднаної Європи // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.10-20.
    28. Івашкевич Я. Заруддя. / Пер. Валерія Шевчука // Всесвіт”. 1977. № 1. С. 143-178.
    29. Івашкевич Я. Книжки, привезені з України // Всесвіт”. 1978. № 2.
    30. Івашкевич Я. Новели. Пер. О.Медущенко. К., 1974. 312с.
    31. Івашкевич Я. Особлива антологія // Всесвіт”. 1976. №12.
    32. Івашкевич Я. Прогулянка по Дніпру // Наша культура”. 1960. № 9.
    33. Івашкевич Я. Твори. К.: Дніпро”, 1979. 355с.
    34. Івашкевич Я. Честь і слава. Роман у 3-х томах. К., 1966.
    35. Ігнатенко М.А. Генезис сучасного художнього мислення. К., 1986. 312 с.
    36. Ільницький М. М. Від Молодої Музи” до Празької школи”. Л.: НАНУ, 1995. 318 с.
    37. Кабатц Е. Ярослав Івашкевич та Італія // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.143-150.
    38. Копистянська Н.Х. Аспекти функціонування простору, просторової деталі в художньому творі // Молода нація”. №5. 1997. С.172-178.
    39. Копистянська Н.Х. Художній час як категорія порівняльної поетики // Слов’янські літератури. Матеріали до ХІ з’їзду славістів. К., 1993. С.184-200.
    40. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. К.: Либідь, 1997. 321 с.
    41. Моренець В.П. Джерела поетики К.І.Галчинського. К.: Наукова думка”, 1986. 138 с.
    42. Моренець В.П. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. Київ: Основи”, 2002. 327 с.
    43. Наливайко Д. С. Искусство: Направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1985. 368 с.
    44. Наливайко Д. С. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. К.: Дніпро, 1998. 395с.
    45. Насіловська А. Дім Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.56-70.
    46. Національний склад буржуазної Катеринославської губернії наприкінці ХІХ початку ХХ століття, авт. Ю.В. Ковальова, зб. Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України, під ред. Дєдкова М.В., Запоріжжя, 2001. 280c.
    47. Ницше Ф. К генеалогии морали. Рождение трагедии. Минск: Попурри, 1997. 623 с.
    48. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. К.: Основи, 1997. 415 с.
    49. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори. К.: Основи, 1994. 421 с.
    50. Павличко Д. Ярослав Івашкевич і Україна // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.180-184.
    51. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь, 1997. 359 с.
    52. Паустовский К. Встречи с Ярославом Ивашкевичем // Ивашкевич Я. Избранные произведения. М., 1964.
    53. Пилипчук Р. Театральні зацікавлення Ярослава Івашкевича в українському періоді його життя // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.270-295.
    54. Пінчук С. До питання про поетичну прозу Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.137-142.
    55. Радишевський Р. Домінанти поезії Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.71-86.
    56. Радишевський Р. П. Іскри єднання: До питання про інтернаціональні мотиви творчості Лесі Українки. К.: Дніпро, 1983. 205 с.
    57. Рітц Г. Подорож і спогад. Італійські та українські оповідання Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.87-102.
    58. Рудковська М. Україна та Італія у творчості Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.225-240.
    59. Свасьян К. Фридрих Ницше: мученик познания // Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. Минск: Попурри, 1997. С. 3-54.
    60. Сегеда М. Жанрово-тематичні та стильові особливості ранньої прози Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.130-136.
    61. Сидяченко Н. Образотворчий світ роману Ярослава Івашкевича Слава і хвала” // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.154-158.
    62. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Л.: Літопис, 1996. 635 с.
    63. Ульяш С. Voci di Roma” Ярослава Івашкевича у контексті польської кресово-пограничної” літератури // Київські полоністичні студії. Том3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.301-307.
    64. Фют А. Портрет українця у прозі Ярослава Івашкевича // Київські полоністичні студії. Том 3. Ярослав Івашкевич і Україна. К.: Бібліотека українця”, 2001. С.189-197.
    65. Шевченко С.І. Поляки в історії Кіровоградщини (ХІХ поч.. ХХ ст.) зб. Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умова
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины