САТИРИЧНИЙ ДИСКУРС ПОЛЬСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО КАБАРЕ (НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ Т. БОЯ-ЖЕЛЕНСЬКОГО, Ю. ТУВІМА ТА К. І. ГАЛЧИНСЬКОГО) : Сатирический ДИСКУРС польского литературного-художественного кабаре (на материале текстов Т. БОЯ-Желенского, Ю. Тувима И К. И. ГАЛЧИНСЬКОГО)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК [82-7 +792.7] (438)

ХАЙДЕР ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

САТИРИЧНИЙ ДИСКУРС ПОЛЬСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО КАБАРЕ (НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ Т. БОЯ-ЖЕЛЕНСЬКОГО, Ю. ТУВІМА ТА К. І. ГАЛЧИНСЬКОГО)

10.01.03. література слов’янських народів

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК
РУДЯКОВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2004

ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Генологічні аспекти сатиричних жанрів ЛМК
1.1. Значення народно-сміхової та придворної культур для еволюції жанрів і поетики кабаре
1.2. Європейський контекст виникнення ЛМК як паратеатрального явища культури
Розділ 2. Доба Молодої Польщі” як зміна художньо-естетичної парадигми
2.1. Естетико-філософський та історико-літературний контексти епохи
2.2. Cyganeria Krakowska” і становлення польського ЛМК
Розділ 3. Полідискурсивність літературно-мистецьких кабаре
3.1. Деякі аспекти екстраполяції дискурсу в літературознавстві
3.2. Поліфункціональність кабаре
3.3. Дискурсивний простір кабаре Т. Боя-Желенського
3.3.1. Пародійно-сатирична основа творчого методу в кабаре Т.Боя-Желенського
3.3.2. Тематичні рівні збірки Слівця” Боя-Желенського
3.4. Трансформації та модифікації жанрів у ЛМК
3.5. Елементи поетики та інтертекстуальність як особливість дискурсу збірки Слівця”
3.6. Творчість Юліана Тувіма у контексті кабаре Qui pro Quo”
3.6.1. Qui pro Quo” як спадкоємець молодопольських кабаретних традицій
3.6.2. Жанрово-стильові особливості кабаретних текстів” Ю.Тувіма
3.6.3. Дискурс вулиці у текстах Ю.Тувіма
3.6.4. Кабаретна” творчість Ю.Тувіма в контексті традицій літературної сатири
3.7. Поема Бал в опері” й кабаретні традиції.
Розділ 4. Сатирична Шопка” та її інваріанти в літературно-мистецькому кабаре
4.1. Походження та місце шопки в польському духовно-культурному просторі
4.2. Елементи морфології та поетики шопок ЛМК
4.2.1. Композиційно-морфологічна структура шопки.
4.2.2. Дійові особи та їх прототипи як морфологічний елемент соціокультурного поля.
4.3. Трансформація шопок” ЛМК у театрик” К.І.Галчинського.
4.4. Театрик Зелена Гуска” та традиції кабаре
4.5. Зелена Гуска” як інваріант Шопки”.
4.6. Жанрові та структурно-стильові особливості мініатюр К.І.Галчинського.
Заключна частина: Висновки
Список використаних джерел

ВСТУП
Кінець ХІХ-поч.ХХ століть вітчизняне й зарубіжне літературознавство визначає як перехідну добу”, дехто з дослідників поширює це визначення на усе минуле століття, особливо його останнє десятиліття. [57, с.17-18]. З констатацією кризовості та перехідності ХХ століття прийшло визнання факту виникнення певної методологічної кризи у сучасному літературознавстві [66, с.5]. Насамперед треба зазначити, що йдеться про кризу методології радянського літературознавства, яка нині визнається нерепрезентативною, догматичною, обмеженою тощо, що вважається наслідком ототожнення багатьма дослідниками наукової методології та ідеології авторитарної держави. Проте позитивним наслідком кризи стало утвердження плюралізму як визначальної риси сучасної гуманітарної, філологічної, зокрема, науки. Таким чином, ідеться про зміну парадигми вивчення кризових ситуацій і окремих феноменів культури кожної перехідної доби. Саме поняття перехідної (або кризової) доби” нерозривно пов’язується із проблемою термінологічного визначення. На нашу думку, доба, за якої визріває й виникає ситуація культурного перевороту”[57, с.17], доба стрибків” [57, с.17], доба, в якій присутній момент вибуху”[45, с.108], певні часові відрізки в теорії пасіонарності Л.Гумільова [22] це визначення одного й того ж періоду, що кардинально змінює естетико-філософські та культурні умови, за яких формується література.
В історії польської літератури кінець ХІХ перша третина ХХ століття були часом великих змін у мистецько-художньому й політичному житті країни. Це один із найзначущих періодів для формування як нових естетико-художніх, мистецьких і літературних проектів (період Молодої Польщі, Аванґарду), так і формування та побудови політично нового суспільства (1918 рік повернення Польщею незалежності після більш як столітнього поневолення). Саме на цю добу припадає ставлення, адаптування та інтенсивний розвиток нового явища в культурному житті країни літературно-мистецьких кабаре.
Літературно-мистецьке кабаре як різновид літературного та драматичного мистецтв посідає посереднє місце між традиційним, класичним театром і художньою літературою, що ускладнює процес дослідження, оскільки воно водночас функціонує в паратеатральному й паралітературному художніх просторах. Проблемою історії виникнення й специфіки функціонування літературно-мистецьких кабаре, таким чином, опосередковано займалися, у першу чергу, історики театру, приділяючи їм увагу в контексті аналізу загальної ситуації в театральному середовищі окремих періодів, або в контексті характеристик постатей окремих видатних акторів, які дебютували чи працювали деякий час у літературно-мистецьких кабаре. Так, сучасний російський театрознавець Л Тіхвінська [89], автор першого серйозного дослідження про російське кабаре, зазначає нерозривний зв’язок кабаре і класичного театру на прикладі співпраці видатних театральних діячів Вс.Мейєрхольда, М.Євреінова, К.Станіславського, В.Качалова, М.Балієва, В.Немировича-Данченка та багатьох інших із провідними московськими та петербурзькими театрами-кабаре, такими як Летучая мышь”, Лукоморье”, Кривое зеркало”. Л.Тіхвінська наголошує саме на театральній природі більшості кабаре: Позиція Кривого зеркала” визначалась театральними поглядами його керівника А.Р.Кугеля. Театральний критик Кугель хотів бути голосом великого російського театру й тому не приймав ані Художнього театру, ані Мейерхольда [...]. Кривое зеркало” не ставило пародій ані на Вс.Мейерхольда, ані в той час на Художній театр. Натомість на його підмостках було завдано один із найруйнівніших ударів по найбільш консервативному з тодішніх жанрів” [89, с.50-51]. Театрознавчий підхід дослідниці зумовив термінологічне визначення кабаре як театрального жанру”, хоча в монографії частіше зустрічаються визначення його як театру” мініатюр, мистецтва”. Термінологічна неточність пов’язана, очевидно, із відсутністю наукових праць і досвіду дослідження цього мистецького явища в радянський і пострадянський часи [89, с.5-7]. У польській науці також домінують праці театрознавчого спрямування [108, 116, 142, 164, 167, 172, 173, 209 та ін.], в яких історія польського кабаре постає невід’ємною частиною історії польського театру початку ХХ століття. Основну увагу дослідники також спрямовують на постаті відомих акторів, що в певні періоди своєї кар’єри були пов’язані з відомими польськими кабаре. Значно менше опрацьовано літературну основу кабаре. Існує декілька причин, що пояснюють цей факт, зокрема:
- усталений стереотип несерйозності”, вторинності цього ґатунку мистецтва відносно класичних театральних форм;
- відсутність архівних матеріалів, критичних відгуків, репетиційних журналів, щоденників вистав, сценаріїв тощо, як це було прийнято в театрах [89, с.5];
- видатні поети, актори, що були авторами текстів, здебільшого приховували своє авторство [89, с.7; 223, с. 5-6] і не зберігали тексти скетчів, віршів, пісень, монологів.
Існує ще одна причина літературознавчої нерозпрацьованості тексти, які використовувалися в більшості кабаре, не привертали уваги дослідників з огляду на їх невисокий художній рівень. Текст у кабаре виконував інструментальну роль, оскільки основний акцент робився на акторській грі та сценічній майстерності. Виняток становлять три польські літературно-мистецькі кабаре: краківська Зелена Кулька”, варшавські Момус” і Qui pro Quo”, які увійшли в історію польської культури першої третини ХХ століття, ставши взірцем нового виду мистецтва. Успіх і популярність цих кабаре великою мірою спричинилися саме високим рівнем літературних текстів, авторами яких переважно були видатні діячі польської культури: літературний і театральний критик та перекладач Тадеуш Бой-Желенський і поет Юліан Тувім. Утім, літературний бік їх кабаретної” творчості, особливо Т.Желенського, вивчений недостатньо. Специфіка творчості Ю.Тувіма досліджувалася широко як у польському, так і у вітчизняному літературознавстві (Я.Савицька, М.Гловінський, Я. Страдецький, А.Венґжинякова, Г.Вервес, Ю.Булаховська тощо), проте тексти для Qui pro Quo” та інших кабаре, з якими співпрацював Ю.Тувім, окремо не аналізувалися. Частково це пояснюється тим, що сам Ю.Тувім дещо несміливо визнавав власне авторство, частково це зумовлено втратою більшості кабаретних текстів.
Таким чином, ми розділяємо проблему вивчення історії польського літературно-мистецького кабаре на дві частини: власне історію кабаре як нового виду театрального мистецтва та історію літературного кабаре, де матеріалом є художні тексти. Подібний підхід зумовлює необхідність розглядати окремо генезу літературних жанрів, які лягли в основу текстового матеріалу кабаре та генезу власне польського кабаре на тлі розвитку європейської культури, що позначилося на структурі роботи.
Специфічність творчої природи літературно-мистецького кабаре й складність доби, в яку цей вид мистецтва був адаптований і прищеплений до польської культури (Молода Польща) змусили нас паралельно звертатися до есеїстики, зокрема, спогадів літературних критиків, акторів, театральних критиків, насамперед найвідомішої збірки спогадів про Зелену Кульку” та Момус” (Dymek z papierosa czyli wspomnienia o scenach, scenkach i nadscenkach”). Вони найповніше передають атмосферу й настрої того середовища, котре поєднувало часто в одній особі автора, реципієнта, пропагандиста та критика новітніх засобів вираження. Окремо в контексті подальшого розвитку традицій польського кабаре розглядається театр” Константи Ільдефонса Галчинського Зелена Гуска”.
Ми вважаємо, що запозичене з європейської культури, літературно-мистецьке кабаре на польському культурному ґрунті постало як результат синтезу народно-сміхової, карнавальної (за визначенням М.Бахтіна) культури у її польському інваріантному вигляді та форм прозової, поетичної та драматургічної сатири, виплеканих протягом тривалої історії польської літератури, а також новітніх, паратетаральних, європейських форм. Отже, формування дискурсу кабаре відбувалося шляхом трансформації традиційного дискурсу, притаманного польській сатирі та засвоєння певних елементів недискурсивних практик початку ХХ століття на тлі становлення малих театральних форм.
Актуальність роботи зумовлена необхідністю вивчення специфіки функціонування, жанрових модифікацій і міжжанрових трансформацій текстів, що використовувалися і як самостійні сценічні мініатюри, і як композиційна складова вистав літературно-мистецького кабаре, а також виявлення генетичних та структурно-тематичних зв’язків із традиціями польської народно-сміхової та авторської художньої літератур. Комплексний підхід до аналізу літературної спадщини специфічних осередків культури (богемного типу (Зелена Кулька”) і демократизованого” (Qui pro Quo”, Зелена Гуска”)) в контексті розвитку національних літературних традицій соціально-побутової сатири й адаптації європейських нових експериментальних форм, до виявлення взаємодії історико-політичного, естетико-філософського контексту і літературної творчості відповідає сучасній тенденції наукового розвитку переходу від поглибленої спеціалізації до розширеної інтеграції літературознавства з іншими гуманітарними науками, зокрема культурологією, мистецтвознавством. Сама доба Молодої Польщі як феномен художньо-мистецького й літературного характеру у польській культурі, подосі викликає науковий інтерес.
У зв’язку зі зміною парадигми знань у гуманістиці, в тому числі й літературознавстві, де процес заміни парадигм відбувається не шляхом заперечення попередньої, а шляхом накладання парадигм одна на одну, відбувається інтегральний синтез порівняльно-історичної, системно-структурної та антропоцентричної парадигм із виразним акцентуванням останньої. Тобто, на сьогоднішньому етапі розвитку в теорії науки й знання як такого відбувається переключення” уваги й зацікавленості дослідника з об'єкта на суб’єкт пізнання аналізується людина, особистість, яка в процесі творчості укладає свій власний фрагмент буття, свій власний фрагмент загальної культурної й епохальної картини світу. Так, на хвилі аванґардно-модерністських віянь в австрійській культурі початку ХХ століття Л.Вітгенштейн у своєму Логіко-філософському трактаті” (1921р.) проголошує тезу про те, що світ це сукупність фактів, а не речей. Таким чином, інтерпретуючи цю точку зору, можна кожний артефакт переорієнтувати на особистість (або групу особистостей, поєднаних, наприклад, однією ідеєю, програмою, тощо) як автора, чий твір інтенціонально пов’язаний з певними фактами. Формування антропоцентричної парадигми призвело до орієнтації літературознавчої проблематики на людину та її місце в культурі (духовній в тому числі), оскільки творцем, носієм, реципієнтом культури є особа в її багатомірності: Я-фізичне, Я-соціальне, Я-інтелектуальне, Я-емоційне та ін.. На наш погляд, початок цього процесу припадає на злам ХІХ-ХХ століть.
У пропонованому дисертаційному дослідженні зроблено спробу визначити основні ознаки сатиричного дискурсу текстів літературно-мистецького кабаре на основі аналізу поетики творів з урахуванням їх жанрової своєрідності, а також процесів взаємозв’язку жанру та стилю, їх трансформаційних змін, модифікацій. Як відомо, подібний аналіз творів провадиться на різних рівнях і вимагає комплексного підходу. Проблеми дискурсу розглядаються дисертантом у контексті жанрової та стильової детермінованості. Такий підхід зумовлено тим, що сам жанр, як складне й диференційоване явище, що несе в собі те або інше смислове начало, виявляється серед чинників стилю, й, будучи водночас формою такої змістовності, може опинитися серед носіїв стилю [86, с.120]. Включаючи елементи і принципи типологічного дослідження мистецтва і літератури, ми досліджуємо не лише індивідуальну специфічність тих чи інших текстів, їх, подібні риси й зв’язки як такі, а й намагаємося, насамперед, розкрити ті принципи й начала, які б дозволили говорити про літературні тенденції, спільні естетико-художні спрямування та їх значення для того чи іншого дискурсу.
Проблема жанрово-стильового зіставлення й проблема стилізацій особливо актуальна для вивчення складних літературно-художніх і мистецьких явищ, які виникали напередодні або під час кризових періодів, коли, шляхом накладання й взаємопроникнення, формуються нові мистецькі форми, мають змогу співіснувати різнорідні стилі. У цьому випадку додатковий жанрово-стильовий аналіз дозволяє розкрити ідейно-художню, естетико-концептуальну або ж етико-філософську імперативну сутність явища, дозволяє виявити його онтологічні, генетичні зв’язки з певними літературними традиціями, визначити елементи інноваційні або трансформаційно-модифікаційні та їх місце і значення в історії літературного процесу. Не можна не погодитися з думкою В.Жирмунського про те, що проблема стилю вирішується лише у випадку тих художніх прийомів, за допомогою яких мовний матеріал набуває естетичного достоїнства. Аналіз, таким чином, повинен включати не лише засоби, а й теми, образи, композицію (морфологію), художній зміст [27, с. 29, 45].
Оскільки автор (тексту) оперує формами, які породжують художні цінності й визначають причетність до того чи іншого дискурсу, аналіз літературного тексту не може обмежуватися вивченням внутрішньотекстових явищ і зв’язків безвідносно до тих позалітературних стосунків, котрі являють собою світоглядні аспекти творчості. На думку О.Веселовського, вивчення творів в соціальному й світоглядному контекстах дозволяє побачити багаточисленність літературних структур, що історично змінюються [11, с. 47-54].
Своєю чергою, пізнання форм, видів, засобів і прийомів словесно-художньої творчості у її структурах і жанрах дозволяє розмежувати загальні й особливі закономірності побудови різноманітних літературних форм у їх взаємодії [12, с.184].
Такий підхід дозволяє вивчати процес становлення, розвитку, модифікаційних змін різних художньо-естетичних систем у їх динаміці. Робота виконана в річищі наукових досліджень Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України і виконувалась в руслі комплексного плану Актуальні проблеми філології ” (02 БФ 044-01).
Метою дослідження, отже, є визначення місця, ролі літературно-мистецьких кабаре у процесі формування сатиричного дискурсу, його специфіки та розвитку літературних, естетико-філософських поглядів у межах функціонування літературної сатири. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
· виявити онтологічні зв’язки кабаре з театром і драматургічними формами: народними й класичними, європейськими й власне польськими;
· з’ясувати зв’язки з традиціями національної народної культури, художньої літератури в контексті міжкультурних європейських взаємовпливів;
· простежити генетичну, формальну і структурно-тематичну спорідненість текстів ЛМК із зазначеними формами творчості;
· з’ясувати й встановити процеси трансформаційних і модифікаційних жанрових змін протягом еволюції літературних традицій кабаре;
· з’ясувати проблеми морально-філософського імперативу в досліджуваних текстах та проcтежити зміну світоглядних, естетичних, морально-етичних і художніх парадигм в літературних текстах кабаре першої половини ХХ століття;
Об’єктом дослідження є літературний матеріал, котрий являє собою визначальну конститутивну частину паратеатральних дійств, що відбувалися у польських літературно-мистецьких кабаре першої половини ХХ століття, і літературно-мистецьке кабаре як специфічне, поліфункціональне літературне явище в культурі Польщі.
Предметом даного дослідження є сутність, особливості й засоби вираження сатиричного дискурсу у процесі виникнення й еволюції малих літературно-сценічних форм літературно-мистецьких кабаре, їх жанрові модифікаційно-трансформаційні зміни в процесі кристалізації.
Мета та завдання дослідження зумовили використання елементів описового, порівняльно-історичного, біографічного та герменевтичного методів, а також структурно-функціонального прийому аналізу для виявлення основних тенденцій розвитку, взаємовпливів і жанрових та функціональних трансформацій альтернативної” народно-сміхової літератури й літератури офіційної” (класичної), Також використано метод лінгвостилістичного аналізу для окреслення стильових, жанрово-композиційних особливостей текстів.
Матеріалом дослідження даної роботи слугували тексти зі збірки Т.Боя-Желенського Słówka” (Слівця), де представлена більшість текстів літературно-мистецького кабаре Зелена Кулька”, повні тексти Szopka Krakowska 1911” і Szopka Krakowska 1912” Т.Боя-Желенського, тексти з репертуару варшавського кабаре Момус” Т.Боя-Желенського (близько 10), тексти з репертуару варшавського кабаре Qui pro Quo” і текст поеми Бал в опері” Ю.Тувіма, повні тексти театру” К.І. Галчинського Зелена Гуска” (1946-1950рр.).
Теоретико-методологічна база дисертаційного дослідження ґрунтується на фундаментальних працях вітчизняних і зарубіжних учених. Методологічною основою роботи стали основні праці з теорії та історії художньої творчості (М.М.Бахтін, Г.Д.Вервес, Т.Гундорова, Д.Дюришин, В.М.Жирмунський, Д.Затонський, Ю.Лотман, Д.Наливайко, А.Нямцу, Н.Копистянська, Б.Успенський, К.Будзик, М.Гловінський, С.Гжещук, З.Рашевський, Я.Савицька, А.Ставар та ін.), а також концептуальні положення світової естетико-філософської думки (Г.-Ґ.Гадамер, Х.Ортега-І-Гасет, Л.Гумільов, В.Соловйов). Крім того, наше дослідження спирається на теорію соціологічного методу в літературознавстві П.Сакуліна, а також деякі положення культурології. Виходячи з принципів історико-літературного, порівняльно-типологічного вивчення літературного процесу, котрі були випрацьовані у класичному літературознавстві, а також засад сучасного культурологічного висвітлення проблем літератури, в роботі зроблено спробу реконструювати те соціокультурне поле, середовище, в межах якого народжувалися аналізовані тексти літературно-мистецьких кабаре та співвіднести їх не тільки з іншими жанрами і типами дискурсу, а й із сучасними їм соціальними институціями і недискурсивними практиками. У зв’язку з цим елементи поетики у бінарній позиції зі стилем [91] розглядаються й використовуються при аналізі як засіб для виявлення тих аспектів історичної послідовності, які виступають як деструктивні і ведуть до послаблення чи перегляду пануючих соціокультурного, політичного, психологічного, естетичного кодів, що виступають на певному хронологічному відрізку історії у суспільстві як складові загальноусталеної й прийнятої системи цінностей.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше аналізуються не тексти високої” поезії відомих авторів, а тексти, які писалися з урахуванням специфіки сценічного виконання, для нового виду мистецтва літературно-мистецького кабаре, яке також не аналізувалося окремо як явище у вітчизняній науці. Новими у даному дослідженні є: висвітлення самобутніх польських витоків літературної й жанрово-художньої специфіки текстів літературно-мистецького кабаре, визначення текстів театру” К.І.Галчинського Зелена Гуска” як кабаретних за своїми художніми властивостями й визначення ролі автора кабаре Зелена Гуска” у постмодерністських пошуках, задовго до формально визнаного початку польського постмодернізму.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у запропонованій моделі комплексного аналізу текстів, що може дати початок подальшим дослідженням літературного матеріалу, який традиційно не вважається значущим і важливим для історико-літературного процесу. Проте, як складова частина, на нашому прикладі, досить вагома у культурному й літературному житті й може слугувати додатковим ілюстративним матеріалом для висвітлення загальних естетико-філософських, художніх процесів у суспільстві як у цілому, так і в окремих фазах існування певної культурно-політичної формації.
Практичне значення дисертаційного дослідження визначається можливістю використання її результатів та ілюстративного матеріалу в загальному курсі історії польської літератури, спецкурсах з даного фаху чи культурології.
Апробація результатів дисертації проводилася шляхом доповідей та повідомлень, присвячених її проблематиці на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та молодих учених Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (2000, 2001, 2003 рр.), на щорічних філологічних читаннях пам’яті акад. Л.Булаховського (Київ, 2001, 2002рр.), на VII міжнародній конференції Семантика мови й тексту” (Ялта, 2002р.). Результати дисертаційного дослідження висвітлювалися у наступних виданнях:
1. До питання походження та особливостей жанру сатиричного вертепу (szopki) в польському літературно-мистецькому кабаре. (Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Л.Булаховського. - К.: ВЦ Київський університет”, 2000р.- С.102-108).
2. Кабаретна” творчість Тадеуша Боя-Желенського. (Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Л.Булаховського. - К.: ВЦ Київський університет”, 2001р. С.120-136).
3. Краківська Шопка” Т.Боя-Желенського. (Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип. 11. К.: ВЦ Київський Університет”, 2001. С.145-159).
4. Театрик К.І.Галчинського Zielona Gęś” та традиції польського літературно-мистецького кабаре. (Вісник Київського Лінгвістичного університету. Серія Філологія. Т.4., №2. К.: ВЦ КНЛУ, 2001р. С.175-184).
5. Юліан Тувім та літературно-мистецьке кабаре Qui pro Quo”. (Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип.12. К.: ВЦ Київський університет”, 2002р. С.58-63).
6. Поема Юліана Тувіма Бал в опері” та її кабаретний” характер. (Культура народов Причерноморья. № 32. - 2002р. МЦ Крым”, Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского. С.365-367).
7. Еволюція кабаретної сатиричної картини світу (на матеріалі творчості В.Млинарського). //Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. К.: Видавничий ім . Дмитра Бураго. 2004. Вип. 7. С.309-312.
Характер і проблематика дисертаційного дослідження зумовили структуру роботи: дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків, загальних висновків, списку використаних джерел . Обсяг дисертації 177 сторінок (без бібліографії).
У Вступі подається обґрунтування обраної теми, визначаються актуальність, мета та завдання роботи, обґрунтовуються наукова новизна, теоретичне та практичне значення дослідження, характеризуються фактичний матеріал і методи дослідження, обґрунтовується необхідність дослідити передісторичне літературне й театральне - підґрунтя виникнення кабаре в Польщі, формулюються основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі висвітлюється онтогенез літературних жанрів, їх традицій, що пізніше лягли в основу текстів літературно-мистецьких кабаре.
У другому розділі визначається специфіка історико-філософського тла й естетико-концептуальні положення доби Молодої Польщі, встановлюється зв’язок між середовищем краківської богеми, її суспільною й естетико-культурною функціями та виникненням нових експериментальних форм творчості літературно-мистецького кабаре;
У третьому розділі досліджуються жанрово-тематичні й формально-стильові особливості літературно-мистецького кабаре Зелена Кулька” та Qui pro Quo”, визначаються і окреслюються трансформаційні функціональні й жанрово-стильові зміни, які відбулися протягом першої чверті ХХ століття в польському літературно-мистецькому кабаре в умовах розвитку тенденції демократизації культури й літератури.
У четвертому розділі аналізується сатирична шопка” як жанрово-інноваційний інваріант у кабаре, визначається поступовий перехід до найменшого в світі театрика Зелена Гуска”” К.І.Галчинського, досліджуються специфічні риси стилістики та жанрове розмаїття Зелених Гусок”. Визначаються перші ознаки постмодернізму в творчості К.І.Галчинського.
У загальних висновках наводяться результати проведеного дослідження, формулюються основні висновки дисертації та накреслюються перспективи подальшої розробки проблеми.

Список використаної літератури включає 268 позицій найменувань праць вітчизняних і зарубіжних авторів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз текстів літературно-мистецьких кабаре й спроба реконструкції соціокультурного поля дозволяють зробити висновки про умови й процес формування нового, унікального в польській системі культури, явища ЛМК. Цей вид мистецтва, об’єднавши літературні та сценічні форми, сформувало й специфічний дискурс. Поява літературно-мистецького кабаре в Польщі була зумовлена багатьма причинами внутрішнього й зовнішнього характеру. Серед них слід зазначити, насамперед, факт розриву національних традицій, а також цілий комплекс соціально-політичних та культурних подій, зокрема, так званий антипозитивістський злам”, що став ознакою естетико-філософської кризи в Польщі, загальноєвропейський настрій fin de siècle, розвиток і проникнення в країну ідей модернізму, вплив філософських концепцій А.Шопенгауера, Ф.Ніцше і А.Берґсона на європейський мистецький світ і безпосередньо на С.Пшибишевського, який очолив нову, реформаційну за своїм характером, суспільно-культурну формацію культурно-мистецьку еліту, або богему. С.Пшибишевський і краківська циганерія на зламі ХІХ і ХХ ст. започаткували нову модель поведінки й поцінування, яка деструктивно впливала на світогляд молодого покоління. Загальна постава провокації й епатажу основні риси, які пізніше засвоїло літературно-мистецьке кабаре. На тлі заперечення традицій, перегляду світоглядно-цінностної системи суспільства, морально-етичних засад попереднього покоління, ЛМК формувалося як своєрідний мистецький цех”, де панував культ виклику, творчого експерименту та адаптування новітніх художніх технік. Поєднання у межах нового виду мистецтва театральних, літературних і художньо-пластичних виражальних форм спричинило необхідність дослідження онтологічного характеру еволюції, модифікаційних змін, трансформації тих жанрів, які безпосередньо пов’язані зі специфічно кабаретним мистецтвом.
Проведене у дисертації дослідження виявило безпосередній зв’язок кабаре з традиціями сміхової, народно-карнавальної культури, яка в Польщі мала специфічно-національні ознаки, розвиваючись інваріантно в контексті європейської як рибалтівсько-совізжальська, а саме: зі стилістикою й провокаційно-трикстерською поставою блазня (Совізжала і Мархолта) та розвитком і поширенням культури сміху, що значною мірою вплинуло на стильове і формальне вирішення текстів кабаре. Ігровий елемент у поєднанні з культовою деструктивністю сміху сформували як основну модель відтворення світу навпаки”. Вона мала додаткове естетико-філософське навантаження, оскільки відображення і гротескне перебільшення тих фактів буття, що підлягали осміянню чи критиці, впливало не лише на формування й перегляд системи цінностей соціуму, а й стимулювало подальший розвиток літературних форм і жанрів. Становлення і формування літературного інституту сміху та гумористики відбувалося не лише в межах народної культури (совізжальської), а й в шляхетських колах (виникнення Бабінської Речі Посполитої). Культ розваги, забави, сміху й абсурду, який панував у цій республіці” сприяв розвиткові таких літературних жанрів польської гумористики, як фрашка, фіглік, фацеція, неперевершеними майстрами яких вважаються М.Рей, Я.Кохановський. Подальший розвиток традицій літературної гумористики тісно пов’язаний із розвитком сатири, випрацюванням іронічної постави, появою політичної тематики. Становлення сатири як жанру та її еволюція до категоріального статусу здійснювалося через естетичне осмислення кризових процесів (на зламі Ренесансу й бароко, пізніше Просвітництва, згаданого антипозитивістського зламу кінця ХІХ століття), що дає підставу вести мову про специфічну роль загострення криз або виникнення конфліктних ситуацій соціально-політичного, економічного або ж культурного характеру, що детермінує появу альтернативних форм творчості, жанрів тощо. На прикладах сатири старопольських текстів прослідковується основна тенденція розвитку: від сатири морально-побутового спрямування до політичної початку ХХ ст.. Від часів старопольської літератури головними темами сатиричної творчості були побут, вади людського характеру. Слабка соціально-політична маркованість текстів пояснюється тим, що в колі шляхетської культури переважала розвага як головна засада їхнього функціонування. У межах рибалтівсько-совізжальської, народної культури соціальні й політичні акценти мали переважно класовий характер і розглядалися нами як елемент бунтівної, але ще не оформленої до рівня свідомої, позиції. Лише із загостренням внутрішньо- і зовнішньополітичної криз наприкінці ХVІІ століття у шляхетській, придворній літературі з’являються теми, персоналії, шляхта як клас у центрі уваги сатириків. На цій підставі робиться висновок про перший крок у розвитку власне політичної сатири. Водночас ми дійшли висновку, що в цей період відбуваються зміни:
функціональні: плебейська сатирична література була деструктивною відносно морально-етичного устрою панівних класів (через антагонізм плебея-шляхтича), сарматська шляхетська сатирична література мала конструктивний, дидактичний характер відносно тих самих класів, втручаючись у сферу державного життя (класовий антагонізм зникає);
формальні: від фрашки/фігліка, анекдоту, через засвоєння маніпейської, політичної, з традиціями персональної, сатири, до пасквілю, публіцистичного памфлету. Таким чином було зроблено суттєвий крок у еволюції категорії сатиричного й комічного, через адаптування європейських та розвиток національних сатирично-гумористичних форм вираження;
тематичні: переорієнтація з тематики морально-побутової на політичну.
У площині розвитку сценічних форм прослідковуються генетичні зв’язки з рибалтівською (м’ясопусною) комедією, що продовжила традиції совізжальської літератури. Факт засвоєння шкільним театром інтермедій як самостійних, комедійних і сатиричних складових вистав, а також впровадження францисканцями маріонеткового театру як прототипу різдвяної шопки вважається нами за важливий етап у розвитку національних сценічних традицій .
Результатом стрімкого розвитку польського театру з кінця ХVІІІ ст. і запозичення вже розвинутих європейським театром жанрів (водевілю, комедії) було збагачення національної драматургії новими сценічними типами, зокрема, комічними (Фірцик). Дуже важливим для розвитку польського ЛМК дисертант вважає впровадження Ю.У.Нємцевичем жанру політичної комедії, яка започаткувала функціонування політичної тематики на класичній театральній сцені та розбудову типології комічних і сатиричних образів. Саме в цей час на польському кону вперше використовується прийом мовної маски” як додаткової характеристики типу героя. Через еволюцію польської байки, сатири (жанру) і політичної комедії започатковано традицію самоаналізу, яку визначається як основний елемент творчого методу, випрацювання формальної постави авторів польської сатиричної літератури: подивімось, які ми”, вповні розвинутої та реалізованої у художніх текстах кабаре.
Об’єднані результати спроби реконструкції соціокультурного поля та аналізу ідейно-естетичних концепцій епохи, в яку було адаптовано і започатковано як окремий вид мистецтва ЛМК, дозволили зробити висновок про визначну роль краківської літературно-мистецької богеми. У межах діяльності й впливу на суспільне та культурне життя краківська циганерія сформувала нову концепцію ідейно-естетичної та художньо-мистецької постави, в основу яких було покладено ідею руйнації конвенцій і загальноприйнятих норм шляхом епатажу і творчого експерименту. Таким чином було підготовано ґрунт для випрацювання нової жанрово-стильової форми вираження. Апробація результатів літературно-мистецьких пошуків та нових естетико-філософських моделей поцінування світу відбулася у новоствореному ЛМК. Власне факт виникнення кабаре визначається як своєрідний підсумок польського модернізму та певна реакція на кризові явища зламу ХІХ та ХХ ст..
Специфіка жанрів кабаре розглядається в контексті безпосереднього зв’язку й впливу таких класичних драматургічних форм, як комедія й трагедія, а також форм народного театру, який у генеалогії європейського театру посідає значне місце. Серед провідних форм і жанрів народного театру, що вплинули на формування кабаретної традиції, визначається пісня (народна, міська), балада, діалог, який трансформувався в монолог. Засвоєння маски й функції блазня зумовило провокативність і фамільярно-невимушений стиль, що часто межував із вульгарністю. Розглядаючи європейський контекст, у якому формувалися основні традиції польського ЛМК, констатується значний вплив французьких і німецьких кабаре.
На підставі аналізу текстів першого польського ЛМК, а також з урахуванням традиції шляхетсько-сарматської культури розваги, робиться висновок про те, що кабаре Зелена Кулька” у першій фазі свого існування мало виразно клубний”, елітарно-замкнений характер. Колоквіальність, камерність головні ознаки нового виду мистецтва. В цей період формується й випрацьовується стиль кабаре і кабаретних літературних текстів. Зважаючи на колоквіальність і розважально-ігрову природу вистав, тематика текстів сягає традиційних для польської гумористики сфер життя: місцевих пліток, вчинків, суспільних позицій представників переважно літературно-художнього або викладацько-професорського світу. Апробація різних жанрів, достосування традиційної техніки каламбуру, травестації, пародії до потреб кабаре дало в результаті опрацьовану стильову модель кабаретного тексту. Таким чином, кабаре у своїй поліфункціональності та амбівалентності поєднало найкращі традиції народної гумористики і нові літературні форми, являючи собою синтетичне поєднання різних жанрів. Засвоєна трикстерська за своєю природою маска блазня-Совізжала була тісно пов’язана з метою висміювання скоснілості суспільства. В текстах імплікована свідома позиція нігіліста, метою якого є девальвація морально-етичних, естетичних цінностей соціуму. Тому пародія й стилізація основа творчого методу Т.Боя-Желенського як одного з основних авторів текстів Зеленої Кульки”. Пародіюється стиль Молодої Польщі, пародіюється стиль міщанського салону” і його претензія на елітарність, пародіюються стилі поетів, що традиційно в свідомості поляків вже асоціюються з національним патріотизмом і виступають символами нації. Зі сміхом автор кабаретних текстів впроваджує в свідомість елементи нової естетики естетики нігілізму й заперечення. С.Бжозовський особливо відзначив відсутність здатності Молодої Польщі до авторефлексії й автоіронії. Т.Бой-Желенський, створюючи стиль кабаре, відновив цю здатність саме через відродження традицій і стилістики совізжальської, блазенської постави. Автор збірки Слівця”, впроваджуючи тематику пані Дульської”, конфронтуючи амбіції філістра і його творчу й громадянську неспроможність, підкреслюючи відірваність і герметичний естетизм однієї частини культурної еліти з надмірними стараннями зруйнувати цей герметизм в іншої, створив цілу галерею образів, типовість яких слугувала прикладом деградації суспільства.
Саме в кризові роки до іронії зверталися як естетичної категорії та використовували її як засіб для художнього втілення філософських концепцій про хибність і неадекватність свідомості. Тому іронія й сарказм як ідейно-тематичні тенденції широко розвинулися в сатиричних жанрах. Іронія Боя полягає в зіткненні невідповідностей двох ідеологій та естетичних систем і несе в собі елемент автоіронії. По мірі зростання політичної напруги розважальна функція сміху поступилася креативно-виховній, іронія все частіше замінялася сарказмом і гострою політичною інвективою. Перші ознаки функціональної зміни констатуються у новому жанрі сатиричній шопці. Датовані 1911 і 1912 роками, шопки дають поглиблену картину лялькового, вивернутого навиворіт світу, де жили співгромадяни Т.Боя-Желенського. Моделюючи соціальні, політичні, естетичні моделі через галерею знайомих пресоналій-ляльок, шопка запроваджує новий комунікативний аспект: через загальнодоступність для глядачів, на відміну від елітарних зібрань кабаре, залучається до спільної розваги, а отже, до аналізу ситуації, все суспільство. В цей час активно впроваджується політичний дискурс та дискурс літературних дискусій.
Дисертант дійшов висновку, що ця жанрова інновація в літературно-мистецькому кабаре може розглядатись у контексті зародження тенденції демократизації”, або, як це назвав Х.Ортега-І-Гассет, дегуманізації” мистецтва, коли гра є головною ознакою життя, а іронія найголовнішою естетичною категорією. Приреченість мистецтва на іронію” [72, с. 267] і спрощеність форми, для більшої доступності масам ця теза набуває класичності саме на прикладі аналізу розвитку кабаре і його сатири. Таким чином, коли після 1918 року Польща, здобувши незалежність, почала відбудовувати культуру, літературно-мистецьке кабаре виступило одним із популяризаторів нової моделі відносин.
Qui pro Quo” кабаре польського міжвоєнного двадцятиліття модифікувало модель кабаретних вистав, використавши досвід Краківських сатиричних шопок” Т.Боя-Желенського, запровадило відкритість і доступність для глядачів. Це зумовило трансформування текстів й впровадження нового типу дискурсу дискурсу вулиці й політичних дискусій. Ю.Тувім, кабаретна творчість якого розглядається в контексті діяльності кабаре, продовжував традицію Зеленої Кульки”, критикуючи та висміюючи міщанську ідеологію, культурно-мистецькі кола, які були в опозиції до групи Скамандр”. Новим є насичення літературних текстів політичною заангажованістю скамандритів та їх відверте декларування політичних симпатій і, відповідно, гостро сатиричне зображення ворожих кіл. За своїм ідейно-креативним значенням і впливом на розвиток літературних форм скамандритів можна порівняти з циганерією Кракова початку ХХ століття. Вивчення й аналіз поетики текстів Зеленої Кульки” та Qui pro Quo” дають змогу виявити кардинальну відмінність, що полягає в функціональній специфіці: Зелена Кулька” сформувалася як еталон і першовзірець літературно-мистецького кабаре клубного, розважального типу, Qui pro Quo”, наслідуючи загальну стилістику кабаретного виступу, набирає ознак суспільної інституції розваги. Разом із тим, впроваджуючи дискурс політичних дебатів Сейму, персоналії великої (Ю. Пілсудський) і малої (локальної) політики, це кабаре навчило іронічно сприймати дійсність і тверезіше аналізувати як події, так і постаті реальної, не лялькової Польщі.
Зміцнення традиції політичної сатири, жанрове урізноманітнення кабаретних виступів, подальша розбудова комічних і сатиричних типів не заважала художньому осмисленню світоглядних уявлень про суспільство, його закони, вади, проблеми тощо. Як і в попередні роки (1905-1907, 1911-1912, 1919-1920), які відзначалися політичними кризами і протистояннями ідейних систем, у тридцяті роки разом із поглибленням нової кризи, починає формуватися нова модель мистецького відображення світу. У творчості Ю.Тувіма сатира, як ми прийняли за результатами досліджень Я.Савицької, М.Гловінського, Т.Стемпєня, присутня від самого початку його поетичного життя. Таким чином, у кабаретних творах і творах високої поезії”, можна знайти спільні риси. Тому, долучивши до аналізу текст поеми Бал в опері”, дисертант дійшов висновку про його кабаретний характер. Про це свідчать образи, які репрезентовано за принципом побудування кабаретної вистави й представляють найбільш типових представників польського суспільства. Пансексуальність як один із першопланових мотивів текстів польського кабаре, що бере початок, на думку дисертанта, в ідеях С.Пшибишевського, набирає катастрофічної перебільшеності, що веде людство до загибелі. Гротескно-деформований світ, який складається, за принципами вітража, з фрагментів життя різних прошарків суспільства, неухильно швидко котиться у прірву. Миготіння картин структурно відповідає побудові вистави кабаре, складених з окремих номерів”, натомість абсурдно-гротескна картина світу є своєрідним підсумком творчості усього міжвоєнного двадцятиліття, в тому числі і кабаретної.
Належить відзначити, що цей твір є свєрідною перехідною ланкою до повоєнного кабаре, в межах якого досліджувались й аналізувались тексти К.І.Галчинського. Найменший в світі театрик Зелена Гуска”” розглядається в контексті загальних традицій літературного кабаретного мистецтва, що дає змогу зробити висновок, що сатиричні мініатюри, побудовані за принципом театральності у відтворенні світу (уявна сцена, завіса, дидаскалії) є жанровим інваріантом сатиричної шопки. Про це свідчить ляльковість” постатей, відносна постійність дійових осіб. Міняються тільки їх сценічні маски, що є своєрідним продовженням моделі гри в театрі в театр”: ляльки-герої грають інших ляльок. К.І.Галчинський сублімував різноманітні традиції та дискурси, які в більшій або меншій мірі були представлені в польському кабаре першої третини ХХ ст.. Таким чином, в його театрика” можна віднайти й ознаки традиційно совізжальської, блазенсько-трикстерської маски, і моделі поведінки з притаманним блазню філософським, гірко-саркастичним поцінуванням світу, і легке іронізування Зеленої Кульки” над примітивною, міщансько-філістерською ідеологією, і саркастично-їдку сатиру на адміністративно-політичний, бюрократичний устрій нової Польщі. Тематика й стиль Зелених Гусок” сягає традиційних пародій як на ідеї й стиль попередників, так і на сучасний Галчинському соціалістичний побут. Багатий літературний досвід і спілкування з Ю.Тувімом визначили значною мірою характерний дискурс: рекламний слоган і публіцистично-бюрократичні мовні кліше інколи асоціюються зі стилістикою текстів Qui pro Quo” та Балу в опері”. Натомість в Галчинського наявні творчі знахідки жанрові і стильові: еклектичне поєднання ознак різних видів мистецтва, стилів, жанрів. Техніки колажу і бриколажу, впроваджені Галчинським, відносяться дисертантом до особливо важливих, оскільки, поруч із технікою геппенінгу, дають підставу вважати нам театрик ”Зелена Гуска” одним із перших польських літературних зразків постмодерністського світобачення. Внаслідок аналізу трансформаційних змін і модифікацій традицій Зеленої Кульки” та Qui pro Quo” в кабаре Галчинського, а саме так окреслюється дисертантом театрик Зелена Гуска”, можна виокремити цілий комплекс ідей, імплікованих у художню практику кабаре. Це насамперед уявлення про світ як про театр. Ренесансова метафора набуває естетичної категоріальності, й, таким чином, люди, речі та явища мають подібну природу, що складає основу поетики абсурду та пурнонсенсу текстів. Стирання меж між реальністю й ірреальністю, деформація простору й часу, нагромадження конфронтованих за своєю сутністю світів і образів природне та необхідне для з’ясування ще одного питання, чи насправді світ це хаос. І чи можна за допомогою іронічно-глузуючої постави відбудувати лад.
У мистецтві кабаре також істотно трансформується традиційний сатиричний дискурс: морально-філософський імператив заключено в межах змін морально-етичних та естетико-філософських поцінувань. Сам процес становлення дискурсу ЛМК являє процес інтеграції та синтезу як дискурсивних практик модернізму (поезія Молодої Польщі, літературна критика та публіцистика тощо), так і недискурсивних, а також дискурсу політичних дебатів, демократизованої” культури, інформаційно-рекламного дискурсу преси та неформальних” дискурсивних зразків міського просторіччя (дискурсу вулиці) доби Міжвоєнного двадцятиліття, являючи собою безперервний процес мутацій та трансформацій. Основними рисами дискурсу ЛМК ми визначаємо інтертекстуальність та інтерсеміотичність. Тому модус дискурсу ЛМК визначається цими позатекстовими рядами (психологічно-емоційний, літературний, екзистенційний контексти), а також такими складовими позатекстових структур, як жанрові, стильові та інші конвенції. В основу принципу текстобудування покладено взаємодію, взаємопроникнення та гру тих значень, концептів і суджень, які через осмислення та семантизацію набули стійких ознак нової норми у системі поцінування соціуму.
Отже, відзначені дисертантом у роботі особливості сатиричного дискурсу дають змогу стверджувати, що кабаретне мистецтво, таким чином, не просто відтворювало і віддзеркалювало в кривих дзеркалах сміху й сатири глибоко кризові періоди, стимулюючи активність суспільства до пошуку вирішення проблем, але й містило в собі елементи цього пошуку, експерементуючи з новими формами художнього вираження, модифікуючи традиційні прийоми. Зайнявши гідне місце у культурі Польщі, ЛМК може бути свідченням своєрідного інтегрування національної польської культури та європейської. Висока соціально-психологічна активність, залучення до процесів формування суспільної думки, вплив на літературні моделі картин світу, внесок до розвитку традицій сатири й гумору національної літератури відкрили ЛМК та його похідним формам можливість понад столітнього існування й дають перспективу подальшого розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 339с.
2. Арутюнова Н Д. Чeловеческий фактор в языке: коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. 281с.
3. Барт Р. S/Z: пер. с франц. М.: Эдиторал УРСС, 2001. 230с.
4. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. 504с.
5. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Художественная литература, 1990. 543с.
6. Бергсон А. Сміх: Нарис про значення комічного /Є.Єременко (пер.). К.: Дух і літера, 1994. 165с.
7. Булаховська Ю.Л. Поезія Юліана Тувіма. Літературно-критичний нарис. К.: Наукова Думка, 1960. 108с.
8. Булаховська Ю.Л. Проблематика польської сатири 30-х 50-х років ХХ століття. К.: Наукова думка, 1968. 191с.
9. Булаховська Ю.Л. Творчість Леопольда Стаффа і стильові пошуки польської поезії першої половини ХХ ст. К.: Наукова думка, 1970. 179с.
10. Булаховська Ю.Л. Типологія польсько-російсько-українських літературних явищ 50-70 рр. ХХст. К.: Наукова думка, 1982. 222с.
11. Веселовский А.И. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 404с.
12. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Из-во АН СССР, 1963. 255с.
13. Винокур. Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высшая школа, 1991. 448с.
14. Волков Ю.Г., Поликарпов В.С. Энциклопедический словарь ЧЕЛОВЕК. М.: Гардарики, 1999. 518с.
15. Всемирная энциклопедия философии. МинскМосква: АСТ Хервест современный литератор, 2002. 976с.
16. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 288с.
17. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод: в 2т: пер. з нім. / К.: Юніверс, 2000. т.1: Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. 464с.
18. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод: в 2т: пер. з нім. / К.: Юніверс, 2000. т.2: Герменевтика ІІ. 478с.
19. Гейзінга Й. Homo ludens: пер. з англ. К.: Основи, 1994. 250с.
20. Горбенко П. Революційний ляльковий театр. Харків: Книгоспілка, 1924. 40с.
21. Гумбольдт В.фон. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 450с.
22. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. С.-Петербург: Кристалл, 2001. 639с.
23. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297с.
24. Дворник Ф. Слов’яни в європейській історії та цивілізації. К.: Дух і літера, 2000. 494с.
25. Дейк ван Т. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312с.
26. Долгушева О.В. Трикстер” Простак” Маска” в українській та американській літературах//Вісник Київського Лінгвістичного Університету. Серія Філологія 2000. - №. 228.
27. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. М.: Прогресс, 1979. 320с.
28. Євшан М. Крититка. Літературознавство. Естетика. К.: Основи, 1998. 658с.
29. Жирмунский В.М. Проблемы международных литературных связей. М.: Изд-во МГУ, 1962. 50с.
30. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм. Харьков: Фолио-АСТ, 2000. 255с.
31. Історія західних і південних слов’ян (з давних часів до ХХ ст.). Курс лекцій: Навч.пос/ В.І Яровий, П.М.Рудяков, В.П.Шумило та ін. К.: Либідь, 2001. 632с.
32. Клековкін О.Ю. Містерія у генезі театральних форм і суспільних жанрів:навч.пос.для студ.вищ. навч. закл. мистецтв. К.: Вид. Київського державного інституту театральн. мист. ім. І. Карпенка-Карого, 2001. 256с.
33. Копистянська Н. Текст, підтекст, надтекст, контекст як проблема порівняльного літературознавства //Біблія і культура. Зб. наук. ст., вип. 3. Чернівці: Рута”, 2001. С.48-54
34. Корнієнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. К.: Факт, 1998. 469с.
35. Костюк В. Модерн як поле експерименту. Комічне, фрагмент, інтертекстуальність/В.Костюк, В.Денисенко. К.: б/в, 2002. 175с.
36. Кузнецов Е.М. Из прошлого русской эстрады. М.: Искусство, 1958. 368с.
37. Курбас Л. Філософія театру / М.Лабінський (упор.), М.Москаленко (ред.). К.: Основи, 2001. 917с.
38. Література постмодернізму. К.: (Тема) Київський громадський освітньо-видавничий центр Полікультурний світ”, № 1, 2002. 128с.
39. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752с.
40. Лихачев Д. Внутренний мир художественного произведения // Вопросы литературы. 1968. - №8. С. 74-87.
41. Лихачев Д.С., Панченко А.М., Потырко Н.В. Смех в Древней Руси. Ленинград: Наука, 1984. 295 с.
42. Лозинський І.М. Польські фрашки: Збірник / упор. і автор передм. І.М.Лозинський. К.: Дніпро, 1990. 188с.
43. Лотман Ю. Искусство жизни //Беседы о русской культуре. Быт и традиции русского дворянства (ХVIII начало ХIX в.). СПб: Искусство СПБ, 2002. С.180-209.
44. Лотман Ю. Куклы в системе культуры // Об искусстве. СПб: Искусство-СПБ, 2000. С.645-649.
45. Лотман Ю. Культура и взрыв //Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2001. С.12-149.
46. Лотман Ю. О двух моделях коммуникации и их соотношении в общей системе культуры //Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2001. С.666-667.
47. Лотман Ю. О метаязыке типологических описаний культуры //Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2001. С.462-484.
48. Лотман Ю. Память в культурологическом освещении //Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2001. С.673-675.
49. Лотман Ю. Русский дендизм //Беседы о русской культуре. Быт и традиции русского дворянства (ХVIII начало ХIX в.). СПб: Искусство СПБ, 2002. С.123-135.
50. Лотман Ю. Семиотика сцены //Об искусстве. СПб: Искусство-СПБ, 2000. С.583-602.
51. Лотман Ю.М. Статьи по типологии культуры. Тарту: Тартусский университет, 1970. 106с.
52. Лотман.Ю. Структура художественного текста //Об искусстве.СПб: Искусство-СПБ, 2000. С.14-287.
53. Лотман Ю. Тезисы к проблеме Искусство в ряду моделирующих систем” //Об искусстве. СПб: Искусство-СПБ, 2000. С.387-399.
54. Лотман.Ю. Условность в искусстве //Об искусстве. СПб: Искусство-СПБ, 2000. С.374-376.
55. Лотман Ю. Язык театра // Об искусстве. СПб: Искусство-СПБ, 2000. С.602-607.
56. Малорусский Вертеп” или вертепная рождественская драма: объяснительный текст с нотами и рисунком ящика для представлений. К.: 1882. 38с.
57. Мережинская А.Ю. Художественная парадигма переходной культурной эпохи. Русская проза конца 80-90-х годов ХХ века. Киев: ИПЦ Киевский университет”, 2001. 433с.
58. Мечик Д.И. Искусство актера на эстраде. Ленинград: Искусство ЛО, 1972. 418с.
59. Миловидов В.А. От семиотики текста к семиотике дискурса: пособие по спецкурсу. Тверь: Твер.гос.ун-т, 2000. 98с.
60. Мойсієнко А.К. Традиції модерну і модерн традиції . К.: б/в, 2001. 80с.
61. Моклиця М.В. Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика. Вид.2-е, доп. і переробл. Луцьк: РВВ Вежа”, 2002. 389с.
62. Моренець В.П. Джерела поетики К.І. Галчинського. К.: Наукова думка, 1986. 137с.
63. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. К.: В-во Соломії Павличко Основи”, 2002. 327с.
64. Мочалова В.В. Гротескно-фантастический жанр новин польских совизжалов. Истоки, традиции, значение //Славянское барокко. Историко-культурные проблемы эпохи. М.: Наука,1979. С.231-269.
65. Наєнко М.К. Дискурс модерного літературознавства в 90-х рр. //Біблія і культура.Зб.наук.ст., вип.3. Чернівці: Рута”, 2001. С. 25-45.
66. Наєнко М. Методологічні візії, дискурси і перспективи на межі століть // Філологічні семінари. Сучасна наука про літературу: больові точки”, вип.4. К.: ВПЦ Київський університет”, 2001. С.4-11.
67. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. К: Мистецтво, 1980. 288с.
68. Наливайко Д.С. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літератур