Творчість Ясміни Тешанович у контексті жіночого письма : Творчество Ясмины Тешанович в контексте женского письма

Краткое описание

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Стельмах Христина Миколаївна

УДК 821.16-3.02”19”

Творчість Ясміни Тешанович у контексті жіночого письма

10.01.03 література слов’янських народів

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент Татаренко А.Л.

Львів 2004

ЗМІСТ
ЗМІСТ................................................................................................... 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ..................................... 3
Розділ 1. Теоретичні аспекти жіночого письма та Ґендерного підходу до літератури....................................................................... 11
1.1. Ґендер як категорія аналізу літературного твору................ 15
1.2. Історія виникнення терміна.................................................... 18
1.3. Філософські основи жіночого письма................................... 21
1.4. Лінгвістичний аспект.............................................................. 30
1.5. Теорії жіночого письма та феміністична критика................. 36
1.6. Теоретичні засади та дефініції жіночого письма.................. 49
1.7. Спроба класифікації жіночої літератури.............................. 56
|Розділ 2. Творчість Я.Тешанович у контексті жіночої традиції........................................................................................................................ 62
2.1. Жіноча традиція..................................................................... 65
2.1.1. Сербська жіноча традиція.................................................. 72
2.1.2. Зародження дискурсу жіночого письма............................ 87
2.2. Проза Ясміни Тешанович...................................................... 93
2.3. Роман Сирени”.................................................................... 118
2.3.1. Простір жіночого тексту. Мандрівка до материнської землі 123
висновки..................................................................................... 147
Список використаних джерел........................................ 162
ДОДАТОК А.................................................................................... 182
Додаток Б.................................................................................... 184

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнє десятиріччя двадцятого століття і початок нового тисячоліття позначені у Сербії бурхливим розвитком жіночої літератури. Якщо в попередні періоди йшлося здебільшого про творчість окремих письменниць, які привернули увагу критиків, то тепер можна говорити про справжній розквіт жіночого сегмента сербської літератури. Поруч з іменами визнаних майстрів прози С.Велмар-Янкович, В.Огнєнович починають з`являтися нові жіночі імена. Визнання критики здобувають твори М.Мічич Дімовської, Л.Арсич, Г.Чир’янич, М.Новакович, М.Йованович, Л.Йокич Каспар, які посідають вже традиційно високі місця у рейтингах, здобувають престижні літературні премії. Щорічний конкурс "Жіноче перо", покликаний сприяти афірмації жіночої літератури, згуртовує письменниць, які прагнуть створити своє власне літературне коло. Про жінок і для жінок пишуть популярні серед читачів, однак не завжди поціновувані критикою (переважно чоловічою) Л.Хаб’янович-Джурович, І.Б’єліца, В.Радусинович, М.Бобич Мойсилович. Поряд з творчістю жінок-письменниць, які в своїй творчості більшою чи меншою мірою наголошують на своїй ґендерній своєрідності (або не наголошують взагалі), дедалі більшу увагу дослідників починає привертати літературна практика, означувана як жіноче письмо. Його виникнення пов`язується з феміністичним рухом, а поетика веде свій родовід від постмодерних філософських теорій Ю.Кристевої, Ж.Дериди, Ж.Лякана, Л.Ірігерей та Г.Сіксу. Найяскравішою представницею феміністичного дискурсу в Сербії є Ясміна Тешанович, творчість якої дозволяє зробити висновки щодо особливостей жіночого письма у сербській літературі.
Актуальність теми дослідження продиктована потребою висвітлення місця і ролі жіночого письма як релевантного сегмента сучасної літературної картини, осмислення його своєрідності по відношенню до корпусу чоловічих” текстів, дослідження його зв`язків з філософськими та літературними теоріями, у тому числі феміністичними. Оскільки йдеться про мистецьке явище, тісно пов`язане з ідеями політичного руху за визволення і рівноправність жінок, розвідки про жіноче письмо дуже часто мають ідеологічне забарвлення, що надає додаткової актуальності завданню наукового, літературознавчого дослідження творчості представниць цього дискурсу. В українському і сербському літературознавстві поки що відчувається брак праць, присвячених багатоаспектному аналізу літературній діяльності авторів жіночого письма, особливо найсучасніших. Літературно-критичні статті не можуть, і, зрештою, не мають завдання розглянути творчість письменниць цього напряму у ширшому літературно-філософському контексті, висвітлити основні компоненти поетики, характерні для феміністичного дискурсу. Досвід сербської літератури, у якій жіноча література є вельми розвиненою, може послужити для типологічного аналізу споріднених явищ в інших літературах, а творчість Ясміни Тешанович, яка вперше стає предметом вивчення українського славістичного літературознавства, є його знаковим текстовим втіленням.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі слов`янської філології Львівського національного університету імені Івана Франка і узгоджена з планами та тематикою її наукових досліджень, зокрема з проблемою вивчення актуальних питань розвитку слов`янських літератур. Вона пов’язана також із спеціальністю авторки як сербістки та її літературно-теоретичними зацікавленнями.
За матеріал дослідження обрано творчість сучасної сербської письменниці Ясміни Тешанович, яка є емблематичною представницею жіночого письма у літературі Сербії. Аналіз її найбільш показових прозових творів (роману Сирени”, збірок оповідань У екзилі”, Невидима книга”, Жіноча книга”, збірки щоденникових есеїстичних записів Про нормальність: моральна опера політичного ідіота”) дозволяє зробити висновки щодо константних та варіативних особливостей цього дискурсу в сучасній сербській літературі, визначити типові особливості проблематики і поетики творів феміністичної орієнтації. Творчість Я.Тешанович розглядається у контексті жіночої літературної традиції (як національної, так і світової) із залученням матеріалу українського письменства. Це дозволяє зробити висновки щодо особливостей розвитку жіночого письма на слов`янському ґрунті, виявити спільні риси у становленні й еволюції цієї лінії у літературах українського та сербського народів. Для з’ясування питання ролі феміністичної теорії у формуванні наративної практики у роботі авторка дослідження робить короткий екскурс в історію становлення поняття жіночого письма та його філософського та літературно-художнього наповнення.
Об`єктом дослідження служить передовсім матеріал художніх текстів Я.Тешанович, які розглядаються у широкому контексті сербської, української і зарубіжної феміністичної есеїстики та феміністичної теорії. Аналіз цього текстового матеріалу дозволяє зробити висновки щодо специфіки формування, функціонування та перспектив подальшого розвитку жіночого письма як своєрідного явища літератури кінця ХХ-початку ХХІ ст.
Предметом дослідження є прозова творчість Я.Тешанович як показовий приклад застосування теоретичних засад жіночого письма в літературній практиці, особливості наративної стратегії письменниці, ключові принципи феміністичного світосприйняття і їхнє втілення в її літературних творах, функціонування найхарактерніших для жіночої традиції топосів, символів та мотивів у романах та повістях сербської авторки.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є осмислення ролі і місця творчості Я.Тешанович у сучасній сербській літературі, визначення основних складових її поетики, які розглядаються в контексті такого своєрідного філософського та мистецького явища як жіноче письмо. Поставлена мета передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань:
1. З’ясувати сутність, а також історичні та літературно-мистецькі передумови виникнення поняття "жіноче письмо", особливості фунціонування цього терміна в різних сферах духовної діяльності, а також особливості його використання представниками різних феміністичних шкіл.
2. Зробити стислий огляд історії формування жіночого письма як філософської категорії та літературної практики в контексті світової літератури.
3. Обгрунтувати розмежування понять "жіноча література", "вуманістична література" (від англ. woman” - жінка) , "феміністична література" і співвідношення цих явищ з жіночим письмом.
4. Окреслити лінію розвитку жіночого письма із залученням матеріалу з вивчення жіночої літературної традиції в сербському та українському письменстві.
5. Визначити головні художні особливості жіночого письма та своєрідність їх функціонування в літературі Сербії (спираючись на матеріал репрезентативних творів Я.Тешанович), основні складові феміністичної поетики, показати це явище у різноманітті його літературних реалізацій.
6. Розглянути творчість Я.Тешанович у контексті сербської жіночої традиції і у зв`язках з основними принципами жіночого письма.
7. Зробити огляд найвідоміших творів Я.Тешанович, проаналізувати їх виходячи з засад проблематики та поетики.
8. Ввести у науковий обіг новий для українського слов’янознавства літературний та літературно-критичний матеріал, пов’язаний з виникненням і розвитком жіночого письма у сербській літературі.
Методологічна основа дисертації. Використовувані в дисертації методи дослідження зумовлені специфікою обраного завдання та матеріалу, а також станом теоретичного та практичного осмислення проблеми. Основними методами, якими дисертантка послуговувалась для досягнення поставленої в роботі мети, були історико-літературний, теоретичний, порівняльно-історичний, а також зіставно-типологічний.
Методологічною основою дисертації стали наукові праці з теорії літератури, філософії ґендеру, дослідження, присвячені проблемам вивчення історії сербської та інших зарубіжних літератур ХХ століття, роботи Соломії Павличко, Тамари Гундорової, Віри Агеєвої, Ніли Зборовської, Сімони де Бовуар, Юлії Кристевої, Люсі Ірігерей, Гелен Сіксу, Нади Перишич-Попович, Ради Івекович, Неди Божинович, Бранки Арсич, Біляни Дойчинович-Нешич, Жарани Папич, Неди Тодорович та інших дослідників.
Наукова новизна одержаних результатів. Надзвичайно поширене у західному літературознавстві поняття жіноче письмо” все ще недостатньо ґрунтовно потрактоване і висвітлене у сербському та українському літературознавстві. Творчість письменниць, що обрали виразно феміністичний дискурс, розглядається здебільшого під кутом зору висвітлення в ній ідеологічних або ґендерних принципів, в той час як сутність жіночого письма як літературного явища, що має свою традицію і складну естетичну систему координат, продовжує залишатися недослідженою. Недостатньо чітко розмежовані поняття жіноча література” (література, написана жінками), вуманістична література” (пропонований авторкою дослідження термін охоплює корпус текстів, написаний жінками, що підкреслюють свої ґендерні особливості, але не протиставляють свою творчість творчості чоловіків-письменників), "феміністична література" (до якої відносимо твори представниць жіночого письма). Пропонуючи і застосовуючи подібну дистинкцію, під таким кутом зору розглядаємо феміністичні твори сербської письменниці Я.Тешанович, які дозволяють виділити характерні риси жіночого письма як літературної практики. Творчість авторки відомого роману Сирени” розглядається у контексті розвитку сербської жіночої літературної традиції з включенням аналогічного огляду традиції українського жіночого письменства. Для повнішого розуміння генези та еволюції сербського варіанта цього дискурсу робимо екскурс у історію виникнення жіночого письма як філософської та літературної категорії, що дозволяє глибше зрозуміти витоки феміністичної традиції, її аксіологічні засади. Таке поєднання діахронного та синхронного підходів до висвітлення літературного явища дозволяє всебічно зрозуміти і оцінити творчість відомої сербської письменниці, а також зробити на її матеріалі важливі висновки про особливості застосування теоретичних засад жіночого письма в літературній практиці слов’янських народів.
Теоретичне і практичне значення роботи. Матеріал дисертації можна використати для подальшого вивчення жіночого письма у контексті сербської та інших літератур ХХ століття як в аспекті теорії, так і в аспекті художньої практики, а також для вирішення актуальних проблем історії південнослов’янських літератур. Результати дослідження буде використано при підготовці лекційних курсів та спецкурсів з історії сербської літератури, спеціалізованих курсів для бакалаврських та магістерських програм, у процесі проведення наукових семінарів і практичних занять.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження викладено у 6 публікаціях, головні положення реферованої роботи обговорено на українських та закордонних наукових форумах: ІХ Міжнародний славістичний колоквіум (Інститут славістики, Львівський національний університет імені Івана Франка, 23-25 травня 1999р.); міжнародна наукова конференція И ничегоже бысть” (Львівський національний університет імені Івана Франка, 23-25 квітня 1999р.); IV Міжнародні Чичерінські читання Роман і стиль” (Львівський національний університет імені Івана Франка, 23-25 листопада 1999р.); ІV Міжнародна соціологічна конференція Власинські зустрічі-2000” (Югославія, 1-4 вересня 2000р.); Х Міжнародний славістичний колоквіум (Інститут славістики, Львівський національний університет імені Івана Франка, 16-17 травня 2001р.); ХІ Міжнародний славістичний колоквіум (Інститут славістики, Львівський національний університет імені Івана Франка, 23-25 травня 2002р.).

Публікації:
Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:
1. Стельмах Х. Специфіка жіночої психології у романі Ясміни Тешанович Сирени” // Молода нація. Київ. 1999. Вип. 13. С.314-322.
2. Стельмах Х. Жіноче письмо як маніфестація альтернативного погляду на світ” // Народознавчі зошити. Львів. 2000. №4. С. 717 719.
3. Stelmah H. Žena u urbanom i ruralnom području (Жінка в урбаністичному та сільському світі) // Будућност руралних подручја. Vlasina, Jugoslavija. 2000. S. 104.
4. Стельмах Х. Символіка простору у феміністичній прозі (на матеріалі роману Ясміни Тешанович Сирени”) // Іноземна філологія. Львів. - 2003. Вип.114. С.249-254
5. Стельмах Х. Феномен жіночого письма: теорія та практика // Studia metodologica. Тернопіль. 2004. №14. С. 103-108.
6. Стельмах Х. Філософські основи жіночого письма // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. Київ.­ 2004. Вип. 7. С. 92-96.

Список литературы

висновки

У 70-х роках ХХ століття із розвитком ґендерних та феміністичних студій до літератури увійшло поняття жіночого письма. Це поняття зародилося під впливом феміністичних концепцій, що визнають за жіночою літературою право на жіночий, цілком специфічний спосіб написання літературних текстів. Феномен жіночого письма має практичне та теоретичне підґрунтя: по-перше, на його існування вказують конкретні літературні твори, по-друге, ідеї жіночого письма знайшли своє втілення в однойменній феміністичній концепції (écriture féminine), яка пов’язана із ідеологічною домінантою.
Існує суттєва різниця між поняттями жіноча література”, автори якої є жінками за народженням і жіночим письмом”, яке будується на артикулюванні жіночого досвіду і, керована власними імпульсами”, тяжіє до незалежного вираження. Серед письменниць, твори яких найяскравіше презентують це явище найчастіше називають Маргарет Дюрас, Джозет Фера, Гелен Сіксу, Вірджинію Вулф, Колет та ін. Теорія жіночого письма écriture féminine зародилася у французькій феміністичній критиці; первісною його характеристикою була неоднозначність. Пізніше він почав розвиватися й обростати коментарями й доповненнями у американській феміністичній критиці, де отримав назву women’s writing і з часом набув чіткіших дефініцій.
Отож, жіноче письмо являє собою експериментальну художню та інтелектуальну практику, що намагається описати й зафіксувати жіночність, за допомогою специфічно жіночих засобів вираження мови, що знаходять своє відображення у відмові від універсальності, в униканні однозначності, тяжінні до синкретизму літературних форм, суб’єктивізму, полісемії, використанні типово жіночих асоціацій та метафор тощо. З часом термін жіноче письмо” вийшов за рамки феміністичної критики, і зараз поняття жіночого письма є легітимним та повнозначним терміном академічно-літературного критичного дискурсу. У світі, таким чином, відбувається не лише тематичне та стилістичне вивчення жіночої творчості, а й перегляд традиційного літературного канону.
Феномен жіночого письма складний та неоднорідний і не обмежується рамками лише художньої літератури - його існування та розуміння пов’язане з найновішими інтердисциплінарними дослідженнями у галузі лінгвістики, антропології, соціології, філософії, психології та психоаналізу, які частково змінилися під впливом феміністичних концепцій.
Жіноче письмо має складне філософське підґрунтя. Одним із ключових моментів філософії жіночого письма є питання суб’єкта. Жіноче письмо, передовсім, намагається звільнити письмо від знаку логосу за допомогою антитоталізуючої та антилогоцентричної візії, яка передбачає плюралізм та гетерогенність. В основі філософії західного світу закладено тенденцію зводити усі політичні, етичні, естетичні та наукові проблеми до теології людини. Однак, розвиток таких наук як антропологія, психоаналіз чи лінгвістика серйозно похитнув віру у людину як творця сутності, живе джерело знаків та значень, у силі якого трансформувати та гуманізувати природу. Філософії Ніцше, Маркса та Фройда сповістили про кінець поняття універсальної сутності. Антропологія Леві-Строса дешифрує коди тотемізму та родові відносини, великі міфічні корпуси. Теоретичні дослідження психоаналізу виводять на перший план підсвідоме (несвідоме). Завдяки психонаналізу, у якому йдеться про бажання, сон, означення несвідомого, риторика та поетика, синтаксис та семантика ставлять під сумнів свідомий суб’єкт. Свідомий суб’єкт втрачає владу над мовою (право встановлювати незаперечні дефініції) і тепер являє собою лише місце, порожнечу. Людина стає вже не суб’єктом, а об’єктом культурних дискурсів. Про універсальну суб’єктивність, яку презентує людина, чутно усе рідше. Немає Абсолюту, і місце суб’єкта у жіночому письмі, як і у цілому постмодернізмі, залишається порожнім.
У жіночому письмі, як і у світоглядній картині постмодернізму місце домінантного суб’єкту займає Інший/Інша. Одними із найрозповсюдженіших характеристик жіночого письма є відхід від центричного, сильного суб’єкта. Однак, слабкий суб’єкт не обов’язково є жіночим - ним може бути кожен маргінальний, недомінантний суб’єкт. Такий суб’єкт знаходимо у творах Італо Кальвіно, Петера Хандке, Милорада Павича.
Становлення жіночого письма пов’язують із теоріями Фройда, Лякана та Дериди. Можна сказати, що концепція жіночого письма з’явилися і завдяки і всупереч їхнім вченням. Феміністські філософи прийняли постулат Лякана про фалічну знакову природу мови та Дериданівське сприйняття мови як індикатора патріархальних цінностей, хоча значно охочіше спрямували свої зусилля на реформування існуючої мовної системи, аніж на розгляд її як структури домінування символів та значень. Метод деконструкції Дериди надав можливість нового відчитування текстів (особливо чоловічих), за допомогою виявлення (не)маркованих ґендерних елементів та ґендерних стереотипів. Після того як психоаналіз та постструктуралізм проголосив тезу про те, що жінка не існує (ця теза належить Ляканові, який при цьому мав на увазі знаковий характер утворення бажань чоловіка та жінки, те, що жінка не має доступу до мови як соціальна фігура), і жінку й далі продовжували описувати за допомогою засобів панівної, чоловічої мови, нове жіноче письмо покликане було винайти позитивну відмінність і втілити на письмі вираження жіночої суб’єктивності.
Ґендерні дослідження виявляють чимало прямих та прихованих ознак того, що мова, якою ми користуємося, не є статево нейтральною. За допомогою слів, які називають поняття, ми засвоюємо знання про структуру навколишнього світу та відносини, що в ньому панують. Дослідники доводять, що існуюча мовна система відображає підлегле, другорядне становище жінки у суспільстві і не відповідає уявленням жінки про себе. Вважається, про лінгвістичний сексизм (статеву дискримінацію у мові) найчастіше йдеться тоді, коли мова: виключає” жінок як меншість та окреслює їх як істот, відмінних від чоловіка; змальовує жінок як таких, що залежні та підпорядковуються чоловікові; ігнорує досягнення жінок та відмовляє їм у поведінці, зацікавленнях та можливостях, що виходять за рамки стереотипів; виключає із мовного дискурсу відображення специфічно жіночого досвіду.
Інакше кажучи, якщо мова підкоряється фалічному порядку (згідно з панівними цінностями усередині символічної природи мови Лякана), то виникає потреба створення нової мови, придатної для жінок, яка зафіксувала б якусь не-патріархальну сутність. Цією проблемою однією з перших почала займатися французький семіолог, одна з теоретиків жіночого письма Ю.Кристева. У філософії Лякана ім’я батька пов’язане нащадками таким чином, що його ім’я дозволяє дитині увійти у культуру та надати значення” (передаючи, наприклад, своє прізвище). Вважаючи, що зв’язок дитини з матір’ю є важливішим і, найголовніше, первісним, Кристева додає до цієї теорії материнське. На означення певних видів приналежності до мови вона вводить дві категорії символічну та семіотичну. Мова уособлює символічний порядок суспільства. Семіотичне відображає зв’язок з материнським (як символом найбільш автентичного та позитивного зв’язку матері та дитини). Саме семіотичні процеси є поштовхом до написання жіночих текстів. Головним чином, ознаки жіночого письма, які наводять дослідники, слід шукати у самій жіночій природі. Пізніше, стаючи членами суспільства та засвоюючи мову і його символічний порядок, ми водночас втрачаємо зв’язок із семіотичним, тобто тим, де ми ще не я” і ти”, а становимо одне ціле із матір’ю. Символічне (яке є вторинним) Кристева пов’язує з чоловічим та батьківським, семіотичне з первісним, яке Л.Ігігерей та Г.Сіксу пізніше фемінізували і почали ототожнювати з жіночими текстами Головним чином, ознаки жіночого письма, які наводять дослідники, слід шукати у самій жіночій природі. Сприйняття жіночої творчості як креативної відкритої, нелінеарної, незакінченої, флюїдної, фрагментарної та полісемічної, у рамках автентичної жіночої відмінності із жіночої підсвідомості відкриває шлях до розуміння феномену жіночого письма.
Серед теоретиків жіночого письма та феміністичних критиків не має одностайності у питаннях жіночої мови та жіночого письма. На думку Сімони де Бовуар, авторки Другої статі”, яка є класичним твором фемінізму, жінка повинна не артикулювати різницю, а пристосовуватись до універсальності: їй не слід ховатися у ґетто відмінності, яке чоловіки воліють їй накинути. Їй слід працювати й творити у рамках універсальної культури, але у дуже особистий спосіб. Жінкам потрібно, так би мовити, не лише привласнити цю культуру, вкрасти її зброю, а й принести у неї свої власні цінності. С. де Бовуар твердить, що жінка стане вільною, асимілюючись із чоловіками. Теорія жіночого письма французького філософа Л.Ірігерей полягає у зверненні до метафор мови-тіла, символіки жіночої біології (як і у роботах філософа Г.Сіксу, у яких способи вираження жіночої суб’єктивності теж поєднуються із тілесністю). Навмисне наголошування на метафорах тіла, атрибутах жіночого, мові-тіла є важливим аспектом текстів, які зараховують до генеалогії жіночого письма. Цей аспект не є простим зверненням до анатомії, він, власне, є символічним: морфологія жіночого тіла це символічна інтерпретація анатомії”, образ тіла. Авторка навіть проводить аналогію тіло- мова/ текст, вважаючи, що акт письма є актом народження, творення нового, і тому за дефініцією більше доступний жінкам, аніж чоловікам.
Однак, незважаючи на неодностайність критиків у теорії жіночого письма, існують специфічні риси цієї художньої та теоретичної практики. Серед них найчастіше зустрічаються:
1. Відкрита структура тексту, здатність до розширення, продовження, самопродукування; тенденція до відкритих форм без початку та кінця”.
2. Синкретизм у використанні літературних жанрів (колаж, patchwork”) із наданням переваги діалогічним, епістолярним, поліфонічним формам, формам автобіографії, щоденника.
3. Заперечення лінеарності (сітка” замість лінеарної фабули), що позначене відкиданням традиційного синтаксису; повторюване використання паратаксису (який подається як метафора потоку, близькості, імпульсивної реальності); розірваність, поліфонічність наративного я”, якому відповідає синтаксис декількох одночасних відношень; незвична пунктуація.
4. Тенденція до відтворення на письмі псевдоусного мовлення (легкий ритм, постійне використання питань, вигуків тощо); несприйняття традиційних мовних зразків.
5. Процесуальність у письмі (акт писання як конститутивний елемент того, що написано).
6. Прагнення до дослідження не-усвідомленого, потяг до поетичних/ естетичних експериментів у намаганні зобразити не-усвідомлене.
7. Звернення до тематики дому, походження, мандрів, не-статичності, вигнання, що пов’язується із віднайденням тожсамості”, яка визначається як багатозначна, розпорошена, асоціативна, необмежена.
8. Потяг до натуралізму, автентичності у зображенні жіночої фізіології усе перетворюється на метафори та атрибути жіночності; органічна природа письма позначена ритмом та звуками мови тіла”.
9. Деструкція часово-просторових координат; ігнорування зовнішніх/ внутрішніх меж в утопіях; вибір у зображенні закритих місцевостей або, навпаки, безкраїх просторів; поціновування внутрішнього часу суб’єктивного, щоденного, протиставленого тривалості, теперішнє протиставлене майбутньому.
10. Використання типово жіночих” метафор, запозичених із сфери природного, тілесного, що традиційно відповідають жіночій природі, тіло, вода, дім як рекурентні мотиви, метафори та символи.
11. Використання полісемії, що відкидає дефініції, однозначність дискурсу, тенденція до суб’єктивності, асоціативності.
12. Редуковане вживання особових займенників, я-ти, ми-ви (про це свідчить їхня відсутність або цензурування).
Беручи за критерій наявність чи відсутність у творі ознак жіночого письма, можна зробити висновок про основні типи жіночої прози: 1) феміністична жіноча проза, яка наголошує на відмінності та послуговується феміністськими моделями жіночності; 2) вуманістична” (на позначення цього типу вводимо власний термін) жіноча проза, позбавлена феміністичної домінанти, але яка намагається вписати відмінність; 3) універсальна” жіноча проза, що тяжіє до ґендерного універсалізму і послуговується загальноприйнятими нормами письма та відтворення жіночих образів, тобто чоловічими, або астетева” проза. Власне, жіноче письмо може об’єднувати перші дві групи, оскільки третя група є з такої точки зору наслідуванням чоловічих мовних зразків.
Справді, у жіночій літературній традиції виявилося чимало порожніх місць і білих плям. До цього спричинився й досить неуважний дослідницький підхід − в історії літератури, як правило, плеяда різнопланових письменниць зводилася до декількох найзначніших постатей. Презентація жіночої літератури обмежувалася безкінечним вивченням незамінних” Джейн Остін та Джордж Еліот, Міліци Янкович та Ісидори Секулич, Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Таким чином нехтувалися менш знані, менш талановиті письменниці, ланки в ланцюгу, що пов’язують покоління”, а вони могли б засвідчити сучасним дослідникам нерозривність жіночої традиції, могли б надати інформацію про зв’язок між життям письменниць і змінами у суспільному чи економічному статусі жінок [221; 89]. Окрім того, дуже невеликій кількості жінок, які пишуть, вдалося залишити по собі якусь значну літературну спадщину: більшості талановитих літераторок ХІХ і ХХ століття це виявилось не під силу, особливо тим, що писали прозу. Бо, як зауважує сербська письменниця і критик Л.Арсич, поезія ще якось була дозволена жінкам, оскільки трактувалася як елегантне хобі, схоже на гаптування, а проза це вже щось, що належить чоловікові, певний вид ексцесу” [189; 15]. Більшість із них, навіть найталановитіші, написали лише по одній збірці оповідань через недостатність внутрішньої сили, нерозуміння оточення або відсутність часу для вдосконалення своєї майстерності. Деякі з них уже на схилі віку, після того, як виконали обов’язок” перед сім’єю та суспільством, взялись за перо, і їхнім читачам залишається лише шкодувати, що протягом усього життя вони не були лише письменницями.
У вивченні жіночої літератури важливе місце займає питання літературної традиції. Саме поняття традиції у жіночих студіях означає літературну спадщину, літературну історію жінок-письменниць, яка до нинішнього часу, здебільшого, була невідомою та недостатньо і неадекватно дослідженою. У традиційній літературній критиці жіноча традиція розглядалась як частина загальнолюдської, тобто чоловічої літературної спадщини. Застосовуючи категорії ґендеру до вивчення літературних явищ, жіночі студії наполягають на окремішності жіночої літератури і, відповідно, літературної традиції. Свідомо відмовляючись, таким чином, від спільного із чоловіками культурного спадку, дослідниці жіночої літературної традиції намагаються виявити певні закономірності у відтворенні специфічно жіночого досвіду, оскільки спільний досвід жінок впливає на їхню творчість і це призводить до певної схожості творів за вибором тем, образів, мотивів, а також за художніми прийомами їх відтворення у текстах. Отже, жіноча література ”дивиться очима іншого” на багато тем, уже відомих літературі, та заповнює нішу несказаного про жінок (йдеться, передовсім, про досвід щоденного життя жінки, який для письменників-чоловіків був незнайомим, нудним чи маловартісним).
Перші твори представниць дискурсу жіночого письма почали з’являтися у Сербії у 70-х роках ХХ століття. Той же час позначений і появою перекладної літератури з ґендерної проблематики, постструктуралізму та деконструктивістської теорії, та й узагалі появоюнтересу до переосмислення жіночого” питання. Беручи до уваги літературну ситуацію у Сербії, ми виділяємо декілька основних тенденцій жіночої прози. Великою популярністю користуються сентиментальні жіночі романи, про що свідчать численні перевидання у серії Мегахіт” романів Ліляни Хаб’янович-Джурович, Міліци Яковлєвич Мір-Ям які вводять читача у світ нелегкої жіночої долі, повторюючи усі відомі стереотипи про чоловіка та жінку. Близькими до чоловічої оповідної лінії є серйозна проза Міліци Мічич Димовської, об’єктом якої, як правило, завжди є жінка; специфічний історицизм прози Світлани Велмар-Янкович роман Дорчол”; блискучі наративні стратегії з наголошеною фабулою та чітко вималюваними образами Віди Огнєнович. Це, безперечно, блискучі зразки жіночої прози, проте з точки зору жіночого письма не є цікавими для аналізу, оскільки як правило, спираються на універсальні (чоловічі) зразки написання літературного твору. Представляючи наступний тип прози, варто зауважити, що письменниця не обов’язково мусить бути пов’язана з феміністичною ідеологією, аби створювати специфічну поетику жіночого письма. Прекрасні варіації жіночого письма, позбавленого феміністичної домінанти надають твори Боби Благоєвич з її фантастичним реалізмом”, Любіци Арсич, якій притаманні складні посмодерністичні інновації, Ліляни Джурджич та Хани Даліпі. Однак, більшість із представниць жіночого письма становить дуже свідому в аспектах феміністичних теорій групу письменниць, які є активістками жіночого руху і феміністичні принципи для них є життєвим кредо. Авторки феміністичного дискурсу вводять у тексти інверсію чоловічого та жіночого світів, типово чоловічих та жіночих ролей у суспільстві, міфологізацію жіночого досвіду та ідеалізацію жіночих цивілізацій. Їхнім творам властива й артикульована інноваційна поетика жіночого письма, через що такі твори важко дефініювати жанрово, але цікаво досліджувати зі стилістичного боку. Таку лінію представляють у Сербії Ліляна Йокич Каспар, Юдита Шалго, Ясміна Тешанович та інші.
Проза сербської письменниці Ясміни Тешанович належить феміністичної прози і є типовим зразком жіночого письма. Творчість Ясміни Тешанович з’явилася на тлі бурного розквіту і розмаїття жіночої літератури, що почався у 70-х роках минулого століття. Жінки-письменниці з особливою увагою вивчали твори своїх попередниць, прагнучи відчути свою належність до давньої літературної традиції, що бере свій початок із античних часів, проте, потому і аж до ХХ століття позбавлена тяглості і є дуже непослідовною. Особливо прискіпливо вивчають лінію жіночої традиції, відділяючи її від чоловічої, феміністичні авторки, до яких належить і Ясміна Тешанович, вважаючи, що лише крізь зв’язок із творами попередниць можна спізнати природу самобутності жіночої літератури. Можна сказати, що на жіноче письмо Ясміни Тешанович наклали відбиток як теорії жіночого письма, так і твори літературних попередниць і попередників. Серед останніх є й автори-чоловіки, творчість яких близька за духом до жіночого письма (наприклад, улюблені письменницею М.Пруст та І.Кальвіно).
Усі її твори досить важко піддаються жанровій дефініції Сирени”, визначені у виданні як роман, більше скидаються на повість з елементами фантастики, новели В екзилі” схожі на довгі оповідання, оповідання із збірки Невидима книга” узагалі важко назвати оповіданнями. Вони, як правило, позбавлені сюжету, часової та просторової визначеності, персонажі, якщо такі є, не є літературними героями у класичному розумінні слова. Вони більше скидаються на ліричне есе, філософські роздуми, психологічну замальовку, спробу передати засобами мови навіть не думку, а сам процес мислення. Синтез літературних форм, таких як щоденник, листування, есе, фантастичне оповідання не дає нам можливості переказати розвиток якоїсь однієї сюжетної” лінії. Синкретизм у творах Ясміни Тешанович виявляється й у постійному переплетенні особистого та суспільного, ліричного, філософського та політичного аспектів. Окрім того, такий синкретизм передбачає процесуальність письма, яке як таке стає конститутивним елементом написаного, що є однією із характеристик жіночого письма. Часто повторюваним прийомом у творчості Ясміни Тешанович оповідання, що переходять із одного в інше, переміщаються із книги у книгу. Ясміна Тешанович є майстром описування деталей, у відповідності із постулатами нового письма, яке, з-поміж багатьох інших, висувала і Вірджинія Вулф. Відповідаючи цим критеріям жіночого письма, проза Ясміни Тешанович відображає фрагментарність текстів, складність просторово-часові координат: імагінарний простір поєднується з реальним, конкретний теперішній час із абстрактним минулим або будь-яким іншим часом, що ускладнюється поєднанням різних літературних форм, хаотичністю текстових структур тощо. Це враження підсилює і потік свідомості, уривчастий та нелогічний, що робить прозу Тешанович схожою на прозу Дж. Джойса.
Найцікавішим з точки зору жіночого письма та способів висвітлення типово жіночих проблем є роман Сирени” (1994), відзначений премією імені Борислава Пекича. Складна поетика твору залишає по прочитанні відчуття хаосу, нерозуміння, оскільки сюжет як такий відсутній. Читач/ літературний критик, по суті, мусить видобувати фабулу із тексту. І хоч йдеться, здавалося б, про речі, зрозумілі для кожної жінки дитинство, сім’я, відносини з батьками, жіночу дружбу разом із автором читач творить із уламків подій сюжет, який, мабуть, у кожного із них (автора і окремих читачів), неоднорідно інтерпретується відповідно до життєвого досвіду та світогляду. Цікавим для читачів виявляється також своєрідне феміністичне трактування політичних подій у Сербії останнього десятиліття, яке докорінно змінює уявлення про більшість загальнолюдських цінностей.
Основною темою твору є проблема нетрадиційних стосунків всередині однієї сім’ї. Героїні твору: Майя, її мати Марія та Майїна зведена сестра Єлена разом із Лазаром, Маріїним чо­ловіком і батьком обох дівчат живуть наприкінці 80-х — на початку 90-х років у Бєлграді, а також у будинку серед скель, що не конкретизований ні просторово, ні часово. Закоханий спершу у свою дружину, а потім у свою доньку Лазар має зв’язок з обома жінками, внаслідок чого Майя робить спробу самогубства, а Марія, її мати, божеволіє (Лазар при цьому не відчуває жодної провини). На допомогу Майї приходять її сестра Єлена (між дівчатами виникають романтичні подчуття), а також сирени з фантастичного острова, і з часом вона видужує.
Одним із найцікавіших моментів відображення жіночої суб’єктивності у романі Сирени” є створення власної феміністичної утопії, уявного жіночого світу, острова, на якому живуть сирени. Як альтернативу існуючій дійсності, героїні створюють для себе інший світ, що існує пара­лельно у їхній свідомості. Острів, на якому живуть сирени являє собою ідеальний світ, у якому немає чоловіків. У створенні феміністичної утопії авторка звертається до образу сирен, одного з найбільш привабливих та провокуючих у міфології та літературі образу жінки з води”, сирени і/або русалки (у перекладі з сербської сирена це також і русалка), яка символізує могутнє еротичне начало. Іідеалізація жіночих божеств сприяє утвердженню автономної жіночої міфології, які також мусять мати своїх героїв.
У творчості Ясміни Тешанович жінка стає суб’єктом та об’єктом твору, зображає свій світ у відповідності із філософією жіночого письма, де наративне я” є жіно­чим, коли виявляє свою стать, внутрішні і конкретні знання про буття жінкою, Авторка звертається до інтимної сфери буття жінки. Її героїні є героїнями емоцій та роздумів; вона добре знає своїх героїнь, розуміє їх, перебуває поряд з ними; в читача складається враження, що їхній досвід був або міг бути також її досвідом. Письменниця обирає типово жіночі” види розповіді (використання форми щоденника, листування, гороскопа) та вдається до біографії-історії, яка розповідається з глибини особистого досвіду. Проза Ясміни Тешанович є вільною, відкритою, фрагментарною, написаною скоріше як припущення, ніж як ствердження і артикулює на типово жіночих способах сприйняття та відтворення світу.
Панівна традиція чоловічого письменства довший час прямо чи опосередковано обмежувала жінкам вільний доступ до мови, до літератури, до творення власної традиції. Таким чином, жінки письменниці намагалися знайти свій власний простір простір таємничої кімнати (Джейн Ейр”), який пізніше перетворився на метафору власної кімнати” В.Вулф. Найчастіше вони зверталися до прихованого способу вияву своїх тем до мови символів, до мотивів втечі, подорожей, які значно розширювали горизонти переживань й пригод, що відбувалися з їхніми героїнями (наприклад, у вікторіанську епоху). Феміністки вважають, що жіноча традиція й далі знаходиться на маргінесі, і тому символічний спосіб зображення світу залишається актуальним. У Ясміни Тешанович стосунки між чоловіком та жінкою виведені на рівень символічного трактування, і чи не основним у романі є простір втечі від пануючого суспільного порядку домінації. Нині лише від вибору письменниць залежить, чи залишаться вони у власному маргінальному просторі жіночого письма, чи зроблять крок з жіночої традиції і увійдуть до головних літературних процесів.

Список використаних джерел

Агеєва В. Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму К.: Факт, 2003. 320с.
Андієвська Е. Проблема голови: новелі. Львів: Українські технології. 60с.
Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1997. 590c.
Арсић Љ. Икона. Београд: Народна књига-Алфа, 2002. 213с.
Барт Р. Вступительная лекция на кафедре литературной семиологии //Современная структуралистская идеология (генезис политических концепций). М., 1984. С.89-115.
Барт Р. Смерть автора // Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 384-391.
Батлер Дж. Случайно сложившиеся основания: феминизм и вопрос о постмодернизме” // Гендерные исследования: Харьковский центр гендерных исследований. М.: 1999. №2. С.89-107.
Безгласни крик: савремена женска прича. Београд: Просвета. 1997. 459стр.

9. Блохіна Н. До проблеми жіночого письма” у драматургії Любові Яновської // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип.ІХ. Рівне. 2000. С.151-156.
10. Бобич Мойсилович М. М’яз, більший за мозок // Ї. Вип. 17 Ґендерні студії”. Львів. 2000. С.162-166.

Бовуар, Сімона де. Друга стать / Перекл.з франц. В 2 т. Київ: Основи, 1994. 390с.
Бовуар, Симона де. Прелестные картинки. Пермь: Книжный мир, 1993. 243с.
Богачевська М. Націоналізм та фемінізм одна монета спільного вжитку // Вип. 17 Ґендерні студії”. Львів. 2000. С.4-13.
Возняк М.С. Історія української літератури: У 2-х кн. 2-е вид., випр. Львів: Світ, 1992. Кн..1. 1992. 619с.
Вуксановић Д. Патолошке приче. Београд: Просвета. 1999. 97 с.

16. Вулф В. Власний простір. Київ:Альтернативи. 1999. 111с.
17. Галина М.С. Авторская интерпретация универсального мифа: (Жанр фєнтєзи” и женщины-писательницы) // Общественные науки и современность. М., 1998. - №6. С.161-178.
18. Гапова Е. Гендерные политики в национальном дискурсе // Гендерные исследования: Харьковский центр гендерных исследований. М.: Человек и карьера. 1999. №2. С.24-36.
19. Гапон Н. Гендер у гуманітарному дискурсі: філософсько-психологічний аналіз. Львів: Літопис, 2002. 309с.
20. Гениева Е. Правда факта и правда видения //Вулф В. Избранное. М.: Художественная література, 1989. С.3-22.
21. Гілліган К. Іншим голосом. Психологічна теорія і розвиток жінки // Ї. Вип. 27. Гендер.Фемінність. Львів. 2003. С.6-25.
22. Горошко Е., Кирилина А. //Гендерные исследования в лингвистике сегодня Гендерные исследования: Харьковский центр гендерных исследований. М.: Человек и карьера. 1999. №2. С.234-241.
23. Гретковська М. Latin Lover // Ї. Вип. 17 Ґендерні студії”. Львів. 2000. С.113-128.
24. Гуменюк О.Є. Проблематика Я у психоаналітичній теорії Зигмунда Фройда: Лекція. Тернопіль: Економічна думка, 2003. 712с.
25. Гундорова Т. Жінка і дзеркало // Ї. Вип. 17 Ґендерні студії”. Львів. 2000. С. 87-94.
26. Гундорова Т. Погляд на Марусю”// Слово і час. 1991. №6. С.15-22.
27. Давидюк В.Ф Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. 176с.
28. Давидюк В Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296с.
29. Денисюк І.О. Проза малих форм Олени Пчілки // Українське літературознавство. К.: 1970. Вип.11. С. 78-84.
30. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ століття. Львів: Наукове видавниче товариство Видавничий експрес, 1999. 280 с.
31. Дерида Ж // Енциклопедія