РОМАНИ МІЛАНА КУНДЕРИ: ПРОБЛЕМАТИКА, ПОЕТИКА, НАРАТИВНІ СТРАТЕГІЇ : РОМАНЫ МИЛАНА КУНДЕРИ: ПРОБЛЕМАТИКА, ПОЭТИКА, НАРАТИВНИ СТРАТЕГИИ



  • Название:
  • РОМАНИ МІЛАНА КУНДЕРИ: ПРОБЛЕМАТИКА, ПОЕТИКА, НАРАТИВНІ СТРАТЕГІЇ
  • Альтернативное название:
  • РОМАНЫ МИЛАНА КУНДЕРИ: ПРОБЛЕМАТИКА, ПОЭТИКА, НАРАТИВНИ СТРАТЕГИИ
  • Кол-во страниц:
  • 212
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім.Т.Г.ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім.Т.Г.ШЕВЧЕНКА




    На правах рукопису

    Палій Оксана Павлівна
    УДК 821.162.3 31.09


    РОМАНИ МІЛАНА КУНДЕРИ:
    ПРОБЛЕМАТИКА, ПОЕТИКА, НАРАТИВНІ СТРАТЕГІЇ


    10.01.04 Література слов’янських народів


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук


    Науковий керівник
    Сиваченко Галина Миколаївна,
    д.філол.н., головний науковий співробітник
    Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка


    Київ 2005












    ЗМІСТ

    ВСТУП 4

    РОЗДІЛ 1. ПОЛЕМІЧНИЙ ХАРАКТЕР ТВОРЧОСТІ КУНДЕРИ
    КРІЗЬ ПРИЗМУ ЧЕСЬКОГО ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНОГО ДИСКУРСУ 9
    1.1. Чеська літературна весна 60-х рр. ХХ ст. і творчість Мілана Кундери 11
    1.2. Проблеми літератури екзилю та проза Мілана Кундери 21
    1.2.1. Тема „рідної домівки” 25
    1.2.2. Літературно-критична рецепція творчості Кундери
    на шпальтах еміграційних видань 31
    1.3. Культурологічна парадигма творчості Кундери 38
    1.3.1. Концепція Центральної Європи 40
    1.3.2. Теорія роману 44

    РОЗДІЛ 2. ТВОРЧІСТЬ МІЛАНА КУНДЕРИ В КОНТЕКСТІ
    ЧЕСЬКОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ 51
    2.1. Поетика компромісу: реалізм модернізм постмодернізм 54
    2.2. Роль ігрового чинника в поетиці Кундери 59
    2.2.1. Функція категорії сміху в художньому перетворенні реальності 60
    2.2.2. Тема пошуку персонажами власної ідентичності
    як основа літературної гри 65
    2.2.3. Іронічні парадокси 71
    2.3. Екзистенціальна проблематика творчості Кундери 78
    2.3.1. Історична модель і художня реальність у романі „Жарт” 78
    2.3.2. Еротика та політика 82
    2.3.3. Естетична категорія кітчу в романі „Нестерпна легкість буття” 90
    2.3.4. Проблема безсмертя 96
    2.4. Інтертекстуальний дискурс прози Кундери 100
    2.4.1. Функції алюзій 102
    2.4.2. Інтертекстуальні ремінісценції 109
    2.4.3. Міфологічні архетипи 112
    2.4.4. Пародійність як інтертекстуальна гра 117

    РОЗДІЛ 3. ДИНАМІКА НАРАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ
    У ПРОЗІ МІЛАНА КУНДЕРИ 123
    3.1. Поліфонічний наратив роману Жарт” 125
    3.2. Знаковий характер персонажів 133
    3.2.1. Художня семантика протагоністів у романах
    Життя десь” та Вальс на прощання” 137
    3.2.2. Гетеродієгетичний наратив роману Вальс на прощання”
    як пастка для читача 142
    3.3. Художня реалізація проблеми автора в творчості Кундери 147
    3.3.1. Автор-деміург як семантичний вимір тексту 149
    3.3.2. Авторська маска як іронічний модус оповіді 154
    3.3.3. Романне есе як авторська комунікативна стратегія 161
    3.4. Особливості оповідної структури романів Мілана Кундери 165
    3.4.1. Бінарні опозиції як структуротворчий принцип 166
    3.4.2. Метанаратив Мілана Кундери 171
    3.5. Специфіка наративного дискурсу роману Безсмертя” 178

    ВИСНОВКИ 187

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 193






    ВСТУП
    Значення емігрантської літератури для чеської культури важко переоцінити. Саме завдяки творам екзилових авторів вона стала відомою у цілому світі та подолала межі вузького національного контексту. Мілан Кундера чеський письменник, який нині живе в Парижі й пише французькою. Поряд із К. Чапеком і Я. Гашеком один із найкращих митців, яких подарувала світу чеська культура. Ім’я його сьогодні відоме кожній освіченій людині, романи його двічі висувалися на здобуття Нобелівської премії з літератури. Кундера був одним із перших, хто у другій половині ХХ століття відкрив для чеської літератури широкі обрії світового літературного процесу і розпочав повернення чеської культури в лоно культури європейської.
    Актуальність дослідження. Нова історична ситуація вимагає відходу від поділу чеської літератури на дві течії, об’єднання її в єдиному потоці літературного розвитку. Попри те, що Мілан Кундера один із найвідоміших письменників сучасності, його твори не були достатньо досліджені на батьківщині письменника спочатку через політичні обставини 60 80-х років у Чехії, потім через зміну ним мови. Чеські дослідження творчості Кундери відносяться переважно до 60-х рр. і присвячені його раннім творам (розвідки З.Кожміна, Ї. Опеліка, М.Сухомела, В.Черного тощо). За часів нормалізації романи Кундери стали, здебільшого, предметом зацікавлень західних літературознавців і представників чеської літературної діаспори (К.Хватік, Г.Коскова, С.Ріхтерова, Л.Долежел). Серед зарубіжних досліджень слід згадати праці Р.Портера „Кундера: голос із Центральної Європи” (Данія, 1981), М.Еспейо „Ілюзія лірики” (Аргентина, 1984), Я.Іллга „У колі романів Мілана Кундери” (Польща, 1992). У 90-х роках за межами Чехії науковцями-емігрантами було написано кілька монографій: „Світ романів Мілана Кундери” К.Хватіка (Німеччина, 1994), „Кундера або пам’ять бажання” Е.ле Гранд (Канада, 1998), „Мілан Кундера” Г.Коскової (Швеція, 1998). Поновився інтерес до творчості Кундери і на колишній батьківщині письменника (статті Ї. Бистріцького, Д.Годрової, К. Гвіждяли). Найновіша чеська монографія, що досліджує романи Кундери книжка Томаша Кубічка „Розповідати сюжет” 2001 року. Втім, огляд критичних праць, присвячених біографії і творчості Кундери, засвідчує, що творчий здобуток митця чеські читачі та критики оцінюють дуже неоднозначно. Отже, актуальною вбачається потреба в осмисленні постаті Мілана Кундери, який, незважаючи на світове визнання, залишається зовсім невивченим автором на терені вітчизняної славістики. Зацікавлення окремими аспектами творчості Кундери на Україні підтверджують наукові розвідки Т.Гундорової, А.Нямцу, С.Яковенка, Ю.Федець. Поряд із тим, при наявності значної кількості праць про поетику постмодернізму взагалі, в українському літературознавстві відсутні ґрунтовні дослідження, присвячені специфіці чеського постмодернізму.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана зі стратегічним напрямом роботи кафедри слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що передбачає вивчення і реінтерпретацію широкого кола питань історії та теорії слов’янських літератур за допомогою найновішого методологічного інструментарію. Тема дисертації також узгоджена із загальним планом науково-дослідних робіт відділу компаративістики Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.
    Мета роботи визначити основні поетикальні домінанти прози Кундери на сюжетно-композиційному, образно-семантичному, лексично-наративному рівнях тексту та розглянути їх у контексті постмодерністської парадигми; з’ясувати типологічні особливості його прози як цілісної художньої системи, на основі результатів поетологічного та наратологічного аналізу виявити зв’язок творчості письменника з процесами еволюції сучасного роману.
    З цим пов’язане вирішення ряду конкретних завдань, зокрема:
    ü окреслити творчі пошуки письменника в контексті літературної ситуації 60-90-х рр. ХХ ст. у Чехії;
    ü виявити тип художньої свідомості письменника, стрижневі закономірності його образу світу”, шляхи формування філософських, естетичних та етичних поглядів;
    ü осмислити роль і місце творчості Мілана Кундери в рамках феномену чеської екзилової літератури;
    ü охарактеризувати ступінь включення поетики Кундери до загального культурологічного контексту, до національної і світової літературної традиції;
    ü простежити модифікації авторської художньої моделі від ранніх творів до пізнішого періоду творчості;
    ü дослідити синкретичне поєднання елементів реалістичної, модерністської та постмодерністської поетики в романах Кундери;
    ü у рамках постмодерністської парадигми здійснити інтертекстуальний зріз романів Кундери;
    ü проаналізувати особливості оповідної структури романів, ідентифікувати авторські наративні й комунікативні стратегії.
    Об’єктом дисертаційного аналізу є романи М. Кундери „Жарт” (1967), „Життя десь” (1970), „Вальс на прощання” (1973), „Книга сміху та забуття” (1979), „Нестерпна легкість буття” (1985), „Безсмертя” (1993); також залучалися інші твори автора, його літературна есеїстика. Мета й завдання роботи зумовили використання історико-літературного, теоретичного, порівняльно-типологічного, системного методів дослідження літературних явищ, залучення прийомів структурно-функціонального й семантичного аналізу художніх текстів.
    Наукова новизна дослідження зумовлена застосуванням у роботі комплексу досить нових для вітчизняного літературознавства методологічних підходів до інтерпретації художнього тексту. Звернення до наратологічного аналізу та спроба його комплексного застосування становлять науково-теоретичну новизну дослідження, оскільки методи наратологічного прочитання до обраного художнього матеріалу досі на вітчизняних теренах не застосовувались. Новим для української науки є й сам об’єкт аналізу романний доробок М.Кундери. В роботі вперше проведено послідовний і системний поетологічний аналіз романів Кундери на всіх рівнях тексту, що може сприяти як поглибленню розуміння особливостей поетики даного автора, так і специфіки розвитку постмодерністського роману в посттоталітарних країнах Центральної Європи.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання для подальшої розробки актуальних проблем поетики сучасного роману, літератури екзилю, наратологічних теорій. Матеріали дослідження можуть бути застосовані при написанні посібників і підручників для філологічних факультетів вищих навчальних закладів, для розробки навчальних курсів з історії чеської літератури. Зокрема, положення роботи були використані дисертантом для підготовки спецкурсів „Типологія чеського роману”, „Історія чеської літературної критики” та „Естетичний дискурс чеської літератури”.
    Теоретична база дослідження ґрунтується на працях вітчизняних і зарубіжних учених з теорії та історії художньої творчості О.Бандровської, Д. Затонського, М.Коваль, Н.Маньковської, С.Шерлаїмової, Л.Долежела, У.Еко, Д.Лоджа, С.Ріхтерової, М.Фуко та ін.; а також монографіях зарубіжних дослідників творчості Кундери К.Хватіка, Е. ле Гранд, Г.Коскової, Т.Кубічка. Аналіз окремих рівнів поетики романів Кундери базується на відповідних наукових розробках з теорії інтертекстуальності (Ю.Кристева, Ж.Дерріда, Р.Барт), міфопоетики (Є. Мелетінський, М. Еліаде, К.- Ґ. Юнг), природи комічного (М. Бахтін, В.Пропп, Р. Питлік), постмодерністської поетики (Т.Денисова, І.Ільїн, Г.Мережинська, І.Скоропанова, Г.Сиваченко). Використано окремі ідеї наратологічних теорій Дж.Лінтвельта, Ф.Штанцеля, С.Четмена; праці представників празької структуралістської школи Я.Мукаржовського, Р.Якобсона, Ф.Водічки. Для з’ясування історико-культурних координат творчості Кундери залучено елементи культурологічного аналізу, враховані методи постколоніального прочитання літературного тексту.
    Апробація результатів дослідження. Різні аспекти дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, жовтень 2003 р.); Семіотика культури/ тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, квітень 2004 р.); на ІІ міжнародному з’їзді україністів у Чехії (Оломоуц, серпень 2004 р.); на міжнародній конференції молодих учених в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (Київ, червень 2004 р.); конференціях Філологія в Київському університеті: історія та сучасність” (Київ, жовтень 2004 р.); „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, квітень 2005 р.); „V міжнародні славістичні читання пам’яті академіка Леоніда Булаховського” (Київ, травень 2005 р.).
    Результати дослідження представлено у восьми публікаціях у фахових виданнях ВАК України:
    1. Знайомий незнайомець Мілан Кундера // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Випуск 12. К.: ВПЦ Київський ун-тет”, 2002. С. 151 159.
    2. Проблеми самоідентифікації людини в оповіданнях Мілана Кундери (збірка „Смішні любові)// Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 4. К.: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. С. 277 281.
    3. Першій роман Мілана Кундери: історія жарту або жарт історії// Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 5. К.: Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2004. С. 172-177.
    4. Суперечки про роман Мілана Кундери Нестерпна легкість буття”// Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Випуск 7. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. C. 240-244.
    5. Час епілогу або Вальс на прощання” Мілана Кундери // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Випуск 10. К.: ВПЦ Київський університет, 2004. C. 229-233.
    6. Поетика кічу в романі Мілана Кундери „Нестерпна легкість буття”// Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Випуск 11. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 319-323.
    7. Теорія роману Мілана Кундери // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 7. К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2005. С. 215-222.

    8. Концепція Центральної Європи як мультикультурного простору в творчості Мілана Кундери// Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Випуск 12. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. C. 372-376.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Творчості Мілана Кундери належить особлива роль у чеському літературному процесі ХХ ст.; вона стала проміжною ланкою між чеською та західною культурою. Перебуваючи на еміграції від середини 70-х років, коли від’їзд творчої інтелігенції з ЧССР носив масовий характер, Кундера активно та свідомо засвоював форми художнього мислення, що знаходились за межами чеської літературної традиції, і нарешті змінив мову. Художній космос письменника втілив багатовимірне буття свідомості слов’янського митця ХХ ст., який, творчо засвоївши експериментальні тенденції сучасної літератури, зробив акцент на тому, що було співзвучне його індивідуальному світосприйняттю та естетичним пошукам. Все більш явне прагнення письменника звільнитися від тягаря рідного”, підпорядкувавши проблематику та естетичне вирішення романів всесвітньому”, тобто тому, що має, принаймні, загальноєвропейську актуальність, наштовхується, втім, на опір матеріалу, на якому лежить відбиток національного менталітету, і виникають колізії великої культурологічної складності, що навічно закарбовують реалії сучасного світу.
    Ментальність слов’янського митця, як феномен культурологічний, містить у собі приховану амбівалентність: прагнення до самобутньої ізольованої замкненості та водночас до конвергентності та безмежної широти. Вочевидь, творчість Мілана Кундери вповні реалізувала останню тенденцію. Саме ця особливість світосприйняття письменника його виключна за інтенсивністю здатність до рецепції і засвоєння „поліетнічних” творчих імпульсів, дає підстави сприймати його творчість у сучасному мультикультурному контексті. Місце Кундери в ключовому для чеської культури діалозі між „західною” та „національною” орієнтаціями непересічне. Вперше після Чапека він зміг органічно поєднати дві історично „ворожі” лінії чеської суспільно-філософської думки космополітичного та націоналістичного спрямування, здійснивши цей синтез на культурологічному ґрунті ХХ століття. Кундера синтезував вітчизняну та західноєвропейську традиції, а також сучасні тенденції розвитку світового мистецтва. Завдяки його романам не тільки чеська література була „прищеплена” західній, а й західна культура пропущена крізь призму свідомості чеського письменника.
    Мистецький постмодернізм не став кризою культури в Чехії. Зруйнувавши культурні кордони, він звільнив національно-художню свідомість від комплексів і стереотипів, сприяв подоланню естетичного консерватизму, позбавив літературу залежності від національних художніх авторитетів. Прагнення до синкретизму мислення відкрило нові можливості для відтворення сучасної картини світу. Беззаперечним доказом цього є романи Мілана Кундери. Творчість цього письменника являє собою органічне поєднання чеських та західноєвропейських тенденцій розвитку роману як у плані форми (використання принципів постмодерної поетики), так і за змістом (поєднання традицій різних видів роману і велика увага до суб’єктивного світу людини) і демонструє процес засвоєння чеською літературою новітньої літературної практики та велику роль, яку відіграє у цьому процесі емігрантська література.
    Умовно творчість Мілана Кундери можна поділити на два етапи „чеський” і „французький”. В романах першого етапу присутні всі елементи реалістичної поетики на рівні змісту (соціальна проблематика, актуальні проблеми сучасності, критика тоталітарних режимів) та форми (структура сюжету, система образів, хронотоп із орієнтацією на дійсність). Характерним для „чеського” періоду є застосування реалістичної поетики разом із модерністською проблематикою, такою, як самоідентифікація людини в сучасному світі, абсурдність новітньої історії та її вплив на долю людини, неспівпадіння вчинків і їх наслідків тощо. Починаючи з роману „Нестерпна легкість буття” стиль письменника набуває виразних постмодерністських ознак, хоча окремі елементи постмодерністського письма (іронічність, карнавальність, функціонування ігрового чинника на всіх рівнях тексту) можна прослідкувати вже в романах першого етапу. Це пояснюється впливом на формування художньо-естетичного стилю Кундери як традицій європейського роману, так і національної сміхової культури, що має назву „празька іронія”.
    Особливості світогляду письменника в постмодерністському контексті відбиваються у синкретичних особливостях поетики на різних структурних рівнях досліджуваних романів. На рівні проблематики синкретизм виявляється у постійному переплетенні особистого та суспільного, ліричного, філософського та політичного аспектів. Синкретизм поетикальних рис у творчості Кундери можна вважати наслідком поліваріативної природи поетики його романів, для яких характерна динамічна структура, постійні пошуки нових способів художнього вираження, трансформація існуючих прийомів вербальної репрезентації.
    Характеризуючи постмодерністські ознаки романів Кундери, дисертант виявив такі риси, як іронічність, пародійність, інтертекстуальність, розважальність і водночас інтелектуалізм і, у зв’язку з цим, використання жанрових кодів як масової, так і елітарної літератури, орієнтація на множинність інтерпретацій тексту. Інтертекстуальному дискурсу прози Кундери властиві історичні та літературні алюзії, використання кодів минулих культур та прийоми відкритої і прихованої цитації, які можуть бути домінантними, локальними або оказіональними і є засобом створення алюзивної іронії. Це явище не випадкове, а пов’язане із загальним тяжінням сучасної літератури до створення універсальних моделей буття. Гра автора з читачем і текстом, із хронотопом та образністю наближає твори до іронічного модусу літератури, а тяжіння до символіки, метафоричність стилю є однією з ознак повернення сучасного роману до міфу через іронічний модус.
    Найвиразніше постмодерністські інтенції романів Кундери проявляються в наративній побудові текстів, яким властива підкреслена суб’єктивність оповідної манери, зумовлена особливостями свідомості конкретного оповідача; метанаративні судження самосвідомих оповідачів; взаємодія різних форм нарації (er-форма та ich-форма). Параметри еволюції оповідної структури романів Кундери визначаються наступними наративними конструкціями: гомодієгитичний наратив зі змінною внутрішньою фокалізацією („Жарт”) та гетеродієгетична оповідь із всезнаючим наратором („Життя десь”) або об’єктивною оповідною манерою („Вальс на прощання”, „Ідентичність”). Починаючи від роману „Книга сміху та забуття” у всіх творах присутня постать аукторіального оповідача, який виступає деміургом романного світу („Нестерпна легкість буття” та ін.).
    Авторські оповідні стратегії спрямовані, в першу чергу, на активізацію творчого читання, співрозмови з реципієнтом твору. Він розвиває традиції ігрової літератури, що передбачає оголення прийому, який являє собою „вихід із роману” до сфери психології творчості. Важливим засобом комунікації з читачем є для Кундери романне есе, яке поєднує документ і фікцію, життя та літературу в єдиному романному дискурсі. Літературно-критичні есе Кундери це не наукове дослідження, а форма художньої творчості, ще один вид гри з освіченим читачем. В романах „Безсмертя” та „Повільність” для більш „прямого” діалогу з реципієнтом Кундера включає до тексту автора-персонажа, наділеного біографічними рисами. Втім, автор з’являється в романі, щоб показати свою умовність, звернути увагу читача не стільки на ідею, скільки на суб’єктивний момент її утворення. Образ автора в творі зазнає травестування та пародіювання, тобто отримує „статус” авторської маски. Саме автор-персонаж виявляється носієм нового типу свідомості та нової, постмодерністської, мови. Він багато чого не висловлює безпосередньо, отже, вторинні конотації складають ліричну ауру твору.
    Посилення ліричного струменя у творчості прозаїка завжди пов’язано з процесом суб’єктивізації. На сучасному етапі розвитку роману процес суб’єктивізації призвів до стягнення” в єдиний ідейно-естетичний вузол принципово різних жанрів і видів художньої творчості документальної розповіді, есеїстики, літературно-критичних розвідок, елементів фантастики. В романах Мілана Кундери цей процес спричинився до контамінації: 1) нового різновиду психологічного роману я- форми” з доцентровим” характером художнього мислення; 2) умисної стилізації під літературу факту”; 3) літературно-критичного дослідження; 4) інтелектуального роману; 5) роману виховання; 6) антироману. Світоглядні позиції письменника постепохи (релятивізм, амбівалентність, діалогізм, ідеологічна незаангажованість) актуалізували ці різноманітні джерела і дали життя його власному роману, який став реалістичним відображенням сучасного світу і продуктом сучасної мультикультури.
    Одна з найпомітніших особливостей постмодерної літератури маніфестується через металітературний або метапрозовий дискурс, писання про саме писання, тобто відбиття теоретично-мовного у мистецько-мовному. В творчості Кундери такий дискурс з’являється у два способи експліцитно та імпліцитно. Для експліцитної реалізації метапрозового дискурсу характерні безпосередні висловлювання про сам художній текст або про мистецтво взагалі. Кундеровій прозі притаманні наступні ознаки метапрозового дискурсу: роздуми про літературну стратегію на протязі самого процесу писання, автопоетичні пасажі та пояснення, „критичний аналіз” власної прози, іронічне та пародійне ставлення до певних технік, авторські коментарі та сумніви стосовно окремих текстуальних елементів, розкриття власних письменницьких інтенцій, відсилання до певних прихованих значень. Імпліцитна реалізація металітературних значень здійснюється в прозі Кундери опосередковано, через певні картини, символічні уявлення, метафоричні значення і взагалі через „чистий” мовно-художній дискурс, який, завдяки своїй багатозначності, може трактуватись і як прихована автопоетична маніфестація, як мовлення про певне специфічне розуміння літератури, її засновків, функцій і парадигм. Обидва згадані способи вписування метапрозового дискурсу можуть розглядатись як у контексті їхньої естетичної функції, або ж функції, яку вони виконують у структуруванні конкретного прозового цілого, так і в особливому рецепційному контексті, де саме металітературні елементи функціонують як певні рекомендації для читача, як натяк на ключ, у якому на думку автора треба відчитати його текст. Метапрозовий дискурс у творах Кундери сприяє реалізації ще однієї важливої інтенції відходу від стандартного раціонально-логічного мовлення і значень (характерних для традиційної прози), тобто прагненню знайти нову художню мову, яка би передала „логіку” ірраціонального та „раціональність” алогічного. Важливу роль у даному контексті відіграє відмова від лінеарної, неперервної нарації. Треба підкреслити також значеннєву відкритість тексту, тобто відсутність більш-менш чіткої семантичної визначеності заради поліфонічних семантичних можливостей.
    Кундера осмислює буття в категоріях великої „бібліотеки” світу. Він текстуалізує всі зовнішні впливи на фіктивний світ романів і тим самим виходить за межі власної творчості, за межі певного виду мистецтва і відтворює дійсність в усій її багатоманітності. Своєю апологією Кундера прилучився до процесу відродження людини, який останнім часом характеризує мистецький постмодернізм у країнах Центральної і Східної Європи. Унікальність прози Мілана Кундери полягає в тому, що головною дійовою особою його творів є любов, яку він описує в усіх, у тому числі й найнепривабливіших, проявах, залишаючись при цьому одним із неперевершених авторів інтелектуальної прози. Майстерність прозаїка криється у вмінні автора розпізнавати тонку межу між світом я” і світом не я”, перетин якої спричиняється до небезпеки втрати людьми істинних життєвих орієнтирів, викривлення світосприйняття й перетворення життя на оману. Письменник сприймає свободу не як певний стан, але ж як казкову мить на нескінченому життєвому шляху. І ще більш як мить, яку він створює перед читачем на сторінках своїх книжок.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аксенов В. Американским писателем я не стал // Иностранная литература. 2003. №1. С. 278-283.
    2. Андреев Л.Г. Французская литература и „конец века” // Вопросы литературы. 1986. № 6. С. 81-101.
    3. Андреев Л.Г. Чем же закончилась история второго тысячелетия? (Художественный синтез и постмодернизм) // Зарубежная литература второго тысячелетия 1000 2000. М.: изд-во МГУ, 2001. С 292 - 334.
    4. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. 832с.
    5. Балдинюк В.Д. Наративні моделі сучасної української історичної прози (за творчістю Павла Загребельного та Валерія Шевчука): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.06 / Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. К., 2004. 20 с.
    6. Бандровська О. Творчість Девіда Лоджа і академічний контекст. К.: Генеза, 1998. 99 с.
    7. Барт Р. S/Z. М.: РИК „Культура”, Ad Marginem, 1994. 216 c.
    8. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М: ИГ „Прогресс”, „Универс”, 1994. 405 с.
    9. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов// Французская семиотика от структурализма к постмодернизму/ Пер., сост. и вст. ст. Г.К.Косикова М.: ИГ „Прогресс”, 2000. С. 47-62.
    10. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худ. литература, 1990. 543 с.
    11. Бахтин М.М. Автор и герой. К философским основам гуманитарных наук. Санкт-Петербург: Азбука, 2000. 332 с.
    12. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. С. 416-421.
    13. Бегдебер Ф. Последняя инвентаризация перед распродажей // Иностранная литература. 2002. № 4. С. 237-250.
    14. Бергсон Анрі. Сміх: нарис про значення комічного. К., 1994. 165 с.
    15. Бернадська Н.І. Роман як жанр: сучасні проблеми інтерпретації// Літературознавчі студії. Випуск 7. К.: видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. C. 20-24.
    16. Бернштейн И.А. Чешский роман ХХ в. и пути реализма в европейских литературах. М.: Высшая школа, 1979. 255 с.
    17. Бремон К. Структурное изучение повествовательных текстов после В.Я. Проппа // Семиотика. М., 1983. С. 429-436.
    18. Волков А.Р. Драматургия Карела Чапека. Львів: вид-во Львівського університету, 1972. 175 с.
    19. Гребенникова Н.С. Зарубежная литература. ХХ век: Учебное пособие для ВУЗов. М.: ВЛАДОС, 2002. 128 с.
    20. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. Київ: Критика, 2005. 263 с.
    21. Дам’янов С. Антологія сербської постмодерної фантастики. Львів: Піраміда, 2004. 289 с.
    22. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. № 2. С. 18-27.
    23. Деррида Ж. Письмо японскому другу (о деконструкции) // Вопросы философии. 1992. № 4. С. 53-57.
    24. Дерріда Ж. Трасування і диферанція // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 5-6. С. 4-14.
    25. Деррида Ж. Структура, знак и игра в дискурсе гуманитарных наук // Французская семиотика от структурализма к постмодернизму/ Пер., сост. и вст. ст. Г.К.Косикова М.: ИГ „Прогресс”, 2000. С. 118-132.
    26. Еліаде М. Мефістофель і андрогін. К.: Основи, 2001. 216 с.
    27. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч.Вінквіста та В. Тейлора; пер. з англ. В.Шовкун. К.: Основи, 2003. 503 с.
    28. Зарицький О.М. Чарівний світ художньої фантастики: чеська соціальна, політична і романтична фантастика у другій половині ХХ ст. К., 2000. 187 с.
    29. Зарубежная литература ХХ ст. Учебник / Андреев Л.Г., Карельский А.В. и др. М: Высшая школа, 1996. 575 с.
    30. Зарубежная литература второго тысячелетия 1000 2000. Сборник статей под редакцией Л.Г. Андреева. М.: изд-во МГУ, 2001. 334 с.
    31. Затонский Д. Постмодернизм в историческом интерьере // Вопросы литературы. 1996. № 3. С. 182-205.
    32. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм. Харьков: Фолио, 2000. 255 с.
    33. Зверев А. ХХ век как литературная епоха // Вопросы литературы. 1992. Вып. ІІ. С. 3 56.
    34. Зенкин С. Денон, Бальзак и Кундера: от преромантизма до постмодернизма // Иностранная литература. 1997. № 5. C. 174-181.
    35. Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 253 с.
    36. Ильин И. П. Постмодернизм: Словарь терминов. М.: Интрада, 2001. 384 с.
    37. Інґарден Р. Про пізнавання літературного твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2002. С 176-206.
    38. Ковалів Ю.І. Конфлікт інтерпретацій: наближення до адекватного прочитання тексту // Літературознавчі студії. Випуск 7. К.: видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. C. 145- 157.
    39. Коваль М. Р. Гра в романі і гра в роман (про творчість Джона Барта). Львів: Піраміда, 2000. 121 с.
    40. Коваль М. Семантика мультикультурних акцентів „білого” американського постмодернізму (на матеріалі романів Дж.Барта і В.Гесса) // Літературознавчі студії. Випуск 7. К.: видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. C. 157-160.
    41. Колесніченко-Братунь Н. Чеський історичний роман 70-х років ХХ ст. в оцінці чехословацької критики // Проблеми слов’янознавства. 1980. Вип. 21. С. 20-25.
    42. Копыстянська Н.Х. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. Львів: ПАІС, 2005. 368 с.
    43. Краткий словарь культурологических понятий и терминов: Справочное пособие Оренбург: Изд. центр ОГАУ, 2001. 32 с.
    44. Кременцов Л.П. Чтение как творчество. Учебное пособие. М.: Флинта, Наука, 2003. 160 с.
    45. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. 1995. №1. С. 96-109.
    46. Кристева Ю. Разрушение поэтики // Французская семиотика от структурализма к постмодернизму / Пер., сост. и вст. ст. Г.К.Косикова М.: ИГ „Прогресс”, 2000. С. 84-91.
    47. Кузнецов С. История одного жеста (Милан Кундера „Бессмертие”) // Иностранная литература. 1994. № 10. С. 78-84.
    48. Кундера М. Мировая история и чешская литература (отрывок из выступления Выбор и ставка чешской литературы” на симпозиуме о современной чешской литературе в Филадельфии (США) в ноябре 1980 года). Век ХХ и мир. 1992. №2. С. 14-17.
    49. Кундера М. Когда Панург перестанет быть смешным // Иностранная литература. 1994. №7. С.194-204.
    50. Кундера М. Трагедія Центральної Європи // Ї. 1995. №1. С. 24-42.
    51. Кундера М. Невыносимая легкость бытия. Санкт-Петербург: Амфора, 2000. 351 с.
    52. Кундера М. Неспешность. Подлинность. М.: Иностранная литература, 2000. 299 с.
    53. Кундера М. Книга смеха и забвения. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2003. 330 с.
    54. Кундера М. Нарушенные завещания. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2004. 285 с.
    55. Кундера М. Неведение. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2004. 190 с.
    56. Легкий М. Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка. Львів, 1999. 160 с.
    57. Летуновська І.В. Елементи маньєризму в поетиці постмодерну // Літературознавчі студії: збірник наукових праць. Випуск 10. К.: ВПЦ Київський університет, 2004. С. 187-192.
    58. Липовецкий М. Русский постмодернизм. Очерки исторической поэтики. Екатеринбург, 1997. 203 с.
    59. Ліотар Ж. Ситуація постмодерну // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 5/6. С. 15-38.
    60. Літературознавчий словник-довідник / Ред. Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І., Теремко В.І.. К.: Академія, 1997. 748 с.
    61. Ліхоманова Н.О. Постмодерністська рецепція міфу (на матеріалі європейського романного досвіду ХХ ст.) / Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.01.04/ Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. К., 2001. 18 с.
    62. Лотман Ю. Структура художественного текста. М.: Наука, 1970. 384 с.
    63. Лук’янець В., Соболь О. Філософський постмодерн. К.: Абрис, 1998. 352 с.
    64. Мазін Д.М. Поетика романів Салмана Рушді: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.04/ Київський нац. ун-тет імені Тараса Шевченко. К., 2003. 20 с.
    65. Максимов В. Евангелие по Милану Кундере // Новое Русское слово (Нью-Йорк). 12.01.1986. С. 2-3.
    66. Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. 346 с.
    67. Материалы научных чтений памяти заслуженных профессоров МГУ им. М.В.Ломоносова Р.Р.Кузнецовой и А.Г.Широковой / под ред. В.Ф.Васильевой и А.Г.Маликовой. М: МАКС Пресс, 2004. 116 с.
    68. Мєднікова Г.С. Постмодерністські риси сучасної української культури //Слово і час. 1999. № 7. С. 20-22.
    69. Мєднікова Г.С. Мистецтво постмодернізму як фактор адаптації особистості. К.: НПУ ім. М.Драгоманова, 2001. 236 с.
    70. Мелетинский Е. Поэтика мифа. М.: Наука, 1995. 301 с.
    71. Мережинская А.Ю. Художественная парадигма переходной культурной эпохи. Русская проза 80-х 90-х гг. ХХ в. К.: ВПЦ Київський університет”, 2001. 433 с.
    72. Мережинская А.Ю. Русский литературный постмодернизм 1990-2000 гг. и массовая література // Літературознавчі студії: збірник наукових праць. Випуск 10. К.: ВПЦ Київський університет, 2004. С 209-218.
    73. Миллер А. Тема Центральной Европы: история, современные дискурсы и место в них России // Новое литературное обозрение. 2001. № 52. С. 5-22.
    74. Мифологический словарь / Под ред. Мелетинського Е.М. М.: Большая Российская Энциклопедия, 1992. 736 с.
    75. Мойсієнко А.К. Традиції модерну і модерн традиції. К.: Основи, 2001. 80 с.
    76. М’ястківська В.В. Міфологічний дискурс у романах Ж.-М. Г. Ле Клезіо та Тагара Бен Джелуна: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.04/ Київський нац. ун-тет імені Тараса Шевченко. К., 2003. 18 с.
    77. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1985. 363 с.
    78. На путях постмодернизма. Сборник обзоров и рефератов. М.: ИНИОН, 1995. 187 с.
    79. Никольский С.В. Две эпохи чешской литературы. М.: Высшая школа, 1981. 198 с.
    80. Нямцу А.Є. Традиція у слов’янських та західноєвропейських літературах (проблеми теорії). Чернівці: Рута, 2001. 152 с.
    81. Нямцу А.Е. Легендарные образы в литературе. Черновцы: Рута, 2002. 174 с.
    82. Нямцу А.Е. Поэтика современной фантастики. Черновцы: Рута, 2002. 240 с.
    83. Нямцу А. Основы теории традиционных сюжетов. Черновцы: Рута, 2003. 78 с.
    84. Нямцу А.Е., Тарангул И.Л. Традиция в славянских литературах XIX XX вв.: Учебное пособие. Ч. І. - ІІ Черновцы: Рута, 2003. 80 с., 76 с.
    85. Папуша І. Між оповіддю і дискурсом: українська література в наративній перспективі // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Літературознавство. Вип. 5. Тернопіль: ТДПУ, 1999. С. 67-71.
    86. Пестерев В.А. Постмодернизм и поэтика романа. Историко-литературные и теоретические аспекты. Учебно-методическое пособие. Волгоград: Волгоградский ун-т., 2001. 39 с.
    87. Петранек Я. Чехия, предоставленная самой себе // Иностранная литература. 1995. № 6. 132-140 с.
    88. Поліщук В. Наративні структури малої прози (новелістика К.Москальця)// Слово і час. 2002. № 11. С. 45-50.
    89. Поспишил И. Средняя Европа как перекресток литературоведческой методологии // Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе (Проблемы теоретической и исторической поэтики). Материалы международной научной конференции. Гродно: государственный университет имени Янки Купалы, 1997. Часть 1. С. 3-10.
    90. Поспишил И. Средняя Европа как духовное пространство и роль литературоведения //Litteraria Humanitas XI. Křižovatky kultury: Střední Evropa. Brno: Masarykova univerzita, 2002. S. 7-17.
    91. Пригодій С.М. Літературознавча імагологія: теорія і практика //Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 336-342.
    92. Пропп В. Проблемы комизма и смеха. М.: Лабиринт, 2002. 189 с.
    93. Протохристова К. Огледала, симулации и имагология в романа на Кундера «Безсмъртие» // Славистика II. По случай XIII Международен конгрес на славистите в Любляна, 2003. Пловдив: Пловдивски университет „Паисий Хилендарски”, 2003. С. 25-34.
    94. Рикёр П. Время и рассказ. Т.2. Конфигурация в вымышленном рассказе. М.: Университетская книга, 2000. 224 с.
    95. Роман в литературах стран центральной и юго-восточной Европы. К.: Наукова думка, 1990. 440 с.
    96. Руднев В. Энциклопедический словарь культуры ХХ века. М.: Аграф, 2003. 599 с.
    97. Рудяков П.Н. История как роман. К.: Наукова думка, 1993. 215 с.
    98. Семків Р.А. Іронія як принцип художнього структуротворення: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.01.06 / Ін-тут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. К., 2002. 19 с.
    99. Сиваченко Г.М. Проблема постмодернізму в словацький прозі 60-х 80-х років: Дис. д-ра філол.наук:10.01.04, 10.01.08. К., 1992. 348 с.
    100. Сиваченко Г.М. Про празьку іронію” та празьких іроніків // Слово і час. 2003. №7. С. 35-43.
    101. Сиваченко Г. Пророк не своєї вітчизни. Експатріантський метароман” Володимира Винниченка: текст і контекст. К.: Альтернативи, 2003. 278 с.
    102. Сигов Г. Человек вне игры и человек играющий // Философская и социологическая мысль. 1990. № 10. С. 46-62.
    103. Силантьев И.В. Мотив в системе художественного повествования. Проблемы теории и анализа. Новосибирск: ИДМИ, 2001. 236 с.
    104.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины