УКРАЇНІКА ЙОЗЕФА ВАЦЛАВА ФРІЧА: АСПЕКТИ І ПРОВІДНІ ТЕНДЕНЦІЇ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І. Я.ФРАНКА

На правах рукопису

МОВЧАНЮК ГРИГОРІЙ ПАВЛОВИЧ

УДК 82.09(162.3)

УКРАЇНІКА ЙОЗЕФА ВАЦЛАВА ФРІЧА: АСПЕКТИ І ПРОВІДНІ ТЕНДЕНЦІЇ

10.01.03 — Література слов'янських народів

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
професор В. А. Моторний

Львів — 2003

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................... 4
Розділ 1. Становлення і розвиток інтересів Й. В. Фріча в українській літературі.................................................................. 12
1.1. В колі діячів чеського національного відродження..................... 14
1.1.1 Вплив фольклору на юного Фріча........................................... 14
1.1.2 З українцями під час революції 1848-1849 рр........................ 28
1.1.3 З поетами української школи в польській літературі.............. 37
1.2. На еміграції.................................................................................... 38
1.2.1 Знайомство в Коллеж де Франс................................................ 38
1.2.2 Листи Володимира Бернатовича.............................................. 39
1.2.3 Чеський демократ і Марко Вовчок........................................... 47
1.2.4 В останні роки життя................................................................ 72
Розділ 2. Українська тема в літературній творчості Й. В. Фріча..................................................................................... 77
2.1. Драматичні п’єси про Україну...................................................... 78
2.1.1 „Тарас Бульба”.......................................................................... 78
2.1.2 „Іван Мазепа”............................................................................ 85
2.2. З поетичної спадщини.................................................................... 98
2.2.1 Балада „Заблукалий хлопчик”................................................. 98
2.2.2 Вірш „Дніпро”......................................................................... 102
2.2.3 Сторінками „Спогадів”........................................................... 105
2.2.4 Перший переклад Шевченкового „Єретика”......................... 110

2.3. Українське питання в публіцистиці............................................. 116
2.3.1 Політико-культурологічні проблеми у статті „Про слов’янський схід”............................................................... 118
2.3.2 Аргументи історичного права і стаття „Асиміляція малоруського народу”................................................................. 127
2.3.3 „Хай живе Україна!” як вираження чеської демократичної думки в українському питанні..................................................... 133
2.3.4 Пропаганда програмних цілей українського літературного і суспільно-політичного життя в „Бланіку”........ 141
2.4. Художні особливості україніки Фріча........................................ 144
Висновки................................................................................................. 155
Література.............................................................................................. 160

ВСТУП
Йозеф Вацлав Фріч (18291890) — поет і драматург, публіцист і мемуарист, перекладач і видавець, чиє ім’я стоїть поруч із іменами таких видатних діячів чеського суспільно-політичного та літературного життя XIX століття, як Карел Гавлічек-Боровський і Ян Неруда. Його діяльність була спрямована на боротьбу за національну незалежність не лише чеського, а й інших слов'янських народів, стала вивершенням розуміння українського питання” в Чехії [247][1]. Багато з тих суспільних ідей, які він плекав, втілено в життя.
Мета даної праці — розкрити ті сторінки діяльності Й. В. Фріча на духовній, суспільно-політичній, літературній та культурній нивах, що сприяли згуртуванню слов’янства на демократичній основі, а в творчому плані написанню нових художніх творів, культурному поступу, утвердженню толерантних взаємозв'язків між народами Європи.
Становлення Фріча як літератора та політика відбувалось у часи буржуазної революції 184849 рр., активізації в країнах центральної Європи боротьби за національне визволення. Її учасниками були, зокрема, Й. Добровський, Й.Юнгман, Я. Коллар, П. Й. Шафарик, Ф. Палацький, К. Гавлічек-Боровський, Б.Нємцова, Я.Неруда, Б.Сметана, Я.Чермак, а в Україні І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, М.Мак­симович, А.Метлинський, М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький, М.Гоголь, Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, М.Гулак, О.Маркович, Марко Вовчок, О.Бодянський, які визначали духовний шлях нації, політичну та наукову думку, літературу, культуру. Їхній творчий доробок певним чином впливає на суспільне життя й сьогодні. З багатьма із згаданих літераторів Фріч співпрацював, перебував у дружніх стосунках, писав про них у своїй воістину величезній літературній спадщині. Людина невсипущої активності, дивовижної працездатності і підприємливості, він пройшов через важкі випробування — був засуджений до страти, потрапив до в’язниці, врешті став емігрантом із примусу і впродовж усього життя зазнавав переслідувань за неординарні погляди на розвиток суспільства. Фріч предметно критикував як надто правих, типу Ф. Палацького і Ф.Рігера, так і прихильників доктрини К.Маркса та Ф.Енгельса.
Літературна творчість, а особливо суспільно-політична діяльність Фріча сприймалися по-різному. Наприклад, за "надмірний радикалізм" його гостро критикував політик і філософ, перший президент Чехословаччини Т.Г.Масарик. З другого боку соратниками Фріча були К.Сабіна, Б.Нємцова, Я.Неруда, К.Сладковський, Я.Чермак, а також такі діячі європейської демократії, як О.Герцен, Д.Гарібальді, Л.Кошут, Я. Домбровський, Є. Кватернік.
Безперечно, погляди Фріча мали тенденційний характер. У їхній оцінці ми керувалися, з одного боку, теоретичними настановами таких діячів чеської історичної й естетичної думки, як З.Неєдли та Я.Мукаржовський, який, зокрема, писав: "Тенденція найзриміше свідчення нерозривного взаємозв’язку мистецтва з суспільством і неминучого взаємного напруження поміж ними; тому вона є предметом вивчення як соціології мистецтва, так і його теорії" [108][2], а з другого — теоретико-практичними положеннями праць Т. Шевченка, І. Франка, М.Возняка, О. Білецького, Л. Новиченка, І. Дзюби, що присвячені проблемам зв'язків між слов'янськими народами.
У соціалістичній Чехословаччині діяльність Фріча оцінювали з позицій його внеску в розвиток революційного руху в Австрійській імперії, іноді підносячи його "барикадне бунтарство" ледь не до ідеалу на тлі засудження політики лідерів чеської ліберальної буржуазії. Простежувалася також тенденція трактування його політичних намірів як близьких до соціалістичних і комуністичних віянь в Європі. Однак Фріч, насамперед, був чеським патріотом, який прагнув бачити свою батьківщину в дружній і рівноправній сім’ї народів світу. Його ідеал вільна федерація” народів.
Після другої світової війни чеські політики намагались силою демонструвати своє прихильне ставлення до минулого, і в цьому річищі було перевидано поетичні твори Фріча, великий том його публіцистики, знамениті Спогади” у трьох книгах, збірник есе Наші попередники” тощо. 1956 р. в Празі Чехословацька академія наук випустила великий збірник статей Й. В. Фріч і демократичні напрями в чеській політиці та культурі”, присвячений аналізові його різносторонньої політичної й літературної діяльності. Різні, часто абсолютно протилежні думки щодо постаті Фріча в європейській історії свідчать не лише про широкий діапазон його духовних і практичних зацікавлень, а й про те, що він спирався переважно на власні міркування, передчуття, які, звісно, не завжди збігалися з бажаннями інших. Духовна наснага поета-демократа випромінюється з його творчої та організаторської підприємливості, з його творів, промов, звернень, із сторінок газет і журналів, які він видавав, докладаючи неймовірних зусиль, щоб знайти для цього кошти, часто залишаючи і себе, і свою сім’ю без засобів існування.
Сьогодні жодна фундаментальна монографія про суспільно-політичні події в центральній Європі, а особливо, якщо вона стосується подій в Австрійській імперії середини XIX ст., не обходиться без згадки про Фріча [124], [155], [169]. Ґрунтовні статті й цінну біографічну монографію про нього написав чеський історик Вацлав Жачек, Р. Кгель і Й. Якшова видали бібліографічний опис особистої бібліотеки Фріча, Мирослав Шестак опублікував ґрунтовну розвідку Революційна співпраця Є. Кватерніка з Й.В.Фрічем в роках 18631864”. У московському видавництві Наука” вийшла монографія Г.І.Єремеєвої Чеський радикальний демократ Йозеф Вацлав Фріч. З історії суспільно-політичної боротьби в Чехії в 4060-х роках XIX ст.”, в якій авторка, як сама зазначає, зосередила основну увагу на його політичній діяльності”.
Про діяльність Фріча як літератора та політика на історичних теренах України було відомо ще з часів його безпосереднього співробітництва з Марком Вовчком і В. Бернатовичем. Знали про нього О.Маркович, К.Климкович, В.Шашкевич, В.Барвінський, О.Барвінський, Н.Вахнянин, І.Белей, І.Франко. У славістичних розвідках про нього писав київський професор А.Степович. Російські історики літератури О.Пипін і В.Спасович підтримували з Фрічем дружні стосунки.
В Україні до творчості Фріча звертаються П.Гонтар (Українсько-чеські літературні зв’язки в XIX ст.” — К., 1956), О.Засенко (Марко Вовчок і зарубіжні літератури” — К., 1958). На Закарпатті публіцистику Фріча вивчав історик І.Гранчак. У Львові постать чеського поета привернула увагу І.Лозинського, В.Моторного, М.Кріля, поета Р.Лубківського. Серед київських учених частково досліджували літературну та громадсько-політичну діяльність Фріча Є.Кирилюк, Г.Вервес, В.Шевчук, Ф.Погребенник, В.Шубравський, Ю.Булаховська, Н.Кавецька, В.Житник, Д.Наливайко, І. Мельниченко та інші.
Після другої світової війни, коли архів письменника було відкрито для широкого загалу, почалося активне дослідження його творчої спадщини, зокрема, такими зарубіжними україністами, як В.Жідліцький, О.3ілинський, М.Неврли, М.Мольнар, В.Гостічка, І.Панькевич, З.Геник-Березовська. Проте українські історики та літературознавці змушені були зважати на ідеологічні вимоги, що, певна річ, позначилося на висвітленні ними творчого доробку Фріча. Зокрема, поза увагою критики залишилися такі твори, як Асиміляція малоруського народу” та Іван Мазепа” (до речі, не лише в радянській Україні, а й, як підтвердив у розмові зі мною Яр Славутич, навіть в емігрантських колах). Тож на сучасному етапі маємо заповнити цю прогалину, осмислити те, що про нас писали в минулому, як нас сприймали.
Питання висвітлення суспільно-політичної й літературної діяльності Фріча, пов’язаної з Україною, є доконечно назрілим як із боку науки, так і з боку суспільно-політичних інтересів у плані розвитку духовних, культурних і міжнародних зв’язків нещодавно виниклих на карті світу незалежних держав України і Чехії. За народною мудрістю, хто не знає свого минулого, той не достойний свого майбутнього. І саме нашим сучасникам належить воскресити славну пам’ять і традиції давньої дружби і співробітництва українців і чехів, як це заповідали попередники, зокрема, Фріч, а, отже, потрібно досконало знати їхню творчість.
Виходячи із завдання розкрити суспільно-політичну і літературну діяльність Фріча, роль його творчості в розвитку українсько-чеських літературних зв’язків, ми виконали певну роботу, яка представляє системний виклад його зв’язків з українськими громадсько-політичними діячами і письменниками, а також проаналізували, як чеський демократ використовував українську тему в своїй поезії, драматургії, публіцистиці. За попередні роки автор цього дослідження опублікував ряд статей про літературні і культурні взаємини Фріча з українськими діячами [102], [98][3], [101][4], [103][5], [100][6], висвітлював тему на наукових конференціях, в лекційних викладах, отримав на них схвальні відгуки (рецензії, посилання).
В Україні творчість чеського автора мають знати ще й тому, що в ній закладено духовні потенції самого українського народу, спрямовані на розвиток його дальшого буття. Розкриваючи життєпис Фріча у його взаємозв'язку з українськими духовними, політичними, літературними й культурними чинниками, водночас маємо намір показати, чим жило європейське суспільство в середині XIX ст., які сили впливали на долю українського народу, значна частина якого жила в Австрійській імперії, які традиції стали для нас животворним джерелом дальшого поступу й духовного зростання.

Актуальність даного дослідження полягає у назрілому науковому відтворенні картини суспільно-політичних подій та літературно-мистецьких реалій, що відбувалися у середині XIX ст. за участю Фріча, зокрема, у його стосунках з діячами української духовної культури та в розкритті багатої і масштабної української теми у його творчості. Вивчення цієї теми залишалося проблематичним значною мірою через політичні погляди письменника на українське питання, які хоч і були демократичні, але не прийнятні в умовах великодержавної політики колишнього Радянського Союзу, коли Україна де факто перебувала на правах колоніальної залежності від домінуючої тоді Росії. Антиімперські і антиколоніальні виступи Фріча на захист життєвих інтересів українців, їхніх духовних, політичних, історичних, мовних і творчих прав входили у протиріччя з політикою тодішньої влади і були не бажаними для їх висвітлення, фальсифікувалися, як це вчинив російський літературознавець К.І. Ровда, який безапеляційно засудив погляди Фріча на українсько-російські відносини.
Існував і характерний погляд на роль Фріча у цьому питанні, який ми бачимо в українського літературознавця Г.Д. Вервеса, де розставлені акценти на первинності соціальних проблем перед національними (що у чеського діяча інакше) та на інтернаціональному характері цих зв'язків. Фріч у першу чергу прагнув визволення Чехії від іноземного панування та створення незалежної чеської держави, про що більш переконливо сказав В. Жачек у монографії "Йозеф Вацлав Фріч", виданій до 150-річчя поета. Об'єктивний підхід у вивченні творчої спадщини Фріча тривалий час був проблематичний і неприйнятний, тому його суспільно-політичні погляди і творчість представляли хіба що у сфальсифікованому, завуальованому і фрагментарному вигляді, як окремі цитати, посилання, згадки. Але і це давало деяку можливість для проникнення його думок в Україну, адже твори цього видатного письменника в Радянському Союзі і в Україні так і не виходили. Потребу нашого дослідження вбачаємо передусім у виконанні назрілих завдань, які ставить перед українським і чеським громадянством переміна суспільно-політичного ладу в Україні і Чехії у зв'язку з їхнім буттям як незалежних держав, що й підтверджують основні положення даної праці.
Головна мета роботи передбачає комплексне дослідження творчості чеського суспільно-політичного діяча і письменника, інспірованої духовним, політичним і культурним розвитком українського і чеського народів, зокрема, їх літературними зв'язками доби національного відродження. Фріч писав про історичні і культурні пам'ятки Київської Русі як про українські. Тут ми розкриваємо його погляди на процес становлення української нації та її генетичне коріння, зіставляємо його суспільно-політичну і літературну діяльність з чином наших демократів, народовців, просвітян, письменників і журналістів, ведемо мову про їхній творчий метод і естетичні уподобання. Звертаємо увагу на морально-етичний аспект творчості письменника. В дослідженні розкриваються певні аспекти українсько-російських і українсько-польських відносин, яким Фріч приділяв чимало уваги, а також зв'язки українців з іншими європейськими народами.
Наукова новизна дослідження характерна тим, що у ньому вперше систематизовано і проаналізовано в цілісному обсязі найсуттєвіші аспекти суспільно-політичної і літературної діяльності письменника у взаємовідносинах з українцями, нашою літературою і культурою (розкриваються переважно незаторкнуті питання цих зв'язків). Простежено "механізм" всесторонньої участі Фріча у зв'язках між слов'янськими народами, заохочення української інтелігенції до демократичного руху, наближення її до гуситської традиції, народної культури, а також до поширення його видань, журналу "Чех", ідей О. Герцена, газети "Колокол". В новому світлі представлено втілення Фрічевої політичної програми створення "вільної федерації народів", спрямованої на згуртування слов'янства, на підвищення національної свідомості українців та активізацію їх громадсько-політичної і літературної праці.
Методологічна основа дисертації зорієнтована теоретичними положеннями і досвідом класиків філософської і літературної думки головно періоду від Т.Шевченка до І. Дзюби, про що ми згадували вище, а також теоретичними розробками таких творчих методів, як класицизм, романтизм, реалізм.
Практичне значення осягнутих реалій роботи багатогранне і суспільно важливе. Дисертація вводить в науковий обіг невідомий чи мало відомий в Україні матеріал, який виповнює ряд не вивчених питань українсько-чеських літературних зв'язків, надає можливість ознайомитися з результатами аналізу документів, що існують чеською, німецькою, російською, польською, словацькою та іншими слов'янськими мовами.
Результати дослідження можуть бути використані при вивченні демократичного і національно-визвольного руху народів Європи, українсько-чеських літературних зв'язків, творчості Фріча і українських письменників, з якими він співпрацював, а також у вузівських лекційних курсах історії літератур слов'янських народів, культурних традицій слов'янства.
Праця проходила апробацію як у колі фахівців, літературознавців та істориків, так і перед громадськістю та читачами. Певні результати дослідження було представлено на ХХVІІ науковій Шевченківській конференції (м.Сімферополь, 1986), на Міжнародному симпозіумі "Тарас Шевченко і європейська культура" (м.Черкаси, 1999), на ІV Міжнародному конгресі україністів (м. Одеса, 1999), на IX Міжнародному славістичному колоквіумі (м.Львів, 2000) та ряді наукових конференцій у Вінницькому державному педагогічному університеті, Вінницькому краєзнавчому музеї, товаристві "Просвіта" тощо. Суттєва частина дослідження опублікована в наукових і науково-популярних виданнях (див. бібліографію).
Вивчення і використання україніки Фріча є тією необхідністю, яка утверджує вищі і воістину достойні реалії життя.

[1] [247, s. 34].

[2] [108, стр. 525]

[3] [98, стор. 99102]

[4] [101, стор. 140142]

[5] [103, стор. 310]

[6] [100, стор. 429434]

Список литературы

ВИСНОВКИ
Чех Й. В. Фріч — подвижник слов’янського суспільно-політичного, літературного та культурного руху XIX століття, герой революції 1848 р., один із фундаторів чеського суспільно-політичного життя на еміграції, талановитий поет і публіцист, автор багатьох різножанрових творів, серед яких чимало написаних на українську тему. У чеській історіографії він подається як буржуазний революціонер [194][1], радикальний демократ. На нашу думку, Фріча доцільніше називати демократом — із огляду на його духовні інтереси, а не лише практичні (конкретну участь у бойових операціях). У принципі, обидва терміни — і демократ, і радикальний демократ не суперечать один одному і можуть вживатися відповідно до конкретної ситуації.
Наша праця присвячена висвітленню ролі Фріча в розвитку українсько-чеських літературних стосунків та його чеськомовної україніки в цілому. З глибокого патріотичного почуття до Чехії як слов’янської країни в добу національного відродження, у нього народжується інтерес до долі всіх слов’янських народів, зокрема й українського. У процесі громадсько-політичної та літературної діяльності він налагоджує зв’язки з діячами української літератури, пише твори, присвячені українцям і нашій Батьківщині. Вже підлітком Фріч мав нагоду познайомитися з славістом і українським поетом-романтиком О. Бодянським, зустріч із яким справила незабутнє враження” [58][2]. Фріч чув українські пісні у виконанні О. Бодянського, які йому дуже сподобалися, чув від нього про українських козаків і підневільну долю українського народу. Відтоді юнак мріяв ближче познайомитися з нашою країною та допомогти українцям в їхньому священному прагненні визволитися від іноземного гноблення та збудувати власну незалежну державу. Українська проблема була близькою Фрічеві ще й тому, що Чехія також перебувала під гнітом Австрійської імперії, і він вирішив присвятити своє життя боротьбі за її визволення. Разом із основними положеннями теми ми розкриваємо і цю кардинальну сторону його патріотичної суспільно-політичної та творчої активності.
Діяльність Фріча, спрямована на розвиток українсько-чеських літературних зв’язків, невіддільна від усього комплексу проявів і проблематики його демократичної громадсько-політичної і літературної праці, спрямованої на забезпечення демократичних перетворень у Чехії і в Європі в цілому і торжества справедливості національно-визвольного руху підневільних народів та ідеї створення вільної слов’янської федерації, на розквіт вищих духовних цінностей суспільства, його літератури та культури.
Демократична громадсько-політична і літературна діяльність Фріча типологічно споріднена з діяльністю К. Гавлічка-Боровського, Б. Нємцової, Яна Неруди, О. Герцена, А. Міцкевича, Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Штура, Ш. Петефі. Тут доречно згадати і Д. Гарібальді, Л. Кошута, є. Кватерніка, Я. Домбровського та інших провідників національно-визвольного руху середини XIX ст., з якими він був особисто знайомий і активно співробітничав. Із згаданими літераторами його зближує спільне розуміння законів суспільного розвитку, а також ідеї слов’янського єднання, що суттєво відрізняє Фріча від слов’янофілів, панславістів і австрославістів, з якими він полемізував і погляди яких не сприймав. У цьому контексті стає зрозумілішим, чому інтерес і ставлення Фріча до українського народу, його історичних прав, політичних і культурних діячів, таких як Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Павло Полуботок, С. Величко, М. Гоголь (про якого не раз писав як про українця), Т. Шевченко, М. Костомаров, його зв’язки з українськими письменниками та журналістами Марком Вовчком, В. Бернатовичем, галицькими народовцями, його творчість, присвячена феномену українського буття духовно піднесена і багата, глибоко демократична, поступова (як прийнято називати прогресивна). Генетична сутність цього явища бере свій початок у духовних джерелах (язичницьких і християнських), у сформованих впродовж віків народних традиціях, у героїчних сторінках української національної історії, у пізнанні животворних прагнень народу до свободи та незалежності, до вільного демократичного єднання. Ми розглянули комплекс суспільно-політичних, ідейно-естетичних і морально-етичних факторів, які сприяли розвитку та формуванню творчої особистості Фріча, привабливості і взаємодії української та чеської духовної снаги у ньому, а також позитивні наслідки цього процесу. Об’єктом нашої уваги був європейський (і частково американський) суспільний і літературний процес, зокрема в Чехії та в Україні, участь у ньому Фріча і його чеських і українських колег, усіх тих політичних, літературних і культурних діячів, представників українського народу, з якими він підтримував дружні стосунки.
Участь Фріча у визвольному русі українського народу була опосередкованою, але багатогранною. Він боровся як за поліпшення становища людини, так і за збереження його духовних та історико-культурних цінностей — національного фольклору, літератури, мови, навіть вірувань і світогляду. Одним із перших Фріч звернув увагу на критичне політичне становище українського народу в добу національного відродження.
Безпосередня причетність письменника до процесу розвитку української літератури та культури в цілому виражалася в майже повсякчасному співробітництві та наданні моральної й матеріальної підтримки українським діячам, у створенні віршів, драматичних п’єс, публіцистичних статей, у спогадах і замітках на українську тему, у перекладанні та поширенні творів українських авторів, у публічних, мітингових акціях. Через Фріча підтримували живий зв’язок українські діячі культури, які проживали на теренах, розмежованих імперськими кордонами. До цього він прилучив і своїх братів Антоніна та Вацлава, які мешкали в Празі. Опублікувавши свій переклад "Послання Шафарикові" Т. Шевченка на американському континенті, Фріч першим доніс слово великого українського поета до народів Америки, що стало важливою культурною подією. Велика заслуга цього письменника у пропаганді творчої спадщини Т. Шевченка та Марка Вовчка в Європі. Серед чималої драматургічної спадщини Фріча одними з кращих вважаються п’єси "Тарас Бульба" та "Іван Мазепа", які виникли внаслідок глибокого вивчення життєвої проблематики українського народу. Публіцистика чеського демократа, присвячена українському народові, також стоїть у ряду кращих тогочасних зразків.
Фріч як демократ, вихований у специфічній чеській культурній родині та в передовому культурному середовищі, яке сформувалося в умовах Австрійської імперії, національно-визвольному рухові приділяв більше уваги, ніж проблематиці соціальній. Формулюючи і пропагуючи ідею створення вільної слов’янської федерації, він не йшов всупереч законним інтересам інших народів, але завше критично ставився до тих, хто власні інтереси ставив понад інтереси інших, чи хто проводив нечесну політику. У публіцистичних статтях, присвячених Україні, він викривав і царизм, і "польських патріотичних вельмож", що й самі страждали від політики царизму, але не рахувалися з інтересами українців. Фріч оспівував волю народу, зробив класичне порівняння національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького з чеським гуситським рухом, історичні приклади використав для політичної та морально-етичної підтримки українського й чеського народів, які боролися за національну незалежність.
Аналізуючи розвиток суспільного життя українського народу, Фріч дійшов справедливого висновку, що справжнім творцем історії є народ, в якому приховані ті могутні життєві сили, які неодмінно приведуть до свободи. Він, як ніхто, оптимістично дивився на долю українського народу, напророкував йому велике майбутнє. На історичному шляху України, яка в 1991 р. прийшла до своєї Незалежності, є частка і його праці.
Діяльність Фріча проходила в складних умовах боротьби з реакцією; письменник зазнавав переслідувань, був заарештований і ув’язнений, потрапив у еміграцію. Як політик і літератор він зазнавав утисків як із боку Австрійської імперії, так і російського самодержавства. Та попри все творча спадщина Фріча, що охоплює українську тематику, в чеському літературному процесі того часу не має рівних [247][3]. Українська тема в його творчості здійснювала позитивний вплив не лише на українську, але й на європейську громадськість. Україніка Фріча за своїми масштабами і глибиною — карб світової духовної культури.
Природно, у Фріча, як і в кожного діяча такого масштабу і такої долі, були свої недоліки і помилки, наприклад, тимчасове захоплення політикою Бісмарка чи вимушене покаянне прохання до австро-угорської влади, щоб дозволили йому повернутися на Батьківщину. Це тяжке повернення принесло йому лише нові страждання. Але проти людської совісті Фріч не погрішив. До кінця своїх днів він думав про кращу долю чеського народу, думав і про народ український, писав про Україну в "Спогадах", приїздив до Львова у політичній і культурній справі.
Волею політичних обставин інтерес до вивчення діяльності та творчої спадщини Фріча набув нового прояву лише після другої світової війни, коли 1948 р. було відкрито для користування його особистий архів. У соціалістичній Чехословаччині, влада якої декларувала захист і підтримку демократії, було видано його основні твори, а про самого автора написано сотні статей, та низку монографій. Це сприяло вивченню його творчості і в Україні. Наше дослідження данина не лише світлій пам’яті чеського політика й літератора, а й практичний доказ його яскравих заслуг у розвитку та зміцненні демократичних волелюбних традицій українського й чеського народів, літературного та культурного співробітництва і впевненого погляду в майбутнє. Політична діяльність і літературна творчість Фріча засвідчують таку високу любов і пошану до українського народу, що їх можна назвати винятковими. Тому їх чинність має значення і в наші дні.

ЛІТЕРАТУРА
1. Антология чешской и словацкой философии. Отв. ред. Е.А. Сафроновой, М.А. Хевеши. — М.: Мысль, 1982. — 407 с.
2. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России. — К.: Час, 1993. — 604 с.
3. Белза И. История чешской музыкальной культуры, т. 2. М.: Наука, 1973. — 212с.
4. Берков П.Н. Об историческом подходе к изучению международных литературных контактов. В кн.: Чешско-русские и словацко-русcкие литературные отношения. М.: Наука, 1968. — 475 с.
5. Бернштейн М.Д. Українська літературна критика 5070-х років XIX ст. К.: АН УРСР, Ін-т літератури ім.Т.Г. Шевченка, 1959. — 492 с.
6. Білецький Л.Т. Основи української літературно-наукової критики. — К.: Либідь, 1998. — 408с.
7. Білецький О.І. Зібрання праць у п’яти томах, т. 2. — К.: Наукова думка, 1965. — 671 с.
8. Богатова Г.А. И.И.Срезневский. М.: Просвещение, 1985. — 120 с.
9. Богатырев Ш.Ш. Чешские связи Герцена (18501860-е годы). В кн.: Литературное наследство, т. 64. М., 1958. — С. 779—809.
10. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. — К.: Видавництво СП «Свенас», 1991. — 136с.
11. Булаховская Ю.Л. Идеи интернационализма в зарубежных славянских литературах // Единение литератур. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 105—123.
12. Ванечек В. История государства и права Чехословакии. М.: Юридическая литература, 1981. — 503 с.
13. Ващук Ф. Поема Шевченка "Єретик". — У кн.: Збірник праць двадцять третьої наукової шевченківської конференції. — К.: Наукова думка, 1979. — С. 54—73.
14. Вервес Г .Д. Адам Міцкевич. К.: Дніпро, 1979. — 140 с.
15. Вервес Г.Д. В інтернаціональних літературних зв’язках: Питання контексту. — 2-е вид., доп. й перероблене. — К.: Дніпро, 1983. — 383 с.
16. Вервес Г.Д. Т.Г.Шевченко і Польща. — К.: Дніпро, 1964. — 192 с.
17. Вервес Г.Д. Юліуш Словацький і Україна. Літературно-критичний нарис. — К.: Рад. письменник, 1959. — 168 с.
18. Визвольний рух слов’ян у народній пісенній творчості (ХVІІ XIX ст.). Відп. ред. К.Т.Гуслистий та В.А.Юзвенко. — К.: Наукова думка, 1971. — 264 с.
19. Возняк М. Історія української літератури у 2-х кн. Книга перша. Видання 2-е, виправлене. — Львів: Світ, 1992. — 696 с.
20. Возняк М. Як пробудилося українське народнє життя в Галичині за Австрії. Львів: Діло, 1924. — 180 с.
21. Всемирная история. В 10-ти томах. Том VI. М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. — 830 с.
22. Гайдай М. Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці (19181960). К.: Вид-во АН УРСР, 1963. — 88 с.
23. Герцен А.И. Собр. соч.: В 9-и томах, т. 7. М.: ГИХЛ, 1958. —728 с.
24. Гоголь Н.В. Собрание сочинений в шести томах, т.2. М.: ГИХЛ, 1959. — 351с.
25. Ґонтар П.П. Українсько-чеські літературні зв’язки в XIX ст. — К.: Держлітвидав УРСР, 1956. — 110 с.
26. Гончар О.І. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. К.: Наукова думка, 1982. — 312 с.
27. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. К.: Радянський письменник, 1991. — 212 с.
28. Гранчак І.М. Історичні погляди чеського радикального демократа Й.Фріча. У кн.: Історичні зв’язки слов’янських народів. К.: Видавництво АН УРСР, 1963. — С. 247—272.
29. Дей О.І. Українська революційно-демократична журналістика. К.: Видавництво АН УРСР, 1959. — 492 с.
30. Дей О.І. Фольклористично-збирацька діяльність Опанаса Марковича та Марка Вовчка. У кн.: Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича. К.: Наукова думка, 1983. — С. 13—48.
31. Дей О.І.. Фольклористична діяльність Осипа та Федора Бодянських. У кн.: Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. К.: Наукова думка, 1978 — С. 13—51.
32. Дзюба І.М. У всякого своя доля. К.: Радянський письменник, 1989. — 371 с.
33. Доповіді радянської делегації. V Міжнародний з'їзд славістів. К.: АН УРСР, 1963. — 79с.
34. Драгоманов М.П. Вибране. К.: Либідь, 1991. — 688 с.
35. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці у двох томах, т. І. К.: Наукова думка, 1970. — 531 с.
36. Дубина М. Шевченко і Західна Україна. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1969. — 155 с.
37. Eремеева Г.И. Чешский радикальный демократ йозеф Вацлав Фрич. - М.: Наука, 1984. — 142 с.
38. євдокименко В.Ю. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму. К.: Наукова думка, 1968. — 294 с.
39. Єфремов С.О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. — 351 с.
40. Жачек В. Про зв’язки чехів і західних українців в революційних 1848 і 1849 роках. У кн.: З історії чехословацько-українських зв’язків. Братіслава: СВХЛ, 1959. — С. 343—369.
41. Жемчужников Л.М. Мои воспоминания из прошлого. Л.: Искусство, 1971. — 447 с.
42. Жирмунский В.М. Сравнительное литературоведение: Восток и Запад. Л.: Наука, 1979. — 493 с.
43. Житник В.К. Поема про невмирущість правди. В кн.: Єретик. — К.: Дніпро, 1991. — С. 7—35.
44. Житник В.К. Т.Г.Шевченко в слов’янських перекладах (Традиції і перспективи). В кн.: Слов’янські літератури. К.: Наукова думка, 1983. — С.225—235.
45. Забужко О. Шевченків міф України. К.: Абрис, 1997 — 142 с.
46. Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. М.: Издательство Московского университета, 1987. — 512 с.
47. Засенко О.Є. Марко Вовчок. К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1964. — 656 с.
48. З історії чехословацько-українських зв’язків. Братіслава: Словацьке видавництво художньої літератури, 1959. — 688 с.
49. Избранные произведения прогрессивных польских мыслителей, т. II. — М.: Госполитиздат, 1956. — 884 с.
50. Індивідуальність письменника і літературний процес. — К.: Наукова думка, 1977. — 312 с.
51. Історія південних і західних слов’ян. К.: Вища школа, 1987. — 446 с.
52. Історія робітничого класу Української РСР, т. І. К.: Наукова думка, 1967. — 567 с.
53. Історичні пісні. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. — 1067 с.
54. Історія української літератури. У 8 т. Т. 3. К.: Наукова думка, 1968. — 514 с.
55. Історія Української РСР. Т. 3. — К.: Наукова думка, 1978. — 607 с.
56. История словацкой литературы. — М.: Наука, 1970. — 472 с.
57. История Чехословакии. Т.1. М.: АН СССР, 1956. — 415 с.
58. Кавецька Н. З архіву О.М.Бодянського. Український світ, 46. К., 1998. С.8—9.
59. Кавецька Н. Р. З архіву О.М.Бодянського. "Радянське літературознавство", №4. К., 1958. — С. 84—90.
60. Калениченко Н.Л. Українська література XIX ст. Напрями, течії. К.: Наукова думка, 1977. — 314 с.
61. Кирилюк Є.П. Український романтизм у типологічному зіставленні з літе­ратурами західно- і південнослов'янських народів (перша половина XIX ст.). Доповідь на 7 Міжнародному з'їзді славістів (Варшава, серпень 1973 р.). — К.: Наукова думка, 1973. — 33с.
62. Кирилюк Є.П. Шевченкознавчі та славістичні дослідження. К.: Наукова думка, 1977. — 238с.
63. Кирдан Б.П. Украинский народний эпос. М.: Наука, 1965. — 352 с.
64. Кирчів Р. Мовою українського народу // Українською музою натхненні. (Польські поети, які писали українською мовою). К.: Радянський письменник, 1971. — С. 3—40.
65. Кирчів Р.Ф. Український фольклор у польській літературі. К.: Наукова думка, 1971. — 276с.
66. Кишкин Л.С. Чехословацкие находки. М.: Советская Россия, 1985. — 224 с.
67. Козинг А. Нация в истории и современности. М.: Прогресс, 1978. — 293 с.
68. Клима А. 1848 год в Чехии. Начало чешского рабочего движения. М.: Изд-во иностранной лит-ры, 1949. — 237 с.
69. Комаринець Т.І. Ідейно-естетичні основи українського романтизму (проблема національного й інтернаціонального). — Львів: Вища школа, 1983. — 224 с.
70. Концепции национальной художественной культуры. — М. : Наука, 1995. — 280с.
71. Копыстенская Н.Ф. Жанровые модификации в чешской литературе. — Львов: Издательство ЛГУ «Вища школа», 1978. — 259 с.
72. Костомаров Н.И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. К.: Наукова думка, 1992. — 511с.
73. Костомаров Н.И. Мазепа. М.: Республика, 1999. — 335 с.
74. Кравцов Н.И. Роль межславянских литературных связей в период романтизма // Романтизм в славянских литературах. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. — С. 356—370.
75. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. — М.: Наука, 1988. — 576 с.
76. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. К.: Академія наук УРСР, 1954. — 535 с.
77. Крип’якевич І.П. Історія України. Львів: Світ, 1990. — 520 с.
78. Кріль М. З невідомих листів Й.В.Фріча (18291890). "Республіканець", №2. Львів, 1994. — С. 102—104.
79. Крутікова Н.Є. Марко Вовчок. У кн.: Марко Вовчок (Бібліотека української літератури). К.: Наукова думка, 1983. — С. 5—30.
80. Лавров Ф. Кобзарі. К.: Мистецтво, 1980. — 254 с.
81. Летопись жизни и творчества А.И.Герцена. 1812—1870. (1859 июнь 1864). М.: Наука, 1983. 704 с.
82. Ленявка С. Козацькі війни кінця XVII ст. в Україні. — Чернігів: Сіверянська думка, 1996. — 287 с.
83. Липа Ю.І. Призначення України. Львів: Просвіта, 1992. — 270 с.
84. Листи до Марка Вовчка. У двох томах. Т.І. К.: Наукова думка, 1979. — 479с.
85. Листи Марка Вовчка. У двох томах. Т.І. К.: Наукова думка, 1984. — 400 с.
86. Листи до Т.Г.Шевченка, 18401861. К.: Вид-во АН УРСР, 1962. — 332 с.
87. Литературное наследство. Федор Иванович Тютчев. Т. 9. Книга первая / Отв. ред. С.А.Макашкин и др.). М.: АН СССР. Ин-т мировой литературы им. А.М.Горького, 1988. — 590 с.
88. Літературознавство, книга І. ІV Міжнародний конгрес україністів. К.: Обереги, 2000. — 592 с.
89. Лобач-Жученко Б.Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. 2-е вид., доп. К.: Дніпро, 1983. — 464 с.
90. Лобач-Жученко Б.Б. Про Марка Вовчка: Сторінки до біографії письменниці. Пер. з рос. О.Василенко. К.: Дніпро, 1979. — 310 с.
91. Лозинський І. З Україною в серці. "Жовтень", № 11. Львів, 1982. — С.16—18.
92. Лужицькі серби. Посібник з народознавства за редакцією В.Моторного та Д.Шольце. Львів: Місіонер, 1997. — 268 с.
93. Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 5060-е годы XIX века . К.:Вища школа, 1981. — 160 с.
94. Марков Д.Ф. Славистика как комплекс научных дисциплин // Методологические проблемы истории славистики. М.: Наука, 1978. — С. 7—17.
95. Марко Вовчок. Статті і дослідження. К.: Наукова думка, 1985. — 312 с.
96. Матула В. Людовит Штур и формирование словацкой национальной идеологии. В кн.: Развитие капитализма и национальные движения в славянских странах. М.: Наука, 1970. — С. 96—106.
97. Мовчанюк В.П. Медитативна лірика Т.Г.Шевченка. К.: Наукова думка, 1993. — 148 с.
98. Мовчанюк Г.П. Йозеф Вацлав Фріч і Марко Вовчок // Слов’янське літературознавство і фольклористика. — Вип. 8. — К., 1973. — С. 99—102.
99. Мовчанюк Г.П. Тема патріотизму в трагедії Й.В. Фріча «Іван Мазепа». — Проблеми слов'янознавства. — 2002.— Вип. 52.— С. 102109.
100. Мовчанюк Г.П. Трагедія Й.В.Фріча Іван Мазепа” як морально-етичний фактор // Літературознавство, книга І. Доповіді та повідомлення. К.: «Обереги», 2000. — С.429434.
101. Мовчанюк Г.П. Україна в житті Й.В.Фріча // Всесвіт”. — 1984. — № 2. — С.140142.
102. Мовчанюк Г.П. Чеська ластівка "Просвіти". Вінниця: «УНІВЕРСУМ-Вінниця», 1998. — 77 с.
103. Мовчанюк Г.П. Шевченко у творчості Фріча // Українська мова і література в школі. 1987. №3. — С. 310.
104. Мольнар М. Словаки і українці. Причинки до словацько-українських літературних взаємин з додатком документів. — Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі. Відділ української літератури в Пряшеві, І965. — 403с.
105. Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків. Пряшів: Словацьке пед. вид. Відділ укр. літ, 1961. — 285 с.
106. Моторний В.А. Панорама чеської літератури. Львів: Львівський національний університет, 2000. — 64 с.
107. Моторний В.А. Сторінка з історії українсько-чеських культурних зв’язків. В кн.: Проблеми слов’янознавства, випуск 17. Львів: Вища школа, 1978. — С.19—23.
108. Мукаржовский Я. Исследования по эстетике и теории искусства. М.: Искусство, 1994. — 606 с.
109. Мыльников А.С. Йозеф Юнгман и его время. М.: Наука, 1973. — 160 с.
110. Мыльников А.С. Культура чешского Возрождения. Л.: Наука, 1982. — 176с.
111. Наливайко Д.С. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. — К.: Дніпро, 1988. — 395 с.
112. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. — К.: Мистецтво, 1985. — 365 с.
113. Нарежный В.Т. Славенские вечера; Бурсак; Гаркуша, малороссийский разбойник. М.: Правда, 1990. — 606 с.
114. Неедлы 3. Избранные труды. — М.: Государственное музыкальное издательство, 1960. — 520 с.
115. Неедлы 3. Статьи об искусстве. М. Л.: Искусство, 1960. — 631 с.
116. Неупокоева И.Г. История всемирной литературы: Проблемы системного и сравнительного анализа. М.: Наука, 1976. — 360 с.
117. Неупокоева И.Г. Проблемы взаимодействия современных литератур. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1963. — 227 с.
118. Никольский С.В. Две эпохи чешской литературы. М.: Наука, 1981. — 301 с.
119. Новейший философский словарь. Минск: Издательство В.М. Скакун, 1999. — 878 с.
120. Новиченко Л.М. Вибрані праці в двох томах. К.: Дніпро, 1984. — Т. 1. — 438 с.; Т. 2. — 423 с.
121. Нудьга Г.А. Українська пісня в світі. — К.: Музична Україна, 1989. — 536 с.
122. Нудьга Г.А. На літературних шляхах. — К.: Дніпро, 1990. — 350 с.
123. Освободительные движения народов Австрийской империи. Возникновение и развитие. Конец ХVIII в. І849 г. М.: Наука, 1980. — 610 с.
124. Освободительные движения народов Австрийской империи. М.: Наука, 1981. — 464 с.
125. Очерки истории чешской литературы Х1Х-ХХ веков. М.: Изд. Академии наук СССР, Институт славяноведения, 1963. — 723 с.
126. Павленко С. Міф про Мазепу. — Чернігів: Сіверянська думка, 1998. — 247 с.
127. Петраш О. Руська трійця. К.: Наукова думка, 1986. — С. 57—78.
128. Письменники Західної України 30-х50-х років XIX ст. К.: Дніпро, 1966. — 652с.
129. Пільгук І. Пантелеймон Куліш. У кн.: Пантелеймон Куліш. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1969. — С. 3—45.
130. Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. К: Наукова думка, 1992. — 232с.
131. Поезія лужицьких сербів. К.: Дніпро, 1987. — 232 с.
132. Поляков М. Вопросы поэтики и художественной семантики. М.: Советский писатель, 1986. — 480 с.
133. Попов П.М. М.Костомаров як фольклорист і етнограф. К.: Наукова думка, 1968. — 116 с.
134. Пыпин А.Н., Спасович В.Д. История славянских