Білявська Вікторія Сергіївна. Мемуаристика Єви Фелінської: проблематика, ейдологія, генологія : Белявская Виктория Сергеевна. Мемуаристика Евы Фелинской: проблематика, эйдология, генология Bilyavska Victoria Sergeevna. Memoirs of Eva Felinska: issues, ideology, genealogy

Краткое описание

Білявська Вікторія Сергіївна. Назва дисертаційної роботи: "Мемуаристика Єви Фелінської: проблематика, ейдологія, генологія"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА
БІЛЯВСЬКА Вікторія Сергіївна
На правах рукопису
УДК 821.162.1.09
МЕМУАРИСТИКА ЄВИ ФЕЛІНСЬКОЇ:
ПРОБЛЕМАТИКА, ЕЙДОЛОГІЯ, ГЕНОЛОГІЯ
10.01.03 – література слов’янських народів
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
ЄРШОВ Володимир Олегович
Житомир – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………..…….... 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
МЕМУАРИСТИКИ Є. ФЕЛІНСЬКОЇ В ДІАХРОНІЇ ТА СИНХРОНІЇ
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО ДИСКУРСУ ……………………………...… 15
1.1. Творчість Є. Фелінської в контексті літературного процесу
середини ХІХ ст. ...………...………………...……………....…..………... 15
1.2. Спадщина Є. Фелінської як явище літературно-критичного
дискурсу ХХ – ХХІ ст. .…………………….……………...…..…... 27
1.3. Теоретичний аспект дослідження мемуарів Є. Фелінської в
контексті вивчення мемуаристичної літератури Правобережної
України доби романтизму .....………………………………………….
36
Висновки до першого розділу ……………………………………............ 43
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ПРОБЛЕМАТИКИ МЕМУАРИСТИЧНИХ
ТЕКСТІВ Є. ФЕЛІНСЬКОЇ ……………………………………..……….. 46
2.1. Відображення суспільно-історичних проблем українськопольського пограниччя кінця XVІІІ – середини ХІХ століття у
«Мемуарах із життя» Є. Фелінської ……..……………………....……… 46
2.2. Проблематика «Спогадів із подорожі до Сибіру…» ….……….... 61
2.3. Феномен культурної і соціальної емансипації та галоманії у
мемуарах та мемуаризованих творах Є. Фелінської …………………… 71
Висновки до другого розділу ..………………………………………… 82
3
РОЗДІЛ 3. ЕЙДОЛОГІЧНИЙ ВИМІР У МЕМУАРАХ ТА СПОГАДАХ
Є. ФЕЛІНСЬКОЇ …………………………………………………………... 85
3.1. Ейдологія рустикального простору в мемуаристиці Є. Фелінської .... 85
3.2. Ейдологічний вимір урбаністичного простору в «Мемуарах із
життя» та «Спогадах із подорожі до Сибіру…» ......………………….... 101
3.3. Портрет як периферійний референт тексту:
ейдологічний аспект ……………………...………………………………. 124
Висновки до третього розділу …………………………………………… 133
РОЗДІЛ 4. ГЕНОЛОГІЯ МЕМУАРИСТЧНИХ ТЕКСТІВ
Є. ФЕЛІНСЬКОЇ ………………………………………………………….. 136
4.1. Жанрова характеристика «Мемуарів із життя» Є. Фелінської …… 136
4.2. Генологічна парадигма «Спогадів із подорожі до Сибіру…» ……. 147
4.3. Щоденник, подорож і лист у системі жанрового розмаїття
мемуаризованих творів Є. Фелінської .……………….…..……………... 160
Висновки до четвертого розділу ………………………………………… 170
ВИСНОВКИ ..….……………….………………………….…...…………. 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …....…………………….….…... 181
4
ВСТУП
Актуальність дослідження. Важливим завданням новітнього етапу
розвитку української літератури й літературознавства, що віддзеркалює
найновіші тенденції суспільного поступу, є пошук шляхів вирішення
нагальних питань, які стосуються інтеграції національного та регіонального
літературознавства у світовий та європейський мистецький простір при
збереженні етнічної й ментальної автентичності національної літератури.
Невід’ємною складовою цього дискурсу є дослідження мемуарної спадщини
митців слова українсько-польського пограниччя доби романтизму, період
творчості яких відбувався у подібних історико-культурних умовах.
Яскравою, але, на жаль, мало відомою зіркою в каноні правобережних
мемуаристів ХІХ ст. є постать Єви Фелінської (1793 – 1859) – письменниці та
громадського діяча українсько-польського культурно-історичного
пограниччя першої половини ХІХ ст., авторки побутових повістей, спогадів
та мемуарів, ґрунтовне вивчення яких сприятиме розвитку вітчизняного
літературознавства й осмисленню не лише літературних, але й багатьох
інших проблем сучасності – суспільно-політичних, історичних, освітніх,
ґендерних тощо.
Мемуарна спадщина Є. Фелінської, будучи складовою польської
літератури Правобережної України й органічним сегментом української
багатонаціональної літератури, представляє низку жанрових модифікацій,
зумовлених регіональною специфікою еволюції проблематики, ейдології,
генології мемуаристичного тексту. Дослідження проблематики дозволяє
представити авторське бачення цілого спектру питань із позиції аксіологічної
домінанти письменника та в загальному історико-літературознавчому
контекстному вимірі. Ейдологія, що становить собою спосіб організації
об’єктів – парадигму образів, презентованих в комплексі з основними
мотивами, часопросторовими характеристиками, творчим задумом автора,
робить можливим розкриття провідних рис письменницького методу та
5
дослідження параметрів культурних кодів, що актуалізуються у тексті.
Окреслення генологічної системи допомагає вписати творчий доробок
мемуариста в існуючий канон авторів і текстів відповідної епохи й
літературного простору.
Рівні проблематики, ейдології та генології, переплітаючись і взаємно
доповнюючись, дозволяють провести комплексне дослідження мемуарних
текстових масивів Є. Фелінської, а також дають право говорити про впливи,
які зазнав автор у процесі власного творчого становлення, серед яких минулі
події, представленні з ретроспективної точки зору, як такі, що відіграли
провідну роль у формуванні особистості, тенденції, світоглядні ідеї, які
піддаються осмисленню й перетворенню, оточення, що стає безпосереднім
чинником розвитку майбутнього художника слова. У спогадах ці фактори
акумулюються й викристалізовуються в цілісну систему авторського
світогляду з характерно вираженою аксіологічною складовою, що дозволяє
вийти на загальні концепції й тенденції розвитку епохи, яку презентує та
інтерпретує мемуарист.
Актуальність дослідження зумовлена низкою суперечностей, а саме:
між теоретичним визнанням творчості польськомовних митців
Правобережжя як органічної складової вітчизняної літератури та інерційним
сприйняттям їх спадщини як доробку іншої культури; між традиційною
декларацією важливості гендерної складової літературознавчих пошуків та
відсутністю ґрунтовних досліджень літературних доробків жінок-митців
українсько-польського пограниччя ХІХ ст., безперечною значимістю
мемуарних текстів для об’єктивного висвітлення історико-культурного й
суспільно-політичного тла минулої епохи та незначним числом наукових
досліджень вітчизняної мемуаристичної літератури.
Правобережна польськомовна література й мемуаристика зокрема
своїм розвитком перш за все завдячують українським літературознавцям:
В. Гнатюку [27] – теоретику польськомовної літератури Правобережної
України ХІХ століття, Д. Чижевському [104] – досліднику української
6
багатонаціональної літератури, а також М. Брацкій [12], Ю. Булаховській [13;
14], Р. Кирчіву [57; 58], Н. Петриченко [76], Н. Поплавській [78],
Р. Радишевському [81].
У цьому контексті важливо також обґрунтувати основні поняття, що
використовуються сучасною наукою на позначення досліджуваного
часопростору. До них, зокрема, варто віднести терміни «українсько-польське
пограниччя», «українсько-польське помежів’я», «Правобережна Україна»,
«Правобережжя», що є синонімами, які вживаються для уникнення тавтології
й позначають територію трьох губерній – Волинської, Київської та
Подільської. «Поділля, Волинь і Україна – правий берег Дніпра» [34, c. 19], –
пояснював російськомовному читачеві місце знаходження українського
простору М. Грабовський. Він найбільш повно й об’єктивно репрезентував
вітчизняний географічно-адміністративний устрій, етнічну спорідненість, яка
протягом багатьох століть набула стійкого характеру, оригінальну культуру і
разом з тим літературну традицію, нарешті, особливу правобережну
ментальність, що наклала відбиток на всі сфери людського життя означеного
простору. Термін Правобережжя, як зауважує В. Єршов є універсальним і
найбільш вживаним вітчизняним онімом не тільки для позначення
географічно-адміністративної території, але й певного сегменту української
культури й літератури у цілому, яка включає певний ареал польськомовної
літератури доби просвітництва й романтизму як складових
багатонаціональної української літератури в тому числі [39, с. 195].
Важливий внесок у розвиток теорії мемуаристики здійснили українські
вчені Т. Гажа [19], О. Галич (аналіз еволюції української мемуарної прози)
[23], І. Веріго (висвітлення принципів художньої організації мемуарів) [16],
В. Єршов (дослідження поетики та парадигми мемуаристичних жанрів, їх
модифікацій та дефініцій) [44], В. Горобець [32], Л. Мороз [71], О. Скнаріна
[87; 88] (систематизація поетичних особливостей мемуарно-біографічних
текстів), Л. Оляндер (осмислення процесів мемуаризації волинського тексту)
[73; 74], О. Сухомлинов (етнокультурне моделювання мемуаризованої
7
літератури українсько-польського пограниччя) [91], І. Руденко (визначення
місця мемуаристики в літературній критиці доби романтизму) [86],
С. Чорноус (розгляд модифікацій подорожніх жанрів) [105; 106], а також
дослідження табірної мемуаристики ХХ ст. Н. Колошук [61], мемуарних
елементів у повоєнній прозі ХХ ст. Т. Довжок [36], української
мемуаристики ХІХ ст. В. Пустовіт [80], воєнної мемуаристики ХІХ ст.
Т. Томіліної [96], термінологічного апарату польської та української
мемуаристики Л. Сучковою [92] та інші.
До аналізу мемуаристики Є. Фелінської у літературознавчому та
історико-культурному контексті зверталися М. Янік (стилістичні особливості
«Спогадів із подорожі до Сибіру…» Є. Фелінської) [170], А. Кучинський
(дослідження сибірського періоду заслання мемуаристки) [200], Х. М.
Малговська (етапи створення «Спогадів із подорожі до Сибіру…») [205],
Ю. Бахуж (особливості світовідчуття представників покоління романтиків,
презентованих на сторінках мемуарів) [116], С. Буркот («Мемуари з життя»
як приклад жанру подорожі літератури епохи романтизму) [123],
З. Трояновичова (мемуарна спадщина Є. Фелінської у контексті сибірської
романтичної літератури) [239], Я. Рудницька (літературні вподобання
мемуаристки) [230], В. Сливовська (участь Є. Фелінської в «Союзі
польського народу» Ш. Конарського та подальші наслідки для мемуаристки)
[238], А. Рочко (емоційний аспект у «Спогадах із подорожі до Сибіру…»)
[228], І. Венгжин (проблематика «Мемуарів із життя») [244], С. Кравченко
(нарис життя і творчості мемуаристки) [63], В. Єршов (особливості жанру
мемуаристики Є. Фелінської) [44], М. Цвенк (життєвий і творчий шлях на
основі архівних матеріалів) [129], О. Трофимова (постать видатної волинянки
у контексті етнографічних студій Зхідного Сибіру) [98], О. Федута (вивчення
питання жіночої емансипації ХІХ ст.) [101] та ін. Аналіз цих праць засвідчує
той факт, що попри досить широкий діапазон звернень науковців до окремих
проблем творчості Є. Фелінської, загалом її спадщина залишалася
здебільшого на периферії сучасних літературознавчих студій, а цілісного
8
наукового дослідження мемуарів і спогадів письменниці досі не існувало.
Отож, актуальність нашої роботи зумовлена потребою наукового осмислення
художнього доробку Є. Фелінської, зокрема його проблематики, ейдології та
генології.
Характерною рисою текстів письменниці є поєднання історичних
фактів, аналітичних дискурсів, розгорнутих екскурсів у минуле, роздумів,
оцінних суджень, документально-публіцистичних нарисів у
багатокомпонентний структурований текст, що вибудовує складний
художній простір. Проблематика, до якої звертається авторка, та
ейдологічний аналіз, який застосовує Є. Фелінська в процесі роботи над
текстом, мають здатність до різнопланової інтерпретації та
багатоваріативного потрактування. Вони дають змогу трансформувати
уявлення про часопростір, як один з авторських варіантів реінтерпретації
художнього простору, в якому об’єктивність переплітається з суб’єктивним
чинником. Вивчення генології мемуарів та спогадів дозволять увести
творчість Є. Фелінської в жанрову парадигму українського правобережного
польськомовного літературного канону.
Таким чином, актуальність, практична значимість і відсутність
аналітико-узагальнюючих історико-літературознавчих досліджень цієї
проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Мемуаристика
Єви Фелінської: проблематика, ейдологія, генологія».
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконане на кафедрі теорії та історії світової літератури
Навчально-наукового інституту філології та журналістики Житомирського
державного університету імені Івана Франка відповідно до науководослідницької теми «Онтологія літературного твору: теоретикометодологічний та історико-літературний аспекти» у рамках комплексного
плану роботи наукового центру «Універсум волинського тексту». Тему
дисертації затверджено на засіданні кафедри теорії та історії світової
літератури Навчально-наукового інституту філології та журналістики
9
Житомирського державного університету імені Івана Франка (протокол № 5
від 16.01.2013 р) та Вченої ради Житомирського державного університету
імені Івана Франка (протокол № 6 від 25.01.2013 р.).
Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного дослідження
проблематики, ейдології та генології мемуарів та спогадів Є. Фелінської,
з’ясуванні їх специфіки та структурно-композиційних характеристик.
Досягнення мети передбачає реалізацію наступних завдань:
− дослідити теоретичні аспекти вивчення мемуаристики Є. Фелінської
в діахронії та синхронії літературознавчого дискурсу;
− здійснити поглиблений аналіз історико-літературознавчої структури
проблематики мемуаристичних текстів Є. Фелінської;
− проаналізувати ейдологічний вимір мемуарів та спогадів
Є. Фелінської;
− окреслити генологічні характеристики мемуарної спадщини видатної
волинянки.
Об’єктом дослідження є мемуаристика українсько-польського
пограниччя ХІХ століття.
Предмет дослідження – проблематика, ейдологія й генологія мемуарів
і спогадів Є. Фелінської.
Методологічною основою дослідження є теоретичні положення про
діалектичну єдність національного й загальнолюдського, об’єктивного й
суб’єктивного, об’єктивно-закономірний характер суспільних явищ,
формування особистості в мультикультурному просторі; загальнонаукові
принципи історизму, цілісності та об’єктивності. Дисертаційне дослідження
ґрунтується на засадах комплексного підходу, що передбачає застосування
низки методів: біографічного (дослідження впливу фактів із життя
письменника на його творчість), культурно-історичного (забезпечення
об’єктивності дослідження, врахування не лише фактів біографії митця, але й
особливостей його світобачення та культурного оточення), філологічного
(уникнення лексично-стилістичної двозначності при аналізі мемуарних
10
текстів), феноменологічного (з’ясування мовно-смислових джерел і
психологічних передумов виникнення текстів), інтроспективного (розгляд
мемуарних текстів як результату авторського самоспостереження).
Теоретичну основу дослідження становлять філософські праці «Криза
європейських наук і трансцендентальна феноменологія» (1935–1936)
Е. Гуссерля про метод ейдологічної редукції [35], «Міф – Число – Сутність»
(1994) О. Ф. Лосєва про визначення терміну «ейдос» [66], «Пам’ять, історія,
забуття» (2004) П. Рікера про пам’ять як герменевтичну та феноменологічну
категорію [84; 85], «Поетика простору» (1958) Г. Башляра про аналіз
простору через призму феменології [3] та ін.; літературознавчі напрацювання
«Форми часу і хронотопу в романі» (1975) М. Бахтіна [2], «Візія простору в
старопольській ліриці (реконесанс)» (1982) Т. Міхаловської [207], «Простір і
текст» (1983) В. Топорова [97], «Поетика древньоруської літератури» (1987)
Д. Ліхачова [65], «Статті із семіотики та топології культури» (2002)
Ю. Лотмана [67], «Креси» (1995) Я. Кольбушевського [187], «Креси, Сибір,
література: досвід діалогу та універсалізму» (1995) та «Креси в літературі:
митці ХХ ст.» (1996) за редакцією Е. Чаплеєвича та Е. Касперського,
«Категорії час і простір у сучасному літературознавстві» (2002) Я. Маркович
[68], «Польська мемуаристична література Правобережної України доби
романтизму» (2010) В. Єршова [45], «Етнокультурний дискурс у літературі
польсько-українського пограниччя ХХ ст.» (2012) О. Сухомлинова про
теоретичну та практичну розробку проблеми простору, у тому числі –
простору помежів’я [90]; «Живопис словом. Портрет. Пейзаж. Річ» (1974)
Б. Галанова [20], «Парки романтиків» (1978) Р. Пшибильського [223],
«Простори і пейзажі» (1994) Я. Кольбушевського [190], «Романтичний
пейзаж» (1982) А. Ковальчикової [218], «До нашої землі. Подорожі
романтиків» (1988) Я. Камьонкі-Страшакової [176], «Романтичне
переживання природи: значення, вартості, стилі поведінки» (2007)
Є. Кольбушевської про висвітлення ейдологічних сегментів та організації
предметного світу [185]; «Література і звичай. Романтична хвороба в
11
мемуарах і документах І половини ХІХ ст.» (1971) Я. Камьонкi-Страшакової
[178], «Мемуаристика і література», (1973) Б. Голенбіовського [164],
«Мемуари в польській романтичній культурі» (1984) Ю. Бахужа [116],
«Польська проза 40 – 80-х років ХІХ ст.: міф – історія – цінності» (2013)
М. Брацкої про проблематику літератури епохи романтизму [12];
«Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, ґенеза,
перспективи» (2001) та «У вимірах non fiction: щоденники українських
письменників XX століття» (2008) О. Галича [22], «Російська мемуаристика
першої половини XIX ст.: проблеми жанру і стилю» (2007), О. Мишукова
[69], «Основи теорії літературних жанрів» (2008) Т. Бовсунівської [6],
«Російська військова мемуаристка (перша третина ХІХ ст.)» (2007)
Т. Томіліної [96], «Польська література Волині доби романтизму: генологія
мемуаристичності» (2008) В. Єршова про генологічний аспект досліджені
мемуаристики [44].
Комплекс використаних у роботі методів представлено:
загальнонауковими методами (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення,
систематизація, порівняння), за допомогою яких було здійснено обробку
мемуарних творів українсько-польського пограниччя та інших джерел
дослідження; психологічними, які сприяли виявленню залежності мемуарного
тексту від внутрішнього світу автора (естопсихологічний), сприйняттю
мемуарів як результату самоспостереження самого мемуариста
(інтроспективний), усвідомленню мемуарів як способу відображення
особистісної емоційно-вольової сфери авторки, її почуттів, переконань,
переживань, афектів, фрустрацій тощо (психоаналітичний); конкретнонауковими, які допомагали здійснювати структурування досліджуваного
феномену (історико-структурний), визначати місце творчості Є. Фелінської у
контексті вітчизняної мемуаристики українсько-польського пограниччя
(порівняльно-зіставний); літературознавчими, які сприяли виявленню
залежності змістового чинника мемуарів від життєпису письменниці
(біографічний), забезпечували науковий підхід до літературного аналізу
12
досліджуваних текстів (філологічний), доводили вплив на творчість автора
його власних світоглядних позицій, історичних обставин епохи, соціальних
та політичних упливів середовища (культурно-історичний), забезпечували
інтерпретацію мемуарних текстів (герменевтичний), допомагали визначати
специфіку аналізованих мемуарів і спогадів, їх фабули, персонажів, основних
етапів і тла життєописання, змальованої наративної ситуації й ролі самого
наратора (наративний).
Обраний інструментарій сприятиме науковому осмисленню мемуарної
спадщини Є. Фелінської, здійсненню її комплексного аналізу, розв’язанню
сформульованих у дослідження завдань.
Наукова новизна зумовлена актуальністю, метою та завданнями
дослідження. У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві:
 здійснено комплексний аналіз проблематики, ейдології та генології
мемуарів і спогадів Є. Фелінської;
− окреслено генологічні характеристики мемуарної спадщини
видатної волинянки;
− проаналізовано ейдологічний вимір мемуарів та спогадів
Є. Фелінської.
У дисертації удосконалено застосування літературознавчої термінології
у контексті вивчення мемуаристики Правобережної України доби
романтизму.
Подальшого розвитку у дослідженні набуло бачення польськомовної
літератури українсько-польського пограниччя доби романтизму як
гармонійної частини багатоетнічної української літератури.
У дослідженні уточнено значення низки термінів, серед яких ейдологія,
ейдос, генологія, мемуаристика, українсько-польське пограниччя та ін.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Результати
дослідження дозволять поглибити уявлення про роль і місце правобережної
мемуаристики України, у тому числі спадщини Є. Фелінської в контексті
польської мемуаристичної літератури доби романтизму. Матеріали
13
дисертації зможуть бути використані для написання наукових розвідок про
літературний процес в України та Польщі першої половини ХІХ ст., для
розробки курсів лекцій з історії української та польської літератури цього
періоду та регіонального літературознавства.
Особистий внесок здобувача. Всі результати дисертаційного
дослідження отримані безпосередньо автором, а опубліковані наукові праці
виконані без участі співавторів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення
дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях
кафедри теорії та історії світової літератури Навчально-наукового інституту
філології та журналістики Житомирського державного університету імені
Івана Франка. Основні положення дисертації були апробовані під час
виступів і доповідей, виголошених автором на тринадцяти наукових
конференціях:
міжнародних – «Універсум Юзефа Ігнація Крашевського» (Житомир –
Київ, 2012), «Польські, білоруські, російські та українські літературні
зв’язки» (Луцьк, 2013), «Przemiany formuły emancypacji kobiet od XVIII wieku
do dwudziestolecia międzywojennego» (Białystok, 2013), «Syberia infernalna –
mity i oblicza rzeczywistości» (Karzimierz Dolny, 2013), «Славянские языки и
литературы в синхронии и диахронии» (Москва, 2013), «Польська культура в
контексті волинського тексту» (Луцьк, 2014), «Romantyzm
środkowoeuropejski w kontekście postkolonialnym» (Warszawa, 2014),
«Romantyczna i poromyntyczna syberia infernalna – mity i oblicza rzeczywistości,
cz. II – Syberyjskie przestrzenie intymne» (Karzimierz Dolny, 2015); XII
Международная научная конференция «Славянские литературы в контексте
мировой», посвященная 750-летию со дня рождения Данте Алигьери и 85-
летию со дня рождения В.С. Короткевича (Минск, 2015);
всеукраїнських – «Культурний простір Житомирщини-Волині ХІХ –
ХХ ст.» (Житомир, 2012), «Бібліотеки у збереженні культурної спадщини
людства» (Житомир, 2013), «Постаті землі Житомирської» (Житомир, 2015);
14
регіонально-краєзнавчих – «Навчальні заклади нового типу
Житомирщини: від історії до сучасності» (Новоград-Волинський, 2012).
Публікації. Основні положення й результати дослідження викладено в
16 статтях, із яких 9 опубліковано в наукових фахових виданнях України та
зарубіжжя, 5 – у матеріалах конференцій, 2 – в інших виданнях.
Структура дисертації зумовлена загальною концепцією і завданнями
дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до
розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (250 позицій).
Загальний обсяг роботи – 205 сторінок, з них основного тексту – 180
сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Здійснене дослідження теоретичних аспектів вивчення мемуаристики
Є. Фелінської в діахронії та синхронії літературознавчого дискурсу дозволяє
говорити про те, що, увійшовши в літературне життя Правобережної України
середини ХІХ ст. статтею «Роздуми про поступ людства (Лист до видавця)»
та наступними «Спогадами з подорожі до Сибіру…» й «Мемуарами з життя»,
авторка зруйнувала існуючий стереотип генологічної та гендерної
відповідності, адже вважалося, що жанр спогадів і подорожей потребує
занадто багато інтелектуальних зусиль та широкого спектру знань, чого не
очікувало та не вимагало тогочасне суспільство від жінки-автора.
Найкращими творами для написання прекрасною статтю вважалися любовні
та побутові повісті.
«Спогади з подорожі до Сибіру…» та «Мемуари з життя»
Є. Фелінської, пройшовши складний шлях публікації, стали одним із об’єктів
літературознавчого дискурсу ХІХ ст. та подекуди ХХ ст, а сьогодні, з позиції
ХХІ ст. вони підносяться до рівня найвидатніших мемуаристичних творів
письменників Правобережної України доби романтизму.
Польські та вітчизняні дослідники розробили ґрунтовну основу для
аналізу мемуарів Є. Фелінської в контексті вивчення мемуаристичної
літератури доби романтизму. Вчені звернули особливу увагу на осмислення
категорії пограниччя, на проблематику, еволюцію та поетику
мемуаристичної літератури, на становлення та розвиток її генологічної
парадигми.
Дослідження характерних рис мемуаристичних текстів Є. Фелінської
представлено працями передусім польських учених, серед яких імена
М. Цвенк, І. Венгжин, М. Матерніцької, В. Сливовської, Х. М. Малговської,
А. Рочко, Я. Рудницької та ін. Українську сторону цього питання
презентують ґрунтовні студії В. Єршова, а в білоруському та російському
літературознавстві вивчення творів Є. Фелінської не займає належного місця.
Невирішеною також залишається проблема комплексного аналізу
174
мемуаристичної спадщини видатної волинянки, який включав би в себе
дослідження проблематики, образного рівня та особливостей генологічної
парадигми мемуарів та спогадів польської письменниці.
Не можна стверджувати, однак, що літературний шлях письменниці
був простим. Найбільш позитивні рецензії та широку громадську увагу
пробудили «Спогади з подорожі до Сибіру…», написані протягом 1845 –
1853 рр. Про масштабний передусім громадський резонанс дозволяє
говорити публікація твору спочатку уривками, потім окремими книгами, а за
деякий час поява перекладів французькою, англійською та данською мовами,
що сприяло поширенню «Спогадів із подорожі» Є. Фелінської далеко за межі
Російської імперії. У рецензіях відомих критиків, серед яких М. Балінський,
Я. Гордон, Ф. Зелінський, Ю. І. Крашевський, Л. Лукашевич, Л. Семенський,
В. Пшибильський, З. Л. Фіш та ін., переважали прихильні відгуки. До
найбільш позитивних сторін рецензенти відносили унікальність фактичного
матеріалу, оригінальність часопросторових вимірів тексту та просту й
зрозумілу манеру оповідності, що в сукупності сприяло формуванню доволі
нешаблонного авторського стилю.
Менш прихильними стали відгуки рецензентів на «Мемуари з життя»
(1856 – 1859), хоча, як свідчить епістолярна спадщина мемуаристки,
Є. Фелінська мріяла про повторення читацького успіху й визнання. Головне
зауваження до авторки полягало в занадто великому обсязі тексту та
стилістичній розлогості, хоча кілька рецензентів відзначили важливий
суспільний аспект тексту й уміння письменниці аналізувати події досить
суперечливої епохи на межі століть.
Незважаючи на пожвавлений інтерес до мемуаристичної спадщини
Є. Фелінської у середині ХІХ ст., об’єктом літературознавчого дискурсу
текстовий масив письменниці став лише у другій половині ХХ ст., а
громадська увага повернулася до постаті видатної волинянки лише на
початку ХХІ ст. у зв’язку із канонізацією католицькою церквою її сина –
З. Щ. Фелінського, Варшавського єпископа.
175
«Спогади з подорожі до Сибіру…» та «Мемуари з життя» в польському
літературознавстві досліджували А. Кучинський, Х. М. Малговська,
Ст. Буркот, З. Тояновичова. На окрему увагу заслуговують праці
В. Сливовської, яка подала розширену версію життєпису Є. Фелінської та
проаналізували її місце та роль у діяльності «Союзу польського народу»
Ш. Конарського. І. Венгжин розглядає мемуари авторки як жанрову
модифікацію – «провінційні», що дозволяє вести дискусію у вимірі «центр –
периферія». До найновішого вивчення біографії Є. Фелінської належить
праця М. Цвенк, яка збагатила літературознавчий дискурс неопублікованим
до цього часу епістолярієм та архівними матеріалами, що дозволило значно
розширити дослідження творчості мемуаристки у контексті біографічного
методу.
В українському літературознавстві чи не вперше про творчість
Є. Фелінської заговорив В. Єршов у монографії «Польська література Волині
доби романтизму: генеалогія мемуаристичності», що є вагомим
дослідженням основних етапів розвитку волинської літератури та соціальноісторичних чинників, що сприяли її розвитку та функціонуванню як окремого
самодостатнього явища культурного простору Правобережжя. Окрему увагу
літературознавець звернув на унікальний стиль та генологічні
характеристики мемуарних текстів авторки.
Творчість Є. Фелінської у білоруській та російській науковій думці
представлена лише іменами О. І. Федути та О. В. Трофимової.
Дослідження «Спогадів із подорожі до Сибіру…» та «Мемуарів із
життя» Є. Фелінської проводиться в контексті літературознавчих студій, що
охоплюють загальні питання екзистенції мемуаристики в літературі доби
романтизму, функціонування генологічної парадигми, проблематика та
художній часопростір ставали об’єктами численних досліджень як
польських, так і вітчизняних учених, серед яких Ю. Бахуж, Ст. Буркот, Е. З.
Віхровська, Б. Гадачек, М. Домбровська-Партика, В. Єршов, М. Жмігродзька,
176
А. Ковальчикова, Р. Лубас-Бартошинської, О. Сухомлинов, С. Ульяш,
А. Ценський та ін.
У загальноєвропейському літературознавчому дискурсі проблема
комплексного аналізу мемуарної спадщини видатної волинянки, який
включав би в себе дослідження проблематики, образного рівня та
особливостей генологічної парадигми мемуарів та спогадів польської
письменниці до сьогодні залишається невирішеною.
Здійснення поглибленого аналізу історико-літературознавчої структури
проблематики мемуаристичних текстів Є. Фелінської дозволяє стверджувати,
що об’єкти літературознавчого дискурсу в «Мемуарах із життя»
Є. Фелінської позначені суспільно-історичним характером і об’єднують ряд
питань, серед яких занепад шляхетської минувшини, суспільна депресія та
конформізм, правобережна «ейфорія», розпорошення польських шляхетських
родів та наполеонівські війни, що становлять центр загальної проблематики
літератури Правобережної України кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.
В ієрархії суспільно-історичної проблематики для Є. Фелінською
центральним елементом стало явище занепаду шляхетської минувшини, що
призвело до низки інших суспільних потрясінь українсько-польського
пограниччя. Серед проблем, які залишилися на периферії авторських
рефлексій, були наполеонівські війни, які лише дискретно представлені на
сторінках «Мемуарів із життя». Російське питання, висвітлене плеядою
митців-правобережців, не знайшло свого висвітлення у мегатексті видатної
волинянки, що пояснюється верхньою хронологічною межею, що сягає
1820 р., та не охоплюють ряд подій, що відбулися пізніше, поліційним
наглядом за мемуаристкою, а також опосередкованим тиском цензури.
Представлену на сторінках «Спогадах із подорожі до Сибіру…»
проблематику умовно об’єднуємо в соціокультурно-історичний та
екзистенційний комплекси із домінантою останнього. Екзистенційний
комплекс включає в себе питання, що стосуються буття людини, її місця у
світі, межі, які може осягнути її розум, а також усіх вимірів самотності, які
177
довелося відчути та репрезентувати в тексті Є. Фелінській, серед яких
авторка виділила одинокість-відлюдництво та вимушену самоту-ізоляція.
Екзистенційний вимір відповідає системі проблем художнього
двосвіття, зумовленого існування авторки у різних культурних парадигмах –
чужої сибірської та своєї волинської. Соціокультурно-історичний комплекс
проблем характеризується високим рівнем об’єктивності та фактичним
наповненням, що сприяло підвищенню читацької довіри до тексту.
Є. Фелінська створила етнографічну розвідку із побуту як мешканців
Березова, так і корінного населення Сибіру, акцентуючи увагу на питанні
взаємоіснування завойовників-росіян та підкорених племен ненців і хантів. В
деяких моментах, які стосуються історичної справедливості, йдеться про
збройне повстання ненців у 30-х рр. ХІХ ст., яке увійшло в історію під
назвою «Повстання в Ямальській тундрі», авторка демонструє динаміку в
зміні поглядів та йде в розріз із офіційною точкою зору російської влади.
Об’єднуючим чинником для проблематики «Спогадів із подорожі до
Сибіру…» для Є. Фелінської залишається питання збереження польської
національної автентичності у будь-яких часових та просторових вимірах.
Соціальна та культурна емансипація, висвітлена на сторінках
«Мемуарів із життя», стосується передовсім національно-культурного
виміру. Є. Фелінська виступала за відродження власне польських традицій та
вартісних орієнтирів, як в приватному житті кожної особи, так і на
загальносуспільному рівні. Проблему соціальної емансипації, яка охоплює
ряд питань, серед яких місце та права людини в суспільстві, можливість
участі в громадському життя громади, доступність освіти, відповідне
навчання та виховання молоді та ін., мемуаристка пропонувала вирішувати
на основі відповідного збірника правил, які б регулювали економічні
відносини в складний для польської шляхти час.
Культурна емансипація, на думку Є. Фелінської, повинна
забезпечуватись за допомогою освіти, виховання та формування відповідних
читацький уподобань та смаків. Мемуаристка вважала, що проблема
178
галоманії та всіх подібних іноземних впливів, які вона собою уособлює,
становить собою головну перешкоду в досягнені культурної емансипації і
повинна долатися за допомогою повернення до національної ідентичності,
відмови від іноземних впливів та чіткій етичній позиції. Таким чином не
залежно від характеру проблеми та специфіки її висвітлення для
Є. Фелінської єдиним правильним шляхом вирішення було звернення до
національних аксіологічних орієнтирів.
Проаналізувавши ейдологічний вимір мемуарів та спогадів
Є. Фелінської, зауважуємо, що в основу дослідження ейдологічного виміру
мемуарів та спогадів волинянки покладено погляди Е. Гуссерля про ейдос і
процес ейдологічної та трансцендентної редукції, що становить собою
відправну точку для розвитку феноменології.
Ейдологічний простір українсько-польського пограниччя початку
ХІХ ст., відтворений у мемуарах Є. Фелінської, становить собою структуру
багатопланового, багаторівневого семантично-змістового нашарування
образів, очищених від емпіричності, та складну систему часопросторових
характеристик. У рустикальному ейдосі Правобережної України доби
романтизму, представленому в «Мемуарах із життя» Є. Фелінської
простежуються багатопланові оцінки та інтерпретації топосів і локусів
різновекторного спрямування, які супроводжуються авторськими
рефлексіями, що стосуються славетної минувшини краю. У
мемуаристичному тексті простежуються дворівневі форми рефлексії
простору та бінарна система творення ейдосу.
У «Мемуарах із життя Є. Фелінської» представлено портрети різних
постатей в ейдологічному контексті. Автор, враховуючи особистісну
індивідуальність, обирає відмінні засоби творення портретних
характеристик, що дозволяє простежити стилістику кожного образу, який
базується на рівнях портретної системи, побудованої на принципах
ейдологічної редукції.
179
Портрети, притаманні творчому стилю Є. Фелінської, побудовані на
основі поєднання різнопланових нашарувань ейдологічної змістовності:
зовнішні прояви особистісних якостей, до яких належать деталі одягу, манера
розмовляти, поводитися поєднуються із виявом внутрішніх характеристик.
Окреслення генологічних характеристик мемуарної спадщини видатної
волинянки дозволяє говорити про «Мемуари із життя» та «Спогади із
подорожі до Сибіру…» Є. Фелінської – складне жанрово-стильове утворення
мемуаристичної літератури Правобережної України доби романтизму з
характерно вираженими рисами позитивістських тенденцій, яке об’єднується
спільною тематичною ідеєю – осмислення власного життя у контексті
історично-соціального розвитку спільноти українсько-польського
пограниччя. Асиміляція на рівні жанрів та їх модифікацій, як результат
подальшого «розхитування» генологічної парадигми Просвітництва під
впливом становлення нової індивідуальної романтичної авторської
самосвідомості, властивої в цілому літературі першої половини ХІХ ст.,
набула нового стилістичного забарвлення та функціональної наповненості.
У «Мемуарах із життя» в межах загальної піджанрової домінанти
«жіночі домашні мемуари із потужною суспільною проблематикою»
поєдналися із жанровою модифікацією подорож рідним краєм, домашними
мемуарами, етнографічною замальовкою, ґавендою, публіцистичним
нарисом та малими фольклорними жанрами – прислів’ями, приказками та
афоризмами. Подібна генологічна система відповідала загальним тенденціям
у розвитку жанровою таксономії мемуаристичної літератури Правобережної
України доби романтизму.
«Спогади про подорож до Сибіру…» Є. Фелінської характеризуються
вираженими рисами позитивістських тенденцій, яке об’єднані спільною
проблемною ідеєю – фіксування та подальше осмислення подій, що
відбулися протягом примусової подорожі авторки до Сибіру й перебування в
місцях заслання. У межах загальної жанрової парадигми жіночих сибірських
спогадів та щоденників заслання поєднались подорожній щоденник,
180
примусова подорож, приватні листи, народні побутові казки, статті, рецензії,
діловий економічний документ, що в сукупності дозволило «Спогадам про
подорож до Сибіру…» Є. Фелінської стати цікавими для більш широкого
кола читачів, презентувати різні сфери суспільно-історичного розвитку доби
та безпосередньо сконструювати й представити власний багатогранний образ
мемуариста, який не зник на масштабному тлі епохи.
Щоденник, подорож та лист посідають центральне місце в системі
жанрового розмаїття мемуаризованих творів Є. Фелінської. Жанр щоденника,
який характерний лише для «Спогадів із подорожі до Сибіру…»,
представлений модифікацією щоденник із примусової подорожі та побутовий
щоденник, що якнайповніше дозволяє мемуаристці презентувати особливості
свого перебування на засланні в березові та Саратові. Жанр подорожі
реалізується в жанровій модифікації подорож рідним краєм для «Мемуарів із
життя» та примусової подорожі – для «Спогадів із подорожі до Сибіру…».