САЙКОВСЬКА ОЛЕНА ЮРІЇВНА. СУЧАСНА БОЛГАРСЬКА ФАНТАСТИКА: ҐЕНЕЗА, ЖАНРОВІ МОДИФІКАЦІЇ ТА ПОЕТИКА

Краткое описание

САЙКОВСЬКА ОЛЕНА ЮРІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "СУЧАСНА БОЛГАРСЬКА ФАНТАСТИКА: ҐЕНЕЗА, ЖАНРОВІ МОДИФІКАЦІЇ ТА ПОЕТИКА"

Національна академія наук України
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка
На правах рукопису
САЙКОВСЬКА ОЛЕНА ЮРІЇВНА
УДК 821.163.2
СУЧАСНА БОЛГАРСЬКА ФАНТАСТИКА:
ҐЕНЕЗА, ЖАНРОВІ МОДИФІКАЦІЇ ТА ПОЕТИКА
10.01.03 – література слов’янських народів
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Сиваченко Галина Миколаївна
доктор філологічних наук, професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………......................3
РОЗДІЛ 1. БОЛГАРСЬКА ФАНТАСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА: ПОНЯТТЯ ТА
ҐЕНЕЗА
1.1. Категорія «фантастичного» та фантастична література …..………..……...9
1.2. Витоки та розвиток болгарської фантастики………………………………26
1.3. «Золота ера» болгарської фантастики (60–80 рр. ХХ ст.)………………...39
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНА БОЛГАРСЬКА НАУКОВА ФАНТАСТИКА У
ДИСКУРСІ ПОСТМОДЕРНІЗМУ
2.1. Фантастика постмодернізму. Кітч і фантастика………………………..…66
2.2. «Десятий праведник» Любоміра Ніколова – наукова фантастика на межі
століть…………………………………………………………………………….....81
2.3. Посткіберпанк у фантастиці Любена Ділова……….……………………...94
2.4. Детектив як пародія на технократичну фантастику………………...…...108
РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ФАНТАСТИКА ПОСТМОДЕРНІЗМУ
3.1. Фентезі та постмодернізм……………………………………………..…...122
3.2. Гумористичне фентезі Хрісто Поштакова «Меч, міць і магія»…………133
3.3. Трилогія Мілана Асадурова про «Ніщо»………………………..………..147
3.4. Міфологічне фентезі Ніколая Теллалова……………..………………......157
ВИСНОВКИ…………………………………….………………………...….......…..176
CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………….………..………….………....…183
ДОДАТКИ……………………………..………………………………………..…....208
3
ВСТУП
Фантастика сьогодні стала непересічним явищем суспільного життя:
щороку збільшується попит на фантастичні твори, читач прагне щоразу нових
вражень, а письменник намагається «побачити» досі небачене, «помріяти» про
надзвичайне. Фантастика не просто захоплює своїх читачів, а впливає на
формування їхніх філософських, світоглядних, політичних, соціальних,
психологічних засад та орієнтирів. Кожного року до написання фантастичних
творів залучається все більше кваліфікованих авторів. Крім того, фантастика
створила певну субкультуру – «фендом», яка теж має своєрідний вплив на
суспільство в цілому.
Кожна національна література пройшла свій шлях розвитку
фантастичного, має особливості та закономірності, властиві та показові лише
для неї. Болгарська фантастика існувала ще з давніх часів у вигляді чарівних
казок, усних оповідей, а пізніше – в апокрифах, давній утопічній фантастиці. З
часом фантастичне переосмислюється, знаходячи своє нове вираження у
зверненні митців до ірраціонального, надзвичайного, таємничого, неймовірного
у літературі ХІХ–ХХ століть, найяскравіше нові можливості фантастичного
оприявились у болгарському діаболізмі 20-х років і науковій фантастиці 60-х
років ХХ століття.
Постмодернізм по-новому визначив роль фантастики у літературному
процесі: як література масова фантастика дуже широко представлена у
болгарській літературі й орієнтована на різні категорії читачів. У загальному
літературному процесі фантастична література займає помітне місце: останніми
роками з’являються фантастичні твори великих форм (трилогії, тетралогії,
цикли), особливо у порівняння з 80–90-ми роками, коли популярними були
короткі фантастичні оповідання; помітним стає жанрове розмаїття творів
(фентезі, альтернативна історія, кіберпанк, хорор); до написання фантастичних
4
творів залучаються професійні автори, які здобувають офіційне визнання
(кожного року за вагомий внесок у розвиток болгарської фантастики
присуджується премія «Гравітон»). Інтерес до сучасної болгарської фантастики
у Болгарії проявляється у виданні щорічних (починаючи з 2000 року)
«Антологій нової болгарської фантастики» (у 2003 світ побачили дві, а у 2006 –
три «Антології…»). Наприкінці 2014 року вийшло електронне видання
найбільшої антології сучасної болгарської фантастики «Для порятунку світу»
(«За спасяването на света»), яка вміщує твори 41 болгарського фантаста,
розподілених за жанровим принципом, та налічує близько 1300 сторінок. Твори
сучасних болгарських фантастів перекладаються багатьма іноземними мовами
– німецькою, англійською, французькою, російською. Проте українському
читачеві доступні переклади болгарської фантастичної прози переважно до 90-х
років ХХ століття, здійснені такими перекладачами, як І. Білик, Н. Бондар,
А. Гуць, В. Гуць, В. Захаржевська, А. Лисенко, К. Марущак–Зозуляк,
А. Чердаклі, Ю.Чикирисов та іншими.
Сучасна болгарська фантастика стала об’єктом дослідження таких
сучасних болгарських літературознавців, як Г. Гачев, В. Іванов, А. Ілієва,
Е. Константінова, К. Ненов, Х. Поштаков, О. Сапарєв, А. Славов, Л. Стоянова,
А. Хелс. Їхні праці присвячені вивченню наукової фантастики (О. Сапарєв),
історії фантастики та поетики окремих фантастичних творів (Л. Стоянова),
теоретичному осмисленню поняття «фантастика» (Е. Константінова),
розвиткові сучасної болгарської фантастичної літератури (Н. Аретов, Р. Лікова,
Х. Поштаков, А. Славов), специфіці жанрових різновидів – фентезі (історичне,
гумористичне, міфологічне, слов’янське), кіберпанку, міфологічної, соціальної,
філософської фантастики, альтернативної історії (Г. Гачев, В. Іванов, А. Ілієва,
К. Ненов, А. Славов, А. Хелс). Питання болгарської сучасної фантастики,
пов’язані з творчістю окремих персоналій, фантастичним у художньому
слов’янському світі, аналізом поодиноких творів висвітлювали такі українські
науковці, як В. Захаржевська, О. Зарицький, В. Климчук, О. Сливинський.
5
Обрана тема дозволяє розглянути сучасну (від 1989 року) болгарську
фантастику, яка до цього часу не була предметом уваги українських
літературознавців, зокрема поетику та жанрові особливості фантастичних
творів М. Асадурова, Л. Ділова, Л. Ніколова, Х. Поштакова, Н. Теллалова у
межах постмодерністської естетики, а також дослідити історію розвитку та
специфіку болгарської фантастики від її витоків до сьогодення.
Отже, актуальність наукової роботи диктується потребою осмислення
значення й особливостей болгарської фантастики в літературному процесі кінця
ХХ – початку ХХІ ст. Представлена тема становить науковий інтерес і з точки
зору відкриття перспектив для порівняльного дослідження болгарської
фантастики та фантастичних творів інших національних літератур.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
Роботу обговорено й погоджено на засіданні відділу слов’янських літератур
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де вона й була виконана.
Тема дисертації, схвалена на вченій раді Інституту літератури протоколом №11
від 25 листопада 2010 року, пов’язана з комплексним науково-дослідним
проектом Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України «Історія в
літературі – література в історії: історичний дискурс в зарубіжних літературах
ХІХ–ХХ ст. » (номер державного реєстру – 0111U008330). Тема дисертаційного
дослідження затверджена бюро Науково-координаційної ради з проблеми
«Класична спадщина і сучасна художня література» Інституту літератури
ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 6 від 7 грудня 2010 р.).
Мета дисертаційної праці полягає у дослідженні ґенези, жанрових
модифікацій та поетики сучасного болгарського фантастичного роману.
Мета дослідження передбачає розв’язання комплексу завдань:
– розглянути та проаналізувати підходи українських і зарубіжних
науковців до тлумачення поняття «фантастика»;
– окреслити основні етапи розвитку болгарської літературної
фантастики;
6
– висвітлити специфічні риси болгарської фантастичної літератури
на кожному етапі її розвитку, та виявити її відмінність від інших національних
літератур;
– проаналізувати особливості болгарського постмодернізму та
виокремити риси, притаманні фантастичним творам;
– дослідити структурні особливості сучасних науково-фантастичних
творів (теми, герої, жанрові зміни, риси поетики) та порівняти з науковою
фантастикою 60–80-х років, визначити відмінні риси;
– охарактеризувати сучасне болгарське фентезі та проаналізувати
особливості поетики його тематичних різновидів (гумористичного,
міфологічного, слов’янського історико-етнографічного, історичного, епічного)
альтернативної історії, сучасної казки.
Об’єктом дослідження є романи болгарських фантастів ІІ половини ХХ –
початку ХХІ ст. – «Вночі на білих конях» (1975) Павела Вежінова, «Пригоди в
Дарвілі» (1996), «Меч, міць і магія» (2003) Хрісто Поштакова, «Коли обираєш
себе» (2002) Любена Ділова, «Десятий праведник» (1999) Любоміра Ніколова,
трилогія про «Ніщо»: «Немає сумнівів. Перша книга історії про Ніщо» (1997),
«Друга Бібліотека або наступна книга історії про Ніщо» та «Словник «Ніщо»
(1998) Мілана Асадурова, тетралогія «Розбудити драконеня» (1998), «Царський
указ» (2001), «Повноземелля»(2002), «Сонце недосяжне» (2009) Ніколая
Теллалова.
Предметом дослідження є структурні особливості, жанрова специфіка
болгарської наукової фантастики та фентезі постмодерної доби, а також
історичний розвиток фантастичної літератури у Болгарії.
Основними методами, використаними для досягнення поставленої мети,
є: історико-літературний і генетичний, що дозволяють вивчати фантастику в
діахронії, її еволюцію та ґенезу, культурно-історичний, типологічний і
компаративний, залучені з метою виявлення спільних і відмінних рис
болгарської фантастичної літератури й інших національних літератур, а також у
7
творчості різних письменників, наратологічний, використаний, щоб простежити
авторську майстерність на рівні особливостей ведення оповіді, фабульної та
сюжетно-композиційної особливостей, поетологічний, ужитий для аналізу
різних аспектів поетики твору, зокрема часу, простору, художньої мови,
формальний, зумовлений аналізом формальних ознак постмодерністських
творів, герменевтичний, що дозволяє цілісно сприймати текст.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в дисертації:
– зроблена спроба (яка не має аналогів у вітчизняному літературознавстві)
системного огляду болгарської фантастичної літератури від початку її
виникнення до сьогодення;
– визначені основні етапи розвитку болгарської фантастичної літератури та
її специфічні риси, зв’язок із іншими національними літературами;
– окреслене місце, роль та особливості болгарської фантастики у
літературному процесі сучасної Болгарії.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріал дисертації може
бути застосованим для подальшого дослідження сучасної болгарської
фантастики, а також для вивчення історії південнослов’янських літератур.
Результати можуть бути використані в загальних і спеціальних курсах з історії
болгарської літератури та слов’янських літератур, для створення відповідних
програм і посібників.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі теоретичні висновки
та узагальнення, наведені в дисертації, належать авторові.
Апробація результатів дисертації. За темою дисертації виголошені
наукові доповіді на Х Міжнародних славістичних читаннях, присвячених
пам’яті ак. Л. А. Булаховського (Київ, 23 квітня 2010 р.), Міжнародній науковій
конференції «Славістика: образи минулого та нова історична ситуація» (Київ,
25–26 травня 2010 р.), Міжнародній науковій конференції «Типологія символів
у соціальному, міжетнічному, психологічному та кроскультурному вимірах»
(Бердянськ, 23–24 вересня 2010 р.), П’ятому Теоретичному Симпозіумі «Зони
8
контакту: Література і масова культура» (Київ, 28–29 жовтня 2010 р.),
XI Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 15–17 червня 2011 р.),
ХІІ Міжнародних славістичних читаннях, присвячених пам’яті
ак. Л. А. Булаховського (Київ, 20 квітня 2012 р.), І Міжнародній науковопрактичній конференції «Міжкультурна комунікація: проблеми і перспективи»
(Одеса – Тирасполь, 27–29 вересня 2012 р.), XIІ Міжнародній конференції
молодих учених (Київ, 19–21 червня 2013 р.), ІV Всеукраїнських наукових
читаннях, присвячених пам’яті доктора філологічних наук, професора,
академіка АН ВШУ, члена-кореспондента НАН України Ю. О. Карпенка
(6–7 листопада 2014 р.), Международен филологически форум за студенти и
докторанти (Софія, 13–16 листопада 2014 р.), Национална научна конференция
«Павел Вежинов в българската литература» (Софія, 14 листопада 2014 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи знайшли своє
відображення у 12 наукових працях, у т.ч. 8 статей опубліковані у фахових
виданнях з переліку ВАК України, 1 стаття – в іноземному виданні.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, основної частини,
що містить три розділи, висновків, списку використаних джерел (255 позицій)
та додатків (9 сторінок). Загальний обсяг роботи – 216 сторінок, із них 182
сторінки основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Фантастика широко представлена в болгарській культурі ХХ–ХХІ ст.: у
літературі, кіно, образотворчому мистецтві, в соціальній сфері (субкультури,
фендом, клуби любителів фантастики), в ігровому просторі (книги–ігри,
рольові та комп’ютерні ігри) тощо. Феномен її розвитку пояснюється
декількома чинниками: глобальними культурними трансформаціями,
післявоєнними кризами, науково-технічним розвитком, освоєнням
комп’ютерної техніки, інтернету тощо.
Фантастична література існує протягом тривалого часу, проте науковці
звернули погляд на її вивчення лише у ХХ столітті. Класичне й сучасне
літературознавство пропонує кілька підходів до визначення поняття
«літературна фантастика». Відповідно, її розглядають як тип художнього стилю
(Л. Вакс, З. Іжик, К. Інжиковскі, Р. Кайоа, І. Паскер, А. Хутникевич,
Ц. Школуда, З. Якубик та ін.), як різновид художньої літератури
(Ю. Кагарлицький, В. Муравйов), як жанр (О. Сапарєв, Ц. Тодоров,
Т. Чернишова), як художній/творчий, зокрема й авторський, метод
(М. Назаренко, Р. Нудельман, Є. Тамарченко), як наративний прийом (С. Лем),
як метажанр (О. Стужук), як специфічний спосіб художньої умовності
(О. Ковтун, Е. Константінова, Р. Лахман).
Обрані для аналізу твори мотивують нас розглядати фантастику як
метажанр (за О. Стужук) з трьома підгрупами – власне фантастикою, науковою
фантастикою й фентезі. Також видається доцільним виокремлення описових
груп – «чиста» фантастика (де фантастична ідея є самоціллю) й «формальна»
фантастика (де фантастична образність покликана передати широку
екзистенційну проблематику).
Проаналізовані наукові дослідження дають змогу стверджувати, що
фантастика веде свої корені від чарівної казки та міфу, на основі яких
177
утворилася в болгарській прозі відповідна фольклорно-міфологічна традиція.
Відповідно до цього, основними джерелами й етапами власне фантастики
можна вважати чарівну казку, давню антиканонічну фантастичну літературу та
давню утопічну фантастику, пізніше – діаболізм як прояв експресіонізму в
болгарській літературі, а згодом і науково-фантастичні пародії, утопічну й
антиутопічну прозу 1920–30-х років (зокрема, творчість С. Мінкова й Г. Ілієва,
які позначені впливами інших літературних традицій – німецької, французької,
американської, російської, української, польської). Так, виокремлюються дві
тенденції розвитку болгарської фантастичної літератури: література, яка
формувалась на основі народнопоетичних вірувань, фольклорних джерел,
народної психології та менталітету, і література, що сформувалася під впливом
інших національних літератур – польської, німецької, російської, американської
(датується освоєнням діаболізму (літератури жахів), антиутопічній, пізніше
утопічній фантастиці 30-х років, науково-фантастичної пародії та
вивершується в науковій фантастиці 60–70-х років і сучасних науковофантастичних творах).
Специфічними рисами болгарської фантастичної літератури є:
1) системна орієнтація на народнопоетичні вірування, фольклорні
джерела, традиційну народну психологію й національно-етнічний
менталітет, що складає уявлення про наявність специфічного національного
ґрунту;
2) потужний прояв діаболізму (з естетики діаболізму виникли:
урбаністична фантастика, міська казка, хорор, кримінальна, комічна,
пародійна фантастика);
3) у порівнянні з європейською фантастикою жахів, болгарська
діаболічна фантастика не налічує багатства сюжетів, не спостерігається й
виникнення літератури хорору (як це відбулося, наприклад, у румунській
післявоєнній літературі). Очевидно, це можна повʼязати з тим, що діаболізм
не так описував жахи, як пояснював їх з позиції свідомого. Зокрема, у
178
повоєнні часи така позиція виявилася незапитаною з погляду прагматики
розважальної літератури, але стала основою письма й жанрів, у яких було
реалізовано постмодерну свідомість;
4) через доволі пізнє «знайомство» з науковою фантастикою в
болгарському варіанті спочатку виникає антиутопія із саркастичними та
скептичними інтонаціями, сатирична наукова фантастика, а потім
формується корпус утопічної фантастики.
Але й у 1960–80 рр. – часи розквіту та підйому болгарської фантастики –
визначеними залишаються саме теми та прийоми, «апробовані» болгарськими
антиутопіями 20–30-х рр. ХХ ст. Зокрема, у 1960–80-х років як «чиста», так і
«формальна» фантастика показово вивершились у науковій фантастиці
П. Вежінова, А. Герова, Л. Ділова, Е. Манова, А. Новаковского. Ці твори
позначені не так важливістю й унікальністю технічних відкриттів, як аналізом
духовної, філософської, морально-етичної, психологічної проблематики. На
першому плані фантастичної прози 1960–80-х рр. спостерігаємо людину та її
емоційний стан (часто з’являються мотиви протистояння людини і робота, що
переосмислюють сталу тематику спасіння людини й еволюції її душі).
Тематичний спектр болгарської фантастичної прози надзвичайно
широкий – це подорожі в Космосі з пригодницько-детективним і кримінальним
акцентом, численні способи оволодіння арктичними районами, океанськими
глибинами та земними надрами, нові відкриття в галузі біології, фізики, хімії,
медицини, геології, подорожі в часі (у минуле й майбутнє).
Основними рисами болгарської наукової фантастики 1960–80-х рр. є:
1) інтелектуальні пригоди (проблематика може бути різною – екологічна,
філософська, соціологічна) в якості головної теми зображення; 2) людина, її
психічний стан і переживання, що означує себе як предмет художньої
рефлексії; 3) гостросюжетність, зокрема на рівні композиції, наявність
авантюрних, містичних і детективних елементів; 4) визначене коло науковофантастичних ідей: космічні подорожі, винаходи та наукові дослідження,
179
надприродні здібності, «зоряний ковчег» тощо; 5) актуалізація специфічних
жанрових канонів (подорожі в часі й у просторі, варіації польотів на космічних
кораблях, закони робототехніки й ін.); 6) специфічна онауковлена мова.
60–80-ті роки наближають наукову фантастику до сучасної
постмодерністської літератури, зокрема через наявність відповідних
характерних рис, як гра, присутність фольклорних, карнавально-діаболічних
елементів, синтез формальної і змістовної фантастики, формування нового типу
героя, дифузія жанрів, іронічність, парадоксальність тощо.
Новітній етап її розвитку почався з появою постмодернізму. Вивчення
наукових праць сучасних болгарських вчених, присвячених постмодернізму,
дає змогу говорити про наявність у сучасній болгарській фантастичній прозі
окремих рис постмодернізму, а його корені вести від авангардизму (20–30-х
років ХХ століття).
Сучасна болгарська наукова фантастика суттєво відрізняється від
відповідної літературної традиції другої половини ХХ ст., що проявляється у
зміні структури художнього твору: тематизується порятунок Всесвіту, людства,
відновлення світового ладу ( «Десятий праведник» Л. Ніколова, романи про
«Ніщо» М. Асадурова), самовизначення («Коли обираєш себе» Л. Ділова);
новий герой наділений поглибленими психологічними, філософськими,
соціальними рисами, часто у стані нерішучості, невизначеності, пошуку
(Н. Бенєв і Д. Діміх), іноді на передній план виходять не персонажі, а події –
космічна подорож («Коли обираєш себе» Л. Ділова), науковий експеримент
(«Десятий праведник» Л. Ніколова, «Пригоди в Дарвілі» Х. Поштакова), де
людина виступає носієм певної ідеї; у жанровому плані спостерігається
синтез і дифузія (поєднання романтичної антиутопічної наукової фантастики з
елементами бойовика або антиутопічної наукової фантастики та кіберпанку,
іншим варіантом є використання детективного жанру як засобу пародії на
технократичну антиутопічну фантастику); основними рисами поетики є
колаж, монтаж, цитатність, гра, інтертекстуальність. залучення читача до
180
творчого процесу, полістилізм, руйнування часо-просторових і смислових
координат, дифузія жанрів, колаж, монтаж, карнавалізація, деструкція та
деконструкція (фабули, персонажа) тощо. Так, сучасна болгарська наукова
фантастика наділена окремими рисами постмодерністської літератури, що
проявляються на рівні структури твору, концепції героя та змін у художньому
тексті, його формальних характеристик.
Фентезі вважаємо третьою підгрупою метажанру фантастики, яка набула
поширення з приходом постмодернізму. У болгарській літературі фентезі
з’явилося наприкінці 1990-х рр. Наразі не вдалося зафіксувати таких
тематичних різновидів художньої фантастики як наукове, темне фентезі,
натомість активно розробляється гумористичне фентезі, поєднання
міфологічного фентезі з міською казкою або альтернативною історією,
синтез історичного, епічного фентезі та шпигунського детективу,
альтернативно-історичного фентезі й космічної фантастики, слов’янського
історико-етнографічного фентезі.
Вивчивши різні підходи до трактування терміну фентезі, вважаємо
доцільним опиратися на визначення М. Мещерякової, яка наголошує на
триєдиній природі фентезі – своєрідному зрощенні казки, фантастики та
пригодницького роману в єдину художню реальність з метою відтворення,
переосмислення певного міфічного архетипу й формування нового.
Так, аналізовані романи «Меч, міць і магія» Х. Поштакова, трилогія про
«Ніщо» М. Асадурова та тетралогія про зміїв Н. Теллалова розглядаються як
фентезі відповідно до притаманних для них характеристик: своєрідний світ
фентезі: створення химерного, неіснуючого світу (королівства Ландирія, світу
Ніщо, Нижньої землі з її Сонячними системами та планетами). Ці світи
покликані задля створення альтернативних варіантів розвитку історії минулого,
зокрема Болгарії та Великобританії, і майбутнього – освоєння Місяця, Землі
ХХІІ століття. Вигадані авторами світи детально прописані, враховуючи
фізичні особливості людей та інших істот, соціальні відносини, історичні й
181
політичні варіанти, створення нової географії, культури, вірувань, характерних
мов, переосмислення міфології та створення неоміфу (що є ознакою
постмодернізму); наявність магії: у всіх творах вона виступає мотивуючим
чинником, тобто уможливлює та пояснює те, що вважається неможливим у
людській реальності; введення фольклорних персонажів – грухілів, драконів,
магів, зміїв, шарканів, ламів, халі, сармаків, самодівів, кровососів й ін.;
авантюрний сюжет – в основі творів пошуки, війна, мандрівка, постійне
втручання позаземних сил (мага Горо, старого Хоґбена, драконів і зміїв –
Верени, Крилана й ін.); середньовічний антураж або псевдосередньовічна
атрибутика – країна Ландирія, що розташована на острові Ере та походи
вітангів (вікінгів), інший варіант – Золоте століття Болгарії; наявність
потойбічного або іншого світу – знову ж таки Ландирії по відношенню до
сучасного Голлівуду, Бібліотеки та Землі минулого і майбутнього на противагу
сучасності, Нижньої землі, Місяця, Землі майбутнього в опозицію до Землі
теперішньої; романтичне протистояння Добра і Зла розкривається в
універсальному (казково-міфологічному), конкретно-культурному (змішаність
елементів сучасної й іншої культур) і авторському (особисті уподобання,
уявлення, фантазія письменника) планах, проте закономірним є їх рівнозначне
існування, тобто у їх боротьбі переважає принцип рівноваги; головний герой
перебуває в постійній дії та взаємодії, він здатен урятувати чи змінити світ
(Барді, Хик Хоґбен), інші світи (Радослав). У романах визначені різні аспекти
існування світу фентезі – етнографічний, історичний, географічний і
міфологічний.
Відповідно до їхніх особливостей, проаналізовані твори відносяться до
таких жанрових різновидів, як альтернативно-історичне фентезі
(«Повноземелля» Н. Теллалова), гумористичне фентезі («Меч, міць і магію»
Х. Поштакова), епічне фентезі Історії про «Ніщо» М. Асадурова, «Царський
указ» Н. Теллалова), історичне фентезі («Царський указ» Н. Теллалова),
182
міфологічне фентезі («Пробудити драконеня» Н. Теллалова), слов’янське
історико-етнографічне фентезі («Сонце недосяжне» Н. Теллалова).
Варто наголосити на присутніх рисах постмодерністської літератури в
обраних для аналізу творах. Відповідно до цього, можемо відзначити, що на
рівні структури художнього твору ними є пародія, дифузія жанрів (казка та
фентезі; постмодерністська проза з науковою фантастикою, міфологією й
альтернативною історією; епічне, історичне фентезі, космічний роман,
шпигунський детектив, бойовик), гіпертекст (Біблія), квест, формальність
структури твору, лабіринт. З огляду концепції героя, переважно виступає
романтичний герой, що постійно в дії, інтеракції. Щодо основних рис поетики,
у проаналізованих творах наявні зітертість просторово-часових меж,
взаєпроникненість часу і простору, ігрова настанова, фрагментарність, колаж,
абсурд, прийом «подвійного кодування» тощо.
Здається продуктивним подальше вивчення болгарської фантастичної
літератури в контексті розвитку жанрових різновидів альтернативної історії,
кіберпанку, хорору