Антонова Ольга Костянтинівна Рефлексія Балканської кризи 90-х років XX століття у сучасній сербській прозі (після 2000 року) : Антонова Ольга Константиновна Рефлексия Балканского кризиса 90-х годов XX века в современной сербской прозе (после 2000 года)

Краткое описание

Антонова Ольга Костянтинівна, тимчасово не працює: «Рефлексія Балканської кризи 90-х років XX століття у сучасній сербській прозі (після 2000 року)» (10.01.03 - література слов’янських народів). Спецрада Д 26.001.39 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
АНТОНОВА ОЛЬГА КОСТЯНТИНІВНА
УДК 821.163.41
ДИСЕРТАЦІЯ
РЕФЛЕКСІЯ БАЛКАНСЬКОЇ КРИЗИ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ У
СУЧАСНІЙ СЕРБСЬКІЙ ПРОЗІ (ПІСЛЯ 2000 РОКУ)
Спеціальність 10.01.03 – література слов'янських народів
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
________________________ О.К. Антонова
Науковий керівник: Паламарчук Ольга Леонідівна, кандидат філологічних наук,
професор
КИЇВ-2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ................................................................................. 12
ВСТУП ................................................................................................................................. 13
РОЗДІЛ 1. БАЛКАНСЬКА КРИЗА 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ У ЛІТЕРАТУРНОМУ
ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ ВИСВІТЛЕННІ ............................................. 23
1.1. Сербський літературний процес початку ХХІ століття: національна специфіка та
європейські тенденції....................................................................................................... 23
1.2. Історія та соціокультурний контекст Балканської кризи 90-х років ХХ століття 35
1.3. Історико-літературознавчі виміри дискурсу «балканізму» ................................... 48
Висновки до першого розділу ......................................................................................... 58
РОЗДІЛ 2. ЛІТЕРАТУРНА РЕФЛЕКСІЯ ІСТОРІЇ: ДІАЛОГ МИСТЕЦТВА ТА
РЕАЛЬНОСТІ ...................................................................................................................... 60
2.1. Категорії літературної рефлексії, історичної дистанції та пам'яті в сучасному
літературознавстві............................................................................................................ 60
2.2. Війни та конфлікти в сербській літературній традиції............................................ 70
Висновки до другого розділу........................................................................................... 85
РОЗДІЛ 3. КОНФЛІКТ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ У РОМАННІЙ ТРИЛОГІЇ ЗВОНКА
КАРАНОВИЧА «ЩОДЕННИК ДЕЗЕРТИРА» («БІЛЬШЕ, НУЖ НУЛЬ», «ЧОТИРИ
СТІНИ І МІСТО», «ТРИ КАРТИНИ ПЕРЕМОГИ») ......................................................... 87
3.1. Війна і мир: трилогія «Щоденник дезертира» у сербському літературному
дискурсі початку ХХІ століття ........................................................................................ 87
3.2. Криза ідентичності: «свій» та «чужий» у романі «Більше, нуж нуль»................. 101
3.3. «Втрачене покоління» у романах «Чотири стіни і місто» та «Три картини
перемоги» ....................................................................................................................... 120
3.3.1. Митець у тоталітарному суспільстві: метафізичні пошуки шляхів звільнення у
романі «Чотири стіни і місто».................................................................................... 120
3.3.2. Ілюзія перемоги у романі «Три картини перемоги»........................................ 130
Висновки до третього розділу ....................................................................................... 140
РОЗДІЛ 4. ВЕКТОРИ СУЧАСНОЇ СЕРБСЬКОЇ ПРОЗИ: АГРЕСІЯ, ВТРАТА,
ПРИМИРЕННЯ.................................................................................................................. 143
4.1. Агресія у романі «Щоденник сербської домогосподарки» Мір'яни БобичМойсілович..................................................................................................................... 143
4.2. Маргінальність та мотив «переселення» у романі Срджана Валяревича «Комо»
......................................................................................................................................... 157
4.3. Примирення у романі «Дуже скромні дари» Углєши Шайтінца........................... 171
Висновки до четвертого розділу.................................................................................... 185
ВИСНОВКИ....................................................................................................................... 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................................... 194
ДОДАТОК А ...................................................................................................................... 220

Список литературы

ВИСНОВКИ

Після Другої світової війни важко було уявити, що людство знову
опиниться на порозі війни, але події, які відбувалися на теренах колишньої
Югославії, довели протилежне. На південному сході Європи спалахнув конфлікт,
який уразив увесь світ своєю небаченою жорстокістю, масштабним
кровопролиттям і націоналістичним психозом, що швидко охопив цілі народи
колись мирної Югославії. Особливість цієї кризи полягає в її багатоплановості та
неоднозначності для учасників. Ідеться не лише про низку воєн та міжетнічних
конфліктів, кожна з яких стала болісним досвідом, а й про загальну дестабілізацію
регіону, санкції, гіперінфляцію, ембарго, міжнародну ізоляцію, суспільнополітичну та економічну кризу в Сербії.
90-ті рр. ХХ ст. відіграли значну роль у розвитку літературного процесу.
Події, які супроводжували розпад Югославії, повернули в літературний авангард
екзистенційні, одвічні теми життя та смерті, місця маленької людини у вирі
історії. Злам століть позначений виразною романоцентричністю сербської
літератури, що пояснюється тяжінням до тих широких можливостей наративу, які
дозволяє цей жанр.
Представники молодого покоління 90-х рр. – В. Арсенієвич («У трюмі»,
«Анджела», «Мексіко»), В. Журич («Хороші дні потім пройдуть», З. Чірич
(«Підслуховування», «Хобо»), М. Відойкович («Пазурі»), С. Ілич («Передчуття
громадянської війни») – упевнено стали частиною сербського літературного
процесу кінця ХХ – початку ХХІ ст., зайнявши гідне місце поруч із такими
визнаними класиками, як С. Басара («Da bello civili»), Д. Албахарі («Снігова
людина», «Приманка») й іншими, які у своїй творчості також зверталися до теми
новітніх балканських воєн 90-х рр. та розпаду Югославії. Трансформація системи
цінностей у їхній творчості позначена цинізмом і скепсисом. Проза цих авторів
характеризуються вираженим автобіографізмом, адже змальовує їх самих –
покоління, що опинилося віч-на-віч із новою реальністю і режимом після доби
добробуту та відкритості Югославії 80-х рр.
188
«Рефлексія» – термін, яким оперують різні галузі знань. Її сутність – у
зверненні до себе, переосмисленні пережитого, а літературна рефлексія –
відображення людського досвіду в літературі, емоційне осмислення автором
власних переживань, переосмислення ситуацій, подій, почуттів та емоцій у
художньому творі. Це спосіб, у який історія стає авторським наративом і відіграє
виняткову роль у парадигматичному взаємозв'язку «історія – література –
філософія – міфологія». У кризові моменти життя людина в інтенції осмислити
реальність передусім звертається до історичної пам'яті, відшукуючи в ній коди,
які би пояснили, чому це сталося, або чому це сталося знову. Як відомо, в історії
не відбувається нічого нового, вона лише повертає нас до того, що було, але вже
на новому оберті. Звернення до досвіду минулого, зафіксованого в історичній
пам'яті, допомагає встановити причинно-наслідкові зв'язки. Історична пам'ять –
масив знань і глобальна база даних. Літератор у прагненні осмислити події
звертається до закарбованих в історичній пам'яті уроків і ситуацій, незважаючи на
те, чи засвоєні вони, чи ні. Автор намагається згрупувати ці дані та
проаналізувати їх. Тож літературний твір кожного конкретного автора постає
його modus operandi – індивідуальною картиною, мистецькою рефлексією,
наративом і, насамкінець – історією. Завдання письменника запитувати й
аналізувати, а не відповідати. На наступному етапі переосмислення новітньої
історії відповіді надасть філософія, акумулюючи базу рефлексій, вона сформує
філософську свідомість і спробує відповісти на запитання «Чому?» і «Що далі?».
Водночас історична дистанція дозволяє отримати шанс на незаангажований опис
подій. Що більше часу минає, то більше первісних емоцій відходить, дозволяючи
письменницькому раціо осмислювати те, що відбулося. Кризовий момент
забарвлений у чорно-білу гаму – є добро і зло, натомість історична дистанція
розширює цю гаму, дозволяє побачити інші кольори і відтінки, що спонукає до
роздумів та переосмислень. Історична дистанція – індикатор взаємопов'язаності
історії та літературної структури, реальної дійсності та романного простору.
Також з'ясовано, що на сучасному етапі розвитку гуманітаристики і, зокрема
літературознавства, особливої популярності набули студії «травми війни».
189
Дослідивши художні особливості аналізованих творів, ми з'ясували, що під
тиском жорстокої реальності Балкан 90-х рр. письменники повернулись до
постпостмодерністських м'яких цінностей, щирості у змалюванні навколишньої
реальності, почали поступовий відхід від постмодерного дискурсу, звернулися до
неореалізму, а також лінійного наративу. У художніх творах з'являються
елементи кінематографічного відтворення дійсності. Письменники фіксують
історію, озброївшись такими художньо-виражальними засобами, як гумор, іронія,
сатира та гротеск, вони використовують у своїх рефлексіях живу і гостру мову.
Поп-культура, урбанізм, виражений космополітизм наскрізно простежуються в
їхній творчості.
Література про події Балканської кризи 90-х рр. ХХ ст. тяжіє до
автодокументальних жанрів, зокрема щоденникової форми (трилогія «Щоденник
дезертира», до якої входять романи «Більше, нуж нуль», «Чотири стіни і місто»,
«Три картини перемоги»; романи «Щоденник сербської домогосподарки» та
«Комо» й епістолярію «Дуже скромні дари»), що максимально наближає її
до мемуаристики. Сучасна сербська література ХХІ ст. продовжує літературну
традицію «воєнної» літератури на новому рівні: відсутня героїчна перспектива
війни, натомість вона виступає фоном для індивідуальної інтимної історії.
Зацікавленість маргінальними явищами, а також постмодерна децентралізація
спонукають авторів до звернення не до великих явищ, а до історії простої
людини. Прагнення відшукати своє місце у загальній історії, виправдати своє
існування лягають в основу сучасного історичного роману. Документована
діахронія, співвідношення факту і вигадки, історіоцентричність, а також
згадування історичних постатей, характеризують аналізовані нами романи. Це
дозволяє говорити про те, що йдеться про закладання основ нового сербського
історичного роману. Наратив досліджуваних у праці романів лінійний,
характеризується вираженою автобіографічністю та прив'язуванням до реального
часу подій (трилогія «Щоденник дезертира», «Комо», «Щоденник сербської
домогосподарки»).
190
Здійснення поглибленого аналізу художньої рефлексії дозволило
виокремити концептуальні складові кожного з авторів. Переосмислення
історичних подій та їхній вплив на сербське суспільство і культуру окресленого
періоду в репрезентативних романах сербських письменників З. Карановича,
С. Валяревича, У. Шайтінца та М. Бобич-Мойсілович дозволяє стверджувати, що
їхні твори концептуально сягають корінням глобальних екзистенційних питань
«Як вижити?» і «Що робити далі?». Вони по-різному осмислюються авторами на
різних етапах історичної дистанції. У трилогії «Щоденник дезертира» автор подає
панораму суспільства Сербії 90-х рр. ХХ ст. Три герої роману – Корто, Татула і
Джоле – три іпостасі самого автора, оскільки у творі простежується сильна
автобіографічна складова. Отже, автор подає три різні можливості вибору
головних героїв:
1. Активна позиція. Втекти із країни, але зрозумівши, що маєш повернутися,
зайняти активну позицію і бути в ній послідовним.
2. Пасивна позиція. Неможливість знайти себе на жодному етапі
становлення, що веде до однозначного фіналу – смерті.
3. Нейтральна позиція. Вона характеризується звинуваченням у своїх
негараздах навколишнього світу і, як наслідок, – втеча.
Романи М. Бобич-Мойсілович «Щоденник домогосподарки», С. Валяревича
«Комо» та У. Шайтінца «Дуже скромні дари» покликані проілюструвати
хронологічну динаміку мистецької рефлексії. Дослідивши ці романи, ми
доходимо висновку, що психологічні стани етапів подолання індивідуальної
кризи – агресія, заперечення та примирення (за К. Г. Юнґом), повною мірою
співвідносяться із цими літературними творами, автори яких проживають
зазначені стани. Роман «Щоденник сербської домогосподарки» дозволяє
побачити чисту емоцію «тут і зараз», причому не будь-кого, а сербкинаціоналістки. На цьому етапі ще немає аналізу й осмислення, а лише
розгубленість, страх, що породжує агресію та неприйняття нової реальності.
Роман «Комо» вдало ілюструє ескапізм. Втеча героя в алкоголь і наркотики, хоча
б і короткотермінова втеча до Італії, дозволяє читачу зрозуміти і відчути біль
191
втрати – стабільного, звичного життя та Батьківщини. У героя роману немає візії
майбутнього, він сконцентрований на власних почуттях, на власній особистості.
Після того, як персональне пекло пройдене, а емоції вже вщухли настає повне
примирення. Цей етап вдало замальовується в романі «Дуже скромні дари». Герої
цього твору вже прожили свою драму й обирають життя «поза межами
історичних подій».
Ми спостерігаємо, як на різних етапах історичної дистанції змінюється
світовідчуття письменників. Їхні рефлексії трансформуються від початкової
нищівної емоції до логічного «Що далі?», від пасивного «втекти» – до
проактивного «жити далі». Ще не звільнилося місце для ключового усвідомлення
індивідуальної відповідальності та власної ролі в історії. Динаміку формування
свідомості відображено в образі героя роману «Більше, нуж нуль», коли він
наприкінці трилогії вирішує йти в політику.
Встановлено, що парадигматично всі досліджувані нами романи
перебувають у площині двох основоположних дуальних концептів сербської
ідентичності – опозиції «поразка» / «перемога». Її коріння в державотворчому та
націєтворчому Косовському міфі, що впродовж шестиста років існування
концептуалізував цю опозицію. Міфічна «велич народу» та її омріяна перемога
надають таку ж міфічну індульгенцію від незасвоєних уроків історичної пам'яті.
Націоналізм, який цей міф воскресив та зробив реальністю, знову змусив Сербію,
а разом із нею й увесь світ, пройти шляхом війни та розбрату. Герої романів, які
були об'єктом нашого дослідження, кожен по-своєму намагається навчитись із
цим жити, обравши шляхи:
1. Індивідуальну перемогу в романах «Більше, нуж нуль» З. Карановича,
«Щоденник сербської домогосподарки» М. Бобич-Мойсілович.
2. Втечу, дезертирство в романах «Чотири стіни і місто» З. Карановича,
«Комо» С. Валяревича.
3. Небажання бути частиною міфу в романах «Три картини перемоги»
З. Карановича, «Дуже скромні дари» У. Шайтінца.
192
Така градація цілком вкладається у хронологію. Так, перші романи –
«Більше, нуж нуль» та «Щоденник сербської домогосподарки», були написані на
мінімальній відстані від року падіння режиму С. Мілошевича і завершення кризи
(2000 і 2004 рр.); наступні «Чотири стіни і місто» та «Комо» у 2006 р., а «Три
картини перемоги» і «Дуже скромні дари» у 2009 і 2011 рр., відповідно.
Так, хоча трилогія «Щоденник дезертира» активно апелює до «перемоги» –
автор виносить цю квінтесенцію у назву третього роману «Три картини
перемоги», водночас він упевнено малює картину поразки, як на суспільнополітичному рівні (Балканська криза дорівнює цивілізаційній поразці, що
перетворила Сербію із розвиненої країни у країну третього світу, за
З. Карановичем), так і на індивідуальному. Героїня роману М. Бобич-Мойсілович
упевнена в черговій поразці сербського народу і війні світу проти Сербії, якою
вона вважає Балканську кризу та бомбардування силами НАТО. Протагоніст
роману «Комо» взагалі не налаштований на боротьбу, а герої «Дуже скромних
дарів» продовжують боротьбу за свою родину та близьких – найбільшу цінність
кожної людини.
Проаналізувавши природу такого специфічного дискурсу як «балканізм» (за
М. Тодоровою) і дослідивши літературні твори, доходимо висновку: «балканізм»
як квінтесенція genius loci Балкан, темна сторона балканського менталітету,
сутність дикунського і варварського, що визначає долю цілого регіону, на думку
культурологів й істориків, повністю усвідомлюється героями усіх романів. Разом
із Косовським міфом вони утворюють неповторну балканську ідентичність, яка,
незважаючи на негативні конотації, що пов'язані із перебігом балканських воєн
ХХ ст., насамперед апелює до віри та свободи. Кожен із героїв романів
З. Карановича, У. Шайтінца, С. Валяревича намагається вивільнитися із кайданів
«балканізму», але не досягає в цьому успіху. Кожен із них робить спробу втекти,
емігрувати, полишити свою сумну Батьківщину, але цей непростий простір
глибоко вшитий у їхні гени. Герой роману «Комо» щовечора слухає новини із
Сербії у своєму номері на віллі Сербіллоні, герої перших двох романів
«Щоденника дезертира», зрештою, повертаються на Батьківщину після короткої
193
еміграції, а герой «Трьох картин перемоги», звинувачуючи у всіх своїх проблемах
біологічного батька, який його покинув – образ, який акумулював більшість
негативних уявленнь про сербів, – урешті-решт опиняється у його ролі. Два брати
– головні герої «Дуже скромних дарів», обирають шлях примирення не лише із
навколишньою дійсністю та історією, а й зі своїм балканським єством. Героїня
«Щоденника сербської домогосподарки» – уособлення «наївного балканізму», і
вона єдина серед усіх героїв романів не прагне щосили емігрувати. Її амбіції
скеровані бажанням виховати сина справжнім сербом. Трансферт елементів
американської культури у З. Карановича має винятково формальний характер.
Транспозиція чужого відіграє роль противаги національній традиції.
Комплекс національної ідентичності має свою історію в сербській культурі.
Вивчення цієї проблеми межує із сучасними постколоніальними студіями.
Відтак, літературні рефлексії письменників – це не фінальні інтерпретації й
універсальні відповіді. Саме тому – це художній образ, а не історіографія.
Зображення сучасної історії в переосмисленні авторською свідомістю залежить як
від самих авторів та їхньої позиції, так і від часу, коли ці твори були написані. З
огляду на це саме література дає невичерпний матеріал для дослідження і
розуміння природи історичних подій та їхніх причинно-наслідкових зв'язків.