Правилова Оксана Ігорівна Драматургія Ципріана Каміля Норвіда: аксіологічний ас­пект

Краткое описание

Правилова Оксана Ігорівна, тимчасово не працює: «Драматургія Ципріана Каміля Норвіда: аксіологічний ас­пект» (10.01.03 - література слов’янських народів). Спец­рада Д 26.001.39 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ПРАВИЛОВА ОКСАНА ІГОРІВНА
УДК 821.162.1:7.035. Норвід
ДИСЕРТАЦІЯ
ДРАМАТУРГІЯ ЦИПРІАНА КАМІЛЯ НОРВІДА: АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
10.01.03 – література слов’янських народів
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ О. І. Правилова
Науковий керівник Радишевський Ростислав Петрович, член–кореспондент
НАН України, доктор філологічних наук, професор
Київ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………..….…...16
РОЗДІЛ 1. ЕСТЕТИКА АКСІОЛОГІЧНИХ ПОШУКІВ Ц.-К. НОРВІДА...…..26
1.1. Смислові метаморфози романтичної аксіології Норвіда…………..…...….26
1.2. Ґенеза та цілісність аксіологеми «правда» у ліриці Норвіда……………....42
1.3. Творчість Норвіда в українських перекладах і критичній рецепції.............53
Висновки до першого розділу…………...……………………………………......65
РОЗДІЛ 2. АКСІОЛОГІЯ ДРАМАТУРГІЇ В ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ
ТВОРАХ Ц.-К. НОРВІДА…………………….………………………………..….69
2.1. Аксіологія «драми життя» у «Лекціях про Юліуша Словацького»…...…...69
2.2. Поетика тиші, смерті і краси у «Чорних квітах», «Білих квітах»……….…80
2.3. Монолог «замовчування» та функція алегорії у «Мовчанні»……………...91
2.4. Функціональне вираження аксіологем «правда, добро, краса» у поемі
«Прометідіон»………………………………………………………...…………....96
Висновки до другого розділу……………….…………………………………....110
РОЗДІЛ 3. ХРИСТИЯНСЬКА МІФОПОЕТИКА Й АКСІОЛОГІЯ РАННІХ
ДРАМ Ц.-К. НОРВІДА………………………………………………….……….114
3.1. Тип тихого апостола у драмі «Зволон»………………………………....….114
3.2. Державотворчі міфи Речі Посполитої у «Кракусі» та «Ванді»………......120
15
3.3. Риторика цінностей «театру в театрі» у диптиху «Тіртей» та «За
кулісами»……………………………………………………………………..…..136
Висновки до третього розділу…………….…………………………………….146
РОЗДІЛ 4. ФУНКЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ АКСІОЛОГЕМ Ц.-К. НОРВІДА
В «БІЛІЙ КОМЕДІЇ» «ПЕРСТЕНЬ ВЕЛИКОЇ-ДАМИ»…………………..…..150
4.1. Метафізика правди в «білій трагедії» Норвіда……………………….…..150
4.2. Аксіологія пересічного апостола…………………………………………..158
4.3. Іронія циклічного фатуму………………………………………………......171
4.4. Феномен «легкої» та «живої» краси «Великої-Дами»……………….…...174
Висновок до четвертого розділу…………………….………………………….179
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………..………………………..……..184
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………....……..189

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Важливу позицію в польській романтичній літературознавчій, водночас і
драматургічній думці займає Ц.-К. Норвід. Його міркування мають яскраво
виражений аксіологічний характер. Аксіологія письменника у Польщі активно
набуває рис окремого філософського вчення. До цього причетні різні історичні
та ідеологічні впливи. По-перше, цінності, про які писав Норвід, класичні (добро,
краса, правда, праця), вони декларують у творах складну відмінність між
проголошенням і втіленням аксіологем. По-друге, плюралізм і динамізм
цінностей Норвіда невіддільно поєднуються в одну розлогу філософську
систему. Релігія у письменника не є романтично-легенарною (як це у Міцкевича,
Словацького та інших романтиків), а декларує естетичні цінності католицького
християнства [39, c.219].
У філософії, літературознавстві, культурології достатньо багато
класифікацій цінностей, однак всі вони базуються на категоріальній основі п’яти
груп (О. Івін): соціально-цільова (святість, духовність, знання, майстерність, чин,
слава, влада, багатство); соціально-інструментальна (право, свобода,
справедливість, солідарність, милосердя); персонально-інструментальна (життя,
здоров’я, сила, краса, розум); суб’єктивно-цільова (матерія, енергія, простір);
загальнолюдська (думаючий дух, суспільство, людина). У творчості Ципріана
Норвіда присутні всі групи категорій, адже талант критики Ц.-К Норвіда, як і
кожен талант, у всіх своїх проявах вимагає належної підтримки, а не вуздечки,
що є структурним реквізитом аксіології.
Драма, її сценічна реалізація для Ц.-К. Норвіда були «atrium справ
небесних», тобто єдиним місцем репрезентації гуманітарних цінностей і
демаскування прихованого за правилами хорошого тону (savoir vivre) та за
аристократичними кліше християнського Об’явлення. Він визнав драму
простором для декламування найвищих цінностей. Свої теоретичні думки
Норвід виклав у численних листах, нотатках, коротких замітках до різних студій.
Поет заперечував панівні тогочасні орієнтири античної драми і виступав проти
185
драми «поганського співця Міцкевича» за створення «нової драми»
християнської аксіології. Вершиною драматичної ідеї поет вважав твір
«Перстень Великої-Дами», в якому намагався відобразити головні цілі сучасної
аксіології мистецтва. Обов’язково треба врахувати факт, що більшість
драматичних творів письменника – це автотематичні драми, головним способом
зображення дії в яких є опозиція двох моделей: світ-театр і світ як театр.
Драми Ц.-К. Норвіда не часто можна побачити в театрі, нині вони
практично відсутні на сцені. Марія Прусак, аналізуючи причини спаду інтересу
до п’єс Словацького, підкреслювала, що сучасний театр забуває про
«драматичну функцію поетичного слова» й «поетична верства його творів
потроху стає непосильним бар’єром» як для театру, так і для читача, а отже у
випадку з Ц.-К. Норвідом це припущення також вагоме. Незавершеність творів,
відкритий фінал і численні «замовчування» Норвіда – чи не головні причини
нечитабельності й несценічності його драм.
Уперше проаналізовано рецепцію творчості Норвіда в українському
літературознавстві. Виявлено, що найбільш вдалим методом вивчення
драматургії письменника є компаративістичний аналіз в аксіологічному аспекті.
Відкритою залишається адекватність його перекладів на українську мову: деколи
ціннісні коди письменника через «темноту висловлювання» недоступні для
вітчизняних інтерпретаторів та втрачають навантаження аксіологемних
орієнтирів.
Норвід наголошував, що для християнської драми немає кращої форми,
ніж притча (parabola), яка не лише є засобом для пояснення життєвих алегорій,
але й творить саму «драму життя». Письменник у «Лекціях про Юліуша
Словацького» не пояснював, чому жанр притчі впливає на створення «драми
життя», інші його наукові праці також оминають це питання. Можна, однак,
припустити, що алегоричні засоби біблійної притчі є універсальними, тому
підходять для будь-якого пояснення і перетворюють драму на актуальну,
«вічну», християнську. Драму життя у формі притчі письменник розкрив у
творах «Зволон», «Ванда», «Кракус».
186
Із аксіологемою краси у Норвіда пов'язана жіноча краса, зокрема
внутрішня, жива, природна. Література романтизму у Польщі створила образ
нереальної жінки, наділеної метафізичними можливостями (русалка, відьма,
чарівниця, привид), тип жінки нещасної, що викликає співчуття («Марія»
Мальчевського), та тип, що приміряв на себе чоловічо-мужню роль («Гражина»
Міцкевича). Письменник ламав стереотипи, додаючи в скарбницю літератури
архетип реальної жінки-людини. Першим його твором із типажем «живої жінки»
є драма «Ванда».
Домінуючу в творчості Норвіда аксіологему правди розкриває драма
«Кракус» – багатовимірна, відкритої просторовості з скульптурною
архітектонікою, монументальна та водночас полісемічна, що цілком вписується
в характеристику сакральних драм-містерій європейської середньовічної
традиції, адже кодифікує в собі (згідно з дослідженнями Мірча Еліаде) символи
«сферичного театру», «космічної гори», «символіку середини» та мотив
«порога». Герой Кракус репрезентує цінності, як писав сам автор, ідеальні, його
брат Ракус – унітарні та реальні, де ціль виправдовує засоби. Вибір Кракуса стати
на дорогу свідчення правди не є свідомим рішенням, адже обставини зради,
позбавлення всіх реальних благ, доходження до «порога», маргінесу – змушують
героя до «непрактичного» звершення божого провидіння. Отже, автор
підкреслював, що пророком правд може стати будь-хто, кого обирає випадок і
божий намір. Роздуми Кракуса про цінність «непрактичної правди» були
алюзією до думок Ісуса Христа з Гетсиманського саду.
Основний конфлікт «Тіртея» та «За кулісами» відбувається в площинах
ідеї й цінностей – це конфлікт індивідуального етосу з принципами, якими
керується натовп, маса, стадо, а також конфлікт культури в найбільш піднесених
виявах поезії з матеріальною, мілітарною та аморальною цивілізацією. Драми
висвітлювали також антицінності, якими були ненависть, самолюбство,
ксенофобія, зневага до артистів, неувага до мудреців, презирство до каліцтва.
У «білій трагедії» Ц.-К. Норвіда існують два види конфліктів – любовний
та соціальний. Основою кожного з конфліктів стала вразливість головного героя,
187
який не здатен знайти себе в обмежених правилах салонових зустрічей. Мак-Ікс
належить до іншого світу, світу недосяжного ідеалу, до тріади цінностей
Платона.
Особливо виразно у творі Ц.-К. Норвіда «Перстень Великої-Дами»
окреслюються концепції драми як експериментально-художнього дослідження
буденності. Драма білої комедії є способом декларації оновленої форми і змісту
мистецтва, що Вєслав, alter ego письменника, засвідчував у «Прометідіоні».
Перед театралізованою дійсністю Норвід ставив такі завдання: заявити про
«serio» трагедії (специфічний його прийом для висвітлення трагічного в
буденному); показати не гіперболізовані ролі-маски людей, а реальні, невід’ємні,
життєві; зрозуміти аксіологічний порятунок крізь призму «цивілізаційноїсуспільної-цілості»; типізувати персонажів для універсальної репрезентації
характерів; застосувати у творі «об’єктивні правди у мистецтві»; якнайкраще
розкрити багатовекторність позамовних засобів експресії для увиразнення
християнської аксіології.
Ц.-К. Норвід, як поет пізнього романтизму, кардинально відрізнявся від
своїх сучасників тим, що рішуче відкинув панівні у польській літературі
середньовічні, фольклорні, народні теми; він мав неабиякі зауваження до
романтизму, вважаючи його вичерпаним. Зокрема, стверджував, що у
польському мистецтві потрібно знайти нові шляхи художнього вираження,
зробити «необхідний поворот» в етичному світогляді польського народу. Норвід
залишається оригінальним у контексті європейської драматургії, адже досить
проблематично знайти митця ХІХ століття, який здобув визнання «генія» лише
на початку ХХ століття. Ц.-К. Норвід став співтворцем новітньої драми в
Польщі, що не лише передбачала обов’язковість діалогу, але й долучала до драми
«поетику запитань» й активну заангажованість читача, співтворця літературного
твору.
Багато архівів ще запилені непам’яттю, як зазначає Володимир Василенко,
можливі листи та твори зберігаються у Москві. «Поки існує надія – тривають
пошуки. Реальність останніх так само є запорукою того, що рано чи пізно,
188
будуть знайдені інші фрагменти Норвідової спадщини, які витримали
випробування часом та увійшли в нашу реальність складовою частиною спільно
добутого досвіду» [c. 11].
Отже, аксіологія Ц.-К. Норвіда у драматичному контексті є
багатоплощинною. Драматургія письменника була вільна від обмежень
філософії романтизму та випереджала літературно-аксіологічні модуси ХІХ
століття, часто перетинаючись з науковими галузями ХХ століття, такими, як
психологія, культурологія, соціологія. Мистецтво драми дозволило Ципріану
Норвідові проявити на «сцені життя» ідею правди та створити власну
оригінальну концептуально-світоглядну теорію театру. Ціннісні орієнтири
мислителя стали універсальними й можуть слугувати зразком міжнаціонального
діалогу європейських культур.