Климець Мар’яна Юріївна Становлення літературної фантастики в хорватському письменстві: від Середньовіччя до модернізму

Краткое описание

Климець Мар’яна Юріївна, асистент кафедри слов’янської філології імені професора Іларіона Свєнціцького Львівського національного університету імені Івана Франка. Назва дисертації: «Становлення літературної фантастики в хорватському письменстві: від Середньовіччя до модернізму». Шифр та назва спеціальності 10.01.03 література слов’янських народів. Спецрада Д26.001.39 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Львівський національний університет імені Івана Франка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
КЛИМЕЦЬ МАР’ЯНА ЮРІЇВНА
УДК 821.163.42- 312.9.09”04/19”
ДИСЕРТАЦІЯ
СТАНОВЛЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ФАНТАСТИКИ В ХОРВАТСЬКОМУ
ПИСЬМЕНСТВІ: ВІД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ДО МОДЕРНІЗМУ
Спеціальність 10.01.03 – література слов’янських народів
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
________________________ М.Ю. Климець
Науковий керівник: Татаренко Алла Леонідівна, доктор філологічних наук,
професор
ЛЬВІВ-2021

ЗМІСТ
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. ХОРВАТСЬКА ЛІТЕРАТУРНА ФАНТАСТИКА ВІД
НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО КІНЦЯ ХVIII СТОЛІТТЯ 26
1.1. Фантастизація дійсності в хорватській середньовічній прозі 26
1.2. Літературна гра у фантастичне в хорватському Ренесансі 39
1.2.1. Фантастично-міфологічний елемент у дубровницькій
пасторалі 43
1.2.2. Фантастика і магія: образи Циганки й чорнокнижника Довгого
Носа 48
1.2.3. Ілюзія й фантастика в комедіях Марина Држича 54
1.2.4. Фантастичні образи в поемі Мавра Ветрановича «Пілігрим» 56
1.2.5. Далматинська Аркадія Петра Зоранича 60
1.3. Простори літературної фантастики в бароковому письменстві 68
1.3.1. Аd hoc фантастика в мелодрамах Юніє Палмотича 77
1.3.2. Простори фантастичного й секундарні світи в бароковій
літературі 83
1.3.3. Енігматика в поемі «Прощання зі Сигетом» Павао РіттераВітезовича 96
1.3.4. Поетика апокаліпсису 97
1.4. Фантастичне versus дидактичне в літературі хорватського
Просвітництва 102
1.4.1. Проекція сакрального в набожних текстах хорватських
проповідників 107
1.4.1.1. Репрезентації фантастичного в проповідях Юрая Габделича 108
1.4.1.2. Варіації фантастичного в проповідях Штефана Заґребеца та
житіях Іларіона Ґашпароті 112
1.4.2. Фантастика з ключем у хорватській історіографії XVIII
століття 119
14
1.4.3. Карнавальна фантастика в комедії Тіто Брезовачкі
«Матіяш-чорнокнижник» 124
Висновки до першого розділу 126
РОЗДІЛ 2. ДИСКУРСИ ФАНТАСТИКИ В ХОРВАТСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
ХІХ-ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ 129
2.1. Фантастичне в хорватському романтизмі: розвиток, поетика,
культурний контекст 129
2.1.1. Елементи фантастики в прозі Димитріє Деметера та Драґойли
Ярневич 133
2.1.2.Фантастичне, міфологічне й історичне в хорватському
романтизмі в контексті ідей ілліризму 140
2.1.3. Функціонування фантастичного елементу в романтичній
літературній баладі 142
2.1.4. Становлення фантастичної новели в хорватському романтизмі 149
2.2. На перехресті реалізму й модернізму: фантастична проза
Ксавера Шандора Джальського 155
2.3. Функціонування фантастичного елементу в хорватській
модерністській літературі 166
2.3.1. Демістифікація надприродного в прозі хорватського
модернізму 172
2.3.2. Функціонування неміметичної моделі природи в оповіданнях
Владимира Назора та Франа Ґаловича 179
2.3.3. Музика і фантастика в прозі хорватського модернізму 186
2.3.4. Фігури божевілля в хорватській модерністській літературі 198
Висновки до другого розділу 208
ВИСНОВКИ 211
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 217
Додаток 1 243
Додаток 2 269
Додаток 3 271
15
ВСТУП
Однією із актуальних тем, які досліджують в українському
літературознавстві, є фантастознавство. На активне зацікавлення вітчизняних
науковців цією проблематикою вплинули поява низки українських авторів
фантастичних творів різного жанрового маркування, перекладів класиків
світової фантастики, вихід антологій української фантастичної літератури,
заснування видавничих серій, які заповнюють нішу жанрової фантастики,
організація майданчиків, фестивалів і груп, на яких збираються прихильники
цієї літератури. Назріла також проблема уніфікувати термінологічну базу,
прописати теоретичні концепції розуміння фантастики та її літературних
утілень саме в українському науковому дискурсі.
Спроби літературознавців осмислити феномен фантастики виявили
потребу у платформі для всебічного обговорення та дискутування щодо різних
проблемних аспектів фантастознавства. Таким місцем зустрічі дослідників
стали конференції, започатковані сербським дослідником Д. Айдачичем, що
відбувалися на базі КНУ ім. Т. Шевченка. Результати конференцій
опубліковано в збірнику наукових праць «Слов’янська фантастика» (три
випуски), науковці залучаються до публічних тематичних дискусій про
фантастику та її роль у сучасній культурі. З 2015 року при Інституті літератури
ім. Т. Г. Шевченка НАН України існує Центр з дослідження літератури фентезі,
який організовує спеціалізовані семінари і видає тематичні збірники за їхніми
матеріалами.
Важливим цілісним теоретичним дослідженням фантастастики є
дисертація О. Стужук «Художня фантастика як метажанр (на матеріалі
української літератури ХІХ – ХХ ст.)», у якій авторка аргументує тезу про два
рівні фантастики (прийом та концепт), що важливо для подальших досліджень
генезису фантастичної літератури та класифікації її жанрів.
Українські літературознавці цікавляться теорією фантастики
(Т. Бовсунівська, О. Стужук, В. Іваненко), паралелями між міфологічними
структурами у давній літературі та фантастиці ХХ ст. (А. Нямцу); окресленою
16
часовими рамками фантастикою в національних літературах (Ю. Булаховська,
С. Вівчар, О. Зарицький, В. Захаржевська, А. Татаренко, О. Сайковська,
О. Палій, Р. Радишевський, О. Дзюба-Погребняк та ін.); у нових реаліях
важливими є дослідження фантастики в антропологічному зрізі, зокрема
вивчення способів маніпуляції свідомістю за допомогою масової літератури
(В. Здоровенко, О. Стужук); перспективними видаються дослідження про
особливу мову, якою твориться фантастична образність (О. Осадча), та зв’язок
фантастики з іншими, близькими до фантастичного дискурсами (Г. Сабат,
Г. Сиваченко, О. Стужук), вивчаються фантастика у фольклорі та її вплив на
літературну (О. Стужук, С. Хороб, М. Карацуба та ін.), актуальними
залишаються теми, пов’язані з українською традицією літературної фантастики
(Є. Нахлік, Л. Плющ, С. Хороб, Т. Мейзерська, Г. Левченко, М. Ільницький та
ін.), фентезійною літературою (О. Філоненко, О. Тихомирова, Т. Рязанцева та
ін.), науковою фантастикою (В. Смирнів), футурологією (Д. Айдачич).
Видається важливим доповнити тематичну палітру українських
фантастознавчих студій роздумами щодо генезису й еволюції фантастичної
літератури, тож пропонуємо простежити становлення літературної фантастики
на прикладі хорватського письменства, яке демонструє сталу зацікавленість
фантастичним елементом від Середньовіччя до постмодерної епохи.
Класична фантастична література в хорватському письменстві має давню
історію та традицію: увібравши досвід попередніх епох, літературна
фантастика кульмінує в модернізмі, способи її репрезентації надзвичайно
різноманітні – у плані образності, на рівні особливої мови, заявдяки якій
створюються відповідні ефекти, наративних моделей, у яких фантастика
реалізується. Це й зумовило вибір літературних часових рамок нашого
дослідження: від Середньовіччя до першої хвилі хорватського модернізму (до
1914 р.)Українське літературознавство вже знайоме з феноменом постмодерної
хорватської фантастики завдяки дисертаційній праці С. Вівчар, що присвячена
творчості хорватських фантастів, поколінню 60-70-х рр. ХХ ст., яке
17
поетикально пов’язане з постмодернізмом, але водночас продовжує довгу
традицію хорватської літературної фантастики.
Саме поява когорти молодого покоління, що звернулося до авангардних
неміметичних форм, зумовила сплеск зацікавлення фантастичною літературою,
розуміння необхідності її впорядкувати, визначити антологійні зразки, а відтак
канонізувати. Літературознавець Б. Донат та мистецтвознавець І. Зидич уклали
«Антологію хорватської фантастичної прози та малярства» (1975), яку згодом
продовжили антологія «Гадюка за пазухою. Панорама нової хорватської
фантастичної прози» (1980), упорядкована І. Жупаном, «Крамниця таємниць»
(2001), укладена Я. Поґачник, а також кілька антологій хорватської наукової
фантастики, зокрема «Антологія хорватського науково-фантастичного
оповідання» (2005, упорядник Ж. Міленич) та «Ad Astra: антологія хорватської
науково-фантастичної новели 1976-2006» (2006, упорядники Т. Шакич,
А. Жиляк). Уже з назв можна зробити висновок, що фантастична література
розуміється як прозовий жанр, відтак відлік у першій антології ведеться від
хорватського романтика Р. Йоргованича, хоча Б. Донат у вступній статті
говорить про практики фантастичного письма в попередні літературні періоди.
Одночасно з виходом антологій з’явилися і перші наукові спроби
спочатку описати, а тоді осмислити феномен творчості хорватських фантастів,
зокрема варто відзначити розвідки Б. Доната про феноменологію й онтологію
фантастики, а також роздуми критика про розвиток й особливості хорватської
фантастичної літератури. Підсумком таких пошуків стала монографія
Ю. Павичича (2000) про покоління хорватських фантастів й особливості їхньої
поетики. Ю. Павичич також упорядкував тематичний номер, у якому зібрав
літературно-критичні студії зарубіжних авторів-теоретиків фантастичної
літератури («Mogućnosti», 1996, а згодом Т. Перушко у часописі «Quorum»
2009 опублікувала статтю, у якій узагальнила теоретичні пошуки). Завдяки
цьому хорватські літературознавці стали більш жваво розвивати
фантастознавчий дискурс. Так, фантастикою в італійській літературі
зацікавилася Т. Перушко, а в латиноамериканській – Ж. Ловренчич,
18
фольклорну фантастику вивчає Е. Рудан, образи фантастичних персонажів у
давній хорватській літературі аналізує Д. Фалішевац, поетику фантастичного в
окремих авторів досліджують Я. Поґачник, Д. Детоні-Дуймич (Є. Пащенко
розглянув фольклорну складову, а в її межах і фантастичну компоненту як
ознаку стилю В. Назора в монографії 1983 р.). Хорватський фантастознавчий
дискурс складають окремі наукові збірники, присвячені літературній
фантастиці і темам, що до неї дотичні («Prostori snova : oniričko kao poetološki i
antropološki problem», 2012, «Komparativna povijest hrvatske književnosti. Zbornik
radova XVIII. Fantastika: problem zbilje», 2016). Актуальними залишаються
теоретичні проблеми, які вивчає Т. Перушко («О fantastici i fantastičnom: izbor
teorijskih rasprava o fantastičnoj književnosti» 2017, «U labirintu teorija: O fantastici
i fantastičnom», 2018), останні дослідження присвячені фантастиці не лише в
літературі, а й інших видах мистецтв («Liber monstrorum balcanorum. Čudovišni
svijet europske margine», 2019). У Заґребському університеті читається курс про
фантастичну літературу. Хорватські літературознавці неодноразово згадують
про фантастичний елемент як прийом або одну з поетикальних рис того чи
іншого періоду або автора, однак цілісного дослідження генезису літературної
фантастики проведено не було, хоча, безперечно, така розвідка дозволила б
подивитися на літературну фантастику як органічну складову всього
літературного процесу в Хорватії.
З огляду на широкий діапазон і різнобічність трактувань фантастики,
вважаємо за необхідне конкретизувати термін «літературна фантастика». Під
літературною фантастикою розуміємо особливий тип художньої образності,
коли підривається довіра до дійсності, зокрема деформуються звичні
координати реального світу, протиставляється реальне і нереальне,
витримується ситуація вірю-невірю. Фантастична образність притаманна
жанрово різноманітним текстам, а не тільки тим, жанрове маркування яких
пов’язується із певним типом фантастики. Відтак фантастичні дискурси, у яких
есплікується це особливе неміметичне художнє мислення, можуть існувати в
тексті автономно або переплітатися з іншими дискурсами. Фантастика в
19
художньому тексті може виявлятися на різних рівнях: тематично-змістовому й
образному (семантика фантастики) й організаційно-оповідному (синтаксис
фантастики).
Вибір теми й актуальність дослідження зумовлені відсутністю
комплексних досліджень генезису й еволюції літературної фантастики у
вітчизняному та хорватському літературознавствах, потребою осмислити
особливості фантастичної літератури в різні епохи, встановити можливий
взаємозв’язок між традицією та новаторством у доборі художніх, стилістичних,
розповідних засобів, джерел створення фантастичної образності, окреслити
функціональне навантаження, яке несе елемент фантастичного і яке є відгуком
на позалітературний контекст відповідного періоду.
Панорамний огляд літературної творчості на значному часовому відтинку
дасть змогу увиразнити шлях, який проходить літературна фантастика до свого
класичного літературного канону, як змінюється її парадигма, закладені коди,
як вона корелює із поетикальними параметрами певного стилю чи напрямку,
взаємодіє з іншими дискурсами, актуальними на відповідному істориколітературному етапі. Хорватська література пропонує великий масив
різножанрових творів і демонструє, що фантастика може природно
функціонувати і поза рамками прози, яка в хорватській літературі розвивається
із середини ХІХ ст., і саме вона становить предмет досліджень більшості
хорватських літературознавців, відтак роль та функції фантастики в
доромантичну епоху потребують детальнішого та глибшого вивчення.
Оскільки українське літературознавство вже обізнане з феноменом
хорватських постмодерністів-фантастів, видається доречним представити
літературну фантастику інших поколінь, зрештою, дослідження зв’язків між
генераціями авторів, які працювали із темою фантастичного у ХХ ст. є
малодослідженою, а тому перспективною для наукового вивчення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження пов’язане із науково-дослідною темою, яку виконує
кафедра слов’янської філології імені Іларіона Свєнціцького Львівського
20
національного університету імені Івана Франка «Слов’янські мови та
літератури: історія, сучасний стан, типологічні паралелі» (номер д/р
0118U000616).
Тема дисертації затверджена Вченою радою Львівського національного
університету імені Івана Франка, протокол № 18/4 від 28.04.2004 р., уточнена
тема дисертації затверджена протоколом Вченої ради № 89/10 від 28.10.2020 р.
Метою дослідження є осмислення розвитку літературної хорватської
фантастики від часів Середньовіччя до початку ХХ століття, визначення
особливостей поетики, місця та функції фантастичного в середньовічній,
ренесансній, бароковій, просвітницькій, романтичній та модерністській
літературах, з’ясування підставності твердження про тяглість традиції
літературної фантастики в хорватському письменстві.
Для досягнення поставленої мети необхідно реалізувати такі
дослідницькі завдання:
- окреслити культурний та історичний контексти епохи, яка презентована
творами, заснованими на кодах літературної фантастики;
- зробити огляд творчості хорватських письменників у розрізі літературної
фантастики;
- визначити типи фантастичних дискурсів, що безпосередньо впливають на
джерела фантастичної образності, та з’ясувати, які з них є характерними
для того чи іншого історико-літературного періоду, можливості
переплетіння їхніх кодів;
- виділити та систематизувати типові (традиційні) й атипові (властиві лише
для одного твору або періоду) фантастичні топоси (хронотопи та образи),
встановити їхній зв'язок із поетикальними особливостями епохи,
простежити усталеність або трансформативність образів та просторовочасових структур, у яких зазвичай есплікується фантастичне;
- установити, які функції виконує фантастичний елемент у конкретному
творі, з’ясувати, як через функціональне навантаження літературної
фантастики відображено реакцію автора на культурні запити певної доби;
21
- простежити становлення моделей літературної фантастики, зміну
оповідних стратегій та способи вписування фантастичного елементу в
інші дискурси.
Об'єктом дослідження є тексти, які розглядаємо в контексті літературної
фантастики; це твори, що увійшли в канон хорватського письменства, а їхні
автори визнані класиками (М. Држич, М. Ветранович, Н. Налєшкович,
П. Зоранич, С. Бобалєвич, І. Ґундулич, Ю. Баракович, П. Канавелич, П. Ріттер
Вітезович, Ю. Габделич, І. Ґашпароті, Т. Брезовачкі, А. Шеноа, Р. Йорґованич,
К.Ш. Джальський, А.Ґ. Матош, Я. Лесковар, В. Назор, Ф. Ґалович, М. Бегович,
Д. Шимунович та ін.), а також твори менш відомих авторів (Я. Палмотич
Діонорич, Д. Ярневич, Н. Анріяшевич). У дисертаційному дослідженні побіжно
згадуються, але детально не аналізуються ті твори хорватських письменників
доби бароко, у яких актуалізовано античні сюжети, з огляду на упізнаваність
джерел та функцій фантастичного компонента. Літературні казки, які належать
до корпусу дитячої літератури і мають свою жанрову специфіку, також не є
об’єктом окремого вивчення у роботі, однак згадано про їхнє місце у масиві
хорватської фантастичної літератури. У дисертаційному дослідженні
вивчаються тексти, яким хорватські літературознавці не приділили надто
багато уваги (проза Д. Деметера, Д. Ярневич, Н. Андріяшевич), проте
вважаємо, що вони важливі в контексті нашого дослідження, оскільки є віхами
на шляху становлення хорватської літературної фантастики.
Предметом дослідження є фантастична образність, дискурси, засоби та
моделі літературної фантастики, а також їхня еволюція в хорватському
письменстві від середніх віків до початку ХХ ст. (ранній модернізм).
Теоретико-методологічною базою дослідження стали праці
вітчизняних і зарубіжних учених, у яких викладено теоретичні міркування
щодо природи фантастики, зокрема Ц. Тодорова, Р. Джексон, Р. Каюа,
О. Стужук, Т. Чернишевої, Ю. Кагарлицького, К. Фрумкіна, С. Дам’янова,
Р. Лахманн та ін.; розвідки хорватських дослідників фантастики (Д. Фалішевац,
М. Леванат Перичич, Я. Поґачник, Ц. Павлович, Б. Доната); студії, у яких
22
вивчаються особливості певної хорватської історико-літературної епохи та
творчість окремих авторів, зокрема праці З. Кравара, П. Павличича,
Н. Батушича, В. Жмеґача, Р. Боґишича, М. Татарина, Д. Детоні-Дуймич,
Д. Ґрмачі, К. Кувач-Левачич, Д. Ораіч, Д. Зечевич та інших; дослідження в
галузі фольклорної фантастики (Е. Рудан, М. Бошкович-Стуллі).
Методологічна основа. Вибір методологічних засад зумовлений
специфікою означених завдань та станом висвітлення проблеми. У дисертації
застосовано такі методи: історико-літературний (при панорамному огляді
розвитку фантастику, аналізі її еволюції та ґенези); описовий (для з’ясування
закономірностей розвитку літературної фантастики); типологічний (при
класифікації текстів, групуванні образів, типів і моделей літературної
фантастики), порівняльний (для виявлення спільних і відмінних рис у
хорватській фантастичній літературі, визначення самобутніх особливостей
літературної фантастики у творчості хорватських письменників); культурноісторичний (при аналізі художнього твору в контексті певного культурноісторичного періоду); наратологічний (при вивченні особливостей
структурування оповіді, фабульної та сюжетно-композиційної специфіки
твору); формальний (при з’ясуванні авторських засобів зображення, виділення
ознак твору, детермінованих поетикою того чи іншого літературного періоду
або напряму); поетологічний (при аналізі різних аспектів поетики твору,
зокрема часу, простору, художньої мови, образності); структуральний (при
визначенні текстових одиниць, які містять фантастичний елемент і
встановлення зв’язків такого сегменту з іншими частинами тексту);
психологічний (відображення внутрішнього світу персонажів); засоби
інтертекстуального й інтермедіального аналізу (виявлення ремінісценцій та
алюзій на мистецькі артефакти у фантастичних творах хорватських
письменників, з’ясування функцій уведення інтертексту); рецептивноестетичний метод (визначення впливу зображально-виражальних художніх
засобів твору на читача).
23
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що
вперше у вітчизняному та хорватському літературознавстві системно
розглянуто хорватську літературну фантастики на значному часовому відтинку
– від середньовічних часів до початку ХХ ст., визначено основні етапи її
становлення, характерні риси, з’ясовано детермінованість фантастичної
образності та її функцій літературним і позалітературним контекстом епохи.
Теоретичне значення. Тема дисертаційного дослідження вписується в
наукові студії з української славістики (хорватистики), а наукове опрацювання
теми сприяє більш цілісному баченню хорватського письменства. Простеження
й осмислення ґенези й еволюції літературної фантастики на прикладі
хорватської літератури є важливим внеском у фантастознавство.
Практична цінність дослідження полягає в тому, що матеріали
дисертації можуть бути використані для нормативних і вибіркових курсів з
історії хорватської літератури та культури, країнознавчих дисциплін,
компаративістики; у спецкурсах для філологічних, історичних,
культурологічних факультетів вищих навчальних закладів.
Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійним дослідженням,
теоретичні положення та висновки належать авторці. Цитати з оригінальних
хорватських художніх творів, що наводяться з ілюстративною метою, подано у
перекладі дисертантки. Наукові статті за темою дисертації написано без
співавторства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати
дослідження викладено в публікаціях, апробовано на наукових конференціях,
зокрема наукові доповіді за темою дисертації були виголошені на щорічних
звітних конференціях кафедри (Львів, 2004-2020 рр.), щорічному
Міжнародному славістичному колоквіумі (Львів, 2004-2020 рр.), VIІ
Міжнародних славістичних читаннях, присвячених пам’яті академіка Леоніда
Булаховського (27 квітня 2007 р.), Міжнародній докторантській науковій
конференції «Слов’янство у давні часи й сьогодні – мова, література, культура»
(Вроцлав, 11-12 березня 2011 р.), Міжнародній славістичній конференції,
24
присвяченій 10-й річниці викладання хорватської мови у Львівському
національному університеті імені Івана Франка (Львів 23-25 березня 2006 р.),
Міжнародній науковій конференції «Слов’янська фантастика» (Київ, 11-12
травня 2012 р.), Міжнародній науковій конференції молодих учених
«Славістика ХХІ століття: традиції та перспективи розвитку» (Львів, 26-28
жовтня 2011 р.), ХІ Міжнародній Кирило-Мефодіївській науковій конференції
(Одеса, 19-20 травня 2006 р.), 3-й конференції молодих славістів у Будапешті
(Будапешт, 25-26 квітня 2013 р.)
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного
дослідження висвітлено в сімнадцяти публікаціях, надрукованих у вітчизняних
та закордонних фахових виданнях. Серед них одна стаття у виданні, що
входить до міжнародних наукометричних баз.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі
вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури
(282 позиції) та трьох додатків. З огляду на те, що тема дослідження передбачає
використання значного корпусу літературних текстів, теоретичні міркування
викладені безпосередньо в підрозділах, у яких опрацьовується конкретний
літературно-історичний період. Уважаємо такий підхід найбільш доцільним для
аналізу становлення літературної фантастики, адже теоретичні засновки одразу
підкріплюються ілюстративним матеріалом. Потреба у двох розділах
диктується зміною літературно-фантастичної парадигми та її функціонального
навантаження, яке спостерігаємо наприкінці ХІХ ст. Оскільки основна увага в
дослідженні сфокусована на літературному матеріалі, огляд теоретичних
концепцій стосовно літературної фантастики викладено в Додатку 1.
Пояснення окремих термінів, які зустрічаються у дисертаційній роботі, подано
у Додатку 2. У Додатку 3 зазначено відомості щодо публікацій статей з теми
дисертації й апробацію матеріалів роботи. Загальний обсяг дисертації
становить 273 сторінки, з них основного тексту – 202 сторінки.
25
Положення, що виносяться на захист:
1. Хорватська літературна фантастика має давню традицію. Зародившись у
надрах середньовічної літератури, фантастика кульмінує у літературі
раннього модернізму (початок ХХ ст.).
2. Особливості літературної фантастики на кожному етапі становлення
детерміновані історичними чинниками, міжкультурними зв’язками
Хорватії та ідейно-естетичною специфікою періоду, у рамках якого вона
функціонує.
3. Літературна фантастика оперує характерною образністю, виробляє
особливе ставлення до емпіричної дійсності, експлікується у
специфічних дискурсах та наративних моделях.
4. Типи літературної фантастики (літературно-фантастичні дискурси) є
різноманітними і зазвичай перебувають у симбіозі із нефантастичними
дискурсами того чи іншого періоду. Літературно-фантастичний дискурс
може бути домінантним або маргінальним.
5. Зміна фантастичної парадигми настає наприкінці ХІХ століття, коли
фантастика усвідомлюється як самоцільний об’єкт художньої творчості,
тоді ж відбувається становлення класичної фантастики.
6. Літературна фантастика має певне функціональне навантаження, яке
залежить від тематично-ідейних параметрів твору.
7. Фантастичні персонажі і хронотопи можуть бути незмінними або
піддаватися трансформації, характерними лише для однієї літературноісторичної епохи, або переходити з одного періоду в інший.
8. Хорватські письменники пропонують самобутні версії літературної
фантастики.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У ході дослідження становлення літературної фантастики в хорватському
письменстві доходимо висновку, що автори в різні епохи, від Середньовіччя до
модернізму, стало залучають у тексти фантастичні елементи, що дає підстави
говорити про традицію літературної фантастики. Типи фантастичного дискурсу
залежать від поетикальних закономірностей або вимог того чи іншого
літературного періоду, стилю чи напряму, а моделі, у яких есплікується
фантастичне й стратегії вписування його у художній твір, – від жанрових
особливостей тексту й авторського стилю. Приклади використання елементів
літературної фантастики спостерігаємо в різних жанрах: житіях, проповідях,
легендах, епічній поемі, пасторальному романі, поемі, драмі, мелодрамі,
історичній хроніці, оповіданні, новелі, літературній казці.
Художня фантастика як особлива мистецька практика проблематизує
закони емпіричної дійсності, у хорватській літературі фантастичне функціонує
як порушення природного порядку через зміни конфігурацій звичного світу
(часу та простору), а також завдяки уведенню персонажів, ступінь
фантастичності яких може градуюватися.
Джерела фантастичної образності різноманітні й безпосередньо пов’язані
з типами літературно-фантастичного дискурсу, серед яких у хорватському
письменстві вирізняємо такі: фантастично-карнавальний, релігійноміфологічний, фольклорний (а в їх складі акцентуємо на демонологічному та
містичному); виокремлюємо елементи готичного дискурсу й горору, які однак
не представлені окремими творами. Зазначені типи літературної фантастики
вплітаються в інші дискурси, зокрема просвітительський, апокаліптичний,
ідеологічний, енігматичний.
У творчості хорватських письменників спостерігаємо такі моделі
літературної фантастики: проекція сакрального, фантастика з ключем, онірична
фантастика, делірична фантастика, літературна казка. Сновидні картини в
авторів домодерністської епохи з окремими винятками (М. Ветранович та
212
Ю. Баракович) вписані в певні рамки. Письменники-модерністи пропонують
тексти, нарація яких розвивається за логікою сну. Моделі оніричної та
деліричної фантастики структурно близькі, проте делірична фантастика
розгортається в невротичному сюжеті, коли тематизуються психічні патології.
Літературна фантастика пропонує кілька способів комунікації
природного та фантастичного світів: у літературі Середньовіччя єдиним
способом зміни природного порядку є чудеса, які відбуваються постійно, тож
вони інтегровані в дійсність, однак чудо викликає реакцію здивування, ним
можна маніпулювати, тому виробляється інститут доказовості чуда. Тож
доходимо висновку, що дійсність у середньовічній літературі фантастизована.
Хорватська література того періоду дає підстави говорити також про те, що
фантастизовані світи витісняються на помежів’я: у простори екзотичного
(розповіді про маловідомі країни) або історичного (про золоті часи хорватської
державності, що на той момент утрачена).
Фантастика в літературі Ренесансу функціонує в межах карнавального та
міфологічного дискурсів. Для конструювання фантастичних територій залучено
ігрове начало, топос світу навиворіт, що передбачає немотивовану логічно
зміну параметрів звичної світобудови та місцевий легендарій. Фантастичні
простори або становлять частину дійсності, або умовно відділені від неї.
У бароковому письменстві фіксуємо чітку сепарацію фантастичних
світів. Автори поміщають їх у казково-легендарний вимір, окреслюють їхні
межі пеклом або потойбіччям. Яскрава образність цих світів наснажена
міфологічною та релігійною фантастикою (найчастіше демонологічною
складовою).
Літературна фантастика в епоху Просвітництва невіддільна від
просвітницького дискурсу, фантастичні території, зображувані в проповідях,
зазвичай витіснені в екзотичні країни. Проте фантастика може бути і частиною
дійсності, чудеса й інші надприродні явища, які викликають здивування,
захоплення або страх, мають чітку топографічну прив’язку.
213
У хорватському романтизмі можемо виділити три типи взаємодії
надприродного і природного. Автори творів із національно-ідеологічним
звучанням черпають із фольклорних джерел; фантастичні події відбуваються на
важливих для історії Хорватії міфологічних чи реальних топосах. Другий тип
теж пов’язаний із залученням фольклорної фантастики, однак із виразною
демонологічною компонентою; оприявнення фантастичного відбувається в
баладно-трагічному антуражі на тлі стихійного природного явища і є зазвичай
фатальним для персонажа. Третій тип демонструє пізній хорватський
романтизм. У цих творах домінантною є ситуація балансування «вірю-не вірю»,
особливо гостра тоді, коли фантастичне різко й несподівано порушує контури
детально промальованого реалістичного світу. Перші провісники фатуму й
містичного – сни, фантастичне пов’язане з ескалацією безумства і страхом
перед надприродним.
У літературі реалізму фантастичне є іншим, поки що непізнаним боком
дійсності, яка розгортається паралельно до реальності або навіть
випереджаючи події, що передбачає уведення містичного дискурсу.
Проза хорватських модерністів дає підстави твердити про варіативність
фантастичних просторів, продовження або трансформацію усталених моделей,
а також нові способи створення території надприродного. Сакральний світ,
який давня література презентує як світ переживання релігійного почуття, у
модерністів трансформовано у світ мистецького переживання прекрасного –
музики, малярства чи архітектури; духовне піднесення відтак має іншу похідну;
у таких творах важливою компонентою образності є мистецький інтертекст.
Фольклорна фантастика модернізму перебуває в межах літературної казки або
у творах, які проговорюють національну тему; окремий корпус становлять
тексти з елементами регіональної фольклорної фантастики, що функціонує як
інтегральна складова дійсності у творах, фантастичні події яких пов’язані з
віруваннями, легендами та переказами того чи іншого хорватського краю.
Новизною оповідних стратегій і функцій вирізняються тексти, які продовжують
ідею деформованої до абсурду реальності, страхітлива алогічність такого світу
214
викликає в модерністського персонажа справжній жах, який доводить часом і
до божевілля (у такому деформованому світі звичні предмети і тварини теж
змінюють свій вигляд і функції – миша, папуга, рукавичка, музичні
інструменти стають носіями символічних значень), а не карнавальний комічний
страх, як у ренесансного героя. Можна спостерегти і сепаровані фантастичні
світи, неміметичність яких досягається, зокрема, особливою сецесійною
орнаментальністю й декоративністю.
Аналізуючи хорватську літературну фантастику, доходимо висновку про
те, що невід’ємним елементом її образності є фантастичний персонаж, у
матриці якого закодовано різні смисли. Увесь каталог фантастичних істот
можемо поділити на кілька типів героїв. Це медіуми-посередники зі світом
надприродного, персонажі з античної і слов’янської/хорватської міфології,
фантастичні тварини, демони, носії магічних знань, істоти з помежів’я
(олюднені звірі, люди з деформованими частинами тіла), модерні інтелектуали,
які опиняються віч-на-віч із алогічним світом, своїми страхами, травмами й
переживаннями. Хорватська література дає підстави говорити про персонажів,
які стало фігурують у творах різних періодів з традиційними або
трансформованими функціями. Таким константним образом є віла, яка в
літературі Ренесансу зображена як покровителька хорватської літератури,
утілення краси, міфологічний персонаж, героїня хорватського літературного
канону, карнавалізований образ із античної міфології; у літературі бароко в
образ віли закладено символічне значення охоронниці історичної пам’яті,
високої літератури, національної традиції; література романтизму продовжує
пов’язувати вілу з національними цінностями, мистецтвом, віла є не лише
хранителькою пам’яті про героїчне минуле, а й активною учасницею
відновлення хорватської державності; письменники-романтики актуалізують
образ віли як музи і берегині високої літератури й духовності; автори творів
цього ж періоду цікавляться вілою як персонажем з народної демонології –
отож віла є героїнею різних сюжетів, де виявляється її демонічна природа;
література модернізму продовжує трактувати вілу у фольклорному контексті,
215
зокрема в межах літературної казки або казкового оповідання, вкладаючи в цей
образ символічні значення. Ще одним цікавим образом, який належить до двох
типів – істоти з помежів’я і носія магічних знань, є циганка, що в літературі
Відродження зображена як карнавальний персонаж і має три функції:
розважити, зробити передбачення й розповісти жінкам різні чаклунські
секрети/подарувати магічні предмети. Образ циганки корелює з образами
відьми та знахарки, проте вона приходить з іншого світу і саме тому наділена
особливими талантами. У романтизмі увиразнюється образ циганки як Іншого,
вона безпосередньо впливає на долі людей; надалі фігура циганки
демонізується, автори наголошують на її таємничому походженні, а прокляття,
що супроводжує цю істоту, виявляється в її обсесивній любові до покійного
коханого. Наприкінці ХІХ ст. образ циганки як Іншого трансформується в ідеал
чистої – мертвої краси, а письменники модерністи повертають циганку в
регіональний контекст, де актуалізується її функція ворожки та пророчиці.
Фігури мертвих наречених та двійників спостерігаємо в літературі романтизму
та модернізму в типових для літературної фантастики сюжетах. До типу
персонажа-носія магічного знання відносимо і магів-чорнокнижників, які
мають виразну гносеологічну й дидактичну функцію: вони досвідчують істину
про світ; у літературі модернізму намагання зрозуміти світ і вкласти ці знання у
відомі для науки координати спричиняє божевілля.
Літературно-фантастичний дискурс виробляє свою особливу мову й
мовні формули, які дають змогу візуалізувати фантастичні образи, а водночас
запустити певні емоційні механізми (здивування, страх, тривогу тощо). Одним
із найбільш типових механізмів, покликаних створити фантастичний ефект, є
кумуляція фантастичних подій і ескалація емоцій, пов’язаних зі страхом (від
тривоги до паніки). Серед засобів, до яких вдаються автори літературної
фантастики, виокремлюємо також лімінільні топоси (темпоральні (ніч), локуси
(дзеркало, узбережжя, лабіринт), стани (божевілля, сон, кохання), природні
стихії (гроза, вітер).
216
Розмірковуючи про зв'язок фантастики з поетикальними особливостями
та культурними запитами певного періоду, висновуємо, що фантастичний
елемент увиразнює літературний і позалітературний контексти тієї чи іншої
епохи.
Наприкінці ХІХ ст. можемо спостерегти кардинальну зміну у
функціональності фантастики: до цього моменту фантастичне є способом
проговорення колективного несвідомого зі спорадичними відхиленнями в бік
індивідуалізації фантастичного дискурсу, у пізньому романтизмі та модернізмі
превалює фантастика, яка відображає внутрішній світ конкретного персонажа,
окрім ситуацій, коли фантастичний дискурс переплітається з національноідеологічним; адаптативним періодом є романтизм: саме тоді фольклорна
фантастика виконує і одну, й іншу функцію. У хорватській літературній
фантастиці виділяємо такі функції: гносеологічну, імагологічну, дидактичну,
розважальну, компенсаторну, терапевтичну (проговорення колективних й
індивідуальних травм), мнемонічну, ескапістську, функцію розкриття
індивідуальних глибинних емоційних процесів (страх, почуття провини, таємні
потяги та сублімовані бажання), функцію проблематизації усталених моделей
суспільства.
Аналіз літературної фантастики на прикладі хорватського письменства є
важливим для розуміння генезису й еволюції фантастичної образності,
традиційних і новаторських підходів при моделюванні фантастичних просторів
та розуміння функціональних можливостей фантастики. Таке дослідження
сприяє баченню повнішої картини розвитку хорватського письменства, дає
змогу простежити зміну домінантних парадигм, представити формування
моделі модерністської літературної фантастики, яка стала основою авангардної
та постмодерної фантастичної моделі.