ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕЛІТЕРНИХ ЗНАКІВ ФРАНЦУЗЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ : ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ небуквенных ЗНАКОВ французской орфографии

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

СТАНІСЛАВ Ольга Вадимівна
УДК 811. 133. 1’35

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕЛІТЕРНИХ ЗНАКІВ
ФРАНЦУЗЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ

Спеціальність 10.02.05 романські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Крючков Г.Г.

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП ..

5

Перелік умовних позначень .

11

РОЗДІЛ 1. Писемна система та її властивості, місце нелітерних знаків у цій системі .....

12

1.1.

Письмо та його характеристики ..

12

1.1.1. Загальне визначення письма ..

12

1.1.2. Рівні організації писемної системи французької мови ..

17

1.1.3. Графема та орфограма структурні одиниці відповідних рівнів писемної мови ...

19

1.1.4. Письмо як знакова система, його властивості та значення; план змісту і план вираження писемної системи ...
Нелітерні знаки як феномен графічної системи французької писемної мови ...................................

23

1.2.

28

1.2.1. Визначення нелітерних знаків ...................

28

1.2.2. Графічне зображення та розташування досліджуваних одиниць ..............

31

1.2.3. Класифікація нелітерних знаків .............

35

1.2.4. Еволюція нелітерних знаків французької орфографії .

37

1.2.5. Теоретичні основи французької пунктуаційної системи.

Висновки до першого розділу

49

РОЗДІЛ 2. Особливості функціонування нелітерних знаків із буквою та нелітерних знаків середини слова ...

52

2.1.

Функції діакритичних знаків як графем французького письма.

52

2.1.1. Акут ..............................

53

2.1.2. Гравіс

56

2.1.3. Циркумфлекс ...

59

2.1.4. Трема ......
2.1.5. Седій та інші нелітерні знаки з буквою .....

64
69

2.2.

Функціональні характеристики нелітерних знаків середини слова ...

73

2.2.1. Визначення інтерлітер як орфограм ..
2.2.2. Дефіс .
2.2.3. Апостроф ..
2.2.4. Інтервал

73
74
81
86

Висновки до другого розділу .

91

РОЗДІЛ 3. Функціональні характеристики міжслівних нелітерних знаків .....

94

3.1.

Алфавіт пунктуаційних знаків та їх класифікація .

94

3.2.

Абзац та поля як різновиди інтервалу ....

98

3.3.

Розділові односторонні знаки кінця речення та їхні функції ..

104

3.3.1. Крапка ..

107

3.3.2. Знак оклику ..

111

3.3.3. Знак питання

117

3.3.4. Три крапки ...

122

3.4.

Розділові односторонні нелітерні пунктограми середини речення та їхні функції

127

3.4.1. Крапка з комою ...

128

3.4.2. Двокрапка

131

3.4.3. Кома ..

135

3.5.

Функціональні можливості видільних двосторонніх нелітерних знаків ..

143

3.5.1. Тире ..
3.5.2. Лапки
3.5.3. Дужки ..

144
149
152

Висновки до третього розділу

156

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ...

159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....

163

СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ....

179

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ................................

180

ВСТУП
Сучасна лінгвістика розглядає писемне мовлення як складне, багатопланове явище, яке органічно цілісне за структурною організацією, поліфункціональне за призначенням та використанням у суспільстві. Саме тому воно постійно перебуває в колі уваги дослідників, стаючи актуальним об’єктом вивчення.
Письмо як окремий об’єкт лінгвістики починають вивчати лише у другій половині ХХ століття. Увага мовознавців зосереджується на питанні співвідношення писемної та звукової мови (Т.О.Амірова [2; 3], О.О.Волков [30; 31], Л.Р.Зіндер [55], В.М.Солнцев [127; 128]), а отже, і на проблемі орфографії (В.І.Балинська [6; 7], В.Г.Гак [33; 34], Г.Г.Крючков [72; 77], К.Бланш-Бенвеніст, А.Шервель [165], Н.Каташ [172; 173; 176]), яка визначається як засіб поєднання усної та писемної мови.
Кожна мова має власну систему графічних знаків, що організовують й нормалізують її, сприяють правильному осмисленню написаного. Попри значні напрацювання у сфері дослідження письма, залишаються актуальними питання засобів його вираження та їх реалізації. Значущість даної роботи визначається недостатнім вивченням питання нелітерних знаків французької орфографії та їх функціонального навантаження. В науковій літературі стосовно плану вираження писемної мови увага приділялася, в основному, вивченню алфавітних засобів, а нелітерні елементи залишалися поза розглядом дослідників.
Традиційно серед нелітерних знаків французької орфографії підлягали аналізу лише знаки пунктуації. У своїх дослідженнях французькі лінгвісти (Ж.Дамурет [181], А.Допань [183], А.Сансін [205]) обмежувались, як правило, викладом найбільш загальних практичних указівок щодо використання цих одиниць як пунктуаційних. Такі описи враховували, головним чином, тільки змістовий аспект речення. У спеціальних роботах російських мовознавців (О.І.Богомолова [12], Л.Г.Вєденіна [25-27], Н.О.Шигаревська [151; 153-155]) була зроблена спроба описати знаки французької пунктуації з урахуванням синтаксичного, ритмомелодійного й змістового розчленування та побудови тексту.
Дисертаційне дослідження А.В.Новикової [103] присвячене аналізу таких нелітерних знаків, як діакритичні, зокрема, в ньому подано огляд указаних знаків у діахронному та синхронному планах, визначено їхні функції.
Окремі аспекти функціонування дефіса, апострофа, інтервалу вивчалися в наукових розвідках О.А.Лабенко [78-81] при дослідженні нелітерних графічних засобів диференціації омофонів, І.В.Ситдиковою [122-124] при аналізі використання нелітерних знаків у неонімах сучасної французької реклами.
Ґрунтовні теоретичні розробки проблеми значущих орфографічних елементів письма, їхньої структури, відношень, функцій знайшли відображення у працях Г.Г.Крючкова [72-77]. Явище піктографізації ілетрограм французької мови розглянуто у наукових доробках Л.Ю.Єрмоленко [50; 76].
Однак, до сьогодні ми не маємо комплексного аналізу функціонування нелітерних знаків французької орфографії як поліфункціональних одиниць графічної системи, що реалізуються на різних рівнях мовної структури.
Таким чином, актуальність теми нашого дослідження зумовлюється зростанням інтересу лінгвістів до вивчення орфографії як системи та необхідністю визначення функціональних характеристик нелітерних знаків французької орфографії. Актуальність теми роботи визначається також браком класифікації цих графем у сучасній французькій мові та їх функціонального опису.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах наукової теми кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Графеміка та орфографіка сучасної французької мови”, яка є складовою теми, що розроблялася на факультеті іноземної філології Функціональна систематика романських мов”, затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Мета дослідження визначити систему нелітерних одиниць французької орфографії та провести їх функціональний аналіз, застосовуючи комплексний різноплановий опис. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
1) узагальнити наявні дефініції поняття письмо” та визначити місце нелітерних знаків у французькій писемній мові;
2) виявити графічні засоби, що складають систему нелітерних знаків французької орфографії, детермінувати дане поняття, класифікувати досліджувані одиниці, упорядкувати графічний інвентар нелітерних знаків;
3) описати функціональні характеристики нелітерних знаків французької писемної системи, виділити їхні основні функції;
4) дослідити прагматичну функцію нелітерних знаків французької орфографії.
Об’єктом дослідження є система нелітерних знаків сучасної французької мови, які представляють собою поліфункціональні графічні одиниці.
Предметом дослідження є функціональні характеристики нелітерних знаків французької орфографії.
Матеріалом дослідження послужили: вибірка з художніх творів французьких письменників XX ст., обсяг якої склав понад 10000 с., а також тексти реклами, науково-популярні та газетні статті. Загалом проаналізовано 1500 прикладів, які вивірено за лексикографічними джерелами (Le Grand Robert, Le Petit Robert, Lе Grand Larousse illustré).
Методи дослідження. В роботі застосовано такі методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження та аналізу, метод функціонального дослідження, дескриптивний метод та елементи лінгвостилістичного методу для виявлення особливостей функціонування нелітерних знаків у текстах різних функціональних стилів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на матеріалі сучасної французької мови описано та класифіковано нелітерні графічні знаки; новим є введення робочого терміна нелітерні знаки” та представлена його дефініція. У праці вперше досліджено та проаналізовано функціональні характеристики нелітерних знаків французької писемної мови на рівні: граф графема орфограма пунктограма. Набув подальшого розвитку аналіз прагматичної функції досліджуваних знаків, узагальнено основні функціональні характеристики нелітерних знаків усіх рівнів (графічного, орфографічного, лексичного, синтаксичного тощо).
Теоретичне значення. Висновки та одержані результати дослідження збагачують загальну теорію орфографії французької мови, доповнюють теоретичні розробки у сфері функціонування нелітерних засобів із залученням не досліджуваного раніше мовного матеріалу.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що матеріали та результати дослідження можуть бути використані у спецкурсі з теорії орфографії, у практиці викладання французької мови як іноземної, для лінгвістичного аналізу текстів, для написання дипломних і курсових робіт, укладання підручників і посібників із французької орфографії та пунктуації.
Положення, які виносяться на захист:
1. Поява нелітерних знаків у французькій орфографії зумовлена історією розвитку мови. Їх виникнення пов’язане як з еволюцією фонетичної системи, що вимагала введення нових літер і нелітерних знаків з метою забезпечення та створення нових графічних комплексів відповідно до фонетичного принципу орфографії, так і з намірами лінгвістів удосконалити графіку та нормалізувати орфографію.
2. Інвентар нелітерних знаків складається з 18 одиниць. У сучасній французькій орфографії їм властиві потужні комбінаторні можливості, що дозволяє їм утворювати безліч комплексів. А отже, на графічному рівні вони є конструктивними елементами літер, графем, орфограм, пунктограм, тобто не набувають конкретного значення, а виконують лише функцію абстрактних, оформлюваних елементів. Інакше кажучи, нелітерні знаки є графами.
3. На графематичному рівні нелітерні знаки виконують функції графем, тобто виступають мінімальними змісторозрізнювальними знаками письма, які частково можуть співвідноситись із фонемами. Так диференціюються насамперед лексеми, до складу яких входять надрядкові знаки (du dû, des dés).
4. На орфографічному рівні організації письма нелітерні знаки (дефіс, апостроф, інтервал) набувають функцій орфограм як будь-яка літера чи комбінація літер і обґрунтовуються як значущі одиниці письма, яким властиві графо-фонетико-граматико-семантичні відношення.
5. На синтаксичному рівні нелітерні знаки французької мови графічно оформлюють писемний текст і відображають специфіку взаємодії інтонаційних, семантичних та синтаксичних зв’язків у реченні, тексті тощо; вони виконують ряд важливих функцій (фонетичну, змісторозрізнювальну, графомарковану), що корелюють із відповідними принципами пунктуації. В окремих випадках нелітерні знаки виступають ідеограмами писемної системи.
6. Нелітерні знаки французької орфографії можуть здійснювати прагматичну функцію, впливаючи певним чином на адресата, вони сприяють проникненню іншомовних запозичень, інтернаціоналізації графічної форми мови та розширюють орфографічний інвентар французького письма.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології, заслуховувалися на наукових конференціях викладачів та аспірантів факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2004; Київ, 2005), на Міжнародній конференції Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2004), на Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 2004), на Міжнародній науковій конференції Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004). Результати дослідження відображено також у дев’яти публікаціях.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 220 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 181 сторінку друкованого тексту, обсяг основного тексту дисертації 162 сторінки.
У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, актуальність проблеми, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, визначаються її мета і завдання, формулюються основні положення, що виносяться на захист, описується структура дисертації.
У першому розділі аналізуються основні дефініції поняття письмо”, виділяються важливі ознаки цього явища, досліджуються рівні організації писемної системи французької мови, дається визначення нелітерних знаків французької орфографії та проводиться їх класифікація, розглядається еволюція вказаних знаків та визначаються теоретичні засади французької пунктуаційної системи.
У другому розділі з’ясовуються основні функціональні характеристики знаків, що вживаються з буквою (акута, гравіса, циркумфлекса, трема, седія) та нелітерних знаків середини слова (дефіса, апострофа, інтервалу), встановлюється статус досліджуваних одиниць у французькій писемній системі.
Третій розділ присвячено аналізу функціонування міжслівних нелітерних знаків, описується інвентар графічних одиниць, що складають пунктуаційну систему французької мови, встановлюється їх класифікація та функціональне навантаження.
У висновках викладено теоретичні та практичні результати проведеного дослідження.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

В історії суспільної комунікації створення письма залишається одним із найголовніших досягнень. Письмо це знакова система фіксації мови, яка за допомогою графічних елементів може передавати мовленнєву інформацію на відстані й фіксувати її у просторі та часі. Систему письма становлять інвентар накреслених знаків і правила їх функціонування. Кожен знак може розглядатися як певний елемент цієї системи, тобто як абстрактна, багато разів повторювана в текстах одиниця графема. У структуру сучасного французького письма входять основні графеми, що представлені буквами алфавіту, та допоміжні нелітерні знаки, що використовуються для графічної організації написаного.
Нелітерні знаки це система загальнообов’язкових графічних позаалфавітних елементів, що є додатковими до букв знаками письма даної мови. До нелітерних знаків французької мови ми відносимо інтерлітери дефіс, апостроф, інтервал, діакритичні знаки, а також знаки пунктуації як допоміжні графеми, що слугують для членування писемного тексту. Нелітерні знаки, як і букви алфавіту, представляють собою важливу частину графічної системи, прийнятої для цієї мови й обслуговують ті сторони писемної мови, які не можуть бути виражені буквами відповідно до існуючих правил орфографії та пунктуації.
Нелітерні графеми французької орфографії, як правило, не мають безпосередніх фонетичних відповідників, проте вони корелюють зі звуковою мовою. Так, акут указує на закритість фонеми е: é [e], гравіс на відкритість звука е: è [ε], седій позначає фонему [s], дефіс може набувати фонетичного оформлення, коли він стоїть між двома цифрами чи словами, які вказують на кількісні, просторові чи часові межі. Пунктограми позначають паузи різної довготи, особливості інтонації речень залежно від комунікативного типу.
Досліджувані одиниці графічно своєрідні і вирізняються своїм зображенням та розташуванням. На рівні графів вони представлені найпростішими знаками та їх комбінаціями крапкою, рискою, вигнутим штрихом. У процесі дослідження було з’ясовано, що ці графеми можуть утворювати ряди знаків. Найпростіший графічний знак французької графіки крапка (.) є конструктивним елементом літер ї” та j”, утворює надрядковий знак трема (¨), має пунктуаційне значення, входить до складу інших пунктуаційних знаків: двокрапки (:), три крапки (), ряду крапок (), крапки з комою (;), знака оклику (!), знака питання (?), використовується у фонетичній транскрипції. Рискою описуються такі нелітерні знаки французького письма, як дефіс (-), тире (), акут (´), гравіс (`), циркумфлекс (^), лапки (« »). За допомогою вигнутого штриха можна зобразити кому (,), апостроф (’), підрядковий діакритичний знак седій (ç), графічний атрибут великої літери Q тощо. Інтервал, який не має ніякого графічного позначення, утворює ряд із абзацем та полями сторінки. Нелітерні знаки, поєднуючись один із одним, реалізують властивості варіантності та високий комбінаторний потенціал одиниць писемної мови.
Нелітерні знаки французької орфографії беруть участь в оформленні букви (діакритичні знаки), слова (дефіс, апостроф, інтервал), міжслівного простору (пунктограми, абзац, поля сторінки). Зазвичай, нелітерні знаки з буквою визначаються як графічні елементи, що змінюють звучання букви, яку вони супроводжують, тобто, основна функція цих графем фонографічна. Було доведено, що вони виступають графемами французького письма, оскільки часто виконують розрізнювальну роль на графематичному рівні (la là).
Інтерлітери є графічним засобом поділу слова на окремі частини з метою їх семантичного об’єднання, що функціонують здебільшого на орфографічному та лексичному рівнях. Дослідження засвідчило, що такі одиниці є орфограмами французької орфографічної системи.
Міжслівні нелітерні знаки використовуються для графічного оформлення написаного, реалізуються як делімітатори на синтаксичному рівні. Отже, нелітерні графеми французької графіки функціонують на різних рівнях мовної структури: графічному, фонетичному, лексичному, синтаксичному тощо, у результаті чого вони набувають характеристик фонограм, орфограм, морфограм, семограм. Таким чином, це значущі одиниці французької графічної системи.
Попри те, що нелітерні знаки є одиницями графічного рівня і не мають, як правило, звукового аналога, вони виконують ряд важливих функцій у французькій писемній мові. Функціональний аналіз показав, що нелітерні знаки французької орфографії це поліфункціональні графічні одиниці, які здійснюють такі основні функції: фонографічну, змісторозрізнювальну, графомарковану, прагматичну тощо.
Фонографічна функція полягає в тому, що досліджувані одиниці здатні відображати фонетичну варіантність деяких слів, виразів, указувати на фонетичний відповідник, до складу якого входить нелітерний знак (діакритики), впливати на фонетичну форму слова (інтерлітери) або оформлювати інтонаційно синтаксичні конструкції (пунктограми).
Змісторозрізнювальна функція виявляється в можливості нелітерних знаків диференціювати на письмі омоніми-омофони. За допомогою цієї характеристики відбувається диференціація лексико-семантичного значення та/або граматичних форм. Щодо пунктуаційних знаків, то вони здійснюють змісторозрізнювальну (диференційну) функцію в умовах контексту, коли заданий зміст може бути реалізований лише з опорою на ці знаки. Міжслівні знаки допомагають тому, хто пише (адже він не володіє іншими засобами виділення), передати тонкі семантичні відтінки, підкреслити їх значущість та виразність.
Реалізація графомаркованої функції обмежується створенням графічного образу слова, коли досліджувані одиниці виступають невід’ємним атрибутом лексичної одиниці. Крім цього, названа функція реалізується на синтаксичному рівні, оскільки нелітерні знаки виступають показником структурного членування писемної мови, що забезпечує сучасній пунктуації стабільність та обов’язковість.
Результати дослідження стверджують, що в процесі функціонування нелітерні знаки можуть використовуватись для реалізації прагматичної функції, що є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку лінгвістики. Здійснюючи інтенцію повідомлення, прагматичний аспект передбачає вплив на адресата, створення в нього особливого враження від прочитаного. Прагматичний вияв нелітерних знаків відбувається при зоровому сприйнятті тексту, як правило, це використання знаків у лексемах з порушенням норми та запозичення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Амирова Т.А. К истории и теории графемики. М.: Наука, 1977. 191 с.
2. Амирова Т.А. Функциональная взаимосвязь письменного и звукового языка. М.: Наука, 1985. 286 с.
3. Амирова Т.А. Очерки по истории лингвистики. М.: Наука, 1975. 559 с.
4. Арапов М.В. Система знаков препинания в русском языке (Синтаксис знаков препинания) // Труды III Всесоюзной конференции по информационно-поисковым системам. Т. 2. Семантические проблемы автоматизированной обработки информации. М.: Высшая школа, 1967. С. 52-64.
5. Багушевич Д.Г. Единица, функция, уровень // К проблеме классификации единиц языка. Минск: Высшая школа, 1985. С. 36-39.
6. Балинская В.И. Графика современного английского языка. М.: Высшая школа, 1964. 354 с.
7. Балинская В.И. Орфография современного английского языка. М.: Высшая школа, 1967. 327 с.
8. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. 416 с.
9. Барулина Н.Н. Роль знаков препинания при актуализации высказывания // Русский язык в школе. 1982. №3. С. 90-91.
10. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
11. Блумфилд Л. Язык. М.: Прогресс, 1968. 607 с.
12. Богомолова О.И. Современный французский язык. М.: Изд-во литературы на иностранных языках, 1948. С. 409-421.
13. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. М.: АН СССР, 1963. Т. 2. С. 222-238.
14. Будагов Р.А. Язык, история и современность. М.: Изд-во Московск. ун-та, 1971. 299 с.
15. Букчина Б.З. Письма об орфографии. М.: Наука, 1969. 135 с.
16. Булах М.И. Принципы употребления пунктуации в рукописной книге // Филологические науки. 1987. № 4. С. 52-56.
17. Булич С. Интерпункция // Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. СПб.: Изд-во С.-петерб. ун-та, 1968. Т. 19. С. 234.
18. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Прогресс, 1959. 623 с.
19. Валгина Н.С. Знаки препинания зачем они? // Русская речь. М.: Наука, 1986. №5. С. 60-65.
20. Валгина Н.С. Принципы русской пунктуации. М.: Книга, 1972. 70 с.
21. Валгина Н.С., Светлышева В.Н. Орфография и пунктуация. М.: Высшая школа, 1996. 336 с.
22. Вахек Й. Лингвистический словарь Пражской школы. М.: Прогресс, 1964. 350 с.
23. Вахек Й. К проблеме письменного языка // Пражский лингвистический кружок. М.: Прогресс, 1967. 327 с.
24. Вахек Й. Письменный язык и печатный язык // Пражский лингвистический кружок. М.: Прогресс, 1967. С. 535-543.
25. Веденина Л.Г. Пунктуация французского языка. М.: Высшая школа, 1975. 168 с.
26. Веденина Л.Г. Особенности современной французской пунктуации // Иностранные языки в школе 1978. № 5. С. 107-110.
27. Веденина Л.Г. Французское предложение в речи. М.: Высшая школа, 1991. 187 с.
28. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения (На материале русского языка) // Вопросы грамматического строя. Л.: АН СССР, 1955. С. 389-435.
29. Винокур Г.О. Орфография как проблема истории языка // Избранные работы по русскому языку. М.: Высшая школа, 1959. С. 463-467.
30. Волков А.А. Грамматология. Семиотика письменной речи. М.: Изд-во МГУ, 1982. 175 с.
31. Волков А.А. Письмо и звучащая речь // Вопросы языкознания. 1983. №1. С. 83-90.
32. Волоцкая З.М., Молошная Т.Н. и др. Опыт описания русского языка в его письменной форме. М.: Просвещение, 1964. С. 46-53.
33. Гак В.Г. Орфография в свете структурного анализа // Проблемы структурной лингвистики. М.: Высшая школа, 1962. С. 207-221.
34. Гак В.Г. Французская орфография. М.: Просвещение, 1985. 240 с.
35. Гак В.Г. Сравнительная типология французского и русского языков. М.: Просвещение, 1989. 288 с.
36. Ганцкая Т. От буквы к звуку. М.: Высшая школа, 1960. 64 с.
37. Ганшина К.А. Орфография и обучение письму // Методика преподавания французского языка. М.: Просвещение, 1946. С. 175-187.
38. Ганшина К.А., Петерсон М.Н. Современный французский язык. М.: Высшая школа, 1947. 207 с.
39. Гвоздев А.Н. Вопросы современной орфографии и методика ее преподавания. М.: Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1950. 200 с.
40. Гвоздев А.Н. Избранные работы по орфографии и фонетике. М.: Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1963. 284 с.
41. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык. М.: Просвещение, 1968. 342 с.
42. Гельб И. Опыт изучения письма. М.: Высшая школа, 1982. 366 с.
43. Гиляревский Р.С., Гривнин В.С. Определитель языков мира по письменностям. М.: Просвещение, 1964. С. 157-189.
44. Головин Б.Н. Введение в языкознание. М.: Высшая школа, 1977. 310 с.
45. Дмитриев Б.А. Справочник по пунктуации. Омск: Изд-во Омск. ун-та, 1962. 57 с.
46. Добиаш-Рождественская О.А. История письма в средние века. М.: Книга, 1987. 317 с.
47. Доровских Л.В. Возникновение и развитие письма. Свердловск: Изд-во Свердл. ун-та, 1988. 89 с.
48. Дресслер В.У. Против неоднозначности термина функция” в функциональных” грамматиках // Вопросы языкознания. 1990. №2. С. 57-63.
49. Дьяконов И.М. О письменности. // Дирингер Д. Алфавит. М.: Просвещение, 1963. С. 457-470.
50. Єрмоленко Л.Ю. Піктограми як засіб інтернаціоналізації лексики // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка, 1999. С. 109-113.
51. Журавлев В.К. Письмо и его происхождение // Русская речь. М.: Наука, 1973. №3. С. 106-114.
52. Журавлев В.К. Внешние и внутренние факторы языковой эволюции. М.: Высшая школа, 1982. 350 с.
53. Зализняк А.А. О понятии графемы. М.: Просвещение, 1979. С. 43-58.
54. Звегинцев В.А. Очерки по общему языкознанию. М.: Изд-во Московск. ун-та, 1962. 394 с.
55. Зиндер Л.Р. Очерк общей теории письма. Л.: Наука, 1987. 109 с.
56. Иванова В.Ф. История и принципы русской пунктуации. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1962. 62 с.
57. Иванова В.Ф. Современная русская орфография. М.: Высшая школа, 1991. 190 с.
58. Иванова В.Ф. Принципы русской орфографии. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1977. 230 с.
59. Иванова В.Ф., Ветлицкий В.Г. Современное русское письмо. М.: Просвещение, 1974. 144 с.

60. Илия Л.И. Синтаксис современного французского языка. М.: Просвещение, 1962. 384 с.
61. Истрин В.А. Возникновение и развитие письма. М.: Наука, 1965. 599 с.
62. Катагощина Н.А. О современном французском произношении. М.: Высшая школа, 1974. 112 с.
63. Катагощина Н.А. История французского языка. 2-е изд., испр. М.: Высшая школа, 1976. 319 с.
64. Кацнельсон С.Д. Языковая типология и языковое мышление. Л.: Наука, 1976. 216 с.
65. Классовский В. Знаки препинания в пяти важнейших языках. СПБ: Изд-во С.-петерб. ун-та, 1869. С. 59-62.
66. Колшанский Г.В. Паралингвистика. М.: Наука, 1974. 78 с.
67. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. Л.: Наука, 1984. 173 с.
68. Кондратьева О.И. К вопросу о функциональном употреблении запятой во французской научной литературе // Иностранные языки в высшей школе. 1987. Вып. 19. С. 85-91.
69. Кравченко А.В. Классификация знаков и проблема взаимосвязи языка и знания // Вопросы языкознания. М.: Наука, 1999. С. 3-12.
70. Критська В. Теоретичні засади пунктуації // Українське мовознавство. Київ: Київський університет. 2003. №25. С. 94-98.
71. Круглова В.П. Учебное пособие по развитию навыков французской орфографии. Минск: Вышэйшая школа, 1976. 128 с.
72. Крючков Г.Г. Системность значимых единиц современного письма: Автореф. дис д-ра филол. наук: 10.02.05. К.: КГУ, 1987. 46 с.
73. Крючков Г.Г. Современная орфография французского языка. К.: Вища школа, 1987. 184 с.
74. Крючков Г.Г. Універсальність французької графіки // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. КНУ. К.: Логос. 2001. Спеціальний випуск. С. 199-202.
75. Крючков Г.Г. Графічні чинники піктографічних орфограм французької мови // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. КНУ. К.: Логос. 2002. С. 259-263.
76. Крючков Г.Г., Єрмоленко Л.Ю. Характерні функції ілетрограм сучасної французької мови // Вісник іноземна філологія. Київ: Київський університет. 2002. Вип. 30. С. 35-37.
77. Крючков Г.Г. Орфографіка сучасної французької мови // Наукові записки. КНУ ім. Т.Шевченка. Т.ХІІІ. Інститут філології. Київ: КПДВ Педагогіка. 2004. С. 148-159.
78. Кузьмина С.М. Теория русской орфографии. М.: Наука, 1981. 265 с.
79. Лабенко О.А. Орфографічні особливості омонімів сучасної французької мови: Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.05. Київ, 2003. 172 с.
80. Лабенко О.А. Орфографічні засоби диференціації омофонів у французькій мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. К.: ВЦ КДЛУ. 2001. Вип. 5. С. 116-129.
81. Лабенко О.А. Нелітерні графічні засоби диференціації омофонів у французькій мові // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. КНУ. К.: Логос. 2003. Вип. 9. С. 154-158.
82. Лекант П.А. Современный русский литературный язык. М.: Высшая школа, 1988. 415 с.
83. Леонтьев А. Некоторые вопросы лингвистической теории письма // Вопросы общего языкознания. М., 1964. С. 70-79.
84. Лосева Л.М. К изучению межфразовой связи // Русский язык в школе. 1967. №1. С. 89-94.
85. Лосева Л.М. Как строится текст. М.: Просвещение, 1980. 93 с.
86. Мазниченко В.М. Орфографічні особливості українських антропонімів у французькій мові // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т.Шевченка. Іноземна філологія. К., 2000. Вип. 29. С. 13-15.
87. Мазниченко В.М. Практична транскрипція як засіб передачі українських онімів французькою мовою // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т.Шевченка. Іноземна філологія. К., 2000. Вип. 32. С. 47-50.
88. Макарова Р.В. Понятие графики и графемы // Система и уровни языка. М.: Высшая школа, 1969. С. 78-89.
89. Марков Ю.П. Функциональный подход в современном научном познании. Новосибирск: Наука, 1982. С. 14-23.
90. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. М.: Высшая школа, 1987. 326 с.
91. Матусевич М.И. Орфография // Введение в общую фонетику. 3-е изд. М.: Просвещение, 1959. С. 120-135.
92. Мельников Г.П. Способы обеспечения распознаваемости текущей письменной речи. М.: Высшая школа, 1973. С. 15-19.
93. Мечковская Н.Б. Социальная лингвистика. М.: Аспект. Прогресс, 1996. 207 с.
94. Моисеев А.И. Система знаков препинания в русском языке // Русский язык в школе. 1981. №6. С. 65-68.
95. Моисеев А.И. Письмо и язык // Вопросы языкознания. 1983. №6. С. 68-72.
96. Моисеев А.И. Звуки и буквы, буквы и цифры М.: Просвещение, 1987. С. 189-191.
97. Моисеев А.И. Из истории пунктуации: молчанка черта черточка тире // Русская речь. 1989. №1. С. 55-58.
98. Мотш В.К. К вопрсу об отношении между устным и письменным языком // Вопросы языкознания. 1963. №1. С. 90-95.
99. Надточій О.Д. Структурний аналіз сучасної орфографічної системи української та російської мов. Київ: Логос, 1998. 237 с.
100. Николаева Т.М. Что же такое графема? // Науч. докл. высш. шк. Филологические науки. М., 1965. №3. С. 130-134.
101. Николаева Т.М. Письменная речь и специфика ее изучения // Филологические науки. М., 1961. № 3. С. 78-86.
102. Николаева Т.М. О соотношении сегментных указателей и суперсегментных языковых средств (выбор интонации при чтении) // Вопросы языкознания. М., 1968. №6. С. 49-57.
103. Новикова А.В. Функциональные особенности суб- и супраграфемных знаков современной системы французского языка: Дис. канд. филол. наук: 10.02.05. Киев, 1990. 140с.
104. Новикова А.В. Фонографическая и смыслоразличительная функция надстрочных знаков во французской орфографии (на примере accent aigu) // Метод. рекоменд. по совершенствованию ускоренного обучения в высшей школе. Киев: Киевск. ун-т, 1985. С. 35-37.
105. Новикова А.В. Особенности функционирования надстрочных знаков современного французского языка в прагматическом плане // Функциональные и семантические корреляции языкових единиц: Сб. тез. Киев: Киевск. ун-т, 1990. С. 193.
106. Олійник Н.В. Функціональне навантаження афонограм у синтагматичній підсистемі французької мови. // Вісник Київського національного університету. Серія Філологія. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. Том 7, №1. С. 203-208.
107. Олійник Н.В. Афонограми як орфографічний засіб диференціації слів-омофонів у французькій мові // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. Вип. 14. Кн. 2. С. 76-79.
108. Орехова Н.Н. Пунктуация и письмо. Ижевск, Изд-во Ижевск. ун-та, 2000. 214 с.
109. Павленко Н.А. История письма. Минск: Вышэйшая школа, 1987. 239 с.
110. Пешковский А.М. Роль выразительного чтения в обучении знакам препинания. Избранные труды. М.: Прогресс, 1952. С. 47-69.
111. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. М.: Учпедгиз, 1956. 511 с.
112. Поспелов Н.С. Об основах пунктуации в русском языке // Русский язык в школе. М., 1936. №2. С. 71-78.
113. Реферовская Е.А. Синтаксис современного французского языка (Сложное предложение). Л.: Наука, 1969. 176 с.
114. Реформатский А.А. О перекодировании и трансформации коммуникативных систем // Исследования по структурной типологии. М.: Наука, 1963. С. 211-240.
115. Реформатский А.А. Письмо // Введение в языкознание. М.: Прогресс, 1967. С. 348-381.
116. Реформатский А.А. Лингвистика и поэтика // Семиотика печатного текста. Техническая редакция книги. М.: Наука, 1987. С. 172-174.
117. Рождественский Ю.В. Лекции по общему языкознанию. М.: Высшая школа, 1990. 380 с.
118. Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1976. 543 с.
119. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. К.: Вища школа, 1988. 327 с.
120. Сибірцева Л.Д. До питання про семантичну структуру абзаців // Актуальні проблеми романо-германського мовознавства та методики викладання іноземних мов. К.: Вища школа, 1980. С. 28-34.
121. Сильман Т.И. О структуре абзаца // Филологические науки. 1961. №4. С. 106-116.
122. Ситдикова І.В. Орфографічні особливості неонімів мови французької реклами. Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.05. / Київськ. нац. ун-т. К., 1998. 16 с.
123. Ситдикова І.В. Прагматична маркованість графем у мові французької реклами // Наукові праці молодих вчених та студентів: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КНЛУ , 1997. Ч. 2. С. 91-92.
124. Ситдикова І.В. Реклама як засіб поповнення французької мови запозиченнями // Тези доповідей наукових конференцій викладачів, аспірантів та студентів факультету іноземної філології. К.: Видавничий центр КНЛУ, 1997. С. 100-101.
125. Скрелина Л.М., Становая Л.А. История французского языка. М.: Высшая школа, 2001. 463 с.
126. Соколов Н.Н. Письмо вчера, сегодня, завтра. М.: Просвещение, 1989. 141 с.
127. Солнцев В.М. Язык как системное структурное образование. М.: Просвещение, 1971. 341 с.
128. Солнцев В.М. Язык и письмо // Вместо предисловия к книге Т.А. Амировой Функциональная взаимосвязь письменного и звукового языка”. М.: Наука, 1985. С. 3-17.
129. Сосюр Ф. Курс загальної лінгвістики. Київ: Основи, 1998. 324 с.
130. Станіслав О.В. Особливості ілетрограм дефіс / тире у французькій орфографічній системі // Філологічні студії: Науковий часопис. Луцьк: Волинський Академічний Дім, 2003. №2 (22). С. 77-81.
131. Станіслав О.В. Функціональні характеристики коми / апострофа у французькій орфографії // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка, 2003. Вип. 9. С. 300-303.
132. Станіслав О.В. Функціональні характеристики крапки, як графічного знаку, у французькій орфографії // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2003. Вип. 9. С. 349-354.
133. Станіслав О.В. Графічні особливості нелітерних знаків французької орфографії та їх функції // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. Вип. 14. Кн. 2. С. 158-161.
134. Станіслав О.В. Функції діакритичних знаків як нелітерних графем французької орфографії // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Серія Філологічні науки. Луцьк: РВВ Вежа” ВДУ імені Лесі Українки, 2004. №3. С. 107-111.
135. Станіслав О.В. Прагматичний аспект використання нелітерних знаків французької орфографії // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. Вип. 7. С. 138-141.
136. Станіслав О.В. Теоретичні засади пунктуаційної системи французької писемної мови // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Серія Філологічні науки. Луцьк: РВВ Вежа” ВДУ імені Лесі Українки, 2005. №.4 С. 90-94.
137. Тищенко К.М. Лінгвістичний знак як єдність знаків мови і мовлення // Мовознавство. Київ: Наукова думка, 1980. №1. С. 30-34.
138. Тураева З.Я. Лингвистика текста. М.: Просвещение, 1986. 126 с.
139. Уфимцева А.А. Типы словесных знаков. М.: Наука, 1974. 206 с.
140. Уфимцева А.А. Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. 354 с.
141. Фигуровский И.А. Введение в общее языкознание. М.: Просвещение, 1969. 232 с.
142. Федченко Е.Д. Фонетико-графические и семантические особенности англицизмов в современном французском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.05. Киев, 1990. 23 с.
143. Федченко Е.Д. Новые варианты англо-американских заимствований в современном французском языке // Лексико-грамматические исследования в романских и германских языках. К.: Киевск. гос. ун-т имени Т.Г.Шевченко, 1989. С. 124-128.
144. Фридрих Й. История письма. М.: Наука, 1979. 463 с.
145. Хмелевская Е.С., Козырева Т.Г. Современный русский язык: Графика. Орфография. Минск: Вышэйшая школа, 1981. 175 с.
146. Шапиро А.Б. Основы русской пунктуации. М.: Изд-во АН СССР, 1955. 395 с.
147. Шапиро А.Б. Современный русский язык. Пунктуация. М.: Просвещение, 1966. 296 с.
148. Шварцкопф Б.С. Современная русская пунктуация: система и ее функционирование. М.: Наука, 1988. 192 с.
149. Шварцкопф Б.С. О параметрах кодификации пунктуационной нормы // Язык: система и функционирование. М.: Наука, 1988. С. 69-90.
150. Шведова Н.Ю. Очерки по синтаксису русской разговорной речи. М.: Изд-во АН СССР, 1970. С. 14-23.
151. Шигаревская Н.А. О принципах французской пунктуации // Романское и германское языкознание. Минск. 1976 Вып. 6. С. 80-87.
152. Шигаревская Н.А. Графика и орфография // Теоретическая фонетика французского языка. М.: Высшая школа, 1982. С. 234-239.
153. Шигаревская Н.А. Основы французской пунктуации. М.: Просвещение, 1975. 110 с.
154. Шигаревская Н.А. Новое в современном французском синтаксисе. М.: Просвещение, 1977. 103 с.
155. Шигаревская Н.А. Очерки по синтаксису современной французской разговорной речи. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1970. 216 с.
156. Шубина Н.Л. Пунктуация как объект лингвистического исследования // Русский язык в школе. 1997. №3. С. 82-88.
157. Щерба Л.В. Правила алфавита и орфография // Фонетика французского языка. М.: Изд-во лит-ры на иностр. языках, 1953. С. 135-164.
158. Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. Л.: Наука, 1974. 428 с.
159. Щерба Л.В. Теория русского письма. Л.: Наука, 1983. 133 с.
160. Щетинкин В.Е. Вариантность во французской орфографии // Германское и романское языкознание. Новосибирск. 1968. Вып. 25. С. 97-109.
161. Юньев В.И. О соотношении устной и письменной форм языка // Иностранные языки в школе. 1966. № 2. С. 16-24.
162. Янакиев М. Основы теории орфографии // Вопросы языкознания. 1963. №5. С. 48-57.
163. Янакиев М. Теория орфографии и речь // Вопросы языкознания. 1964. №1. С. 61-74.
164. Anis J. Le signifiant graphique. P.: Larousse, 1983. 127 p.
16