ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСПАНОМОВНОГО ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ ПОСТМОДЕРНУ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНИХ ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКИХ НОВЕЛ)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЧОРНА НАТАЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА

УДК 811.134.2’367.332

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСПАНОМОВНОГО ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ ПОСТМОДЕРНУ
(НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНИХ ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКИХ НОВЕЛ)

Спеціальність 10.02.05 романські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
КОРБОЗЕРОВА Ніна Миколаївна

Київ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП ..........................................................................................................

5

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ПОСТМОДЕРНОГО ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ В СУЧАСНІЙ НАУКОВО-ЛІНГВІСТИЧНІЙ ПАРАДИГМІ .

14

1.1.

Теоретичні засади вивчення постмодерногo художнього дискурсу ...

14

1.1.1.

Постмодерний художній дискурс у комунікативно-функціональній парадигмі .

21

1.1.2.

Постмодерний художній дискурс у лінгвокогнітивній парадигмі .

24

1.1.3.

Основні принципи постмодерністської поетики .

29

1.2.

Лінгвокогнітивний аспект дослідження іспаномовного художнього дискурсу постмодерну .

36

1.2.1.

Поліфонія постмодерного дискурсу як підґрунтя розгортання текстових концептів латиноамериканських новел .

37

1.2.2.

Особливості концептуальної системи іспаномовного художнього дискурсу постмодерну ..

45

Висновки до розділу 1 .................................................................................

51

РОЗДІЛ 2

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗГОРТАННЯ ТЕКСТОВИХ КОНЦЕПТІВ ІСПАНОМОВНОГО ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ ПОСТМОДЕРНУ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ У ВИМІРІ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

53

2.1.

Інтертекстуальність як провідна текстово-дискурсивна категорія постмодерного художнього дискурсу ..

53

2.1.1.

Мовленнєві форми художньої інтертекстуальності іспаномовного художнього дискурсу постмодерну

61

2.1.2.

Інтратекстуальність як прояв парадигматичних відношень у дискурсах Х.Л.Борхеса, Х.Кортасара, А.Б.Касареса, Ґ.Ґарсія Маркеса ..

65

2.2.

Наративні та когнітивні структури в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну .

73

2.2.1.

Наративна організація латиноамериканських постмодерних новел як стилістичний прийом

74

2.2.2.

Кореляція позицій автора, читача та тексту в розгортанні текстових концептів іспаномовного художнього дискурсу постмодерну ..

87

2.2.3.

Лінгвоконітивний аспект розгортання текстових концептів іспаномовного художнього дискурсу постмодерну

92

2.2.4.

Лексичні засоби розгортання текстових концептів латиноамериканських новел ХХ століття

104

2.3.

Феномен цитатного мислення в межах інтертекстуальних зв’язків .

117

2.3.1.

Визначення цитати як комунікативної стратегії в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну ...

119

2.3.2.

Алюзія. Прихована та очевидна цитата

126

2.3.3.

Текстові концепти заголовка та епіграфа як прояв інтертекстуальних зв’язків .

137

2.3.4.

Геральдичні конструкції та принцип третього тексту” ...

147

Висновки до розділу 2 .................................................................................

150

РОЗДІЛ 3

СЕМАНТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОЖЛИВИХ СВІТІВ” ІСПАНОМОВНОГО ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ ПОСТМОДЕРНУ ...

153

3.1.

Семантико-наративний підхід до дослідження проблеми можливих світів” у постмодерному творі ...

154

3.1.1.

Стилістична реалізація комунікативних стратегій фантастичного світу” в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну .

158

3.1.2.

Можливі світи” в сучасній латиноамериканській новелістиці

164

3.2.

Текстово-дискурсивна категорія континууму в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну.

174

3.2.1.

Роль семантичного простору постмодерного художнього твору у розгортанні текстових концептів .

175

3.2.2.

Темпоральна картина світу в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну .

179

Висновки до розділу 3 .................................................................................

187

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ...........................................................................

190

ДОДАТКИ ................................................

196

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................

215

СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...................

250

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ..

251

ВСТУП

Основні питання виникнення й функціонування мови, принципів її будови, ролі в житті людини й людського суспільства постійно перебувають у центрі уваги лінгвістичного пошуку. Мова є об’єктом лінгвістичних, психологічних, філософських, антропологічних досліджень, спрямованих на визначення онтологічних, когнітивних моделей людської свідомості та структури відношень світосприйняття особистості й соціуму. Сучасні лінгвістичні дослідження висвітлюють складну систему відношень мови, мовної свідомості, мовленнєвої діяльності людини й навколишнього світу. Завдяки працям таких сучасних дослідників, як Р.Барт, М.М.Бахтін, У.Еко, O.С.Кубрякова, О.О.Селіванова, О.П.Воробйова, В.А.Лукін, О.О.Залевська, Л.С.Виготський, Ц.Тодоров, І.В.Арнольд, В.П.Руднєв, Ю.Крістєва, М.Л.Райан, Дж.Лаккофф та інших дедалі більшого поширення набуває концепція органічних, історично й системно зумовлених зв’язків і взаємозалежностей між різними рівнями та видами мовленнєвої діяльності. Цілісний підхід до вивчення мови визначає найважливіший напрямок сучасних гуманітарних досліджень, який представлено розробкою цілісної концепції мовленнєвої діяльності та дискурсу, що включає пошук філософських, культурологічних, соціальних та психологічних засад мови та мовлення, комунікативних, прагматичних, семіотичних, стилістичних аспектів на основі новітніх досягнень філологічних і суміжних дисциплін.
Сучасні лінгвісти підкреслюють міждисциплінарний характер філології. Інтегрування лінгвістичного та літературознавчого підходів сприяє більш фундаментальному аналізу концептуальної та мовної картини світу автора, дозволяє виявити особливості його стилю. За своєю суттністю філологія є антиформалістичною, бо вчить правильно розуміти смисл тексту чи то історичного джерела, чи художньої пам’ятки. Вона вимагає глибоких знань не лише з історії мови, але й знання реалій тієї чи тієї епохи, місця, де перебувають у значному обсязі цінності культури, й естетичних уявлень свого часу, історії, ідей та інше. Цілісний підхід до проблем породження дискурсу, будови художнього тексту представлено лінгвістикою тексту і лінгвостилістикою, які беруть початок у працях М.М.Бахтіна, О.О.Потебні, Р.Якобсона [30; 32; 226; 342; 343] та інших.
У межах культурологічної концепції мовленнєвої діяльності художній твір розглядається як утворення вищого порядку, що відбиває і різною мірою опосередковує основні види мовлення, в тому числі й мовлення постмодерного періоду Латинської Америки, його функціональні лінгвостилістичні особливості. Складність інтерпретації постмодерних художніх текстів полягає в створенні особливої композиційної структури художнього простору в текстах. Традиційно визначені методи інтерпретації художнього дискурсу потребують уточнення у світлі теорії мовленнєвої діяльності, теорії дискурсу, когнітивної науки. Головним напрямом нашого дослідження є аналіз постмодерного художнього дискурсу, вивчення тих текстуальних та лексичних аспектів, які відрізняють цей тип дискурсу від інших видів художнього дискурсу, а також інтерпретація концептуальної, дискурсної, текстової, мовної структури постмодерних художніх текстів сучасних латиноамериканських авторів Х.Л.Борхеса, Х.Кортасара, А.Б.Касареса, А.Карпентьєра, Ґ.ҐарсіяМаркеса.
Актуальність теми дослідження визначена загальною тенденцією сучасних лінгвістичних досліджень до комплексного вивчення процесу художньої комунікації, з урахуванням не тільки мовленнєвих та стильових характеристик, але й психологічного, філософського, культурологічного та когнітивного підґрунття, що дозволяє здійснити лінгвостилістичний аналіз на всіх рівнях художньої комунікації. Актуальним залишається питання функціонування та декодування інформації, закладеної автором постмодерного художнього твору. Досі ще не систематизовані основні лінгвостилістичні параметри, не розроблені механізми текстової організації постмодерного художнього дискурсу, які формують власну систему логіко-семантичних зв’язків і композиційних елементів. Іспаномовний художній дискурс постмодерну таких латиноамериканських письменників, як Х.Л.Борхес, Х.Кортасар, А.Б.Касарес, Ґ.Ґ.Маркес, А.Карпентьєр, досліджений фрагментарно, в багатьох випадках лише у межах літературознавчої проблематики. Отже, актуальність визначається необхідністю системного та комплексного вивчення іспаномовного художнього дискурсу постмодерну, детального лінгвістичного, когнітивного, наративного та стилістичного аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри. Дисертацію виконано у відповідності з планом комплексної наукової теми Функціонально-семантичний, комунікативний та соціокультурний аспекти іспанської мови в синхронії та діахронії”, яку розробляє кафедра іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 3 від 29 жовтня 2001 року).
Метою дослідження є визначення лінгвостилістичних параметрів, типологічних ознак і закономірностей функціонування основних текстово-дискурсивних категорій іспаномовного художнього дискурсу постмодерну на матеріалі латиноамериканських новел ХХ століття, що вимагає комплексного вивчення способів залучення та використання концептуальних і когнітивних структур та мовних засобів у формуванні постмодерних художніх текстів; виявлення та дослідження базових текстових концептів іспаномовного художнього дискурсу постмодерну й визначення їхньої семантичної та стилістичної ролі в текстотворенні.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- уточнити визначення понять постмодерний художній дискурс”, постмодерний художній текст”;
- з’ясувати основні принципи постмодерністської поетики, які є вирішальними у визначенні іспаномовного художнього дискурсу постмодерну Латинської Америки;
- систематизувати основні текстово-дискурсивні категорії іспаномовного художнього дискурсу постмодерну;
- виявити, дослідити і класифікувати основні текстові концепти іспаномовного художнього дискурсу постмодерну Латинської Америки у комунікативному та когнітивному ракурсах;
- встановити текстотвірні засоби вираження концептів на лексичному та синтаксичному рівнях;
- розглянути можливі світи” як комунікативні стратегії у постмодерному художньому дискурсі сучасних латиноамериканських авторів.
Об’єкт дослідження постмодерні художні тексти сучасних латиноамериканських письменників.
Предметом дослідження є композиційно-структурні компоненти іспаномовного художнього дискурсу постмодерну, а також лінгвостилістичні засоби створення та функціонування базових концептів в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну Латинської Америки.
Матеріалом дослідження слугували художні тексти сучасних латиноамериканських письменників. Загальний обсяг 2986 сторінок.
Методологічна основа роботи спирається на використання комплексної методики дослідження, яка містить в собі традиційні прийоми лінгвостилістичного аналізу та методи когнітивної лінгвістики. Для з’ясування функціонування інтертекстуальних одиниць, а також із метою загальної лінгвостилістичної інтерпретації дискурсу, в процесі якої виявляється сукупність стилістичних, синтаксичних та лексичних одиниць латиноамериканського художнього дискурсу постмодерну, їхніх взаємозв’язків та функцій застосовується герменевтико-інтерпретативний метод. Індуктивний метод, застосований з метою виділення лінгвістичних і когнітивних параметрів породження та інтерпретації латиноамериканської сучасної новели, дозволяє зробити висновок про загальну ментальну базу, яка є характерною для функціонування постмодерного художнього дискурсу сучасних латиноамериканських новел. Концептуальний аналіз пояснює семантичну структуру іспаномовного художнього дискурсу постмодерну та встановлює засоби його концептуальної організації. Когнітивний аналіз полягає в когнітивному моделюванні іспаномовного художнього дискурсу постмодерну та інтерпретації тих ментальних одиниць, що беруть участь у його породженні, сприйнятті та інтерпретації. Описово-аналітичний метод забезпечує вивчення, узагальнення і систематизацію отриманих результатів.
Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній уперше комплексно розглянуто постмодерний художній дискурс Латинської Америки на матеріалі сучасної іспанської мови. Уперше в дослідженні здійснено спробу комплексного прочитання сучасних новел латиноамериканських авторів як культурного діалогу зі світовою та національною спадщинами в інтерпретативному ракурсі та в межах комунікативно-прагматичного підходу з урахуванням трьох сторін комунікації: адресанта тексту адресата. Визначено основні характерні риси постмодерної поетики та головні концепти іспаномовного художнього дискурсу постмодерну. Вперше проведено дослідження комунікативних стратегій постмодерного дискурсу в межах теорії інтертекстуальності. Проаналізовано когнітивний та наративний аспекти розгортання текстових концептів іспаномовного художнього дискурсу постмодерну. Новим є лінгвокогнітивний ракурс дослідження структурної та мовної специфіки текстових концептів іспаномовного художнього дискурсу постмодерну. Пропонується семантико-концептуальний аналіз текстово-дискурсивної категорії континууму крізь призму семантики можливих світів”. Усе зазначене є особистим внеском дисертанта в розробку цієї проблеми.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали і висновки дисертаційної праці можуть бути використані для розвитку і поглиблення теоретичних та практичних засад лінгвостилістики, лінгвістики художнього тексту, інтерпретації тексту, лінгвістики тексту, для розширення проблематики наукової роботи студентів, магістрантів. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в курсі стилістики (розділи: Інтерпретація тексту”, Семантика тексту”, Функціональні стилі”, Стилістика художньої літератури”), у спецкурсах Лінгвістика тексту”, Лінгвокультурологічний аспект вивчення іспанської мови” тощо.
Теоретичне значення дисертації полягає у виявленні лінгвокогнітивних механізмів формування структури постмодерного художнього дискурсу, що може бути важливим для сучасної лінгвостилістики, лінгвістики художнього тексту, когнітивної лінгвістики. Має теоретичне значення й уточнення та інтерпретація головних характеристик постмодерного художнього тексту, а також виявлення певних стилістичних засобів та прийомів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації здійснено на одинадцяти наукових конференціях, у тому числі на Міжнародній науковій конференції Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003); науково-практичній конференції у КНЛУ Сучасна іспаністика у культурологічному контексті” (Київ, 2003); Міжнародних наукових конференціях: Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 14 квітня 2004), Філологія в Київському університеті: історія та сучасність” (Київ, 12 жовтня 2004); науково-практичних конференціях Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 6-9 квітня 2004), Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 12 квітня 2005); науково-практичних конференціях у КНЛУ: наукова конференція Мовна освіта в контексті Болонських реалій” (Київ, 24-25 лютого 2005); міжнародна наукова конференція Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, 11 жовтня 2005), науково-практична конференція Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі” (Київ, 6-8 квітня 2005); 60 років ЮНЕСКО: погляд у майбутнє” (Київ, 22-23 лютого 2006); Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві” (Київ, 11 квітня 2007); Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій” ( Київ, 2-4 квітня 2008).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 10друкованих статтях, виданих у фахових збірниках наукових праць та тезах наукової конференції.
Основні положення дисертації, що виносяться на захист:
1. Постмодерний художній дискурс це специфічна форма відкритої художньої комунікації з нестійкою текстуальною структурою, яка припускає множинність інтерпретацій. Художнє мислення митця постмодерного періоду має креативний характер, що спричинює модифікацію та деформацію когнітивних процесів автора, читача, тексту і виражається у створенні нової естетичності художньої комунікації ХХ століття. Читач виступає як співавтор, для якого декодування постмодерністського художнього тексту перетворюється на гру” з універсальним культурним простором.
2. Інтертекстуальність є найвиразнішою ознакою постмодернізму та провідною текстово-дискурсивною категорією постмодерного художнього дискурсу. Передача смислової напруги між своїм” та чужим” словом, сплетіння яких створює ігрове поле постмодерного тексту, приводить до виникнення у читача асоціативних образів і складає основу для створення семантичного простору, де генеруються та формуються смисли.
3. Визначення цитати як комунікативної стратегії в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну, яка провокує виникнення текстових аномалій, фрагментарного дискурсу, що виявляється у вигляді тексту в тексті”: прихована або очевидна цитата, введення іноземної мови без перекладу, введення графічних паралінгвістичних засобів, документальні відступи, деталізація, навмисне замовчування, пряме звертання до читача. На когнітивно-інтерпретативному рівні комунікативна стратегія виявляється в орієнтації на взаємний або схожий когнітивний фрагмент тезаурусів адресанта та адресата.
4. Іспаномовний художній дискурс постмодерну виступає репрезентацією образу реальності на рівні таких концептів, як ЧАС, ГРА, ЛАБІРИНТ, ДЗЕРКАЛО, БІБЛІОТЕКА, НЕСКІНЧЕННІСТЬ, КНИГА, ДВІЙНИКИ, СОН, ІНШИЙ СВІТ, ОСТРІВ, які становлять домінанти іспаномовного художнього дискурсу постмодерну Латинської Америки та виступають культурно-ментальними утвореннями, що створюють концептуальну картину авторського світу. Ці текстові концепти є постійними світотвірними операторами”, що зумовлюють нашарування і зіткнення художнього та реального світів шляхом лексичних, синтаксичних, наративних особливостей та інтерпретацій і відображають специфічне світобачення сучасної людини.
5. Принципова множинність тлумачень поліфонія практично реалізує в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну Латинської Америки комунікативні стратегії семантики можливих світів. Постмодерна художня реальність як особливий фантастичний світ, що проходить у двох вимірах у прийнятті реальності та в абстрагуванні від неї. Маркери фантастичного світу реалізуються у тематичних порушеннях причиновості, просторовій і темпоральній нестабільності, фрагментарності.
6. Механізм інтерпретації постмодерного художнього дискурсу є когнітивною діяльністю щодо визначення смислу художніх форм, проведення концептуального аналізу та співвіднесення концептуальних структур з когнітивними схемами читача. Основні принципи постмодерністської поетики можуть визначатися як система особистого вибору тих чи тих семантичних, синтаксичних або графічних засобів, як система преференцій, коли традиційному читанню протиставляється нелінійне читання, фрагментарний розірваний текст, де ступінь зв’язності дуже низький.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової літератури, довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та шести додатків. Загальний обсяг роботи становить 253 сторінок, із них основного тексту дисертації 195 сторінок. Список використаних джерел нараховує 440 найменувань, серед яких 94 іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 13 позицій.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження присвячено проблемі вивчення іспаномовного художнього дискурсу постмодерну як специфічної форми художньої комунікації, що розкриває інтеріоризовану письменником картину дійсності через створення індивідуально-авторської моделі світу. У своєму лінгвістичному втіленні іспаномовний художній дискурс постмодерну використовує особливі механізми формування змісту художнього повідомлення, концептуалізації дійсності, її вербальної репрезентації і є засобом естетичного та емоційного впливу на читача.
Сучасна лінгвістична наука ставить перед собою завдання описати та обґрунтувати механізми породження, сприйняття, розуміння та інтерпретації художньго тексту як мовного продукту комунікації у взаємодії з дискурсивними складниками й спирається на міждисциплінарний підхід до опису й аналізу текстово-дискурсивних категорій. Об’єктами сучасної лінгвістики, зокрема лінгвістичної теорії тексту і комунікації, виступають: мовлення як засіб комунікації, текст як цілісна семіотична форма його організації і дискурс як комунікативна ситуація, яка склалася в процесі інформаційного обміну. Сучасний лінгвокогнітивний підхід до аналізу художнього дискурсу як єдиного організму з одночасним втіленням найрізноманітніших аспектів як мови, так і мислення, віддзеркалює об’єктивно-суб’єктивний характер художнього дискурсу у встановленні й підтриманні комунікації між текстом, його автором і читачем. Дискурсивний характер іспаномовного художнього дискурсу постмодерну дозволяє залучати нові методики аналізу, зумовлені концептуальним відображенням дійсності і художніх можливих світів.
Для вирішення цілої низки актуальних проблем сучасної лінгвістики є необхідним своєрідний синтез двох наукових парадигм комунікативно-функціональної та когнітивної. На наш погляд, сполучення комунікативно-функціональної та когнітивної парадигм має єдність загального та особистого, оскільки вивчення комунікативної діяльності як лінгвопсихологічного процесу, фазами якого є породження і сприйняття, припускає передусім виявлення й опис когнітивних просторів, які породжуються автором, текстом, читачем. Без взаємозв’язку з когнітивними структурами (сприйняттям, мисленням, увагою, пам’яттю) аналіз комунікації й тексту є неможливим.
Постмодерний художній дискурс є генератором нових семантичних і образних смислів, які змінюють художню комунікацію, способи сприйняття і пізнання світу. Іспаномовний художній дискурс постмодерну, експериментуючи з художніми формами, прагне вийти за межі традиційного художнього дискурсу і пропонує новий спосіб семантико-синтаксичних відношень, нові закономірності творчого лінгвокультурного процесу, дає власну інтерпретацію мовно-естетичних норм, що відбувається за умови створення нових характерних стилістичних особливостей. По-перше, автор постмодерного тексту відображає суперечність сучасного світу, створює концептуальні образи, які розкривають світогляд людини, все розмаїття поглядів на дійсність, місце людини в сучасному життєвому просторі. По-друге, іспаномовний художній дискурс постмодерну набуває нових лінгвостилістичних та лінгвокогнітивних характеристик, таких як інтертекстуальність, фрагментарність, відкритість, звернення до інтелектуальної та емоційної гри, напруження при декодуванні, нетрадиційний синтаксис.
Розкриття механізмів формування і функціонування лінгвостилістичних форм в іспаномовному художньому дискурсі постмодерну, в основі яких лежать когнітивні процеси осмислення навколишнього світу, відбувається за умов створення ситуації, в якій адресант вступає в діалогічні стосунки не тільки з адресатом, але й із художнім текстом, світом речей, а також з попереднім людським досвідом, що реалізується завдяки концепції інтертекстуальності. Інтертекстуальність розглядається як новий науковий метод осягнення текстового простору художнього дискурсу, що пов’язує її з вертикальним контекстом та слідами інших дискурсів, і виступає основною характерною властивістю іспаномовного постмодерного художнього твору, невідтворення якої у процесі художньої комунікації порушує постмодерністську поетику.
Іспаномовний художній дискурс постмодерну розглядається як багатовимірний відкритий простір, складений із цитат, що відсилають до багатьох культурних джерел. Читач виступає як співавтор, який у процесі інтелектуальної та емоційної гри декодує постмодерне повідомлення. У нашому дослідженні ми розуміємо інтертекстуальність у її вузькому значенні як текст у тексті, тобто розглядаємо мовні механізми інтертекстуальності: цитати, автоцитати, алюзії, ремінісценції, та в широкому значенні як загальнолюдський семіотичний простір, тобто гіпертекст, який пропонує багаторазове та нелінійне прочитання. Іспаномовний художній дискурс постмодерну умовно поділяється на два типи: дискурс, який намагається приховати цитату, завуалювати її, створюючи загадку для дослідника та провокуючи його на мотивний аналіз, в основу якого входить розшифрування цитатних вузлів художнього дискурсу, та дискурс, який свідомо оголює цитату і тим самим робить безглуздою цінність дослідницьких стратегій.
Внутрішня форма дискурсу, яка маніфестує інформаційний простір тексту, є текстовим концептом. Концепт являє собою смислову сторону тексту як макрознака, його означальне. Ми вважаємо, що концепт це головна категорія художнього дискурсу, ідея твору. У такому разі концептом можна вважати визначений конденсат втілення авторського замислу, який інтерпретується реципієнтом та потребує когнітивного та емоційного напруження. Концепт може співвідноситися з гіпотезою, з якою читач приступає до рецепції тексту. Гіпотеза виникає не випадково, вона спирається на когнітивні структури фонових знань читача. У сучасній лінгвістиці існує інше розуміння концепту тексту як інформативність узагалі, певне розумове утворення, яке виникає у свідомості, коли людина описує об’єкт реальної дійсності за допомогою мовних засобів. Розгляд текстових концептів як текстових утворень когнітивно-комунікативного плану, зумовлених логікою художнього тексту, надає їм значення макрознаків категоріального рівня у межах специфічного контексту постмодерного художнього дискурсу, в якому виникає можливість діалогу текстових концептів з текстовою реальністю. З урахуванням такої властивості смислової структури тексту, як її максимальна семантична згорненість, текстовий концепт визначається як мовленнєво-розумове утворення змістового плану, яке характеризується багатосмисловою напруженістю та надкатегоріальністю, і на текстовому рівні імплікує сукупність певних ознак образів художнього дискурсу. Концептуальний аналіз іспаномовного художнього дискурсу постмодерну, який характеризується високим ступенем асоціативної інформації, потребує від читача когнітивного та емоційного напруження. Текстові концепти іспаномовного художнього дискурсу характеризуються художніми образами й синтаксичними структурами, які виявляються шляхом утворення ключового слова та подальшою його концептуальною трансформацією.
Когнітивно-комунікативна динаміка розгортання текстових концептів іспаномовного художнього дискурсу постмодерну полягає у зверненні до різних аспектів дослідження текстових концептів когнітивного, семантичного, композиційно-стилістичного. Положення про семантичну множинність постмодерного дискурсу знаходить своє підтвердження у дослідженні текстових концептів в контексті просторово-часових відношеннь. Іспаномовний художній дискурс постмодерну представлений такими текстовими концептами: ЛАБІРИНТ, БІБЛІОТЕКА, НЕСКІНЧЕННІСТЬ, ГРА, КНИГА, ВИПАДОК, СОН, ДЗЕРКАЛО, СХОДИ, ДВІЙНИКИ, ІНША РЕАЛЬНІСТЬ, ОСТРІВ, які перебувають на перетині семантичних метамовних систем, що дозволяють простежити значеннєві та стилістичні зв’язки у тексті та закони їх функціонування, це дає можливість глибше проникнути в онтогенетичну сутність імплікаційно-експлікаційних відношень. Лексичні засоби текстових концептів відображають соціокультурні, історичні, етнокультурні цінності іспаномовного художнього дискурсу постмодерну.
Лінгвостилістичний підхід до аналізу іспаномовного художнього дискурсу постмодерну як єдиного організму з одночасним утіленням найрізноманітніших аспектів як мови, так і мислення, віддзеркалює його об’єктивно-суб’єктивний характер у встановленні та підтриманні комунікації між текстом, його автором і читачем. Дискурсивний характер іспаномовного художнього дискурсу дає можливість залучати нові методики аналізу, зумовлені концептуальним відображенням дійсності і художніх можливих світів.
Семантика формування можливих світів іспаномовного художнього дискурсу постмодерну відбиває тенденцію поєднання семантичного і наративного підходів у розгортанні текстових концептів. Розгортання текстових концептів у семантичному просторі постмодерного дискурсу зумовлене перебуванням світів оповідача та персонажів у постійній динаміці, насамперед, з причини інтенціональності цих світів. Між світами оповідача та персонажа міститься ще безліч інших світів, починаючи зі світу окремого персонажа, і завершуючи композиційно-тематичними світами художнього дискурсу, що також значною мірою впливає на формування персонажних світів. Світ оповідача, втілений у безпосередньому задумі, виявляється далеко не повним з урахуванням можливої варіативності цього світу в самому творі. Персонажі та події художнього твору розташовані у просторі й часі, внаслідок чого виникає нова просторово-часова структура, що стає відображенням подій, які відбуваються у реальному світі.
Авторський і персонажний світи визначені внутрішньотекстовими чинниками семантики іспаномовного художнього дискурсу постмодерну. Водночас у семантиці можливих світів слід виходити також з урахування психологічного і соціокультурного світів учасників текстової комунікації. Психологічний світ як оповідача, так і персонажів художнього дискурсу відрізняється відомою двоїстістю: з одного боку, світ кожного персонажа є його внутрішнім психологічним світом. З другого боку, психологічний світ має бути єдиним для кількох персонажів; йдеться про так званий зовнішній психологічний світ, мета якого полягає в узгодженні цілеспрямувань оповідача та персонажів, і саме цього вимагають правила прирощення смислу, відповідно до яких кожний учасник постмодерного дискурсу через взаємодію з іншим, шляхом виявлення себе в іншому, формує новий смисл, не зведений до простої суми складників.
Художні можливі світи розгортаються у межах часових і просторових відношень, що дозволяє досліджувати текстові концепти у семантико-наративному аспекті. Час розглядається у межах певного часового простору, тобто як множинність” часів, конфігурація яких подає семантику можливих світів як семантику просторово-часових світів.
Однією з явних властивостей постмодерного часу є те, що час створює можливість додаткових переставлень, можливість вільного монтажу подій. Художній час може бути різноспрямованим і перервним. Сучасні латиноамериканські новели це, як правило, детективні історії з психологічним і фантастичним підтекстом. Багатовимірність художнього часу доводиться тим, що події розвиваються паралельно у декількох місцях і в різний час. Ретроспекція, руйнування часового плану, зворотність, зміщення послідовності описуваних подій стають характерними прийомами структурної організації сюжету іспаномовного постмодерного тексту латиноамериканських новел.
Отримані результати не вичерпують проблематики цього дисертаційного дослідження. Подальше вивчення графічного та семантичного кодування іспаномовного художнього дискурсу сучасної латиноамериканської та іспанської новели із залученням методичного апарату когнітивної лінгвістики є перспективним у галузі когнітивної лінгвістики, психолінгвістики, стилістики, етнолінгвістики. Предметом майбутніх студій може стати дослідження постмодерного художнього дискурсу сучасних іспанських письменників або більших за обсягом постмодерних наративів, оскільки це дозволить виявити спільні та прикметні риси культурно-ціннісної картини світу постмодерного художнього дискурсу Латинської Америки та Іспанії.