СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЧЕНЬ З ПРЯМОЮ МОВОЮ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ ІСПАНОМОВНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ГРІПЦОВ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

УКД 811.134.2’37

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЧЕНЬ З ПРЯМОЮ МОВОЮ
(НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ ІСПАНОМОВНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ)

Спеціальність: 10.02.05 романські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
професор Магушинець Іван
Іванович

Київ 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1. ГРАМАТИЧНИЙ І СИНТАКСИЧНИЙ СТАТУСИ РЕЧЕНЬ З
ПРЯМОЮ МОВОЮ У СИСТЕМІ АСИНДЕТИЧНИХ
СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ ІСПАНСЬКОЇ МОВИ 19
1.1. Специфіка синтаксичних зв’язків і структурна ієрархія
взаємодії авторської та прямої мови 19
1.2. Структурна типологія речень з прямою мовою, характер
логіко-граматичних і семантичних зв’язків
репрезентативного і репрезентованого компонентів 34
1.3. Варіативність речень з прямою мовою, параметри
семантичної структури інтенціональних дій суб’єктів
мовлення 38
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 64

РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЧЕНЬ З ПРЯМОЮ МОВОЮ
В СУЧАСНІЙ ІСПАНОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ 67
2.1. Специфіка семантичної структури, пресупозиції
репрезентованого компонента речень з прямою мовою 67
2.2. Семантичне узгодження структурних компонентів
речень з прямою мовою, типологія базових дієслів
авторської мови за семантичною ознакою 87
2.3. Лексико-семантичний спектр використання ядерного
елемента в авторській мові 99
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 106

РОЗДІЛ 3. ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЧЕНЬ З ПРЯМОЮ
МОВОЮ В СУЧАСНИХ ІСПАНОМОВНИХ ХУДОЖНІХ
ТВОРАХ 109
3.1. Прагматична спрямованість, пресупозиції репрезентованого
компонента речень з прямою мовою 109
3.2. Екстралінгвальні та лінгвальні особливості прямої
мови. Діапазон прагматичних дій 126
3.3. Комунікативний аспект дослідження речень з прямою
мовою. Типи мовленнєвих репрезентацій 138
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 163
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 165

ДОДАТКИ 174
Додаток А 174
Додаток Б 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ 202

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:

АМ авторська мова;
ІС ілокутивна сила;
ЛСГ лексико-семантична група;
МА мовленнєвий акт;
ПМ пряма мова;
РПМ речення з прямою мовою;
РС регулятив спілкування.

ВСТУП

Як ідіоетнічний феномен із внутрішньою формою, засіб вербальної комунікативної системи, мова передає особливості пізнання дійсності у просторі та часі. Вони складають її онтологічну сутність, беруть участь у створенні інших зразків абстрактних значень із залученням оцінного фактора.
Сучасний стан лінгвістики характеризується становленням антропоцентричної парадигми дослідження, згідно якої людина є центром Всесвіту, й те, що відбувається навколо неї, має буквальний і метафоричний смисл. Залучена до комунікативного простору, опосередкованого функціонуванням універсального, ідіонаціонального культурного коду, мовна особистість як індивідуальний продукт свідомості перетворюється на суспільний, виявляючи, у такий спосіб, абсолютну єдність комунікативної, гносеологічної, соціальної функцій мови [123, с. 6], розглядається в її співвіднесеності з культурою, що своєрідно відображає матеріальні та духовні особливості етносу, об’єктивує історичний досвід суспільства. Породження мовних одиниць спосіб і форма реалізації розумової діяльності людини в суспільстві, продукт, ефект людської свідомості, й тому така аргументація природи мовного знаку спирається на когнітивну передумову, що створює інформативну основу комунікації. Таке розуміння мови надає можливість розглядати її як діяльність, спрямовану на досягнення певної прагматичної мети, або як напружене ціле своїх протилежних і взаємопересічних начал [134, с. 123].
Мовна діяльність є одним із стрижневих елементів життєдіяльності людини, її вивчення є кардинальним принципом прагматики. Будь-яка діяльність пов’язана з ціллю: у своїй основі вона містить мотиви, тобто спрямована на досягнення певних цілей.
Здійснення комуникативного акта входить в інтенцію мовця. Подібно локутивному, ілокутивному, перлокутивному актам комунікативний акт є складовою мовленнєвого акту; його реалізація складає умову успішної реалізації ілокутивного та перлокутивного актів.
Як комунікативна система мова в матеріальному плані має обмежений механізм лексичних одиниць і граматичних форм, об’єднаних у відповідні граматичні категорії, за допомогою яких будуються мовні висловлення. У змістовному плані мова дозволяє виразити нескінченну кількість думок, ідей, використовуючи для цього оптимальний набір слів, їх граматичні форми, способи об’єднання. Реальні відношення будь-якого мовного висловлення це специфічна форма актуалізації пізнаних людиною предметів, процесів та явищ оточуючого світу.
Вихідним пунктом комунікації є структурно організована одиниця, здатна виражати сутність явищ в їх мінімальних відношеннях з іншими явищами. Основою структури такого висловлення є відношення елементів, а не самі відношення, що складають лише деталі, з яких будуються висловлення. Подібною реальною одиницею мови є фраза висловлення, за допомогою якого виявляється сутність явищ, їх взаємодія.
Як інваріанти мови речення з прямою мовою беруть участь у реалізації ситуацій мовлення, виявляючи при цьому свій прагматичний і модальний потенціал, набуваючи статус висловлення.
Семантичний підхід до вивчення речень з прямою мовою як одиниць мовлення передбачає звернення до контексту, ситуації, коемпірії як фонових знань мовця, імпліцитного плану [207, с. 62].
Дослідження речень з прямою мовою пов’язане, зокрема, з проблемою функціональної перспективи речення та надфразової єдності, що втілюється в понятті динамічного синтаксису” й дозволяє осмислити мову як глобальне явище, засіб комунікації, співвіднесений з різнобічною діяльністю людини. Водночас пропоноване дослідження розгортається у двох площинах: системно-структурній і комунікативно-прагматичній, має на меті показати найбільш суттєві результати аналізу із застосуванням класичного концептуального апарату на підґрунті новітніх підходів до мовних явищ. Окрему увагу було зосереджено на виявленні особливостей появи, функціонування та прагматичної спрямованості речень з прямою мовою в художніх текстах.
Як складова загальної культури відповідних етносів художні твори це специфічна форма мовлення, спрямована на виконання естетичної та комунікативної функцій. Вона використовує все розмаїття мовних засобів, є демократичною”; добір зображувальних засобів суб’єктивна форма сприйняття дійсності авторами, унаслідок чого з’являються специфічні зразки художніх образів.
Проблемний статус досліджуваних структур пов’язаний, перш за все, з відсутністю єдиного погляду на концептуально-теоретичне визначення виду й способу вираження відношень, що їх формують. Сучасному періоду всебічного вивчення цих структурних утворень бракує репрезентативної кількості емпіричного матеріалу, досконалої системи опису й оцінки, розмежування рівнів лінгвістичного та стильового аналізу. У цьому дослідженні вирішення проблематики речень з прямою мовою, виявлення своєрідної сутності подібного явища художньої літератури здійснюється в межах традиційного структурного аналізу, семантичної, комунікативної площин, із застосуванням комплексного різнорівневого підходу до їх структурно-синтаксичних, лексико-семантичних, комунікативно-прагматичних особливостей.
Досліджуючи мовне явище речення з прямою мовою, залучалися принципи логіко-лінгвістичного аналізу, зокрема теорії мовленнєвих актів як інтенційно і ситуаційно зумовлених, граматично і семантично організованих висловлень з огляду на супроводжувальну дію мовця, результуючу реакцію адресата, із використанням відповідних методик. Так, зокрема, концептуальний апарат дослідження охоплює такі поняття, як локутивний та ілокутивний акти, прагматичне значення, прагматична пресупозиція, максими спілкування, прагматична ціль, тактика, сила висловлення та ін., а характер вивчення мовленнєвого акту полягає у співвіднесеності змісту мовного вираження знаку з його використанням у мовній діяльності. Логіко-семантичний аналіз речень з прямою мовою спирається на позамовні знання; він допомагає визначити характер їх пресупозицій і є процедурою інтерпретації формальних систем мови.
Явище прямої мови як специфічного засобу репрезентації мовної взаємодії комунікантів художнього твору має універсальний характер: воно є складовою художньої літератури сучасних мов, привертаючи увагу з боку лінгвістів і літературознавців. Багатоаспектний характер дослідження репрезентологічних різнорівневих структур здійснюється на матеріалі сучасних оригінальних текстів іспаномовних країн, де особливу увагу було приділено суб’єктивному фактору в формуванні авторської модальності з урахуванням прагматичних принципів спілкування дійових осіб.
Актуальність теми визначається загальною спрямованістю сучасної лінгвістики на дослідження мовно-розумової діяльності людини як активного суб’єкта пізнання об’єктивної дійсності з власним і соціальним досвідом, системою знань про світ, відображеною в свідомості концептуальною картиною світу, що реалізується в семантичному полі, лексико-семантичній системі мови, за допомогою тактичного і стратегічного типів організації комунікативних структур висловлень, у тому числі, й на прикладах розмовного мовлення дійових осіб художніх творів як одиниць загальної знакової системи мови.
Дослідження процесу моделювання комунікативної діяльності, урахування соціоетнічних, культурних особливостей мови комунікантів, її структурно-семантичної специфіки та прагматичної спрямованості, визначення своєрідності концептуальної сфери етносу окреслюють коло принципових питань, властивих сучасній світовій науковій парадигмі, та шляхи її вирішення.
Недостатня вивченість системи засобів передачі прямої мови в іспанській мові, відсутність загальноприйнятої концепції, пов’язаної з граматичною і семантичною кваліфікацією речень з прямою мовою, недослідженість цього аспекту синтаксису, гіперсинтаксису, семантики, прагматики на матеріалі сучасної іспанської та латиноамериканської художньої прози свідчать про необхідність теоретичних і практичних пошуків у галузі прямої мови, надають можливість дослідникам і науковцям висунути власні гіпотези, розглядати мову персонажів як когнітивний механізм, своєрідну інтерпретаційну систему дійсності, спосіб експресії світогляду й засіб комунікації.
Виходячи з вищезгаданих міркувань, визначено мету дослідження. У загальному плані вона зводиться до вирішення такої проблеми, як виявлення іспанської специфіки речень з прямою мовою у структурно-синтаксичному, лексико-семантичному й комунікативно-прагматичному планах.
Мета дослідження окреслює коло завдань більш конкретного змісту:
а) з’ясувати природу репрезентативного та репрезентованого компонентів та їх типів, що формують у сукупності єдину структуру;
б) розглянути контекстуальні умови і механізми семантичного узгодження структурних компонентів речень з прямою мовою;
в) визначити структурні та лексичні ознаки речень з прямою мовою;
г) виділити варіанти основних структурних типів з урахуванням їх постійних і змінних ознак;
д) представити лексико-семантичну класифікацію ядерного дієслова введення авторського висловлення;
е) виявити комунікативно-прагматичну спрямованість прямої мови, проаналізувати її пріоритетні пресупозиції, приховані та неприховані цілі.
Об’єктом дослідження є репрезентологічні структури а в аспекті речень з прямою мовою суттєвої складової сучасних іспаномовних художніх творів.
Предметом вивчення є структурно-семантична та прагматична специфіка речень з прямою мовою в сучасній прозі Іспанії та Латинської Америки.
Матеріалом дослідження є художні твори сучасних іспанських і латиноамериканських письменників, у текстовій структурі яких широко використовуються мовні стандарти, представлені кореляцією різних мовленнєвих пластів прямої мови (неавторської) і непрямої (авторської), виявлених методом суцільної вибірки.
Загальний обсяг опрацьованих літературних іспаномовних джерел складає 4178 сторінок.
Робота налічує 286 прикладів, речень з прямою мовою різних структурних типів та ієрархії, співвіднесених із прагматико-аксіологічними нормами експресивно-виразних засобів розмовного мовлення.
Комплексний, системний підхід до вивчення репрезентологічних структур із застосуванням методів контекстуального, структурного, семантичного та ін. аналізу речень з прямою мовою дозволяє послідовно та всебічно дослідити своєрідність їх багатомірної структури, виявити характер їх семіотичної організації під час комунікативної взаємодії особистостей, встановити їх таксономічний рівень, визначити спрямованість системи на досягнення певної мети. Кінцева ціль цієї взаємодії передбачає досягнення взаєморозуміння між актантами прагматичної ситуації.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що проведено комплексний аналіз речень з прямою мовою: у структурно-семантичному та функціональному ракурсах на матеріалі іспаномовних прозаїчних творів. Систематизовано структурний корпус речень з прямою мовою, висвітлено особливості формування, номінації та функціонування цих одиниць репрезентології з виявленням їх експресивно-прагматичного потенціалу, найактивніших тематичних лексико-семантичних груп базових дієслів авторської мови. Розкрито вплив лінгвальних та екстралінгвальних факторів на їх появу в сучасній іспанській мові, в художній літературі, зокрема.
Теоретичне значення роботи визначається запропонованим підходом до дослідження репрезентологічних структур, складовою якого є функціональний аспект одиниць структурного плану. Обгрунтування концептуальних засад речень з прямою мовою розглядається з позицій реальної комунікації, тобто інформативного, афективно-оцінного, рекреативного, переконуючого, ритуального тощо процесу пізнання дійсності, її моделювання за допомогою абстрактного мислення, згідно з законами природи існування мовної системи. Характер наукового внеску роботи в загальну теорію мовної діяльності визначається встановленням специфіки парадигматичних, синтагматичних відношень міжкомпонентних відношень, а саме: ієрархічним рівнем будови та функціонування репрезентологічних структур. Ієрархія парадигматичних і синтагматичних відношень міжкомпонентних зв’язків утворюється внаслідок дослідження лінгвальних і позалінгвальних аспектів функціонування речень з прямою мовою.
Дослідницький набуток може правити за складову для опису системи мовних і функціональних одиниць розмовного мовлення і мовної діяльності взагалі, при подальшому поглибленні теоретичних засад текстології.
Практичне значення роботи полягає у виявленні функціональних засобів розмовного мовлення структурованого стандарту речень з прямою мовою як своєрідної ієрархічної лінгвістичної моделі. Вони складають одиницю семіотичного простору сучасної іспанської мови з багатопластовими відношеннями, передаючи особливості національного сприйняття світу за допомогою мовних елементів культури з їх сучасним когнітивним характером.
Характер роботи, її внутрішня структура, формально-логічний апарат дослідження, діяльнісний підхід у межах загальної семіотичної системи, методологічна основа, пов’язана з дією окремих методів наукового пізнання, онтологічна сутність об’єкта дослідження визначаються загальною метою.
Результати дослідження можна застосувати в теоретичному курсі із загальних питань динамічного синтаксису й функціональної перспективи речення та надфразової єдності, на базі яких формується і розвивається наукова текстологія; практичного курсу з питань прямої мови в розділі структурно-синтаксичної організації розмовного мовлення, синтаксичної та семантичної дієреміки репрезентологічних структур; курсу стилістики іспанської мови в розділі функціональних стилів іспанської мови.
Підсумки комплексного вивчення зазначених репрезентологічних структур можна використовувати під час написання курсових, бакалаврських, магістерських робіт із питань синтаксису, семантики, прагматики одиниць надфразової єдності, наукових статей, посібників, підручників із питань мовної діяльності. Висновки, положення роботи можуть бути корисними під час комп’ютерного моделювання мовної діяльності в різних мовах, у дослідницьких матеріалах для науково-практичних конференцій, методичних указівок з аспекту комунікативної тактики, стратегії одиниць надфразової єдності. Матеріали дослідження можна застосовувати при вивченні репрезентологічних структур в інших мовах, у написанні дисертаційних робіт із питань функціонування одиниць семіотичних систем і мовної діяльності.
За матеріалами дослідження підготовлено спецкурс Логіко-граматичні, структурно-семантичні та функціональні особливості репрезентологічних структур (речень з прямою мовою)”, призначений для студентів старших курсів відділення західних мов і літератури вищих навчальних закладів. Також підготовлено посібник Пресупозиції мови та мовлення (на матеріалі репрезентологічних структур речень з прямою мовою в сучасній іспаномовній художній прозі)” для студентів старших курсів відділення західних мов і літератури вищих навчальних закладів, аспірантів, науковців.
Методологічну основу дослідження речень з прямою мовою складає комплексний підхід до оцінки системних і функціональних явищ, що передбачає застосування прийому діяльнісного вивчення мовної комунікації. Методологія наукового пізнання репрезентологічних структур складається із сукупності прийомів дослідження, що реалізують послідовність тактичних дій для досягнення кінцевого результату: визначити онтологічний статус об’єкта дослідження в загальній системі мовних засобів і виявити характер його функціонування в мовній діяльності. Поєднання практичного та теоретичного рівнів у структурі наукового пізнання явища репрезентології надає можливість використати теоретичні передумови як систему знань, засобів і способів побудови його теорії. Допоміжними методами дослідження вважаються: іманентний аналіз загальної репрезентологічної структури, текстове спостереження, зіставлення, дескрипції. Під час дослідження можливостей семантичного узгодження структурних компонентів речень з прямою мовою було запроваджено методику типологічного (концептуально-семантичного) аналізу ядерного елемента авторських слів за ознакою комунікативної спрямованості. У дослідженні синтаксичної побудови речень з прямою мовою був залучений метод логіко-граматичного аналізу з відповідними процедурами. Досліджуючи прагматично-комунікативний аспект, використовувався метод функціональної кореляції з урахуванням чинника мовленнєвої орієнтації структурних компонентів речень з прямою мовою. Згідно із застосуванням основного методу структурного та функціонального аналізу речень з прямою мовою виконувалися усі етапи роботи: планування, добір дослідницького матеріалу, його репрезентація, системний аналіз, кількісні підрахунки з лінгвістичною інтерпретацією отриманих результатів.
Основні положення, що виносяться на захист:
1. Речення з прямою мовою не прив’язані жорстко до рівня речення: взаємодія їх структурних компонентів відбувається також на рівні дискурсу. У реляційній, взаємозалежній схемі різнопланових, гіперсинтаксичних загальних структур виділяється первинна мовна дія, пов’язана предикатно-актантними відношеннями з адресатом і об’єктом мовлення.
2. Арсенал структурних поліпредикативних ієрархічних типів речень з прямою мовою утворює власну типологію, де характер логіко-граматичних, семантичних зв’язків репрезентативного і репрезентованого компонентів узгоджений з інтенціональними діями суб’єктів мовлення.
3. Комунікативний намір суб’єктів мовлення пов’язаний з особливостями семантичної структури ядерних дієслів авторської мови або їх функціональних еквівалентів; впливаючи на цільове призначення прямої мови, вони визначають функцію її введення обов’язкову чи факультативну. Їх семантичні розряди вказують на специфіку мовлення, мислення, сприйняття інформації, почуття, внутрішні стани мовців; вони здатні супроводжуватися елементами системи паралінгвістичних засобів іспанської мови.
4. Прагматична спрямованість репрезентованого компонента транскомунікативних загальних структур в сучасних іспаномовних художніх творах свідчить про динаміку розвитку форм звертань персонажів до адресатів (прихованих і неприхованих); вони співвідносяться з регулятивами спілкування дозволу, осуду, здивування, привертання уваги, оцінки, злагоди, незгоди тощо, мають характер божби, клятви, загостреності, іронії, кепкування, емпатії тощо.
5. Пресупозиції прямої мови визначають особливості її логічної структури; вони спираються на соціально-культурні, історично-географічні тощо знання персонажів. Їх функція оптимізувати прямі висловлення, що передають різні емоції, серед яких необхідно виділити базові: гнів, радість, сум, страх.
Апробація роботи. Основні положення і результати проведеного дослідження доповідалися та обговорювалися на міжвузівській науковій конференції в м. Києві (КДУ, 1985 р.), V Всесоюзній конференції з романського мовознавства в м. Калінін (Росія, 1986 р.), на Міжнародній науковій конференції Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (КНУ, Інститут філології, квітень, 2003 р.), на Міжнародній науковій конференції Семіотика культури і тексту в етнонаціональних картинах світу” (КНУ, Інститут філології, квітень, 2004 р.), на засіданнях кафедри іспанської та італійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (20012007 р.).
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах держбюджетної наукової теми Розвиток і взаємодія мов і культури в умовах глобалізації (код №06БФ04401), затвердженої Міністерством освіти і науки України, що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Результати роботи висвітлено у 11 статтях, опублікованих у фахових виданнях України.
Композиція роботи підпорядкована її цілям і обумовлена порушеними в ній питаннями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, додатків, переліку використаної наукової літератури (346 позицій), списку художніх творів джерел ілюстративного матеріалу (17 позицій). Загальний обсяг роботи 202 сторінки комп’ютерного друкованого тексту, з них 173 сторінки основного тексту.
У Вступі визначено об’єкт, головну мету дослідження, його актуальність, наукове значення, теоретичну новизну, практичну цінність, вказано методи вивчення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист. У лапідарній формі характеризуються стан і спрямованість сучасного мовознавства.
Розділ 1 Граматичний і синтаксичний статуси речень з прямою мовою у системі асиндетичних складних речень іспанської мови” присвячено структурно-синтаксичній класифікації, характеру семантичного узгодження структурних компонентів речень з прямою мовою. Визначено граматичний та синтаксичний статуси цих синтаксичних одиниць у загальній системі одиниць рівня речення та тексту, розглянуто їх поліпредикативну сутність, специфіку логіко-граматичних зв’язків між структурними компонентами речень з прямою мовою Вивчається комплекс питань, пов’язаних зі структурною типологією речень з прямою мовою та їх варіативністю, встановлено параметри семантичної структури інтенціональних дій суб’єктів мовлення, унаслідок чого відбувається перехід від знакових систем ідіонаціонального коду в сферу практичного судження, формулюються висновки, узгоджені зі змістом розділу.
У Розділі 2 Семантичні особливості речень з прямою мовою в сучасній іспаномовній художній прозі” розглядаються питання, пов’язані з семантичним аспектом дослідження речень з прямою мовою в межах тексту й контексту, виявленням пресупозицій прямої мови, специфіки її семантичної структури, виділено лексико-семантичні групи дієслів, що вводять пряму мову, їх вплив на характер логіко-граматичних зв’язків структурних компонентів речень з прямою мовою, наведено синоніміку ядерного елемента авторської мови за семантичною структурою, встановлено к

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Речення з прямою мовою своєрідна модель мовлення, її оформлена структура, композиційний стандарт, характерною ознакою якого є відтворення слів іншої особи зі збереженням індивідуальних особливостей її мови: щó і як хоче висловити мовець з приводу того чи іншого явища, факту, події, особи. Наявність у художній літературі речень з прямою мовою визначається її специфікою, універсальну ознаку якої cкладає демократичність, широка соціальна база. Відображаючи у специфічній формі дійсність, речення з прямою мовою сприяють наближенню автора до читача.
Структурні моделі речень з прямою мовою аналоги об’єктів, що підлягають аналізу; вони виконують функцію їх заміщення із залученням ініціативи, творчої діяльності людини. Їх ізоморфізм з об’єктами дійсності, можливість передавати адекватну інформацію про них, відтворюючи не фізичні їх властивості (на рівні явища), а внутрішню сутність, закономірності та якісні характеристики об’єктів вимоги сучасної лінгвістики.
Із застосуванням комплексного, різнорівневого підходів у дослідженні речень з прямою мовою був проведений структурно-синтаксичний, лексико-семантичний, функціонально-прагматичний аналіз цих одиниць гіперсинтаксису репрезентологічних структур.
У структурному плані речення з прямою мовою складаються з двох конструктивних частин: репрезентативного та репрезентованого компонентів, характер синтаксичних зв’язків яких зумовлений синтаксичним значенням загальної структури; його специфіку визначає взаємопідпорядкований характер структурних компонентів речень з прямою мовою. У характері синтаксичних зв’язків речень з прямою мовою спостерігаються відношення ієрархії значень, що вирізняються ступенем абстракції, де найбільш абстрактним синтаксичним значенням є модель як узагальнений, ідеалізований знаковий образ спрощеного відтворення об’єкта, використаний з метою вивчення його ознак, складових, способів існування та функціонування. Решта синтаксичних значень кваліфікується у зв’язку з їх виділенням, однак їх не можна вважати суттєвими, через те що не відповідають сутнісному визначенню репрезентологічних структур.
Структурна типологія речень з прямою мовою спирається на первинну та вторинну предикативні одиниці, відповідно центральну та периферійну, розташованих контактно в межах одного речення з прямою мовою. Формально-граматичні ознаки, що відображають один з аспектів вивчення репрезентологічних структур, формується на тлі типологізації синтаксичних структур речень з прямою мовою. Наявність формально-граматичних ознак автосемантії / синсемантії авторської мови залежить від способу організації загальної структури.
У формуванні структурних моделей речень з прямою мовою беруть участь різні ознаки постійні та змінні. Постійні ознаки мають структурний характер; вони складають сутність моделі й дозволяють ототожнити низку речень з прямою мовою в межах однієї структурної моделі. Змінні, або факультативі ознаки, мають семантичний характер; вони вказують, зокрема, на лексичну наповненість авторської мови, порядок розміщення складових, наявність / відсутність ядерного дієслова, створюють інваріанти основних структурних типів. Змістовно-інтонаційний аспект цих інваріантів перетворює структурні моделі на комунікативні одиниці мови та їх смислові варіанти.
Здатність речень з прямим мовою варіюватися, створювати безліч синтаксичних типів один із механізмів еволюції цієї структурно-синтаксичної одиниці мови, засіб переходу від однієї якості до іншої. Аналіз варіантів допомагає встановити синтаксичні ознаки для кожної структурної одиниці й відокремити її від інших структурних одиниць. Варіанти / інваріанти доповнюють класифікацію речень з прямою мовою, надають підстави для їх опису.
Аналізуючи безсполучникові синтаксичні зв’язки структурних компонентів речень з прямою мовою, було зосереджено увагу на їх функції в загальній структурі, оскільки цей параметр характеризує структурний комплекс у його взаєминах з іншим структурним комплексом.
Функція речень з прямою мовою відрізняється від функції інших складних речень; вона полягає в тому, що структурні компоненти речень з прямою мовою об’єднані відношеннями взаємоспрямованості та взаємної імплікації. Предикативне ядро речень з прямою мовою зосереджене в авторському викладі, а пряма мова своєрідно обслуговує”, підпорядковується йому, внаслідок чого утворюється поліпредикативна синтаксична одиниця гнучкої семантичної структури з взаємозалежним характером синтаксичних зв’язків структурних компонентів речень з прямою мовою, характер комунікації яких визначається як транскомунікативний.
Змістовий каркас речень з прямою мовою визначається словами та словосполученнями в їх номінативній функції. Вони передають інформацію, оформлюють логіко-семантичні та прагматичні пресупозиції висловлень, що надає умови осмислення, істинності / хибності речень з прямою мовою. Зміст прямої мови визначений логічною структурою, що має характер пресупозиції; завдяки їй відбувається раціоналізація форми структурних компонентів речень з прямою мовою. Семантична та прагматична пресупозиції мають образну природу, спирається на власні закони.
Семантична зона смислового центра речень з прямою мовою прямої мови має концептуальну визначеність позитивної або негативної оцінки, виявляючи, у такий спосіб, когнітивно-функціональний портрет висловлення. Семантична структура базового дієслова введення прямої мови або його субститута вказує на спосіб реалізації прямої мови, його значення, відтінок значення.
Реалізація авторської інтенції диктуму передбачає суб’єктивне ставлення мовця до висловлення; ця функціонально-семантична категорія має різний характер вияву: епістемія, волюнтатив, алетична модальність тощо.
Як правило, перехід від авторської мови до прямої мови здійснюється за допомогою дієслів різних лексико-семантичних полів, що відрізняються одне від одного ступенем стійкості закладеної семантичної ознаки, і подібні зміни позначаються на характері синтаксичних відношень між структурними компонентами речень з прямою мовою. Найбільш стабільну семантичну ознаку мають дієслова загальної семантики мовлення та мислення. На відміну від дієслів емотивної семантики внутрішніх переживань, кінетичних компонентів паралінгвістичних засобів, що не обов’язково потребують доповнення своєї смислової недостатності прямою мовою, через те що значення мовлення не є для них основним, дієслова загальної семантики мовлення і мислення імплікують появу прямої мови.
Широке використання замість базового дієслова синонімічних засобів (зокрема словосполучень, фразеологізмів) свідчить про вияви мовної парадигматики, асиметричний дуалізм мовного знака. Емпіричне дослідження ілюстративного матеріалу вказує на ідентичність застосування базових дієслів уведення та їх еквівалентів у фунціії введення прямої мови, що свідчить про збіг структури думки та форми її виявлення. Послаблення семантичних зв’язків між структурними компонентами речень з прямою мовою компенсується та підкріплюється зміною інтонації, ступенем граматичного значення авторської та прямої мови.
Виходячи з контекстуального використання базових дієслів авторської мови, і головне, розглядаючи зразки прямої мови, можна стверджувати, що саме вони передають функціонально-стильові, психоемоційні, ситуативні особливості мови дійових осіб художніх творів. Іх семантична зона має мовне вираження: вона є ситуативною, спрямованою на співрозмовника, виявляючи, у такий спосіб, свій когнітивно-функціональний портрет.
Як явище матеріально-знакової природи, психічний, емоційний, соціальний феномен, пряма мова є головним смисловим і функціональним аргументом репрезентологічних структур речень з прямою мовою; вона створює сутність розмовного функціонального стилю стилістичного прийому художньої прози.
Мовленнєвий акт створює певний ефект впливу на почуття, думки та дії комунікантів і входить до комунікативного наміру мовця, а його реалізація (не наслідки) описуються термінами мовленнєвого і позамовленнєвого актів. Ця функція належить перлокуції.
Дослідження речень з прямою мовою з позицій тексту дозволяє проаналізувати їх синтагматичні, парадигматичні, епідигматичні властивостями з прототипними ознаками семантичного, структурного та функціонально-прагматичного характеру на найвищому рівні ієрархії з урахуванням головної функціональної ознаки бути одиницями комунікації. Текстологічні ознаки співвідносяться з рівнями семіотичної системи мови: формальним, когнітивно-інтерпретаційним та соціально-інтерактивним. Головну текстуальну ознаку складають суб’єкт і його аргументи; він має контури, визначеність, є фрагментом комунікації, або дискурсу.
Семантичний аспект дослідження речень з прямою мовою це актуалізація, співвіднесеність їх компонентів з компонентами факту, логічна інтерпретація дійсності автором твору, створення прототипів природи (прямих і фігуральних) з універсальними ознаками у вигляді категорій (концептуальна категоризація світу з урахуванням його знань, досвіду, почуттів). Семантична структура речень з прямою мовою має свій центр фокус прямої мови двоїстої природи: прагматичний, локальний контекстний, та семантичний, або позалінгвістичний; він перебуває за її межами, вважається пресупозицією попереднього тексту, йому властива референційна природа.
Одним із найважливіших компонентів комунікативної ситуації вважається дейксис мотив вербальної поведінки. У художній літературі, у реченнях з прямою мовою референційна співвіднесеність з об’єктами мовлення має двоплановий характер: по-перше, автор твору визначає простір і час мовленнєвого акту, встановлюючи, у такий спосіб, зв’язок між текстом та читачем (зовнішній дейксис), а по-друге, між особами комунікантами (внутрішній дейксис).
Дейктичні елементи своєрідні індекси повнозначних слів; їх референційна природа полягає в тому, що вони вказують на самих себе і в цьому розумінні вважаються автореферентними. Їх можна вважати прихованими пресупозиціями, через те що функціонують як крос-референти. Як одиниці мовних дій ці маркери прагматичного аспекту висловлення обмежують їх певними рамками, в тому числі й модальними.
Дотримуючись прагматичного критерію істинності / хибності мовлення, спираючись на поняття експліцитності / імпліцитності семантичної структури, встановлено, що підтекст, пресупозиція не потребує наявності цього судження, через те що в реченнях з прямою мовою пресупозиція сприймається як істинна. Вона є частиною прагматичного дослідження семіотичних одиниць і систем, що передає відношення, існуючі між лінгвістичними та позалінгвістичними явищами мовленнєвих актів, й тому вона вважається прагматичною пресупозицією.
Функціональний аспект, дослідження мовних знаків на прикладі структур, у складі яких перебуває пряма мова, in use, надає можливість встановити кореляцію між нормативно обумовленими різновидами функціонального стилю розмовного мовлення та характером дій поверхневої або глибинної семантичної структури; виділити типологічно-видову ознаку узагальнено-характерних мовних виявів актантів у мовленнєвій ситуації.
Ситуативна зумовленість прямої мови визначає форму вираження нормативно-цільової бази речень з прямою мовою, що передає характер інформації. Типологію чужих висловлень створено на засадах зіставлення соціально зумовлених реплік комунікантів прагматичної ситуації; вона вказує на найбільш поширені прагматичні значення, складені з одиниць мови соціально-етикетного спрямування, з одиниць, що передають емоційно забарвлене відношення мовця до повідомлення. На засадах співвідношення експліцитних та імпліцитних цілей висловлення зразки прямої мови визначається локутивний або ілокутивний потенціал, визначений семантико-прагматичним характером мовної дій в межах досліджуваних структур.
Ілокутивний акт, інтенція мовця, має різні форми реалізації в мовленнєвих актах: директив, вердикт, бехабітив, експозитив, перформатив, комісив тощо. Ця мовленнєво-актова операція, разом із локацією та перлокуцією забезпечують цілісність мовленнєвого акту й сприяють тому, що розуміння висловлення у формі прямої мови виходить за межі буквального значення.
Мовленнєві акти вказують на намір, бажання, прагнення; заборону, протест, заперечення; прохання, благання, побажання мовця, на суто інформативну спрямованість його дій, соціальну приналежність, притаманну логіку розвитку суджень і оцінний фактор.
Комунікативно-прагматичні типи інформації мають пряму й непряму форми вираження думки сутності, або пресупозиції, власні комунікативні параметри прагматичного значення, а саме: щирості, відвертості, щиросердності, визначеності / натяку, недоговореності, лицемірства, невизначеності, інші форми прямого і образного висловлювань з предметною чи узагальнено-метафоричною конотацією, співвіднесеною з комунікативним наміром мовця створити ефект впливу на співрозмовника, враховуючи показники його соціальної приналежності, логіки розвитку суджень і встановлення оцінок. Конотативні прагматичні значення посилюють емоційно-експресивний та оцінний моменти висловлень. Унаслідок свідомої зміни логіки добору мовних одиниць, позначаються зміни в їх семантичному потенціалі.
Дослідження речень з прямою мовою в комунікативно-прагматичному аспекті за ознаками тематики та форм спілкування дозволили визначити характер ситуацій спілкування:
дискусії, що протікають в умовах конфліктних / неконфліктних ситуацій, де речення з прямою мовою виконують функцію складноутворених багаторівневих мовленнєвих актів, спрямованих на підтримку комунікації (локутивні, ілокутивні та перформативні висловлення, їх перлокутивний потенціал), їх припинення, розрив, загострення конфлікту (висловлення, в яких порушується максима якості, або з пресупозицією несерйозності, іронії, кепкування, глузування, емпатії);
ситуації спілкування в сфері релігійної або етично-філософської рефлексії, розмірковувань над сутністю буття, Духа, божественного, пошуків ідеалу. Речення з прямою мовою із певними пропозиціональними настановами функціонують як мовленнєві акти встановлення градації шкали морально-етичних, християнських цінностей. У досліджених структурах визначені специфічні різновиди прагматичних пресупозицій, широкий спектр висновків, окреслена логіка оцінки, або логіка практичного судження;
ситуації спілкування, пов’язані з визначенням / не визначенням естетичної цінності явища, суб’єкта, події;
ситуації урочистості або максимальної загостреності (прийняття важливих рішень, божба, клятва, викриття, ошуканство, брехня, підступ, плітки, тенета, ворожі замахи та ін.).
Концептуальна визначеність речень з прямою мовою встановлює параметри художніх творів, визначає їх алгоритм, мотиваційну основу, узагальнену мотиваційну модель, виявленню якої допомагають текстуальні концепти регулятиви втілення естетичних цінностей, виражених у поняттях. Ці узагальнені форми оцінних суджень мають позитивний або негативний заряд ціннісної домінанти і визначають його імпліцитний, глибинний зміст.
Аналіз фактичного матеріалу підтвердив висунуту гіпотезу про те, що системно-функціональний підхід до вивчення речень з прямою мовою дозволяє виявити засоби формування і використання цих структур, визначити напрями можливих досліджень в галузі прямої мови акціональної та інтеракціональної. Комплексне вивчення цих репрезентологічних структур видається новим, актуальним і перспективним для мовознавства як у теоретичному, так і в практичному планах, через те що надає можливість показати не стільки структурні, матеріальні можливості функціонально-прагматичного, стилістичного аспекту мови, а скоріше навпаки: виявити функціональний потенціал структурних моделей загальної знакової системи мови абстрактних, спрощених образів дійсності, поза яким її існування як суспільного явища, засобу ідентифікації людини, визначення її пріоритетного місця серед усіх природних феноменів і процесів є неможливим. Проведене дослідження засіб створення загальнолінгвістичної теорії мовленнєвих, функціональних одиниць мови.

ДОДАТКИ

Додаток А
Найчастіше, ядерним елементом авторської мови стають 25 дієслів, що, у свою чергу, можна поділити на 3 групи:
1. Дієслово, що має безперечну перевагу в усіх структурних типах:
decir (se) 1761 приклад.
2. Дієслова з помірним застосуванням у функції введення прямої мови:
contestar 113 прикладів,
exclamar 148 прикладів,
gritar 154 приклади,
murmurar 132 приклади,
preguntar 325 прикладів,
replicar 142 приклади,
reponer 96 прикладів,
responder 219 прикладів.
3. Дієслова, що виконують функцію введення епізодично:
añadir 57 прикладів,
agregar 62 приклади,
concluir 48 прикладів,
continuar 60 прикладів,
explicar 32 приклади,
interrumpir 47 прикладів,
insistir 40 прикладів,
inquirir 29 прикладів,
interrogar 23 приклади,
intervenir 25 прикладів,
llamar 22 приклади,
proferir 33 приклади,
reír (se) 22 приклади,
repetir 53 приклади,
sonreír (se) 51 приклад,
volver (se) 39 прикладів.
Решта дієслів має поодиноке застосування.
Як правило, функцію введення виконують дієслова мовлення 22 дієслова. У наведеному списку лише 3 дієслова не відносяться до цієї категорії:
reír (se),
sonreír (se),
volver (se).

Додаток Б
Прагматична спрямованість вищезгаданих дієслів 3-х груп така:
1. Нейтральна форма передачі чужого висловлення decir (se).
2. Запитання preguntar.
3. Відповідь contestar.
4. Крик gritar.
5. Шепіт murmurar.
6. Роз’яснення explicar.
7. Продовження мовлення continuar.
8. Настійливий характер мовлення insistir.
9. Передача додаткової інформації añadir.
10. Повторне висловлення repetir.
11. Дієслова, що передають фізичний рух мовця volver (se).
12. Заперечення reponer.
13. Вигук exclamar.
14. Закінчення, або припинення мовлення concluir.
15. Перервність мовлення interrumpir.
16. Посмішку чи сміх sonreír (se), reír (se).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания. СПб.: Наука, 1994. 153 с.
2. Алексеев А.Н., Педченко В.С. Контекст-анализ как специфический способ прочтения текстов // Смысловое восприятие речевого сообщения. М.: Наука, 1976. 248 с.
3. Алферов А.В. Дейксис DЕ DІСТО: функциональный класс интеракциональных индексалов // Филолог. науки. 2001. №2. С. 8593.
4. Андрійченко Ю.В. Емотивний фон художнього твору // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб наук. пр. Київ: Вид. КНУ, 2006. Вип. 10. С. 914.
5. Арутюнова Н.Д. Человеческий фактор в языке // Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. С. 110153.
6. Арутюнова Н.Д. Функциональная семантика: оценка, экспрессивность, модальность. М.: РАН, Ин-т яз-ния, 1996. 168 с.
7. Ахманова О.С., Гюббенет И.В.Вертикальный контекст” как филологическая проблема // Вопр. языкознания. 1977. №3. С. 4656.
8. Ахманова О.С. Современные синтаксические теории. М.: Едиториал УРСС. 2-е изд., 2003. 165 с.
9. Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Современный русский язык. Синтаксис. Пунктуация. М.: Просвещение, 1981. Ч. III. 270 с.
10. Бабенко Н.С., Володарская Э.Ф. и др. К теории вариативности: современное состояние и некоторые перспективы изучения // Вопр. филологии. 2000. №5. С. 819.
11. Баженова И.С. Прагматический потенциал эмотивных высказываний // Актуальные проблемы германистики. Смоленск, 2001. Вып. 4. С. 1116.
12. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд. иностр. лит, 1955. 416 с.
13. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд. иностр. лит., 1961. 394 с.
14. Баранов А.Г. Функционально-прагматическая концепция текста. Ростов-на Дону: Изд. Ростовск. ун-та, 1993. 90 с.
15. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. VIII: Лингвистика текста. С. 442449.
16. Бахтин М.М. Збірник наукових праць / Ред. Ю.Т.Медюк. К.: Гнозис, 1999. 2-е вид. 216.
17. Бахтин М.М. Проблемы поэтики у Достоевского (гл. V, 4. Диалог у Достоевского). М.: Сов. Россия, 1979. Изд. 4-е. 318 с.
18. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 2-е изд. 444 с.
19. Бацевич Ф.С. Дискурсивна природа мовленнєвого жанру // Функціонально-комунікативні аспекти граматики: Зб. наук. пр. Донецьк: ДонНУ, 2004. С. 1623.
20. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. Київ: Вид. центр Академія, 2004. 342 с.
21. Безменова Н.А. Очерки по теории и истории риторики. М.: Наука, 1991. 215 с.
22. Бейкер А. Пресупозиция и типы предложений // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. ХVI: Лингвистическая прагматика. С. 406418.
23. Бекова П.Х. Глаголы с общим значением говорения и глаголы побуждения в конструкциях с прямой речью // Вопр. истории и филологии. Ростов н/Д.: Изд. Ростовск. ун-та, 1974. С. 129132.
24. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. Киев: ЛОГОС, 2003. Изд. 2-е. 304 с.
25. Бенвенист Э.Общая лингвистикак. М.: Высшая школа, 1989. Изд. 2-е. 799 с.
26. Бергельсон М.Б., Кибрик А.Е. Прагматический принцип приоритета и его отражение в грамматике языка // Моделирование языковой деятельности в интеллектуальных системах. М.: Наука, 1987. С. 5263.
27. Білодід І.К. / Укл. Н.Ф.Королевич, Л.П.Мостицька. К.: Наукова думка, 1976. 60 с.
28. Бисималиева М.К. О понятиях текст” и дискурс” // Филолог. науки. 1999. №2. С. 7885.
29. Богданов В.В. Деятельностный аспект семантики // Прагматика и семантика синтаксич. единиц: Сб. науч. тр. Калинин, 1984. С. 1315.
30. Богданов В.В. Перформативное предложнение и его парадигмы // Прагматич. и семантич. аспекты синтаксиса. Калининск. гос. ун-т, 1985. С. 1828.
31. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматический и семантический аспекты. Л.: Ленинградск. ун-т, 1990. 88 с.
32. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика. Тамбов: Изд. Тамбов. гос. ун-та, 2000. 130 с.
33. Бондарко А.В. Из проблематики системно-функционального анализа грамматических единиц // Труды по русской и славянской филологии. Лингвистика. Новая серия VIII. Языковые функции: семантика, синтактика, прагматика. Тарту, 2002. C. 1126.
34. Борковский В.И. / Изучение творческого наследия акад. В.И.Борковского: Тезисы докл. регион. науч. конф. Львов: Львовск. ун-т. 1990. 74 с.
35. Брунер Дж. С. Отогенез речевых актов // Психолингвистика. М., 1984. С. 2149.
36. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. М.: Учпедгиз, 1958. 435 с.
37. Будагов Р.А. Художественное произведение и его язык // Филолог. науки. 1985. №4. С. 316.
38. Будагов Р.А. Язык реальность язык. М: Наука, 1983. 261с.
39. Булаховский Л.А. // І.К.Білодід та ін. Вибрані праці в 5 томах. К.: Наукова думка, 1975. Т.1: Загальне мовознавство. 495 с.
40. Булаховский Л.А. Некоторые соображения о перспективах развития советской лингвистической науки // Вопр. языкознания. 1959. №4. С. 106109.
41. Бурбело В.Б. Січасні концепції дискурсу та лінгвопрагматичні засади дискурсології // Вісник КНУ. Сер.: Іноземна філологія. Вип. 33. Київ: КНУ, 2002. С. 7984.
42. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка. М.: Изд. група Прогресс, 2000. 528 с.
43. Вандервекен Д. Небуквальные речевые акты // Концептуализация и смысл: Сб. науч. тр. Новосибирск: Наука, 1990. С. 3161.
44. Васильев Л.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи // Очерки по семантике рус. глагола: уч. зап. БГУ. Уфа, 1971. Вып. 43. С. 304309.
45. Васильева Е.П. Семантико-стилистическая характеристика глагольного ядра ввода конструкций с прямой речью (в рус. яз.) // Slavica Slovaca. Bratislava, 1975. №3. С. 251266.
46. Васильева-Шведе О.К., Степанов Г.В. Теоретическая грамматика испанского языка. Морфология и синтаксис частей речи. М.: Высшая школа, 1990. 341 с.
47. Вендлер З. Иллокутивное самоубийство // Теория речевых актов: начальный этап: Хрестоматия. Уфа: Изд. Башкирск. гос. ун-та, 2001. С. 160173.
48. Верещагин Е.М. Коммуникативные тактики как поле взаимодействия языка и культуры // Русск. язык и современность. Проблемы и перспективы развития русистики. Ч. 1. М., 1991. С. 3243.
49. Вержбицка А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. ХVI: Лингвистическая прагматика. С. 251275.
50. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 411 с.
51. Виноградов В.В. Идеалистические основы синтаксической системы проф. А.М.Пешковского, ее эклектизм и внутренние противоречия // Вопр. синтаксиса современного русского языка. М.: Учпедгиз, 1950. С. 3674.
52. Виноградов В.В. История русских лингвистических учений. М.: Высшая школа, 2005. 2-е изд. 559 с.
53. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1981. 320 с.
54. Винокур Г.О. // Винокур Т.Г. и др. Собрание трудов. Введение в изучение филологических наук. М.: Лабіринт, 2000. 192 с.
55. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: варианты речевого поведения. М.: Наука, 1993. 128 с.
56. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. 1958. 133 с.
57. Витгенштейн Л. // Грязнов А.Ф. Эволюция философских взглядов Л.Витгенштейна. М.: МГУ, 1985. C. 5170 с.
58. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222 с.
59. Воркачев С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентричной парадигмы в языкознании // Филолог. науки. 2001. №1. С. 6472.
60. Выборнова О.Е. Пресуппозиционный компонент общения и его прикладное моделирование: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.21 филол. науки / Моск. гос. лингв. ун-т. М., 2002. 26 c.
61. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. М.: Акад. пед. наук РСФСР, 1956. 519 с.
62. Гак В.Г. Эмоции и оценки в структуре высказывания и текста // М.: Вестник МГУ. Сер. 9: Филология. 1997. №3. С. 8795.
63. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
64. Гегель Г. Фуноменология духаю. СПб: Наука, 1999. 444 с.
65. Гловинская М.Я. Семантика глаголов речи с точки зрения теории речевых актов // Русск. язык в его функционировании: Коммуникативно-прагматический аспект. М., 1993. С. 158217.
66. Гойхман О.Я., Надина Т.М. Речевая коммуникация. М.: Инфра-М, 2003. 272 с.
67. Голякова Л.А. Текст. Контекст. Подтекст. Пермь: Перм. гос. ун-т, 2002. 231 с.
68. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. XVIII: Логический анализ естественного языка. 276302.
69. Грайс П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. ХVІI: Лингвистическая прагматика. С. 221239.
70. Грамматика русского языка / Под ред. В.В.Виноградова и др. Т. 2. Ч. 2. Синтаксис. М.: Изд. АН СРСР, 1960. 440 с.
71. Грипцов В.И. Синтаксические особенности конструкций с прямой речью в современном испанском языке // Вестник КГУ. Романо-герм. филол. К.: Вища школа, 1982. №6. С. 8386.
72. Грипцов В.И. Структуры с прямой речью в предложении и тексте // Методич. рекомендации к спецкурсу по лингвистике текста (функционирование единиц уровня предложения в структуре текста) К.: Изд. КГУ, 1985. С. 4143.
73. Грипцов В.И. Глагол volver (se) в качестве ядра авторского ввода // Методич. рекомендации по курсу теоретической грамматики испанского языка (конститутивные единицы предложения и текста). К.: Изд. КГУ, 1986. С. 3740.
74. Гріпцов В.І. Речення з прямим мовленням як репрезентологічні структури в сучасній іспанській мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. Вип.5. С. 232235.
75. Гріпцов В.І. Екстралінгвістичні та лінгвістичні особливості прямого мовлення репрезентованого компонента речень з прямим мовленням // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. Вип. 6. С. 5154.
76. Гріпцов В.І. Дейктичні елементи як модально-комунікативні та емоційно-оцінні обмежувачі репрезентованого компонента у реченнях з прямим мовленням // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. Вип. 7. С. 5861.
77. Гріпцов В.І. Прагматичний аспект вивчення репрезентологічних структур: функціонування іллокутивних дієслів у реченнях з прямим мовленням // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Вид. центр КДЛУ, 2003. Вип. 9. С. 8589.
78. Гріпцов В.І. Прагматична пресупозиція як поєднання лінгвістичних та позалінгвістичних факторів у мовленнєвому акті // Проблеми семантики, прагматики та когніт