ЗАПЕРЕЧЕННЯ У СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

МОКРА ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА

УДК 811.133.1'367.7

Заперечення у сучасній французькій мові:
структурно-семантичні та функціональні параметри
Спеціальність 10.02.05 романські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Помірко Р.С.

Львів 2006

З М І С Т

ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ВИХІДНІ НАУКОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЗАПЕРЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ
1.1. Лінгвістичний статус категорії заперечення 13
1.2. Структурно-семантичні особливості
заперечних висловлень .. 20
1.2.1. Способи репрезентації заперечення
у сучасній французькій мові . 20
1.2.2. Формально-логічне та мовне заперечення:
відношення та взаємозумовленість .. 24
1.2.3. Сутність заперечного судження
та заперечного висловлення .. 27
1.2.4. Взаємовідношення заперечних
та стверджувальних висловлень ... 29
1.2.5. Типи відношень, що впроваджуються запереченням . 31
1.3. Прагматичні функції заперечення . 34
1.4. Сфера дії заперечення та спосіб її функціонування 45
1.4.1. Зміщення оперативної ділянки заперечення .... 53
1.4.1.1. Вузька сфера дії заперечення . 53
1.4.1.2. Широка сфера дії заперечення ... 55
Висновки до розділу 1 ...... 59
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА РЕалізації
ПРЕДИКАТНОГО ЗАПЕРЕЧЕННЯ .. 62
2.1. Особливості репрезентації заперечення операторами tout sauf
та être loin de ... 63
2.2. Структура, семантика та прагматика предикатного заперечення,
реалізованого операторами ne pas ... 66
2.3. Структура, семантика та функціонування висловлень
із автономним оператором ne ... 75
2.3.1. Еволюція предикатного заперечення як чинник автономного
вживання заперечної частки ne ... 78
2.3.2. Ne в ідіоматичних висловах . 81
2.3.3. Автономне вживання оператора ne у головному реченні . 82
2.3.3.1. Конструкції з предикатом cesser . 83
2.3.3.2. Конструкції з предикатами oser, pouvoir ... 84
2.3.3.3. Конструкції з предикатом savoir . 85
2.3.3.4. Конструкції з питальним займенником quі .... 85
2.3.4. Автономне вживання негатора ne у підрядних реченнях ..... 86
2.4. Структурно-семантичні ознаки та комунікативно-прагматичні
властивості конструкцій із заперечним оператором non ... 90
2.4.1. Non як заперечна відповідь на запитання ................................ 90
2.4.2. Non у сурядних конструкціях 98
2.4.2. Non у контрастних конструкціях 100
2.4.3. Non в іменній групі ... 103
Висновки до розділу 2 .... 105
РОЗДІЛ 3. Специфіка ФУНКЦІОНУВАННЯ
форм складного заперечення ...... 107
3.1. Негативна полярність
та наближений до заперечного контекст ... 108
3.1.1. Основні дистрибуційні характеристики
та специфічні ознаки негативних полярних елементів . 110
3.5.1.1. Ідіоматичні вислови .... 111
3.5.1.2. Прикметники на -able на -ant . 112
3.5.1.3. Адвербіальні вислови .. 113
3.5.1.4. Умовний спосіб .... 114
3.5.1.5. Неозначені детермінативи та займенники 115
3.2. Категоріальні характеристики форм складного заперечення .. 121
3.2.1. Неозначені займенники: personne, rien, aucun, nul, pas un ... 121
3.2.2. Прислівники часу, місця та кількості ..... 125
3.2.3. Сполучники ni, que x . 129
3.3. Семантичні властивості засобів комплексного заперечення . 132
3.4. Аналіз комбінаторних властивостей
складних форм заперечення ... 146
3.5. Семантико-синтаксичні параметри
реалізації та функціонування висловлень
із заперечною єдністю ne+КЗЗ .. 152
Висновки до розділу 3 161
ВИСНОВКИ .. 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .. 169
Список джерел ілюстративного матеріалу ... 189

В С Т У П

У мовознавчій науці існує низка проблем, вирішення яких, зважаючи на збільшення кількості досліджень, немовби віддаляється від кінцевої мети. З кожним новим кроком у цьому напрямі виявляються все нові й нові, досі невідомі грані їх граматичних, семантичних властивостей та прагматичних функцій. Сказане значною мірою стосується категорії заперечення. Легко пересвідчитися, що з самого початку дослідження цього феномену видавалося вченим простим і зрозумілішим, ніж нині. Ще донедавна увага цьому питанню приділялася мимохідь, безсистемно. У деяких граматиках французької мови не присвячувалось жодного розділу аналізу заперечення [157; 188; 190]. В інших [170; 229; 236] сутність проблеми викладена буквально в декількох судженнях про семантичні характеристики окремих частин мови: заперечних прислівників (pas, ne), заперечних часток (ne, non), заперечних префіксів (dé-, in-), неозначених займенників (personne, rien, aucun, nul, pas un). Центром дослідження цих граматик є зазвичай синтаксис, однак заперечення вважається передусім семантичним феноменом. Перші радянські дослідження стосувалися розвитку придієслівного заперечення [2] і граматичних особливостей реалізації синтаксичної категорії заперечення у французькій мові [85].
У полі зору лінгвістів перебувало функціонування засобів заперечення на різних рівнях мови. Предметом аналізу були морфолого-семантичні особливості заперечно-привативних дієслівних префіксів, проблеми ідентифікації, інтерпретації та класифікації сучасних словотвірних моделей з цими префіксами [134; 158], система іменного словотворення з префіксами заперечення та протиставлення [60; 139], проблеми антонімії [103], а також визначення характеристик протиставних конструкцій [77]. Інтерес для вчених становили закономірності історичної еволюції заперечення [100].
Розвиток лінгвістичної науки докорінно змінив початкове уявлення про категорію заперечення. Вивчення її отримало новий дослідницький вектор. Якщо у первісному варіанті формальна та змістовна природа цього явища пов'язувалася виключно з уживанням заперечних слів, то нині стає зрозумілою об'ємність цієї фундаментальної логіко-граматичної категорії [17; 25; 41]. Двобічна природа заперечних висловлень, асиметричний зв'язок між формою та змістом примушують мовознавців ураховувати одночасно обидва аспекти для їх системного опису. Лише комплексний аналіз надає змогу пояснити головну особливість конструкцій, дотичних до заперечення, відсутність паралелізму синтаксичної та семантичної структур [122; 183; 213; 224].
Набувають поширення дослідження заперечних висловлень в аспекті генеративної граматики, яка оптимально наближує форму представлення синтаксичних структур до їх можливої мовленнєво-розумової репрезентації [113; 147]. Французькі мовознавці успішно розглядають питання взаємозв'язку заперечення та квантифікації [167; 218; 227], впливу заперечення на елементи висловлення [191; 197; 217; 238]. Вченими встановлені та проаналізовані прагматичні функції заперечних висловлень [160; 176; 177; 209].
Увага вітчизняних лінгвістів скеровується на дослідження комунікативного змісту заперечних висловлень [80; 97].
Однак дискусійними залишаються питання про специфіку поширення семантичного впливу заперечення на ціле речення чи його окрему частину, встановлення елемента-актуалізатора заперечної семантики, взаємодію заперечення із пресупозиціями та його участь у формуванні комунікативної структури висловлення.
Актуальність теми дослідження визначається, з одного боку, невичерпною проблематикою різних аспектів заперечення, з іншого потребою вирішення питань про найважливіші сфери його дії, явище заперечної асиметрії, негативну полярність, квантифікацію, пресупозиціонування. Постійний інтерес викликає дослідження тенденції до циклічного розвитку заперечення у французькій мові як одного з виявів удосконалення форм вираження. Для експлікації неординарної поведінки заперечних висловлень своєчасним видається різновекторний ракурс їх опрацювання із залученням різних рівнів аналізу: поверхневого, логіко-семантичного та прагматичного.
Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми Дослідження структурно-семантичних особливостей та тенденцій розвитку французької мови”, яку розробляє кафедра французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка (шифр 39П, номер державної реєстрації 0103Н 0011928). Тему затвердила вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка, протокол № 19/5 від 26.05.2004 р.
Робоча гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що семантику заперечних речень не слід пов'язувати лише зі структурною позицією в реченні заперечного експонента, і дисонанс їх структури та змісту експлікується як специфікою поведінки заперечних операторів у різних лінійних позиціях, так і семантикою предикатів, рівнем самостійності елемента, дотичного до заперечення, його синтаксичною функцією, контекстною ситуацією, інтонаційним та орфографічним обрамленням висловлення.
Метою дисертації є дослідження специфіки реалізації заперечних висловлень, утворених за допомогою основних заперечних операторів, негативних полярних елементів та складних заперечних засобів у сучасній французькій мові шляхом виокремлення структурно-семантичних ознак та прагматичних функцій заперечних речень.
Досягнення сформульованої мети вимагає вирішення конкретних завдань:
типологічно інвентаризувати корпус заперечних засобів сучасної французької мови;
розкрити внутрішні чинники, які зумовлюють дисонанс поверхневої реалізації заперечення та його семантичної інтерпретації;
встановити синтаксичний статус заперечного засобу non у контекстах його вживання;
визначити умови реалізації заперечення негативними полярними елементами та складними заперечними формами;
з'ясувати зумовленість автономного вживання частки ne історичним розвитком заперечних засобів;
виявити прагматико-типологічні ознаки заперечних висловлень.
Об'єктом дослідження є висловлення, які містять заперечні оператори (ne, pas, ne pas, non, point, tout sauf, être loin de), негативні полярні елементи (фразеологізми, неозначені детермінативи, прикметники, адвербіальні вислови) та складні заперечні засоби (ne personne, ne rien, ne jamais та ін.).
Предметом дослідження є структурно-семантичні та функціональні характеристики заперечних висловлень у сучасній французькій мові.
Матеріалом дослідження слугували заперечні висловлення (2500 прикладів), підібрані з текстів сучасної художньої та публіцистичної літератури, загальним обсягом 10270 сторінок. В окремих випадках для спостереження за функціонуванням заперечних засобів у рідкісних контекстних ситуаціях здійснено вибірку прикладів із новітніх енциклопедичних словників Le Petit Robert. Dictionnaire alphabétique et analogique de la langue française” та Dictionnaire des expressions et locutions”.
Методи та прийоми дослідження. Для розв'язання поставлених проблем та завдань у дисертації використано такі методи лінгвістичного дослідження: принцип системності, що передбачає вивчення об'єкта з урахуванням його формальної репрезентації та внутрішнього змісту; описовий для дослідження семантичної структури, виокремлення типологічних характеристик, а також для аналізу прагматичних функцій заперечних висловлень; метод словникових визначень для ілюстрації семантичної дії заперечення; компонентний та трансформаційний методи аналізу для визначення структурної впорядкованості операторів та актантів; метод семантичної репрезентації висловлення та дистрибутивний аналіз для дослідження впливу лексичного оточення на семантику заперечних засобів; кількісний аналіз для підрахунку продуктивності та поширеності різних заперечних засобів; діахронний метод залучено для розгляду закономірностей функціонування заперечення на окремих синхронних зрізах мовного розвитку.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українській романістиці системно, з елементами логічного аналізу, вирішено питання реалізації експліцитного заперечення та проведено всебічний аналіз усіх його репрезентантів, запропоновано нове бачення цієї категорії як операційного, а з погляду на історичні тенденції кванторного поняття. Уперше інвентаризовано аналогічні до заперечного контексти та встановлено їх вплив на семантичну інтерпретацію речень, визначено іманентні властивості негативних полярних елементів, вирізнено найважливіші сфери впливу конкуруючих операторів заперечення. Новим є тлумачення складного заперечення та умов його функціонування. Доведено залежність між вибором заперечних формантів та змістом і модальністю висловлення, складено алгоритм визначення прагматичних функцій заперечення.
Теоретичне значення роботи визначено її внеском у вирішення питань циклічного розвитку мовних заперечних елементів, у побудову елементарної структури заперечних висловлень та їхню семантичну інтерпретацію. Запропоновані в дослідженні структурно-типологічні засоби реалізації заперечних речень, мовні чинники, які визначають сферу дії заперечення та виявляють особливості еволюції предикатного заперечення, механізми встановлення покажчиків прагматичного змісту заперечних висловлень, а також визначення ролі синтаксичного статусу заперечного оператора non слугуватимуть основою для подальших наукових розвідок у теоретичному синтаксисі романських мов.
Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю використання його основних теоретичних положень та висновків у викладанні курсів теоретичної граматики (розділи Морфологія”: Займенники”, Прислівники”; Синтаксис”: Актуальне членування речення”), стилістики (розділи Стилістика частин мови”, Функціональна стилістика”), у спецкурсах з теорії мовленнєвої комунікації (тема Особливості мовленнєвих висловлювань”) тощо.
Основні положення, які виносяться на захист:
1. Засоби вираження заперечення реалізують свою функцію у висловленні залежно від їх змісту та форми. Якщо оператори заперечення ne pas, ne point, non, ne, tout sauf та être loin de не зазнають жодних морфологічних модифікацій, негативні полярні елементи: фразеологізми, неозначені детермінативи, прикметники, адвербіальні вислови потребують відповідного контексту, а складні заперечні засоби: неозначені займенники personne, rien, aucun, nul, pas un, прислівники jamais, plus, nulle part, nullement, aucunement, guère, сполучники ni, que (x) актуалізують заперечення у поєднанні з прислівником ne.
2. Сфера дії заперечення залежить від лінійної позиції операторів заперечення, семантичного значення предиката висловлення, рівня самостійності елемента, дотичного до заперечення, конкретної контекстної ситуації, наявності орфографічних маркерів, інтонаційного обрамлення висловлення.
3. Зона впливу заперечення зазнає у висловленні зміщення: звуження або розширення. Зміщене заперечення підпорядковує собі той елемент, який перебуває в комунікативному центрі і є ремою висловлення.
4. Той чи інший мовленнєвий акт прогнозує вибір способу реалізації заперечення: твердження та декларативи не потребують власних суджень і обходяться без заперечення: la fenêtre est ovale, le soleil est rouge. У комісивах, директивах та експресивах із суб'єктивною оцінкою, із зіткненням суперечливих поглядів, послуговуються запереченням. Вибір заперечних засобів обумовлює відмінності в змісті речень: частка ne асоціюється з контрарною негацією і маркує епістемічну модальність; ne pas реалізує контрадикторне прочитання заперечних висловлень та їх деонтичну модальність, non, non pas контрастні конструкції.
5. Скалярний зміст предикатів не завжди аналогізується з дескриптивним запереченням.
6. Специфіка автономного вживання заперечної частки ne обумовлена наслідками еволюції негатора pas. Квантор pas вилучається з висловлення за умови існування в реченні інших засобів, які здатні самостійно квантифікувати зміст висловлення, маркувати мінімальну або невизначену віртуальну кількість.
7. Репрезентативна сила негативних полярних елементів: сталих висловів, прикметників на -ant та -able, неозначених займенників виявляється не лише в заперечному, а й у наближеному до заперечного контексті. Змістові цих одиниць властива сема мінімальної або невизначеної кількості, яка зазнає спростування під впливом заперечення.
8. Виокремлення релевантних ознак складних форм заперечення дозволяє уточнити їх місце та статус серед інших заперечних слів. У наближених до заперечного контекстах вони трактуються як різновид негативних полярних елементів.
9. З накопиченням неозначених займенників та прислівників у реченні сема заперечення не має чіткої локалізації, тому вирішального значення набувають, зокрема, інтонаційний контур висловлення, прислівники plus, presque, лінійна позиція заперечного засобу, які здатні скорегувати конкретне прочитання заперечного висловлення.
Особистий внесок автора. Висновки дисертації стали результатом індивідуально виконаного дослідження відповідно до поставленої мети та завдань. Усі етапи дослідження автор виконав самостійно.
Апробація основних положень і результатів дисертації здійснювалася на трьох конференціях, у тому числі двох міжнародних з проблем стилістики Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики” (Горлівка, травень 2003 р., травень 2005 р.), міжрегіональній науковій конференції молодих учених (Горлівка, квітень 2003 р.).
Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у вісьмох опублікованих працях, із них 5 статей у фахових виданнях ВАК України (2,26 др. арк.) та 3 публікації у матеріалах і тезах конференцій. Загальний обсяг публікацій 2,7 др. арк.
Структура й обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (238 позицій теоретичної літератури та 50 ілюстративних джерел). Загальний обсяг дисертації 190 с., із них 168 с. основного тексту.
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, робочу гіпотезу, мету та конкретні завдання, визначено об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовано основні положення, які виносяться на захист, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі розглянуто спільні та відмінні характеристики різних лінгвістичних концепцій заперечення, проаналізовано сутність мовного заперечення у зіставленні із формально-логічним, подано класифікацію засобів вираження заперечення у сучасній французькій мові, визначено та охарактеризовано основні семантико-синтаксичні та прагматико-типологічні особливості заперечних висловлень, з'ясовано дію та вплив оперативної ділянки заперечення на інші елементи висловлення.
У другому розділі проаналізовано поведінку операторів заперечення tout sauf, être loin de, ne, pas та point у різних лінійних позиціях, встановлено граматичний статус заперечного засобу non у низці контекстних ситуацій, розкрито динаміку системних змін, які спричинили імпульс розвитку основних операторів заперечення.
У третьому розділі виокремлено та досліджено основні групи негативних полярних елементів та їхні специфічні ознаки. Розглянуто головні властивості складних заперечних форм в їх зіставленні з іншими репрезентантами заперечення, визначено умови реалізації ними заперечного змісту висловлення.
У загальних висновках подано підсумок результатів проведеного дослідження, окреслено шляхи та перспективи подальшого вивчення обраної проблематики.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження присвячено виявленню та комплексному аналізу структурно-семантичних ознак та комунікативно-прагматичних функцій засобів заперечення в сучасній французькій мові.
Дослідження спирається на наукові положення семантичного синтаксису, які дозволяють не обмежуватися формальним описом категорії заперечення, а наближують форму представлення заперечних синтаксичних структур до їхньої мовленнєвої репрезентації.
Заперечне речення розглядається в роботі як вторинне, порівняно зі стверджувальним, і найголовніше, як різновид стверджувальної асерції, в якій співрозмовник просить вважати інформацію хибною, неточною або неприйнятною.
Заперечення є підгрунтям відношень контрадикторності, контрарності та комплементативності.
Щодо традиційної класифікації заперечення (загального, часткового), слід зазначити, що такий підхід видається штучним, оскільки ідентифікація типів заперечення залежить від специфіки поширення його впливу. З огляду на це, виокремлюють абсолютне, предикатне, контрастне та лексичне заперечення, які формально реалізуються за допомогою різнорівневих мовних одиниць та позамовних засобів.
Незалежно від структурної специфіки заперечного експлікатора, у французькій мові спостерігається асиметрія між морфологічним оформленням заперечення та його семантикою, зрозуміти сутність якої дозволяє вивчення сфери дії заперечення. Експліцитними маркерами оперативної ділянки заперечення у рамках висловлення вважаються численні модифікації лексико-граматичного характеру. Зона впливу заперечення зумовлюється низкою чинників, серед яких специфіка поведінки заперечних операторів у різних лінійних позиціях та семантико-синтаксичні особливості мовних одиниць, що входять до складу речення.
Сутність зміщеного заперечення експлікується семантикою предикатів головного речення. Таке заперечення підпорядковує собі той елемент, який перебуває в комунікативному центрі, є ремою висловлення. Зсув заперечення супроводжується зміною його прагматичного значення, але не торкається природи мовленнєвого акту.
Серед інших у роботі захищалась гіпотеза, що немає двох різних видів семантичного заперечення, але існують його різні прагматичні значення: дескриптивне та полемічне. Полемічне заперечення потребує облігаторної присутності попереднього висловлення або ж чіткої пресупозиції, адже саме вони зазнають спростування. Відтак сприятливими для нього є протиставні або зіставні контексти. Метою дескриптивного заперечення є надання необхідної для співрозмовника інформації, а не відхилення твердження, тому його маркерами є скалярні предикати, прислів'я, рекламні слогани тощо.
Характеристика мовного заперечення як оператора, що змінює зміст висловлення на протилежний, не зазнаючи при цьому жодних модифікацій своєї структури, надала можливість інвентаризувати оператори заперечення у французькій мові. Ними є заперечні експоненти ne, pas, ne pas, non, point, складні вислови: tout sauf, loin de. Префікси in-, dé-, é- та ін. є операторами морфологічного заперечення із вузькою сферою дії.
Різні структурні позиції операторів:
ne+дієслово+прислівник+pas;
pas+аргумент х+ne+дієслово;
ne pas+інфінітив дієслова;
ne+інфінітив дієслова+pas+аргумент
маркують зону впливу заперечення у висловленні. Оператори ne та ne pas нерідко чергуються, що зумовлює відмінності у змісті речень. Елемент ne у незалежних реченнях асоціюється з контрарною неґацією і маркує епістемічну модальність. Ne pas реалізує контрадикторне прочитання заперечних висловлень та їх деонтичну модальність.
Елімінація в усному та писемному мовленні частки ne становить найпривабливіший для дослідників феномен, який зазвичай експлікується тенденцією до спрощення мовних структур. Існують і інші чинники, дотичні до семантико-синтаксичної реалізації заперечних висловлень, здатні пояснити зазначене явище. Серед них у роботі виокремлюються зміст заперечного експонента, з яким корелює ne, поширеність та форма висловлення, усталеність заперечної конструкції.
Автономне вживання частки ne у численних конструкціях віддзеркалюється в історичному розвитку системи заперечних засобів. При цьому важливе значення надається не лише еволюції експонента ne, а й прислівника pas. Етимологічно він мав статус іменника з позитивним значенням, згодом їм стали послуговуватися для реалізації заперечення, і ця функція, здавалося б, усунула всі інші. Гіпотезою нашого дослідження є припущення, що прислівник pas і дотепер зберігає статус квантора мінімальної кількості, він не втратив повністю цієї первинної властивості. Саме цей атавізм спричиняє елімінацію pas у висловленнях, які містять ідіоми, модальні дієслова, часові конструкції, оскільки квантифікація мінімальної або невизначеної кількості реалізується за допомогою інших засобів (неозначеного додатка, семантичного змісту конструкцій, модальних дієслів).
Такі конструкції з ослабленим запереченням” не виключають позитивної інтерпретації події або процесу. В них важливою є межа, за якою квантор pas набуває статусу заперечного засобу. І вже як оператор заперечення, він зазнає елімінації для збереження загального заперечного змісту висловлень, до складу яких входять фразеологізми, підрядні комплетивні, умовні, означальні, риторичні запитання.
Конкуренцію операторам ne та pas здатний складати заперечний засіб non, якому притаманна поліфункціональність та майже необмежені контексти вживання. Як діалогічна частка non не ототожнюється, на нашу думку, ані з прислівником, ані із заперечним реченням. Повну форму частки non віддзеркалює структура n'est pas le cas. У контрастному запереченні оператор non імплікується еліпсисом предиката. Оператор рas складає конкуренцію non тільки у розгорнутій структурі відповіді, у сполученні з прислівниками. Нейтральне заперечення, за відсутності актантів, надає перевагу non, в інших випадках pas.
Клас негативних полярних елементів (НПЕ) репрезентує ще одну особливість системи заперечення. Він формується мовними одиницями, які потребують для репрезентації заперечення відповідного контексту. Дослідження доводить, що семантиці цих елементів властиве значення мінімальної або невизначеної кількості, а не заперечення. Вплив оперативної ділянки предикатного заперечення або взаємодія із контекстом, наближеним до заперечного, дозволяють НПЕ бути прийнятними і виконувати свою функцію.
Репрезентантами аналогічних до заперечного контекстів є форманти із імпліцитною семою заперечення.
Специфічною ознакою заперечення у французькій мові є наявність складного, або комплексного заперечення, яке репрезентується прислівниками та неозначеними займенниками: aucun, aucunement, guère, jamais, ni, nul, nullement, nulle part, personne, plus, rien, pas un, que (X). Їхня поведінка наближена до заперечних кванторів, але етимологічно вони не пов'язані з запереченням. Структурно вони потребують заперечного або аналогічного до заперечного контексту. Тож має сенс думка про те, що змістом їхньої семантики є позначення мінімальної кількості.
Зіставний аналіз комплексних заперечних засобів із семантично заперечними словами та негативними полярними елементами дозволив ідентифікувати визначальні властивості складних форм заперечення. Ними є здатність набувати позитивного значення та комбінуватися з іншими заперечними словами у реченні.
Позитивна семантика, головна ознака неозначених займенників та прислівників, реалізується в наближених до заперечних контекстах, коли ці лексеми кваліфікуються як особливий різновид негативних полярних елементів. Втім у сучасній мові, за наявності у висловленні КЗЗ, перевага майже завжди надається їхній заперечній інтерпретації, через що позитивне значення цих елементів поступово втрачається.
Комбінаторний характер КЗЗ, інша важлива характеристика цих одиниць, модифікує їх семантико-синтаксичні властивості у синтаксичяному ланцюжку. Цей факт свідчить, по-перше, про впорядкованість заперечних елементів у реченні, а, по-друге, спонукає до припущення, що з їх накопиченням у висловленні сема заперечення не має чіткої локалізації.
Вирішальною умовою виконання КЗЗ своєї функції у висловленні є незаповнена позиція pas. Неозначені займенники та прислівники заповнюють її, корелюють із часткою ne і надають реченню заперечного змісту. У контекстах, які не містять операторів заперечення ne pas, ці лексеми втрачають статус заперечних засобів і ототожнюються з негативними полярними елементами.
Отже, хоча в сучасній мові відсутня будь-яка ознака усунення кумуляції заперечних засобів, аналіз комбінаторики складних форм заперечення та спостереження за її динамікою в діахронії свідчить на користь тези про те, що такий еволюційний процес може розпочатися. Передусім він обумовлюється циклічним розвитком засобів заперечення, а також логікою реалізації заперечення, яка потребує репрезентації заперечення за допомогою одного засобу, а відтак, елімінації заперечних одиниць із позитивною семантикою.
Інтерес для подальших наукових розвідок становлять питання комплексного розгляду синтаксичної, семантичної та прагматичної сфер заперечення, специфіки реалізації та функціонування мовних евфемізмів із семою заперечення. Цікавими мають бути дослідження щодо визначення структурно-семантичних ознак та комунікативно-прагматичних властивостей висловлень із неозначеними займенниками n'importe quel, n'importe quoi, quelque chose тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимова Т.Г. Значение отрицания в уступительно-противительном контексте // Сопряженность глагольных категорий: Сб. науч. тр. Калинин: Калининск. гос. ун-т. 1990. С. 14-26.
2. Алямская Н.В. Развитие приглагольного отрицания во французском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1956. 14 с.
3. Амиров А.Т. Имплицитное отрицание в современном английском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Московск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. Мориса Тореза. М., 1981. 32 с.
4. Андрієвська Е.М. Інтонаційне вираження категорії згоди/незгоди у французькому діалогічному мовленні (експериментально-фонетичне дослідження): Дис. канд. філол. наук: 10.02.05. К., 2001. 208 с.
5. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика (Синонимические средства языка). М.: Наука, 1974. 367 с.
6. Аристотель. Соч.: В 4-х т. Т. 1. М.: Мысль, 1976. 550 с.
7. Аристотель. Соч.: В 4-х т. Т. 2. М.: Мысль, 1978. 687 с.
8. Арнольд М.В. Эквивалентность как лингвистическое понятие // Иностранные языки в школе. 1976. №1. С. 11-18.
9. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка, событие, факт. М.: Наука, 1988. 338 с.
10. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 3-42.
11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
12. Баранов А.Н. Отрицание в идиомах: семантико-синтаксические ограничения // Вопросы языкознания. 2000. №1. С. 46-66.
13. Басманова А.Г., Тарасова А.Н. Синтаксис предложения французского языка. М.: Высшая школа, 1986. 208 с.
14. Бенвенист Е. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 477 с.
15. Богуславський И.М. Отрицание и противопоставление // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1982. С. 63-76.
16. Болотова В.А. Лексико-семантическая группа глаголов со значением деструкции в современном французском языке: Автореф. дис. ... канд. филол.наук: 10.02.05 / Московск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. Мориса Тореза. М., 1990. 26 с.
17. Бондаренко В.Н. Отрицание как логико-грамматическая категория. М.: Наука, 1983. 212 с.
18. Бондарко А.В. О взаимодействии языковых уровней в рамках функционально-семантической категории // Уровни языка и их взаимодействие. М., 1967. С. 32-35.
19. Бондарко А.В. Понятийные категории и языковые семантические функции в грамматике // Универсалии и типологические исследования: Мещаниновские чтения. Л.: Наука, 1974. С. 54-79.
20. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1978. 173 с.
21. Бондарко А.В., Беляева Е.И. Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, 1990. 260 с.
22. Бродский И.Н. Отрицательные высказывания. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та. 1973. 103 с.
23. Булах Н.А. Средства отрицания в немецком литературном языке. // Ученые записки Ярославского пед. ин-та. 1962. 334 с.
24. Бурбело В.Б. Историческая стилистика французского языка. К.: Изд-во при Киевск. ун-те, 1990. 124 с.
25. Бурчинский В.Н. Функционально-семантическая категория отрицания в современном французском языке: Дис. канд. филол. наук. Горький, 1983. 172 с.
26. Бурчинский В.Н. Об ориентации отрицания во французском языке // Семантико-синтаксическая организация предложения и текста в современном французском языке: Межвуз. сб. науч. тр. Горький, 1984. С. 13-22.
27. Бурчинский В.Н. Семантико-синтаксические особенности форм простого отрицания в современном французском языке // Семантико-синтаксическая организация предложения и текста в современном французском языке: Межвуз. сб. науч. тр. Горький: Изд-во Горьковск. пед. ин-та иностр. яз., 1984. С. 61-66.
28. Бурчинский В.Н. Функционально-семантическая категория отрицания в современном французском языке // Парадигматические отношения в языке: Сб. науч. тр. Свердловск: Изд-во Свердловск. ун-та, 1989. С. 69-73.
29. Васильев Л.М. Современная лингвистическая сeмантика. М.: Высшая школа, 1990. 176 с.
30. Вендлер З. Иллокутивное самоубийство // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. М.: Прогресс, 1985. С. 238-250.
31. Вершеня Е.В. Семантика и функции отрицания non- в современном французском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.05 / Московск. гос. пед. ин-т им. В.И.Ленина. М., 1992. 16 с.
32. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1972. 613 с.
33. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
34. Гак. В.Г. Беседы о французском слове. М., 1966. 334 с.
35. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. М.: Высшая школа, 1986. 219 с.
36. Гак В.Г. Типология аналитических форм глагола в славянских языках. (Иррадиация и конкатенация) // Вопросы языкознания. 1997. №2. С. 47-58.
37. Галанов И.Г. Морфология современного русского языка. М.: Высшая школа, 1962. С. 172.
38. Гастилене Н.А. Экспрессивные средства выражения утверждения и отрицания в современном немецком языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Московск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. МорисаТореза. М., 1972. 20 с.
39. Глушкова Г. Сурядність у тексті // Семантика і прагматика граматичних структур: Зб. наук. пр. Донецьк: Дон ДУ, 1998. С. 79-84.
40. Голикова Т.И. Взаимодействие просодических средств с языковыми средствами других уровней в реализации отрицания в современном английском языке: Дис. канд.. філол.. наук. Минск, 1986. 190 с.
41. Голованова О.М. Отрицание в предложениях характеризации современного французcкого языка: Дис. канд. филол. наук. М., 1997. 180 с.
42. Голубева-Монаткина Н.И. Вопрос, ответ и отрицание // Филологические науки. 1991. №1. С. 107-111.
43. Горкина Н.С. Отрицательные предложения с однородными членами в современном английском языке: Aвтореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.663 / Московск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М.Тореза. М., 1971. 28 с.
44. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. 1985. Вып. 16. С. 217-237.
45. Гуйванюк Н.В. До поняття комунікативної парадигми // Мовознавство. 2005. №3-4. С. 148-155.
46. Гулыга Е.В. О семантике предложения // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Л.: Наука, 1975. С. 23.
47. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. М.: Просвещение, 1969. 184 с.
48. Гуревич В.В. Актуальное членение предложения в его разных проявлениях // Вопросы языкознания. 2004. №3. С. 69-88.
49. Демьянков В.З. Логические аспекты семантического исследования предложений // Проблемы лингвистической семантики. Реферативный сборник. М., 1981. С. 115-132.
50. Дмитриевская И.В. К вопросу о противоречащих и противоположных понятиях // Логико-грамматические очерки. М.: Высшая школа, 1961. С. 67-77.
51. Долинин К.А. Отрицание и коммуникативная структура предложения // Грамматические исследования: Сб. науч. тр. Ленинградск. пед. ин-та имени А.И.Герцена. Л., 1975. Ч. І. С. 89-98.
52. Дуранті А. Мовне розмаїття // Альманах перекладацької майстерні. Т. 2. Книга 2. Львів-Дрогобич, 2002. С. 15.
53. Жаналина Л.К. О содержании и средствах выражения словообразовательного значения // Филологические науки. 1992. №4. С. 62-74.
54. Жигалин Н.С. Роль отрицания в структурной организации сложноподчиненного предложения: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.660 / Московск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза . М., 1973. 23 с.
55. Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки. К.: Либідь, 2002. 128 с.
56. Загнітко А.П. Український синтаксис. К.: ІЗМН, 1996. С.141-142.
57. Захарова О.И. Семантическая избирательность слов с отрицательным компонентом в современном немецком языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Московск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. Мориса Тореза. М., 1986. 24 с.
58. Звегинцев В.А. История языкознания ХІХ и ХХ веков в очерках и извлечениях. М.: Просвещение, 1965. Т. 2. С. 153-171.
59. Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. Львів: Вища школа, 1983. 172 с.
60. Иваницкая С.С. Именные префиксы со значением отрицания и противопоставления в современном французском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.05 / Московск. гос пед. ин-т иностр. яз. им. Мориса Тореза. М., 1976. 35 с.
61. Калюжная Е.М. К семантико-функциональной характеристике членов группы отрицательных слов // Вестник Ленинградского университета. Серия 2. История, языкознание, литература. 1990. №3. С. 85-88.
62. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
63. Кибрик А.Е. Константы и переменные в языке. СПб.: Алетейя, 2003. 720 с.
64. Киклевич А.К. Семантика абсолютной квантификации в отрицательном предложении // Филологические науки. 1992. №4. С. 96-103.
65. Кобозева И.М. Отрицание и пресуппозиция (в связи с правилом перенесения отрицания в русском языке): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.21. М., 1976. 31с.
66. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352 с.
67. Колшанский Г.В. Проблема противоречий в структуре языка // Энгельс и языкознание. М.: Наука, 1972. С. 36-56.
68. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. М.: Наука, 1980. 147 с.
69. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 174 с.
70. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. М.: Наука, 1975. 715 с.
71. Коссек Н.В., Костюк В.Н. Сильное и слабое отрицание в русском языке // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1982. С. 50-62.
72. Кофман Е.П. Логико-граматическое исследование текста и проблема отрицания // Смысловые и прагматические характеристики текста и его единиц: Межвуз. сб. науч. тр. Иваново: Ивановский гос. пед. ин-т, 1989. С. 50-55.
73. Крайник О. Прагматична функція заперечення // Вісник Львівського університету. Серія Іноземні мови. 2005. Вип. 12. С. 130-133.
74. Кривоносов А.Т. Языковые средства выражения логического отрицания // Филологические науки. 1985. №1. С. 60-67.
75. Кривоносов А.Т. Отрицание в предложении и отрицание в умозаключении: Опыт семантического анализа отрицаний в тексте // Вопросы языкознания. 1986. №1. С. 35-49.
76. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. 158 с.
77. Кудрявцева Н.Б. Синтактико-семантическое описание противительных конструкций в современном французском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.05 / Московск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. Мориса Тореза. М., 1987. 24 с.
78. Лайонз Дж. Лингвистическая семантика: Введение. М.: Яз