СУЧАСНИЙ ІСПАНОМОВНИЙ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ПОПОВА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА
УДК 811.134.2:32.019.51

СУЧАСНИЙ ІСПАНОМОВНИЙ
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС:
ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ
Спеціальність 10.02.05 романські мови

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Корбозерова Ніна Миколаївна
доктор філологічних наук, професор

Київ-2004

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................5

РОЗДІЛ 1. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ЯК ОСОБЛИВИЙ ТИП КОМУНІКАЦІЇ..........................................................................................................13
1.1. Загальна лінгвопрагматична характеристика іспаномовного суспільно-політичного дискурсу.............................................................................13
1.1.1. Поняття дискурсу у лінгвістиці................................................13
1.1.2. Характерні риси іспаномовного суспільно-політичного дискурсу.................................................................................................22
1.1.3. Прагматичні цілі суспільно-політичного дискурсу.................32
1.1.4. Прагматика адресанта залежно від його соціального статусу....................................................................................................40
1.2. Виявлення мовної особистості через її суспільно-політичний дискурс........................................................................................................................44
1.2.1. Складові мовної особистості: мовна та комунікативна
компетенція...........................................................................................44
1.2.2. Ідіостиль: погляди на проблему у лінгвістиці..........49
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1................................54

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНОГО ЗМІСТУ ІСПАНОМОВНОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ..................................................................................58
2.2. Актуалізація лексичних та граматичний одиниць у іспаномовному суспільно-політичному дискурсі.............................................................................58
2.2.1. Впливова сила ключових лексичних одиниць іспаномовного суспільно-політичного дискурсу та основні стратегії їхнього використання.........................................................................................58
2.2.2. Фразеологізми і сталі вислови як елементи антропологічно
спрямованої комунікації..........................................................68
2.2.3. Роль новотворів та запозичень як елементів додаткової виразності суспільно-політичного дискурсу......................................75
2.2.4. Актуальність часових форм у дискурсі.....................................81
2.2.5. Синтаксичні засоби оформлення суспільно-політичного
дискурсу................................................................................................87
2.2. Стилістичні прийоми як засіб досягнення прагматичних цілей суспільно-політичного дискурсу................................................................................................94
2.2.1. Метафора у системі іспаномовного суспільно-політичного дискурсу.............................................................................................94
2.2.2. Прийоми протиставлення та повтору як засоби виділення та
підкреслення інформації.....................................................................103
2.2.3. Риторичні запитання і питально-відповіднí ходи у суспільно-
політичному дискурсі..................................................111
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2..............................113

РОЗДІЛ 3. КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ МОВЦЯ ТА ФАКТОР АУДИТОРІЇ ЯК ЧИННИКИ ВАРІАТИВНОСТІ ІСПАНОМОВНОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ.......................................................117
3.1. Збереження норм літературної іспанської мови та персоналізація у королівському дискурсі..........................................................................................117
3.1.1. Репрезентація мовної особистості монарха............................117
3.1.2. Вплив аудиторії на варіативність дискурсу короля...............123
3.2. Характеристика ідіостилів провідних іспанських політиків: представників уряду й опозиції..............................................................................129
3.2.1. Особливості засобів досягнення прагматичних цілей у
дискурсі Х.Азнара...............................................................................129
3.2.2. Втілення комунікативної інтенції у дискурсі Р.Сапатеро.....138
3.3. Основні жанрові форми сучасного іспаномовного суспільно- політичного дискурсу .............................................................................................142
3.3.1. Промови як найпоширеніша форма суспільно-політичного
дискурсу...............................................................................................142

3.3.2. Дискурсні особливості інтерв’ю у суспільно-політичній
сфері......................................................................................................148
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3..........................................154
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.....................................................157
СПИСОК ТЕОРЕТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................164
СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ...............................................................192
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ.......................193
ДОДАТКИ........................................................197

ВСТУП
Різними аспектами процесів та механізмів комунікації займається дискурсивна лінгвістика, головною категорією якої є поняття „дискурс”. Хоча внутрішня організація дискурсу стала предметом дослідження лінгвістики наприкінці 50-х років, ще у 20-ті роки ХХ століття Л.Щерба визначив синтаксичні конструкції, що складаються з двох і більше речень як складне синтаксичне ціле або надфразову єдність.
Сьогодні актуальним питанням дискурсології, дослідженню проблем породження, функціонування, сприйняття дискурсу, визначенню критеріїв його диференціації присвячена значна кількість наукових праць таких відомих лінгвістів далекого і близького зарубіжжя, як Е.Бенвеніст, Г.Біас, Р.Брінкер, А.Вежбицька, Г.Герман, С.Герреро, Р.Годель, Х.Грунерт, Т.ван Дейк, Р.Дікман, В.Едмондсон, Р.Крейг, Г.Кресс, Г.Кук, Д.Нунан, Е.Нуньєс, Н.Паірклаф, В.Сагер, Дж.Серль, М.Стабс, Л.Фернандес, М.Фуко, Д.Шифрін; Н.Арутюнова, М.Бахтін, В.Богданов, В.Борботько, В.Дем’янков, І.Ільїн, Ю.Караулов, А.Кібрік, І.Кобозева, С.Крестинський, М.Миронова, О.Падучева, В.Петров, Ш.Сафаров, О.Сищиков, С.Сухих, Є.Шейгал та ін. В Україні проблеми дискурсу досліджується у працях М.Бартун, Ф.Бацевича, І.Безкровної, О.Боровицької, Р.Бубняк, І.Бехти, А.Бєлової, В.Бурбело, Т.Воропай, О.Галапчук, О.Ільченко, В.Карасика, К.Кусько, О.Кучерової, Д.Мамалиги, Т.Нікульшиної, О.Онуфрієнко, Л.Павлюк, М.Полюжина, М.Поповича, Г.Почепцова, Т.Радзієвської, В.Різун, М.Феллер, Г.Яворської та ін. Значна кількість робіт молодих вчених присвячена розробці окремих типів дискурсу публіцистичного (І.Соболєва), судового (Т.Скуратовська), законодавчого (М.Власенко), газетного (С.Коновець, Н.Чабан), рекламного (Н.Волкогон, В.Охріменко), політичного (Г.Жуковець, В.Петренко, О.Пономаренко, І.Стецула, В.Ущина, О.Фоменко), художнього (О.Островська), дискурсу суспільно-політичних теленовин (Н.Рождественська), екологічного (І.Розмаріца), авторитарного (П.Крючкова), спонукального (Л.Ряполова) тощо.
Необхідність вивчення суспільно-політичного дискурсу як особливого типу комунікації зумовлюється тим, що він інтегрує риси дискурсів, які функціонують у різних сферах життя суспільства, завдяки чому утворюється цілісне комунікативне явище, що визначається низкою характерних рис і ґрунтується на антропоцентричних та комунікативно-прагматичних засадах. Цей тип дискурсу є важливою ланкою, яка поєднує політичну сферу з рештою сфер суспільного життя задля формування взаємодії та порозуміння між владою і суспільством.
Дослідження лінгвопрагматичного аспекту суспільно-політичного дискурсу Іспанії, вивчення соціо-емпіричних та психолінгвістичних аспектів здійснення комунікації засобами продукування текстів може допомогти у розв’язанні проблеми ефективності спілкування, що стосується як будь-якої мовної системи в цілому, так і суспільно-політичного дискурсу зокрема. Таке дослідження дає можливість розв’язати питання про практичне використання мовних механізмів з метою ефективного впливу на численного адресата задля формування ключових напрямів демократичного, політичного, економічного розвитку суспільства. Особливо цікавим виявилося вивчення зазначених аспектів у дискурсі короля Іспанії Хуана Карлоса І, який обрав демократичний курс для подальшого розвитку своєї країни і наполегливо впроваджує його у життя, та у дискурсі провідних політиків країни Р.Сапатеро і Х.Азнара, що завдяки своїй професійній діяльності відіграють важливу роль у розвитку іспанської нації.
Актуальність роботи визначається тенденціями розвитку сучасної лінгвістики, а саме зростанням інтересу до поглибленого вивчення організації глобальної комунікативної взаємодії у сучасному суспільстві, до засобів моделювання комунікативного процесу з урахуванням фактора адресата, його культурних, етнічних та соціальних особливостей і зумовлена зверненням до питань про особливості організації семантико-прагматичного змісту суспільно-політичного дискурсу, способи передачі інформації у ньому учасниками комунікативного процесу, забезпечення корекції ментального простору адресата відповідно до прагматичних намірів мовця.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана у межах теми „Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України, що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Головною метою дослідження є аналіз засобів організації семантико-прагматичного змісту іспаномовного суспільно-політичного дискурсу, що зумовлює наступні завдання:
обґрунтувати виділення такого типу дискурсу, як суспільно-політичний та визначити його характерні риси;
виявити прагматичні цілі іспаномовного суспільно-політичного дискурсу, способи їхньої реалізації та з’ясувати, як впливає соціальний статус мовця на семантико-прагматичний зміст дискурсу;
здійснити комплексне лінгвістичне дослідження даного типу дискурсу на лексичному та морфолого-синтаксичному рівнях з метою визначити основні засоби семантико-прагматичної організації дискурсної інформації та їхню роль у моделюванні адресантом оцінної інтерпретації головних концептів дискурсу;
проаналізувати у межах суспільно-політичного дискурсу індивідуальні стилі короля Іспанії Хуана Карлоса І та провідних іспанських політиків Х.Азнара і Р.Сапатеро з метою визначення ефективних засобів впливу на масову свідомість та з’ясування причин варіативності викладу дискурсної інформації;
визначити особливості промови та інтерв’ю як інформаційно-переконувальних жанрових форм суспільно-політичного дискурсу.
Об’єктом дослідження є сучасний іспаномовний суспільно-політичний дискурс як складне, багатогранне комунікативне явище, що поєднує у собі лінгвістичні та екстралінгвістичні, передусім соціальні та психологічні елементи, з метою впливу на широку аудиторію.
Предметом дослідження є семантико-прагматичні особливості лексичних одиниць, морфологічних форм, синтаксичних та стилістичних засобів сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу, що слугують ефективному впливу на свідомість колективного адресата.
Серед використаних у дослідженні методів лінгвістичного аналізу головне місце посідають описовий метод для інвентаризації, систематизації та класифікації якісних змін у значеннях одиниць різних мовних рівнів; контекстуально-інтерпретаційний для визначення комунікативно-прагматичного навантаження мовних одиниць. Дистрибутивний, семантико-синтаксичний та трансформаційний аналізи дали можливість зіставити і проаналізувати загальні й індивідуальні особливості використання мовних засобів у досліджуваному типі дискурсу, зокрема, дистрибутивний аналіз дозволив виявити здатність мовних одиниць посилювати прагматичне навантаження залежно від їхнього оточення; семантико-синтаксичний та трансформаційний аналізи застосовано для визначення і підкреслення прагматичного наміру у висловлюванні через співставлення синтаксичних та семантичних подібностей і відмінностей між мовними об’єктами.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що у ньому:
уперше визначаються основні характеристики такого типу дискурсу, як суспільно-політичний;
досліджуються механізми та засоби формування семантико-прагматичного змісту сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу;
аналізуються лексико-граматичні та стилістичні засоби здійснення ефективного впливу на масову аудиторію через розкриття їхньої семантичної структури та інтенційного змісту і визначається їхня роль у формуванні оцінної інтерпретації головних концептів дискурсу;
здійснюється аналіз індивідуальних стилів та результатів мовленнєвої діяльності таких авторитетних особистостей в Іспанії, як король Хуан Карлос І, провідні політики країни Х.Азнар та Р.Сапатеро з метою визначення причин варіативності їхніх дискурсів;
визначаються основні жанрові форми іспаномовного суспільно-політичного дискурсу і досліджуються особливості викладу інформації у таких інформаційно-переконувальних жанрах, як промова та інтерв’ю.
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що виявлення механізмів формування семантико-прагматичного змісту сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу та причин варіативності викладу інформації є внеском у розробку питань про взаємодію семасіологічного, смислового та інтенційного значення мовних структур у процесі їхньої актуалізації, а також про вплив конкретної ситуації спілкування на індивідуальний стиль мовця. У дослідженні поглиблюється питання про поділ дискурсу на типи та про їхню взаємодію, встановлюється лінгвістичний статус промови та інтерв’ю як інформаційно-переконувальних жанрів іспаномовного суспільно-політичного дискурсу.
Практична цінність дослідження полягає у тому, що його матеріали можуть бути використані у теоретичних курсах з лексикології та стилістики, у розділі теоретичного курсу загального мовознавства соціолінгвістиці; у спецкурсах із теорії дискурсу, лінгвістики тексту, теорії комунікації, прагматики тексту та когнітивної семантики. Основні положення і висновки дослідження можуть використовуватися на практичних та семінарських заняттях, спрямованих на усвідомлення засобів формування громадської думки, що важливо при підготовці таких фахівців, як політики, дипломати, перекладачі, журналісти, соціологи.
Матеріалом дослідження є промови та інтерв’ю представників королівської родини Іспанії, політичних лідерів країни Х.М.Азнара та Л.Р.Сапатеро, а також інших політиків, культурних і громадських діячів, дискурс яких значною мірою впливає на формування громадської думки та на суспільно-політичні процеси в країні. Окрім цього, використовувалися тексти із сучасних періодичних видань. Загальний обсяг опрацьованого практичного матеріалу становить 7 000 тис. друкованих сторінок тексту. Під час роботи над дослідженням широко використовувалася електронна мережа Інтернет, що забезпечило оперативність доступу до нових матеріалів, пов’язаних із сучасними подіями у житті іспанського народу.
Апробація роботи. Основні результати дослідження викладено у восьми наукових статтях. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри іспанської та італійської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 20012004 роках; на міжнародних наукових конференціях „Наукова спадщина проф. Є.Литвиненко та завдання сучасної романістики” (КНУ, 25 вересня 2002 р.), „Сучасна іспаністика у культурологічному контексті (до 200-річчя романського мовознавства)” (КДЛУ, 19 березня 2003 р.), „Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (КНУ, 9 квітня 2003 р.), „Семіотика культури і тексту в етнонаціональних картинах світу” (КНУ, 14.квітня 2004 р.), „Філологія в Київському університеті: історія та сучасність” (КНУ, 12 жовтня 2004 р.).
Публікації. Основні положення дисертації, результати й висновки проведеного дослідження викладено у восьми наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України.
На захист виносяться наступні положення:
1. Сучасний іспаномовний суспільно-політичний дискурс є окремим типом дискурсу, оскільки цей складний соціолінгвістичний феномен інтегрує риси різних дискурсів і, запозичуючи у них ефективні засоби впливу на масову свідомість, формує власну цілісну систему характерних рис. Такими рисами є аргументативність політичного дискурсу, термінологічність економічного, офіційність дипломатичного, імперативність юридичного, високий ступінь актуалізації побутового, відкритість та естетичне навантаження художнього дискурсів.
2. Характеристику сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу, важливими складовими якого є дискурс короля та політиків Іспанії, визначають особливості організації інформації у семантико-прагматичному плані. Прагматичні наміри мовців значно відрізняються завдяки їхньому соціальному статусу у суспільстві: в інтенції королівського дискурсу не входить спроба вирізнитися, переконати аудиторію у своїх перевагах над іншими, тоді як для політиків це одна із пріоритетних цілей їхньої професійної діяльності, яка реалізовується навіть тоді, коли політик повністю ототожнює свої інтереси із загальнонаціональними.
3. Основними засобами формування семантико-прагматичного змісту сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу є актуалізація у ньому ключових лексичних одиниць, граматичних та стилістичних засобів, які можуть моделювати зміст висловлювання відповідно до прагматичних намірів мовця. Важливим аспектом організації прагматики досліджуваного типу дискурсу є мовні стратегії впливу на численного адресата, такі як стратегія переконання, критики негативних явищ у суспільстві, заклику аудиторії до дій, патріотизму та національного об’єднання.
4. Варіативність організації та вибору лексико-граматичних і стилістичних мовних засобів у сучасному іспаномовному суспільно-політичному дискурсі зумовлюється прагматичними цілями мовця, його комунікативною компетенцією, особливостями індивідуального стилю, врахуванням фактору аудиторії, ступенем передбачуваності її реакції, фоновими знаннями комунікантів, спільним полем комунікативної ситуації, а також, яскравою рисою демократизації суспільно-політичного дискурсу країни, виділення якої поряд із підкресленням наполегливості та рішучості у вирішенні суспільних негараздів, стала однією із причин перемоги Р.Сапатеро у виборах Голови уряду (Presidente del Gobierno) Іспанії 2004 року.
5. Промова та інтерв’ю є найпоширенішими інформаційно-переконувальними жанровими формами суспільно-політичного дискурсу. Варіативність у побудові промови зумовлюється співвідношенням спрямованості її мовних одиниць на досягнення комунікативно-прагматичної мети суспільно-політичного дискурсу, яка полягає у формуванні взаємодії між владою та суспільством та власного сприйняття й оцінки мовцем ситуації спілкування. На побудову інтерв’ю, де визначальним ззовні є погляд співрозмовника, значною мірою впливає журналіст, який скеровує діалог і тим самим посилює залежність засобів вираження від комунікативної ситуації.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку теоретичної літератури, списку довідкової літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків. Загальний обсяг роботи становить 202 сторінки, з них основного тексту 163 сторінки.
У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації та її актуальність, визначається головна мета дослідження та конкретні завдання, об’єкт, предмет, методи і прийоми лінгвістичного аналізу, розкривається наукова новизна, теоретична та практична цінність роботи, формулюються основні положення, які виносяться на захист.
У першому розділі роботи визначається поняття „дискурс”, викладаються теоретичні та методологічні підходи до його аналізу, обґрунтовується виділення такого типу дискурсу, як суспільно-політичний. Характеризуються особливості формування його семантико-прагматичного змісту та розглядаються підходи до дослідження проблеми мовної особистості у лінгвістиці.
У другому розділі роботи аналізується здатність лексичних, морфологічних, граматичних та стилістичних мовних одиниць формувати семантико-прагматичний зміст дискурсу та оцінне значення дискурсних концептів. Визначаються основні мовні стратегії впливу на численного адресата у сучасному іспаномовному суспільно-політичному дискурсі.
Третій розділ роботи присвячено дослідженню індивідуальних стилів короля Іспанії Хуана Карлоса І та провідних іспанських політиків Х.Азнара і Р.Сапатеро. Виявлено особливості формування їхнього дискурсу, які зумовлюються як соціокультурними, фізичними, психологічними, прагматичними чинниками комунікативного процесу, фактором аудиторії, так і рівнем мовної та комунікативної компетенції адресанта, що разом формують мовну особистість. Закріплено лінгвістичний статус промови та інтерв’ю як жанрів іспаномовного суспільно-політичного дискурсу.
У висновках до кожного розділу та у загальних висновках подаються основні результати дослідження та окреслюються його подальші перспективи.
Список теоретичної літератури складає 330 найменувань вітчизняних та зарубіжних авторів.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Аналіз дискурсу як складного феномена, що включає в себе лінгвістичні та екстралінгвістичні чинники, зосереджується, перш за все, на виявленні значення його мовних одиниць та структур, що у зв’язку з соціокультурними, етнографічними, прагматичними та психологічними факторами несуть різне навантаження у кожній конкретній ситуації. Його лінгвопрагматичним аспектом можна вважати єдність та взаємозалежність один від одного мовних і позамовних факторів, а також взаємозв’язок комунікативної організації дискурсу з його семантико-прагматичними властивостями.
Поділ дискурсу на типи залежить від умов комунікації, його семантичної структури, когнітивного змісту та комунікативної мети. Досліджуваний нами тип дискурсу ми визначаємо як суспільно-політичний, оскільки він, будучи зверненим до соціальних і політичних проблем суспільства, є рушійною силою та формою взаємодії між адресантом та широкими народними масами. Він є засобом відображення суспільства, явищ та процесів, що в ньому відбуваються, а також його прагнень та протиріч. Іспаномовний суспільно-політичний дискурс інтегрує риси інших типів дискурсу, таких як політичний, економічний, дипломатичний, юридичний, побутовий, художній, та запозичує у них ефективні засоби формування семантико-прагматичного змісту. Він характеризується відсутністю безпосереднього зворотного зв’язку, оскільки звернений до широких народних мас. Це дає можливість адресанту передбачати реакцію аудиторії завдяки врахуванню її соціальних, етнокультурних, психологічних особливостей. Варіативність у організації дискурсної інформації зумовлюється прагматичними намірами адресанта, який програмує реакцію аудиторії, враховуючи її характеристики, фонові знання та спільне поле комунікативної ситуації, а також його комунікативною і мовною компетенціями, здатністю та вмінням орієнтуватися у ситуації спілкування, породжувати доречні висловлювання, влучно і граматично правильно використовувати мовні засоби.
Великий вплив на формування сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу має дискурс представників королівської родини Іспанії, а надто короля. Статус монарха в Іспанії є беззаперечним авторитетом для її громадян, тоді як статус політика визначається його внеском у покращення добробуту та розвиток країни. Характерними рисами іспаномовного суспільно-політичного дискурсу є його демократичність, інтимізація, темпераментність, прояв національної гордості. Це пов’язано з етнічними та культурно-історичними особливостями іспанського народу, а також з тим ідеологічним курсом та зусиллями, які прикладає королівська родина для розвитку демократичних засад суспільства, зміни концептуального образу своєї країни-нації, перевагами якої є добровільне об’єднання індивідів з найрізноманітнішими релігійними, культурними, політичними вподобаннями, але спільною історією. Такий курс формує основу сучасного світогляду іспанців, який лише кілька десятиліть тому обмежувався диктаторськими рамками.
Прагматичні цілі іспаномовного суспільно-політичного дискурсу випливають із його головного завдання певним чином вплинути на аудиторію для формування подальших суспільно-політичних уявлень та процесів у країні. Реалізація цього завдання відбувається через фіксування відповідальності мовця за зміст інформації; спонукання реципієнта до дії; покладання на адресанта певних зобов’язань; вираження психологічного стану мовця, його почуттів, переконань, ставлення до певних подій; внесення змін у статус певних об’єктів чи явищ шляхом підтвердження фактів або їхньою констатацією.
Пріоритетні цілі досліджуваного типу дискурсу зумовлюються соціальним статусом мовця, його роллю в даній ситуації та прийнятими умовами стосовно прав і обов’язків сторін, зовнішніми обставинами і тематикою дискурсу. Соціальний стан регламентує мовленнєву поведінку адресанта у виборі типів комунікативних актів, лінгвістичних засобів, ступеня експресивності висловлювань та прагматизації мовних елементів.
Прагматичні наміри мовця, включаючи ідеологічні, реалізуються у мовному контексті за допомогою свідомого використання засобів лексичної та граматичної структури мови, а також образно-експресивних та риторичних елементів.
Можливість лексики іспаномовного суспільно-політичного дискурсу набувати конототивних відтінків, викликати у ментальному просторі адресата важливі для мовця асоціації широко використовується для формування семантико-прагматичного змісту. Такі лексичні одиниці є найефективнішими засобами формування в іспаномовному суспільно-політичному дискурсі важливих концептів, що пов’язані з життям та образом сучасної Іспанії. Найголовнішими з них є розвиток демократичних засад, співіснування індивідів з різними поглядами та вподобаннями в єдиній країні; поширення свобод громадян; відкритість для іншокультурних входжень; виведення економіки на високий рівень розвитку; подолання соціальних проблем.
Загальновживані лексичні одиниці на позначення соціальних, національних, політичних, культурних процесів у сучасному іспаномовному суспільстві, потрапляючи у контекст суспільно-політичного дискурсу, переходять у розряд аксіологем, набувають позитивного чи негативного конототивного забарвлення у свідомості реципієнта і, таким чином, допомагають мовцю будувати різноманітні стратегії впливу на свідомість адресата, найпоширенішими з яких є стратегія переконання, заклику аудиторії до дій, патріотизму, єдності, виклик негативним явищам у суспільстві, подання власних пропозицій у позитивному світлі.
Фразеологічні одиниці слугують посиленню експресивності висловлювання, поглиблюють логічність викладу думок та є засобами його раціоналізації. Окрім того, фразеологізми використовуються з метою збільшення експресивності дискурсу та надання йому особливої естетичної та прагматичної значимості завдяки їхній соціальній та національній маркованості. Найбільш вживаними в іспаномовному суспільно-політичному дискурсі є фразеологічні одиниці, які при всій своїй семантичній самодостатності, можуть нарощувати або інтенсифікувати свій смисл у процесі комунікації, що дає можливість мовцю пристосовувати їх до ситуації відповідно до своїх намірів.
Елементами додаткової виразності іспаномовного суспільно-політичного дискурсу слугують неологізми та запозичення. Їхня комунікативна функція зумовлена необхідність найменування нових речей, понять, уявлень; необхідністю економії мовних зусиль; тенденцією до уточнення в межах більш загального поняття. Вони надають дискурсу більшої емоційності, слугують ефективним засобом акцентування окремих тез, допомагають загострити увагу адресата на актуальності та новітності дискурсу, його співвіднесеності з процесами сьогодення, надати йому спрямування на майбутнє.
Семантико-прагматичний зміст сучасного іспаномовного суспільно-політичного дискурсу формують також морфологічні та синтаксичні засоби. Значним прагматичним потенціалом наділені окремі частини мови, граматичні конструкції та дієслівні часи і способи, що сприяють формуванню суб’єктно-об’єктних відносин у дискурсі, а також синтаксичні структури.
Важливими засобами моделювання вербалізованої інформації у іспаномовному суспільно-політичному дискурсі є метафора, фігури протиставлення, повтору та риторичні запитання, які структурують та розширюють дискурсну інформацію.
Метафора, створюючи образність у сприйняття дійсності, поглиблює її розуміння, концептуалізуючи певний фрагмент реальності за аналогією з уже складеною системою понять. Вона може використовуватися мовцем з метою уникнення відповідальності за свої слова, оскільки буквальна інтерпретація висловлювання реципієнтом залежить від його власного асоціативного поля, а також слугувати засобам прикрашання та активізації уваги. У даному типі дискурсу основними асоціативними полями, одиниці яких слугують утворенню метафор, є ономасіологічні поля економіки, національних цінностей, руху, оновлення та часу, оскільки вони відображають ідеї гуманізації, благоустрою та змін ключові поняття у житті суспільства, яке лише три десятиліття тому перейшло на якісно нові соціальні та політичні засади.
Фігури протиставлення, повтору та риторичні запитання в іспаномовному суспільно-політичному дискурсі є засобами переконання, виділення, прикрашання висловлювання, надання йому емоційності. Ці тропи допомагають досягненню прагматичних намірів мовця шляхом впливу на різні типи свідомості у ході здійснення комунікативного акту та є ефективними засобами розширення дискурсної інформації для формування необхідного семантико-прагматичного змісту.
Особливості актуалізації у дискурсі лексико-фразеологічних і граматичних мовних одиниць та використання стилістичних прийомів, які є основними засобами формування семантико-прагматичного змісту суспільно-політичного дискурсу, варіюються залежно від його прагматичної спрямованості, поля комунікативної ситуації, а також від мовної та комунікативної компетенцій мовця та фактору аудиторії.
Дискурс короля Іспанії Дона Хуана Карлоса І значною мірою уособлює ідіонаціональний варіант іспаномовного суспільно-політичного дискурсу, оскільки саме у його дискурсі розробляються найважливіші концепти на позначення загальнонаціональних, культурних, політичних, економічних процесів у житті країни, які потім запозичуються іншими мовцями. Авторитетність його соціального статусу в іспаномовному суспільстві значною мірою впливає на формування ідіостилю, характерними рисами якого можна вважати зміну семантичного значення загальновживаних лексичних одиниць на позначення головних напрямів розвитку країни, новітність у сприйнятті дійсності, категоричність у відстоюванні інтересів країни, простоту викладу інформації, впевненість та привітність.
Промови політиків, на відміну від королівського дискурсу, який не є обтяженим політичною боротьбою, рясніють ідеологемами, максимами, прикладами власних заслуг перед суспільством. Вони наповнені образно-емоційними засобами, порівняннями та іронічними висловлюваннями щодо опозиції. Але таке протиставлення дій політичних партій дає можливість адресату сформувати найбільш об’єктивний образ демократичного іспанського суспільства, у якому ще не є вирішеними до кінця усі соціальні проблеми та негаразди.
Промови колишнього Голови уряду Х.Азнара є стриманішими, ніж Р.Сапатеро. Вони містять велику кількість поширених, вставних речень, повторів, однорідних членів речення та велику кількість аргументів. Для Х.Азнара є характерною інтимізація дискурсу та використання великої кількості прикметників вищого ступеню порівняння для досягнення прагматичних цілей. Конструкції зі значенням розвитку дії та стану речей допомагають мовцю зосередити увагу реципієнтів на результатах своєї діяльності. Невід’ємною рисою ідіостилю колишнього Голови уряду є категоричність.
Індивідуальний стиль лідера соціалістів, нового Голови уряду Іспанії Р.Сапатеро є яскравішим, більш насиченим експресивними метафорами, фразеологізмами, епітетами, лексичними одиницями з оцінним значенням. Його стилю притаманні короткі речення, влучні висловлювання, ненумеровані аргументи, які вводяться різними маркерами зв’язності тексту. Найбільшим пріоритетом у промовах Р.Сапатеро є концепт новизни, що відображається у широкому використанні лексем з футуральною семантикою, а також у промісивах та умовних реченнях.
Відповідно до статі, віку, освіти, професійного статусу, релігійних та політичних вподобань, національної приналежності більшості численної аудиторії, мовці вдаються до цілеспрямованого використання окремих ціннісних категорій, вибору особливої спрямованості аксіологічних одиниць, співвідношення логічних та емоційних аргументів, зміни синтаксичної організації дискурсу.
За жанровими формами суспільно-політичний дискурс можна поділити на промови та інтерв’ю, які відносяться до інформаційно-переконувальних жанрів, та на коментарі, огляди і нариси, які мають інформаційно-дослідницьке або дослідницько-образне спрямування.
Особливістю промови як жанру є її монологічні форма, що дає можливість адресанту досягнути своїх прагматичних намірів завдяки врахуванню особливостей аудиторії. Цей жанр характеризується спрямованістю мовної системи на досягнення комунікативно-прагматичної мети, власною оцінкою мовцем комунікативної ситуації та залежністю від неї засобів побудови дискурсу.
Варіативність побудови інформації у жанрі інтерв’ю зумовлюється не лише мовною і комунікативною компетенцією мовця та врахуванням фактору аудиторії, а й особливим учасником цього комунікативного процесу ­ журналістом, який внутрішньо спрямовує діалог, що являє собою як особистісно, так і соціально зорієнтоване спілкування.
Подальші дослідження у сфері іспаномовного суспільно-політичного дискурсу варто спрямувати на аналіз потенційно-множинних оцінних інтерпретацій головних концептів, що складають образ сучасної демократичної Іспанії; простеження тенденцій розвитку королівського дискурсу від початку становлення конституційної монархії до теперішніх днів, оскільки він відображає історичний розвиток іспанської нації; виявлення ефективних засобів реалізації мовленнєвих зусиль з метою досягнення прагматичних намірів адресанта у дискурсі Р.Сапатеро після його перемоги на виборах 2004 року, у чому важливу роль відіграв його дискурс, та на його порівняння до виборів і після них. Цікавим видається розгляд суспільно-політичного дискурсу у гендерному аспекті: відмінності у виборі тактик і стратегій переконання, ухиляння, логізації та психологізації тез.

СПИСОК ТЕОРЕТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов Б. А. Коммуникативно-прагматический аспект вариативности в синтаксисе // Коммуникативно-прагматические функции языковых единиц. Куйбышев: Куйбышевский государственный университет. 1990. С. 14-23.
2. Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М.: Языки русской культуры. 1996. 448 с.
3. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. Харків: Вища школа. 1987. 136 с.
4. Английские неологизмы / Жлуктенко Ю. А., Березинский В. П., Борисенко И. И. и др. К.: Наукова думка. 1983. 171 с.
5. Андреев Н. Д., Зиндер Л. Р. О понятиях речового акта речи, речевой вероятности и языка // Вопросы языкознания. М.: Наука. 1963. №3. С. 15-21.
6. Андрусяк І. В. Англійські неологізми кінця ХХ століття як складова мовної картини світу // Автореф канд. філол. наук: 10.02.04. К.: КНУ. 2003. 20 с.
7. Антипенко Е. М. Культура общения и язык. К вопросу межнационального общения // Когнитивно-прагматические аспекты лингвистических исследований. Калининград: КПИ. 1999. С. 12-22.
8. Апалат А. П. Структура, семантика і прагматика текстів-інтерв’ю (на матеріалі сучасної англомовної преси) // Автореф канд. філол. наук: 10.02.04. К.: КДЛУ. 2003. 20 с.
9. Аристотель. Риторика // Античные риторики. М.: Высшая школа. 1978. С. 15-165.
10. Арнольд И. В. Основы научных исследований в лингвистике. М.: Высшая школа. 1991. 140 с.
11. Арутюнова Н. Д. Время: модели и метафоры // Логический анализ языка. Язык и время. М.: Индрик. 1997. С. 51-61.
12. Арутюнова Н. Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Большая Советская энциклопедия. 1990. С. 137-139.
13. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: Высшая школа. 1990. С. 3-8.
14. Арутюнова Н. Д. Речь // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Большая Советская энциклопедия. 1990. С. 414.
15. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. М.: «Индрик». 1999. 896 с.
16. Балясная Л. Ю. Роль лексического повтора в организации предложения и текста // Автореф канд. филол. наук: 10.02.04. К.: КНУ. 1990. 23 с.
17. Баран Я. А. Фразеологія у системі мови. Івано-Франківськ: Лілея НВ. 1997. 171 с.
18. Баранов А. Н. Аргументация как языковой и когнитивный феномен // Речевые воздействия в сфере массовой коммуникации. М.: Знание. 1990. С. 40-52.
19. Баранов А. Н. Что нас убеждает. М.: Знание. 1990. 85 с.
20. Баранов А. Н., Сергеев В. М. Лингво-прагматические механизмы аргументации // Рациональность, рассуждение, коммуникация. К.: Наукова думка. 1987. С. 22-41.
21. Барков Л. А. Влияние фактора адресата на окказиональное использование фразеологических единиц // Фразеологическая семантика в коммуникативном аспекте. М.: МГУ. 1985. С. 3-15.
22. Бахтин М. М. Проблемы речевых жанров // Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература. 1986. С. 250-272.
23. Бекетова О. В. Фігури повтору як лінгвостилістичні засоби аргументації // Взаємодія одиниць різних рівнів романських та германських мов: Вісник КДЛУ. К.: КДЛУ. 1997. Вип. 3. С. 3-7.
24. Берестнев Г. И. О „новой реальности” языкознания // Филологические науки. М.: Высшая школа. 1997. № 4. С. 46-52.
25. Бессонова О. Л. Оцінний тезаурус анлійської мови: когнітивний і гендерний аспекти) // Дис... докт. филол. наук: 10.02.04. Донецьк.: ДНУ. 2003. 454 с.
26. Бехта І. А. Концептосфера у динаміці (текст і дискурс у світлі когнітивно-дискурсної парадигми) // Мовні і концептуальні картини світу. К.: КНУ. 2001. № 5. С. 22-31.
27. Бєлова А. Д. Класифікуючі конектори в англійському тексті // Іноземна філологія. Вип. ІІІ. Львів: ЛНУ ім. І. Франка. 1999. С. 98-103.
28. Бєлова А. Д. Когнітивні помилки в аргументативному дискурсі // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Іноземна філологія. К.: КНУ. 1998. № 27. С. 5-7.
29. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: КНУ. 1997. 300 с.
30. Бєлова А. Д. Поняття „стиль”, „жанр”, „дискурс”, „текст” у сучасній лінгвістиці // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Іноземна філологія. К.: КНУ. 2002. №32-33. С. 11-14.
31. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Знание. 1974. 448 с.
32. Береза Л. П. О коммуникативно-прагматических нормах английского информационно-описательного текста // Высказывание и дискурс в прагмалингвистическом аспекте. К.: КГПИИЯ. 1989. С. 9-14.
33. Берестнев Г. И. О „новой реальности” языкознания // Филологические науки. М.: Высшая школа. 1997. № 4. С. 46-52.
34. Білецький А. О. Про мову і мовознавство. К.: АртЕк. 1996. 224 с.
35. Богданов В. В. Речевое общение: Прагматические и семантические аспекты. Л.: ЛГУ. 1990. 278 с.
36. Борботько Б. Г. Элементы теории дискурса. Грозний: ЧИГУ. 1981. 113 с.
37. Браво У. У. Повтор в современном испанском языке (грамматическое и стилистическое исследование) // Автореф канд. филол. наук: 10.02.05. М.: МГУ. 1983. 23 с.
38. Брагина А. А. Неологизмы в русском языке. М.: Просвещение. 1987. 224 с.
39. Бурбело В. Б. Типологія дискурсів у просторі мовленнєвої діяльності // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. 2000. № 28. С. 6-9.
40. Бурбело В. Б. Художній дискурс в історії французької мови та культури ІХ- ХVІІ століття // Дис... докт. філол. наук: 10.02.05. К.: КНУ. 1999. 586 с.
41. Вальчук Г. В. Мовне втілення концепту „Європейська інтеграція”: семантико-когнітивний аспект (на матеріалі англомовних документів Євросоюзу та публікацій газети The Times) // Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. К.: КДЛУ. 2003. 211 с.
42. Васильева Е. Л. Невербальные компоненты коммуникации и речевые акты (на материале современного английского языка) // Авторефканд. филол. наук: 10.02.04. Минск: МГЛУ. 2002. 19 с.
43. Виноградов В. А. Идиолект // Языкознание БЭС / Гл.ред. В.Н.Ярцева. М.: Большая Российская Энциклопедия. 2000. С.171.
44. Виноградов В. С. Курс лексикологии испанского языка. М.: Высшая школа. 1994. 270 с.
45. Винокур Т. Г. Мовна особистість та особливості її самореалізації // Збірник наукових праць викладачів та аспірантів УДУ. Ужгород: УДУ. 1988. С. 48-52.
46. Вишневская В. Н. Структура и семантика конструкций с модальными глаголами в современном испанском языке //Автореф канд. филол. наук: 10.02.05. К.: КНУ. 1987. 19 с.
47. Вышкин Е. Г. К проблеме разграничения семантики и прагматики // Коммуникативно-прагматические функции языковых единиц. Куйбышев: Куйбышевский государственный университет. 1990. С. 3-7.
48. Власенко М. С. Комунікативно-прагматичний аспект іспаномовного законодавчого тексту // Дис.... канд. філол. наук: 10.02.05. К.: КНУ. 2001. 205 с.
49. Власенко М. С. Прагматична обумовленість варіювання стану дієслова в іспанських законодавчих текстах // Мовні і концептуальні картини світу. К.: КНУ. 2001. №5. С. 32-36.
50. Вовк В. Н. Языковая метафора в художественной речи. К.: Наукова думка. 1986. 140 с.
51. Волкогон Н. Л. Іспаномовний рекламний дискурс і його відтворення українською мовою // Дис канд. филол. наук: 10.02.16. К.: КНУ. 2002. 195 с.
52. Воркачёв С. Г. Субъективная модальность высказывания в испанском языке // Автореф... докт. филол. наук: 10.02.05. М.: АН СССР. Ин-т языкознания. 1990. 33 с.
53. Вострова С. В. Лінгвокогнітивні та комунікативно-прагматичні особливості сучасного медичного дискурсу (на матеріалі медичних текстів з проблематики ВІЛ/СНІДу) // Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. К.: КНУ. 2003. 208 с.
54. Вязанкіна А. М., Гусейнова О. М. Морфолого-синтаксичні засоби вираження припусково-ймовірної модальності в іспанській мові // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. 2000. Вип. 28. С. 9-14.
55. Гавришина И. Н. Функционально-коммуникативная специфика речевой аргументации // Автореф... канд. филол. наук: 10.02.04. М.: МГУ. 1991. 19 с.
56. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука. 1981. 358 с.
57. Гірц К.Інтерпретація культур. Вибрані есе. К.: Дух і література. 2001. 543 с.
58. Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу. К.: Логос. 2004. 281 с.
59. Григораш А. М. Фразеология и стиль. К.: Вища школа. 1991. 136 с.
60. Григорьев В.П. Граматика идиостиля: Велимир Хлебников. М.: Наука. 1983. 225 с.
61. Гужва Ф. К., Иванова А. Н. Лексика и фразеология русского языка. К.: Радянська школа. 1982. 184 с.
62. Гулей М.Д. Лексико-граматичні особливості і композиційна структура французької політичної промови (на матеріалі виступів Шарля де Голля і Жака Ширака) // Автореф...к. філол. наук: 10.02.05. К.: КНЛУ. 2004. 19 с.
63. Гусар М.В. Лінгвокогнітивний і комунікативно-прагматичний аспекти приватних газетних оголошень (на матеріалі сучасної британської періодики // Автореф...к. філол. наук: 10.02.04. К.: КНЛУ. 2004. 20 с.
64. Даниленко Л. І. Лексико-семантичні інновації в сучасній чеській мові // Мовознавство. К.: Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. 2001. № 3. С. 104-113.
65. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. / Сост. В. В. Петрова. М.: Прогресс. 1989. 312 с.
66. Дементьева А. П. Лингвопрагматические характеристики текста предвыборного манифеста // Коммуникативно-прагматические функции языковых единиц. Куйбышев: Куйбышевский государственный университет. 1990. С. 34-40.
67. Демьянков В. З. Доминирующие лингвистические теории в конце ХХ века // Язык и наука в конце ХХ века. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т. 1995. С. 35-37.
68. Дешериев Ю. Д. Теоретические аспекты изучения социальной обусловленности языка // Влияние социальных факторов на функционирование и развитие языка. М.: Наука. 1988. С. 5-17.
69. Дискурс // Большой энциклопедический словарь. Языкознание. М.: Большая Российская энциклопедия. 1998. С. 136-137.
70. Дискурс іноземної комунікації / Під заг.ред. К. Кусько. Л.: ЛНУ. 2002. 495 с.
71. Добкин А. Б. Пути и способы образования неологизмов в современном испанском языке // Сборник научных трудов МГПИИЯ. М.: МГПИИЯ. 1973. Bып. 72. С. 256-263.
72. Дорофеева Е. Н. Оказзиональное слово в современной русскоязычной газутно-журнальной коммуникации (коммуникативно-прагматический и социокогнитивниый аспекты) // Диссканд. филол. наук: 10.02.02. К.: КГУ. 2003. 214 с.
73. Дубова Д. А., Передерий Е. Б. Пособие по общественно-политической лексике испанского языка. М.: Просвещение. 1987. 144 с.
74. Дудник М. М. Стилістичні фігури як засоби вираження // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. К.: КНУ. 2001. № 31. С. 65-69.
75. Ейгер Г. В., Рапопорт И. А. Язык и личность. Харьков: ХГУ. 1991. 79 с.
76. Єрмоленко С. Я. Стиль індивідуальний // Українська мова. Енциклопедія. К.: Укр. енциклопедія імені М.П. Бежана. 2000. С.603-604.
77. Жоль К. К. Мысль. Слово. Метафора. К.: Наукова думка. 1984. 296 с.
78. Жуковець Г. Л. Концепт новизни у сучасному політичному дискурсі лейбористів (на матеріалі промов прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера // Проблеми семантики слова, речення та тексту. К.: КНЛУ. 2000. С. 83-88.
79. Жуковець Г. Л. Лінгвориторичні особливості сучасного лейбористського дискурсу Великої Британії // Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. К.: КНУ. 2001. 216 с.
80. Заботкина В. И. Новая лексика современного английского языка. М.: Высшая школа. 1989. 126 с.
81. Забуранна О. В. Антропоцентризм фразеологічної семантики (на матеріалі фразеологічних одиниць української, перської, японської мов зі значенням відносного часу) // Дис... канд. филол. наук: 10.02.15. Львів: ЛНУ. 2002. 197 с.
82. Задорожний Б. М. Питання зв’язку синхронного та діахронного методів при вивчення історії мови // Мовознавство. К.: Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. 1999. № 6. С. 26-32.
83. Залевская А. А. Национально-культурная специфика картины мира и различные подходы к ее исследованию // Языковое сознание и образ мира. М.: МГУ. 2000. С. 39-54.
84. Залєснова О. В. Структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості конструкцій з пасивним значенням у іспанській мові // Автореф... канд. філол. наук: 10.02.05. К.: КДЛУ. 1999. 21 с.
85. Зарецкая Е. Н. Риторика: теория и практика речевой коммуникации. М.: Дело. 1999. 480 с.
86. Зацький Ю. А. Розвиток словникового складу англійської мови в 80-ті-90-ті роки ХХ століття // Автореф... докт. філол. наук: 10.02.04. К.: КДЛУ. 1992. 28 с.
87. Звегинцев В. А. Язык и лингвистическая теория. М.: МГУ. 1973. 248 с.
88. Звегинцев В. А. Семасиология. М.: Из-во Моск. ун-та. 1957. 324 с.
89. Зернецкий П.В. Речевое общение на английском языке. Анализ дискурса. К.: Лыбидь. 1992. 143 с.
90. Зернецкий П. В. Функционально-лингвистические особенности монологического дискурса // Семасіологія і словотвір. К.: Наукова думка. 1989. С. 148-152.
91. Зернова Л. Г. Лінгвокраїнознавча семантизація фразеологічних одиниць іспанської мови // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. К.: КНУ. Вип. 1. С. 65-69.
92. Ивин А. А. Основы теории аргументауции. М.: ВЛАДОС. 1997. 351 с.
93. Ільницька Л. Л. Віртуальні НЛП-сеанси як аргументативний дискурс // Мовні і концептуальні картини світу. К.: КНУ. 2002. №7. С. 199-207.
94. Ільченко О. М. Етикет англомовного наукового дискурсу. К.: ІВЦ Політехніка. 2002. 288 с.
95. Ільченко О. М. Етикетизація англо-американського наукового дискурсу // Автореф... док. філол. наук: 10.02.04. К.: КНУ. 2002. 37 с.
96. Интернациональные элементы в лексике и терминологии / Ред. А. Ф. Балабуха. Харків: Вища школа. 1980. 342 с.
97. Калачинский А. В. Аргументация публицистического текста. Владивосток: ВПИ. 1989. 119 с.
98. Капуш А. В. Еволюційні процеси в німецькій лексиці суспільно-політичного змісту // Автореф... канд. філол. наук: 10.02.04. К.: КДЛУ. 2000. 16 с.
99. Карасик В. И. О типах дискурса // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс. Волгоград: Перемена. 2000. С. 5-20.
100. Караулов Ю. Н. От грамматики текста к когнитивной структуре дискурса // Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс. 1989. С. 5-11.
101. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука. 1987. 216 с.
102. Кіс Т. Є. Формування метафоричної парадигми у процесі еволюції базової метафори // Мовознавство. К.: Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. 2000. № 4-5. С. 52-60.
103. Клименко О. С. Соціолінгвістичний аспект англо-американських запозичень у сучасній французькій мові // Автореф... канд. філол. наук: 10.02.05. К.: КДЛУ. 1995. 19 с.
104. Кобозева И. М. Семантические проблемы анализа политической метафоры // Вестник Московського университета. Сер. 9. Филология. М.: МГУ. 2001. №6. С. 132-148.
105. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища школа. 1987. 241 с.
106. Коваль Н. М. Відбиття розвитку мовної картини світу у лексиці іспаномовного суспільно-політичного дискурсу // Мовні і концептуальні картини світу. К.: КУ ім. Тараса Шевченка. Інститут філології. 2002. №7. С. 224-230.
107. Коваль Н. М. Дискурсна проблематика: виокремлення суспільно-політичного дискурсу як різновиду комунікації // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. К.: КНУ. 2002. Вип. 1. С. 78-82.
108. Коваль Н. М. Інтенсифікаційна роль заперечних речень у іспаномовному суспільно-політичному дискурсі // Проблеми семантики слова, речення та тексту. К.: КНЛУ. 2002. Вип. 8. С. 141-146.
109. Коваль Н. М. Неологізаційні та архаїзаційні процеси у лексиці іспаномовного суспільно-політичного дискурсу // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Серія Філологія, педагогіка, психологія. 2002. Вип. 6. С. 188-192.
110. Коваль Н. М. Суспільно-політичний дискурс та тенденції кількісного і якісного розвитку його лексичної системи // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. К.: КНУ. 2002. Вип. 2. С. 159-175.
111. Коваль Н. М. Прагматична роль суспільно-політичного дискурсу та реалізація комунікативної інтенції мовця // Проблеми семантики слова, речення та тексту. К.: КНЛУ. 2003. Вип. 9. C. 136-143.
112. Козак С. В. Літературно-художній дискурс: питання теорії і практики // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. К.: КНУ. 2002. Вип. 1. С. 86-87.
113. Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: МГУ. 1984. 263 с.
114. Коновець С. П. Комунікативно-прагматичні особливості актуалізації фразеологізмів у дискурсі сучасної преси (за матеріалами іспанських періодичних видань) // Автореф канд. филол. наук: 10.02.05. К.: КНУ. 2002. 20 с.
115. Корнєєв В. М. Експлікація прихованого впливу публіцистичного тексту // Дис канд. филол. наук: 10.01.08. Львів: ЛНУ. 2002. 220 с.
116. Корнійко І. В. Звертання як динамічний засіб вираження зверненості мовлення (на матеріалі сучасної німецької мови) // Автореф... канд. філол. наук: 10.02.04. К.: КДЛУ. 2000. 18 с.
117. Костомаров В. Г., Бурвикова Н. Д. Субъективная модальность как начало дискурса // Международная юбилейная сессия, посвященная столетию со дна рождения академіка В.В. Виноградова: тезисы докладов. М.: МГУ. 1995. С. 93-109.
118. Кострова А. О. Прагматическая структура мотивационной фразы в речевой коммуникации // Коммуникативно-прагматические функции языковых единиц. Куйбышев: КГУ. 1990. С. 58-66.
119. Кохтев Н. Н. Основы ораторской речи. М.: МГУ. 1992. 240с.
120. Кохтев Н. Н., Розенталь Д. Э. Искусство публичного выступления. М.: Московський рабочий. 1988. 233 с.
121. Кочеткова Т. В. Языковая личность в лекционном контексте. Саратов: Из-во Саратовсткого ун-та. 1998. 216 с.
122. Крейг Р. Цели в дискурсе // Conlcinporary issue in language and discourse processes / Ed. by Ellis D. G.