ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ В ДРАМАТУРГІЧНОМУ ТЕКСТІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ століття (на матеріалі п’єс Марселя Паньоля “Marius”, “Fanny”, “César”)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

МОСТОВА Надія Адамівна
УДК 81’ 42=133. 1

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ В ДРАМАТУРГІЧНОМУ ТЕКСТІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ століття
(на матеріалі п’єс Марселя Паньоля Marius”, Fanny”, César”)

Спеціальність 10.02.05 романські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук
доцент О.М. Кагановська

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................................5
РОЗДІЛ1.СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТУРГІЧНОГО ТЕКСТУ..........................................................13
1.1.Функціональні ознаки драматичного жанру художньої літератури ............13
1.2. Драматургічний текст як об’єкт лінгвістичного дослідження ......................17
1.2.1. Сучасні напрями вивчення драматургічного тексту .............................20
1.2.2. Конститутивна роль діалогу в драматургічному тексті ....................25
1.2.3. Об’ємно-прагматичне членування драматургічного тексту .................27
1.2.4. Прагматичнічинникиекспресивностідраматургічноготексту............39
1.2.5. Впливспонтанногодіалогунамовудраматургічноготексту ..........45
1.2.6. Художній образ як засіб вираження суб’єктивної модальності драматургічного тексту ........................................................................47
1.2.7. Методологічні засади аналізу категорії художнього образу в драматургічному тексті ............................................................................52
1.3.Особливості творчої манери Марселя Паньоля .............................................56
Висновки до розділу 1 ...........................................................................................61

РОЗДІЛ2.ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ В АВТОРСЬКОМУ СЕГМЕНТІ .........................................65
2.1.Роль експозиційної ремарки у презентації персонажів і зав’язки сюжету трилогії ..............................................................................................................65
2.2.Ремарка як засіб передачі автентичності мовленнєвого стимулу репліки персонажа ...........................................................................................................77
2.3.Ремарка як засіб введення діалогічної партії нового персонажа ..................79
2.4.Ремарка як засіб зображення емоційного стану персонажа у ключових моментах сценічної дії ......................................................................................86
2.5.Ситуативно характеризуюча функція ремарки ..............................................89
Висновки до розділу 2 ..............................................................................................95

РОЗДІЛ3.ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ В ПЕРСОНАЖНОМУ СЕГМЕНТІ .....................................................98
3.1.Стрижневафункціядіалогув мовленнєвій характеристиці персонажів .98
3.2.Композиційні параметри дослідження діалогічних партій персонажіву драматургічному тексті ..................................................................................100
3.2.1.Вивчення мовлення персонажів в експозиції та зав’язці сюжету трилогії ...........................................................................................104
3.2.1.1. Заповнення дійової моделі трилогії.........................................104
3.2.1.2.Стилістична роль контрасту .....................................................107
3.2.2.Дослідження мовлення персонажів упродовж розвитку дії ...............114
3.2.2.1.Стилістична роль художньої деталі ............................................114
3.2.2.2.Стилістична роль повтору в організації цілісності композиції....................................................................................116
3.2.2.3. Стилістична роль непрямих висловлювань ...............................118
3.2.2.4.Гіперболічні конструкції як основний засіб характеристики персонажа .....................................................................................120
3.2.2.5.Стилістична роль топонімів .....................................................124
3.2.2.6.Стилістична роль контекстуальних синонімів...........................127
3.2.2.7.Стилістичний ефект мовних помилок..........................................129
3.2.2.8.Стилістичний ефект двозначності ...............................................131
3.2.2.9.Стилістична роль антитези ...........................................................139
3.2.2.10.Стилістична роль емоційно незабарвленої лексики ...............141
3.2.2.11.Стилістична роль приєднувальних конструкцій .....................145
3.2.3.Характеристика мовлення персонажів у моменти кульмінації та розв’язки .................................................................................................149
3.3.Функціонально-семантична роль комічних фрагментів трилогії ..............158
3.4.Значення національно-культурного компоненту в індивідуалізації мовлення персонажів .....................................................................................164
Висновки до розділу 3 ...........................................................................................167
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ....................................................................................170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .........................................................174
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ...........................................197

ВСТУП
У сучасному мовознавстві лінгвостилістичний аналіз та інтерпретація художнього тексту є одним із найактуальніших питань, яке впродовж тривалого часу привертає увагу лінгвістів багатоплановістю дослідження. Мовознавці зробили значний теоретичний і практичний внесок у розвиток лінгвістики тексту [7; 17; 52; 83; 87; 99; 151; 227; 231; 236; 269], лінгвостилістики [8; 19; 53; 88; 218], прагматики тексту [113; 126; 142; 147; 161; 178; 179; 200; 233; 246], стилістики художнього мовлення [39; 162; 173; 192; 193], лінгвістичного аналізу [31; 59; 66; 140; 143; 145; 195; 240; 234; 244; 245; 252; 265; 266]. Художній текст вивчається на матеріалі епічного, ліричного і драматичного жанрів художньої літератури, що характеризуються своєрідною структурно-семантичною й мовностилістичною організацією, яка впливає на процеси актуалізації адресатом творчого задуму письменника.
Художній текст розглядається лінгвістами як змодельована за допомогою мови система дійсності, як результат розумової й творчої діяльності людини [13-15; 114; 115; 157; 167]. Кожний художній текст несе на собі відбиток особистості автора, що сприймається адресатом через систему створених письменником художніх образів, як засобу пізнання й відображення навколишнього світу в естетичній формі. Художній образ є категорією, яка маркує різні за величиною одиниці художнього змісту [57; 84; 102]. Для позначення персонажів, інтер’єру, краєвидів Д.В.Іоаннісян пропонує назву макрообраз, на відміну від мікрообраз, що позначає будь-яке слово, якому притаманна власна експресивна інформація. Макрообраз у дисертації представлений системою персонажів, яка розглядається в авторському і персонажному сегментах драматургічного тексту.
Особливості функціонування лінгвостилістичних засобів у створенні художнього образу в драматургічному тексті досліджуються на матеріалі п’єс М.Паньоля, які в історії французької літератури й театру характеризуються активним і позитивним сприйняттям адресатом, що зафіксовано в численних монографіях французьких дослідників творчості драматурга [222; 224; 226; 228; 229; 232; 250]. Специфіка дослідження полягає в тому, що вивчається драматургічний текст, який водночас є писемною формою вистави та кінофільму (п’єси стали шедеврами театру й кіно першої половини ХХ століття), а також самостійним твором художньої літератури, стилістично досконалим зразком мовотворчості М.Паньоля. Такий подвійний статус аналізованого тексту ставить питання про його особливу структурно-семантичну та мовностилістичну організацію, яка, відповідно, позначається на процесах активного естетичного впливу художнього твору на свідомість адресата.
Більшість лінгвістів і теоретиків драми визнають за будь-яким драматургічним текстом подвійний статус, але тільки за умови дотримання загальних закономірностей побудови даного типу тексту [49; 93; 123; 251]. Питання про те, що архітектоніка драматургічного тексту створює домінантний вплив на виявлення адресатом авторських інтенцій, а тому вимагає від драматурга особливо ретельної праці над мовою персонажів, поставив ще на початку минулого століття відомий французький драматург М.Паньоль [259:7]. А.Уберсфельд характеризує драматургічний текст прикметниками лінивий paresseux” і дірявий troué”, акцентуючи увагу на певних труднощах в інтерпретації драматургічного тексту, зумовлених особливостями його побудови [цит. за 263:5].
У вітчизняній романістиці не знайдено жодної монографії чи статті спеціально присвячених проблемі виявлення авторських інтенцій у драматургічному творі, що вимагає від адресата (читача, глядача) більшої активності й зусиль у зв’язку з різними умовами декодування отриманої інформації, а лінгвостилістичні маркери драматургічного тексту як художнього твору і потенційної вистави не досліджені мовознавцями. Вивчалися окремі аспекти драматургічного тексту на матеріалі української, російської, англійської та німецької мов [10; 26; 33; 67; 74; 75; 104; 123; 210; 211].
Здобутки лінгвістики тексту у вивченні полісемічності художнього тексту [11; 38; 45; 219; 261; 262], його структури [33;56; 81;97;100;175; 189; 205; 241; 267], мовленнєвої характеристики персонажів [30; 55; 92; 108; 109; 170; 202], особливостей функціонування мовних одиниць у вираженні авторських інтенцій [18; 19; 70; 89; 150; 181; 199; 268], проблем діалогічного мовлення [4; 27-29; 35; 60; 62; 184; 212; 235], особливостей спонтанного діалогу та його впливу на мову і стиль художнього твору [22-24; 73; 82; 98; 152; 206] сформували основу теоретичної бази нашого дослідження, дозволили розробити комплексний підхід до функціонального аналізу драматургічного тексту.
Таким чином, актуальність дисертації визначається багатоплановістю вивчення художнього тексту сучасною лінгвостилістикою, спрямованого на розкриття авторської естетичної концепції та жанрової специфіки художнього твору. У зв’язку з названою проблематикою драматургічний текст становить значний інтерес для лінгвостилістичних досліджень, що зумовлено особливою структурно-семантичною та мовностилістичною організацією даного типу тексту, яка й реалізує його подвійний статус, здійснюючи естетичний вплив на свідомість адресата.
Дисертація пропонує системний підхід до інтерпретації текстів, що належать до драматичного жанру художньої літератури. У зв’язку з цим нами висунуто робочу гіпотезу: драматургічний текст має відмінну від інших текстів структурно-семантичну й мовностилістичну організацію, яка обумовлена його подвійним статусом і керує процесами актуалізації інформації адресатом (читачем і глядачем, які перебувають у різних умовах).
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми Дослідження когнітивних та комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови”, що розробляється кафедрою французької філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол № 4, від 30.11.1998 року).
Метою дослідження є визначення лінгвостилістичних маркерів реалізації подвійного статусу драматургічного тексту шляхом встановлення його структурно-семантичних характеристик і виявлення особливостей функціонування лінгвостилістичних засобів у створенні художнього образу.
Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні передбачається вирішення таких завдань:
· розробити методологічні засади аналізу категорії художнього образу в драматургічному тексті з огляду на подвійний статус останнього;
· систематизувати й описати структурно-семантичні особливості драматургічного тексту трилогії М.Паньоля Marius”, Fanny”, César”;
· систематизувати й описати лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в авторському сегменті драматургічного тексту шляхом виділення функціональних типів ремарок;
· систематизувати й описати лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в персонажному сегменті драматургічного тексту шляхом аналізу діалогів персонажів за композиційними параметрами твору.
Об’єктом дослідження є художній діалог як конститутивна форма драматургічного тексту.
Предметом дослідження виступають лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в авторському і персонажному сегментах трилогії М.Паньоля Marius”, Fanny”, César”.
Для досягнення поставленої в роботі мети використовуються такі методи дослідження: індуктивний метод, згідно з яким на підставі виділення лінгвостилістичних маркерів реалізації подвійного статусу конкретного драматургічного тексту робиться висновок про дію загальних структурно-семантичних і мовностилістичних особливостей у драматургічному тексті взагалі; описовий метод, який полягає у точному й повному описі комунікативних ситуацій драматургічного тексту; елементи кількісного аналізу для встановлення частоти вживання конститутивних стилістичних фігур драматургічного тексту; метод стилістичного експерименту, який дозволяє виявити естетичне навантаження мовної одиниці в тексті шляхом її пропуску, заміни синонімом, зміни місця цієї одиниці в тексті; компонентний аналіз спрямований на пошук сем, які збагачують у творі мовні одиниці додатковим понятійним та емоційним змістом.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше, за допомогою систематизації структурно-семантичних особливостей драматургічного тексту, виділення типів авторської ремарки і комплексного аналізу діалогів, який водночас дозволяє охарактеризувати всю систему персонажів, було виявлено лінгвостилістичні маркери подвійного статусу драматургічного тексту. В дисертації уточнюються методологічні засади аналізу категорії художнього образу в драматургічному тексті, що здійснюється у співвідношенні з комунікативною ситуацією.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є певним внеском у вивчення проблем лінгвостилістики, прагматики, лінгвокраїнознавства, літературознавства. Висновки роботи мають значення для вивчення питань, пов’язаних із функціональним аналізом лінгвостилістичних засобів, мовленнєвою характеристикою персонажів, стилістичними можливостями художнього діалогу, його жанровою специфікою, дослідженням національних атрибутів діалогу.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у курсах з практики мовлення (навчання діалогічного мовлення, інтерпретація драматургічного тексту), письмового перекладу, стилістики (розділи Класифікація словникового складу французької мови”, Жанри та стилі”, Фігури стилю”), літературознавства (розділи Композиція й сюжет”, Особливості мови художньої літератури”), історії літератури (розділ Театр між "двома війнами"”), лінгвістики тексту (розділ Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту”), а також у курсі з теорії драми і сценічної мови.
Матеріалом дослідження є трилогія французького драматурга М.Паньоля Marius”, Fanny”, César”. Вибір творів саме цього автора зумовлений такими чинниками:
· п’єси написані в період між двома світовими війнами, що в історії французького театру характеризується пошуком нових театральних концепцій, зумовлених бурхливими змінами в житті суспільства;
· п’єси є ідеальним зразком” подвійного статусу драматургічного тексту в дії;
· у творчості французького драматурга втілюються риси нової французької драматургії, а тому вивчення індивідуальних особливостей авторського стилю М.Паньоля представляє інтерес для лінгвостилістичного дослідження.
На захист виносяться такі положення:
1. Структурно-семантичні й мовностилістичні особливості трилогії М.Паньоля Marius”, Fanny”, César” розкривають подвійний статус драматургічного тексту на лінгвостилістичному рівні.
2. Авторська ремарка є самостійним, лаконічним, найбільш характерним і виразним засобом характеристики художнього образу в експозиції трилогії. У сюжеті твору ремарка є допоміжним засобом, що адекватно виявляє авторські інтенції в інтерпретації смислу діалогічних партій персонажів.
3. Авторська ремарка виконує важливу естетичну функцію: актуалізує необхідну побутово-етнографічну інформацію, створює мовно-національний колорит, слугує засобом створення естетичної настанови читача.
4. Лінгвостилістичний аналіз діалогів персонажів за композиційними параметрами п’єси дозволяє водночас охарактеризувати всю систему персонажів і встановити за ними притаманні мовленнєві особливості.
5. Порушення драматургом прагматичних правил мовлення є ефективним засобом розвитку драматичної дії та експресивним засобом мовленнєвої характеристики персонажів.
6. За кожним художнім образом закріплюються характерні лінгвостилістичні засоби (іронія, гіпербола, аргументація, пестлива лексика, лексичні одиниці, що позначають внутрішній стан героїв), які виступають текстотвірним фактором трилогії, проходять лейтмотивом через весь художній твір.
Апробація результатів дисертації. Загальні та окремі результати дослідження доповідались на щорічних науково-практичних конференціях викладацького складу КДЛУ (Київ, КДЛУ, 20-22 квітня 1999 р.; Київ, КДЛУ, 25-28 квітня 2000 р.; Київ, КДЛУ, 24-27 квітня 2001); на Міжнародній науковій конференції Проблемы культурной адаптации текста” (Вороніж 23-24 квітня 1999 р. у Воронізькому державному університеті); на Міжнародній Науковій конференції Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків 25-26 квітня 2000 р. у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна); на міжвузівській конференції Риторика в свете современной лингвистики” (Смоленськ 14-15 травня 2001р. у Смоленському державному педагогічному університеті); на 5-ій Ювілейній міжнародній конференції Стратегії та методи навчання в мовах для спеціальних цілей” (Київ 11-12 жовтня 2001р. у Київському інституті міжнародних відносин у Національному університеті імені Тараса Шевченка).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у чотирьох статтях та матеріалах чотирьох конференцій.
Поставлені мета й завдання визначили структуру роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовується вибір теми, визначається її актуальність, новизна, мета і завдання дослідження, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, формулюються основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі на матеріалі лінгвістичних досліджень діалогу визначено структурно-семантичні особливості драматургічного тексту, що виступають маркерами його подвійного статусу, уточнено методологічні засади аналізу категорії художнього образу, розглянуто особливості творчої манери М.Паньоля, що дає ключ до розуміння його трилогії Marius”, Fanny”, César”.
У другому розділі проаналізовано лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в сценічній ремарці драматургічного тексту, виділено типи ремарок, досліджено їхні текстові функції, які є експресивним засобом розкриття характерів дійових осіб трилогії.
У третьому розділі проведено аналіз діалогів персонажів за композиційними параметрами драматургічного тексту, обґрунтовано доцільність застосування обраної форми дослідження, визначено формотворчу роль лінгвостилістичних засобів у розвитку діалогу й розкритті художнього образу кожного з персонажів трилогії.
Наприкінці кожного розділу подаються висновки.
У висновках дисертації узагальнюються результати виконаного дослідження, викладаються основні висновки дисертації, окреслюються перспективи подальшої наукової роботи в обраній галузі.
Список використаної літератури містить 270 праць вітчизняних та зарубіжних дослідників.
До списку джерел ілюстративного матеріалу входить трилогія М.Паньоля Marius”, Fanny”, César”, п’єса Topaze”.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Для виявлення лінгвостилістичних маркерів реалізації подвійного статусу драматургічного тексту обрано п’єси відомого французького драматурга Марселя Паньоля, які врешті стали трилогією Marius”, Fanny”, César”. У творі, написаному в період між двома світовими війнами”, розкриваються актуальні моральні, етичні й естетичні проблеми зазначеної епохи. Через життя трилогії читач має змогу здійснити екскурс у Прованс початку ХХ століття, познайомитися з життям, особливостями побуту та звичками мешканців півдня, неповторною манерою їхнього мовлення, що вплинуло на формування творчої манери драматурга, його світогляду та дозволило створити яскраві й правдиві художні образи.
Основним результатом дослідження є розроблення комплексного підходу до функціонального аналізу драматургічного тексту, що може використовуватися у вивченні й інтерпретації художніх творів, які належать до драматичного жанру і мають потенційні можливості інсценізації.
Лінгвостилістичний аналіз трилогії М.Паньоля, здійснений на основі об’ємно-прагматичного членування тексту, аналізу авторського і персонажного сегментів, дозволяє констатувати наявність певних особливостей у структурно-семантичній і мовностилістичній організації драматургічного тексту, які стають лінгвостилістичними маркерами його подвійного статусу. До структурно-семантичних особливостей організації драматургічного тексту належать компоненти, що виділяються за допомогою процедури об’ємно-прагматичного членування, на розбудову яких впливають особливості спонтанного діалогу та дійова функція художнього діалогу. У художньому творі, зокрема у п’єсі, діалог створює близьку аналогію з природним спілкуванням, динамічно розвиває сюжет, робить читача прямим свідком і потенційним учасником подій, допомагає йому сприймати драматургічний твір як конкретну реальність, викликаючи при цьому сильні емоційні переживання.
Характерною ознакою організації драматургічного діалогу є наявність у ньому одного тематичного ядра. Для полегшення викладу певної проблематики драматург виділяє підтеми, мікротеми, які допомагають повною мірою трактувати різні складові частини головної теми. Художня комунікація у драмі проходить на внутрішньотекстовому і позатекстовому рівнях. Мовні партії персонажів безпосередньо звернені до свого адресата.
Художній діалог, організований прагматичними компонентами мовленнєвої діяльності, слугує експресивною формою естетичного впливу на свідомість і читача, і глядача. Лінгвостилістичний аналіз тексту показав, що для зображення динамічного розвитку конфлікту драматург майстерно порушує прагматичні правила мовленнєвої діяльності, що дозволяє констатувати використання автором нового стилістичного прийому в розкритті художніх образів.
Виразність художнього діалогу в драматургічному тексті досягається у комплексі мовностилістичних, лексико-семантичних та лінгвопрагматичних засобів. До мовностилістичних засобів відносяться:
Повтор, найбільш поширена стилістична фігура, яка цементує” текст трилогії, виконуючи різні стилістичні функції: 1) акцентує увагу співрозмовників, наголошує на важливих смислових моментах повідомлення; 2) з’ясовує достовірність отриманої інформації; 3) створює експресивну форму заперечення-відповіді; 4) слугує експресивною реакцією на отриману інформацію; 5) конкретизує смисл запитання; 6) виступає експресивною формою подиву; 7) виражає згоду/незгоду, недовіру; 8) продовжує тематику розмови, підтверджуючи той факт, що попередня репліка персонажа знайшла відгук у співрозмовника; 9) дозволяє змінити смисловий акцент розмови; 10)показує, яким чином майбутні актори можуть віднайти правильний сценічний рух, пов’язаний з мовленням; 11) подає широкий спектр конотативних значень повторюваних лексичних одиниць; 12) унаочнює результат процесу; 13) виступає засобом самопереконання; 14) виражає потік негативних емоцій, швидку зміну настрою персонажів; 15) демонструє рішучість і наполегливість персонажів отримати відповідь на поставлене запитання; 16) вказує на логічність і послідовність дій персонажів; 17) виконує функцію зачину розповіді. Приклади інтенсивного використання стилістичної фігури повтору найбільш виразно розкривають художні образи п’єси; репліки типу чому? тому”, які у драматургічному тексті є особливо виразною формою, що підкреслює причиново-наслідковий зв’язок і надає відповіді на поставлене запитання чіткості та лаконічності; мовленнєва характеристика позасценічних персонажів, за допомогою якої робиться акцент на певних рисах головних героїв; інтенсифікація характерної побутової лексики, використання цього засобу створює яскраву конкретизацію зображення художнього простору; гіперболічні конструкції, які передають манеру світосприйняття персонажа, слугують засобом критичної оцінки; іронія, що показує манеру сприйняття людини в суспільстві; антитеза, використання якої створює контраст діалогічної партії, наголошуючи на відмінних рисах персонажів.
До лексико-семантичних засобів створення художньої виразності належать: синоніми, що відрізняються один від одного за ступенем інтенсивності позначення ознаки стану предмета; лексичні одиниці для передачі найвищого ступеня емоційних переживань, результату тривалого процесу; лексичні одиниці на позначення одягу персонажів, що розкривають біографічні моменти їхнього життя; лексика різної стилістичної забарвленості, спрямована на створення градації зображення негативної реакції, слугує засобом індивідуалізації мовлення персонажів; оригінальні порівняння з яскраво вираженим національним забарвленням.
До лінгвопрагматичних засобів створення експресивності мовлення персонажів належать:мовленнєві стимули, на які по-різному реагують персонажі, що зумовлює подальший розвиток діалогу; оповідні фрагменти у мовленні персонажів, які у динамічній формі повідомляють про події, не подані у творі, слугуючи таким чином засобом ретроспекції біографії дійових осіб; підтекст, що розкриває нові, експліцитно не виражені смисли твору, стимулює увагу читача, спонукає його до активної творчої діяльності; непрямі висловлювання, які у прихованій формі повідомляють про почуття героїв; мовні помилки, що є засобом типізації та індивідуалізації мовлення персонажів.
У кожній частині драматургічного сюжету виділено домінантний стилістичний прийом, що є двигуном” сценічної дії, а тому відіграє провідну роль у характеристиці героїв, формує лейтмотив художнього образу. Виразність і динамічність драматургічного тексту досягається у результаті вибору драматургом максимально експресивних мовностилістичних, лексико-семантичних і лінгвопрагматичних одиниць, які в повному обсязі виражають авторський задум, створюють характерний фізичний і психологічний портрет персонажів. Лінгвостилістичні засоби актуалізують країнознавчі мотиви трилогії, слугують засобом важливої естетичної настанови читача на сюжет твору, допомагають проникнути у світ художньої вигадки, відчути всі тонкощі національного темпераменту. Аналіз діалогічних партій за композиційними параметрами показав, що трилогія має чітко структурований композиційний рівень.
Таким чином, результати проведеного дослідження демонструють, що сутність подвійного статусу драматургічного тексту розкривається за допомогою виділення й аналізу структурно-семантичних особливостей драматургічного тексту і лінгвостилістичних засобів створення художнього образу персонажа.
Робота має перспективи подальшого наукового розвитку. Передбачається зробити частотний словник трилогії, словник мови М.Паньоля, порівняльний аналіз лінгвостилістичних засобів створення художнього образу персонажа у французькій та українській мовах, дослідити експресивні функції стилістичних фігур драматургічного тексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аристотель. Поэтика // Собрание сочинений. М.: Мысль, 1983. Т.4. С.645-680.
2. АрнольдИ.В. Импликация как прием построения текста и предмет филологического изучения // Вопросы языкознания. 1982. №4. С. 83-91.
3. АрутюноваН.Д. О типах диалогического стимулирования // Теория и практика лингвистического описания иноязычной разговорной речи: Учен. зап. Горьков. гос. пед. ин-т ин. яз. 1972. Вып.49. С. 3-9.
4. АтрощенкоА.Ф. Конситуация и ее функции при эллиптическом словоупотреблении в разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи: Уч. зап. Горьков. гос. пед. ин-т ин. яз. 1972. Вып.49. С. 5-7.
5. БайбаковаІ.М. Мовлення як соціальний і психологічний елемент особистості // Проблеми лінгвістики науково-технічного і художнього тексту та питання лінгвометодики: Вісник національного університету Львівська політехніка”. Львів: 2001. № 419. С. 39-43.
6. БаклановаА.Г. Лингвостилистическая характеристика драмы как типа текста (на материале драмы ГДР): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т. ин. яз. М., 1983. 23 с.
7. БаллиШ. Общая лингвистика: Пер. с фр. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 416 с.
8. БаллиШ. Французская стилистика: Пер. с фр. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1961. 394 с.
9. БалухатыйС.Д. Проблемы драматургического анализа. Л.: Academia, 1927. 184 с.
10. Баранник Д.Х., Гай Г.М. Драматичний діалог. Питання мовної комунікації. К.: Вид-во Київськ. ун-ту, 1964. 162 с.
11. БартР. Текстовой анализ // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс. 1980. Вып. 9. Лингвостилистика. С. 307-313.
12. БаталоваТ.М. Некоторые семантические аспекты связности текста // Лексикологические и стилистические проблемы функционирования слова и словосочетания: Сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М. Тореза. 1977. Вып. 116. С. 54-74.
13. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С. 250-297.
14. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С. 9-191.
15. Бахтин М.М. Проблема текста // Собрание сочинений. М.: Русские словари, 1996. Т.5. С. 306-326.
16. Безяева М.Г. Коммуникативный блок как одна из единиц изучения диалога // Вестник Московского ун-та. Серия 9. Филология. 2000. №5. С. 27-60.
17. Береговская Э.М. Надпись на значке как вид текста // Филологические науки. 2000. №6. С. 67-75.
18. Береговская Э.М. Рене Фалле в свете арготологии // Лингвостилистический анализ художественного текста: Сб. науч. тр. Смоленск: Изд-во Смоленск. пед. ин-та. им. К.Маркса. 1981. С. 89-106.
19. БереговскаяЭ.М. Стилистические функции синонимов (на материале произведений Флобера): Дис канд. филол. наук: 10.02.05. К., 1963. 243 с.
20. БереговскаяЭ.М., Верже Ж-М. Занятная риторика. М.: Языки русской культуры, 2000. 152 с.
21. БлокВ.Б. Диалектика театра. Очерки по теории драмы и ее сценического воплощения. М.: Искусство, 1983. 294 с.
22. БлохМ.Я. Неполное и вторично-полное предложение как строевые элементы разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи: Межвуз. сб. научн. тр. Горьков. гос. пед. ин-т ин. яз. 1987. С. 13-20.
23. БогинГ.И. О некоторых параллелизмах в изучении художественной и разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи: Межвуз. сб. научн. тр. Горьков. гос. пед. ин-т ин. яз. Горький, 1972. Вып. 49. С. 24-28.
24. Богин Г.И. Фигуры в разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи: Межвуз. сб. научн. тр. Горьков. гос. пед. ин-т ин. яз. 1987. С. 21-29.
25. Боголюбова Л.И., Щерба Г.М. Ситуация общения и язык // Французский язык в свете теории речевого общения. СПб.: Изд-во С-Петербургского ун-та, 1992. С. 141-208.
26. Божена М. Чехов и драматургия русского символизма: Дис канд. филол. наук: 10.01.04. Симферополь, 1995. 144 с.
27. БорисоваМ.Б. О типах диалога в пьесе Горького Враги” // Очерки по лексикологии, фразеологии, стилистике: Учен. зап. / ЛГУ им. А.А.Жданова: Сер. филол. наук. Л., 1956. Вып. 24. С. 96-118.
28. Боровой Л.Я. Диалог. М.: Советский писатель, 1969. 267 с.
29. Будагов Р.А. О сценической речи // НДВШ. Филологические науки. 1974. №6. С. 3-15.
30. БурбелоВ.Б. Эволюция речевых форм характеристики персонажа во французской литературе: Дис канд. филол. наук: 10.02.05. Киев, 1980. 310 с.
31. БурбелоВ.Б.,СаломарскаяЕ.А. Лингвистика художественного текста: Учебное пособие. К.: УМК ВО, 1988. 215 с.
32. Бяо В. Стилистический прием и его роль в создании художественного образа // Лингвистика и межкультурная коммуникация: Вестн. МГУ. Серия 19. 2001. №1. С. 134-141.
33. ВаврищукИ.А. Пунктуационная подсистема драматургического текста (на материале англоязычной драмы конца 19 и 20 вв.): Дис канд. филол. наук: 10.02.04. Одесса, 1997. 160 с.
34. Вайман С.Г. Парословесный диалог // Филологические науки. 1980. №2. С. 37-44.
35. ВалюсинскаяЗ.В. Вопросы изучения диалога в работах современных лингвистов // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 299-313.
36. Вейхман Г.А. Текст и его синтаксические конституенты // Филологические науки. №4. 1989. С. 80-83.
37. Вейхман Г.А. Уровень текста // Филологические науки. 1988. №2. С.65-69.
38. ВиноградовВ.В. О языке художественной литературы. М.: Худож. лит., 1959. 652 с.
39. ВиноградовВ.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: АН СССР, 1963. 255 с.
40. ВинокурТ.Г. О языке современной драматургии // Языковые процессы современной русской художественной литературы. Проза. М.: Наука, 1977. С. 138 193.
41. ВинокурТ.Г. Характеристика структуры диалога // Язык и стиль писателя в литературно-критическом анализе художественного произведения. Кишинев: Штиинца, 1977. С. 64-73.
42. Владимиров С.В. Действие в драме. М.: Искусство, 1972. 158 с.
43. Волькенштейн В.М. Драматургия. М.: Сов. писатель, 1969. 335 с.
44. Волькенштейн В.М. Драматургия. Метод исследования драматургических произведений. М.: Новая Москва, 1923. 175 с.
45. ВоробьеваО.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища школа, 1993. 199 с.
46. ВоронцоваТ.И. Структурно-семантический анализ баллады Р.Бернса Джон ячменное зерно” // Лингвостилистический анализ художественного текста: Сб. научн. тр. Смоленск. гос. пед. ин-т ин. яз. им. К. Маркса 1981. С. 20-26.
47. Гаврильев Н.Н. Семантико-синтаксические особенности диалога (на материале совр. франц. худ. лит.): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.05 / Моск. гос. пед. ин-т. ин. яз. М., 1974. ­ 27 с.
48. ГадамерГ.Г. Философия и литература // Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. С. 126-146.
49. ГаевскаяМ.И. В пьесе и на сцене. Критика. Теория // Современная драматургия. 2001. №1. С. 150-151.
50. Гак В.Г. Структура диалогической речи // Русский язык за рубежом. 1968. №1. Ч.1. С. 75-80.
51. Гак В.Г. Структура диалогической речи // Русский язык за рубежом. 1970. №3. Ч.2. С. 63-69.
52. Гальперин И.Р. О понятии текст // Вопросы языкознания. 1974. №6. С. 68-77.
53. ГальперинИ.Р. Проблемы лингвостилистики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1980. Вып. 9. Лингвостилистика. С. 5-35.
54. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
55. ГальперинаЛ.И. Некоторые синтаксические средства индивидуализации речи персонажей (на материале пьес Б.Шоу): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т. ин. яз. М., 1976. 25с.
56. ГальперинаЛ.И. Эффект подтвержденного ожидания и его функции в структуре художественного текста // Лингвостилистические исследования текста: Сб. научн. тр. Кирг. ун-т. Фрунзе. 1985. С. 13-22.
57. ГаспаровБ.М. Язык, память, образ. Лингвистика языкового существования. М.: Новое лит. обозрение, 1996. 348 с.
58. ГеллерТ.Ш. О специфике художественного образа в театральном искусстве: Автореф. дис канд. филос. наук: 09.623. / Моск. гос. ун-т. М., 1972. 22 с.
59. ГетманЛ.И. Художественный текст как объект лингвостилистического исследования. Нежин: Изд-во Нежин. пед. ин-та, 1993. 103 с.
60. ГетьманЗ.О. Лінгвістична модель іспанського діалогічного мовлення: принципи граматичної побудови діалогічного тексту: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.05 / Київ. держ. ун-т. ім. Тараса Шевченко. К.,1996. 48 с.
61. ГироП. Разделы и направления стилистики и их проблематика // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс,1980. Вып. 9. Лингвостилистика. С. 35-69.
62. Голубева-МонаткинаН.И. Французская диалогическая речь, вопросительное предложение: Учеб. пособие. М.: Высш. школа, 1985. 126 с.
63. ГончароваЕ.А. Лингвостилистические средства создания образа персонажа в художественном тексте // Лингвистические исследования художественного текста: Межвуз. сб. науч. тр. ЛГПИ им.А.А.Жданова 1983. С. 85-98.
64. ГончароваЕ.А. Пути лингвостилистического выражения категории автор-персонаж в художественном тексте. Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1984. 150с.
65. Горбунова Е.Н. Вопросы теории реалистической драмы. М.: Сов. писатель, 1963. 508 с.
66. Гореликова М.И.,Магомедова Д.М. Лингвистический анализ художественного текста. М.: Русский язык,1989. 152 с.
67. ГорюноваМ.Н. Лингвостилистические особенности немецкоязычной драматургии 20 ст.: Дис канд. филол. наук: 10.02.04. Киев, 1996. 150с.
68. ГришинаО.Н. Роль контекстно-вариативного членения текста в раскрытии глубины художественного образа // Лингвистические аспекты образности: Сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М. Тореза. 1981. Вып. 174. С. 82-92.
69. ГусеваЛ.В. Средства экспрессивности эпитета // Лингвостилистический анализ художественного текста: Сб. научн. тр. Смоленск. гос. пед. ин-т ин. яз. им. К.Маркса. 1981. С. 3-13.
70. ДавыдоваМ.К. Полисемия как средство создания художественного образа // Вопросы теории русского языка и говоров Дальнего Востока. Хабаровск: Изд-во Хабаров. гос. пед. ин-та. ­ 1973. С. 77-96.
71. ДемьянковВ.З. Загадки диалога и культура понимания // Текст в коммуникации: Сб. научн. тр. Тверск. сельскохоз. ин-та. М.: 1991. С. 109-116 с.
72. ДокторевичД.Л. Стилистические особенности фатической речи // Лингвостилистический анализ художественного текста: Сб. научн. тр. Смоленск. гос. пед. ин-та. ин. яз. им. К.Маркса. 1981. С. 77-80.
73. Долинин К.А. Об одной характерной черте синтаксиса спонтанной речи // Теория и практика лингвистического описания иноязычной разговорной речи: Уч. зап. Горьков. гос. пед. ин-т. ин. яз. 1972. Вып. 49. С. 64-67.
74. ДонсковаО.А. Динамика модальности драматургического текста // Лингвостилистические аспекты образности: Сб. науч. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. 1981. Вып. 174. С. 103-112.
75. ДонсковаО.А. Средства выражения категории модальности в драматургическом тексте (на материале англо-американской драмы): Автореф. дис филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т. ин. яз. М., 1982. 24 с.
76. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Навчальний посібник. К.: Довіра, 1999. 432 с.
77. Земская Е.А. Русская разговорная речь: лингвистический анализ и проблемы обучения. М.: Русский язык, 1979. 238 с.
78. ЗмиевскаяН.А. Субъективно-оценочная модальность // Лингвостилистические аспекты образности: Сб. науч. тр. МГПИИЯ им. М. Тореза. 1981. Вып. 174. С. 112-127.
79. ЗоненашвилиД.С. О некоторых различиях языка диалога в художественной прозе и драматургии // Лексикологические и стилистические проблемы функционирования слова и словосочетания: Сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М. Тореза. 1977. Вып. 116. С. 54-74.
80. ИбраевЛ.И. Слово и образ. К проблеме соотношения лингвистики и поэтики // Филологические науки. 1981. №1. С.18-25.
81. ИванчиковаЕ.А. О принципах изучения синтаксической композиции художественного текста // Изв. АН СССР. Сер. лит-ры и языка. Т. 33. 1974. №1. С.53-59.
82. ИвойловаВ.Г.,ДолининК.А. Синтаксис драматургического диалога в сравнении с синтаксисом спонтанной речи // Стилистические проблемы французской литературы. Л.: Изд-во Ленинг. гос. пед. ин-та им. А.А.Жданова. 1975. С. 224-233.
83. Ильенко С.Г. Функционирование предложения в тексте // Функционирование синтаксических категорий в тексте. С. 5-15
84. Иоаннисян Д.В. Структура образа и пространство-время в пейзаже раннего Гоголя // Изв. АН СССР Сер. лит-ры и языка. 1974. Т. 33, №4. С. 299- 311.
85. ИрисхановаК.М. Стилистические функции топонимов // Вопросы лингвистической стилистики: Сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. 1978. Вып. 158. С. 149-157.
86. ИсхаковаД.К. Семантические связи лексики тропа с лексикой текста // Лингвостилистические аспекты образности: Сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. 1981. Вып.174. С. 127-139.
87. Іваненко С.М. Поліфонія тексту. К.: Видав. центр КДЛУ, 1999. 318 с.
88. КагановскаяЕ.М. Ирония как средство создания речевой установки в художественном тексте: Дис... канд. филол. наук: 10.02.05. К., 1992. 184с.
89. КагановскаяЕ.М., МостоваяН.А. Иронические характеристики персонажей пьес М.Паньоля, М.Эме // Риторика в свете современной лингвистики: тезисы докладов Второй межвуз. конф. Смоленск, 2001. С. 30-32.
90. КалитаА.А. Фонетичні засоби актуалізації смислу англійського емоційного висловлювання. К.: Видавничий центр КДЛУ. 2001. 351 с.
91. КаменскаяО.Л. Текст как средство коммуникации // Лингвостилистические проблемы текста: Сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. 1980. Вып. 158. С. 3-11.
92. Каплан И.Е. О речи персонажа драмы // Анализ художественного текста. М.: Педагогика. 1976. Вып 2. С. 72-85.
93. КатышеваД.Н. Принципы анализа драматургических произведений в театральном коллективе: Учебное пособие по курсу Теория драмы и основные принципы анализа театральных произведений”. М.: Профиздат, 1967. Вып. 1. 36 с.
94. КатышеваД.Н. Принципы анализа драматургических произведений в театральном коллективе: Учебное пособие по курсу Теория драмы и основные принципы анализа театральных произведений”. М.: Профиздат, 1974. Вып. 2. 47 с.
95. КимГ.В. Повтор в синтаксической организации реплик // Лингвостилистический анализ текста: Межвуз. сб. Казах. ун-та. Алма-Ата. 1982. С. 36-46.
96. Клейнер И. У истоков драматургии. Л.: Российский ин-т истории искусств, 1924. 118 с.
97. КлеменцоваН.Н. Смысловая структура текста и его понимание // Текст в речевой деятельности (перевод и лингвистический анализ): Сб. научн. тр. Калинин. сельскохоз. ин-та. М.: 1988. С. 34-38.
98. КолесоваН.Н. Семантика вопросительного предложения в английской разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи: Уч. зап. Горьков. пед. ин-т. ин. яз. 1987. С. 74-83.
99. КолшанскийГ.В. О языковом механизме порождения текста // Вопросы языкознания. 1983. №3. С. 44-51.
100. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 174 с.
101. Комина Н.А. Прагматическая структура констативного блока реплик в диалоге // Языковое общение и его единицы: Межвуз. сб. науч. тр. Калинин. ун-та. 1986. С. 60-65.
102. Костин В.И. Что такое художественный образ. М.: Сов. художник, 1962. 60с.
103. Кручинкина Н.Д. Типы сочинительных конструкций с однородными членами, характерные для разговорной речи в современном французском языке // Теория и практика лингвистического описания иноязычной разговорной речи: Уч. зап. Горьков. гос. пед. ин-т. ин. яз. 1972. Вып. 49. С. 129-131.
104. КрыловаЛ.В. Лингвостилистические особенности монологического высказывания в драме: Автореф. дис филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т. ин. яз. М., 1980. 24 с.
105. КудрявцеваН.П. К типологической характеристике широкозначной номинации в английской разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи: Уч. зап. Горьков. пед. ин-т. ин. яз. 1987. С. 83-89.
106. КуликоваГ.С. Сигналы разговорности в сценической речи // Вопросы стилистики. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та. 1985. С. 159-168.
107. КурахтановаИ.С. К проблеме языковой образности // Лингвистические аспекты образности: Сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. 1981. Вып. 174. С. 66-74.
108. КуськоЕ.А. Лексико-синтаксические средства языковой характеристики персонажей в романах А.Шерера: Дис канд. филол. наук: 10.02.04. Львов, 1969. 348 с.
109. КухаренкоВ.А. Индивидуализация речевой характеристики персонажа в диалоге художественной прозы // Теория и практика лингвистического описания иноязычной разговорной речи: Уч. зап. Горьков. гос. пед. ин-т. ин. яз. 1972. Вып. 49. С. 140-143.
110. ЛагутинВ.И. Проблемы анализа художественного диалога. Кишинев: Штиинца, 1991. ­ 94 с.
111. Ларин Б.А. Язык пьесы Враги // Эстетика слова и язык писателя. Л.: Худ. лит., 1974. С. 207-228.
112. Левбарг Л.А. Исторические условия развития // История западноевропейского театра. М.: Искусство, 1985. С. 32-41.
113. Леонтьев А.А. Высказывание как предмет лингвистики, психолингвистики и теории коммуникации // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 18-36.
114. ЛукинВ.А. Художественный текст. Основы лингвистической теории и элементы анализа. М.: Ось, 1999. 189 с.
115. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 384с.
116. Лоусон Дж. Г. Теория и практика создания пьесы и киносценария: Пер. с англ. М.: Искусство, 1960. 562 с.
117. ЛурияА.Р. Язык и сознание. М.: Изд-воМГУ, 1998. 335 с.
118. ЛысенкоО.М. Функционально-семантические характеристики субституционных диффузных высказываний английской разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания иноязычной разговорной речи: Уч. зап. Горьков. гос. пед. ин-т. ин. яз. Горький, 1987. С.89-96.
119. ЛященкоТ.К. Обособление членов предложения в функционально-стилистиче