ЮРИДИЧНІ СЕНТЕНЦІЇ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ: СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ І ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

КЛИМЕНКО Лада Вікторівна

УДК 802/809.1+801.56

ЮРИДИЧНІ СЕНТЕНЦІЇ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ:
СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ І ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

10.02.05 романські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Соломарська Олена Олександрівна
кандидат філологічних наук, професор

КИЇВ 2001

ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ВРЕГУЛЮВАННЯ «ЗВИЧАЄВИХ
ПРАВИЛ» І УТВЕРДЖЕННЯ ЮРИДИЧНОГО СТАТУСУ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ................................................................................................................ 15
1.1. Виникнення і розвиток правової системи Франції і утвердження
юридичного статусу французької мови .................................................. 15
1.1.1. Французька мова на межі античності та середньовіччя.
Страсбурзькі Клятви” ............................................................................. 16
1.1.2. Період становлення французької мови як офіційної за часів
середньовіччя (VI-XV)............................................................................. 18
1.1.3. Статус мови за часів становлення і розвитку буржуазної
держави і права у Франції ........................................................... 22
1.1.3. Сучасна мовна політика Франції ................................................. 24
1.2. Утвердження і врегулювання звичаєвих правил” першоджерел
юридичних сентенцій .................................................................................... 26
1.2.1. Взаємодія римської та місцевих культур - подвійне
першоджерело ЮС ....................................................................... 28
1.2.2. Укладення перших збірок звичаєвих правил” ............................. 32
1.2.3. Антуан Луазель і Звичаєві інститути” ............... ........................... 37
1.3. Роль юридичних сентенцій у системі французького позитивного
права і питання про їхню узуальність у сучасній французькій мові......... 40
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ ............................................................. 46
РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНИХ
СЕНТЕНЦІЙ ЯК ПАРЕМІЙНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ........................................ 49
2.1. Поняття юридичної сентенції (adage juridique”) у французькій мові....... 49
2.2. Пареміологія і визначення особливого типу паремій
юридичних сентенцій ................................................................................. 53
2.3. Семіотичні аспекти юридичних сентенцій ................................................. 59
2.4. Семантична характеристика юридичних сентенцій .................................. 63
2.5. Прагматичні функції юридичних сентенцій................................................ 69
2.6. Юридичні сентенції як особливий тип нормативних суджень
(сигматична характеристика) ...................................................................... 78
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ ........................................................... 87
РОЗДІЛ 3. СТИЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНИХ
СЕНТЕНЦІЙ ..................................................................................................... 90
3.1. Два типи юридичного висловлювання: наукове” і художнє
(поетичне) ...................................................................................................... 90
3.2. Стилістичні засоби реалізації юридичних сентенцій ............................... 95
3.2.1.Синтаксична характеристика ............................................................ 96
3.2.2. Типи синтаксичного зв’язку компонентів ....................................... 104
3.2.3. Еліптична транспозиція компонентів ....................................... 111
3.2.4. Лексичні особливості ...................................................................... 117
3.2.5. Метафори .......................................................................................... 126
3.2.6. Паронімічна атракція ..................................................................... 136
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ ........................................................... 143
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ............................................................................... 147
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ............................ 155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СЛОВНИКОВИХ ТА ІЛЮСТРАТИВНИХ
ВИДАНЬ .............................................................................................................. 169
ДОДАТОК А .................................................................................................... 172

ВСТУП

Постійний інтерес до досліджень модального, оцінного, комунікативного і прагматичного аспектів юридичної мови обумовлюється тим, що, як вважають її дослідники, саме офіційно-діловий стиль, основні риси якого успадковані з латинської мови, найяскравіше відбиває основні риси французької мови взагалі [120, с. 5; 126, с. 18, 41].
У дослідженнях офіційно-ділового стилю французької мови багатьма лінгвістами Р. Катріном, І. Клессом, Ю.С. Степановим, В.І. Круковським [120, 122, 86, 49] та ін. - наголошувалося, що його мовні особливості, збігаючись у найбільш загальних рисах з особливостями ділового стилю інших індоєвропейських мов, безперечно мають і деякі відмінності, риси, не властиві іншим мовам. Це пов’язано з особливостями граматики та лексики французької мови, а також з тим фактором, що стильові системи у різних мовах проходять певний, властивий лише даній мові шлях розвитку.
У сучасній вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці під час дослідження мови ділових документів основна увага приділялася вивченню наукової юридичної мови, а саме текстів Конституції та законодавства, робочих документів міжнародних організацій та правничих органів: декретів, постанов, наказів, резолюцій, тощо. Аспекти цих досліджень, у тому числі й на матеріалі французької мови, детально висвітлені як вітчизняними дослідниками: О.Д. Пономарів, Т.Н. Мальчевська, В.І. Круковський, Ю.С. Стєпанов, Є.Б. Гумілевська, В. Підмогильний та Є. Плужник, Є.А. Рейман, З.В. Тимошенко, О. Колечко та В. Крилова [68, 56, 49, 86, 24, 67, 73, 153]; так і зарубіжними: Ж. Корню, П. Мімін, Ж. Рей, Ж.-Л. Суріу та П. Лера, А. Чезмартін [126, 163, 173, 181, 121] та ін. Дослідники одностайно висловлюють думку, що стиль юридичного мовлення має глибоке історичне коріння, що у значній мірі пояснює особливості його функціонування.
У дослідженнях юридичного дискурсу радянськими та вітчизняними науковцями [24, 49, 56, 67, 86] ми майже не зустріли висвітлення феномену функціонування у складі юридичної мови особливого типу юридичних текстів паремійних висловлювань: юридичних сентенцій, сталих словосполучень, максим і афоризмів. Дослідження юридичного дискурсу лише констатували факт їхньої наявності у юридичному мовленні, а паремійні висловлювання юридичного стилю визначалися як засіб, що обумовлює одну з багатьох стилістичних рис юридичної мови у складі офіційно-ділового стилю тяжіння до архаїчних мовних форм та конструкцій.
У зв’язку з тим, що паремійні юридичні висловлювання не виділяються як окремий клас паремій вітчизняними мовознавцями, в українській мові не існує адекватного еквівалента терміну adage juridique”. Словники, найчастіше, наводять три варіанти його перекладу: сентенція, прислів’я, приказка, тоді як у французькій мові поняття adage” охоплює велике семантичне поле значень і включає широкий синонімічний ряд визначень: axiome, aphorisme, précepte, sentence, brocard, іноді règles de droit (de regulis juris), apophtegme, dicton, proverbe, тощо.
Вважаючи, що оскільки термін сентенція” якнайбільш семантично наближений до юридичної тематики (від лат. sententia, що за часів давнини означало промову нормативного характеру наприкінці судового засідання), ми умовно визначили семантичне поле поняття adage juridique” українським терміном: юридична сентенція” (далі по тексту ЮС).
Можна назвати лише кілька досліджень, присвячених паремійним юридичним висловлюванням, що належать французьким дослідникам: Ж. Корню, А. Лангі, А.-Ж. Греймасу [126, 154-155, 146] на матеріалі французької мови, та А. Чезмартіну на матеріалі німецької мови [121]. Здебільшого юридичні сентенції визначаються як особливий вид поетичного висловлювання, а основна увага дослідників зосереджується на філософсько-риторичному комплексі їх особливостей як паремійних висловлювань.
Говорячи про дослідження вітчизняних авторів у галузі пареміології, що вважається відносно молодою галуззю мовознавства, слід насамперед назвати праці В. Підмогильного та Є. Плужника, Г.Г. Соколової, І.І. Чернишової [67, 81 105] та ін. Згадані автори іноді виділяють юридичні сентенції як окремий клас паремійних висловлювань, який, як і інші паремійні висловлювання, є частиною процесу глобальної комунікації, детально описаного Р. Якобсоном [152].
Проте, ми не зустріли висвітлення питання мовних засобів реалізації юридичних сентенцій як окремого класу паремійних висловлювань, приналежного до юридичного дискурсу, адже дослідження структурних, жанрово-стилістичних та комунікативних особливостей паремійних висловлювань зазвичай проводилися на матеріалі загального масиву паремійних висловлювань.
Звернення у цій роботі до праць вчених філософсько-риторичного напрямку, присвячених дослідженню сентенцій, зумовлюється фактом співіснування у сучасній юридичній мові Франції сентенцій французькою і латинською мовами. Виявилося, що філософсько-риторична школа дослідження сентенцій, започаткована Аристотелем [7], (який вже тоді розрізняв деякі види паремії і вперше згадував про ЮС), зробила найбільший внесок до розв’язання питань про сутність і походження паремійних висловлювань. Аристотелем та його послідовниками Діогеном Лаертським, Квінтіліаном [172] та ін. вже за часів античності було визначено основні художні засоби, що забезпечували виділення прислів’їв як особливого поетичного жанру: ними вважалися метафора, алегорія та алітерація.
Сентенції юридичного типу розглядали у своїх роботах деякі вчені-правознавці: Р. Давід; М.Д. Бойко, В.М. Співак та М.А. Хазін; Ж.-П. Грідель [25, 14, 147]. Констатуючи факт функціонування у мові права юридичних сентенцій, автори зупинялися на факторах їхньої приналежності до правової галузі і на питанні вживання таких сентенцій у публічних та судових промовах.
Усі згадані напрямки дослідження юридичних сентенцій історико-етимологічний (онтологічна сутність і історія функціонування ЮС), комунікативно-прагматичний (дослідження функціонування ЮС як паремійних висловлювань) і художньо-стилістичний (аналіз мовних засобів реалізації ЮС та особливостей їхньої композиційної побудови) нерозривно пов'язані в єдності висловлювання ЮС, при цьому їхні характеристики визначаються специфікою юридичної сфери спілкування з її психологічними, філософськими і соціологічними відносинами, які мають місце між юридичними сентенціями і людьми, що їх створюють і використовують.
Ці питання набувають особливого значення у зв’язку з розвитком нових напрямків лінгвістичних досліджень, які можна об’єднати в галузь комунікативної лінгвістики, предметом якої, за визначенням Г.В. Колшанського, є дослідження власне структури мови, що передбачає вирішення широкого кола питань щодо взаємодії різних видів структури висловлювання, співвідношення прагматичних цілей, структури висловлювання і тексту, напрямок комплексного лінгвістичного дослідження з метою встановлення комунікативно-прагматичної настанови учасників комунікативних актів [44, с. 5, 9].
Розвитoк сучасної лінгвістики, яка характеризується тенденціями до експансіонізму, антропоцентризму, зближенням з комплексом когнітивних наук та функціоналізмом [27, c. 71], обумовили необхідність комплексного підходу до об’єкту дослідження, який тісно пов’язаний з культурним і філософськими контекстами епохи.
Актуальність дослідження. Необхідність дослідження юридичних сентенцій у контексті юридичної мови викликано недостатнім їх вивченням у лінгвістиці. Це зумовило необхідність проведення комплексного лінгвістичного аналізу такого специфічного виду юридичного дискурсу, як юридичні сентенції, що охоплює як змістовий, так і формальний аспекти, а також вивчення їхніх особливостей як у синхронії, так і у діахронії.
Проведення такого дослідження набуває особливої актуальності в історичному контексті розбудови і впорядкування Української держави, тенденцій до її інтеграції у Європейську спільноту, що вимагає вивчення і врахування історичного досвіду, мовних і соціокультурних традицій держав світового рівня, зокрема Франції.
Метою дослідження є визначення ролі і місця юридичних сентенцій у складі французької мови взагалі і юридичного дискурсу зокрема, а також їх комплексний лінгвістичний аналіз, що зумовлює вирішення наступних завдань:
· дослідити онтологічну сутність і історичні фактори виникнення та функціонування ЮС у французькій мові;
· окреслити коло основних комунікативно-прагматичних характеристик функціонування ЮС як паремійних висловлювань;
· проаналізувати художньо-стилістичні особливості юридичних сентенцій.
Об’єктом дослідження є юридичні сентенції як паремійні висловлювання юридичного стилю французької мови.
Предметом дослідження є онтологічні, історичні, комунікативно-прагматичні і художньо-стилістичні особливості юридичних сентенцій у французькій мові.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у дисертації завдань нами було використано традиційні методи лінгвістичного аналізу: порівняльно-історичний, деякі різновиди структурного і конструктивного методів, а також загальний лінгвістичний метод інтерпретації тексту, метод статистичного опрацювання результатів.
При дослідженні історичних умов походження юридичних сентенцій у контексті утвердження юридичного статусу французької мови застосовувався історичний метод вивчення та критичного аналізу архівних матеріалів стосовно об’єкту дослідження, а також порівняльно-історичний метод аналізу звичаїв” латинського та французького походження першоджерел юридичних сентенцій. Використання цих методів довело доцільність виділення паремій юридичного стилю як об’єкту спеціального дослідження.
Для загальної характеристики юридичних сентенцій, встановлення структури та систематики їх елементів нами було застосовано системний підхід і структурний метод пояснення факту функціонування у французькій мові класу ЮС як окремої категорії текстів із власним значенням. Отримані висновки про наявність кореляції цього значення з іншими системами правовою, психологічною та історичною галузями, - привело до необхідності залучення конструктивних методів дослідження.
Методологічною основою семіотичного дослідження став метод конструктивного пояснення семіотичних фактів юридичних сентенцій, а також їхнє функціональне пояснення для визначення спрямованості інформаційного повідомлення. Для здійснення конструктивного пояснення сутності сентенцій, що вивчалися, застосована семіотична теорія Ч.-С. Пірса та Ч. Морріса [168, 165], а функціонального Г. Клауса [37].
Для здійснення семантико-смислового аналізу ЮС використовувався метод текстової семантизації, методи зіставлення і взаємозв’язку текстового змісту і комунікативної інтенції. Необхідність найбільш повного врахування соціальних факторів і прагматики предмету дослідження зумовила необхідність залучення методу інтерпретації контексту з метою виявлення побічних та прихованих смислів з прямого значення висловлювання кожної досліджуваної юридичної сентенції.
При аналізі синтаксичних особливостей юридичних сентенцій було застосовано елементи методу дистрибутивного аналізу синтагматичного ланцюга висловлювання, а також методи статистичного опрацювання результатів. Метод дослідження полягав у підрахунку кількісного складу синтагматичного ланцюга кожної з юридичних сентенцій. На підставі результатів підрахунку було зроблено узагальнюючий статистичний аналіз і синтез шляхом електронної обробки кінцевих результатів.
До методів, вжитих при дослідженні стилістичних особливостей юридичних сентенцій, належить метод лінгвістичного спостереження, опису і логічних висновків щодо характерних для цього виду паремій стилістичних маркерів і мовних засобів.
Матеріалом дослідження слугували такі видання:
· збірка Institutes coutumières d’Antoine Loysel ou manuel de plusieurs et diverses règles, sentences et proverbes, tant anciens que modernes du droit coutumier et plus ordinaire de la France” 1846 р.в. [222];
· збірка Locutions latines et adages du droit français contemporain” під ред. А.Роланда та Л.Буає (1978-1979) у двох томах [226];
· збірка П. Де Ломмо Maximes générales du droit français”1614 р.в. [227];
· словник А.Дагена «Axiomes, Aphorismes et Brocards français de Droit» 1926 р.в. [203];
· частина Maximes et adages du droit français augmentés de quelques dictons et sentences” роботи під назвою Vocabulaire juridique” Ж. Корню [126];
· Французько-російський фразеологічний словник під ред. Я.І. Рецкера [197];
· Українсько-французький і французько-український фразеологічний словник (укладачі: Венгренівська М.А., Венгреновська Г.Ф., Оратовський Т.Б.) [196],
а також юридичні сентенції, відібрані методом суцільної вибірки з текстів французьких історичних і парламентських хронік. Загальний обсяг складає 850 ЮС.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що уперше юридичні сентенції у французькій мові, які стали об’єктом окремого лінгвістичного дослідження, було виділено із загального масиву паремійних висловлювань, (що у французькій мові доти було факультативним, а в українській і російській мовах ніколи не проводилося).
Результатом цього дослідження стало цілісне представлення юридичних сентенцій як особливого типу паремійних висловлювань у складі юридичного дискурсу, які розглянуто у сукупності онтологічних, комунікативно-прагматичних та художньо-стилістичних ознак.
У роботі вперше висвітлено питання щодо звичаєвого” характеру походження юридичних сентенцій.
Юридичні сентенції було досліджено як цілісну семіотичну систему з власними характеристиками, а також розроблено комунікативну концепцію семіозісу знаків ЮС. У процесі розробки дістали подальшого розвитку семантична теорія значення юридичних сентенцій Ж. Корню, аспекти дослідження синтаксису і значення паремійних висловлювань А.-Ж. Греймаса, а також прагматична теорія Г. Клауса у частині, присвяченій аналізу сигматичних аспектів знака.
Було розроблено такі власні типології і класифікації юридичних сентенцій:
· за ступенем ізоморфізму між ЮС та сучасними юридичними текстами;
· за ступенем семантичної кореляції ЮС з юридичними реаліями;
· класифікація ЮС за видами суджень;
· за типами синтаксичних одиниць, що ЮС являють структурно;
· за типом еліптичної транспозиції граматичних компонентів ЮС;
· типологічна класифікація явища паронімічної атракції у складі ЮС.
Теоретична значущість дисертації. У зв’язку з високим ступенем кодифікації формальних і смислових компонентів юридичних сентенцій, вивчення останніх у контексті юридичної мови представляє теоретичний інтерес. Усі наукові положення, з урахуванням досягнутого ними рівня новизни, можуть стати внеском до теорії французької лексикології, фразеології і стилістики, зокрема, до розвитку такого розділу як пареміологія, а також до історії французької мови та семіології.
Наукова достовірність роботи визначається теоретичною базою дослідження, яку складають праці з загального мовознавства, історії мови, пареміології, стилістики французької та інших мов, роботи з прагматики та комунікативної лінгвістики, психолінгвістики та правознавства, комплексною методикою аналізу, обсягом досліджуваного практичного матеріалу та позитивною апробацією положень та результатів дослідження на наукових читаннях та конференціях.
Дослідження специфіки французької юридичної мови і, зокрема, юридичних сентенцій у її складі, має практичне значення, оскільки у практиці міжнародних відносин французька мова відіграє велику роль. Результати дослідження можуть бути використані у викладанні історії французької мови, стилістики і пареміології, а також у спецкурсах з проблем семіології, прагматики, лінгвістики тексту. Їх можна також використати у курсі ділової французької мови.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології факультету іноземної філології Київського університету імені Тараса Шевченка у 1995-2001 рр. Загальні та окремі результати дослідження доповідалися на Міжнародній науковій конференції Наукова спадщина Ю.О. Жлуктенка” (до 85-річчя доктора філологічних наук професора Ю.О. Жлуктенка, Київ, 2000 р.) та Всеукраїнській науковій конференції З ХХ в ХХІ століття”, присвяченій 90-річчю доктора філологічних наук професора Андрія Білецького (Київ, 2001 р.).
На захист виносяться наступні положення:
1. Юридичні сентенції у французькій мові є особливим історично впорядкованим типом паремійних висловлювань усного походження, які формулюють і, з точки зору семіотики, позначають звичаєві правила”.
2. Юридичні сентенції є елементами особливого коду, приналежними до окремої системи з власним значенням, що формально являють собою автономні конструкції, вводяться до певного дискурсу і мають особливі синтаксичні, семантичні, прагматичні і сигматичні характеристики. Сукупність цих характеристик зумовлює співвідносність повідомлення з конкретними референтними й інтерпретаційними системами та рецептивною ситуацією, в межах якої реалізується взаємозв’язок змісту і форми.
3. Майже всі юридичні сентенції у французькій мові, в залежності від мети й аспектів їхнього вживання як мовних знаків, виконують такі прагматичні функції: інформативну формування певної концепції розуміння, оцінну зумовлення диспозицій до певної переважної лінії поведінки, заохочувальну скерування поведінки до певного каналу, та систематизуючу організація і впорядкування поведінки.
4. В юридичних сентенціях, які суттєво збігаються за прагматичним завданням досягнення чіткості та лаконічності висловлення думки з загальним масивом текстів юридичної мови, але відрізняються від них з точки зору вибору мовних засобів, тенденції наукового та поетичного стилів співіснують і взаємодіють одночасно, обумовлюючи різні аспекти семантичного значення, добір синтаксичних конструкцій, художніх засобів тощо.
5. До основних стилістичних маркерів юридичних сентенцій належать: специфічні синтаксичні конструкції, що є основним засобом організації ритмізованої структури висловлювання; еліптична транспозиція компонентів парадигми висловлювання; мовні засоби лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів; поетична та концептуальна метафори; явище паронімічної атракції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Представлене дослідження виконано на кафедрі французької філології факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у руслі міжкафедральної комплексної теми факультету іноземної філології, - Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (номер держреєстрації № 01БФ047-01).
Структура роботи. Робота складається з Вступу, 3 розділів, Висновків, Списку використаної наукової літератури з 184 найменувань, Списку використаних словникових та ілюстративних видань з 46 найменувань, та Додатку (12 сторiнок).
У Вступі обґрунтовується тема, предмет і об’єкт дослідження, його мета і завдання, методи наукового пошуку, визначаються актуальність, новизна, теоретична і практична значущість даної роботи, формулюються положення, які виносяться на захист, представлено матеріал дослідження, його структуру, апробацію основних положень.
Розділ 1 Історичні засади врегулювання звичаєвих правил” і утвердження юридичного статусу французької мови” присвячено визначенню онтологічної сутності юридичних сентенцій, історичних засад їх утворення і функціонування, а також розгляду питання про їхню узуальність у сучасній французькій мові.
У другому Розділі Функціональні особливості юридичних сентенцій як паремійних висловлювань” висвітлюється питання визначення поняття юридичної сентенції” (adage juridique”) у французькій мові, розглядаються семіотичні аспекти юридичних сентенцій як особливого виду паремійних висловлювань, подається їх семантична, прагматична та сигматична характеристики.
Третій Розділ Стилістична характеристика юридичних сентенцій” присвячено висвітленню художньо-стилістичних засобів реалізації ЮС як різновиду поетичного висловлювання.
У Висновках представлено основні результати дослідження.
Додаток являє собою добірку з 500 юридичних сентенцій, зроблену автором власно методом суцільної вибірки з історичних хронік, літературних та юридичних текстів, а також деяких словників і збірок сентенцій [142, 150-151, 197, 209, 213-214, 222, 226-227], за принципом узуальності у сучасній французькій мові.
За темою дисертаційного дослідження було зроблено 4 публікації.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Необхідність дослідження юридичних сентенцій як специфічного виду юридичного дискурсу французької мови викликана недостатнім їх вивченням у лінгвістиці. Це зумовило виділення юридичних сентенцій як об’єкту спеціального дослідження і проведення їх комплексного лінгвістичного аналізу, який охоплює як змістовий, так і формальний аспекти.
2. Аналіз природи висловлювань юридичних сентенцій французької мови, який спирався на дослідження історичного контексту їх виникнення та функціонування, довів, що у колі типологічних ознак ЮС центральне місце займає питання їх онтологічної сутності, а спосіб існування масиву ЮС у часі та просторі служить їхньою функціональною ознакою, яка виявилася основоположною для цього типу текстів.
3. На основі діахронічного дослідження стосовно виникнення й утвердження французької мови як офіційної мови Французької держави було зроблено висновок про походження і окреслено процес становлення юридичного типу паремійних висловлювань. Виявилося, що у французькій мові історично-обумовлено співіснують юридичні сентенції, що беруть початок з римської культури, і такі, що утворилися на основі звичаєвих правил” різних регіонів сучасної французької території.
4. Результатом діахронічного дослідження стало визначення етапів походження і розвитку юридичних сентенцій у французькій мові. Доведено, що більшість юридичних кодексів та документів, що складають сучасну правову систему Франції, базуються на постулатах звичаєвих правил”, а сучасний Цивільний Кодекс Франції (а також до певної міри деякі інші збірки французьких законів), у багатьох правових аспектах репродукують правила і принципи звичаєвих правил давньої Франції, висловлених у формі юридичних сентенцій, максим та афоризмів.
На масиві юридичних сентенцій, змістовно приналежних до правової системи Франції, позначається відбиток різних станів та етапів розвитку французького суспільства, в якому вона функціонує.
5. Факт відповідності більшості юридичних сентенцій позитивному праву та актуальність їх функціонування на сучасному історичному етапі доводить основний принцип їхньої довговічності: ті юридичні сентенції, які залишилися в узусі французької мови, є носіями найбільш істинних та глибоких понять, правил і принципів людського життя.
В залежності від значення юридичних сентенцій у контексті французького позитивного права, ми їх умовно розподіляємо за ступенем ізоморфізму між ЮС та сучасними юридичними текстами на три категорії:
· ЮС, що є віддзеркаленням певних елементів позитивного права, тобто які можна вважати повністю ізоморфними з ним;
· ЮС, що частково висвітлюють окремі аспекти французького позитивного права, тобто частково ізоморфні;
· ЮС, що мали значення лише у системі давнього права, тобто не ізоморфні до сучасного французького позитивного права.
6. Юридичні сентенції ми визначаємо як особливий тип паремійних висловлювань усного походження, які функціонують як окрема система з власним значенням у складі юридичного дискурсу, формулюючи і, з семіотичної точки зору, позначаючи звичаєві правила”. ЮС є елементами особливого коду, приналежними до окремої системи з власним значенням, що формально являють собою автономну конструкцію, вводяться до певного дискурсу і мають особливі характеристики.
7. В результаті дослідження юридичних сентенцій як комунікативної події, цілісного мовленнєвого витвору, що використовується з метою досягнення комунікативної мети, обраної в межах комунікативно-мовленнєвих дій, визначено, що ЮС є складною інформаційною системою, яка активізується і набуває змісту і соціальної значущості в процесі комунікації, коли сентенції сприймаються реципієнтом як організована множинність мовних одиниць.
Комунікативна реалізація юридичних сентенцій як мовних знаків регулюється їхніми синтаксичними, семантичними, прагматичними і сигматичними характеристиками. Сукупність цих характеристик зумовлює співвідносність повідомлення з конкретними референтними й інтерпретаційними системами та рецептивною ситуацією, в межах якої реалізується взаємозв’язок змісту і форми.
8. Семантичні характеристики юридичних сентенцій визначаються предметною областю їх застосування, а саме правовою галуззю спілкування. Будь-яка юридична сентенція має те чи інше юридичне значення і тому завжди вказує на це значення, посилається на нього або співвідноситься з ним, тобто функціонує як засіб представлення та відображення певного юридичного змісту і/або отримання пізнавальної інформації.
Одночасно існує ціла група сентенцій, переважно з метафоричним значенням, які лише умовно, за фактом включення їх до авторитетних збірок ЮС, укладених французькими авторами, можна віднести до юридичних. Вони складають периферію семантичного поля юридичних сентенцій.
Результатом визначення факторів значення, що забезпечують зв’язок юридичних сентенцій з правовою галуззю, стала їх класифікація за ступенем семантичної кореляції з юридичними реаліями.
До першої групи ми відносимо юридичні сентенції, що формулюють, викладають та висловлюють право (ЮС - правила, ЮС - загальні принципи, ЮС - вказівки щодо тлумачення, пояснювальні ЮС). Друга група складається з юридичних сентенцій, що підтримують та захищають право, серед яких ЮС - найвищі приписи, ЮС - практичні поради та максими мудрості, афоризми, ЮС очевидні логічні висновки або аксіоми, ЮС, які містять оцінку певних цінностей.
Якщо перша група має відношення до наукової сторони права, то друга, завдяки ідеям, думкам та цінностям до тієї його частини, що відповідає за адаптацію, функціонування та розвиток наукових правових теорій у суспільстві.
9. Результатом інтерпретації юридичних сентенцій з метою виявлення їх прагматичних функцій, яка здійснювалася на основі проекції відношення R (v, w, x, y, z) на логічні зв’язки у знаковій системі функціонування юридичних сентенцій, стало окреслення семіозісу ЮС, де знаком V” ми позначаємо юридичну сентенцію, застосуванням якої інтерпретатор W” має на меті спрямувати інтерпретанта Х” до об’єкту У”, маючи на увазі прагматичну настанову щодо набуття певного досвіду, отримання певних висновків і, нарешті, адекватної діяльності в обумовленій ситуації Z”.
В ході дослідження прагматичних характеристик юридичних сентенцій було виявлено, що майже всі ЮС французької мови в залежності від мети й аспектів їхнього вживання як мовних знаків виконують такі прагматичні функції:
· інформативну формування певної концепції розуміння,
· оцінну зумовлення диспозицій до певної переважної лінії поведінки,
· заохочувальну скерування поведінки до певного каналу,
· систематизуючу організація і впорядкування поведінки.
10. Основна сигматична функція юридичних сентенцій як мовних знаків полягає у позначанні концепцій певних норм поведінки, заснованих на прагматичному змісті життя і діяльності людей у суспільстві, втілення яких відбувається шляхом мовного нормування і стандартизації компонентів висловлювань сентенцій. Було визначено, що майже всі юридичні сентенції є нормативними судженнями і найчастіше мають форму речення примусовості. Вони не просто відбивають реальність, як це відбувається у законодавчих текстах, а вказують якою вона повинна бути.
З цього приводу ми пропонуємо розподілення юридичних сентенцій французької мови на такі види суджень:
· ЮС - констатації стану речей
· ЮС - поради
· ЮС - переваги
· ЮС - застереження
· ЮС, прагматичною настановою яких є переконання у помилковості думки або судження
· ЮС - зобов'язання
· ЮС - метафори
11. Загальні результати семіотичного дослідження відносин між різними аспектами юридичних сентенцій як мовних знаків і способів реалізації цих відносин довели, що вони є універсальними в аспекті теорії мовного знаку і є маркованими з точки зору синтаксичної, семантичної, прагматичної і сигматичної структур.
12. Результатом вивчення стилістичних особливостей юридичних сентенцій, з урахуванням історичних факторів походження і контекстних умов функціонування, став висновок про те, що юридичні сентенції, суттєво співпадаючи за прагматичним завданням досягнення чіткості та лаконічності висловлення думки з текстами наукової юридичної мови, з точки зору вибору мовних засобів реалізації, відрізняються від текстів законодавства та інших офіційних документів.
13. Галузь права та поезія мають певні зв’язки, де юридичні сентенції можна вважати кульмінаційним пунктом їх взаємодії. У мові юридичних сентенцій тенденції наукового і художнього стилів існують одночасно, а їх взаємодією пояснюються різні аспекти семантичного значення, синтаксичні конструкції, тощо. Три компоненти тематичний зміст, стиль і композиційна побудова нерозривно пов'язані в єдності висловлювань юридичних сентенцій, а їхні характеристики визначаються специфікою юридичної сфери спілкування, в якій вони використовуються.
14. Основними стилістичними особливостями юридичних сентенцій, які відіграють вирішальну роль для визначення юридичних сентенцій як різновиду поетичного висловлювання і вивчалися нами здебільшого у контексті поетичної інтенції адресанта, аніж з точки зору художніх засобів, було визначено: синтаксичну структуру фрази; порядок слів як засіб організації ритмізованої структури фрази; мовні засоби реалізації лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів; еліптичну транспозицію компонентів парадигми висловлювань; поетичну та концептуальну метафору; явище паронімічної атракції.
15. Головним синтаксичним параметром юридичних сентенцій виявилися довжина і стислість їх синтаксичної конструкції, які обумовлюють лаконічність висловлювань. Юридичні сентенції являють собою приклад гармонійного співвідношення форми та змісту, де завдяки раціональному синтаксичному сполученню складових досягається віддзеркалення квінтесенції ідеї.
За типами синтаксичних одиниць, що вони являють структурно, ми розподіляємо ЮС на фрази, прості речення з обома головними членами, прості речення з еліпсисом дієслова-присудка та вставні паремійні конструкції.
16. Розміщення та зв’язок між компонентами є одним із засобів утворення юридичних сентенцій. Виявлено два типи синтаксичного зв’язку компонентів у фразі висловлювання юридичних сентенцій: ланцюгоподібний та паралельний, причому останній є домінуючим.
Переважна більшість юридичних сентенцій існує у формі бінарних конструкцій, багато з них являють собою ритмізовані/римовані лінгвістичні єдності. Саме ритмізована структура є основою естетичної організації висловлювання юридичних сентенцій і зумовлює їхнє поетичне звучання.
17. Цікавим виявилося семантичне та комунікативне значення еліптичної транспозиції компонентів юридичних сентенцій. Хоча сентенції взагалі характеризуються сталістю і мають конкретне фразеологічне значення, наявність у їхньому складі еліптичної транспозиції компонентів розширює асоціативні рамки повідомлення і робить спроможними до варіативності.
За типом еліптичної транспозиції граматичних компонентів ми розподіляємо ЮС на такі групи:
· сентенції з вербальною еліптичною транспозицією;
· сентенції з номінативною еліптичною транспозицією;
· сентенції з еліптичною транспозицією службових елементів.
18. З точки зору добору лексичного складу, юридичні сентенції підпорядковуються загальним вимогам усього юридичного мовлення прагненню до узагальненості, стабільності та адекватності формулювання юридичної думки. Наявність у юридичних сентенціях лексичних рис, притаманних науковій юридичній мові (якими ми вважаємо лінгвістичне/юридичне поширення лексичного значення терміну та лексичні засоби досягнення узагальненості змісту юридичного висловлювання), пояснюється спільним першопоходженням і сферою функціонування наукових і поетичних юридичних текстів.
В юридичних сентенціях явище лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення властиве не лише основним частинам мови, але й службовим. Причому субститутивна функція службових слів, займенників зокрема, нерідко залишається нереалізованою, а функціонування деяких займенників не завжди передбачає наявність у контексті повнозначного лексичного відповідника.
19. Дослідження метафори у юридичних сентенціях призвело до визнання факту співіснування в ЮС двох типів метафор: концептуальних і поетичних.
На відміну від концептуальних метафор, підпорядкованих меті вербалізації дійсності, експресивно-оціночні поетичні метафори виконують здебільшого прагматичні цілі, висловлюючи через похідний образ комунікативну настанову мовця. Поетичні метафори було розподілено на два типи: 1) конотативні та 2) денотативні.
20. Визначено, що явище паронімічної атракції в юридичних сентенціях не обмежується суто формальними характеристиками. Паронімічний контекст сентенцій містить так звану образну мотивацію зближення паронімів (ми розрізняємо такі його види: вокалічний, метатетичний, епентетичний, консонантний та аугментативний), чим забезпечує їх функціонально-смислове навантаження.
21. Результати дослідження юридичних сентенцій у цілому довели доцільність виділення юридичних сентенцій з контексту юридичної мови як особливого, історично впорядкованого типу паремійних висловлювань, якому притаманні власні історико-етимологічні, комунікативно-прагматичні та художньо-стилістичні особливості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авалиани Ю.Ю., Ройзензон Л.И. К семантическим основам фразеологии специальных сфер: Сб. научн. ст. Новгород: Наука, 1971. Ч. 2. С.18-24.
2. Аверин Д.Д. Классовая природа и основные институты гражданского процесса Франции. - М.: Международные отношения, 1968. 217 с.
3. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. Л.: Наука, 1961. 228 с.
4. Андриевская А.А. Синтаксис современного французского языка (на франц. языке). К.: Вища школа, 1973. 203 с.
5. Античные риторики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 351 с.
6. Античные теории языка и текста: Антология текстов. СПб.: Алетейя, 1996. 363 с.
7. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Мн.: Литература, 1998. 1392 с.
8. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. Основы теории устойчивых фраз и проблемы общей фразеологии. Ростов-на-Дону: Мысль, 1964. 490 с.
9. Баженов Л.Б., Бирюков Б.В. Семиотика и некоторые аспекты проблемы языка и мышления // Язык и мышление. М.: Наука, 1967. С.249-257.
10. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Иностранная литература, 1961. 398 с.
11. Басин Е.Я. Семантическая философия искусства. М.: Мысль, 1973. 216 с.
12. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. М.: Международные отношения, 1990. 361 с.
13. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. 424 с.
14. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи. К.: Наук. думка, 1996. 331 с.
15. Бурбело В. Б. Лінгвопоетика французької словесності IX-XVIII ст. К.: ВЦ Київський університет”, 1999. 251 с.
16. Бурбело В. Б., Соломарская Е.А. Лингвистика художественного текста. Л.: УМК ВО, 1988. 215 с.
17. Виноградов В.В. Основные понятия русской фразеологии как лингвистической дисциплины / Избр. труды: в 5 т. - М.: Мысль, 1975-1980. - Т.3: Лексикология и лексикография. - 435с.
18. Выготский Л.С. Мышление и речь. М.: Лабиринт, 1999. 352 с.
19. Гак В.Г. Беседы о французском слове. М.: Мысль, 1966. 142 с.
20. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука, 1988. С. 11-26.
21. Гетьман З.О. Лінгвістична модель іспанського діалогічного мовлення: Автореф. дис.... д-ра філол. наук: 10.02.05. К.: ВЦКНУ, 1996. 48 с.
22. Горецький П.Й. Історія української лексикографії. К.: Наукова думка, 1963. 297с.
23. Григорьев В.П. Поэтика слова. - М.: Наука, 1979. 344 c.
24. Гумилевская Е. Б. Административно-юридический стиль французского языка и его использование в литературе. Л.: Наука, 1972. 216 с.
25. Давид Р. Основные правовые системы современности: пер. с франц. - М.: Международные отношения, 1988. 302 с.
26. Демьяненко А.Ф. О методологических направлениях семиотики и связи мышления и языка // Язык и мышление. М.: Наука, 1967. С.243-249.
27. Денисенко С.Н. Нові теоретичні орієнтації мовознавства в кінці ХХ ст. на початку ХХІ ст. // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: ВЦ КНЛУ, 2001. - Вип. 7. С. 71-73.
28. Джонсон-Лэрд Ф. Процедурная семантика и психология значения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Радуга, 1988. Вып.23. С.234-257.
29. Жинкин Н.И. Избранные труды: Язык Речь Творчество. - М.: Лабиринт, 1998. 368 с.
30. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Ленингр. отд. изд. Наука, 1977. 408 с.
31. Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов. М.: Наука, 1978. 159 с.
32. Змеева Т.Е. Имплицитное выражение эмоций в функционально-коммуникативном аспекте (на материале современного французского языка): Автореф. дисканд. филол. наук: 10.02.05. М.: Изд-во моск. ун-та, 1989. 24 с.
33. Зубова Н.С. Лексико-семантическая группа слов, обьединенных словом «договор». - К.: Вища школа, 1989. 49 с.
34. Иванов В.В. Очерки по истории семиотики в СССР. - М.: Наука, 1976. 162 с.
35. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів / Сост. О.О. Шевченко. К.: Вентурі, 1997. 308 с.
36. Квитко И.С. Термин в научном документе. Львов: Вища школа, 1976. 128 с.
37. Клаус Г. Сила слова. Гносеологический и прагматический анализ языка: Пер. с нем. - М.: Прогресс 1967. 291 с.
38. Клименко Л.В. Паронімія в юридичних сентенціях французької мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: ВЦ КНЛУ, 2001. - Вип. 7. С. 97-100.
39. Клименко Л.В. Сталі словосполучення в юридичній мові // Наукова спадщина професора Ю.О. Жлуктенка та сучасне мовознавство: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2000. - С. 125-128.
40. Клименко Л.В. Утвердження юридичного статусу французької мови // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2000. С. 169-175.
41. Кодухов В.И. Мышление и языковые значения и функции // Язык и мышление. М.: Наука, 1967. С.102-115.
42. Кожевникова Н.А. Метафора в поэтическом тексте // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука, 1988. С. 145-165.
43. Козлова М.С. Философия и язык. М.: Мысль, 1972. 254 с.
44. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 174 с.
45. Колшанский Г.В. Семантика слова в логическом аспекте // Язык и мышление. М.: Наука, 1967. С.187-208.
46. Коршунов А.М., Мантатов В.В. Теория отражения и эвристическая роль знаков. М.: Изд. Моск. ун-та, 1974. 215 с.
47. Котелова Н. З. О логико-грамматическом уровне языка // Язык и мышление. М.: Наука, 1967. С.122-136.
48. Критенко А.П. Паронимия и ее роль в языке: Автореф. дисканд. филол. наук: 10.02.01. К.: ВЦ КДУ, 1974. 21 с.
49. Круковський В.І. Комунікативно-прагматичний аспект французьких законодавчих текстів ( на матеріалі Цивільного кодексу Франції та інших юридичних текстів): Автореф. дисканд. филол. наук: 10.02.05. К.: ВЦ КДЛУ, 1996. 20 с.
50. Кузнецова Э.В. Полисемия и ее отношение к слову и понятию // Язык и мышление. М.: Наука, 1967. С.208-214.
51. Кунин А.В. Фразеология современного английского языка. М.: Просвещение, 1972. 294 с.
52. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Л.: Просвещение, 1979. 328 с.
53. Левит З.Н. К проблеме аналитического слова в современном французском языке. Мн: Книга, 1968. 104 с.
54. Леонтьев А.А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. - М.: Наука, 1969. 308 с.
55. Лингвистика текста / Тезисы докладов конференции МГПИИЯ им. М. Тореза: В 2-x т. М.: Изд-во МГПИИЯ им. М. Тореза, 1979.- Т. 2. 281 с.
56. Мальчевская Т.Н. Синтаксическая компрессия как ведущий признак сокращенно-описательной разновидности письменной научной речи // Стиль научной речи . М.: Наука, 1978. С. 58-75.
57. Мартынов В.В. Категории языка. Семиологический аспект. М.: Наука, 1982. 182 с.
58. Маршалл Дж. Психолингвистическое исследование синтаксиса // Психолингвистика за рубежом: пер. с англ. - М.: Наука, 1972. С.45-52.
59. Мокиенко В.М. Славянская фразеология. М.: Наука, 1980. 258 с.
60. Назарян А.Г. Фразеология современного французского языка. М.: Наука, 1967. 251 с.
61. Новое в зарубежной лингвистике: Лингвистическая прагматика. М.: Радуга, 1986. Вып. 16. 500 с.
62. Опарина Е.О. Концептуальная метафора // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука, 1988. С. 65-78.
63. Парамонова В.В. Прагматика метаязыковой аспектности перевода правоведческой лексики во французском и русском языках: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.19. Краснодар, 1999. 18 с.
64. Пауль Г. Принципы истории языка. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1960. 500 с.
65. Пизани В. Этимология. История проблемы метод. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1956. 188 с.
66. Пиотровский Р.Г. Очерки по стилистике французского языка. Л.: Учпедгиз, 1960. 224 с.
67. Підмогильний В., Плужник Є. Фразеологія ділової мови. К.: Вища школа, 1987. 214 c.
68. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь, 1993. 203с.
69. Попович М.М. Детермінованість/недетермінованість іменника у мовленні: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.05. - К.: ВЦ Синтез , 2001. 36 с.
70. Потебня А.А. Мысль и язык. К.: СИНТО, 1993. 192 с.
71. Почепцов Г.Г. История русской семиотики. - М.: Лабиринт, 1998. 336 с.
72. Приходько К.Д. Соотношение фразеологических единиц и нефразеологических сочетаний одинакового лексико-грамматического состава. М.: Мысль, 1972. 47 с.
73. Рейман Е.А. О значении слов в текстах разных функциональных стилей // Стиль научной речи . М.: Наука, 1978. С. 117-128.
74. Реферовская Е.А. Лингвистические исследования структуры текста. - Л.: Наука, 1983. 214 с.
75. Реферовская Е.А., Васильева А.К. Теоретическая грамматика современного французского языка. М.: Просвещение, 1983. - Ч.2 334 с.
76. Ромметвейт Р. Слова, значения и сообщения // Психолингвистика за рубежом. М.: Наука, 1972. С. 53-87.
77. Сильман Т.И. Проблемы синтаксической стилистики (на материале немецкого языка). Л.: Просвещение, 1967. 268 с.
78. Скубашевська О.С. Лексика і фразеологія античного походження в англійській і українській мовах: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.12 / Київськ. нац. ун-т ім.Тараса Шевченка. К.: ВЦ КДУ, 1998. 17 с.
79. Слобин Д., Грин Дж. Психолингвистика: пер. с англ. М.: Прогресс, 1976. 350с.
80. Смирнов В.А. Моделирование мира в структуре логических языков // Логика и методология науки. - М.: Наука, 1967. - С.117-125.
81. Соколова Г.Г. Фразообразование во французском языке: учеб. пособие для ин-тов и фак. иностран. яз. М.: Высш. шк., 1987. 144 с.
82. Солганик Г.Я. Синтаксическая стилистика. М.: Высш. шк., 1973. 214 с.
83. Cоломарська О.О. Деякі проблеми лінгвістики поетичного тексту // Наукова спадщина професора Ю.О. Жлуктенка та сучасне мовознавство: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2000. - С. 239-242.
84. Соссюр Ф. де. Заметки по общей лингвистике: пер. с фр. М.: Прогресс, 1990. 280 с.
85. Степанов Г.В. Язык. Литература. Поэтика. М.: Наука, 1988. 382 с.
86. Степанов Ю.С. Структура французского языка. М.: Высшая школа, 1965. 182 с.
87. Стиль научной речи: сб. статей / Под ред. Е.С. Троянской. М.: Наука, 1978. 280 с.
88. Сторосон П.Ф. Намерение и конвенция в речевых актах // Новое в современной лингвистике. М.: Радуга, 1986. Вып. 17. С.130-150.
89. Структурализм: за” и против”: сб. статей. М.: Прогресс, 1975. 418 с.
90. Сухих С.А. Прагмалингвистическое измерение коммуникативного процесса: Автореф. дис... д-ра. філол. наук: 10.02.01, 10.02.19. Краснодар: Искра, 1998. 30 с.
91. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука 1988. С. 26-52.
92. Телия В.Н. Метафоризация как основной прием создания лексикологических и фразеологических средств языковой картины мира // Роль человеческого фрактора в языке: Язык и картины мира. - М.: Наука, 1987. С. 37-51.
93.