ФОНЕТИКОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІКАРДІЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ СТАРОФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ (НА МАТЕРІАЛІ ІІОЕЗІЇ ХШ СТОЛІТТЯ)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису
СИДЕЛЬНИКОВА Лариса Вікторівна
УДК 81'35-112= 133,1
ФОНЕТИКОГРАФІЧШ ОСОБЛИВОСТІ ПІКАРДІЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ СТАРОФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ (НА МАТЕРІАЛІ ІІОЕЗІЇ ХШ СТОЛІТТЯ)
Спеціальність 10.02.05 - романські мови
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник Крючков Г.Г.,
доктор філологічних наук, професор
КИЇВ-2001

ЗМІСТ
ВСТУП........................................................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ПІКАРДІЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ
У ФОРМУВАННІ ЗАГАЛЬНОНАРОДНОЇ
ПИСЕМНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ....................... 11
1.1. Зміст поняття діалект” у лінгвістиці................................................................................................. 11
1.1.1. Поняття діалект” у синхронічному
та діахронічному аспектах................................................................. 11
1.1.2. Діалектологія і лінгвістична географія.................................................................................... 17
1.1.3. Говір і койне............................................................................................................................. 19
1.1.4. Регіональна французька мова............................................................................................. 20
1.1.5. Соціальні та територіальні діалекти.................................................................................... 21
1.2. Вплив діалектів на розвиток французької мови XIII століття 26
1.3. Значення пікардійського скришу Х1П століття у формуванні
графічної системи французької мови.......................................................... 38
Висновки до розділу 1 .............................................................................................. 41
РОЗДІЛ 2. ФОІІЕТИКО-ГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ГОЛОСНИХ ПІКАРДІЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ
ХШ СТОЛПТЯ........................................................................ 44
2.1. Основні проблеми розвитку французької та діалектної
орфографії........................................................................................................ 44
2.2. Система вокалізму пікардійського діалекту ........................................................................ 50
2.3. Графічна система голосних пікардійського діалекту
XIII століття............................................................................... 52
2.3.1. Монограми............................................................................................................................. 52
2.3.2. Диграми 66
2.3.3. Сполучення монограм........................................................................................................... 98
2.3.4. Триграми 105
2.3.5. Сполучення монограми з диграмою............................................................................... 110
2.3.6. Сполучення диграми з монограмою............................................................................... 112
2.3.7. Тетраграми....................................................................................... 114
Висновки до розділу 2............................................................................................. 115
РОЗДІЛ 3. ФОНЕТИКО-ГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ПРИГОЛОСНИХ ПІКАРДІЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ
XIII СТОЛІТТЯ..................................................................... 118
3.1. Система консонантизму пікардійського діалекту .............................................................. 118
3.2. Графічна система приголосних пікардійського діалекту
ХШ століття............................................................................ 120
3. 2.1. Монограми.......................................................................................... 120
3.2.2. Диграми 155
3.2.3. Сполучення монограм............................................................................................................ 172
3.2 4. Триграми................................................................................................. 175
Висновки до розділу 3............................................................................................. 176
ВИСНОВКИ............................................................................................................. 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................... 186
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ..................... 207
ДОДАТКИ................................................................................................................. 208

ВСТУП
У сучасній романістиці важливе місце належать питанням, пов‘язаним з проблемою впливу різних діалектів на формування французької писемно- літературної мови. Це питання має особливе значення, оскільки становлення загальнонародної писемно-літературної мови та роль її діалектів у цьому процесі е надзвичайно важливим етапом у вивченні історії французької мови і його дослідженню слід віддати належну увагу.
Процеси формування французької писемно-літературної мови постійно привертали увагу багатьох лінгвістів [2; 18-23; ЗО; 31-32; 53; 69; 121; 192; 207- 208; 263; 276; 284]. Одним з найважливих періодів становлення французької писемно-літературної мови є ІХ-ХШ століття [3; 18; 25; 121; 161; 191; 192; 208; 212; 217; 299], які визначаються у романістиці як період старофранцузької мови. Дослідження основних етапів розвитку старофранцузької мови залишається актуальним у наш час серед дослідникІв-романістів у різних країнах, зокрема в Україні [25; 26-27; 75], у Росії [ЗО; 63; 105; 122; 130; 152; 161] і у Франції [171; 209; 217; 254; 263; 267; 299]. У тому числі й аналізу фонетичної системи старофранцузької мови присвячено багато сучасних наукових праць [19; 25; 65; 150; 161; 173; 185; 186; 212; 235; 259; 291; 299]. Серед інших проблем особливий інтерес привертає вивчення графіки та орфографії старофранцузької мови [35; 98; 149; 190; 241]. Крім того, аналізувалася іраматична система цього періоду, а саме морфологія [25; 63; 65; 105; 138; 152; 161; 184; 191; 226; 232; 233; 253; 266; 267; 286; 295]. Не залишився поза увагою сучасних французьких романістів також і синтаксис старофранцузької мови [231; 271; 283]. Багато вчених досліджували лексичний фонд французької мови зазначеного періоду [33; 50; 75; 231; 239; 289].
На сучасному етапі розвитку мовознавства і дотепер точиться наукова дискусія щодо часу виникнення французької мови, ролі діалектів у її становленні та формуванні графіки і орфографії. Існує гіпотеза, що початок формування французької мови можна віднести до кінця ХПІ ст., коли їль-де-
Франс став центром територіального і політичного об‘єднання Франції [189; 192]. В інших джерелах [188; 212] початок виникнення французької мови датується XI ст. Така ж розбіжність спостерігається й у питанні визначення діалектної основи: так, висловлюється думка [21; 69; 192; 207; 299] про те, що основою французької мови став франсійський діалект; разом з тим, з цього питання існують Інші погляди щодо діалектної бази французької мови. Не можна вважати остаточно доведеним те, що франсійський діалект був первинною або єдиною діалектною основою французької мови. Безсумнівним є той факт, що у різні часи певні діалекти впливали як на сусідні територіальні діалекти, так і на діалект Парижа. Деякі французькі лінгвісти (Вакер, Суш‘є) вважали норманський діалект ХІ-ХІ1 ст. першою діалектною основою французької мови [69:28]. Як відомо, більшість стародавніх літературних творів виникає в Нормандії та Пікардії. Головними літературними діалектами XII- ХІІІст. стали нормандський, пікардійський та франсійський діалекти. Для XIII ст. найхарактернішим мовним явищем, за свідченням літературних пам‘яток (художні твори Жана Боделя, Жібера де Монтереля, Адама де ля Аля, Філіпа де Бомануара), є пікардійський діалект.
Таким чином, проблеми визначення часу виникнення загальнонародної писемно-літературної французької мови та впливу на її розвиток пікардійського діалекту взаємопов'язані. Без спеціального дослідження, у якому було б врахувало фонетичні та графічні особливості пікардійського діалекту XIII ст., ці проблеми вирішити не можливо, тому ми звернулися до поезії - єдиної групи літературних пам'яток, що зберіглася з часів розвитку пікардійського діалекту.
Актуальність даної роботи зумовлена спрямуванням сучасного мовознавства до вивчення проблем формування національних мов, зокрема загальнонародної писемно-літературної французької мови, участі у її становленні окремих діалектів та їх впливу на нормування французької графіки і, в подальшому, орфографії.
Об‘єктом дослідження є пікардійський діалект XIII ст. Такий вибір зумовлений тим, що Пікардії належало центральне місце в літературному та

економічному житті середньовічної Франції до унормування французької мови. Пікардійський діалект того періоду відігравав домінуючу роль серед інших діалектів і конкурував з діалектом Парижа. Зокрема, перші літературні твори середньовіччя були написані пікардійським скрипт

Список литературы

ВИСНОВКИ
Системний аналіз фонетико-графічних особливостей писемних пам‘яток пікардійського діалекту XIII ст., проведений у даному дослідженні, дав можливість з‘ясувати його роль у формуванні окремих рис правописної системи сучасної французької літературної мови. У процесі дослідження було виявлено й проаналізовано основні фонетико-графічні відмінності між писемністю пікардійського діалекту та старофранцузької мови. Проведене дослідження дає можливість зробити ряд висновків.
ПІкардійський діалект - територіальний діалект сучасної французької мови, що засвідчується пам'ятками з XII ст. У XIII ст. йому належить дуже помітне місце в мовній палітрі середньовічної Франції. Пікардійським діалектом були написані перші засвідчені на території Франції літературні твори та адміністративні документи.
Аналіз літературних творів, написаних пікардійським діалектом XIII ст. свідчить, що у системі вокалізму пікардійського діалекту відбулися такі основні фонетичні процеси:
а) монофтонгизація деяких дифтонгів: [Іе] > [$], [еі] > [і], [б#] > [£]; б) назалізація голосних, у результаті якої у пікардійському діалекті з‘явилися такі носові звуки, як [а), [е], [б], [ов]; в) вокалізація [1]; г) перехід закритого [9] у [о].
Спостереження над пам'ятками дало можливість з‘ясувати, що в системі консонантизму у пікардійському діалекті на час їх появи також відбулися певні зміни серед яких основними є такі:
а) старофранцузьке сполучення -аЬІе у пікардійському діалекті розвинулося в - ауіе, аиіе, б) зберігся звук И перед голосним [а], який у старофранцузькій мові розвинувся у [£), а з часом - у [г ; в) відбулася палаталізація [к] перед [е] та [і] у кінці слова або складу; г) зберігається вибуховий звук [к] перед [а], який у старофранцузькій мові розвинувся спочатку у [с], а з часом — у [§]; д) почасти спостерігається відсутність перехідних приголосних у групах т/, пг, Іг е) засвідчується існування метатези ег / те; є) звук [s] у середині слова перед приголосним розвинувся у М; *) послідовно простежується збереження кінцевого приголосного [t].
Пікардійська фонетична система XIII ст. вплинула на розвиток фонетичної системи сучасної французької мови свідченням чого є, по-перше, більш ранній процес вокалізації [1] у пікардійському діалекті XIII ст., ніж у старофранцузькій мові; по-друге, завершення процесу розвитку закритого [о] у пікардійському діалекті задовго до того, як він розпочався у старофранцузькій мові; по-третє, процес назалізації звуків у пікардійському діалекті відбувся значно раніше, ніж у старофранцузькій мові.
Основними графічними засобами, які використовувалися у пікардійському скрипті при написанні монограм, були: а) літерна діакритика: у ролі діакритичного знака досить часто виступає монограма к, яка не мала самостійного фонетичного значення; б) використання однієї літери для передачі різних фонем; Таку функцію у пікардійському діалекті виконували монограми с, g, е в) інші діакритичні знакі — трема, accent aigu, accent grave: трема використовувалась для позначення відокремленої вимови голосних звуків, a accent aigu, accent grave та субграфемний знак - седій вживалися для розширення парадигми фонем- поліграфем.
Серед основних графічних засобів написання пікардійських диграм можна назвати такі: а) використання літерної діакритики: в усталених
буквосполученнях qu, gu та у написаннях графічних відповідників носових звуків літери и, п, т виконують роль діакритичних знаків; б) використання різних літер або буквосполучень для передачі однієї фонеми; у пікардійському діалекті у цій функції виступають диграми ai, еі, eu, au, ие, ou, gu, gh, ph, qu;
в) використання подвоєних літер; цей засіб був характерним для літер, які на письмі передавали голосні, частіше - приголосні звуки: у пікардійському діалекті майже половина літер, що передавали приголосні звуки, подвоювались.
Основним графічним засобом написання пікардійських триграм було широке вживання подвоєних літер та використання літерної діакритики; так,
для відтворення на письмі носових звуків вживалися літери і», т, хоча вони звичайно мали у пікардійській графічній системі самостійне значення.
Отже, пікардійська графічна система характеризується широким використанням літерної діакритики, діакритичних знаків, подвоєних літер, відсутністю відповідностей між літерою та звуком, існуванням великої кількості рівнозначних графем. Графічний інвентар пікардійського діалекту значно ширший, ніж у старофранцузькій мові.
Фонографічний інвентар пікардійського діалекту був представлений 32 монограми: а, е, е, е, е, *, і, о, и, й, у, у, Ь, с, д, Л,/, g, А, у, к,1,т,п, р, г, 5, і, V, н>, х, г- Кількість використовуваних монограм у пікардійському діалекті була значно більшою, ніж у старофранцузькій мові, у якій монограми е, е, ї, й, у, у, не вживалися.
Більшість пікардійських однолітерних графічних комплексів були монофонами, тобто одній графемі відповідав один звук. Таким чином, для пікардійського діалекту ХПІ ст. було характерним дотримання основного правила графіки: відповідність букви звукові. Але разом з тим у пікардійській писемності уживались І монограми, які мали кілька звукових відповідників, тобто були собою поліфонами. Так, монограма с виступала графічним відповідником зімкненого піднебінно-язикового звука [к] та зубно-язикового [в]; монограма е використовувалась як графічний еквівалент звуків [$] та [?]; монограма ^ була графічним аналогом звуків та [ї].
Поліфонія свідчить про позиційний характер пІкардійської графіки: монограми звичайно функціонували як засіб позначення додаткових звукових відповідників у певній позиції. Так, літера с у пікардійському діалекті виконувала дві функції залежно від сполучення з іншими літерами: вона могла передавала або приголосний [$], або [к].
У пікардійській графіці XIII ст. фонеми були поліграфами: одна й та ж фонема могла мати кілька графічних відповідників; звук [$] виражався чотирма графічними еквівалентами - монограмами е, е, е, е; звук [а] мав два графічні відповідники - і/, й; Звук [і] позначався чотирма літерами - і , і, у, на позначення зімкненого звука [к] використовувалися дві рівнозначні монограми - с, к; щілинний звук [і] позначався двома взаємозамінними монограми) та g.
Під час дослідження нами було виявлено і проаналізовано 41 пікардійську диграму. Диграма у пікардійській графіці складалася з таких компонентів:
а) з літер, які графічно передавали голосний та приголосний звук і відповідали носовому звуку; у пікардійському діалекті XIII ст. на позначення носових звуків використовувались 9 диграм:
ат - [ а], ал - [а], ет - [є], еп -[е,іт- [6], іп - [є], от - [б|, оп - [б], ип - [«];
б) з різних літер, що предавали один голосний звук; основними серед них були: аг - І?], аи - [о], еи -[§], еи -[§], іе - [$], іе - [уе], ш- [ёш], оі - [уа], ои - [м], ои - [9], ие - [у], иі - [>уі];
в) з двох різних літер, що графічно передавали певні приголосні звуки; у пікардійському діалекті вони представлені 8 орфограмами: ск — [я], ск - [с], gk —
[еЬ %п - І9І» -[9]» 8й - [еЬ і* - [уЬрЬ - м, чи - [к];
г) з двох однакових літер, що графічно відповідали одному приголосному звуку; у пікардійському с крипті налічується 9 подібних диграм: сс - [к], $[- [£], II- [1], тт - [т], пп - [п], рр - [р], гг- [г], 55- [в], П- М;
д) з двох однакових літер, що графічно передавали один голосний звук; серед таких диграм нами було виявлено й проаналізовано 3 диграмм: аа, ее оо.
Більшість пікардійських звуків мали кілька графічних виражень. Так, чотирьом носовим звукам [а], |е], [б], [се] відповідали 9 диграм та 2 триграми. Для передачі звука [а] використовувались два графічних варіанти: ат, ап. Дія передачі носового звука [е] - чотири варіанти: ет, еп, іт, іп. Для передачі звука [о] — два варіанти: от, оп. Звук [є] мав 7 графічних еквівалентів: монограми е, є, є,, е та диграми аі, іе, ее. Звук [9] мав 2 графічні аналоги: еи, ие. Звук [о] виражався двома графічними відповідниками: ои та аи. Звук [а] мав 2 графічні засоби вираження: монограму а та диграму аа. Звук [9] мав 2 графічні варіанти: монограму о та диграму оо. Зімкненний звук [к] позначався 4 рівноцінними графемами: монограмами е, к та диграмами чи і сс. Звук ^] мав 3 графічні аналоги: gy gk, gu. Носовий звук [9] виражався рівноцінними взаємозамінними орфограми - диграми gn та ng. Губно-зубний [І] мав 2 графічні еквіваленти: монограму f та диграму ph.
Деякі графеми були поліфонами, тобто одна графема мала декілька звукових відповідників: пікардійська диграма ch одночасно могла передавати африкату [с] та щілинний зубно-язиковий звук [5]; диграма ои була графічним аналогом двох різних звуків: [U] та [о); диграма еи — двох звуків: [§], Ї9І*
У пікардійському діалекті XIII ст. майже половина літер, які передавали приголосні звуки, подвоювались, при цьому диграми не виражали нових звуків - вони тільки розширюють парадигму фонем-поліграфів.
Деякі диграми можуть бути умовно поділені на сполучення монограми з монограмою. Під час дослідження нами було виявлено 12 сполучень монограм: а з ї, а з у, є і ї, е - й, ё - и, ї - е, і - ё, і -і, о - ї, и -ё, які вживались для позначення роздільної вимови голосних звуків.
Таким чином, повний графічний комплекс диграм нараховує 39 одиниць, серед яких 9, що відповідають носовим звукам; 10, що складаються з різних голосних; 3, що позначають два однакових голосних звука; 9, що виражають два однакових приголосних звуки; 8, що мають у своєму складі дві різні літери на позначення приголосних звуків. Крім того, засвідчено 12 сполучень монограми з монограмою.
Диграми не використовувались як засіб позначення нових фонем, вони тільки розширювали графічні парадигми звуків.
Трилітерні графічні комплекси — триграмм — у пікардійському діалекті ХІП ст. представлені трьома типами: 1) триграми, що складаються з трьох літер, які звичайно позначали голосні звуки. У пікардійському діалекті використовувались 2 таких триграми: іаи — [yaw], иеі — [9]]; 2) триграми, що складаються з двох літер, які передавали голосні, і однієї літери, що передавала приголосний звук. Серед таких триграм нами було виявлено і проаналізовано 4 триграми: aim - [e], ain - [ё], aus - [о], iun 3) триграми, що мають у своєму складі одну літеру, яка передавала голосний, та дві, що передавала приголосні звуки. У пікардійському діалекті цей тип представлений однією триграмою - Ш - [УІ>
Триграм, що передавали приголосні звуки, у пікардійському діалекті нами не виявлено.
Більшість триграм, окрім іащ иеі, іип, не виражають нових звуків, а тільки поширюють парадигму фонем-поліграфів. Носовий звук [£] має 6 графічних варіантів: диграми ет, еп, іт, іп та триграми аіт, аіп; звук [9] має 3 графічних відповідники: диграми ои> аи та триграму аш; триграма іип відображає специфіку пікардійського діалекту ХІП ст.; триграма Ш має ще 2 графічних аналоги: диграму іі та триграму Ш,
Деякі триграми можна поділити на сполучення монограми з диграмою та диграми з монограмою. У результаті проведеного дослідження нами було виявлено і проаналізовано 2 сполучення монограми з диграмою — а з аі, а з ge та 2 сполучення диграми з монограмою - аі з /, оі з і. Як правило, у пікардійському діалекті використовуються такі сполучення для відображення більш точної вимови.
Повним графічним комплексом триграм є 7 одиниць, з яких 2 складаються з трьох літер на позначення голосних, 4 складаються з двох літер на позначення голосних і однієї літери на позначення приголосного звука, 1 складається з однієї літери на позначення голосної і двох літер на позначення приголосних звуків. Крім того,засвідчено також 2 сполучення монограми з диграмою, 2 сполучення диграми з монограмою.
У пікардійській графіці XIII ст. нами було виявлено одну тетраграму, що складається з трьох літер на позначення голосних і однієї на позначення приголосного звука - іеш - [§]; вона доповнила парадигму звука [§], що мав, таким чином, 3 графічних аналоги: диграми еи, ие та тетраграму іет.
Пікардійський скрипт не має у своїй графіці пентаграм. Існування невеликої кількості триграм та однієї тетраграми свідчить про те, що у пікардійському с крипті спостерігалося прагненя до уникання складних написань, до точнішого відображення вимови та відносної простоти графіки.
Пікардійський скрипт XIII ст. відображав графічну систему північного ареалу середньовічної Франції і мав власний писемний стандарт. Він мав універсальний характер. Одна пікардійська графема у старофранцузькі й мові мала певну кількість графічних відповідників. Пікардійський скрипт мав досить вільний характер: один звук міг мати кілька графічних засобів вираження, які вживалися автором у одному і тому ж творі. Він засвідчує відсутність у той період єдиних орфографічних норм, оскільки використовувалися кілька різних графем на позначення одного звука, які мали однаковий статус. Писемна практика пікардійського скрипту сприяла формуванню і становленню принципів французької орфографії. Для передачі голосних фонем пікардійський діалект XIII ст. використовував фонетичний принцип правопису. Це підтверджується великою кількістю діакритичних знаків, подвоєних літер та сполучень. Для передачі приголосних фонем пікардійська писемність в основному базувалася на етимологічному принципі правопису. Пікардійські графічні традиції вплинули на розвиток графічної системи сучасної французької мови. У пікардійській графічній системі широко вживалися подвоєні літери, які не були притаманні для старофранцузької мови, але використовуються в сучасній французькій мові. Отже, пікардійський скрипт XIII ст. закладав основи майбутньої французької орфографії.
У подальшому видається важливим продовжити окремі дослідження морфосинтаксичних і лексико-семантичних особливостей пікардійського діалекту, встановити його зв'язки з Іншими діалектами, старофранцузькою та сучасною французькою мовами, дослідити поетичні тексти з метою виявлення їх соціокультурного впливу на розвиток лексики, граматики і стилістики сучасної французької мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аванесов Р.И. Общенародный язык и местные диалекты на разных этапах развития общества. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1954. - 24 с.
2. Алисова Т.В., Репина Т.А., Таривердиева М.А. Введение в романскую филологию. — М.: Высшая школа, 1982. — 343 с.
3. Аллендорф К.А. Очерк истории французского языка. — М.: Учпедгиз, 1959.-182 с.
4. Амирова Т. А. Проблема соотношений фонологии и графики // Лингвистика и методика в высшей школе.—М: Наука. —1974. - Вып.6. — С. 79-84.
5. Амирова Т.А. Некоторые вопросы фонологической интерпретации графики // Очерки по фонологии восточных языков - М.: Наука. - 1975. — С. 320-335.
6. Амирова Т.А. Функциональная взаимосвязь письменного и звукового языка. - М.: Просвещение, 1985. - 286 с.
7. Андреев Л.Г., Козлова Н.П., Косиков Г.К. История французской литературы — М.: Высшая школа, 1987. — 543 с.
8. Ареальные исследования в языкознании и этнографии. / Ред. М.А.Бородина. — М.: Наука, 1977. — 264 с.
9. Ареальные исследования в языкознании и этнографии // Тезисы докладов и сообщений / Под ред. В.М. Жирмунского — Л .: Наука. — 1971. - 133 с.
10. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Сов. энциклодедия, 1966. - 608 с.
11.Бабич Н.Д. Основи культурного мовлення. - Льв1в:Св1Т, 1990. - 232 с.
12. Балл и Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. - М.: Иностр. лит., 1965. —416 с.
13.Бенвенист Э. Общая линвистика. - М.: Прогресс, 1974. — 447 с.
14.Береговская Э.М. Социальные диалекты и язык современной французской прозы. - Смоленск: Изд-во Смоленского пед. ин-та имени К.Маркса, 1975.-120 с.
15. Бережняк В.М. Лекції зі вступу до мовознавства у таблицях. - Ніжин: Редакційно-видавничий відділ Ніжинського державного педагогічного ун-ту імені Миколи Гоголя, 2001. — 52 с.
16. Березин Ф.М. История лингвистических учений — М.: Высшая школа,
1975. -304 с.
17. Березин Ф. М., Головин Б.Н. Общее языкознание. - М.: Просвещение, 1979.-416 с.
18. Бородина М А. Место диалектологии в курсе истории французского языка. // Ученые записки Горьковского гос. пед. ин-та. иностр. яз. — Вып. I. — 1958. -С. 71-79.
19. Бородина М. А. Историческая фонетика французского языка. - Л.: Учпедгиз, 1961, -154 с.
20. Бородина М. А. Лотарингский диалект французского языка (К вопросу о лингво-географ, исследовании диалекта): Автореф. дис.... д-ра филол. наук:
10.02.5 / Ленинградский гос.ун-т им. А. А. Жданова. — Л., 1962. - 42 с.
21. Бородина М. А. Лингвистическая география в Романии: Учеб.-метод.
пособие для студентов КГУ. - Кишинев: Изд-во Кишиневского гос.ун-та, 1966.-77 с.
22. Бородина М. А. Проблемы лингвистической географии (На материале
диалектов французского языка). - М.-Л.: Наука, 1966. — 219 с.
23. Бородина М. А. Гак В. Г. К типологии и методике историко­
семантических исследований. - Л.: Наука, 1979. - 232 с.
24. Брагина А. А. Лексика языка и культура страны. - М.: Русский язык, 1986. -152 с.
25. Брускова Л.Н. Курс лекций по истории французского языка. -
Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского гос. ун-та, 1990. — 56 с.
26. Бурбело В.Б. Художній дискурс в історії французької мови та культури
9-18 ст.: Автореф. дис д-ра філол. наук:10.02.05 / Київський
національний ун-т імені Тараса Шевченка. - К., 1999. - 36 с.
27. Бурбело В.Б. Поетика де символізації у пізньому середньовіччі та у добу відродження. // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових праць / Відп.ред. Н.М. Корбозерова/ — К.: Видавничий центр КДЛУ. - 2001. - Вип.5. - С. 23-25.
28. Бурсье Э. Основы романского языкознания. - М.: Изд-во иностр. лит., 1952. -672 с.
29. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка. - М.: Прогресс, 2000. - 502 с.
30. Веденина JI. Г. Особенности французского языка. - М.: Просвещение, 1988.-240 с.
31. Волкова З.Н. Истоки французского литературного языка. - М.: Высшая школа, 1983. — 168 с.
32. Волкова З.Н. История французского языка от истоков до средних веков. - М.: Изд-во университета Росийской академии образования, 2000. - 52 с.
33. Волох М. Лексическое и фонетическое исследование диалектов Франции по данным национального и регионального атласов: Авгореф. дне.... канд. філол. наук: 10.02.05 / Ленинградский гос.ун-т им. А. А. Жданова. - К., 1975. - 23 с.
34. Вопросы диалектологии и языкознания. / Ред.кол. Г.Г. Едиг. - Омск: Изд-во Омского гос. пед. ин-та имени Максима Горького, 1969. - 137 с.
35. Гак В.Г. Французская орфография. - М.: Учпедгиз, 1956. - 196 с.
36. Гак В.Г. Ройзенблит Е. Б. Очерки по сопоставительному изучению французского и русского языков. - М.: Высшая посола, 1965. - 378 с.
37.&