ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА ТОПОНІМІЯ БАЛКАНСЬКОГО АРЕАЛУ : Праславянская топонимия Балканского ареала

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ МОВНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФОНД

На правах рукопису
Іліаді Олександр Іванович

УДК 81’373.6 81’373.2

ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА ТОПОНІМІЯ БАЛКАНСЬКОГО АРЕАЛУ

10.02.03 слов’янські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Скляренко Віталій Григорович,
д.філол.н., проф., академік НАН України

Київ 2008

Зміст
Перелік умовних скорочень назв мов, наріч і діалектів...4
Перелік інших умовних скорочень........7
Вступ........8
Розділ 1. Теоретичні й методологічні проблеми дослідження слов’янської топонімії Балкан ....15
1.1. Найдавніші сліди інфільтрації слов’янської мовної норми в межі балканського ареалу ......16
1.1.1. Мовні релікти першої слов’янської хвилі на Балканах....16
1.1.2. Слов’яно-грецькі контакти й умовність датування..23
1.2. Проблематика дослідження слов’янського ономастичного суперстрату Греції....28
1.2.1. Питання про виділення праслов’янського шару в топоніміконі Греції й проблема опису праслов’янських діалектів на її території...28
1.2.2. Критерії хронологічної стратифікації слов’янської топонімії Греції..30
1.2.3. Праслов’янські діалекти Греції за даними ономастики: фонетика....35
1.2.4. Праслов’янські діалекти Греції за даними ономастики: лексика...50
1.3. Проблема реконструкції праслов’янського шару в гідронімії південнослов’янських мов.....68
1.3.1. Актуальність реконструкції. Критерії визначення гідронімів як праслов’янських...68
1.3.2. Співвідношення реєстрів праслов’янських гідронімів східної та західної частин південнослов’янського ареалу.....72
1.3.3. Праслов’янська гідронімія Балкан у її відношенні до гідронімії інших слов’янських ареалів....80
Висновки до розділу........85
Розділ 2. Праслов’янський ономастичний суперстрат Греції.......88
2.1. Топоніми з широким колом слов’янських відповідників.88
2.2. Топоніми з відповідниками в південнослов’янському ареалі....107
2.3. Топоніми з відповідниками в західно- і східнослов’янському ареалах...116
2.4. Слов’янські топоніми Греції без точних слов’янських відповідників за її межами......165
Висновки до розділу..182
Розділ 3. праслов’янська гідронімія південнослов’янських мов...183
3.1. праслов’янський шар у гідронімії західної частини південнослов’янського ареалу183
3.2. праслов’янський шар у гідронімії східної частини південнослов’янського ареалу391
Висновки до розділу..417
Висновки...........419
Список використаної літератури.......427
список використаних джерел..455

Вступ
Актуальність дослідження. Вивчення балканського топонімікона завжди було перспективним і популярним напрямком мовознавчих студій, про що свідчить величезна бібліографія досліджень, спеціально присвячених ономастиці цього ареалу, чи таких, де вона просто використана як фоновий фактаж для підтвердження версій, пов’язаних з інтерпретацією мовних фактів інших частин індоєвропейської діалектної зони. Така пильна увага до зазначеної території цілком логічна: Балкани зона надзвичайно давніх контактів різних індоєвропейських етносів, взаємодія котрих колись створила тут унікальну мовну ситуацію, сліди якої проглядаються нині лише фрагментарно і не в останню чергу в ономастичних свідченнях (пор. реконструйовані на топонімному матеріалі фрако-хетто-лувійські та фрако-малоазійські ізоглоси; див., наприклад, праці Л.О.Гіндіна). У центрі уваги авторів значної кількості цих досліджень перебуває субстратна топонімія, тобто релікти зниклих автохтонних мов, збережені в корпусах географічних назв сучасних ідіомів балканського ареалу (догрецький шар анатолійського походження, іллірійська, фракійська, кельтська, субстратна романська ономастика та ін.); спеціально див. дослідження В.І.Георгієва, І.Дуриданова, Д.Дечева, П.Хр.Ілієвського, Ю.В.Откупщикова, П.Скока, І.Поповича, А.Ломи, Х.Крае, А.Майєра [26; 28; 30; 32; 73; 128; 200; 205; 242; 253] та ін. Кількісно меншу групу становлять дослідження, орієнтовані на опис і аналіз слов’янського ономастикона Балкан, хоч за останні десятиліття робота в цьому напрямку значно активізувалася, що пов’язано, в першу чергу, з дослідженнями науковців Болгарії та колишньої Югославії.
Особливе і досить важливе для палеославістики завдання становить реконструкція праслов’янської топонімії балканського ареалу, тобто корпусу реліктових слов’янських географічних назв. Аналіз цих назв відкриває перспективи для характеристики давніх слов’янських ідіомів цієї території. Від того, наскільки успішною буде робота в цьому напрямку, залежать:
визначення первісного ареалу функціонування праслов’янських діалектів (території, з якої здійснювалося розселення носіїв слов’янського мовлення);
уточнення напрямку рухів носіїв праслов’янських діалектів;
уточнення хронологічних рамок інфільтрації слов’янської мовної норми на Балкани;
окреслення основних лексичних і фонетичних ознак місцевих праслов’янських ідіомів та визначення їхнього відношення до слов’янських діалектів інших частин Славії на підставі ізоглос;
визначення методів розпізнання слідів діалектного членування давньої слов’янської мовної зони на Балканах загалом;
характеристика різних аспектів історії діалектів балканських слов’ян тієї доби, що передувала формуванню окремих південнослов’янських мов.
Усе сказане, а також те, що праслов’янська топонімія Балкан ще не була предметом спеціального дослідження, зумовлює актуальність пропонованого дисертаційного дослідження.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. План і методику дослідження узгоджено з плановою темою Українського мовно-інформаційного фонду НАН України «Лінгвістичні та системотехнічні принципи побудови системи загальнослов’янської лексикографії («Лексика-Славіка»)».
Мета дослідження комплексна реконструкція й етимологічна інтерпретація праслов’янського шару в топонімії Греції та в гідронімії південних (балканських) слов’ян як підстава для відновлення фрагментів праслов’янського словника, на базі якого можна здійснити опис праслов’янських діалектів цього ареалу та визначити їхнє відношення до слов’янських діалектів інших частин слов’янської мовної зони. Хоч словенська та хорватська території належать до балканської мовної зони лише частково, їхня гідронімія також стала об’єктом аналізу. Робиться це задля відновлення якомога повнішого (на сьогодні) списку праслов’янських гідронімів південнослов’янських мов узагалі. Досягнення поставленої мети стає можливим завдяки розв’язанню ряду завдань: 1) уточнення (на підставі лінгвістичних методів) хронології інфільтрації носіїв праслов’янських діалектів у межі балканського ареалу; 2) визначення осередку експансії слов’янської мовної норми на Балкани; 3) реконструкція реліктового корпусу слов’янських географічних назв території Греції; 4) класифікація реконструйованої на базі слов’янської топонімії Греції праслов’янської лексики шляхом зіставлення її з лексиконом слов’янських діалектів інших частин Славії (для виявлення спільнослов’янських та діалектних форм); 5) опис фонетичних особливостей реконструйованої на базі слов’янської топонімії Греції праслов’янської лексики; 6) виявлення слідів членування ареалу праслов’янських ідіомів грецької території; 7) реконструкція праслов’янського шару в гідронімії південнослов’янської мовної зони; 8) опис реконструйованого праслов’янського гідронімікона південних слов’ян і зіставлення його з праслов’янською гідронімією інших слов’ян як засіб виділення спільнослов’янських та діалектних утворень; 9) виділення найдавніших осередків слов’янського мовлення у межах південнослов’янського ареалу на підставі визначення зон концентрації значної кількості праслов’янських гідронімів; 10) характеристика деяких аспектів мовної ситуації в балканському ареалі доби, що передувала формуванню окремих південнослов’янських мов.
Об’єктом дослідження в дисертації виступають корпус праслов’янських топонімів балканської мовної зони (реліктовий слов’янський топонімікон Греції та фондова слов’янська гідронімія суч. південнослов’янських країн) як значний фрагмент місцевого праслов’янського словника та праслов’янські діалекти балканського ареалу, характеристика яких здійснюється на підставі аналізу результатів реконструкції цього фрагмента.
Предмет дослідження ареальні характеристики, етимологічна (первісна) структура (фонетична, словотвірна) давніх слов’янських топонімів (різних класів: гідроніми, ойконіми, ороніми, хороніми) всіх історичних областей Греції, архаїчних слов’янських гідронімів південнослов’янської території та (в окремих випадках) слов’янських антропонімів із різних частин Славії, словотвірні моделі, за якими оформлено ці оніми, та відображені в них моделі номінації. Разом із апелятивами, ці топоніми використовуються як підґрунтя для реконструкції праслов’янської топонімії Балкан. Структура південнослов’янських ойконімів як самостійний предмет дослідження в дисертації не розглядається, оскільки її вивчення, по-перше, становить окрему проблему, а по-друге, власне слов’янський ойконімний реєстр зазначеного ареалу в основній своїй масі (за винятком реліктових топонімів, перенесених сюди з території слов’янської прабатьківщини) формувався на очах історії й часто репрезентує: а) результати слов’янської адаптації місцевих субстратних назв; б) відносно пізню взаємодію слов’янських мов із сучасними балканськими (неслов’янськими) ідіомами. Пор. фундаментальне дослідження Й.Заімова, присвячене аналізу болгарської ойконімії у зв’язку з проблемою заселення болгарськими слов’янами Балкан, де поряд зі слов’янськими топонімами розглянуто назви з грецькими, албанськими, румунськими й турецькими основами [див.: 61]. Близьку картину мовної інтерференції слов’ян із носіями романських мов (не лише в ойконімії, а топонімії взагалі) на островах Адріатики показує і дослідження П.Скока [253, т.I].
Джерельна база дослідження матеріал, дібраний з реєстрів слов’янської ономастики, пам’яток писемності, етимологічних словників слов’янської ономастики, Ономастичної картотеки та Ономастичного архіву Інституту української мови НАН України, словників слов’янської апелятивної лексики (нормативних, діалектних, історичних, етимологічних), досліджень зі слов’янської етимології.
Методологічна основа дослідження принципи системності та історизму, котрі вимагають розгляду мовних одиниць у їхній динаміці, самобутності та зв’язках з іншими мовними та позамовними явищами. Характер напрямку пошуків зумовив вибір методів дослідження, серед яких: етимологічний (для визначення генезису та тлумачення структури аналізованих форм), порівняльно-історичний (для пропонованого дослідження актуальні три основні його принципи: встановлення генетичної спорідненості аналізованих форм, реконструкція архетипів, визначення відносної хронології), ареальний (для пошуку й опису реліктових діалектних утворень).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні вперше у слов’янському мовознавстві здійснено фронтальну реконструкцію праслов’янської топонімії Греції та праслов’янського корпусу гідронімії південнослов’янських мов (у сучасній палеославістиці не існує спеціальних досліджень, які б ставили аналогічні завдання за винятком окремих статей, розвідок, присвячених етимологічному трактуванню окремих архаїчних слов’янських назв/груп назв балканської мовної зони; праці М.Р.Фасмера, В.Георгієва, Й.Заімова, Ф.Малінгудіса та З.Голомба, присвячені аналізу слов’янської топонімії Балкан, мають іншу мету), визначено критерії стратифікації слов’янського топонімікона Греції, схарактеризовано праслов’янські діалекти цієї території, визначено їхнє місце серед слов’янських діалектів інших частин Славії, окреслено межі окремих праслов’янських ідомів усередині слов’янської мовної зони Греції та найдавніші осередки слов’янського мовлення в межах суч. південнослов’янської території (за даними праслов’янської гідронімії), запропоновано шляхи підходу до етимологічного аналізу та реконструкції архаїчних південнослов’янських гідронімів зі зруйнованим анлаутом (ряд фонетичних рис, які потрібно враховувати), введено в науковий обіг значну кількість нових етимологічних версій та нових доказів і уточнень уже наявних у літературі етимологій. На основі етимологічного дослідження реліктової слов’янської топонімії Балкан запропоновано нові докази найдавнішої (до Vст. н.е.) інфільтрації слов’янської мовної норми в межі балканського ареалу, викладено нові лінгвістичні аргументи теорії, за якою епіцентром експансії носіїв праслов’янського мовлення на Балкани було Середнє Подунав’я.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в: 1) обґрунтуванні комплексної проблеми реконструкції праслов’янського топонімікона Греції та реліктової гідронімії південнослов’янської території як окремого аспекту палеославістики, який не висвітлювався сучасною наукою; 2) обґрунтуванні нових аспектів гіпотези про експансію носіїв праслов’янського мовлення на Балкани до Vст. н.е. (зокрема, їхню появу тут у ІІІ-IVст.); 3) обґрунтуванні нових аспектів гіпотези про паннонський ареал як осередок поширення слов’янської мовної норми на Балканський півострів та суміжні території (передусім такого аспекту, як теорія реконструкції давніх ексклюзивних паннонсько-балканських ізоглос); 4) обґрунтуванні гіпотези про належність частини праслов’янських ідіомів території Греції та суч. південнослов’янських країн до того ж прадіалекту, якого сягають саме західно- і східнослов’янські мови (ці давні балканослов’янські діалекти кваліфікуються як одна з його гілок), але не південнослов’янські; 5) визначенні приблизних меж ареалу цих ідіомів як підстави для обґрунтування проблеми діалектного членування мовної зони грецьких слов’ян; 6) доведенні факту мовної неоднорідності слов’янського населення Греції всупереч теорії, за якою його діалекти включено до болгаро-македонської гілки південнослов’янських мов; 7) реконструкції в південнослов’янському гідроніміконі двох рядів давніх гідронімних ізоглос, які поєднують окремі південнослов’янські мови лише зі східно- та/або західнослов’янськими мовами, як свідчення давньої мовної неоднорідності цієї частини ареалу балканських слов’ян і свідчення поширення тут носіїв слов

Список литературы

Висновки
Проведене дослідження реліктової слов’янської топонімії Балкан (слов’янських географічних назв Греції, гідронімії південнослов’янських мов), характер реконструйованого на підставі ономастичних свідчень фрагмента діалектного словника давніх балканських слов’ян, реконструкція й аналіз особливостей їхніх ідіомів дозволяють зробити такі висновки.
1. Інфільтрація слов’янської мовної норми в окремі частини балканського ареалу розпочалася щонайменше в ІІІ-IVст. н.е. (можливо, ще раніше, пор. нижче форму, відзначену під ІІст. н.е.), про що свідчить етимологія балканських топонімів, зафіксованих у римських пам’ятках того часу: Altina, IIIст. н.е. = *Soltina ~ *soltь; Bergule, сер. III поч. IVст. н.е., %gD(@b80 = *Bergulь/*Bergul’а ~ *bergъ; Brendice, сер. III поч. IVст. н.е. = *Prędica чи *Prędьca ~ *prędő, *pręsti або як *Prődьcь ~ *prődъ; Burno, IVст. н.е. = *Brьna/*Brьno ~ *brьnа; %L8".TD", Bylazora, 216р. н.е. = *Bělozora ~ *Bělozorъ антропонім; Drubetis, IVст. н.е. = *Drobet- ~ *drobа, *drebti; Ostudizo, сер. III поч. IVст. н.е. = *Ustьje; 5"DB4"<@, ІІст. н.е. = *korpjane ~ *skorpa/*skorpja. Отже, хронологічну межу появи тут носіїв слов’янського мовлення (авангардів, які було еллінізовано) доцільно відсунути вглиб віків на кілька століть. Дата «Vст.», таким чином, збігається з початком однієї з пізніших, потужніших хвиль слов’янського переселення на Балкани, яка охопила практично всю їхню територію, закінчившись формуванням тут сучасних південнослов’янських народів і їхніх мов.
2. Імовірною територією осередком експансії носіїв слов’янського мовлення на Балкани виступає давня Паннонія, де слов’янська (це показує етимологічний аналіз) топонімія фіксується вже в ІІ-ІІІст. н.е.: Batua = *Bodъva ~ *body, -ъve ~ *bodő, *bosti; Valcum = *Volkъ ~ *volkъ ‹ *velkt’i; Vereä = *Verěja чи *Vereja; Milata = *Milot- ~ *milota; Risinum = *Rъž-ьno (město) ~ *rъžь, -i; Salva, G"8`L" = *Solәva (*Sălәva) ~ псл. *solvъ; Sanderva = *Ső-derv- ~ *dervo; Straviana = *Ostrovjane ‹ *ostrovъ. Цей висновок підтверджується ще й фактом існування ряду промовистих паннонсько-балканських топонімних збігів, які засвідчують напрямок руху носіїв праслов’янських діалектів із Паннонії в межі балканського ареалу: Milata, ІІІст. н.е. = *Milot- ~ Miliota, XIVст. (слов’янська частина Албанії); Burnа, IIIст. н.е. = *Brьn- ~ Burno, IVст. н.е. (Далмація); Korana рч. (Koranna, 1224р., Corana, Corоna 1292р.) = *Korana ~ хорв. Корана, Кòрана, д.-рус. Корань, 1139р., укр. Корань; Pelva (часи римської колонізації) = *Pelva ~ Пљева (Пли̏ва, Плива; Боснія), слвц. Pеlеwa (бас. Дунаю), пол. Plewe Graben, Plewe See. Такі топонімні ізоглоси спонукають до подальших пошуків можливих доказів слов’янської іррадіації у межі балканського ареалу з Середнього Подунав’я.
Визначенню Паннонії як ареалу, звідки почалася експансія слов’янської мовної норми (і взагалі як первісного ареалу діалектів праслов’янської мови), не суперечить наявність у різних частинах слов’янського світу топонімів зі слідами значної архаїки, відсутніх у слов’янській топонімії Середнього Подунав’я: під час слов’янських міграцій на нові землі виникали проміжні центри переселення, де слов’яни зупинялися на тривалий період, звідси частина племен розселялася на нові території. І на кожному етапі, під час освоєння цих нових земель, виникала своя топонімія, якої не могло бути на території первісного проживання слов’ян.
3. У праслов’янському топоніміконі Греції виділяються кілька груп лексем: а) назви з широким колом слов’янських відповідників; б) назви з аналогами у південнослов’янських мовах; в) назви без точних еквівалентів у слов’янських ідіомах за межами Греції; г) назви, які мають відповідники лише в лексиці східно- й західнослов’янських мов (близько 100 одиниць). Відтворена ними картина засвідчує значну складність праслов’янської діалектної карти грецької території й дозволяє окреслити коло важливих теоретичних питань, які стосуються членування діалектної області давніх балканських слов’ян і визначення місця їхніх ідіомів серед інших слов’янських мов.
4. форми, що пов’язують праслов’янський топонімікон Греції винятково з архаїчним словником північнослов’янського ареалу, особливо показові в плані давньої лінгвістичної географії: *Bьrlo (9BD8@H ~ блр. Берло, ст.-укр. Берло), *Dobroxorjь ()@PfD4@< ~ ст.-рос. Доброхоръ, 1603р.), *Gostyni/*Gostynь ('"FJ@b<0, фонетично модифіковане '"FJ@bD4 ~ пол. Gostyń, Gostynia, чес. Hostýň, Hostyně), *Kъrtьсь (5gDJX.", 5XDJg.0 ~ Kortitz, Kortecy географічний об’єкт у давніх саксонських слов’ян), *Mělica (908JF" ~ Mіlica гідронім у Східній Лужиці, пол. Melitze гідронім), *Pьrmьskъ (AgDX:J.460, AgD:4F60 ~ рос. Пермь, д.-рус. Перемь, рос. діал. Перемский), *pьstlъ (9BF@8@H ~ д.-рус. Пьсьлъ, 1153р., рос. Псёл, укр. Псьол, Псел), *Sětomja (GXJ@:" ~ д.-рус. Сhтомл#), *tulь (Ib84H ~ рос. Тула), *Volmь, -і (%V8:4 ~ д.-рус. Воломь), *žityni (-0J@b<4, -0J@L<å ~ блр. Жытынь (Żytyń) (3), укр. Житинь (Żytyń)) та ін. Південнослов’янські паралелі для цих форм відсутні як на рівні апелятивів, так і на рівні ономастичної лексики. Ареал, в якому концентруються топоніми з непівденнослов’янськими ознаками, окреслюється південним заходом Греції. Тут виділяються кілька зон концентрації: а) р-н узбережжя Іонічного моря; б) Пелопоннес; в) південна частина Греції (Фтіотіс, Беотія, Евританія); г) Фессалія та частково Македонія.
5. На ці зони накладається ареал фонетичних особливостей (місцевої слов’янської топонімії), аналоги яким існують лише у західно- і східнослов’янських діалектах (окремі у сербських і хорватських): а) рефлекс псл. *ě › і; б) делабіалізація ü › і; в) рефлекс сполуки «губний + j» без l-epentheticum; г) рефлекс сполуки dj › ž, z; ґ) збереження праслов’янської групи dl; д) рефлекс tъlt › tlъt (›tlut) «західнослов’янського типу»; е) збереження в окремих випадках архаїчної стадії еволюції формули tert › terәt, як у східних слов’ян (#gDgFJ4V, #gD4FJ4V = *Berәstьje ‹ *Berstьje, %gDg(V$", %gDg(V$T<, %gD4(V$T<, Beregaborum clausura, VIIст. = *Berәgava ‹ *Bergava, -gDX84, -4DX8z, -4DX84" = *žerәlo ‹ *žerdlo, IFgDg(@b<4 = *čerәgyni ‹ *čergyni?). Наявність аналогічного результату еволюції структури tolt › tolәt, засвідченого в давніх паннонських топонімах (ІІІст. н.е., пор. G"8`L" = *Solәva чи *Sălәva ~ псл. *solvъ, 5`8@R, 5`8@B@H, 5`8@B", Colapis, 5`8"B4H = *Kоlәpа ‹ *Kоlpа; той самий механізм, за яким відбувався розвиток повноголосся в східнослов’янському ареалі), дозволяє припустити, що цей процес розпочався ще на території Паннонії, звідки носії слов’янських діалектів, яким була властива зазначена риса, прийшли на Балкани. Показовими в плані віку та географії структур типу tălәt (tolәt) виступають ще Zalatna, Zolotna IIст. географічна назва (Дакія) = *Zolәtьna чи *Zălәtьna ~ *zolto як свідчення давнього поширення розглянутого явища за межі його епіцентру, до того ж цей приклад потенційно поглиблює і хронологію самого процесу.
Асинхронність деяких зі згаданих явищ (див. підпункти А, Б, Г, Д, Е) у мовленні частини грецьких і північних слов’ян не перешкоджає кваліфікації їх як давніх процесів. Часова різниця фіксації їх у пам’ятках пояснюється різночасовою активною реалізацією давніх фонетичних закономірностей, що стабілізувалися у межах одного праслов’янського діалектного угруповання (було одним із компонентів, з яких пізніше формувалися західно- і східнослов’янські мови). Процес стабілізації, вірогідно, відбувся ще на території, з якої почалося розселення слов’ян, після чого це діалектне угруповання диференціювалося: частина його носіїв мігрувала на Балкани, в Грецію, частина ж вирушила в іншому напрямку на землі сучасних Чехії, Словаччини, Польщі та східнослов’янських країн.
6. Проаналізований корпус назв дає підстави констатувати мовну неоднорідність слов’ян Греції: окрім населення, що за рядом мовних показників попередніми дослідниками визначене як болгаро-македонське, тут був наявний ще потік слов’ян, предки яких у межах слов’янської прабатьківщини, до розселення на нові землі, були носіями того ж прадіалекту, що й частина майбутніх західних і східних слов’ян. Із часом носії цієї, непівденнослов’ян­ської, норми (фонетичної, лексичної) були або еллінізовані чи албанізовані, або асимільовані болгаро-македонським оточенням, яке превалювало на цій території. Вірогідно, центр ареалу цих давніх непівденнослов’янських діалектів локалізувався в р-ні чотирьох зон кон­цен­тра­ції топонімів (див. вище), які консервують слов’янські лексеми з переліченими вище ознаками. Аналіз матеріалу дозволяє зробити припущення, що межі цього ареалу навряд чи поширювалися за умовну лінію, створену, з одного боку, нижньою течією Струми, з іншого, округами грецьких міст Сидерокастрон, Драма, Ксанти та течією Мариці.
Гіпотеза про неоднорідність слов’янського мовного компонента Греції підтримується ще й фактом наявності у місцевій слов’янській топонімії форм, які репрезентують ізолекси зі східно- й західнослов’янськими мовами плюс словенська чи сербська або хорватська; болгарський і македонський ареали цими ізоглосами не охоплені, що також не свідчить на користь теорії про належність діалектів грецьких слов’ян виключно до болгаро-македонської гілки. Це добре засвідчують приклади на зразок: #g8XJF46@< = *Veletьsko (північнослов’янські відповідники ~ чорногор. Veleta), Б­логость (*%g8@(`FJ0, %g84(@FJZ) = *Bělogostь (північнослов’янські рефлекси ~ серб. Белогош), 'D"$@Ø<" = *Grabyni (чес., пол. ~ хорв. Rabinja ‹ *Grabinja), 7@L$<", 7L$<0 = *L’ubynі/*L’ubynь (східно- й західнослов’янські форми ~ слвн. Ljubinj), ?F*<" = *Ozdina (чес. оzd, пол. оzd + деривати на -іса ~ слвн. оzdíti, оzdíса), A8.4<" = Pьlzina чи Pьlzьna (північнослов’янські форми ~ серб., хорв. Puzinac), ‘C"<J`<4 = *Ordonь/*Radonь (західнослов’янські форми ~ серб., хорв. Radonja, Radonje), C@b*"$" = *Rudava (північнослов’янські рефлекси ~ д.-серб. «у Рудавh», 1292р.), O`84FJ" = *Xolišče ~ *xoliti (рефлекси засвідчено лише у сербському, хорватському та російському словниках; споріднені утворення реєструються у східних і західних слов’ян, із південних також лише у сербів і хорватів), O@L8g<FJ", OT8X<4FJ" = *Xol’enišče ~ *xoliti та ін.
Отже, специфіка фонетичних і лексичних рис, властивих реконст­руйо­ва­ному на топонімічному матеріалі фрагменту словника давніх грецьких слов’ян, характер ареального розподілу цих рис указують на колишнє діалектне членування праслов’янської мовної області в межах Греції. Доступні для вивчення (реконструйовані) сліди цього членування свідчать про значно складнішу місцеву (слов’янську) діалектну карту ніж та, про яку йшлося досі (зарахування діалектів грецьких слов’ян виключно до болгаро-македонської підгрупи південнослов’янських мов).
7. реконструкція праслов’янського шару в гідронімії південнослов’янської мовної зони виявляє різну кількість прагідронімів у західній та східній її частинах. Однак ця різниця не має вирішального значення для оцінювання праслов’янської спадщини у південнослов’янському гідроніміконі, оскільки при такому оцінюванні важливо описати праслов’янські гідронімікони басейнів великих балканських водних артерій загалом, дистрибуція ж за ареальним принципом умовна й застосовується лише для зручності репрезентації матеріалу.
8. Картину давньої мовної ситуації на Балканах, багато в чому схожу на ту, що репрезентується слов’янським топоніміконом Греції, засвідчує реліктовий південнослов’янський гідронімікон, який, окрім форм, спільних для всіх слов’янських мов, а також давніх назв без еквівалентів у слов’янських ідіомах за межами Балкан, має всередині ще помітні лексичні розбіжності, котрі виходять за межі звичайного протиставлення болгаро-македонського та сербсько-хорватсько-словенського словників. У ньому виділяються дві групи назв, які також поєднують його саме з північнослов’янським гідронімним реєстром. При цьому виділені у двох частинах (західній та східній) південнослов’янського ареалу ряди гідронімних ізоглос (болгаро-північнослов’янські: *Bobrava, *Bьrloga, *Dobroda, *grona/*gronъ, *Jana, *Kotica, *Оčь, *őčа, *Rosica, *Ryla, *Tyča, *Vidima, *Vitьbolъ, *Vodoča/*Vodotoča (?), *Voly,-ъve та словенсько- чи сербсько-хорватсько-північнослов’янські: *Brava, *grabyni/*grabynь, *Gъdynь, *Gъlša, *Jьdьrьjа, *Jьdьrіса, *Klobaša, *Korana, *Mlava, *Myročь, *Obьn(ic)a, *Opava, *Pelva, *Praga/*Pragъ, *Pьrkozъ, *Rajьna, *Rama, *Rujа, *Sobina, *Suja, *ščema, *Usežь, *Vеlestica, *Viselь) не перетинаються, що може свідчити про перенесення їх на Балкани та в Словенію двома різними слов’янськими потоками, які на території, з якої розпочалося слов’янське розселення, контактували або утворювали одне діалектне угруповання з частиною слов’ян предків східних і західних (ряд прикладів болгаро-македонського реєстру не можна пояснити апеляцією до болгаро-лехітських ізоглос, оскільки тут представлені й відповідники з чеського, словацького та східнослов’янського топоніміконів). Траєкторія руху одного з цих потоків пролягає через грецькі терени, де він розчинився серед носіїв давніх ідіомів, близькоспоріднених із болгарськими й македонськими.
Отже, південнослов’янська гідронімія, разом із реліктовою слов’янською топонімією Греції, демонструє явні рудиментарні ознаки не­пів­ден­но­слов’ян­ської норми (фонетичної, лексичної), що свідчить про давню мовну ситуацію на Балканах, близький аналог якої представлений, по-перше, у західнослов’янській зоні (серболужицькі мови тут зберігають релікти іншої, незахіднослов’янської норми й демонструють ряд давніх термінологічних зв’язків, які поєднують їх зі сходом чи півднем слов’янства як доказ того, що лужицькі мови стали західнослов’янськими лише вторинно), по-друге, в діалекті крашованських сербів (периферія південнослов’янської зони), який за лексичними, фонетичними та граматичними особливостями тяжіє до північнослов’янських мов, що пояснюється вторинною «південнославізацією» давнього автохтонного східнослов’янського діалекту.
9. Праслов’янський гідронімікон південнослов’янської території дозволяє локалізувати тут осередки давнього слов’янського мовлення. зокрема, зони концентрації найбільшої кількості реліктових водних назв указують на найдавніші ареали місцевих слов’янських діалектів, як і на територію найдавнішого проживання балканських слов’ян. Ці ареали окреслюються районом узбережжя правих приток Сави та приток Морави (Західної, Великої, Південної).
10. Гідронімія виступає додатковим набором маркерів, які вказують на помітну лексичну диференціацію слов’янських діалектів Балкан у давнину: при наявності у південних слов’ян певної кількості спільних для них слів із топографічним значенням гідронімізувалися вони лише в однієї частини (наявні паралелі у східних та західних слов’ян), друга ж використала такі терміни в інших топонімічних класах, але не в гідронімному. Цей факт, разом з усім, що було викладено у попередніх пунктах, характеризує слов’янську мовну ситуацію на Балканах у давню добу, достатньою мірою підкреслюючи складність тієї діалектної основи, на якій формувалися південнослов’янські мови, а також ті давні слов’янські мови Греції, котрі рано припинили своє існування через еллінізацію та албанізацію їхніх носіїв.
Викладені в дисертації результати реконструкції фрагментів словника давніх балканських слов’ян, а також теоретичні узагальнення мають значення для подальшого дослідження мовної ситуації у балканському ареалі доби Середньовіччя та вивчення дописемної історії південнослов’янських мов.

Список використаної літератури
1. АбаевВ.И. Скифо-европейские изоглоссы: На стыке востока и запада / В.И.Абаев. М.: Наука, 1965. 168с.
2. АбаевВ.И. Скифо-сарматские наречия // Основы иранского языкознания: Древнеиранские языки / РасторгуеваВ.С., СоколовС.Н., АбаевВ.И. М.: Наука, 1979. С.272-364.
3. АникинА.Е. Опыт семантического анализа праславянской омонимии на индоевропейском фоне / А.Е.Аникин. Новосибирск: Наука. Сибир. отд-ние, 1988. 128с.
4. БагамольнікаваН.А. Гідронімы басейна ракі Прыпяць: Структурна-семантычныя тыпы матывацыі / Н.А.Багамольнікава. Гомель: ГДУ, 2004. 195с.
5. БелецкийА.А. Названия рек Греции / А.А.Белецкий // Античная балканистика: Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. Лингвистика. история. археология. Предварительные материалы: симп., 2-4 дек. 1980г.: тезисы докл. / ред. С.Б.Бернштейн. М.: Ин-т славяновед. и балканист., 1980. С.7-8.
6. БелецкийА.А. Славянская топонимия Греции / А.А.Белецкий // Перспективы развития славянской ономастики: [сб. науч. работ / отв. ред. А.В.Суперанская, Н.В.Подольская]. М.: Наука, 1980. С.266-273.
7. БенвенистЭ. Индоевропейское именное словообразование / Э.Бенвенист; [пер. с фр. Н.Д.Андреева; ред., предисл. и примеч. Б.В.Горнунга]. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 260с.
8. БілецькийА.О. Слов’янська топонімія Греції / А.О.Білецький // Повідомлення Української ономастичної комісії. 1966. Вип.1. С.13-24.
9. БагаедаваТ.М. Гідронімы Падняпроўя з асновай *terb- / Т.М.Багаедава // Валадар роднага слова: тэзісы Рэсп. навук.-метад. канф, прысвечанай 110-гадавіне з дня нараджэння Янкі Купалы. Гомель, 1992. С.104-106.
10. БогоедоваТ.Н. Гидронимия бассейна Сожа (праславянский фонд): автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.03 «Славянские языки» / Т.Н.Богоедова. Гомель, 1997. 21с.
11. БогоедоваТ.Н. Гидронимия территории радимичей в ареальном и хронологическом аспектах / Т.Н.Богоедова // Актуальные вопросы славянской ономастики: материалы Междунар. науч. конф., 21-22 нояб. 2002г., Гомель / отв. ред. Р.М.Козлова. Гомель: ГГУ им. Ф.Скорины, 2002. С.26-39.
12. БогоедоваТ.Н. Отглагольная лексика в гидронимии славян (названия, мотивированные глаголом *rъvati) / Т.Н.Богоедова // Актуальные вопросы славянской ономастики: материалы ІІ Междунар. науч. конф. «Славянская ономастика в ареальном, этимологическом и хронологическом аспектах», 11-12 нояб. 2004г., Гомель / Отв. ред. Р.М.Козлова. Гомель: ГГУ им. Ф.Скорины, 2004. С.17-25.
13. БогоедоваТ.Н. Славянские гидронимы с основой *reu-/*rоu-/*ru- / Т.Н.Богоедова // Актуальные вопросы славянской ономастики: материалы ІІІ Междунар. науч. конф. «Славянская ономастика в ареальном, этимологическом и хронологическом аспектах», 6-7 окт. 2006г., Гомель / Отв. ред. Р.М.Козлова. Гомель: ГГУ им. Ф.Скорины, 2006. С.12-24.
14. БогоєдоваТ.М. Реалізація праслов’янської географічної термінології в гідронімії басейну Дніпра // Ономастика України та етногенез східних слов’ян / [ЖелєзнякІ.М., КозловаР.М., КарпенкоО.П. та ін.]; відп. ред. І.М.Желєзняк. К.: Б.в., 1998. С.133-139.
15. БраунФ. Разыскания в области гото-славянских отношений. І: Готы и их соседи до V века. Первый период: Готы на Висле / Ф.Браун. СПб., 1899. 392с.
16. ВарботЖ.Ж. О некоторых характеристиках суффиксального именного отглагольного словообразования в праславянском языке (на материале древнерусского языка) / Ж.Ж.Варбот // Этимология. 1965: [сб. науч. работ / отв. ред. О.Н.Трубачев]. М.: Наука, 1967. С.82-122.
17. ВарботЖ.Ж. К реконструкции и этимологии некоторых праславянских глагольных основ и отглагольных имен. І / Ж.Ж.Варбот // Этимология. 1971: [сб. науч. работ / отв. ред. О.Н.Трубачев]. М.: Наука, 1973. С.3-19.
18. ВарботЖ.Ж. Славянские этимологии (*snica, *vertьje и *vertějа ‘возвышенность’, *plytъkъjь) / Ж.Ж.Варбот // Общеславянский лингвистический атлас: Материалы и исследования. 1976: [сб. науч. трудов / отв. ред. Р.И.Аванесов]. М.: Наука, 1978. С.263-277.
19. ВарботЖ.Ж. Праславянская морфонология, словообразование и этимология / Ж.Ж.Варбот. М.: Наука, 1984. 256с.
20. Варбот&n