ДЕБАЛКАНІЗАЦІЯ БОЛГАРСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКИХ ГОВІРОК В УКРАЇНІ : ДЕБАЛКАНИЗАЦИЯ БОЛГАРСКИХ переселенческих говоров В УКРАИНЕ

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
І м. І.І.МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

КОЛЕСНИК Валентина Олександрівна

УДК 811. 163. 2’ 276 (477)

ДЕБАЛКАНІЗАЦІЯ
БОЛГАРСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКИХ
ГОВІРОК В УКРАЇНІ

Спеціальність: 10.02.03 слов’янські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий керівник
доктор фiлологiчних наук
професор СМОЛЬСЬКА А.К.

ОДЕСА - 2004

ЗМІСТ
СПИСОК НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ ТА УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЇХ НАЗВ..................................................................................................... 5
КАРТОСХЕМА........................................................................................................... 7
ВСТУП......................................................................................................................... 8
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ БАЛКАНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА......19
1.1. Етапи розвитку балканського мовознавства19
1.2. БМС: від дефініції до сутності............................................................. 30
1.3. Типи балканізмів................................................................................... 45
1.4. Балканізація й аналітизм...................................................................... 51
1.5. Загальна характеристика досліджуваного діалектного
ландшафту................................................................................................. 57
1.6. Висновки до першого роздiлу...... 78
РОЗДІЛ ІІ. АРТИКЛЬ: ФУНКЦІЇ Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ .......................... 80
2.1. Формальні засоби вираження означеності......................................... 80
2.2. До проблеми генези артикля....... 84
2.3. Когнітивний аспект дослідження артикля. . 101
2.4. Граматичний статус означеного артикля. 108
2.5. Граматичний статус неозначеного артикля. 114
2.6. Лексична детермінація... 141
2.6.1. Вживання артикля з власними іменами 141
2.6.2. Вживання артикля з назвами родичів............................................ 151
2.7. Індивідуалізуюча функція артикля... 158
2.7.1. Реалізація семантики означеності за допомогою
демонстративів і посесивів.............................................................163
2.7.2. Реалізація семантики означеності в атрибутивних
словосполученнях..........................................................................164
2.7.3. Реалізація семантики означеності при вираженні
перелічування, лічби..167
2.7.4. Реалізація семантики означеності в іменних
словосполученнях у функції підмета.. ..168
2.7.5. Уживання артикля у предикативних синтагмах. .170
2.7.6. Уживання артикля у порівняльних (компаративних)
конструкціях.. ..171
2.7.7. Уживання артикля при лексемах у функції прямого додатка.... 171
2.8. Артикль серед засобів реалізації кількісної означеності............... 173
2.8.1. Детермінація речовинних іменників. Партитивність. .176
2.9. Генерична функція артикля...............................................................181
2.10. Вживання артикля у прийменникових конструкціях186
2.11. Статистичне визначення стабільності вживання артикля190
2.12. Риси синтетизму в іменній системі. Кількісна форма..209
2.13. Висновки до другого роздiлу......218
РОЗДІЛ ІІІ. РОЗВИТОК ЗАЙМЕННИКОВОЇ СИСТЕМИ.....223
3.1. Посесивність. Посесивний давальний....223
3.2. Редуплікація..........................................................................................236
3.3. Висновки до третьго роздiлу...............................................................245
РОЗДІЛ ІУ. НАПРЯМИ ЕВОЛЮЦІЇ БАЛКАНІЗМІВ У ДІЄСЛІВНІЙ
СИСТЕМІ............................................................................................250
4.1.Майбутній час (футурум)....252
4.2. Балканський кондиціонал (умовний спосіб)....................................258
4.3. Втрата інфінітиву. Да-конструкції....................................................261
4.4. Да-конструкції у спонукальних та оптативних реченнях...............287
4.5. Заперечні конструкції.........................................................................292
4.6. Висновки до четвертого роздiлу........................................................294
РОЗДІЛ У. ЛЕКСИЧНІ БАЛКАНІЗМИ ТА ЇХ ДИНАМІКА.............................299
5.1. Пастуша лексика у болгарських переселенських говірках .............311
5.2. Висновки до п’ятого роздiлу..........................................327

ВИСНОВКИ...........................................................................................................329
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................338
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................339
ДОДАТОК 1. ТЕКСТИ..........................................................................................377
ДОДАТОК 2. ЛЕКСИЧІ БАЛКАНІЗМІ, ЗАФІКСОВАНІ
У БОЛГАРСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКИХ ГОВІРКАХ.............. 466

ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасне порівняльне слов’янське мовознавство не може існувати поза проблематикою лінгвобалканології розділу лінгвістики про формування, розвиток і сучасний стан балканського мовного союзу (БМС), про балканізми як невід’ємну рису цих мов, про постання і статус цих рис у сучасних мовах та діалектах БМС. Балканське обличчя цих мов і діалектів творять риси різних структурних рівнів, зокрема граматичного й лексичного. Необхідність докладного вивчення мов БМС через призму балканізмів є незаперечною, що особливо відчутно під час аналізу граматичних категорій. Це сповна стосується болгарської мови, яка водночас належить до слов’янської сім’ї і до балканського мовного союзу (разом з новогрецькою, албанською і румунською)” [367: 3О]. Таке становище болгарської мови зумовлює особливу увагу до неї у зіставних, порівняльно-історичних дослідженнях, коли метою є вияв контрастних рис у структурах слов’янських мов.
У БМС болгарська мова посідає теж особливе місце: займаючи на Балканах центральне географічне положення, вона перебувала і перебуває у безпосередніх контактах з кожною із балканських мов, виступаючи водночас посередником їхнього взаємовпливу. Повнота і послідовність представлення балканізмів у структурі болгарської мови дала підстави дослідникам характеризувати її як еталон балканського мовного союзу” [427: 77], а сукупність болгарських варіантів балканізмів оцінити як синтез характерних рис усіх балканських мов, як поєднання їхніх диференційних ознак. З’ясовано, що в загальній характеристиці БМС немає ознак, які не були б представлені в системі болгарської мови. Це дає підстави оцінювати болгарську мову як своєрідний інваріант балканського мовного типу” [8: 13], як класичну й екзотичну” [152: 3] серед інших слов’янських мов.
Сучасна структура болгарської мови є результатом тривалого історичного розвитку, однією з визначальних ліній якого є аналітизація граматичної структури. Формування аналітичних форм болгарської мови стало наслідком міжмовних контактів впливів інших мов з відмінною граматичною структурою. Тривале в часі функціонування болгарської мови в балканському мовному оточенні змінило, балканізувало її граматичну будову. Проте цей вплив не стер основного слов’янського лексичного фонду, хоча в складі болгарської лексики з’явилося чимало балканізмів. Висока стійкість лексики болгарської мови упродовж тривалого часу забезпечила болгарській мові чільне місце серед інших слов’янських мов як джерела реконструкції праслов’янського словникового складу.
У такій двоєдності із збалканізованою граматичною структурою i значною мірою збереженим давнім словниковим складом болгарська мова існує не лише в метрополії на Балканах, а й у говірках у віддаленні від основного ареалу її побутування, переселенських анклавах різної величини й різного часу виникнення.
Для розв’язання багатьох теоретичних проблем лінгвобалканістики необхідні нові мовні факти, що убезпечить від застою чи навіть кризи в цій галузі мовознавства, від розриву між аналізом фактів і теорією. Неодноразово було відзначено, що насамперед діалекти є середовищем балканських мовних контактів: При дослідженні проявів упливу балканського мовного контексту аналіз повинен бути зосереджений на говірках, у яких балканізація проходила швидше, ніж це представлено в писемних текстах ” [232: 19]. Докладний і об’єктивний опис БМС можна отримати на підставі досліджень насамперед діалектів, а не літературних мов, оскільки балканізми по-різному відбивають діалекти і літературна мова. При цьому велике значення мають і свідчення діалектів пізніших формацій новожитніх у межах метропольного континууму та переселенських говірок.
Зазначимо, що на підставі переселенських говірок вдалося відтворити такі ланки попередніх етапів розвитку мови, свідчення про які вже відсутні у говірках метрополії; інформація з переселенських говірок сприяє з’ясуванню походження і хронологізації окремих балканізмів та встановленню етапів розвитку БМС у цілому, що залишається однією з актуальних проблем балканології.
На Півдні України уже понад 200 років проживають болгари-переселенці і функціонують переселенські болгарські говірки. Українське і російське мовне оточення щодо граматичної будови відрізняється від болгарських говірок, які в цілому зберігають балканський граматичний тип. Оскільки між носіями болгарських говірок і неболгарським оточенням понад 200 років існували контакти і взаємодія різного ступеня інтенсивності, то закономірно постає питання: чи ці контакти зумовили зміни структури переселенських говірок, зокрема чи збереглися балканські риси граматичної будови і словникового складу цих говірок. Можна припускати, що, попри консервацію багатьох рис вихідного стану переселенських говірок, в їх структурі мали б постати нові елементи як наслідок взаємодії з іноструктурним мовним довкіллям. Водночас могла відбутися втрата тих рис, які визначають балканське обличчя цих говірок втрата балканізмів. Тому важливим завданням дослідження болгарських переселенських говірок є з’ясування наявності чи відсутності дебалканізації втрати балканських рис їх структури, а за наявності дебалканізації окреслення напрямів як процесу трансформації структури говірок. Таке дослідження доцільно ґрунтувати на текстах, які, відтворюючи реальне діалектне мовлення, не лише фіксують говіркові елементи, а й сигналізують про функціональне навантаження архаїчних чи інноваційних елементів, дозволяють визначити місце архаїчних балканських рис у структурі сучасних говірок.
Сьогодні існують дві близькі і водночас самостійні ділянки історичного мовознавства: історія писемної мови та історична діалектологія; кожна з них спирається на свідчення як писемних пам’яток, так і діалектів. Різниця між цими напрямами дослідження полягає не в джерелах, а в завданнях і методах їх вивчення. Метою історичної діалектології є опис формування діалектів, їхньої структурної й територіальної взаємодії, консолідації й асиміляції, взаємодії із діалектами інших мов. Описова діалектологія не спроможна сповна забезпечити вирішення цих завдань, тому історія мови становила своєрідний симбіоз розрізнених фактів, вибраних зі старих текстів і сучасних діалектів, в основному, метрополії. Досягнути синтезу значною мірою можна на підставі лінгвістичного картографування, завдяки якому вдається повніше зафіксувати склад одиниць діалектного мовлення, їх співіснування у континуумі, просторову варіативність мови. Сьогодні у болгаристиці це питання почасти вирішено, оскільки опубліковано „Български диалектен атлас” (БДА), який є фундаментом історичної діалектології. Водночас емпіричну базу значно удокладнили дескриптивні праці болгарських діалектологів C.Стойкова, М.С.Младенова, Т.Бояджиєва, М.Віденова, Й.Іванова, І.Кочева, Б.Шкліфова та ін., діалектні словники. Однак сьогодні ще бракує достатньої інформації про переселенські болгарські говірки в Україні; хоча й відомо чимало спостережень [331339; 1618; 2932; 103; 140142; 144146; 176185 та ін.] та укладено атлас болгарських говірок в СССР [10]. І все ж про ці діалектні системи відсутнє узагальнення на зразок праці М. С. Младенова про болгарські говірки в Румунії [239], не з’ясовано їх структурного відношення до говірок метрополії на сучасному етапі, а також наявність чи відсутність впливів мовного довкілля на переселенські болгарські говірки в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження стабільності / змінності визначальних балканських рис у структурі болгарських говірок України, вияв причин і ступеня інтенсивності структурних трансформацій говірок під впливом небалканського мовного оточення. У роботі розв’язано такі завдання:
- створено діалектну фонотеку і текстотеку болгарських говірок в Україні;
- виявлено визначальні балканізми у структурі говірок;
- з’ясовано функціональне навантаження балканізмів у переселенських говірках, генетично співвіднесених з різними діалектами метрополії;
- окреслено ділянки структури говірок, у яких послідовно збережено балканізми, та ділянки структури, у яких відзначена інтенсивна втрата балканізмів;
- встановлено залежність інтенсивності втрати балканізмів від внутрішньомовних і позамовних чинників.
Предметом аналізу є архаїзми та інновації граматичних рис, оцінюваних як балканізми, зокрема артикль, посесивний датив, редуплікація, аналітичні дієслівні форми, так звані да-конструкції, напрям динаміки граматичних балканізмів на тлі балканізмів лексичних; при цьому важливим є моделювання етапів розвитку окремих балканських мовних явищ шляхом вивчення їх функціонування у мовленні.
Дослідження структурних елементів переселенських говірок, як і матеріальної і духовної культури болгар півдня України, дозволяє встановити їх типи та зв’язки з діалектами метрополії. Вивчення культурних ареалів і співвіднесення їх з відповідними ареалами етнічними та історичними зумовлює необхідність каталогізування матеріалу, визначення меж поширення кожного мовного елемента, зіставивлення їх з етнокультурними ареалами.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше у славістиці сформульовано й розв’язано проблему втрати балканських рис у переселенських болгарських говірках, які функціонують у східнослов’янському (небалканському) мовному оточенні, що важливо для моделювання сучасного стану і динаміки слов’янських балканських мов. Вперше здійснено поділ болгарських говірок на типи не лише за формальними ознаками, а і за процесуальною ознакою інтенсивіністю протікання процесу дебалканізації.
Адекватний опис забезпечує поєднання ареального і типологічного аспектів дослідження, що дозволяє встановити не лише географічний розподіл досліджуваних явищ, а й з’ясувати ступінь їх стабільності в діалектних системах; пошуки міжбалканських відповідників і паралелей дозволяють з’ясувати напрями та інтенсивність динаміки балканських рис у ширшому балканському континуумі.
Об’єктом дослідження обрано болгарські переселенські говірки в Україні, зокрема, в Одеській області це базові говірки сіл: Благоєво (Бл), Виноградівка (Вч), Городнє (Чш), Зоря (З), Євгенівка (Є), Кам’янка (Кам), Кирнички (Кир), Колісне (Кул), Криничне (Кр), Червонознам’янка (Кат), Нова Іванівка (НІ), Нові Трояни (НТ), Петрівка (Ч), Петрівськ (Пт), Рівне (Р), Суворово (С), Червоноармійське (Куб), Ярове (Я); у Миколаївській області Тернівка (Т), у Кіровоградській області Вільшанка (В), в АР Крим Старий Крим (СК); залучено також інформацію про говірки інших сіл: Банівка (Б), Виноградівка Бургуджі (Вб), Виноградне (Вх), Дєлєни (Дл), Дмитрівка (Дм), Задунаївка (Зд), Калчево (Кл), Оріхівка (Ор), Острівне (О), м. Болград (Бг) (див. список обстежених говірок на с. 5 6).
Встановлено, що досліджувані говірки є засобом повсякденного побутового спілкування численної болгарської меншини в Україні, яка, за даними Всеукраїнського перепису населення в Україні 2001 р., налічує 204, 6 тисяч осіб (в Одеській обл. 150,6 тис., у Запорізькій 27,7 тис., у Миколаївській 5,6 тис., у Кіровоградській 2,2 тис.) [75].
У дисертації використано описовий метод та методики статистичного аналізу і текстової поведінки мовних одиниць.
Джерельною базою дослідження є тексти, які записано у 1996 2003 рр., записи за спеціальною програмою, спостереження над діалектним мовленням у польових умовах. Увага до текстів зумовлена тим, що саме вони є найбільш інформативним джерелом свідчень, у якому зафіксовано мовленнєво-мисленнєву діяльність та асоціативно-вербальну мережу, відбито передмовленнєву готовність індивідуума, його текстовий потенціал. У текстах відтворено розповіді діалектоносіїв різних поколінь про традиційну матеріальну та духовну культуру, історичні події, історію села, сучасні виробничі процеси (останні, зокрема, дозволяють виявити ступінь насичення текстів іншомовними елементами, пов’язаними з виробничими процесами та відношеннями).
Тексти поділяються на 3 групи: а) створені оповідачами у момент записування, б) тексти відтворювані, проте менш клішовані (розповіді про звичаї та свята), в) неодноразово повторювані тексти, зокрема казки, у яких найбільше виявлено архаїчні елементи. Серед різновидів текстів як джерела мовних свідчень пріоритет надано текстам, твореним у

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Функціонування болгарських говірок на теренах України упродовж майже двох століть в інослов’янському безартиклевому середовищі не зруйнувало аналітизм граматичної структури, основних, так званих примарних балканізмів у їх граматичній структурі. В граматичній системі це збереження артиклю, енклітичних форм займенників (посесивів), подвійного додатка, балканського кондиціоналу, аналітичних форм футуруму, да-конструкцій. Виявилося, що архаїчний шар досліджуваних говірок і сьогодні більше балканізований”, ніж сучасна літературна мова метрополії. Це виявляється насамперед у гіперичному вживанні артикля з власними іменами та в атрибутивних сполученнях. У досліджуваних говірках, що фіксують стан болгарської мови ХУШХ1Х ст., як i в говiрках метрополiї, процеси балканізації відбувалися швидше, ніж на те вказують писемні тексти.
2. Стабільність вираження категорії означеності / неозначеності характеризує говірки сіл, що утворюють ареали компактного проживання, які найменше зазнали інослов’янського впливу, і характеризує мовлення тільки старшого покоління. При цьому архаїчний шар говору в мовленні старшого покоління характеризується частішим ніж у літературній мові вживанням артикля в анафоричній та дейктичній функціях. На наш погляд, це можна пояснити консервацією говірок болгарських переселенців у районах компактного проживання. Наслідування, автоматизм вживання тих чи інших форм більше властивий усному мовленню, яким є діалектне мовлення.
3. Універсальна семантична категорія означеність / неозначеність включає різноманітні експлікації, зокрема в іменній та дієслівній сферах (артикль, займенники, репризи, темпоральні форми).
4. Різноманітні підходи до проблем, пов’язаних із морфологічними категоріями, виражає складність самого поняття морфологічна категорія”, яка полягає у відсутності повної симетрії між мовою і мисленням, у наявності різних можливостей передачі змісту та у складному характері взаємодії морфологічних категорій з іншими елементами структури мови.
Складності у визначенні інваріантного значення досліджуваної категорії зумовлені кількома чинниками. По-перше, морфологічні категорії, в основі яких перебувають як номінативні, так і граматичні (синтаксичні) елементи значення, пов’язані з об’єктивною дійсністю, але цей зв’язок не означає точного відображення дійсності в мові. По-друге, морфологічні категорії, як правило, не мають абсолютної монополії на вираження категорій реальної дійсності. По-третє, відношення між членами морфологічної категорії часто не збігаються з відношеннями між членами відповідної категорії дійсності. По-четверте, формальна і змістова сторони морфологічної категорії взаємодіють з іншими елементами мови.
5. При відтворенні засобами мови позамовної дійсності тільки частина досвіду, мисленнєвих утворень граматикалізується у мові, створюючи систему граматичних понять, які обов’язково беруть участь у процесі синтезу висловлення. Будуючи речення болгарською мовою, мовець робить вибір між означеністю / неозначеністю суб’єкта й об’єкта. Ці аспекти досвіду, що фіксуються в граматичному ладі болгарської мови, не властиві російській та українській мовам: їхнє осмислення й актуалізація цих аспектів досвіду є необов’язковими (хоча при необхідності означеність / неозначеність може експлікіфуватися за допомогою різноманітних засобів); такими ж необов’язковими поступово вони стають і в досліджуваних говірках.
6. Граматикалізація аспектів досвіду в болгарській мові при її відсутності в інших слов’янських мовах свідчить про суттєві зрушення, що мали місце у мовній свідомості носіїв балканослов’янських діалектів. Питання про причини зазначених зрушень на балканослов’янських територіях, балканізацію слов’янських діалектів є одним із найбільш дискусійних і нерозв’язаних у слов’янському і балканському мовознавстві. Тривалі історико-культурні контакти могли дати початковий імпульс зрушенням у мовному відтворенні позамовної дійсності та закріпленню прийомів її експлікації у системі мовних одиниць.
7. Подібні зміни у мовній свідомості відбуваються й у досліджуваних говірках, які можуть бути охарактеризовані як процес дебалканізації поступової втрати балканізмів мовних рис, спільних для мов балканського мовного союзу. У болгарській метрополії дебалканізація” виникла в ХІХ ст. не природним шляхом, а як результат своєрідного мовного патріотизму в епоху політичного самовизначення нації і відбилося, в основному, у прагненні реконструювати відмінкову систему й обмежити вживання артикля. Дебалканізація в досліджуваних переселенських говірках є природним явищем і виявляється насамперед у тому, що ці говірки не пішли шляхом дальшої балканізації і втрачають мисленнєві особливості мешканців Балкан. Якщо в сучасній болгарській літературній мові помітна тенденція посилення ролі членної морфеми, вживання артикля не тільки із загальними назвами, але і власними, то в досліджуваних говірках внаслідок його функціонування у східнослов’янському безартиклевому середовищі усталені діалектні норми функціонування артикля руйнуються в мовленні середнього і молодшого поколінь. Нові власні назви не виявляють тенденції до вживання з артиклем.
8. Тенденція вживання без артикля засвідчена передусім стосовно: 1) росіянізмів, 2) питомих болгарських слів з тим же коренем, що й у російській, 3) питомих лексем, що закінчуються на -та (гробишта, булгуришта), 4) назв родичів, останні в літературній мові в ряді випадків вживаються без артикля.
9. Наявність великої кількості безартиклевих та гіперичних форм, особливо в мовленні молодшого покоління (школярів та студентів), свідчить про те, що в безартиклевому середовищі категорія артикля зникає. Проекція цього факту на ситуацію VІ-VІІ ст. часу приходу слов’ян на Балканський півострів дозволяє припустити, що й на появу членних форм у болгарській мові вплинуло саме іншомовне артиклеве оточення за умови активного білінгвізму.
Завоювання слов’янами Балканського півострова, що розпочалося з середини VІ ст. і тривало приблизно століття, супроводжувалось слов’янізацією балканського субстрату, що підтверджують і історичні дані. Балканізація відбувалася пізніше, або паралельно з процесом слов’янізації балканського субстрату, про що свідчить загалом слов’янський словниковий склад сучасної болгарської мови та відмінності (аналітизм) граматичної структури.
10. Означений артикль у досліджуваних говірках виконує індивідуалізуючу функцію. Генерична (узагальнювальна) функція означеного артикля, на наш погляд, для досліджуваних говірок не характерна. Ця функція властива нульовій формі, частотність уживання якої в досліджуваних переселенських говірках вища, ніж у літературній мові, що зумовлено функціонуванням говорів у безартиклевому східнослов’янському середовищі. Функцію кількісного означення в досліджуваних говірках виконують лексичні маркери узагальнювальний займенник всички (сички, синки) ‘усі’; артикль цієї функції не виконує. Кількісна означенність зникає швидше, ніж дейктична, виражена артиклем, про що свідчать кримські говірки, де лексема сички вживається дуже рідко.
11. Водночас кількісна форма, формальним показником якої є закінчення -а, що збігається з закінченням родового відмінка, у досліджуваних болгарських говірках, на відміну від мови метрополії, не виявляє тенденції до руйнування. Не властива досліджуваному діалектному континууму і вторинна аналітизація займенникових форм, що характерна для мови метрополії. Енклітичні форми займенників у досліджуваних говірках вживаються рідше повних займенникових форм у мовленні середнього і молодшого поколінь. Посесивний датив зберігає своє стійке вживання тільки з назвами родичів, виступаючи в ролі детермінатива.
12. У досліджуваних говірках нові синтетичні конструкції виявляються і функціонують насамперед на синтаксичному рівні відмінкові форми спочатку з’являються у складі прийменникових сполучень. Роль синтаксису у формуванні й оформленні балканського мовного союзу є особливою, оскільки виникнення основних балканізмів здійснювалося насамперед на синтаксичному рівні шляхом калькування синтаксичних моделей однієї балканської мови іншою; низка синтаксичних конструкцій згодом морфологізувалася. Дебалканізація граматичної структури досліджуваних болгарських переселенських говірок також спочатку виявилася в синтаксисі.
13. Одночасно спостерігається нестабільне вживання членних форм і активізація інших детермінативів, у ролі яких виступають вказівні частки (айго, айгу, айга, айа тощо) та лексичні засоби вираження означеності. Парадигматичний рівень демонструє згущення дейктичних елементів в архаїчному шарі говірок, носієм якого залишається передусім старше покоління діалектоносіїв, меншою мірою це явище характерне для мовлення молодшого покоління. Руйнування категорії означеності / неозначеності в досліджуваних говірках, на наш погляд, пов’язано з особливостями мовленнєво‑мисленнєвої діяльності, їхньою зміною внаслідок мовних контактів.
14. Щодо вживання артикля з власними назвами та назвами родичів у мовленні старшого покоління досліджувані говірки демонструють випереджуючий розвиток порівняно з говірками метрополії і літературною мовою. Водночас у говірках спостережено розвиток лексичних аналітичних засобів позначення спорідненості й утрату відповідних традиційних термінів спорідненості та свояцтва, що відповідає загальним тенденціям розвитку багатьох сучасних європейських мов і діалектів.
15. Казки, як різновид діалектного мовлення з вищим ступенем збереження архаїчних форм, відбивають стан болгарської мови донаціонального періоду, виявляюючи найвищу стабільність артиклевих форм.
16. Про існування категорії детермінативності з притаманним їй протиставлення означеність / неозначеність свідчить і фреквентність вживання лексеми един як маркера неозначеності в казках та вказівних займенників як основних детермінативів. Тексти казок свідчать, що категорія детермінативності була тричленною: вказівний займенник артикль неозначена форма з един. Тобто, майже всі іменні форми були або означеними, детерміновані (артиклем, вказівним чи присвійним займенником), або неозначеними (з един). Казки зберігають і тричленну систему вказівних займенників: тъ, та, то, те / уно, уна, уне/ айтъ, айта, айто, айте. Наявність архаїчної тричленної займенникової системи в когнітивній структурі вплинула, на наш погляд, і на формування тричленної системи детермінації. Пізніше ця система була трансформована: вказівний займенник артикль нульова форма.
17. Чійшійські та твардичанські говірки, що відносяться до ъ-говірок, зберігають категорію означеності / неозначеності в найбільш архаїзованій формі. Найбільшу кількість локальних рис відносно літературної норми фіксуємо в о-говірках. Цьому сприяє, мабуть, формальна невизначеність артикля в іменників чоловічого роду, особливо в ненаголошеній позиції, де -у нерідко сприймається носіями говірок як відмінкове закінчення; найбільше локальних відмінностей у вживанні артиклевих форм зафіксовано у сполученнях іменника (росіянізма) з прийменником. Гіперичні форми зустрічаються здебільшого в атрибутивних сполученнях. Найвищий індекс нестабільності мають прийменникові словосполучення.
18. Спостереження показують, що зростає сигніфікативна роль лексики як розпізнавального засобу в загальній інформаційній структурі речення. Якщо аналітизація болгарської мови починалася від заміни деклінаційних форм спільною формою, то в досліджуваних говірках спостерігаємо зворотний процес спільні форми заміняються деклінаційними. Сьогодні ці деклінаційні форми тільки своєрідні вкраплення в аналітичні конструкції, які залишаються назагал домінуючими у граматичній структурі говірок.
19. У розв’язанні проблеми етногенезу болгар значне місце належить балканському етнічному та мовному субстрату. Спостереження над болгарськими переселенськими говірками показали, що в них не однаково поширений основний балканістичний інвентар у ділянці фонетики, морфології, словотвору, лексики та синтаксису. У зв’язку з цим виділяються говірки з найбільшою стабільністю балканізмів, до яких відносимо болгарські говірки балканського типу з членною морфемою ъ та чійшійські говірки. Це говірки сіл Зоря, Виноградівка (Чумлекьой), Дєлєни, Євгенівка, Кирнички, Нові Трояни, Оріхівка, Петрівка, Петрівськ, Ярове; Городнє, Калчево, Кам’янка. Говірки вільшанського типу, шуменські та балканські з членною морфемою -о характеризуються вищим ступенем нестабільності у вживанні артикля. Це говірки сіл Криничне, Рівне, Виноградівка (Бургуджі), Колісне, Благоєво, Червонознам’янка, Тернівка, смт. Вільшанка. Кримські говірки відрізняються найвищим ступенем нестабільності у вживанні артикля, що зумовлено функціонуванням цих говірок в ізоляції від районів компактного проживання болгар в Україні.
20. Дослідження болгарських переселенських говірок показує, що різні структурні рівні виявляють неоднаковий ступінь стійкості при міжмовному контактуванні. Різні ділянки граматичної системи неоднаковою мірою зазнають редукції. Найвідчутніших змін зазнає іменник; водночас прикметник, займенник і дієслово меншою мірою зазнають іншомовних впливів.
Спостереження над змінами у граматичній структурі досліджуваних говірок переконує в тому, що в цьому випадку спрацював фактор слабкої ділянки системи. Нестійкими виявляються ті ділянки мовної структури, які перебувають у фазі становлення, а також слабкі” ділянки, пов’язані не з особливостями мовної системи, а складністю відтворюваною цими ділянками позамовної дійсності. Слабкими ділянками є слова з чисто граматичними функціями сполучники, прийменники, займенники, артиклі; внаслідок інтерференції першими зазнають змін категорії пізнього періоду формування, зокрема артикль.
21. Найбільш динамічною є лексична система. Але вихід з активного ужитку лексичних балканізмів відбувається іншим шляхом: оскільки лексика жорстко пов’язана з реалією, лексичні балканізми зникають разом з реалією. Так, редукція складних форм традиційної соціонормативної культури супроводжується зменшенням обсягу пастушої терміносистеми. Лексичні балканізми зменшують валентність, втрачають словотвірний потенціал і, як правило, зазнають субституції заступлення відповідними російськими, рідше українськими лексемами. У досліджуваних текстах кількість лексичних балканізмів незначна, близько 3% від загальної кількості лексем в тексті. 22. На ступінь збереження балканізмів найбільшою мірою впливає ізольованість регіону від міського впливу, міської культури, збереження архаїчних рис побуту. Редукція складних форм традиційної соціонормативної культури супроводжується і змінами структури говірок внаслідок впливу східного слов’янства.
23. За останні десятиліття лексичний склад болгарських говірок відчутно змінився під впливом російської мови. Діалектоносії старшого покоління рідко переходять на нерідну мову; це відбувається лише в деяких сферах спілкування, зокрема у державних установах. Тобто в досліджуваному регіоні переважає координативний білінгвізм, при якому дві мовні системи зберігаються як різні, але молодь, особливо у місцях дисперсного розселення, вже погано володіє говіркою, не знає багатьох питомих болгарських лексем.
У цілому дослідження болгарських переселенських говірок, які впродовж двохсотлітнього розвитку зазнавали різноманітних іншомовних впливів, зокрема сильного східнослов’янського, розкривають нові риси універсальних лінгвальних феноменів міжмовної взаємодії та структурної динаміки лінгвоідіомів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АБГ Атлас болгарских говоров в СССР. Ч.1. Вступительные
статьи. Комментарии к картам. Ч.2. Карты. М.: АН СССР, 1958.
БДА Български диалектен атлас. София: БАН, 1964 1981. Т. 1 4.
БДАО Български диалектен атлас. Обобщаващ том 1 Ш. Фонетика.
Акцентология. Лексика. София: Книгоиздателска къща «Труд»,
2001. 538 с.
БЕР Български етимологичен речник. София, 1971 1996. Т. 1 6.
ГР Геров Н. Речник на българския език. Фототипно издание.
София, 1975. Т. 1 У1.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови. К., 1982 1989.
Т. 1 3.
КДА Бернштейн С. и др. Карпатский диалектологический атлас. М.:
Наука, 1967.
КРД Антонова-Василева Л., Керемидчиева С. Кратък речник на
диалектните думи. София, 2001. 284 с.
ОКДА Общекарпатский диалектологический атлас. Вступительный
выпуск. Скопjе: МАНУ, 1988. 184 с.
ОЛА Общеславянский лингвистический атлас. Серия лексико-
словообразовательная. Вып. 1. Животный мир. М.: Наука,
1988. 187 с.
СУМ Словник української мови. В 11 т. К.: Наукова думка, 1970-1980.
Т. 1 Х1.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аванесов Р.И. Очерки русской диалектологии. М.: Просвещение, 1949. 356 с.
2. Александров А. Диалектоложки проучвания. Шумен: Алтос, 1998. 150 с.
3. Александров А. Класификацията на българските глаголни времена според модуса на изказването // Съпоставително езикознание, 1988. №4-5. С.94103.
4. Александров А. Конкуренция на глаголните форми за бъдеще време в миналото в съвременния български език // Български език, 1983. №2 С. 154 159.
5. Андрейчин Л. Някои въпроси около изграждането и развоя на българския книжовен език // Андрейчин Л. Книга за българския език. Шумен: Алтос, 1997. С. 111 141.
6. Андрейчин Л. Из историята на нашето езиково строителство София: Народна просвета, 1997. 254 с.
7. Артемов В.А. Очерк психологии. М: Учпедгиз, 1954. 216 с.
8. Асенова П. Балканско езикознание. Основни проблеми на Балканския езиков съюз. София: Фабер, 1989. 276 с.
9. Асенова П. Общност в употребата на най-характерните граматикализирани предлози в балканските езици // Годишник на Софийския университет. София, 1972. Т. LХУ1. Кн. 1. С. 177 249.
10. Атлас болгарских говоров в СССР. Вступительные статьи. Комментарии к картам. М.: АН СССР, 1958. Ч. 1. 84 с.
11. Балан А.Т. Нова българска граматика. София, 1940. 356 с.
12. Балецкий Э. Про болгаризмы в наших говорах // Літературна неділя. Ужгород, 1936. Роч. 2. С. 36 46.
13. Балкански Т., Парзулова М. Задкарпатските българи. Етнос. Език. Етнонимия. Ономастика. Просопографии. В. Търново: Знак’94, 1996. 84с.
14. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М. : АН СССР, 1955. 288 с.
15. Балли Ш. Язык и жизнь. М.: УРСС, 2003. 232 с.
16. Баранник Л.Ф. Болгаризмы в русских говорах Одесской области Украинской ССР // Съпоставително езикознание, 1984. №6. С. 10 20.
17. Барболова З. Особености на българския говор в с. Червоноармейское (Кубей), Болградски район, Одеска област в Украйна // Българските говори в Украйна. Вып. П. Одеса: Астропринт, 1999. 152 c.
18. Барболова З., Колесник В. Говорът на българите в с. Кирнички, Бесарабия // Българските говори в Украйна. Одеса: Астропринт, 1998. Вип.1. 158 с.
19. Бардіна Н.В., Колесник В.О. Конфігуративно-енергеальна модель мови як основа зіставних досліджень. Доповідь до ХП Міжнародного конгресу славістів (Краків, 27 серпня 2 вересня 1998 року). Одеса, 1998. 20 с.
20. Белл Р. Социолингвистика. М.: Наука, 1985. 212 с.
21. Бенакио Р. Употребление глагольного вида в императиве в славянских языках // Общност и многообразие на славянските езици. София, 1997. С. 62 66.
22. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Наука, 1974. 320 с.
23. Бенвенист Э. Термины родства // Словарь индоевропейских социальных терминов. М.: Прогресс Универс, 1995. С. 144-186.
24. Белић А. Диjалекти источне и jужне Србиjе. Београд, 1905. 215 с.
25. Бернштейн С.Б. Главни проблеми на историята на българския език // Изследвания върху историята и диалектите на българския език. София, 1979. С. 46 52.
26. Бернштейн С.Б. Задачи изучения болгарских говоров СССР // Ученые записки Института славяноведения АН СССР. М-Л.: АНСССР, 1950. Т. 2 С. 219 224.
27. Бернштейн С.Б. и др. Карпатский диалектологический атлас. М.: Наука, 1967. Кн. 1. 271 с.
28. Бернштейн С.Б. Некоторые проблемы сравнительно-исторического изучения славянских языков // Актуальные проблемы славяноведения: Материалы первого координационного совещания по актуальным проблемам славяноведения (Краткие сообщения Института славяноведения). М., 1961. С. 184 190.
29. Бернштейн С.Б. О языке города Болграда // Ученые записки Института славяноведения АН СССР. МЛ.: АНСССР, 1950. Т. 2. С. 225 231.
30. Бернштейн С.Б. Разыскания в области болгарской исторической диалектологии. М.-Л.: Учпедгиз, 1948. 367 с.
31. Бернштейн С.Б., Гиндин Л.А., Клепикова Г.П. Общекарпатский диалектологический атлас” и некоторые проблемы южнославянского этногенеза // Славянское языкознание. ІХ Международный съезд славистов. Киев, сентябрь, 1983. М.: Наука, 1983. С. 3 17.
32. Бернштейн С.Б., Чешко Е.В. Опыт классификации болгарских говоров СССР // Ученые записки Института славяноведения АН СССР. МЛ.: АНСССР, 1951. Т. 4. С. 327 343.
33. Бикова Н. Лексические заимствования в говоре гагаузского языка на территории села Старые Трояны Килийского района // Перспективи. Науковий журнал 1(5)’99. Одеса, 1999. С. 32 34.
34. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. М.-Л.: Соцакгиз, 1935. 354 с.
35. Божилова Р. Любомир Милетич до Ватрослав Ягич. Писма. 1896 1914. София: Проф. Марин Дринов, 1996. 384 с.
36. Бокова П. Българският диалект сред буджакското многоезичие. Върху материал от с.Суворово (Шекерлик-Китай), Украйна // Българският език през ХХ век. София: Проф.Марин Дринов, Пенсофт, 2001. С. 381 386.
37. Бокова П.Ю. Граматическата интерференция на руските заемки в суворовския диалект // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Ізмаїл, 2000. Вип. 9. С. 147 151.
38. Бондарко А.В. Теория значения в системе функциональной грамматики. На материале русского языка. М.: Языки славянской культуры, 2002. 736 с.
39. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 255 с.
40. Бонева Т. Традиция и иновация в културата на две български села в Украйна // Україна і Болгарiя: вiхи iсторичної дружби (Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 120-річчю визволення Болгарії від османського іга). Одеса, 29-31 жовтня 1998 року. Одеса: Друк, 1999. С. 207221.
41. Боронникова Н.В. К вопросу о статусе лексемы один” в болгарском и македонском языках // Исследование славянских языков и литератур в высшей школе: достижения и перспективы. Информационные материалы и тезисы докладов международной научной конференции. 2122 октября 2003 г. М., 2003. С. 53 55.
42. Бошнякович Ж. Пастирска терминологиjа Срема.Нови Сад, 1985.174 с.
43. Бояджиев Ж. Ареалните норми на Матео Бартоли // Съпоставително езикознание, 1966. Вип. 2. С. 52 56.
44. Бояджиев Т. Българските говори в Западна (Беломорска) и Източна (Одринска) Тракия. София: Климент Охридски, 1991. 276 с.
45. Бояджиев Т. Диалектите на българския език // Българският език език на 13-вековна държава. София: Проф. Марин Дринов, 1981. С. 570.
46. Бояджиев Т. Значение и употреба на числителното един в рупските говори // Извест